Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики

Узагальнено теоретичні основи державного управління інноваційною діяльністю. Виявлено позиції технологічно розвинутих країн за рівнем їх інноваційного розвитку у світі. Досліджено проблеми і основні механізми формування і реалізації інноваційної політики країн Європейського Союзу. Визначено основні...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Вісник економічної науки України
Date:	2013
Main Author:	Підоричева, І.Ю.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут економіки промисловості НАН України 2013
Subjects:	Наукові статті
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123200
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики / І.Ю. Підоричева // Вісник економічної науки України. — 2013. — № 1 (23). — С. 128–136. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859458694769541120
author	Підоричева, І.Ю.
author_facet	Підоричева, І.Ю.
citation_txt	Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики / І.Ю. Підоричева // Вісник економічної науки України. — 2013. — № 1 (23). — С. 128–136. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Вісник економічної науки України
description	Узагальнено теоретичні основи державного управління інноваційною діяльністю. Виявлено позиції технологічно розвинутих країн за рівнем їх інноваційного розвитку у світі. Досліджено проблеми і основні механізми формування і реалізації інноваційної політики країн Європейського Союзу. Визначено основні напрями державної інноваційної політики в Україні. Обобщены теоретические основы государственного управления инновационной деятельностью. Выявлены позиции технологически развитых стран по уроню их инновационного развития в мире. Исследованы проблемы и основные механизмы формирования и реализации инновационной политики стран Европейского Союза. Определены основные направления государственной инновационной политики в Украине. The theoretical grounds of public administration of innovative activities are summarized. The position of technologically advanced countries by their innovative development in the world are identified. The problems and the basic mechanisms of innovation policy in the countries of the European Union are investigated. The main directions of the public innovation policy in Ukraine are defined.
first_indexed	2025-11-24T02:26:46Z
format	Article
fulltext	128 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Соціально-економічний розвиток України та її регі- онів на даний час визначається цілою низкою чинників, найважливішим з яких є орієнтація суспільства на форму- вання інноваційної моделі економіки. Однак положення країни на початку нового тисячоліття характеризується складною соціально-економічною динамікою та загаль- ною нестабільністю розвитку, що підсилюється впливом світової фінансово-економічної кризи. Основними при- чинами уповільнення процесів формування в Україні нового, інноваційного, типу розвитку, обмеження темпів зростання національної економіки є структурна розба- лансованість економіки регіонів, відсутність системно- го функціонування їх науково-технічної та інноваційної сфери. Як показує світова практика, досвід проведен- ня українських реформ, інноваційні процеси не можуть ефективно здійснюватися без реалізації цілісної, системної та послідовної державної політики у сфері науки та інно- вацій. Інтенсифікація інноваційних процесів передбачає взаємне узгодження і координацію інноваційної політики з науково-технічною, економічною, промисловою, інвес- тиційною, освітньою та створення відповідного інституці- онального забезпечення її реалізації за умови досягнення єдності інтересів і встановлення збалансованих відносин між суспільством, державою, бізнесом, наукою та іншими зацікавленими організаціями в цій царині. В науковій літературі описується безліч підходів до визначення сутності та виявлення різних аспектів фор- мування та реалізації державної інноваційної політики. Провідними українськими і російськими вченими у ви- рішенні вказаних проблем є: В. Александрова, О. Амо- ша, І. Галиця, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Голіченко, О. Динкін, І. Єгоров, В. Іванов, Н. Іванова, О. Лапко, Б. Маліцький, Л. Мінделі, О. Попович, В. Семиножен- ко, В. Соловйов, Л. Федулова. Проте проблеми управ- ління інноваційним розвитком настільки різноманітні та складні, що необхідно подальше дослідження у цій сфері, що включає, зокрема, комплексний аналіз сучас- них напрямів інноваційного розвитку провідних країн світу, слабких сторін і помилок, переваг і перспектив удосконалення їх інноваційної політики. Окремі еле- менти державного регулювання інноваційної сфери зарубіжних країн можуть бути використані і в Україні, обов’язково з урахуванням рівня і особливостей її роз- витку. Оскільки просте копіювання успішних політик інших держав швидше за все призведе до неефективно- го використання ресурсів, а отже й до відсутності яки- хось позитивних результатів їх запровадження. Мета статті — узагальнити теоретичні основи дер- жавного управління інноваційною діяльністю, про- аналізувати позиції технологічно розвинутих країн за рівнем їх інноваційного розвитку у світі, виокремити проблеми і основні механізми формування і реалізації інноваційної політики країн Європейського Союзу (ЄС) та з урахуванням зарубіжного досвіду визначити ключо- ві напрями державної інноваційної політики України. Держава здійснює управління інноваційним розви- тком через реалізацію відповідної інноваційної політики, формування якої є одним з найбільш складних викликів для України в сучасних умовах. Оскільки традиційна для колишніх радянських республік науково-технічна політи- ка спрямована переважно на створення нового знання і значно меншою мірою на його практичне використання. В той час як інноваційна політика «не є простим продо- вженням науково-технічної політики, а представляє со- бою більш високий рівень інтеграції науково-технічної, економічної, промислової та освітньої політик» [1, с. 29– 30], тому що орієнтована як на створення, так і на прак- тичне використання знань. Інноваційна політика має бути пов’язана, з одного боку, з державною політикою у сфері освіти і науково-технічної діяльності, а з іншо- го, — з соціально-економічною політикою, у тому числі у сфері інвестиційної діяльності, промисловості, сільсько- го господарства та розвитку інфраструктури та ні в якому разі не суперечити цим сферам державного регулювання. Такого підходу дотримуються усі провідні країни світу, зокрема, у ЄС спільне планування заходів в системі на- укових досліджень, освіти та інновацій одержало назву «тріадної політики». Вона визнається країнами-члена- ми ЄС критично важливою для зростання економіки та її конкурентоспроможності на міжнародних ринках, оскільки зазначені сфери діяльності є взаємозалежними і підсилюють одна одну, а у разі їх нескоординованості можуть створювати перешкоди, які обмежуватимуть ін- новаційну спрямованість політики. Існує достатньо свідчень істотного впливу систем освіти, науки та інновацій на конкурентоспроможність економіки [2, с. 8]: — при збільшенні фінансування на дослідження і розробки (R&D) попит на освіту суттєво зростає. Розра- хунок співвідношення між витратами на R&D і кількіс- тю працівників, зайнятих у науковій сфері, показує, що для досягнення мети фінансування науки в розмірі 3 % ВВП необхідно додатково залучити 700 000 дослідників; — існують підрахунки, за якими 60 % різниці у зрос- танні між європейськими країнами та США можна відне- сти на той факт, що європейська освітня система, насампе- ред, орієнтована на професійно-технічну та середню освіту; — збільшення витрат на вищу освіту на 1000 дол. США на одну особу забезпечить приріст річ- них темпів зростання економіки, що належать до групи технологічних лідерів, приблизно на 0,27 %, в той час як інвестування такої ж суми у країну, яка не належить до лідируючих, збільшує темпи зростання лише на 0,1 %. В сучасній науковій літературі та українському за- конодавстві [3–6] поняття «науково-технічна політика» найчастіше вживається при аналізі впливу держави на науково-технічну діяльність, а термін «інноваційна по- літика» — у контексті практичного освоєння результатів наукових досліджень і розробок, які підвищують ефек- тивність конкретних процесів, у т. ч. забезпечують на- І. Ю. Підоричева канд. екон. наук м. Донецьк ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 1292013/№1 уково-технічне оновлення виробництва. Втім необхідно зазначити, що остання не може здійснюватися без по- ступу науки та створених на її основі нових продуктів, а науково-технічний розвиток у кінцевому підсумку зводиться до інноваційної діяльності. Тому інноваційну політику доцільно розглядати як більш ємне поняття, складовою частиною якої є науково-технічна політика. Виходячи з цього у загальному вигляді головну мету інноваційної політики можна сформулювати наступним чином: створення сприятливих умов та ефективних ме- ханізмів стимулювання технологічної модернізації про- мисловості та сфери послуг. Згідно з економічною тео- рією, технологічні інновації (тобто такі, які спрямовані на покращення якості та розширення асортименту товарів і послуг, а також технологій, які використовуються при їх виробництві та наданні) виступають одним із основних факторів, що забезпечують довгостроковий добробут на- селення країни. Інновації сприяють економічному зрос- танню за рахунок створення нових ринків і підвищення показників ефективності, на що вказує лауреат Нобелів- ської премії Пол Кругман: «Продуктивність — це не все, але в довгостроковому періоді — це майже все». Довідково: Вперше значення знань і технологічного фак- тора для економічного зростання довів у 1950-х роках амери- канський вчений-економіст, лауреат Нобелівської премії «за внесок у теорію економічного зростання» Роберт Солоу. Ана- логічні оцінки були зроблені іншими відомими вченими, се- ред яких Саймон Кузнець, Мозес Абрамовіц, Джон Кендрик, Едвард Денісон, які дійшли висновку, що економічне зрос- тання визначається не стільки кількістю витрачених факторів виробництва, скільки підвищенням їх якості, тобто впливом науково-технічного прогресу (табл. 1). Переважне використання сукупності інноваційних факторів у розвитку економіки складає сутність переве- дення її на інноваційний шлях розвитку, який у широко- му сенсі розуміється як зміна: комбінацій елементів продуктивних сил — співвід- ношення і способу поєднання різних компонентів про- дуктивних сил: людини і засобів праці; технологічних укладів — сукупність базових техно- логій створення товарної продукції, які на даному етапі розвитку суспільства мають максимальну ефективність (економічну, соціальну та ін.); хвиль інноваційної активності — періодичного ін- новаційного оновлення суспільства. У вузькому значенні інноваційна економіка представ- ляє собою економічну систему, засновану на потоці інно- вацій, постійному технологічному вдосконаленні, вироб- ництві наукоємної продукції з високою доданою вартістю. Саме виробництво нової і удосконаленої продукції та перетворення цієї сфери в господарсько-економічний уклад регіонів має лежати в основі інноваційної модер- нізації економіки України. Регіони мають перейти від економіки виробництва традиційних товарів і послуг до цілеспрямованого формування системи відтворення і використання знань, втілення їх в інновації, що забезпе- чить їх соціально-економічну конкурентоспроможність і, зрештою, економічний розвиток держави в цілому. Адже прибуток в основному обсязі створюють інтелект вчених і новаторів, новітні наукові досягнення, інформаційно- телекомунікаційна сфера, і меншою мірою –традиційне матеріальне виробництво чи фінансовий сектор. Так, на частку технологічних інновацій в обсязі ВВП економічно розвинутих країн припадає від 70 до 90 %. Темпи зростання галузей п’ятого технологічного укладу (телекомунікації, обчислювальна техніка, програмне за- безпечення, оптоелектронний зв’язок, роботобудування, авіапромисловість) у розвинутих і нових індустріальних країнах, починаючи з 80-х років XX сторіччя, становили 25–30 % за рік, що у 3–4 рази перевищувало темпи зрос- тання їх промислового виробництва. При цьому спостері- гається постійне зростання частки наукоємної продукції у структурі виробництва і експорту цих країн. Зокрема, на початку XXI ст. частка США на глобальному ринку високотехнологічної продукції становила: у галузі аеро- космічної промисловості — 36 %, інструментальної про- мисловості — 29, електронної промисловості — 21, офіс- ного обладнання та комп’ютерної промисловості — 20 %. Основою експорту наукоємної продукції Японії є вироби електронної промисловості та оптоелектроніка, на част- ку цієї країни припадає 18 % світового ринку електронної промисловості, 16 % світового ринку біо- та інформацій- них технологій. Німеччина займає третє місце на глобаль- ному ринку високотехнологічної продукції. На світових ринках аерокосмічної, інструментальної та фармацев- тичної продукції її частка складає від 10 до 14 %. У цьому зв’язку важливо відзначити, що сім високорозвинутих країн світу володіють 46-ма із 50-ти макротехнологій, а ре- шта світу — 3–4-ма з них. З 46-ти макротехнологій США контролюється 20–22, Німеччиною — 8–10, Японією — 7, Великобританією і Францією — по 3–5, Швецією, Нор- вегією, Італією та Швейцарією — по одній [8, с. 7–24; 9]. Світове науково-технологічне лідерство США, Японії та країн Західної Європи визначається не лише потужним розвитком галузей високих технологічних укладів, але і здатністю їх інноваційних систем до без- перервного перетворення нових знань і відкриттів у нові технології, продукти і послуги. Концептуальна розробка інноваційної політики у біль- шості технологічно розвинутих країн проводиться постійно. За останні десятиліття керівництвом цих країн апробовані нові форми і методи стимулювання інноваційної діяльності, а інноваційна політика набуває комплексного і довгостроко- вого характеру з чіткими кількісними та якісними орієнтира- ми. У всьому світі відбувається ускладнення інноваційної по- літики, що пояснюється наступним: в умовах глобалізації та швидких технологічних перетворень зростає кількість учас- ників, які залучаються до інноваційних процесів, змінюєть- ся організація та взаємодія центральних органів виконавчої влади, відповідальних за активізацію інноваційної діяльності в країні. Тому ефективність реалізації інноваційної політики здебільшого залежить від здатності держави: по-перше, об’єднати спільними завданнями науку, освіту, бізнес, виробництво, споживання, фінансову систему і налагодити між ними ефективний діалог; Таблиця 1 Вплив основних економічних факторів на економічне зростання [7] Вчений Період дослі- дження, роки Вплив капіта- лу, % Вплив праці, % Вплив науково- технічного прогресу, % М. Абрамовіц 1869–1953 22 48 33 Р. Солоу 1909–1949 21 24 51 С. Кузнец 1929–1957 8 14 78 Е. Денісон 1929–1957 15 16 58 Дж. Кендрік 1948–1966 21 24 56 ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 130 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ по-друге, досягти високого рівня координації взаємозв’язків між чільними у питаннях науки та інно- вацій міністерствами і відомствами. Тенденції посилення ролі держави у сфері іннова- ційної політики і використання більш ефективних мето- дів державного регулювання обумовлено тим, що лише держава спроможна задати інноваційний вектор розвитку економіки, формуючи систему стимулювання й заохо- чення підприємств до інноваційної діяльності. Широко поширена думка про необхідність невтручання держави в економіку на практиці не знайшла свого підтвердження в жодній розвиненій країні, включаючи США. Навпроти, дослідження інноваційної політики провідних країн світу показує, що саме держава відіграє провідну роль в інно- ваційному розвитку конкретної країни. Основна роль держави полягає у визначенні пра- вил гри у бізнес-просторі та контролі за їх дотриман- ням. Без спеціальної державної підтримки бізнес за- лишається інертним до інновацій, оскільки за своєю природою орієнтований на максимізацію прибутку в короткостроковому періоді. Більш того, як свідчить практика, в період економічних криз держава вияв- ляється єдиною підтримкою для бізнесу. В сучасних умовах функції державних органів управління з питань інноваційного розвитку розширюються та набувають нової ролі. Зокрема, в країнах ОЕСР нові компетенції держави полягають в тому, щоб «забезпечувати рамко- ві умови, усувати перешкоди до інноваційної діяльнос- ті, сприяти поширенню технологій, заохочувати мере- жування та кластеризацію, а також сприяти науковим дослідженням та розвитку» [2, с. 29]. У цілому роль держави у сфері підтримки інновацій можна звести до наступних моментів: — інституціональне забезпечення інноваційних процесів, а саме розвиток: правових інститутів судової, законодавчої та адміністративної систем; регулюючих ін- ститутів, до яких відносяться органи влади, що займа- ються плануванням, координацією і контролем іннова- ційної сфери; фінансової системи; інститутів розвитку людського капіталу, насамперед, в галузях охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення. Довідково: В емпіричних дослідженнях кінця XX ст. (зокрема, у працях Д. Норта, Р. Томаса, Й. Шумпетера, М. Олсона, А. Шляйхєра, Д. Родрика, Е. Прасада, Р. Ра- джана та інших [10, с. 7–35]) доведена значима кореляція між якістю національних інститутів і рівнем економіч- ного розвитку. Завдяки розвитку неоінституціональної теорії загальновизнаним став той факт, що стабільність і ефективність інститутів є базовими умовами для інвести- цій і розвитку підприємництва. Особливо це стосується довготривалого часового інтервалу, коли роль інституці- ональних факторів виявляється вирішальною. — створення рамкового законодавства та відповід- ного правового інструментарію, який має застосовува- тися для його практичної реалізації, досягнення узго- дженості між актами законодавчої бази різних галузей; — забезпечення належного рівня державних ви- трат на науку та інновації. Індикатором інноваційного розвитку будь-якої країни є рівень фінансування її на- уково-технічної сфери (табл. 2). На рис. 1 відображено позиції країн світу відносно рівня фінансування R&D (у % ВВП) та питомої ваги фа- Рис. 1. Світові витрати на НДДКР (станом на 2010 р.) [11, с. 4] (розмір кола відображає відносну кількість щорічних витрат на дослідження і розробки відповідної країни) ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 1312013/№1 Рис. 2. Відносна ефективність НДДКР в США і Японії по відношенню до ЄС-27, % (побудовано за: [12, с. 6]) Рис. 3. Порівняння ЄС-27, США і Японії за окремими показниками Шкали Інноваційного Союзу (Innovation Union Scoreboard), станом на 2010 р., % (побудовано за: [12, с. 17]) дослідження і розробки — на 61 і 115 % відповідно (рис. 3). Але за такими показниками, як обсяг державних ви- трат на НДДКР, експорт наукоємних послуг (відносно США і Японії), кількість щойно одержаних докторських ступенів, міжнародне наукове співробітництва в публіка- ціях, кількість найбільш часто цитованих статей (тільки по відношенню до Японії) ЄС зберігає лідерство. Слід відмітити, що ефективність НДДКР в країнах БРІК (BRIC), які швидко наближаються до лідерів, є ще значно меншою за ЄС-27 (рис. 4). Наприклад, Бразилія і Китай випереджають ЄС лише за одним показником серед наведених на рис. 3, Брази- лія — за експортом наукоємних послуг на 12 %, а Китай — за експортом середньо- і високотехнологічних продуктів на 21 %. Індія випереджає ЄС по обох цих показниках на 65 і 12 % відповідно. У свою чергу Росія має переваги за показником кількості осіб, що мають повну вищу освіту і тих осіб, які щойно одержали докторський ступінь — на 118 і 12 % відповідно, а також незначну перевагу в екс- порті середньо- і високотехнологічних продуктів — на 8 % [12, с. 18–20]. Але за прогнозом Європейської Комісії [13, с. 9–10], якщо сучасні тенденції будуть зберігатися, то до 2025 р. тріада США-ЄС-Японія може втратити своє до- Таблиця 2 Залежність функції науки в суспільстві від рівня її фінансування Рівень фінан- сування науки (у % ВВП) менше 0,4 % ВВП менше 0,9 % ВВП більше 0,9 % ВВП Функція науки в суспільстві соціокультурна пізнавальна економічна хівців вищого рівня кваліфікації (вчених та інженерів) на мільйон населення; — підвищення ефективності процесу передачі но- вих знань і технологій між наукою і промисловістю, створення надійних платформ для проведення постій- них консультацій між зацікавленими сторонами з при- воду індустріальних питань; — створення економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності, у т. ч. малого інноваційного бізнесу; — кадрове забезпечення розвитку інноваційного типу економіки; — захист прав інтелектуальної власності та інтер- есів суб’єктів інноваційної діяльності; — розвиток інноваційної інфраструктури та ринку інновацій; — правове та організаційне забезпечення держав- но-приватного партнерства у сфері R&D та інновацій- ної діяльності; — забезпечення державою соціальної та екологічної спрямованості інновацій. Ці функції знаходять своє відображення в іннова- ційній політиці і стратегічних документах урядів розви- нутих країн. Наразі провідні позиції за рівнем інноваційного роз- витку у світі продовжують займати США і Японія, в яких ефективність НДДКР по відношенню до ЄС вища майже на половину — у 2010 р. на 49 і 40 % відповідно (рис. 2). Зокрема, США і Японія випереджають ЄС за показни- ком ліцензійних і патентних доходів на 222 % і 168 % від- повідно, за широтою охоплення населення повною ви- щою освітою — на 69 і 76 %, за рівнем витрат бізнесу на ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 132 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ мінування у світі, поступившись місцем Азії. За оцінками експертів, на частку країн, що розвиваються, у 2025 р. буде припадати 34 % світового багатства, тобто на 14 % більше, ніж у 2005 р. Частка Азії, тобто сумарно Китаю, Індії, Ко- реї, Японії, Таїланду, Тайваню, Індонезії та інших азій- ських країн у 2025 р. складе більш, ніж 30 % світового ВВП. Інноваційне відставання ЄС від США і Японії має ба- гато взаємопов’язаних причин, більшість з яких ретельно висвітлені в науковій літературі та документах ЄС [14, 15]. Головна проблема полягає не в рівні державної під- тримки R&D — країни ЄС витрачають на такі цілі біль- ший порівняно з США і Японією обсяг державних ко- штів (рис. 3), але отримують значно менший ефект від їх використання, — а скоріше в якісному розподіленні інвестицій в інноваційний розвиток. В основу інновацій- ної політики ЄС покладено механізм стимулювання про- позиції, який полягає у фінансуванні проектів наукових організацій і університетів безвідносно ринкового попи- ту на результати цих досліджень. В умовах стрімкої зміни структури світової економіки такий підхід виявляється дещо обмеженим і не дозволяє прискорити впроваджен- ня новацій. Розробка інноваційної політики, орієнтова- ної на економіку сьогодення, представляється малоефек- тивною. Вона може призвести до того, що передбачені такою політикою заходи втратять актуальність раніше, ніж будуть реалізовані. Дійсно інноваційна політика ви- магає від керівництва країн зосередження зусиль у сфері прогнозування тенденцій розвитку ринків на основі роз- ширення взаємодії між його учасниками. Це необхідно для накопичення інформації про майбутні потреби про- мислового сектору економіки та споживачів. Яскравими представниками країн, що використовують засновану на попиті інноваційну політику є США і Японія, які демон- струють стабільний інноваційний розвиток і виступають науково-технологічними лідерами на міжнародній арені. Відмінності двох підходів до розробки і реалізації інноваційної політики продемонстровано на прикладі заходів, які застосовуються в їх межах (рис. 5). Стримуючим фактором розбудови європейського ін- новаційного простору виступає також і фрагментація країн- членів ЄС за рівнем інноваційного розвитку, яка ще більше посилюється на регіональному рівні. У звіті Європейської Комісії «Innovation Union Scoreboard» за 2011 р. підкреслю- ється, що за показником рівня інноваційного розвитку кра- їни ЄС можна розподілити на чотири групи [17, с. 7]: «Інноваційні лідери» («Innovation leaders») — Швеція, Данія, Німеччина і Фінляндія, де значення цього показ- ника перевищує середнє по ЄС-27; «Інноваційні послідовники» («Innovation followers») — Ав- стрія, Бельгія, Кіпр, Естонія, Франція, Ірландія, Люксем- бург, Нідерланди, Словенія та Великобританія, в яких інно- ваційна продуктивність є близькою до середньої по ЄС-27; «Помірні новатори» («Moderate innovators») — Чесь- ка Республіка, Греція, Угорщина, Італія, Мальта, Поль- ща, Португалія, Словаччина та Іспанія, продуктивність яких нижча за середню по країнах-членах ЄС; «Новатори-початківці» («Modest innovators») — Бол- гарія, Латвія, Литва і Румунія, в яких продуктивність є значно нижчою, ніж в середньому по ЄС. Примітним є той факт, що менш розвинені держа- ви (Болгарія, Естонія, Румунія, Португалія та Словенія) демонструють середньорічні темпи зростання значно вище 5 %, випереджаючи таким чином більш інновацій- но розвинені країни ЄС. Такий феномен пояснюється гіпотезою конвергенції (від лат. сonvergo — зближення), а саме -(бета) і  (сигма)-конвергенціями — одними із найбільш поширених її видів. Так, згідно з концепцією -конвергенції, між країнами і регіонами відбувається процес «надолуження», при якому найбідніші з них ма- ють вищі темпи економічного зростання. Відповідно, -конвергенція проявляється, коли розбіжність рівнів розвитку економічних систем знижується у часі. Загалом гіпотеза конвергенції свідчить, якщо економічне поло- ження країни чи регіону в початковий момент часу від- даленіше від положення стійкої рівноваги, то темпи їх зростання будуть вище, ніж у тих країнах, які знаходяться ближче до точки рівноваги. Таким чином, у довгостро- ковій перспективі диференціація між країнами та регіо- нами може згладжуватися аж до повного її зникнення. У цьому контексті необхідно зазначити, що за п’ятирічний період 2007–2011 років між країнами-членами ЄС засвід- чена наявність - і -конвергенцій [17, с. 14–15], що, без- Рис. 4. Відносна ефективність НДДКР в країнах БРІК по відношенню до ЄС-27 (побудовано за: [12, с. 6]) Рис. 5. Комплекс заходів інноваційної політики, заснованої на попиті та пропозиції [16, с. 24] ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 1332013/№1 умовно, є позитивним моментом у подоланні фрагмента- ційних тенденцій розвитку європейського простору. Суттєві проблеми виникають й при координації ін- новаційної політики між органами управління ЄС і кра- їнами, які входять до його складу. Усунення недоліків інноваційної політики ЄС перед- бачено новою стратегією «Європа-2020. Стратегія розум- ного, стійкого і всеосяжного зростання», в одному із семи її пріоритетних напрямів, який отримав назву «Іннова- ційного Союзу». Основна задача даної цільової ініціативи полягає у поліпшені умов і можливостей фінансування досліджень та інновацій для забезпечення гарантій впро- вадження в реальну практику наукових ідей і розробок, що сприятиме економічному зростанню і підвищенню рівня зайнятості населення у нових сферах діяльності [18]. В рамках цього пріоритетного напряму передбача- ється реалізація таких заходів [18, с. 10–11]: — завершення створення Європейського Дослід- ницького Простору (European Research Area), розробка стратегічного плану досліджень з питань розвитку від- новлюваних джерел енергії, раціонального викорис- тання ресурсів, зміни клімату, здоров’я, виробництва екологічно чистих продуктів, старіння, транспорту, управління земельними ресурсами; — поліпшення умов для бізнесу та інновацій: ство- рення єдиного Патенту ЄС (EU Patent) і спеціалізованого Патентного Суду (Patent Court), модернізація загальних положень про авторське право і товарні знаки, поліпшен- ня доступу МСП до інструментів охорони інтелектуаль- ної власності, прискорення прийняття взаємозв’язаних стандартів, впровадження орієнтованої на попит інно- ваційної політики, наприклад, шляхом державних заку- півель для формування попиту на інноваційні продукти; — впровадження «Європейських Інноваційних Парт- нерств» (European Innovation Partnerships) між ЄС та краї- нами-членами для прискорення розвитку і перерозподілу технологій. Перші з них включають створення «біо-еконо- мічного простору до 2020 року» (»building the bio-economy by 2020»), «ключових технологій для формування промис- лового майбутнього Європи» (»the key enabling technologies to shape Europe’s industrial future») і «технологій, які дозво- лять людям похилого віку жити незалежно і бути активни- ми в суспільстві» (»technologies to allow older people to live independently and be active in society»); — зміцнення і розвиток політичних інструментів ЄС для підтримки інновацій (структурних фондів, фондів роз- витку сільських районів, рамкових програм), у тому числі завдяки тісному співробітництву з Європейським Інвести- ційним Банком, спрощенню адміністративних процедур для отримання доступу до фінансування, особливо МСП; — розширення партнерських відносин і зміцнення зв’язків між освітою, бізнесом і наукою, сприяння роз- витку підприємництва шляхом надання підтримки мо- лодим інноваційним компаніям. Окрім вищевказаних напрямів, Європейською Комі- сією передбачається подальший розвиток такого важливо- го інструменту інноваційної політики ЄС, як технологічні платформи (ТП). Технологічна платформа — незалежне від інших партнерство між державою, наукою і бізнесом для модернізації економіки на основі поліпшення техноло- гічної бази її секторів. Фактично, ТП є інструментом ко- мунікації, механізмом поєднання інтересів усіх зацікавле- них сторін з метою підвищення конкурентоспроможності окремих галузей, швидкого розповсюдження у галузях но- вих технологій, розробки проривних технологій для ство- рення нових ринків високотехнологічної продукції. Довідково. Термін «технологічна платформа» за- пропоновано Європейською Комісією для позначен- ня стратегічних тематичних напрямів, в рамках яких сформульовано науково-технічні пріоритети ЄС. Пер- ша ТП — Консультативна рада з досліджень аеронав- тики в Європі (Advisory Council for Aeronautics Research in Europe) — була створена у 2001 р., наразі сформовано 38 ТП. Найбільша активність у формуванні ТП припада- ла на 2003–2006 рр., що пов’язано з запуском механіз- му сьомої Рамкової програми ЄС, в якій ТП відіграли значну роль. Після 2008 р. нові ТП не створювалися для уникнення необґрунтованого зростання їх числа. На даний час в ЄС розпочато формування ТП нового рівня — інноваційних платформ — нової форми взаємодії між державою і бізнесом, орієнтованої на розробку інно- ваційних рішень найбільш гострих політичних і соціаль- них проблем. Зокрема, із 2010 р. Європейський інститут інновацій і технологій (European Institution of Innovation & Technology) працює над створенням декількох спів- товариств знань та інновацій (Knowledge and Innovation Communities), які де-факто є інноваційними платформа- ми, що об’єднують інноваційні центри та інші організа- ції. У Великобританії Радою з питань технологічної стра- тегії (Technology Strategy Board, Великобританія) спільно з партнерськими організаціями приватного та державного секторів економіки здійснюються інвестиції у створен- ня п’яти інноваційних платформ: 1) поліпшення якості життя (assisting living); 2) транспорт зі зниженим викидом вуглекислого газу (low carbon vehicles); 3) інтелектуальні транспортні системи і послуги (intelligent transport systems and services); 4) будівництво споруд, які справляють міні- мальний вплив на навколишнє середовище (low impact buildings); 5) безпека мереж (network security) [16, с. 22–23]. Розвиток інноваційних платформ дозволить ЄС: 1) підвищити ефективність процесу передачі нових знань і технологій із науки у виробництво; 2) забезпечити прискорене зростання наукоємних секторів економіки, формування нових високотехноло- гічних компаній; 3) залучити додаткові ресурси для проведення до- сліджень і розробок; 4) поліпшити умови для зростання інноваційного бізнесу, зменшити ресурсомісткість сировинних галу- зей промисловості; 5) вирішувати важливі соціальні проблеми, пов’язані з охороною здоров’я, екологією, демографією, освітою, культурою; 6) максимально повно задовольняти попит на рин- ках продукції, технологій та послуг завдяки прогнозу- ванню тенденцій їх розвитку; 7) оперативно вирішувати проблеми певної галузі за- вдяки можливості корегування заходів державної іннова- ційної політики відповідно до змін ринкової кон’юнктури. Значний вплив на інноваційну політику ЄС справ- ляють відмінності в політико-адміністративному устрої конкретних країн, масштабах і структурі їх економік, по- літичних і культурних традиціях, особливостях їх науко- во-технічного потенціалу (додаток), системах науково- ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 134 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ технічних пріоритетів, рівнях інноваційного розвитку. Наприклад, за політико-адміністративним устроєм кра- їни-члени ЄС можна розділити на дві групи — федерації, зокрема, Німеччина, Австрія, Бельгія та унітарні держа- ви: Фінляндія, Великобританія, Нідерланди, Франція та інші. Відповідно і регіони у цих країнах іменуються по- різному: у Німеччині — федеральні землі, у Бельгії — на- ціональні регіони, у Великобританії — графства, у Фран- ції — провінції та департаменти, у Фінляндії — губернії. За формою державного правління вони, у свою чергу, поділяються на монархії (Великобританія, Бельгія, Ні- дерланди) та республіки (Фінляндія, Німеччина, Австрія, Франція). За рівнем інноваційного розвитку зазначені країни відносяться до «інноваційних лідерів» (Фінляндія, Німеччина) та «інноваційних послідовників» (Австрія, Бельгія, Франція, Нідерланди, Великобританія). Все це знаходить своє відображення в механізмах формування та реалізації національних інноваційних політик, кожна з яких має свою специфіку. Можна виділити наступні особливості інноваційної політики країн-учасниць ЄС на сучасному етапі розвитку світової економіки (табл. 3). Результати проведеного дослідження свідчать, що у найбільш розвинутих країнах світу спостерігається тенденція ускладнення інноваційної політики. Якщо до недавнього часу вона базувалася виключно на ідеї побу- дови інноваційної економіки, то у зв’язку із сучасними тенденціями розвитку високих технологій і глобалізаці- єю світової економіки поступово урядами цих країн по- чав використовуватися більш комплексний міжвідом- чий підхід. Він ґрунтується на необхідності розкриття потенціалу державно-приватного партнерства у сфері інновацій, реалізації принципу «відкритих інновацій», координації цілей і завдань науки і промисловості, ство- рення надійних комунікаційних площадок для взаємодії бізнесу, науки і влади — технологічних та інноваційних платформ, розвитку мережних можливостей інновацій- ного розвитку, посилення регіональної складової дер- жавної інноваційної політики. Аналіз інноваційної політики країн європейської спільноти вказує на такі принципи, дотримання яких до- зволить забезпечити сталий інноваційний розвиток країни: — інноваційну політику потрібно розробляти як го- ризонтальну, що має торкатися усіх сфер діяльності, які вливають на інновації — освітньої, науково-технічної, економічної, промислової, інвестиційної тощо. У резуль- таті чого реалізується не окрема інноваційна політика, а «комплексна» політика для інноваційного розвитку; — формування і реалізацію інноваційної політики необхідно базувати на системності та приділяти особли- ву увагу розвитку мережних взаємодій між учасниками інноваційного процесу, у т. ч. мереж кластерів, розта- шованих у різних регіонах; — інноваційна політика держави має відповідати рівню розвитку країни та враховувати її особливості. Просте копіювання вдалих політик інших країн найімо- вірніше призведе до неефективного використання ре- сурсів та відсутності системних позитивних результатів; — ефективність регіональної інноваційної полі- тики залежить, з одного боку, від рівня автономності регіональних органів влади у визначенні кола питань, пов’язаних з інноваціями, а з іншого, — від успішної взаємодії з іншими регіонами, координації з державною інноваційною політикою та пріоритетами центральних органів влади. Враховуючи досвід розвинутих країн щодо управ- ління інноваційним розвитком і стан національної ін- новаційної сфери, можна виділити такі ключові напря- ми державної інноваційної політики України, яких слід дотримуватися: — розвиток фундаментальної та прикладної науки та її орієнтація на забезпечення інноваційної спрямова- ності економіки; — створення сприятливих умов для технологічного оновлення та підвищення інноваційної активності під- приємств; — забезпечення цілісності інноваційного процесу завдяки збалансованому розвитку усіх елементів інно- ваційної інфраструктури, а саме: регіональних мереж наукових, технологічних та індустріальних парків; сис- теми фінансово-кредитної підтримки реалізації іннова- ційних проектів, небанківських фінансово-кредитних установ, венчурних та інноваційно-інвестиційних фон- дів; систем правової, кадрової та інформаційної під- тримки інноваційної діяльності; — стимулювання розвитку науково-інноваційного та інвестиційного співробітництва державного та підпри- ємницького секторів науки, міжвідомчого науково-інно- ваційного співробітництва вищих навчальних закладів і наукових установ з реальним сектором економіки; — розвиток регіональних інноваційних систем із формуванням засад і механізмів державного регулюван- ня їх діяльності; — створення інституційного базису, у т. ч. стійких норм поведінки в суспільстві для підвищення ступеня мотивації підприємств до інноваційної діяльності, фор- мування ефективного інвестиційного попиту реального сектора економіки на інновації; — поліпшення умов і можливостей фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності шляхом введення податкових і фінансово-кредитних інстру- ментів стимулювання різних етапів інноваційного про- цесу; розвитку системи грантів, державних і приватних фондів підтримки наукової та інноваційної діяльності; залучення в інноваційну сферу механізмів державно- приватного партнерства; спрощення адміністративних процедур для отримання підприємствами фінансової підтримки на реалізацію інноваційних проектів; залу- чення до інвестування інноваційної діяльності венчур- ного капіталу та організації мережі регіональних вен- чурних фондів; — забезпечення позитивної динаміки та оптимі- зації структури бюджетних витрат на науку в напрямі збільшення частки програмно-цільового фінансування в рамках державних цільових наукових та науково-тех- нічних програм, державних замовлень на виконання НДДКР; — законодавче врегулювання питань правового за- хисту об’єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ), у т. ч. щодо розподілу майнових прав інтелектуальної власності на результати наукової та науково-технічної діяльності, отримані за державні кошти; внесення вка- заних прав до статутних фондів юридичних осіб; випла- ти винагороди суб’єктам права інтелектуальної влас- ності; оцінки ОПІВ. ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 1352013/№1 Таблиця 3 Основні напрями інноваційної політики країн-членів ЄС [17, с. 62–63; 19–25] Напрям Особливості Країни Становлення національної інноваційної системи, здат- ної до масового освоєння інновацій Стимулювання коопераційних взаємозв’язків науки і бізнесу в рамках спільного вирішення масштабних завдань Фінляндія, Німеччина, Франція, Великобри- танія Реформа адміністративної системи управління інно- ваційною сферою Німеччина, Франція, Великобританія Пріоритетний розвиток фундаментальної науки Німеччина, Великобританія, Франція, Шве- ція, Данія, Фінляндія Реформа державного сектору науки Польща, Литва, Болгарія Висока доступність на ринку праці фахівців вищого рівня кваліфікації Німеччина, Австрія, Португалія, Словаччина, Фінляндія, Швеція, Великобританія Розвиток регіональних інноваційних мереж Німеччина, Італія, Великобританія, Франція, Іспанія, Австрія, Нідерланди, Фінляндія, Да- нія, Швеція Розвиток системи державної підтримки інноваційної ді- яльності Значні державні витрати на дослідження і розробки із залученням приватного капіталу Фінляндія, Швеція, Данія, Німеччина Реалізація національних програм фінансової підтрим- ки високотехнологічного сектору економіки Німеччина, Франція Реалізація масштабних цільових проектів, що охоплю- ють усі стадії інноваційного процесу Великобританія, Франція Пріоритетний розвиток ринку венчурного капіталу Великобританія, Фінляндія, Швеція, Данія, Люксембург, Бельгія, Нідерланди, Австрія, Франція Формування державно-приватних партнерств у сфері інновацій Німеччина, Великобританія, Італія, Бельгія, Австрія, Іспанія, Угорщина, Словенія Сприяння розвитку малого і середнього (МіС) інновацій- ного підприємництва Надання переваги цільовій (прямій) фінансовій під- тримці НДДКР підприємств (спеціальні цільові та кредитні програми, проектне та грантове фінансуван- ня) над застосуванням традиційного механізму подат- кового стимулювання Німеччина, Фінляндія Широке застосування фіскальних інструментів під- тримки підприємств, зокрема податкових кредитів на прибуток, списання податків і прискореної аморти- зації Бельгія, Австрія, Італія, Люксембург, Велико- британія, Франція, Нідерланди Ініціювання спеціальних програм фінансової під- тримки новостворених (старт-ап), МіС підприємств Італія, Іспанія, Угорщина, Греція, Болгарія, Латвія, Словенія Реалізація ваучерних схем підтримки інноваційної діяльності МіС підприємств — нового інструменту інноваційної політики, втіленого у формі сертифіка- та, який дає право підприємству-утримувачу ваучера одержати від наукової або консалтингової організації підтримку в реалізації свого інноваційного проекту. Відмінність інноваційних ваучерів від традиційних ін- струментів підтримки інноваційної діяльності полягає у тому, що вони видаються потенційним виробникам інноваційних товарів (послуг), а не науковим органі- заціям чи суб’єктам інноваційної інфраструктури Застосування регіональних інноваційних ваучерів Нідерланди, Австрія, Кіпр, Данія, Фінляндія, Франція, Португалія, Польща, Словенія, Гре- ція, Естонія Регіон Лімбург (Нідерланди), Баварія, Баден- Вюртемберг (Німеччина), Фландрія, Валлонія (Бельгія), Шотландія, Йоркшир, Хамбер, Уест-Мидлендс (Великобританія) Створення масштабної інно- ваційної інфраструктури Використання територіальних форм комплексної під- тримки інноваційної діяльності: наукових парків; інноваційних і технологічних центрів; полюсів конкурентоспроможності; дослідницьких парків; центрів передачі технологій при університетах Великобританія, Нідерланди Німеччина Франція Бельгія Фінляндія Активний розвиток кластерних програм Німеччина, Франція, Італія, Фінляндія, Шве- ція, Данія, на які припадає 66,5 % усіх створе- них у ЄС кластерів ПІДОРИЧЕВА І. Ю. 136 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Список використаних джерел 1. Национальные инновационные системы в Рос- сии и ЕС / под ред. В. В. Иванова, Н. И. Ивановой, Й. Розебума, Х. Хайсберса. — М. : ЦИПРАН РАН, 2006. — 280 с. 2. Інновації в Україні: пропозиції до політичних за- ходів: ред. від 09.2011 р. : матеріали Проекту ЄС «Вдо- сконалення стратегій, політики та регулювання іннова- цій в Україні» / Представництво ЄС в Україні. — К. : Фенікс, 2011. — 76 с. 3. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 р. № 1977-XII [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/1977–12/page (редакція від 05.08.2012 р.). 4. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. № 40-IV [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/40–15 (Ре- дакція від 05.12.2012 р.). 5. Попович О. С. Науково-технологічна та іннова- ційна політика: основні механізми формування та реа- лізації / О. С. Попович. — К. : Фенікс, 2005. — 246 с. 6. Малицкий Б. А. Проблемы трансформации на- учно-технологической политики Украины в контек- сте перехода на инновационную модель развития / Б. А. Малицкий, И. А. Булкин, Р. В. Заяц, И. Ю. Єгоров, А. С. Попович, В. П. Соловьев // Актуальные вопросы развития инновационной деятельности (Материалы VII международной конференции в г. Алушта, сентябрь 2002 г.). — Симферополь, 2003. — С. 24–31. 7. Герасимчук В. И. Инновационная модель разви- тия экономики в условиях глобализации [Электронный ресурс] / В. И. Герасимчук, Т. В. Сакалош. — Режим доступа : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Evkpi/2008/3ME/16. pdf. 8. Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці України: В 3 т. / за ред. акад. НАН України В. М. Гейця, акад. НАН України В. П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б. Є. Кваснюка. — К: Фенікс, 2007. — Т. 2: Інноваційно-технологічний розвиток еко- номіки. — 2007. — 562 с. 9. Андреев В. В. Вопросы перехода России на инновационный путь развития в условиях глобализации [Электронный ресурс] / В. В. Андреев. — Режим досту- па : http://www.cemi.rssi.ru/mei/articles/andreev07–3.pdf. 10. Анализ институциональной динамики в стра- нах с переходной экономикой / Л. М. Фрейнкман, В. В. Дашкеев, М. Р. Муфтяхетдинова. — М. : ИЭПП, 2009. — 252 с. 11. Global R&D Funding Forecast 2011 Battelle Magazine [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://issuu.com/accatagliato/docs/2011-global-research- forecast-funding. 12. Innovation Union Scoreboard 2010. The Innovation Union’s performance scoreboard for Research and Innovation [Электронный ресурс]. — Режим досту- па : http://ec.europa.eu/research/innovation-union/pdf/iu- scoreboard-2010_en. pdf. 13. The World in 2025: Rising Asia and Socio-Ecological Transition 2009 [Электронный ресурс]. — Режим досту- па : http://ec.europa.eu/bepa/pdf/publications_pdf/the- world-in-2025-report_en. pdf. 14. Commission staff working document: A rationale for action accompanying document to the communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions: Europe 2020 Flagship Initiative — Innovation Union. — Brussels, 6.10.2010 SEC (2010) 1161 final [Электронный ресурс]. — Режим до- ступа : http://www.smm.lt/smt/docs/tm_tyrimai/esmtep/ ST14035-AD01. EN10. pdf. 15. Havik K. The EU-US total factor productivity gap: An industry perspective / Karel Havik, Kieran Mc Morrow, Werner R ger, Alessandro Turrini // Economic Papers 339 September 2008 [Электронный ресурс]. — Режим досту- па : http://ec.europa.eu/economy_finance/publications/ publication13143_en.pdf. 16. Next generation innovation policy. The future of EU innovation policy to support market growth [Электрон- ный ресурс]. — Режим доступа: http ://www.ey.com/ Publication/vwLUAssets/Next_generation_innovation_ policy/$FILE/Next_generation_innovation_policy. pdf. 17. Innovation Union Scoreboard 2011 [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://ec.europa.eu/enterprise/ policies/innovation/files/ius-2011_en.pdfр. 18. EUROPE 2020 A strategy for smart, sustainable and inclusive growth. — COMMUNICATION FROM THE COMMISSION [Електронний ресурс]. — Режим досту- пу : http://www.energy.eu/publications/EUROPE-2020-A- European-strategy-for-smart-sustainable-and-inclusive- growth.pdf. 19. Лапина Н. Новый этап в формировании инно- вационной экономики: опыт Франции / Н. Лапина // Мировая экономика и международные отношения. — 2012. — № 1. — С. 61–71. 20. Черноморова Т. Региональная инновационная политика Великобритании / Т. Черноморова // Миро- вая экономика и международные отношения. — 2012. — № 4. — С. 93–104. 21. Чужиков В. І. Кластерна політика Європейсько- го Союзу / В. І. Чужиков, О. Д. Лук’яненко // Економіка України. — 2013. — № 2. — С. 81–91. 22. Московкин В. М. Инновационная политика Европейского Союза: опыт для Украины / В. М. Мос- ковкин, А. Х. Раковская-Самойлова // Вісник Міжна- родного Слов’янського університету. — 2003. — Т. 6. — № 2. — С. 3–13. 23. Киселев В. Н. Инновационные ваучеры — но- вый инструмент поддержки инновационной деятельно- сти / В. Н. Киселев, М. В. Яковлева // Инновации. — 2012. — № 4. — С. 38–42. 24. Киселев В. Н. Инновационная политика и национальные инновационные системы Канады, Великобритании, Италии, Германии и Японии [Электронный ресурс] / В. Н. Киселев, Д. А. Рубваль- тер, О. В. Руденский. — М.: ЦИСН. — 2009. — Режим доступа: http://www. csrs. ru/inform/iab/iab6_2009. pdf. 25. Availability and Focus on Innovation Voucher Schemes in European Regions [Электронный ресурс] / Prepared by DG ENTR-Unit D2 «Support for inno- vation». — Brussels, 2009. — Режим доступа: http:// www.europe-innova.eu/c/document_library/get_file? folderId=122731&name=DLFE-6403. pdf. ПІДОРИЧЕВА І. Ю.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-123200
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1729-7206
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-24T02:26:46Z
publishDate	2013
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
record_format	dspace
spelling	Підоричева, І.Ю. 2017-08-31T20:22:53Z 2017-08-31T20:22:53Z 2013 Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики / І.Ю. Підоричева // Вісник економічної науки України. — 2013. — № 1 (23). — С. 128–136. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123200 Узагальнено теоретичні основи державного управління інноваційною діяльністю. Виявлено позиції технологічно розвинутих країн за рівнем їх інноваційного розвитку у світі. Досліджено проблеми і основні механізми формування і реалізації інноваційної політики країн Європейського Союзу. Визначено основні напрями державної інноваційної політики в Україні. Обобщены теоретические основы государственного управления инновационной деятельностью. Выявлены позиции технологически развитых стран по уроню их инновационного развития в мире. Исследованы проблемы и основные механизмы формирования и реализации инновационной политики стран Европейского Союза. Определены основные направления государственной инновационной политики в Украине. The theoretical grounds of public administration of innovative activities are summarized. The position of technologically advanced countries by their innovative development in the world are identified. The problems and the basic mechanisms of innovation policy in the countries of the European Union are investigated. The main directions of the public innovation policy in Ukraine are defined. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики Зарубежный опыт формирования и реализации государственной инновационной политики Foreign experience of formation and realization of the public innovation policy Article published earlier
spellingShingle	Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики Підоричева, І.Ю. Наукові статті
title	Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики
title_alt	Зарубежный опыт формирования и реализации государственной инновационной политики Foreign experience of formation and realization of the public innovation policy
title_full	Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики
title_fullStr	Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики
title_full_unstemmed	Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики
title_short	Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики
title_sort	зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики
topic	Наукові статті
topic_facet	Наукові статті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123200
work_keys_str_mv	AT pídoričevaíû zarubížniidosvídformuvannâírealízacííderžavnoíínnovacíinoípolítiki AT pídoričevaíû zarubežnyiopytformirovaniâirealizaciigosudarstvennoiinnovacionnoipolitiki AT pídoričevaíû foreignexperienceofformationandrealizationofthepublicinnovationpolicy

Зарубіжний досвід формування і реалізації державної інноваційної політики

Institution

Similar Items