Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.)

Проаналізовано нормативно-правову базу, яка регулювала процес створення та розвитку гімназій у Російській імперії. Основну увагу акцентовано на аналізі специфіки управління середніми навчальними закладами, які діяли в українських містах. Розкрито вплив на цей процес міністерського чиновництва та...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Милько, В.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Теми:	Історія культури, науки та освіти
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124722
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.) / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2015. — Вип. 24. — С. 175-195. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-124722
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1247222025-02-09T14:31:11Z Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.) Система управления гимназическим образованием в Российской империи (на примере украинских городов ХIХ — начала ХХ вв.) Control system of gymnasium education in the Russian empire (on the example of Ukrainian cities ХІХ — beginning of ХХ cent.) Милько, В.І. Історія культури, науки та освіти Проаналізовано нормативно-правову базу, яка регулювала процес створення та розвитку гімназій у Російській імперії. Основну увагу акцентовано на аналізі специфіки управління середніми навчальними закладами, які діяли в українських містах. Розкрито вплив на цей процес міністерського чиновництва та внутрішньогімназійної адміністрації. Проанализировано нормативно-правовую базу, которая регулировала процесс создания и развития гимназий в Российской империи. Основное внимание акцентировано на анализе специфики управления средними учебными заведениями, которые действовали в украинских городах. Раскрыто влияние на этот процесс министерского чиновничества и гимназийной администрации. A normative-legal base that regulated the process of creation and development of gymnasiums in the Russian empire is analyzed. Basic attention is paid to the analysis of specific management of secondary educational establishments that operated in Ukrainian cities. Influence on this process by ministerial officials and internal gymnasium administration is found out. 2015 Article Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.) / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2015. — Вип. 24. — С. 175-195. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124722 94(47)07/08: 37.014+371.1 uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія культури, науки та освіти Історія культури, науки та освіти
spellingShingle	Історія культури, науки та освіти Історія культури, науки та освіти Милько, В.І. Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.) Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Проаналізовано нормативно-правову базу, яка регулювала процес створення та розвитку гімназій у Російській імперії. Основну увагу акцентовано на аналізі специфіки управління середніми навчальними закладами, які діяли в українських містах. Розкрито вплив на цей процес міністерського чиновництва та внутрішньогімназійної адміністрації.
format	Article
author	Милько, В.І.
author_facet	Милько, В.І.
author_sort	Милько, В.І.
title	Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.)
title_short	Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.)
title_full	Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.)
title_fullStr	Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.)
title_sort	система управління гімназійною освітою в російській імперії (на прикладі українських міст хіх — початку хх ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Історія культури, науки та освіти
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/124722
citation_txt	Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.) / В.І. Милько // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2015. — Вип. 24. — С. 175-195. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT milʹkoví sistemaupravlínnâgímnazíjnoûosvítoûvrosíjsʹkíjímperíínaprikladíukraínsʹkihmísthíhpočatkuhhst AT milʹkoví sistemaupravleniâgimnazičeskimobrazovaniemvrossijskojimperiinaprimereukrainskihgorodovhihnačalahhvv AT milʹkoví controlsystemofgymnasiumeducationintherussianempireontheexampleofukrainiancitieshíhbeginningofhhcent
first_indexed	2025-11-26T21:27:32Z
last_indexed	2025-11-26T21:27:32Z
_version_	1849889867064934400
fulltext	Історія культури, науки та освіти 175 УДК 94(47)07/08: 37.014+371.1 В.І. Милько (м. Київ) СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ГІМНАЗІЙНОЮ ОСВІТОЮ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКИХ МІСТ ХІХ — початку ХХ ст.) Проаналізовано нормативно-правову базу, яка регулювала процес створення та розвитку гімназій у Російській імперії. Основну увагу акцентовано на аналізі специфіки управління середніми навчальними закладами, які діяли в українських містах. Розкрито вплив на цей процес міністерського чиновництва та внут- рішньогімназійної адміністрації. Ключові слова: гімназія, директор, інспектор, попечитель, Міністерство народної освіти, Російська імперія. Підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної освіти в нових економічних та соціокультурних умовах, як обов’язкова умова прискорення інтеграції України у міжнародний простір, має здійснюватися з огляду на назрілу необхідність реформування не лише змісту навчально-виховного про- цесу, а й безпосередньо системи управління. У цьому відношенні актуалі- зованими є завдання щодо децентралізації міністерської вертикалі та, відпо- відно, розширення повноважень навчальних закладів. Це завдання стосується усіх рівнів освіти, в тому числі й середньої. Разом із використанням передового світового досвіду важливу увагу слід приділяти вітчизняному контексту, зокре- ма, усуненню потенційних суперечностей між нововведеннями та традиційним культурно-ментальним середовищем. Нівелювати цю загрозу допоможе, деякою мірою, проведення порівняльно-історичного аналізу попередніх практик — системи управління гімназійною освітою в українських містах періоду Росій- ської імперії. На сьогоднішній день, подібні питання, зважаючи на активний процес розробки законодавчих актів у сфері середньої освіти, мають також значний суспільний резонанс. Вивчення історії гімназій у Російській імперії, перш за все, як міських навчальних закладів для отримання повної середньої освіти та підготовки до вступу в університети, прийнято розпочинати з 1803–1804 рр., коли указами Олександра І були затверджені «Попередні правила народної освіти» (24 січня 1803 р. (тут і далі всі дати вказані за ст. ст.)) та «Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам» (5 листопада 1804 р.)1. При цьому прийняття відпо- відних документів було складовою комплексної і всеохоплюючої реформи галузі. Втім, системна підготовча законодавча робота над створенням окремої системи навчальних закладів для надання освіти міському населенню розпо- чалася ще в роки правління Катерини ІІ. Так, протягом 1768–1771 рр. у © В.І. Милько, 2015 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 176 відповідному напрямку працювала «Комісія про училища та потребуючих піклування», яка, серед іншого, розробила й проекти створення нижчих міських і середніх училищ. Однак, якщо перші повинні були надавати лише елементарні знання для всього чоловічого населення, то другі планувалися як винятково станові — закриті навчальні заклади для дворян та різночинців. Кінцеву редак- цію загальної реформи у сфері освіти ця комісія не встигла розробити, оскільки була ліквідована наприкінці вже 1771 р.2. У наступні роки в деяких загально- державних та суто відомчих документах неодноразово декларувався намір влади суттєво розширити мережу шкіл для жителів міст «різних чинів», однак мова йшла, перш за все, про початкову освіту∗. Очевидно, що така специфіка обумов- лювалася об’єктивними потребами у якнайширшому охопленні населення освітою. Загалом же, актуальність реалізації подібних планів була спричинена й дефіцитом освічених чиновників нижчого та середнього рівня. Значно активізувалася робота з реформування освіти на початку 1780-х рр., коли була створена «Комісія для запровадження народних училищ» (7 вересня 1782 р.)3. Утім, ще раніше, відповідно до указу від 16 лютого 1781 р., перед- бачалося створення «у кожній частині Петербурга по одній міській школі»4, а затвердженим 8 квітня наступного року «Статутом благочиння або поліцей- ським» ця норма була поширена на всі інші міста Російської імперії: «У кожній частині [міста]∗∗ мати народну школу безкоштовну» (ст. 83)5. Вищевказана норма «Статуту» була підтверджена й у «Грамоті на права і вигоди містам Російської імперії» 1785 р. (ст. 17)6. Важливе підготовче значення для розробки концепції єдиної середньої міської системи освіти на початку ХІХ ст. мало втілення у життя «Плану для запровадження народних училищ в Російській імперії», розробленого вище- згаданою комісією під керівництвом Ф. Янковича. Його суть зводилася до розподілу відповідних навчальних закладів на три розряди: 1) малі/нижчі; 2) середні; 3) головні. Першим об’єктом реформування знову ж таки став без- посередньо Петербург та міста столичної губернії. Цікаво, що у даному регіоні протягом 1782–1786 рр. відкрилися два головних народних училищ (суто ро- сійське та для німецькомовних підданих) і 19 нижчих, тобто середня ланка, перш за все, з огляду на відсутність педагогічних кадрів, була пропущена7. Зважаючи на це, до 1786 р. головне народне училище виконувало обов’язки вчительської семінарії. Початок поширення на українських землях досвіду Петербурга та губернії щодо формування мережі народних училищ, із значною долею умовності, слід пов’язувати з указом Катерини ІІ «Про створення університету в губернському ——————— ∗ Наприклад, в указі «Установи для управління губерній Всеросійської імперії» від 7 листопада 1775 р. (ПЗЗРІ, № 14392) йшлося про обов’язок приказів громадського опікування відкривати народні училища в містах для «всіх, хто побажає навчатися». ∗∗ Визначення меж частин міста, які повинні охоплювати 200–700 будинків, відпо- відало специфіці розташування та розмірам загальної площі конкретного населеного пункту. Історія культури, науки та освіти 177 місті Катеринославського намісництва» від 4 вересня 1784 р. У документі йшлося про створення по одному головному народному училищу в Катери- нославі та Сімферополі (як «губернському місті» Таврійської області), а в регіонах вказаних адміністративних одиниць — мережі нижчих народних училищ8. Утім, аж до початку 1790-х рр. ці плани залишалися лише на папері, адже, як відомо, згадані міста, не кажучи вже про їх центральні органи влади, лише починали розбудовуватися в цей період. Натомість плани щодо створення університету в Катеринославі не були реалізовані з огляду на смерть у 1791 р. їх головного ініціатора Г. Потьомкіна. Більше того, лише практично через десять років після згаданого указу, у 1793–1794 рр. відкрилися перші народні училища: головне та два нижчих у Катеринославському намісництві, головне та одне нижче у Таврійській області9. Таке зволікання, крім вищевказаного, було зумов- лене й масштабом та тривалістю підготовчих робіт: збором грошових пожертв від дворян, навчанням педагогічного персоналу, переїздом Приказу громад- ського опікування з Кременчука до Катеринослава та ін. Подальший розвиток системи освіти у 1786–1803 рр. регламентувався за- твердженим 5 серпня 1786 р. «Статутом народним училищам в Російській імперії», який, головним чином, вводив у дію вищезгаданий «План…» комісії Ф. Янковича. Винятком було лише усунення положення про середні училища: «у всіх губерніях та намісництвах… повинні існувати» навчальні заклади «під іменем Народних Училищ [тут і далі курсив джерела. — М.В.], які поділяються на головні та малі»10. Організаційна структура системи управління включала на- ступні ієрархічні ланки: попечитель в особі губернатора (контролююча роль) — директор (управлінсько-наглядові та спостережні функції) — наглядач (нагля- дово-спостережні обов’язки) — вчителі (педагогічна компетенція). Крім вка- заних чиновників другого та третього рівня, окремі господарсько-адміністра- тивні завдання покладалися й на Приказ громадського опікування. Всі навчальні заклади цього типу аж до створення Міністерства народної освіти у 1802 р. перебували у відомчому підпорядкуванні Комісії для запровадження народних училищ, яка звітувала безпосередньо монарху. Власне саме з 1786 р. і розпочалася системна підготовча робота з відкриття вказаних навчальних закладів у всіх регіонах Російської імперії. Регулюванню цього питання присвячені декілька указів, зокрема від 3 листопада 1788 р., де велілося відкривати головні народні училища у Новгород-Сіверській, Черні- гівській, Київській та Харківській губерніях11. На практиці ж вони виникали у такому порядку: 1789 р. — Київ, Харків, Чернігів, Новгород-Сіверський; 1793 р. — Катеринослав, Сімферополь; 1799 р. — Полтава. Переходячи до безпосередньо предмета дослідження, зауважимо, що до- цільність у такому відносно об’ємному (порівняно зі статейним форматом) ретроспективному екскурсі в історію початкової/середньої освіти кінця ХVІІІ ст. ——————— Додамо, що у 1786 р. було видано подібний нереалізований указ про відкриття університету в Чернігові (ПЗЗРІ, № 16315). ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 178 визначається тим, що в результаті реформи 1804 р. саме головні народні училища були реорганізовані в гімназії, а малі — у повітові училища. Натомість у ХVІІІ ст. у Російській імперії навчальні заклади під назвою «гімназії» існували лише у Петербурзі, Москві та Казані, однак їх винятковий статус був лікві- дований у різні роки з огляду на створення системи головних народних училищ та губернських гімназій. У подальшому, після відновлення функціонування на початку ХІХ ст., їх статус уже не мав ексклюзивного характеру. Створення 8 вересня 1802 р. Міністерства народної освіти, яке, по суті, замінило вищезгадану «Комісію для запровадження народних училищ», обу- мовило певні організаційні зміни в системі управління навчальними закладами. Так, у цей же день було затверджено окремий указ про створення при відомстві нової «Комісії училищ», яка збиралася лише 7 разів12. Однак, уже на її третьому засіданні 27 вересня 1802 р. член комісії М. Фусс представив власний проект «Статуту училищ», де, серед іншого, йшлося: «У кожному губернському місті створити гімназію або головне училище, в якому б готувалися за попереднім планом не лише освічені громадяни, обізнані в посадах і придатні до різного роду служби…, але щоб у них готувалися також для університету молоді люди…»13. Саме таке формулювання майже незмінним увійшло до згадуваних «Попередніх правил народної освіти» і заклало основу для подальшого ство- рення гімназій. Натомість інший член комісії Ф. Янкович у власних «мірку- ваннях» пропонував «гімназії, не змінюючи їх назви, з’єднати з головними народними училищами», які були створені за його ж проектом (про це йшлося вище)14. Загалом, незважаючи на відмінності у формулюваннях, вказаний коле- гіальний орган одностайно сходився на думці про необхідність розвитку серед- ньої освіти в губернських містах і розробив загальні основи уніфікації відпо- відної мережі навчальних закладів. 24 січня 1803 р. Комісію училищ було перейменовано в Головне правління училищ, яке власне і згадувалося у маніфесті «Про заснування міністерств», та затверджено «Попередні правила народної освіти». У цьому документі йшлося про створення «1, училищ парафіяльних; 2, повітових; 3, губернських або гім- назій і 4 університетів». Гімназії мали перебувати у «безпосередньому віданні та управлінні» губернських директорів училищ (на той час, по суті, директорів гімназій), які призначалися Головним правлінням училищ за поданням універ- ситету того навчального округу до яких вони належали. Для прикладу, укра- їнські губернії станом на 1803 р. входили до новостворених Віленського (Волинська, Київська та Подільська губ.) та Харківського округів (Слобідсько- Українська, Чернігівська, Полтавська, Миколаївська (Херсонська), Таврійська, Катеринославська губ.)15. При цьому встановлювалося підпорядкування гімназій також і ректорам університетів — у частині надання їм донесень «про всі предмети, що стосувалися навчального та господарського відання». Далі, за необхідності, важлива інформація передавалася по вертикалі: попечителю ок- ругу — міністру народної освіти (і навпаки, коли мова йшла про управлінський процес). Останній мав затверджувати кандидатури директорів гімназій за по- данням попечителя округу. Фінансове утримання цих навчальних закладів Історія культури, науки та освіти 179 цілком належало до компетенції Приказів громадського опікування із «достат- нім доповненням з казни, якщо воно буде потрібне»16. Таким чином, саме у 1803 р. завершився підготовчий період — процес розробки загальних законо- давчих основ для подальшого створення і функціонування гімназій як губерн- ських загальноосвітніх закладів, які стали другим концентром (після повітового училища та перед університетом). У наступному, 1804 р., було затверджено «Статут навчальних закладів підвідомчих університетам», який, за справедливим висловом дослідника історії гімназій І. Алєшинцева (1881–1912), став найбільшою подією в житті вказаних навчальних закладів17. Дійсно, саме цей акт визначив завдання цих установ, основи їх управління, план навчання та систему викладання, кадровий склад і сферу предметних повноважень учителів, тощо. У статуті повторно йшлося про необхідність створення гімназій (як загальностанових навчальних закладів) у кожному губернському місті, однак дозволялася, за наявності «засобів утри- мання», і більша їх кількість, а також відкриття в інших містах. Серед дета- лізованих положень (порівняно із «Попередніми правилами» 1803 р.), які сто- сувалися директора гімназії як її «господаря» та керівника «навчальною і господарською частинами» необхідно згадати наступні: – призначення університетом учителів гімназії за поданням їх директора; – підзвітність та підпорядкування директора гімназії попечителю навчаль- ного округу у випадку відсутності на його території університету; – обрання директора гімназії університетом із подальшим поданням попе- чителем округу його кандидатури в Головне правління училищ для затверд- ження міністром народної освіти; – підпорядкування директору гімназії усіх училищ та пансіонів у губернії (за посередництва наглядачів та безпосереднього керівництва вказаних навчаль- них закладів); – надання повноважень звертатися до губернатора для вирішення училищ- них справ, перш за все, стосовно виділення фінансової допомоги; – нагляд за доброзвичайністю та навчанням учнів гімназії; – поданням директором до університету піврічних відомостей з інформа- цією навчального та господарського характеру, а також регулярних різнома- нітних донесень (про вчителів, учнів і т.д.)18. Суттєвим нововведенням статуту, порівняно з «Попередніми правилами», стало положення про казенне утримання гімназій (ст. 160), а не коштами міс- цевих Приказів громадського опікування, як це було щодо головних народних училищ. Початок розгляду та подальша підтримка центральним відомством доцільності прийняття цієї норми започатковані зверненням першого попечи- теля Харківського навчального округу графа С. Потоцького. Вказуючи на обмеженість фінансових можливостей Приказів громадського опікування та нерегулярність надходжень від них асигнувань, чиновник пропонував передати цю справу казні, а кошти місцевих губернських установ використовувати лише як додаткове джерело покращення матеріального становища навчальних закла- дів (купівля книг, меблів, інвентарю та ін.)19. Оскільки таку аргументацію ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 180 підтримали ряд інших попечителів та Головне правління училищ, відповідне положення доповнило «Статут…» 1804 р. Ця норма дійсно сприяла стабілізації фінансового стану навчальних закладів. Характерно, що, згідно із затвердже- ними штатами, гімназії українських губерній були зараховані до третьої групи із найменшим фінансуванням — по 5250 руб.20. Загалом, «Статут…» 1804 р., разом з вищезгаданими «Попередніми пра- вилами…» 1803 р. заклав основи та визначив специфіку створення і розвитку гімназійної освіти в Російській імперії протягом 1804–1828 рр., тобто до при- йняття його нової редакції. Вже у 1804 р. ряд головних народних училищ були перейменовані/реорганізовані в губернські чоловічі гімназії (у Москві, Смо- ленську, Володимирі, Тулі, Пензі та ін.). Загальна кількість останніх станом на 1808 р. налічувала 32 заклади (у Московському окрузі — 10, Харківському — 8, Віленському — 6, Казанському — 5, Санкт-Петербурзькому — 3), до 1823 р. це число збільшилося до 42, а у 1831 р. складало вже 4821. У контексті безпосередньо українських міст слід вказати, що з 1803 р. у різних законодавчих актах, присвячених регіональним питанням розвитку окре- мих губерній, також почали з’являтися положення щодо відкриття гімназій. Так, в указі Олександра І малоросійському генерал-губернатору князю О. Куракіну від 20 червня 1803 р., серед іншого, вказувалося й на необхідність відкриття такого закладу в Полтаві. Кошти на його утримання протягом перших трьох років мали виділятися з державної казни, пізніше — з прибутків міста22. Ця норма втратила чинність після затвердження «Статуту…» 1804 р., який, як уже вказувалося, містив положення про казенне фінансування гімназій. Відкриття Полтавської гімназії відбулося лише через 5 років після видання указу 1803 р., а саме: 2 лютого 1808 р. Подібне зволікання, на наш погляд, слід пов’язувати з матеріальними чинниками. Так, якщо у 1802–1806 рр. місцевий Приказ громадського опікування виділяв на утримання головного училища щорічно по 1960 руб., то у 1807 р. повітове казначейство, за розпорядженням Міністерства народної освіти, асигнувало на відповідні потреби всього 1250 руб. Будучи недостатніми навіть для училища, ці кошти складали лише 24% від суми, яку потребувала б гімназія23. Заслуговують на увагу слова попечителя Казанського навчального округу С. Румовського, сказані ним на засіданні Головного правління училищ 17 лис- топада 1804 р.: «З огляду на нестачу зручної будівлі для розміщення класів та вчителів неможливо… створити раптом у всіх містах такі училища і в цьому випадку найперше потрібно звернути увагу на ті, які більш багатолюдні»24. Аналогічна ситуація в українських губерніях зумовила активізацію процесу реорганізації головних училищ на гімназії у таких містах як Чернігів, Харків та Катеринослав, де відповідні навчальні заклади почали функціонувати вже з 1805 р. Менш актуальними для них були й фінансові проблеми. Так, у перший рік існування Чернігівської чоловічої гімназії її бюджет становив 5650 руб., не рахуючи надходжень від Приказу громадського опікування, будівельної екс- педиції та приватних осіб. Достатньо коштів асигнувалося і на утримання Новгород-Сіверської гімназії — 8230 руб. у 1808 р. (перший рік існування) плюс Історія культури, науки та освіти 181 пожертви місцевих дворян, нащадків колишньої козацької старшини25. Хоча, подібно до Полтавської, імператорський дозвіл на підвищення статусу місцевого народного училища був наданий за декілька років — ще 16 грудня 1805 р. Зауважимо, що перший директор Новгород-Сіверської гімназії І. Халанський (1808–1825 рр.), очолюючи до цього тутешнє училище (1789–1805 рр.), докладав у перші роки ХІХ ст. серйозних зусиль для перетворення його в університет26. І хоча цей задум не був реалізований, за підтримки міністра П. Завадовського та впливового графа О. Аракчеєва, на той час керівника комісії з реформування артилерії, йому вдалося зупинити процес перетворення головного народного училища на повітове (адже Новгород-Сіверський перебував у складі Чернігів- ської губернії) і домогтися відкриття саме гімназії. Остання аж до 1832 р. була єдиною в Україні, що існувала в негубернському місті. Про неабияку роль І. Халанського у функціонуванні закладу також свідчить той факт, що після смерті посаду директора Новгород-Сіверської гімназії зайняв його зять — І. Тимковський, професор Харківського університету. Більш детальні дані щодо відкриття перших чоловічих гімназій в україн- ських губернських містах вказані у таблиці 1. Таблиця 1 Відкриття гімназій в українських містах у 1804–1828 рр. Місто Назва Дата Чернігів Чернігівська чоловіча гімназія 17.01.1805 Харків Харківська (до 1833 р. — Слобідсько- Українська) чоловіча гімназія (1-ша) 03.09.1805 Катеринослав Катеринославська чоловіча гімназія (1-ша) 01.08.1805 Кременець Волинська чоловіча гімназія 01.10.1805 Полтава Полтавська чоловіча гімназія (1-ша) 02.02.1808 Новгород-Сіверський Новгород-Сіверська чоловіча гімназія 16.06.1808 Київ Київська чоловіча гімназія (1-ша) 05.11.1809 Сімферополь Сімферопольська чоловіча гімназія 01.09.1812 Вінниця Подільська чоловіча гімназія (з 1833 р. — у Кам’янці-Подільському) 27.09.1814 Херсон Херсонська чоловіча гімназія 12.03.1815 Всі вказані у таблиці заклади, за винятком новгород-сіверського, мали статус губернських. Окремо слід згадати також дві комерційні гімназії, що підпорядковувалися попечителю Харківського навчального округу: Одеську (перші класи відкриті у 1806 р.) та Таганрозьку (1807 р.). Утім, через деякий час перша стала однією із частин новоствореного Рішельєвського ліцею, а друга — підпорядкувалася йому. Загалом, наведені дані засвідчують, що до початку другого десятиліття ХІХ ст. в Україні існувало 7 гімназій у губернських містах, ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 182 а до 1815 р. завершився процес їх створення у кожній адміністративно-тери- торіальній одиниці. Система управління новоствореними українськими гімназіями майже ціл- ком відповідала загальним засадам, задекларованим у «Попередніх правилах…» 1803 р. та «Статуті…» 1804 р. Однак, власний «Статут» мала Волинська гім- назія, відкрита у 1805 р. на базі єзуїтського колегіуму в Кременці (з 1818 р. — ліцей). Крім наявності інфраструктурних потужностей та педагогічних кадрів, вагому роль у такому ранньому відкритті навчального закладу відіграли й суттєві пожертви місцевого дворянства та духовенства. Загальний розмір цього капіталу становив 194 400 руб., з них щорічні відсотки — 15 420 руб., не рахуючи казенного фінансування (5700 руб.). Однак при цьому слід врахо- вувати, що кошти йшли як на потреби безпосередньо гімназії, так і на ряд інших освітніх установ, підпорядкованих їй: конвікту∗ для кандидатів на посади пара- фіяльних вчителів; училища для підготовки домашніх вчительок та наглядачок за дітьми; школи для навчання будівництву, практичній механіці, землеробству, садівництву, хірургії, акушерству та ветеринарії. Загальне керівництво гімна- зією здійснював директор (у 1805–1810 рр. цю посаду займав польський учений Юзеф Чех), однак йому «на допомогу» призначався ще й префект, який займався безпосередньо навчально-виховним процесом і матеріально-технічною базою, відповідав за нагляд за вихованцями та внутрішню цензуру27. «Перший раз» (як було вказано у «Статуті») кандидатури цих осіб були обрані Т. Чацьким — візитатором (інспектором) шкіл Волинської, Подільської та Київської губерній. У подальшому обрання префекта доручалося директору, однак нерідко з ура- хуванням рекомендації візитатора або попечителя навчального округу. Іннова- ційним для системи контролю за поведінкою та навчанням учнів Волинської гімназії стало створення спеціального учнівського суду у справах дисципліни, який розглядав суперечки між вихованцями закладу та викладачами28. Звичайно, посади його голови і арбітрів, а також безпосередньо розгляд справ контро- лювався дирекцією, однак подібна ініціатива практично ліквідувала практику застосування тілесних покарань щодо до гімназистів старших класів. Для молодших же вона залишалася доцільною у випадку необхідності, хоча це й заборонялося тогочасним чинним законодавством. Зауважимо, що порушення цієї норми, за численними спогадами сучасників, практикувалися у першій половині ХІХ ст. та в інших гімназіях, наприклад, Немирівській, Чернігівській, 2-ій Київській та ін. ——————— ∗ Конвікт (лат. convictus, від convivere — жити разом) — закритий навчальний заклад або гуртожиток, в якому всі вихованці живуть разом і спільно користуються всім необхідним для навчання, проживання, харчування і т.д. Існував, головним чином, при католицьких духовних колегіумах, семінаріях та академіях. Фінансові позиції Волинській гімназії додатково укріпилися у 1806 р., коли після смерті князя Я. Сангушка на її користь були передані усі доходи Кременецького ста- роства. Історія культури, науки та освіти 183 Загалом, слід підкреслити, що реформаторські ініціативи й освітні проекти Тадеуша Чацького, що інколи виходили за рамки офіційних повноважень, дозволили йому стати не просто посередником між Віленським університетом та гімназією, а «незалежним організатором шкільництва»29. Виступивши у ролі ініціатора створення та фактичного засновника Волинської гімназії, він, разом з відомим реформатором освіти і вченим Г. Коллонтаєм, розробив декілька «Проектів…» відкриття ряду інших навчальних закладів на Правобережній Україні, сприяв їх розбудові та розвитку. Стосовно територіального розташування Волинської гімназії необхідно вка- зати, що, здавалося б, дивний вибір Кременця був обумовлений прагненням Т. Чацького (за порадами Г. Коллонтая) найбільш ефективно сконцентрувати освітній та науковий потенціал всієї губернії в одному центрі. У цьому від- ношенні мало підходив Житомир, який знаходився на південному сході регіону. Натомість вплив польського елементу в іншому великому місті — Луцьку, суттєво зменшувався за рахунок значного відсотка євреїв та караїмів серед місцевого населення. Крім зазначеного, вагому роль у виборі Кременця відіграла й наявність потужних будівель колишніх єзуїтських колегіуму та монастирів. Усі ці переваги давали потенціал для розвитку гімназії лише декілька років, адже вже у 1807 р. волинський губернатор М. Комбурлей порушив питання про її переведення. Його аргументами були: наближеність Кременця до кордону («дуже далеко і бідним невигідно туди доїжджати»), географічні недоліки («через розташування між горами позбавлений свіжого повітря»), відсутність потужних місцевих продовольчих ресурсів для забезпечення харчами великої кількості учнів («кременецький повіт ніколи не вирощує достатню кількість хліба»), потреба у приміщеннях для розквартирування війська30. Лише за під- тримки міністра П. Завадовського Т. Чацькому вдалося відстояти незмінність розташування гімназії, однак у 1810 р. імператорським указом було створено комісію для з’ясування причин занепаду закладу. Остання ж лише констатувала технічну неможливість його перенесення до іншого міста. Початок походу Наполеона зумовив закриття гімназії (у 1812–1813 рр.), а 1818 р. її було реор- ганізовано на ліцей. Останній у 1831 р. був тимчасово закритий (з огляду на епідемію холери та початок польського повстання), а потім перенесений до Києва, ставши базою для новоствореного університету св. Володимира. Натомість кременецькі корпуси ліцею у 1836 р. зайняла Волинська духовна семінарія. У 1811 р. особливий статус (з окремим «Статутом»), аналогічний вищим навчальним закладам, отримала й Київська гімназія (1-ша). З цього року, ви- нятково на її утримання, передавався дворянський капітал (450 438 руб.), зібраний на потреби всіх училищ Київської губернії. Відтак, загальний щорічний бюджет закладу, з урахуванням казенних асигнувань та фінансування повітового училища при ньому, складав 17 250 руб. Підвищення статусу зумовило збіль- шення матеріальних ресурсів та структурні зміни в навчально-виховному про- цесі, однак система управління гімназією цілком відповідала загальним засадам 1803–1804 рр., включно з підпорядкуванням Віленському університету31. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 184 Зауважимо, що ексклюзивний статус мала також Гімназія вищих наук кн. Без- бородька, відкрита у 1820 р. і трансформована у фізико-математичний ліцей вже в 1832 р. Значно гіршим фінансовим становищем, порівняно із більшістю українських гімназій, вирізнялася Сімферопольська. Так, якщо лівобережні, правобережні та слобожанські заклади досить швидко знаходили підтримку серед заможних представників колишньої козацької старшини або польської шляхти, то позиції російського дворянства у Криму на початку ХІХ ст. були слабкими. До того ж географічна віддаленість Харківського університету, якому була підвідомча Сім- феропольська гімназія до 1832 р., уповільнювали службову переписку, «універ- ситет дуже рідко надсилав… візитаторів для ревізування гімназії та для задо- волення її потреб; та й ці візитатори, не знаючи місцевих умов і обставин, були мало корисні для гімназії, ревізувати її вони могли, але допомогти їй були не в змозі»32. Як результат — наявність ряду адміністративно-господарських проб- лем та практично повна необмеженість влади директора. Цю посаду у 1812– 1837 рр. займав Ф.П. Заставський, колишній вчитель Катеринославського голов- ного народного училища. Цікаво, що у 1836–1838 рр. інспектором гімназії був І.П. Заставський, вірогідно брат першого (хоча точних доказів нам не вдалося виявити). Сам же Ф. Заставський після відставки отримав звання почесного попечителя, яке носив до 1842 р.33. Регіональна специфіка економічного розвитку окремих українських губер- ній обумовила урізноманітнення навчально-виховних завдань їх гімназій. Так, при Волинській гімназії існувала школа землемірів (з 1807 р.); Катеринославська здійснювала доплату вчителям артилерії, фортифікації та військової екзерциції∗ (з 1812 р.); у Херсонській — діяв клас для викладання морських наук (з 1814 р.); у Сімферопольській — клас татарської мови (з 1818 р.) тощо. Необхідно констатувати, що у перші десятиліття, головним чином до при- йняття нової редакції Статуту в 1828 р., статус конкретної гімназії, її авторитет та популярність багато в чому залежали від особистості директора. Саме політика та рівень кваліфікації останніх (як адміністраторів і педагогів) перетво- рювали окремі заклади на джерело виховання кращих кадрів, регіональні центри наукових досліджень. Серед подібних прикладів слід виділити М. Маркова, першого директора Чернігівської гімназії (1805–1819) та І. Тимківського, директора Новгород-Сіверської у 1825–1838 рр. Досить часто очільників навчальних закладів призначали із середовища колишніх військових або загалом впливових цивільних чиновників. Відсутність у них належної управлінської компетенції зумовлювала періодичні дисцип- лінарні зловживання або фінансові порушення (дефіцит грошових сум). Прагнучи ліквідувати останні, у 1808 р. Головне правління училищ зобов’язало ——————— ∗ Екзерциція (від лат. exercer — вправлятися, тренувати, розвивати) — комплекс тренувальних вправ, які сприяють фізичному розвитку. Військова екзерциція зазвичай включала стройові навчання, верхову їзду, фехтування, оволодіння навичками повод- ження з рушницею та ін. Історія культури, науки та освіти 185 директорів залучати чотирьох старших учителів гімназії до внутрішнього ревізійного контролю за збереженістю коштів. Утім, для деяких це виявилося образою честі. Так, згаданий М. Марков у 1809 р. скаржився в рапорті на те, що він, будучи раніше прокурором, радником та заслуживши довір’я у самого генерал-губернатора виконуючи різні обов’язки по військовій та цивільній службі, раптом став підконтрольний «своїм підкомандним». Відомство зали- шило без уваги звернення директора, однак, за твердженням дослідника історії середніх навчальних закладів Російської імперії Є. Шміда, «наслідком цього стало те, що до 1819 року багато вчителів нічого не знали про існування особливих правил стосовно засвідчення сум»34. Охарактеризована нами система управління гімназіями Російської імперії (в тому числі й українських міст), на відміну від їх навчальних планів∗, залишалася незмінною до 1828 р., коли було затверджено нову редакцію «Статуту гімназій». Разом з тим, протягом 1804–1828 рр. спостерігався поступовий (але нароста- ючий) відхід від загальностанового принципу навчання в них. Зокрема, з 1805 р. при гімназіях почали виникати благородні пансіони винятково для дворянських дітей, а у 1813 р. постало питання про заборону у них навчання кріпаків. Поява відповідного міністерського розпорядження від 18 вересня 1813 р. пов’язана зі спробою графа І.А. Безрободька влаштувати до Новгород-Сіверської гімназії хлопчика-кріпака. У документі відомства пояснювалося, що «в гімназії навча- ються переважно дворянські та інших кращих станів діти» і «не зовсім при- стойно було б приймати [до неї] панських людей»35. Ця норма, знайшовши неабияку підтримку серед дворянства, була підтверджена імператорським ука- зом від 19 серпня 1827 р., який дозволяв кріпакам навчатися лише у парафі- яльних та повітових училищах. А вже у «Статуті» 1828 р., про який мова буде йти нижче, майже непомітно у § 137 вказано, що головною ціллю гімназій є надання «пристойного виховання дітям дворян та чиновників»36. Слід пояснити, що початкові спроби запровадити загальностановий принцип у середній освіті, хоч і відкривало нові можливості для представників різних верств населення, однак породило для влади проблеми іншого типу, актуальні й після прийняття згадуваних міністерського розпорядження 1813 р. та указу 1827 р. По-перше, у перші роки після створення гімназій у них різко зменшилася кількість учнів, порівняно із головними народними училищами. Для прикладу, у ——————— ∗ Мова йде про ініціативи С.С. Уварова (у 1811–1821 рр. займав посаду попечителя Санкт-Петербурзького навчального округу) кінця 1810-х рр. щодо зменшення кількості навчальних предметів (спрощення начального плану аргументувалося думкою Вченого комітету Головного правління училищ від 26 червня 1818 р. про те, що «від енци- клопедичного виховання мало користі, а надзвичайно багато шкоди для держави») і, разом з тим, запровадження, наприклад, викладання Закону Божого. Крім того, у цей період почала поширюватися практика запровадження плати за навчання (серед українських губерній першою у цьому плані стала Харківська) тощо. Втім, ці аспекти не мають безпосереднього відношення до системи управління гімназійною освітою і є достатньо дослідженими. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 186 Катеринославському в 1804 р. навчалося 158 учнів, а вже у гімназії в 1805 р. — лише 3637. По-друге, все більших масштабів набували випадки добровільного припинення навчання у новостворених гімназіях. Зокрема, досить репрезен- тативними є окремі дані, що стосувалися Полтавської гімназії першої четверті ХІХ ст.: – у 1812–1813 навчальному році в ній навчалося 113 учнів, а повний курс з отриманням атестату закінчило лише 9 вихованців; – у 1822–1823 н. р. навчалося 105 учнів, отримали атестат — 17; – у 1824–1825 н. р. налічувалося 97 учнів, отримали атестат — 9 та ін.38. Натомість у середині ХІХ ст. із кожних 15–20 учнів Чернігівської гімназії лише один закінчував повний курс навчання, а у 1859 р. із 300 вихованців Ніжинської гімназії лише 14 отримали атестат і т.д.39. Подібна статистика була властива для більшості інших гімназій Російської імперії (в тому числі й українських міст) протягом всього досліджуваного нами періоду (ХІХ — початку ХХ ст.). Причини цього явища крилися у тому, що більш заможні категорії населення (чиновники, дворяни) не бачили суттєвої користі в отриманні їхніми дітьми тривалої цивільної освіти (на відміну від військової і з огляду на можливість раннього влаштування на службу) та по- боювалися «шкідливого впливу» незаможних гімназистів, а батьки останніх часто не мали матеріальних ресурсів для забезпечення повного, і знову ж таки тривалого, курсу навчання. Деяким винятком у цьому відношенні була Неми- рівська гімназія, яка з самого початку існування (1838) приваблювала занадто багато учнів. Так, відразу після її відкриття на базі дворянського училища кількість учнів сягала до 450 осіб. Щоправда, при цьому слід враховувати вплив польського елементу, адже переважна більшість гімназистів була католицького віросповідання40. Власне підвищення статусу училища завдячує винятково по- ляку, графу Б. Потоцькому, який у 1851 р., всупереч чинному законодавству навіть був затверджений почесним попечителем закладу на невизначений термін (носив це звання протягом 1839–1866 рр.). Крім вищевказаного, у період міністерства О. Шишкова (1824–1828), політика якого носила охоронний характер і була своєрідним продовженням загального консервативного курсу останніх років правління Олександра І (як відповідь на повстання декабристів), продовжувався процес спрощення навчаль- них програм∗ та посилювався контроль за юнацтвом. Проявами останнього слід вважати: збільшення кількості педелів (шкільних наглядачів); запровадження практики надсилання списку учнів, із даними про місце проживання, до міської поліції; початок розробки нових правил нагляду за студентами і гімназистами; встановлення нової форми щоденної звітності про поведінку вихованців41. ——————— ∗ У 1824 р. з числа гімназійних предметів були виключені природне право та політичні науки, зменшено кількість годин для риторики та поезії, вибір тем для творів переданий до компетенції університетського правління (до цього цим займалися вчителі) тощо. Історія культури, науки та освіти 187 Саме за часів О. Шишкова розпочалися й попередні роботи з підготовки реформи середньої освіти, проведеної у 1828 р., уже після його відставки, новим міністром К. Лівеном (1828–1833). Так, відповідно до розробленого «Комітетом із влаштування навчальних закладів» «Статуту гімназій і училищ повітових та парафіяльних» створювалися дві нові посади з управлінськими функціями: – інспектор (обирався серед старших вчителів та призначався університетом із подальшим затвердженням попечителем навчального округу), який був «помічником директора у всьому, що стосується нагляду за викладанням і моральною частиною виховання» та виконував його обов’язки у випадку від- сутності; – почесний попечитель, який обирався на три роки із місцевого дворянства (з огляду на його суттєві фінансові пожертви на користь закладів освіти) та затверджувався імператором за поданням профільного міністра; разом з дирек- тором наглядав «за ходом управління та станом гімназії». Крім вказаного, для розгляду найважливіших питань розвитку гімназії та покращення її становища мали скликатися особливі педагогічні Ради у складі директора, інспектора, старших вчителів, а також почесного попечителя при розгляді окремих питань (розвитку пансіону, відносин з предводителем дво- рянства, виключення учнів). Їх засідання мали звичайний — на початку кожного місяця, та надзвичайний характер — в особливих випадках за призначенням директора42. Потреба у створенні педагогічних рад гімназій обумовлювалася концентру- ванням управлінських повноважень винятково в руках директора, адже поло- ження «Статуту» 1804 р. про проведення педагогічних нарад не мало обов’яз- кового характеру і залишалося лише на папері. Наприклад, за свідченням дослідника історії Новгород-Сіверський гімназії І. Панаженка у ній аж до 1839 р. не було жодних ознак існування педагогічних «нарад» та «рад», а закладом керував «одноосібно директор, всі свої розпорядження він повідомляв підлеглим посередництвом офіційних паперів, які називалися “наказами”». Однак саме цей приклад варто позитивно оцінювати, оскільки здійснивши у 1823 р. ревізію закладу, попечитель Харківського округу Є. Корнєєв констатував: «… із всіх оглянутих мною до цього часу закладів у Харківському окрузі, Новгород- Сіверська гімназія по навчальній частині займає перше місце»43. Подібно до цього, доцільність запровадження посади інспектора, крім вка- заного, визначалася й необхідністю посилення рівня навчальної дисципліни як учнів, так й педагогічного персоналу. Так, професор Харківського університету Г. Успенський, здійснюючи наприкінці 1810-х рр. ревізію Київської гімназії вказував на неабиякий безлад у розподілі навчальних годин, відсутності затверд- женого університетом розкладу та ін. Крім вказаного, «вчителі, — йшлося у звіті, — убезпечившись тим, що на виконання їх обов’язків ніхто не звертає пильної уваги, влаштувались на роботу в іншому відомстві, на повну шкоду гімназійному навчанню»44. У багатьох подібних ревізорських документах цього періоду досить часто зустрічалися аргументи на користь необхідності посилення нагляду за педагогами, а також гімназистами. Саме тому, виходячи із нового ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 188 законодавства 1828 р., на практиці склалася така ситуація, що інспектор що- денно наглядав за порядком у гімназії та інформував про все директора. Останній же, інколи навіть організовував канцелярію у власному будинку, лише періодично відвідуючи заклад. Це стосується, наприклад, директора Новгород- Сіверської гімназії І. Тимковського (1825–1838), який «нерідко відвідував гім- назію, в якій наглядав за порядками інспектор, щоденно інформуючи директора про стан гімназії; однак, коли він з’являвся у гімназії, він був її справжній ревізором» — писав у своїх спогадах інспектор Й. Самчевський45. Загалом, саме інспектори, котрі були покликані нівелювати недоліки одно- осібного та інколи некваліфікованого директорського управління, отримали й повноваження «нагляду на покараннями», що нерідко призводило до різнома- нітних зловживань. У цьому відношенні найбільш характерним прикладом, описаним сучасниками та дослідниками історії освіти ХІХ ст., є Олександр Карлович Зейдліц. Протягом життя він займав різноманітні вчительські, а також інспекторські посади в Чернігівській (1834–1836), 2-ій Київській (1836–? (пропрацював не більше двох років)), Рижській (1846) та Казанській (1846–1847) гімназіях. При цьому О. Зейдліц навіть не пройшов повний курс гімназійного навчання, а лише витримав екзамен у Ризі46. Крім різноманітних зловживань та некваліфікованого виконання обов’язків, що призводило до постійних змін міс- ця роботи, він був активним прихильником фізичних покарань учнів. В. Кри- чевський, який навчався у Чернігівській гімназії у 1833–1841 рр., писав у автобіографічних замітках: «Інспектор був хоч і не військовий, але німець (Зейдліц) якого я пам’ятаю в перших трьох класах, і він мені тепер уявляється у вигляді собаки, що зірвалась з ланцюга, всіх гризуча, яка б’є то батогами, то руками, свариться, дере за волосся та інше. Інакше не згадую Зейдліца, що виконує особисто різного роду покарання і втихомирює всіма способами будь- який прояв вольності». У цей період ситуація в начальному закладі усклад- нювалася й тим, що «директором був саперний капітан Фішер, перейменований в цивільний чин. Він ніякого уявлення не мав ні по одному предмету…»47. Відтак зміна у 1828 р. системи внутрішнього управління гімназіями не завжди мала позитивні наслідки. Головними причинами подібних ситуацій були відсут- ність в перші десятиліття після реформи 1828 р. належної кількості кваліфі- кованих кадрів (об’єктивний фактор) та непродумана кадрова політика вищого керівництва — попечителів округів, профільного міністерства (суб’єктивний чинник). Таким чином, директор, зберігши за собою загальне керівництво гімназією, делегував частину своїх повноважень щодо організації навчально-виховного процесу педагогічній раді, а безпосереднього нагляду і дисциплінарного конт- ролю за вчителями й учнями — інспектору. При цьому статус контролера над ним, куратора та захисника інтересів закладу перед місцевою адміністрацією отримав почесний попечитель, звання якого зазвичай надавалося місцевому губернському або повітовому предводителю дворянства (рідше — совісному судді чи депутату дворянського зібрання). Міністр О. Шишков пояснював свою мотивацію доцільності створення цієї нової посади наступним чином: «Я Історія культури, науки та освіти 189 дізнався, що деякі попечителі до три і навіть по шість років не бували у ввірених їм округах, що візитатори від більшої частини університетів або взагалі не надсилалися у визначені терміни, або надсилалися погано, що багато губерн- ських директорів не оглядали училища своїх дирекцій як це встановлено… Щоб дещо полегшити цей нагляд та зробити корисним для начальних закладів опікування дворянства, я вважав би корисним встановити звання почесних попечителів… Обов’язок їх повинен полягати у покровительстві цих закладів, у взаємодії щодо помноження сум їх пожертвами і в нагляді за успішним ходом їх до призначеної цілі…»48. Про важливість особи почесного попечителя свідчить і той факт, що обов’язковим при відповідному обранні було затвердження цього звання імператором, за поданням міністра народної освіти. Насамкінець зауважимо, що відповідно до «Статуту» 1828 р. управлінські і кадрові повноваження університетів, попечителів навчальних округів та цент- рального відомства (по відношенню до управління гімназіями) залишилися незмінними. Загалом, цей документ сприяв створенню додаткових навчальних закладів в ряді найбільших міст Російської імперії (Москві, Петербурзі, Києві, Харкові та ін.). У таких випадках одна гімназія отримувала статус губернської (зазвичай старіша за датою відкриття), а інші — підпорядковувалися її дирек- тору. Додамо, що з 1836 р. у містах, де були відриті декілька гімназій, призна- чався для них лише один почесний попечитель49. На практиці імплементація «Статуту» розтягнулася на роки. Так, якщо призначення почесних попечителів та інспекторів відбулося відразу ж, то реор- ганізація навчальної частини (на семирічний курс) в деяких випадках, з огляду на фінансові проблеми, тривала майже десятиліття. Для прикладу, Сімферо- польська гімназія завершила цей процес лише у 1836 р., тобто чи не найпізніше у всій Російській імперії. Характерно, що чинність «Статуту» 1828 р. до 1834 р. не поширювалася на «західні губернії», серед яких були три українські: Волин- ська, Подільська та Київська. Таблиця 2 Відкриття гімназій в українських містах після затвердження «Статуту» 1828 р. (1830-ті рр.) Місто Назва Дата Луцьк Луцька (у 1834–1839 рр. — Клеванська, з 1839 р. — Рівненська) чоловіча гімназія 07.10.1832 Вінниця Вінницька (з 1847 р. — у Білій Церкві) чоловіча гімназія 06.12.1832 Житомир Житомирська (волинська губернська) чоловіча гімназія 01.01.1833 Київ 2-га Київська (губернська) чоловіча гімназія 08.01.1836 Немирів Немирівська чоловіча гімназія 07.08.1838 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 190 До таблиці не було включено навчальні заклади, які мали окремий статус, зокрема, гімназію при Рішельєвському ліцеї (1837 р.). На початку 1830-х рр. також відбувалася реорганізація географічних меж навчальних округів Російської імперії, яка зумовила відомчий перерозподіл управління гімназіями. Так, у 1831 р. Волинська та Подільська — підпоряд- кувалися Харківському попечителю (Київська пройшла цей процес ще в 1818 р.), однак вже у 1832 р., разом з Чернігівською та Новгород-Сіверською гімназіями — увійшли до новоствореного Київського округу. У цей же період тривав процес створення Одеського округу, якому протягом 1830–1833 р. були підпорядковані навчальні заклади Херсонської, Таврійської та Катеринослав- ської губерній50. Створення при гімназіях посади почесного попечителя, хоч і ускладнювало їх систему управління та посилювало контроль за закладом, однак мало й позитивні наслідки. Як було вже сказано, це звання зазвичай отримували впливові місцеві дворянські предводителі, наділені на той час вагомими адмі- ністративно-виконавчими повноваженнями. Відтак, досить часто вони спільно з директорами виступали у ролі захисника інтересів навчальних закладів перед керівництвом навчальних округів та губерній. У цьому відношенні характерний приклад мав місце по відношенню до Новгород-Сіверської гімназії у 1830-х рр., коли з огляду на потребу її реорганізації в семирічну постало питання про розширення старого або побудову нового приміщення. В таких умовах попе- читель Київського навчального округу Є. фон Брадке висунув ініціативу щодо приєднання закладу до Ніжинського ліцею князя Безбородька. Переписка з цього приводу між ним, директором гімназії І. Тимковським та профільним міністром С. Уваровим тривала протягом 1833–1838 рр. Активну участь у цьому обговоренні брав і В. Ладомирський — почесний попечитель закладу протягом 1834–1847 рр., який у 1838–1847 рр. займав посаду чернігівського предводителя дворянства. Саме лише поєднання його зусиль та І. Тимковського, в умовах підтримки С. Уварова, дозволило Новгород-Сіверській гімназії зберегти неза- лежний статус. Однак, наслідком погіршення відносин між її директором та Є. фон Брадке стала спочатку перевірка закладу у 1837 р. особисто попечителем Київського навчального округу, а потім — відставка І. Тимковського51. Цікаво, що сам Є. фон Брадке звільнив посаду також в цей же 1838 р., а побудоване у 1841–1843 рр. всупереч його планам кам’яне приміщення збереглося до наших днів. Крім того, Новгород-Сіверський сьогодні прикрашає й Тріумфальна арка, відновлена на кошти почесного попечителя гімназії В. Ладомирського. Слід зауважити, що особисті перевірки навчальних закладів хоч і входили до сфери компетенції попечителів навчальних округів, однак траплялися не досить часто, особливо по відношенню до закладів початкової та середньої освіти. Зазвичай подібні огляди/ревізії відбувалися невдовзі після призначення на посаду і у повній мірі демонстрували рівень адміністративно-управлінської компетенції новопризначеного. Для прикладу, красномовно описав перевірку у 1846 р. Немирівської гімназії попечителем Київського навчального округу О. Траскіним її тодішній вчитель М. Чалий (у подальшому директор Білоцер- Історія культури, науки та освіти 191 ківської гімназії та Ніжинського ліцею князя Безбородька). «Займаючи, до свого призначення попечителем, посаду начальника штабу на Кавказі і взагалі не- знайомий з влаштуванням навчальних закладів цивільного відомства, генерал Траскін, приступив до огляду гімназій ввіреного йому округу, уявивши, що робить огляд військам»∗ — писав педагог52. В таких умовах, у Київському навчальному окрузі провідну роль почав відігравати М. Юзефович, помічник попечителя з 1845 р. Збільшення кількості гімназій протягом 1830–1840-х рр. обумовило поси- лення нагляду за педагогічним персоналом і учнями загалом усіх навчальних закладів Російської імперії. Так, у гімназіях, «де дозволяють економічні суми, з дозволу Міністерства народної освіти» з 1838 р. почали створюватися посади особливих наглядачів за вільними слухачами53. Натомість подібні процеси кінця 1840-х рр. слід пов’язувати з поширенням революційних та антиросійських ідей в освітньому середовищі. В українському контексті (перш за все, в масштабах Київського навчального округу) ключову роль у цьому, як відомо, відіграло Кирило-Мефодіївське товариство. Для прикладу, виконуючи секретний припис згадуваного помічника попечителя округу, відомого противника українського національно-визвольного руху, М. Юзефовича від 22 вересня 1847 р., директор Новгород-Сіверської гімназії Ф. Бездон (1846–1848) здійснивши перевірку біб- ліотек закладу та підвідомчих йому повітових училищ, виявив при цьому 21 екземпляр творів П. Куліша та Т. Шевченка. Подібні приклади мали місце й в інших гімназіях і особливого масштабу набули вже з кінця 1850-х рр. Таким чином, наростаюча потреба у досвідчених та кваліфікованих чинов- ницьких кадрах, об’єктивні вимоги часу зумовили започаткування наприкінці ХVІІІ ст. — на початку ХІХ ст. роботи ряду відомчих комісій з підготовки реформи освіти Російської імперії, в тому числі й для міського населення. Прийняття «Статуту…» 1804 р. завершило цей етап та започаткувало діяльність гімназій як міських загальностанових середніх навчальних закладів. Системний аналіз нормативно-правової бази подальших десятиліть дозволяє стверджувати про наявність ряду характерних рис у системі управління цими установами протягом першої половини ХІХ ст.: високий рівень залежності від особистості директора та рівня його адміністративно-педагогічної кваліфікації (особливо до 1828 р.), відсутність належної кількості кваліфікованих кадрів (вчителів, інспек- торів), суттєві недоліки кадрової політики попечителів навчальних округів та профільного відомства, поступове скасування їх загальностанового статусу та ін. Чи не єдиною відмінністю гімназій українських міст, які у загальному контексті не вирізнялися з поміж інших, став вплив етнічного фактора (українського козацько-старшинського — в закладах Лівобережжя та Слобожанщини, поль- ського католицького — Правобережжя). У цілому ж, діяльність Міністерства ——————— ∗ Необхідно вказати, що абсолютно протилежні оцінки щодо О. Траскіна подав у своїх спогадах М. Барановський, який у той період навчався в 1-му дворянському пансіоні при 1-ій Київській гімназії. Див.: Бар-вский Н.Я. Из школьных воспоминания о Киеве // Киевская старина. 1884. — № 3. — С. 502–505. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 192 народної освіти, орієнтована на ліквідацію наявних проблем, хоч і породжувала нерідко труднощі іншого характеру, однак багато в чому спрямовувалася пере- важно на якісне вдосконалення гімназійного законодавства. Продовження у наступному випуску СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ —————— 1 Об устройстве училищ (№ 20597) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. − Т. ХХVІІ (1802–1803). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 437–442; Устав учебных заведений, подведомых Университетам (№ 21501) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХVІІІ (1804–1805). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 626–647. 2 Рождественский С.В. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения: 1802–1902. — СПб.: Государственная типография, 1902. — С. 12. 3 Об учреждении Комиссии для заведения в России народных училищ (№ 16507) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХІ (1781–1783). — СПб.: Типография II отделения Соб- ственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 663–664. 4 Об учреждении в каждой части города Словесных Судов и одной школы (№ 15121) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХІ (1781–1783). — СПб.: Типография II отде- ления Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 67. 5 Устав Благочиния или Полицейский (№ 15379) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХІ (1781–1783). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 470. 6 Грамота на права и выгоды городам Российской империи (№ 16188) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХІІ (1784–1788). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 360. 7 Воронов А.С. Историко-статистическое обозрение учебных заведений С. Петер- бургского учебного округа с 1715 по 1828 год включительно / Сост. по поручению г. Попечителя С. Петербургского Учебного округа, Тайного Советника М.Н. Мусина- Пушкина А. Вороновым, Инспектором Пятой С. Петерб. гимназии. — СПб.: Тип. Я. Трея, 1849. — С. 21–32. 8 Об учреждении Университета в Губернском городе Екатеринославского Намест- ничества (№ 16057) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХІІ (1784–1788). — СПб.: Типо- графия II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 207. 9 Чернявский И.М. Материалы по истории народного образования в Екатерино- славском наместничестве при Екатерине II и Павле I. 1784–1805 г. — Екатеринослав: Типо-Литография Губернского Правления, 1895. — С. 5–6. 10 Устав народным училищам в Российской империи (№ 16421) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХІІ (1784–1788). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 646. 11 Об открытии главных народных Училищ в Губерниях (№ 16726) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХІІ (1784–1788). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 1126. 12 О должности Комиссии училищ (№ 20407) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХVІІ (1802–1803). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 248–249. Історія культури, науки та освіти 193 13 Журнал (№ 3) Комиссии об училищах, 27 сентября 1802 г. // Сборник материалов для истории просвещения в России извлеченных из Архива Министерства Народного Просвещения. — СПб.: Синодальная типография, 1897. — Т. 2: Учебные заведения в западных губерниях 1802–1804. — Стб. 10. 14 Журнал (№ 4) Комиссии об училищах, 4 октября 1802 г. // Сборник материалов для истории просвещения… — Т. 2... — Стб. 14. 15 Дет. про розподіл українських губерній по навчальних округах див.: Милько В. Формування системи навчальних округів в Україні: створення Харківського, Одеського та Київського округів (1803–1839) // Драгоманівські історичні студії: зб. наук. праць молодих істориків / відп. ред. і упор. О.В. Потильчак, І.Г. Вєтров, О.О. Сушко. — К.: Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова, 2013. — С. 617–625. 16 Об устройстве училищ (№ 20597) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХVІІ (1802– 1803). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 438–439, 441. 17 Алешинцев И. История гимназического образования в России (ХVІІІ и ХІХ век). — СПб.: Издание О. Богдановой, 1912. — С. 26. 18 Устав учебных заведений, подведомых Университетам (№ 21501) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХVІІІ (1804–1805). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 626–627, 634–636. 19 Алешинцев И. История гимназического образования в России… — С. 35. 20 О примерном исчислении сумм на ежегодное содержание Университетов, Гим- назий и Уездных Училищ в России // Сборник постановлений по Министерству народ- ного просвещения. — СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1864. — Т. 1: Царствование императора Александра І. 1802–1825. — Стб. 33–34. 21 Коваленский М.Н. Средняя школа // История России в XIX веке. — СПб.: Изд. Т-ва А. и И. Гранат, 1908–1909. — Ч. 2. Эпоха реформ [1840–1866]. Отд. 2. — С. 133. 22 Об употреблении городских доходов Полтавской Губернии на Богоугодные заведения (№ 20808) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХVІІ (1802–1803). — СПб.: Типо- графия II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 686. 23 Василевский В.Л. Полтавская гимназия с 1808 по 1831 год (очерки по архивным данным) // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. — Полтава: Электрическая типография Г.И. Маркевича, 1907. — Вып. 3. — С. 189. 24 Шмид Е. История средних учебных заведений в России. Пер. з нем. А.Ф. Ней- лисова с дополнениями по указанию автора. — СПб.: Тип. В.С. Балашева, 1878. — С. 67. 25 Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Гене- рального штаба. Черниговская губерния. Составил Генерального штаба подполковник М. Домонтович. — СПб.: Тип. Ф. Нерсона, 1865. — С. 485, 489. 26 Дет. див.: Шугуров М.В. Неосуществившийся университет в Новгород-Северске // Киевская старина. — 1882. — Т. І. — № 3. — С. 592–597. 27 Устав Волынской Гимназии (№ 21849) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. − Т. ХХVІІІ (1804– 1805). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 1137–1140. 28 Коляденко С.М. Кременецький ліцей у системі освіти Волині (ХІХ — 30-ті рр. ХХ ст.). — Житомир: Житомирський держ. пед. ун-тет., 2003. — С. 30–31, 37–38. 29 Даниляк П.Г. Тадеуш Чацький та його роль у розвитку освіти на Правобережній Україні // Український історичний журнал. — 2009. — Вип. 2. — С. 56. 30 Василенко М. Кремінецький ліцей і Університет Св. Володимира [Окр. відб.]. — К., 1923. — С. 26. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2015. Випуск 24 194 31 Устав Киевской Гимназии (№ 24813) // ПСЗРИ. — Собр. 1-е. — Т. ХХХІ (1810– 1811). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 868–871. 32 Историческая записка о действиях и состоянии Симферопольской гимназии в 50-летний период существования ее // Журнал министерства народного просвещения (ЖМНП). — Часть СХІХ. — СПб.: Тип. И. Огризко, 1863. — 1863. — Июль. — Ч. VІ. — С. 46. 33 Там же. — С. 79–80. 34 Шмид Е. История средних учебных заведений в России… — С. 110. 35 По вопросу о принятии в Гимназии детей несвободных состояний // Сборник распоряжений по Министерству народного просвещения. — СПб.: Типография Импе- раторской Академии наук, 1866. — Т. 1: 1802–1834. — Стб. 223–224. 36 Устав Гимназий и Училищ Уездных и приходских, состоящих в ведомстве Уни- верситетов: С. Петербургского, Московского, Казанского и Харьковского (№ 2502) // ПСЗРИ. — Собр. 2-е. — Т. ІІІ (1828). — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. — С. 1111. 37 Шмид Е. История средних учебных заведений в России… — С. 72. 38 Василевский В.Л. Полтавская гимназия с 1808 по 1831 год (очерки по архивным данным) // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. — Полтава: Электрическая типография Г.И. Маркевича, 1907. — Вып. 3. — С. 192. 39 Див.: Лисенко І.В. Розвиток гімназійної освіти на Чернігівщині (перша половина ХІХ століття) // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Педа- гогічні науки. — 2013. — Вип. 110. — С. 64. 40 П.Т. Пятидесятилетие Немировской гимназии // Киевская старина. — 1888. — № 12. — С. 105. 41 Шмид Е. История средних учебных заведений в России… — С. 170. 42 Устав Гимназий и Училищ Уездных и приходских… — С. 1110–1111, 1116–1118. 43 Панаженко И. Историческая записка о Новгород-Северской гимназии. — К.: Тип. С.В. Кульженко, 1889. — С. 12, 48. 44 Алешинцев И. История гимназического образования в России… — С. 92. 45 Воспоминания Иосифа Самчевского (1800–1886 гг.) // Киевская старина. — 1894. — № 5. — С. 217. 46 Владимиров В. Историческая записка о 1-й Казанской гимназии. — М.: «Книга по Требованию», 2012. — Часть 3. — С. 348. 47 Автобиографические заметки Владимира Егоровича Кричевского. Ред. В. Мес- тергази. — URL: http://www.proza.ru/2012/01/04/1019. 48 Шмид Е. История средних учебных заведений в России… — С. 226. 49 Об определении в города, где имеется более одной Гимназии, одного только Почетного Попечителя (№ 9024) // ПСЗРИ. — Собр. 2-е. — Т. ХІ (1836). — Ч. І. — СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1837. — С. 234. 50 Див.: Милько В. Формування системи навчальних округів в Україні… — С. 617– 625. 51 Мірошниченко Ю.М., Федірко А.М. Новгород-Сіверська гімназія — alma mater Сіверського краю (1808–1918). — К.: «Фенікс», 2014. — С. 89–94. 52 Чалый М.К. Две ревизии (Немировская гимназия в конце 40-х годов) // Киевская старина. — 1883. — № 2. — С. 449. 53 Об определении при Гимназиях особых надзирателей за вольноприходящими учениками (№ 10975) // ПСЗРИ. — Собр. 2-е. — Т. ХІІІ (1838). — Ч. І. — СПб.: Типо- графия II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1839. — С. 114. Історія культури, науки та освіти 195 Стаття надійшла до редколегії 15.11.2014 р. СИСТЕМА УПРАВЛЕНИЯ ГИМНАЗИЧЕСКИМ ОБРАЗОВАНИЕМ В РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ (НА ПРИМЕРЕ УКРАИНСКИХ ГОРОДОВ ХIХ — начала ХХ вв.) Проанализировано нормативно-правовую базу, которая регулировала процесс создания и развития гимназий в Российской империи. Основное внимание акцентировано на анализе специфики управления средними учебными заведениями, которые дейст- вовали в украинских городах. Раскрыто влияние на этот процесс министерского чиновничества и гимназийной администрации. Ключевые слова: гимназия, директор, инспектор, попечитель, Министерство народного образования, Российская империя. CONTROL SYSTEM OF GYMNASIUM EDUCATION IN THE RUSSIAN EMPIRE (ON THE EXAMPLE OF UKRAINIAN CITIES ХІХ — beginning of ХХ cent.) A normative-legal base that regulated the process of creation and development of gymnasiums in the Russian empire is analyzed. Basic attention is paid to the analysis of specific management of secondary educational establishments that operated in Ukrainian cities. Influence on this process by ministerial officials and internal gymnasium administration is found out. Keywords: gymnasium, director, inspector, trustee, Ministry of National Education, Russian Empire.

Система управління гімназійною освітою в Російській імперії (на прикладі українських міст ХІХ — початку ХХ ст.)

Репозитарії

Схожі ресурси