Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу
Статтю присвячено одному з драматичніших епізодів у політичній кар’єрі українського партійного діяча Петра Шелеста. Аналізується механізм та технологія усунення від влади першого секретаря ЦК КПУ на початку 1970-х рр. Статья посвящена одному из драматических эпизодов в политической карьере украинско...
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12421 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу / О. Бажан // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 327-340. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859653962833068032 |
|---|---|
| author | Бажан, О. |
| author_facet | Бажан, О. |
| citation_txt | Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу / О. Бажан // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 327-340. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Статтю присвячено одному з драматичніших епізодів у політичній кар’єрі українського партійного діяча Петра Шелеста. Аналізується механізм та технологія усунення від влади першого секретаря ЦК КПУ на початку 1970-х рр.
Статья посвящена одному из драматических эпизодов в политической карьере украинского партийного деятеля Петра Шелеста. Анализируется механизм и технология отлучения от власти первого секретаря ЦК КПУ в начале 1970-х гг.
The article is dedicated to one of the dramatic event in the political career of Ukrainian party figure Petr Shelest. It analyzed how the first secretary of Central committee of KPU was ousted from his office.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:37:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу 327
антів став витонченою формою тотального контролю та стежен
ня за ними.
У плані подальшого дослідження теми цікавим бачиться роз
криття аспектів адаптації колишніх «східних робітників» у ра
дянському суспільстві, їхня соціальна реабілітація, повернення
із небуття в умовах незалежності Української держави.
В статье исследуются формы контроля и наблюдения за «ос-
тарбайтерами» как нелояльной к советской власти
категории населения в послевоенном Советском
Союзе.
Ключевые слова: нацизм, остарбайтеры репатрианты, фильт-
рация, Чрезвычайная комиссия, учет.
The article investigates the forms of control and monitoring Ostar-
beiter as disloyal to the Soviet power category of the
population in the postwar Soviet Union.
Key words: Nazism, Ostarbeiter immigrants, filtering, Emergency
Commission, records.
Олег Бажан*
ПЕТРО ШЕЛЕСТ:
вигнання з політичного Олімпу
Статтю присвячено одному з драматичніших епізодів у полі-
тичній кар’єрі українського партійного діяча Петра
Шелеста. Аналізується механізм та технологія усу-
нення від влади першого секретаря ЦК КПУ на по-
чатку 1970-х рр.
Ключові слова: Петро Шелест, автономіям, маланчукізм, на-
ціонал-комунізм.
Процес лібералізації радянського режиму, який розпочався
відразу після смерті Й. Сталіна справив значний вплив на полі
тичну й моральнупсихологічну атмосферу в Україні. Початковий
період десталінізації українського суспільства характеризувався
припиненням масового терору, кампаній боротьби з буржуазним
націоналізмом, уповільненням процесу русифікації, зростанням
* Бажан О.Г. — кандидат історичних наук, старший науковий співробітник
Інституту історії України НАН України.
328 Олег Бажан
питомої ваги українців як в керівництві республіки, так і всього
СРСР. У червні 1953 р. на пленумі ЦК КПУ з посади першого секре
таря ЦК КПУ звільнено росіянина Л. Мельникова, звинувативши
його русифікації вищої школи і дискримінації місцевих кадрів на
Західній Україні. На цьому пленумі за рекомендацією Президії ЦК
КПРС керівником республіканської партійної організації вперше
обрано українця — Олексія Кириченка (якщо не враховувати ко
роткий термін перебування на цій посаді у 1920х роках Д. Ману
їльського). Підтримка українською політичною верхівкою М. Хру
щова в його прагненні здобути владу у Москві призвело до поси
лення українського фактора як у суспільнополітичному житті
республіки, так і всього СРСР.
Зростання ролі національного елементу в партійному і дер
жавному апаратах, в управлінні господарським і культурним жит
тям закріпив ХVІІІ з’їзд Компартії України, що відбувся у березні
1954 р. Питома вага українців у новообраному ЦК КПУ збільши
лася з 62 % до 72 %. Ігноруючи попередню практику партійного
будівництва, пленум ЦК КПУ від 26 березня 1954 р. обрав до скла
ду Президії ЦК майже виключно українців — О. Кириченка,
М. Гречуху, Н. Кальченка, О. Корнійчука, Д. Коротченка, І. Назарен
ка, М. Підгорного.
Тенденції до «коренізації» спостерігалися і в державному апа
раті. У 1953 р. заступниками Голови Ради Міністрів УРСР став дра
матург О. Корнійчук та син відомого західноукраїнського пись
менника Василя Стефаника — Семен. Згодом збільшилася частка
українців і у середній ланці управління республікою.
Зміцнила позиції українська політична еліта і в Москві. У черв
ні 1957 р. під час боротьби з така званою антипартійною групою
на чолі з Г. Маленковим відчутна допомога першого секретаря
ЦК КПУ О. Кириченка Микиті Хрущову сприяла його кар’єрному
росту. Захопивши всю повноту влади, М. Хрущов у грудні 1957 р.
рекомендував О. Кириченка на посаду секретаря ЦК КПРС — дру
гої людини в партії. У 1957–1958 рр. кандидатами у члени Прези
дії ЦК КПРС обрано Голову Президії Верховної Ради УРСР Д. Корот
ченка і нового першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного, який
очолював Компартію України з грудня 1957 р. до липня 1963 р.
Активний провідник політики М. Хрущова в Україні М. Підгорний
влітку 1963 р. стрімко «пішов вгору», ставши секретарем ЦК КПРС.
Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу 329
Широка хвиля «українізації» партійних та державних струк
тур республіки була результатом зусиль М. Хрущова, спрямова
них на подолання надмірного централізму і розширення сфери
політичної активності національних еліт. Така спрямованість
союзного уряду простежувалася під час святкування 300річчя
«возз’єднання» України з Росією. Урочисті збори, виставки, кон
церти тривали впродовж першої половини 1954 р. Проте цент
ральною подією ювілейних торжеств, стала передача Криму, до
складу УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР
ухвалила Указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР
у склад УРСР», обґрунтовуючи своє рішення спільністю економі
ки, територіальною близькістю та тісними господарськими і
культурними зв’язками між Кримом і Україною.
Водночас акція передачі Криму до УРСР, що мала продемонст
рувати «вияв дружби і довір’я російського народу до українсько
го» і підкреслити особливий статус України у складі СРСР, посили
ла автономістські домагання нового українського керівництва.
Виявом прагнення економічного автономізму стало рішення ЦК
КПУ у 1957 р. про передачу Українському Держплану функції пла
нування та контролю над всією республіканською економікою.
Найвищий розквіт українського офіційного автономізму припа
дає на 1963–1972 рр., коли першим секретарем КП(б)У був Петро
Шелест. Прийшовши до влади на хвилі повоєнної українізації,
П. Шелест виступав за надання більших прав республіці у внут
рішній та зовнішній економічній політиці, а в період згортання
ліберальних реформ в СРСР в середині 1960х рр., толерантно
ставився до національнокультурного відродження в Україні.
Незважаючи на наступ московських консерваторів в середині
1960х рр., посилення реакції в усіх сферах життя, П. Шелест на
магався відстоювати економічні інтереси України перед центром,
зокрема в збереженні вугільної промисловості Донбасу, прихиль
но ставився до українського національнокультурного відрод
ження. У умовах суцільної політики русифікації вагомими були
його виступи, спрямовані на підвищення статусу української
мови на V з’їзді письменників України (листопад 1966 р.), перед
студентами Київського університету у 1968 р. З дозволу партійної
верхівки у 1965 р. були зроблені деякі спроби поширення україн
ської мови у вищій школі. Зокрема, виступаючи на нараді ректо
330 Олег Бажан
рів і секретарів партійних організацій вищих навчальних закладів
у липні 1965 р., секретар ЦК Компартії України з ідеології Андрій
Скаба дав вказівку про перехід викладання у ВНЗах республіки
українською мовою в тримісячний термін. Аналогічні рішення
прийняли деякі органи державного управління. В свою чергу
Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР розроби
ло заходи, згідно з якими передбачалося запровадити у вузах, на
курсах і в академічних групах факультативне вивчення українсь
кої мови. Українська мова мала стати мовою наукових журналів,
підручників і посібників. Незважаючи, що накреслені плани на
практиці реалізовані не були, вони засвідчили сміливі спроби
українського керівництва хоча б частково протистояти процесу
русифікації в республіці.
Зрозумів і схвалив П. Шелест ініціативу української інтелігенції
щодо увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорозь
кого козацтва. Він не лише підтримав висунуті пропозиції гро
мадськості, а й висловив сподівання, що внаслідок проведення
наполегливої роботи буде створений величний козацький мемо
ріал на острові Хортиця. Прийнята з цього приводу постанова Ради
міністрів УРСР (вересень 1965 р.) оголошувала острів Хортиця в м.
Запоріжжі державним історикокультурним заповідником, на те
риторії якого передбачалося закладення і впорядкування тематич
ного садоводекоративного парку історії запорізького козацтва1.
Проукраїнський курс керівника республіканської партійної
організації знайшов своє відображення і в авторській книзі «Ук
раїно наша радянська», що побачила світ у 1970 р. На перший пог
ляд відверто ідеологічнопропагандистська праця П. Шелеста
наочно демонструвала увагу республіканської партійнодержав
ної еліти до соціальноекономічних проблем України, зацікавлен
ня її історією та культурою. Іноді П. Шелест виступав на захист
окремих українських діячів культури, що зазнали ідеологічних
гонінь, зокрема І. Дзюби, І. Світличного.
Водночас П. Шелест залишався типовим виразником радянсь
кої командноадміністративної системи. Саме за часів його керів
1 Див докл.: Збережемо тую славу. Громадський рух за увічнення історії ук
раїнського козацтва в другій половині 50х – 80х рр. ХХ ст. Зб. док. та ма
тер. – К., 1997. – 474 с.
Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу 331
ництва республікою (в серпні–вересні 1965 р. та січні–квітні 1972 р.)
відбулися масові каральні операції, спрямовані проти українсь
кого національного руху. У серпні 1968 р. П. Шелест виступив од
ним з ініціаторів придушення «Празької весни», яка на його дум
ку, сприяла поширенню антирадянських настроїв в Україні2.
Однак проведення П. Шелестом автономістського курсу, його
самостійність у вирішенні питань не могли сподобатися союзно
му керівництву. Крім того, генеральний секретар ЦК КПРС Л. Бреж
нєв ніколи не приховував своєї симпатії до представника так
званого «дніпропетровського клану» Володимира Щербицького,
якому всіляко сприяв у просуванні кар’єрними сходинками. Ко
лишній партійний функціонер Юрій Єльченко в одному із інтер
в’ю стверджував:
«Ми знали, що у Брежнєва Володимир Васильович був
більш, ніж поважаною людиною, вихідцем з одного — Дніп-
ропетровського — “партійного гнізда”. Не виключено, що
Брежнєв бачив у ньому і свого наступника. Однак на шляху
стояв Шелест»3.
Опального при М. Хрущові першого секретаря Дніпропетров
ського обкому КПУ В. Щербицького за вказівкою нового лідера
радянської держави у жовтні 1965 р. вдруге призначили головою
Ради міністрів УРСР (прикметним є той факт, що Шелест запере
чував проти призначення В. Щербицького керівником республі
канського уряду, оскільки на цю посаду раніше був висунутий
Олександр Ляшко). Наступного року Щербицького обирають кан
дидатом, а у квітні 1971 р. членом політбюро ЦК КПРС. Подібний
крок Кремля збентежив Петра Шелеста. У щоденнику він зазначив:
«Зі мною про вибори Щербицького розмови не було...
Обрання Щербицького до складу Політбюро — це сигнал
не на мою користь. Хоча Брежнєв це і прикриває значим-
істю для республіки, але республіка завжди мала свою
значимість, а такого не було, щоб у складі від республіки
двоє було чоловік у політбюро членами»4.
2 Перший секретар ЦК КПУ П. Ю. Шелест в чехословацьких подіях 1968 р. //
Історія України. Маловідомі імена, події, факти. – К., 2001. – Вип. 12. – С. 70–79.
3 Шелест Петро. «Справжній суд історії ще попереду…»: Спогади, щоденни
ки, документи, матеріали. – К., 2003. – С. 761.
4 Там само. – С. 342.
332 Олег Бажан
Політичну рокіровку у керівництві Української РСР було розпо-
чато Леонідом Брежнєвим під час роботи травневого 1972 р. плену-
му ЦК КПРС. 19 травня 1972 р. у перерві між засіданнями Л. Брежнєв
у розмові П. Шелестом несподівано запропонував йому «підвищен
ня» — посаду заступника голови Ради міністрів СРСР:
«Ти, Петре Юхимовичу, уже 10 років першим секрета-
рем КПУ, може пора тобі змінити обстановку. Коли довго
працюєш на одному місці, притупляється чуття, набридаєш
ти людям, а вони тобі… Треба змінити обстановку. З твоїм
досвідом ти потрібен тут, у Москві. А там треба омолоди-
ти кадри, треба готувати зміну. Давай згоду все буде доб-
ре — це я тобі говорю».
Особистій пропозиції Генсека Петро Шелест не міг відмови
ти. Після завершення пленуму відбулося засідання політбюро ЦК
КПРС, на якому було ухвалено рішення:
«Затвердити тов. П. Ю. Шелеста заступником голови
Ради Міністрів СРСР, звільнивши його від обов’язків пер-
шого секретаря ЦК Компартії України»5.
Невдовзі 25 травня 1972 р. відбувся пленум ЦК КПУ з поряд
ком денним:
«Про першого секретаря ЦК КПУ України».
Рішення партійного форуму виглядало таким чином:
«У зв’язку з призначенням тов. Шелеста П. Ю. заступни-
ком голови Ради Міністрів СРСР звільнити його від обов’яз-
ків першого секретаря і члена Політбюро ЦК КП України.
2. Обрати першим секретарем ЦК КП України тов. Щербиць-
кого В. В. Просити ЦК КПРС затвердити п.2 цієї постанови»6.
Пленум ЦК КПУ проходив у відсутності Петра Шелеста, якого
напередодні терміново викликав до столиці М. Суслов, мотивую
чи тим, що:
«у Москві багато роботи у зв’язку з приїздом американського
президента Ніксона».
Петро Шелест наказ головного ідеолога ЦК КПРС прибути до
Кремля на сторінках власного щоденника пояснив так:
5 Шелест Петро. «Справжній суд історії ще попереду…». – С. 375–376.
6 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 2, спр. 11, арк. 3.
Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу 333
«Мабуть, до них дійшов настрій і висловлювання серед
членів ЦК КПУ і партійного активу щодо мого такого “вису-
вання” і використання кадрів. Ось вони і вирішили “зманев-
рувати”, відкласти Пленум ЦК і провести його за моєї від-
сутності. Усе це виглядало несолідно, по-дурному, боя-
гузливо, по-злодійськи»7.
Зміщення П. Шелеста і заміна його слухнянішим В. Щербиць
ким зумовили подальші кадрові зміни, які здійснювалися під
приводом «оздоровлення апарату ЦК КПУ». На жовтневому 1972 р.
пленумі ЦК КПУ був увільнений від обов’язків секретаря ЦК Ком
партії України з ідеологічних питань Ф. Овчаренко, звинувачений
у «непослідовності і безпринципності». Його наступником було
обрано теоретика і борця з українським націоналізмом Валентина
Маланчука. Вже з перших кроків перебування на високій пар
тійній посаді В. Маланчук усіляко прагнув підтвердити репутацію
«патріотаінтернаціоналіста» тому рішуче взявся за ліквідацію
навіть тих незначних здобутків, здійснених з ініціативи українсь
кої інтелігенції у сфері національнокультурної політики в 1950–
1960х рр. Період перебування В. Маланчука на посаді головного
ідеолога ЦК КПУ (1972–1979 рр.) отримав назву «епоха маланчу
кізму», для якої характерними були різке зростання політичних
репресій, жорсткий ідеологічний пресинг на творчу інтелігенцію,
нищівні руйнації в українській національній культурі. В. Малан
чук став одним з ініціаторів розгортання кампанії по боротьбі з
націоналкомунізмом, здійснення заходів, спрямованих на штуч
не звуження сфери вжитку української мови, дискримінацію забо
роненої Української автокефальної православної церкви, натх
ненником перманентних ідеологічних «чисток» в Спілці письмен
ників України, академічних установах республіки.
Пертурбації в ідеологічному апараті ЦК КПУ підготували
підґрунтя для початку кампанії шельмування «незручного» й
«небажаного» в Україні політика, яка розпочалася восени 1972 р.
з критики книги П. Шелеста «Україно наша радянська». 12 верес
ня 1972 р. на адресу ЦК КПУ надійшли висновки вчених Академії
наук України щодо книги П. Ю. Шелеста «Україно наша Радянсь
ка» за підписами директора Інституту літератури ім. Т. Шевчен
ка АН УРСР академіка М. Шамоти, академікасекретаря Відділен
7 Шелест Петро. «Справжній суд історії ще попереду…». – С. 377–378.
334 Олег Бажан
ня економіки, історії, філософії та права АН УРСР Бориса Бабія,
заступника директора Інституту історії АН членкореспондента
АН УРСР Арнольда Шевелєва. Здійснивши «об’єктивний аналіз»
поважні вчені звернули увагу, що у книзі «допущено ряд методо
логічних, ідейних помилок та серйозних недоліків». Зокрема, ав
тори розлогої рецензії вказували на той факт, що в книзі занадто
уваги приділяється минулому України, ідеалізується українське
козацтво та Запорізька Січ, спостерігається відхід від партійних
позицій, відсутній чіткий класовий аналіз й оцінка окремих істо
ричних явищ, не розкрито послідовність розвитку співробітницт
ва українського народу з російським, надмірно ставиться наголос
на досягненнях УРСР, «слабко пов’язуючи їх з успіхами усієї краї
ни» тощо8 . Підсумовуючи висловлені зауваження, науковцігума
нітарії дійшли висновку, що книга П. Шелеста не може використо
вуватися в науководослідницькій та пропагандистській роботі,
а її розповсюдження серед читацького загалу є вкрай не бажа
ним. У зв’язку з цим рецензенти вважали, що
«про недоліки згадуваної книги доцільно було б у прийнят-
ній формі ознайомити партійний і господарський актив,
наукову громадськість, а можливо, широкі кола читачів».
Висновки спеціалістів з АН УРСР стосовно книги П. Шелеста ста
ли предметом спеціального розгляду в ЦК КПУ 20 лютого 1973 р.
Після обговорення було ухвалено відповідну постанову ЦК КПУ,
в якій накреслено подальший план дій: публікація в журналі «Ко
муніст України» аргументованої редакційної рецензії на книгу
П. Шелеста «Україно наша радянська», після чого провести робо
ту по вилученню її з бібліотечних фондів республіки9.
Отримавши дозвіл з Кремля на проведення вже публічної
політичної розправи проти колишнього керівника республіки, у
квітні 1973 р. у друкованому органі ЦК КПУ журналі «Комуніст
України» з’явилася рецензія «Про серйозні недоліки однієї кни
ги», в якій Шелест був звинувачений в «національній обмеже
ності» і «місництві».
Одночасно за наказом голови Державного комітету РМ УРСР
у справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі Білогуро
8 Національні відносини в Україні у ХХ ст. – К., 1994. – С. 398–406.
9 Там само. – С. 406–407.
Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу 335
ва видана тиражем 100 тис. примірників книга П. Шелеста у стис
лі терміни повинна була зникнути з продажу та бібліотек. Однак
траплялися й казуси. Не знаючи про таємний циркуляр стосовно
заборони книги опального політика, працівники Київського об
ласного книготоргу в 1973 р. помилково відібрали екземпляри
«Україна наша радянська» для продажу учасникам наради рес
публіканського партактиву. Лише після втручання співробітників
Комітету держбезпеки книга до продажу не була допущена. Полю
вання на книгу П. Шелеста тривало і в наступні роки. Наприкінці
липня 1975 р. голова КДБ при РМ УРСР В. Федорчук інформував
В. Щербицького про виявлення на базі Київського облкниготоргу
714 екземплярів та відповідно 5 примірників крамольної книги
на складі книжкового магазину № 37 м. Харкова10.
«Антишелестівська» кампанія знайшла продовження на квіт
невому пленумі ЦК КПУ 1973 р., присвяченому «завданням пар
тійних організацій республіки по дальшому покращенню роботи
з кадрами у світлі рішень ХХІV з’їзду КПРС». Лейтмотивом допо
віді, зробленої першим секретарем ЦК КПУ В. Щербицьким 17 квіт
ня 1973 р., стала критика колишнього політичного керівництва,
на чолі з П. Шелестом, яке начебто допустило помилки в кадровій
політиці, суттєві прорахунки в національнокультурній сфері, вчас
но не помітило поширення «бацил» буржуазного націоналізму в
наукових установах, творчих спілках, громадських організаціях.
Поряд із закликами «посилити політичну пильність, рішуче при
пиняти спроби пропаганди націоналістичних поглядів, давати
відсіч проповідникам націоналкомунізма» В. Щербицький вкот
ре зупинився на ідеологічних хибах книги П. Шелеста «Україно
наша Радянська», яка нібито побачила світ без відома ЦК КПРС
та ЦК КП України. Він поінформував учасників партійного пле
нуму про мотиви появи рецензії на крамольну книгу у журналі
«Комуніст України»:
«Зробити це було необхідно не тільки тому, що значна
кількість положень цієї книги неправильні, не сприяють
інтернаціональному виханню кадрів, а деякі наші працівники
без необхідності політичного аналізу стали ними користува-
тися, але і тому, що цю книгу можуть використовуватися у
10 ГДА СБУ, ф. 16, оп. 7, спр. 10, арк. 23.
336 Олег Бажан
антирадянській пропаганді закордонні націоналістичні цент-
ри. Цей факт повинен послужити ще одним нагадуванням
про величезну відповідальність і авторів та видавців, неза-
лежно від їх становища»11.
Естафету критики Петра Шелеста на поважному партійному
зібранні підхопив перший секретар Харківського обкому КПУ
І. Соколов, який у виступі зупинився на «ганебному» стилі робо
ти колишнього керівника республіканської партійної організації,
«допущених помилках у мовній практиці, намаганні до галасу,
парадності, самовихвалянні, шкідливому випинанню старови
ни»12. Голова Комітету народного контролю УРСР О. Маленкін та
перший секретар Одеського обкому КПУ П. Козир закликав при
тягнути П. Шелеста до суворої партійної відповідальності за се
рйозні недоліки у підборі кадрів та помилки в національному пи
танні13. Звинувачення щодо примирливого ставлення П. Шелес
та до проявів націоналізму та шкідливості книги «Україно наша
Радянська» прозвучало у виступах секретарів Дніпропетровсь
кого та Львівського обкомів КПУ А. Ватченка та В. Куцевола14. Мі
ністр вищої та середньої спеціальної освіти Ю. Даденков засудив
вказівки П. Шелеста, висловлені ним під час відвідин Київського
держуніверситету, друкувати підручники для вищої школи в рес
публіці лише українською мовою15. Злива критики на адресу ко
лишнього першого секретаря ЦК КПУ пролунала із вуст першого
секретаря Кримського обкому КПУ М. Кириченка:
«Я хочу сказати про те, чому ми всі були свідками, про
публічні виступи на нарадах, пленумах. Поки йшла розмова
про господарські справи — нічого. Як тільки доходить до
політичного розбору, тов. Шелест обриває, досить Вам,
завершуйте. Я пригадую на одній з таких нарад у виступі
говорив про шкідливий, націоналістичний до мозку кісток
вірш “Мати” Миколи Руденка, який паплюжить нашу ра-
дянську дійсність. Я почав його читати, члени Політбюро,
Володимир Васильович мене підтримав, а тов. Шелест
11 ЦДАГО України, ф.1, оп. 2, спр. 67, арк. 45.
12 Там само, арк. 82.
13 Там само, арк. 100.
14 Там само, арк. 124.
15 Там само, спр. 68, арк. 115.
Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу 337
обірвав — давайте завершуйте. Я очікував, що товариші з
відділу пропаганди та агітації зацікавляться викличуть мене,
розберуться. Ні, як буцімто нічого не сталося… чи по Запо-
різькій Січі. Ми вважаємо, що всьому повинна бути міра,
щоб був класовий і дійсно партійний підхід. Для чого буду-
вати там такий великий меморіал? Нам потрібно виховувати
молоде покоління на бойових та трудових традиціях, под-
вигах героїв Громадянської та Великої Вітчизняної воєн»16.
Серед тих, хто найбільш ревно викривав помилки минулого,
був перший секретар ІваноФранківського обкому КПУ Віктор
Добрик. З трибуни пленуму він з особливою гордістю говорив,
що ще в 1970 р. настійно радив П. Шелесту долучити до кримі
нальної справи Валентина Мороза, Івана Дзюбу та Івана Світлич
ного, і «запроторити антирадянщиків». Відомо, що на той час ця
ініціатива не знайшла підтримки у першого секретаря ЦК КПУ,
який порадив В. Добрику:
«[…] ви займайтесь своїми націоналістами, а наших не
чіпайте. Ми самі ними займаємося».
Поінформував учасників пленуму В. Добрик і про невдоволен
ня П. Шелеста його критичною оцінкою фільму «Білий птах з чор
ною ознакою»17:
«Після виступу на ХХІV з’їзді партії лунає дзвоник: “Слу-
хайте, вам, що — робити нічого? Бачили знайшовся ще
один ідеолог, Ватченко в Дніпропетровську, а Добрик в
Івано-Франківську. Чого ви лізете не у свої питання? Зай-
майтесь Добрик, своєю справою”. Я кажу — “Петро Юхи-
мович, це справа першого секретаря обкому, тим паче
тут”. “Слухайте, якщо вам набридло спокійно жити, так
займайтесь тим, чи ви займаєтесь […]”»18.
Інформацію про проведений в Українській РСР пленум ЦК КПУ
було вміщено на шпальтах всесоюзної партійної газети «Правда».
Зазначені у повідомленні формулювання:
16 ЦДАГО України, ф.1, оп. 2, спр. 68, арк. 133.
17 Лідер партійної організації ІваноФранківщини вважав, що при перегляді
фільму «Білий птах з чорною ознакою» «у окремих глядачів складається
неправильне розуміння історичних подій і ганебної ролі українських на
ціоналістів». Див.: ЦДАГО України, ф. 1, оп. 2, спр. 67, арк. 132.
18 Там само. – Арк. 193.
338 Олег Бажан
«Учасники Пленуму гостро засудили прояви національно-
го хизування і обмеженості в окремих керівних праців-
ників, їх безпринципність і зазнайство, нетерпиме став-
лення до думки інших, схильність до самореклами» —
переконали П. Шелеста у причетності до організованого цькуван
ня його персони Л. Брежнєва та М. Суслова.
Необґрунтовані звинувачення, фізична та моральна втома,
тиск на членів родини19 спонукала Петра Шелеста написати заяву
про звільнення з посади заступника голови Ради міністрів СРСР
та обов’язків члена політбюро КПРС, яку було задоволено 27 квіт
ня 1973 р. на Пленумі ЦК. У першій декаді травня 1973 р. в газеті
«Правда» був оприлюднений указ Президії Верховної Ради про
звільнення П. Шелеста від обов’язків заступника голови Ради мі
ністрів СРСР у зв’язку з виходом на пенсію.
Залишення великої політики Петром Шелестом «за станом
здоров’я» та «у зв’язку з виходом на пенсію» викликало неодноз
начну реакцію серед населення України. Так, професор Львівсько
го державного університету Пащук у колі колег стверджував:
«ЦК КПРС дуже гарно сформулювало відхід Шелеста,
так як в противному випадку це могло викликати негатив-
ну реакцію громадської думки, створити прецедент роз-
почати нове цькування та гоніння українців під приводом
боротьби з націоналізмом. Навіть буржуазній пропаганді
немає чого говорити так як пенсія є пенсія. На жаль ці
процеси в цілому є нездоровими… коли повністю спосте-
рігається недовіра до всього українського […]».
Його колега по Львівському університету професор В. Петров
відставку П. Шелеста прокоментував таким чином:
«Шелест допустив в республіці ряд помилок, особливо
ідеологічного порядку. З ним вчинили досить гуманно так
19 У щоденнику П. Шелеста за 6 грудня 1972 р. зазначено: «Іде гоніння і на
родину; піддають безперервним перевіркам різними комісіями роботу
моїх синів, сумніву — їхню кваліфікацію, ділові якості, навіть учене звання
молодшого сина. Накладають заборону на його виїзд у закордонне відряд
ження з науковою метою. Обливають брудом мою дружину, пліткують,
що ніби вона їздила у туристичні екскурсії за кордон за державний раху
нок. Це найбільш нахабна брехня і плітка» (Шелест Петро. «Справжній
суд історії ще попереду…». – С. 396).
Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу 339
як відродження націоналізму на Україні співпадає з його
діяльністю в якості секретаря ЦК КПУ».
Більшість «респондентів», висловлення яких у прихований
спосіб фіксували органи КДБ, вважали, що усунення П. Шелеста з
партійної роботи призведе до посилення політичних репресій
серед осіб,
«які проявляють підвищену увагу до своєї “національності”».
На думку старшого інженера Київського інституту автомати
ки Кохана вихід на пенсію П. Шелеста є
«завчасно підготовленою акцією, направленою на розгром
національного руху на Україні, який в останні роки почав
проявляти серйозну політичну опозицію, а Шелест створив
для розвитку цієї сприятливі умови за що і поплатився […].
Стаття про книгу “Україно наша радянська” стала бібліог-
рафічною рідкістю і створила навколо Шелеста в очах
націоналістично налаштованих осіб ореол однодумця»20.
Відійшовши від активної політичної діяльності П. Шелест май
же рік не працював.
«Зі сторони спостерігаю і аналізую все, що відбуваєть-
ся, роблю висновки, порівняння […]. За всім стежу — ба-
гато читаю, роблю помітки, все це потрібно для життя», —
зазначено у його щоденнику за червень 1973 р. Бажання продовжи
ти працювати за фахом і поза політикою змусила П. Шелеста зверну
тися до Л. Брежнєва. Останній через ланцюжок — секретар ЦК КПРС
Дмитро Устинов –міністр оборонної промисловості Петро Демен
тьєв, допоміг влаштуватися головою дослідноконструкторського
бюро автоматики на одному з підмосковних заводів Міністерства
авіаційної промисловості. Пропрацювавши понад десять років, на
прикінці 1984 р. за два місяці до 70річчя, вийшов на пенсію.
Пора вимушеного мовчання і забуття для П. Шелеста закінчи
лася лише в часи горбачовської «перебудови». Після тривалої пе
рерви П. Шелест приїхав до Києва, почав давати інтерв’ю для пре
си та телебачення, брати участь у публічних заходах. У 1995 р.
побачили світ його спогади «… Да не судимы будете. Дневнико
вые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС». У 1991 р.
вітав проголошення незалежності України. Помер П. Шелест 22
20 ГДА СБ України. Колекція документів.
340 Леонід Місінкевич
Леонід Місінкевич*
Участь громадськості України у
процесі реабілітації жертв
державного терору радянської доби
У статті висвітлюється діяльність громадських організацій,
Головної редакційної колегії науково-документальної
серії книг «Реабілітовані історією», науковців і крає-
знавців щодо увічнення пам’яті жертв політичних
репресій, відновлення історичної правди та об’єктив-
ної оцінки подій сталінського беззаконня та свавілля.
Ключові слова: контрреволюційні злочини, реабілітація, жер-
тви політичних репресій, позасудові органи.
Останнє десятиріччя ХХ століття увійшло історію України як
період проголошення незалежності суверенної держави, який
сприяв переосмисленню історичних подій, відновлення прав
співвітчизників, що зазнали жорстоких репресій. Чимало грома
дян активно долучилися до надзвичайно важливої справи — реа
білітації жертв політичних репресій, яка ятрила свідомість не
одного покоління українців.
січня 1996 р. у Москві, але за його заповітом 13 червня 1996 р.
перепохований у Києві на Байковому цвинтарі.
Статья посвящена одному из драматических эпизодов в по-
литической карьере украинского партийного деяте-
ля Петра Шелеста. Анализируется механизм и тех-
нология отлучения от власти первого секретаря ЦК
КПУ в начале 1970-х гг.
Ключевые слова: Петр Шелест, автономизм, маланчукизм,
национал-коммунизм.
The article is dedicated to one of the dramatic event in the politi-
cal career of Ukrainian party figure Petr Shelest. It analy-
zed how the first secretary of Central committee of KPU
was ousted from his office.
Key words: Pert Shelest, autonomy, malanchukism, national-
communism.
* Місінкевич Л.Л. — канд. істор. наук, професор кафедри філософії та політо
логії Хмельницького університету регіонального управління та права.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12421 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0012 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:37:01Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бажан, О. 2010-10-07T20:44:05Z 2010-10-07T20:44:05Z 2010 Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу / О. Бажан // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 327-340. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0012 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12421 Статтю присвячено одному з драматичніших епізодів у політичній кар’єрі українського партійного діяча Петра Шелеста. Аналізується механізм та технологія усунення від влади першого секретаря ЦК КПУ на початку 1970-х рр. Статья посвящена одному из драматических эпизодов в политической карьере украинского партийного деятеля Петра Шелеста. Анализируется механизм и технология отлучения от власти первого секретаря ЦК КПУ в начале 1970-х гг. The article is dedicated to one of the dramatic event in the political career of Ukrainian party figure Petr Shelest. It analyzed how the first secretary of Central committee of KPU was ousted from his office. uk Інститут історії України НАН України Студії з історії України Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу Article published earlier |
| spellingShingle | Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу Бажан, О. Студії з історії України |
| title | Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу |
| title_full | Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу |
| title_fullStr | Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу |
| title_full_unstemmed | Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу |
| title_short | Петро Шелест: вигнання з політичного Олімпу |
| title_sort | петро шелест: вигнання з політичного олімпу |
| topic | Студії з історії України |
| topic_facet | Студії з історії України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12421 |
| work_keys_str_mv | AT bažano petrošelestvignannâzpolítičnogoolímpu |