Cover Image

Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях

В статті досліджуються основні історіографічні тенденції вивчення діяльності опозиційного руху в УРСР в другій половині 1960-х – початку 1980-х рр. В статье исследуются основные историографические тенденции изучения оппозиционного движения в УССР во второй половине 1960-х – начале 1980-х гг. The art...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Date:2010
Main Author: Ніколаєць, К.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут історії України НАН України 2010
Subjects:
Історіографічні дослідження
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12415
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях / К. Ніколаєць // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 405-414. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1860168692929658880
author Ніколаєць, К.
author_facet Ніколаєць, К.
citation_txt Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях / К. Ніколаєць // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 405-414. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
collection DSpace DC
description В статті досліджуються основні історіографічні тенденції вивчення діяльності опозиційного руху в УРСР в другій половині 1960-х – початку 1980-х рр. В статье исследуются основные историографические тенденции изучения оппозиционного движения в УССР во второй половине 1960-х – начале 1980-х гг. The article is dedicated to the main historiographical trends in the investigations of oppositional movements in Soviet Ukraine during second half of 1960th – at the beginning 1980th.
first_indexed 2025-12-07T17:57:27Z
format Article
fulltext 405 Катерина Ніколаєць* Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях В статті досліджуються основні історіографічні тенденції вив- чення діяльності опозиційного руху в УРСР в другій половині 1960-х – початку 1980-х рр. Ключові слова: опозиція, інакомислення, інтелектуальний спротив, історіографія, наукові дослідження. Вимушена лібералізація методів управління радянською дер­ жавою у післясталінський період забезпечила, принаймні, номі­ нальну можливість публічно відстоювати норми і положення, які передбачали захист прав людини та національних інтересів меш­ канців  СРСР.  На  території  України,  окрім  правозахисного  спря­ мування, дисидентський рух увібрав в себе відображення націо­ нальних прагнень українців. Зміна історіографічної ситуації після відновлення  Української  державності  забезпечила  можливість неупередженого вивчення діяльності представників українсько­ го опозиційного руху, який об’єднав як тих, хто виступав за ре­ формування радянського режиму, так і затятих його противників. Складовою частиною опозиційного руху на українських зем­ лях можна розглядати рух дисидентів та національно­визволь­ ний рух, які певною мірою перепліталися. Історіографічний аналіз праць пострадянських вчених, присвячених даній тематиці, прак­ тично  не  проводився. Виключення  становлять  вступні  розділи наукових досліджень В. Барана,  Ю. Бажана, В. Даниленка,  Ю. Да­ нилюка, А. Русначенка1  Однак у них згадана проблема висвітлю­ * Ніколаєць К.М. — кандидат історичних. наук, доцент кафедри економіч­ ної теорії Вінницького державного аграрного університету. 1 Баран В. Україна 1950–1960­х рр.: Еволюція тоталітарної системи. – Львів, 1996; Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946– 1980­і рр.)  // Україна  крізь  віки. – К., 1999. – Т. 13.  – 304 с.; Данилюк Ю., Бажан О. Опозиція в Україні (друга половина 50­х – 80­ті рр. ХХ ст.). – К., 2000; Русначенко А. Національно­визвольний рух в Україні. Середина 50­х – поч. 90­х років. – К., 1998. 406 Катерина Ніколаєць валася лише у контексті історіографії дослідження проблематики їх праць. Тому метою даної публікації є визначення стану дослід­ ження опозиційного руху в УРСР другої половини 1960­х – почат­ ку 1980­х рр. У 1965 р. у формі рукопису першому секретарю ЦК Компартії України П. Шелесту і голові Ради Міністрів України В. Щербиць­ кому І. Дзюбою була подана праця «Інтернаціоналізм чи русифіка­ ція?». Автор висвітлив проблеми національного, економічного та культурного  розвитку  України. Посилаючись  на праці  класиків марксизму, рішення партії, він описав «деформації» марксизму в Україні і висловив надію на ліквідацію негативних явищ. І. Дзюба прийшов до висновку, що в результаті урядової русифікаторської політики українська культура посіла другорядне місце в респуб­ ліці, стала додатком до російської. Можна цілком погодитися із висновком автора, що русифікація стала одним із головних еле­ ментів політики вищого партійно­державного керівництва СРСР в УРСР. В цих умовах історична наука дедалі більше політизува­ лася і використовувалася в ідеологічній боротьбі, націлювалася на насадження комуністичної свідомості у суспільстві2. Окремі згадки про опозиційний рух другої половини 1960­х – початку 1980­х рр. містилися у курсі лекцій з історії України, який побачив світ у 1992 р. У розділі, присвяченому висвітленню сус­ пільно­політичного життя УРСР у 1960 – 1980­х рр. наголошува­ лося на негативних аспектах русифікації, йшлося про пересліду­ вання видатних діячів української культури, вказувалося на запе­ речення та ігнорування культури українського народу окремими представниками різних верств населення. Однак діяльність пред­ ставників української опозиції, за виключенням згадки про В. Сту­ са, фактично опинилася поза увагою автора розділу Г. Сургая3 . У 1992 р.  у  збірнику  «Сторінки  історії  України ХХ  століття» було вміщено  роботу Ю. Зайцева «Дисиденти: Опозиційний рух 60–80­х рр.» Автор змалював соціальний портрет учасників ди­ сидентського руху, визначив загальні цілі, які ставили перед со­ 2 Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій. – К., 2004. – С. 365. 3 Сургай  Г.  Суспільно­політичне  життя.  Соціально­економічне  становище (друга  половина  60­х  –  середина  80­х  років)  //  Історія  України:  Курс лекцій. – К., 1992. – С. 380–403. Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР ... 407 бою  його  учасники. Окремо  в роботі  подана оцінка  кількісного складу учасників руху та причини і характер зародження політич­ ного  дисидентства.  Автор  показав  значення  «самвидаву»  для поширення опозиційних настроїв у суспільстві та проаналізував правове підґрунтя, що дозволяло притягати дисидентів до кримі­ нальної відповідальності. Загальний висновок публікації зводився до твердження, що основна маса дисидентів не виступали за пова­ лення радянського режиму, а висловлювалися лише за його удос­ коналення, зокрема, припинення політики русифікації в УРСР4 . Одним із перших із пострадянських вчених комплексно вивча­ ти  суспільно­політичні  процеси в УРСР  періоду «застою»  почав В. Баран. У його роботі проаналізовано морально­політичний стан радянського суспільства.  Автор зробив  висновок, що  «відлига» спочатку  породила  надії  і  згодом  принесла  розчарування  для політично  активної громадськості,  оскільки процес  оновлення суспільства проходив вкрай непослідовно5 . У іншому дослідженні В. Баран у параграфі «Становлення дисидентського руху» проана­ лізував кількісні показники антирадянських виступів в УРСР, їх динаміку та виділив особливості спрямування у різні періоди із зазначенням  специфіки  виступів  представників  опозиційного руху в УРСР6. У праці В. Барана та В. Даниленка висвітлено про­ цес згортання нової хвилі українізації поруч із переслідуванням найбільш  активних  діячів  українського  національного  руху  в роки  «застою»  із зазначенням  методів  проведення  політичних репресій проти інакомислячих7. Перша в пострадянські часи монографія, яка стосувалася опо­ зиційного руху в Україні, була підготовлена Ю. Курносовим. Ав­ тор побудував працю на аналізі газетно­журнальних публікацій, що з’явилися на рубежі 1980–1990­х рр., а також вивченні окре­ мих творів представників української діаспори. Однак, система­ 4 Зайцев Ю.Д. Дисиденти: Опозиційний рух 60–80­х рр.  // Сторінки  історії України ХХ століття. – К., 1992. – С. 195–235. 5 Баран В.К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953–1985 рр. – Львів, 1992. – С. 43–57. 6 Баран В.К. Україна 1950­х – 1960­х рр.: еволюція тоталітарної системи. – Львів, 1996. – С. 135–153. 7 Див.: Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946 – 1980­і рр.) // Україна крізь віки. – Т. 13. – К., 1999. – С. 131–134. 408 Катерина Ніколаєць тизація великої кількості фактичного матеріалу була лише пер­ шим кроком на шляху неупередженого вивчення даної теми8. У 1995 р. вийшла друком робота Г. Касьянова9, який суттєво розширив  джерельну  базу  дослідження  опозиційного руху.  Ав­ тор використав інтерв’ю з учасниками дисидентського руху, ма­ теріали архівів, документи правоохоронних органів, що дозволи­ ло простежити діяльність опозиції в умовах панування радянсь­ кої  каральної  машини  періоду  «застою».  Окремі  узагальнення містилися у працях Л. Коханової, Б. Кравченка та А. Русначенка10, де розкривалися окремі аспекти суспільно­політичного життя та особливості молодіжного руху в умовах тоталітаризму. У роботі А. Русначенка  проаналізовано  аспекти  підпільної  видавничої діяльності, розповсюдження творів «самвидаву» серед українсь­ кої інтелігенції та певною мірою визначено їх вплив на поширен­ ня опозиційних настроїв в українському суспільстві. Окремо варто вказати про висвітлення у історичній літературі життєвого досвіду, творчого доробку, своєрідних політичних порт­ ретів представників опозиційного руху. Такі праці друкувалися у зв’язку із святкуванням ювілейних дат11. Особливо варто відзна­ 8 Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні: (60­ті – перша половина 80­х рр. ХХ ст.). – К., 1994. 9 Касьянов  Г.  Незгодні:  Українська  інтелігенція  в  русі  опору  1960–80­х років. – К., 1995. 10 Коханова О. Дисидентський рух в 60–70­х рр. // Україна: Короткі нариси з історії. – К., 1992. – С. 124–141; Кравченко Б. Соціальні зміни і національ­ на свідомість в Україні ХХ століття. – К., 1997; Русначенко А. Національно­ визвольний рух в Україні: Середина 50­х – поч. 90­х років. – К., 1998. 11 Жулинський М. Запізніле повернення (Пам’яті В. Стуса) // Літ. Україна. – 1989. – 30 лис.; Білокінь С. Апостол чистої правди (В. Марченко) // Слово і час. – 1991. – № 1. – С. 24–26; Болабольченко А. «Цей бенкет смерті в об­ разі життя…»: За матеріалами кримінальних справ В. Стуса // Вітчизна. – 1991.  –  № 8.  –  С. 141–151;  Коваль В.  «Давайте  поговоримо  відверто…»: «Персональна справа» члена Сп. письм. України В. Іванисенка // Дніпро. – 1991. – № 10. – С. 163–170; Його ж. «Ласкаво прошу дозволити мені відбути замість нього ув’язнення…»: (Про письм. М. Лукаша) // Дніпро. – 1991. – № 11–12. – С. 197–204; Його ж. «Я ніколи не належав ні до яких ворожих груп…»:  Персональна  справа  В. Захарченка  //  Дніпро.  –  1991.  –  № 9.  – С. 162–172;  Мусієнко О.  Повна  болю  душа:  Григор  Тютюнник  –  жертва Брежнєвського терору // Літ. Україна. – 1994. – № 1–3, 5 тощо. Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР ... 409 чити збірник документів і матеріалів про творчий шлях О. Гон­ чара,  підготовлений співробітниками  Інституту  історії  України НАН України П. Троньком, О. Бажаном, Ю. Данилюком. У вступній статті до цього видання висвітлено діяльність О. Гончара на тлі суспільно­політичного життя в Україні в 1960–1980­х рр. із виз­ наченням ставлення письменника до процесів русифікації та ана­ лізом переслідування митця радянськими органами за публіка­ цію роману «Собор»12. В. Шевчук  та М. Тараненко дослідили  діяльність діячів  «Ук­ раїнського  національного  фронту»,  «Української  Гельсінської групи»,  наголошуючи,  що  виступаючи  проти тоталітарного  ре­ жиму  та  пропонуючи  шляхи  реформування  суспільства  на  де­ мократичних засадах, українські опозиційні сили допомагали ши­ рокому загалу усвідомити необхідність корінних перетворень в усіх сферах життєдіяльності суспільства13. Характеристика  діяльності  І. Дзюби,  В. Чорновола та  інших дисидентів поруч із аналізом погрому опозиційного руху у 1972– 1973 рр. містилася у «Новітній історії України», яка побачила світ у 2000 р. Її автори також торкалися проблеми боротьби радянсь­ кої влади із «самвидавом»14. Причини і наслідки зростання напруженості в українському суспільстві, основні форми опору тоталітарному режиму у сере­ довищі української інтелігенції висвітлено у ґрунтовному дослід­ женні Ю. Данилюка та О. Бажана. Автори дослідили особливості діяльності провідних вітчизняних опозиціонерів, показали меха­ нізм діяльності карально­репресивного апарату по придушенню інакомислення  в  республіці.  У  роботі  проаналізовано  духовне протистояння  представників  окремих  релігійних  напрямів  із владними структурами, яке засновувалося на прагненні віруючих забезпечити  декларовану  радянським  законодавством  свободу 12 Тронько П.Т., Бажан О.Г., Данилюк Ю.З. Тернистим шляхом до храму: Олесь Гончар в суспільно­політичному житті України 60–80­х рр. ХХ ст.: Зб. док. і матер. – К., 1999. 13 Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. – К., 1999. – С. 422. 14 Новітня  історія  України  (1900–2000)  /  А. Г. Слюсаренко,  В. І. Гусєв, В. П. Дрожжинта ін. – К., 2000. – С. 440–441. 410 Катерина Ніколаєць віросповідання. Автори дослідили реакцію кліру та віруючих на заходи влади по обмеженню впливу окремих релігійних конфесій. Можна погодитися із висновком авторів, що найбільш організова­ ною і згуртованою силою серед дисидентства виступив українсь­ кий національний рух, що об’єднав навколо себе представників передової української інтелігенції, інтелектуальної еліти суспіль­ ства. Незважаючи на неоднорідність, наявність серйозних розбіж­ ностей в думках і поглядах, визначенні перспектив подальшого розвитку нації, український національний рух прагнув розшири­ ти вплив на суспільно­політичне життя республіки15. У роботі «Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст.: Історичні  нариси»  висвітлено  процес  переслідування  І. Дзюби, розглянуто ситуацію в колах освіченої інтелігенції в умовах то­ тальної  русифікації.  Тут  найбільш  повно  в  пострадянській  ук­ раїнській історіографії досліджено роботу карально­репресивних органів по знищенню паростків інакодумства в республіці16. Варто також згадати працю В. Кафарського, один із підрозділів якої  присвячено вивченню  особливостей  дисидентського  руху. Автором подано аналіз діяльності органів держбезпеки з ліквідації «антирадянських груп»  в УРСР,  запропоновано  висновки  щодо вікового  та  соціального  складу представників  дисидентського руху. В ній зроблено цілком справедливий висновок, що більшістю дисидентів 1960­х рр. була молодь, яка народилася, виховувалася і здобула освіту вже за часів панування радянської системи. Тому українське дисидентство було не лише новим виявом суспільної непокори та громадянського протесту проти правлячого режиму, але також і черговим етапом розвитку українського руху17. Духовне протистояння релігійних організацій владним струк­ турам висвітлював В. А. Войналович. Вчений проаналізував особ­ ливості партійно­державної політики щодо релігії та релігійних 15 Див.: Данилюк Ю., Бажан О. Опозиція в Україні (друга половина 50­х – 80­ті роки ХХ ст.). – К., 2000. – С. 386–387. 16 Див.: Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ–ХХ ст.: Історичні нариси / Д. В. Архієрейський, О. Г. Бажан, Т. В. Бикова та ін.; Відп. ред. В. А. Смолій.– К., 2002. – С. 788–832. 17 Див.:  Кафарський  В.  Комунізм  і  національно­визвольний  рух.  –  Івано­ Франківськ, 2002. – С. 616–617. Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР ... 411 інституцій, дослідив моделі поведінки влади, які застосовувалися до Православної, Греко­католицької, Римо­католицької, Реформа­ торської церков, стосовно протестантських деномінацій та юдей­ ських  спільнот. Дослідник  проаналізував політичний  механізм здійснення релігійної політики, методи, що застосовувалися пред­ ставниками тоталітарної держави для викорінення інституційо­ ваної  релігійності.  Однією  з  фаз  партійно­державної  політики науковець назвав період, який почався майже відразу після усу­ нення від влади М. Хрущова і тривав до кінця 1980­х рр. Можна погодитися  із твердженням автора, що  державний контроль за діяльністю релігійних  інституцій  залишився жорстким  із  залу­ ченням відповідних ресурсів для проникнення у громади, що дія­ ли неофіційно у рамках «розкладу релігійного підпілля». Вчений справедливо  зазначив,  що  дискримінація  віруючих  громадян, репресії  проти  їх  лідерів  призвели  до консолідації  релігійного підпілля, перетворення його на джерело спротиву політиці режи­ му. Владою не було вирішене таке принципове завдання релігій­ ної політики, як викорінення греко­католицької традиції, абсорб­ ція п’ятидесятництва в Союзі євангелістських християн­баптис­ тів, припинення організованої діяльності свідків Єгови18. Загалом опозиційний рух розглядався сучасними українськи­ ми  вченими  у  якості  національного  спротиву  українофобії,  як опозиція «незгідних» політиці властей, що переросла у Народний Рух за незалежність України19. Окремо слід звернути увагу на спрямування історичних дос­ ліджень вчених української діаспори. Переважна їх більшість на­ писана у дискусії з офіційною українською радянською історіогра­ фією. В сучасній історичній науці пострадянські вчені подекуди полемізують стосовно принципової можливості для діаспорних 18 Войналович  В.  Партійно­державна  політика  щодо  релігії  та  релігійних інституцій в Україні 1940­х – 1960­х років: Політологіний дискурс. – К., 2005; Його ж Українська Греко­Католицька Церква і радянська держава: з історії боротьби за легалізацію діяльності (друга половина 40­х – кінець 80­х рр. ХХ ст.) // Наукові записки: Зб. – К.: Ін­т політ. і етнонац. дослід­ жень НАН України, 1997. – Вип. 1. – С. 79–87; Його ж Юдейські громади України на тлі радянської національно­державної політики 40–80­х років ХХ століття // Там само. – Там само, 1998. – Вип. 4. – С. 18–29 тощо. 19 Калакура Я. Історичні засади українознавства. – К., 2007. – С. 179. 412 Катерина Ніколаєць вчених  створити  фундаментальні  дослідження  з  української історії. З одного боку, неупередженість, використання нових ме­ тодів історичних досліджень сприяла створенню незаідеологізо­ ваних наукових студій, а з іншого — обмеженість у використанні архівних фондів та загальна антирадянська спрямованість обме­ жували  наукову  цінність  цих  праць.  Діяльність  дисидентів,  як ознака наявності проблем у радянському суспільстві, розгляда­ лася у багатьох наукових працях істориків діаспори. Однак моно­ графії,  присвячені  безпосередньо  цій  темі,  фактично  відсутні. Дисидентський рух аналізувався лише в контексті викладу ціло­ го комплексу історичних подій. Певною мірою діяльність українських дисидентів відображе­ на у роботі П. Магочія, який зупинився на висвітленні жорстких дій влади проти українських дисидентів у 1971–1972 рр., дослі­ див процес спротиву діячів української греко­католицької церк­ ви діям радянського керівництва та висвітлив основні  напрям­ ки процесу русифікації в добу «брежнєвщини»20 . Загалом дослідження  діяльності  представників  українсько­ го опозиційного руху у роботах вчених діаспори мав епізодичний і, певною мірою, «ідеологічний» характер, коли їх дії сприймали­ ся як вагомий засіб протистояння політиці радянського уряду, а сам  факт  існування  тлумачився  у  якості  наявності  серйозних проблем у радянського керівництва. Насправді ж діяльність опо­ зиціонерів мала обмежений характер і не впливала вирішальним чином не тільки на спрямування суспільно­політичних процесів, а й  на формування  масової громадської думки.  Слід  зазначити, що  значна частина  дисидентів  не  виступали  проти  радянської системи загалом, а прагнули лише до її певної модифікації. У роботі А. Кеппелера поява українських дисидентів пов’язу­ валася із усвідомленням факту непослідовності процесу десталі­ нізації. Автор наголошував, що представники і керівники украї­ нської опозиції походили, головним чином, з середовища украї­ нської міської інтелігенції, яка перебувала у певних конкурент­ них стосунках з росіянами й русифікованими елітами. Він обме­ жився викладом  діяльності частини провідних українських  ди­ сидентів та аналізом роботи УГС, справедливо наголошуючи, що 20 Магочій П.Р. Історія України. – К., 2007. – С. 565–568. Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР ... 413 вплив опозиційного руху на широкі версти населення залишив­ ся незначним21 . О. Смирнов у якості причини появи дисиденства в УРСР нази­ вав  втрату Україною  статусу  «буферної  території»  після  завер­ шення Другої світової війни і прагненням української еліти про­ водити жорстку внутрішню консолідацію, в тому числі й етнічну. Репресивна діяльність московського керівництва пояснювалася небажанням допустити внутрішню дезінтеграцію перед облич­ чям загрози американського глобалізму. Русифікація, яка актив­ но проводилася комуністичними лідерами з Москви, у його творі називалася «контрукраїнізацією», а прагнення нав’язати радян­ ськими ідеологами на чолі із М. Сусловим уяви про побудову «роз­ винутого соціалізму» поруч із створенням нової спільності — «ра­ дянського народу» — пояснювалося досягненням в СРСР зрілості соціалістичним ладом та набуття радянськими республіками ти­ пової соціальної структури. О. Смирнов наголошував, що з момен­ ту формування опозиційного та дисидентського руху в Україні у кінці 1950­х рр., він був націоналістичним, «лише прикриваючись демократичними гаслами». Відсутність масштабних антирадян­ ських  виступів  на території  України пояснювалася  тим,  що  Ук­ раїна тривалий час була «буферною територією», органічно інтег­ рованою в «комуністичний глобальний проект». Дисидентський рух тут визначався у якості підривної діяльності стосовно до па­ нуючого ладу, яка спрямовувалася на підтримку «американського глобального  проекту».  Крізь  всю  працю  проходила  думка  про відсутність підстав для існування не тільки української нації, а й «України» та «українців»,  яких автор ототожнював виключно  з «русинами»22. Фактично недослідженою проблемою залишається визначен­ ня  реального  впливу  дисидентського  руху  на  широкі  верстви населення.  Твердження  окремих  пострадянських  авторів  про розгляд суспільно­політичних процесів в УРСР періоду правлін­ ня Л. Брежнєва через призму діяльності дисидентів не може бути прийняте з огляду на існування багатьох інших суспільно­полі­ тичних рухів, які не суперечили політиці пануючої влади. Пред­ 21 Каппелер А. Мала історія України. – К., 2007. – С. 209–210. 22 Смирнов А. История Южной Руси. – М., 2008. – С. 269–287. 414 Катерина Ніколаєць ставлення  суспільно­політичних  настроїв  населення,  в  першу чергу, через дії інакомислячих занадто звужує коло оцінок полі­ тичної свідомості населення УРСР. Викладення української історії 1960­х  –  1980­х рр.  через  призму  опозиційної  діяльності на ук­ раїнських землях сприяло однобічному її трактуванню і, по­суті викривленню існуючого стану речей. Наявність антирадянських настроїв у середовищі українства не означала, що більшість насе­ лення  активно виступала  проти  радянської влади.  Поширеним залишався так званий «пасивний опір», спрямований проти окре­ мих владних рішень. У той же час дослідження, присвячені висвіт­ ленню діяльності української опозиції спростовують думку про однорідність  радянського суспільства  та успішність  утворення нової історичної спільності «радянського народу». У подальших наукових пошуках доцільно було б більше звер­ нути уваги на доцільність та уточнення вживання у науковій літе­ ратурі терміну «радянська ідентичність» у широкому розумінні з огляду на наявність у радянському суспільстві цілого спектру політичних настроїв, які формувалися під впливом урядової полі­ тики і диктувалися ставленням до радянської влади. В статье исследуются основные историографические тен- денции изучения оппозиционного движения в УССР во второй половине 1960-х – начале 1980-х гг. Ключевые слова: оппозиция, инакомыслие, интеллектуаль- ное сопротивление, историография, научные иссле- дования. The article is dedicated to the main historiographical trends in the investigations of oppositional movements in Soviet Ukraine during second half of 1960th – at the beginning 1980th. Key words: opposition, dissidence, intellectual resistance, his- toriography, research.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12415
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn XXXX-0012
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T17:57:27Z
publishDate 2010
publisher Інститут історії України НАН України
record_format dspace
spelling Ніколаєць, К.
2010-10-07T20:22:02Z
2010-10-07T20:22:02Z
2010
Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях / К. Ніколаєць // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 405-414. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
XXXX-0012
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12415
В статті досліджуються основні історіографічні тенденції вивчення діяльності опозиційного руху в УРСР в другій половині 1960-х – початку 1980-х рр.
В статье исследуются основные историографические тенденции изучения оппозиционного движения в УССР во второй половине 1960-х – начале 1980-х гг.
The article is dedicated to the main historiographical trends in the investigations of oppositional movements in Soviet Ukraine during second half of 1960th – at the beginning 1980th.
uk
Інститут історії України НАН України
Історіографічні дослідження
Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях
Article
published earlier
spellingShingle Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях
Ніколаєць, К.
Історіографічні дослідження
title Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях
title_full Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях
title_fullStr Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях
title_full_unstemmed Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях
title_short Висвітлення діяльності опозиційного руху в УРСР у ІІ пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях
title_sort висвітлення діяльності опозиційного руху в урср у іі пол. 1960-х – поч. 1980-х рр. у наукових дослідженнях
topic Історіографічні дослідження
topic_facet Історіографічні дослідження
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12415
work_keys_str_mv AT níkolaêcʹk visvítlennâdíâlʹnostíopozicíinogoruhuvursruíípol1960hpoč1980hrrunaukovihdoslídžennâh

Similar Items