Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії
У статті на широкій джерельній базі розглядається соціальне становище у Російській імперії відомого одеського купця Ф.П. Родоканакі та його родини. Простежуються глибині процеси, які відбувалися у середовищі хіоської аристократії, що облаштувалася в Одесі. В статье на широкой источниковой базе рас...
Saved in:
| Published in: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123828 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії / В.В. Томазов // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 20. — С. 201-209. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-123828 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Томазов, В.В. 2017-09-10T18:39:18Z 2017-09-10T18:39:18Z 2012 Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії / В.В. Томазов // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 20. — С. 201-209. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123828 930.253.929(477.74)(092) У статті на широкій джерельній базі розглядається соціальне становище у Російській імперії відомого одеського купця Ф.П. Родоканакі та його родини. Простежуються глибині процеси, які відбувалися у середовищі хіоської аристократії, що облаштувалася в Одесі. В статье на широкой источниковой базе рассматривается социальное положение в Российской империи известного одесского купца Ф.П. Родоканаки и его семьи. Освещаются глубинные процессы, которые имели место в среде хиосской аристократии, обосновавшейся в Одессе. In the article on the considerable source basis has been analyzed the social status in the Russian empire of the famous Odessa’s merchant F.P. Rodocanaki and his family; has been researched the radical processes among the Chios’ aristocracy that settled in Odessa. uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії |
| spellingShingle |
Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії Томазов, В.В. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії |
| title_short |
Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії |
| title_full |
Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії |
| title_fullStr |
Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії |
| title_full_unstemmed |
Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії |
| title_sort |
соціальний статус федора павловича родоканакі та його родини в російській імперії |
| author |
Томазов, В.В. |
| author_facet |
Томазов, В.В. |
| topic |
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії |
| topic_facet |
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті на широкій джерельній базі розглядається соціальне становище у
Російській імперії відомого одеського купця Ф.П. Родоканакі та його родини.
Простежуються глибині процеси, які відбувалися у середовищі хіоської аристократії, що облаштувалася в Одесі.
В статье на широкой источниковой базе рассматривается социальное
положение в Российской империи известного одесского купца Ф.П. Родоканаки
и его семьи. Освещаются глубинные процессы, которые имели место в среде
хиосской аристократии, обосновавшейся в Одессе.
In the article on the considerable source basis has been analyzed the social status
in the Russian empire of the famous Odessa’s merchant F.P. Rodocanaki and his
family; has been researched the radical processes among the Chios’ aristocracy that
settled in Odessa.
|
| issn |
2307-5791 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/123828 |
| citation_txt |
Соціальний статус Федора Павловича Родоканакі та його родини в Російській імперії / В.В. Томазов // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 20. — С. 201-209. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT tomazovvv socíalʹniistatusfedorapavlovičarodokanakítaiogorodinivrosíisʹkíiímperíí |
| first_indexed |
2025-11-25T23:52:49Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:52:49Z |
| _version_ |
1850588904920449024 |
| fulltext |
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Випуск ХХ
201
УДК 930.253.929(477.74)(092)
В.В. Томазов
(м. Київ)
СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС ФЕДОРА ПАВЛОВИЧА РОДОКАНАКІ
ТА ЙОГО РОДИНИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
У статті на широкій джерельній базі розглядається соціальне становище у
Російській імперії відомого одеського купця Ф.П. Родоканакі та його родини.
Простежуються глибині процеси, які відбувалися у середовищі хіоської арис-
тократії, що облаштувалася в Одесі.
Ключові слова: Ф.П. Родоканакі, Одеса, Хіос, родинна, купець, гільдія, бла-
годійництво, торгівля, спадковий почесний громадянин, герб, дворянство.
В статье на широкой источниковой базе рассматривается социальное
положение в Российской империи известного одесского купца Ф.П. Родоканаки
и его семи. Освещаются глубинные процессы, которые имели место в среде
хиосской аристократии, обосновавшейся в Одессе.
Ключевые слова: Ф.П. Родоканаки, Одесса, Хиос, семья, купец, гильдия, бла-
готворительность, торговля, потомственный почетный гражданин, герб,
дворянство.
In the article on the considerable source basis has been analyzed the social status
in the Russian empire of the famous Odessa’s merchant F.P. Rodocanaki and his
family; has been researched the radical processes among the Chios’ aristocracy that
settled in Odessa.
Keywords: F.P. Rodocanaki, Odessa, the Chios, family, merchant, guild, charity,
trade, honorary citizen by birth, arms, nobility.
Представники старовинного аристократичного хіоського роду Родоканакі
облаштували в Одесі у першій чверті ХІХ ст. могутню торгово-фінансову
імперію і протягом понад 80 років здійснювали значний вплив на економічний
розвиток не тільки причорноморського регіону, але і всієї Російської імперії.
Обравши Одесу як місце ведення свого бізнесу, вони поступово почали
«вростати» у місцеве середовище, активно жертвуючи величезні кошти на
культурний і соціальний розвиток нової батьківщини.
Засновником фінансово-торгової імперії був Федір Павлович Родоканакі,
який народився на острові Хіос у 1799 р.1 у родині місцевого купця Павла
Еммануїловича Родоканакі з гілки Влаху (1749–1801) та Янгу Георгіївни Раллі
(1763–1845)2. Разом зі своїми братами — Пандья (Панделієм; 1786–1846),
Еммануїлом (1789–1855), Петром (1791–1822), Георгієм (1795–1855), Стефаном
(1796–1882) та Лукою (1801–1834) — він створив експортно-імпортну фірму,
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІІ
202
яка спеціалізувалася перш за все на торгівлі збіжжям. 22 січня 1819 р. брати
підписали договір про створення торгового дому, який мав чотири філіали: у
Смирні, Ліворно, Одесі та головне представництво у Константинополі3.
Представником родини в Одесі був призначений Федір Павлович, котрий
оселився тут у тому ж 1819 р. та, як він зазначає у своєму духовному заповіті,
«…производил торговлю совместно с моими братьями, как в Западной Европе,
так равно и в здешнем крае честно и добросовестно…»4.
12 червня 1819 р. Федір Павлович за власним бажанням та за дозволом
херсонського військового губернатора графа О.Ф. Ланжерона набув російського
підданства5, а 9 червня того ж року він звернувся з проханням про зарахування
його до 1-ї гільдії одеського купецтва та оголосив капітал «собственными
трудами приобретенный» у 50 100 руб.6 Рішенням Херсонської казенної палати
від 11 листопада 1826 р. Ф.П. Родоканакі був долучений до 1-ї гільдії7.
Ф.П. Родоканакі виявився надзвичайно здібним комерсантом. Його фінан-
сові статки швидко зростали. Основу експорту торгового дому «Ф.П. Родо-
канакі» становила південноукраїнська пшениця, а також інші продукти сіль-
ського господарства — льон, вовна, шкіра, а імпортувалися — бруківка, кава,
вина, а також європейські меблі, тканини тощо. У 1827 р. загальний оборот
фірми досяг близько 1,2 млн руб., а через десять років — 1838 р. — понад
5,5 млн8. У документах зазначалося, що на 1861 р. «он [Ф.П. Родоканакі. — В.Т.]
производит весьма обширную заграничную торговлю и банковские дела, и
обороты его простираются от 3,5 мил. до 5 мил. руб. серебром»9. Значному
збагаченню сприяли і банківські операції. Ф.П. Родоканакі був одним із за-
сновників Петербурзького міжнародного (1869), Азовсько-Донського (1871),
Ростовського-на-Дону (1871) та Кишинівського (1871) комерційних і Бесса-
рабсько-Таврійського земельного (1872) банків10. Нерухоме майно Ф.П. Родо-
канакі на 1851 р. складалося з десяти кам’яних будинків в Одесі та трьох маєтків
у Бессарабії, загальною площею у 27 000 десятин землі11.
Треба відзначити, що Федір Павлович, як і більшість купців-хіосців, був
щедрим меценатом і філантропом. Він був одним із засновників та незмінним
членом правління Грецького благодійного товариства12. Його коштом було
засновано 1873 р. грецьке жіноче училище в Одесі, яке отримало назву Родо-
канакіївське13. За заповітом Ф.П. Родоканакі, школі на острові Хіос було по-
жертвувано 5000 руб., лікарні на Хіосі — 3000 руб., одеській грецькій Свято-
Троїцькій церкві — 2000 руб., 10 000 руб. − для одного з богоугодних закладів
Афін, по 2000 руб. — чотирьом богоугодним закладам Одеси, кошти на одне
іменне ліжко у Стурдзівському закладі сестер-жалібниць14.
Такий розмах економічної і філантропічної діяльності звичайно не зали-
шався поза увагою міських та імперських властей. Федір Павлович неодно-
разово відзначався різними нагородами й почесними званнями, залучався до
громадських і державних органів, що сприяло зміцненню соціального становища
родини на новій батьківщині.
Так, він був серед 17 осіб, які увійшли до спеціального комітету, створеного
для розробки проекту положення про громадське управління Одесою, а також
обраний одним з перших гласних Одеської міської думи15.
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Випуск ХХ
203
21 вересня 1833 р. від одеського градоначальника статського радника
О.І. Левшина до Сенату надійшов рапорт, у якому чиновник клопотав про
надання Федору Павловичу Родоканакі звання спадкового почесного грома-
дянина, оскільки останній перебував у 1-й гільдії купецтва понад десять років —
з 1819 р., та «никаким судебным приговором опорочен не был»16. 11 квітня
1834 р. відповідне рішення Сенату було прийнято17, а 1857 р. на прохання
Федора Павловича Родоканакі було виготовлено і грамоту на почесне грома-
дянство18. Це звання Ф.П. Родоканакі отримав одним із перших серед одеських
комерсантів19.
Федір Павлович був нагороджений золотою медаллю на аннинській стрічці
з написом «за ревність» для носіння на шиї, золотою медаллю на олександ-
рівській стрічці за сприяння приборканню 1837 р. чуми в Одесі, а також брон-
зовою медаллю на пам’ять про війну 1853–1856 рр. на аннинській стрічці20.
23 серпня 1848 р. уряд вшанував його почесним званням комерції радника21, яке,
починаючи з 1824 р., надавалося купцям, котрі перебували у 1-й гільдії купецтва
12 років поспіль, та дорівнювалося VIII класу статської служби. До того ж це
звання надавало синам комерції радників право вступати на державну службу
канцелярськими чиновниками другого розряду.
28 квітня 1861 р. міністр фінансів Російської імперії О.М. Княжевич, спира-
ючись на представлення новоросійського і бессарабського генерал-губернатора
графа О.Г. Строганова, спрямував на «височайше ім’я» клопотання про нагород-
ження Ф.П. Родоканакі орденом св. Станіслава 3-го ступеня. У документі
зазначалося, що «старший член Одесского отделения Коммерческого совета,
потомственный почетный гражданин, коммерции советник и одесский 1-й гиль-
дии купец Федор Родоканаки долговременною 30-летнею своею службою в этом
звании и известными в торговом отношении значительными коммерческими
оборотами, едва ли не первым в Новороссийском крае, обращает на себя
особенное внимание начальства»22.
Федір Павлович був нагороджений і закордонними орденами: тосканським
св. Йосифа 3-го ступеня за виконання обов’язків почесного консула цієї держави
у м. Одесі23 та командорським хрестом грецького ордену Спасителя за допомогу
голодуючим мешканцям острова Крит24.
Про рівень довіри російської влади до Ф.П. Родоканакі свідчить і ситуація
навколо голодуючих критян, які підняли повстання у 1866–1869 рр. проти
турецького панування. Російська імперія всіляко допомагала повстанцям, але не
бажала робити це публічно, оскільки це призвело б до погіршення міжнародних
відносин. Тому було прийнято рішення здійснювати допомогу через Ф.П. Родо-
канакі. На закупівлю хліба для критян російським урядом було виділено
50 тис. руб., а купець від власного ім’я його придбав і доставив25.
1828 р. у Відні Ф.П. Родоканакі обвінчався з Аргетою (Орієттою) Фомівною
Галаті, дочкою Фоми (Томазо) Галаті та Ангелікі Негропонте26. Наречена
народилася близько 1811 р.27 Цей шлюб відповідав традиціям хіоської матри-
моніальної політики — Аргета походила зі старовинного і впливового хіоського
роду, неодноразово пов’язаного родичанням із родом нареченого. Від цього
шлюбу Федір Павлович мав трьох дочок і сина28.
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІІ
204
Найстарша з доньок подружжя Родоканакі — Іфігенія — народилася
1 травня 1834 р., а 3 травня того ж року охрещена в одеській грецькій Свято-
Троїцькій церкві. Її хрещеними батьками були представники відомої одеської
купецької родини — Іван Фотійович Папудов та дружина Костянтина Фотійо-
вича Папудова — Деспіна Пантеліївна29. 2 червня 1854 р. Іфігенія в одеській
грецькій Свято-Троїцькій церкві обвінчалася з Панделієм (Пандьєю) Михайло-
вичем Агеласто, марсельським купцем, представником старовинної хіоської
родини30.
Друга дочка — Аріадна — народилася близько 1842 р.31 18 січня 1861 р.
вона в одеській грецькій Свято-Троїцькій церкві обвінчалася зі своїм родичем,
одеським 1-ї гільдії купцем та компаньйоном батька Матвієм Миколайовичем
Маврогордато32.
Наймолодша дочка — Марія — народилася 21 листопада 1847 р., а охре-
щена 15 лютого 1848 р. в одеській грецькій Свято-Троїцькій церкві. Її хреще-
ними батьками стали грецький підданий Іван Костянтинович Дума і дружина
ізмаїльського купця Якума Пиципіо — Ерато Матвіївна33. Вона стала дружиною
свого родича марсельського купця Еммануїла Павловича Родоканакі34.
Єдиний син Федора Павловича — Перикл — народився 22 червня 1840 р., а
був охрещений 29 липня того ж року в одеській грецькій Свято-Троїцькій
церкві. Хрещеною матір’ю хлопчика була дочка одеського 3-ї гільдії купця
дівиця Антипа Костянтинівна Дела35.
Федір Павлович помер 24 лютого 1882 р. у віці 84 років і був похований в
Одесі36, а його дружина Орієтта Фомівна — 11 травня 1885 р. у віці 75 років і
тут же в Одесі знайшла останній притулок37.
За заповітом Ф.П. Родоканакі, левову частку майна успадковував його єди-
ний син Перикл, а саме — чотири будинки в Одесі (загальна вартість
685 тис. руб.) та закладні кріпості на два будинки у Вознесенську (6 тис. руб.),
товариський внесок у торговий дім «Ф.П. Родоканакі» (200 тис. руб.), статутний
капітал у торговому домі «Ф. Єнні та Кº» (65 тис. руб.), 235 паїв «Товариства
Південноросійського шкіряного виробництва» (117,5 тис. руб.), 31 пай «Това-
риства виноробства в Одесі» (31 тис. руб.), 82 паї «Одеського товариства фаб-
ричного виробництва фарб та лаків» (82 тис. руб.), 87 паїв «Товариства винного
виробництва братів І. та В. Синадіно» (43,5 тис. руб.), 2598 паїв «Товариства
паперово-джгутової фабрики» в Одесі (122 098 руб. 50 коп.), 200 акцій «Това-
риства сталеливарного та механічного заводу «Сормове» (34 тис. руб.), 111 ак-
цій «Брянського рейкопрокатного металічного заводу» (56 610 руб.), 70 акцій
«Ленського золотопромислового товариства» (55 650 руб.), один установчий пай
«Російського зовнішньоторговельного банку» (403 руб.) та ділянку пустопорож-
ньої землі в Одесі (938 руб.), загальна вартість майна за виключенням боргів —
991 370 руб., а також закладні кріпості на дачу в Одесі та маєтки Градищі,
«Герман» і Маклеутани Бельцського повіту Бессарабської губернії38.
Удова Федора Павловича — Орієтта Фомівна — «в знак искренней …
благодарности за ее заботы» про спочилого чоловіка, отримала у пожиттєве
користування будинок в Одесі з усім майном, одноразову виплату у 150 000 руб.
сріблом та щорічне утримання у 16 00039.
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Випуск ХХ
205
Дочкам же було виділено значні грошові суми з урахуванням отриманого
посагу: Іфігенії Агеласто — 300 тис. руб., Аріадні Маврогордато — 275 тисяч та
Марії Родоканакі — 203 тисячі40.
Із приходом до керівництва батьківською фірмою, Перикл Федорович про-
тягом багатьох років зберігав високий авторитет торгового дому. П.Ф. Родо-
канакі мав значний діловий досвід, оскільки батько ще замолоду залучав його до
родинної справи. Значну допомогу Периклу надавали компаньйони Федора
Родоканакі — Іван Синадіно та зять Микола Маврогордато.
Перикл Федорович продовжував традиції Федора Павловича, жертвуючи
значні кошти на людинолюбні справи, був піклувальником різних благодійних
установ і громадських об’єднань, членом інституцій, що сприяли розвитку
промисловості, торгівлі та фінансів. Так, 1869–1876 рр. — піклувальник Гура-
Галбинського однокласного училища Бендерського повіту Бессарабської губер-
нії, 1879–1881 рр. — почесний мировий суддя Аккерманського мирового округу,
з 1876 р. — член облікового комітету одеської контори Державного банку41.
23 жовтня 1871 р. як голова правління Одеського міського кредитного това-
риства був нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ступеня, а 22 травня
1879 р. за представленням Головного управління Товариства піклування про
поранених та хворих військових нагороджений знаком Червоного Хреста42.
1 березня 1886 р. міністр фінансів Російської імперії М.Х. Бунге клопотав перед
імператором про відзначення Перикла «во внимание услуг, оказанных торговле,
местной фабрично-заводской промышленности и купечеству Одессы» високою
державною нагородою — орденом св. Володимира43. 13 квітня того ж року
Перикл став кавалером ордена св. Володимира 4-го ступеня, що відкривало
йому шлях до спадкового дворянства. 15 липня 1889 р. П.Ф. Родоканакі отримав
наступну нагороду — орден св. Анни 2-го ступеня44.
У 1896 р. міністр фінансів Російської імперії С.Ю. Вітте звернувся на «висо-
чайше імператорське ім’я» з проханням про возведення Перикла Родоканакі у
російське спадкове дворянство. У своєму рапорті він так обґрунтовував заслуги
підприємця: «Благодаря предприимчивости и выдающейся энергии Родоканаки
в Одессе и других центрах юга России впервые возникли разные производства,
которые, в значительной степени, развили отечественную промышленность. Ему
обязаны своим возникновением и развитием, между прочим, Кавказское паро-
ходство, содержащее шестью пароходами срочные рейсы по портам Черного
моря; Новороссийская паровая мельница в городе Севастополе, перемалы-
вающая до 6500 пудов (муки. — В.Т.) в сутки высокого помола; Товарищество
Южно-русского кожевенного производства, с ежегодным оборотом в 1 200 000
рублей, удостоившееся на бывшей Всероссийской выставке в Нижнем Новго-
роде высшей награды — государственного герба; Товарищество южнорусского
бумагопрядильного и ткацкого производства; Одесское товарищество фабрич-
ного производства красок и лаков; Товарищество южнорусского бумагоджу-
тового и ткацкого производства; Товарищество Старо-Синявского сахарного
завода; Товарищество производителей шампанских вин и коньяку по француз-
скому способу, а равно винокуренный и пивоваренный заводы, паровая муко-
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІІ
206
мольная мельница, фабрика перловых круп и риса и др. […] Независимо от сего,
Перикл Родоканаки, состоя учредителем и председателем Одесского городского
кредитного общества, своим усердием и трудами много способствовал развитию
дел сего общества»45.
Височайший указ про возведення у дворянство Перикла Федоровича був
отриманий 13 грудня 1896 р.46 17 березня Херсонське дворянське депутатське
зібрання внесло П.Ф. Родоканакі до 1-ї частини губернської родовідної книги47,
а 5 червня того ж року Урядовий Сенат постановив видати йому дворянську
грамоту48.
1897 р. на прохання Перикла Федоровича гербовим відділенням департа-
менту герольдії Сенату було розроблено проект родового герба Родоканакі. Він
виглядав так: «Лазуревый щит разделен серебряным греческим крестом, со-
провождаемым в углах четырьмя золотыми корзинами с розами натурального
цвета; над каждой корзиной шесть золотых звезд о шести лучах. Щит увенчан
дворянским коронованным шлемом. Нашлемник: два черных орлиных крыла.
Намет: лазуревый с серебром»49. Проект герба ґрунтувався на пропозиціях, отри-
маних від прохача. Так, срібний хрест мав підкреслювати грецьке походження
роду, а золоті корзини з розами, усіяні зірками, з давніх-давен використову-
валися на родових печатках і свідчили про родове прізвище власників, оскільки
з грецької мови Родоканакі перекладалося як троянда (від родон — троянда)50.
Але герб не був затверджений Герольдією, оскільки Перикл Федорович
31 жовтня 1899 р. у віці 59 років помер у Парижі від «розриву серця». Його тіло
було привезено в Одесу і 21 листопада того ж року поховано на старому
міському кладовищі51. Дітей він не мав.
Ще у 1878 р. Перикл, незважаючи на висловлене батьком у заповіті поба-
жанням одружитися з «одноплемінницею»52, вступив у шлюб з удовою від-
ставного ротмістра полькою Венцеславою Феліксівною Юр’євич, уродженою
Барчевською53. Цей союз, який порушував усталені матримоніальні традиції, був
віддзеркаленням глибинних змін, що відбувалися у замкненому середовищі
хіоської аристократії, яка оселилася в Російській імперії. Процес поступової
асиміляції впливав і на шлюбну політику54.
У 1884 р. молодший син Венцеслави Феліксівни від першого шлюбу —
Павло (Павло-Франциск Ассизський-Ноберг) Станіславович Юр’євич — був
усиновлений Периклом Федоровичем зі всіма правами55. Саме Павло успадкував
усе майно родини Родоканакі56. Однак, за заповітом П.Ф. Родоканакі, протягом
п’яти років після його смерті управління фірмою переходило до його ком-
паньйонів — Костянтина Петровича Калоті та племінника Матвія Миколайовича
Маврогордато57. Думається, що це було невипадкове рішення: справи фірми
йшли погано, останні роки власник хворів, мешкав постійно за кордоном і
значно занедбав родовий бізнес, тому він, не довіряючи недосвідченому па-
сербу, сподівався, що його компаньйони зможуть відродити могутність торгово-
фінансової імперії Родоканакі. Компаньйони всіляко намагалися зберегти фірму,
однак 1901 р. вимушені були її ліквідувати58.
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Випуск ХХ
207
Досліджуючи долю Федора Павловича Родоканакі та його родини, їхню
різноманітну діяльність і сходження по соціальній драбині Російської імперії,
неможна не помітити глибині трансформації, що відбувалися у середині хіо-
ських кланів. Надзвичайно замкнена етносоціальна група, пронизана багаточи-
сельними родинними зв’язками, з високим рівнем національної самосвідомості
все ж поступово асимілювалася у російському середовищі. Представники хіо-
ських родів інтегрувалися до російського суспільства, стаючи невід’ємною
частиною його еліти.
————————
1 Н.О. Терентьєва (Терентьева Н. Одесские купцы Родоканаки // Подвижники й
меценати: грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII–XIX ст. — К., 2001. —
С. 153) та К. Авгітидіс (Аυγητίδης Κ. Θεόδωρος Παύλου Ροδοκανάκης. — Χίος, 2004. —
Σ. 11, 20) у своїх працях наводять іншу дату народження — 1797 р., спираючись,
імовірно, на відомості з праці М.Д. Стурдзи: Stourdza M.D. Grandes familles de Grèce,
d’Albanie et de Constantinople. Dictionnaire historique et généalogique. — Paris, 1983. —
P. 399. Однак у російських документах зустрічаємо інше: у клопотанні про зарахування
до 1-ї гільдії одеського купецтва, датованому 1819 р., Федір Павлович зазначений як
20-річний (Державний архів Одеської області (Далі — Держархів Одеської обл.), ф. 4,
оп. 1а, спр. 411, арк. 6); у клопотанні про дозвіл на виїзд за кордон, датованому
15 листопада 1854 р., зазначений як 54-річний (Російський державний історичний архів
(Далі — РДІА), ф. 1286, оп. 1854, спр. 15, арк. 1–2), з чого випливає, що він народився
десь наприкінці 1799 р. Ця дата наведена також у праці Ф. Янници, яку автор, імовірно,
вирахувала за документами з особистого фонду Родоканакі-Юр’євичів (див.: Янници Ф.
Греческий мир в конце 18 — начале 20 вв. по российским источникам (к вопросу об
изучении самосознания греков). — М., 2002. — С. 177).
2 Держархів Одеської обл., ф. 4, оп. 1а, спр. 411, арк. 6; Argenti P. Libro d’oro de la
noblesse de Chio: 2 vol. — London, 1955. — V. 2. — P. 141–142.
3 Терентьева Н. Указ. соч. — С. 154.
4 Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 4, арк. 1–1 зв.
5 РДІА, ф. 1343, оп. 39, спр. 4108, арк. 4–4 зв.
6 Держархів Одеської обл., ф. 4, оп. 1а, спр. 411, арк. 3, 6 зв.
7 Там само, арк. 20–22 зв.
8 Янници Ф. Указ. соч. — С. 180.
9 РДІА, ф. 40, оп. 1, спр. 16, арк. 22.
10 Шевченко В. Приватне банкірське підприємництво в Одесі (ХІХ — початок
ХХ ст.). — К., 2010. — С. 82, 84.
11 РДІА, ф. 1286, оп. 1854, спр. 15, арк. 1.
12 Держархів Одеської обл., ф. 765, оп. 1, спр. 1, арк. 11–11 зв.; спр. 3, арк. 1–2 зв.
13 Детальніше див.: Терентьева Н. Указ. соч. — С. 157–158; Аυγητίδης Κ. Op. cit. —
Σ. 102–109.
14 Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 4, арк. 4.
15 Шевченко В. Вказ. праця. — С. 141, 145.
16 РДІА, ф. 1343, оп. 39, спр. 4108, арк. 1б.–3 зв.
17 Там само.
18 Там само, арк. 6 зв.–7.
Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Розділ ІІІ
208
19 Шевченко В. Вказ. праця. — С. 129.
20 РДІА, ф. 40, оп. 1, спр. 16, арк. 22–23 зв.
21 Там само.
22 Там само.
23 Там само.
24 Держархів Одеської обл., ф. 1, оп. 140, спр. 41, арк. 1–4.
25 Детально див.: Янници Ф. Указ. соч. — С. 186–187.
26 Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 4, арк. 1 зв.
27 РДІА, ф. 1286, оп. 1854, спр. 15, арк. 1–2.
28 У метричних книжках одеської грецької Свято-Троїцької церкви зустрічаються
ще такі записи: Родоканакі Іфігенія, дочка одеського купця Федора Павловича Родо-
канакі та його дружини Арести, народилася 1 квітня 1831 р. Хрещений батько: турець-
кий підданий Матвій Маврогорадато (Греки Одессы. Именной указатель по метричес-
ким книгам Одесской Греческой Свято-Троицкой церкви / Авторы-сост.: Л.Г. Белоусова,
Т.Е. Волкова, Г.Л. Малинова, В.В. Харковенко. — Одесса, 2000. — Ч. 1: 1800–1831. —
С. 236–227) та Родоканакі Ангеліна Федорівна, дочка одеського почесного громадянина,
померла 20 лютого 1850 р. у віці 13 років (Там же. — 2002. — Ч. 2: 1834–1852. —
С. 262–263). Схоже, що ця інформація відноситься до померлих дочок нашого героя.
К. Авгітидіс наводить відомості про сина Павла, який народився і помер 1843 р. на
Сиросі (Аυγητίδης Κ. Op. сit. — Σ. 21).
29 Греки Одессы… — Ч. 2. — С. 262–263.
30 Там же. — 2004. — Ч. 3: 1853–1874. — С. 180–181.
31 РДІА, ф. 1286, оп. 1854, спр. 15, арк. 1–2.
32 Про цю родину див.: Томазов В. Рід Маврогордато (гілка Нікола) на Півдні
Російської імперії: історико-просопографічне дослідження // Український історичний
журнал. — 2010. — № 2. — С. 235–245.
33 Греки Одессы… — Ч. 2 — С. 262–263.
34 Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 4, арк. 3.
35 РДІА, ф. 1343, оп. 36, спр. 21 168, арк. 16.
36 Греки Одессы… — 2005. — Ч. 4: 1875–1891. — С. 216–217.
37 Там же.
38 Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 8, арк. 3–3 зв.
39 Там само, арк. 1 зв.–2.
40 Терентьева Н.А. Указ. соч. — С. 159, 162; Янници Ф. Указ. соч. — С. 189;
Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 4, арк. 1–3.
41 РДІА, ф. 1343, оп. 36, спр. 21 168, арк. 10–14.
42 Там само.
43 Там само, ф. 40, оп. 1, спр. 38, арк. 40.
44 Там само, ф. 1343, оп. 36, спр. 21 168, арк. 10–14.
45 Там само, ф. 40, оп. 1, спр. 48, арк. 181–182 зв.
46 Там само, арк. 181.
47 Там само, ф. 1343, оп. 36, спр. 21 168, арк. 18–19.
48 Там само, оп. 49, спр. 1491, арк. 2–2 зв.
49 Там само, арк. 16.
50 Там само, арк. 3.
51 Греки Одессы… — 2005. — Ч. 5: 1802, 1892–1906. — С. 236–237.
52 Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 4, арк. 3 зв.
53 Там само, ф. 188, оп. 1, спр. 6, арк. 4.
Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Випуск ХХ
209
54 Див.: Томазов В. Хиосцы в Российской империи: социальная адаптация и нацио-
нальная самоидентификация // Греки у міжнародній торгівлі на Півдні Російської імперії
XVIII–XIX ст. Міжнародна конференція. Київ–Ніжин, 8–10 жовтня 2010. — К., 2010. —
С. 22–24; Його ж. Рід Маврогордато: проблема соціальної адаптації та національної
самоідентифікації // Державотворчі та цивілізаційні здобутки українського народу.
Національна та історична пам’ять. Зб. наук. пр. — К., 2011. — Вип. 1. — С. 304–322.
55 Держархів Одеської обл., ф. 188, оп. 1, спр. 6, арк. 3.
56 Там само, спр. 8, арк. 2–7.
57 Там само, спр. 4, арк. 7–7 зв.
58 Там само, спр. 11, арк. 9–10; спр. 18, арк. 1–2.
|