Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення

Напередодні Всесвітнього дня народонаселення (8 липня 2005 р.) представництво ООН в Україні і Державний комітет статистики провели спільну конференцію, в якій взяли участь і керівники Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Тему Всесвітнього дня народонаселення цього року присвячен...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2005
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України 2005
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11697
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення // Демографія та соціальна економіка — 2005. — № 2. — С. 159-165. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859944812236505088
citation_txt	Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення // Демографія та соціальна економіка — 2005. — № 2. — С. 159-165. — укp.
collection	DSpace DC
description	Напередодні Всесвітнього дня народонаселення (8 липня 2005 р.) представництво ООН в Україні і Державний комітет статистики провели спільну конференцію, в якій взяли участь і керівники Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Тему Всесвітнього дня народонаселення цього року присвячено зменшенню бідності у світі через поліпшення системи репродуктивного здоров’я і зосереджено на ролі планування родини, важливості безпечного материнства і запобігання ВІЛ/СНІДу, боротьбі зі злиднями.
first_indexed	2025-12-07T16:13:43Z
format	Article
fulltext	159 ПРЕС�РЕЛІЗ З НАГОДИ ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ У 1989 році Рада керуючих Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй реко� мендувала відзначати 11 липня як Всесвітній день народонаселення, що має за мету ак� центувати увагу на невідкладності та важливості проблем народонаселення, зокрема у контексті планів і програм загального розвитку і необхідності пошуку рішень з цих пи� тань. Напередодні Всесвітнього дня народонаселення (8 липня 2005 р.) представництво ООН в Україні і Державний комітет статистики провели спільну конференцію, в якій взяли участь і керівники Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України (зокрема, директор Інституту, академік НАН України С.І. Пирожков, заступник директо� ра ІДСД НАНУ, член�кореспондент НАН України Е.М. Лібанова). Тему Всесвітнього дня народонаселення цього року присвячено зменшенню бідності у світі через поліпшення системи репродуктивного здоров’я і зосереджено на ролі планування родини, важливості безпечного материнства і запобігання ВІЛ/СНІДу, боротьбі зі злиднями. Виконавчий директор Фонду Народонаселення ООН Тораї Обаід з нагоди Всесвітнього дня народонаселення звернувся із виступом про демографічну ситуацію, що склалася в Україні, яка, на його думку, цілком обґрунтовано викликає занепокоєння як владних струк� тур, так і широких верств суспільства. Скорочення чисельності населення, зниження три� валості життя і стрімке падіння народжуваності, від’ємне сальдо міграції – стали харак� терними ознаками демографічних процесів останнього десятиліття і дають підстави ква� ліфікувати їх як ознаки демографічної кризи. Представники Держкомстату також назвали демографічну ситуацію в Україні склад� ною. Заступник голови Державного комітету статистики України Наталія Степанівна Вла� сенко повідомила, що протягом останнього десятиріччя в Україні значно швидшим був процес зниження народжуваності. За її словами, якби протягом 1989–2001 рр. народжу� ваність залишалася на рівні 1989 року, за цей період народилося б на 2,3 млн. дітей більше, ніж фактично. Представляючи відповідні статистичні дані, Н.Власенко відзначила, що наразі відсутні підстави розраховувати на істотне збільшення народжуваності в найближчій перспективі. У доповіді академіка НАН України Сергія Івановича Пирожкова з нагоди Всесвітньо� го дня народонаселення були висвітлені найбільш актуальні демографічні проблеми в Україні, причини і наслідки демографічної кризи, перспективи подальшого демографіч� ного розвитку. С.І. Пирожков презентував на конференції перший випуск журналу “Демографія та соціальна економіка”. 160 *** Причини демографічної кризи в Україні мають історичне коріння і накопичувались протягом тривалого часу. Перша і Друга світові війни, три голодомори (1921, 1932–1933, 1947), форсована індустріалізація, примусова колективізація, масові репресії 1930– 1950�х років, Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 1990�х років вкрай нега� тивно вплинули на природний процес демографічної еволюції, призвели до помітних деформацій вікової структури населення, передчасної смерті за період з початку ХХ сто� ліття близько 16 млн. осіб. У поєднанні зі зниженням народжуваності ще з початку 60�х років минулого століття це обумовило вичерпання демографічного потенціалу, що, врешті� решт, призвело до високого рівня старіння населення і депопуляції. Так, у 1990 р. загальна чисельність населення України порівняно з 1960 роком зросла з 42,1 млн. осіб до 51, 9 млн., тоді як щорічний природний приріст за цей же час зменшився з 593,0 тис. до 26,6 тис. осіб. Сучасна демографічна криза в Україні не є суто українським феноменом, а зумовлена й загальноцивілізаційними тенденціями зміни способу життя і відтворення населення, притаманними розвинутим країнам, що здійснили основні фази демографічної революції у XX столітті. Але суто українською особливістю є те, що демографічні процеси у нашій країні перебували під значним негативним впливом економічної кризи 1990�х років, що значно прискорило наростання негативної демографічної динаміки. Народжуваність Серед глобальних чинників скорочення чисельності населення головним є, безумов� но, низький рівень народжуваності. Нині дуже низький рівень народжуваності (приблизно вдвічі нижчий за такий, що забезпечує просте відтворення) спостерігається в Австрії, Іспанії, Італії, практично в усіх країнах Східної Європи, а взагалі у 21 країні Європи рівень народжуваності є нижчим за рівень смертності. Це – один з глобальних наслідків демографічного переходу в розвину� тих країнах. Падіння народжуваності в кінці XX століття є, передусім, зворотним боком соціального захисту статусу жінки, розширення сфери її інтересів, високого рівня освіти та зайнятості. Не можна нехтувати також тим, що діти перестали бути основою родинного благополуччя і гарантією для батьків прийнятного рівня життя на старість. Необхідність у народженні багатьох дітей (оскільки до зрілості з них доживало лише кілька) втратила актуальність через багаторазове зниження рівня дитячої смертності (з 35,4 в 1959 році до 9,5 померлих немовлят на 1000 народжених у 2004 році). Усталена тенденція зниження народжуваності спостерігається в Україні від 1952 р., а від 1963 р. рівень народжуваності в Україні не забезпечує навіть простого відтворення населення (пересічна городянка перестала народжувати достатню для цього кількість дітей з кінця 1950�х, а пересічна селянка – від початку 1990�х років). Найбільш помітне зни� ження народжуваності (більш ніж на 20 тисяч дітей на рік) спостерігалося в 1953, 1955, 1961–1965, 1973, 1977, 1985, 1987, 1989–1999 роках. Адекватне зростання кількості на� роджених спостерігалося за цей період тільки в 1954, 1956–1958, 1966, 1970, 1983 та 1986 роках. Упродовж останнього десятиліття закономірний процес зниження народжуваності значно прискорився. Основними причинами є падіння рівня життя людей, їх невпев� неність у завтрашньому дні, багаторазове подорожчання всіх без винятку товарів дитячого Природний приріст – різниця між кількістю народжених і померлих. 161 асортименту, зростання оплати виховання дітей у дошкільних та позашкільних закладах, запровадження неофіційної плати за навчання в багатьох школах, як це відбувається зав� жди під час економічних криз, погіршення репродуктивного здоров’я. Переважно через низький рівень народжуваності Україна за 1993–2004 роки втрати� ла більше 4 млн. населення. Кризовий стан дітородної діяльності полягає не лише у швид� кому зниженні народжуваності, і, як результат, – у надзвичайно низькому її рівні, а й у деформації структури народжуваності й народжених (за черговістю народжень, їх розпо� ділом за віком матері, її шлюбним станом та іншими ознаками). Внаслідок цих несприят� ливих змін деформується віковий склад населення, зменшуються його демографічний і трудовий потенціали. На жаль, як уже зазначалося, немає підстав розраховувати на істотне зростання на� роджуваності в найближчій перспективі. Принаймні, всі прогнози і національних, і міжна� родних фахівців – навіть за оптимістичними сценаріями – передбачають збільшення народжуваності максимум до 1,5 ( у 2004 році цей показник становив 1,2 ) дитини на одну жінку, але цього порогу буде досягнуто не раніше 2020 року за умов зміни репродуктивних настанов та підвищення якості життя. Кризовий стан генеративної активності населення даватиметься взнаки протягом життя кількох поколінь на рівні не лише сім’ї, а й усього суспільства, навіть якщо ситуація і зміниться на краще. Як наслідок, у майбутньому спостерігатиметься хвилеподібна дина� міка чисельності населення і його вікових контингентів, що може перетворитися на відчут� ну перепону в досягненні сталого розвитку країни. Смертність і тривалість життя Аналіз рівнів та тенденцій смертності населення України дає можливість виокреми� ти кризові явища – це, передусім, невиправдано висока смертність від нещасних випадків та від захворювань, які світова медицина вже давно і успішно лікує. Причини цього різні. Частково вони накопичені протягом принаймні останніх 50�ти років, частково обумов� лені – або ж значно загострені – кризою 1990�х років. На відміну від економічно розвинутих держав, де смертність впродовж повоєнного періоду невпинно знижувалась, в Україні (як і в інших республіках колишнього СРСР) швидке її зниження у 1950�х роках змінилося тривалою стагнацією. Періоди зниження смертності змінювалися її зростанням. В результаті цього відставання України від еконо� мічно розвинутих країн у тривалості життя населення невпинно збільшувалося. Найбіль� ше зростання кількості померлих (понад 20 тисяч за рік) спостерігалося 9 разів (у 1959, 1962, 1965, 1967, 1969, 1975, 1979, 1984, 1987 роках). Адекватні за масштабами позитивні зміни відбувалися за цей період тільки тричі – у 1955, 1960 та 1986 роках. Подальше зростання смертності населення в першій половині 1990�х років було обу� мовлене економічною кризою – зниженням рівня життя (а відповідно і якості харчуван� ня, можливостей лікуватися та відпочивати), зростанням психологічного навантаження, недоліками соціального захисту та медичного обслуговування населення. Таким чином, криза перехідного періоду не сформувала, а загострила загальні негативні тенденції смер� тності населення. Цю тезу підтверджує і зміна ситуації в другій половині 1990�х років, зокрема значне (більше ніж на 20 тисяч за рік) скорочення кількості померлих у 1996– 1998 роках та вельми помірне, на відміну від перших років незалежності держави, її збільшення в 1999–2000 роках. Незважаючи на ознаки певних позитивних зрушень за 2001–2004 рр., кількість померлих у 2004 р. (761,3 тис. осіб) все ще значно вища, ніж у 162 1989 (600,6 тис). Вирішально на ці процеси впливає динаміка смертності чоловіків (52,3% загальних змін), у тому числі городян – 33,8% і селян – 18,5%. Вплив змін смертності жінок виявився значно меншим – 28,4%. За рахунок структурних зрушень в статево�віковій структурі (в основному через старіння – значне підвищення питомої ваги населення стар� шого віку), зростання смертності обумовлено 19,3% від загальних змін. Якби смертність протягом 1989–2001 років залишалась на рівні 1989 року, чисельність померлих за цей період була б менша за фактичну на 2,4 млн.( за період з 1989 по 2001 роки померло понад 9,3 млн. осіб, а народилось – 6,6 млн.). Чоловіки в Україні практично від усіх причин і в усіх вікових групах вмирають значно частіше і раніше, ніж жінки. Особливо вагомою є різниця в смертності від нещасних випадків – майже в 5 разів частіше гинуть від них чоловіки. Однією з причин підвищеної уразливості чоловіків до дії зовнішніх причин є зловживання алкоголем та тютюнопалін� ням. У 2004 році в країні померло 761,3 тис. осіб; у тому числі 391,4 тис. чоловіків та 369,9 тис. жінок. У загальній кількості померлих 7,2 тис. (0,9%) становили діти у віці до 16 років; 184,1 тис. (24,2%) – населення у працездатному віці (жінки – 16–54 роки, чоловіки – 16–59 років) та 570, 0 тис. (74,9%) – особи у віці, старшому за працездатний (жінки – 55 і старше, чоловіки – 60 і старше років). Середній вік померлих 67,2 року: чоловіків – 61,8, а жінок – 72,9 року. Важкі умови сільськогосподарської праці та сільського побуту, недоступність у більшості випадків своєчасної кваліфікованої медичної допомоги зумовлюють підвище� ний рівень смертності сільських жителів порівняно з городянами: в 1,4 раза вище, ніж у міських поселеннях (відповідно 19,6 померлих на 1000 сільських жителів проти 14,4 – на 1000 жителів міських поселень). Крім того, смертність має значну регіональну диференціацію. Найвищі показники смертності упродовж останніх років фіксуються в Чернігівській області (20,7 померлих на 1000 мешканців у 2004 році), Сумській (18,7%о), Полтавській (18,4%о), Житомирській та Кіровоградській областях (по 18,3%о) областях, серед жителів яких спостерігається висо� ка питома вага осіб похилого віку; найнижчі – у м. Києві (10,7%о) та регіонах з відносно молодим населенням: Закарпатській (12,4%о), Івано�Франківській (12,9%о), Львівській та Чернівецькій (по 13,1 %о) областях. В середньому ж по Україні рівень смертності у минулому році становив 16 померлих на 1000 населення. У загальній кількості померлих у 2004 році померлі від хвороб системи кровообігу становили 62,2%, від новоутворень – 12,1%, нещасних випадків, вбивств, самогубств та інших зовнішніх дій – 9,4%, хвороб органів травлення та дихання – по 3,7%, від інфекц� ійних і паразитарних хвороб – 2,0%. Основною демографічною проблемою сучасної України є істотне відставання від роз� винутих європейських країн за показником середньої очікуваної тривалості життя ( для всього населення цей показник у 2003–2004 рр. становив 68,2 року, для чоловіків – 62,6 і для жінок – 74,1 року. За даними ВООЗ, у 2002 р. за цим показником наша країна відста� вала від країн Центральної Європи на 5,5, а від країн Євросоюзу – на 10,9 року. Серед країн колишнього СРСР Україна на 3,4 року за тривалістю життя випереджає Російську Федерацію, на 2,6 – Казахстан та перебуває майже на одному рівні з Білоруссю, Киргиз� станом, Молдовою. Різниця у тривалості життя чоловіків і жінок в Україні складає 11,5 року, тоді як в економічно розвинених країнах цей показних становить 5–6 років. Ризик смерті для чоловіків у 20–24 роки перевищує такий же для жінок у 3,3 раза, а імовірність смерті у працездатному віці для чоловіків сягає 37%. 163 Міграція населення Вплив міграційних переміщень на демографічну ситуацію реалізується через зміни загальної чисельності населення, його структури (за віком, статтю, етнічною приналеж� ністю, рівнем освіти тощо), репродуктивної поведінки (через зміну етнічного та статево� вікового складу населення). Так, хоча сальдо обміну населення України (різниця між кількістю прибулого та вибулого населення) з іншими республіками СРСР впродовж 1959– 1989 років не перевищувало плюс�мінус 100 тисяч осіб на рік, міжреспубліканські міграції негативно впливали на якісний склад населення. На роботу в регіони Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі тощо виїжджали з України молоді люди, а поверталися переваж� но пенсіонери, що істотно посилювало показник старіння населення. Якщо за рахунок міграцій загальна чисельність населення кожного десятиріччя змінювалась менш ніж на 1%, то чисельність молоді 20–29 років зменшувалась приблизно на 3%, а осіб молодшого пенсійного віку збільшувалась на 2%. Внаслідок постійного відбору фахівців та їхньої концентрації в центрі СРСР знижувався професійний та освітній потенціал України. Протягом періоду переходу до ринкових відносин в Україні міграційні процеси за� знали суттєвих трансформацій. Значно зменшився міграційний оборот (прибулі + ви� булі), додатне сальдо міграцій у 1991–1992 рр. різко зросло, однак вже наступного року відбувся різкий спад, і з 1994 р. кількість вибулих з України почала перевищувати кількість прибулих. Загалом прямі міграційні втрати України за період з початку 1994 по кінець 2001 років помітно перевищили 1 млн. осіб. Основними міграційними партнерами України залишаються країни колишнього СРСР, перш за все сусідні Російська Федерація, Молдова та Білорусь. З цими країнами відбувається досить активний двосторонній обмін населенням. Інтенсивною є також імміграція до України із Закавказьких та Середньоазіатських держав, тоді як виїзд до цих країн, а також міграційні зв’язки з країнами Балтії практично зійшли нанівець. Максимальну чисельність населення було зафіксовано в Україні на початку 1993 року – 52,2 млн. осіб. Під впливом змін у природному та механічному русі населення, які були вказані вище, розпочалося скорочення населення. За даними Всеукраїнського перепису населення, станом на 5 грудня 2001 року в Україні проживало 48,5 млн. осіб. За оцінкою, на 1 червня 2005 р. в Україні мешкає 47,1 млн. осіб. Кількість померлих вперше перевищила кількість народжених у 1991 році. Протягом 2–х років природне зменшення компенсувалося позитивним сальдо міграції, а з 1993 року, хоча прибуло в Україну більше людей, ніж залишило її, міграційний приріст виявив� ся недостатнім для компенсації втрат природного руху, зафіксовано загальне скорочення населення. Цей процес продовжується і досі. Скорочення чисельності населення супроводжується практично невпинним зрос� танням кількості (і відповідно питомої ваги) осіб старше 60 років. Якщо перепис населен� ня 1959 року зафіксував 4,4 млн. осіб старше 60 років, а перепис 1970 року – 6,6 млн., то в 1979 р. в Україні проживало 7,8 млн. осіб, у 1989 році – 9,3 млн., а в 2001 році – 10,3 млн. осіб такого віку. Відповідно питома вага цього контингенту в загальній чисельності насе� лення України зростала з 10,5% у 1959 році до 13,9% у 1970 році, 15,7 у 1979 р., 18,0 у 1989 р. і 21,4% у 2001 році. Ці процеси є істотно пом’якшеними у міських поселеннях і відповідно загострени� ми, внаслідок довготривалої міграції (відтоку) осіб працездатного віку, в сільських. В ок� Тут і далі йдеться про осіб, які виїжджають за межі країни або приїжджають в Україну на постійне місце проживання. 164 ремих регіонах – Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській, Полтавській та Вінницькій областях – ситуація є ще гіршою, і питома вага осіб у віці 60 років і старше перевищує 26%, а в сільській місцевості – 30%. Гендерні особливості У загальній кількості населення співвідношення чоловіків і жінок виглядає таким чином: 46,2% становить чоловіче населення, а 53,8% – жіноче. Переважання жіночої статі над чоловічою характерне для всіх регіонів України. На кожну 1000 жінок в середнь� ому припадає 858 чоловіків. Це співвідношення змінюється залежно від віку населення. Якщо у новонароджених завжди переважає частка чоловічої статі (51,5% хлопчиків проти 48,5% дівчаток), то при пересуванні від дитячих до молодих вікових груп частка жінок поступово зростає, а чоловіків, відповідно, зменшується, і вже з 29 років в структурі насе� лення України переважають жінки. Починаючи з вікової групи 30–34 роки (в якій на 1000 жінок припадає 983 чоловіки) частка чоловіків поступово зменшується: у віковій групі 70 років і старше на 1000 жінок припадає лише 443 чоловіки. Такий стан вікової структури призводить до диспропорцій у шлюбних відносинах та не сприяє навіть простому відтво� ренню населення. Підсумки Всеукраїнського перепису населення 2001 року надали можливість для де� тального аналізу гендерних співвідношень населення. Насамперед це стосується освітнього рівня та зайнятості. На відміну від більшості країн не тільки з перехідною, а і з розвиненою ринковою економікою для України характерна вища освіченість жінок. Принаймні до 60�річного віку питома вага осіб з вищою освітою серед жінок істотно перевищує аналогічний показ� ник серед чоловіків. Тільки серед найстаріших контингентів вищий рівень освіти спосте� рігається серед чоловіків. В цілому в Україні вищу освіту мають 35,7% чоловіків і 39,3% жінок у віці 25 років і старше. Закономірно більш освіченим є міське населення, яке значною мірою поповнюється за рахунок навчальної та післянавчальної міграції сільської молоді, – тут частка осіб з вищою освітою становить 45,3% серед чоловіків і 51,1% серед жінок у віці 25 років і старших проти 20,1% і 24,6% серед сільських чоловіків і жінок відповідно. Практично в усіх вікових групах жінки вчаться частіше за своїх однолітків чоловічої статі. Відповідно є всі підстави очікувати подальшого розвитку жіночої переваги в освіче� ності. Найбільша різниця спостерігається по вищій освіті – у всіх без винятку вікових групах жінки значно частіше набувають вищу освіту. Що стосується зайнятості, то тут перевага за чоловіками (без урахування зайнятих в особистому підсобному господарстві). Серед зайнятого населення, за даними перепису, чоловіки становили 51,3%, а жінки – 48,7%. Розподіл зайнятого населення за статусом зайнятості свідчить, що майже за всіма групами переважають чоловіки (крім безоплатно працюючих членів сім’ї, де жінки складають понад 55%), а серед роботодавців вони ста� новлять майже дві третини. Розподіл зайнятих за видами економічної діяльності пока� зує, що кількість зайнятих чоловіків найбільше переважає в рибному господарстві (82,4%), добувній промисловості (75,9%), в будівництві (79,0%), а в охороні здоров’я та серед ос� вітян переважають жінки (відповідно 81,7% і 76,6%). Специфіка розподілу чоловіків і жінок за заняттями детермінується психологічними особливостями статі в ув’язці з вимо� гами до виконавців певних професійних видів робіт і умовами їх здійснення, а також традиційними уявленнями про “чоловічі” та “жіночі” ролі й, відповідно, професії. Щодо 165 розподілу зайнятих за окремими групами занять, то чоловіки переважають серед законо� давців, вищих державних службовців, серед кваліфікованих працівників з інструментом (83,2%), а жінок більше серед працівників сфери обслуговування (70%). Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні зали� шається складною і несприятливою. Відсутні об’єктивні умови для призупинення існую� чої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями де� мографічної політики мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшен� ня якості життя населення. Акценти варто робити не лише на кількісних, а й на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на розв’я� занні поточних і стратегічних завдань – економічному забезпеченні відтворення насе� лення, належному соціальному захисті сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового травматизму, популяризації здорового способу життя (зниженні масштабів паління, особливо серед молоді, форму� ванні культури вживання алкогольних напоїв), забезпеченні доступності якісної медич� ної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для переходу до опти� мального режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного актив� ного його життя.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-11697
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2072-9480
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:13:43Z
publishDate	2005
publisher	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України
record_format	dspace
spelling	2010-09-02T11:37:56Z 2010-09-02T11:37:56Z 2005 Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення // Демографія та соціальна економіка — 2005. — № 2. — С. 159-165. — укp. 2072-9480 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11697 Напередодні Всесвітнього дня народонаселення (8 липня 2005 р.) представництво ООН в Україні і Державний комітет статистики провели спільну конференцію, в якій взяли участь і керівники Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Тему Всесвітнього дня народонаселення цього року присвячено зменшенню бідності у світі через поліпшення системи репродуктивного здоров’я і зосереджено на ролі планування родини, важливості безпечного материнства і запобігання ВІЛ/СНІДу, боротьбі зі злиднями. uk Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення Press-release on occasion of the World population day Article published earlier
spellingShingle	Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення
title	Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення
title_alt	Press-release on occasion of the World population day
title_full	Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення
title_fullStr	Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення
title_full_unstemmed	Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення
title_short	Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення
title_sort	прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11697

Прес-реліз з нагоди всесвітнього дня народонаселення

Institution

Ähnliche Einträge