Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів
В статті розглядаються стратегічні напрямки та шляхи вдосконалення розвитку соціогуманітарної сфери в умовах глобалізації. Обґрунтовано доцільність реалізації моделі компетентно-орієнтованого підходу до якості підготовки кадрів в освітній сфері. В статье рассматриваются стратегические направления и...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123192 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів / В. Куценко, Г.І. Трілленберг // Вісник економічної науки України. — 2013. — № 1 (23). — С. 94–100. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860246056123498496 |
|---|---|
| author | Куценко, В. Трілленберг, Г.І. |
| author_facet | Куценко, В. Трілленберг, Г.І. |
| citation_txt | Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів / В. Куценко, Г.І. Трілленберг // Вісник економічної науки України. — 2013. — № 1 (23). — С. 94–100. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| description | В статті розглядаються стратегічні напрямки та шляхи вдосконалення розвитку соціогуманітарної сфери в умовах глобалізації. Обґрунтовано доцільність реалізації моделі компетентно-орієнтованого підходу до якості підготовки кадрів в освітній сфері.
В статье рассматриваются стратегические направления и пути совершенствования развития социогуманитарной сферы в условиях глобализации. Обоснована целесообразность реализации модели компетентно-ориентированного подхода к качеству подготовки кадров в образовательной сфере.
The article deals with the strategic direction and ways to improve the development of socio-humanitarian sphere in the context of globalization. The appropriateness of the model competency-based approach to quality training in the field of education.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:37:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
94 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
Глобалізація економіки є об’єктивним і закономір-
ним процесом, що несе з собою значні вигоди людям у
всьому світі. Серед останніх — економічне зростання,
більш висока продуктивність праці, активне поширен-
ня новітніх технологій і вільний доступ до інформації.
Останнє служить додатковими можливостями для роз-
витку національної економіки.
Глобалізація — це процес формування, який визнача-
ється не державами силами, збалансованими бюджетом,
а ринковими, приватизацією, відкритістю інвестиціям.
За цих умов відбувається ослаблення регулюючої функції
держави, а система «ринок — держава» змінюється на «ба-
гато держав — один ринок». При цьому глобалізація змі-
нює не лише процеси світової економіки, але і її структуру.
В умовах глобалізації суттєвих змін, у тому числі й
в Україні, зазнає соціогуманітарна сфера, яка є важли-
вим чинником сталого розвитку економіки, яка у цьому
контексті має базуватись на раціональному поєднанні
державних, матеріальних цінностей та на адекватності
інституціональної та ринкової інфраструктури з дійови-
ми механізмами державного й ринкового регулювання,
ефективній системі соціального захисту населення.
Розвиток же соціогуманітарної сфери в цих умовах
має базуватись перш за все на:
— модернізації (впровадженні у дану сферу інфор-
маційно-комунікаційних технологій);
— модернізації, направленої на підвищення про-
дуктивності праці у даній сфері;
— мотивації, що сприяє подоланню негативних
явищ;
— матеріалізації, сприяючої досягненню чітко ви-
значених параметрів і показників;
— певному світогляді, який забезпечує надання но-
вого бачення цілеспрямованої усвідомленої діяльності
усіх складових соціогуманітарної сфери.
У цьому контексті особливої уваги потребують ті її
ланки, функціонування яких направлено на формування
людського капіталу. Останній появився, як відомо, в другій
половині минулого століття, завдячуючи працям Г. Бекке-
ра, Т. Шульца. Першоосновою цього капіталу була сукуп-
ність інвестицій в людину. В подальшому це поняття значно
розширилось. Зокрема, експерти Всесвітнього банку в люд-
ський капітал стали включати і витрати сім’ї на харчування,
придбання одягу, житла, на здобуття освіти, отримання ме-
дичної допомоги, відповідних послуг, на задоволення куль-
турних потреб, а також витрати держави на ці цілі.
Щоправда, останнім часом однією з найактуаль-
ніших стала концепція розвитку людського потенціалу
ПРООН (Програма розвитку ООН). Сьогодні вважа-
ють, що основними показниками розвитку суспільства
та держави є не лише ВВП, а і здоров’я населення, рі-
вень освіти, доступ до інформації. Тобто індекс розвитку
людського капіталу базується на наступних показниках:
— довголіття, що визначається як тривалість очіку-
ваного життя при народженні;
— рівень освіти (рівень грамотності дорослого на-
селення);
— життєвий рівень населення, що визначається ве-
личиною ВВП на душу населення.
У таких країнах як, скажімо, Німеччина, Швейца-
рія, Японія на людський потенціал припадає до 80 % за-
гального обсягу національного багатства. Тобто величи-
на індексу людського розвитку є важливим показником
соціально-економічного стану країни. Всі його складові
тісно пов’язані між собою.
Світова практика свідчить, що поступальний роз-
виток економіки, високі параметри добробуту населен-
ня досягаються там, де одним із пріоритетних завдань є
забезпечення населення послугами соціогуманітарної
сфери, підвищення життєвого рівня населення. Частка
останнього, що має доходи нижче величини прожитко-
вого мінімуму, залишається не лише високою, а й має
тенденцію до зростання. Якщо у 2009 р. вона складала
15,5 %, то уже в наступному році — 21,8 %. Для порів-
няння зазначимо, що в сусідній Білорусі ці показники
відповідно склали 5,4 і 5,2 %. Тенденція до зниження цих
показників характерна і для Росії. В Україні середньо-
місячна зарплата є значно нижчою від відповідного по-
казника у багатьох пострадянських країнах (до величини
прожиткового мінімуму). Якщо, приміром, у 2011 р. у
Казахстані вона складала 641 %, у Росії — 489, то в Укра-
їні — 304 %. А це негативно позначається на доходах на-
селення, його життєвому рівні та стані здоров’я (табл. 1).
А звідси і те низьке місце, яке займає Україна серед
інших країн як за показником середньої очікуваної три-
валості життя населення, так і його здорового життя. Ска-
жімо, якщо в країнах ЄС середня очікувана тривалість
життя складає 74 роки, в Грузії — 76,7, Молдові — 70,8,
Білорусі — 70,6, Узбекистані — 71,9, то в Україні — 69. Ще
більшою є різниця в показниках очікуваної тривалості
здорового життя: у країнах ЄС вона досягає 67 років, тоді
як в Україні — на 8 років менше. За даними Держкомста-
ту, кожен 10-й житель у нашій країні не доживає до 35 ро-
ків, а кожен четвертий — до 60 років. Поліпшити цю си-
туацію має перехід до сталого розвитку суспільства, який
у документах ООН визнано у якості основної мети між-
народної спільноти та національних урядів. Адже забез-
печити підтримку здоров’я населення, належного розви-
В. Куценко
д-р екон. наук
Г. І. Трілленберг
канд. екон. наук
м. Тернопіль
ПАРАДИГМА СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ СОЦІОГУМАНІТАРНОЇ СФЕРИ В КОНТЕКСТІ
ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
«Давайте спільно працювати над тим, щоб збалансувати глобальну економіку і
формувати новий суспільний договір на ХХІ століття. Давайте намітимо
такий шлях розвитку, який виведе до великої соціальної справедливості
і до бажаного нам майбутнього».
Ген. секр. ООН Пан Гімун
КУЦЕНКО В., ТРІЛЛЕНБЕРГ Г. І.
952013/№1
тку економічної системи, науково-технічного прогресу
без укомплектування всіх сфер економічної діяльності
висококваліфікованими спеціалістами, без підвищення
освітнього рівня населення в цілому неможливо.
На жаль, в Україні тенденцію до зростання має
частка населення (%) у віці 6 років і старші, яке не має
початкової загальної освіти та неписьменні. Це негатив-
но позначається на якості головної продуктивної сили
та економічних параметрах країни. Скажімо, якщо у
2009–2010 рр. за конкурентоспроможністю Україна по-
сідала 91 місце, то в 2011 р. — 100, за інноваційним роз-
витком — відповідно 62 і 63 місця.
Все це говорить про необхідність пошуку шляхів по-
кращення соціально-економічної ситуації, забезпечення
сталого розвитку перш за все завдяки формуванню головної
продуктивної сили. Особливе місце тут відводиться освітній
сфері, яка в умовах глобалізуючого світу, з урахуванням мо-
дернізації економіки має змінюватися. Кожен випускник
навчального закладу має володіти знаннями та компетен-
ція ми в широкій міждисциплінарній сфері. В соціогумані-
тарній сфері — це перш за все знання в області соціології,
культури, антропології, соціальної екології тощо. За цих
умов випускник буде реально затребуваним, може реально
претендувати на статус соціального аналітика, професійно
підготовленого до участі у здійсненні різноманітних проек-
тів. Тобто важливими показниками професійної підготовки
кадрів, які забезпечували б розробку та реалізацію розви-
тку соціогуманітарної сфери в умовах глобалізації, є якісна
освіта у сфері економіки, соціальних і гуманітарних наук.
Останнім часом різним аспектам даної проблеми
свої дослідження присвятило багато науковців. У їх чис-
лі Г. Андрощук, О. Бобчук, М. Вачевський, О. Вишнев-
ський, І. Волощук, О. Євдокимова, І. Жиляєв, Б. Косова,
В. Кремень, М. Михайличенко, О. Овчарук, О. Піхота,
В. Соловйов, Б. Чижевський, О. Шпак та багато інших.
Разом із тим в опублікованих роботах ще не знайшла
останнього висвітлення роль освітньої сфери у формуванні
головної продуктивної сили у якості важливого чинника за-
безпечення сталого соціально-економічного розвитку. Тому
метою нашого дослідження є обґрунтування стратегічного
напряму соціогуманітарного розвитку в умовах глобалізації,
яка в умовах глобалізуючого світу, з урахуванням модерні-
зації економіки має змінюватися. Кожен випускник на-
вчального закладу має володіти знаннями та компетенція
ми в широкій міждисциплінарній сфері. В соціогумані-
тарній сфері — це перш за все знання в області соціології,
культури, антропології, соціальної екології тощо. За цих
умов випускник буде реально затребуваним, може реально
претендувати на статус соціального аналітика, професійно
підготовленого до участі у здійсненні різноманітних проек-
тів. Тобто важливими показниками професійної підготовки
кадрів, які забезпечували б розробку та реалізацію розви-
тку соціогуманітарної сфери в умовах глобалізації, є якісна
освіта у сфері економіки, соціальних і гуманітарних наук.
В умовах глобалізації появляються принципово
нові напрями діяльності, що вимагають від працівників
конкретних економічних, правових, комунікативних та
інших знань та вмінь. Тобто працівники соціогуманітар-
ної сфери мають бути конкурентноздатними, що асоці-
юється перш за все з успіхом у професійній діяльності.
Сучасне суспільство вимагає високої організації
економічного життя та адекватного їй рівня професіона-
лізму учасників економічного та соціального процесів.
У забезпеченні цього важлива роль відводиться освітній
сфері, функціонування якої, окрім усього іншого, сприяє
соціалізації * молоді, розвитку конкурентноздатної еко-
номіки. Досвід країн з ефективною ринковою економі-
кою засвідчує, що найбільш стійка база конкурентноз-
датності — це розвиток на підприємствах системи якості
та продуктивності, що базується на високій професійній
конкурентності працівників. У цих умовах зростає розу-
міння необхідності розвитку головної продуктивної сили
людського капіталу як важливого фактора економічно-
го зростання, що забезпечує поворот від технологічного
підходу до когнітивного розуміння цього процесу; зміни
якісних характеристик усього механізму функціонування
ринку праці. Німецький дослідник Х. Йонас стверджує,
що в цих умовах на зміну «розумної людини», людини
економічної має прийти «людина відповідальна».
У цьому контексті вкрай назрілою стала проблема
підвищення якості формування головної продуктивної
сили суспільства, що, в свою чергу, потребує більш швид-
кого та системного оновлення змісту та технології під-
готовки кадрів. Розробки та освоєння нового покоління
державних стандартів, які базуються на компетентнісно-
му підході до підготовки фахівців, на подальшій оптимі-
зації її структури, переході до інтегральної та мобільної
універсальної підготовки високоякісних фахівців.
І тут важливу роль відіграє глобалізація, яка зумови-
ла те, що значна частина населення намагається отримати
вищу освіту не лише в Україні, але і за її межами. Останнє
загострює конкуренцію не лише між ВНЗ нашої країни, але
із зарубіжними. Конкуренція за кожного абітурієнта ведеть-
ся також між державними і приватними вищими навчаль-
ними закладами. Адже конкуренція — важливий механізм
ринкової економіки, в основу якої покладено суперництво
між суб’єктами ринкового господарювання. До речі, цей
напрям досліджували Д. Богиня, О. Кримова, М. Семикіна,
у розробках яких підкреслюється, що економіка потребує
постійного людського розвитку, навчання, надбання нових
знань, умінь, підтримки здоров’я та належного рівня життя.
А це значить, що навчальний заклад має бути конку-
рентноздатним, який має готувати конкурентноздатних
фахівців. Конкурентноздатність нами розглядається як ін-
тегрований результат якісної загальної та професійної осві-
ти, високої кваліфікації. Відсутність такої підготовки стає
перепоною на шляху до професійного зростання в умовах
стрімких змін технологій. Проблеми підготовки конкурент-
ноздатних кадрів у вищих навчальних закладах розгляда-
ються в роботах С. Батищева, О. Савченко, С. Гончаренка,
М. Берилова, Р. Гуревича, І. Козловського та багато інших.
На конкурентоспроможність кадрів впливає стан
здоров’я, освітньо-кваліфікаційна складова, зокрема,
рівень розвитку ринку освітніх послуг, можливість отри-
мати фахову освітню підготовку, доступність освітніх,
медичних та інших послуг.
Низький рівень підготовки кадрів негативно впли-
ває не лише на імідж освіти, а й на економічні показни-
ки країни. Так, за прогнозами ЮНЕСКО, підвищення
Таблиця 1
Оцінка населенням України стану свого здоров’я, % [2, с. 84]
Показник 1992 2010 1992–2010,+,-
Дуже поганий
чи поганий
17 22 +5
Задовільний 53 58 +5
Добрий чи дуже добрий 30 20 -10
КУЦЕНКО В., ТРІЛЛЕНБЕРГ Г. І.
96 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
добробуту населення можуть забезпечити лише ті краї-
ни, де серед працездатного населення частка фахівців з
вищою освітою складає 49–60 %. Нині ж у 20 розвину-
тих країнах світу зосереджено 95 % науковців планети,
прибуток у розрахунку на душу населення тут щорічно
збільшується на 200 дол. США, тоді як у країнах, де їх
значно менше, — лише на 10 дол. [11, с. 82]
В Україні, не дивлячись на те, що за останнє десяти-
річчя обсяг ВВП на одну особу (за показником купівельної
спроможності 2005 р.) зріс більше, ніж на 60 %, він залиша-
ється досить низьким навіть на пострадянському просторі.
Так, у 2010 р. валовий внутрішній продукт у розрахунку на
одного жителя склав менше 50 % показника Білорусі, Лат-
вії, 36 % — Естонії, 19 % — Фінляндії. Однією з причин цьо-
го є, на наш погляд, те, що до цього часу низькою в Україні
залишається і частка населення з вищою освітою (табл. 2).
Не дивлячись на те, що частка населення, що має вищу
освіту, зростає цей показник є значно нижчим, ніж у кра-
їнах західної Європи, де, до речі, і питома вага студентів,
яка навчається на бюджетній основі, є також значно ви-
щою. Якщо в Україні цей показник ледь перевищує 50 %,
то у Франції — більше 80 %, в Німеччині — понад 90 % [19].
Зрозуміло, що підвищення частки зайнятого населення з
вищою освітою — це важливий крок до підвищення ефек-
тивності економіки. Низький же освітній рівень населення,
у тому числі головної продуктивної сили, не сприяє забез-
печенню сталого розвитку України. Водночас, слід зазначи-
ти, що країні потрібні не лише кадри з вищою освітою, але і
люди робітничих спеціальностей. Тому потрібно з урахуван-
ням перспектив розвитку економіки розробити необхідне
оптимальне співвідношення у підготовці фахівців з вищою
освітою і професійно-технічною. Нині в Україні на 1000
жителів налічується 53 студенти вищих навчальних закладів
усіх рівнів акредитації. В Австралії цей показник складає 58,
у США — 59. У європейських країнах він є значно нижчим.
Скажімо, у Великобританії він не досягає й 40 осіб (39), у
Франції — 36, Швейцарії — 28, стільки ж і в Японії.
Водночас варто погодитись, що високими в Україні є
кількісні, а не якісні показники. Це підтверджують дані про
чисельність іноземних студентів, які навчаються у наших
вищих навчальних закладах — це 2,1 % до загальної чисель-
ності студентів, тоді як, приміром, в Австралії іноземні сту-
денти складають 20,3 %, у Великобританії — 21,8 %. Якщо у
нас найбільше іноземних студентів знаходиться в медичних
закладах, то, приміром, у Британії іноземні студенти пріо-
ритет віддають спеціальностям — бізнесу та адмініструван-
ню (83 %), соціології та суспільству (73), біології (72 %), тех-
нічним дисциплінам (62 %) [19].
Перехід до сталого розвитку суспільства визна-
но у документах ООН як основну мету міжнародної
спільноти та національних урядів. У забезпеченні цього
важлива роль відводиться освіті. Так, на Всесвітньому
саміті ООН з проблем сталого розвитку в Йоганнес-
бурзі (2002 р.) було прийнято рекомендації генеральної
Асамблеї ООН щодо проголошення десятиріччя освіти
для сталого розвитку, ухвалено Резолюцією «Про Дека-
ду ООН з освіти для сталого розвитку від 1 січня 2005 р.»
(2005–2014). Поліпшення якості освіти, переорієнтація
її завдань на суспільство сталого розвитку є одним із
пріоритетів ЮНЕСКО та всієї світової спільноти.
Освіта — це такий сегмент економіки, де створюєть-
ся важливий елемент національного багатства — фонд
знань, навиків, особистих якостей робочої сили. Тому
сьогодні вкрай важливим є підвищення не лише обсягу
знань, але і якості освіти. У цьому контексті особливу
роль відіграє формування культури освітнього середови-
ща: вироблення у студентів уміння брати на себе відпо-
відальність за результати праці; формування у кожного з
них бажання вчитися, постійно працювати над собою. В
кінцевому результаті це має забезпечити реалізацію тра-
диційної моделі освіти — «знає, вміє, володіє». Сьогодні
ж мова йде про логічний перехід від традиційної освіт-
ньої моделі до більш суттєвої практичної направленості
сучасного навчання, посилення його діяльної складової
«знає, вміє користуватись знаннями». Формування такої
моделі має сприяти подоланню кризових ситуацій перш
за все у самій освітній сфері. Остання, на відміну від кри-
зи в економіці, характеризується тим, що в ній має місце
як перевиробництво, так і недовиробництво. Все це про-
являється в тому, що підготовка кадрів, зокрема, її профе-
сійно-кваліфікаційна структура не відповідає реальним
потребам економіки та суспільства. Водночас слід мати
на увазі, що суспільству потрібно не просто професіона-
ли, а фахівці з гуманітарним мисленням, що ґрунтується
на духовних цінностях. А для успішного здійснення ста-
лого розвитку необхідно забезпечити також міждисци-
плінарні спецкурси по екології, що має сприяти розвитку
у майбутніх фахівців здатність осягнути проблему збере-
ження природи шляхом розуміння унікальності екосис-
теми через їхні естетичні характеристики, формування
знань про природу та навичок їх цілісного освоєння.
Вкрай важливою є також необхідність відновлення
культу знань, підняття культури професійної (фахової)
освіти, що потребує того, щоб зі студентами — майбутніми
фахівцями — постійно вівся відкритий діалог про життєві
перспективи. Вклад студентів в успіх соціально-економіч-
ного розвитку країни, досвід багатьох країн, рівень освіти,
Показник Всі домогосподарства
у тому числі, які проживають
у міських поселеннях
у сільській
місцевості
у великих
містах
У малих
містах
усього
2011 2012 2012 2011 2012 2011 2012
Частка населення (%),
яка має неповну вищу
освіту, у віці:
20 років і старші 21,1 21,4 23,4 24,4 23,3 23,8 16,4 16,3
21 рік і старші, яке має
базову вищу освіту
1,5 1,4 1,8 1,4 1,7 1,6 1,1 0,7
22 роки і старші, що ма-
ють посну вищу освіту
23,8 24,3 35,8 21,5 30,1 30,6 10,3 10,9
Таблиця 2
Рівень освіти населення працездатного віку [14, с. 50–52]
КУЦЕНКО В., ТРІЛЛЕНБЕРГ Г. І.
972013/№1
як свідчить досвід, впливає на матеріальний стан населен-
ня, на формування заможного суспільства (табл. 3).
Як видно із табл. 3, найбільш забезпеченою є та час-
тина населення, яка має вищу освіту. Проте в Україні, на
жаль, мають місце й інші тенденції. З одного боку, освіта є
фактором соціальної мобільності. На ринку праці отримує
привілеї той, хто має більш високий рівень освіти. Водно-
час, з іншого боку, значна частина цієї категорії населення
не працює у відповідності з отриманим фахом. Зокрема,
в Україні таким є кожний третій випускник вищого на-
вчального закладу. Це свідчить про невисоку ефективність
підготовки кадрів. Крім того, спостерігається тенденція до
зниження якості освіти та підготовки кадрів.
А тому підвищення освітнього рівня населення має
здійснюватись у контексті Програми економічних реформ
на 2012–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентна
економіка, ефективна держава», на базі якої розроблена
стратегія державної кадрової політики на 2012–2020 роки,
що визначає шляхи забезпечення ефективної кадрової по-
літики. Дана програма має поліпшити фінансове забез-
печення освітньої сфери, яке нині є вкрай низьким. Адже
від останнього залежить як стан навчально-лабораторної
бази, так і експериментально-дослідницької діяльності у
ВНЗ, можливість застосування сучасних технологій та ме-
тодів навчання, якість підготовки випускників та їх компе-
тентність. Це має стати важливою передумовою приско-
реного формування в Україні економіки знань. Як відомо,
поняття «економіка знань» було введено випускниками
Віденського університету — Й. Шумпетером, Ф. Хаєком,
Ф. Махлупом і широко висвітлено в книзі останнього —
«Виробництво і поширення знань у США» (1962 р.). В ній
підкреслюється, що знання відіграють вирішальну роль в
житті країни та суспільства, а продукування їх стає дже-
релом зростання економіки. Іншими словами, знання,
сконцентровані у людському капіталі та оточуючому ін-
формаційному полі, виступають основною рушійною си-
лою прогресу. Людина ж автором розглядається не лише як
фактор виробництва, але і як його результат. Не дивно, що
значення кваліфікації, майстерності, практичного досвіду
у забезпеченні економічного зростання підвищується.
Серед пріоритетів розвитку системи підготовки ка-
дрів мають бути:
— підвищення рівня виховання та якості підготов-
ки кадрів;
— удосконалення економічного механізму, зако-
нодавчої та нормативної бази діяльності навчальних за-
кладів;
— підвищення якісного складу викладачів ВНЗ;
— забезпечення підготовки конкурентноздатного
працівника, адаптованого до сучасного ринку праці;
— формування культури освітнього середовища,
вироблення у молоді вміння брати на себе відповідаль-
ність за результати праці, виховання у кожного студента
бажання вчитися й постійно працювати над собою.
У підвищенні якості освіти та, зокрема, підготовки
кадрів заслуговують на увагу ті заклади, які останнім часом
намітила застосовувати Росія, де відкресталізована ідеоло-
гія реформування вищої освіти. Ці заходи включають:
— здійснення моніторингу діяльності всієї системи
державних вищих навчальних закладів;
— закриття ВНЗ з низькою якістю освіти, за раху-
нок яких будуть зменшені державні витрати;
— проведення укрупнення вищих навчальних закла-
дів та поліпшення їх матеріальної бази. Загальну кількість
бюджетних місць у ВНЗ передбачається зменшити вдвічі.
Все це, на думку міністра освіти та науки Росії, до-
зволить підвищити якість вищої освіти та відсіяти сту-
дентів, які навчаються лише «для галочки».
На сьогоднішній день по-різному трактується кате-
горія «якість» (табл.4)
Якість особливо важливою є у сфері підготовки ка-
дрів. Адже від цього у значній мірі залежить і якість продук-
ції в інших сферах діяльності. У цілому ж слід зазначити,
що якість підготовки кадрів, як і якість освіти, залежить від
багатьох чинників. У їх числі доцільно назвати наступні:
— впровадження сертифікатів якості випускників
вищих навчальних закладів;
— залучення роботодавців до процесу професійної
підготовки кадрів;
— розробка спільних із роботодавцями програм
працевлаштування та закріплення на виробництві ви-
пускників, сприяння участі студентів в інноваційних і
соціальних програмах розвитку підприємства;
— постійне коригування навчальних програм з
урахуванням вимог соціально-економічного прогресу.
У цьому назрілою є потреба в оптимізації, оновленні
переліку професій та спеціальностей, перехід до інте-
гральної та мобільної університетської підготовки висо-
кокваліфікованих спеціалістів;
— створення умов для навчання студентів із додат-
кових професійних програм, надання можливості сту-
дентам в отриманні суміжних професій;
Таблиця 3
Матеріальний стан та рівень освіти населення, % [3, с. 108]
Матеріальний стан
Рівень освіти молоді віком 18–29
років
Н
е
п
о
в
н
а
с
е
р
е
д
н
я
П
о
в
н
а
с
е
р
е
д
-
н
я
С
е
р
е
д
н
я
с
п
е
-
ц
іа
л
ь
н
а
В
и
щ
а
о
с
в
іт
а
(з
а
к
ін
ч
е
н
а
і
н
е
за
к
ін
ч
е
н
а
)
Низькозабезпечені 8,2 28,9 43,3 19,6
Середньозабезпечені 0,0 17,6 29,4 52,9
Забезпечені 0,0 17,6 29,4 52,9
Таблиця 4
Визначення категорії «якість» окремими авторами [12, с. 31]
Джерело Визначення
Гегель Якість — це тотожна з буттям визначеність, так
що дещо перестає бути тим, що є, коли воно
втрачає свою якість
У. Шухарт Якість має два аспекти: об’єктивні фізичні харак-
теристики; суб’єктивний бік: наскільки річ хороша
Дж. Джуран Якість — це ступінь задоволення споживача
К. Ісікава Якість — це властивість, що реально задовольняє
потребу споживачів.
Т. Кробсі Проблеми якості стають проблемами невідпо-
відностей, а якість стає визначеною.
Е. Домінг Якість має визначитись у термінах задоволеності
споживачів. Якість багатогранна. Існують різно-
манітні ступені якості.
А. Субетто Якість багатоаспектна категорія з позиції вну-
трішньої визначеності та діалектики взаємодії
моментів, принципів, аспектів усередині самої
категорії.
ДСТУ ISО-
9000
Якість — ступінь, до якого сукупність властивих
характеристик задовольняє вимоги.
І. Огвоздін Якість — це сукупність властивостей і характерис-
тик, рівень чи варіант яких формується з метою
задоволення встановлених чи очікуваних потреб.
КУЦЕНКО В., ТРІЛЛЕНБЕРГ Г. І.
98 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
— необхідність підняття культу знань та культури
професійної освіти;
— сприяння збільшенню інвестицій держави та ро-
ботодавців у формування кадрового потенціалу, що має
сприяти подоланню наявної деформації мотивації частини
молоді, яка намагається досягти високих успіхів у навчанні;
— забезпечення швидкого та системного оновлення
змісту і технологій навчання, розробки та освоєння но-
вого покоління державних стандартів, які базуються на
компетентнісному підході до професійної освіти тощо.
Компетенція в системі підготовки кадрів — це сукуп-
ність орієнтацій, умінь і навиків, досвіду діяльності сту-
дентів чи співробітників вищих навчальних закладів по
відношенню до певного кола об’єму реальної дійсності, не-
обхідної для здійснення особистісної та соціально значимої
продуктивної діяльності. Компетентність фахівця перед-
бачає постійне оновлення знань та успішне їх застосування
в конкретних умовах, володіння новою інформацією. Що-
правда, компетентність — це не просто володіння знання-
ми (у цих випадках ми говоримо про ерудицію випускника
певного навчального закладу), а про його потенційну готов-
ність вирішувати завдання зі знанням справи. А тому ком-
петентність включає в себе як змістовний, так і процесуаль-
ний компоненти [6, с. 73]. Іншими словами, компетентний
фахівець має знати сутність проблеми, вміти вирішувати її
практично. Компетентного фахівця вирізняє здатність ви-
брати найоптимальні рішення. Для цього він (фахівець)
має володіти критичним мисленням. А це, в свою чергу,
потребує, щоб підготовку кадрів здійснювали з орієнтацією
на формування єдності компетентностей у професійній,
соціальній і особистісній сферах. Лише інтеграція всіх цих
компетентностей може забезпечити сучасному випускнику
професійного навчального закладу конкурентноздатність
на ринку праці, подолати ті негативні тенденції, що мають
місце як на цьому ринку, так і в забезпеченні конкуренто-
спроможності країни (табл.5).
Останнім часом існує безліч продуктивних технологій
і засобів навчання, застосування яких сприяє формуван-
ню компетенції та підвищенню якості підготовки майбут-
ніх фахівців. Компетентнісний підхід у системі підготовки
кадрів розглядається як один із важливих концептуальних
підходів до оновлення змісту освіти, переорієнтації домі-
нуючої освітньої парадигми з переважною трансляцією
знань на створення для оволодіння студентами комплек-
сом компетенції, визначаючих інтелектуальний і трудовий
потенціал, здібності випускника. У вищих навчальних
закладах останнім часом активно використовується ком-
петентнісно-орієнтований підхід до підготовки кадрів. У
вищій школі — це об’єктивне явище, покликане до жит-
тя перш за все соціально-економічними передумовами.
Впровадження такого підходу є реакцією на змінювані
суспільні умови. Він передбачає орієнтацію на формуван-
ня поряд із професійними знаннями моральної та психо-
логічної готовності до професійної діяльності. Посилює
практико орієнтованість освіти, її прагматичний, пред-
метно-професійний підхід (рис. 1).
Реалізація цієї моделі має сприяти дотримання ви-
мог Болонської декларації, що сформована на наступ-
них міжнародних документах:
— Європейській конвенції про еквівалентність ди-
пломів (1953 р.);
— Європейській конвенції про еквівалентність пе-
ріодів університетської освіти (1956);
— Європейській конвенції про академічне визна-
ння університетських кваліфікацій (1959);
— Конвенції про визнання навчальних курсів, ди-
пломів про вищу освіту і вчених ступенів у державах Єв-
ропейського регіону (1979);
— Європейській конвенції про загальну рівнознач-
ність термінів університетської освіти (1990 р.);
— Конвенції про визнання кваліфікацій, яка стосу-
ється вищої освіти в Європейському регіоні (1997) [18].
Сьогодні у контексті вимог Болонської декларації
для України вкрай важливим є забезпечення:
— працевлаштування випускників, зокрема першо-
го циклу — бакалаврів;
— створення системи оцінювання якості сущої
освіти, що відповідала б європейським стандартам і
нормативам;
— забезпечення мобільності студентів і професор-
сько-викладацького складу в міжнародному освітньому
просторі;
— розширення практики соціального партнерства
вищого навчального закладу з роботодавцем, громад-
ськістю, суспільством;
— залучення роботодавців до процесу вироблення
та ухвалення рішень із проблем розвитку професійної
освіти в Україні.
Такий підхід дозволить здійснити підготовку таких
фахівців, які здатні активно та ефективно застосовувати
знання та особисті якості, свій інтелектуальний потенці-
ал у виробничому процесі для забезпечення успішної ді-
яльності в певній області економіки, суттєво знизити не-
відповідність між рівнем підготовки фахівців і вимогами,
що нині ставляться до випускника вищого навчального
закладу. До речі, цій проблемі останнім часом велику ува-
гу приділяє багато фахівців, зокрема, І. Мернер, В. Кра-
євський, В. Леднев, М. Махмутов, Д. Васильєв та багато
інших. У їх роботах підкреслюється, що компетентнісний
Таблиця 5
Динаміка основних показників, які забезпечують
конкурентоспроможність України [10, с. 21]
Показник
Рейтинг України
(2009–2010
рр. (серед
133 країн)
2010–2011
рр. (серед
139 країн)
Макроекономічна стабільність 108 132
Охорона здоров’я та початкова
освіта
68 66
Вища та професійна освіта 46 46
Ефективність товарних ринків 109 129
Ефективність ринку праці 49 54
Технологічна готовність 80 83
Обсяг ринку 29 38
Конкурентоспроможність бізнесу 91 100
Інноваційний розвиток 62 63
Рис. 1. Модель компетентно-орієнтованого підходу до
підготовки кадрів
КУЦЕНКО В., ТРІЛЛЕНБЕРГ Г. І.
992013/№1
підхід більш відповідає потребам сучасного суспільства,
що він зорієнтований на формування поряд з профе-
сійними знаннями, вміннями, навиками і розвиток зді-
бностей [16, с. 112–123; 17, с. 58–64]. Проте у підготовці
висококваліфікованих фахівців особлива роль відводить-
ся викладачу, його професійним, загальнокультурним і
педагогічним компетенція. Саме викладач має володіти
тими якостями, які він хоче бачити у своїх вихованців.
Іншими словами, у кожному навчальному закладі необ-
хідно створити відповідне середовище, що забезпечувало
б всебічний розвиток майбутніх фахівців. У цьому кон-
тексті важливо дотримуватись наступних принципів:
— системності, що передбачає виявлення власти-
востей, умов, необхідних для підготовки висококваліфі-
кованих кадрів. Системний підхід обумовлює необхід-
ність оцінки синергетичних властивостей, забезпечення
при цьому синергетичного підходу;
— комплексності, що застосовується при оцінці по-
тенціалу та передбачає необхідність врахування багато-
аспектного інноваційного підходу до підготовки кадрів;
— об’єктивності, що має забезпечити зниження до
мінімуму елементу суб’єктивізму й будується на досто-
вірних вимірних показниках;
— адаптивності, який полягає в тому, що система
оцінки якості підготовки кадрів має мати можливість
внесення певних змін до відповідних програм, акцен-
туючи увагу на найбільш проблемних видах діяльності
вищих навчальних закладів у процесі підготовки кадрів;
— єдності соціальної та економічної політики щодо
розвитку вищої освіти;
— науковості, що передбачає всебічне врахування
вимог об’єктивних економічних та інших законів роз-
витку суспільства, використання наукового інструмен-
тарію, досягнень вітчизняного і зарубіжного досвіду;
— варіативності, пов’язаного з можливостями розви-
тку вищої школи з урахуванням різних траєкторій в умовах
різних взаємозв’язків і структурних співвідношень;
— цілеспрямованості, що включає інформацію
щодо бажаного очікуваного стану, якого можливо до-
сягти шляхом активних дій тощо.
Дотримання зазначених принципів дозволяє реалі-
зувати всі види діяльності вищими навчальними закла-
дами (рис. 2).
Посиленню процесу генерації знань — важливого чин-
ника підвищення якості підготовки кадрів — сприяє активне
впровадження нетрадиційних форм навчання та підготовки
кадрів. Інтенсивності навчально-виховного процесу у ВНЗ
допомагає активне проведення круглих столів, презентацій,
наукових конференцій, ролевих ігор, розробка бізнес-пла-
нів та бізнес-проектів, упровадження модульних техноло-
гій, які інтегрують у собі все прогресивне, що накоплено у
практиці професійного навчання, створення необхідних
умов для забезпечення неперервної освіти. Остання являє
собою важливий напрям державної політики щодо забез-
печення сприятливих умов для загального та професійного
розвитку особистості, для формування нової інноваційної
освітньої парадигми. Нинішній випускник навчального за-
кладу, якщо він не поповнює свої знання, щорічно втрачає
10 % набутої інформації. Для того, щоб підтримувати свою
кваліфікацію, треба щорічно одержувати 20 % нових знань.
Розвитку неперервної освіти сприяють різні міждер-
жавні організації. Серед останніх — ЮНЕСКО, Органі-
зація економічного співробітництва та розвитку (ОСКР),
Рада Європи, Європейська комісія, Міжнародний банк
реконструкції і розвитку. Їх дії відображають реакцію між-
народної спільноти на соціальні та економічні трансфор-
мації, за якими наступає серія політичних кроків щодо
включення питань розвитку неперервної освіти в порядок
денний національних політик у сфері освіти та зайнятос-
ті. Нормативна та аналітична база сучасної політики не-
перервної освіти на міжнародному рівні була спрямована
в останнє десятиріччя ХХ століття. Світовий досвід свід-
чить, що неперервна освіта досягає суттєвих результатів,
якщо вона формується на науковій, інноваційній основі,
тобто, коли в освіті активно впроваджується інновацій-
ний процес, що забезпечує перетворення наукового зна-
ння у нововведення. Останнє можна представити як по-
слідовний ланцюжок «наука — техніка — виробництво».
Інноваційний процес — це технологія створення продук-
тів, яких потребує ринок, послуг і способів їх здійснення.
Інноваційний процес залежить від факторів зовнішнього
і внутрішнього середовища, в якому він здійснюється. У
соціогуманітарній сфері в цілому, у кожній із її ланок інно-
ваційну діяльність слід розглядати як комплекс наукових,
технологічних, організаційних, фінансових і комерційних
заходів, які в сукупності приводять до інновацій. В дослі-
джуваній нами сфері у забезпеченні інноваційної діяль-
ності важлива роль відводиться:
— системі мультимедіа, тобто комплексу обладнан-
ня, що дозволяє надавати користувачеві різноманітні
види інформації в діалоговому режимі (текста, графіка,
відео, звука, анімації);
— електронним бібліотекам, каталогам, базам даних;
— локальним і глобальним обчислювальним мережам;
— електронній пошті — одному із режимів функці-
онування соціогуманітарної сфери;
— комп’ютерним мережам, що надає користувачам
можливість обмінюватись текстовими та графічними
повідомленнями;
— системі телекомунікації, що дозволяє бачити на
екрані комп’ютера тексти повідомлень учасників конфе-
ренції, які перебувають на значній відстані один від одного;
— дистанційним видам занять — конференцій,
олімпіад, веб-занять тощо.
Дистанційні форми обслуговування збільшують
доступність і забезпечують широке використання но-
вих телекомунікаційних засобів, а дистанційні методи
навчання здатні адаптувати людину до сучасного світу.
Мета дистанційного обслуговування — це забезпечення
громадянам права на отримання якісних послуг будь-Рис. 2. Основні види діяльності ВНЗ
КУЦЕНКО В., ТРІЛЛЕНБЕРГ Г. І.
100 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
якого рівня за місцем їх проживання чи професійної
діяльності. Водночас дистанційне обслуговування по-
кликано створювати максимально сприятливі умови
для підвищення якості послуг. Що досягається за умо-
ви гармонійного поєднання можливостей такого виду
обслуговування з чіткою й традиційною формою. При
цьому забезпечується застосування інформаційних і
комунікаційних технологій (комп’ютерів, телекомуні-
кації, засобів мультимедіа), науково обґрунтованих ме-
тодів надання відповідних послуг.
Практика свідчить, що використання сучасних ін-
формаційних технологій дозволяє зробити процес навчан-
ня більш гнучким, подолати бар’єри на шляху до якісної
освіти. Адже Інтернет, електронна пошта, електронний
пейджинг, відео-конференція тощо забезпечують доступ до
практично невичерпної бази різноманітних професійних і
особистісно значимих даних по спеціальності і дозволяють
максимально наблизити соціогуманітарну сферу, її розви-
ток до реальних потреб на основі моделювання сучасної
комунікативної ситуації. Водночас використання інформа-
ційно-комунікаційних технологій дозволяє постійно вдо-
сконалювати не лише комунікаційні вміння, а й інформа-
ційно-технічні навики користувачів цих технологій.
Практично всі види соціогуманітарної сфери ха-
рактеризуються технологічним переоснащенням (впро-
вадження автоматизованих систем, засобів обчислю-
вальної техніки), підвищенням інтелектуалізації праці.
Разом із тим, слід зазначити, що нинішній стан мате-
ріально-технічної бази не лише освіти, а й інших сегментів
соціогуманітарної сфери не дозволяє надання відповідних
послуг на високому рівні. Як свідчить статистика, лише у
вищих навчальних закладах близько 70 % парку наукового
обладнання перебуває в експлуатації більше 10 років; понад
25 % — 20 і більше років; до 75 % обладнання, призначеного
для виконання науково-дослідних і дослідно-конструктор-
ських робіт фізично спрацьовано більше, ніж на 50 %; тре-
тина — повністю фізично спрацьована; коефіцієнт онов-
лення обладнання не перевищує 1–1,5 % на рік [4, с. 2–25;
15]. І це тоді, коли технічні засоби все більш широко ви-
користовуються у різних сферах практичної діяльності су-
часної людини, вносять значні зміни в суспільні процеси. А
діяльність практично кожного фахівця пов’язана з фаховою
поліфункціональністю, багатопредметністю.
Нерідко й наявне обладнання використовується
недостатньо, що пов’язано з необізнаністю та слабкою
мотивацією студентів щодо широких можливостей їх-
нього застосування у навчальному процесі та майбутній
професійній діяльності. А тому підготовка майбутніх
фахівців, зокрема у соціогуманітарній сфері, має стати
невід’ємною складовою при підготовці кадрів.
Список використаних джерел
1. Біла книга національної освіти України (за ред.
В. Г. Кременя. — К. : Акад. пед. наук України. — 2009. —
185 с.
2. Дідков О. Освіта для здоров’я та сталого людсь-
кого розвитку / Дідков О. // Вища освіта України,
2012. — № 3. — С. 84.
3. Зубок Ю. А. Отношение молодежи к образова-
нию как фактор повышения эффективности подготов-
ки высококвалифицированных кадров / Зубок Ю. А.,
Чупров В. И. // СОЦИС. 2012. — № 8. — С. 108.
4. Інноваційний розвиток в Україні: наявний по-
тенціал і ключові проблеми його реалізації. Аналітична
доповідь Центру Розумкова // Національна безпека і
оборона. 2004. — № 7. — С. 2–25;
5. Комплексна програма «Освіта для сталого роз-
витку на період 2009–2015 рр. [Електронний ресурс]. —
Режим доступу : hpp.www.%ippodp.ua/…/096_наказ %20
МОН% 20 сталий % розвиток.doc.
6. Корнейченко Н. В. Конкурентноспособность бу-
дущого специалиста в условиях рінка труда / Корней-
ченко Н. В. // Вісшее образование сегодня. 2008. — №
10. — С. 73
7. Куценко В. І. Сталий розвиток: стратегія і тактика
формування через призму соціогуманітарної сфери / Ку-
ценко В. І. ; за наук. Ред.. д. г. - м. н., проф.. С. О. Лизуна /
Державна установа «Інститут економіки природокори-
стування та сталого розвитку Національної академії наук
України». — К. : ДУ ІЕПСР НАН України, 2012. — 168 с.
8. Куценко В. І. Соціальні проблеми українського
села: європейський досвід їх розв’язання. Міжнародна
науково-практична конференція «Публічне управління
та регіональна політика в країнах центральної
і східної Європи» до 50-річчя Тернопільського
національного економічного університету / Куценко В. І.
Тріленберг Г. І. // Треті регіональні та муніципальні чи-
тання, (м. Форос 22 жовтня 2012 року). — 2012.
9. Михайлик І. Управління конкурентоспро-
можністю національної економіки в умовах глобалізації /
Михайлик І., Тепла М. // Молодь і ринок. 2012. — № 2
(85). — С. 21.
10. Міненко В. Концептуальні підходи до форму-
вання задач удосконалення механізму духовного регулю-
вання ринку праці й зайнятості населення / Міненко В. //
Економіка та держава. 2012. — №9. — С. 82.
11. Ситник Г. В. Методологічні засади оцінки
якості фінансових планів підприємства / Ситник Г. В. //
Економіка та держава, 2012. — № 9. — С. 31.
12. Современные образовательные технологии /
сост. М. А. Хайруддинов, Э. Р. Аметова, М. М. Хайруд-
динов. — Симферополь : Тарпан, 2003. — 128 с.
13. Соціально-демографічні характеристики домо-
господарства України у 2012 році : [стат. бюл.]. — К. : Дер-
жавний комітет статистики України. 2012. — С. 50–52.
14. Стратегія інноваційного розвитку України на
2010–2020 роки в умовах глобалізацій них викликів /
[авт. — упоряд. Г. О. Андрощук, І. Б. Жиляєв, Б. Г. Чи-
жевський, М. М. Шевченко]. К. Парламентське видав-
ництвою 2009ю — 62 с.
15. Томилин О. Б. Образовательные технологии
формирования компетенций в системе высшего профес-
сионального образования / О. Б. Томилин, А. В. Бриттов,
С. И. Демкина // Университетское управление: практика
и анализ. 2005. — №1 (34). — С. 112–123.
16. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как
компонент личностно-ориентированной парадигмы
образования / А. В. Хуторской // Народное образова-
ние. 2003. — №2. — С. 58–64.
17. Cikin V. Bologna process and teaching education/V.
Cikin // Education philosophy, 2008. №1–2 (7). — p. 277–296.
18. Режим доступу : http://www. kapital-rus. ru/ar-
ticles/article/210541/
КУЦЕНКО В., ТРІЛЛЕНБЕРГ Г. І.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-123192 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:37:18Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Куценко, В. Трілленберг, Г.І. 2017-08-31T20:10:24Z 2017-08-31T20:10:24Z 2013 Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів / В. Куценко, Г.І. Трілленберг // Вісник економічної науки України. — 2013. — № 1 (23). — С. 94–100. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123192 В статті розглядаються стратегічні напрямки та шляхи вдосконалення розвитку соціогуманітарної сфери в умовах глобалізації. Обґрунтовано доцільність реалізації моделі компетентно-орієнтованого підходу до якості підготовки кадрів в освітній сфері. В статье рассматриваются стратегические направления и пути совершенствования развития социогуманитарной сферы в условиях глобализации. Обоснована целесообразность реализации модели компетентно-ориентированного подхода к качеству подготовки кадров в образовательной сфере. The article deals with the strategic direction and ways to improve the development of socio-humanitarian sphere in the context of globalization. The appropriateness of the model competency-based approach to quality training in the field of education. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів Парадигма стратегии развития социогуманитарной сферы в контексте глобализационных процессов Paradigm of development strategy of sociohumanyty sphere in context of globalszation processes Article published earlier |
| spellingShingle | Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів Куценко, В. Трілленберг, Г.І. Наукові статті |
| title | Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів |
| title_alt | Парадигма стратегии развития социогуманитарной сферы в контексте глобализационных процессов Paradigm of development strategy of sociohumanyty sphere in context of globalszation processes |
| title_full | Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів |
| title_fullStr | Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів |
| title_full_unstemmed | Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів |
| title_short | Парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів |
| title_sort | парадигма стратегії розвитку соціогуманітарної сфери в контексті глобалізаційних процесів |
| topic | Наукові статті |
| topic_facet | Наукові статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123192 |
| work_keys_str_mv | AT kucenkov paradigmastrategíírozvitkusocíogumanítarnoísferivkontekstíglobalízacíinihprocesív AT tríllenberggí paradigmastrategíírozvitkusocíogumanítarnoísferivkontekstíglobalízacíinihprocesív AT kucenkov paradigmastrategiirazvitiâsociogumanitarnoisferyvkonteksteglobalizacionnyhprocessov AT tríllenberggí paradigmastrategiirazvitiâsociogumanitarnoisferyvkonteksteglobalizacionnyhprocessov AT kucenkov paradigmofdevelopmentstrategyofsociohumanytysphereincontextofglobalszationprocesses AT tríllenberggí paradigmofdevelopmentstrategyofsociohumanytysphereincontextofglobalszationprocesses |