Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І.І. Шітца)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123576 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І. І. Шітца) / С.С. Капустян // роблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 265-269. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859707828115079168 |
|---|---|
| author | Капустян, С.С. |
| author_facet | Капустян, С.С. |
| citation_txt | Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І. І. Шітца) / С.С. Капустян // роблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 265-269. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| first_indexed | 2025-12-01T04:06:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
«Селянське питання» та революційний процес… Випуск ХVIII
265
С.С. Капустян
ФОРМУВАННЯ СТАЛІНСЬКОГО КОМАНДНО-РЕПРЕСИВНОГО
РЕЖИМУ (НА ПРИКЛАДІ ЩОДЕННИКА І.І. ШІТЦА)
Соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися на територіаль-
ному просторі колишнього СРСР за останні два десятиліття, акцентували інтерес
дослідників до проблем повсякденної дійсності, на тому чи іншому рубежі
радянської історії. «Вихід з НЕПу» — «великий перелом» представляє собою
саме той рубіж, який ознаменував незворотні зміни в житті сучасників.
Конкретно-історичні ситуації в суспільно-політичному та економічному житті
цього періоду були больовим шоком і відгукувалися в долях громадян. І лише
небагатьом із них вдалося повідати нащадкам своєрідну хроніку повсякденного
буття, яка відображає наступ тиранії і її сутність у суспільно-політичній свідо-
мості. Автор статті ставить за мету розкрити на прикладі щоденника І.І. Шітца
формування сталінського командно-репресивного режиму.
Громадянська мужність і усвідомлена необхідність — «щоб нащадкам
було явлено» — пояснювали подібні вчинки хронікерів, справжню цінність яких
визначить час благополучного майбутнього. Щоденник Івана Івановича Шітца,
«старорежимного» московського інтелігента — тому приклад. І.І. Шітц закінчив
історичний факультет Московського університету, виявляв інтерес до західної
античної історії, був знавцем російської церковної архітектури. Його загально-
політичні погляди близькі до ліберальних з дещо «слов’янофільським» від-
тінком [1, 322] .
День за днем автор фіксує хроніку «великого перелому», суспільно-
політичний настрій громадян, їх реакцію на намір влади знищити економічні,
демократичні інституції, що залишалися з 1920-х років. Зі зрозумілих полі-
тичних причин рукопис не міг бути опублікований. Лише через десятиліття, в
середині 1980-х рр., він отримав розголос.
Автор — глибоко релігійна людина. Він стурбований наслідками нахаб-
ного руйнування храмів, падіння суспільної моралі, згубного невороття шедев-
рів архітектури, відкритих в стародавніх спорудах церков. «Вони (церкви. —
С.К.) зникають прямо пачками, найчастіше ламають їх зовсім. Зрідка «присто-
совують» під що-небудь. Іноді руйнування ведеться не без «хтивості». Так
напр.[иклад], по частинах просто знімають залізне покриття з храму в Пет-
ровському монастирі. Ніхто не помічає цього, а руйнування йде собі та й іде.
Щоправда, під залізом — цегельний абсид, але доберуться і до нього. Часом не
знають, що робити власне з площею з-під церкви. Так вже кілька років стоїть
порожнє місце від зруйнованої церкви Трьох Святителів біля теж невідомо
навіщо знищених Червоних Воріт.
Не обходиться і без цинічних курйозів. Розламали дзвіницю Косьми і
Даміана на початку Полянки. Будівлю церкви під щось «пристосували».
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІ
266
Іконостас, пам’ятається, «барочний», з виноградом, продали було, кажуть, за
17 000 руб. за кордон. Представник Главнауки вирішив якось зайти, оглянути в
останній раз твір старої російської майстерності, мало не збирався сфото-
графувати його, — і ахнув: іконостас зник. Виявляється, приїжджало ГПУ
і вирішило «використовувати» золото іконостаса. Для цього весь спалили —
і добули золота на 700 рублів!
Руйнування Симонова монастиря обійшлося в 400 000 рублів. У результаті
цих витрат купи щебеню, цегли ... . Знищено дивне зодчество XVI століття
і чудовий собор (дзвіниця, надзвичайно висока, була в XIX ст.» [2, 232]. «...
обдирають золоту главку чудесної барокової дзвіниці Богоявленського монас-
тиря, у своєму роді рідкісного пам’ятника, з яким навряд чи може змагатися
дзвіниця Петровського монастиря. Цвинтар і все інше навколо Богоявленської
дзвіниці давно вже розорене ... На храмі Христа Спасителя обідрана вже вся
середня глава. Чи можна собі уявити коли-небудь руйнування Notre Dame
французами або Петра у Римі італійцями XX століття» [3, 317] .
Освіченість автора, його інтелект дозволяють йому, перебуваючи в Моск-
ві, отриману інформацію аналізувати, робити осмислені висновки.
Прискорена модернізація радянського суспільства передбачала передусім
індустріалізацію промисловості. Сталінське керівництво країною поставило за
мету здійснити її шляхом прискореного стрибка, залучаючи в якості головних
матеріальних ресурсів сільське господарство. Однак опозиція до впровадження
такого «експерименту», залишалася істотною, і не тільки всередині партії біль-
шовиків, а й в колах інтелігенції. Випробуваним методом боротьби з інако-
мисленням залишалося насильство, що супроводжувалося нечуваним порушен-
ням прав людини. У суспільстві насаджувався культ неконтрольованого на-
сильства з боку державного чиновника — людини, наділеної владою. Злочин
і кара визначалися не через органи слідства і суду, а волею цього державного
чиновника. Преса рясніла відгуками про економічну змову в Донбасі —
«Шахтинська справа». «Слідство ще не закінчене, а вже один «політичний діяч»
у промові говорив про «десятки» інженерів, — констатує І.І. Шітц, — інший,
Риков, про 12 винних, і вже «вимагає» нещадної розправи. Виходячи з цього,
десяток смертей призначено; питання, кого спіткає «розплата» за безгоспо-
дарність, точніше невміння і нездатність нинішніх панів становища вести якесь
там не було, а тим паче — соціалістичне господарство» [2, 2]. «Кошмарним
і незрозумілим залишиться «Шахтинська справа». Очевидець процесу говорить,
що вкрай важке враження витікає від «самозвинувачень», котрі схожі на про-
курорську промову… Один звинувачений, що не був підданий експертизі, сказав
захиснику, що його допитували 10 разів і 10 разів перед допитом «водили на
розстріл» [2, 30]. У травні 1929 р. автор записав в щоденнику: «Арешти знову
почастішали тепер, кажуть, беруть особистих знайомих Троїцького» [2, 115].
Суттєвим кроком до встановлення тоталітарної моделі радянського суспільства
було наділення каральними функціями позасудових органів, таких як ДПУ. «Дві
гучні справи, що висіли над країною, будуть дозволені, як кажуть, без суду...
У справі про «змову» Радянської влади (Кондратьєв, Макаров і т.д.) суду не
«Селянське питання» та революційний процес… Випуск ХVIII
267
буде, до кінця жовтня (1930 р. — С.К.) все буде розібрано в ДПУ, головні
винуватці будуть покарані 10-ма роками важкого ув’язнення, інші менше, а
зовсім ні в чому не винних підведуть під «Маніфест» у зв`язку з 7 листопада.
У справі про інші змови» (т. зв. «справа істориків») «теж процесу не перед-
бачається» [2, 233].
Логіка вищого політичного керівництва СРСР вибудовувалася в такій
послідовності: опору прискореній індустріалізації, примусовій колективізації
протиставляв терор. Для того, щоб його здійснити в колись моральному та
релігійному суспільстві виникла необхідність знищити авторитетних носіїв цих
цінностей: церкву і розумних людей (священиків, інтелігенцію, громадян, яких
шанують). Організатори таких акцій розраховували на далекосяжні наслідки:
падіння суспільної моралі, страх перед державним політичним механізмом.
Знищивши або істотним чином підірвавши ці суспільні інститути, влада спро-
щувала шлях до успішного досягнення поставлених цілей. І як наслідок всього
цього — падає ціна людського життя, констатує автор: «Життя людське страшно
дешеве. Біля церкви Василя Кесарійского син одним ударом вбив матір, яка
спробувала присоромити його за хуліганське до неї ставлення» [2, 20]. «Крах
політичний, крах фінансових ї, крах моральний триває», — приходить до не-
втішних висновків автор «Щоденника» [2, 9].
Хліб залишався головним джерелом поповнення державних валютних
запасів. Регламентована схема державного оподаткування, що відповідала інте-
ресам безпосереднього виробника хліба, не відповідала надмірним апетитам
радянського політичного режиму. З 1928 р. радянська держава практикує над-
звичайні заходи, за допомогою яких примусово стягується хліб у селян. І.І. Шітц
стосовно цього зауважує: «Мужики, обдерті новими нападками військового
комунізму, але вже не в умовах розрухи і голоду, а після десяти років зміцнення
нового державного ладу» [2, 8].
Питання примусових хлібозаготівель та їх наслідки в «Щоденнику» Шітца
посідають особливе місце. Інформаційна частина щоденника значною мірою
побудована на повідомленнях із засобів масової інформації, іноді на джерелах,
що характеризують суспільно-політичні настрої громадян: чутки, інформація,
що виходить від людей інтелектуального кола, в якому перебуває автор:
«З хлібом катастрофічне непорозуміння. Повідомляють, що на одному із засі-
дань Риков прямо заявив: «хліб нам потрібен для міст і для закордону; нам
потрібно було або не забезпечити міста хлібом і принизити себе перед світом,
або посваритися «трохи» з селянством. Ми пішли на друге» [2, 10].
У червні 1928 р. «провінційні новини говорили про голод прямо», мужики
застосовували тактику «приховування хліба», «бо по осені їх змушують про-
давати за 80 коп. пуд, але зараз (червень 1928 р. — С.К.) їм же доводиться
купувати хліб по 4 р.». «В Одесі за хлібом чергують; на Кавказі вивішують у
ресторанах аншлаги: обід з хлібом, як у 1922 р. У Полтаві хліба немає.
Приуралля — Саратов, Челябінськ, Тюмень — без хліба». «У Москві з 1-го
липня немає білого хліба, а відпускається якийсь сірий, явно з домішкою чогось
(кукурудзи?), а зовсім не грубого помелу борошна, як запевняє влада» [2, 31].
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ VІ
268
Влада використовує випробуваний відомий ще з давніх часів прийом
«розділяй і володарюй»: «Практика з хлібом дійсно обурлива. З усіх боків
скарги. Одна з останніх, мною почутих у передачі селянки Ряз[анської] губернії:
«Вже на волосних не сподіваються, так надіслали комуніста з Рязані, він зібрав
бідноту: «Вам, — каже, — хліба немає, а у куркулів є; покажіть де». Бідняки —
дурні, все і показали. Думали їм дадуть. А немає. Веліли покласти на воза, дали
червоне полотно з написом і повезли в Рязань: «Біднота дарує, мовляв, свій
хліб» [2, 35].
Примусові хлібозаготівлі негативно позначилися на розвитку підприєм-
ницької ініціативи сільськогосподарського виробника. Офіційні радянські дже-
рела повідомляли про те, що «мужики обов’язково проводять свою тенденцію —
сіяти мінімально, бо зайве відбирають задешево». А на Україні недобір: «Інші
селяни купили собі на зиму хліб, а цей хліб у них відбирають, саджаючи гос-
подарів у в`язницю за небажання продати. І це продовжується до цього дня
(осінь 1930 р. — С.К.), незважаючи на офіційні заборони репресій» [2, 54].
Країна переживала постійний дефіцит товарів першої необхідності. «Това-
рів немає... З того, чого можна їсти немає сиру, ковбаси, сметани, борошна, сиру
і баг. ін... білизняних тканин ніяких вже давно немає». Навіть у колишньому
магазині Єлісєєва, відомого своїм достатком товарів, «у рибному відділі до
недавнього часу торгували цигарками, тепер порожньо. У великому відділі
фруктів тепер «весняний базар квітів» (1930 р. — С.К.). У відділі конди-
терському — дитячі іграшки і зрідка трохи поганенькі цукерки. У парфу-
мерному — одеколон, але немає мила. Торгує один винний, бо в ковбасному
зрідка смажена птиця по 6 руб. за кіло» [2, 185].
Напрошується висновок про те, що товарний голод близький за своїм
рівнем до абсолюту, якщо делегатам XVI з’їзду ВКП(б) (1930 р.) в якості
подарунка представляли можливість придбати «відріз на костюм — хороший
бостон, 3 метри по 54 р., 10 м паперової матерії по 10 р., гумове пальто по 33 р.,
2 пари нижньої білизни, 1 верхня сорочка, 2 котушки ниток, 2 шматка мила
простого, 1 шматок туалетного, 1 жакет вовняного трикотажу по 30 р., 1 пара
взуття.
Крім того на від’їзд видається: 800 гр. масла, 800 гр. сиру, 1 кіло копч.
ковб., 10 коробок консервів, 800 гр. цукру, 100 гр. чаю, 125 цигарок.
Це, звичайно, явний підкуп. І в той же час, яке убозтво! Здавалося б за свої
гроші кожен приїжджий, не лише депутат, міг би вільно купити не тільки речі,
якщо б вони були в обігу, але в тому-то й біда, що ми кричимо про «бурхливе
зростання виробництва», а між тим дві котушки і шматок мила — це привілей»
[2, 195].
Одним із джерел індустріалізації автор називає дешеву робочу силу, а
також розпродаж культурних цінностей: «Починаться Волховстрой... пахне сот-
нею мільйонів... і будувати можна дешево, бо робочі руки коштують дешево: за
1 р. 10 к. можна мати масу чорноробів, що дорівнює 19–20 коп. золотом... от
тільки устаткування дороге, і на нього йде все». А «художнім сховищам прямо
дається наказ «виділити» на продаж цінностей декілька мільйонів золотом.
«Селянське питання» та революційний процес… Випуск ХVIII
269
Подібні накази отримали: Румянцевська бібліотека, петербурзькі палаци, Ермі-
таж і т.д. В Ермітажі вже «взяті на облік» (а за іншими відомостями вже
продані): «Олена Фурман» Рубенса, «Собесський» Рембрандта, «Уортон» Ван
Дейка та інші. З рідких книг є такі, що продають по 25 000 руб. за екземпляр»
[2, 177].
І.І. Шітц усвідомлював усю глибину згубних наслідки для суспільства, які
відбулися після знищенням селянина-виробника, власника. «Вчора (січень
1930 р. — С.К.) надруковано жахливу постанову ЦВК СРСР про повне вилу-
чення, за бажанням місцевої влади, всього майна куркулів з виселенням їх з меж
районів колективізації. А тому остання, по ідеї, повинна захопити незабаром всю
країну, то це рівносильно фізичному знищенню багатьох мільйонів людей з усім
їхнім потомством. І тут же етичний додаток: конфісковане майно куркулів
вноситься в колгоспи як внесок бідняків і наймитів [2, 168].
Разом із тим, на тлі тотальних репресій проти виробників сільськогос-
подарської продукції, автор, не без частки інтелектуальної іронії, характеризує
американського куркуля: «Нині повідомляють, що приїхав з Америки «фермер»
Кемпбел, у якого велике зернове господарство (65 000 га, але тільки 200 ро-
бітників, при найширшому використанні тракторів). Адже це ж куркуль, магнат-
землевласник, а ми його — за зразок! Адже в тому-то й річ, що він господар
підприємства» [2, 84].
Більшовицькі перетворення — далекосяжні. Колишні діяння влади стають
ще більш очевидними в її згубних наслідках для майбутнього: «Чи передбачає
яка б то не було «теорія» політичної економії те господарське становище, що
було створене в нас? Люди з-за відсутності основного стимулу — (інтересу. —
С.К.) — працюють огидно (не кажу про ентузіастів і ідеалістів, такі серед
більшовиків повинні бути), а створені таким ледачим темпом продукти праці ми
збуваємо втридешево за кордон, дешевою конкуренцією вбиваючи там певні
галузі. Приблизно: натомість 1 години роботи йде 5 год., Разом — уп’ятеро, та
продаємо втричі дешевше, всього в 15 разів продуктивність праці нижче. Чи
дивно, що при всьому «бурхливому» темпі нашої економіки ми зубожіємо з
кожним днем. Крутимося, а толку ніякого» [2, 176].
Модернізація, створеної більшовиками країни, прирікала її на неминуче
падіння в глибоку прірву ними ж сформованих соціально-економічних і полі-
тичних інститутів, всієї системи суспільно-політичної організації суспільства.
Це з усією очевидністю розкрилося за часів «великого перелому», частину по-
всякденної історії якого вдалося сфотографувати і донести сучасному читачеві
професійному історику І.І. Шітцу.
_______________
1. Володимир Береловіч. Післямова. Про автора та його рукописи // І.І. Шітц.
Щоденник «великого перелому» (березень 1928 — серпень 1931 р.). — Paris, 1991.
2. І.І. Шітц. Щоденник «великого перелому» (березень 1928 — серпень 1931 р.). —
Paris, 1991.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-123576 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5791 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T04:06:16Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Капустян, С.С. 2017-09-06T15:07:34Z 2017-09-06T15:07:34Z 2011 Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І. І. Шітца) / С.С. Капустян // роблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 18. — С. 265-269. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123576 uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. «Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст. Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І.І. Шітца) Article published earlier |
| spellingShingle | Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І.І. Шітца) Капустян, С.С. «Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст. |
| title | Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І.І. Шітца) |
| title_full | Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І.І. Шітца) |
| title_fullStr | Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І.І. Шітца) |
| title_full_unstemmed | Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І.І. Шітца) |
| title_short | Формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника І.І. Шітца) |
| title_sort | формування сталінського командно-репресивного режиму (на прикладі щоденника і.і. шітца) |
| topic | «Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст. |
| topic_facet | «Селянське питання» та революційний процес першої третини ХХ ст. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123576 |
| work_keys_str_mv | AT kapustânss formuvannâstalínsʹkogokomandnorepresivnogorežimunaprikladíŝodennikaííšítca |