Краєзнавство в творчості Андрія Малишка
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/121838 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Краєзнавство в творчості Андрія Малишка / О. Реєнт // Краєзнавство. — 2012. — № 4. — С. 73-74. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-121838 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Реєнт, О. 2017-06-18T12:06:58Z 2017-06-18T12:06:58Z 2012 Краєзнавство в творчості Андрія Малишка / О. Реєнт // Краєзнавство. — 2012. — № 4. — С. 73-74. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/121838 uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка Краєзнавство в творчості Андрія Малишка Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Краєзнавство в творчості Андрія Малишка |
| spellingShingle |
Краєзнавство в творчості Андрія Малишка Реєнт, О. До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка |
| title_short |
Краєзнавство в творчості Андрія Малишка |
| title_full |
Краєзнавство в творчості Андрія Малишка |
| title_fullStr |
Краєзнавство в творчості Андрія Малишка |
| title_full_unstemmed |
Краєзнавство в творчості Андрія Малишка |
| title_sort |
краєзнавство в творчості андрія малишка |
| author |
Реєнт, О. |
| author_facet |
Реєнт, О. |
| topic |
До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка |
| topic_facet |
До 100-річчя від дня народження поета Андрія Малишка |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Краєзнавство |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2222-5250 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/121838 |
| citation_txt |
Краєзнавство в творчості Андрія Малишка / О. Реєнт // Краєзнавство. — 2012. — № 4. — С. 73-74. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT reênto kraêznavstvovtvorčostíandríâmališka |
| first_indexed |
2025-11-27T07:04:07Z |
| last_indexed |
2025-11-27T07:04:07Z |
| _version_ |
1850802913429946368 |
| fulltext |
ISSN 2222-5250
73
Олександр Реєнт (м. Київ)
КРАЄЗНАВСТВО У ТВОРЧОСТІ АНДРІЯ МАЛИШКА
Український народ багатий на таланти, що ви-
ходять з його гущі й черпають натхнення з найкра-
щих надбань своєї Вітчизни. Одним із таких мит-
ців, безперечно, є Андрій Малишко (1912–1970).
Першою вчителькою й наставницею майбут-
нього визначного поета стала його мати. Саме від
неї малий Андрійко виніс незрадливу любов до
рідної мови і землі, народних пісень та дум [1].
Усе своє життя мати митця ходила у рясній спід-
ниці, у вишитій сорочці в зозулях, в очіпку й боса.
Навіть їдучи в Київ до сина у гості, вона взувалась
лише перед дверима синівського дому. На прохан-
ня А. Малишка жінка відповідала: «Я ходжу бо-
са, тому що оці мої вузлуваті ноги відчувають зем-
лю, я від неї наснажуюсь і здоровішою почуваю-
ся» [2]. Саме від неї у ранньому дитинстві почув
майбутній поет народну пісню, яка супроводжува-
ла митця все його життя, надихаючи на створення
чарівних рядків, що глибоко западали в душу.
Ще однією наставницею й невичерпним дже-
релом натхнення для Андрія Малишка стала рідна
земля. Дмитро Павличко у передмові до збірки йо-
го творів писав: «Дніпро і задніпровська далина,
над якою не міг не літати він малим на своїх уяв-
них крилах, дали йому відчуття широчіні, яке пе-
реросло в його власну душевну рису. Напівгірські
краєвиди Обухівщини, що обриваються трипіль-
ськими кручами і різко переходять у безмежну
рівнину Лівобережжя, повинні були викликати в
чутливій душі малого Андрія враження контрасту,
яке пізніше, ніби якась внутрішня закономірність
Малишкової поезії, відбиватиметься на сміливому
сполученні в ній антагоністичних метафор». Від
«малої» Батьківщини до «великої» один крок:
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.
В Україні, її героїчному й трагічному минуло-
му, народній пісні все своє життя черпав Андрій
Малишко натхнення. І це не могли не відчувати
численні читачі, для яких його поезія була сер-
дечною, щирою та простою й одночасно глибо-
кою, сповненою емоційної напруги почуттів,
вражень та настроїв [3].
Рядки, що виходили з-під пера поета, були
яскравим відображенням його душі, прагнень,
любові та сумнівів та несли на собі відбиток епо-
хи, в яку жив і творив митець.
Будучи учнем неокласиків М.Зерова й М.Риль-
ського [4], Андрій Малишко став свідком крива-
вих сталінських репресій, буремних воєнних ро-
ків, періоду післявоєнної розрухи, часів наступу
на українську культуру.
Саме тому життя і творчість класика вітчизня-
ної поезії, пісні на вірші якого давно стали народ-
ними, не були простими й безхмарними.
Поета хвилювала проблема історичної пам'яті
народу. Ряд віршів на цю тему «В завійну ніч з
незвіданих доріг...», «Приходять предки, добрі і
нехитрі...» є актуальними й хвилюючими душі
читачів і нині. Гостро, болісно відчував він свій
обов'язок перед далекими пращурами, котрих не-
покоїть, якими ми стали.
Чи ти не став розщепленим, як атом,
Недовірком, схизматом чи прелатом,
Ярижкою нікчемним, псом на влові?
Дитино наша, ягодо з любові!
Поет почував свій особистий борг перед мину-
лим і майбутнім, перед усім, на світі сущим, чорним
хлібом і низенькою батьківською хатою, ручаєм
і сосною, щастям закоханих... «А вже найбільше,
чуєте ви, мамо, Я вам заборгував і не віддав Ні
шеляга за перше рідне слово...» – зізнається він.
Мотив обов'язку перед цілим білим світом чи не
найголосніше зазвучав у поезії Андрія Малишка
останніх літ, особливо ж у його «Роздумі»
(«Чи встигну я цей камінь обтесати»).
Уже десь на останньому прузі замислився ми-
тець: а чи віддав я всі борги, «чи встигну я цей ка-
мінь обтесати?», бо «поїзд мій вечірній у долині
Не може довго ждати...». А з каменя витесує він
Людину, наче Бог творить Всесвіт. І ось «уже на
камені засяли очі і налились блакиттю», уже «уста
людські жагою затремтіли і ожили...». Та все одно –
це ще мертвий камінь. Як же вдихнути в нього ду-
шу, життя? «Витесати слово хоч єдине і вкласти в
очі, в губи кам'яні» – ось чого домагається поет.
Без мови все мертве. Без мови немає життя.
Тож і любив А.Малишко рідну мову, рідне сло-
во та пісню над усе. Цією любов'ю осяяна його пое-
зія. У поетичних циклах «Пісня дороги», «Пісня
яворів», «Сонети обухівської дороги» поет повер-
тався у своє дитинство, із вершин життєвого до-
свіду й мудрості осмислював минуле та сучасне,
розмірковував над майбутнім. Він замислювався
над своїм корінням. У «Сонетах обухівської до-
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2012
74
роги» це видно вже з їхніх назв: «Я з тих країв, де
сині оболоні...», «Я з тих країв, де за Дніпром кур-
гани...», «І ти з такого ж поля» та ін.
Любов митця до героїчних й нерідко трагічних
сторінок минулого України пояснюється в першу
чергу тим, що боротьба народу за свою волю бу-
ла й історією його родини. Рідного брата поета –
Петра – розстріляли як учасника національно-
визвольних змагань 1917–1921 pоків.
Відтак Андрія Малишка важко назвати ви-
нятково офіційним поетом радянських часів.
Увійшовши в українську поезію в несприятливі
для живої творчості сталінські часи, він спроміг-
ся зберегти щирість і тоді, коли всупереч собі до-
водилося віддавати данину тогочасній ідеологіч-
ній кон’юнктурі.
Митець страждав через власну духовну роздво-
єність. Йому не вистачало внутрішньої сили, щоб
оголосити відверту непокору тоталітарній системі,
але й бути байдужим спостерігачем того, що відбу-
валося з його народом, його Вітчизною, він не міг.
Неодноразово поет публічно обурювався політикою
Лазаря Кагановича щодо українського народу.
Коли на політичну арену вийшли шістдесятники
та почалися репресії проти них, А.Малишко разом
з Олесем Гончаром та керівником авіаоб'єднання
Олегом Антоновим підписався під запитом до
ЦК КПУ з вимогою пояснити причини арештів.
Писав він до ЦК обурені листи й з приводу того,
що в Україні немає вищих навчальних закладів,
де б викладали українською мовою, і що українські
книги виходять жалюгідними тиражами. Він ро-
зумів, що Україна далеко не «між рівними рівна»,
як це декларувалося на словах, і називав її лише укра-
їнською вивіскою, а не суверенною республікою.
Андрій Малишко, як і більшість поетів радян-
ського періоду, був непростим і неоднозначним у
своїх стосунках із друзями та побратимами по перу.
Час, в який йому довелося жити й творити, жорсткі
ідеологічні рамки та обмеження штовхали митця на
вчинки супроти власної волі й совісті, у котрих по-
ет розкаювався все своє життя. Так, не міг він про-
бачити собі того, що 1951 р. долучився до цькуван-
ня Володимира Сосюри, якого чотири дні поспіль
огульно критикували на пленумі Спілки письмен-
ників за поезію «Любіть Україну», а на шпальтах
офіційного періодичного видання радянської доби
«Правда» прозвучало навіть звинувачення в «укра-
їнському буржуазному націоналізмі» [5].
На похоронах друга у січні 1965 р. митець
виступив із промовою. З гіркотою та болем він
промовив: «Холодно тобі зараз, поете?! І сніг
над тобою іде дуже холодний. Над твоєю тру-
ною, у цей холодний зимовий день ми клянемо-
ся, що будемо любити свою мову, свій кароокий
народ, як ти заповідав у своєму вірші «Любіть
Україну!». І нехай дурість кретинів і невігласів,
прелатів і єзуїтів, яка вкоротила тобі життя після
написання цього вірша, зів'яне над могилою ве-
ликого українського поета!».
Андрій Малишко не був дисидентом. Але
водночас він не вписувався в образ офіційного
сурмача. Він був поетом і, як справжній митець,
відчував трагізм ситуації, в якій доводилося жи-
ти й творити. У його творчій спадщині знаходи-
мо рядки, присвячені другові – поетові Олексі
Влизьку, що загинув під час сталінських репре-
сій. Писав митець і про розстріляного в 1934 р.
Григорія Косинку, замордованого на Соловках
драматурга Миколу Куліша [6].
На першому місці для Андрія Малишка зав-
жди була любов до рідної України, яку поет про-
ніс через усе своє життя, і яка світить вдячним
читачам крізь роки.
Джерела та література
1. Кушнір Л. «Отут я походив...». Сьогодні –
100 років від дня народження Андрія Малишка.
«УМ» побувала на батьківщині поета, в Обухові,
звідки мати його «на зорі проводжала і рушник
вишиваний на щастя дала» // Україна молода. –
2012. – 14 листопада.
2. Сергей Сак, внук поэта: «Отец хотел, чтобы
Андрей Малышко стал сапожником» // Сегодня. –
2008. – 22 октября.
3. Сизоненко A. M. Малышко // Зеркало неде-
ли. – 2001. – № 19. – 19 мая.
4. Дроздовский Д. «Стежина» Малышко:
Первый концерт на французском // Зеркало неде-
ли. Украина. – 2012. – № 41. – 16 ноября.
5. Тарасова О. Бунтар, з-під пера якого лину-
ла ніжна лірика: Завтра минає сто років з дня на-
родження українського поета Андрія Малишка //
Вечірній Київ. – 2012. – № 115/116 (19007/19008). –
13 листопада.
6. Унгурян О. «Узнав, что сын сочиняет стихи,
отец порвал его тетради. Тогда 12-летний Андрей
взял спички и... пошел поджигать хату»: Сегодня
исполняется 100 лет со дня рождения класси-
ка украинской литературы Андрея Малышко //
Факты и комментарии. – 2012. – 14 ноября.
|