Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Папієв, М.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України 2004
Теми:	Соціальна сфера, програми та політика
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11840
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні / М.М. Папієв // Демографія та соціальна економіка. — 2004. — № 1-2. — С. 52-58. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-11840
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-118402025-02-23T19:25:40Z Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні Pension insurance as a component of the mandatory social insurance in Ukraine Папієв, М.М. Соціальна сфера, програми та політика 2004 Article Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні / М.М. Папієв // Демографія та соціальна економіка. — 2004. — № 1-2. — С. 52-58. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2072-9480 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11840 368.914 (477) uk application/pdf Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Соціальна сфера, програми та політика Соціальна сфера, програми та політика
spellingShingle	Соціальна сфера, програми та політика Соціальна сфера, програми та політика Папієв, М.М. Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні
format	Article
author	Папієв, М.М.
author_facet	Папієв, М.М.
author_sort	Папієв, М.М.
title	Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні
title_short	Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні
title_full	Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні
title_fullStr	Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні
title_full_unstemmed	Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні
title_sort	пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в україні
publisher	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України
publishDate	2004
topic_facet	Соціальна сфера, програми та політика
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/11840
citation_txt	Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні / М.М. Папієв // Демографія та соціальна економіка. — 2004. — № 1-2. — С. 52-58. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT papíêvmm pensíjnestrahuvannââkskladovasistemizagalʹnoobovâzkovogoderžavnogosocíalʹnogostrahuvannâvukraíní AT papíêvmm pensioninsuranceasacomponentofthemandatorysocialinsuranceinukraine
first_indexed	2025-11-24T15:46:54Z
last_indexed	2025-11-24T15:46:54Z
_version_	1849687239929364480
fulltext	52 Соціальна сфера, програми та політика ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ М. М. Папієв, Міністр, Міністерство праці та соціальної політики України Трансформаційні процеси в Україні, пов’язані з переходом від державної до ринко� вої економіки, що супроводжувалися системною кризою, негативно позначилися на рівні соціальних гарантій і соціальної захищеності громадян. Основним механізмом і провідною формою реалізації прав громадян на соціальний захист нині стає інститут соціального страхування. Створена система соціального захис� ту передбачає розподіл функцій зі здійснення різних видів соціальних виплат між фон� дами соціального страхування. Система соціального страхування покликана забезпечити людині, яка втратила з тієї чи іншої причини працездатність або роботу, рівень життя, зіставний з тим, який мають працюючі. Максимальний рівень страхових виплат сягає 100% у випадку захворювання, а також по вагітності та пологах, що покривається за рахунок фонду соціального страху� вання з тимчасової втрати працездатності. Такий же розмір страхових виплат також у окремих випадках у разі професійного захворювання. Проте, очевидно, що забезпечити зазначений рівень виплат для інших видів соціального страхування практично немож� ливо. У країнах з високим рівнем оплати праці йдеться вже про забезпечення достатнього рівня соціальних виплат, що істотно перевищує мінімально необхідний. В умовах Украї� ни актуальним є досягнення таких страхових виплат, що забезпечили би мінімально не� обхідний рівень заміщення втраченого заробітку. Це питання є найскладнішим і най� важливішим для визначення подальших шляхів розвитку системи соціального страху� вання. При цьому основним критерієм оцінки дієздатності системи є забезпечення не� обхідних, суспільно прийнятних витрат на відтворення людського потенціалу держави. Кількісно функціональна структура системи соціального страхування в Україні може бути виражена через структуру страхових внесків за різними групами соціальних ризиків, які страхуються, що, в свою чергу, відображає структуру страхових виплат. Найбільша частка страхових внесків (81% від їх загальної суми) припадає на страхування пенсій та УДК 368.914 (477) 53 Соціальна сфера, програми та політика суміжних видів ризиків, 8,11% становлять внески на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. На соціальне страхування на випадок безробіття спрямовується 6,21%, від нещасних випадків на виробництві – 4,53% [1, с. 3]. Ці показ� ники відображають частку навантаження на фонд заробітної плати, що припадає на ком� пенсацію втрат від впливу тієї чи іншої групи ризиків. Структура страхових внесків ха� рактеризує також реальні показники видатків, що спрямовуються на відшкодування втра� ченого заробітку. Як видно з наведених даних основна частка припадає саме на пенсійне страхування – 81,15%. Це високий відсоток, порівняно з середньоєвропейськими показ� никами по такому ж виду страхування, – в середньому 54,8% загальних витрат [2]. Внески на соціальне страхування у нашій країні складають 41,7% від фонду оплати праці, 38,7% з яких сплачують роботодавці, а 3% – застраховані особи. Нині на порядку денному запровадження накопичувальної системи загальнообов’яз� кового державного пенсійного страхування та створення системи загальнообов’язково� го медичного страхування, що логічно завершить формування системи соціального стра� хування, яка охоплюватиме практично всі основні групи ризиків. Водночас це потребу� ватиме вирішення нагального питання щодо фінансування медичного страхування за рахунок обов’язкових відрахувань, які здійснюватимуться роботодавцями і застрахова� ними особами. За розрахунками, в результаті запровадження обов’язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров’я необхідно буде перерозподілити до� датково близько 3% виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відпові� дає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 4%. Від шляхів і ме� тодів вирішення цього питання залежатиме спроможність реального сектору економіки задовольнити фінансові потреби страхової системи загалом. Без активного пошуку шляхів оптимізації діяльності обов’язкової страхової системи неможливо завершити її формування відповідно до чинного законодавства, підвищуючи при цьому рівень страхових виплат та якість послуг, що надаються системою. Досягти відчутних позитивних зрушень у цій сфері можливо лише шляхом створення відповідних умов для подальшої детінізації заробітної плати у всіх сферах економічної діяль� ності, розширення бази для нарахування внесків на соціальне страхування та підвищення платіжної дисципліни, здійснення заходів щодо подальшого підвищення інституційної і тех� нологічної спроможності суб’єктів системи, фінансової прозорості та економічної ефектив� ності їхньої діяльності. Для цього мають бути оптимізовані бізнеспроцеси фондів, удоскона� лена й уніфікована їх організаційна структура як щодо збору внесків, так і здійснення стра� хових виплат та надання послуг. Важливим є створення правових, організаційних та технічних умов для запровад� ження нових інституційних компонентів системи соціального страхування, що давати� муть можливість застосовувати сучасні технології збирання та обробки інформації, підтри� мувати бази даних в актуальному стані, використовувати переваги новітніх технологій у фінансовій сфері. Необхідно також зберегти і примножити основні досягнення сформо� ваної сьогодні системи: страховий принцип фінансування, відокремленість бюджетів фондів, принцип паритетності участі сторін соціального партнерства в їх управлінні, гласність, прозорість та доступність соціального страхування для всіх верств населення. Високе значення сукупної ставки внесків на соціальне страхування віддзеркалює існуючий високий коефіцієнт залежності системи, що характеризує відношення отри� мувачів страхових виплат до фактичних платників внесків. Зокрема, значення цього ко� ефіцієнта для пенсійної системи України у 2003 році дорівнювало 1,1 [1, с. 26]. Подібна ситуація спостерігалася також в інших східноєвропейських країнах з перехідною еконо� 54 Соціальна сфера, програми та політика мікою. Запровадження нових пенсійних систем у цих країнах супроводжувалося суттє� вими змінами в механізмах збору та обліку внесків на соціальне страхування, що були підкріплені відповідними механізмами для забезпечення платіжної дисципліни. Найважливішими умовами ефективного функціонування системи соціального стра� хування є її концептуальна визначеність, цілісність, фінансова прозорість, інформацій� на надійність і захищеність, а також (що не менш важливо) усвідомлення і прийняття суспільством як змісту, форм і рівнів соціальних гарантій, що надаються системою, так і механізмів їх забезпечення. Практика засвідчує, що (хоча початок реформ в Україні супроводжувався широкою інформаційно�роз’яснювальною роботою) значна частина суспільства поки що не бере участі у активному формуванні фондів соціального страхування. Цьому є низка причин соціально�економічного характеру: високий рівень „тінізації” економіки, недостатність мотивацій для участі громадян та роботодавців у системі соціального страхування, до� волі слабкий інструментарій, що застосовується державою для забезпечення балансу сус� пільних інтересів на основі взаємоузгодження інтересів держави, особистих свобод й інте� ресів окремих громадян та їхніх роботодавців. Одним з механізмів зниження коефіцієнта залежності є посилення страхової приро� ди обов’язкового соціального страхування. Для цього в багатьох країнах йдуть шляхом активізації залучення самих застрахованих осіб до формування солідарних страхових фондів. Поступовий перехід до такого механізму фінансування страхових фондів перед� бачений також і в Україні. За умов ринкової економіки внески на соціальне страхування є основним джерелом формування доходів страхових фондів. Оскільки ставки страхових внесків до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування встановлюються у відсот� ках до бази оподаткування (в чому досі є певна розбіжність по окремих видах обов’язко� вих відрахувань), розміри страхових виплат безпосередньо залежать від рівня оплати праці. У зв’язку з назрілою необхідністю визначення в Україні оптимальних шляхів подаль� шого розвитку системи соціального страхування корисним може бути порівняння розмірів ставок внесків на соціальне страхування у різних країнах та пропорцій в їх розподілі між роботодавцями і найманими працівниками. Так, в Албанії загальна ставка внесків на соціальне страхування становить 31,7%, з них роботодавець сплачує 22,9%, найманий працівник – 8,85%. В Азербайджані – робо� тодавець сплачує 23%, найманий працівник – 1,5%. У Болгарії досі роботодавець і найманий працівник сплачують внески у співвідношенні 80/20 при загальній ставці внесків 32,7% для працівників першого класу професійного ризику. Передбачається, що до 2007 року це співвідношення для всіх категорій працівників зміниться і становитиме 50/50. Для інших класів професійного ризику ставки внесків збільшуються на кілька відсотків. Цікаво, що для вчителів загальна ставка внесків складає 37%, з яких 4,3% сплачуються роботодавцями до професійного фонду вчителів. В Канаді внески на покриття ризиків тимчасової втрати працездатності та безробіт� тя становлять: за рахунок роботодавця – 3,08%, за рахунок найманого працівника – 2,2% від річного доходу. На пенсійне страхування і покриття суміжних ризиків внески розпо� діляються порівну між роботодавцем і найманим працівником – по 4,6% і в сумі станов� лять 9,2%. У Хорватії внески на пенсійне страхування (та суміжні), а також на покриття ри� зиків професійного захворювання та інвалідності сплачують до першого рівня страхової системи роботодавці в розмірі 8,75%, наймані працівники – 10,75%, самозайняті – 19,5% 55 Соціальна сфера, програми та політика до встановленої бази, самозайняті у сільському господарстві – 9,75% до встановленої бази. Для тих, хто бере участь у другому рівні пенсійної системи, ставка внеску до першо� го рівня зменшується на 5 пунктів, що спрямовуються до другого рівня. Внески на стра� хування тимчасової втрати працездатності сплачують роботодавці в розмірі 7,47% та най� мані працівники – в розмірі 9%. На Кіпрі внески на соціальне страхування сплачують порівну роботодавці і наймані працівники – по 6,3% від встановленої бази. Самозайняті сплачують 11,6% від задекла� рованого доходу відповідно до встановлених категорій доходності різних видів еконо� мічної діяльності. У Чехії загальна ставка внеску на базове пенсійне страхування становить 26% від су� купного доходу, з них частка роботодавця – 19,5%, частка найманого працівника – 6,5%. В Естонії ставка внесків на соціальне страхування становить 33% оподатковуваного доходу, з них на пенсійне страхування припадає 20%, на медичне страхування та страху� вання від тимчасової втрати працездатності – 13%. Усі внески сплачує роботодавець. В Угорщині роботодавець сплачує до системи пенсійного страхування 18%, найма� ний працівник – 8% до солідарної системи та 2% до другого рівня. На медичне страху� вання роботодавець сплачує 11%, найманий працівник – 3% від сукупного доходу. У Латвії у разі, якщо найманий працівник охоплений всіма видами соціального стра� хування, він сплачує 9% сукупного доходу, а роботодавець – 26,09% від фонду оплати праці. У Литві на пенсійне страхування внески розподіляються таким чином: роботодавці сплачують 22,5% від фонду оплати праці, наймані працівники – 2,5% сукупного доходу. На Мальті роботодавці і наймані працівники сплачують внески до системи соціаль� ного страхування порівну – по 10%. У Молдові внески до державного соціального страхового бюджету становлять: 29% – за рахунок роботодавців і 1% від місячного сукупного доходу – за рахунок найманих працівників. У Польщі загальна сума внесків на пенсійне страхування, страхування від тимчасової втрати працездатності та на випадок виробничої травми становить 36,59%. З них 17,88% сплачує роботодавець, а 18,71% – найманий працівник. Додатково у Польщі страхується ризик втрати роботи: 2,45% сплачує роботодавець. Внески на медичне страхування здійсню� ються виключно найманим працівником у розмірі 7,75%. В Румунії загальна ставка внеску для першого класу професійного ризику становить 35% фонду оплати праці і збільшується до 45% для третього класу. З них 11,67% сплачує найманий працівник, решту – роботодавець. У Російській Федерації до страхової системи 35,6% від фонду оплати праці, що опо� датковується, сплачує виключно роботодавець. Ставка має регресивну шкалу від 20% до 2% для доходів, що перевищують 100 тисяч російських рублів. У Словаччині на пенсійне страхування роботодавці сплачують 21,5% від фонду оп� лати праці, наймані працівники – 6,4% від місячного заробітку. У Словенії на пенсійне страхування роботодавці сплачують 8,85% від фонду оплати праці, наймані працівники – 15,5% від заробітної плати. Самозайняті сплачують 24,35% від встановленої бази. Самозайняті в сільському господарстві – 15,5% від встановленої бази. Додатково на всі види медичного страхування сплачується за рахунок роботодавців та за рахунок найманих працівників – по 6,36% від фонду оплати праці та заробітку відпо� відно. 56 Соціальна сфера, програми та політика У Туреччині внески на пенсійне страхування сплачують у таких розмірах: роботода� вець – 11%, найманий працівник – 9% від фонду оплати праці та заробітку відповідно. Розмір внесків зростає для тих застрахованих осіб, які працюють на підземних роботах та в шкідливих умовах, на 9%, а для їх роботодавців – на 13% [3]. Як видно з наведених даних, у різних країнах встановлені досить різні ставки внесків на соціальне страхування та існують різні підходи до вирішення питання щодо розподілу часток страхових внесків між роботодавцями та найманими працівниками. Проте є й загальні тенденції. Розподіл внесків у розвинених і сталих економіках, як правило, забезпечує паритетність участі обох сторін. Серед перелічених це спостерігається у таких країнах, як Канада, Кіпр, Туреччина. У країнах з перехідною економікою це питан� ня має протилежні тенденції – як у Хорватії та Польщі, де це питання вирішено на користь паритетності; як у Болгарії, де спостерігається рух до рівного розподілу ставок внесків; і як у Росії чи в Молдові, де наймані працівники зовсім не сплачують страхові внески або спла� чують лише 1% із загальних 30% відповідно. Здійснений аналіз свідчить про те, що у країнах зі сталою економікою розмір ставок внесків значно нижчий, ніж у країнах з перехідною економікою. Питання оптимізації ставок страхових внесків та уніфікації бази їх нарахування належить до найважливіших питань, що вирішуватимуться в процесі подальшого розвитку системи соціального стра� хування в Україні. Воно безпосередньо стосується не тільки інтересів роботодавців, а й охоплює значне коло інтересів найманих працівників. У країнах з ринковою економікою соціальні платежі розглядаються як частина до� ходів найманих працівників від трудової діяльності, працівник зацікавлений в них так само, як і в заробітній платі. Хоча зниження навантаження на фонди оплати праці на короткий час може призвести до зменшення доходної частини бюджетів страхових фондів. Сам факт того, що рішення сплачувати страхові внески чи не одноосібно приймає робо� тодавець, виходячи з того, наскільки прийнятним він для себе вважає їх розмір в сумі валових витрат на оплату праці, є абсолютно неприпустимим для розвиненого суспіль� ства. Механічне зменшення розмірів страхових внесків без посилення ролі застрахова� них осіб в управлінні страховою системою і без підвищення її функціональної ефектив� ності загалом призведе лише до консервації неприпустимо низького рівня страхових вип� лат, що склався на даний час. Зменшення страхового навантаження на заробітну плату можливе без шкоди для со� ціального страхування, якщо здійснюватиметься поступово, одночасно з уніфікацією самої системи та виведенням заробітної плати з „тіні”, зі збільшенням її частки у виробленому внутрішньому валовому продукті, підвищенням темпів економічного зростання в державі. Організаційне розростання системи обов’язкового державного соціального страхуван� ня і формування окремих фондів як юридичних осіб (при страхуванні близьких за змістом соціальних ризиків для одних і тих же застрахованих осіб) не сприяє як повній соціальній захищеності населення, так і ефективному використанню коштів системи. Об’єднання окремих адміністративних функцій фондів соціального страхування поряд із запроваджен� ням ефективних механізмів збору та обліку страхових внесків, а також уніфікацією поряд� ку призначення та здійснення різних видів страхових виплат могло б стати відправним моментом для повноцінного включення обов’язкової страхової системи в комплекс со� ціально�економічних відносин у державі та створення умов для більш ефективного (сти� мулюючого) перерозподілу виробленого внутрішнього валового продукту. Наведений вище порівняльний аналіз ставок страхових внесків, що діють у розвинених економіках та в економіках, що перебувають у перехідному стані, вказує на потенційні мож� 57 Соціальна сфера, програми та політика ливості системи соціального страхування, а відтак, на необхідність застосування системних підходів до подальшого розвитку інститутів соціального страхування в Україні. Цей процес, насамперед, пов’язаний зі створенням нових і вдосконаленням діючих складових системи, що обслуговують фінансові та інформаційні потоки, забезпеченням чіткої технологічної ув’язки фіскальних, інформаційних, адміністративних підсистем, створенням потужної мо� тиваційної бази та використанням широкого кола регуляторного інструментарію з метою заохочення до формування рівних відносин роботодавців та найманих працівників, підви� щення правового статусу праці як специфічного виду капіталу. У цьому зв’язку перспективним є залучення ресурсів капіталу до активнішого відтво� рення робочої сили, самофінансування соціальної складової валових витрат виробницт� ва (охорона праці та здоров’я найманих працівників, підвищення кваліфікації, підтрим� ка малозабезпечених та неповних сімей, соціальне страхування та участь у добровільних формах страхування). Ефективність і дієвість механізму мінімізації витрат на соціальну сферу шляхом пере� ходу до соціалізації підприємництва і, таким чином, підвищення його соціальної відпові� дальності підтверджена міжнародною практикою. Такі механізми діють у багатьох розви� нених економіках, проте навіть в економіках, що розвиваються, є приклади ефективного застосування такої політики. Так, у Болгарії державою був ініційований процес встанов� лення (за взаємною згодою роботодавців та профспілок) тарифної сітки для 48 галузей еко� номіки, що визначає мінімальні розміри заробітної плати для 9�и категорій найманих пра� цівників за займаними посадами. Це дало можливість істотно зменшити рівень „тіньової” оплати праці та підвищити доходи обов’язкової страхової системи загалом [4]. Поряд з принципами діяльності приватних підприємств за схемою благодійництва (по� жертвування, меценацтво, залучення до розв’язання суспільних проблем) у багатьох країнах застосовується практика соціального рейтингування корпорацій, що надають певний „со� ціальний пакет” найманим працівникам (поліпшення умов праці, соціального захисту, відпо� чинку, врахування особливостей жіночої праці та ін.). Саме на основі „партнерської єдності”, підкріпленої правовими умовами для вирішення виробничих і соціальних проблем, долається пасивність „соціальних низин” і вирішуються державні та виробничі питання щодо соціаль� ного забезпечення та підвищення ефективності самого виробництва. Важливим напрямом соціальної діяльності держави й удосконалення механізмів реа� лізації соціальних прав громадян є встановлення на законодавчому рівні державних со� ціальних стандартів. До таких відносять: прожитковий (соціальний) мінімум; вартість спо� живчого кошика; мінімальний розмір оплати праці і ставка першого тарифного розряду в бюджетній сфері; мінімальна пенсія; максимальна тривалість робочого дня, тижня, міся� ця; тривалість і оплата щорічних відпусток; максимально припустима норма витрат сім’ї на оплату житла і комунальних послуг; інші соціальні стандарти, що фіксуються Трудовим кодексом та іншими законодавчими актами. Державні соціальні стандарти встановлюються для визначення бази основних по� треб і оцінки рівня життя населення, обсягів фінансування соціальних програм, обгрун� тування розмірів державної соціальної допомоги. Нижньою межею соціальних стандартів є рекомендації міжнародних організацій: Міжнародної організації праці, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВОЗ та інших. Верхня межа – це рівні відповідних соціальних стандартів, що застосовуються в країнах з розвиненою еко� номікою і високим рівнем соціального захисту громадян (Швеція, Німеччина та ін.). Крім соціальних стандартів, доцільно розробляти індикативні соціальні нормативи, виконання яких не є обов’язковим, проте залежно від їх досягнення можливо оцінювати 58 Соціальна сфера, програми та політика динаміку розвитку соціально�економічних інститутів держави, здійснювати планування відповідних бюджетних видатків тощо. Лише в розрізі зазначених стандартів та індикативів можливо оцінювати реальний стан та перспективи розвитку системи соціального страхування та системи соціального захисту в цілому. Один із визначальних принципів ефективної державної соціальної політики поля� гає в тому, що розмір соціальної благодійності держави в результаті успіхів в економічній політиці і при зростанні суспільного багатства і добробуту громадян має не розширюва� тися, а навпаки, скорочуватися. Чим багатше суспільство, тим менше в ньому потенцій� них отримувачів соціальної допомоги і тим більше можливостей у держави здійснювати комплексні заходи, спрямовані на підвищення внутрішньої ефективності системи со� ціального захисту. Усвідомлення цього в умовах обмежених ресурсів держави в перехідний період спонукає до започаткування саме таких системних механізмів, що даватимуть змогу забезпечити власні можливості і ресурси для інституційного саморозвитку системи обо� в’язкового державного соціального страхування в майбутньому. У підсумку слід зазначити, що реформа системи соціального страхування, важли� вим елементом якої є запровадження нової пенсійної системи, � це багатоаспектна робо� та, розрахована на тривалу перспективу. Беручись за неї, Уряд прагне створити прозору та ефективну систему адміністрування соціальним страхуванням, надання послуг у цій сфері, а також стабільно працюючу накопичувальну складову пенсійної системи. При цьому свою роль він бачить у створенні надійного механізму щодо взаємодії всіх зайня� тих у соціальному страхуванні установ, забезпеченні ефективної співпраці між ними у рамках єдиної загальнодержавної стратегії реформування системи соціального страху� вання. Джерела 1. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення у цифрах і фактах. – Київ, 2003. – С. 3, 26. 2. Концепция Социального кодекса Российской Федерации. – Москва: Минтруд России, 2004. – С.180. 3. Comparative tables of social protection system in 21 member states of the Council of Europe, Australia, Canada and New Zealand, 11�th edition (situation on 1 January 2002), MISSCEO – Mutual Information System on Social Protection of the Council of Europe. – Strasbourg, 2002. – S. 76–81. 4. За матеріалами робочої зустрічі українських спеціалістів та представників з Ро� сійської Федерації та Болгарії „Міжнародний досвід розвитку систем соціального стра� хування”. – Київ, квітень, 2004.

Пенсійне страхування як складова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні

Репозитарії

Схожі ресурси