Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія")
9 грудня 2016 р. в Центрі гуманітарної освіти НАН України відбувся круглий стіл «Наука як покликання і професія». Тему взято з назви відомої лекції Макса Вебера, яку він зробив узимку 1918 р. у Мюнхенському університеті. Нині, на початку ХХІ ст., так само культурно і соціально болючими є питання пе...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2017 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2017
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/122477 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") / Ю.А. Іщенко, В.І. Онопрієнко // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 6. — С. 95-101. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-122477 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Іщенко, Ю.А. Онопрієнко, В.І. 2017-07-06T15:13:28Z 2017-07-06T15:13:28Z 2017 Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") / Ю.А. Іщенко, В.І. Онопрієнко // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 6. — С. 95-101. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/122477 9 грудня 2016 р. в Центрі гуманітарної освіти НАН України відбувся круглий стіл «Наука як покликання і професія». Тему взято з назви відомої лекції Макса Вебера, яку він зробив узимку 1918 р. у Мюнхенському університеті. Нині, на початку ХХІ ст., так само культурно і соціально болючими є питання перетворення духовного життя на своєрідне технічне виробництво, проблеми поділу праці у сфері духовної діяльності, кардинальна зміна статусу інтелектуала і, взагалі, раціональності в суспільстві, зрештою, доля європейської спільноти і доля цивілізації загалом. Так само гостро стоїть проблема суспільного статусу вченого. І логічно, що в цьому контексті важливу роль відіграє постановка М. Вебером питання про сенс наукової діяльності, смисл науки, а отже, і суть наукового розуму, питання про співвідношення переконань і знань, практичної доцільності духовних цінностей, розуму і віри. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Наукові форуми Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") |
| spellingShingle |
Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") Іщенко, Ю.А. Онопрієнко, В.І. Наукові форуми |
| title_short |
Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") |
| title_full |
Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") |
| title_fullStr |
Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") |
| title_full_unstemmed |
Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") |
| title_sort |
наука ххі століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "наука як покликання і професія") |
| author |
Іщенко, Ю.А. Онопрієнко, В.І. |
| author_facet |
Іщенко, Ю.А. Онопрієнко, В.І. |
| topic |
Наукові форуми |
| topic_facet |
Наукові форуми |
| publishDate |
2017 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Вісник НАН України |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| description |
9 грудня 2016 р. в Центрі гуманітарної освіти НАН України відбувся круглий стіл «Наука як покликання і професія». Тему взято з назви відомої лекції Макса Вебера, яку він зробив узимку 1918 р. у Мюнхенському університеті. Нині, на початку ХХІ ст., так само культурно і соціально болючими
є питання перетворення духовного життя на своєрідне технічне виробництво, проблеми поділу праці у сфері духовної діяльності, кардинальна зміна
статусу інтелектуала і, взагалі, раціональності в суспільстві, зрештою,
доля європейської спільноти і доля цивілізації загалом. Так само гостро стоїть проблема суспільного статусу вченого. І логічно, що в цьому контексті
важливу роль відіграє постановка М. Вебером питання про сенс наукової
діяльності, смисл науки, а отже, і суть наукового розуму, питання про
співвідношення переконань і знань, практичної доцільності духовних цінностей, розуму і віри.
|
| issn |
0372-6436 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/122477 |
| citation_txt |
Наука ХХІ століття: нові виміри, проблеми, відповідальність науковця (круглий стіл "Наука як покликання і професія") / Ю.А. Іщенко, В.І. Онопрієнко // Вісник Національної академії наук України. — 2017. — № 6. — С. 95-101. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT íŝenkoûa naukahhístolíttânovívimíriproblemivídpovídalʹnístʹnaukovcâkrugliistílnaukaâkpoklikannâíprofesíâ AT onopríênkoví naukahhístolíttânovívimíriproblemivídpovídalʹnístʹnaukovcâkrugliistílnaukaâkpoklikannâíprofesíâ |
| first_indexed |
2025-11-27T02:20:43Z |
| last_indexed |
2025-11-27T02:20:43Z |
| _version_ |
1850793815848255488 |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 95
НАУКА ХХІ СТОЛІТТЯ:
НОВІ ВИМІРИ, ПРОБЛЕМИ,
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НАУКОВЦЯ
Круглий стіл «Наука як покликання і професія»
9 грудня 2016 р. в Центрі гуманітарної освіти НАН України відбувся кру-
глий стіл «Наука як покликання і професія». Тему взято з назви відомої лек-
ції Макса Вебера, яку він зробив узимку 1918 р. у Мюнхенському універси-
теті. Нині, на початку ХХІ ст., так само культурно і соціально болючими
є питання перетворення духовного життя на своєрідне технічне виробни-
цтво, проблеми поділу праці у сфері духовної діяльності, кардинальна зміна
статусу інтелектуала і, взагалі, раціональності в суспільстві, зрештою,
доля європейської спільноти і доля цивілізації загалом. Так само гостро сто-
їть проблема суспільного статусу вченого. І логічно, що в цьому контексті
важливу роль відіграє постановка М. Вебером питання про сенс наукової
діяльності, смисл науки, а отже, і суть наукового розуму, питання про
співвідношення переконань і знань, практичної доцільності духовних цін-
ностей, розуму і віри.
Під час круглого столу «Наука як покликання і професія» д-р
філос. наук Ю. Іщенко (Центр гуманітарної освіти НАН Украї-
ни) у доповіді «Освіта науковця: уроки Макса Вебера» акценту-
вав увагу на проблемах науково-технічного розвитку, які бен-
тежать філософську думку нашого часу. Вебер ставив питання
так: «прогрес», у якому активну участь бере наука як ланка і
сила цього руху, чи має він сенс, що виходить за межі суто прак-
тичної і технічної сфери? Якщо є у науково-технічного «про-
гресу» осяжний нами смисл, що виходить за межі технічної
сфери, то чи може слугування прогресу стати покликанням для
людини? Стосовно науки, яка є дієвим структурним чинником
прогресу, така постановка питання, за Вебером, містить два вза-
ємно віддзеркалювані аспекти його осмислення: що означає на-
ука як покликання і професія та яке покликання науки в житті
людства (яка її цінність)?
Етику відповідальності Вебер раціонально обґрунтовує і
протиставляє етиці переконання. Однак відповідальність усе
ж передбачає ціннісні переконання. Відтак, йому не вдається
повністю відійти від етизації буття, тобто ототожнення Буття і
НАУКОВІ НАУКОВІ
ФОРУМИФОРУМИ
ІЩЕНКО
Юрій Анатолійович —
доктор філософських наук,
завідувач відділу наукових та
освітянських технологій Центру
гуманітарної освіти НАН України
ОНОПРІЄНКО
Валентин Іванович —
доктор філософських наук,
професор, головний науковий
співробітник Інституту досліджень
науково-технічного потенціалу
та історії науки ім. Г.М. Доброва
НАН України
96 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (6)
НАУКОВІ ФОРУМИ
Блага, а отже, послідовно провести методоло-
гію концепції «науки, вільної від цінностей».
Розглядаючи питання науки як покликання
та професії, Вебер звертається до постаті на-
уковця. Особистістю в науці є той, хто слугує
самій лише справі. Аргументація тут є соціо-
логічною і суто раціональною. Наука увійшла
в таку стадію спеціалізації, якої не знали в
минулому, і це становище збережеться й нада-
лі. Однак річ у тім, що окремий індивід може
створити в науці щось завершене лише за умо-
ви спеціалізації. З іншого боку, прихильність
і відданість ученого науці не може не супро-
воджуватися певними особистісними емоцій-
ними переживаннями. Однак це не пасивно
пережиті емоції, а певний моральнісний акт.
Ця обставина актуалізує особистісний момент,
інкорпорований у наукове знання, і на це, вже
з висоти часу та філософії науки, звертає ува-
гу Майкл Полані. Особистісна прихильність,
на його думку, породжує парадокс відданості:
особистість стверджує свою раціональну неза-
лежність, підкорюючись вимогам своєї совісті,
тобто обов’язкам, які особистість покладає на
саму себе. Така відданість тягне за собою акт
самопримусу, і це неявно входить до складу
концептуалізації дійсності.
Професор Володимир Рижко (Центр гума-
нітарної освіти НАН України) у виступі «Вче-
ний. Покликання? Професія?» висловив думку,
що діяльність ученого від часу набуття наукою
технологічних якостей (статусу технонауки)
безпосередньо включається у творення інте-
лектуального капіталу. Відповідно ринкове
суспільство ставить ученого в інституалізо-
вані рамки з їхньою ієрархією відносин (нор-
ми, правила функціонування). Однак наукова
творчість передбачає свободу (волю), гнучкі
(не строго регламентовані) умови діяльності.
І тільки, мабуть, «покликання», або відчуття
особистої відданості справі наукового пізнан-
ня («закоханості в науку» — О.Ф. Лосєв), ство-
рює основи для долання перешкод, неминуче
пов’язаних з інституалізацією та професійною
діяльністю. Відтак, вирішальними стають осо-
бистісні риси вченого, його світорозуміння,
відповідальність за майбутнє, а предикати «по-
кликання» і «професія» доцільно розглядати
як запитання, що не потребують однозначної
відповіді.
Заступник директора Інституту філософії
ім. Г.С. Сковороди НАН України професор
Анатолій Єрмоленко свій виступ визначив
темою «Дискурсивне обґрунтування наукового
знання і відповідальність вченого». Він зосере-
див увагу на еволюції проблеми відповідаль-
ності в наш час. Вебер, критикуючи деонтоло-
гічну етику переконання, зауважує також не-
безпеку безвідповідальної ідеології тодішньої
соціал-демократії, протиставляючи їхній рево-
люційній практиці телеологічну етику відпо-
відальності. Проте етика Вебера залишається
монологічною, зумовленою новоєвропейською
філософією свідомості. Сьогодні ж, з огляду на
комунікативний поворот останніх десятиліть,
етика відповідальності трансформується в ети-
ку дискурсу як етику спільної відповідальнос-
ті, поєднуючи і деонтологічну, і телеологічну
етики. Такої трансформації потребує й наука.
І наука, і філософія мають спільний фунда-
мент в аргументативному дискурсі. Долаючи
парадигмальні межі метафізики і філософії
свідомості, філософія дискурсу розробляє
процедурні вимоги досягнення консенсусу в
прагненнях значущості пропозиціональних
висловлювань, де істина постає в термінах дис-
курсивної когерентності, а етика — дискурсив-
ної справедливості.
Ця обставина суттєво коригує і систему осві-
ти, кризу якої переживає не тільки Україна, а й
розвинені країни. Навіть освіта в Німеччині, де
система Гумбольдта, поєднуючи дослідження і
навчання та залишаючись донедавна останнім
бастіоном німецької культури, зазнає істотних
трансформацій. Певною мірою це об’єктивний
процес, коли «освіта як цінність» поступається
«освіті як капіталу», що з набуттям відповід-
них компетентностей дає не лише знання, а й
прибуток.
Перехід від «освіти знання» до «освіти
компетентностей» потребує зміни ролі фі-
лософської освіти, яка згідно з комунікатив-
ною парадигмою формує не стільки світогляд
«гармонійно розвиненої людини», скільки і
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 97
НАУКОВІ ФОРУМИ
блічна політика витісняється експертизою, в
результаті чого громадянське суспільство від-
чужується від процесів прийняття важливих
рішень у галузі застосування наукових до-
сягнень на практиці. Еліта ж має особисті ін-
тереси в торгово-фінансових структурах і не
хоче змін, наука їй шкідлива. Таке ставлення
до науки провокує відчуження науки від сві-
ту людських цінностей; зміну дослідницьких
пріоритетів, мотивів і стратегій наукової ді-
яльності; зростаючу підпорядкованість науки
владним структурам та іншим соціокультур-
ним інституціям; девальвацію поняття істини
як головної мети дослідження; тотальну ко-
мерціалізацію науки; залежність стратегій на-
укового розвитку від соціального замовлення;
послаблення ролі інтелектуальної еліти як
ініціатора вибору напряму розвитку суспіль-
ства, науки, культури.
З іншого боку, освіта принципово не може
йти «в ногу» з новітніми науковими розроб-
ками; між ними завжди була дистанція. Нині
ця дистанція збільшується. Склалося так, що
у більшості ВНЗ викладають не творці науки,
а переповідачі застарілих наукових концепцій.
Загалом освіта традиційно має не творчий,
а репродуктивний характер. У зв’язку з цим
постає надзвичайно складна проблема опера-
тивного залучення новітніх наукових знань в
університетські курси. Освіта сьогодні зосе-
реджується в руках «професіоналів» і перестає
бути предметом громадських дискусій. Сус-
пільство досить пасивно й некритично сприй-
має навіть відверто парадоксальні ініціативи
з боку офіційних педагогічних інституцій. Усі
чудово розуміють значущість освіти та науки
для майбутнього держави. Представники усіх
рівнів та гілок української влади використову-
ють будь-яку можливість продемонструвати в
ЗМІ таке розуміння, але на практиці ці страте-
гічно важливі галузі постійно фінансуються за
залишковим принципом. На них економлять
перш за все, що абсолютно і за будь-яких умов
не є виправданим.
Професор Назіп Хамітов (Інститут філосо-
фії ім. Г.С. Сковороди НАН України) у висту-
пі «Філософія як наука і мистецтво» зазначив,
насамперед — комунікативну компетентність
особистості, тобто здатність «публічно засто-
совувати свій розум» з відповідними компе-
тентностями: мовленнєвою, аргументативно-
дискурсивною, фаховою, морально-етичною
тощо. А це й є визначення зрілої особистості
як компетентного громадянина, який має муж-
ність публічно обстоювати свою думку, тобто
компетентно брати участь у громадському дис-
курсі. У цьому й полягає відповідальність і фі-
лософії, і філософської освіти.
Ще одну актуальну проблему підняла про-
фесор Ольга Гомілко (Інститут філософії
ім. Г.С. Сковороди НАН України) у доповіді
«Публічність науковця». Публічність можна
розглядати як особливу характеристику по-
кликання науковця. Під публічністю розумі-
ють актуалізацію завдяки різного роду діям та
активності соціального характеру знань. Поси-
лення публічності науковця означає вирізнен-
ня тенденції рефлексивної політизації знань,
основною сферою імплементації якої стає за-
хист сфери індивідуальної свободи. На відміну
від поняття публічний інтелектуал, яке фіксує
інтелектуальну участь у громадському дискурсі
суспільства на додаток до академічної кар’єри,
поняття публічності науковця має трансдис-
циплінарний характер соціального сегмента
знань. Сучасна епоха демонструє ознаки осла-
блення домінуючого статусу промислового ви-
робництва на підставі посилення соціальної
ролі знань. Принциповим питанням публіч-
ності науковця стає раціональна життєва пове-
дінка на основі ідеї професійного покликання
у сенсі М. Вебера як: 1) «раціональна праця»
(посилення зони компетентності); 2) така, що
має корисність (відповідає запитам реальної
практики); 3) є моральною (зорієнтованою на
ідею блага). Публічність науковця апелює до
поняття доброчесного.
Професор Микола Кисельов (Інститут фі-
лософії ім. Г.С. Сковороди НАН України)
у своєму виступі «Наука і освіта в Україні:
тенденції реформування» зауважує, що на-
ука нині втрачає культурну місію та мораль-
ний авторитет і перетворюється на банальну
професію з корпоративними інтересами. Пу-
98 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (6)
НАУКОВІ ФОРУМИ
що філософія від самого початку виступає як
певне теоретичне знання про світ і людину і
як мистецтво навчання життя, відтак «любов
до мудрості». Давньогрецьке слово «техне»
також вміщує ці два значення, оскільки пе-
редбачає знання як про предмет дії, так і про
те, як діяти. Отже, навчання філософії постає
як певна освітянська технологія — певне мис-
тецтво навчання, тобто «техне», ефективність
якого великою мірою визначається саме мис-
тецтвом прилучення до «мудрості» — «науки
жити», яка ґрунтована ідеалізаціями (ідеями)
Істини, Краси, Добра. Мистецтво навчання
тут подібне до сковородинської ідеї «сродної
праці».
Професор Валентин Онопрієнко (Інститут
досліджень науково-технічного потенціалу та
історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України)
у виступі «Наука — покликання та професія:
взаємопроникнення і сучасний контекст» звер-
нув увагу на принципові зміни в організації
науки, які несе фронтально розгорнута глоба-
лізація. Вона потужно вплинула на всі сфери
сучасного суспільства, але в науці проявила-
ся особливо радикально. У ХХІ ст. у провід-
них університетах і наукових центрах Європи
та США склалася практика брати на роботу
найталановитіших дослідників зі всього сві-
ту. Всіляко заохочується висока мобільність:
людина, яка має досвід роботи в різних науко-
вих центрах, країнах, містах, цінується вище,
ніж «домосід», оскільки демонструє високу
адаптацію, а її дослідницький досвід різно-
манітний і широкий. Практика відбору на ва-
кансії дослідників і викладачів провідних уні-
верситетів свідчить: перемагають не «свої»,
а найкращі. Це дійсно відкрита система в дії,
що відповідає викликам глобалізації. Законо-
давчо заборонено робити наукову кар’єру в
«рідному» університеті або науковому центрі.
Для оцінки досягнень молодих дослідників
максимально використовуються стандарти
міжнародної експертизи. Сучасні університе-
ти — це економічні корпорації: щоб вижити в
конкурентному середовищі, використовують-
ся всі засоби, аж до створення брендів та за-
стосування досягнень професури.
Роль особистісного компонента в «життє-
вому світі» сучасної науки істотно мінімізова-
на і неминуче підпорядкована інституційним
зразкам, заданим колективними уявленнями,
організацією науки та іншими форматами
«технічної раціональності», які диктують свою
надіндивідуальну волю «життєвого світу». Це
означає, що покликання і кар’єра в науці зо-
всім не антиподи. В основі всіх кар’єрних рек-
візитів лежить конформність прийняття цілей
і засобів дії інституційного як своїх особистих
цінностей та цілей. Ототожнення особистих
інтересів з інтересами організації є однією з
перших передумов вертикальної мобільності,
у тому числі й у науці.
Розуміючи і приймаючи взаємозв’язок по-
кликання і кар’єри вченого, доречно розвести
їх сенс у такому плані. Усі дослідники поділя-
ються на тих, хто тяжіє до центру інституцій
та контролю за інституційним полем, і тих, хто
тяжіє до маргінального, периферійного поло-
ження, що не дає контролю над дисципліною,
але забезпечує більшу свободу і незалежність.
Популярність, учені ступені і звання, кількість
публікацій, посади — всі ці рутинні маркери
успіху і просування в науці притаманні адмі-
ністративним кар’єрам. Однак виробництво
знання створює і неформальні легітимації
та критерії наукового престижу. У ХХІ ст. у
зв’язку з небувалим зростанням комунікацій
кардинально змінюється роль у житті вченого
неформального впливу, що є підтвердженням
відомої тези Роберта Мертона про відміннос-
ті наукових і бюрократичних організацій та
об’єднань і способів поведінки в них. Авто-
ритет адміністративних кар’єр поступається
місцем авторитету науки як покликання. Не-
формальні лідери і авторитети отримують
можливість координувати обміни і мережеві
взаємодії, що виходять за рамки сформованих
інститутів. Як правило, саме вони є активним
ферментом у виробництві знання, необхідним
за будь-якої комунікації. Вони виконують ро-
боту антрепренерів та інноваторів, стимулюю-
чи формування «незримих коледжів».
Професор Володимир Кізіма (Центр гума-
нітарної освіти НАН України) у виступі «На-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 99
НАУКОВІ ФОРУМИ
ука в контексті розвитку NBIC-технологій»
поставив під сумнів думку, що наука історич-
но була рушійною силою розвитку техніки і
пов’язаних з нею технологій та залишається
ще й до сьогодні такою щодо прогресу сучас-
них NBIC-технологій. На його погляд, наука
в ХХI cт. і надалі втрачатиме своє провідне
значення. Традиційно вона націлена на здобут-
тя нових знань, що потім використовуються
техніко-технологічно, і це веде до нових науко-
вих знань. Ця ситуація залишалася відносно
незмінною, допоки наука і технологія розви-
валися, хоча й одночасно, проте відносно не-
залежно одна від одної, зберігаючи кожна свій
статус і відносну рівновагу. Розвиток і поєд-
нання різних технологій сприяли формуванню
нових наукових знань, а нові знання породжу-
вали нові технології. Однак надалі ця рівнова-
га стала порушуватися в міру того, як техноло-
гії ускладнювалися і стали породжувати нові,
дедалі більш спеціалізовані науки. Подальше
вдосконалення технологій на цій основі по-
силило ці зв’язки на основі панування вже не
наук, а технологій.
Сьогодні масштаб і багатоманітність тех-
нологій виходить на провідне місце, а науки і
питома вага технічних і технологічних іннова-
цій (і навіть проривних наукових результатів)
народжуються на стику різних технологій. До
останнього часу ці процеси відбувалися сти-
хійно. Сьогодні ситуація набуває нового харак-
теру, і сигналом до цього є формування нових
технологій, які дістали назву NBIC-технологій.
Вони становлять комплекс взаємодії і вза-
ємопроникнення інфо-, біо-, нанотехнологій і
когнітивної науки — NBIC-конвергенцію, яка
формує якісно нову науково-технологічну
галузь знання і діяльності, що містить нові і
раніш неуявлювані можливості щодо науки
саме завдяки своїй конвергентності. NBIC-
технології обіцяють перевернути світ так, що
всі попередні наукові революції постануть ди-
тячим лепетанням...
Що чекає на науку в цих умовах? Щоб від-
повісти на це запитання, врахуємо, що NBIC-
технології — це: по-перше, можливість ство-
рення, в тому колі сьогодні відсутніх, склад-
них, таких, що саморозвиваються, в загальному
випадку — живих та інтелектуальних систем з
неживої матерії, які можуть використовувати-
ся від промисловості до медицини; по-друге,
орієнтованість не стільки на пізнання законів,
скільки на цілеспрямоване комплексне ви-
рішення конкретних технологічних завдань;
по-третє, оскільки NBIC-технології за потен-
ціалом наближають людину до Творця, їх роз-
виток передбачає високий рівень моральності і
почуття відповідальності. Це буде вирішенням
вже назрілої сьогодні необхідності приборкан-
ня легкого на антилюдські дії в ім’я вигоди та
збагачення жорсткого прагматизму.
З розвитком і посиленням ролі NBIC-тех-
нологій сучасна наука трансформуватиметь-
ся в нове уявлення про буття, розглядаючи
його як тотальність (що розгортається в собі,
але зберігає єдність багатоманітності). Сьо-
годні ця ідея вже наявна, і не лише як ідея, а
й у формі метафізики тотальності (МТ), що
розробляється упродовж останнього 20-ліття.
Важливим принципом метафізики тотальнос-
ті є твердження, відповідно до якого не тільки
будь-яка форма буття присутня в бутті, а й бут-
тя присутнє в ній. Загальним завданням МТ є
вивчення єдності багатоманітності буття і його
трансформацій та метаморфозів (процесів то-
талогенезу). Оскільки будь-яка конкретна (он-
тична) форма буття, яку вивчає людина, несе
в собі конкретну інформацію про ті онтології
буття, на основі онтизації і морфологізації
яких вони з’явилися, застосування МТ до кон-
кретних явищ дозволяє виходити і на онтології
буття, які ці явища породили, і в такий спосіб
крок за кроком вивчати структуру, динаміку і
трансформації буття в його істинній онтико-
онтологічній природі, а також невідомі, нині
приховані надлюдські можливості.
Д-р філос. наук Тетяна Гардашук (Інститут
філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України)
в доповіді «Аматорська наука (DIY-science)
в сучасному соціальному дискурсі» зазначила,
що впродовж останнього десятиліття в сус-
пільному дискурсі набуло значного поширен-
ня поняття DIY-science (do it yourself science),
яке в буквальному перекладі означає «наука,
100 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2017. (6)
НАУКОВІ ФОРУМИ
яку зроби сам». За його допомогою описують
явище, пов’язане із залученням значної кіль-
кості людей до наукових досліджень поза про-
фесійним (університетським чи академічним)
середовищем, а також поза лабораторіями і
дослідницькими центрами бізнес-корпорацій.
DIY-science розглядають як новітній варіант
так званої аматорської, або «народної», науки,
яка має дуже широкий діапазон проявів відпо-
відно до типу досліджень, розмаїття стосунків
з професійними вченими і самих дослідниць-
ких процесів, різні впливи на наукову політи-
ку та суспільну свідомість тощо, а також свою
передісторію у формі аматорських наукових
товариств, громадських об’єднань моніторин-
гу довкілля, що дало початок масовому руху на
захист довкілля та забезпечення екологічної
безпеки, тощо.
Варто зазначити, що в СРСР «народна нау-
ка» постала як альтернатива академічної науки
у формі мічурінської агробіології, але справ-
жнім ідеологом «народної агробіології», суть
якої полягала у швидкому виведенні нових ви-
соковрожайних сортів сільськогосподарських
культур методами селекції під впливом чинни-
ків навколишнього середовища на противагу
генетиці, став Трохим Лисенко. Аматорська
наука може бути джерелом як цікавих, неор-
динарних наукових ідей, так і псевдонаукових
учень, які в разі підтримки з боку тоталітарних
режимів перетворюються на знаряддя пропа-
ганди, боротьби проти раціонального критич-
ного мислення, цькування вчених, оголошен-
ня «буржуазними і ворожими» цілих напрямів
досліджень, як це й сталося з генетикою. Саме
такою була мічурінська народна агробіологія у
формі лисенківщини, яку слід кваліфікувати
як ганебну сторінку історії науки, антинаукове
і антисуспільне явище.
DIY-science початку ХХІ ст. є особливим
етапом аматорських наукових практик, по-
в’язаних з розвитком ІТ- та мобільних гадже-
тів, мініатюризацією пристроїв, здешевленням
електроніки та інших експериментальних ма-
теріалів (наприклад, основ ДНК), спрощенням
процесу збору та обробки даних і комунікації,
завдяки чому змінюються темпоральні і про-
сторові (географічні) характеристики науко-
вої діяльності.
Потенціал сучасної DIY-science полягає в
такому: спрямованість на подолання монополії
«великої» науки; реалізація принципу свободи
досліджень; джерело інноваційних ідей; мож-
ливість реалізації людьми їхніх наукових ін-
тересів поза науковими установами; створення
майданчиків для позитивної комунікації і кри-
тичних дебатів у сфері наук про життя та їхніх
наслідків, завдяки чому створюються умови
для ефективнішого суспільного діалогу і реа-
лізації громадського запиту на реальну участь
у дослідженнях та інноваційних процесах.
Особливим сегментом DIY-science є «ама-
торська біологія» (DIYBio), яку формують
еклектичні спільноти, об’єднані ідеєю подо-
лати монополію «великої» академічної науки,
що експериментують з «живим матеріалом» і
діють на основі відкритих баз даних і прото-
колів. До DIYBio входять як люди з відповід-
ною фаховою підготовкою і досвідом, так і без
спеціальної біологічної освіти (біоентузіасти
і біокустарі). DIYBio нерідко розглядають як
«небажаний» аспект аматорської науки з мір-
кувань безпеки: біопомилки; біозлочинність;
біотероризм.
Діяльність DIYBio породжує низку право-
вих та етичних питань, розв’язати які частково
намагаються створенням Кодексу діяльності у
цій сфері, відомого як DIYBio code.
Незважаючи на певні спроби філософського
осмислення новітніх тенденцій у науці та на-
уковій діяльності, а також докладання зусиль
до регулювання цих форм діяльності на прак-
тиці, породжені ними питання залишаються
відкритими. Зараз філософська антропологія,
філософія науки та техніки, біоетика впритул
підійшли до необхідності розв’язання питань
нового, значно вищого рівня складності.
Професор Марина Савельєва (Центр гума-
нітарної освіти НАН України) виступила з до-
повіддю «Вплив процесу глобалізації на сферу
науки». Одним із наслідків зростаючих темпів
процесу глобалізації є формування техноген-
ної свідомості, що поступово витісняє тради-
ційні форми суспільної свідомості. Оскільки
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2017, № 6 101
НАУКОВІ ФОРУМИ
техногенна свідомість є процесом зрощування
суспільних відносин з електронними техноло-
гіями, це неминуче має позначитися на станов-
ленні наукової та освітньої сфер. Проявляється
це передусім у породженні суспільних відно-
син, здатних функціонувати лише з викорис-
танням високих електронних технологій, які
забезпечують не тільки відповідну ефектив-
ність дослідного процесу і результатів, а й рі-
вень соціального іміджу суб’єктів науки і осві-
ти. У цьому розумінні техногенна свідомість
виявляє і посилює новий вид суперечності між
масовою і елітарною науковою та освітньою
сферами, що здійснюється за принципом по-
чаткового розмежування знань і навичок.
Під час заходу пролунало ще багато цікавих
доповідей. До речі, цей круглий стіл було при-
свячено 80-річчю директора Центру гуманітар-
ної освіти НАН України д-ра філос. наук, про-
фесора Володимира Антоновича Рижка. Коле-
ги у своїх виступах відзначали, що в тематиці
круглого столу відображена вся сутність тієї
багаторічної величезної філософської, органі-
заторської і просто по-людськи відповідальної
роботи, яку веде Володимир Антонович протя-
гом свого життя, наближаючи нас до платоно-
вої episteme і аристотелевого phronesis — знань,
що потребують включення у здатність суджен-
ня певного етосу, а відтак, рефлексії оцінки і
цінностей.
|