Образа честі гетьмана у XVIII ст.

Досліджуються прояви посягання на честь очільника держави в Гетьманщині XVIII ст. Норми щодо таких правопорушень спеціально не реґламентувалися, тож кожен окремий випадок вирішувався із застосуванням положень Литовського статуту, імперських правових актів або враховуючи особисту позицію гетьмана....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2016
Main Author:	Бовгиря, A.M.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2016
Series:	Український історичний журнал
Subjects:	Історичні студії
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/125191
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Образа честі гетьмана у XVIII ст. / A.M. Бовгиря // Український історичний журнал. — 2016. — № 2. — С. 87-96. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-125191
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1251912025-02-10T00:48:51Z Образа честі гетьмана у XVIII ст. The Hetman’s Insult of Honor of in 18th Century Бовгиря, A.M. Історичні студії Досліджуються прояви посягання на честь очільника держави в Гетьманщині XVIII ст. Норми щодо таких правопорушень спеціально не реґламентувалися, тож кожен окремий випадок вирішувався із застосуванням положень Литовського статуту, імперських правових актів або враховуючи особисту позицію гетьмана. Образа гетьманської честі розглядається в контексті саморепрезентації влади, що ґрунтується на уявленнях про статус правителя, а також з огляду на сприйняття влади й особи гетьмана в тогочасному суспільстві. The manifestations of insulting the ruler’s honor in the 18 century Hetmanate are studied. Such offenses were not specifically regulated. Thus, each individual case decided using rules of “Lithuanian Statute”, imperial acts or personal positions of Hetman. Offense Hetman honor is considered in the context of authority self-representation which based on the concept of Hetman status and in the context of perceptions of power and person of Hetman in contemporary society. Статтю підготовлено за фінансової підтримки Канадського інституту українських студій Альбертського університету (Едмонтон, Канада). 2016 Article Образа честі гетьмана у XVIII ст. / A.M. Бовгиря // Український історичний журнал. — 2016. — № 2. — С. 87-96. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/125191 94 (477) 343.369 «XVIII» uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Бовгиря, A.M. Образа честі гетьмана у XVIII ст. Український історичний журнал
description	Досліджуються прояви посягання на честь очільника держави в Гетьманщині XVIII ст. Норми щодо таких правопорушень спеціально не реґламентувалися, тож кожен окремий випадок вирішувався із застосуванням положень Литовського статуту, імперських правових актів або враховуючи особисту позицію гетьмана. Образа гетьманської честі розглядається в контексті саморепрезентації влади, що ґрунтується на уявленнях про статус правителя, а також з огляду на сприйняття влади й особи гетьмана в тогочасному суспільстві.
format	Article
author	Бовгиря, A.M.
author_facet	Бовгиря, A.M.
author_sort	Бовгиря, A.M.
title	Образа честі гетьмана у XVIII ст.
title_short	Образа честі гетьмана у XVIII ст.
title_full	Образа честі гетьмана у XVIII ст.
title_fullStr	Образа честі гетьмана у XVIII ст.
title_full_unstemmed	Образа честі гетьмана у XVIII ст.
title_sort	образа честі гетьмана у xviii ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Історичні студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/125191
citation_txt	Образа честі гетьмана у XVIII ст. / A.M. Бовгиря // Український історичний журнал. — 2016. — № 2. — С. 87-96. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT bovgirâam obrazačestígetʹmanauxviiist AT bovgirâam thehetmansinsultofhonorofin18thcentury
first_indexed	2025-12-02T06:52:46Z
last_indexed	2025-12-02T06:52:46Z
_version_	1850378411796594688
fulltext	Український історичний журнал. – 2016. – №2 У 1712 р. гетьманський посланець Костянтин Генваровський направив до Сенату чолобитну, в якій звинувачував калузького коменданта Петра Зибіна в «ругательстве и безчестии» гетьмана Івана Скоропадського. Ішлося про рішучу відмову коменданта надати посланцеві підводи й фураж для коней. Не допо- могла навіть офіційна гетьманська «подорожная», яку П.Зибін розірвав і, жбур- нувши під ноги, «бранил гетмана Скоропадского матерно», а К.Генваровському сказав: «Един был гетман – Мазепа, а таких вас гетманов много, я его не слушаю и на подорожную его плюю!»1. Цей випадок цікавий не стільки сприйняттям колишнього гетьмана його сучасником (та ще й російським військовим чинов- ником), а передусім фактом образи гетьманської гідності. Численні матеріали про зневажання монаршої честі слугують цінним джерелом для студіювання уявлень про верховну владу та імператора в Гетьманщині XVIII ст.2 Аналіз проявів зневаги гетьманського гонору дозволяє реконструювати певні аспекти сприйняття гетьмана, його статусу, владних функцій у тогочасному суспільстві. Чолобитна-донос К.Генваровського створила службовцям Сенату чимало клопотів. На той час існували усталені правові норми щодо розгляду справ про образу монаршої честі, утім гетьман мав зовсім інший статус – він не був суверенним володарем, однак вивищувався серед решти вельмож і царедвор- ців. У Сенаті спробували скористатися прецедентним правом та звернулися до Ґенеральної військової канцелярії, архівів Посольського й Малоросійського приказів, аби віднайти, «что в старых и новоуказанных статьях о том написано, также из примерных дел что напред сего за гетманское безчестие кому чинено»3. * Бовгиря Андрій Маркович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, відділ української історіографії E-mail: andrzej@ukr.net ** Статтю підготовлено за фінансової підтримки Канадського інституту українських студій Альбертського університету (Едмонтон, Канада) 1 Российский государственный архив древних актов (далі – РГАДА). – Ф.124. – Оп.1 (1712). – №26. – Л.14 об. Тут і далі цитати з джерел наводяться без перекладу. 2 Див. докл.: Бовгиря А. «Я вашего царя не знаю...»: українці як фігуранти злочинів про обра- зу честі монарха // Український історичний журнал. – 2008. – №5. – С.87–100. 3 РГАДА. – Ф.124. – Оп.1 (1712). – №26. – Л.237 об. УДК 94 (477) 343.369 «XVIII» а.М.БоВГиря * ОбРАЗА ЧЕСТІ ГЕТьМАНА У XVIII ст. Досліджуються прояви посягання на честь очільника держави в Гетьманщині XVIII ст. Норми щодо таких правопорушень спеціально не реґламентува- лися, тож кожен окремий випадок вирішувався із застосуванням положень Литовського статуту, імперських правових актів або враховуючи особисту по- зицію гетьмана. Образа гетьманської честі розглядається в контексті саморе- презентації влади, що ґрунтується на уявленнях про статус правителя, а та- кож з огляду на сприйняття влади й особи гетьмана в тогочасному суспільстві. Ключові слова: гетьман, честь, сакралізація, монарх, правові норми, уявлення. * Український історичний журнал. – 2016. – №2 88 А.М.Бовгиря Однак нічого суттєвого знайти не вдалося. В одній зі справ 1697 р. фіґурував ротмістр Іван Соболєв, який говорив «непристойные и плевосеятельные слова» проти І.Мазепи: «Не бывать сему гетману на уряде, на его место будет прислан из Москвы бывший гетман, а в малороссийских городах народ не токмо его гет- мана имети, но и имя его гетмана не помянут». За поширення провокаційних чуток ротмістрові присудили смертну кару, котру, за наполяганням гетьмана, було замінено засланням у Казань – на службу в тамтешньому ґарнізоні. Аби леґітимізувати таку зміну покарання, до справи І.Соболєва застосували норму «Уложення» царя Олексія Михайловича 1649 р. про безчестя боярина. Щодо звинуваченого в образі гетьманської честі калузького коменданта, слідство не змогло дійти однозначних висновків. Цей тривалий процес завершився штра- фом для П.Зибіна та взяттям його на поруки. Складність справи з доносом К.Генваровського полягала у правовій неви- значеності такої категорії, як «образа гетьмана». У жодному з чинних у Росії юридичних документів про політичні злочини вона не реґламентувалася. У Литовському статуті, який, поряд з іншими правовими кодексами, викорис- товували при судочинстві в Гетьманщині, містилися артикули про образу «гос- подарського маєстату» (розд.1, арт.3–5)4. У «Правах, за якими судиться мало- російський народ» (1743 р.) широко розписане поняття образи честі верховного володаря – імператора та покарання за нього, утім жодним чином не заува- жено про захист честі гетьмана5. Лише в конституції Пилипа Орлика (1710 р.) знаходимо пункт про образу гетьманського «гонору», однак суто в контексті обмеження владних повноважень правителя: «Если бы хто з енералных особ полковников, енералных совет- ников, значного товариства и инных всех войскових урядников над то и самой черни, чи то гонор гетманский дерзнул образити […] теды сам ясне велможный гетман приватною своею помстою и владзою не меет карати леч на суд войсковый енералный […] повинен будет задати»6. Зважаючи на особливу увагу авторів цього документа до наведеного ас- пекту, можна припустити, що в минулому існувало чимало прикладів і пре- цедентів образи гетьманської честі та покарання за цей злочин. Причому єди- ною нормою, яка їх реґулювала, були особиста позиція й воля гетьмана. Так, у часи І.Скоропадського триманням на гарматі покарали куземинського сот- ника В.Павленка – за його злочини, серед яких було й «изнурание чести рей- ментарской». Згодом гетьман помилував звинуваченого з огляду на його літ- ній вік7. Є свідчення, що за образу гетьманської честі для військовиків, котрі 4 Див.: Статут Вялікага княства Літоўскага 1566 г. – Мінск, 2003. 5 Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743 / Упор. М.Вислобоков. – К., 1997. – С.43–45. 6 Договори й постанови / Упор. О.Алфьоров. – К., 2010. – С.67. 7 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.51. – Оп.3. – Спр.1142. – Арк.3; Василенко М. Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права: XVII–XVIII вв. // Український археографічний збірник. – Т.1. – К., 1926. – С.106–107. Український історичний журнал. – 2016. – №2 89Образа честі гетьмана у XVIII ст. не підлягали гетьманському реґіменту, застосовували «Військовий артикул» (1715 р.), де були норми про порушення субординації й образу честі вищого воєначальника підлеглим. У такому ключі, наприклад, провадилася справа проти ґренадера із Санкт-Петербурґа Онисима Панова – за «бранные слова» на гетьмана Кирила Розумовського8. Статус очільника Гетьманщини XVII–XVIII ст., звичайно, не дорівнював монаршому. Однак функції фактичного керівництва державою, які він здій- снював, та авторитет ставили його вище за простого козацького провідника – першого серед рівних у тодішній суспільній ієрархії. Тому й образа його честі, яка хоч і не набула достатньої реґламентації, усе ж виокремлювалася з чис- ленних проявів і прикладів замаху на честь представників ґенеральної стар- шини, полковників. Це було пов’язане не лише з вимогами субординації, але й з уявленнями про сакральну природу гетьманської влади, дарованої Богом9. Підвалини для такого сприйняття гетьманського статусу заклав ще Богдан Хмельницький. З обрядом висвячення на гетьманство, проведеним 27 груд- ня 1648 р. єрусалимським патріархом Паїсієм, відбулася певна леґітимізація статусу гетьмана серед інших коронованих монархів10. Подальше правління Б.Хмельницького, численні свідчення сучасників11, династичні шлюби12, спро- ба започаткування власної династії дають підстави окреслювати межі саморе- презентації та уявлення у суспільстві про його владу. Наступники засновника козацької держави намагалися (не завжди успішно) продовжувати цю тради- цію. Авторитет очільників Гетьманщини періоду громадянської війни був по- рівняно низьким і не створював достатньо підстав для їх возвеличення. Утім завершення смуги нестабільності, усталення суспільно-політичного життя в Лівобережній Україні знову вивищили гетьманський статус. Автократичні прояви в управлінні державою, численні панегірики очільникам, зміни в їх- ньому побуті свідчать на користь такого твердження. Звичайно, підвищення статусу гетьмана позначалося на відповідному реагуванні щодо проявів образи його честі – «урон гетманского достоинства», «уничижение рейментарской чести». Останнє формулювання заслуговує на більшу деталізацію. У матеріалах про образу честі гетьмана воно зустріча- ється найчастіше. Реґіментар у Речі Посполитій XVII–XVIII ст. – це очільник окремої частини війська або заступник гетьмана13. В українській державниць- кій традиції XVII та особливо XVIII ст. ці означення стали синонімічними для 8 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.14664. 9 Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // Mediaevalia Ucrainica: Ментальність та історія ідей. – Т.Ш. – К., 1995. – С.87–89. 10 Смолій В., Степанков В. Український політичний проект XVII ст.: становлення національ- ного інституту влади. – К., 2014. – С.55. 11 Там само. – С.18–20, 24–26, 53. Див. також лист від 8 березня 1649 р. членів дипломатичної місії Речі Посполитої в Україну, адресований королеві Янові Казимирові: «[...] ми застали Хмельницького, який так значно перемінився [...] що йому вже не йдеться про козацтво, тільки про володаря й кня- зя руських провінцій, як він наказав звертатися до нього» (опубл.: Джерела з історії Національно- визвольної війни українського народу 1648–1658 / Упор. Ю.Мицик. – Т.1. – К., 2012. – С.204). 12 Дашкевич Я. Клан Хмельницького: легенда чи дійсність // Родовід. – 1992. – №4. – С.51–57. 13 Korzon T. Dzieje wojen i wojskowości w Polsce. – T.I. – Lwów; Kraków; Warszawa, 1923. – S.375–376. Український історичний журнал. – 2016. – №2 90 А.М.Бовгиря титулування гетьмана й широко вживалися в таких поєднаннях, як «реги- ментар сей Украины»14, «власть рейментарская», «честь рейментарская», «под региментом» (під гетьманським управлінням) тощо. Очевидно, використання подібного титулування поряд із традиційним «гетьман» мало на меті виокре- мити особливий статус правителя у середовищі імперських чиновників і під- вищити його авторитет серед козаків та простолюду. Для XVII ст. поки що не вдалося виявити прямих свідчень замахів на геть- манську честь. Можливо, такі прояви особливо не фіксувалися, або їм не нада- вали виняткового значення, зважаючи на складні реалії внутрішніх конфлік- тів і зовнішньої експансії. Утім уже з XVIII ст. у судових справах фіксуються випадки процесів проти священиків за пропуск гетьманського імені під час церковних служб15, поряд із численними звинуваченнями в аналогічних діях стосовно монарших імен і титулів. Звичайно, у сприйнятті тогочасного права ступінь провини ієреїв в обох випадках був різним. Однак сам факт порушен- ня подібних справ проти священнослужителів, так само, як і проти канцеля- риста, який образив честь гетьмана, неправильно звернувшись до нього16, або ж того, хто зневажливо поставився до універсалу17, свідчить про відповідну форму гетьманської саморепрезентації. Один із фактів «урона чести рейментарской» зафіксовано з початком XVIII ст., у період правління І.Мазепи. Його як прецедент наведено у згада- ній вище справі К.Генваровського 1712 р. Ідеться про стародубського жителя Михайла Орлова, котрий звинувачував гетьмана в «расточительстве» за те, що той накупив своєму племінникові А.Войнаровському маєтностей. До того ж він називав І.Мазепу «ізменником»18. Звинувачення у зраді – дуже серйозний політичний злочин, утім цю справу було виокремлено в 1712 р. саме через образу гетьманської честі. Таким самим чином інтерпретувалися всі доноси проти І.Мазепи до 1708 р., включно з відомою справою І.Іскри й В.Кочубея. Окрім покарання за неправдивий і недоведений донос, їх авторам закидали образу гетьманської честі. І.Мазепа діяв зі звинуваченими на свій розсуд. Так, М.Орлова було засуджено до страти, але за клопотанням гетьмана вирок за- мінили засланням в Арханґельськ. Подібний до справи К.Генваровського випадок стався 1704 р. з посланцем І.Мазепи Михайлом Волошанином. У Севську йому відмовили у заміні коней, завдавши словесних образ самому посланцеві та гетьманові. Звинуваченого у замаху на честь засудили до заслання «на вечное житие» разом із дружиною та 14 Гуржій О. Гетьман Іван Скоропадський. – К., 2004. – С.266. 15 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – №2567. – Арк.1–4. 16 РГАДА. – Ф.248. – Оп.3. – Кн.111. – Л.943–955. У 1717 р. гетьман І.Скоропадський подав скаргу проти дяка Івана Овінова, котрий неправильно написав гетьманський титул («не так то надлежит по обыкновению чести его»). 17 Інцидент трапився 1719 р. в м. Носівка Київського полку на виборах місцевого сотника. Справа дійшла до відкритої сутички між претендентами на цей уряд. В одного з них – проте- же гетьмана І.Скоропадського Тимофія Билини, його опонент – представник носівської громади Антон Ястржембський, вихопив із рук і потоптав гетьманський універсал – «на уничиженіе чести рейментарской» (див.: Барвинский В. Выборы сотника в м. Носовке // Сборник Харьковского исто- рико-филологического общества. – Т.18. – Х., 1909. – С.398–403). 18 РГАДА. – Ф.124. – Оп.1 (1712). – №26. – Л.18 об. Український історичний журнал. – 2016. – №2 91Образа честі гетьмана у XVIII ст. дітьми. Утім І.Мазепа пробачив севського коменданта, змусивши свого гінця з ним помиритися19. На період І.Скоропадського припадає найбільша кількість випадків об- рази гетьманської честі. У сприйнятті багатьох сучасників він був слабким і «несправжнім» правителем, тінню свого попередника – І.Мазепи. Невдовзі після здобуття уряду гетьманша Анастасія Скоропадська навіть говорила: «Мы и гетманству сему не рады. Мазепа живой еще гетман и никто не силен взять у него булаву и гетманства лишить»20. Неприйняття І.Скоропадського пов’язувалося також із двовладдям у Гетьманщині, адже гетьман не був само- стійним у своїх рішеннях, оскільки при ньому перебував російський резидент, а згодом ще й було запроваджено Малоросійську колеґію. Тож гетьман, у свідо- мості мешканців автономії, ніс відповідальність за дії російської адміністрації та приймав на себе значну долю неґативу, пов’язаного з реакцією населення на свавілля царських урядовців. Надзвичайно показовими у цьому контексті стали зафіксовані в 1715 р. висловлювання слуги чернігівського полковника Павла Полуботка Федора Стичинського, де І.Скоропадський протиставлявся своєму попередникові та наступникові. Після церковної служби з нагоди чергової річниці перемоги під Полтавою й виголошення анафеми І.Мазепі сосницький житель Данило Сергієнко поцікавився у Ф.Стичинського про причину відсутності його на цьо- му заході, на що той відповів: «Чему ти радовался и праздновал? Не Мазепа проклятий Иуда, а нынешний гетман (тобто І.Скоропадський – А.Б.) проклятый Иуда, что не стоит за Украйну, что москали ее разоряют, а как будет черниговский полковник (П.Полуботок – А.Б.) гетманом, не так будет за Украйну и не будут оную москали разорять і ныне всею Украйною надеяние имеем, чтоб он гетманом был». Потім Ф.Стичинський сповістив своєму співрозмовникові про те, що він чув від інших людей: «Нинешний гетман человек смирной, за Украину стоять не умеет, кто нападет, то все дерут. Коли б уже дождаться, когда гетманом будет полковник (чернігівський – А.Б.). Он за Украину стоял би и москалям ее разорять не давал. Ваш полковник еще не гетман, однако без его приказу москали в полку ваше ничего не берут»21. Подальша доля Ф.Стичинського була трагічною. Два роки у Глухові три- вало слідство у справі «о говорених им Стичинским про гетмана Скоропадского и про великороссийских людей непристойних речах». Для продовження роз- слідування підсудного відправили до Москви. Утім дорогою він помер від паралічу22. 19 Там же. – Оп.1 (1704). – №32. – Л.1–7. 20 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.1: Полк Стародубовский. – К., 1889. – С.37. 21 РГАДА. – Ф.124. – Оп.1 (1715). – №36. – Л.1–18. 22 Там же. – Оп.1 (1717). – №8. – Л.3. Український історичний журнал. – 2016. – №2 92 А.М.Бовгиря Окрім свавілля російських урядовців, мешканців Гетьманщини, особливо пред- ставників управлінської верстви, непокоїло також засилля іноземців – вихідців із Балкан – у полково-сотенних адміністраціях. Користуючись покровительством царського уряду, який прагнув створити противагу місцевій еліті, представники сербських, грецьких, волоських родин (Милорадовичі, Афендики, Кантакузини, Капністи) обіймали численні керівні посади, що провокувало конфлікти. Один із таких епізодів 1718 р. має стосунок і до нашої теми. Ідеться про чутки з приводу нібито близької перспективи усунення І.Скоропадського з гетьманства й передачу булави грекові-фанаріотові А.Кантакузину23. У спра- ву був змушений втрутитися сам гетьман, котрий перебував на той час у Москві. За його наказом над ініціаторами поголосу відбулося слідство («со- плетателей между народом малороссийским лщенія, безсовестных пліоток и рождаючий бунтовскій початок соблазн […] о пронесеніи на зверхнейшую власть и о иных особах плутнях и уничижанія»)24. У цій справі проявилися два обвинувачувальних аспекти – «бунт» і «уничижанія чести рейментарской». Примітно, що гетьманська влада означалася як «зверхнейшая». Серед декіль- кох фіґурантів опинився іркліївський сотник Словуй Сербин, якому інкри- мінувалися такі слова: «Ну, миленькие, помятайте тое, же после сего вашей козацкой власти не будет, а тилко все врядники иноземци будут, а нас тут прислано постерегать вас, чтобы вы, миленькие, не изменили»25. Інший обви- нувачений – слуга гадяцького полковника Михайла Милорадовича Григорій Волошин – нібито говорив міщанинові з Гадяча Іванові Ставицькому про те, що ґенерал А.Кантакузин невдовзі стане гетьманом, його власного пана (тобто М.Милорадовича) поставлять полковником ще й над слобідськими полками, натомість І.Скоропадського відправлять у монастир. На що І.Ставицький за- кликав співрозмовника не ображати гетьмана та стверджував, що не пам’ятає жодного реґіментаря, постриженого у ченці. Колишній ковалівський сотник (1713–1716 рр.) Афанасій Волошин (Кицеш), відомий ще завдяки конфлікту з ґенеральним суддею Іваном Чарнишем26, у цій справі фіґурував як обви- нувачений в «обелзі (оббріхуванні) и уничиженіи чести рейментарской» Він, зокрема, говорив гадяцькому протопопові Симеонові про те, що полковник М.Милорадович такою в Москві користується «милістю від государя», якої, мовляв, і сам гетьман не має. На що його візаві нібито заперечував, що ко- жен має честь і милість за своїм статусом: «ясновельможный – гетманскую, полковник – полковничью»27. Цікаво, що самі по собі чутки про можливе чер- нецтво І.Скоропадського не були чимось екстраординарним. Скажімо, 1719 р. у Стародубі фіксували розмови про таку перспективу: «Ясновельможний гет- манство сдает Толстому – зятю своему а сам идет в чернци. Бо за слабості здо- ровия не может на коня сесть»28. 23 Модзалевский В. Слухи о назначении Кантакузина гетманом Малороссии // Киевская ста- рина. – 1904. – №6. – С.451–464. 24 Там же. – С.458. 25 Там же. – С.459. 26 Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. – К., 2010. – С.402. 27 Модзалевский В. Слухи о назначении Кантакузина гетманом Малороссии. – С.463. 28 РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Кн.1760. – Л.1100. Український історичний журнал. – 2016. – №2 93Образа честі гетьмана у XVIII ст. Гетьман І.Скоропадський, попри безумовну лояльність до царя, часто ста- вав об’єктом уваги донощиків, чиї дії зазвичай трактувалися як злочин лже- доносительства та образа честі реґіментаря. В одному з таких доносів ішлося про зносини гетьмана з П.Орликом, а також про його намір «погубити» роз- квартировані в Гетьманщині російські полки. І.Скоропадський нібито гово- рив: «Досталось бы им, что и нам в Батурине»29. Згідно з іншим документом, складеним відомим донощиком Данилом Забілою, який за неодноразові такі свої дії навіть відбував покарання на Соловках30, І.Скоропадський «укоритил- но говорил о Москве и государе, а государев указ, присланный с Воронежа, уничтожил». Також він звинувачував гетьмана у схильності до протекції ко- лишнім прихильникам І.Мазепи31. Утім найбільший відкритий конфлікт зі своїм підлеглим, перебіг яко- го неабияк принижував честь і гідність гетьмана, розгорівся в 1715–1722 рр. Ідеться про справу з новгородським сотником, колишнім протопопом Федором Лісовським32. Останній, користуючись прихильністю Петра І, чинив відверте свавілля щодо мешканців протопопії та сотнян33, іґнорував накази полковника й універсали гетьмана, писав доноси на І.Скоропадського, привселюдно ганив його, виявляючи цілковиту зневагу до гетьманської влади34. Апогеєм конфлік- ту стала суперечка між сотником і гетьманом, під час якої другий навіть нама- гався вдарити першого тростиною, а той у відповідь відштовхнув реґіментаря та спробував відібрати в нього його «зброю». Невідомо, чим би скінчилася ця суперечка, якби на допомогу гетьманові не прийшли його слуги35. Не маючи сил упоратися зі своїм бунтівним підданим, І.Скоропадський писав Петрові І, указуючи на численні випадки «безчестія Лисовским ево гетманской фами- ліи», «поношеніи безчесными словами» та просячи покарати того. Утім імпера- тор, реагуючи на гетьманське послання, лише посадив сотника на один місяць «під караул», залишивши його на своєму уряді36. Конфлікт І.Скоропадського зі сотником Ф.Лісовським був наслідком посла- блення гетьманської влади в результаті інкорпораційної політики московсько- го уряду, яка призвела до урізання повноважень і владних функцій очільника автономії. Це не могло позначитися на сприйнятті самого статусу гетьмана як владного символу. Тож суперечки, подібні до згаданого конфлікту, що зачіпа- ли гетьманську честь, були непоодинокими, хоча й не набували відтоді такої публічності та гостроти. Скажімо, один із відомих випадків стався 1716 р., коли новомлинський сотник Григорій Шишкевич, сварячись із мешканцем села 29 Там же. – Ф.124. – Оп.1 (1714). – Д.14. – Л.5 об. 30 Бовгиря А. Доноси у суспільно-політичному житті Гетьманщини XVII–XVIII ст. // Український історичний журнал. – 2013 – №1. – С.67–79. 31 РГАДА. – Ф.124. – Оп.1 (1712). – Д.10. – Л.10. 32 Див. докл.: Горобець В. Сила та безсилля гетьманської влади в після-полтавську добу: геть- ман Скоропадський vs сотник Лісовський, 1715–1722 // Україна в Центрально-Східній Європі. – Вип.14. – К., 2014. – С.138–161. 33 Лише справа з описом таких дій Ф.Лісовського у часи, коли він очолював Гадяцьку про- топопію та його конфлікт із місцевим полковником Іваном Чарнишем нараховує понад 800 арк. (див.: РГАДА. – Ф.248. – Оп.39. – Кн.1745). 34 Горобець В. Сила та безсилля гетьманської влади в після-полтавську добу... – С.159. 35 Там само. – С.160. 36 РГАДА. – Ф.248. – Оп.39. – Кн.1745. – Л.250. Український історичний журнал. – 2016. – №2 94 А.М.Бовгиря Кнути своєї сотні козаком Пилипом Гахою, образливо висловився проти гетьма- на: «Чому ти, скурвий син, псяча борода, не буваеш у мене, бунту не престере- гаешь?!». Той відповів, що вже старий, але його син справно служить, а він уже з десяток сотників перебув і сімох гетьманів знав. Урядник у відповідь на таке зухвальство пригрозив побити П.Гаху киями. Останній апелював до гетьмана: «Есть у нас зверхнейшая власть гетмана, то ми ей и будем уклонятися». Після цього сотник і вимовив крамольні слова супроти ясновельможного: «Не оборонить од мене тебе гетман, скурвий син. Ось ему дуля! Не з его ласки сотництво имею, а с ласки светлейшого князя (то- бто О.Меншикова – А.Б.). Нехай же гетман то знает, же своих кревних судією енералним, другого полковником Лубенским [зробив], а у моего хлопца больше розуму, анеж у них»37. Образа сотником гетьманської честі стала каталізатором судового процесу проти нього за численні зловживання на сотницькому уряді. Утім ця справа так і не матиме реальних наслідків для обвинувачуваного, що зайвий раз де- монструвало слабкість авторитету влади гетьмана у старшинському середови- щі та його неспроможність захистити «рейментарський гонор»38. Про таке свідчить, зокрема, і донос козака Лубенського полку Івана Кушніра на полкового обозного Павла Мартоса. Останній за присутності пол- чан лаяв гетьмана, котрий, за його словами, «отпустил черево як москаль». А ще, тримаючи в руках гетьманський універсал, говорив: «Я плюю на госу- даря и на гетмана»39. Однак цей донос став причиною розслідування проти полкового обозного аж ніяк не за образу честі гетьмана, а через ті його вислов- лювання, що зачіпали монаршу гідність. Для періоду гетьманування Данила Апостола поки що вдалося виявити лише один зафіксований випадок замаху на гетьманську честь. Можливо, причина полягає у браку доступних джерел. Однак, цілком імовірно, загаль- на кількість таких справ була справді меншою порівняно з правлінням попе- редника, оскільки змінилося саме ставлення до гетьманського статусу. Після тривалого періоду безгетьманства, що позначилося продовженням тенденції применшення традиційних прав і вольностей тодішньої еліти, її представни- ки воліли бачити в реґіментареві заступника, а не опонента. До того ж сам Д.Апостол діяв у дещо сприятливіших умовах, аніж його попередник, і спроміг- ся досягти більшого утвердження свого становища, принаймні в Гетьманщині. Показово, що 1728 р. він видав універсал, яким заборонялося подавати скарги імператорові в обхід гетьмана. Очільник автономії провадив подвійний курс: з одного боку – вірнопідданство російському престолу, з іншого – дії правите- ля-автономіста на зміцнення й розбудову Гетьманщини40. 37 ЦДІАК України. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.164. – Арк.5. 38 Див. докл.: Горобець В. «Образа гонору царя і гетьмана» чи боротьба за владу на сотен- ному рівні: справа новомлинського сотника Григорія Шишкевича (1708–1722–1732) // Соціум: Альманах соціальної історії. – Вип.11/12. – К., 2015. – С.210–254. 39 РГАДА. – Ф.124. – Оп.1 (1718). – Д.47. – Л.29–30. 40 Пришляк В. Соціальна еліта за гетьманування Данила Апостола // Українська держава другої половини XVII–XVIII ст.: політика, суспільство, культура. – К., 2014. – С.175. Український історичний журнал. – 2016. – №2 95Образа честі гетьмана у XVIII ст. Фіґурантом цього єдиного зафіксованого факту образи гідності Д.Апостола, за іронією долі, став уже згадуваний вище К.Генваровський – посланець І.Скоропадського, котрий позивався за образу честі свого патрона в 1712 р. Однак 1731 р. його самого звинуватили у злочині проти гетьманського «гонору». Тепер він перебував уже у вищому статусі – кролевецького сотника (обійняв цей уряд у 1715 р.). Через скарги стосовно зловживань, подані отаманом Кролевецької сотні Іллею Камінським, гетьман наказав К.Генваровському негайно прибути до Глухова для з’ясування всіх обставин справи. Читаючи гетьманського листа сотник нібито промовив: «Что гетман всяческих плутов слушает! А он и сам из- менник и был в измене, а нине пожалован в гетьманы, а я служу в верности ея императорскому величеству, и сотничество своей кровью заслужил, а он хочет меня отставить от сотничества»41. Висловлювання К.Генваровського на адресу правителя – доволі типові для справ про образу гетьманської честі. Утім увагу привертає процедура розслідування. До матеріалів слідства залучено «мало- российские права», зокрема Литовський статут як їх складову. Але найголовні- ше: до словесного вчинку кролевецького сотника – образи честі гетьмана, було застосовано статутову норму про завдання шкоди господарському маєстатові. Таким чином статус гетьмана тут прирівнювався до статусу великого князя. К.Генваровському у цій справі, утім, удалося уникнути покарання, натомість його зазнав І.Камінський – за неправдивий донос і наклеп42. Справи про образу, де фіґурував гетьманський статус останнього його но- сія – Кирила Розумовського, слід відділяти від загальної маси справ про об- разу честі представника родини імператорського фаворита43. Зважаючи на не- сподіване вивищення Розумовських пересічні мешканці Гетьманщини жваво цікавилися подробицями їхнього життя та пліткували про зв’язки імператри- ці з Олексієм Розумовським, про їхніх спільних дітей тощо. Водночас спроби поширення таких чуток, які зачіпали передусім монаршу честь, суворо пере- слідувалися й перебували у віданні Таємної канцелярії. Натомість поодинокі випадки образи Кирила Розумовського як гетьмана розглядав він сам, або ж Ґенеральна військова канцелярія чи Ґенеральний суд. Суть таких справ зво- дилася в основному до виявів невдоволення карколомною кар’єрою правителя, котрий завдяки протекції імператриці піднявся з низів й несправедливо отри- мав булаву. Особливе становище Розумовських при дворі, попри його очевидну користь для Гетьманщини, не могло не викликати невдоволення передусім се- ред «старої еліти». Саме так трактував новий статус Розумовського її представ- ник – миргородський полковник Василь Капніст, який стверджував, що «же- ланіе мое быть гетманом не сбылось, ибо обрали гетманом К.Г.Разумовского не по его должности»44. Традиційними формами образи гетьманської честі залишалася зневага до універсалів і розпоряджень правителя. Характерний приклад: справа відставного 41 РГАДА. – Ф.248. – Оп.29. – Кн.1793. – Л.361. 42 Там же. – Л.377. 43 Бовгиря А. «Наш Розумовский с вашей государиней живет»: фаворитизм в суспільній сві- домості мешканців Гетьманщини XVIII ст. // Повсякдення ранньомодерної України. – Т.2: Світ речей і повсякденних уявлень. – К., 2013. – С.229–239. 44 РГАДА. – Ф.248. – Оп.13. – Д.793. – Л.58. Український історичний журнал. – 2016. – №2 96 А.М.Бовгиря капітана Молдавського гусарського полку Йосифа Танського, у 1763 р. звинува- ченого в «порицании гетмана» через іґнорування його ордера та заяви про те, що останній йому «не указ», і нікого, окрім Сенату, він слухатися не буде45. Утім серед головних аспектів подібної категорії злочинів було сприйняття гетьмана як простолюдина. Так, у 1754 р. за відповідним гетьманським по- данням розглядалася справа переяславського полкового осавула Михайла Лукашевича, котрий у розмові з іншим полковим осавулом Яковом Пилипенком натякнув на нешляхетське походження К.Розумовського. М.Лукашевич шість місяців провів у в’язниці та згодом, за розпорядженням гетьмана, був відпущений із-під варти з нагоди народження спадкоємця престолу Павла Петровича46. Додатковим покаранням йому став штраф, позбавлення уряду й підписка утримуватися на майбутнє від таких «непристойных слов». Згідно з матеріалами слідства, вирок М.Лукашевичу за «предерзновенные слова» було ухвалено й подано на розгляд гетьманові відповідно до «прав і указів». Складно сказати, що тут малося на увазі. В юридичній збірці «Права, за яки- ми судиться малоросійський народ», містився артикул «Кто кого опорочит, что он не шляхтич и не воинского званія человек». Згідно з ним, відповідач мав сплатити штраф, якщо все ж з’ясується, що позивач – воїнського звання та на- лежить до шляхетства47. Хоч «Права…» так і не було запроваджено офіційно, але їх норми, очевидно, усе ж використовувалися на практиці. Матеріали про образу честі гетьмана є важливим інструментом для рекон- струкції суспільних уявлень про владу та, водночас, для розуміння процесів її саморепрезентації. Правителі Гетьманщини XVIII ст. мислили себе керів- никами окремішньої території, населеної людьми «гетьманського реґіменту». Статус володаря над землею й підданими вимагав наслідування певних уста- лених норм і традицій, серед яких були дії, спрямовані на захист авторитету правителя – гетьманської честі. Змістове наповнення сюжетів про її зневагу дозволяє виокремити стереотипи, що ними характеризувалося правління кож- ного з гетьманів, а також загальні уявлення про конфлікт владних інтересів очільників Гетьманщини та імперського центру. 45 ЦДІАК України. – Ф.63. – Спр.69. – Арк.3. 46 Ал. Андр. Из дел об оскорблении гетманской чести // Киевская старина. – 1884. – №12. – С.731–732. 47 Права, за якими судиться малоросійський народ. – С.393. The manifestations of insulting the ruler’s honor in the 18 century Hetmanate are stu- died. Such offenses were not specifically regulated. Thus, each individual case deci- ded using rules of “Lithuanian Statute”, imperial acts or personal positions of Hetman. Offense Hetman honor is considered in the context of authority self-representation which based on the concept of Hetman status and in the context of perceptions of power and person of Hetman in contemporary society. Keywords: Hetman, honor, sacralisation, monarch, law regulations, representation.

Образа честі гетьмана у XVIII ст.

Institution

Similar Items