Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст.
У статті на підставі архівних документів загальноукраїнського та регіонального рівнів, місцевої періодики висвітлюється репресивно-каральна політика радянської влади проти інтелігенції на Житомирщині в 30-х рр. XX ст. Окрему увагу приділено специфіці, технологічним методам та прийомам, регіональним...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12428 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. / Ю. Шевчук // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 213-238. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860268885485289472 |
|---|---|
| author | Шевчук, Ю. |
| author_facet | Шевчук, Ю. |
| citation_txt | Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. / Ю. Шевчук // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 213-238. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті на підставі архівних документів загальноукраїнського та регіонального рівнів, місцевої періодики висвітлюється репресивно-каральна політика радянської влади проти інтелігенції на Житомирщині в 30-х рр. XX ст. Окрему увагу приділено специфіці, технологічним методам та прийомам, регіональним особливостям, безпосереднім виконавцям цих репресивних акцій та операцій.
На основе архивных документов всеукраинского и регионального уровней, местной периодики автор статьи исследует репрессивно-карательную политику советской власти против интеллигенции на Житомирщине в 30-х годах ХХ ст. Особое внимание уделено специфике, технологическим методам и приемам, региональным особенностям, непосредственным исполнителем этих репрессивных акций и операций.
On the basis of archival documents all Ukrainian an regional levels, local currents issues the author of the article studies the repressive policy of the soviet power against the intelligentsia on territory of the Zhitomir region in the 30s of the XX^th century. A particular emphasis is made on the specific features and peculiarities, technological methods and ways, the executors of those repressive actiouns.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:04:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
213
Юрій Шевчук*
Технологія здійснення репресій
проти інтелігенції Житомирщини
в 30-х рр. XX ст.
У статті на підставі архівних документів загальноукраїнського
та регіонального рівнів, місцевої періодики висвіт-
люється репресивно-каральна політика радянської
влади проти інтелігенції на Житомирщині в 30-х рр.
XX ст. Окрему увагу приділено специфіці, технологіч-
ним методам та прийомам, регіональним особливос-
тям, безпосереднім виконавцям цих репресивних
акцій та операцій.
Ключові слова: інтелігенція Житомирщини, репресивно-ка-
ральна політика, регіональні особливості та специфі-
ка державного терору, технологічні методи та прийоми.
30ті рр. XX ст. за згубними наслідками від суцільної колек
тивізації, голодомору, масових політичних репресій не можна
визначити інакше, як національну катастрофу. Саме через це
проблематика, пов’язана з дослідженням масових репресій, не
втрачає актуальності та значимості й донині. Одним з найбільш
складних завдань історичної науки залишається осмислення ме
ханізму здійснення державного терору, реконструкція техноло
гічних прийомів та методів репресій. Це пов’язано з тим, що певна
частина нормативних документів репресивнокаральних органів,
архівнокримінальні справи чекістів — безпосередніх виконавців
репресивних операцій та акцій на місцях й дотепер зберігають
обмежувальні грифи і залишаються недоступними для дослід
ників як на загальноукраїнському, так і на регіональному рівнях.
Однак, попри складність дослідження технологічних аспектів
проведення масових політичних репресій 30х рр. XX ст. протя
гом останніх років зусиллями науковоредакційної групи книги
«Реабілітовані історією. Житомирська область» (побачили світ 2
із 7 запланованих книг серії) та житомирських краєзнавців, істо
риків були опубліковані дослідження, де ця проблематика знахо
дить певне відображення. Регіональні особливості, специфіка
* Шевчук Ю.В. — викладач Житомирського комерційного технікуму, аспі
рант НПУ ім. М. П. Драгоманова.
214 Юрій Шевчук
терору, технологія проведення масових репресій на Житомир
щині висвітлюються в наукових розвідках, статтях В. Єршова,
М. Лутай, Т. Рафальської1.
Але варто зауважити, що у працях недостатньо висвітлені тех
нологічні методи та прийоми проведення репресій у регіонально
му аспекті. Тому автор поставив за мету реконструювати роботу
місцевих органів НКВС, акцентуючи увагу на специфіці, регіональ
них особливостях, технології та механізму її здійснення на прик
ладі дослідження державного терору інтелігенції Житомирщини
в 30ті рр. XX ст. Для дослідження цієї проблематики автор вико
ристав документи, архівнокримінальні справи Галузевого дер
жавного архіву Служби безпеки України, архіву УСБУ в Жито
мирській області, Державного архіву Житомирської області.
Насамперед слід зазначити, що кожен регіон мав регіональні
особливості, специфіку у здійсненні масових політичних репресій.
Стосовно Житомирщини, то дослідники одностайні у визначенні
чинників, які впливали на проведення державного терору в регіоні.
Прикордонне географічне положення краю у 20–30х рр.
XX ст., багатонаціональний склад населення краю, значна кіль
кість військових частин, наявність двох укріпрайонів (Новоград
Волинський та Коростенський) були зручним підґрунтям як для
діяльності реальних супротивників радянської влади, так і для
фабрикації репресивнокаральними органами різноманітних
шпигунських, диверсійних, антирадянських організацій, наг
нітанню істерії ворогошпигуноманії.
Партійна газета «Радянська Волинь» з нагоди утворення Жи
томирської області в передовій статті «Про зразкову Житомирсь
ку область» констатувала:
«Житомирська область — прикордонна область. Про це
треба пам’ятати завжди».
1 Єршов В. Політичні репресії в Житомирському педінституті 1933–1941 рр.
Ч. 1. 1933–1936 // Волинь. Житомирщина – 1995. – № 3; Лутай М. Назвемо
усіх поіменно // Вісник Житомирського педуніверситету. – 2000. – Вип. 5;
Лутай М. До історії німецької і чеської «військовоповстанських органі
зацій» на Житомирщині // Наукові записки Вінницького педінституту
ім. М. Коцюбинського. Серія: історія. Вип. 10. – Вінниця, 2006; Рафальсь-
ка Т. «Великий терор» на Житомирщині: Специфіка та технологія // Укр.
іст. журн. – 2007. – № 3.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 215
І зверталася із закликом до трудящих краю:
«…ще вище піднести більшовицьку пильність…, ще рішуче
виявляти і викорчовувати з корінням троцькістсько-буха-
рінських гадів, буржуазно-націоналістичних виродків та
інших оскаженілих псів фашистських розвідок»2.
Переважна частина сучасної Житомирської області до черв
ня 1925 р. входила до складу Волинської губернії, частково — до
Київської. Із 1932 р. вона була складовою Київської та Вінницької
областей. 22 вересня 1937 р. територія краю стала областю —
адміністративнотериторіальною одиницею УРСР3. Однієї з при
чин створення області — жорсткий контроль за здійсненням дер
жавного терору в регіоні.
Характерною рисою державного терору проти інтелігенції на
Житомирщині була його планомірність, поетапність і безпосе
редній зв’язок з репресіями початку 1930х рр. Й. Сталін та його
оточення в добу «великого терору» фізично ліквідовувала тих,
кого не змогла знищити з різних причин на початку 30х рр. XX ст.
На перебіг масових політичних репресій досліджуваного пе
ріоду впливала часта зміна керівництва ДПУ–НКВС України, яка
відбувалася зі зміною союзного керівництва ОДПУ–НКВС. Так,
В. Балицький очолював ДПУ–НКВС України з невеликими перер
вами з 1923 по червень 1937 р. Напередодні початку репресій
доби «великого терору» на посаді наркома внутрішніх справ УРСР
В. Балицького змінив І. Леплевський. Він почав діяльність у відпо
відності з наказом наркома внутрішніх справ М. Єжова від 14 черв
ня 1937 р. за № 9684 і був слухняним виконавцем всіх репресивно
каральних операцій, вимагаючи цього від співробітників НКВС
на регіональному рівні. 25 січня 1938 р. його усунули з посади
наркома, а 28 липня 1938 р. розстріляли. Новим наркомом внут
рішніх справ УРСР призначили О. Успенського, який займатиме
2 «Про зразкову Житомирську область // Радянська Волинь. – 1937 – 24
вересня.
3 Реабілітовані історією: у 27ми т. // Житомирська область: у 7 кн. – Жито
мир, 2006. – Кн. 1. – С. 10.
4 Галузевий Державний архів служби безпеки України (далі – ГДА СБ Украї
ни), ф. 9, спр. 9, арк. 4.
216 Юрій Шевчук
посаду наркома з січня по листопад 1938 р. Його також згодом,
27 січня 1940 р., засудили до розстрілу5.
Масові політичні репресії на Житомирщини 30х рр. XX ст. на
початкових етапах здійснювалися в контексті реалізації загально
союзних репресивних акцій, які проводилися у Київській та Він
ницькій областях. З моменту оформлення території краю як са
мостійної адміністративнотериторіальної одиниці УРСР репресії
почали набувати регіональної специфіки. Керівниками УНКВС
Житомирської області під час державного терору були Л. Якушев
(Бабкін) та Г. В’яткін6. Ці призначення відбувалися після відповід
них ротацій наркомів на загальноукраїнському рівні.
Для розуміння технології проведення репресій необхідно роз
почати із з’ясування підстав для арештів. Починаючи з найпер
ших днів радянської влади, ідучи шляхом різноманітних обліків,
анкетування, паспортизації й переписів населення, протягом
кількох десятиріч влада створила в загальнодержавних масшта
бах велетенську й доволі точну інформаційну систему. Збирання
та систематизація відомостей про населення було чи не найпер
шим і чи не найголовнішим завданням органів держбезпеки.
Арешти проводилися на основі саме цієї інформації. Насамперед,
обліковували неблагонадійних, дані про яких класифікувалися
за забарвленнями («Українська контрреволюція», «українська
громадськість», «російська інтелігенція», «ПСР»…)7. Підставою
обліку були соціальне походження, політичне минуле, прина
лежність до не більшовицької партії, народження за кордоном,
зв'язок з родичами кордоном, проживання в прикордонній смузі.
Система обліків, анкетування й паспортизації населення
1920–1930х рр. стала інформаційною основою державної політи
ки масового терору проти всіх верств населення, в тому числі й
5 Див.: Шаповал Ю. Україна XX ст.: особи та події в контексті важкої історії. –
К., 2001. – С. 29; Чисніков В. Керівники органів державної безпеки Радянсь
кої України // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВС–КГБ – 2000. – № 2/4(13/15). –
С. 368.
6 Див.: Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні:
особи, факти, документи. – К., 1997. – С. 448, 578–579.
7 Див.: Білокінь С. Теорія й практика комуністичного терору в СРСР: виступ
на громадському суді над КПРС, Київ, 7 листопада 2001 р. // Кур’єр Крив
басу. – 2002. – № 151. – Червень. – С. 154.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 217
стосовно інтелігенції. Житомирщина не була винятком із загаль
ного правила. Так, в «Інформації окружкому КП(б)У в ЦК КП(б)У»
за лютий–травень 1930 р., містився список антирадянського еле
менту по Волинській окрузі (вчителі, лікарі, агрономи, землеміри
та інші). Це був своєрідний перспективний план у здійсненні реп
ресій проти інтелігенції Житомирщини. В документі перерахова
ні прізвища 109 інтелігентів й інформаціядосьє на кожного із них.
Згідно цього документу 18 осіб після арешту планували розстрі
ляти (I категорія), 91 особу проектували до ув’язнення у виправ
нотрудові табори на термін 8–10 років (II категорія)8.
Як приклад наведемо уривок з документу, де перераховують
ся прояви «антирадянськості» першого ректора Волинського
інституту народної освіти:
«Абрамович Петро Никандрович — 1881 року народжен-
ня, із духовенства, професор ІНО. При Петлюрі організатор
і керівник учительського інституту, — організатор “Просвіт”
на Волині. Підтримував автокефальну церкву, в 1924 році
був заарештований у справі Орлика, але був виправда-
ний, підтримує письмовий зв’язок з Академією наук та із
закордоном — Польщею та Німеччиною. Абрамович на-
лаштований антирадянськи, був пов’язаний з учасниками
СВУ — Чеховським, Хомичевським…»9.
Прізвище П. Абрамовича фігурувало в багатьох сфабрикова
них кримінальних справах ДПУ–НКВС УСРР як «буржуазного ук
раїнського націоналіста». Переховуючись від переслідувань,
1931 р. вчений виїхав до Харкова, де працював викладачем пе
дагогічного інституту і був заарештований. Далі сліди вченого
загубилися у таборах10 .
У «Витязі зі списків підприємств, установ та організацій м. Жи
томира, підозрюваних в антирадянській агітації», датованому
1935 р. зазначалося:
«Компрометуючий матеріал на працівників […]. Комітет
Червоного Хреста […]. Дорн Юліан Карлович — 1872 року
8 Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО), ф. П.85, оп. 1,
спр. 695, арк. 27–39.
9 Там само. – Арк. 27.
10 Костриця М. Перший ректор Волинського ІНО // Реабілітовані історією.
Житомирська область: у 7 кн. – Житомир, 2008. – Кн. 2. – С. 82.
218 Юрій Шевчук
народження, лютеранин. Уродженець с. Божемуфка Вар-
шавської губернії. Освіта вища […]. За фахом зубний лікар.
В лікарні Червоного Христа працює з 1930 року. Весь час
займається приватною практикою […]. Часто викликається в
НКВС стосовно золота, яке ймовірно і здавав […]. Має за
кордоном брата та сестру. В житті колективу не бере участі»11.
Місцеві чекісти, використовуючи цей «компромат», зробили
його в 1937 р. «агентом німецької розвідки» й керівником
«німецькофашистського угрупування».
Так само діяли й районні спецпідрозділи ДПУ–НКВС регіону.
Так, у «Списку членів партії, комсомольців та безпартійних, які
були усунуті з ідеологічної та культурної роботи в 1933–1935
роках в Мархлевському районі за контрреволюційну антирадян
ську націоналістичну роботу» містилися «об’єктивні дані» на 56
вчителів та культпрацівників12. На основі політичного компрома
ту здійснювалися чистки, звільнення з роботи, арешти в районах,
які вважалися «засміченими класовочужими елементами».
В добу «великого терору» підставою для арешту сільської інте
лігенції слугувала довідкахарактеристика відповідної сільської чи
селищної ради. На кожну особу складалася фіктивна довідка, як
правило, компрометуючого характеру, в якій зазначалися так звані
«підстави» для арешту, що й обумовлювало арешт в подальшому.
Збереглося чимало свідчень місцевих чекістів про складання
таких довідок. Наприклад, колишній оперуповноважений 3
відділення, 3 відділу УНКВС в Житомирській області Л. Молда
ванський (працював в обласному УНКВС з жовтня 1937 р. по ве
ресень 1940 р.) свідчив:
«[…] Повинен сказати, що працівники райвідділів НКВС при-
мушували тоді працівників сільрад підписувати характери-
стики на арештованих. Характеристики писали вони самі»13.
Підтвердження подібної практики знаходимо також в числен
них свідченнях голів колгоспів та секретарів сільрад, які вони да
вали під час перегляду кримінальних справ під час реабілітації в
1950–1960 рр.
11 ДАЖО, ф. П.124, оп. 1, спр. 138, арк. 163.
12 Там само, ф. П42, спр. 125, арк. 33–36.
13 Там само, ф. Р5013, оп. 2, спр. 3640, арк. 164–166.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 219
Політичні репресії на Житомирщині здійснювалися поетапно.
Кожен етап державного терору проти інтелігенції краю мав певні
характерні риси, особливості. В першій половині 1930 рр. відтво
рити механізм дій репресивнокаральної системи на Житомир
щині в повному об’ємі доволі складно, у зв’язку з тим, що адмініст
ративнотериторіальне оформлення краю як окремої області від
булося восени 1937 р. й архівні документи, джерела залишаються
розпорошеними. Однак, попри складнощі у дослідженні техноло
гічних аспектів проблематики масових репресій вивчення чис
ленних партійних документів, директив, наказів, циркулярів
ОДПУ–ДПУ–НКВС СРСР та УСРР, регіональних архівнокриміналь
них справ дозволяє стверджувати, що інтелігенція багатонаціо
нальної Житомирщини була включена у переважну більшість
репресивних акцій та кампаній, які здійснювалися на загально
союзному та загальноукраїнському рівнях на початкових етапах
державного терору.
У середовищі української науковопедагогічної інтелігенції
відбувалися пошуки регіональних учасників у справах «Союзу
визволення України», «Української військової організації». Пред
ставників інших категорій регіональної інтелігенції робили фігу
рантами інших сфабрикованих справ, які набули загальносоюз
ного та загальноукраїнського розголосу — «контрреволюційної
шкідницької організації в сільському господарстві УСРР (1930 р.),
«Всесоюзної військовоофіцерської контрреволюційної органі
зації “Весна”» (1931 р.). Так, у доповідній записці керівництва
Житомирського оперсектору ДПУ голові ДПУ УСРР В. А. Балиць
кому у справі «Всесоюзної військовоофіцерської контрреволю
ційної організації “Весна”» від 1 квітня 1931 р. повідомлялося:
«Всього по Житомирському сектору проходить членів
організації 154 чол., з них: військовослужбовців — 81 чол.,
різних цивільних осіб —73 чол. Із числа членів організації
заарештовано — 56 чол., з них: військовослужбовців —
31 чол., різних цивільних осіб — 25 чол. Із загальної кіль-
кості заарештованих зізналися 36 чол., з них: військовос-
лужбовців — 21 чол., різних цивільних осіб — 15 чол.»14
14 Доповідні записки органів ДПУ УСРР за справою «Весна» // З архівів ВУЧК–
ГПУ–НКВД–КГБ. – 2002. – № 2 (19). – С. 266.
220 Юрій Шевчук
В переважній більшості це були представники військової, техніч
ної та освітньої інтелігенції.
Чеську інтелігенцію Житомирщини долучили до «шпигунсь
кодиверсійної контрреволюційної організації Чеського геншта
бу» (1931 р.). Німецька освітянська інтелігенція стала об’єктом
терору внаслідок здійснення операцій місцевими органами ДПУ
по «очищенню прикордонної смуги», «вилученню контрреволю
ційного та антирадянського елементу» з Пулинського німецько
го району та знешкодженню одержувачів та популяризаторів так
званої «гітлерівської допомоги».
Загальноукраїнського розголосу набула «справа педагогів
Грюнке» у 1935 р. Фабрикуючи подібні справи, органи НКВС мали
остаточно дискредитувати як саму «гітлерівську допомогу», так і її
безпосередніх одержувачів. Сама ж «справа педагогів Грюнке» мала
профілактичновиховний характер для німецької нацменшини.
Призначення начальником УНКВС Житомирської області Л. Яку
шева (Бабкіна) ознаменували початок чергового етапу держав
ного терору в області. Про першого керівника обласного УНКВС
вдалося віднайти доволі уривчасті відомості. Перебував на по
саді начальника УНКВС в Житомирській області з 1 жовтня 1937
по 26 лютого 1938 рр. З 26 лютого 1938 р. — у резерві призна
чень НКВС СРСР. У травні 1938 р. Л. Якушева (Бабкіна) призначи
ли заступником наркома внутрішніх справ Криму. Але 18 грудня
1938 р. був заарештований й знаходився у в’язниці у Москві. 20
червня 1939 р. його засудили на 20 років позбавлення волі з по
разкою у правах на 5 років за порушення норм соціалістичної за
конності. Відбував покарання у північносхідному таборі НКВС
на Колимі. У жовтні 1941 р. постановою Президії Верховної Ради
СРСР судимість з нього була знята15.
Про бурхливу діяльність тандему у складі наркома внутрішніх
справ УРСР І. Леплевського та начальника обласного УНКВС Л. Яку
шева (Бабкіна) дав свідчення в ході досудового слідства його нас
тупник на посаді Г. В’яткін:
«Ще до нашого приїзду Леплевським та апаратом на
місцях були здійснені масові арешти населення і розправа
через трійки. Так, наприклад, у Житомирській області до
15 Див.: Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. Вказ. праця. – С. 578–579.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 221
мого приїзду за 1937 та частину 1938 року було репресо-
вано більше 20 тисяч і знаходилися у в’язницях не менше
3–4 тисяч. Справи ці велися по-ворожому, репресувалися
поряд з куркулями та політбандитами невинні люди»16.
Ймовірно, саме за таке «сумлінне» виконання наказів центру
Л. Якушева 19 грудня 1937 р. нагородили орденом Червоної Зірки.
Аналіз перебігу політичних репресій проти інтелігенції Жито
мирщини на підставі дослідження численних архівнокриміналь
них справ, партійних директив та іншої джерельної бази дав нам
можливість виокремити характерні регіональні особливості ма
сового терору.
Репресивнокаральні акції на місцевому рівні здійснювалися
планомірно. Репресіями керували так, як промисловістю або на
родним господарством. Масовий терор здійснювався згідно з
постановами ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У та директивами, наказами
НКВС СРСР. Операції з викриття і знешкодження «класововоро
жого елемент» в середовищі інтелігенції Житомирщини почина
лися, як правило, з шельмування по партійній лінії, гучної замов
ної кампанії в місцевій пресі, звільнень з роботи, подальших
арештів і засуджень. Так здійснювали репресії проти викладачів
учительського та сільськогосподарського інститутів, була вик
рита контрреволюційна організація, що нібито існувала в Жито
мирському обласному українському театрі імені М. Щорса, фаб
рикувалася «справа хмелярівшкідників», де «розсадником
контрреволюційного шкідництва» у хмелярській галузі зробили
науководослідну станцію. За подібною схемою викривали «во
рогів народу» серед музейних працівників Житомирщини. Як
правило, фабрикувалися індивідуальні або невеликі (кілька де
сятків осіб) групові справи.
Доля більшості заарештованих, в тому числі й інтелігенції, ви
рішувалась позасудовими органами — особливими нарадами,
«двійкою» у складі наркома внутрішніх справ і прокурора СРСР,
«трійкою» при обласному управлінні НКВС у складі начальника
управління, секретаря обкому КП(б)У, прокурора області. До ство
рення Житомирської області кримінальні справи на громадян
регіону розглядалися трійками при УНКВС в Київській та Він
16 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1087, арк. 340.
222 Юрій Шевчук
ницьких областях. Перше засідання трійки при УНКВС Житомир
ської області відбулося 23 жовтня 1937 р. Слідство проводилося
прискорено і в спрощеному порядку17. Вироки у справах за «на
ціональними лініями» (накази НКВС СРСР № 00439 від 25 липня
1937 р. (німці), № 00485 від 11 серпня 1937 р.(поляки) виносилися
«двійкою» керівників НКВС СРСР і Прокуратури СРСР. Замість
слідчих справ на їх розгляд надсилалися списки на осіб, що підля
гали репресіям18. На аркуші паперу з лівого боку писалися біогра
фічні дані заарештованого, з правого — суть справи, вказувалася
стаття за якою проходив заарештований. Ці аркуші, зшиті для
зручності в альбоми, за підписом начальника управління і проку
рора направлялися в центр, де і вирішувалося доля арештантів.
Як правило, мірою покарання був розстріл.
Політичні репресії проти національних меншин в СРСР регла
ментувалися не тільки партійними директивами чи оперативни
ми наказами НКВС СРСР, а й директивними листами, телеграма
ми. Телеграма НКВС УРСР від 28 грудня 1937 р. за № 83921 зак
ликала обласні управління НКВС
«негайно переглянути всі обліки і розробки по сіоністах,
заарештувавши антирадянський сіоністській актив»19.
З отриманням телеграми почалася хвиля репресій проти єв
реїв, пов’язана з пошуком та викриттям сіоністського підпілля
на Житомирщині.
За перебування Л. Якушева на посаді начальника УНКВС у
Житомирській області було започатковано привласнення чужих
речей та цінностей у заарештованих. Подібні факти серед співро
бітників НКВС області в добу «великого терору» були доволі по
ширеним явищем. Про це свідчать непоодинокі виступи чекістів
Житомирщини на закритих зборах партійної організації УДБ
УНКВС області, які проходили 16–23 грудня 1938 р. Один із співро
бітників засвідчив:
«Якщо говорити про мародерство, потрібно почати з
1937 року […]. Спочатку місяців п’ять робота йшла чесно,
17 Див.: Реабілітовані історією. – Кн. 1. – С. 30.
18 Там само. – С. 32.
19 ГДА СБ України, спр. 312, арк. 38; Шаповал Ю. Україна XXст.: особи та події
в контексті важкої історії. – К., 2001. – С. 45.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 223
кожний боявся доторкатися до цього барахла. Після оформ-
лення обласного управління НКВС, коли приїхав Якушев,
це питання вирішилося і це було узаконено».
Чекіст резюмував:
«Я вважаю, що це не можна було назвати мародерст-
вом, оскільки це було узаконено начальством, причому самі
не брали, а нам видавали»20.
У стенограмі закритих партійних зборів чекістів області роз
кривалися жахливі факти. Працівників УНКВС у виступі пояснив
справжні причини арешту окремих фігурантів справи «лікарів
стоматологів», яких звинуватили у приналежності до німецько
фашистського угрупування:
«Дорн і Курило Бронштейн були заарештовані тільки
тому, що комусь із начальства потрібна була їх квартира і
цінності, які знаходилися у них […]. Немало добра забрала
ця компанія»21.
У виступі іншого чекістапартійця пояснювалося, як гроші
витрачалися:
«[…] Гроші арештованих та барахло не тільки привласнюва-
лося, але й […] 10 тисяч […] йшли на кутежі, банкети»22.
На перебіг масових політичних репресій на Житомирщині у
1938 р. вплинули кадрові перестановки у політичному керів
ництві УРСР. У Москві 24–25 січня 1938 р. відбулася нарада керів
них працівників НКВС. У виступі М. Єжова було підбито підсумки
масових операцій за 1937 р. і висунуто вимогу чергової реоргані
зації структури НКВС СРСР. Саме в цей час Й. Сталін вирішив нап
равити в Україну М. Хрущова. 27 січня 1938 р. відбувся пленум
ЦК КП(б)У, де М. Хрущова було обрано виконуючим обов’язки пер
шого секретаря ЦК КП(б)У на зміну С. Косіору. Разом з ним, до
Києва приїхав новий нарком внутрішніх справ УРСР О. Успенсь
кий, який перед тим очолював УНКВС Оренбурзької області23.
20 ДАЖО, ф. П555, оп. 1, спр. 1, арк. 140.
21 Там само, арк. 160.
22 Там само, арк. 24.
23 Рафальська Т. Вказ. праця. – С. 70.
224 Юрій Шевчук
Відбулися кадрові зміни й в УНКВС Житомирської області. За
наказом НКВС СРСР № 485 від 26 лютого 1938 р. обласне УНКВС
очолив Г. В’яткін, який працював разом з щойно призначеним
новим наркомом внутрішніх справ УРСР24.
Влучну характеристику «єжовських» кадрів залишив Антон
АнтоновОвсієнкомолодший:
«Давно закінчено із традиціями ідеаліста Дзержинсь-
кого. І з носіями традицій. Нікого не залишилося. Кабінети
заповнили новобранці. Свіжі начальники привезли із сіл
земляків, друзів дитинства»25.
Кадрова ротація в системі НКВС на загальноукраїнському та
регіональному рівні призводить до початку нової хвилі державно
го терору в області. Змінюється регіональна репресивнокаральна
політика: різко зростає кількість репресованих і жорстокість по
відношенню до них, в практику увійшло фабрикування виключно
великих групових справ, виносилися лише розстрільні вироки.
Г. В’яткін обіймав посаду начальника обласного УНКВС з 26
лютого по 16 листопада 1938 р. Він намагався справити вражен
ня на підлеглих. Як свідчив один із чекістів у виступі на закритих
партійних зборах:
«В’яткін завжди говорив, що […] приїхав сюди з Ус-
пенським, […] що вони були на прийомі в Москві у това-
риша Сталіна»26.
Як гвинтик, який віддано служив системі, він цією системою всі-
ляко заохочувався. В газеті «Червоне Полісся» від 29 травня 1938 р.
була опублікована постанова окружної виборчої комісії Радо
мишльської виборчої округи № 36 про реєстрацію Г. В’яткіна кан
дидатом в депутати Верховної Ради УРСР. В офіційній біографії
висуванця повідомлялося про те, що той урядом нагороджений
орденом «Знак Пошани» й медаллю «20 років РСЧА», а від наркома
М. Єжова отримав знак «Почесного чекіста»27. За короткий промі
24 Рафальська Т. Вказ. праця. – С. 71.
25 Цит.: за Билоконь С. Социальный портрет чекиста // Персонал. – 2003. –
№ 8. – С. 39.
26 ДАЖО, ф. П555, оп. 1, спр. 1, арк. 36.
27 Червоне Полісся. – 1938. – 29 травня.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 225
жок часу перебування на посаді начальника УНКВС області він
отримує 15 червня 1938 р. підвищення у званні.
Г. В’яткін виявився ревним виконавцем сталінської репресив
ної політики. З особливим завзяттям Г. В’яткін виконував вказів
ки нового керівника НКВС УРСР. У ході досудового слідства він
зазначав:
«[…] Успенський дав нам вказівки висунути на посади на-
чальників відділів, заступників і помічників начальників
відділень працівників знизу».
Це була лінія, запропонована О. Успенським:
«Помічників оперуповноважених робіть начальниками
відділів, начальників відділень і райвідділень робіть началь-
никами відділів. Витягніть цих людей, вони завжди будуть
виконувати всі ваші директиви, оскільки відчуватимуть, що
саме ви їх вивели в люди»28 .
Нарком О. Успенський сам безпосередньо керував певними
операціями, акціями, проводячи для цього наради в Житомирі.
Так, приїхавши до Житомира 19 квітня 1938 р. на нараду по знеш
кодженню «пеов’яцького контрреволюційного підпілля», О. Ус
пенський зробив повідомлення про викриття ПОВ на Україні і
заявив, що потрібно всіх поляків заарештувати. Він вказував:
«Спочатку взяти головку, дати “дах”, а потім вже підби-
рати. Подібна директива була дана по німцям й таким же
чином операція по німця проводилася»29.
Як свідчить аналіз численних архівнокримінальних справ са
ме так і відбувалася фабрикація групових справ 1938 р. Спочатку
шукали «головку» тобто керівне ядро тієї чи іншої міфічної органі
зації, потім добирали «дах» згідно сценарної розробки. Виконан
ня директиви О. Успенського зачепило регіональну інтелігенцію
та представників низової ланки партійної номенклатури. Саме
їх місцеві чекісти включали в керівне ядро міфічних організацій,
які самі створювали.
Восени 1938 р. начальники УНКВС областей були викликані
в Київ. Причина виклику зазначалася у матеріалах слідства у
28 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1087, арк. 338.
29 Там само, арк. 341.
226 Юрій Шевчук
справі Г. В’яткіна. Нарком внутрішніх справ УРСР О. Успенський
сказав Г. Вяткіну :
«Якщо не хочеш, щоб я тебе негайно посадив, їдь і
організуй трійку, і потрібно стріляти не менше 500 чоловік
вдень […]. Якщо будеш мудрити. […]. Від нас не сховаєш-
ся, дізнаємося, посадимо і розстріляємо»30
І дійсно відповідно до постанови політбюро ЦК ВКП(б) № 1164/22
від 15 вересня 1938 р. і виданого слідом наказу НКВС СРСР № 00606
від 17 вересня 1938 р. рішення нерозглянутих слідчих справ по
контрреволюційних національних контингентах було передано
на розгляд особливих трійок на місцях31. Був репресований й знач
ний відсоток інтелігенції Житомирщини. Заарештований у листо
паді 1938 р. Г. В’яткін на допиті зізнався:
«Найтяжчим із моїх злочинів було те, що сумніваючись
в правильності обвинувачення заарештованих обласним
управлінням осіб як учасників “польської організації
військової” (ПОВ), німецької фашистської організації і чесь-
кої фашистської організації, я розстріляв їх і розстріляв за
вироком трійки близько 4000 осіб, будучи невпевнений у
провині значної кількості цих людей»32.
Хвиля арештів серед чекістів, судові розслідування 1939–1940 рр.
над безпосередніми виконавцями державного терору на Жито
мирщині та покази тих, хто залишився живими під час перегля
ду справ в добу хрущовської «відлиги» залишили по собі унікаль
ний документальний матеріал для реконструкції технології про
ведення репресій.
Одним із методів отримання необхідних свідчень були тор
тури. Необхідно було принизити в’язня, нівелювали його особис
тість, зламати волю та опір. Тортури застосовувалися до в’язнів
на всіх етапах терору середини 1930х рр. і набули системного
характеру.
Яскраво описав свій психічний стан під час перебування в
катівнях ДПУ УРСР завідуючий чеської школою в колонії Зубів
30 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1087, арк. 339.
31 Нікольський В.М. Національні аспекти політичних репресій 1937 р. в Ук
раїні // Укр. іст. журн. – 2001. – № 2. – С. 77.
32 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 2921, арк. 269–270.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 227
щина на Коростенщині, один із фігурантів справи «шпигунської
організації чехословацької розвідки (1931 р.) В. Пішель. Зокрема,
він стверджував, що свідчення не відповідають дійсності, оскіль
ки над ним знущалися і примушували писати свідчення під дик
товку слідчі ДПУ УРСР:
«В січні 1931 року мене допитували протягом 14 діб, з
них 11 діб мені не давали їсти та взагалі […] не відпускали
в камеру. Допит вели Бренер і Новаковський, а якщо вони
припиняли допит, то мене садовили на стілець в коридорі
під охорону солдата, який весь час клацав прицільною
планкою гвинтівки. На допитах […] обіцяли мене розстрі-
ляти. Новаковський навіть ставив мене до стіни та цілився
з особистої зброї […]. Декілька разів я падав зі стільця
втрачаючи свідомість. Пригадую, що під час написання
показів я засинав і мені вже було байдуже, що я писав.
Інколи я не хотів ставити підпис і тоді знову чув погрози
про розстріл. Після 14 днів таких допитів я захворів на
запалення жовчного міхура і мене шпиталізували до лікарні.
Ось за яких умов я й написав так звані свої свідчення»33.
Про розповсюджену практику знущань повідомлялося у до
повідній записці начальника управління УстьВимського ВТТ
ОДПУ» від 10 квітня 1932 р.:
«З/к Коробейников Максим Федорович (колишній диві-
зійний інженер, засуджений у справі групи (Всесоюзної
військово-офіцерської контрреволюційної організації “Вес-
на” — Ю. Ш.) засуджений до розстрілу із заміною 10 р.
11.01.1932 року, зібравши біля себе групу засуджених[…]
став розповідати […], що […] ніякої контрреволюційної
організації не існувало, і що ця справа була створена самим
ДПУ для обробки громадської думки. У розповіді Коро-
бейников розповсюджувався про “знущання”, яким вони
піддавалися у відділеннях ОДПУ. Він говорив, що деякі за-
арештовані не тільки не спали, а навіть на стілець не сідали
по 2, по 3 неділі, і що […] він, Коробейников, сам не сідав
і боровся із собою 17 днів. Також він говорив, що […] деякі
з тих, які знаходились під слідством не витримували і кида-
лися з третього поверху»34.
33 ГДА СБ України, ф. 6, спр. 57288фп, т. 23В, арк. 5–6.
34 З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2002. – № 2 (19). – С. 381–382.
228 Юрій Шевчук
Один з керівників «Всесоюзної військовоофіцерської контр
революційної організації “Весна”» по Житомирському сектору
командир батальйону та начальник штаба полку Іван Павлович
Зелінський, якого засудили на 10 років, детально описав ще один
технологічний прийом, який використовували місцеві чекісти:
«В м. Житомирі, коли я перебував під слідством, слідчий
Загур’ян під час допитів застосовував низку інквізиторсь-
ких прийомів […]. За наказом Загур’яна, комендант відво-
див того, хто не зізнавався у величезну порожню кімнату,
ставив посередині під наглядом конвоїра і так примушу-
вав стояти декілька днів.
Потім, як би випадково, зайшовши в цю кімнату, слідчий
робив здивовані очі і, приймаючи обурений вигляд, нака-
зував заарештованого привести до себе в кабінет, і відразу
по фальшивому телефону оголошував догану коменданту,
а потім пропонував тому, хто перебував під слідством пи-
сати свідчення.
При добровільному зізнанні підслідному відразу ж про-
понували чай, цигарки, бутерброд з ікрою й навіть вино. В
деяких випадках того, хто не зізнавався слідчий садовив
на високу підставку для квітів, де людина могла лише на-
півсидіти, в результаті таких сидінь та стоянь люди з до-
питів в камеру повертались із розрізаними чоботами від
набряку ніг»35.
Практика вибивання «щиросердних зізнань» через тортури в
добу «великого терору» продовжилась. В оглядовій довідці архів
нокримінальної справи на заступника начальника УНКВС в Жи
томирській області А. Лук’янова містяться свідчення І. Андрєєва,
колишнього старшого уповноваженого 3 відділу УНКВС області:
«Методи фізичного впливу застосовувалися всіма пра-
цівниками НКВС, включно з начальником управління. Мені
доводилося бувати на нарадах у В’яткіна. Останній завж-
ди говорив, що для того, щоб вороги дали свідчення до
них потрібно застосовувати такі методи […], інакше вони
не дадуть покази. Про те, що всі застосовували методи
фізичного впливу говорить той факт, що бувало, коли йдеш
коридорами, то у кожній кімнаті — стогін та крики»36 .
35 З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2002. – № 2 (19). – С. 381.
36 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1338, арк. 103.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 229
Людей піддавали допитам цілодобово, слідчі змінювалися, а
арештанту спати не давали. Це називалось «конвеєр». Внаслідок
такого ставлення до в’язнів наступало фізичне виснаження від
втоми. Безсоння, постійні погрози, нелюдські умови утримування
у в’язниці, побиття приводили до розладів психіки. У справі «Ук
раїнської контрреволюційної національної військовоповстансь
кої організації» (Волинський центр) заплутані відомості стосовно
місця роботи заарештованого викладача Филимона Антоновича
Піонтківського. В анкеті зазначено, що він викладач сільськогос
подарського інституту, а в обвинувальному висновку — лектор
учительського інституту. Ця плутанина пояснювалася у заяві до
заступника прокурора Житомирської області Анастасії Петрівни
Круковської, дружини Ф. Піонтківського:
«В травні 1937 р. чоловік захворів. Більше двох місяців
був у лікарні в психіатричному відділенні. Згідно рішення
лікарняної комісії оформився як інвалід першої групи на
рік. І ось не зовсім здорового його арештували. Хвороба
поновилася. Він був улаштований в тюремну лікарню»37.
Про масові тортури свідчать вироки щодо співробітників
УНКВС області в 1939–1940 рр.:
«Побиття арештантів не тільки не заборонялося керів-
ництвом НКВС, а навпаки заохочувалось. Лєснов* під час
слідства визнав, що він бив арештованого Постоєва**»38.
Редактор Коростенської газети «Більшовицький форпост»
Гаврило Кузьмич Мотієнка в деталях описав жорстокість праців
ників УНКВС області. У заяві до президії XVIII конференції ВКП(б)
(січень 1941 р.) він зазначив:
«Лейтенант держбезпеки Малука***, знаючи, що я по-
терпаю від нетримання сечі, розколов до половини […]
37 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1338, арк. 3.
* Матвій Єммануїлович Лєснов-Ізраїлєв — начальник 4 відділу УДБ УНКВС
по Житомирській області.
** Постоєв – викладач Житомирського учительського інституту, «керівник
Української контрреволюційної націоналістичної військовоповстанської
організації».
38 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 3499, арк. 277.
*** Данило Йосипович Малука – начальник відділення 4 відділу УДБ УНКВС
по Житомирської області.
230 Юрій Шевчук
поліно дерева, розтягнув його і в щілину прищемив мій
статевий орган. Мені зав’язали рот сорочкою й почали
бити по коліну палицями. Бачачи, що знущання місцевих
працівників у своїй жорстокості не мають меж, я,не тямлячи
себе від болю, написав власноручні свідчення про […] вер-
бування в троцькістську контрреволюційну організацію»39.
В оглядовій довідці на групу чекістів області М. Федорова,
Д. Манька, М. ЛєсноваІзраїлева, Д. Малуки, М. Зуба, М. Люлькова,
засуджених військовим трибуналом військ НКВС Київського
військового округа на різні терміни ув’язнення в 1940 р., містять
ся витяги із свідчень:
«Арешти радянських громадян здійснювалися тільки на
підставі […] показів свідків та осіб, які були заарештовані,
а також за таких обставин: німці, поляки, чехи, латиші та
особи інших національностей заарештовувалися без на-
явності на них даних про злочинну діяльність, а згідно
відмітки, яку робили начальники відділів УНКВС у списках,
які надавалися установами, сільрадами, лісництвами […].
На кожну особу складалася фіктивна довідка, де вказува-
лося, що вона є учасником польської, чеської, німецької
або іншої антирадянської організації та проводить контрре-
волюційну діяльність. На підставі такої фіктивної довідки
отримувались санкції на арешт у прокурора»40.
Начальник УНКВС у Житомирській області Г. В’яткін керівни
кам слідчих груп на місцях надавав всі повноваження для здійс
нення арештів та застосування різних заходів насилля до ареш
тованих. Він сам приїздив у слідчі групи й показував співробіт
никам, як треба бити арештованих для того, щоб отримати від
них «щиросердні визнання».
Таким чином, доба «великого терору» була не серією стихій
них, неупорядкованих арештів і розстрілів, а єдиною організова
ною у всесоюзному масштабі операцією. Про організований харак
тер великого терору свідчило існування «норм» роботи співробіт
ників НКВС. Приймалися й «зустрічні плани», влаштовувалися
змагання між чекістами за перевиконання «контрольних цифр».
Найбільш сумлінні начальники вимагали від підлеглих «щиро
39 ГДА СБ України, м. Житомир, спр. 4841, арк. 61 зв. – 62.
40 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1318, арк. 346.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 231
сердних зізнань» від 8–10 осіб на добу, посилаючись на досвід
інших апаратів НКВС:
«Начальники відділів та їх заступники, а також керів-
ництво УНКВС вимагало від співробітників отримання виз-
навальних свідчень про приналежність до контрреволюцій-
ної організації від 5–6 заарештованих на добу. Заохочува-
лись ті співробітники, які добивались таких свідчень від 6–
8 арештованих […].З цією метою, для того щоб швидше
отримувати визнання від декількох арештованих одночас-
но в УНКВС практикувались так звані “конференції”, коли
одного арештованого били в присутності 10–15 інших. При
чому кожний, хто погоджувався дати свідчення […] повинен
був підняти руку. Тих, хто руки не піднімав били до того
часу, поки він погоджувався дати свідчення»41.
Випадки смертності арештованих від побиття приховували
ся від інших співробітників УНКВС області, винних до криміналь
ної відповідальності не притягали, а померлих оформляли через
трійку, як засуджених до розстрілу.
«За особистим розпорядженням Лук’янова* до затрима-
ного Джуринського** були застосовані при його допиті такі
заходи фізичного впливу — побиття, які привели до смерті
Джуринського в кімнаті, де здійснювався його допит»42.
В документах групової архівнокримінальної справи шести
слідчих УНКВС області зафіксовані масові випадки побиття заа
рештованих:
«Ржепницький — редактор польської газети в м. Корос-
тені; […] Енслен3* […] Цеге Федір Карлович4* після по-
биття викинувся у вікно. Лєснов під час слідства визнав,
що він бив арештованих — Бик-Юр’єва5*, Постоєва»43 .
41 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1318, арк. 347.
* Лук’янов – заступник начальника УНКВС по Житомирській області.
** Джуринський — викладач Житомирського сільськогосподарського інту.
42 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 3499, арк. 185.
3* Енслен – один із керівників міфічного Волинського фашистського центру.
4* Цеге Ф.К. – помічник головного інженера Андрушівського цукрового заводу.
5* Бик-Юр’єва — керівник есерівської організації на Волині.
43 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1318, арк. 348.
232 Юрій Шевчук
Свідченням особливої жорстокості та потворності державного
терору на Житомирщині були арешти й розстріли вагітних жінок.
Протягом березня–квітня 1938 р. були заарештовані члени так
званого «Волинського центру ПОВ». У кримінальній справі «ПОВ»
проходило 100 осіб, з них 7 жінок. На день арешту керівниками
«Волинського центру» були директор польської середньої шко
ли № 14 В. Фойна, референт комбінату глухонімих Б. Красовсь
кий, викладач механічного технікуму С. Пашковський, вчитель
школи села Голіївка Житомирського району Т. Зубрицький.
Серед учасників організації були вчителі польської школи
№ 14 м. Житомира, яким інкримінувалося пропаганда фашистсь
ких ідей серед учнів та їх батьків, виховання ненависті до радянсь
кої влади і патріотичних почуттів до фашистської Польщі.
Під час першого перегляду справи «Волинського центру ПОВ»
в липні 1940 р. перевіркою книги хворих за 1938 р. в лікарні Жи
томирської тюрми встановлено, що 8 вересня 1938 р. в довідці за
№ 410 зареєстрована п’ятимісячна вагітність арештованої Наумо
вич*, яка згодом була засуджена трійкою при Житомирському
управлінні НКВС до розстрілу незважаючи на вагітність, що було
порушенням КПК УРСР44.
Також у УНКВС Житомирської області практикувалася фаль
сифікація протоколів. Арештованих, як правило, не допитували,
а спочатку складали протокол допитів. Потім починався «допит»,
який зводився до побиття та умовлянь. Зокрема, у вироку вище
зазначеної справи співробітників УНКВС області зазначалося:
«Малука, Манько** та інші співробітники УНКВС скла-
дали фальсифіковані протоколи допиту заарештованих, де
вказувалося про їх причетність до контрреволюційних
організацій, а також записували осіб, яких вони ніби самі
залучили в організацію. На основі таких свідчень надава-
лися матеріали на трійку й більшість заарештованих були
засуджені до ВМП і розстріляні. Лєснов сфальсифікував
великий протокол допиту Постоєва, який ним корегував-
* Наумович Альдана Янушівна — вчителькавихователька польської серед
ньої школи № 14.
44 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1606, арк. 382.
** Данило Іванович Манько — заступник начальника 3 відділу УДБ УНКВС
по Житомирській області.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 233
ся понад місяць. Малука сфальсифікував протокол допиту
професора Гінце Віктора Вікторовича і Енслена Фредолі-
на Еммануїловича. Коли Гінце дали підписати протокол,
він його підписав, а потім, взявшись за голову, промовив:
«Кого із мене зробили»45.
Коли справи розглядалися виїзною сесією Військової колегії
Верховного суду, то місцеві чекісти перед судовим засіданням
викликали арештованих й вмовляли не відмовлятися від свід
чень. Начальник відділу кадрів Коротченко, переодягнувшись у
форму працівника ГУТАБу, обіцяв арештованим, якщо у суді вони
підтвердять зізнання про контрреволюційну діяльність, то їх
відправлять в хороший табір та нададуть можливість працюва
ти за спеціальністю46.
Співставлення різних протоколів допитів заарештованих доз
воляє твердити про існування трафаретних протоколів. В залеж
ності від обвинувачень заарештованого — «шпигунство», «те
рор», «шкідництво», «диверсія», «антирадянська пропаганда»
слідчі типово формулювали питання і отримували необхідні
відповіді. Під час допитів заарештованому могли пред’явити
відразу декілька обвинувачень або змінювати їх в залежності від
вказівок керівництва.
Впродовж вересня–листопада 1937 р. Бердичівським міським
відділом НКВС було заарештовано 13 чоловік, в тому числі двох
керівників відділу освіти Бердичева І. Губарєва, Г. Гонту, трьох
викладачів Бердичівського учительського інституту (О. Курило,
В. Сокольвак, Ф. Стромидло), двох директорів шкіл (І. Венедиктов,
К. Степанов), п’ять учителів (О. Дереш, М. Дудник, А. Мощук, Ф. Сав
чук, В. Сорокопуд), директора Бердичівського цукрового заводу
О. Петрусь. Усі вони обвинувачувалися в участі в «українській
націоналістичній організації», яка ніби «прагнула відокремити
Україну від СРСР та реставрувати капіталізм з допомогою фаши
стської Німеччини»47. Деталі фабрикації цієї справи довідуємося
із свідчень та скарг одного із фігурантів міфічної організації —
вчителя місцевої школи Миколи Віссаріоновича Дудника, якого
45 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1318, арк. 348.
46 Там само, арк. 350.
47 Там само, спр. 735, арк. 189.
234 Юрій Шевчук
постановою трійки при УНКВС у Житомирській області ув’язни
ли у ВТТ на 10 років. У скарзі наркому внутрішніх справ СРСР в
1945 році він зазначив:
«Слідчий Фельдман і старший слідчий Фадєєв звинува-
чення і постанову мені не пред’явили. Фельдман приму-
сив підписати на себе вигадку про те, що я шпигун, бо мій
батько також був шпигуном. Я, незважаючи на побиття та
лайки, відмовився підписувати. Тоді Фельдман сказав мені,
якщо ти не хочеш бути шпигуном, то ми зробимо з тебе
українського націоналіста і знову побивши — примусив під
диктовку написати і підписати на себе цілковиту брехню і
вигадки»48.
Протоколи допитів першої половини 1930 рр., як правило, це
власноруч написані зізнання звинуваченого. Найчастіше док
ладні «покаяння» на сфабрикованому ДПУ УСРР тему. При уваж
ному вивченні протоколів можна помітити відверті підробки. У
чекістів це називалось «корегування». Співставляючи протоколи,
які були написані від руки, а згодом надруковані на друкарській
машинці, видно, як у останніх з допомогою зміни формулювання
обтяжувалася провина арештантів. Так, у протоколах зізнання
головного фігуранта справи «шпигунської організації чехосло
вацької розвідки» (1931 р.) лектора Волинського інституту на
родної освіти, керівника чеського семінару А. Водседалека зміне
но термін перебування під арештом у чеській поліції з однієї
неділі до трьох для збільшення терміну вербування у якості чесь
кого резидента спецслужб49.
На допитів А. Водседалек зазначив:
«Зізнання від 4–5 липня […] фантазія на підставі помил-
кового переконання, що від мене хочеться в інтересах ра-
дянської влади за погодженням з ЦК. Слідчий […] дав мені
вказівки як треба побудувати цей протокол та я його за
допомогою присутніх диктував»50.
В добу «великого терору» практика фальшування слідчих
матеріалів набула ще більшого поширення. Слідчі не гребували
48 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 735, арк. 293–294.
49 ГДА СБ України, ф. 6, спр. 57288, т. 3, арк. 69–70.
50 Там само, арк. 50 зв.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 235
робити доповнення, викреслювання. Обвинувачених примушу
вали підписувати чисті аркуші, потім підганяли текст під підпис,
не зачитували протоколи. У протоколі допиту викладача україн
ської і російської мови Бердичівського учительського інституту
Михайла Михайловича Полюги, одного з фігурантів міфічної спра
ви «української контрреволюційної націоналістичної військово
повстанської організації» в Бердичеві часто траплялися недописа
ні сторінки, відсутній підпис слідчого, не зазначено, хто проводив
допит. Складається враження, що це поспіхом складена чернет
ка сфальсифікованого протоколу, яку забули дооформити. Збаг
нути сутність обвинувачення з уривчастоклаптикових записів
неможливо51.
Фальшувалися не тільки протоколи допитів, а й дати смерті
засуджених. Не маючи ніякої звістки про рідних і близьких їм лю
дей, родичі репресованих зверталися до різних інстанцій, благаю
чи повідомити про долю заарештованих та переглянути кримі
нальні справи. У п’ятдесятих роках минулого століття влада ще
боялася повідомляти родичам розстріляних у 1937–1938 рр.
справжню дату й причину смерті. Для уникнення бурхливої реак
ції народу на недалеке минуле, голова КДБ СРСР І. Сєров 24 серп
ня 1955 р. віддав наказ № 108 сс про перекручення дати смерті52.
Про реакцію на фальшування дати смерті довідуємось із заяви
дружини П. Постоєва, яка датована 5 липня 1956 р. Вона повідом
ляла, що отримала із Житомирського міського бюро загсу свідоцт
во про смерть чоловіка. В довідці повідомлялося, що П. Постоєв
помер 18 листопада 1943 р. в Житомирі. Розкривши підробку дати
смерті, дружина засудженого зазначала:
«Він не міг померти 18 листопада 1943 року в Житоми-
рі, тим більше, що тоді Житомир був тимчасово окупований
німцями»53.
Вражає також винятково примітивний рівень, на якому про
водилося розслідування справ. У висновку справи викладачів
Житомирського учительського інституту так званої «групи
51 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 725, арк. 1–24.
52 Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР – К., –
1999. – С. 54.
53 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 1338, арк. 25.
236 Юрій Шевчук
О. Пантелєва» зазначалося, що арештантам було пред’явлено зви
нувачення, що вони були членами «контрреволюційної націона
лістичної організації», в обвинувальному висновку — члени «на
ціоналістичного угрупування», а в рішенні «трійки» — «учасни
ки контрреволюційного троцькістського угрупування»54.
Для полегшення орієнтації слідчих у оформленні обвинуваль
них вироків та «загальній політичній орієнтації» набула поши
рення на початку 1930х рр. практика тиражування обвинуваль
них вироків гучних справ. Так, обвинувальний висновок у справі
«шпигунськодиверсійної контрреволюційної організації чесько
го генштабу» (1931 р.), був викладений в окремій брошурі. Роз
множені друкарським способом та розіслані у територіальні під
розділи «якісні» обвинувальні висновки, мали бути взірцем для
наслідування та копіювання: «Кращий досвід, навіть у сфері реп
ресій, треба підтримувати, перш за все шляхом тиражування»55.
У фабрикації справи «Волинського центру ПОВ» співробітни
ки НКВС Житомирщини не тільки використали концепцію спра
ви «ПОВ», розробленої Центром в 1933–1934 рр., а й сам механізм
фабрикації справи — досвід «зачистки» Інституту польської про
летарської культури в Києві, де «весь склад інституту від дирек
тора до посудомийки був підібраний одностайно»56.
Подібна практика була застосована до вчителів польської се
редньої школи № 14, яка за результатами неодноразових обсте
жень та перевірок раз по раз виявлялася засміченою «польськими
націоналістами». Польська середня школа № 14 у Житомирі по
дібно Інституту польської культури в Києві була «зачищена пов
ністю» — від директора школи до завгоспа.
Невисокий інтелект оперативників призводив до абсурдних
звинувачень. Так, директора учительського інституту Ківу Мар
ковича Табакмахера звинуватили, що він «збирався організувати
збройне повстання, захопити владу й запросити Гітлера у Ворку
54 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 14878, арк. 392.
55 Див.: Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки
СРСР в Україні (кінець 1920х – 1950ті роки). Історикостатистичне дос
лідження. – Донецьк, – 2003. – С. 62.
56 Див.: Шаповал Ю. Україна 20–50х років: сторінки ненаписаної історії. –
К., 1993. – С. 329.
Технологія здійснення репресій проти інтелігенції ... 237
ту»57. Підставою для арешту й подальших звинувачень студента
II курсу ЖУІ С. Докійчука був компромат нібито знайдений під
час обшуку. Так, колишній голова сільради С. Скоромохи засвід
чив, що бачив у заарештованого книгу А. Гітлера «Mein Kampf»
українською мовою58. Слід зазначити, що в протоколі обшуку не
зафіксовано вилучення книги. Та й де вона могла взятися у 19річ
ного юнака із поліської глибинки. У протоколі допиту головного
інженера Городницького фарфорового заводу Олександра Йоси
повича Брауна, якого органи НКВС зробили «німецьким шпигу
ном», згадується книга Гітлера, яку малоосвічені людці назива
ють «Mein leben» («Моє життя»)59.
Таким чином, аналіз репресивної політики проти інтелігенції
Житомирщини дав можливість виокремити певні регіональні
особливості здійснення масових політичних репресій в 1930х рр.,
реконструювати механізм його здійснення, охарактеризувати
технологічні методи та прийоми, назвати безпосередніх учас
ників та виконавців каральних акцій на місцевому рівні.
Політичні репресії регіональної еліти відбувалися на підставі
обліків, попередньої розробки й прямої фальсифікації шляхом
складання фіктивних довідок. Політичні репресії проти інтелі
генції Житомирщини на початкових етапах та в добу «великого
терору» відбувалися в контексті загальносоюзних та українсь
ких репресивних акцій та операцій. Правовим підґрунтям репре
сивних акцій були постанови ВКП(б) та накази, директиви, роз
порядження НКВС СРСР. Інтелігенція багатонаціональної Жито
мирщини була включена в переважну більшість міфічних справ.
В добу «великого терору», коли була утворена Житомирська
область, масові репресії проти інтелігенції набувають певної спе
цифіки та регіональних особливостей. Нове керівництво НКВС
УРСР та керівництва УНКВС області вносили певні корективи у
здійснення репресій, додаючи їм специфічних регіональних рис.
У 1937 р. операції з викриття і знешкодження «класововорожо
го елементу» в середовищі регіональної інтелігенції починалися
з шельмування по партійній лінії, гучної замовної кампанії в пресі,
57 ДАЖО, ф. Р5013, оп. 2, спр. 10040, арк. 161.
58 Там само, спр. 14878, арк. 289–290.
59 Там само, спр. 3640, арк. 18–24.
238 Юрій Шевчук
звільнень з роботи, подальших арештів і засуджень. Фабрикува
лися індивідуальні та невеликі за чисельністю групові справи,
де інтелігенція включалася в керівне ядро міфічних організацій.
У 1938 р. репресії проти інтелігенції набули жорстоких та потвор
них форм. Фабрикуються виключно великі групові справи з пе
реважаючими розстрільними вироками.
Дії репресивнокарального апарату Житомирщини були скла
довою репресивного механізму загальносоюзного та республі
канських рівнів. Вони включали безпідставні арешти, фальсифі
кації протоколів допиту, порушення норм процесуального зако
нодавства, застосування незаконних методів слідства (побиття,
вбивства під час арештів, арешти вагітних жінок, мародерство,
доведення заарештованих до божевілля).
На основе архивных документов всеукраинского и региональ-
ного уровней, местной периодики автор статьи ис-
следует репрессивно-карательную политику совет-
ской власти против интеллигенции на Житомирщи-
не в 30-х годах ХХ ст. Особое внимание уделено спе-
цифике, технологическим методам и приемам, ре-
гиональным особенностям, непосредственным ис-
полнителем этих репрессивных акций и операций.
Ключевые слова: интеллигенция Житомирщины, репресив-
но-карательная политика, региональные особенно-
сти и специфика политического террора, техноло-
гические методы и приемы.
On the basis of archival documents all Ukrainian an regional
levels, local currents issues the author of the article
studies the repressive policy of the soviet power against
the intelligentsia on territory of the Zhitomir region in
the 30s of the XXth century. A particular emphasis is
made on the specific features and peculiarities, techno-
logical methods and ways, the executors of those re-
pressive actiouns.
Key words: intelligentsia of the Zhitomir region, repressive poli-
cy, the specific regional character and peculiarities, tech-
nological methods and ways.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12428 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0012 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:04:09Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шевчук, Ю. 2010-10-07T21:06:09Z 2010-10-07T21:06:09Z 2010 Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. / Ю. Шевчук // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 213-238. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. XXXX-0012 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12428 У статті на підставі архівних документів загальноукраїнського та регіонального рівнів, місцевої періодики висвітлюється репресивно-каральна політика радянської влади проти інтелігенції на Житомирщині в 30-х рр. XX ст. Окрему увагу приділено специфіці, технологічним методам та прийомам, регіональним особливостям, безпосереднім виконавцям цих репресивних акцій та операцій. На основе архивных документов всеукраинского и регионального уровней, местной периодики автор статьи исследует репрессивно-карательную политику советской власти против интеллигенции на Житомирщине в 30-х годах ХХ ст. Особое внимание уделено специфике, технологическим методам и приемам, региональным особенностям, непосредственным исполнителем этих репрессивных акций и операций. On the basis of archival documents all Ukrainian an regional levels, local currents issues the author of the article studies the repressive policy of the soviet power against the intelligentsia on territory of the Zhitomir region in the 30s of the XX^th century. A particular emphasis is made on the specific features and peculiarities, technological methods and ways, the executors of those repressive actiouns. uk Інститут історії України НАН України Студії з історії України Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. Шевчук, Ю. Студії з історії України |
| title | Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. |
| title_full | Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. |
| title_fullStr | Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. |
| title_full_unstemmed | Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. |
| title_short | Технологія здійснення репресій проти інтелігенції Житомирщини в 30-х рр. XX ст. |
| title_sort | технологія здійснення репресій проти інтелігенції житомирщини в 30-х рр. xx ст. |
| topic | Студії з історії України |
| topic_facet | Студії з історії України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12428 |
| work_keys_str_mv | AT ševčukû tehnologíâzdíisnennârepresíiprotiíntelígencíížitomirŝiniv30hrrxxst |