Buchumschlag

Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції

Стаття присвячена вивченню персонального складу, статусу та функцій українського радянського дипломатичного корпусу 1920-х років. Статья посвящена изучению персонального состава, статуса и функций украинского советского дипломатического корпуса 1920-х годов. The article is devoted to research of per...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2010
1. Verfasser: Даниленко, О.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainisch
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2010
Schlagworte:
Студії з історії України
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12432
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції / О. Даниленко // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 150-171. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859617102239891456
author Даниленко, О.
author_facet Даниленко, О.
citation_txt Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції / О. Даниленко // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 150-171. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.
collection DSpace DC
description Стаття присвячена вивченню персонального складу, статусу та функцій українського радянського дипломатичного корпусу 1920-х років. Статья посвящена изучению персонального состава, статуса и функций украинского советского дипломатического корпуса 1920-х годов. The article is devoted to research of personal stuff, status and function of Ukrainian Soviet diplomacy in 1920-th.
first_indexed 2025-11-28T19:54:32Z
format Article
fulltext 150 Олександр Даниленко Олександр Даниленко* Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції Стаття присвячена вивченню персонального складу, статусу та функцій українського радянського дипломатичного корпусу 1920-х років. Ключові слова: дипломатія, УСРР, НКЗС, РНК. Історія  радянської  дипломатії  широко  представлена  в  істо­ ричній літературі, а також в тематичних збірниках документів, формальний бібліографічний перелік яких зайняв би не один де­ сяток сторінок аналітичного тексту. Міжнародні відносини були і залишаються актуальною науковою та прикладною проблемою, * Даниленко О.В. — доцент кафедри української історії та етнополітики Київ­ ського національного університету імені Тараса Шевченка. матеріалу, становлення органів державного управління та само­ управління на терені Поділля відбувалося подібно до інших адмі­ ністративно­територіальних одиниць УНР. Але значні корективи у цей процес внесли військові дії, руйнація економіки, що в окремі історичні періоди унеможливлювали становлення та діяльність органів державної адміністрації та місцевого самоврядування. В статье освещается становление местных органов власти на Подолии в период Директории Украинской На- родной Республики (ноябрь 1918 – ноябрь 1920 гг.) Ключевые слова: местные органы власти, самоуправление, государственные местные администрации, Подолье, Директория, Украинская Народная Республика. In the article we show the formation of the local municipality on Podill’a in the period of Directory of Ukrainian National Republic during the November of the 1918 – November of the 1920 years. Key words: local municipality, government administration, Podill’a, Directory. Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 151 про що свідчить інформативно­джерельна повнота історіографіч­ ного  дискурсу,  тобто наявність  монографій,  брошур,  збірників, дисертацій,  документальних  тематичних видань.  Вони  виходи­ ли протягом 1920­х рр.1, меншою мірою у 1930­х рр., коли дипло­ матія  «непівського  ренесансу»  поступилася  формам  і  методам дипломатії  періоду  сталінської  всеохоплюючої  соціалістичної модернізації2, а також у 1950–1980­х рр., вирізняючись науковими історіографічними школами та проблемно­тематичними напрям­ ками3. Для перелічених праць та загалом для радянської історіог­ рафії міжнародних відносин притаманні дві характерні функціо­ 1 Англия и СССР. Сборник статей, материалов и документов. – М; Л.: «Москов­ ский рабочий», 1927. – 164 с.; Англо­советские отношения со дня подписа­ ния торгового соглашения до разрыва (1921–1927 гг.): Ноты и документы с вводной статьей и предметным указ. – М.: Изд. Литиздата НКИД, 1927. – 172 с.;  Англо­советский  договор  и  СССР  /  Под  ред.  Политпросвета  ЦК РЛКСМ. – М.: «Молодая гвардия», 1925. – 227 с.; Германия в цифрах и справ­ ках / Сост. Е. Герман. – Х.: «Путь просвещения», 1924. – 48 с.; Гольдфарб А. Франция и СССР / Предисл. П. Паскале. – М.: «Молодая гвардия», 1925. – 159 с.; Мануильский Д.З. Германская революция и СССР. – Х.: «Путь просве­ щения», 1923. – 71 с.;  Розен Е. Современная Франция. – М.; Л.: «Красный пролетарий», 1926. – 127 с.; Руславец Н. Что может дать трудящимся фран­ ко­советская конференция. – М; Л.: Госиздат, 1926. – 33 с.; Советская Рос­ сия и Польша. – М.: Изд. НКИД РСФСР,1921. – 121 с. 2 Шнеерсон А.И. Финансовый капитал во Франции. Эволюция его после импе­ риалистической войны. – М.: Соцэкгиз, 1937. – 320 с. 3 Белогловский Е.С. Очерки истории советско­французских культурных свя­ зей.1924–1939 гг. – Свердловск: Изд­во Урал. ун­та, 1988. – 309 с.; Бруз В.С. Англо­советские  отношения  в  1924–1927 гг.:  автореф.  дис.  к.и.н.  –  К., 1956. – 18 с.; Кобляков И.К. От Бреста до Раппало. Очерки истории советс­ ко­германских  отношений  с  1918  по  1922.  –  М.:  Госполитиздат, 1954.  – 252 с.;  Красильников А.Н.  Политика  Англии  в  отношении  СССР.  1929– 1932 гг. – М.: Госполитиздат, 1959. – 307 с.; Муравьев Ю.П. Политика по от­ ношению  к  СССР в  1929–1932 гг.:  автореф.  дис. к.и.н.  –  М.,  1965. –  16 с.; Никонова С.В. Антисоветская внешняя политика английских консервато­ ров. 1924–1927. – М.: Изд­во АН СССР, 1963. – 244 с.; Попов В.И. Англо­со­ ветские отношения (1927–1929). – М.: Изд­во ИМО, 1958. – 194 с.; Проко- фьева И.В. Участие Украинской ССР в советско­польских культурных свя­ зях  (1918–1939 гг.):  автореф. дис.  к.и.н.  –  К.,  1980.  –  22 с.;  Сухоруков С.Р. Западно­германская  буржуазная  историография  советско­германских отношений. 1917–1932 гг. – М.: «Наука», 1976. – 231 с. 152 Олександр Даниленко нальні ознаки: фактологічно­змістове наповнення за проблемно­ тематичним принципом та концептуальна однорідність. Запози­ чивши з офіційних документів 1920­х рр. визначення «радянсь­ ко­німецькі» чи «англо­радянські» відносини,  політики та  істо­ рики запрограмували своєрідну методологію «двосторонності». Її нейтрально­дипломатичне тлумачення свідчило про пасивний об’єкт дослідження, а з іншого боку — про політично­ідеологічну неузгодженість радянської історіографії, оскільки вона одночасно висвітлювала антагонізм міждержавних стосунків та лібералізм культурних зв’язків, об’єднуючи їх єдиними хронологічними рам­ ками,  протиставляючи державні  та громадські  стосунки тієї  чи іншої  країни.  Абстрактне  і  безпредметне  формулювання  «ра­ дянсько­польські відносини» або «франко­радянські відносини» унеможливлювало  виразне сприйняття фаворита міжнародних відносин, тобто їхню векторність та суб’єктність залежно від по­ чаткового слова: «франко» чи «радянсько». Історіографічна тра­ диція, майже без змін, збереглася в сучасному історіографічному дискурсі. Переважна більшість сучасних дослідників використо­ вує цей дивний для науки теоретичний тандем «радянсько­аме­ риканські», «радянсько­німецькі», «радянсько­польські»  та  ін. відносини4. Спостерігається заміна терміну «радянсько» на етно­ політичну складову  «українсько»  з  відносною  структуризацією предмету дослідження5. Сучасна українська історіографія використовує формулюван­ ня  «українська  дипломатія», «дипломатія  України»  принагідно до  XX  століття6,  тобто вони набули  статусу  науково­історичної термінології.  Логічним та  історично обґрунтованим,  на моє  пе­ 4 Бабенко О.В. Польско­советские отношения в 1924–1928 гг.: от противо­ стояния к сотрудничеству / МГУ. – М.: Б.м., 2007. – 224 с.; Гетьманчук М.П. Українське питання в радянсько­польських відносинах 1920–1939 роках. – Л.: «Світ», 1998. – 428 с. 5 Загоруйко В.В.  Етнокультурні  аспекти  українсько­польських  відносин  у міжвоєнний період (1921–1939 рр.): автореф. дис. к.і.н. – Донецьк, 2009. – 19 с.; Кривець Н.В. Українсько­німецькі відносини: політика, дипломатія, економіка. 1918–1933 рр. – К.: ІІУ НАНУ, 2008. – 322 с. 6 Матвієнко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях / Мат­ вієнко В., Головченко В. – К.: Видав.­поліграф. центр «Київський універси­ тет», 2001. – 266 с.; Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917–1921 Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 153 реконання, є  термін —  «українська радянська дипломатія».  Він не  викликає  сумніву  стосовно  1919–1923 рр.,  в  хронологічних рамках якого діяв Народний Комісаріат Закордонних Справ УСРР, тобто  фактичний  і  юридичний  суб’єкт  міжнародних  відносин. Його  ліквідація  після  конституційного  оформлення  унітарної радянської держави влітку–восени 1923 р. суттєво вплинула на міжнародний статус радянської України, організаційно і функціо­ нально  трансформувала  її урядові  структури через  узаконення політично­адміністративного інституту уповноважених від союз­ них наркоматів та відомств. Однак законодавчі (ВУЦВК), виконав­ чі та господарські органи (ВРНГ, галузеві трести, НКОсвіти УСРР), громадсько­кооперативні установи («Книгоспілка»,  Держвидав, «Коопукр»  в  Лондоні,  Укркооп  в  Берліні,  «Вукопспілка»)  були повноправними суб’єктами  міжнародних  стосунків.  Формально УСРР зберегла за собою декларативно­конституційні ознаки ра­ дянської держави, а не просто молодшої сестри «старшого брата», відтак фактично і політично претендувала на певну роль і місце в царині зовнішньої політики. Термін «українські радянські  дипломати»  віддзеркалює  ін­ ституційно­функціональну складову республіканської партійно­ радянської номенклатури 1920­х рр. Якщо для першого п’ятиріч­ чя (1919–1923 рр.) вони брали безпосередню участь у міжнарод­ них перемовинах, угодах, конференціях, особливо нарком закор­ донних справ Х. Г. Раковський, котрий був одночасно і  головою РНК УСРР, що лише підвищувало представницький статус країни, то  протягом  другої  половини  (1924–1929 рр.)  її  повноваження виявилися обмеженими. Однак радянська Україна залишалася на міжнародній арені, маючи дипломатів­функціонерів в особі упов­ новажених при Торгпредствах СРСР, закордонне представництво Наркомосу, кооперативні центри, спільні міжнародні товариства комерційного характеру. Залишалися також інші функціональні ознаки українських радянських дипломатів, які були переміщені до союзних дипломатичних місій: ментальна, службова, номенк­ років: на теренах постімперської Росії. – К.: Видав.­поліграф. центр «Київ­ ський університет», 2002. – 397 с.; Нариси з історії дипломатії України / О. І. Галенко, Є. Є. Камінський, М. В. Кірсенко та ін. / За ред. В. М. Смолія. – К.: Видав. дім «Альтернативи», 2001. – 736 с. 154 Олександр Даниленко латурно­партійна. Їх необхідно враховувати, оскільки радянізація чи ідеологізація діяльності, скажімо, інтернаціоналіста, болгари­ на за походженням Х. Раковського була справою цілком органіч­ ною, незалежно від посади та місця його роботи, однак цей авто­ ритетний у 1920­х рр. український дипломат, будучи звільненим з  дипломатичної  служби,  повернувся  в  Харків.  Це  стосувалося інших  українських  радянських  дипломатів —  Н. М. Калюжного, О. А. Полоцького,  О. Я. Шумського,  Е. І. Квірінга,  В. Х. Ауссема, Є. П. Терлецького, П. І. Дятлова, М. Б. Левицького та інших. Статус українського радянського дипломата визначався не його базовою освітньо­професійною підготовкою чи попереднім досвідом робо­ ти, а  службово­номенклатурним  призначенням,  повноваження­ ми,  функціями,  передбаченими відповідними  юридично­право­ вими положеннями, ухваленими НКЗС УСРР, ВУЦВКом, Раднарко­ мом УСРР, а згодом союзними органами. Першим  та  основним  дипломатом  радянської  України  був Х. Г. Раковський,  діяльність  якого  розпочалася  до  призначення очільником  українського уряду  та  його  зовнішньополітичного відомства, а не 27 липня 1923 р., коли він був торговим представ­ ником СРСР в Англії. Історична постать Х. Раковського приверта­ ла увагу зарубіжних та вітчизняних учених7, які дещо ідеалізува­ ли його роль і місце в дипломатичних стосунках радянської краї­ ни з низкою європейських держав. Він був повноважним членом державної делегації на переговорах в Генуї взимку 1922 р., до якої входили  радянські дипломати  —  Г. В. Чичерін,  М. М. Литвинов, Л. Б. Красін, В. В. Воровський, в Лозанні, Лондоні, дипломатична майстерність якого сприяла визнанню СРСР провідними країна­ ми  Західної Європи.  Йому  доводилося  спілкуватися з  відомими державними діячами та політиками — лордом Керзоном, Р. Мак­ дональдом,  Б. Мусоліні,  Е. Ерріо,  Р. Пуанкаре,  О. Чемберленом8, 7 Волковинський В.М. Християн Раковський. Політичний портрет / Волковин­ ський В.М., Кульчицький С.В. – К.: Політвидав України, 1990. – 266 с.; Дер- жалюк М.С.  Міжнародне  становище  України  та  її  визвольна  боротьба  у 1917–1922 роках. – К.: «Оріони», 1998. – 240 с.; Карр Э. История Советской России. Кн. 1, 2. Большевитская революция. 1917–1923 / Пер. с англ.; пре­ дисл. А. П. Ненарокова.  –  М.:  «Прогресс», 1990. –  768 с.;  Мельниченко В.Е. Раковский против Сталина. – М.: «Знание», 1991. – 64 с. 8 Волковинський В.М. Християн Раковський. – С. 234–238. Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 155 тобто  з  впливовими  фігурами не  лише  Англії,  Італії, Франції,  а Європи  загалом.  Зокрема, 30  жовтня 1925 р.  повпредом СРСР  у Франції призначили Х. Раковського, а Л. Б. Красіна повернули до Англії. Саме тоді на офіційну зустріч з українським радянським дипломатом на вулицю де  Гренель приїхали міністри та відомі політики Франції: А. де Монзі та Дельбос, голова палати депутатів Е. Ерріо, генеральний секретар Міністерства закордонних справ Бертело, професори Ланжевен, Леві, голова парламентської групи франко­радянського співробітництва  Філіппото9.  Дипломатич­ ний  церемоніал  у  присутності поважних  політиків  свідчив  про авторитет радянського дипломата, а з іншого боку — про бажання обох сторін вирішити суперечливі питання між країнами: Франції повернути царські борги, радянській Росії — отримати кредити провідних французьких банків та промислових груп. Перебуван­ ня Х. Раковського у Франції на дипломатичному посту, яке три­ вало  протягом  1925–1927 рр.,  було  непростим,  але  виявилося плідним, про що свідчать результати радянсько­французької кон­ ференції у лютому–березні 1926 р. Її учасники обговорили питан­ ня про державні борги приватним особам та одна одній, про кре­ дити, взаємні  відшкодування, про  можливі концесії.  Х. Раковсь­ кий запропонував розглянути проблему про повернення збитків радянських республік та Франції, заподіяних сторонам під час ре­ волюції, інтервенції та громадянської війни. Вдалося розв’язати важливу соціогуманітарну проблему:  СРСР в  особі  її дипломата погодився задовольнити вимоги французів стосовно повернення царських боргів приватним особам, а радянська країна сподівала­ ся на отримання кредитів загальною сумою 225 млн. доларів10. Протягом наступного року  спостерігалося  певне  загострення  у взаєминах Франції, Англії з СРСР, навіть розрив дипломатичних відносин  з  останньою  27 травня  1927 р.  Він  торкнувся  також  і Х. Раковського, особливо після його підпису «декларації 83», тобто групи Л. Троцького, спрямованої проти Й. Сталіна. Опозиціонери закликали солдат європейських країн, відтак і Франції, не вою­ вати проти СРСР на випадок агресії «імперіалістичних держав». Досягнуті Х. Раковським домовленості про борги та кредити не 9 Волковинський В.М. Християн Раковський. – С. 238. 10 Там само. – С. 239. 156 Олександр Даниленко діяли, а його намагання їх реалізувати шляхом неофіційних пе­ ремовин з А. де Монзі не приносили бажаного результату. Фран­ цузька преса зчинила довкола радянського дипломата політич­ ний галас, а посол Франції Ж. Ербертт передав у  жовтні 1927 р. Г. Чичеріну ноту протесту з вимогою про відкликання Х. Раковсь­ кого. Заява французького дипломата була опублікована газетами «Матен», «Пари Матиналь»11, хоча письменник А. Барбюс, перебу­ ваючи тоді у Харкові, не допускав думки про розрив відносин між обома країнами12. 13 жовтня 1927 р. нарком закордонних справ Г. Чичерін відкликав Х. Г. Раковського з Парижу, відтак його дип­ ломатична  кар’єра  фактично  завершилася.  Права  французька преса, яка «травила» радянського дипломата, почала «обсмокту­ вати» матеріали судового процесу над Шварцбадом — вбивцею С. Петлюри.  Їхні  кореспонденти,  які  зовсім  недавно  виступили проти Х. Раковського, навіть звинувачували його у шпигунстві і торгівлі зброєю, раптом в один голос заявили, що С. Петлюра — не вбивав євреїв, а ліві газети навпаки вважали його «юдонена­ висником»13.  Офіційна  Москва,  яка  готувалася  до  10­ї  річниці жовтневої  революції,  урочисто  зустрічала  делегацію  учасників Паризької  комуни,  тобто  відставка  Х. Раковського  не  вплинула на ідеологічні зв’язки ВКП(б) та радянського уряду з їхніми захід­ ними прихильниками, але згуртувала їх у боротьбі з «троцькіс­ тами­опортуністами». Дипломатична діяльність Х. Г. Раковського, упродовж якої ви­ рішувалися важливі політично­економічні проблеми двосторон­ ніх відносин радянської держави з європейськими країнами, вра­ ховуючи її спорадичне висвітлення в сучасній літературі14, заслу­ говує системного дослідження, критичного переосмислення не­ відомих та опублікованих джерел. Документальні видання 1920– 1960­х рр. з історії англо­радянських відносин були «безіменни­ 11 Вопрос о Х. Г. Раковском в центре внимания французской печати // Ук­ раинский экономист. – 1927. – 6 октября. 12 Анри Барбюс в Харькове // Украинский экономист. – 1927. – 5 октября. 13 Правые французские круги наметили новую кампанию против СССР // Украинский экономист. – 1927. – 19 октября 14 Конт Ф. Революция и дипломатия. Документальная повесть о Х. Раковс­ ком. – М., 1991. – 212 с. Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 157 ми», тобто упорядковані документи подавалися без прізвищ по­ садових осіб, але вони дозволили висвітлити два періоди діяль­ ності українського радянського дипломата: 1919–1923 та 1924– 1927 рр. Вони вирізнялися інституційно, функціонально та полі­ тично, тому що урядовець і дипломат представляв УСРР та СРСР. Радянська  історіографія,  висвітлюючи  історію Франції  20­х рр., показувала «відверто ворожу» політику Пуанкаре, суд над фран­ цузькими комуністами,  видворення кореспондента ТАРС,  пере­ говори «…про борги за позичками царського уряду та про надан­ ня Радянського Союзу довготермінових кредитів», але  уникала виокремлення ролі Х. Раковського15. Серед когорти радянських дипломатів 1920­х рр., яку очолю­ вав Г. В. Чичерін, постать Х. Г. Раковського була найпомітнішою, з думкою і позицією якого рахувалися державні та громадські дія­ чі Західної Європи. Відомим українським дипломатом вважають Д. З. Мануїльського, котрий впливав на політичне життя в Україні, але  у 1920­х рр.  він працював  в Комінтерні,  політику  і  правила роботи якого встановлювало політбюро ЦК ВКП(б). Тісні службові контакти з наркомом закордонних справ УСРР, особливо у 1920 р., мав Е. Й. Квірінг, німець за походженням, фар­ мацевт за освітою, дипломат за призначенням від партії. Політич­ ною школою для нього стала революційна діяльність, починаючи з посади секретаря більшовицької фракції IV Державної думи та секретаря депутата­більшовика О. Є. Бадаєва, а також знайомство і  співпраця  з  В. Д. Бонч­Бруєвичем, Г. І. Петровським,  М. С. Оль­ минським та іншими. В Україні обіймав посади голови ВРНГ, сек­ ретаря губкомів та першого секретаря ЦК КП(б)У. Він, як і Х. Ра­ ковський,  зазнав  сталінського  політичних  переслідувань,  але радянська історіографія уникла показу його діяльності в якості партійного  дипломата­висуванця16. 22 листопада  1920 р.  Е. Квірінг  запропонував Г. Чичеріну  та Х. Раковському  направити  в Латвію  партію українського  хліба, щоб схилити її урядові кола до визнання радянської держави, а 30 листопада висунув ідею створення на території Волині та Га­ 15 Карр Э.  История  Советской  России.  Кн. 1,  2.  Большевитская  революция. 1917–1923. – С. 126–127. 16 Квиринг Э.И. Избранные речи и статьи. – К.: «Политиздат», 1988. – 484 с. 158 Олександр Даниленко личини, «окупованих Польщею», якого­небудь «Товариства для поширення української культури серед українського населення, що живе за межами України»17. Це «Товариство по розповсюджен­ ню» повинно  було  мати  «напівбуржуазний характер»,  до  якого планували залучити лояльну до радянської влади «зміновіхівсь­ ку»  українську  інтелігенцію.  6  грудня  1920 р.,  перебуваючи  у складі спільної радянської делегації на переговорах з Польщею в Ризі, Е. Квірінг інформував Х. Раковського, що Україна не була у стані війни з сусідніми державами, тому  її не стосуються борги царської Росії. Делегацію очолював А. А. Йоффе, а Україну пред­ ставляли Е. Й. Квірінг, О. Я. Шумський. Позиція української сторо­ ни була доволі конкретною і зрозумілою (взаємне визнання один одного згідно принципів  про  самовизначення народів,  відмова від міжнародних зобов’язань колишньої Російської імперії, вста­ новлення політичних та військових гарантій, право громадянст­ ва, встановлення поштового і телеграфного зв’язку, дипломатич­ них  та  консульських  відносин  тощо),  але  вона залежала також від РСФРР. Представник уряду УСРР, яким був Е. Квірінг, висло­ вив тоді думку про необхідність створення самостійних посольств у провідних європейських державах та США. «Оскільки Україна посідає в політиці великих держав самостійне місце, — наголошував він на початку 1921 р., — ми не можемо відмовлятися від самостійних посольств УСРР у великих державах, тому що передача повноважень УСРР російським послам являла б для цих держав показ- ник фіктивності розмов про суверенну Україну, давала б надто сильну зброю усім нашим ворогам»18. Фактично він визнав, що Україна повинна бути суб’єктом міжна­ родних  відносин,  а  не  пасивним  дорадником  дипломатичних відомств радянської Росії. Саме йому належала ідея відкриття ук­ раїнського  посольства  у  Варшаві  та  самостійних  консульств  у Львові, Тернополі, Станіславі, а також дипломатичних представ­ ництв в інших країнах, на території яких мешкали етнічні українці (в Чехословаччині, Румунії, Австрії). 17 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 14, арк. 10. 18 Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя  (1919–1928). – К., 1996. – С. 294–295. Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 159 Переговори  з  Польщею  завершилися  укладанням  Ризького мирного договору 18 березня 1921 р., який започаткував форму­ вання дипломатичного представництва УСРР в цій країні. В архів­ ному фонді НКЗС УСРР зберігся запис розмови І. Я. Хургіна, якого призначили торговим радником посольства України, з секрета­ рем посольства І. Сіяком. Перший знаходився у Москві, а інший в Харкові,  тому  вони  з’ясовували  обставини  приїзду  перших  ра­ дянських  дипломатів до  Польщі.  Привертає  увагу  текст  запису від 24 серпня 1924 р. «Тов. Довженко і Смалець виїхали до Варшави. Тов. Ка- люжний приїхав сюди, і не встиг ще виїхати до Варшави»19. Відомо, що О. П. Довженко справді розпочав свою дипломатич­ ну службу у Варшаві20. Отже, судячи з телеграфного тексту, у Вар­ шаві  перебував  О. Шумський,  котрий  зустрічав  прибуваючих співробітників посольства. Він щойно прибув, оскільки на руках мав вірчу грамоту, дипломатичний паспорт. Його також отримали радник, перший секретар, аташе та члени їхніх родин, незважаю­ чи на заборону ЦК РКП(б) про виїзд з родинами. І. Хургін вважав, що їх варто було б видати кожному працівникові повпредства, хоча звичайний паспорт з надписом «Співробітник дипмісії» нічим не вирізнявся від дипломатичного. Він просив І. Сіяка про наступне: «Прошу Вас передати від мого імені тов. Шумському моє прохання дати рішучу відповідь стосовно моєї роди- ни. Повинен сказати, що я досі не знайшов тут жодного з відповідальних партійних працівників, які б поїхали закор- дон без сім’ї»21. Одночасно з формуванням персонального складу української радянської  дипломатичної  місії  відбувалися  переговори  про відкриття посольства Польщі в Харкові. Питання про приїзд пос­ ла Пулавського до України мав з’ясувати повпред УСРР у Москві Ю. Коцюбинський. Вирішили відкласти його офіційне прибуття до столиці радянської України у вересні, переговоривши з Х. Ра­ 19 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 34, арк. 16. 20 Марочко В.І. Зачарований Десною. Історичний портрет Олександра Дов­ женка. – К., 2006. – С. 54–55. 21 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 34, арк. 16 160 Олександр Даниленко ковським.  7 жовтня  1921 р.  відбулася  зустріч польської  дипло­ матичної  місії  на  станції  Здолбуново,  яка  їхала  до  Харкова,  з О. Шумським, І. Хургіним, І. Сіяком та представниками НКЗС УСРР. Полякам не дозволили оглянути табори інтернованих та полоне­ них біля Шепетівки. І. Хургін просив Москву та Харків не зволікати з визнанням посла Польщі в Україні Пулавського, щоб не загост­ рювати відносин з  нею.  20 жовтня 1921 р. О. Шумський  вручив вірчі грамоти у Варшаві для їх подання Ю. Пілсудському22, відтак цю дату можна вважати днем офіційного відкриття посольства УСРР в Польщі. Воно знаходилося в готелі «Вікторія», а керуючим справами посольства був О. П. Довженко23. Це було перше дипло­ матичне представництво УСРР за кордоном,  а його очільником став колишній боротьбист О. Шумський.  Про його  відрядження до Німеччини чи в Україні посольство інформувало Міністерство закордонних  справ  Польської  Республіки,  щоб  засвідчити  про службовий візит, а не політичний демарш. Зазначу, що О. Шумсь­ кий, І. Сіяк були репресовані у 30­х рр., а І. Я. Хургін загинув влітку 1925 р. під час службового перебування в США24. 27 березня 1922 р. дипломатичний корпус радянської України був представлений наступними особами,  які посідали  відповід­ ний дипломатичний ранг: посол О. Я. Шумський, радник І. Хургін, секретар І. Сіяк (Польща), торгпред та уповноважений у справах репатріації  Є. П. Терлецький,  а  також  посол  в  Литві,  заступник уповноваженого М. Руденко, секретар В. Успенський (Латвія, Ес­ тонія), посол  Ю. М. Коцюбинський, торгпред С. Я. Деревянський (Австрія), уповноважений у справах репатріації В. Х. Ауссем, торг­ пред  Ю. С. Новаковський  (Німеччина),  посол  в  Чехословаччині М. Б. Левицький,  торгпред  М. М. Ломовський25.  В  інших  країнах торгові інтереси УСРР представляли дипломати В. В. Воровський та А. С. Фальштейн (Італія), Л. Б. Красін (Англія), О. І. Золотарьов (Туреччина). Координатором у відносинах між УСРР та РСФРР був повноважний  представник  українського  радянського  уряду М. М. Полоз. Їх призначав НКЗС УСРР, з яким посольства підтриму­ 22 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 34, арк. 16 23 Там само, спр. 70, арк. 47. 24 Памяти И. Я. Хургина // Внешняя торговля. – 1925. – № 47–48. – С. 4. 25 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 75, арк. 4 Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 161 вали постійний зв’язок. Протоколи засідань його колегії свідчать про спільне вирішення ключових проблем. Наприклад, 24 січня 1922 р.  колегія  НКЗС  України,  на  засіданні  якої  були  присутні Х. Раковський,  його  заступник  В. І. Яковлєв,  уповноважений НКЗовнішторгу  УСРР  С. І. Брон,  а  також  посли  та  їхні  радники О. Шумський, Є. Терлецький, М. Любченко заввідділом НКЗС УСРР М. Руденко, секретар наркома В. Торговець, обговорювали кошто­ рис повпредств УСРР в Польщі, Латвії, Литві, призначення на поса­ ду  уповноважених філій  наркомату  закордонних  справ в  Одесі, конфлікт  між  торговими  представництвами  РСФРР  та  УСРР  у Варшаві, службові функції між торговим та політичним представ­ ництвом  радянської України в Латвії. Зокрема,  було  зазначено, що  Є. Терлецький  є  «…політичним  представником  УСРР  в  Лат­ вії»26. В протоколі від 5 червня 1922 р. зазначалися не лише пріз­ вища,  а  також  посади  українських  дипломатів:  повпреди  —  в Австрії Ю. Коцюбинський, в Німеччині В. Х. Ауссем, торговий пред­ ставник УСРР за кордоном Ю. С. Новаковський, секретар торгпред­ ства Н. М. Калюжний.  Його  учасники  визнали доцільним  об’єд­ нання торгових представництв УСРР та РСФРР в Австрії, реоргані­ зацію торгпредства в Ризі, з’ясували питання про можливу заміну окремих посольств України на консульства, висловили урядову подяку «Товариству  технічної допомоги  Радянській Україні»  за надання матеріальної підтримки голодуючим. Призначення  дипломатів здійснював НКЗС УСРР,  але  за по­ годженням з ЦК КП(б)У та РНК РСФРР. Питання про формування закордонних представництв розглядало політбюро ЦК КП(б)У 4 липня 1922 р., яке визнало кадрові повноваження за радянськи­ ми відомствами, але списки дипломатів­комуністів надходили до секретаріату ЦК партії. «Нагляд та відповідальність за політичний стан місії, — підкреслювалося в рішенні політбюро, — покладається пер- сонально на повпредів»27. Вони представляли країну за кордоном. Наркомат закордонних справ УСРР укладав міжнародні угоди. Так, на колегії від 10 грудня 1921 р., яку уособлювали Х. Раковсь­ 26 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 53, арк. 2. 27 Там само, ф. 3691, оп. 1, спр. 1, арк. 16. 162 Олександр Даниленко кий, В. Яковлєв, С. Брон, Руденко, ухвалили приєднатися до Же­ невської  конвенції Червоного Хреста, надавши  мандат місії  Ук­ раїнському Червоному Хресту, здійснити обмін повпредами між радянською Україною та Росією, укласти договір з Далеко­Схід­ ною Республікою, здійснити реєстрацію військовополонених на території УСРР, налагодити телеграфний зв’язок з Варшавою та Москвою. 13 січня 1922 р. НКЗС УСРР клопотав перед ВУЦВКом про ра­ тифікацію договору між УСРР та Комітетом Нансена, а також АРА, призначив Т. Е. Дука повноважним  представником України  при іноземних організаціях допомоги голодуючим, про переміщення австрійських громадян на їхню батьківщину, про визнання фран­ цузької мови офіційною у спілкуванні НКЗС УСРР з  іноземними державами та їх представництвами28. Відповідні ноти направля­ лися французькою мовою, а вербальні та інше листування — ук­ раїнською або російською. Наркомат закордонних справ надсилав циркуляри  до  всіх повноважних представництв УСРР за  кордо­ ном,  які  стосувалися  збору  економічної  інформації  (ринкового попиту, фінансового стану, зовнішньої торгівлі, регулювання екс­ порту та імпорту, внутрішньої торгівлі західних країн, рекламних оголошень провідних фірм тощо), тобто нагадував про одну з їхніх функцій. Надсилалися циркуляри іншого характеру. Так, 5 серпня 1922 р. В. І. Яковлєв та «генеральний секретар Л. Величко» (сек­ ретар НКЗС УСРР) заборонили посольствам та консульствам УСРР видавати візи за клопотанням будь­яких радянських установ, не отримавши дозволу безпосередньо НКЗС УСРР. Зокрема, 7 верес­ ня 1922 р. секретар Л. Величко інформував представництва Украї­ ни в Берліні та Варшаві про те, що В. І. Яковлєв дозволив видачу візи громадянину США В. П. Нейфельду, який приїхав в Україну з метою організації допомоги голодуючим29. Не виникало питан­ ня з візою для В. А. Балицького, Л. Величка та С. Канарського, які брали участь у підписанні договору та в обміні ратифікаційними грамотами з Туреччиною 2 січня 1922 р. в Ангорі30. Члени колегії Уповнаркомзовнішторгу  (С. Г. Брон,  І. В. Боєв,  Й. М. Салтанов, 28 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 26, арк. 46. 29 Там само, спр. 75, арк. 49. 30 Там само, спр. 77, арк. 11 Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 163 О. А. Полоцький, К. М. Артамонов), яким доводилося виїздити за кордон у службових справах, також повинні були звертатися за оформленням візових документів до НКЗС УСРР, а не в обхід зов­ нішньополітичного відомства. Самостійна  організаційно­функціональна  діяльність  НКЗС УСРР тривала до кінця 1922 р., тобто до створення СРСР, спираю­ чись на відповідне положення про статус республіканського нар­ комату зовнішніх зносин. Зазначу, що існувало також «Положення про Наркомат закордонних справ РСФРР», яке 15 червня 1921 р. розглядалося  урядом  України,  але в якості  зразка,  а не  закону. Обидві  республіки  мали  самодіяльні  наркомати  закордонних справ та повпредства, тобто посольства, хоча в галузі зовнішньої торгівлі  могли об’єднувати  оперативну  роботу. Створення  уні­ тарної держави означало втрату навіть формальної самостійності українського  радянського  уряду,  особливо  в галузі  зовнішньої політики.  Зокрема,  газети «Вечернее Ческое Слово»,  «Трибуна» писали про втрату  самодіяльності УСРР,  яка політично  «злила­ ся» з радянською Росією та ліквідувала НКЗС, передавши усі спра­ ви московським представництвам за кордоном. 2 лютого 1923 р. відбулося засідання комісії, до складу якої входили Х. Раковський, В. Яковлєв, С. Брон та інші, з розгляду положення про об’єднання наркоматів закордонних справ. «Для забезпечення інтересів Української Республіки при здійсненні зовнішньої союзної політики, — наголошувало- ся в проекті “Положення”, — до складу Колегії НКЗС СРСР призначається одна особа, персональна кандидатура якої висувається Українським РНК и затверджується РНК СРСР на загальних підставах. Від імені УСРР вони можуть висту- пати лише в окремих випадках, за вказівкою НКЗС СРСР та зі згодою уряду України»31. Здійснення зовнішньої торгівлі зосереджувалося в Уповнар­ комзовнішторгові, тобто вся оперативна робота по ліцензуванню експорту та імпорту, а головне по формуванню екпортно­імпорт­ ного плану. 7 лютого 1923 р. «Положення про НКЗС СРСР» фактич­ но і юридично засвідчило кінець самодіяльності уряду УСРР на міжнародній арені. Союзний уряд, але у виняткових випадках, міг 31 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 56, арк. 27. 164 Олександр Даниленко дозволити  республікам представляти  деякі питання  «індивіду­ ально».  Їхні  міжнародні  зобов’язання  переходили  союзному відомству. Згідно союзного договору, котрий було взято за осно­ ву Конституції СРСР від 6 липня 1923 р., Україні дозволялося мати відносини  із  сусідніми  державами  з  адміністративних,  госпо­ дарських, освітніх питань. 13 липня 1923 р. голова РНК УСРР, ви­ конуючи  обов’язок  колишнього  наркома  закордонних  справ, звернувся до українських представництв за кордоном з офіцій­ ною заявою про те, що: « … суверенітет Української соціалістичної радянської рес- публіки обмежений віднині рамками, зазначеними в ос- новному Законі союзу, віднесеними до компетенції со- юзу, а в решті буде здійснюватися УСРР, суверенні пра- ва якої будуть захищатися союзом»32. Отже,  союзні  відомства  поглинули  не  лише  організаційну структуру НКЗС УСРР, а й функціональні повноваження його дип­ ломатичних представництв за кордоном. 20  липня  1923 р.  колегія  НКЗС  СРСР  заслухала  інформацію В. Яковлєва про статус України на міжнародній арені, тобто про компетенції Уповноваженого НКЗС СРСР в Україні. Фактично він перебрав  на  себе  функції  колишнього наркомату  закордонних справ радянської України: видавав візи іноземцям, дипломатичні та службові паспорти, доглядав за законами УСРР стосовно дот­ римання прав і свобод іноземних громадян на території України, представляв  інтереси  УСРР  в  союзному уряді  з питань  зовніш­ ньої політики. Колегія визнала остаточну дату припинення діяль­ ності повноважних представництв НКЗС УСРР за кордоном — 5 серпня 1923 р.33 Реорганізація українського зовнішньополітичного відомства торкнулася не лише установ, а також функціонерів, тобто персо­ нального корпусу повпредів, торгпредів, радників. Російську сто­ рону обурював той факт, що ВУЦВК у квітні 1922 р., не дочекав­ шись остаточного рішення уряду РСФРР, оголосив амністію пет­ люрівцям, викликавши «рішучий протест з боку Москви»34. Влітку 32 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 12, арк. 32. 33 ЦТам само, спр. 15, арк. 115. 34 Там само, спр. 12, арк. 45. Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 165 1923 р., тобто одразу після остаточної ліквідації системи дипло­ матичних  представництв  УСРР,  виникло  питання  про  персо­ нальні призначення тих осіб, які б займалися «розкладницькими» справами в країнах з помітним впливом української політичної еміграції та громади. До них належали Канада, США, Німеччина, Італія, Туреччина, Чехословаччина та інші. До країн, де активно і легально діяли українські громадсько­ політичні та культурно­освітні організації, належала Чехословач­ чина.  Міждержавні  контакти  з  нею  започаткував  представник Українського  Червоного  Хреста  М. Левицький,  який  прибув  до Праги 10 травня 1921 р., тобто в якості громадського, а не полі­ тичного представництва. За кілька місяців перебування відбулася зміна його офіційного статусу. 27 липня 1921 р. він інформував Х. Раковського  про  зустріч  з  міністром  закордонних  справ  ЧСР паном Гірсою, який виявив готовність відправити в Україну тор­ гову місію Чехословаччини на чолі з його братом, допомогти нала­ годженню роботи цукрових заводів, розширенню плантацій під цукровим буряком. «20-го липня, — повідомляв М. Левицький, — уже виїхала на Україну Чехословацька торгова місія. Голова місії Йосип Гірса є Уповноваженим Чехословацького уряду на Україні, він має дуже великі повноваження і з ним доведеться уже на місці з’ясувати усі торгові та політичні питання»35. М. Левицький  просив  наркома  закордонних  справ  України вислати йому «… повноважну грамоту, як Повноважному представнику УСРР при Чехословацькому уряді». Перебуваючи у Відні, М. Левицький зустрівся з М. С. Грушевсь­ ким, який просив можливого повернення його особисто та одно­ партійців в Україну. Групове повернення колишніх українських есерів на чолі з М. Грушевським, на переконання М. Левицького, було небажаним і неможливим, про що він і повідомляв Х. Раков­ ського. Серед кандидатів на відправку в Україну, крім М. Грушев­ ського, радянський дипломат вважав О. Голубовича та М. Чечеля. 8 вересня  1921 р.  М. Левицький  написав  чергового  службового 35 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 560, арк. 46. 166 Олександр Даниленко листа  Х. Раковському,  у  якому  було  викладено  відмінності  між повноважним та суто торговим представництвами, оскільки УСРР мала укласти договір з ЧСР. «Цілком зрозуміло, — наголошував М. Левицький, — що репатріаційна місія є місія тимчасового характеру і по за- вершенню репатріації повинна бути ліквідована. Інша спра- ва Представництво. В Представництві РСФРР практикуєть- ся, що Представництво є офіційним представником держа- ви, яка виступає та захищає його інтереси, а Торгове пред- ставництво є винятково для торгових угод і взагалі торгової кооперації. Там, де немає Представництва, немає Торг- предства. Представництво має консульські права, але для того, що голова місії є представником НКЗС, а фактично він веде лише політичні справи»36. Листи М. Левицького та перебування в Чехії свідчили про по­ чаток  формування  українського  радянського  дипломатичного представництва, про особистий внесок його очільника. 22 грудня 1921 р. торгпредом УСРР в Чехословаччині призначили керуючого справами Уповнаркомзовнішторгу РСФРР при РНК УСРР В. М. Брод­ ського, а  співробітниками  Ю. С. Новаковського,  С. Я. Трухлого37, однак у березні 1922 р. торгпредом УСРР в Празі був М. М. Ломов­ ський, який звітував про роботу за листопад–квітень 1921/22 р.38 20 липня 1923 р. відбулася чергова зміна персонального складу дипломатичного корпусу в Чехословаччині, але цього разу і відпо­ відного статусу. Колегія  НКЗС  СРСР залишила  послом в Австрії М. Левицького,  а першим секретарем повпредства в Прагу при­ значила Н. М. Калюжного, в Німеччині ним залишався В. Х. Ауссем, до  Варшави  направили  Лебедиця39.  Н. М. Калюжний,  судячи  із особистого запису до службової справи співробітника НКО УСРР, на дипломатичний службі перебував з 4 квітня 1921 до грудня 1924 р.40 Він належав до партії українських боротьбистів, хоча на питання про  національність  написав  —  «єврейська».  В  архівах 36 ЦДАВО України, ф. 4, оп. 1, спр. 559. 37 Там само, ф. 423, оп. 3, спр. 1, арк. 16. 38 Там само, ф. 4, оп. 1, спр. 17, арк. 340. 39 Там само, спр. 15, арк. 115. 40 Там само, ф. 166, оп. 12, спр. 3041, арк. 4. Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 167 України збереглося часткове листування Н. Калюжного з Нарком­ осом УСРР, з Держвидавом України, яке певною мірою окреслює коло  його  діяльності  та  особисту  позицію.  Зокрема,  8  вересня 1923 р. він  інформував Укрдержвидав про значне зацікавлення студентами­українцями, які належали до «Союзу студентів гро­ мадян УСРР», книгами, посібниками для вищої школи, виданими в УСРР41. В листі фігурувало прізвище посла СРСР в Австрії М. Ле­ вицького,  котрий також  замовляв  науково­освітню  літературу. Фактично  українські  дипломати,  які  започаткували  діяльність повноважних  і  торгових  представництв  УСРР  протягом  1921– 1922 рр., за винятком дипломатичної місії в Польщі, залишилися працювати на відповідних посадах, але за іншої офіційної візит­ ки — повпред СРСР. Перебуваючи на посаді повпреда СРСР в Празі, Н. М. Калюжний радив Укрдержвидаву створити власний книж­ ковий магазин  для  розповсюдження  книжок  в Чехословаччині. 23 березня 1924 р. він писав керівництву Укрдержвидаву про ус­ пішне проведення виставки радянської книги у Празі, про надто прискіпливе  ставлення  українських  емігрантських  центрів  до поліграфічної якості книг, які «мали нахабство» просити літера­ туру для виставки галичанської книги. За сприяння Н. Калюжно­ го була опублікована в Харкові збірка віршів О. Олеся, котрий жив в Празі, хоча радянський дипломат особисто перечитав їх на пред­ мет ідеологічної відповідності. Видавничими та книготорговель­ ними справами  за кордоном  протягом  1921–1924 рр.  займався представник НКО  УСРР П. Г. Дятлов,  але його 11 грудня  1924 р. відкликали до Харкова, оскільки єдиним представником російсь­ кого «Госиздата» та Укрдержвидаву призначили М. В. Дєхтярьо­ ва42. Празьке представництво Укрдержвидаву було ліквідоване, тому П. Дятлов виїхав до УСРР, де керував роботою видавництв Наркомосу. Одночасно з ним в Україну відрядили і самого Н. М. Ка­ люжного. Він очолював соціально­культурну секцію НК РСІ УСРР протягом січня 1925 — квітня 1926 р., а згодом знову повернувся на дипломатичну службу на посаду радника Повпредства СРСР в Чехословаччині. Послом СРСР в Празі був відомий політичний і 41 ЦДАВО України, ф. 177, оп. 1, спр. 86, арк. 51. 42 Там само, спр. 959, арк. 109. 168 Олександр Даниленко військовий діяч періоду громадянської війни В. О. Антонов­Овсє­ єнко, якого призначили в грудні 1924 р. Саме він запросив нарко­ ма освіти  О. Я. Шумського,  нещодавно ще першого радянського українського посла в Польщі, взяти участь в Празькій книжковій виставці 15 січня 1925 р.43 В листі Ю. Коцюбинського до уповнова­ женого НКЗС СРСР І. Ю. Кулика від 12 травня 1927 р. говорилося про таємну нараду в Празі, учасниками якої були він, Н. Калюж­ ний, В. Антонов­Овсєєнко  та представники з  посольства СРСР в Берліні. Обговорювали питання про негайну зміну політичного керівництва КПЗУ44.  Дипломатичні  представництва  перетвори­ лися на управління зовнішньої розвідки та політичного шанта­ жу,  розкладу  української  еміграції,  переслідування  її  ідеологіч­ них лідерів. 9 грудня 1927 р. зав. консульським відділом, радник повпредства Н. М. Калюжний подав звіт про роботу за листопад 1927 р.,  у  якому  доповідав  про наявність 2000 справ на виїзд  в УСРР, серед яких багато галичан, колишніх петлюрівців45. Серед службового листування повпредства СРСР в Чехословаччині пріз­ вище В. Антонова­Овсєєнка зустрічається протягом 1928–1929 рр.: 10 грудня  1928 р., коли  він пропонував Держвидаву УСРР  вста­ новити ділові контакти з журналом «Славише Рундшау» про його реалізацію в Україні, у відповіді А. Річицького радянському пос­ лу про згоду на розповсюдження згаданого часопису, а також про використання  його  сторінок  для публікації  матеріалів  про  ра­ дянську книжку46. Дипломатична  діяльність  І. Ю. Кулика,  якого  інформував Ю. Коцюбинський про нараду в Празі, розпочалася в дипломатич­ них  представництвах  СРСР  в  Канаді, де  він  був  представником радянської країни з 1923 р. Перед тим він очолював Центральне управління в справах друку при НКО УСРР, тобто орган політич­ ної цензури. В листі керівника Держвидаву А. Самохвалова від 20 грудня 1924 р. до І. Кулика, була зазначена посада дипломата — заступник офіційного агента СРСР в Канаді 47. 43 ЦДАВО України, ф. 177, оп. 1, спр. 879, арк. 69. 44 Там само, ф. 1, оп. 20, спр. 2484, арк. 100. 45 Там само, арк. 101. 46 Там само, ф. 177, оп. 1, спр. 1350, арк. 46. 47 Там само, спр. 879, арк. 59. Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 169 «Ми зараз шукаєм конкретних шляхів до просунення нашої книжки в Америці в цілому, — наголошував А. Самох- валов, котрий знав особисто колишнього радянського цензора, — і зокрема в Канаді, принаймні, в тій мірі, в якій це необхідно, аби задовольнити попит на радянську книжку тамошніх українців»48. Листування між І. Куликом та А. Самохваловим свідчить, що перший  був  заступником  торгпредставника  СРСР  в  Канаді  та США, рекомендував Держвидаву перевидати книги М. П. Макаро­ ва, 15 брошур професора Д. М. Бородіна — прихильника викорис­ тання кукурудзи в Україні, голови Руського сільськогосподарсь­ кого бюро в США. Повернувшись в Україну, І. Кулик став впливо­ вою фігурою в НКЗС СРСР, заступником його уповноваженого в Україні. Уповноваженим НКЗС СРСР в УСРР був Берзін, а його зас­ тупником — І. Кулик, котрий зустрічався із дипломатами інозем­ них держав, інформував директивні органи про зміст розмови з ними. 4 лютого 1928 р. до нього звернувся з особистим прохан­ ням О. А. Полоцький, якого дослідники вважають організатором освіти  в  Україні,  оскільки  він  був  заступником  наркома  освіти М. О. Скрипника49, але перед тим працював в апараті Уповнарком­ зовнішторгу та Торгпредстві СРСР у Франції. Він просив І. Кули­ ка не відкликати його в Україну, де йому пропонували очолити управлінський підрозділ Наркомосу. Представник Торгпредства Г. Беседовський просив уповноваженого Берзіна залишити О. По­ лоцького на роботі у Франції, який добре знав справу та був «пер­ шокласним політичним працівником»50 . Нове призначення було для нього справою новою і надто вразливою, тому він намагався відмежуватися від неї. «Я зовсім не знаю цієї роботи, — писав він І. Кулику, — тому що завжди був лише на фінансовій роботі, з самого сімнадцятого року, а робота ця очевидно дуже складна, із складними взаєминами з різними органами, з літераторами, ученими, видавництвами, Москвою і місцевою владою»51. 48 ЦДАВО України, ф. 177, оп. 1, спр. 879, арк. 69. 49 Марочко В.І. Репресовані педагоги України:  жертви політичного  терору (1929–1941) / Марочко В.І., Хілліг Гьотц. – К.: «Науковий світ», 2003. – 302 с. 50 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2675, арк. 8. 51 Там само, 2674, арк. 15–16. 170 Олександр Даниленко Запевнення на відсутність «особистого авторитету» серед Го­ ловліту, «Гарту», Вапліте, «Плугу» «кожного із літераторів окре­ мо» не  подіяли на  рішення про  його переведення.  Натяк на  те, що  він  навіть не  заступник  наркома  освіти, був  почутий —  він став черговим заступником М. О. Скрипника, відтак і кандидатом до таборів ГУЛАГу у середині 1930­х рр. Дипломатичне і торгове представництво України в Німеччині заслуговує окремого дослідження, тому що там одночасно діяло декілька  українських  радянських  та  громадський  організацій: Повноважне представництво НКО УСРР, Об’єднане представницт­ во української кооперації в Берліні, місія Українського Червоного Хреста, уповноважені від українських трестів. Українська дослід­ ниця  Н. В. Кривець  вважає,  що  призначення  у  вересні  1921 р. В. Х. Ауссема завідуючим українським відділом по репатріації при відповідному представницькому бюро радянської Росії стало по­ чатком діяльності української дипломатичної місії в Німеччині, а з 8 квітня 1922 р. УСРР фактично здобула право на повноважне представництво в  цій  країні52.  16  жовтня 1922 р.  було  затверд­ жено його штат: повпред В. Х. Ауссем, перший секретар Н. М. Ка­ люжний, зав. консульським відділом М. Руденко, секретар Л. Лео­ нідов, дипкур’єр В. Мороз53. Повпред В. Ауссем працював в Берліні до  реорганізації дипломатичної  місії  УСРР,  тобто до  створення повпредства СРСР, навіть очолював його декілька місяців, тому що у жовтні 1923 р. черговим повпредом в Німеччині став М. Б. Ле­ вицький, який встиг попрацювати в Чехословаччині та Австрії. Представництво НКО УСРР в Німеччині, хоча його філії були в інших країнах, спочатку очолював Є. І. Касьяненко у 1921 р., а зго­ дом  майже  три  роки  О. Х. Ауссем,  якого  змінив  Г. М. Веллєр.  У травні 1924 р., покликаючись на відсутність активних контактів з німецькими видавничими фірмами, О. Ауссем переїхав до Праги, сподіваючись  активізувати  роботу,  але  1  січня 1925 р.  празьке відділення Представництва НКО УСРР було ліквідоване54. О. Х. Аус- 52 Кривець Н.В. Українсько­німецькі відносини: політика, дипломатія, еко­ номіка. 1918–1933 рр. – К.: ІІУ НАНУ, 2008. – С. 249. 53 Там само. – С. 258. 54 ЦДАГО України, ф. 16, оп. 1, спр. 4, арк. 23. Українська радянська дипломатія 1920-х рр. ... 171 сема перевели  до  Генерального  консульства СРСР  в Парижі.  15 травня 1925 р. він написав Г. М. Веллєру короткого листа: «Шановний Григорію Максимовичу! Давати грошові роз- порядження по Наркомосу тепер, коли служу по НКЗС, мені незручно. Вам це питання треба врегулювати через Харків. Генеральний консул в Парижі Ауссем»55. Представництво НКО УСРР узгоджувало фінансові питання з Торгпредством СРСР в Берліні, якщо треба було переказати кошти чи  отримати ліценцію,  а організаційно­адміністративні  управ­ лінські питання з керівництвом Наркомосу УСРР. Його закордон­ не представництво  діяло до  кінця 1920­х рр.,  але під  наглядом союзних дипломатичних і торгових представництв. Таким чином, проаналізувавши кадрові призначення україн­ ського дипломатичного корпусу упродовж 1920­х рр., варто ви­ окремити  два  конкретних  періоди:  перший  стосувався  1919– 1923 рр., коли  повноважні представництва формувалися  безпо­ середньо  НКЗС УСРР  та діяли  за  його  вимогами  і  принципами, другий відбувався під егідою повпредств і торгпредств СРСР, се­ ред службовців яких передбачався представник від УСРР. 1923– 1929 рр.  позначені  функціонуванням  союзних  дипломатичних відомств, серед яких працювали на різних  посадах колишні  ук­ раїнські  радянські  дипломати,  хоча  багато  з  них  представляв УСРР при торгпредствах СРСР. Вони не були професійними дипло­ матами за освітою, але виконували функції професійних диплома­ тів радянської України. Значна частина з них була страчена в роки сталінського політичного терору. Статья посвящена изучению персонального состава, стату- са и функций украинского советского дипломати- ческого корпуса 1920-х годов. Ключевые слова: дипломатия, УССР, НКИД, СНК. The article is devoted to research of personal stuff, status and function of Ukrainian Soviet diplomacy in 1920-th. Key words: diplomacy, USSR, IAPC, PCC. 55 ЦДАГО України, ф. 16, оп. 1, спр. 153, арк. 135.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12432
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn XXXX-0012
language Ukrainian
last_indexed 2025-11-28T19:54:32Z
publishDate 2010
publisher Інститут історії України НАН України
record_format dspace
spelling Даниленко, О.
2010-10-07T21:19:46Z
2010-10-07T21:19:46Z
2010
Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції / О. Даниленко // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 150-171. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.
XXXX-0012
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12432
Стаття присвячена вивченню персонального складу, статусу та функцій українського радянського дипломатичного корпусу 1920-х років.
Статья посвящена изучению персонального состава, статуса и функций украинского советского дипломатического корпуса 1920-х годов.
The article is devoted to research of personal stuff, status and function of Ukrainian Soviet diplomacy in 1920-th.
uk
Інститут історії України НАН України
Студії з історії України
Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції
Article
published earlier
spellingShingle Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції
Даниленко, О.
Студії з історії України
title Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції
title_full Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції
title_fullStr Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції
title_full_unstemmed Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції
title_short Українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції
title_sort українська радянська дипломатія 1920-х рр.: персоналії, статус, функції
topic Студії з історії України
topic_facet Студії з історії України
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12432
work_keys_str_mv AT danilenkoo ukraínsʹkaradânsʹkadiplomatíâ1920hrrpersonalíístatusfunkcíí

Ähnliche Einträge