Зображення обкладинки

Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження)

У статті йдеться про життєвий шлях та основні етапи наукової діяльності академіка НАН України П. Т. Тронька. В статье рассказывается о жизненном пути и основных этапах научной деятельности академика НАН Украины П. Т. Тронька. The article is dedicated to course of life and main phase of scientific ac...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2010
Автор: Реєнт, О.
Формат: Стаття
Мова:Українська
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2010
Теми:
Академік НАН України П. Т. Тронько — як вчений та організатор української науки
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12434
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження) / О. Реєнт // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 15-31. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859976603313897472
author Реєнт, О.
author_facet Реєнт, О.
citation_txt Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження) / О. Реєнт // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 15-31. — укр.
collection DSpace DC
description У статті йдеться про життєвий шлях та основні етапи наукової діяльності академіка НАН України П. Т. Тронька. В статье рассказывается о жизненном пути и основных этапах научной деятельности академика НАН Украины П. Т. Тронька. The article is dedicated to course of life and main phase of scientific activity of academician of National Academy of Science of Ukraine P. Tronko.
first_indexed 2025-12-07T16:23:52Z
format Article
fulltext Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька 15 В статье анализируется научная и общественно-политическая деятельность академика НАН Украины П. Т. Тронька. Ключевые слова: краеведение, «Реабилитированные исто- рией», историко-культурное наследие, казаки. The article is dedicated to scientific, social and political activity of academician of National Academy of Science of Ukraine P. Tronko. Key words: local history, «Rehabilitate by history», historical and cultural heritage, the Cossacks. Олександр Реєнт* Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження) У статті йдеться про життєвий шлях та основні етапи наукової діяльності академіка НАН України П. Т. Тронька. Ключові слова: краєзнавство, Петро Тронько, комсомол, «Реабілітовані історією». Сьогодні багато говориться про Україну в європейському і сві­ товому контексті. Авторитет останньої як сучасно ї держави зале­ жить не лише від ефективності політики, зміцнення економіки, а й від уважного та дбайливого ставлення до її багатої історико­ культурної спадщини. Приємно, що із здобуттям Україною незалеж­ ності значно посилився інтерес усіх верств суспільства до першо­ витоків і джерел своєї історії. В розбудові держави найголовніши­ ми завданнями сьогодні є  формування національної свідомості українського народу, його культурно­духовний розвиток. Справж­ ніх патріотів й активних громадян своєї країни можна виростити, лише прищеплюючи любов до рідної землі, до вікових традицій народу,  до  минувшини,  зокрема  розвиваючи  інтерес до  історії рідного краю. В руках сучасних істориків і краєзнавців — благо­ * Реєнт О.П.  —  член­кореспондент  Національної  академії  наук  України, заступник директора Інституту історії України НАНУ. 16 Олександр Реєнт родна та відповідальна, важлива для майбутньої України справа відродження історичної пам’яті, збереження зв’язку часів. Поки є  небайдужі  люди,  не  перерветься  нитка  духовності,  що  єднає минуле, сучасне й майбутнє. Тож і цікаві всім життєві долі ентузі­ астів­подвижників,  яке  бачили  своє  покликання  у  збереженні історико­культурної спадщини, в творенні специфічної аури ду­ ховності та самопізнання. Одним із тих, хто присвятив своє жит­ тя самовідданій праці на ниві історії й краєзнавства, став борцем проти ерозії історичної, політичної, національної є П. Т. Тронько. Трударі з діда­прадіда, батьки Петра Тимофійовича заклали у нього шанобливе ставлення до землі, традицій і звичаїв україн­ ських хліборобів, чеснот, які формував сільський устрій життя. Народився майбутній учений 12 липня 1915 р. в родині Тимо­ фія Федоровича та Явдохи Олексіївни Троньків у с. Заброди Бого­ духівського повіту на Харківщині. У важкі для багатьох 1920­ті рр. від тифу помер батько й турботи про родину лягли на матір і стар­ шого сина, який навчався в школі, потім — у технікумі, а влітку випасав громадську  худобу,  працював на сезонних сільськогос­ подарських роботах. Наприкінці 1932 р. він став робітником шах­ ти у Дзержинську, в Донбасі, вступив у профспілку гірників. Однак незгасаючий потяг до знань брав своє. Після закінчення курсів П. Тронько вчителював у 1933–1934 рр., викладаючи сус­ пільствознавство та українську  літературу  в неповній середній школі с. Кленового. Потім  він працював помічником директора механізаторських кадрів з виховної роботи у с. Кленове Богодухів­ ського району з липня 1934 р. до травня 1935 р. Останнього місяця став помічником директора Лебединської школи сільськогоспо­ дарського учнівства з виховної роботи (Харківська обл., нині — Сумська). З вересня 1936 р. до липня 1937 р. Петро Тимофійович — кур­ сант Єйської військової школи морських пілотів у Краснодарсь­ кому краї. А до грудня 1937 р. — заступник директора й директор Лебединського дитячого будинку. За цими досить скупими рядками записів трудової діяльнос­ ті — нелегкі роки, бо ж і змужніння, й перший досвід самостійного життя, пошук власного місця у ньому не даються людині легко. Молодий, енергійний, ініціативний, П. Т. Тронько знайшов гідне застосування своїх сил в активній громадській роботі. Ще в с. Кле­ Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька 17 новому він  обирався депутатом сільради, делегатом  районного з’їзду  рад  Богодухівщини,  секретарем  сільської  та  заводської (місцевого спиртового заводу) комсомольських організацій. Пет­ ро Тимофійович брав участь у ліквідації неписьменності, а голод­ ного 1933­го піклувався про односельців, особливо ж учнів, бага­ тьох спас від голодної смерті. Чуйний до людської біди, завжди сумлінний і працьовитий, П. Т. Тронько був висунутий на роботу в апарат Лебединського районного комітету комсомолу, де зай­ няв посаду завідуючого відділом, а згодом — першого секретаря. В 1937 р. став кандидатом у члени партії, а через півтора року — членом ВКП (б). На початку 1939 р. комсомольці обрали його сек­ ретарем Сумського обкому ЛКСМУ. В той час Спілка жила склад­ ним та напруженим життям. Посилена увага до військово­патріо­ тичного виховання юнаків і дівчат, масова участь комсомольців у трудових починаннях, організація змагання молодіжних вироб­ ничих  колективів  вимагали  максимального  напруження  сил, щоденної самовідданої  праці. Виступаючи перед делегатами  ІІІ з’їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців, що проходив 29–30 жовт­ ня 2003 р. в Києві, Петро Тимофійович із сумом констатував: «На жаль, у наш час відсутня організація, яка б системно займалася питанням виховання молоді». У вересні 1939 р. П. Т. Тронько в числі перших відбув у тривале відрядження в західні області, що поверталися в лоно УРСР, взяв участь у роботі Народних Зборів Західної України як депутат від Назавизівського округу (Надвірнянський повіт Станіславського воєводства), які прийняли Декларацію про возз’єднання з УРСР. В жовтні 1939 р. П. Т. Тронько був затверджений ЦК комсомо­ лу уповноваженим по роботі серед молоді західних областей Ук­ раїни, а через два місяці — першим секретарем Станіславського обкому  ЛКСМУ. Також  він  був  обраний  до  складу  ЦК  республі­ канської  спілки  молоді, коли  представляв  як  делегат  XІІ  з’їзду ЛКСМУ комсомол Станіславщини (1940 р.). Петро Тимофійович згадує: «В ті роки комсомолом області та його керівними орга- нами здійснювалася багатопланова робота з ліквідації важ- ких наслідків соціально-економічного і національного гноб- лення, залишених у спадщину панською Польщею на захід- 18 Олександр Реєнт ноукраїнських землях — безробіття, неписьменності й ма- лописьменності серед молоді, антисанітарії та епідемій у містечках і селах. Предметом особливої турботи комсомолу стала організація культурно-освітньої роботи, зокрема на селі, створення українських шкіл та навчальних закладів, піднесення національної мови й культури. Значна увага приділялася висуванню комсомольців і неспілкової молоді на керівні посади в державні органи, громадські об’єднан- ня, виробництво». З майже 7 тис. висуванців на цю роботу 1122 були люди віком до 25 років. Ще більший відсоток вони становили серед 9,7 тис. осіб, які стали активістами та керівниками кооперативних органі­ зацій, господарських установ, професійних спілок. Комсомол залучав до активного громадського життя десят­ ки тисяч юнаків і дівчат, допомагав здобути освіту тим, для кого у міжвоєнній Польщі це залишалося нездійсненною мрією, органі­ зовував культурне дозвілля, створював можливості для заняття фізкультурою й спортом. 1940 р. П. Т. Тронько долучився до ство­ рення Станіславського вчительського інституту, школи гуцульсь­ кого мистецтва в Косові, інших фахових навчальних закладів. Як депутат обласної ради від Коломийського сільського виборчого округу  він займався вирішенням широкого  кола проблем,  яких було так багато у той час в області. До початку війни очолювана ним обласна комсомольська організація зросла до  10 тис. чол.  І донин і Петро Тимофійович, який вкладав у цю справу всі сили й душу, вважає роботу серед молоді Станіславщини кращим періо­ дом свого життя. А потім була Велика Вітчизняна… Навіть чверть століття не минуло з часу закінчення І світової війни, як страшне, приголом­ шуюче  лихо  знов  увірвалося в  життя  багатостраждального  ук­ раїнського народу. Проте цього разу йшлося про життя чи смерть цілої  нації,  яку  нацисти  прагнули  перетворити  на  «унтермен­ шів» — нижчу расу слуг та підневільних безправних рабів. Тут і стала в пригоді військова спеціальність П. Т. Тронька. З перших днів війни він був у діючій армії. В складі військ Південно­Захід­ ного, Сталінградського, Південного й 4­го Українського фронтів Петро  Тимофійович  пройшов  важкими  дорогами  війни,  брав участь в обороні Києва, Харкова та Сталінграда, визволенні Рос­ това­на­Дону, Донбасу, двічі був контужений. Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька 19 Не любить він розповідати про власну участь у боях. Тамує й гіркоту втрат побратимів, і біль спогадів про рідну землю, яка ще ніколи до того не була такою спустошеною та змученою. Про ге­ роїзм і ратну звитягу доблесного воїна промовляють бойові наго­ роди, що прикрашають кітель майора авіації у відставці: ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня, Б. Хмельницького ІІ та ІІІ ступеня, медалі «За бойові заслуги», «За оборону Києва», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною у  Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «За визволення Києва», «Парти­ зану Великої Вітчизняної війни» І ступеня, медалі: «Тридцять ро­ ків Словацького народного повстання», маршала Г. К. Жукова й ін. Паралельно з визволенням України від окупантів постало зав­ дання якнайшвидше відбудувати промисловість і сільське госпо­ дарство республіки, які мали велике значення для зміцнення обо­ роноздатності держави. Фронт, що неухильно просувався на Захід, необхідно було постійно забезпечувати зброєю, технікою, боєпри­ пасами,  продуктами харчування.  У жовтні  1943 р., за  рішенням політичного керівництва країни, П. Т. Тронько в числі інших пра­ цівників, що мали довоєнний досвід роботи у державних, партій­ них, комсомольських  органах, був відкликаний з  діючої армії й затверджений першим секретарем київських обласного і міського комітетів ЛКСМУ. Тим часом йшли жорстокі бої за Київ. Німецькі війська, що вже готувалися до свого відступу, планомірно руйнували місто. Петро Тимофійович написав листівку, в якій закликав молодь  робити все можливе, щоб перешкодити окупантам дощенту зруйнувати столицю. Надрукована 5­тисячним тиражем, вона була розкида­ на над Києвом льотчиком Мішустіним, який пізніше став Героєм Радянського Союзу. До  напівзруйнованого, але  нескореного Києва  П. Т. Тронько вступив вранці 6 листопада 1943 р. разом з маршалом Г. К. Жуко­ вим, М. С. Хрущовим, О. П. Довженком, М. П. Бажаном, Ю. І. Яновсь­ ким, В. С. Костенком. О 10­й годині побував на Хрещатику, а зго­ дом  —  біля  пам’ятника  Кобзареві.  Можливо,  саме  тоді  в  Петра Тимофійовича почала формуватися думка,  що стала провідною на  всі  наступні  роки:  зробити так,  аби  «мати  міст  руських»  не лише піднялася з попелу, а й стала кращою, ніж була до того. А тим  часом красень­Київ  лежав  у  руїнах.  З  850 тис. мешканців  у 20 Олександр Реєнт 1939 р. в місті на час звільнення залишалося тільки 330 тис. Люди жили  під  психологічним  пресом  недавніх  подій  Бабиного  Яру, масового вивезення на роботу до рейху, інших жахливих виявів окупаційного режиму. Зруйновані будівлі, комунікації, водопро­ від, електромережа, антисанітарія, виснаження людей від голоду і  холоду  вимагали  від керівництва республіки невідкладних  та дійових заходів. П. Т. Тронько з головою поринув у поточні справи, які вимагали не лише вміння розбиратися в різноманітних проб­ лемах, а й чуйності, уваги і співчуття до мешканців міста, що за більш як два роки війни зазнали безмежних страждань, втратили своїх рідних та близьких, майно й житло. 5 грудня 1943 р. у Театрі опери і балету ім. Т. Г. Шевченка від­ бувся перший молодіжний мітинг, на якому пролунав заклик до юнаків і дівчат столиці та Київської області взяти шефство над відбудовою Хрещатика. На початку 1944 р., з ініціативи обкому ЛКСМУ, на відбудову міста прибули 10 тис. чол. молоді (в основ­ ному дівчат) із сільської місцевості Київщини. Всі працівники об­ кому, міськкому, райкомів комсомолу разом з громадянами сто­ лиці  щотижня  у  позаробочий  час  по  4–6  годин  працювали  на відбудовних роботах. Пліч­о­пліч трудилися школярі й студенти, робітники та вчителі, колгоспники і службовці. Поруч з Петром Тимофійовичем розчищав головну вулицю столиці зокрема поет­ академік П. Г. Тичина. Як спомин від тієї зустрічі залишився його вірш «О мій дружику, о мій братику, попрацюємо на Хрещатику». Комсомольці стали також першими й найактивнішими поміч­ никами військових медиків: вони доглядали поранених і хворих червоноармійців, влаштовували концерти для останніх, читання газет та книжок, писали під диктовку бійців листи їх рідним. Сло­ вом, робили все, аби полегшити страждання тих, хто не шкодував свого здоров’я в боях з ворогом. Під керівництвом київських об­ кому й міськкому ЛКСМУ розгорнулася кампанія допомоги вдо­ вам і родинам полеглих воїнів Червоної армії. Особливої турботи потребували діти­сироти, з якими війна обійшлася найбільш жор­ стоко. Організація дитбудинків вимагала самовідданої праці, пов­ ної віддачі сил, щоб сироти були не лише одягнені, взуті, нагодо­ вані, мали дах над головою, а і могли навчатися, здобувати спеці­ альність. Тих,  хто  замінив  їм  у  ті  важкі  воєнні  й повоєнні  часи Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька 21 батьків  та  порадників,  колишні  мешканці  дитячих  будинків  з вдячністю згадують і досі. Досвід київського комсомолу став прикладом для наслідування. На прохання редакції газети «Комсомольська правда» П. Т. Тронь­ ко підготував статтю «Рік напруженої праці», що була опубліко­ вана в кінці 1944 р. Згодом, вже працюючи заступником Голови Ради  Міністрів  УРСР,  Петро  Тимофійович  ініціював  прийняття рішення про нагородження столичного комсомолу орденом Бойо­ вого Червоного Прапора. Він входив також до складу комісії по підготовці 30­річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. «Звичайно, було б несправедливо, — зауважує П. Т. Тронь- ко, — й проти правди говорити, що вся історія ХХ століття була позначена суспільними катаклізмами та виставляти її лише у чорних фарбах. За радянський період попри всі нега- разди і труднощі роботящими руками нашого народу був створений потужний промисловий та сільськогосподарський потенціал, значно зріс матеріальний і культурно-освітній рівень наших людей. Україна возз’єднала переважну більшість своїх земель, розвинула високі наукові технології, була серед фундаторів Організації Об’єднаних Націй». Вступ УРСР на правах повноправного члена до останньої спри­ яв пожвавленню міжнародних зв’язків республіки на всіх рівнях. Як член бюро ЦК ЛКСМУ й перший секретар київських обласної та міської комсомольських організацій Петро Тимофійович багато зусиль докладав до того, щоб українська молодь заявила про себе на міжнародній арені, налагодила зв’язки із зарубіжними одно­ літками. В 1945 р. Київ гостинно зустрічав першу у повоєнні роки делегацію югославських юнаків та дівчат на чолі з першим секре­ тарем ЦК соціалістичної спілки молоді С. Комаром. До речі, з 12 членів делегації 6 мали високе звання Героя Югославії. На знак дружби юнаків і дівчат двох столиць делегації було вручено Чер­ воний прапор київського комсомолу для молоді Белграда. В 1945 р. відбулася установча конференція Всесвітньої феде­ рації демократичної молоді у Лондоні, на якій П. Т. Тронько був обраний членом виконкому ВФДМ. 1946 р. — перехід на посаду другого секретаря ЦК ЛКСМУ, де нові  масштаби  роботи,  нові  завдання  диктували  необхідність нетрадиційних підходів, нестандартних рішень. Поряд з навчан­ 22 Олександр Реєнт ням у Вищій партійній школі ВКП(б) Петро Тимофійович закін­ чив  екстерном у  1948 р.  історичний факультет  Київського  дер­ жавного університету ім. Т. Г. Шевченка. Того ж року він був за­ рахований до аспірантури Академії суспільних наук. Захоплення наукою, постійний потяг до знань згодом допо­ могли П. Т. Троньку стати вченим зі світовим ім’ям. Перший нау­ ковий бар’єр ним було взято у 1951 р., коли відбувся блискучий захист дисертації  на тему  «Комсомольське  підпілля  Радянської України в боротьбі проти гітлерівських загарбників у роки Вели­ кої Вітчизняної війни». Незабаром після цього молодий учений очолив відділ науки і вузів Київського обкому партії. За короткий час перебування на цій посаді він встиг багато зробити для нала­ годження  діяльності  столичних наукових  та  академічних  уста­ нов, побуту вчених, викладачів, студентів. Їх проблеми були доб­ ре відомі Петру Тимофійовичу. Адже протягом 1952–1953 рр. він читав курс лекцій з історії Другої світової війни в Київському дер­ жавному університеті.  Наступні 8 років П. Т. Тронько  працював секретарем Київського обкому КПУ, а протягом 1960–1961 рр. — завідувачем відділу пропаганди й агітації ЦК Компартії України. Водночас  він  проводив  значну  громадську  та  наукову  роботу, обирався депутатом київських міськради й облради ІV–VІІІ скли­ кань (1953–1963 рр.), делегатом XVІІ–XXІІІ  з’їздів Компартії Ук­ раїни, XXІІ, XXІІІ і XXV з’їздів КПРС. Якось Петро Тимофійович зазначив: «Малопродуктивно мазати дьогтем усе, що було у ра- дянські часи, адже мільйони людей жили в певному, безза- перечно, вкрай політизованому та заідеологізованому суспільстві й діяли відповідно до своїх переконань. У тому, що зроблене ними і перейшло нам у спадок, далеко не все заслуговує осуду». В березні 1961 р. П. Т. Тронька було призначено заступником Голови Ради Міністрів УРСР. Всі 17 років перебування на цій ви­ сокій посаді він присвятив турботам про розвиток середньої, про­ фесійно­технічної,  вищої  освіти,  культури,  охорони  здоров’я, фізичної культури й спорту. Саме на той час припадають справж­ ній сплеск в Україні народної самодіяльної творчості, поява нових форм організації дозвілля, фізичного виховання та оздоровлення трудящих. Глибокою пошаною до світочів української культури, Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька 23 вірою у невичерпні можливості вітчизняних талантів було позна­ чено заходи по відзначенню ювілейних дат, пов’язаних з іменами Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, Г. Сковороди і багатьох інших. Для того, щоб здобутки української культури, промисловості, сільського господарства, спорту стали відомі всьому світу, Петро Тимофійович також доклав власних зусиль. Очолюючи делегації від України на різних  міжнародних  форумах,  він багато зробив для  піднесення  авторитету  республіки  в  очах  зарубіжної  гро­ мадськості. Так, у 1965 р. П. Т. Тронько очолював урядову делега­ цію УРСР на XX сесії Генеральної Асамблеї в Нью­Йорку, був керів­ ником  делегації  на днях  культури  України  у  Чехословаччині,  а також на Міжнародній виставці «Експо­67» у Монреалі. В службо­ вих і наукових справах він неодноразово виїздив до Данії, Канади, Болгарії,  Чехословаччини,  Швейцарії,  Угорщини,  Німецької  Де­ мократичної Республіки й інших країн. Попри таку велику завантаженість, Петро Тимофійович не по­ лишав наукових досліджень. 1968 р. він захистив докторську ди­ сертацію «Український народ у боротьбі проти гітлерівських за­ гарбників  у  роки  Великої  Вітчизняної  війни».  Протягом  50– 70­х рр.  учений  написав  цілу  низку  монографій,  зокрема  «Без­ смертя юних», «В боях за Вітчизну (1941–1945 рр.)», «Подвиг твоїх батьків»,  «Народу  сила  незборима»,  «Культура  —  всенародне надбання», «Защищая советскую Родину», десятки брошур та ста­ тей. Він був автором, керівником, членом редколегій кількох фун­ даментальних праць, у тому числі таких, як «Історія Української РСР» у 8­ми томах, 10 книгах, «Історія Києва», «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу  1941–1945 рр.» у 3­х томах, збірник документів «Київщина в роки Великої Вітчиз­ няної  війни»,  3­томний  збірник  документів  «Українська  РСР  у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» Але найбільшою  гордістю  П. Т. Тронька  й водночас  цінним скарбом української науки стала унікальна за своїм масштабом та значимістю праця — «Історія міст і сіл Української РСР» у 26­ти томах, «батьком» якої його з повним правом вважають. Згадуючи, як народжувалася ця праця, аналогів якій і донині не існує в світі, Петро Тимофійович зауважує, що далеко не всі спочатку вірили у можливість реалізації такого масштабного й незвичайного про­ екту. Однак  цілеспрямованість, здатність  долати перешкоди,  а 24 Олександр Реєнт головне,  усвідомлення  високого  громадянського  та  наукового обов’язку дали можливість П. Т. Троньку довести задум до логіч­ ного завершення. Петро Толочко, директор Інституту археології НАН України, ділиться спогадами: «Ця робота викликала величезний інтерес. Сиділи по- важні академіки, знані не тільки в країні, а і у всьому світі, й аплодували Петру Тимофійовичу за те, що він створив так званий паспорт України». Очолити цю справді титанічну справу мала лише людина не­ пересічних  якостей. До  складу  Головної редакційної колегії  під головуванням П. Т. Тронька ввійшли провідні вчені республіки — історики, економісти, мистецтвознавці, етнографи, правознавці. Понад  100 тис.  авторів,  наукових  рецензентів,  консультантів, бібліографів, редакторів, ілюстраторів, архівістів, пошуковців та просто ентузіастів­краєзнавців доклали своїх зусиль, щоб зібрати й систематизувати матеріали для кожного з томів. До роботи за­ лучилися ряд міністерств і відомств, видавництво «УРЕ», Архів­ не управління республіки, Інститут історії партії при ЦК КПУ та Інститут історії АН України, інші інститути секції суспільних наук Академії  наук  УРСР.  Копітка  багаторічна  робота увінчалася  ви­ данням, що стало найбільш повним літописом населених пунктів республіки з найдавніших часів. Уперше всі міста й села України отримали наукову біографію. Підготовка цієї визначної праці — «Історії міст і сіл Української РСР» — дала значний поштовх роз­ витку краєзнавчого руху в республіці. Праця отримала схвальні відгуки не лише вітчизняних наукових установ, засобів масової інформації, громадськості, а й за кордоном, була відзначена Дер­ жавною премією СРСР. Понад 100 учасників видання відзначені урядовими нагородами України. На ІІІ з’їзді Всеукраїнської спілки краєзнавців Петро Тимоф­ ійович щодо цієї праці зазначив, що «… найпріоритетнішим, найголовнішим завданням нашої творчої організації, безумовно, є виконання президентсько- го розпорядження про підготовку на основі вимог сучасної української історичної науки багатотомного енциклопедич- ного видання “Історія міст і сіл України”. Адже від часу виходу в світ попередньої фундаментальної історії міст і сіл України в 26 томах, яка досі не має аналогів у світі, вже Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька 25 минуло більше чверті століття. За цей період у нашій країні відбулися величезні зміни. Наш почесний обов’язок із залу- ченням нових архівних документів докласти всіх зусиль до видання нової багатотомної “Історії міст і сіл”». В квітні 1978 р. П. Т. Тронька обрано академіком АН УРСР, тоді ж — її віце­президентом. Потяг до наукової роботи переміг, і тому він перейшов працювати до Академії наук України. Підготовка багатотомника «Історія міст і сіл Української РСР», вивчення й популяризація історико­культурної спадщини, поява по всіх куточках республіки етнографічних та історичних музеїв стали ознакою розвитку краєзнавства. Очевидною стала нагальна необхідність створення єдиного центру у системі АН УРСР, який міг би на науковій основі організувати історико­краєзнавчі дос­ лідження, а також здійснювати координаційні функції. Враховую­ чи назрілу потребу в організації науково­методичного  забезпе­ чення  цієї  важливої  галузі  знань,  Президія  АН  УРСР  у  березні 1979 р.  прийняла  постанову  про  створення  в  Інституті  історії відділу історико­краєзнавчих досліджень. Очолюваний П. Т. Тронь­ ком підрозділ перевидав російською мовою 14 томів «Історії міст і сіл Української РСР». Велике  методологічне значення  для подальшої  активізації краєзнавчих досліджень мали підготовлені у відділі праці: «Істо­ ричне краєзнавство в Українській РСР», «Основні підсумки і по­ дальші  завдання історико­краєзнавчих досліджень», «Деякі пи­ тання розвитку історичного  краєзнавства в Українській РСР» й ін. Співробітники відділу створили кілька колективних праць з історії промислових та сільськогосподарських підприємств рес­ публіки, зокрема «Історію заводу “Арсенал” ім. В. І. Леніна», «Істо­ рію колгоспу «Здобуток Жовтня». Постановою Президії АН УРСР від 4 листопада 1982 р. на відділ покладено наукове забезпечення Зводу пам’яток історії й куль­ тури  народів  СРСР  по  Українській  РСР,  складання  словників, участь у підготовці й апробації відповідних матеріалів, підготов­ лених обласними  редколегіями. За редакцією  Петра Тимофійо­ вича  вийшов  каталог­довідник  «Пам’ятники  історії  і  культури УРСР» обсягом понад 100 друкованих аркушів, а також довідник про пам’ятки  Великої  Вітчизняної  війни «Навічно  в пам’яті  на­ родній» (60 друк. арк.). Ці праці поклали початок розробці теми 26 Олександр Реєнт «Науково­методичні  основи  дослідження  пам’ятників  історії  і культури», що закладали підґрунтя для підготовки «Зводу пам’я­ ток історії та культури України». У червні 1999 р. побачила світ перша  книга  першого  тому  цього  унікального  видання,  а  в 2004 р. — друга. Як депутат Верховної Ради УРСР дев’яти скликань, П. Т. Тронь­ ко займався питаннями правового забезпечення охорони істори­ ко­культурного й мовного середовищ у республіці. Він брав безпо­ середню участь у підготовці законів «Про охорону та використан­ ня пам’ятників історії й культури УРСР» (1978 р.) і «Про мови в Українській РСР» (1989 р.), інших аналогічних законодавчих актів. Справжнім полігоном наукових дискусій, оприлюднення но­ вих  ідей  стали  загальноукраїнські  конференції  з  історичного краєзнавства, яких з 1980 р. до 1999 р. відбулося одинадцять. Багато зроблено Петром  Тимофійовичем для  популяризації історичних знань про рідний край на посаді редактора журналів «Пам’ятки України» (1975–1985 рр.) та «Краєзнавство» (з 1992 р. і донині). З 1992 р. він очолив також Головну редколегію багатотомної серії  книг  «Реабілітовані  історією».  Повернення  доброго  імені безвинних жертв тоталітаризму, відновлення історичної правди П. Т. Тронько вважає одним з головних своїх обов’язків. Як один з найбільш авторитетних учених України Петро Ти­ мофійович багато робить для зміцнення міжнародних наукових зв’язків. За часів Радянського Союзу він був членом бюро Націо­ нального комітету істориків СРСР, як голова радянської частини Комісії істориків СРСР–ЧССР виступав з проблемними доповідями на багатьох міжнародних наукових форумах, зокрема брав участь у постановці й обговоренні проблем слов’янознавства. Очолюва­ ний ним оргкомітет по підготовці та проведенню ІX Міжнародно­ го з’їзду славістів (Київ, 1983 р.) залучив до участі в ньому майже 2 тис. учених з 26 держав Європи, Північної Америки, Азії, Авст­ ралії. Виконуючи обов’язки президента Міжнародного комітету славістів, Петро Тимофійович координував діяльність наукових інституцій багатьох країн і окремих учених. Сьогодні,  коли у  Києві постають  з руїн  та небуття численні пам’ятки історії й архітектури, лише фахівці пам’ятають, що біля витоків руху за збереження історичної спадщини столиці стояв Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька 27 саме П. Т. Тронько. Ще на посаді заступника Голови Ради Міністрів УРСР він ініціював пропозицію, за якою було прийнято урядове рішення  «Про  стан  і  заходи  по  покращанню  охорони  пам’яток історії та культури в Києві». Обраний головою правління Україн­ ського товариства охорони пам’ятників історії й культури (УТОПІК) на громадських засадах, Петро Тимофійович протягом 22 років спрямовував  в  єдине  русло  зусилля  тисяч  ентузіастів,  учених, студентів  —  усіх,  кого  цікавила  доля національних  історичних надбань. Олександр Федорук, голова Державної служби контролю за переміщенням  цінностей через  державний кордон,  академік Національної академії мистецтв, на ІІІ з’їзді Всеукраїнської спілки краєзнавців зокрема зазначав: «Голова Всеукраїнської спілки краєзнавців Петро Тимо- фійович Тронько став для мене дорогим ще тоді, коли захи- щав Хортицю в 70-х роках, коли ми разом з Олесем Гон- чарем задумували, як повернути цінності Михайлівського Золотоверхого собору та як багато праці було докладено, щоб повернути ці фрески з Москви. Він для мене дорогий і сьогодні, тому що ми й нині стоїмо на захисті Хортиці». Нині  академік  робить  усе,  аби  урядова  постанова,  яку  він ініціював у 1965 р., набула реальних обрисів і на острові Велика Хортиця, зрештою,  було зведено меморіальний  комплекс  Запо­ розького козацтва, щоб донести цю славну й звитяжну сторінку минулого до нащадків, щоб зберегти тонку ниточку безперерв­ ності українського родоводу, історичний еталон та приклад для наслідування наступним  поколінням. У 70­ті роки розгорнулася кампанія по збиранню коштів на реставрацію Золотих воріт — унікальної пам’ятки XІ ст. Українсь­ ке  товариство  охорони  пам’яток  історії  та  культури  виділило 1 млн. 600 тис. крб. на відтворення перлини давньоруського зод­ чества, яка сьогодні є однією з мистецьких перлин міста й місцем паломництва  туристів. А скільки значних зусиль, часу, коштів, нарешті, потребувало втілення в життя ідеї створення Державного музею народної архі­ тектури та побуту України! І донині один з найбільших музейних комплексів Європи вабить своєю неповторною красою й унікаль­ ністю тисячі киян  і гостей столиці. Кожен, хто приїздить сюди, 28 Олександр Реєнт поринає  у  предковічні  легенди,  втілені  в національні  побутові форми, будівлі, ремісничі вироби. П. Т. Тронько брав  також  найактивнішу  участь  у  підготовці відповідних  документів  та  заходів  по  відзначенню  1500­річчя Києва. XX ст. в історії українського народу позначене багатьма віха­ ми. Однак найбільш трагічною залишається воєнна доба, яка при­ несла біду у кожну родину. «Мільйони українців, — зазначав Петро Тимофійович, — здійснили безсмертний подвиг у роки Великої Вітчизняної війни, захищаючи свою землю і все людство від коричне- вої чуми — фашизму. Спільно з іншими народами вони вибороли величну Перемогу…». Щоб відтворити й залишити в пам’яті нащадків дійсні масш­ таби війни, участі народу України в останній, понесених  гірких втрат та збитків, було вирішено спорудити комплекс «Музей Ве­ ликої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.» Петро Тимофійович був одним з  керівників  цього  будівництва, за  що  отримав  Почесну грамоту Президії Верховної Ради УРСР. З фондів УТОПІК на спо­ рудження музею було перераховано 10 млн. крб. 22 роки він очолював правління Українського товариства охо­ рони пам’яток історії та культури. Що ж до відтворення історичного обличчя столиці, то скільки списів було зламано навколо цього непростого питання! В кожно­ го, хто хоч раз відвідав Києво­Печерську лавру, поряд зі світлими почуттями залишався якийсь сум від того, що її перлину — Успен­ ський собор — зруйновано. У 1987 р. під головуванням П. Т. Тронь­ ка відбувся V з’їзд УТОПІК, на якому обговорювалося питання про подальшу долю пам’ятки. Роки напруженої праці, розмови з уря­ довцями  й  керівниками  міста, урешті­решт,  зрушили  справу  з місця. Разом з видатним письменником Олесем Гончарем і відо­ мим архітектором Олесем Силиним Петро Тимофійович у 1994 р. підготував  на  ім’я  Президента  України  доповідну  записку,  на підставі якої вийшов указ останнього «Про заходи щодо відтво­ рення пам’яток історії та культури». На виконання цього докумен­ та в січні 1996 р. уряд затвердив перелік першочергових заходів по відбудові комплексу Михайлівського Золотоверхого монасти­ ря й Успенського собору. П. Т. Тронько очолив Комісію по відтво­ Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька 29 ренню  видатних  пам’яток  при  Президентові  України  і  Всеук­ раїнський  фонд  відтворення  історико­архітектурної  спадщини ім. О. Гончаря. На проведення пошукових, проектних та будівель­ них робіт, пов’язаних з відродженням Михайлівського Золотовер­ хого монастиря й Успенського собору, фонд асигнував більш як 1 млн. гривень. Сьогодні золотосяйні куполи обох святинь, воск­ реснувши з попелу та руїн, знову височать над містом на крутих дніпровських схилах, як і багато років тому. Петро Тимофійович як  справжній патріот столиці  не міг  не включатися у  справи, які  торкалися збереження  її багатої  істо­ ричної  спадщини.  Невипадково  мешканці  міста  тричі  обирали його депутатом Київської міської ради. Коли піднялося питання про  повернення  першому  вищому  навчальному  закладу  Украї­ ни — Києво­Могилянській  академії  —  її первісного  призначен­ ня,  академік  П. Т. Тронько  провів  переговори  з  керівництвом Міністерства оборони СРСР та Головного політичного управління Радянської армії про необхідність відселення з цього комплексу Вищого військово­морського політичного училища. А скільки ще великих і малих, непомітних для стороннього ока справ зробив для столиці цей Вчений та Громадянин! Подвижницька праця  Петра Тимофійовича  у  роки  мирного будівництва  відзначена  численними нагородами,  в тому  числі орденами Леніна, Жовтневої революції, чотирма орденами Трудо­ вого  Червоного  Прапора,  Дружби  народів,  «За  заслуги»  3­го ступеня, а також багатьма медалями, двома Почесними грамота­ ми Президії Верховної Ради УРСР, Почесними грамотами Президій Верховної Ради Білоруської РСР та Естонської РСР. Він — лауреат Державної  премії  СРСР  у  галузі  науки  і  техніки  1976 р.,  премії Ленінського комсомолу  1984 р.,  республіканської премії  ім. Ми­ коли Островського 1987 р., почесний громадянин Києва, Харко­ ва, Богодухова, Лебедина, Переяслава­Хмельницького, Канева, Ка­ м’янця­Подільського. У незалежній Україні діяльність завідувача відділу регіональ­ них проблем історії України Інституту історії України НАНУ, голо­ ви  Національної  спілки  краєзнавців,  доктора  історичних  наук, академіка НАН України Петра Тимофійовича Тронька була також гідно  оцінена.  Указом Президента  України  від  7 липня  2000 р. йому присвоєно звання Героя України з врученням ордена Дер­ 30 Олександр Реєнт жави а згодом нагороджено орденами Св. Рівноапостольного Ве­ ликого князя Володимира 1­го і 2­го ступенів та князя Ярослава Мудрого 5­го ступеня. Академік  П. Т. Тронько  обіймав також посади позаштатного радника Президента України з питань історико­культурної спад­ щини, голови Комісії по відтворенню видатних пам’яток історії та культури при останньому. І сьогодні, незважаючи на свій по­ важний вік, ця невтомна людина продовжує активно працювати на благо суспільства і науки. Протягом 2000–2009 рр. він обіймав посади голів Ради міжнародної громадської організації «Харків­ ське  земляцтво»,  наглядової  ради  Національного  музею  історії України, Міжвідомчої  координаційної  ради  з  питань  краєзнав­ ства, був членом наглядової ради Національного Києво­Печерсь­ кого  історико­культурного  заповідника,  координаційної  міжві­ домчої ради Всеукраїнського комітету збереження та відроджен­ ня острова Хортиця, Міжвідомчої координаційної ради з питань охорони культурної спадщини. Без його участі не обходиться та­ кож і освітянська сфера. Петро Тимофійович є головою Наглядо­ вої ради Харківського національного університету ім. В.Н. Кара­ зіна,  почесним  професором  Дніпропетровської  національної гірничої академії, Міжнародної Академії управління персоналом (МАУП), Чернігівського, Кам’янець­Подільського й Кіровоградсь­ кого педуніверситетів, почесним доктором Київського, Харківсь­ кого,  Дніпропетровського, Хмельницького  і  Донецького  націо­ нальних університетів, а також Хмельницького університету уп­ равління та права й Національного  педагогічного  університету ім. М. Драгоманова. П. Т. Тронько продовжує бути ідейним натхненником і голо­ вою Всеукраїнської спілки краєзнавців (з 2008 р. має статус націо­ нальної), яка у 2010 р. відсвяткувала свій 85­річний ювілей. Не в останню  чергу,  завдяки  невтомній праці  Петра  Тимофійовича, НСКУ стала однією з найвпливовіших професійних творчих спілок в Україні. За останні 20 років її члени видали понад 700 науко­ вих,  науково­популярних  і  документальних  книг  з  краєзнавчої тематики,  брали  участь  у  створенні та  розвитку  всіх  краєзнав­ чих та етнографічних музеїв України і національних заповідників, розробили безліч туристичних маршрутів в усіх куточках України. А у квітні 2010 р. академіку  НАН України Троньку Петру  Тимо­ Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька 31 фійовичу було вручено премію НАН  України за кращі  історичні дослідження, присвячені висвітленню подій Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. за цикл праць «Внесок України у Перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». Дійсно, П. Т. Тронько, вважаючи, що «… історія нашої країни починається для людини з історії рідного міста, села, звідки вона пішла у життя», став гетьманом українського краєзнавства, легендою національної науки. Його життєвий шлях — приклад наслідування для прий­ дешніх поколінь, а діяльність — своєрідний дороговказ на ті віхи, які й через десятки, сотні років будуть потребувати спільної та копіткої праці науковців, політиків, юристів, освітян, дбайливого ставлення до останніх нації, їх постійного дальшого розвитку. Борис Олійник, голова Українського фонду культури, у виступі на тому ж ІІІ з’їзді Всеукраїнської спілки краєзнавців дав корот­ ку, але дуже точну оцінку діяльності Петра Тимофійовича, з якою погодяться  всі,  хто  хоч  трохи  знайомий  із  життям цієї  великої людини: «Я доземно вклоняюся Петру Тимофійовичу Тронь- ку і всім делегатам з’їзду за сподвижницьку працю… Спасибі вам за те, що ви не даєте забути нам про свій родовід. Спасибі і Петру Тимофійовичу, адже про- тягом всього свого життя те, що він сподіяв, це не на день нинішній, а на віки». В статье рассказывается о жизненном пути и основных эта- пах научной деятельности академика НАН Украины П. Т. Тронька. Ключевые слова: краеведение, Петр Тронько, комсомол, реабилитированные историей. The article is dedicated to course of life and main phase of scientific activity of academician of National Academy of Science of Ukraine P. Tronko. Key words: local history, Petr Tronko, Komsomol, rehabilitate by history.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12434
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn XXXX-0012
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T16:23:52Z
publishDate 2010
publisher Інститут історії України НАН України
record_format dspace
spelling Реєнт, О.
2010-10-07T21:27:53Z
2010-10-07T21:27:53Z
2010
Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження) / О. Реєнт // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2010. — Вип. 36. — С. 15-31. — укр.
XXXX-0012
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12434
У статті йдеться про життєвий шлях та основні етапи наукової діяльності академіка НАН України П. Т. Тронька.
В статье рассказывается о жизненном пути и основных этапах научной деятельности академика НАН Украины П. Т. Тронька.
The article is dedicated to course of life and main phase of scientific activity of academician of National Academy of Science of Ukraine P. Tronko.
uk
Інститут історії України НАН України
Академік НАН України П. Т. Тронько — як вчений та організатор української науки
Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження)
Article
published earlier
spellingShingle Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження)
Реєнт, О.
Академік НАН України П. Т. Тронько — як вчений та організатор української науки
title Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження)
title_full Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження)
title_fullStr Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження)
title_full_unstemmed Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження)
title_short Слово про академіка НАН України П. Т. Тронька (до 95-річчя від дня народження)
title_sort слово про академіка нан україни п. т. тронька (до 95-річчя від дня народження)
topic Академік НАН України П. Т. Тронько — як вчений та організатор української науки
topic_facet Академік НАН України П. Т. Тронько — як вчений та організатор української науки
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12434
work_keys_str_mv AT reênto slovoproakademíkananukraínipttronʹkado95ríččâvíddnânarodžennâ

Схожі ресурси