Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій
Висвітлено особливості нагляду органів поліції Російської імперії за українською інтелігенцією, наведено зміст оперативних поліційних даних, що ставали
 підставами для переслідування діячів національного руху, застосування щодо них репресивних заходів. Освещены особенности надзора органов по...
Saved in:
| Published in: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124653 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій / І.А. Коляда // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 206-213. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860033331827048448 |
|---|---|
| author | Коляда, І.А. |
| author_facet | Коляда, І.А. |
| citation_txt | Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій / І.А. Коляда // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 206-213. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| description | Висвітлено особливості нагляду органів поліції Російської імперії за українською інтелігенцією, наведено зміст оперативних поліційних даних, що ставали
підставами для переслідування діячів національного руху, застосування щодо них репресивних заходів.
Освещены особенности надзора органов полиции Российской империи за украинской интеллигенцией, рассмотрено содержание оперативных полицейских данных,
которые сбыли основаниями для преследования деятелей национального движения, применения к ним репрессивных мер.
In the article the characteristics of supervision of the police of the Russian Empire for the
Ukrainian intelligentsia was shown, the content of the operational police data was considered.
This content was a reason of the bases for the prosecution of leaders of the national movement,
the application to them of repressive measures.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:53:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23
206
УДК 94-058.237 (=161.2) (477.83/.86)
І.А. Коляда
(м. Київ)
УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ:
ПОЛІЦІЙНО-ЖАНДАРМСЬКИЙ НАГЛЯД ТА ПОЛІТИКА РЕПРЕСІЙ
Висвітлено особливості нагляду органів поліції Російської імперії за україн-
ською інтелігенцією, наведено зміст оперативних поліційних даних, що ставали
підставами для переслідування діячів національного руху, застосування щодо
них репресивних заходів.
Ключові слова: Велика війна 1914–1918 рр., українська інтелігенція, «укра-
їнофіли», «мазепинці», український національний рух, національна свідомість,
поліційний нагляд, жандарми, переслідування.
Підтримка свого статусу будь-якою владою вимагає від неї завоювання
прихильності широких верств суспільства. Добір методів і засобів для цього є
надзвичайно різноманітним і водночас маніпулятивним. Набагато складніше
виявляється завоювати прихильність та підтримку інтелігенції, яка здебільшого
завжди виступає найбільш опозиційно і критично налаштованою до будь-якої
влади. Її, як генеруючу найбільш креативні ідеї та суспільно-політичні орієнтири
й цінності, частину соціуму, що у своїй діяльності керуються перш за все
моральними цінностями і гуманістичними ідеалами, важко схилити на свій бік
лише засобами маніпулятивної пропаганди, високими гаслами, обіцянками мате-
ріальних благ. Якщо можна купити її симпатії, тоді постає питання наскільки
окремі представники цієї інтелектуальної й духовної частини суспільства були
дійсними носіями інтелігентних рис та ознак. Загострення і криза в українсько-
російських відносинах протягом 2014 р., що вийшли вже за рамки регіонального
протистояння, яскраво демонструють наскільки важливим є позиція інтелігенції,
як української, так і російської, у ситуації довкола ескалації найбільшого за
гостротою конфлікту не тільки на пострадянському просторі, а і в Європі в
цілому. І хоча відсоток інтелігенції є не настільки значним у суспільстві, її вплив
на останнє, як виявляється з досвіду історичного минулого, зокрема, років Вели-
кої війни (1914–1918 рр.), має неабияке значення і є актуальним для вивчення й
узагальнення на сучасному етапі.
Початок Великої війни у 1914 р. в Російській імперії був відзначений
значним патріотичним піднесенням: на захист батьківщини і монархії Романо-
вих виступили всі верстви тогочасного російського суспільства, й у тому числі —
інтелігенція. Разом із цим влада розуміла, що незважаючи на патріотичне під-
несення, настрої і дії інтелігенції необхідно тримати в полі зору. Особливо це
стосувалося інтелігенції національних окраїн імперії, визначальною особливістю
якої була перманентна опозиційність до влади та її асимілятивного курсу1.
© І.А. Коляда, 2014
Антропологічний вимір війни
207
В українській і зарубіжній історіографії є значна кількість наукових праць
присвячених становищу та діяльності української інтелігенції в роки Першої
світової війни. У рамках розгляду українського питання у кінці ХІХ — поч.
ХХ ст. деякі аспекти переслідування української інтелігенції висвітлила росій-
ська дослідниця І. Міхутіна2. У працях вітчизняних дослідників Першої світової
війни означена нами проблематика частково розглядається у рамках таких
дослідницьких напрямків як національний (С. Попик, Б. Бернадський, О. Калі-
щук, М. Кугутяк3), соціальний та соціокультурний (Н. Загребельна, І. Коляда,
О. Реєнт, О. Рубльов4), політичний (А. Зорик, О. Жерноклєєв, В. Милько, І. Па-
тер, О. Реєнт5), зовнішньополітичний аспект (О. Кураєв, В. Сідак, В. Солда-
тенко6), російська окупація Галичини і Буковини (В. Заполовський, І. Кучера,
В. Любченко, О. Мазур, О. Сухий, В. Передерко7). Зважаючи на недостатньо
повне висвітлення сутності поліційно-жандармського контролю за українською
інтелігенцією протягом 1914–1917 рр., а також сучасну внутрішню і зовнішню
суспільно-політичну ситуацію, окрема наукова студія, в якій би висвітлювалися
особливості жандармсько-поліційного контролю за українською інтелігенцією,
варіації репресивної політики з боку каральних органів Російської імперії, є
науково доцільною і необхідною.
В умовах назрівання та розгортання військового конфлікту військовослуж-
бовці і чиновники жандармсько-поліційних органів російського самодержавства
усвідомлювали, що національно свідомі й радикально налаштовані представ-
ники української інтелігенції не будуть пасивними спостерігачами суспільних
процесів та карколомних подій, а тому значні сили жандармерії й поліції цар-
ський уряд спрямовував на організацію стеження за ними, намагаючись обме-
жити поле їхньої діяльності, передбачаючи особливо небезпечних висилати із
прифронтової зони у віддалені губернії Росії.
Одним із стратегічних завдань, які ставило перед собою самодержавство у
ході назріваючої війни, було звести нанівець діяльність і вплив українського
національного руху у Галичині. Варто відмітити, що до початку Першої світової
війни царський уряд підготував цілий ряд надзвичайних нормативно-правових
актів, норми яких значно розширювали повноваження репресивно-каральних та
наглядових (передусім цензурних) органів держави. Так, користуючись надзви-
чайним законодавством часів війни, у перші ж дні «всесвітньої бійні» царська
адміністрація в Києві закрила газету «Рада». Коли ж члени редакції часопису
звернулися до командуючого Київським військовим округом генерала М. Бух-
гольца з проханням дозволити видання газети, той категорично відповів: «Не
дозволяю. Нехай краще не просять». Було заборонено також часописи «Літе-
ратурно-науковий вісник», «Українська хата», популярний тижневик «Село». На
початку 1915 р. начальник Київського військового округу заборонив своїм ука-
зом на період дії воєнного стану всю україномовну періодику. З 17 колишніх
періодичних видань, що виходили в українських землях Російській імперії до
1915 р., залишилося лише два — «Рідний край» та місячник «Украинская
жизнь». Репресивні акції щодо української преси й культури в цілому не були
випадковими, адже, коли українська делегація звернулася зі скаргою на утиски
вітчизняної преси до С. Сазонова, одного з міністрів царського уряду, той
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23
208
цинічно відповів, «що наразі з’явилася добра нагода покласти кінець усьому
українському рухові, який тоді посилював свої впливи на українську людність і
ставав, таким чином, небезпечним для імперської структури»8.
Напередодні війни жандарми провели значну роботу по структуруванню
оперативних даних щодо української інтелігенції Російської імперії. Так, було
виокремлено два угруповання. Перше — «українофіли» — за даними жандармів
менш небезпечне і має два табори. Одні вимагають лише культурної автономії
(введення української мови у школі, суді, громадських та урядових установах,
церкві) без будь-яких федералістських прагнень і змін адміністративно-тери-
торіального устою; інші прагнуть до автономії України (Малоросії) у складі
Росії, хоча і визнають «ничем неискоренимое родство с великодержавным рус-
ским народом и признавая его старшим братом». Друге угруповання — «мазе-
пинці» — надзвичайно небезпечні, воно чекає сприятливих політичних обста-
вин, аби об’єднатися з «австрійським українством» і створити окреме федера-
тивне утворення в Австро-Угорській імперії. У перспективі «мазепинці» —
резюмував начальник Полтавського губернського жандармського управління —
добиватимуться створення України — окремої держави нічим непов’язаної з
Росією9.
Жандармські звіти фіксували як організовану, так і стихійну «українофіль-
ську» діяльність. Проте реагували на неї з однаковою пильністю. Переслідувань
зазнавали, як священик, який десь у Балтському повіті розмовляв із селянами
українською мовою й поширював відповідну літературу, так і діячі земств, які
організовано намагалися у Кам’янці-Подільському відкрити український музей
для відродження і збереження української історичної пам’яті10.
Жандарми визнавали, що рух української інтелігенції розрізнений, він немає
єдиного центру і кінцевої мети, які б могли його об’єднати. Проте, починаючи з
1914 р., за даними спецслужб, «мазепинство проникает даже в учреждения,
ничего с ним общего не имеющие» і на чолі усього українського руху постав
М. Грушевський, який неодноразово приїздив до Києва і мав широкі зв’язки з
місцевими «українофілами». Найбільш небезпечними періодичними виданнями
були визнані «Літературно-науковий вісник», щомісячник «Хата», українська
газета «Маяк», журнали кооперативів «Комашня» та «Наша кооперація»11.
Посилення пильності до діяльності ряду представників передової україн-
ської інтелігенції обумовлювали і різні неперевірені дані російської розвідки та
контррозвідки. Так, у жовтні 1914 р. штабом Верховного Головнокомандувача
Російської імперії були отримані розвіддані, відповідно до яких у Туреччині
активно розробляється план організації в Україні національного повстання, вже
є «українські невідомі» (так зазначалося у документі), що погоджуються це
зробити. Чи відповідала інформація дійсності невідомо, але командувач Київ-
ського військового округу наказав негайно посилити нагляд за українською
інтелігенцією Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської, Полтавської та
Харківської губерній12.
Попри пильний контроль, відверте залякування напередодні та в роки війни
українська інтелігенція для популяризації ідей національно-культурної автоно-
Антропологічний вимір війни
209
мії, утвердження національної свідомості намагалася використовувати будь-які
прояви активності громадськості. Це надзвичайно сильно турбувало владу.
В одному із жандармських звітів зазначалося: «Для того чтобы будить время от
времени народное сознание, ведется агитация вокруг политических событий,
проявлений общественной жизни, юбилеев украинских ученых и писателей, как,
например, Котляревского (в Полтаве), Шевченко и др. Для этого заранее выпус-
кается литература, пишутся статьи в газетах, ставятся памятники, последним
обстоятельством служит большим агитационным материалом для простона-
родья. Учреждение научных обществ, изучающих историю Украины, разработка
научных материалов и популяризация их. Популяризация истории Украины,
литературы, искусства ее. Для ознакомления более широких масс с искусством
Украины устраиваются выставки»13.
Окремим аспектом дій імперської влади проти передових національно сві-
домих представників української інтелігенції стала ситуація в окупованій росій-
ськими військами Галичині та Північній Буковині.
З приходом до Львова російських окупантів на початку жовтня 1914 р.,
згідно розпорядження Г. Бобринського, львівській інтелігенції довелося пере-
жити хвилю жандармських трусів, арештів і заслань. У середині лютого 1915 р.
у Львові російська жандармерія кинула за ґрати близько півсотні українських
діячів. Найбільшою втратою, яку зазнало Українське педагогічне товариство,
був арешт заступниці голови товариства, відомої освітньої діячки Костянтини
Малицької (1872–1947) разом з доктором Володимиром Охримовичем (1870–
1931) і доктором Миколою Шухевичем. Були заарештовані також і вивезені:
відомий громадсько-політичний діяч, директор «Крайового Союзу кредитового»
Кость Паньківський (1855–1915), директор Товариства взаємних забезпечень
«Дністер» Степан Федак (1861–1937), директор «Союзного Базару» Зенон Рут-
ноковський, директор «Народної Торгівлі» Микола Заячківський (1870–1938),
ректор греко-католицької семінарії о. Йосиф Боцян (1879–1926), працівники
Товариства взаємних забезпечень «Карпатія» Василь Стасюк, Михайло Мандзій,
Гриць Орищин та багато інших14.
На початку березня 1915 р. у Східній Галичині відбулася чергова хвиля
арештів «мазепинців»: було ув’язнено близько 300 українців, переважно пред-
ставників інтелігенції. Серед них адвокати Данило Стахура (1860–1938), Андрій
Чайковський (1857–1935), посол до австрійської Державної ради Тимофій
Старух (1860–1923), священики Володимир Громницький, Михайло Цегель-
ський (1848–1944), Стефан Юрик (1868–1937), співробітники «Дністра» Сидір
Британ, Михайло Губчак, Осип Кузьмич та ін.15
Особливо тяжкі репресії застосовувались щодо греко-католицького духо-
венства. Митрополита А. Шептицького ще у вересні 1914 р. заарештували і
вивезли спочатку в Курськ, а потім — у монастирську тюрму в Суздалі, де він
перебував до падіння самодержавства.
Висиланням із Галичини під час російської окупації займалися і цивільна
адміністрація, і військові. Формально, право ухвалювати рішення щодо висилки
надавалося командирам армійських корпусів, але фактично такі розпорядження
віддавали й командири дивізій. Робилося це на підставі російських правил про
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23
210
місцевості, де оголошувався воєнний стан. Приводом могло слугувати поши-
рення несприятливих для царського війська чуток, залякування населення пом-
стою з боку австрійців, підозра у шпигунстві (sіс!) тощо. Первісно осіб, яких
висилали адміністративно, спрямовували у Томську губернію (137 осіб), з січня
1915 р. — Симбірську (214); з квітня того ж року — винятково до Єнісейської
губернії (163 особи)16.
Отже, місце заслання «неблагонадійних» зі Східної Галичини поволі дрей-
фувало на схід. До внутрішніх губерній Росії потрапили 54 висланці, до Пол-
тавської — 20.
Відступаючи зі Львова під час Горлицького прориву, росіяни знищили у
друкарні НТШ усі акти, забрали підручний магазин видань Товариства й ілюст-
ровані книжки, найкращу друкарську машинку. Найбільше потерпіла бібліотека,
а також архів Етнографічної комісії й канцелярії: зникли рукописи українських
письменників, зокрема депозит Л. Українки, архів Ю. Федьковича, збірки пісень
О. Боденського. Російські військові понищили інвентарі й каталоги бібліотеки,
річники українських часописів, завдали значної шкоди музеєві. Російським вій-
ськом були понищені приміщення українських шкіл. Найбільше з українських
інституцій постраждав «Академічний Дім», котрий, за оцінкою сучасників,
«виглядає тепер, як стайня недбалого господаря». Перед втечею росіяни поза-
бирали частину меблів, багато інших речей17.
До адміністративно висланих і «біженців» долучилися й галицькі заклад-
ники («заложники»), серед яких була значна частина інтелігенції. Загалом
1915 р. із теренів Східної Галичини росіяни під час відступу вивезли, за одними
даними, 554 закладника, за іншими — 700.
Становище українців — вигнанців було тяжким. Так, у листі від 25 серпня
(7 вересня) 1915 р. до С. Єфремова симбірський вигнанець М. Грушевський
зазначав: «Вигнанці справді бідують і тут і там, особливо цивільні особи, не
священики, не знаю, хто тим завідує; я, на жаль, не маю змоги помагати всім»18.
Очевидно, одержавши згоду С. Єфремова та інших киян надати допомогу га-
лицьким виселенцям, М. Грушевський 12 (25) жовтня 1915 р. уже з Казані подав
докладнішу інформацію про конкретних осіб, які потребували такої підтримки:
«Ви постаралися про висилку Стахурі і заявили про готовність земляків пома-
гати далі тим, що в біді. Отже, позволю звернути увагу земляків на отсих
висланців: в Симбірську Михаил Ильич Берлад, студент, Ипполит Семенович
Григорцев, народ [ний] учитель, в Туинску при[ват] — доц[ент] Чернов[ецького]
унів[ерситету] Дем’янчук, Август Климентович Дермаль, Теодор Величко — на
його руки радили післати й иньших тамошніх потребуючих. В Воронежі [...] —
Феодосій Стайничий, учитель гімназії. Про сих маю відомостей, що в потребі,
священики взагалі в кращих обставинах, але «цвілі» дуже потребують по-
мочи»19.
У подальшому листуванні з С. Єфремовим інформація про допомогу ви-
сланим з Галичини особам має напівконспіративний вигляд, це, швидше, натяки
київському кореспондентові про відомих обом осіб. Так, у листі М. Грушев-
ського від 30 жовтня (12 листопада) 1915 р.: «Про земляків — розуміється,
єлико возможно. Дер[маль] сподівається останніми часами присилки з дому, то
Антропологічний вимір війни
211
можна б і не посилати». 12 (25) листопада: «Вчора дістав листа про похорон
Паньківського!! Заложники все ще в Київі?». 18 листопада (1 грудня) 1915 р.
М. Грушевський натякає Єфремову на попередні домовленості щодо підтримки
певних галицьких засланців і закликає й надалі їм допомагати: «З Симбірська ті,
про котрих я писав Вам, плачуться, що жити нема чим. Чи не можна хоч по
трохи?»20.
Тим часом київські українці вже звично для себе опікувалися адмініст-
ративно висланими з Галичини особами, яких постійно етапували через «мати
міст руських». Так, мемуари Дмитра Дорошенка містять згадку про те, як у
липні 1915 р. дружина Наталія Михайлівна терміново викликала його до Ста-
рокиївського поліцейського відділку допомогти новоприбулій черговій партії
галицьких інтелігентів, які невдовзі мали вирушати далі по етапу: «Я [...]
побачив групу людей, серед котрих були о. Боцян (тепер епіскоп), пані Ма-
лицька, д-р В. Охримович, М. Шухевич та ще дехто, їх тільки що привели з
двірця. Я швиденько побіг купувати для них в сусідній крамниці молоко, хліб,
ковбасу, і ледве встиг те все понаносити, як їх уже замкнули до камер, і тільки
моя жінка змогла доступитись до них і ще поробити ріжні послуги, бо вона мала
спеціальну перепустку, а в мене її не було. На швидку руку треба було добути
грошей, бо декому не ставало, щоб їхати на власний кошт, — якимсь бідним
студентам, що ішли в цій партії. Ми принесли все, що у нас під цю хвилю
знайшлося, і ще того ж дня, чи на другий вранці, партія вирушила — аж до
Сибіру»21.
І хоча українській інтелігенції так і не вдалося в роки Першої світової війни
підвести під український рух широку соціальну базу, протягом 1914–1916 рр.
уже фіксувалося значне кількісне зростання й активізація діяльності національно
свідомого українства. Яскравим свідченням цього є колективний лист з фронту,
адресований генералу О. Брусилову, в якому пропонувалося створити окремі
українські армійські формування: «Ми, вірні сини України і всієї Росії, хочемо
на ворога стати, але стати якнайкраще, якнайміцніше, своїм гуртом, своїм пол-
ком... Український народ своєю кров’ю купив собі право на краще відношення
до себе од провідників армії»22.
Отже, активна діяльність української інтелігенції у роки Великої війни
перебувала у постійному полі зору спеціальних правоохоронних органів росій-
ського самодержавного режиму, які вживали надзвичайно жорсткі репресивні
заходи та дії, протидіючи активній націо-культурній й політично опозиційній
діяльності української національно свідомої інтелігенції. Однак, незважаючи на
це, самовіддане служіння українській національній ідеї найбільш національно
свідомих представників української інтелігенції, як у Наддніпрянській, так і
Західній Україні, унеможливило жандармсько-поліційній системі Російської
імперії розірвати вироблений попередніми десятиліттями боротьби та про-
світницької діяльності зв’язок інтелектуальної еліти з її народом.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23
212
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
——————
1 Коляда І.А. Українська інтелігенція в Росії: суспільно-політична та соціально-
культурна діяльність (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.). — К.: Інститут історії
України НАН України, 2010. — 400 с.
2 Михутина И.В. Украинский вопрос в России в конце ХІХ — начале ХХ ст. — М.:
Ин-т славяноведения РАН, 2003. — 288 с.
3 Попик С.Д. Українці в Австрії 1914–1918. Австрійська політика в українському
питанні періоду Великої війни. — Київ–Чернівці: Золоті литаври, 1999. — 236 с.;
Бернадський Б. В. Волинь у роки Першої світової війни: автореф. дис. … канд. іст. наук:
спец. 07.00.01 «Історія України». — Львів, 1999. — 19 с.; Каліщук О.М. Роль галицької
інтелігенції в національно-культурному відродженні українців Волині (1914–1918 роки):
автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України». — Львів, 2002. —
20 с.; Кугутяк М.В. Національно-політичний рух у Галичині в 1890–1939 роках: автореф.
дис. … д-ра іст. наук: спец. 07.00.05 «Етнологія». — К., 1996. — 47 с.
4 Загребельна Н.І. Велика війна: українство і благодійність (1914–1917 рр.) /
Загребельна Ніна Іванівна, Коляда Ігор Анатолійович. — К.: Інститут історії України;
Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова, 2006. — 194 с.; Коляда І.А. Вказ.
праця.; Реєнт О.П. Перша світова війна і Україна. — К.: Генеза, 2004. — 480 с.;
Рубльов О.С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних та культурних
процесах (1914–1939). — К.: Інститут історії України НАН України, 2004. — 648 с.
5 Зорик А.С. Политические партии России и Украины в годы Первой мировой войны
(1914 — февраль 1917). — Х.: Основа, 2002. — 250 с.; Жерноклеєв О.С. Український
соціал-демократичний рух в Галичині в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. (1899–1918 рр.):
автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія». — Чернівці, 1995. —
22 с.; Милько В.І. Позиція депутатів IV Державної думи щодо «галицького питання» //
Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. — К.: ТОВ «Видавництво “Кліо”», 2013. —
С. 326–333; Реєнт О.П. Перша світова війна й політичні сили українства // Велика війна
1914–1918 рр. і Україна. — К.: ТОВ «Видавництво “Кліо”», 2013. — С. 302–308; Патер І.Г.
Союз визволення України: заснування, політична платформа, інформаційно-диплома-
тична діяльність // Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. — К.: ТОВ «Видавництво
“Кліо”», 2013. — С. 363–377.
6 Кураєв О.О. Українська проблема у політиці Берліна та Відня у Першій світовій
війні (1914–1918). — К.: Інститут української археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського, 2006. — 311 с.; Сідак В.С. Українські землі кінця ХІХ —
початку ХХ ст. — арена таємної боротьби провідних європейських країн (історико-
правовий аналіз діяльності спецслужб). — К.: Вид-во Академії СБУ, 1997. — 39 с.;
Солдатенко В.Ф. «Українська тематика» в політиці держав австро-німецького блоку й
Антанти // Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. — К.: ТОВ «Видавництво “Кліо”»,
2013. — С. 80–109.
7 Заполовський В.М. Буковина в останній війні Австро-Угорщини 1914–1918. —
Чернівці: Золоті литаври, 2003. — 284 с.; Кучера І.В. Політика російської окупаційної
адміністрації в Східній Галичині у 1914–1917 рр.: автореф. дис. … канд. іст. наук: спец.
07.00.02 «Всесвітня історія». — Чернівці, 2005. — 19 с.; Любченко В.Б. Російська оку-
паційна адміністрація у Галичині та на Буковині // Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. —
К.: ТОВ «Видавництво “Кліо”», 2013. — С. 248–301.
Антропологічний вимір війни
213
8 Дорощук Н.О. Роль української преси Наддніпрянщини в розвитку національно-
визвольного руху в роки Першої світової війни // Українська періодика: історія і
сучасність. Доповіді та повідомлення третьої Всеукраїнської науково-теоретичної кон-
ференції. 21–23 грудня 1995 року. — Львів, 1995. — С. 77–78.
9 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України),
ф. 336, оп. 4, спр. 36, арк. 47–48.
10 Там само, ф. 301, оп. 2, спр. 122, арк. 2, 61.
11 Там само, ф. 336, оп. 4, спр. 36, арк. 47–48.
12 Там само, ф. 274, оп.5, спр. 26, арк. 73.
13 Там само, арк. 183–183 зв.
14 Мазур О. Львів у роки Першої світової війни. — Львів, 2000. — С. 311–315.
15 Там само. — С. 316.
16 Там само.
17 Грушевський М.С. Спомини: Розділи з рукопису // Київ. — 1992. — С. 100–125.
18 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920 роки): Науково-
популярне видання. — К.: Темпора, 2007. — С. 45.
19 Грушевський М.С. Вказ. праця. — С. 115.
20 Там само.
21 Дорошенко Д. Вказ. праця. — С. 103.
22 Одвертий лист українців вояків з фронту до генерала Брусилова і на увагу
командуючим фронтами і Російському громадянству та демократії // Відділ стародруків
та рідкісних видань НБУВ, кл. 0488.
Стаття надійшла до редколегії 27.10.2014 р.
УКРАИНСКАЯ ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ В ГОДЫ ВЕЛИКОЙ ВОЙНЫ:
ПОЛИЦЕЙСКО-ЖАНДАРМСКИЙ НАДЗОР И ПОЛИТИКА РЕПРЕССИЙ
Освещены особенности надзора органов полиции Российской империи за украин-
ской интеллигенцией, рассмотрено содержание оперативных полицейских данных,
которые сбыли основаниями для преследования деятелей национального движения,
применения к ним репрессивных мер.
Ключевые слова: Великая война 1914–1918 гг., украинская интеллигенция, «укра-
инофилы», «мазепинцы», украинское национальное движение, национальное сознание,
полицейский надзор, жандармы, преследования.
UKRAINIAN INTELLECTUALS DURING THE GREAT WAR: POLICE
SURVEILLANCE AND THE POLICY OF REPRESSION
In the article the characteristics of supervision of the police of the Russian Empire for the
Ukrainian intelligentsia was shown, the content of the operational police data was considered.
This content was a reason of the bases for the prosecution of leaders of the national movement,
the application to them of repressive measures.
Keywords: The Great War of 1914–1918, Ukrainian intellectuals, «Ukrainophiles»,
«mazepyncy» Ukrainian national movement, national consciousness, police supervision,
gendarmes persecution.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-124653 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5791 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:53:12Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Коляда, І.А. 2017-09-30T14:54:13Z 2017-09-30T14:54:13Z 2014 Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій / І.А. Коляда // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 206-213. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124653 94-058.237 (=161.2) (477.83/.86) Висвітлено особливості нагляду органів поліції Російської імперії за українською інтелігенцією, наведено зміст оперативних поліційних даних, що ставали
 підставами для переслідування діячів національного руху, застосування щодо них репресивних заходів. Освещены особенности надзора органов полиции Российской империи за украинской интеллигенцией, рассмотрено содержание оперативных полицейских данных,
 которые сбыли основаниями для преследования деятелей национального движения, применения к ним репрессивных мер. In the article the characteristics of supervision of the police of the Russian Empire for the
 Ukrainian intelligentsia was shown, the content of the operational police data was considered.
 This content was a reason of the bases for the prosecution of leaders of the national movement,
 the application to them of repressive measures. uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Антропологічний вимір війни Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій Украинская интеллигенция в годы Великой войны: полицейско-жандармский надзор и политика репрессий Ukrainian intellectuals during the Great War: police surveillance and the policy of repression Article published earlier |
| spellingShingle | Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій Коляда, І.А. Антропологічний вимір війни |
| title | Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій |
| title_alt | Украинская интеллигенция в годы Великой войны: полицейско-жандармский надзор и политика репрессий Ukrainian intellectuals during the Great War: police surveillance and the policy of repression |
| title_full | Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій |
| title_fullStr | Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій |
| title_full_unstemmed | Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій |
| title_short | Українська інтелігенція у роки Великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій |
| title_sort | українська інтелігенція у роки великої війни: поліційно-жандармський нагляд та політика репресій |
| topic | Антропологічний вимір війни |
| topic_facet | Антропологічний вимір війни |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124653 |
| work_keys_str_mv | AT kolâdaía ukraínsʹkaíntelígencíâurokivelikoívíinipolícíinožandarmsʹkiinaglâdtapolítikarepresíi AT kolâdaía ukrainskaâintelligenciâvgodyvelikoivoinypoliceiskožandarmskiinadzoripolitikarepressii AT kolâdaía ukrainianintellectualsduringthegreatwarpolicesurveillanceandthepolicyofrepression |