Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр.
Saved in:
| Date: | 2004 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12148 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. / Ю.О. Ніколаєць // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — С. 216-228. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860188837316132864 |
|---|---|
| author | Ніколаєць, Ю.О. |
| author_facet | Ніколаєць, Ю.О. |
| citation_txt | Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. / Ю.О. Ніколаєць // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — С. 216-228. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:05:32Z |
| format | Article |
| fulltext |
216 Ніколаєць Ю. О.
41 Там само. – Ф.Р-2360, оп 10, спр. 6. – Арк. 3–4зв.
42 Там само. – Ф.Р-52198, оп. 1, спр. 71. – Арк. 2–3.
43 Дніпропетровська газета (Дніпропетровськ). – 1942. – 20
серпня. – № 174.
ͳêîëàºöü Þ.Î.
Çåìåëüíà ðåôîðìà â Óêðà¿í³
â óìîâàõ îêóïàö³éíîãî ðåæèìó
1941–1944 ðð.
На території України протягом багатьох століть досить
гостро стояла проблема розподілу і перерозподілу землі та
проведення у зв’язку з цим аграрних реформ. Будь-які
політичні сили, що приходили до влади, раніше чи пізніше
змушені були вирішувати проблеми сільського господарства,
оскільки воно тривалий час було основою економіки України.
І навіть у сучасний період велика кількість науковців
вважають, що тільки вирішення проблеми збільшення
виробництва сільськогосподарської продукції допоможе
Україні вийти з економічної кризи.
Тому метою статті є дослідження спроби проведення
німецькою окупаційною адміністрацією земельної реформи
в Україні.
В радянській історіографії ця проблема розглядалася лише
в контексті діяльності німецьких окупаційних органів на
терені республіки1.
На початку окупації в Україні серед інших господарських
проблем також найбільш гостро стояла проблема проведення
аграрної реформи. Більшість селян, особливо на західній
території України очікували негайної ліквідації колгоспів з
одночасним розподілом колгоспної землі та майна2. Але
нацисти мали свої плани щодо української землі та людей,
Земельна реформа в Україні в умовах окупаційн. режиму.. 217
що її населяли. Гітлер мав намір захопити, у першу чергу,
найкращі землі. Він наголошував, що при заселенні
“російського простору” нацисти повинні забезпечити
“імперських селян” надзвичайно розкішним житлом. Німецькі
заклади повинні розміщуватися у губернаторських палацах,
навколо яких будуть вирощувати все необхідне для життя
німців. Поблизу міст у радіусі 30–40 км планувалося
побудувати “вражаючі своєю красою” німецькі села, з’єднані
між собою найкращими шляхами. Місцевому населенню
пропонувалося визнати панівне становище німців, у іншому
випадку Гітлер розраховував “скинути кілька бомб”3.
Безперечно, населення України вже на початку війни із
уст радянської пропаганди було обізнане зі злочинами
фашистів. Однак, така пропаганда не завжди давала бажаний
для радянської влади результат, оскільки викликала негативні
почуття у людей, які бажали евакуюватися на схід, але не мали
можливості виїхати. Нерідко українці більше вірили обіцян-
кам німців ліквідувати колгоспи та повернути майно розкур-
куленим селянам, ніж твердженням радянських агітаторів, що
німці — це “криваві людожери”, які прагнуть знищити всіх
радянських людей. Іноді мешканці України висловлювали
думку про те, що після приходу німців не буде гірше, ніж за
радянської влади. Але не чекаючи, поки німці розподілять
колгоспне майно, значна кількість селян вирішила зробити
це якомога швидше.
Отже, частина майна колгоспів була розібрана селянами
ще під час відступу Червоної Армії, інша частина — була
розподілена після приходу німців, хоча вони й перешкоджали
цьому. Питання перерозподілу колгоспного майна було
особливо болючим у перші місяці окупації. З одного боку
німці обіцяли розпустити колгоспи, а з іншого — забороняли
розкрадати колгоспне майно, а те, що вже було розібране
прагнули повернути колгоспам. У донесенні 197-ї німецької
польової комендатури про обстановку у Житомирській області
від 20 вересня 1941 р. говорилося, що населення занепокоєне
218 Ніколаєць Ю. О.
питанням розподілу колективних господарств. Тільки в
окремих випадках селяни самовільно розібрали колгоспне
майно, яке пізніше було повернуто до колгоспів. Розвідник
ЦК КП(б)У Портянко В.Я. наголошував у своєму звіті за
листопад 1941 р., що все майно колгоспів, яке було розібране
до приходу німців, залишається селянам, але у випадку
поновлення розкрадання колгоспного майна, особам, які цим
займалися, загрожувала смерть4. Розвідниця Шейко Н.Т.
стверджувала у грудні 1941 р., що все колишнє майно
колгоспів, розібране селянами, німці вимагають повертати до
колективних господарств. У випадку порушення цього наказу
селянам погрожували розстрілом5 . З іншого боку у зверненні
командування 6-ї німецької армії до місцевого населення
наголошувалося, що оскільки в Німеччині відсутні колгоспи,
то й в Україні їх бути не повинно. Це укріплювало надію
людей на негайний розподіл колгоспного майна. Виходило
на те, що армійське командування підтримувало ідею
розподілу колгоспів, а тилові служби та окупаційна адмі-
ністрація висловлювалися проти швидкого розподілу
колгоспної власності.
Особливо наполегливо прагнули повернути собі землю
селяни, які були розкуркулені за радянської влади. Але польові
комендатури відзначали, що із відродженням приватної
власності виникала необхідність у регулюванні правовідно-
син, особливо на право володіння землею, оскільки існуючі
радянські закони не містили визначень з цього питання6.
Питання врегулювання претензій висланих куркулів
вважалося одним із найбільш невідкладних, оскільки
німецька пропаганда багато обіцяла цим людям, особливо у
плані повернення їм їх майна. Однак, як наголошували німці,
обставини не дозволяли повернути це майно негайно7 . Але
існують й інші відомості про повернення майна розкурку-
леним селянам. Згідно із повідомленнями розвідників ЦК
КП(б)У майже всі куркулі після повернення до своїх сіл
отримали свої хати та більшість рухомого майна, яке було
Земельна реформа в Україні в умовах окупаційн. режиму.. 219
свого часу продане сільською радою8 . Фактично, більшість
помешкань колишнім куркулям повернути вдалося, а земельні
от ділянки отримати було набагато складніше, оскільки німці,
не дивлячись на свої обіцянки, перешкоджали передачі землі
у приватну власність.
Загалом аграрна політика німців на початку панування в
Україні проводилася досить непослідовно. Їм не вдалося
зафіксувати ціни на сільськогосподарську продукцію.
Військові підрозділи, що проходили українськими землями, і
тилові частини не узгоджували свої дії у стосунках із
селянами. Згідно з указом рейхсканцлера “Про використання
економіки окупованих східних територій” від 29 липня 1941 р.
при кожній польовій комендатурі був офіцер, що керував
господарською групою. Його завданням було задоволення
потреб частини, що була розміщена у районі польової
комендатури, а також підготовка до використання економіки
країни для військового господарства9 . Але військові частини,
що прямували на фронт, нерідко намагалися отримати
потрібні їм продукти й поза спиною відповідних тилових
служб. У донесенні 197-ї польової комендатури у вересні
1941 р. вказувалося на труднощі втримання темпів інфляції
на окупованих територіях через те, що військові частини
вермахту купували продовольство у місцевих селян за
“завищеними цінами”10. Ціни на товари намагалися регулю-
вати шляхом конфіскації розкраденого з колгоспів продо-
вольства у населення і реалізації його німецькими устано-
вами11. Але грабуючи сільське населення німці викликали
відповідні почуття до себе з боку місцевих виробників
сільськогосподарської продукції. У донесенні гарнізонної
комендатури м. Умань від 15 серпня 1941 р. підкреслювалося,
що проблема сільськогосподарських цін має і військовий бік.
Якщо, як доповідали районні уповноважені з питань
сільського господарства, ціни на сільськогосподарську
продукцію будуть такими низькими, то селянин зовсім не буде
зацікавленим у постачанні, що призведе до різкої зміни
220 Ніколаєць Ю. О.
настроїв селян12. Спроби фіксації цін на сільськогосподарську
продукцію, як правило, призводили до того, що мешканці сіл
відмовлялися продавати її, віддаючи перевагу обміну
продуктів на товари13 . Так, за свідченням однієї з розвідниць
ЦК КП(б)У Марченко М.Ф., у січні 1942 р. у Києві майже не
існувало базарної торгівлі, оскільки селяни не бажали
продавати свої продукти за фіксованими цінами14 . Поступово
товари сільському населенню стали відпускати бартером —
за здану сільськогосподарську продукцію. Але обмін був дуже
несправедливий — за 20 пудів зерна або 100 кг свинини —
всього один метр тканини. Наприкінці війни німецькі
заготпункти часто “забували” видавати товари в обмін,
почастішали конфіскації сільськогосподарської продукції15.
Аграрна реформа здійснювалася у кілька етапів. У 1941 р.
німецька влада оголосила, що присадибні ділянки переда-
ються у приватну власність селянам і звільняються від
податків за умови, якщо селяни результативно проведуть збір
урожаю і осінню обробку землі. У такому випадку селянам
обіцяли збільшити розміри земельної приватної власності та
виділити додатково худобу. Не дивлячись на заклики
радянської пропаганди до селян не збирати врожай у кількості,
що перевищує потреби їх сім’ї, а іншу частку знищувати,
населення України, розуміючи залежність свого життя від
кількості продовольства, прийняло участь у зборі врожаю.
Восени 1941 р. українські селяни зібрали більшість врожаю
вручну, оскільки значна частина машин та тракторів були
евакуйовані на схід, а ті, що залишилися, не були забезпечені
пальним чи взагалі вийшли з ладу. У звіті головного
командування сухопутних військ від 27 серпня 1941 р.
відзначалося, що селяни на захопленій території практично
не прислухаються до закликів Москви знищувати свої
будинки, техніку та врожай. Однак, молоді люди, виховані
вже за часів існування радянської влади, часто відкрито
висловлюють свої наміри після збору врожаю підпалити
зерносховища16.
Земельна реформа в Україні в умовах окупаційн. режиму.. 221
У донесенні 454-ї німецької охоронної дивізії про настрої
населення на території України від 3 жовтня 1941 р.
відзначалося, що сільське населення стало із завзяттям
займатися збором врожаю навіть у тяжких умовах17. Згідно
донесення 197-ї польової комендатури від 15 грудня 1941 р.
Житомирській області урожай зернових культур і картоплі
був зібраний майже без втрат, цукровий буряк, капуста,
морква, цибуля та інші овочі були зібрані “частково”18.
Обстановка на весняно-польових роботах у 1942 р. була
кращою, ніж очікували німці. Загалом по Україні було
оброблено близько 80 % землі19. Після того, як пройшов шок
перших днів війни, люди вдавалися також до традиційних
форм суспільної самодопомоги. Відродження кооперації у
дорадянських формах на окупованих українських землях
розпочалося вже у перші дні по відході фронту, ще до приходу
окупаційної тилової влади. Нацисти прагнули контролювати
українські кооперативи, щоб полегшити централізовану
заготівлю сільськогосподарської продукції20.
У лютому 1942 р. окупаційна влада проголосила про
проведення реформи, згідно з якою, на першому етапі,
колгоспи і радгоспи перетворювалися на “громадські
господарства” та “державні маєтки” і оголошувалися
перехідною формою до приватизації землі.
На другому етапі реформи німці обіцяли селянам
поступове розділення колгоспів спочатку на так звані
товариства для спільного обробітку землі, але з окремим
збиранням врожаю, відомі ще під назвами “хліборобські
спілки” або “десятидвірки”.
Заключним етапом реформи повинно було стати розді-
лення “десятидвірок” на приватні одноосібні господарства.
Проголошувалося перетворення колгоспів на суспільні
господарства, радгоспів — на земельні двори, МТС повинні
були перейти у повне розпорядження німецьких властей.
Німці наголошували, що претендувати у майбутньому на
самостійне ведення господарства зможе лише той, хто своєю
222 Ніколаєць Ю. О.
працею виявить здатність до цього. Наділення селян землею
ставилося у пряму залежність від виконання общинними
господарствами планів поставок німцям. У німецькому
“Новому порядку” землекористування говорилося, що
общинним господарством будуть керувати німецькі сільсько-
господарські відділи, а всі працездатні селяни-члени
общинних господарств повинні брати участь у загальній
роботі. Присадибна ділянка селянина могла бути збільшена
тільки у тому випадку, якщо він міг власними силами, без
завдання шкоди праці у общинних господарствах, правильно
обробити свою збільшену присадибну ділянку. Кількість
худоби, яку міг утримувати селянин не обмежувалася. Особи,
які не виконували розпоряджень німецької влади або “вияви-
лися нездатними до ведення одноосібного господарства” не
мали права отримувати землю21.
Сільськогосподарську продукцію обіцяли купувати у
майбутньому за твердими цінами, які повинні були значно
перевищувати ціни за радянських часів. Окупанти підкрес-
лювали, що ті особи, хто самовільно захопить землю, будуть
суворо покарані, у них буде конфіскована захоплена земля,
особисте господарство та худоба22. За даними секретаря
обкому КП(б)У Харківської області, на території області на
початку 1942 р. “всі раніше розкуркулені господарства
отримали назад своє нерухоме майно і у першу чергу були
наділені як присадибною ділянкою землі, так і за певними
нормами наділом польової пашні. Голови господарств, які
протягом 3–5 років були відірвані від сільського господарства,
оскільки працювали у промисловості та радянських керівних
закладах, втрачали право на землекористування. Сім’ї і родичі
комуністів та комсомольців, “радянського колгоспного
активу”, партизан не наділялися землею. Сім’ї військовослуж-
бовців Червоної Армії, які перебували на даний момент у
рядах регулярної армії, що боролася із вермахтом, різко
обмежувалися у землекористуванні, отримуючи від 25 до 50
сотих гектару23.
Земельна реформа в Україні в умовах окупаційн. режиму.. 223
На окупованих землях гітлерівці насаджували “нову
земельну аристократію”, тобто створювали німецьку касту
феодалів. Під час окупації в Україні було створено 2215
маєтків загальною площею понад 6,3 млн. га. Було розроблено
заходи, спрямовані на організацію на селі хутірських
господарств з “українців німецького походження” (німецьких
колоністів, так званих фольксдойчів). Загалом Гітлер планував
на Сході “отримати” 1,5 млн. фольксдойчів24.
На початку 1942 р. ставлення до аграрної реформи в різних
областях України та серед різних категорій населення значно
відрізнялося. Так, фольксдойчі, а також більша частина
українських селян, за визнанням німецького аналітика
Т. Роглера, були вороже налаштовані не тільки проти
колгоспів, а й проти групового ведення господарства, яке
передбачалося новим аграрним законом окупантів25.
У березні 1942 р. німці відзначали, що селяни в України
намагаються отримати у власність землю26 . У оперативному
зведенні Генерального округу Миколаєва за травень 1942 р.
відзначалося, що аграрна реформа, про проведення якої було
проголошено на початку квітня, була сприйнята добре.
Завдяки їй було збільшено у населення бажання працювати27.
Повідомлення про те, що колгоспи перетворюються на
общинні господарства, що кожен селянин отримає у власність
вільну від податків землю було зустрінуте із задоволенням28 .
Однак, частина населення вважала норму постачання
продовольства німцям дуже високою. За свідченнями частини
бургомістрів, якщо виконувати норми обов’язкових поставок,
то в окремих населених пунктах не залишиться потрібної
кількості посівного зерна29 . У донесеннях розвідників ЦК
КП(б)У за березень 1942 р. вже відзначалося, що селяни
сварять німців за великі податки30.
Фактично німці схилялися до спільного ведення селяна-
ми господарства, щоб було легше збирати податки. Кількість
худоби не обмежувалася з метою збільшення кількості м’яса,
яке селяни мали постачати німцям. Аграрна реформа
224 Ніколаєць Ю. О.
окупантів не відповідала прагненням селян, оскільки більшість
з них не отримали можливість одноосібного ведення
господарства. До кінця окупації в Україні було приватизовано
лише 10 % землі31.
На практиці громадські господарства залишилися тими
ж колгоспами із примусовою працею з ранку до вечора, мізер-
ною платнею та великими податками. Кордони зем-
лекористування, організація праці та її оплата, норми
виробітку, сівозміни залишилися від колгоспів. Недаремно
Гітлер планував на завойованих територіях запровадити
планове господарство, єдиний економічний порядок, який би
охопив всю Європу32. Фюрера підтримували і урядовці на
окупованих територіях. У листопаді 1941 р. представники
окупаційної влади в Україні вважали, що під час здійснення
цілеспрямованого і планового керівництва районним
сільським господарством, воно здатне повністю забезпечити
необхідним продовольством не тільки цивільне населення,
але й частини вермахту33 . Загалом близько 85 % усього
постачання Німеччини продуктами з окупованих територій
припадало на Україну. За іншими даними ця цифра дорівню-
вала 94,5 %34.
Україна також забезпечувала значну кількість продо-
вольства для вермахту. Вже у наказі командуючого 6-ї
німецької армії від 28 вересня 1941 р. вказувалося, що для
полегшення забезпечення продовольством німецьких військ,
які все далі просуваються вглиб ворожої території, варто
використовувати продукти захопленої країни. У наказі
підкреслювалося, що солдати вермахту повинні будуть
відмовитися від продуктів харчування, які вони звикли
вживати у їжу, а перейти на ті продукти, які “у достатній
кількості” надає Україна35 . Гітлер вважав, що варто
утриматися від того, щоб покладати на військові частини
відповідальність за те, що через купівлю ними сільськогоспо-
дарської продукції у необмеженій кількості її вивіз до
Німеччини був зірваний. Він вважав, що оскільки окремі
Земельна реформа в Україні в умовах окупаційн. режиму.. 225
частини вермахту відриваються від своїх баз сполучення, то
їм потрібно самим потурбуватися про себе36 . Потреба у
продовольстві для вермахту в умовах розтягненості комуніка-
цій у 1941 р. й була причиною заохочення різними способами
українських селян (частина полонених навіть була відпущена
до рідних помешкань) до збору врожаю.
Поступово селяни обкладалися різними тяжкими подат-
ками. Вони здавали майже весь урожай, виконували поставки
м’яса, молока, масла, яєць, вовни, шкури худоби та свиней
тощо. Кожен селянин був змушений платити й грошовий
податок. Крім того, встановлювався поземельний податок,
податок за будівлі, прибутковий податок, “церковний” податок
тощо. Водночас процвітала система різних поборів і
повинностей. Селяни зобов’язані були утримувати охорону
мостів, а також загони і команди, котрі розквартировувались
у даній місцевості, оплачувати старшин, старост, поліцейсь-
ких. На окупованій території проголошувалась загальна
трудова повинність. У розпорядженні рейхскомісара Коха
наголошувалося, що всі особи, хто не буде працювати будуть
покарані шляхом накладення на них штрафу, ув’язнення або
відправки до трудового табору37 . За невиконання завдань
поставок, податків та повинностей окупанти жорстоко
розправлялися з селянами, застосовуючи тілесні покарання
та штрафи.
Пограбування земель України в Німеччині заохочувалося
на самому високому рівні. Так, Гітлер, вважаючи однією з
проблем організації господарства в Україні відсутність
надійних шляхів сполучення, наголошував, що вони
допомогли б вивезти з України надлишки продовольства, які
залишаться після забезпечення харчуванням вермахту. На
думку Гітлера, цю проблему можна було б частково вирішити
шляхом надання солдатам, що їдуть у відпустку, можливості
вивозити з собою стільки продуктів, скільки він зможе нести38
Думка німецьких урядовців на завойованій частині
України дещо відрізнялася від ідеї фюрера. Так, у донесенні
226 Ніколаєць Ю. О.
комендатури м. Умань у серпні 1941 р. вказувалося, що те,
що росіяни не встигли знищити чи евакуювати часто зовсім
безглуздо руйнується німецькими солдатами. Командири
частин і підрозділів слабко контролюють своїх людей у плані
подібних руйнувань і навіть більше того, вихваляють солдатів,
які можуть щось “організувати”, навіть якщо це вступає у
протиріччя із загальними інтересами39.
У листопаді 1941 р. почалося вербування робочої сили для
відправки в Німеччину. Спочатку мова йшла про вербування
добровольців. Пізніше німцям довелося вдаватися до
насильницького вивезення у неволю людей. На початку
1942 р. вже проводилися масові облави, з метою відправлення
робітників до рейху. 15 жовтня 1942 р. окупаційна влада
видала розпорядження про масове насильницьке вигнання
українського населення з його власних земель і утворення на
них спеціальних селищ (“хегенвальдів”). Лише у восьми
західних областях України загарбники силою вигнали
населення з 357 тис. селянських дворів. Крім того, німецькі
загарбники вивозили з України сільськогосподарську
сировину, а також чорнозем. Хоч було введено карткову
систему, але вона не спроможна була забезпечити жителів
необхідними продуктами харчування. Від голоду і епідемій
умирали десятки тисяч людей.
Якщо проаналізувати строки, коли ставлення німців до
сільськогосподарського виробництва в України змінилося від
заохочення виробництва економічними методами до
викачування якомога більшої кількості продуктів, на перший
період припадає час, коли німці поступово завойовували
Україну, а на другий — період, коли завоювання вже відбулося,
й вони поводили себе тут, як господарі. Під час відступу
вермахту завойовникам вже було не до налагодження
сільськогосподарського виробництва. Вони намагалися
якомога більше вивезти з України.
Отже, аграрна реформа окупантів була лише однією із
численних спроб перетворити Україну на аграрно-сировинний
Земельна реформа в Україні в умовах окупаційн. режиму.. 227
придаток “третього рейху”. Її проведення було зумовлене не
стільки прагненням налагодити виробництво на окупованих
територіях для потреб їх населення, на що наголошувала
ворожа пропаганда, скільки потребою забезпечити хоча б
вермахт (а бажано і весь Рейх) продуктами харчування. Тому
інтереси і потреби мешканців України не бралися до уваги
завойовниками. Призначення місцевого населення, на думку
окупантів, полягало лише в праці на Німеччину.
Ïðèì³òêè:
1 Історія Української РСР. – Т. 7: Українська РСР у Великій
Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941–1945) / Редколегія тому:
В. І. Клоков – відп. редактор, М. М. Дятленко, В. С. Коваль, П. Т.
Тронько та ін. – К.: Наукова думка, 1977. – 536 с.
2 Центральний державний архів громадських об’єднань України
(далі — ЦДАГО України). – Ф. 57, оп. 4, спр.110. – Арк. 61; там
само. – Спр. 106. – Арк 4; Там само. – Ф. 1, оп. 22, спр. 119. – Арк.
280 ; Там само. – Спр. 118. – Арк. 77; Центральний державний архів
вищих органів України (далі — ЦДАВО України). – Ф. КМФ – 8.,
оп. 2, спр.157. – Арк. 14; Там само. – Спр. 156. – Арк. 98; ЦДАГО
України. – Ф. 62, оп. 9, спр. 4. – Арк.44; ЦДАВО України. – Ф. КМФ-
8, оп. 2, спр. 151. – Арк. 111; ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр.
119. – Арк. 176.
3 Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера / Пер. с нем.
И. В. Розанова. – Смоленск, 1998. – С. 36–37, 173.
4 ЦДАГО України . – Ф. 1, оп. 22, спр. 120. – Арк. 99; арк. 246;
оп. 9, спр. 4. – Арк. 73.
5 ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 156. – Арк. 130
6 Там само. – Арк. 169–170.
7 ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 120. – Арк. 32 зв.
8 Советская Украина в годы Великой Отечественной войны
1941–1945. – В 3 томах. – Т. 1. К., 1980. – С. 321.
9 ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 156. – Арк. 29.
10 Там само. – Арк. 38.
11 Там само. – Арк. 197.
12 Там само. – Спр. 150. – Арк. 71.
13 ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 120. – Арк. 27зв.
228 Ніколаєць Ю. О.
14 Саган О. Хто вирощував хліб на окупованій землі ? // Пік. –
2000. – № 22. – С. 25.
15 ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 146. – Арк. 79.
16 Там само. – Спр. 151. – Арк. 107.
17 Там само. – Спр. 156. – Арк. 79.
18 Там само. – Спр. 38. – Арк 2.
19 Саган О. Хто вирощував хліб на окупованій землі? // Пік. –
2000. – № 22. – С. 24–25.
20 ЦДАГО України. – Ф. 166, оп. 2, спр. 117. – Арк. 2–3.
21 ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 150. – Арк. 43–44.
22 ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 10. – Арк. 159.
23 Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера / Пер. с нем. И.
В. Розанова. – Смоленск:, 1998. – С. 88.
24 ЦДАГО України. – Ф. 57, оп. 4, спр. 110. – Арк. 61.
25 ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 156. – Арк. 252.
26 Там само. – Арк.70
27 Там само. – Арк. 218.
28 Там само. – Арк. 25–26.
29 ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 120. – Арк. 256.
30 Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної
української нації ХІХ–ХХ ст. – К., 1996. – С. 230.
31 Слободянюк М. Селяни України під нацистським окупацій-
ним режимом, 1941–1944 рр. (на матеріалах південних областей) //
Київська старовина. – 2000. – № 2 – С. 49.
32 Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера / Пер. с нем.
И. В. Розанова. – Смоленск, 1998. – С. 39.
33 ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 156. – Арк. 47
34 Загорулько М.М., Юденков А.Ф. Крах плана “Ольденбург”. –
М., 1974. – С. 322.
35 ЦДАВО України. – Ф. 4620, оп. 3, спр. 378. – Арк. 96.
36 Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера / Пер. с нем.
И. В. Розанова. – Смоленск, 1998. – С. 429.
37 ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 70, спр. 8. – Арк. 2.
38 Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера / Пер. с нем.
И. В. Розанова. – Смоленск, 1998. – С. 436.
39 ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 156. – Арк. 200.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12148 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0012 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:05:32Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ніколаєць, Ю.О. 2010-09-27T17:38:45Z 2010-09-27T17:38:45Z 2004 Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. / Ю.О. Ніколаєць // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2004. — Вип. 26. — С. 216-228. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. XXXX-0012 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12148 uk Інститут історії України НАН України Окупаційний режим на території України Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. Article published earlier |
| spellingShingle | Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. Ніколаєць, Ю.О. Окупаційний режим на території України |
| title | Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. |
| title_full | Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. |
| title_fullStr | Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. |
| title_full_unstemmed | Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. |
| title_short | Земельна реформа в Україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. |
| title_sort | земельна реформа в україні в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр. |
| topic | Окупаційний режим на території України |
| topic_facet | Окупаційний режим на території України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12148 |
| work_keys_str_mv | AT níkolaêcʹûo zemelʹnareformavukraínívumovahokupacíinogorežimu19411944rr |