Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня"

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Савченко, Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/121836
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня" / Савченко Г. // Краєзнавство. — 2012. — № 4. — С. 64-72. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-121836
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1218362025-02-23T17:23:02Z Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня" Савченко, Г. До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка 2012 Article Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня" / Савченко Г. // Краєзнавство. — 2012. — № 4. — С. 64-72. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/121836 uk Краєзнавство application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка
spellingShingle	До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка Савченко, Г. Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня" Краєзнавство
format	Article
author	Савченко, Г.
author_facet	Савченко, Г.
author_sort	Савченко, Г.
title	Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня"
title_short	Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня"
title_full	Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня"
title_fullStr	Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня"
title_full_unstemmed	Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня"
title_sort	наукова літературно-краєзнавча конференція "андрій малишко: слово і пісня"
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/121836
citation_txt	Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня" / Савченко Г. // Краєзнавство. — 2012. — № 4. — С. 64-72. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT savčenkog naukovalíteraturnokraêznavčakonferencíâandríjmališkoslovoípísnâ
first_indexed	2025-11-24T02:25:38Z
last_indexed	2025-11-24T02:25:38Z
_version_	1849636828561276928
fulltext	КРАЄЗНАВСТВО, 4’2012 64 Григорій Савченко (м. Київ) НАУКОВА ЛІТЕРАТУРНО-КРАЄЗНАВЧА КОНФЕРЕНЦІЯ «АНДРІЙ МАЛИШКО: СЛОВО І ПІСНЯ» 14 листопада 2012 року Україна відзна- чала 100-річчя від дня народження Андрія Самійловича Малишка – велета-українця, поета- будителя нації, співця синівської любові до ма- тері, рідного краю, Батьківщини. 9 листопада на батьківщині А.С. Малишка, у місті Обухові, що на Київщині, відбулася науко- ва літературно-краєзнавча конференція “Андрій Малишко: слово і пісня». Організаторами кон- ференції виступи- ли Київський на- ціональний уні- верситет імені Та- раса Шевченка (Ін- ститут філології, іс- торичний факуль- тет), Інститут лі- тератури імені Т.Г. Шевченка НАН Ук- раїни, Національ- на спілка краєзнав- ців України та її Київська облас- на організація, Го- ловне управління освіти й науки Київської обласної державної адміні- страції, Обухівська міська рада і спеці- алізована загально- освітня школа І-ІІІ ст. № 1 ім. А. С. Ма- лишка м. Обухова. Символічно, що почесті, які відда- валися в цей день Андрієві Малишку, співпали з відзна- ченням в Україні Дня Української пи- семності і мови. Напрочуд знаково, що в цей день зійшлися у вша- нуванні імена Преподобного Нестора-Літописця і Андрія Малишка. Величини для України – ціл- ком рівноцінні. На під’їзді до Обухова, на його вулицях бане- ри сповіщали подорожніх про те, що в місті відбу- деться пошанування Андрія Малишка літератора- ми, науковцями та краєзнавцями. Через століття – у вишиванці, з щирою посмішкою А.Малишко запрошував на зустріч до рідного краю… Учасники та гості конференції, відвідали музей-садибу А.С. Малишка, де з уст старшо- го наукового співробітника цього малишківсько- го оазису Олени Артюшенко зву- чали проникливі слова про родину поета, його матір – Ївгу Базилиху, сі- мейні традиції та мікросвіт. З н а й ом с т в о з рідними для Андрія Малишка місцинами про- довжилося в Обу- хівському район- ному краєзнавчо- му музеї. Тут, від вітрини до ві- трини, від екс- понату до експо- нату промовляв Юрій Домотенко – справжній музей- ник-чародій. Він із року в рік своїм серцем і розумом, знаннями і руками творить музейну експозицію, щоб історія Обухова, О б у х і в щ и н и , Київщини зри- мо постала перед кожним, хто пере- ступив поріг цього унікального музейного ви- твору. І ми знову поринули у світ Малишка – його юності, воєнного часу, повоєнних років… Малишківська світлиця огорнула нас теплом Обухів зустрічає учасників і гостей конференції Юрій Домотенко знайомить із музейними скарбами ISSN 2222-5250 65 пам’яті про славного поета, збереженої і пещеної його земляками. А тим часом до Обухівського районного центру культури і дозвілля тягнулися вервечки людей – сивочолих, середнього віку і зовсім юних. Земляки йшли до свого Андрія Малишка, йшли в очікуван- ні почути щось нове й незнане. Сподівання були вмотивовані, бо А.С.Малишко, як айсберг українства, таїть в собі ще багато невіданого і віч- но необхідного. Переповнений зал Обухів- ського районного центру куль- тури і дозвілля поринув у кіль- кагодинне дійство, у часи Ма- лишка, у його слово і пісню. Роботу конференції відкрив голова Київської обласної ор- ганізації Національної спілки краєзнавців України, профе- сор Київського національно- го університету імені Тараса Шевченка Григорій Савченко, який оголосив вітання ректора Київського наці- онального університету імені Тараса Шевченка, академіка НАН України Леоніда Губерського. Звертаючись до організаторів, учасників та гос- тей конференції, ректор Шевченківського уні- верситету підкреслив, що 100-літній ювілей А.С.Малишка – «важлива подія в культурно- му і науковому житті міста Обухова, Київщини, України та й загалом усієї світової спільноти, яка багато в чому знає про велич нашого народу зі слова і пісні, народжених талантом, душею і сер- цем Андрія Малишка. Покоління черпають з його творчих джерел любов до матері, рідного краю, України. Материнський рушник, оспіваний Андрієм Самійловичем, – це оберіг і окрилення на звивистих стежинах життя, мірило нашої по- зиції і вчинків. «Любіть Україну» – дороговказ Андрія Малишка кожному з нас і на- тепер і на майбутнє». Обухівський міський голова Олександр Левченко, вітаючи зібран- ня, наголосив на тому, що Андрій Самійлович Малишко прославив на- шу Батьківщину своїми пісенними шедеврами на весь світ. За словами очільника обухівської міської грома- ди, «Пісня про рушник» є візиткою України в світі, а рушник, звеличе- ний Андрієм Малишком, покладе- ний в основу герба міста Обухова. Потекла розмова – вибухова, як сам Андрій Малишко, щира, як його слово, розмірена, як його пісня. Колорит кон- ференції, настрій учасників, яких не розділяли ані трибуна, ані кафедра, неможливо передати, «втис- нути» в традиційно-офіційний звіт із переліком тем та узагальненням сказаного. Вдамося до більш роз- логого викладу інформаційно наповнених виступів, розставлених у них акцентів, які свідчили про суго- лосність думок, додавали спілкуванню промовців з аудиторією душевності й людяності. Зав’яззю творчої роботи конференції ста- ло «Слово про Андрія Малишка», яке виголо- Перед початком конференції Зал Обухівського районного центру культури і дозвілля КРАЄЗНАВСТВО, 4’2012 66 сив Герой України, лауреат Шевченківської пре- мії, письменник Іван Драч. Він говорив про велич Андрія Малишка, його громадянську позицію, своєчасність його слова, як колись, так і сьогод- ні, про те, що А.С. Малишко був потрібний за- вжди і особливо у «вирішальні, гримучі, вогне- пальні, відповідальні моменти». Промовець під- креслив: «Малишко прийшов в українську літе- ратуру, прийшов у світ тоді, коли було неймовір- но тяжко прийти. У 30-ті роки… То Голодомор, то потім 37-й рік – рік убивств… Малишкові ж то- ді було всього 25 років… Треба йому було збу- тися. Збутися у той час, коли вже були відомі та- кі поети, як Первомайський, Голованіський… Корнійчук гримів… Йому не просто все це бу- ло… І він пробився через цю шкаралухту. І став видатним поетом, бо підтримав його на той час, і це треба не забувати ніколи, Хрущов. Адже ка- зали, що Малишкові не можна писати: «Його ж то брат був у Зеленого!» Хрущов же сказав: «А він буде у червоних! Андрій, читай!» І Андрій читав. А коли вже була війна тоді він разом із Довженком їздив по Західній Україні. І коли з пафосом висту- пав Довженко, то з таким же пафосом виступав і Малишко. Це було возз’єднання українського на- роду, хоча це було в пащі крокодила, це було в ста- лінській системі, але ж воно було. Малишко засвітився повнометражно у роки ві- йни. А згодом він став символом України і симво- лом духу українського, бо він все робив для того, щоб збереглася українська мова і українська піс- ня. І зараз, хочете цього чи не хочете, а він би був би з тими, які обстоюють українську мову». Поет згадав про розмови з Андрієм Малишком і зокрема його слова: «Був такий період – мене ви- кликають в органи державної безпеки… А туди, коли йдеш, треба чисту сорочечку брати, бо не знаєш чи ти вернешся звідти, а чи ж не вернеш- ся… От я так і зробив… А мені кажуть: «Андрій Самойлович, там якогось зловили бандерівця, який сказав, що він не буде розмовляти, нічого не скаже поки не привезуть йому Андрія Малишка». І Андрія Малишка привезли до Львова. І там у нього відбулася зустріч із цим бандерівцем. Побитий, знівечений хлопець, катований… І цей хлопець йому сказав: «Андрій Самійлович, ми і в схронах читаємо Ваші вірші, ми любимо Вас. Але я Вам хочу сказати, що поему «Прометей» ви не так написали. Там у Вас росіянин-солдат ря- тує українське село. Ви мусите написати ще од- ну таку поему «Прометей» про мене. Я вийшов із схрону, щоб урятувати своє село, бо мені сказа- Іван Драч: слово про Андрія Малишка Говорить професор Анатолій Ткаченко ISSN 2222-5250 67 ли: «Або воно все буде вивезено в Сибір, або ти вийдеш. І я вийшов, щоб з Вами зустрітись і Вам сказати про це». Переповівши слова А.С. Малишка, Іван Драч наголосив: «Андрій Самійлович Малишко кілька разів повторював мені це все для того, щоб я міг комусь сказати і розказати. І я це сьогодні повідаю Вам, як на духу. І я буду чистий перед Андрієм Самійловичем Малишком, великим поетом на- шого краю, нашої землі, його святим іменем». Герой України, лауреат Шевченківської пре- мії, письменник Юрій Мушкетик у промові «Мій Малишко» зазначив: «Я, справді, – один із не- багатьох тих, хто сьогодні знав і спілкувався з Андрієм Самійловичем Малишком. Я був редак- тором журналу «Дніпро», редактором якого до мене був Андрій Самійлович. Я в своєму житті не бачив такої слави прижиттєвої, як була в Андрія Самійловича Малишка. Це було після війни… У нього багато віршів було військових. На той час Тичина, Рильський були вже десь хрестоматійни- ми… Андрій Малишко був… Ось він – живий… Я, як голова літстудії, ще студентом запрошував його до нас, в університет. І він виступав в ауди- торії. Він виступав на великих мітингах, по радіо. Це був неймовірної експресії чоловік. Його вірші мали величезну енергетику». А потім – Юрій Мушкетик ділився спогада- ми про Володимира Сосюру, його вірш «Любіть Україну», про страшний для поета 1951 рік, коли він став цькованим-перецькованим. Неймовірна тиша огорнула зал, супроводжувала схвильова- ні слова Юрія Мушкетика: «Я був на похоронах Сосюри на Байковому цвинтарі. І от стоїть на цент- ральній алеї велика трибуна, покрита червоним кумачем, на якій все Політбюро ЦК Компартії України… І поруч невелика трибуна, теж крита кумачем, з якої виступають. Під трибуною стоїть домовина із тілом Сосюри. І от на трибуні Андрій Малишко. Він звертається до мертвого Володимира Сосюри, а тоді показує на трибуну, де стоїть політбюро, і каже: «Це вони вкоротили то- бі віку! Це вони загнали тебе на той світ». Я стояв у натовпі. У мене комашки по тілі… Мороз пішов поза спиною… Це було так страшно… Зараз, яс- но, уявити це важко… А тоді було зовсім не те ко- ли за одне слово виганяють з партії, з роботи та й Сибір погрожував… Це було щось таке, ну, боже- вільне… Я кажу: «Ми всі були вражені!». Правда, я не буду казати, що колись і Малишко, будучи секретарем парткому, завинив перед Сосюрою… Йому довелось критикувати Володимира Сосюру Про Андрія Малишка оповідає Юрій Мушкетик Олег Чорногуз про Андрія Малишка Сергій Гальченко: розмова про Малишка воєнного часу Говорить Павло Мовчан КРАЄЗНАВСТВО, 4’2012 68 за вірш «Любіть Україну», але він це спокутував повністю… А виступи Малишка в Спілці, на збо- рах, на всіляких вечорах…Полум’яні виступи із величезною любов’ю до України. Такої любові в серці я більше, мабуть, не знаю ні в кого. Така бу- ла любов… Вона вселялася в нас, вона підносила нас, вона вела нас, вона диктувала нам, як треба любити Україну. І я вважаю, що ці два поняття – Україна і Малишко – нерозривні!» Знову звучав голос Івана Драча з його знаме- нитим, громовистим віршем: Як ховали два Майбороди Малишка, Як землі закривалася чорна книжка, Як земля проковтнула усе, що могла – Від східних зіниць до гіркого чола, Від карого усміху, до любистку розмови, Від сліпучого успіху, від численної крові, Від скорботи строгої до стоногих турбот, – Як цвинтар наївся на повний рот, – Стояли два Майбороди – розгублені діти, Не знали, в який себе бік подіти, Гіркотно не знали, скорботно не знали І жестами щось, як німі, розмовляли. Сонце стояло сліпуче, як в пісні, Хмари, як труни, неслись лиховісні, – І от понад Байковим пантеоном Піднявся рушник над Малишковим сконом. Із пісні піднявся, розкрився, як мева, І крилами білими бивсь об дерева. Злетів над автобусами і над вінками, Над заломленими від туги руками, Над лихим поговором, де ненависть люта, Над гінким осокором, де вимерзла рута, В небо полинув легкий, як пір’їна – Внизу замерзла від слів Україна. Що оті горизонти? Марниці пропащі. Літа той рушник понад ріки і хащі, Б’ється душею поета шаленою, Понад ордою пісень тьмочисленною, Понад тихими водами, понад ясними зорями – Й тихо вертається в серце з докорами. Де мнозтво пісень з тих докорів ростиме… Та тільки у Майбородів нема побратима. І в нього немає. І в мене немає. А пісня без слова дзвінка та німая. І от стоїмо, як розгублені діти, Не знаєм, в яке себе слово подіти. Гіркотно не знаєм, скорботно не знаєм. І жестами все, як німі розмовляєм. Лауреат Шевченківської премії, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта», пись- менник Павло Мовчан вивів малишківський об- раз у назву промови «Два крила рушника Андрія Малишка, які підняли мене над світом». Проте розпочав він виступ словами: «Щоразу, коли я їду до рідного села Велика Вільшанка, що на межі двох районів – Васильківського і Обухівського, я дивлюся на той постамент (постамент знято- го пам’ятника Леніну. – Г.С.), який вимагає при- родного завершення… Ми були біля пам’ятника Малишку… Але ж природне місце Малишку там, де колись стояв ідол. Вважаю, що громада, яка при- сутня тут, спроможна підтримати мою ініціативу. А вона – не тільки моя. Вона – загальноукраїнська. Малишко мусить бути там! (тривалі оплески за- лу, – Г.С.). Це дійсно визначальна постать, до якої я сам особисто апелюю й сьогодні. Суперечлива, неймовірно драматична, як наша доля…». Павло Мовчан говорив про свій шлях до Андрія Малишка, про вперше почутий у 1950-му році із власноруч змайстрованого детекторного ра- діоприймача небесний голос поета, про вірш «Рідна мати моя», прочитаний мамі… Він наголосив, що небесність Малишка – в його рушнику. Рушнику, який двома крильми – Матері та Берегині – піднімає над світом. Згадуючи настанову Андрія Малишка читати «Кобзар», промовець подару- вав Обухівському краєзнавчому музею «Кобзар» Тараса Шевченка, який товариство «Просвіта» ви- пустило у світ вже мільйонним накладом. Виступ, названий «Мої зустрічі з Андрієм Малишком», письменник Олег Чорногуз розпо- чав із згадок про ті часи, коли Володимир П’янов познайомив його, молодого літератора, курсан- та військового училища, з Андрієм Малишком. Письменник і публіцист поділився з аудиторією важливою життєвою констатацією: «Під впли- вом таких, як Андрій Самійлович Малишко, під впливом його любові до України, принциповос- ті, сміливості я, очевидно, так само став грома- дянином, сином України». Мова йшла про твор- чість Андрія Малишка, про його громадянське єство, висловлювалась стурбованість тим, що твори поета зникають із шкільних програм… Колишній головний редактор сатиричного журналу «Перець» розповів перчанську буваль- щину: «Андрієві Самійловичу виповнювалося 50 років. Він приїхав із Канади. Журнал «Перець» мав рубрику «Наші кращі – люди трудящі». Під цією рубрикою давали переважно дружні шаржі. Редакція послала і до майбутнього ювіляра сво- го художника-шаржиста, Анатолія Арутюнянца. Приїхав він до Андрія Самійловича і почав малю- вати. Малишко після знайомства, почувши пріз- вище художника, каже до Арутюнянца: – Судячи з прізвища, Ваш батько вірменин? – Так, – відповів Анатолій Арутюнянц. – А хто Ваша мама? ISSN 2222-5250 69 – Мама у мене українка. Андрій Самійлович деякий час мовчав, а тоді знову запитує: – А ким Ви записалися, Анатолію Саркісовичу? – А я русскій, – не моргнувши оком, відповів Арутюнянц. Андрій Самійлович рвучко зіскочив зі стіль- ця, схопив привезену із-за кордону пляшку віскі, відкоркував, налив по цілому фужеру і мовив до Арутюнянца: – Я хочу випи- ти за вас, Анатолію Саркісовичу. – А що трапило- ся, Андрію Самій- ловичу? Ви такий збуджений… – Розумієте, доро- гий, – промовив Ма- лишко, – я тридцять років б’юся над проб- лемою, звідки пішла велика російська на- ція, а тепер, дякую- чи Вам, розв’язав це питання і запам’ятав на все життя… І в цьому також весь Андрій Малиш- ко. Темпераментний, емоційний, сміливий, ніжний і мудрий». Заступник дирек- тора Інституту літера- тури імені Т.Г. Шев- ченка НАН України Сергій Гальченко по- вернув аудиторію на 60 літ у минуле, го- ворив про жахливі 1941 та 1942 роки і збірку А.Малишка «Україно моя!». Воєнні дороги пое- та, його переживання за Україну, її народ у жах- ливих умовах відступу він ілюстрував записами із щоденника поета, спогадами його фронтових побратимів, своїх земляків. Науковець звернув увагу на першу збірку Андрія Малишка воєнних часів «До бою ставайте», яку було підписану до друку 22 серпня 1941 р. і видано в Харкові, де дру- гим із 11 віршів був вірш «Україно моя». Це бу- ла лише перша частина твору, який побачив світ у п’яти частинах у 1942 р. Промовець підкреслив, що тільки у виданні 1941 року, одною строфою із передвоєнного вірша, єдиний раз і востаннє за всі роки війни А. Малишко згадав ім’я Сталіна. Скрупульозний аналіз історії написання, на- повненості поезіями виданих збірок А.Малишка, зокрема й 1942 р., під назвами «Україно моя» чергувався з характеристикою трагічної долі ви- дань. У 1942 р. весь наклад збірок «Україно моя» та «Понад стожари» згорів у палаючому Воронежі. С.Гальченко повідомив, що за спри- яння Обухівського міського голови Олександра Левченка та Київ- ської обласної орга- нізації Національної спілки краєзнавців України найближ- чим часом вийде факсимільне вида- ння збірки пое- зій А.С.Малишка «Україно моя». Свій виступ пись- менник, співак, ла- уреат премії іме- ні Андрія Малишка Віктор Женченко по- чав зі спогаду, як йо- го повернула з Таш- кенту в Україну піс- ня «Рідна мати моя»: «М.С. Хрущов по- вертався з Індії, лай- нер сів у Ташкенті. Після кількагодин- ного перебування, зустрічі, Хрущов під узбецьку музи- ку і співи заснув. Рятуючи ситуацію, кмітливі узбеки ви- рішили, що потрібно виконати «Песню о поло- тенце» – так вони назвали нашу «Пісню про руш- ник». Серед ночі привезли мене, соліста ташкент- ського театру опери і балету, під Ташкент, у ко- лишню резиденцію емірів. Оркестр вже настроє- ний… Виходжу на сцену, оркестр грає. Почав «Рідна мати моя»… На першому куплеті Микита Сергійович прокинувся, на другому – став бадьо- рішим, встає і підходить до мене, а третій – про- слухав стоячи. У мене трусилися ноги… Хоча й молодим був… Я тільки закінчив. Микита Сергійович підходить і каже: Вітання Обухівського міського голови Олександра Шевченка Виступає Василь Трубай КРАЄЗНАВСТВО, 4’2012 70 – Благодарю тебя, сынок! Откуда ты? – Я з Украины, – кажу. – А что ты тут делаешь? Немедленно в Украину! Уявіть собі, для мене це така радість по сей день. Я вдячний Малишку, який своєю піснею по- вернув мене в Україну!» «У Києві, – ділився далі спогадами В. Женчен- ко, – я уже як соліст Київської філармонії, впер- ше зустрівся у родині Платона Майбороди з Андрієм Малишком – з Вашою дивовиж- ною людиною… Про печальне… За кіль- ка днів до смерті, з Феофанії, де Андрій Малишко вмирав, тільки двом людям прийшли його остан- ні рядки. Олександру Білашу він вислав вірш «Цвітуть осін- ні, тихі небеса», а другому, Платону Майбороді, – «Де ти, моя стежина». Олек- сандр Білаш прочи- тав вечором слова вір- ша «Цвітуть осін- ні, тихі небеса». Вранці він зателефонував ме- ні і попросив прийти. Виявилося, що Олександр Іванович Білаш, проплакавши цілу ніч, напи- сав на слова пісню… А вже ранком його дружи- на Лариса Остапенко її співала…». Виступ Віктор Женченко закінчив високопрофесійним виконан- ням пісні «Цвітуть осінні тихі небеса». Тема виступу письменника Василя Трубая «Невідомий А.С. Малишко. Перше кохання. Апокрифи» привернула увагу до особистого й інтимного в житті поета, яке десятиліттями об- ростало здогадками й припущеннями, малоймо- вірними версіями й тлумаченнями. Та не тіль- ки на цьому була акцентована його промова. Літератор, звертаючись до творчості свого земля- ка, зазначив: «Хоч Андрій Малишко нібито вже вивчений-перевивчений, дуже мало відомо про нього справжнього. Адже ще й досі не досліди- ли, не відкрили, не оприлюднили всієї спадщи- ни великого українського поета. Чимало справ- жніх почуттів поет ховав у рядках широкого під- тексту». А в підтексті були і характеристики ком- партійних вождів, і оцінки дійсності, і її сприй- няття пересічною людиною». Доповідач звер- нув увагу на розвиток літературного процесу на Обухівщині, на видання «Антологія літераторів Обухівщини», яке побачило світ до 100-ліття з дня народження Андрія Малишка, на невідомі вірші поета, оприлюднені на його сторінках. Доктор філологічних наук, професор Інституту філології Київського національного університету іме- ні Тараса Шевченка Анатолій Ткаченко висвітлив тему «На- турфілософська лі- рика Андрія Малиш- ка». Крізь призму філософії і літерату- ри, філософії літе- ратури, філософії в літературі він звер- нувся до багатосю- жетних уяв Андрія Малишка про Все- світ і людину в ньо- му, про людське бут- тя, про природу і людину в природі. Дослідник наголо- сив, що в найплід- ніші свої 1960-ті ро- ки поет писав мудру натурфілософську поезію, де його ліричні герої уособлювали себе части- ною природи, були нерозривні з нею. Андрій Малишко відчував можливі наслідки атомної ери, уявляв «чорне атомне крило», «атомне ядро, яке в трави пощади просить». За двадцять ро- ків до Чорнобильської трагедії він пише вірш- пересторогу «Полин». Натурфілософські про- зріння Андрія Малишка вилилися в його твор- чий діалог з поетами-«шістдесятниками», де він перегукується з ними на предмет осягнення діа- лектики метаморфоз. Здавалось би, зовсім під несподіваним ра- курсом – «Поетика Арістотеля і поезії Андрія Малишка» – була заявлена доповідь доктора іс- торичних наук, професора, завідувача кафе- дри історії стародавнього світу і середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка Віктора Ставнюка. Одначе він наголосив, що правомірно з приводу творчості Андрія Малишка звернутися до давньої полемі- ки Аристотеля з Платоном про творчість взага- Пісня від Віктора Женченка ISSN 2222-5250 71 лі, про мистецтво і особливо про поезію як мис- тецтво слова. Мистецтво, згідно з античною тра- дицією, – це мімесис: відтворення, наслідуван- ня дійсності, уподібнення їй. За Платоном, пое- зія веде нас від істини, вона дезорганізує душу. Світ – недосконалий і не може стати досконалим. Він – лише недосконала копія світу ідеального, а люди – це ув’язнені печери. Вони тільки спо- стерігають за тінями цього ідеального світу, але ніколи не побачать його вочевидь. Поет створює заздалегідь неточну імітацію недосконалого сві- ту, у першу чергу – світу людських характерів. Поезія може збудити в аудиторії неконтрольова- ні пристрасті і тим самим порушити атараксію – належну гармонію душі. Аристотель опонував Платону. Він підкрес- лював: Платон помиляється, коли говорить, що мистецтво дає нам лише недосконалі копії поо- диноких прикладів універсальних форм світу ре- ального і світу ментального. Аристотель же вва- жав, що великі митці можуть за допомогою сво- го таланту виявити через мистецтво те універ- сальне, що ховається в одиничному і предста- вити його нам таким чином, що ми, йдуючи цим шляхом, зможемо отримати досконаліше знання. Коли Андрій Малишко створив пісню «Рідна мати моя», то через внутрішні переживання ліричного героя, кожного з нас, він показав нам універсальні істини про дітей і батьків, про сина і маму… Попри заперечення Платона, під час виконання цієї пісні ми переживаємо катарсис. Ми стаємо мудрішими, осягаючи і переживаючи вічну істину материн- ської любові. За Аристотелем, завдання справж- нього поета говорити не про те, що було – це має робити історик. Поезія ж, за Аристотелем, – фі- лософічніша і серйозніша, ніж історія. Справжній поет говорить та творить не тільки на потребу дня. Справжній поет, за Аристотелем, говорить про все- загальне, про людське і людяне, про те, якою має бути людина, про те, що тільки й робить людину людиною. Світ поезій Андрія Малишка для нас – справжній універсум, справжній космос, у якому панує світла печаль і радість буття, у якому зав- жди торжествує добро, у якому люди є людяними. І це – цілком у дусі Аристотеля. У програмі роботи конференції була ще низка цікавих доповідей. Їх мозаїчність, розмаїття сто- сувалися постаті Андрія Малишка в житті і пое- зії. Слово про видатного поета мовили: письмен- ники – Ольга Довгопят («Образ матері в поезії А.С. Малишка»), Валентина Козак («А.С. Ма- лишко. Голос поетичної душі»), Наталія Люби- ченко («А.С. Малишко і літературний процес на Обухівщині»), Михайло Карасьов («Дитяча літе- ратура Обухівщини: від А.С. Малишка до сього- дення»), письменник Олексій Микитенко; доктор філологічних наук, старший науковий співробіт- ник Інституту філології Київського національно- го університету імені Тараса Шевченка Галина Александрова («Поезія А. Малишка: осягнення слова»); директор Обухівського краєзнавчого му- зею Юрій Домотенко («Народно-епічна сутність творчості А.С. Малишка»); завідувач кафедри пе- дагогіки і психології Київського обласного інсти- туту післядипломної освіти педагогічних кадрів Світлана Мірошник («Вплив творчості Андрія Малишка на формування української педагогіч- ної еліти»), вчитель спеціалізованої загальноос- вітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 ім. А.С. Малишка м. Обухова Світлана Рогозіна («Виховна та пізна- вальна значимість Малишкового слова»); стар- ший науковий співробітник музею-садиби Андрія Малишка Олена Артюшенко («А.С. Малишко: ге- неруюча постать Обухівського краю»); директор спеціалізованої загальноосвітньої школи І – ІІІ ст. №1 ім. А.С. Малишка м. Обухова Петро Демчук та Григорій Савченко, голова Київської облас- ної організації Національної спілки краєзнавців України, професор Київського національного уні- верситету імені Тараса Шевченка («Увічнення пам’яті А.С. Малишка»); журналісти Євген Букет, Василь Марусик, Анатолій Шпиль. За матеріалами роботи конференції буде вида- но збірник наукових доповідей та повідомлень. До виголошених на конференції тем будуть дода- ні тексти виступів лауреата Шевченківської пре- мії, академіка НАН України, директора Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України Миколи Жулинського («Той, що натрудив серце Україною. Подивування Малишка з нагоди йо- го століття»), член-кореспондента НАН України, голови Національної спілки краєзнавців України Олександра Реєнта («Краєзнавство у творчості Андрія Малишка»), кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту істо- рії України НАН України Олега Бажана («Андрій Малишко і суспільно-політичні процеси в Україні (друга половина 1950-х – 60-ті рр.): оцінки, пере- живання, дії») та інші, які в силу різних причин не були оприлюднені в Обухові. У рамках роботи конференції відбулася пре- зентація збірки – Андрій Малишко. Моя стежина = Andriї Malychko. Mon chemin: Поезії, покладені на музику / Упорядкування, передмова, переклад КРАЄЗНАВСТВО, 4’2012 72 з української французькою Дмитра Чистяка. – К.: Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2012, видання якої здійснено за сприяння МАН України (президент С.О. Довгий). У виступах постійно підкреслювалося, що тих людей, які щоденною працею возвеличують україн- ське суспільство, відкривають, зокрема, невідо- мі сторінки історії краю, потрібно належним чи- ном вшановувати. Тому більш ніж доречною бу- ла ухвала конференції, яку присутні одноголосно схвалили: звернутися до Президента України що- до нагородження директора Обухівського крає- знавчого музею Юрія Корнійовича Домотенка Орденом князя Ярослава Мудрого. Зі слів високоповажних метрів українсько- го слова, науковців, краєзнавців, учителів, учнів, земляків-обухівців неодноразово звучали схваль- ні відгуки про атмосферу правди, людяності і до- бра, якою була просякнута кожна хвилина робо- Біля пам’ятника Андрієві Малишку в м. Обухові ти конференції. Андрій Малишко воєдино згур- тував промовців і вдячну слухацьку аудиторію. Вдамося до слів Юрія Михайловича Мушкетика, який сказав: «Такої конференції я ще не бачив!» Думається, що такою конференцію насам- перед зробив сам Андрій Малишко – гордість українців і України. Безумовно, що на такому рівні конферен- ція не відбулася б без всебічної, повсякденної і повсякчасної підтримки, яку надавали органі- заторам, беручись за роботу самі, Обухівський міський голова Олександр Миколайович Левченко, заступник Обухівського міського го- лови Валентина Олексіївна Симоненко, дирек- тор спеціалізованої загальноосвітньої школи І – ІІІ ст. №1 ім. А.С. Малишка м. Обухова Петро Геннадієвич Демчук. Обухів і обухівці в черго- вий раз підтвердили, що земля славна людьми, які працюють.

Наукова літературно-краєзнавча конференція "Андрій Малишко: слово і пісня"

Institution

Ähnliche Einträge