Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123549 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. / Б.Р. Гавеля // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 121-128. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-123549 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гавеля, Б.Р. 2017-09-06T14:56:27Z 2017-09-06T14:56:27Z 2011 Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. / Б.Р. Гавеля // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 121-128. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123549 uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Скасування кріпосного права: передумови, зміст, наслідки Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. |
| spellingShingle |
Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. Гавеля, Б.Р. Скасування кріпосного права: передумови, зміст, наслідки |
| title_short |
Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. |
| title_full |
Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. |
| title_sort |
політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду хіх ст. |
| author |
Гавеля, Б.Р. |
| author_facet |
Гавеля, Б.Р. |
| topic |
Скасування кріпосного права: передумови, зміст, наслідки |
| topic_facet |
Скасування кріпосного права: передумови, зміст, наслідки |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2307-5791 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123549 |
| citation_txt |
Політична культура українського народу в умовах цензурного й поліцейського нагляду ХІХ ст. / Б.Р. Гавеля // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 121-128. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gavelâbr polítičnakulʹturaukraínsʹkogonaroduvumovahcenzurnogoipolíceisʹkogonaglâduhíhst |
| first_indexed |
2025-11-26T04:53:34Z |
| last_indexed |
2025-11-26T04:53:34Z |
| _version_ |
1850612469649637376 |
| fulltext |
Скасування кріпосного права: передумови, зміст, наслідки Випуск ХVIII
121
Б.Р. Гавеля
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В УМОВАХ
ЦЕНЗУРНОГО Й ПОЛІЦЕЙСЬКОГО НАГЛЯДУ ХІХ ст.
Політична культура українського народу ХІХ ст. формувалася в умовах,
коли представники російського самодержавства всіляко обмежували право на
свободу думки й слова громадян держави. Існуюча на той час система полі-
тичної цензури та поліцейського нагляду виступала важливим елементом абсо-
лютизму.
Актуальним питанням історії культури є вивчення політичної культури
українського народу в соціально-культурному аспекті, що неможливе поза
виявленням характеру соціальних умов та рівнем культури функціонування
існуючої політичної системи, з утворюючими її інституційними структурами.
На початку ХІХ ст. у влади, у зв'язку з посиленням хвилювань на Заході,
виникають побоювання що подібні явища почнуть поширюватися в Російській
імперії, і український народ почне активно відстоювати своє право на неза-
лежність. Поліція розуму стає серйозним політичним питанням, і знаходить своє
відображення в реалізації тривожних заходів щодо надання відповідного на-
пряму культурі, літературі та народній освіті. В таких умовах особливого
значення набуває політична культура українського народу, що спирається на
свободу волевиявлення, думки, слова та друку, включаючи усю сукупність
індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи. На цій
основі можливе оптимальне забезпечення можливостей здійснення суб’єктив-
ного впливу в політичній сфері та реалізація політичних дій, спрямованих на
розвиток суспільства.
Сфера особистого життя людини має бути захищеною від абсолютного
і безперешкодного втручання поліцейського і цензурного нагляду, що можливе в
умовах правової держави. Культурне функціонування політичної системи на-
пряму залежить від свобод, які отримує людина в сфері суспільно-політичного
життя. Якщо на індивідуальному і груповому рівнях політична культура виявляє
себе як єдність культури політичної свідомості і поведінки, то на рівні соці-
альному вона повинна доповнюватися новим інтегральним елементом, а саме
культурою функціонування політичної системи та утворюючих її інституційних
структур.
У випадку, коли державою встановлюється систематичний, цілеспрямо-
ваний і всеосяжний контроль (у країнах із світським режимом), або офіційна
церква прагне тримати під особистим наглядом (у теократичних державах)
діяльність засобів інформації за допомогою особливих заходів більш-менш
насильницького характеру, то тут можна говорити не лише про наявність
цензури, але й низьку культуру функціонування політичних інститутів та
систем.
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІ
122
Водночас моделі функціонування політичних інститутів та систем багато
в чому будуть залежати від діяльності самих суб`єктів політичного процесу.
З одного боку — влада несе відповідальність за забезпечення і подальший
розвиток суспільно-політичного життя країни та визначає основні напрямки та
форми роботи в політичній сфері, а з іншого — культурний і духовний потен-
ціал народу виступає ментальною основою для формування політичної куль-
тури. Через спадкоємність, український народ передає притаманне йому спо-
конвічне прагнення до духовної свободи та волі. Історія України ХІХ ст. є
яскравим підтвердженням тому, що ніякими репресивними методами і засобами
неможливо викорінити високу духовність і моральність, що лежить в основі
ціннісних орієнтацій українців.
В Російській імперії цензурний і політичний нагляд став невід’ємною
частиною політичної системи та утворюючих її інституційних структур.
В дослідженні М.А. Зеленова для аналізу цензури визначається два її типи:
відкрита та прихована [15]. На думку автора статті, цензура в ХІХ ст. була
відкритою, тобто пов’язаною із введенням у дію директивних матеріалів, що
накладають офіційну заборону на публікацію або оприлюднення певної інфор-
мації. Певною мірою вона носила й прихований (негласний) характер, коли
застосовуються методи залякування як попередження щодо небажаного розго-
лошення певних відомостей. У таких умовах неблагонадійним особам шляхом
загроз забороняється висловлювати власну точку зору або підтримувати певні
ідеї До категорії неблагонадійних могли потрапити громадяни, які знаходилися
під особливим поліцейським наглядом. Політичні доноси, які стали нормою
життя тогочасного суспільства, ретельно перевірялися різними наглядовими
органами, і відповідно, робилися певні висновки щодо благонадійності певних
осіб та їхньої відданості існуючій владі.
Цензуру, що мала місце в період польського національно-визвольного
руху ХІХ ст., можна також поділити на попередню та наступну (адмініст-
ративно-каральну). Наступна цензура виконує роль заборонно-репресивної ма-
шини, що включає різні форми й методи контролю, впливу та пресингу. Тут
більш доречним буде широке вживання поняття «цензура», що має назву —
цензурний режим, котрий складається в суспільстві незалежно від наявності
установ, які здійснюють цензурний контроль. Щодо розуміння значення цен-
зурного режиму, то саме він забезпечує людини той чи інший ступінь свободи
слова, друку, і думки в будь-якому суспільстві [8]. У цілому ж, образ і стан
цензурного режиму, що існує в державі, є визначальним показником розвитку
політичної культури будь-якого народу.
Зміст та наслідки духовно-цензурного нагляду, створеного російським
самодержавством, досліджується в працях російського бібліографа, письмен-
ниці, перекладача А.В. Мезьєр [21, 22], відомого російського критика О.М. Ска-
бічевського [34], російського письменника, адвоката, суспільного і земського
діяча К.К. Арсеньєва [1–4], історика Ал. Котович [16], історика М.К. Лемке [17–
20], барона Н.В. Дрізена [9].
Крім того, багато історичних журналів того часу, таких як «Русская ста-
рина», «Исторический вестник», «Русский архив» та інші, друкували матеріали
Скасування кріпосного права: передумови, зміст, наслідки Випуск ХVIII
123
і спогади про цензуру. Особливу частину цієї літератури складають мемуари
самих цензорів: російського державного діяча, міністра внутрішніх справ, графа
П.О. Валуева [6–7], історика літератури О.В. Никитенка [23–24], начальника
Головного управління із справ друку Є.М. Феоктистова [35] та інших.
У XX — на початку ХХІ ст. з’явилися праці з історії цензури приват-
доцента Санкт-Петербурзького університету М.А. Рейснера [33], П.А. Зайонч-
ковського [10–14] та Н.Г. Патрушевої [25–32].
Особливу увагу привертає особистий щоденник міністра внутрішніх справ
П.О. Валуєва [6], який складається із трьох частин: першої — надрукованої в
«Русской старине» 1891 р., яка відноситься до періоду 1847–1860 рр.; другої —
надрукованої у 1907 р. у «Вестнике Європы», яка охоплює 1860–1880 рр.;
і третьої — надрукованої у збірці «О минувшем», яка охоплює 1880–1884 рр.
Серед інших важливих історичних фактів, у щоденнику згадується про записку,
яку в 1863 році П.О. Валуєв написав до Олександра І, попередивши його про те,
що в середині країни відбувається роздмухування небезпечних політичних
думок, наслідком чого може бути поширення громадського неспокою. На його
думку, необхідно терміново попередити можливе втручання в справи Російської
імперії Європейських держав, які зі збройними силами можуть виступити на
захист Польщі. Щоб зберегти недоторканість і прерогативи верховної влади,
П.О. Валуєв запропонував провести реформу у вищому державному управлінні.
В опублікованому щоденнику О.В. Никитенко (1804–1877) зібрано багатий
культурно-історичний матеріал, в якому досить широко розкрито історію цен-
зури в Російській імперії [235–236]. В цьому історичному документі власно-
ручно описано життя відомого історика літератури та літературного критика,
який починав свій життєвий шлях як кріпосний, потім домашній учитель,
студент, журналіст, який дослужився до посади цензора і чиновника Мініс-
терства народної освіти, а згодом — таємного радника. О.В. Никитенко також
обіймав посаду професора Санкт-Петербурзького університету (1834–1864), був
дійсним членом Академії наук (з 1855 р.), офіційним редактором журналів «Сын
отечества» (1840–1841), «Современник» (1847 — початок 1848), «Журнал Ми-
нистерства народного просвещения» (1856–1861), газети «Северная почта»
(1862) та інших видань. Написані ним записки і щоденник відтворюють пано-
раму протиріч епохи XIX ст. О.В. Никитенко достовірно відтворив портрети
і характери багатьох відомих на той час осіб, серед яких такі впливові сановники
і міністри, як Уваров, Бенкендорф, Головнін та інші, члени імператорського
прізвища та царедворці, відомі діячі університетського й академічного сере-
довища, а також видатні письменники ХІХ ст.: Пушкін, Булгарін, Греча,
Погодін, Герцен, Кукольник, Вяземський, Гончаров, Тютчев та багато інших.
Матеріали щоденника є цікавим «людським документом». Це дозволило
автору статті осмислити історію життя і діяльність О.В. Никитенко, як одного із
досить відомих в ХІХ ст. українців, який пережив на собі наслідки кріпосного
життя, і згодом увійшов до вищих ешелонів політичної влади, як таємний
радник і чиновник бюрократичного апарату самодержавства. Зі сторінок щоден-
ника постає яскрава самобутня особистість, з високим рівнем політичної куль-
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІ
124
тури, людина високої моральності і твердих переконань. У своїх вчинках Ники-
тенко виявляє надзвичайну поміркованість і мужність. Він є надзвичайно розум-
ною, благородною і вольовою людиною. Никитенко виявив себе як талановитий
вчений, педагог і критик, який розглядає свою викладацьку, наукову, й цензурну
діяльність як суспільне служіння. Він показав себе як чоловік ліберальний і
доброзичливий, який разом з тим вміє вимогливо і професійно ставитися до
дорученої йому урядом справи. Вражає те, як Никитенко спромігся в оточуючій
його чиновницько-бюрократичній атмосфері зберегти свою незалежність та
незаплямоване ім’я.
Щоденник (особливо його першу частину) написано досить енергійно, із
влучними класичними афоризмами, і разом з тим — із вражаючою гіркотою.
Никитенко гостро відчуває ту несвободи думки і слова, які отримав український
народ під гнітом російського самодержавства. Самому О.В. Никитенку було
досить важко примиритися із існуючим режимом. Проявляючи високу полі-
тичну культуру у стосунках із правлячим урядом, він сповідує філософію,
найвищою метою якої є досягнення мудрості шляхом власного терпіння. Така
позиція є досить типовою для більшості українського народу в ХІХ ст. Для того,
щоб зберегти власну честь і гідність, і не змінити самому собі, Никитенко
обирає для себе наступне життєве кредо: «мета життя — не щастя, а обов’язок».
Разом з тим, як патріот своєї Вітчизни, він з обуренням ставиться до Бен-
кендорфської літературної управи. Похмуру втіху Никитенко знаходить лише в
думках про власну смерть. Йому боляче від того, що доводиться присто-
совуватися і жити в умовах, коли його власний народ не може повноцінно
розвивати свою власну культуру і мову. Однак, не зважаючи на прийняте
Никитенком смирення, як власну життєву філософію, О.С. Пушкін (1835 р.) у
листі до П.А. Плєтньова називає його «лягающимся осленком», впертим мало-
росом, що відверто проповідує опортунізм. В двох останніх частинах щоденника
Никитенко, із властивою його натурі іронією, піддає нещадній критиці дії
самодержавства, завдяки яким створено справжній цензурний терор. Від осві-
ченого українця неможливо приховати гірку правду щодо свідомої політики
самодержавства спрямованої на знищення національної мови і культури його
рідного народу [23–24].
Відомий російський історик Михайло Костянтинович Лемке, який жив
у ХІХ ст., був переконаний, що історія цензури є найкращим способом для
дослідження усієї сукупності політики будь-якого моменту. У його праці
«Очерки по истории русской литературы и журналистики ХІХ столетия» у
частині: «Эпоха обличительного жанра (1857–1864 гг.)» автором виявляється
значний вплив народних мас на пробудження суспільно-політичної думки у
Російській імперії [189]. Лемке звертається до патріотичної творчості народу,
і зазначає, що тут помітне прагнення до протесту та викриття. Він підкреслює,
що такі явища особливо виявляються на сторінках «Сына Отечества» та
«Карикатурном листке» Данилова. М.С. Лемке визначає особливий вплив на
формування політичної культури населення країни журналу «Іскра», на сто-
рінках якого розкриваються питання кріпосного права, судової діяльності,
Скасування кріпосного права: передумови, зміст, наслідки Випуск ХVIII
125
ставлення до гласності, свободи друку, публікуються новини стосовно чинов-
ників і поліції.
У дослідженні Лемке наводиться багато подібних фактів, які є свідченням
того, що серед представників нижчих станів суспільства досить помітно про-
являлася учасницька політична культура, яка фіксувала значний інтерес гро-
мадян до політики, активне ставлення до політичної влади, готовність брати
особисту участь у політичному житті.
У розділі «Эпоха цензурного террора (1848–1855 гг.)» М.К. Лемке аналізує
зміст цензурного уставу, та виявляє наслідки його застосування за часів графа
С.С. Уварова. На його думку, події революції 1848 р. значно активізували
суспільно-політичне життя в Російській імперії. У наслідок існуючих загроз,
урядом посилюється поліцейський і цензурний нагляд. Історик переконаний, що
цензурний комітет, який було засновано 2 квітня 1848 р. отримав необмежені
компетенції. До нього увійшли: Д.П. Бутурлін, барон М.О. Корф, П.І. Дегай.
В записках графа Строганова та барона Корфа історик М.К. Лемке знаходить
місця, в яких йдеться про неблагонадійність літератури, що з’явилася у наслідок
революції 1848 р., і про бездіяльність цензури. Однак, у результаті її подальшої
мобілізації, в країні починає відбуватися небувале суспільне пригнічення.
Дійшло до того, що Микола І у 1849 році звинуватив Уварова в запопадливості
не по розуму.
Наступний розділ «Русское «Bureau de la presse» К.М. Лемке присвячує
цензурній і видавничій діяльності Фадея Булгаріна, де зібрано 19 його портретів
та 81 карикатура, у яких представлено найбільш відомого на той час у літе-
ратурних та журналістських колах критика, цензора і видавця.
В своїй праці «Эпоха цензурных реформ 1859–1865 годов» М.К. Лемке
наголошує на тому, що саме у «шестидесяті роки» ХІХ ст. відбулася переоцінка
і перебудова усього попереднього періоду у державному і суспільному житті
Російської імперії. Такі зміни торкнулися різноманітних політичних, освітніх
і культурних закладів, попереду яких стояла, звичайно, цензура. Суспільство,
яке знаходилося в залізних обручах тридцятилітніх оков, почало одноголосно
висловлюватися за необхідність невідкладного надання держави більшої полі-
тичної свободи [18].
В праці Е. Тарновського «Четыре свободы», написаній ним у 1906 році,
визначаються зміст та значення дефініцій: «свобода особистості», «свобода
зібрань і союзів», «свобода совісті», «свобода віросповідання», «свобода викла-
дання», «свобода друку». Не зважаючи на суворий цензурний і поліцейський
нагляд, який мав місце у ХІХ — початку ХХ ст., автор підсумовує здобутки у
розвитку особистих прав людини, які сталися за цей час [81]. Безперечно,
означені ним поняття є складовими політичної культури народів, які проживали
у ХІХ — на початку ХХ ст. в Російській імперії.
Заслуговує на увагу книжка Е. Боброва «Литература и просвещение в
России в ХІХ веке», видана у 1901 році. Вона присвячена відомим діячам літе-
ратури, науки і культури того часу, таким, як Ф.П. Буслаев, І.І. Давидов,
Д.М. Веланський, Д.В. Веневітинов, С.Т. Аксаков, В.С. Печерін, в ній також
описується історія масонства, яке існувало в Російській Імперії ХІХ ст. [5].
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІ
126
Особливо цікавими є праці історика російської цензури Н.Г. Патрушевої, в
яких окрема увага приділяється вивченню діяльності цензурних комітетів і
цензорів у землях Малоросії, Новоросії та Слобідської України на початку
XIX — початку XX ст. [28].
Слід зазначити, що в період польського національно-визвольного руху
ХІХ ст. політична культура українського народу формується не лише в рамках
цензурного й поліцейського контролю, але й значно виходить за ці межі. Це
виявляється у підтримці (або не підтримці) громадянами держави існуючої
влади, свободі слова, думки, волевиявленні народу, патріотичних настроях
тощо.
В період польського національно-визвольного руху ХІХ ст. політична
цензура здійснюється як система дій, орієнтованих на забезпечення інтересів
російського самодержавства. Цензорам вдається знаходити революційний під-
текст навіть в українських народних піснях, які забороняється співати в пуб-
лічних місцях. Цензура і поліція потрапляють в організаційну та контрольно-
регулятивну зону влади, і за допомогою використання різноманітних методів
і засобів, що були законодавчо закріпленими монархом, всіляко обмежують
право українського народу на свободу слова і думки.
_________________
1. Арсеньев К.К. Судебное следствие. Сборник практических заметок / Константин
Константинович Арсеньев. — СПб., 1871.
2. Арсеньев К.К. За четверть века. Сборник статей / Константин Константинович
Арсеньев. — СПб., 1915.
3. Арсеньев К.К. Законодательство о печати./ Константин Константинович Арсеньев. —
СПб., 1903; Его же. Свобода слова и веротерпимости. Сборник статей / Константин
Константинович Арсеньев. — СПб., 1904.
4. Арсеньев К.К. Предание суду и дальнейший ход уголовного дела до начала судеб-
ного следствия / Константин Константинович Арсеньев. — СПб., 1870.
5. Бобров Е. Литература и просвещение в России в ХІХ веке / Е. Бобров. — Казань:
Типо-литогр. Имп. Ун-та, 1901. — 215 с.
6. Валуев П.А. Дневник министра внутренних дел П. А. Валуева / Петр Александрович
Валуев. В 2-х т. — Т. 1. — М., 1961. — 421 с.
7. Валуев П.А. Записка Александру II «О положении крестьянского дела в начале
сентября 1861 г.» / Петр Александрович Валуев // Исторический архив. — 1961. —
№ 1. — С. 65–81.
8. Горяева Т. Политическая цензура в СССР. 1917–1991 / Тамара Михайловна Горяева. —
М.: РОССПЭН, 2002. — 400 с. — (Сер. «Культура и власть от Сталина до Горбачева.
Исследования»).
9. Дризен Н.В. Драматическая цензура двух эпох. 1825–1881 / Н.В. Дризен. — СПб.:
Книгоиздательство «Прометей» Н.Н. Михайлова, 1917. — 348 с.
10. Зайончковский П.А. Высшее военное управление. Император и царствующий дом /
Петр Андреевич Зайончковский // П. А. Зайончковский: Статьи, публикации и вос-
поминания о нем. — М., 1998. — С. 70–98.
11. Зайончковский П.А. Кирилло-мефодиевское общество (1846–1847) / Петр Андреевич
Зайончковский. — М., 1959.
Скасування кріпосного права: передумови, зміст, наслідки Випуск ХVIII
127
12. Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России / Петр Андреевич
Зайончковский. — М., 1968. — 363 с.
13. Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ в. /
Петр Андреевич Зайончковский. — М., 1978. — 288 с.
14. Зайончковский П.А. Российское самодержавие в конце ХІХ столетия / Петр Анд-
реевич Зайончковский. — М., 1970.
15. Зеленов М.А. Аппарат ЦК ВКП (б) — ВКП (б), цензура и историческая наука в
1920-е годы: Монография. — Ниж. Новгород, 2000. — 540 с.
16. Котович А. Духовная цензура в России 1799–1855 гг. / Ал. Котович. — СПб.:
Издатель: Типография «Родник», 1909. — 624 с.
17. Лемке М.К. Николаевские жандармы и литература 1826–1855 гг. По подлинным
делам третьего отделения собственной Е.И.В. канцелярии / Михаил Константинович
Лемке. — СПб.: Изд. Бунина, 1909. — 614 с.
18. Лемке М.К. Очерки по истории русской цензуры и журналистики ХІХ столетия:
Эпоха обличительного жанра (1857–64 гг.); Эпоха цензурного террора (1848–55 гг.);
Русское «Bureau de la presse». — Фаддей Булгарин с 19 портретами и 81 карикатурой
/ Михаил Константинович Лемке. — СПб.: Типография СПБ. Т-ва печ. «Изд. Дела»,
«Труд», «Фонтанка 86», 1904. — 427 с.
19. Лемке М.К. Политические процессы М.И. Михайлова, Д.И. Писарева, Н.Г. Чер-
нышевского (по неизданным документам) / Михаил Константинович Лемке. —
СПб.: Издательство Поповой, 1907. — 421 с.
20. Лемке М.К. Эпоха цензурных реформ 1850–1865 гг. / Михаил Константинович
Лемке. — СПб.: Книгоиздательство М.В. Пирожкова, 1904. — 540 с.
21. Мезьер А.В. Библиографический указатель по истории и теории русского книго-
ведения — по 1923 год включительно / Августа Владимировна Мезьер. — СПб:
Колос, 1924. — 484 с.
22. Мезьер А.В. Русская словесность с XI по XIX столетие (в 2 ч.) / Августа Влади-
мировна Мезьер. — СПб., 1902. — 815 с.
23. Никитенко А.В. Записки и дневник 1804–1877 гг. / Александр Васильевич Ники-
тенко. В 2-х т. — СПб: Книгоиздательство М.В. Пирожкова, 1904. — 1244 с.
24. Никитенко А.В. Записки и дневник. В 3-х тт. Биографии и мемуары / Александр
Васильевич Никитенко / Под ред. М. Захарова, 2005. — 640 с.; — 608 с.; — 592 с.
25. Патрушева Н.Г. Организация надзора за книжным делом Российской империи в
«Отчете Главного управления по делам печати за 1882–1891 гг.» / Наталия Ген-
риховна Патрушева // Книга: Исслед. и материалы. — М., 2008. Сб. 88, — № 1. —
С. 163–199.
26. Патрушева Н.Г. Организация цензурного надзора в Российской империи во второй
половине XIX — начале XX века в циркулярах цензурного ведомства. / Наталия
Генриховна Патрушева // Цензура в России: История и современность: Сб. науч.
тр. — СПб., 2008. — Вып. 4. — С. 197–253.
27. Патрушева Н.Г. Проблемы взаимоотношений деятелей печати с цензурой в конце
1860-х — начале 1880-х гг. / Наталия Генриховна Патрушева // Книжное дело в
России в конце ХІХ — начале ХХ века: Сб. науч. тр. — СПб., 1996. — Вып. 8. —
С. 29–50.
28. Патрушева Н.Г. Цензоры Малороссии, Новороссии и Слободской Украины в
XIX — начале XX века / Наталия Генриховна Патрушева // Книжное дело в России в
XIX — начале XX века: Сб. науч. тр. — СПб., 2006. — Вып. 13. — С. 181–251
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІ
128
(В соавторстве с В.В. Антоновым, Н.А. Гринченко, В.С. Измозиком, Д.А. Элья-
шевичем).
29. Патрушева Н.Г. Цензурный аппарат России во второй половине Х1Х — начале
ХХ века / Наталия Генриховна Патрушева // Памяти Ю.Д. Марголиса. Письма,
документы, научные работы, воспоминания / Сост. Н.О. Серебрякова, Т.Н. Жуков-
ская. — СПб., 2000. — С. 669–678.
30. Патрушева Н.Г. Центральные учреждения цензурного ведомства (1804–1917) /
Наталия Генриховна Патрушева. // Книжное дело в России в XIX — начале XX века:
Сб. науч. тр. /— СПб., 2008. — Вып. 14. — С. 185–302 (В соавторстве с Н.А. Грин-
ченко).
31. Патрушева Н.Г. История цензурных учреждений в России во второй половине
ХІХ — начале ХХ века / Наталия Генриховна Патрушева // Книжное дело в России
во второй половине XIX — начале XX века: Сб. науч тр. — СПб., 2000. — Вып. 10. —
С. 7–48.
32. Патрушева Н.Г.Организация новых цензурных учреждений во Владивостоке, Екате-
ринославле, Нижнем Новгороде, Ростове-на-Дону, Саратове, Томске и Харькове /
Наталия Генриховна Патрушева // Цензура в России: История и современность: Сб.
науч. тр. — СПб., 2006. — Вып. 3. — С. 296–317.
33. Рейснер М.А. Духовная полиция в России. — СПб.-М.: Товарищество М.О. Вольф,
1910. — 108 с.
34. Скабичевский А.М. Очерк истории русской цензуры / Александр Михайлович
Скабичевский. — СПб., 1892. — 340 с.
35. Феоктистов Е.М. За кулисами политики и литературы. 1848–1896. Воспоминания /
Евгений Феоктистов / Предисловия А.Е. Преснякова и Ю.Г. Оксмана. — М.:
Новости, 1991. — 461 с.
36. Энгельгард Н. Очерк истории русской цензуры в связи с развитием печати (1703–
1903) / Н. Энгельгард. — СПб.: Изд. А.С. Суворина, 1904. — 388 с.
|