Buchumschlag

Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2004
1. Verfasser: Головко, М.Л.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainisch
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2004
Schlagworte:
Проблеми історіографії та джерелознавства історії Другої світової війни
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12143
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії / М.Л. Головко // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — С. 141-154. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1860236759941513216
author Головко, М.Л.
author_facet Головко, М.Л.
citation_txt Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії / М.Л. Головко // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — С. 141-154. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
collection DSpace DC
first_indexed 2025-12-07T18:25:23Z
format Article
fulltext Громадські організації та рухи України періоду ВВв  ... 141 Ãîëîâêî Ì.Ë. Ãðîìàäñüê³ îðãàí³çàö³¿ òà ðóõè Óêðà¿íè ïåð³îäó Âåëèêî¿ Â³ò÷èçíÿíî¿ â³éíè ó ñó÷àñí³é ³ñòîð³îãðàô³¿ Історія суспільно-політичних об’єднань  і рухів України завжди  перебувала  під  увагою  науковців.  Евристичний потенціал даної  теми приваблював можливістю  з’ясування мотивацій  та  механізмів  суспільної  організації,  творчої самодіяльності,  світоглядних  орієнтирів  різних  груп  і категорій населення, політичних тенденцій, що виявлялися у різних формах та обставинах. Але  особливо  актуальною  ця  проблематика  стала  в радянські  часи.  Творці  принципово  нової,  соціалістичної (насправді  —  більшовицької)  моделі  суспільства  постійно потребували науково подібної апологетики теорії і практики державного  будівництва  за  комуністичними  ідеалами.  Як стрижнева лінія всієї агітаційно-пропагандистської роботи (а їй  надавалося,  можливо  навіть  більше  значення,  ніж економічним  і  соціокультурним  перетворенням)  обґрунту- вання тез про найвищий рівень демократизму в Радянському Союзі стало головним завданням історичної науки. В цьому 10 Федоров Е.К. Гидрометслужба СССР в Великой Отечествен- ной войне // Метеорология и гидрология. – 1975. – № 5. – С. 3–8. 11 Жупанський Я.І.  Прикладний  характер  географії  в  роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. // Український географіч- ний журнал. – 1995. – № 1–2. – С. 3–6. 12 Бызов Б.Е. Военные топографы в годы Великой Отечествен- ной войны // Геодезия и картография. – 1975. – № 5. – С. 1–11. 13  Історія міст  і сіл Української РСР. Житомирська область. – К.:  УРЕ,  1973.  –  С. 599;  Славный  путь  русских  топографов  // Военные знания. – 1992. – № 2–3. – С. 9; Молодико В. І побував на захмарних верховинах // Зоря Полісся (Радомишль). – 1994. – 21 груд. 142        Головко М.Л. була своя внутрішня логіка: чим менше ті чи інші експери- менти  урядовців  відповідали  загальноцивілізаційним тенденціям  і  закономірностям  історичного  поступу,  тим більше партійний апарат вимагав  вишуканої їх аргументації від учених-суспільствознавців. Уся  ідеологічна доктрина  партійно-радянської  верхівки мала кілька вузлових конструктивів. Головний з них полягав у  констатації  оптимальності  радянської  форми  влади  й політичної  системи,  де  провідне  місце  належало  комуніс- тичній  партії.  Пронизуючи,  контролюючи  всі  сфери  сус- пільства, партія відсувала на периферію суспільного життя й робила  другорядними  всі  інші  громадські  об’єднання  — профспілки, комсомол, творчі спілки, спортивні, оборонні та інші організації. Тому метою даної статті  є дослідження тенденції сучасної історіографії у вивченні ролі громадських організацій та рухів різного політичного спрямування у період Великої Вітчиз- няної війни. Розпад СРСР і поява незалежних держав на пострадянсь- кому просторі поставили українську історичну науку перед пошуком нових методологічних концептуальних засад. Якщо мати на увазі більш-менш оформлену тенденцію до розвитку сучасної  вітчизняної  історіографії,  то  її  можна пов’язати  з україноцентризмом,  спробами  поглянути  на  події  війни  з точки  зору  інтересів українського  народу,  визначити  його місце й роль у складних військово-політичних, економічних, соціокультурних процесах доперебудовного періоду. В статті, присвяченій  методології  дослідження  періоду  війни, Ю. Кондуфор і В. Клоков сформулювали свою позицію таким чином: “Якщо воєнна історія вивчає війну з погляду генезису, розвитку форм  і  способів  її  ведення, то  історія республіки періоду Великої Вітчизняної війни включає воєнну історію як складову частину історії народу в аспекті впливу воєнних подій на ті чи інші процеси суспільного життя. Отже, історія нашої республіки в роки війни — це не просто історія воєнних Громадські організації та рухи України періоду ВВв  ... 143 дій і всього того, що їх супроводжувало, а передусім історія народу”1. Ще далі в методологічних шуканнях пішов М. Коваль2. У кількох статтях і брошурах, зокрема “Україна у Другій світовій війні  (1939–1945 рр.):  спроба  концептуального  бачення” вчений викладає власні погляди на методологію дослідження подій війни, наполягає на відмові від ідеологічних штампів і стереотипів,  оновленні  термінологічного  апарату.  Автор закликає  до  переосмислення  ролі  особистості  в  історії, оскільки в марксистській  історіографії вона трактувалася з відомих позицій, вивчення суспільствознавчих аспектів війни, особливостей взаємин між державно-партійними структурами і народними масами. Піддаючи  критиці  одну  з  головних  тез  радянської історіографії про “всенародний характер партизанського руху в  Україні  у  1941–1944 рр.”,  науковець  зауважує,  що  ця “аксіома” не підтверджується демографічними, соціальними та етнічними показниками, оскільки дані про 500 тис. пар- тизанів і 100 тис. підпільників у республіці — це директивно закріплені  в  літературі  цифри,  визначені  з  політичних міркувань. Своєрідним  підсумком  багаторічних  творчих  пошуків провідного в Україні фахівця з історії Другої світової війни стала його монографія “Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.)”. Ніби й не претендуючи на  всеосяжність, М. Коваль  розставив акценти,  простежив головні тенденції кожного помітного явища, доленосних для народу  подій.  Вчений,  як  завжди,  зважений  в  оцінках комуністичного Руху Опору й діяльності ОУН та УПА, віддає належне ефективності організованих партійними комітетами патріотичних акцій, здатності радянських людей до звитяги й самопожертви на фронті і в тилу. Водночас він принципово оцінив  нездатність  лідерів  країни  змінити  морально- психологічний клімат у суспільстві, забезпечити дотримання соціальних  стандартів  щодо  пристойного  соціально- 144        Головко М.Л. економічного  становища  пересічних  громадян.  Характе- ризуючи  ситуацію  на  завершальному  етапі  війни  автор зазначає: “Повернення командно-адміністративної системи з її більшовицьким екстремізмом і надзвичайщиною, намагання взяти  реванш,  власні  непрощенні  прорахунки  за  “втрату обличчя”  внаслідок  воєнної  катастрофи  1941–1942 рр. призвели  до чергового  загострення  давнього  прихованого конфлікту в суспільстві, до нагнітання задушливої атмосфери страху та підозри, взаємного відчуження поміж людьми”3 . Коли йде мова про пошук нових методологічних  засад вітчизняної історичної науки в 90-ті роки ХХ ст., слід сказати і про доробок В. Ткаченка4 . В брошурі “Україна: історіософія самоорганізації” та інших працях, написаних у співавторстві, вчений викладає власне бачення основних засад і механізмів функціонування  суспільного  організму,  аналізує  такі соціокультурні  засоби  його регуляції,  як  традиції,  мораль, право,  релігія,  ідеологія,  що,  постаючи  “специфічною динамічною  підсистемою”  забезпечує  необхідний  рівень контролю,  обмеження  і  координації  різноспрямованої активності елементів суспільства. У 90-ті роки ХХ ст.  з’являється низка праць співробіт- ників Інституту історії України НАН України, які окреслюють горизонти історичного пошуку на перспективу. Кілька з них стосуються цієї теми. В. Клоков розмірковує про стратегію й тактику  радянських  партизанів  і  підпільників,  вказуючи причини невдач і втрат антифашистського Руху Опору5 . Разом з  тим,  без  авторських  коментарів  залишаються  цифрові показники: кількість з’єднань, загонів, груп та бійців у них, втрати у живій силі тощо. У монографії Т. Вронської та О. Лисенка6  розкривають- ся  особливості  контактів  міжнародної  громадськості  з народом  України,  що  боровся  проти  гітлерівської  навали, форми солідарності  й допомогових  акцій,  спрямованих  на його підтримку, напрями діяльності громадських організацій Громадські організації та рухи України періоду ВВв  ... 145 зокрема  Українського  товариства  культурних  зв’язків  з закордоном. Праця Т. Першиної присвячена практично недослідженій проблемі — формуванню й функціонуванню господарської номенклатури в Україні7 . В монографії аналізуються практика партійного  керівництва  кадровою  політикою,  здобутки, прорахунки командно-адміністративної  системи  в цілому  і механізму управління економічними процесами, запущеного на початку відбудовних робіт. У ґрунтовній, доповненій солідними коментарями книзі О. Рубльова  і  Ю. Черченка  розкриваються  суспільно- політичні та  соціокультурні процеси  в Західній  Україні8 , в тому числі й під час “першої радянізації” краю 1939–1941 рр. Участь молоді України в радянських патріотичних рухах, спрямованих  на  зміцнення  обороноздатності  країни, відбудови республіки після  її  визволення висвітлюється на сторінках депонованої праці Т. Вронської та Г. Денисенко9 . Помітним здобутком науковців Інституту історії України стала підготовка кількох узагальнюючих видань і тематичних збірників  статей.  У  1994  році  вийшли  “Нариси  історії української  інтелігенції  (перша  половина  ХХ  ст.)  у  3-х книгах10 . У 5-му і 6-му розділах другої книги викладено умови життєдіяльності даної категорії громадян республіки в період Другої світової війни. Матеріал, підготовлений М. Ковалем, висвітлював  різноманітні  форми  суспільної  активності української інтелігенції: зміцнення обороноздатності країни, патріотичні  акції,  участь  у  боротьбі проти  ворога в  лавах діючої армії,  в партизанських загонах  і  підпільних групах, евакуації  матеріальних  і  людських  ресурсів,  агітаційно- пропагандистських кампаніях тощо. Ще  один  збірник  матеріалів  міжнародної  наукової конференції  “Тоталітарна  держава  і  політичні  репресії  в Україні у 20–80-ті роки” вийшов друком у 1998 році11 . Частина їх стосується воєнної доби, причому акценти робляться на 146        Головко М.Л. примусово-каральній  політиці  сталінського  режиму  та  її наслідках для українського суспільства. Репресії  як  суспільно-політична  практика  тоталітарної системи  досліджується  авторами  колективної  монографії “Жертви репресій”12 . До літератури даного тематичного напряму слід віднести видання “Депортації українців та поляків: 1939 — початок 50-х років”13  і “Політичний терор і тероризм в Україні”14 , які дозволили  з  нових  позицій  висвітлити  низку  суспільно- політичних явищ України воєнного часу. Серед  узагальнюючих  праць  особливе  місце  посідає заключний  том  серії  “Книга  Пам’яті  України”  —  “Без- смертя”15 . Незважаючи на різні концептуальні орієнтири авторів, що долучилися до її написання, книга містить чимало цікавих матеріалів про стан українського суспільства в роки Другої  світової  війни,  роль  громадських  об’єднань  у всенародній  боротьбі  проти  гітлерівських  загарбників, узагальнюючі  дані  про  масштаби  участі  громадян  у радянських збройних силах і антифашистському Русі Опору, внесок  нашого  народу  в  перемогу  над  ворогом,  його матеріальні й людські втрати. У книзі “Подвиг на віки”, присвяченій місту-герою Києву, поряд  із  списком  військових  втрат  киян  опубліковано аналітико-документальний матеріал  про  героїчну  оборону міста  восени  1941  року,  спротив  нацистським  окупантам, визволення  столиці  України,  внесок  мешканців  міста  в перемогу  над  ворогом16 . Інший том — “Книга Скорботи України”  —  містить  узагальнюючі  матеріали  про  втрати цивільного населення Києва в період німецької окупації та киян,  що  загинули  в  неволі  (примусово  депортованих)17 . Автори праці неординарно підійшли до висвітлення історії антинацистського підпілля в місті, зібрали й систематизовано виклали унікальний матеріал про місця й факти, пов’язані з діяльністю радянських патріотів. Громадські організації та рухи України періоду ВВв  ... 147 2003  роком  датована  “Політична  історія  України.  ХХ століття” у 6-ти томах, до створення якої долучилися кращі науковці Києва. Четвертий том  цілком присвячено періоду Другої світової війни18 . Його автори — В. Коваль, В. Кучер, В. Гриневич — зуміли охопити значне коло питань військово- політичної історії України, дати нові оцінки відомим подіям і висвітлили малодосліджені сторінки. В розділах, написаних В. Кучером,  йдеться  про  характер  окупаційного  режиму, соціокультурне й релігійне життя, Рух Опору, національно- визвольний рух ОУН та УПА. Власними  концептуальними  підходами  позначений матеріал В. Гриневича, який простежує еволюцію сталінської національної  політики,  особливості  “радянізації”  західно- українського регіону та його інкорпорації в загальносоюзне суспільне тіло, стосунки партократії та інтелігенції на фоні утвердження “українського радянського патріотизму”, засоби легалізації сталінського режиму і т. ін. У  2001  році  група  львівських  науковців  підготувала “Нариси  з  історії  суспільних  рухів  та  політичних партій  в Україні  (ХІХ–ХХ  ст.)”19 .  У  розділі  6-му  (“Партійно- тоталітарна  система  в  СРСР  (1939–1953)”  висвітлюється процес  приєднання  західноукраїнських  земель  до  СРСР  і утвердження тоталітарного режиму,  який супроводжувався ліквідацією багатопартійної  системи,  арештами  керівників УНДО, УСДП, УС-РП, колишніх послів Польського Сейму, відомих  громадських  діячів,  значними репресіями.  Автори характеризують особливості діяльності громадсько-політич- них  інституцій на  зайнятій  окупантами  території  України, розвиток самостійницького руху. Регіональний  зріз  названої  проблематики  подано  в публікаціях,  присвячених  суспільно-політичним  заходам сталінського режиму в південно-західних областях респуб- ліки20 . Низку статей і монографій виконано на матеріалах різних регіонів України й етнічних українських територій — Галичини, Холмщини, Підляшшя та інших21 . 148        Головко М.Л. Незважаючи  на  загальний  спад  інтересу  до  історії радянського Руху Опору, у 90-х роках вийшло кілька праць А. Чайковського22 , які базувалися на багатьох нових доку- ментах, власних міркуваннях та оцінках автора. Чи не вперше в вітчизняній історіографії відкрито сказано про недоліки в організаційних  заходах  партійних органів,  що  спричинили невдачі,  провали  й  втрати  серед  особового  складу  парти- занських  загонів  і  підпільних  груп.  Свідченням  цього  є наведені дослідником цифрові дані: до кінця 1941 року на окупованій  території  республіки  діяло  57%  створених підпільних обкомів КП(б)У, 16% міськкомів і райкомів, 7% партійних осередків, 44% обкомів комсомолу23 . До недоліків цих  загалом  цікавих  і  змістовних  праць  слід  віднести відсутність посилань на архівні джерела, що знижує їх наукову вартість. Наступним кроком у вивченні цієї теми став вихід із друку науково-довідкового видання “Україна партизанська. 1941– 1945”,  підготовленого  за  архівними  документами  ЦДАГО України24 . В передмові автори-упорядники виклали власну концепцію комуністичного Руху Опору, цілковито позбавлену будь-яких  уподобань  і  політичної  орієнтації.  Керуючись винятково наявними документами, вони показують основні етапи розвитку Руху, місце партійних і силових структур у формуванні партизанських загонів, диверсійно-розвідуваль- них груп тощо, трансформацію керівних структур, національ- ний  і  соціальний  склад,  умови  боротьби.  Книга  містить інформацію про нелегальний ЦК КП(б)У, УШПР та представ- ництва при  військрадах фронтів,  обласні  штаби  партизан- ського руху, а також про партизанські з’єднання та загони, які виникли й діяли на території республіки. Останнім часом з’явилось кілька праць з історії профспіл- кового  руху,  які  охоплюють,  між  іншим,  і  період  війни. “Очерки  истории  профсоюзов  Харьковщины”  перервали тривалу перерву в розробці цієї теми25. Громадські організації та рухи України періоду ВВв  ... 149 Помітною подією став вихід фундаментального видання “Нариси історії професійних спілок України”26 , в одному з розділів  якого  розкрито  форми  діяльності  профспілок  в умовах війни. Того ж 2002 року в доповненому вигляді цей матеріал з’явився у вигляді монографії27. Поряд з відомими напрямами участі спілок у зміцненні оборонної спроможності країни та вирішенні соціально-економічних завдань у праці міститься  матеріал  про  міжнародні  контакти  радянських профспілкових  органів  із  зарубіжними  професійними об’єднаннями,  прагнення  радянських  лідерів  нав’язати міжнародному профспілковому рухові  вироблені  в Москві статутно-програмні  документи  й  рішення  міжнародних форумів.  Окремі  аспекти  профспілкового  руху  воєнного періоду розглядаються в публікаціях С. Бабенко, П. Чернеги та автора цієї статті28. Осібне місце в сучасній вітчизняній історіографії посідає проблематика українсько-польських стосунків під час Другої світової війни. І тут кількість публікацій (понад 700) протягом 1990–2003 рр.  вражає  уяву29 . Однак справді вартісних наукових  праць  серед  них  небагато.  Справа  не  лише  в симпатіях і антипатіях авторів, для більшості яких патріотична позиція  домінує  над  принципом  наукової  об’єктивності. Причини  слід  шукати  глибше  —  у  невмінні  чи  небажанні працювати з емпіричним матеріалом таким інструментарієм, який би не спотворював, а адекватно відтворював тогочасні події. Гострота сприйняття українсько-польського протистояння в обох країнах спонукала вчених шукати неординарні форми ведення наукової полеміки, поступового зближення позицій. З цією метою було проведено 10 спільних зустрічей польських та українських фахівців, за результатами яких видано 8 томів матеріалів (5 українською та 8 польською мовами)30. У  2003  році  в  зв’язку  з  60-річчям  подій  на  Волині  ця проблема резонувала в українському суспільстві у найвищому регістрі.  В  Польщі  й  Україні  проведено  низку  наукових 150        Головко М.Л. конференцій, відбулася зустріч президентів А. Кваснєвського та Л. Кучми, які вшанували пам’ять жертв кривавого терору без взаємних звинувачень і претензій. Крім  доповідей  на  конференціях,  статей  та  окремих розділів  узагальнюючих  праць,  власне  монографічних досліджень безпосередньо стосовно даної теми не так уже й багато. На матеріалах  Тернопільщини побудовано науково- популярне  видання,  підготовлене  місцевими  науковцями О. Гайдаєм, Б. Хаварівським та В. Ханасом31 , а також книгу С. Ткачова32 , присвячену польсько-українському трансферу населення 1944–1946 рр. У  1997  році  вийшла  друком  монографія  О. Буцько “Украина–Польша:  миграционные  процессы 40-х  годов”33 . Хоча дослідниця спеціально не ставила за мету простежити українсько-польське  протистояння  в  роки  війни,  однак  на підставі аналітичних підходів з’ясовує, яким чином боротьба українських й польських підпільних  інституцій  і  збройних формувань  між  собою,  а  також  з  радянською  владою викликала масштабні переселення українського і польського цивільного населення протягом 1944–1947 рр. Не  можна  обійти  увагою  появу  книги,  автором  якої виступає спікер Верховної Ради України В. Литвин34 . Відомий вчений  історіософськи  осмислює  минуле  двох  народів  і об’єктивно  оцінює  складні,  суперечливі  сторінки  їхньої спільної  історії.  Автор  підтримує  твердження  більшості польських науковців про те, що дії ОУН спричинили фізичне винищення цивільних мешканців у вигляді “етнічних чисток”. Крім  того  він  вважає:  діючи  партизанськими  методами,  і Армія Крайова, і Українська повстанська армія рівнозначно чинили  військові  злочини,  створивши  прецедент  взаємної помсти. Помітний внесок  у вивчення  цієї проблематики  зробив В. Сергійчук35 , який займає звинувачувальну позицію щодо політики  польської  сторони  відносно  українців.  З  ним полемізує  І. Ілюшин36 , на наш погляд, один з найбільш Громадські організації та рухи України періоду ВВв  ... 151 зважених фахівців у цій царині. Він не погоджується з тим, що причини зіткнення поляків та українців пов’язані з розгортанням антинімецької боротьби ОУН та УПА, оскільки до початку 1943 року Революційний провід вважав виступ проти німців передчасним  і  таким,  що  суперечив  інтересам  місцевого населення. Ще одну причину конфлікту В. Сергійчук вбачає в тому, що поляки “допомагали як німцям, так і радянським партизанам  у  геноциді  українців”37.  Натомість,  І. Ілюшин вважає, що цивільні поляки (не поліцаї) не були причетними до геноциду  українців  так  само,  як  і  радянські  партизани. Антипольська акція за його словами “носила масовий харак- тер”, доказом чого може слугувати хоча б факт нападу загонів УПА лише протягом 11–13 липня 1943 р. майже одночасно на півтори сотні польських поселень38. Фактично цю акцію було сплановано штабом Р. Шухевича. Як  бачимо,  тематика  участі  громадськості  в  життє- діяльності  суспільства,  національно-визвольній  боротьбі, міжнаціональних стосунках на території України продовжує залишатися  полем  наукових  та  ідеологічних  дискусій.  У полемічному  запалі  історики,  політики,  журналісти, громадські діячі не завжди дотримуються засад неупередже- ності й аполітичності. Однак незаперечним залишається факт про  пожвавлене  вивчення  “білих  плям”  і  зближення протилежних точок зору. Очевидно, саме цим історична наука і виконує своє суспільне призначення. Ïðèì³òêè: 1 Кондуфор Ю., Клоков В. Деякі питання методології і завдання досліджування  періоду  Великої  Вітчизняної  війни  //  Вісник  АН УРСР. – 1985. – № 5. – С. 14–19. 2 Коваль М.В. Україна у Другій світовій війні (1939–1945 рр.): спроба концептуального бачення. – К., 1994. – 58 с.; його ж: Друга світова війна і Україна (1939–1945 рр.). Історіософські нотатки. – К., 1999. – 75 с.; його ж: Друга світова і Велика Вітчизняна війни: 152        Головко М.Л. знехтуваний урок історії // Сторінки воєнної історії України / Зб. наук. статей. – К., 1999. – С. 4–21 та інші. 3 Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.). – К., 1999. – 335 с.; його ж: Україна 1939– 1945: Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995. – 194 с. 4 Ткаченко  В.М.  Україна:  історіософія  самоорганізації.  –  К., 1994. – 41 с. 5 Клоков В.И. О стратегии и тактике советских партизан в борьбе против  фашистских  оккупантов  на  Украине  (1941–1944). –  К., 1994. – 75 с. 6 Вронська Т.В., Лисенко О.Є. Українська громада зарубіжжя: допомогові акції народу України в роки Другої світової війни. – К., 1997. – 98 с. 7 Першина  Т.С.  Господарська  номенклатура  в  Україні.  –  К., 1997. – 114 с. 8 Рубльов  О.С., Черченко  Ю.А.  Сталінщина  й  доля  західно- української інтелігенції. – К., 1994. – 350 с. 9 Вронська Т.В., Денисенко Г.Г. Молодь України – фронту і тилу. 1943–1945 рр. / Депонов. праця. – К., 1989. – 48 с. 10  Нариси  історії  української  інтелігенції  (перша  половина ХХ ст.): У 3 кн. – Кн.. ІІІ. – К., 1994. – 153 с. 11 Тоталітарна держава і політичні репресії в Україні у 20–80-ті роки: Матеріали міжнародної наукової конференції (15–16 вересня 1994 р.). – К., 1998. – 290 с. 12 Жертвы репрессий. – К., 1993. – 277 с. 13 Депортації українців та поляків: кінець 1939 – початок 50-х років. – Львів, 1998. – 132 с. 14  Політичний  терор  і  тероризм  в  Україні  /  Відп.  ред. В.А.Смолій. – К., 2002. – 950 с. 15 Безсмертя. Книга Пам’яті України. – К., 2000. – 944 с. 16 Подвиг на віки: Книга Пам’яті України. Місто-герой Київ. – К., 2000. – 912 с. 17 Книга Скорботи України. Місто-герой Київ. – К., 2003. – 728 с. 18 Політична історія України. ХХ століття: У 6-ти томах. – Т. 4: Україна у Другій світовій війні (1939–1945). – К., 2003. – 584 с. 19  Нариси  з  історії  суспільних  рухів  та  політичних  партій  в Україні (ХІХ–ХХ ст.) / Малик Я.Й., Вол Б.Д., Гелів С.Д. та ін. – Львів, 2001. – 296 с. 20 Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941 року. – Львів,  2002.  –  428  с.;  Холодницький  В.Ф.До  питання  політичних репресій  на  Буковині  в  1940–1941 рр.  //  Тоталітарна  держава  і Громадські організації та рухи України періоду ВВв  ... 153 політичні репресії в Україні у 20–80-ті роки: Матеріали міжнародної наукової конференції (15–16 вересня 1994 р.). – К., 1998. – 290 с.; Чоповський Микола. Голгофа Західної України. 1920–1953. – Львів, 1996. – 141 с. 21 Антонюк  Н.В.  Українське  культурне  життя  в  “Генеральній Губернії”  (1939–1944 рр.).  –  Львів,  1997.  –  232  с.;  Ковалюк  В.Р. Культурологічні та духовні аспекти “радянізації” Західної України (вересень 1939 – червень 1941 р.) // УІЖ. – 1993. – № 2–3. – С. 3– 17; Шаповал Ю. Хрущев и Западная Украина // Свободная мысль. – 1996.  –  №  6.  –  С.  76–88;  Швагуляк  М.М.  Західноукраїнська суспільність  напередодні  та  під  час  німецько-польської  війни 1939 р. –  У  кн.:  Україна.  Культурна  спадщина,  національна свідомість,  державність  / Міжвід.  зб.  наук.  праць.  –  Вип.1.  –  К., 1992. –  280  с.;  Поліковський  Микола.  Окупаційний  сталінський режим у Західній Україні після вигнання німецьких загарбників // Розбудова держави. – 1994. – № 4. – С. 42–49. 22 Чайковський А.С. Відлуння далеких сурм: Словом історика і публіциста. – К., 1995. – 72 с.; його ж: За нами большая земля. – К., 1990. – 344 с.; його ж: Невідома війна. – К., 1994. – 255 с. 23 Чайковський А.С. Невідома війна. – С. 51. 24 Україна партизанська. 1941–1945. Партизанські формування та органи керівництва ними. – К., 2001. – 319 с. 25  Очерки  истории  профсоюзов  Харьковщины.  –  Харьков, 1999. – 400 с. 26 Нариси історії професійних спілок України. – К., 2002. – 732 с. 27 Головко  М.Л.,  Лисенко  О.Є.  Профспілки України  у період Великої Вітчизняної війни: Навч. посібник. – К., 2002. – 312 с. 28 Бабенко  С.Ю.  Роль  профспілок  у  проведенні  евакуації промислових підприємств України в роки Другої світової війни // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 1999. – № 1. – С. 5–10; Головко М.Л. Громадські організації УРСР напередодні Другої світової війни // Вісник Академії праці і соціальних відносин. – 2000. – № 1. – С. 116–124; його ж: Діяльність українських громадських  організацій  за  умов  німецької  окупації першого періоду Другої світової війни: досвід та уроки // Вісник Академії  праці  і  соціальних  відносин  Федерації  профспілок України. –  2002.  –  №  2  (частина  ІІ).  –  С. 16–20.;  Чернега  П.М. Профсоюзы Украинской ССР в годы Великой Отечественной войны (1941–1945).  –  К.:  Вища  школа,  1987.  –  175  с.;  його  ж:  Участь профспілок України в організації постачання трудящих продоволь- 154        Головко М.Л. чими товарами в роки Другої світової війни // Вісник Академії праці і соціальних відносин. – 2001. – № 3. – С. 189–198. 29 Лисенко О.Є., Марущенко О.В. Українсько-польські стосунки періоду  Другої  світової  війни  у  вітчизняній  історіографії  / Бібліографічний покажчик. – К.–Івано-Франківськ, 2003. – 124 с. 30 Україна–Польща: важкі питання. – Варшава, 2001. – Т. 5. – 359 с. 31 Гайдай О., Хаварівський Б., Ханас В. Хто пожав “Бурю”? // Армія  Крайова  на  Тернопіллі  1941–1945 рр.  –  Тернопіль  1996.– 176 с. 32 Ткачов С. Польсько-український трансфер населення 1944– 1946 рр. – Тернопіль, 1997. – 208 с. 33 Буцько О. Украина – Польша: миграционные процессы 40-х годов. – К., 1997. – 150 с. 34 Литвин В. Тисяча років сусідства і взаємодії. – К., 2002. – 133 с. 35 Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944–1953 роках. Нові документи і матеріали. – К., 1998. – 944 с.; його ж:  Депортація  поляків  з  України.  Невідомі  документи  про насильницьке  переселення  більшовицькою  владою  польського населення з УРСР в Польщу в 1944–1946 роках. – К., 1999. – 192 с.; його ж: Наша кров – на своїй землі. – К., 2000. – 88 с.; його ж: ОУН–УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. – К., 1996. – 496 с.; його ж: Трагедія українців Польщі. – Тернопіль. – 1977. – 440 с. 36 Ілюшин І.І. Волинська трагедія 1943–1944 рр. – К., 2003. – 250 с.; його ж. Ким і як приймалося рішення про проведення анти польської  акції  на  Волині  в  1943 р.?  Документи  свідчать  // Український альманах. – Варшава, 2003. – С. 167–171; його ж: ОУН– УПА  і  українське питання в роки  Другої  світової  війни  (в  світлі польських документів).  – К.,  2000. –  198;  його ж: Протистояння УПА  і  АК  (Армії Крайової)  в  роки  Другої  світової  війни  на  тлі діяльності польського підпілля в Західній Україні. – К., 2001. – 289 с. 37 Сергійчук В. ОУН–УПА в роки війни. – С. 233. 38 Ілюшин І.І. Волинська трагедія 1943–1944 рр. – С. 15.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12143
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn XXXX-0012
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T18:25:23Z
publishDate 2004
publisher Інститут історії України НАН України
record_format dspace
spelling Головко, М.Л.
2010-09-27T17:18:00Z
2010-09-27T17:18:00Z
2004
Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії / М.Л. Головко // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — С. 141-154. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
XXXX-0012
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12143
uk
Інститут історії України НАН України
Проблеми історіографії та джерелознавства історії Другої світової війни
Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії
Article
published earlier
spellingShingle Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії
Головко, М.Л.
Проблеми історіографії та джерелознавства історії Другої світової війни
title Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії
title_full Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії
title_fullStr Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії
title_full_unstemmed Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії
title_short Громадські організації та рухи України періоду Великої Вітчизняної війни у сучасній історіографії
title_sort громадські організації та рухи україни періоду великої вітчизняної війни у сучасній історіографії
topic Проблеми історіографії та джерелознавства історії Другої світової війни
topic_facet Проблеми історіографії та джерелознавства історії Другої світової війни
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12143
work_keys_str_mv AT golovkoml gromadsʹkíorganízacíítaruhiukraíniperíoduvelikoívítčiznânoívíiniusučasníiístoríografíí

Ähnliche Einträge