Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.
У статті проаналізовано процес створення та друкування українських енциклопедичних видань. Основну увагу приділено особливостям його розвитку в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Охарактеризовано роботу українських енциклопедистів над науково-видавничими проектами «Народна енциклопедія наук...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Datum: | 2014 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124661 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. / С.М. Борчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 287-296. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-124661 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Борчук, С.М. 2017-09-30T14:55:39Z 2017-09-30T14:55:39Z 2014 Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. / С.М. Борчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 287-296. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124661 94(477) У статті проаналізовано процес створення та друкування українських енциклопедичних видань. Основну увагу приділено особливостям його розвитку в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Охарактеризовано роботу українських енциклопедистів над науково-видавничими проектами «Народна енциклопедія наукових та прикладних знань» й «Енциклопедичний словник» Брокгауза та Ефрона. В статье проанализирован процесс создания и печати энциклопедических изданий. Основное внимание уделено особенностям его развития во второй половине XIX — начале ХХ в. Охарактеризована работа украинских энциклопедистов над научно-издательскими проектами «Народная энциклопедия научных и прикладных знаний» и «Энциклопедический словарь» Брокгауза и Ефрона. The article analyzes process of creating and typing Ukrainian encyclopedias. Main attention is given the peculiarities of its development in the second half of XIX — early XX century. Characterized Ukrainian encyclopedists work on scientific publishing projects «People's Encyclopedia of scientific and applied knowledge» and «Encyclopedic Dictionary» Brockhaus and Efron. uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Загальні історичні студії Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Развитие украинской энциклопедистики во второй половине XIX — начале ХХ в. Ukrainian encyclopedias in the second half of XIX — early XX century Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. |
| spellingShingle |
Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Борчук, С.М. Загальні історичні студії |
| title_short |
Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. |
| title_full |
Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. |
| title_fullStr |
Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. |
| title_sort |
розвиток української енциклопедистики у другій половині хіх — на початку хх ст. |
| author |
Борчук, С.М. |
| author_facet |
Борчук, С.М. |
| topic |
Загальні історичні студії |
| topic_facet |
Загальні історичні студії |
| publishDate |
2014 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Развитие украинской энциклопедистики во второй половине XIX — начале ХХ в. Ukrainian encyclopedias in the second half of XIX — early XX century |
| description |
У статті проаналізовано процес створення та друкування українських
енциклопедичних видань. Основну увагу приділено особливостям його розвитку в
другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Охарактеризовано роботу українських
енциклопедистів над науково-видавничими проектами «Народна енциклопедія
наукових та прикладних знань» й «Енциклопедичний словник» Брокгауза та
Ефрона.
В статье проанализирован процесс создания и печати энциклопедических изданий.
Основное внимание уделено особенностям его развития во второй половине XIX — начале ХХ в. Охарактеризована работа украинских энциклопедистов над научно-издательскими проектами «Народная энциклопедия научных и прикладных знаний» и «Энциклопедический словарь» Брокгауза и Ефрона.
The article analyzes process of creating and typing Ukrainian encyclopedias. Main
attention is given the peculiarities of its development in the second half of XIX — early XX
century. Characterized Ukrainian encyclopedists work on scientific publishing projects
«People's Encyclopedia of scientific and applied knowledge» and «Encyclopedic Dictionary»
Brockhaus and Efron.
|
| issn |
2307-5791 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124661 |
| citation_txt |
Розвиток української енциклопедистики у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. / С.М. Борчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 287-296. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT borčuksm rozvitokukraínsʹkoíenciklopedistikiudrugíipoloviníhíhnapočatkuhhst AT borčuksm razvitieukrainskoiénciklopedistikivovtoroipolovinexixnačalehhv AT borčuksm ukrainianencyclopediasinthesecondhalfofxixearlyxxcentury |
| first_indexed |
2025-11-25T22:54:36Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:54:36Z |
| _version_ |
1850575846153125888 |
| fulltext |
Загальні історичні студії
287
УДК 94(477)
С.М. Борчук
(м. Івано-Франківськ)
РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЕНЦИКЛОПЕДИСТИКИ
у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.
У статті проаналізовано процес створення та друкування українських
енциклопедичних видань. Основну увагу приділено особливостям його розвитку в
другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Охарактеризовано роботу українських
енциклопедистів над науково-видавничими проектами «Народна енциклопедія
наукових та прикладних знань» й «Енциклопедичний словник» Брокгауза та
Ефрона.
Ключові слова: Україна, енциклопедія, видавнича справа, культура, наука,
В. Данилевський.
Поява енциклопедичних видань тісно пов’язана з усією історією людської
культури та науки. Ще з часів перших цивілізацій, на певному етапі їх істо-
ричного розвитку виникає потреба створення власної енциклопедії, котра могла
б підсумувати всі досягнення попередників, зробити їх більш доступними та
зрозумілими широким верствам населення. Незважаючи на те, що сам термін
«енциклопедія» з’явився лише у XVI ст., спроби створення енциклопедичних
праць відомі з найдавніших часів. Більшість з них укладалася у формі тлу-
мачного словника, однак деякі містили й більш розширену інформацію з того чи
іншого питання, що значною мірою наближає їх до сучасного бачення ен-
циклопедій (від грец. — коло знань) — наукових або науково-популярних
довідкових видань, які містять найістотнішу інформацію з усіх (універсальні
енциклопедії) або окремих (галузеві енциклопедії) галузей знань та практичної
діяльності1. Спроби створення таких комплексних видань притаманні для всіх
стародавніх культур і цивілізації.
Поштовхом до створення власне енциклопедичних словників у Західній
Європі стало розповсюдження ідей Ренесансу, гуманізму, а в подальшому і про-
світництва. Апеляція до природничих наук, як противага середньовічній схолас-
тиці, змусила провідних вчених того часу приділяти увагу не лише удоско-
наленню та систематизації науково-понятійного апарату, а й поширенню освіти
та наукових знань як серед аристократії, так і в середовищі зростаючої бур-
жуазії. З Європи ідеї створення власного енциклопедичного видання пошири-
лись і на Україну, де на кінець XVI — початок XVII ст. склалися всі необхідні
для цього передумови.
Окремі питання розвитку української енциклопедистки викликали дослід-
ницький інтерес вітчизняних науковців. У цьому контексті слід виділити праці
О. Дзюби, Л. Маринжі, В. Німчука, В. Сарбея, Х. Тітова, Н. Черниш та ін. Усі
© С.М. Борчук, 2014
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23
288
вони присвячені загальним питанням створення українських енциклопедичний
видань, або окремим особистостям, котрі доклали зусиль для реалізації подібних
проектів. Однак існує потреба в комплексному вивченні цього процесу, зокрема
в період другої половини ХІХ — початку ХХ ст., коли на українських теренах
значно активізувалася діяльність з енциклопедичного книговидання.
Першим друкованим енциклопедичним виданням на території України, на
наш погляд, можна вважати виданий у 1627 р. «Лексіконъ славенорωсскїй и
именъ Тлъкованїє» Памво Беринди, котрий залишався ледь не головним довід-
ковим виданням України, Росії та Білорусії до кінця XVIIІ ст. й основним
посібником для тих, хто вивчав церковнослов’янську мову аж до другої по-
ловини ХІХ ст. Проте у наступні роки процес створення справжньої вітчизняної
енциклопедії призупинився через низку суспільно-політичних обставин.
Подальший розвиток енциклопедистики на території України припадає на
середину ХІХ ст., й передумовою для цього стає відкриття у 1805 р. Харків-
ського університету й особливо Університету святого Володимира у Києві
1834 р. Саме цей навчальний заклад досить швидко став осередком української
освіти та науки, як загальної, так і національної.
Розвиток науки і освіти в Російській імперії у другій половині ХІХ ст.
сприяв не лише піднесенню загального рівня освіченості населення країни та її
прогресу, а й зумовив пришвидшений розвиток культурно-освітніх закладів.
Незважаючи на появу нових університетів, гімназій і початкових шкіл, особливо
після освітніх реформ 1864 та 1871 рр., відносна кількість освічених чи навіть
елементарно письменних осіб залишалася ще низькою. Інтелігенція, що в цей
час набуває все більшої суспільної та політичної ваги, як і буржуазія, що
потребувала кваліфікованої робочої сили, були занепокоєними таким станом
речей й різними методами прагнули хоча б частково виправити ситуацію.
Збільшення мережі навчальних закладів для населення, видавництво просвіт-
ницької та освітньої літератури — все це мало сприяти зростанню інтелекту-
ального рівня суспільства імперії взагалі. Іншим засобом піднесення рівня
освіченості населення став друк літератури, що мала стимулювати самопід-
готовку тих громадян, які прагнули отримати додаткові знання, однак не мали
можливості (передусім матеріальної) для повноцінного навчання у середніх та
вищих навчальних закладах. Одначе кількість літератури, доступної широкому
загалу, була незначною, адже її публікація не приносила прибутків. Лише
діяльність меценатів, які власним коштом підтримували публікацію просвіт-
ницької літератури для широких верств населення, не дозволяла цій галузі
остаточно занепасти.
Одним з таких меценатів, чия діяльність виявилася щільно пов’язаною зі
становленням української енциклопедистики, став відомий російський книгови-
давець І. Ситін, в друкарнях якого, починаючи з 90-х років ХІХ ст., продуку-
валася велика кількість дешевих підручників, дитячих книжок, творів російської
та світової класики, журналів та газет. Одним з провідних напрямків його
видавничої діяльності стала й публікація енциклопедичних видань. Зокрема,
ним було видано «Військову енциклопедію», «Дитячу енциклопедію» та
Загальні історичні студії
289
«Народну енциклопедію наукових та прикладних знань»2. Саме з останньою і
пов’язується чергова спроба створення великого енциклопедичного видання в
російській Україні.
Ініціатива створення великої просвітницької енциклопедії виникла в сере-
довищі «Харківського товариства поширення в народі грамотності», що зорга-
нізувалося 1869 р. за ініціативи видатного вченого, професора Харківського
університету М. Бекетова. Це була одна з багатьох аналогічних громадсько-
просвітницьких організацій, що відкривалися представниками інтелігенції в
різних регіонах. Такі товариства мали на меті підвищення рівня грамотності та
загальної освіти населення й діяли винятково у сфері культури та освіти,
жодним чином не протиставляючи себе режиму і максимально ухиляючись від
політики взагалі. Виникло воно 24 березня 1869 р. як перша аналогічна громад-
сько-просвітницька організація, що розпочала свою діяльність у руслі україно-
філів другої половини ХІХ ст., котрі вважали своїм завданням просвітити народ,
сприяти поширенню грамотності та початкових корисних знань3. До Харків-
ського товариства упродовж його існування входило близько 800 осіб, в тому
числі Д. Багалій, О. Єфименко, В. Данилевський, М. Сумцов, С. Русова, Г. Хот-
кевич та ін.
Діяльність Товариства зосереджувалася саме навколо поширення та попу-
ляризації знань: відкриття початкових народних училищ різного типу, в котрих
прагнули поєднати навчальну, виховну, санітарно-профілактичну та інші сфери
культурно-освітньої діяльності, актуальні для тогочасного суспільства4. Не мен-
шу увагу члени Товариства приділяли й індивідуальній позакласній освіті, її
основі – книзі. Книговидавництво стало другою за важливістю роботою, здійс-
неною членами Харківського товариства упродовж його існування.
Організація видавничої справи була складним завданням, не лише з орга-
нізаційних моментів, а й з огляду на потребу врахування поглядів видавців,
меценатів й авторів. Більша частина членів Товариства була національно сві-
домою, проте в Російській імперії й надалі був чинним Емський циркуляр, що
забороняв книгодрукування українською. За таких умов переважна більшість
навчальної літератури видавалася російською5. Отже, 31 березня 1891 р. на за-
гальних зборах Товариства за ініціативи С. Русової було вирішено розпочати
видавництво «дешевих книжок для народу». Головою новоствореного видав-
ничого комітету став відомий український історик, ректор Харківського уні-
верситету Д. Багалій, який очолював його упродовж 12 років. Дійсними членами
видавничого комітету було обрано: О. Єфименко — першу жінку — професора
історії; М. Сумцова — професора Харківського університету, видатного україн-
ського фольклориста, літературознавця й етнографа; Г. Хоткевича — письмен-
ника, актора, мистецтвознавця, режисера. Згодом до видавничого комітету
також увійшли М. Міхновський та поетеса Х. Алчевська6. Комітет підготував до
друку низку як російськомовних, так і україномовних книжок, одначе більшість
останніх не пропустила цензура.
Саме таке неприйняття російською владою і державною цензурою україно-
мовних текстів і зумовило ту обставину, що найґрунтовніше видання, підго-
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23
290
товлене харківськими вченими за ініціативою Товариства — «Народна енци-
клопедія наукових та прикладних знань», було підготовлене упродовж 1910–
1912 рр. та опубліковане у Москві російською мовою. Іншою причиною
російської мови цієї енциклопедії був незадовільний рівень української наукової
мови й, відповідно, небажання вітчизняних учених, які, попри українське по-
ходження, більше ототожнювали себе з російською інтелігенцією, писати «без-
перспективною» українською мовою. Отже, членами харківського Товариства,
за ініціативою В. Данилевського, було ухвалене рішення щодо створення вели-
кої російськомовної праці енциклопедичного формату, яка б поширювалася не
лише у Малоросії, а й по всій імперії7.
До роботи над енциклопедією було залучено близько 150 вчених, пись-
менників, громадських діячів з різних наукових галузей та суспільних орга-
нізацій. Більшість з них були представниками «Харківського товариства поши-
рення в народі грамотності» та вченими Харківського університету, однак були
залучені автори і з інших міст та наукових установ8. Ключовим було питання
фінансування проекту, і не лише забезпечення хоча б мінімального гонорару
авторам (більшість з них були ентузіастами й не вимагали грошей), а й перед-
усім організація друкування матеріалу. Єдиним реальним шляхом вирішення
проблеми було залучення меценатських коштів, що виявилося не такою склад-
ною справою. Головним меценатом, що «спеціалізувався» саме на підтримці
видання наукової й популярної літератури, став відомий російський підпри-
ємець, просвітній діяч, власник великого книговидавництва Іван Дмитрович
Ситін (1851–1934).
Постать І. Ситіна є знаковою для російської (і української) енциклопе-
дистики рубежу ХІХ–ХХ ст. Саме він став головним видавцем науково-освітньої
літератури в країні, що не лише відповідала усім критеріям та ключовим
потребам сучасності, а й була доступною для широкого загалу. Окрім значної
кількості підручників, періодичних видань, наукових збірок, він здійснював
видання трьох великих енциклопедій — «Дитячої енциклопедії» 1913 р., «Вій-
ськової енциклопедії» (1911–1915 рр.) у 18-ти томах (через події Першої світової
війни проект не завершений) та «Народної енциклопедії наукових та прикладних
знань». Енциклопедичне значення мали й видані «Товариществом И.Д. Сытина
и Ко» тематичні збірки, а саме: «Три века: Россия от Смуты до нашего времени»
(1912 р.); «Великая реформа: Российское общество и крестьянский вопрос в
прошлом и настоящем (19 февраля 1861–1911 гг.)» (1911 р.); «Отечественная
война и русское общество 1812–1912 гг.» (1911 р.). На початку діяльності він
видавав також своєрідні «предтечі» енциклопедій — ілюстровані календарі9.
Маючи значні прибутки, І. Ситін підтримував не лише авторів, а й цілі нау-
ково-видавничі проекти, на зразок проекту видання «Народної енциклопедії».
Використовуючи комерційний бік справи лише як засіб покращення результатів
та здешевлення продукції, він намагався зробити літературу доступною широ-
кому загалу читачів. Видання енциклопедії, ініційоване Харківським товари-
ством, відповідало проектам І. Ситіна, оскільки передбачало підвищення загаль-
ного рівня освіти населення. Власне енциклопедія, як було зазначено в
Загальні історичні студії
291
передмові до неї проф. В. Данилевським, складалася з систематично згрупо-
ваних окремих коротких статей наукового та прикладного змісту. Вона була
зорієнтована на широке коло читачів, переважно старшого віку, які здобули
лише початкову освіту, але прагнули до самоосвіти10.
Результатом копіткої праці науковців й усіх авторів енциклопедії, орга-
нізаторів проекту та книговидавців стало створення 14-томного видання
«Народної енциклопедії наукових та прикладних знань», побудованої за тема-
тичним принципом. Маючи суто науковий характер, вона була написана зро-
зумілою мовою, що значною мірою сприяло зростанню інтересу до видання
серед широкого загалу. Так, перший том, що складався з двох частин, був
присвячений фізико-математичним наукам, зокрема, перша частина — мате-
матиці (370 с. з ілюстраціями), друга — фізиці та хімії (324 с. з ілюстраціями).
У другому томі (також у двох частинах) висвітлювалися питання природо-
знавства (зоологія, ботаніка, мінералогія, геологія, палеонтологія — відповідно
368 та 332 сторінок з ілюстраціями). Головним редактором тому був В. Ар-
нольді11. Третій том енциклопедії (також дві частини) містив інформацію з
технічних дисциплін (головний редактор Н. Бураков; 386 с.); четвертий — з
сільського господарства (перша частина — скотарство; друга — землеробство;
упорядники Ф. Березов, В. Брунст, А. Голубаев); п’ятий (788 с. з ілюстраціями) —
медицини (автором багатьох статей виступав керівник проекту енциклопедії
проф. В. Данилевський); шостий том (830 с. з ілюстраціями) був антрополо-
гічно-географічним. Він містив такі розділи як «Фізична географія», «Метео-
рологія», «Географія Росії» та ін.12
Одним з найсильніших та найпопулярніших серед населення та фахівців
став сьомий том, присвячений усьому комплексу питань мовознавства та історії
літератури. Зокрема, він містив такі розділи, як «Мовознавство», «Мова та
мови», «Історія російської мови», «Історія західної літератури», «Історія росій-
ської літератури», «Історія малоросійської [української] літератури»13. Восьмий
том (також з двох частин) був історичним й містив статті як з історії Російської
імперії, так і з всесвітньої історії. Декілька статей у ньому авторства Д. Багалія
присвячувалися історії України14. Не менш змістовним, хоча й не таким попу-
лярним серед широкого читацького загалу, був дев’ятий том, присвячений
проблемам філософії та педагогіки, зацікавленість у яких проявляли лише спе-
ціалісти. Також вузькоспеціалізованим виявився й десятий том, в якому ви-
світлювалися історія та особливості організації народної освіти в Російській
імперії15.
Значним за обсягом та змістом матеріалу став одинадцятий том, також у
двох частинах. У ньому містився масив інформації, присвячений юриспруденції:
виникнення права, його джерела, збірники законів в Росії, правовідносини та їх
складові, приватне та публічне право, кримінальне право, адміністративне пра-
во, цивільне право, міжнародне право. Приділялася в ньому також увага пи-
танням судочинства, відносинам церкви та держави, системі покарань. Окремим
підрозділом тому стали соціологія та суспільно-правові принципи діяльності
Державної думи16. Дванадцятий том був присвячений питанням політекономії й
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23
292
містив інформацію з таких напрямків як: власне політична економія, сільсько-
господарська економіка, фінансова наука, статистика17. Докладніше проблеми
економіки висвітлювали два наступні томи — тринадцятий і чотирнадцятий,
присвячені переважно народногосподарській політиці.
Загальний обсяг «Народной энциклопедии научных и прикладных знаний»
(21 том) нараховував 500 друкованих аркушів. Книговидавець І. Ситін вклав у
проект 100 тис. руб. — величезну як на той час суму18.
Нововидана енциклопедія завдяки своїй структурі та змісту швидко завою-
вала свого читача, здобувши популярність не лише в науковому середовищі, а й
серед звичайних людей, котрі просто прагнули збільшити свій рівень знань. Її
відносна дешевизна також відіграла неабияку роль — енциклопедія та її окремі
томи були придбані більшістю бібліотек та Народних домів по всій імперії.
Тривалий час вона залишалася єдиною комплексною науковою працею енци-
клопедичного формату у Росії, конкуренцію якій в енциклопедичному середо-
вищі могли скласти лише тлумачні словники.
Серед осіб, які ініціювали й безпосередньо виконували проект «Народної
енциклопедії наукових та прикладних знань», слід насамперед згадати її ініціа-
тора й головного редактора професора Василя Яковича Данилевського. Він став
своєрідним центром, навколо якого гуртувався увесь авторський колектив, й
саме він визначав основні напрямки роботи над енциклопедією.
Народився Василь Якович 1 січня 1852 р. у Харкові, однак невдовзі його
родина переїхала до Казані. Там 1868 р. він закінчив гімназію з золотою ме-
даллю, а 1869 р. поступив на фізико-математичний факультет Казанського уні-
верситету, хоча прагнув займатися медициною. Після повернення сім’ї до Хар-
кова 1872 р. він перевівся на медичний факультет місцевого університету. Однак
навчання на фізматі не минуло даремно — В. Данилевський засвоїв низку «точ-
них» дисциплін, що зробило його справжнім енциклопедистом й допомогло у
подальшій роботі. Ще в студентські роки він розпочав дослідницьку працю у
лабораторіях професорів Ф. Тихоновича, І. Щолкова та В. Грубе19.
Після захисту дисертації на тему «Дослідження з фізіології головного
мозку» В. Данилевський розпочинає роботу в Харківському університеті. До
кола його наукових інтересів належали: фізіологія, нейрохірургія, паразитологія,
ендокринологія і навіть ветеринарія. Окрему увагу він приділяв також психо-
логії, особливо феноменові гіпнозу. Упродовж життя він став автором понад
220 наукових праць, а також посібників та підручників для вищої школи, його
лекції користувалися популярністю у студентів завдяки своїй змістовності та
цікавості.
Незважаючи на активну наукову та викладацьку діяльність, В. Данилев-
ський не залишався осторонь громадської роботи. Так, 1887–1888 рр. він брав
активну участь у створенні Харківської громадської бібліотеки; 1891 р. під його
головуванням починає діяти вищезгадане Харківське товариство грамотності,
яке він офіційно очолює 1902–1905 рр. При Товаристві за ініціативи В. Дани-
левського відкривається безкоштовна народна бібліотека-читальня. Ним було
також ініційовано створення безкоштовних бібліотек на робітничих околицях
Загальні історичні студії
293
Харкова та в сільській місцевості. Саме в цей час він і очолив роботу по
підготовці «Народної енциклопедії». За радянського режиму В. Данилевський
був членом Вченої ради Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР й чле-
ном Наукового комітету Наркомату освіти УСРР; 1926 р. обраний дійсним
членом Української академії наук (УАН). За ініціативою В. Данилевського
1926 р. у Харкові було відкрито Органотерапевтичний інститут (нині — Хар-
ківський науково-дослідний інститут ендокринології і хімії гормонів), першим
директором якого він став й у якому працював до кінця життя у 1939 р.20 На
початку 1930-х рр. і персонально відомий учений, й очолюваний ним інститут
були залучені до виконання проекту «Української Радянської Енциклопедії»
М. Скрипника (так званої «УРЕ-1»)21.
Отже, завдяки подвижницькій праці В. Данилевського й кола його одно-
думців напередодні Першої світової війни була підготовлена й опублікована
багатотомна «Народная энциклопедия научных и прикладных знаний».
Однак видана на початку ХХ ст. «Народна енциклопедія» не змогла здобути
пріоритетного місця в середовищі загальноімперських довідково-енциклопе-
дичних видань. Її основним конкурентом був «Енциклопедичний словник» ви-
дання Брокгауза та Ефрона, що вийшов 1890–1907 рр. Це видання, засновниками
якого були німецький книговидавець Ф. Брокгауз з м. Лейпцига та його росій-
ський колега І. Ефрон з Санкт-Петербурга. Спочатку ними планувалося видання
перекладу німецького словника видавництва Брокгауза «Conversations-Lexicon»,
однак видання перших томів перекреслило цю ідею. Німецький оригінал не
відповідав ані вимогам сучасності, ані потребам власне російського суспільства.
Через це було прийнято рішення про створення нового, власного енцикло-
педичного словника, який зможе охопити всі існуючі на той час галузі науки і
стане новою, власне російською енциклопедію. З цією метою було засновано
редакційну колегію, яку очолив професор Іван Юхимович Андрєєвський (1831–
1891), російський юрист, ректор Санкт-Петербурзького університету (1883–
1887), під керівництвом якого вийшло перші вісім томів. Саме в цих томах і
містилися головним чином переклади з німецького словника. Однак завдяки
саме І. Андрєєвському «Енциклопедичний словник» відразу почав відрізнятися
від німецького зразка. Сам професор, керуючи гуманітарним напрямком, нама-
гався перетворити його на російську енциклопедію, додаючи статті російських
(в тому числі і українських) авторів та вносячи авторські правки в переклади.
Однак смерть у 1891 р. перервала його роботу над словником, яку сам Іван
Юхимович вважав вершиною свого творчого наукового шляху.
Після смерті І. Андрєєвського редакційну колегію очолили професор К. Ар-
сеньєв та заслужений професор Ф. Петрушевський, які залучили до роботи
нових авторів з середовища відомих науковців, суспільно-політичних діячів
ліберального напрямку та навіть легальних марксистів. Редакційні відділи очо-
лили відомі російські вчені: С. Венгеров — відділ історії літератури; проф.
О. Воєйков — відділ географії; проф. М. Карєєв — відділ історії; академік
О. Ковалевський та проф. В. Шевяков — відділ біологічних наук; проф. Д. Мен-
делєєв — відділ хіміко-технічний та фабрично-заводський; проф. О. Совєтов —
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23
294
відділ сільського господарства; В. Соловйов — відділ філософії; проф. М. Со-
ловйов — відділ музики — та А. Сомов — відділ мистецтв22. В роботі над
статтями до «Енциклопедичного словника» взяли участь також відомі українські
вчені, зокрема історик, майбутній академік УАН Д. Багалій; юрист М. Брун;
історик, майбутній академік УАН М. Василенко; соціолог М. Ковалевський;
філолог та сходознавець, майбутній академік УАН А. Кримський, медик та пси-
холог М. Ланге; економіст М. Туган-Барановський, письменник, поет та літера-
турознавець І. Франко та інші. Всі ці науковці, відомі й популярні на своїй
батьківщині, були запрошені до авторства видавничою радою, і їх перу нале-
жить низка статей з української тематики та історії українських земель.
Всього «Енциклопедичний словник» Брокгауза та Ефрона налічував 82 ос-
новних та 4 додаткових томи і в своїй тематиці не залишав поза увагою жодної з
відомих на той час наукових сфер, містив величезну кількість понятійних та
біографічних статей, значна частина яких не втратила актуальності й до
сьогодні23.
Популярність «Енциклопедичного словника» Брокгауза та Ефрона і попит
на нього були настільки високими, що практично відразу після виходу з друку
першого видання розпочалася робота над другим, яке отримало назву «Новий
енциклопедичний словник», що мав складатися з 48 томів. Його видання роз-
почалося 1911 р. під загальною редакцією академіка К. Арсеньєва. До складу
редакційного комітету, як і в попередньому виданні, увійшли відомі на той час
учені: М. Ковалевський, В. Кузьмін-Караваєв, В. Нечаєв, М. Пергамент, О. Пос-
ников, І. Гревс, М. Дьяконов, Ф. Зелинський, М. Карєєв, С. Рождественський,
М. Ростовцев, С. Венгеров, Е. Радлов, С. Жебельов, Д. Ріхтер, В. Шевяков,
Б. Коялович, В. Серафімов, М. Гезехус, В. Ковалевський, Л. Чугаєв, П. Земят-
ченський, В. Палладін, О. Догель, М. Римський-Корсаков, В. Шимкевич, І. Меч-
ников, Ф. Чистович, Г. Клюсс, А. Таненбаум, В. Мікеладзе, С. Цабель, Р. Ло-
вягін24. Це видання мало охопити те саме коло знань, що і «Енциклопедичний
словник» Брокгауза та Ефрона, але в більш компактній та сучасній обробці.
Однак через економічну кризу, викликану Першою світовою війною, 1916 р.
видання «Нового енциклопедичного словника» було призупинено на 29 томі, а
потім і зовсім припинено.
Як і в першому виданні, у роботі над українською тематикою брали участь
також відомі українські громадсько-політичні діячі та науковці. Зокрема, варто
виділити члена редакційної ради, відомого медика І. Мечникова, що не лише
здійснював редакторську роботу, а й був автором ряду статей зі своєї галузі.
Ґрунтовний огляд історії та сучасності української літератури в статтях до
Словника зробив І. Франко, якому також належало авторство біографічних ста-
тей про представників української літературної спільноти. Автором ряду статей,
що не дублювали попереднє видання, а були по суті результатом нових до-
сліджень, став А. Кримський. Друкувалися у виданні також статті відомих
українських учених М. Василенка, М. Сумцова, І. Лучицького, В. Науменка,
М. Бруна, Е. Кивлицького, П. Житецького та інших25.
Загальні історичні студії
295
Саме завдяки участі вищеназваних українців у роботі над «Енцикло-
педичним словником» та «Новим енциклопедичним словником» Брокгауза та
Ефрона можна вважати ці видання окремою ланкою української енциклопе-
дистики. Адже завдяки ним було підготовлено й узагальнено значний масив
матеріалу, котрий не лише висвітлював українську проблематику, а й демон-
стрував тогочасний рівень розвитку української культури та науки, доносив
інформацію про них (та вітчизняних учених й культурно-освітніх діячів) до
широкого читацького загалу. Упродовж 1890–1920-х років (а часто й пізніше)
саме ці словники-енциклопедії, аж до виходу «Большой Советской Энцикло-
педии» та похідних від неї видань, були головним джерелом довідково-енци-
клопедичної інформації для населення Російської імперії, а згодом СРСР.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
——————
1 Заєздний Р.А. Енциклопедія / Р.А. Заєздний // Українська Радянська Енциклопедія. —
К., 1979. — Т. 4. — С. 39 (далі — УРЕ).
2 Сытин Иван Дмитриевич. Крупнейший отечественный издатель // Вестник Замоск-
воречья [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.zamos.ru/dossier/s/4271.
3 Исторический обзор деятельности Харьковского общества распространения в
народе грамотности. 1869–1909. — М., 1911. — С. 257.
4 Пальченкова В.М. Діяльність української інтелігенції в Харківському товаристві
поширення в народі грамотності / В.М. Пальченкова [Електронний ресурс]. — Режим
доступу: http://sites.znu.edu.ua/historySciWorks/5/Palchenkova.pdf.
5 Див. докладніше: Савченко Ф. Заборона українства 1876 р.: До історії громадських
рухів на Україні 1860–1870-х рр. / Федір Савченко. — Х.–К.: ДВУ, 1930. — ХІV, 415 с.;
Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного
регулювання (1847–1914): Збірник документів і матеріалів / НАН України. Ін-т історії
України; Укрдержархів. ЦДІАК України; відп. ред. Г. Боряк; упоряд.: Г. Боряк, В. Баран,
Л. Гісцова, Л. Демченко, О. Музичук, П. Найденко, В. Шандра. – К.: Ін-т історії України
НАН України, 2013. — LХІІ; 810 с.: іл.
6 Русова С. Мої спомини. 1879–1915 // За сто літ. — К., 1928. — Кн. 3. — С. 170.
7 Маринжа Л. В.Я. Данилевський: Учений безмежних уподобань // Здоров’я Украї-
ни. — 2011. — № 15/16 (268/269). — С. 66.
8 Исторический обзор деятельности Харьковского общества распространения в
народе грамотности. 1869–1909. — С. 257.
9 И.Д. Сытин — издатель, просветитель, меценат [Електронний ресурс]. — Режим
доступу: http://old.library.tversu.ru/exgibits3.htm.
10 Народная энциклопедия научных и прикладных знаний. Т. 1–14 / [с предисл.
проф. В.Я. Данилевского]; Харьковское общество распространения в народе грамот-
ности. — М.: Типография Т-ва И.Д. Сытина, 1910–1912 [Електронний ресурс]. — Режим
доступу: http://pskovlib.ru/info/virt/sytin.php.
11 Народная энциклопедия научных и прикладных знаний. — Т. 2. — М.: Тип. Т-ва
И.Д. Сытина, 1910. — 700 с.
12 Народная энциклопедия научных и прикладных знаний / Харьковск. общ-во
распр. в народе грамотности. — Т. 6: Антрополого-географический: (1-й полутом) / При
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2014. Випуск 23
296
участии проф. А.Н. Краснова, Д.К. Педаева, прив.-доц. А.М. Покровского. — М., 1910. —
387 с.
13 Там же. — Т. 7. — М., 1911. — 612 с.
14 Там же. — Т. 8. — М., 1912. — 868 с.
15 Там же. — Т. 10. — М., 1911. — 351 с.
16 Там же. — Т. 11: Полутома 1–2 / Предисл.: А.Н. Фатеев. — М., 1911. — 754 с.
17 Там же. — Т. 12. — М., 1911. — 407 с.
18 Кулиев С. Из истории создания универсальных энциклопедий [Електронний ре-
сурс]. — Режим доступу: http://jurnal.org/articles/2009/fill33.html.
19 Маринжа Л. Вказ. праця. — С. 66.
20 Національна академія наук України: Персональний склад / Уклад.: В.М. Палій,
Ю.О. Храмов. — К.: Фенікс, 1998. — С. 27, 197.
21 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України,
ф. 4284, оп. 1, спр. 17, арк. 15 зв.
22 Энциклопедический словарь / Под ред. И.Е. Андреевского. — СПб.: Семеновская
типолитография [И.А. Ефрона], 1890. — Т. 1.
23 Пархоменко О.А. «Брокгауза и Ефрона Энциклопедический словарь» / О.А. Пар-
хоменко // Енциклопедія історії України: В 5 т. / НАН України. Інститут історії України;
редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. — Т. 1: А–В. — К.: Наук. думка, 2003. — С. 381.
24 Новый энциклопедический словарь / Изд.: Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон. — Т. 1. —
СПб., 1911. — С. 7.
25 Там же. — С. 8.
Стаття надійшла до редколегії 05.11.2014 р.
РАЗВИТИЕ УКРАИНСКОЙ ЭНЦИКЛОПЕДИСТИКИ
во второй половине XIX — начале ХХ в.
В статье проанализирован процесс создания и печати энциклопедических изданий.
Основное внимание уделено особенностям его развития во второй половине XIX —
начале ХХ в. Охарактеризована работа украинских энциклопедистов над научно-
издательскими проектами «Народная энциклопедия научных и прикладных знаний» и
«Энциклопедический словарь» Брокгауза и Ефрона.
Ключевые слова: Украина, энциклопедия, издательское дело, культура, наука,
В. Данилевский.
UKRAINIAN ENCYCLOPEDIAS
in the second half of XIX — early XX century
The article analyzes process of creating and typing Ukrainian encyclopedias. Main
attention is given the peculiarities of its development in the second half of XIX — early XX
century. Characterized Ukrainian encyclopedists work on scientific publishing projects
«People's Encyclopedia of scientific and applied knowledge» and «Encyclopedic Dictionary»
Brockhaus and Efron.
Keywords: Ukraine, encyclopedia, publishing, culture, science, V. Danilevsky.
|