Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр.

У статті проаналізовано процес формування інституту головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців Першої світової війни у Російській імперії. Визначено нормативно-правову базу їх діяльності та проблеми у їх роботі. В статье проанализирован процесс формирования института главноуполномоч...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Datum:	2014
1. Verfasser:	Жванко, Л.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2014
Schlagworte:	Соціальні та економічні процеси
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124641
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр. / Л.М. Жванко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 66-76. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859983487989186560
author	Жванко, Л.М.
author_facet	Жванко, Л.М.
citation_txt	Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр. / Л.М. Жванко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 66-76. — Бібліогр.: 31 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	У статті проаналізовано процес формування інституту головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців Першої світової війни у Російській імперії. Визначено нормативно-правову базу їх діяльності та проблеми у їх роботі. В статье проанализирован процесс формирования института главноуполномоченных и уполномоченных по устройству беженцев Первой мировой войны в Российской империи. Определены нормативно-правовая база их деятельности и проблемы в их работе. In the article analyzes the process of forming of institute holovupovnovazhenyh and of Commissioners concerning the arrangement of refugees of World War I in the Russian Empire. Are determined the regulatory framework of their work and problems in their work.
first_indexed	2025-12-07T16:28:03Z
format	Article
fulltext	ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23 66 Розділ ІІ СОЦІАЛЬНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ УДК 94(470):344.32-054.73«1915/1917» Л.М. Жванко (м. Харків) ІНСТИТУТ ГОЛОВУПОВНОВАЖЕНИХ ТА УПОВНОВАЖЕНИХ З УЛАШТУВАННЯ БІЖЕНЦІВ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ТА РЕАЛІЇ ЖИТТЯ 1915–1917 рр. У статті проаналізовано процес формування інституту головуповно- важених та уповноважених з улаштування біженців Першої світової війни у Російській імперії. Визначено нормативно-правову базу їх діяльності та проблеми у їх роботі. Ключові слова: Перша світова війна, біженці, головуповноважений з улаштування біженців, Російська імперія. 1914 рік — рік початку Першої світової війни, яка невпізнанно змінила обличчя цивілізації. І через сто років, уже 2014 рік змінює кардинальним чином не лише Україну та Європу, а увесь світопорядок, ставлячи людство перед загрозою розв’язання нової, останньої, зважаючи на типи озброєння, війни. Зима 2014 року, що вибухнула українською Революцією гідності, принесла й жахливі випробування для України та виклики для світової спільноти. Від 1 березня 2014 р., коли російські агресори почали окупацію українського Криму, коли розпочалася неоголошена, так звана, «гібридна» війна на Сході нашої держави, слово «біженець» раптом втратило своє книжково-архівне наповнення і набуло зловісно-реального змісту. Надзвичайно важко говорити про актуальність до- слідження, коли кілька сот тисяч українців у третьому тисячолітті перетво- рилися на внутрішньо переміщених осіб, як одна з підкатегорій сучасного поняття «біженці». Зазначене дослідження — одна із ілюстрацій спроб вирі- шення проблематики біженства Першої світової війни, забутої війни в україн- ському соціумі. Відтак запропоновано аналіз проблеми юридичного оформлення та реального функціонування інституту двох головуповноважених з улашту- вання біженців та уповноважених з улаштування біженців у тилових губерніях © Л.М. Жванко, 2014 Соціальні та економічні процеси 67 Російської імперії. Вони виступили однією із ланок державної системи органів допомоги біженцям упродовж 1915–1917 рр. Перша світова війна спричинила до появи нових суспільних груп населення, вирваних зі звичних умов життя — біженці, військовополонені, депортовані, виселенці, іншими словами, усі ті, хто підпадає під широке поняття, окреслене британським істориком Пітером Гетрелло як «переміщені особи». Особливого розмаху воно набуло на території Російської імперії, а відтак охопило й українські губернії, що входили до її складу. До виникнення цієї соціальної групи привели два різні за своєю суттю та вагомістю фактори. По-перше, психологічний, оскільки війна — це страх пересічної людини бути вбитою ворогом, а відтак втеча була єдиним порятунком. По-друге, політичний, зумов- лений діями імперського військового командування, яке з метою очищення території, згідно принципу «випаленої землі», здійснило насильницьке виве- зення значної кількості цивільного населення з прифронтових губерній Росії. Останній мав визначальний вплив і привів до того, що у різний час на теренах імперії перебувало до 5 млн біженців, з них до 1 млн — на українських землях. Для правлячої династії Романових сотні тисяч цих підданих стали важкою ношею і непередбаченою реальністю. Спочатку в імперських керівних колах уникали навіть терміна «біженець», а самих біженців розглядали як прикре непорозуміння, що не вписувалося у доктрину переможної війни. Проте, влада, розуміючи, що створена нею проблема, здатна, за умови її нехтування, ви- бухнути соціальним конфліктом, була змушена взятися за її розв’язання. Відтак термін «біженець» міцно закріпився в законодавчих нормах та чи не вперше в Європі отримав юридичне тлумачення. У Російській імперії формування системи державних органів допомоги біженцям розпочалося із запізненням, оскільки влада сподівалася на громад- ськість, створивши для цього Тетянинський комітет, який із самого початку набув ознак центрального державного органу у справах біженців. Проте офі- ційний статус громадської організації не давав можливості координувати діяль- ність державних органів влади у справі евакуації та розселення біженців. У зв’язку з цим царський уряд був змушений приступити до створення системи державних органів, яку склали Особлива нарада з улаштування біженців (далі — ОН з УБ), спеціально створена при імперському МВС, два головуповноважені з улаштування біженців на Північно-Західному та Південно-Західному фронтах, 12 уповноважених з улаштування біженців усередині Російської імперії. Місцева вертикаль перебувала під патронатом губернаторів, які очолили й очолювали Губернські наради з улаштування біженців, котрі й координували усі заходи щодо опікування біженцями. Літом 1915 р. за умов розгортання процесу масової евакуації цивільного населення виникало чимало проблем, які вимагали миттєвого вирішення. Відтак центральна влада мала визначити керівників, покликаних забезпечити «висе- лення, рух та влаштування в місцях нових поселень біженців». 24 липня 1915 р. імператор, виходячи з такої ситуації, затвердив «Наказ Головуповноваженим з улаштування біженців Північно-Західного та Південно-Західного фронтів». Слід ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23 68 зазначити, що цим актом «…організацію допомоги біженцям офіційно було перенесено з благодійності до сфери державної опіки»1. На посаду з присвоєн- ням звання «Головуповноваженого з улаштування біженців» у зоні дії Північно- Західного фронту був призначений дійсний статський радник С. Зубчанинов, на Південно-Західному фронті — князь Микола Петрович Урусов (1863–1918) — потомственний дворянин з Катеринославської губернії. У 1908 р. він був обра- ний предводителем дворянства Катеринославської губернії. Відтоді присвятив себе сільському господарству та громадській діяльності — був обраний почес- ним мировим суддею Новомосковського повіту Катеринославської губернії, почесним членом Лубенського і Полтавського відділень опікування дитячих притулків «Відомства установ імператриці Марії», почесним громадянином Кобеляк, Костянтинограда, Лубен, Пирятина Полтавської губернії, головою і почесним членом багатьох освітніх і благодійних установ Полтавської та Кате- ринославської губерній. У вересні 1912 р. завдяки своїй широкій популярності в губернії М. Урусов був обраний від Катеринославського земства у члени Державної Ради імперії. 11 вересня 1918 р. в Єсентуках був заарештований більшовиками як заручник. 21 жовтня 1918 р., не дивлячись на клопотання консула Української Держави, за наказом ЧК був розстріляний2. Його діяльність поширювалася на Бессарабську, Волинську (за винятком невеликої території губернії на північ від станції Сарни), Київську, Люблінську, Подільську, Таврійську, Херсонську та Холмську губернії. Штаб-квартира М. Урусова розташовувалась у місті Бердичеві Київської губернії. При уповно- важеному, як встановила Н. Загребельна, також було створено й спеціальну інституцію «Південнобіженець», яка займалася організацією вивезення насе- лення на схід, опікуванням біженцями, котрі залишилися у прифронтових районах3. У її складі працювало 26 уповноважених з числа місцевих діячів (табл. 1)4. 30 липня 1915 р. відповідно до наказу генерала О. Мавріна, головного начальника постачання армій Південно-Західного фронту, було призначено трьох особливих уповноважених, які підпорядковувалися М. Урусову. До Во- линської губернії був направлений член Державної Ради Бєляєв, Подільської — член Державної Ради Ракович, Бессарабської — член Державної Думи М. Дмит- рієв. У свою чергу, їм у помічники призначалися спеціальні «комісари» — Кір’янов (Волинська), Логінов (Подільська), Рамм (Бессарабська). У цьому наказі, що не підлягав оголошенню, зазначалася важливість завдань, покладених на М. Урусова. «Верховний Головнокомандуючий визнає, що успішність роботи головуповноваженого з улаштування біженців прямо залежить від ступеня надання йому допомоги та підтримки з боку військових властей. У зв’язку із цим Його Імператорська Величність повеліває їм всіляко сприяти шлахмейстеру князю Урусову у проведенні різних заходів з транспортування та улаштування біженців»5. Соціальні та економічні процеси 69 Таблиця 1 Список уповноважених організації «Південнобіженець» на залізницях, шосе і в тилових губерніях № п/п Напрямок руху чи назва губернії Уповноважений Розміщення На залізницях 1. Рівне–Бердичів Іван Миколайович Маєвский ст. Кривин 2. Бердичів–Козятин–Фастів Володимир Васильович Ростовський ст. Фастів 3. Вінниця–Жмеринка– Вапнярка Андрій Андрійович Сіверський ст. Вінниця, готель «Савой» 4. Слобідка–Бирзула– Роздільна Федір Костянтинович Вульферт ст. Бирзула 5. Єлисаветград–Знам’янка– Користівка Федір Карпович Єзерський ст. Знам’янка 6. Ніжин–Бахмач–Ворожба Володимир Олександрович Троїцький ст. Бахмач На дорогах 7. Ходорків–Біла Церква– Канів Олександр Костянтинович Смоленський Біла Церква, вул. Росева, 11 8. Ходорків–Біла Церква– Канів Яків Федорович Франківский м. Канів 9. Хабне–Чорнобиль Олександр Миколайович Любимов м. Хабне 10. Хабне–Чорнобиль Олександр Олександрович Маслов м. Чорнобиль 11. Чоповичі–Київ Олександр Миколайович Нікотин м. Київ, кв. д-ра Патокова 12. Коростишів–Київ Князь Микола Семенович Цулукидзе м. Київ, В. Володимирська, готель «Рим» 13. Коростишів–Київ Митрофан Іванович Дехтярів Київ, 1 товарний Київ, канцелярія губернатора У тилових губерніях 14. Чернігівська губернія Михайло Дмитрович Яковлів м. Чернігів 15. Курська губернія Микола Миколайович Степанов м. Курськ 16. Полтавська губернія Іван Прохорович Логинов м. Полтава 17. Кременчуцький повіт Полтавської губ. Олексій Михайлович Колачівський м. Кременчук 18. Катеринославська губернія Відставн. ген.-майор Костянтин Михайлович Костін м. Катеринослав ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23 70 № п/п Напрямок руху чи назва губернії Уповноважений Розміщення 19. Харківська губернія Лев Сергійович Офросимов м. Харків 20. Таврійська губернія Князь Борис Миколайович Аргутинский-Долгоруков Сімферополь, готель «Європейський» 21. Таврійська губернія Помічник, Борис Георгійович Карузо Сімферополь, готель «Європейський» 22. Область Війська Донського Вікентій Андрійович Батир м. Новочеркаськ 23. Область Війська Донського П. Рутченко м. Ростов, «Килим-готель» 24. Воронізька губернія Костянтин Дмитрович Глінка м. Вороніж, сільсьгосп інститут 25. Саратовська губернія і Уральська обл. Петро Омелянович Дверницький м. Саратов 26. Самарська губернія Костянтин Владиславович Валицький м. Самара М. Урусов призначав спеціальних уповноважених для окремих місцевостей і для виконання певних видів роботи. У серпні 1915 р. для з’ясування ситуації він направив свого представника Л. Офросимова до Бессарабської та Поділь- ської губерній, у місця зустрічі біженців із Галичини6. Восени 1915 р. уповно- важеним представником у Таврійську губернію був призначений Б. Аргу- тинський-Довгорукий7, у Катеринославську — статський радник Кір’янов8. На початку січня 1916 р. на Волинь прибув Д. Івашинцев9. Своєю чергою, С. Зубчанинов опікувався біженецькими проблемами у 20-ти губерніях10. До компетенції уповноважених належало визначення порядку виселення; напрямки, способи руху біженців та його узгодження з відповідними властями; проведення заходів щодо забезпечення переселенців продуктами харчування, медичною і ветеринарною допомогою та ін. Головуповноважені мали опіку- ватися біженцями до часу переходу останніх у розпорядження місцевої влади (с. 3). У 4-й статті зазначався перелік питань, у яких вони мали сприяти біженцям: «а) у здачі хліба, фуражу, коней, худоби і тому подібне належним установам і особам для потреб армії та для отримання винагороди, що належить, за здані предмети; б) у вивезенні хліба, фуражу, худоби і іншого майна у безпечні місцевості; в) до укриття майна, що залишається, і може бути корисним для ворога, г) до пошуку роботи»11. Про початок виселення та строки транспортування біженців головупов- новажені мали отримувати завчасні розпорядження від Головнокомандуючих фронтів (с. 5). Головуповноважені, з метою виконання своїх обов’язків, обирали спеціальних помічників — уповноважених, які всіляко сприяли співпраці їх керівників із місцевою адміністрацією, представниками Товариства Червоного Хреста, земськими самоврядуваннями, громадськими спілками та ін. (с. 6–7)12. Соціальні та економічні процеси 71 Для розв’язання біженецьких проблем у межах однієї губернії головуповно- важені могли скликати спеціальні наради з числа місцевих діячів та за голову- вання губернаторів. У вирішенні питань, що стосувалися кількох суміжних губерній, передбачалося утворення під керівництвом головуповноважених обласних нарад (с. 10–11). Фінансування заходів, які перебували в компетенції цих високопосадовців, відбувалося на підставі Правил, встановлених Радою міністрів Російської імперії 17 січня 1915 р., щодо порядку отримання кредитів з Державного бюджету на потреби воєнного часу. Невідкладні заходи, проведені головуповноваженими у зоні дії фронтів, асигнувалися з фондів головних начальників постачання фронтів (с. 12). І нарешті — за результатами своєї діяльності їм належало подати звіти на розгляд Ради міністрів (с. 13)13. Оцінюючи інститут головуповноважених, слід звернути увагу на слушні думки білоруського дослідника В. Саматиї. Він наголосив на двох моментах: до позитивного слід зарахувати сам факт введення інституту уповноважених і справи врегулювання проблеми біженців, а негативний — запізнілість цього кроку з боку влади. Ці чиновники, як зауважив історик, розпочали свою діяль- ність уже в час неконтрольованого руху біженців14. У цьому випадку необхідно обережно висловлюватися, оскільки влада сама пішла на виселення цивільного населення в таких масштабах, а тому пожинала жахливі плоди своєї недале- коглядності. З іншого боку, призначення головуповноважених викликало неод- нозначну реакцію діячів ВЗС, які й займалися влаштуванням руху біженців. Так, у звіті відділу допомоги біженцям КПЗФ ВЗС зазначалося: «…офіційно наділені значною владою, офіційно визнані керівниками евакуації насправді Головупов- новажені виявилися в значній мірі фіктивною владою: закон, який покликав до життя цей інститут, не дав у їх розпорядження головного — реальної виконавчої влади, власної організації, здатної винести на своїх плечах доручену їм складну справу»15. До того ж документ не дав пояснень щодо механізму фінансування, ева- куації та соціального захисту біженців, створення відповідних державних струк- тур, залучення до подолання проблем виселенців широкого суспільного загалу, етнічних спілок, духовенства, визначення місця і ролі у цьому процесі провідних громадських організацій, які займалися проблемами біженців – Всеросійського земського союзу (далі — ВЗС), Всеросійського союзу міст (далі — ВСМ) та Тетянинського комітету16. І нарешті, недоліки в роботі головуповноважених були спричинені об’єктивними факторами воєнного часу та службовою недоб- росовісністю чиновників, з якими ті співпрацювали17. Восени 1915 р. для «…об’єднання діяльності місцевої влади, урядових і громадських установ, а також приватних спілок та осіб, які допомагають біженцям»18, було введено інститут уповноважених з улаштування біженців у внутрішніх губерніях імперії. Так, 29 вересня 1915 р. міністр внутрішніх справ підписав «Наказ головуповноваженим з улаштування біженців всередині імперії та райони їх діяльності» (табл. 2). Їх ключовим завданням стало «об’єднання діяльності місцевої влади, урядових і громадських установ, а також приватних спілок та осіб, які допомагають біженцям»19. Крім того, на головуповноважених ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23 72 покладалися посередницькі функції між ОН з УБ та відповідними місцевими структурами20. Територію Російської імперії було поділено на 12 районів, які охопили 30 губерній, Область війська Донського і безкраї простори Сибіру. Слід зазначити, що у проекті цього документа, оприлюдненого попередньо на одному із засідань ОН з УБ, передбачалося створення 13 особливих районів, до складу яких мали увійти 35 губерній, Москва і Петроград: «1) Архангельська, Воло- годська, В’ятська і Пермська. 2) Петроград і Петроградська губернія. 3) Оло- нецька, Тверська і Новгородська. 4) Ярославська, Костромська і Володимирська. 5) Рязанська, Тамбовська і Пензенська. 6) Воронезька, Ставропольська і Астра- ханська. 7) Казанська, Симбірська і Нижегородська. 8) Тульська, Калузька, Орловська і Курська. 9) Харківська, Полтавська і Чернігівська. 10) Херсонська, Таврійська і Катеринославська. 12) Місто Москва і Московська губернія. 13) Саратовська і Оренбурзька»21. Проте в остаточному варіанті з незрозумілих причин було вилучено обидва столичні міста та губернії, а також три українські — Херсонську, Таврійську і Катеринославську губернії. Тому досить цікавим видається принцип визначення районів, поза якими залишилися губернії, що несли значне навантаження щодо кількості біженців. Таблиця 2 Райони діяльності та особовий склад головуповноважених з улаштування біженців усередині Російської імперії Район Губернії та області Звання та прізвище головуповноваженого І. Архангельська, Вологодська, В’ятська Сувалський губернатор Микола Миколайович Купреянов ІІ. Олонецька, Тверська, Новгородська Президент м. Варшави Олександр Олександрович Міллер ІІІ. Ярославська, Костромська Варшавський губернатор Петро Петрович Стремоухов IV. Володимирська, Рязанська Ломжинський губернатор Семен Павлович Папудогло V. Тамбовська, Пензенська Люблінський губернатор Ілля Іванович Стерлигов VI. Курська, Воронізька, Область Війська Донського Радомський губернатор Микола Дмитрович Грязєв VII. Казанська, Симбірська, Нижегородська Холмський губернатор Борис Дмитрович Кашкаров VIII. Тульська, Калузька, Орловська В. о.Келецького губернатора Валеріан Валеріанович Лигін IX. Харківська, Полтавська, Чернігівська В.о. Калишського губернатора Микола Олександрович Толмачов Соціальні та економічні процеси 73 Район Губернії та області Звання та прізвище головуповноваженого X. Самарська, Уфимська, Пермська Полоцький губернатор Олександр Іванович Фуллон XI. Саратовська, Астраханська Петроківський губернатор Михайло Едуардович Ячевський XII. Оренбурзька, Сибір Варшавський обер-поліцмейстер Петро Петрович Мейєр Наприклад, станом на 20 грудня 1915 р., за даними Тетянинського комітету у Катеринославській губернії перебувало 227 942 особи, Московській — 172 572, Петроградській — 99 075, тоді як перший район становили Архан- гельська, Вологодська, В’ятська губернії, де відповідно було розміщено 1180, 3750 та 2896 біженців22. До того ж, райони були різними за своєю площею. У восьмому районі, який, можна сказати, компактно охоплював Тульську, Калузьку, Курську та Орловську губернії, проживало понад 200 тис. біженців, тоді як на теренах 12-го району (Оренбурзька губернія і весь Сибір) тимчасовий притулок отримали понад 70 тис. біженців23. Кураторами вирішення проблем біженців стали чиновники колишньої адміністрації Королівства Польського, евакуйовані із захоплених німцями західних околиць імперії Романових. То були вісім губернаторів, зокрема Варшавської, Люблінської, Ломжинської, Сувал- ської та інших адміністративних одиниць польських підросійських володінь, два виконувачі обов’язків губернаторів, президент та обер-поліцмейстер Варшави. При цьому можливо призначення цих осіб на посади уповноважених виходило із сентенції, озвученої ще 30 липня 1915 р. міністром внутрішніх справ на засіданні Ради міністрів: «Утилізація чиновників евакуйованих районів. Бовтаються без діла»24. Але тільки 29 жовтня 1915 р., фактично за місяць після затвердження цього «Наказу», міністр внутрішніх справ підписав ще один документ, яким уже регулювалися їх права й обов’язки. У першому параграфі зазначалося призначення цих високопосадовців: «Усередині Імперії головупов- новажені керують в межах вказаних їм районів пересуванням і облаштуванням біженців, об’єднуючи в цьому аспекті діяльність місцевої влади, урядових і громадських установ, приватних організацій і осіб, що допомагають біжен- цям»25. Межі районів діяльності головуповноважених та їх зміна перебували у компетенції міністра внутрішніх справ, за поданням якого вони затверджувалися на засіданні ОН з УБ. «§ 3. До обов’язків головуповноважених належать: а) безпосереднє, шляхом об’їзду ввіреного району, ознайомлення зі становищем у справі пересування й облаштування біженців; б) постійна увага до забез- печення біженців продовольчою і медико-санітарною допомогою, а також на- гляд за ветеринарно-санітарними заходами; в) найперше, на підставі викорис- тання особистих відносин з належними установами й особами, необхідність узгодження усіх заходів, що приймаються у справі полегшення долі біженців місцевою адміністрацією, земськими і міськими самоврядуваннями, а також ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23 74 усіма взагалі, працюючими в напрямі зазначеного аспекту громадськими, на- ціональними і приватними організаціями; г) підтримка дієвого зв’язку у справі улаштування біженців з Головуповноваженими на фронтах і з іншими голов- уповноваженими усередині Імперії; д) постійне інформування МВС про хід справ забезпечення потреб біженців у ввіреному головному уповноваженому районі та вжитих заходах; е) донесення до Міністерства своїх висновків щодо вжитих заходів; ж) надання біженцям усілякого законного сприяння»26. На них також покладався нагляд за правильним виконанням на місцях усіх наказів і розпоряджень, що стосувалися біженців, і доведення до відома місцевої та центральної влади. Уповноважені мали право скликати губернські й повітові зібрання з різних питань, що стосувалися їх компетенції, запрошуючи до роботи представників губернських і повітових нарад з улаштування біженців, представ- ників місцевої адміністрації, земських і міських самоврядувань, громадських і приватних організацій, «… що допомагають біженцям, а також усіх взагалі осіб, що можуть бути корисними для справи»27. З метою вирішення різних питань уповноважені також могли співпрацювати з усіма центральними і місцевими органами влади, громадськістю, головуповноваженим фронтів. Для організації діяльності у районі кожному уповноваженому дозволялося сформувати власну канцелярію та залучити до роботи чиновників з числа працівників евакуйованих установ. Їх діяльність, що включала й різні витрати на роз’їзди, фінансувалася із фондів МВС, перед якими ті були підзвітні. На разі ухвали звітних документів, уповноважені мали доповідати на засіданнях ОН з УБ28. Слід зазначити, що до Харкова, який став центром перебування головупов- новаженого дев’ятого району, статський радник М. Толмачов прибув лише 17 листопада 1915 р.29. Цікаво, що чернігівська преса повідомила про те, що «височайше ухвалення головуповноваженого» 9-го району, куди ввійшла й однойменна губернія, було зроблено 2 листопада 1915 р.30 Реальної віддачі від їх роботи, за великим рахунком, не було, але на критику з боку діячів ВЗС цей документ наразився відразу. При цьому висловлювалися зауваження щодо принципового конфлікту влади на рівні губерній, оскільки було не зрозуміло, хто важливіший у питаннях біженецької політики: місцевий губернатор чи уповноважений31. Таким чином, інститут двох головуповноважених та 12 уповноважених з улаштування біженців у тилових губерніях Російської імперії за ідеєю законо- творців мали стати частиною державної системи допомоги біженцям Першої світової війни. Статті прийнятих відповідних наказів якраз демонстрували такі наміри, проте реалії тогочасного життя внесли свої не завжди позитивні ко- рективи. Поряд з тим гостра критика сучасників законодавчих ініціатив уряду свідчила про не завжди адекватну здатність керманичів Російської імперії вчасно й дієво реагувати на соціальні виклики в умовах триваючої війни. Соціальні та економічні процеси 75 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ —————— 1 Очерк деятельности ЕЕ Императорского Высочества Великой Княжны Татьяны Николаевны для оказания временной помощи пострадавшим от военных бедствий, со дня основания по 1 января 1916 г. — Пг.: Госуд. тип., 1915. — С. 14. 2 Урусов Николай Петрович / Н. Урусов [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Урусов,_%25. — Название с экрана. 3 Загребельна Н. Велика війна: українство і благодійність (1914–1917 рр.) / Н. Загребельна, І. Коляда. — К.: Ін-т історії України НАН України, Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова, 2006. — С. 52. 4 Югобеженец. — 1915. — № 1. — 1 ноября. 5 Центральний державний історичний архів, м. Київ (ЦДІАК України), ф. 715, оп. 1, спр. 3343, арк. 16. 6 Юго-Западный край. — 1915. — 23 августа. 7 Одесский листок. — 1915. — 15 октября. 8 Журнал Чрезвычайного Екатеринославского Губернского Земского Собрания 27 июля 1916 года. С приложениями. — Екатеринослав: Тип. губ. земства, 1916. — С. 59. 9 Жизнь Волыни. — 1916. — 16 января. 10 Известия Всероссийского союза городов. — 1916. — № 27/28. — С. 228. 11 Левин С.М. Важнейшие законы, указы и распоряжения военного времени / С.М. Левин. — Пг.: Изд. юридического книжного магазина, 1916. — С. 246. 12 Там же. 13 Там же. — С. 247. 14 Приднепровский край. Вечерний выпуск. — 1915. — 22 октября. 15 ЦДІАК України, ф. 344, оп. 1, спр. 3, арк. 151. 16 Жванко Л. Правове регулювання соціального захисту біженців Першої світової війни в Російській імперії. (1914–1915 рр.) / Л. Жванко // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — К., 2008. — Вип. 14. — С. 239. 17 Саматыя В. Проблема беженцев в Белоруссии в годы Первой мировой войны / В. Саматыя [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.nlr.ru:8101/exib/ war1/p39.htm. — Название с экрана. 18 Законы и распоряжения о беженцах (По 1-е апреля 1916 г.). Вып. II. — М.: Городская тип., 1916. — С. 2. 19 Там же. 20 Известия Всероссийского союза городов. — 1916. — № 33. — С. 183. 21 Приднепровский край. Вечерний выпуск. — 1915. — 22 октября. 22 Державний архів Харківської області, ф. 18, оп. 21, спр. 36, арк. 73–74 зв. 23 Известия Всероссийского союза городов. — 1916. — № 33. — С. 57. 24 Совет Министров Российской империи в годы Первой мировой войны. Бумаги А.Н. Яхонтова. (Записки заседаний и переписка). — СПб.: Дм. Буланин, 1999. — С. 207. 25 Законы и распоряжения о беженцах (По 1-е апреля 1916 г.). Вып. II. — М.: Городская тип., 1916. — С. 4–5. 26 Там же. — С. 4. 27 Там же. — С. 5. 28 Там же. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23 76 29 Южный край. — 1915. — 19 ноября. 30 Черниговское слово. — 1915. — 20 ноября. 31 Известия Всероссийского союза городов. — 1916. — № 27/28. — С. 183. Стаття надійшла до редколегії 08.10.2014 р. ИНСТИТУТ ГЛАВНОУПОЛНОМОЧЕННЫХ И УПОЛНОМОЧЕННЫХ ПО УСТРОЙСТВУ БЕЖЕНЦЕВ В РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ: НОРМАТИВНО- ПРАВОВЫЕ АСПЕКТЫ И РЕАЛИИ ЖИЗНИ 1915–1917 гг. В статье проанализирован процесс формирования института главноуполно- моченных и уполномоченных по устройству беженцев Первой мировой войны в Рос- сийской империи. Определены нормативно-правовая база их деятельности и проблемы в их работе. Ключевые слова: Первая мировая война, беженцы, главноуполномоченный по устройству беженцев, Российская империя. INSTITUTE HOLOVUPOVNOVAZHENYH AND OF COMMISSIONERS CONCERNING THE ARRANGEMENT OF REFUGEES IN THE RUSSIAN EMPIRE: LEGAL ASPECTS AND REALITIES OF 1915–1917 In the article analyzes the process of forming of institute holovupovnovazhenyh and of Commissioners concerning the arrangement of refugees of World War I in the Russian Empire. Are determined the regulatory framework of their work and problems in their work. Keywords: the World War, еру refugees, holovupovnovazhenyy arrangement of refugees, the Russian Empire.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-124641
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2307-5791
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:28:03Z
publishDate	2014
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Жванко, Л.М. 2017-09-30T14:52:12Z 2017-09-30T14:52:12Z 2014 Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр. / Л.М. Жванко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 66-76. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124641 94(470):344.32-054.73«1915/1917» У статті проаналізовано процес формування інституту головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців Першої світової війни у Російській імперії. Визначено нормативно-правову базу їх діяльності та проблеми у їх роботі. В статье проанализирован процесс формирования института главноуполномоченных и уполномоченных по устройству беженцев Первой мировой войны в Российской империи. Определены нормативно-правовая база их деятельности и проблемы в их работе. In the article analyzes the process of forming of institute holovupovnovazhenyh and of Commissioners concerning the arrangement of refugees of World War I in the Russian Empire. Are determined the regulatory framework of their work and problems in their work. uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Соціальні та економічні процеси Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр. Институт главноуполномоченных и уполномоченных по устройству беженцев в Российской империи: нормативно-правовые аспекты и реалии жизни 1915–1917 гг. Institute holovupovnovazhenyh and of commissioners concerning the arrangement of refugees in the Russian empire: legal aspects and realities of 1915–1917 Article published earlier
spellingShingle	Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр. Жванко, Л.М. Соціальні та економічні процеси
title	Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр.
title_alt	Институт главноуполномоченных и уполномоченных по устройству беженцев в Российской империи: нормативно-правовые аспекты и реалии жизни 1915–1917 гг. Institute holovupovnovazhenyh and of commissioners concerning the arrangement of refugees in the Russian empire: legal aspects and realities of 1915–1917
title_full	Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр.
title_fullStr	Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр.
title_full_unstemmed	Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр.
title_short	Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр.
title_sort	інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр.
topic	Соціальні та економічні процеси
topic_facet	Соціальні та економічні процеси
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124641
work_keys_str_mv	AT žvankolm ínstitutgolovupovnovaženihtaupovnovaženihzulaštuvannâbížencívurosíisʹkíiímperíínormativnopravovíaspektitarealíížittâ19151917rr AT žvankolm institutglavnoupolnomočennyhiupolnomočennyhpoustroistvubežencevvrossiiskoiimperiinormativnopravovyeaspektyirealiižizni19151917gg AT žvankolm instituteholovupovnovazhenyhandofcommissionersconcerningthearrangementofrefugeesintherussianempirelegalaspectsandrealitiesof19151917

Інститут головуповноважених та уповноважених з улаштування біженців у Російській імперії: нормативно-правові аспекти та реалії життя 1915–1917 рр.

Institution

Ähnliche Einträge