Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень

У статті розглянуто питання взаємовпливу змін у будівництві укріплень в Давньоруській державі та розвитку тактики дій війська в облоговому та оборонному бою. В статье рассмотрен вопрос взаимовлияния изменений в строительстве укреплений в Древнерусском государстве и развития тактики действий войска...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Сіверщина в історії України
Date:	2012
Main Authors:	Бережинський, В.Г., Івануц, М.Г.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2012
Subjects:	Історія та культура давніх часів і Середньовіччя
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/125529
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень / В.Г. Бережинський, М.Г. Івануц // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2012. — Вип. 5. — С. 92-96. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-125529
record_format	dspace
spelling	Бережинський, В.Г. Івануц, М.Г. 2017-10-28T15:35:04Z 2017-10-28T15:35:04Z 2012 Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень / В.Г. Бережинський, М.Г. Івануц // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2012. — Вип. 5. — С. 92-96. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/125529 94.(477) «12» У статті розглянуто питання взаємовпливу змін у будівництві укріплень в Давньоруській державі та розвитку тактики дій війська в облоговому та оборонному бою. В статье рассмотрен вопрос взаимовлияния изменений в строительстве укреплений в Древнерусском государстве и развития тактики действий войска в осадном и оборонном бою. In the article the question of cross-coupling of changes in building of strengthening in the Ancient Russian state and development of tactic of actions of army in a siege and defensive fight is considered. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Історія та культура давніх часів і Середньовіччя Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень Взаимовлияние тактики осады и обороны и конструкции древнерусских оборонительных укреплений Cross-coupling tactic of siege and defensive and construction of the Old Russian defensive strengthening Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень
spellingShingle	Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень Бережинський, В.Г. Івануц, М.Г. Історія та культура давніх часів і Середньовіччя
title_short	Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень
title_full	Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень
title_fullStr	Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень
title_full_unstemmed	Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень
title_sort	взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень
author	Бережинський, В.Г. Івануц, М.Г.
author_facet	Бережинський, В.Г. Івануц, М.Г.
topic	Історія та культура давніх часів і Середньовіччя
topic_facet	Історія та культура давніх часів і Середньовіччя
publishDate	2012
language	Ukrainian
container_title	Сіверщина в історії України
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
format	Article
title_alt	Взаимовлияние тактики осады и обороны и конструкции древнерусских оборонительных укреплений Cross-coupling tactic of siege and defensive and construction of the Old Russian defensive strengthening
description	У статті розглянуто питання взаємовпливу змін у будівництві укріплень в Давньоруській державі та розвитку тактики дій війська в облоговому та оборонному бою. В статье рассмотрен вопрос взаимовлияния изменений в строительстве укреплений в Древнерусском государстве и развития тактики действий войска в осадном и оборонном бою. In the article the question of cross-coupling of changes in building of strengthening in the Ancient Russian state and development of tactic of actions of army in a siege and defensive fight is considered.
issn	2218-4805
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/125529
citation_txt	Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень / В.Г. Бережинський, М.Г. Івануц // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2012. — Вип. 5. — С. 92-96. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT berežinsʹkiivg vzaêmovplivtaktikioblogitaoboroniíkonstrukcíídavnʹorusʹkihoboronnihukríplenʹ AT ívanucmg vzaêmovplivtaktikioblogitaoboroniíkonstrukcíídavnʹorusʹkihoboronnihukríplenʹ AT berežinsʹkiivg vzaimovliânietaktikiosadyioboronyikonstrukciidrevnerusskihoboronitelʹnyhukreplenii AT ívanucmg vzaimovliânietaktikiosadyioboronyikonstrukciidrevnerusskihoboronitelʹnyhukreplenii AT berežinsʹkiivg crosscouplingtacticofsiegeanddefensiveandconstructionoftheoldrussiandefensivestrengthening AT ívanucmg crosscouplingtacticofsiegeanddefensiveandconstructionoftheoldrussiandefensivestrengthening
first_indexed	2025-11-24T18:45:25Z
last_indexed	2025-11-24T18:45:25Z
_version_	1850492656564568064
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 5, 2012 92 2010 р. – Київ-Полтава, 2011. – С. 43-44. 6. Бранденбург Н.Е. Журнал расскопок Н.Е. Бранденбурга в 1882-1902 гг. / Н.Е. Бранденбург / – СПб., 1907. – С. 224. 7. Коваленко В.П., Шекун А.В. Летописный Листвен (к вопросу о локализации) / В.П. Коваленко // Советская археология. – 1984. – № 4. – С. 62-74. 8. Коваленко В.П., Шекун О.В., Фомін О.В. Давньоруський Звеничів і скарб арабських дирхемів / В.П. Коваленко // Археологія. – 1992. – № 1. – С. 60-79. 9. Коваленко В.П., Марченко В.Н. Гущинское городище близ Чернигова / В.П. Коваленко // Археология и история Юго- Востока Руси. – Курск, 1991. – С. 46-48. 10. Коваленко В.П., Моця О.П. Літописний Оргощ / В.П. Коваленко // Роль ранніх міських центрів в становленні Київської Русі: Матеріали польового історико-археологічного семінару. Серпень, 1993 р. – Суми, 1993. – С. 16-18. 11. Куза А.В. Малые города Древней Руси / А.В. Куза /. – К., 1989. – 168 с. 12. Моця А.П. Табаевские курганы (по данным археологических исследований и материалам музейных фондов) / А.П. Моця // Тезизы Черниговской областной научно-методической конференции, посвященной 90-летию Черниговского исторического музея (декабрь, 1986 г.). – Чернигов, 1986. – С. 54-55. 13. Моця А.П. Курганный могильник Х в. у с. Клонов / А.П. Моця // Чернигов и его округа в ІХ – ХІІІ вв. – К., 1988. – С. 112-118. 14. Поляков Г.П. Частновладельческие (феодальные) замки Древней Руси в отечественной историографии / Г.П. Пояков // Русский сборник. Сборник научных трудов, посвященный 25- летию исторического факультета Брянского государственного университета имени академика И.Г. Петровского. – Брянск, 2002. – С. 47-60. 15. Самоквасов Д.Я. Могильныя древности северянской Черниговщины / Д.Я. Самоквасов /. – М., 1916. – 102 с. 16. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь / А.П. Толочко/ – К., 1998. – 352 с. 17. Ширинский С.С. Курганы Х в. у д. Пересаж / С.С. Ширинский // Краткие сообщения Института археологии. – 1969 г. – Вып. 120. – С. 100-106. Бондарь А.Н. Пространственно-топографическая структура «дружинных лагерей» на территории нижнего течения Десны и Днепра в Х – начале XI вв. В статье рассматривается топографическая структура такого вида поселений, как «дружинные лагеря». Они существовали на территории нижнего течения Десны и Днепра в Х – начале XI вв. Внешне они похожи на ранние города, однако площадь их укреплений значительно меньше, посады открыты. Их расцвет приходится на вторую половину Х – начало ХI вв. Это связано с государствообразовательными процессами на территории Северного Левобережья. Ключевые слова: «дружинный лагерь», пространственно- топографическая структура, Древняя Русь, фортификация. Bondar O.M. The dimensionally topographical structure «military camps» in the lower reaches of the Desna and the Dnieper in the Xth - early the XIth centuries In the article the topographical structure of type settlement as «military camps» considered. They existed in the lower reaches of the Desna and the Dnieper in the 10 th - early the 11th centuties. Externally, they resemble the early city, but the area of their fortifications significantly less, settlement is not strengthened. They bloom in the second half of the 10th – early the 11th centuries. This was associated with state-building processes in the Northern Left Bank of the Dnieper. Key words: «military camp», dimensionally topographical structure, Ancient Rus, fortification. 25.03.2012 р. УДК 94.(477) «12» В.Г. Бережинський М.Г. Івануц ВЗАЄМОВПЛИВ ТАКТИКИ ОБЛОГИ ТА ОБОРОНИ І КОНСТРУКЦІЇ ДАВНЬОРУСЬКИХ ОБОРОННИХ УКРІПЛЕНЬ У статті розглянуто питання взаємовпливу змін у будівництві укріплень в Давньоруській державі та розвитку тактики дій війська в облоговому та оборонному бою. Ключові слова: будівництво укріплень, тактика, облоговий бій, штурм, оборона, взаємовплив. З появою укріплень перед людством постала проблема подолання захисних споруд населених пунктів для їх захоплення – з одного боку, та оборони – з іншого. Так з’явилася тактика облогового та оборонного бою. Її розвиток став причиною ще більшого зміцнення укріплень, змін у їх конфігурації, складі тощо, що в свою чергу знов змінювало тактику облогового та оборонного бою. Проблеми розвитку давньоруської фортифікації тією чи іншою мірою торкалося багато дослідників. Серед них М.М. Воронин [1], М.Г. Рабинович [2], А.З. Теляковський [3], П.О. Раппопорт [4], О.К. Пузиревський [5], К.С. Носов [6] та інші. Але підхід більшості з них був доволі своєрідним. Так, археологи в основному торкалися питань особливостей фортифікації, змін, що в ній відбувалися, класифікації оборонних споруд з точки зору археології. Історики ж більше уваги приділяли описам боїв, тактичним прийомам, що застосовувалися, змінам в тактиці дій, але при цьому майже не зверталися до причин цих змін і їх наслідків. Саме тому у їхніх працях ряд суттєвих моментів упускався. Тому метою даної статті стало виділення на основі аналізу джерел взаємозв’язку між розвитком фортифікації та розвитком тактики дій на Русі у Х-ХІІІ ст. Не можна розглядати розвиток оборонних споруд окремо від тактики їх облоги і оборони. Правильне розуміння змін у фортифікації – призначення і причини появи різних типів і конструкцій укріплень – не може бути досягнуте без розгляду останньої у світлі існуючих тактичних принципів облоги і оборони укріплених пунктів. Це є однією з необхідних передумов для з’ясування основних принципів розвитку самих оборонних споруд. Розвиток і зміна тактики є переважно безпосеред- ньою причиною, що викликає зміну форм оборонних споруд, але спостерігається при цьому і їх зворот- на дія на тактику, що також необхідно враховувати, оскільки ці питання є двома взаємозв’язаними сто- ронами військово-інженерного мистецтва. Видатний російський військовий інженер А.З. Теляковський відмічав: «Хотя фортификация есть наука самостоя- тельная, однако ж она тесно связана с двумя другими военными науками, стратегией и тактикой. Тактика и ISSN 2218-4805 93 стратегия назначают места для действия войск; дело фортификации посредством укреплений приспосо- бить эти места к выгоднейшему действию войск» [3, 2]. Зрозуміти причини зміни форм оборонних споруд можна тільки враховуючи ті зміни, які відбуваються в тактиці оборони, оскільки в складній єдності, у взаємозв’язку розвитку тактики і форм оборонних споруд активніша роль належить тактиці [4, 145]. Зви- чайно, і військова тактика не є простим породженням волі полководця, незалежним від інших чинників. Поєднання письмових джерел і даних археології дозволяє з’ясувати не тільки форми давньоруських оборонних споруд, але й ті тактичні принципи, якими керувалися під час їх будівництва. Особливо багато матеріалів для цього дають давньоруські літописи. В деяких випадках вони дуже ретельно описують облогу і оборону укріплених пунктів. Однак достатньо достовірні відомості у цій області з літописів можуть бути отримані тільки для XI й наступних століть та, у крайньому випадку, для другої половини X ст. Для VIII, IX і, навіть, частини X ст. єдиним джерелом, що дозволяє з’ясувати тактичні принципи використання укріплень, є залишки цих укріплень. Основним принципом організації оборони укріплених поселень VIII-IX ст. було використання природних умов рельєфу і лише в найнеобхідніших випадках – порівняно незначна зміна і пристосування місцевості. Вони полягали в основному в посиленні вже існуючих оборонних рубежів: підрізуванні схилів для надання їм більшої крутизни, поглибленні ярів і перетворенні їх в рови і под. Це обмеження засобів оборони у давньоруських укріплених поселеннях VIII-IX ст. головним чином природними перешкодами говорить не тільки про малі засоби, які мали будівельники цих укріплень, але і про те, що ці споруди не були призначені для оборони від противника, який мав які-небудь облогові засоби або відпрацьовану тактику штурму укріплень. Правда, письмові джерела, що відносяться до Х ст., все ж таки відмічають випадки тривалої облоги укріплень. Так, воєвода Ігоря Свенельд три роки осад- жував місто уличів Пересічен, а княгині Ользі вдалося захопити хитрістю древлянський місто Іскоростень після річної облоги [7, 102; 8, стлб. 46-69]. Однак такі тривалі і довгі облоги могли бути здійснені у цю пору лише силами ранньофеодальної держави, що склалася, але ніяк не окремими племінними загонами. В VIII та IX ст., в умовах державності, яка ще тільки зароджувалася, облога й оборона не мали того організаційного характеру, який вони отримають пізніше. У цих заходах брали участь порівняно невеликі військові загони [4, 146]. У таких умовах давньоруські поселення VIII- IX ст., а частково і Х ст. могли успішно витримувати напад противника. Дуже ймовірно, що вони не завжди успішно виконували свої функції, особливо в тих випадках, коли зіткнення відбувалися із зовнішніми ворогами – численними степовими кочівниками. Відступ у деякі періоди межі російських поселень на північ під натиском кочівників, також як і сліди пожарищ на городищах цієї пори, підтверджують це. Але якщо укріплені поселення VIII, IX і початку Х ст., навіть володіючи порівняно примітивними за- хисними спорудами, у більшості випадків успішно виконували свої функції, то починаючи з середини Х ст., коли давньоруська держава, що склалася, отри- мала можливість мобілізовувати для війни достатньо значні людські маси, такі укріплення вже перестали задовольняти вимогам, що до них пред’являли. Значне посилення потужності оборонних споруд, яке можна відмітити у кінці Х ст., пов’язане з появою нових військово-тактичних вимог. Вони могли бути задоволені у зв’язку з тим, що розвиток продуктивних сил і економіки забезпечили в цю пору появу нових економічних можливостей. У свою чергу до Х ст. відбувається також значне ускладнення соціальних функцій укріплень – з’являються великі міста і князівські пограничні фортеці. Тому велика потужність перш за все фортечних мурів кінця Х і ХI ст. в порівнянні з попереднім періодом могла бути викликана і новим їх призначенням, а не тільки зміною тактики [4, 146]. Розвиток тактичних принципів облоги укріплень припускав зміну облаштування самих цих укріплень, що у свою чергу позначалося на тактиці. Таким чином, тактика облоги і оборони укріплених пунктів і систе- ма їх оборонних споруд безперервно розвивалася в щонайтіснішому взаємозв’язку один з одним. Цей роз- виток можна відмітити як в зміні загальних принципів планування, так і в зміні конструкцій укріплень. Якщо для VIII, IX й навіть усього Х ст. характерно майже повне підпорядкування системи оборони природним умовам рельєфу місцевості, то для більш пізніх пам’яток характерно поступове збільшення ролі штучних споруд. Штучні оборонні вали набувають усе більш велике значення, спочатку лише доповнюючи і посилюючи природні захисні якості місцевості, а поступово і підмінюючі собою ці умови рельєфу. У низці укріплених поселень XII-XIII ст. рельєф місцевості вже не грає майже ніякої ролі, так як уся система оборони в них цілком побудована на штучних укріпленнях. Правда, такі геометрично правильні, круглі у плані укріплені пункти зазвичай мають порівняно невеликі розміри. В усіх же більш або менш крупних містах практично до XIII ст. природний рельєф місцевості продовжував грати суттєву, в більшості випадків навіть провідну роль в організації оборони. Це пояснюється тим, що в більш чистому вигляді нові принципи воєнно- інженерного мистецтва було легше здійснити під час будівництва невеликих фортець, особливо приватних садиб, ніж у будівництві власне міських укріплень, де, крім військового, велику роль грали й Сіверщина в історії України, випуск 5, 2012 94 інші фактори, наприклад, економічність будівництва, розташування забудови, яка вже існувала, та ін. Збільшення ролі штучних оборонних споруд позначається не лише в принципах їх планування і розташування на місцевості, але і в конструкціях. Так, збільшення розмірів і бойового значення валів зажадало зміцнення їх внутрішніми конструкціями. Якщо аж до кінця Х ст. давньоруські оборонні конструкції, мабуть, являли собою лише дерев’яні стіни у вигляді частоколу на простому земляному валу, то вже у кінці Х ст. починає застосовуватися складніша конструкція – на валу розташовується зрубова стіна, що має нижні, підземні частини, які служать для зміцнення самого валу. Ці нижні частини зрубової стіни – дерев’яні кліті, забиті глиною, – створювали кістяк земляного валу, забезпечуючи йому на довгі роки міцність і стійкість форми. Основне призначення цих конструкцій було в укріпленні оборонних валів, забезпеченні повної незмінності форми цих валів при будь-яких атмосферних умовах. Звичайно, наземні дерев’яні стіни, пов’язані з такою підземною будовою, також більш надійні й міцні, ніж стіни, які ставили на гребні валу прямо на землю. В багатьох городищах XI-XII ст., де ніяких конструкцій в середині валів не було, на гребні вала знаходились такі ж дерев’яні стіни, як і у тих містах, в яких вони мали «внутривальний фундамент». Наскільки можна судити з писемних джерел, підкоп під міські стіни до XIII ст. на Русі, як правило, не застосовували і, як слід, підземний «фундамент» дерев’яних стін не був призначений для запобігання підкопам. Передні схили цих потужних валів мали бути дуже крутими, оскільки найважливішим завданням їх пристрою було саме створення крутого схилу безпосередньо перед тією огорожею, за якою розташовувалися захисники. В найбільш ранніх валах, які мали внутрішню конструкцію, створення крутого переднього схилу забезпечувалось спеціальним пристроєм, що складався з дерев’яного каркасу, заповненого сирцевою кладкою. Передня сторона сирцевої конструкції була зазвичай ступеневою, однак її ступені були згладжені та заповнені глиною і землею так, що утворювався прямий і крутий схил. Починаючи з XI ст. від такої конструкції у передній частині валу відмовляються, та внутрішній каркас вала складається вже тільки з клітей, заповнених глиною. Однак підтриманню великої крутизни переднього схилу продовжували придавати велике значення. Так, в валу київського «города Ярослава» в основі переднього схилу була влаштована спеціальна конструкція, яка повинна була перешкоджати сповзанню цього схилу й тим самим забезпечити незмінність його форми. Ту ж ціль переслідувало і створення у основі валів горизонтального майданчику – берми, що також повинно було захищати передній схил вала від осипання. У XII ст. з’являється ще один новий прийом в облаштуванні внутрішньої конструкції валів – кліті, що утворювали каркас вала, будувалися вже не у вигляді окремих зрубів, а суцільної зв’язаної системи. Така система не мала ніяких переваг перед окремими зрубами, в той час як для наземних дерев’яних стін вона була набагато більш раціональною. Можливо, перехід до такої конструкції в валах XII ст. пояснюється тим, що до її застосування перешли у цей час і у наземних частинах оборонної системи [4, 153]. Нечасте застосування на Русі майже до XIII ст. каменеметних машин робило при цьому цілком непотрібною велику товщину або масивність наземних оборонних конструкцій. Протистояти стрілам могли дерев’яні стіни будь-якої товщини, а підпалити або перерубати сокирами дерев’яну стіну, навіть складену з нетовстого ліса, під обстрілом із заборол було практично неможливо. Саме тому оборонні стіни давньоруських укріплених поселень впритул до XII ст. будувались у вигляді однієї стінки, а не у вигляді забитих землею клітей, як це робилося пізніше. З цієї ж причини не застосовувалися в цей час на Русі й кам’яні оборонні стіни. В умовах тактики X-XII ст. кам’яні стіни мали перед дерев’яними лише одну перевагу – вогнестійкість. Однак і дерев’яні стіни під час облоги запалити майже ніколи не вдавалось. Цим, вочевидь, пояснюється, чому, не дивлячись на велику кількість кам’яних і цегляних церков, побудованих на Русі в XI и XII ст., кам’яні оборонні стіни побудовані лише в поодиноких випадках, причому як раз там, де чисто військова сторона справи відігравала другорядну роль (наприклад, огорожа Києво-Печерської лаври, стіна навколо Софії Київської). Наявність кам’яних оборонних стін в Пскові, Ладозі, і, можливо, в Новгороді пояснюється зовсім не тим, що ці міста мали найбільше військове значення серед інших староруських міст. Вірогідніше, тут позначилися місцеві умови – багатство північно- західної Русі плитковим вапняком, що виходить у ряді місць на поверхню землі і що дозволяє добувати доброякісну будівельну плиту за допомогою простого лому. Як це не парадоксально звучить, але можливо, що будова в цих умовах кам’яних оборонних стін могла бути викликана лише дешевизною і меншою трудомісткістю цієї роботи, чим спорудження дерев’яних зрубових стін [4, 154]. У період феодальної роздрібненості місцеві варіанти оборонних споруд були притаманні крім крупних давньоруських князівств й земель і деяким невеликім районам Давньої Русі. Так, на західній околиці Київського князівства на початку XIII ст. відокремилася Болоховська земля, оборонні спору- ди якої (наприклад, міста Кудин, Губин) мають ба- гато своєрідних особливостей, що відрізняло їх від оборонних споруд Київської землі [9]. Так, у цих ISSN 2218-4805 95 оборонних спорудах застосовується, наприклад, прийом побудови оборонних валів, які на окремих ділянках розширюються, утворюючи горизонтальні майданчики, або навіть роздвоюються. Вочевидь, оборонні споруди Болоховської землі, повторюю- чи в основному київські прийоми облаштування військово-інженерних споруд, мали, крім того, й свої, місцеві особливості. Відсутність необхідності у фланговому обстрілі міських стін пояснює й ту вкрай малу роль, яку грали в обороні міст башти, що мали до XIII ст. своїм призначенням, можливо, лише захист воріт і, в доволі рідких випадках, спостереження за місцевістю, що їх оточувала. Мала кількість веж (крім ворітних) у давньоруських містах X-XII ст. була викликана, таким чином, відсутністю необхідності в такому типі стрільби, як фланкуванні стін, який є основною функцією башт. Основне призначення башт, розташованих уздовж фортечних стін, – повздовжній (тобто фланкуючий) обстріл стін [10, 429; 11, 12; 12, 232]. Однак і відносно Західної Європи деякі дослідники відмічали, що у X-XI ст. башти не були призначені для фланкування стін [5, 116; 13, 445]. Стрільба у противника могла вестися не лише з яких-небудь певних точок, а з усього периметра стін міста. Забороли на міських стінах тому повинні були мати наскрізне сполучення уздовж стін, завдяки чому захисники могли концентруватися на тих ділянках, де обложники проявляли найбільшу активність. Розвиток планування оборонних споруд отримує своє пояснення у світлі еволюції тактич- них вимог. Абсолютно природно, що за відсутності розроблених прийомів організованої облоги для захисту населення досить було пристосувати до оборони природні умови рельєфу місцевості. Але поширення організованої облоги, навіть пасивної, у вигляді «облежания», викликало необхідність появи укріплених поселень, з усіх боків оточених земляними валами, що значно посилювали захисні властивості природного рельєфу. Логічним завер- шенням цієї еволюції була поява круглих укріплень, форма яких добре пояснюється пануючими прийо- мами облоги і оборони. Дійсно, при використанні захисниками фронтальної стрільби кругла фор- ма укріплень є найбільш зручною, створюючи однаково сприятливі умови стрільби з будь-якої ділянки міських стін. Укріплення круглого типу, окрім цього, при площі, рівній з площею укріплень іншої форми, мають мінімальний периметр стін і завдяки цьому дозволяють створювати найбільшу щільність стрільби з цих стін. У тих укріплених пунктах, де була складна система оборони, що складалась з укріплень обхідного міста і дитинця, із зовнішнього боку валів дитинця завжди споруджувався рів, і тому вали обхідного міста не могли з’єднуватися з валами дитинця, а доходили тільки до цього рову. Таким чином, в загальній організації системи оборони залишалося як би слабке, незахищене місце, оскільки противник міг проникнути всередину укріплень, пройшовши по рову, оточуючому дитинець. У таких випадках рів перегороджувався дерев’яною стіною; ймовірно, іноді в рові розташовувалися ворота. Місце стику укріплень обхідного міста і дитин- ця в реальній бойовій обстановці слабким місцем оборони не було. В письмових джерелах не має жод- ного натяку на те, щоб саме сюди були спрямовані удари тих, що осаджують. Проникнувши всередину укріплень через стик оборони обхідного міста і ди- тинця, нападники повинні були деякий час рухатися упродовж дна рову, тобто під самою основою стін дитинця. Це було, звичайно, найбільш невигідне і небезпечне з усіх можливих положень, оскільки захисники могли в цей час безперешкодно вра- жати своїх противників зі стін дитинця, не лише стрілами, але і каменями, дерев’яними катками, окропом і ін. Більше того, потрапивши до рову на території обхідного міста і обернувшись при цьому спиною до дитинця, ставали в ще більш беззахисне положення щодо стрільби зі стін дитинця. Тому об- ложники завжди в першу чергу направляли свої уда- ри не у стик укріплень обхідного міста і дитинця, а в міські ворота, хоча це була, здавалося б, найбільш захищена ділянка оборонної системи. У XII ст. відбувається перехід в облаштуванні наземних дерев’яних стін від системи окремих зрубових ланок, розташованих впритул одна до одної, до зв’язаної конструкції стін. У X-XII ст. має місце поступове вдосконалення планувальних і конструктивних прийомів облаш- тування оборонних споруд. Проте воно зачіпає в основному лише технічну сторону, майже не торка- ючись основних тактичних особливостей і загаль- них принципів побудови споруд. Давньоруські оборонні споруди XII ст., будучи в цілому ряді деталей набагато більш досконалими, ніж споруди XI ст., зберігають усі найбільш характерні особливості цих останніх. Навіть найбільш суттєві зміни в плануванні оборонної системи – поява геоме- трично правильних у плані укріплень, не пов’язаних с рельєфом місцевості, – не вносить в оборо- ну укріплених поселень ніяких нових принципів організації бою. Це явище пояснюється тим, що тактичні основи облоги укріплень протягом XI-XII ст. дуже мало змінилися. Вдосконалення системи укріплень повинно було привести в XII ст. до явного переважання оборон- них засобів над наступальними, що у свою чергу повинно було впливати на появу нових тактичних прийомів і технічних засобів облоги [4, 155-156]. Приблизно з середини XIII ст., коли спосіб узяття укріпленого пункту за допомогою штурму став вже переважаючим, відбулися суттєві зміни в будівництві оборонних споруд – велике значення Сіверщина в історії України, випуск 5, 2012 96 набули кам’яні стіни, почали споруджувати високі башти, що дозволяли вести круговий обстріл території. В обороні, крім луків, почали широко застосовуватися самостріли и каменеметні машини. Таким чином, істотні зміни в облаштуванні оборонних споруд, пов’язані з корінними змінами в тактиці облоги і оборони, відбувалися, з одного боку, у кінці Х ст., а з іншого – в середині XIII ст. Ці хронологічні рамки є межами певного етапу в розвитку давньоруської військової архітектури. Дослідження взаємовпливу фортифікації і тактики захоплення (оборони) укріплених пунктів залишається актуальним і для сучасних істориків та людей небайдужих до історії України. Посилання 1. Воронин Н.Н. Крепостные сооружения // История культуры Древней Руси. – М. – Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – Т. 1. – С. 439-470. 2. Рабинович М.Г. Осадная техника на Руси в X–XV веках // Известия Академии наук СССР: Серия истории и философии. – 1951. – Т. 8. – № 1. – 65-78. 3. Теляковский А.З. Фортификация. – СПб., 1856. – 156 с. 4. Раппопорт П.А. Очерки по истории русского военного зодчества X–XIII вв. // Материалы и исследования по археологии СССР. – M. – Л., 1956. – № 52. – 184 с. 5. Пузыревский А.К. История военного искусства в средние века. – СПб., 1884. – Ч. 1. – 252 с. 6. Носов К.С. Русские крепости и осадная техника / К.С. Носов. – М., 2002. – 176 с. 7. Русская летопись с Воскресенского списка. – СПб, 1793. – Ч. 1. – 320 с. 8. Полное собрание русских летописей. Лаврентьевская летопись. – Л., 1926. – Т. 1. – 379 с. 9. Раппопорт П.А. Города Болоховской земли // Краткие сообщения Института истории материальной культуры. – 1955. – Вып. 57. – С. 52-60. 10. Военная энциклопедия. – СПб., 1911. – Т. 4. – 399 с. 11. Шперк В.Ф. Фортификационный словарь. – М., 1946. – 126 с. 12. Федоров 6-й. О военной архитектуре средних веков // Инженерные записки. – СПб., 1855. – Т. 41. – Кн. 2. – 269 с. 13. Rathgen B. Das Geschütz im Mittelalter. – Berlin, 1928. – 718 с. Бережинский В.Г., Ивануц М.Г. Взаимовлияние тактики осады и обороны и конструкции древнерусских оборонительных укреплений В статье рассмотрен вопрос взаимовлияния изменений в строительстве укреплений в Древнерусском государстве и раз- вития тактики действий войска в осадном и оборонном бою. Ключевые слова: строительство укреплений, тактика, осадный бой, штурм, оборона, взаимовлияние. Berezhynskyi V.H., Ivanuts M.H. Cross-coupling tactic of siege and defensive and construction of the Old Russian defensive strengthening In the article the question of cross-coupling of changes in building of strengthening in the Ancient Russian state and development of tactic of actions of army in a siege and defensive fight is considered Key words: building of strengthening, tactic, siege fight, assault, defensive, cross-coupling. 24.03.2012 р. УДК 94(477).02:271(477) Ю.А. Карманов О НАЧАЛЬНОЙ ДАТИРОВКЕ МОНАСТЫРСКОГО БОГОМОЛЬЯ В НОВГОРОДЕ-СЕВЕРСКОМ В Киевской Руси ХІ-ХІІ вв. берет начало монастырская традиция, выступая оплотом христианства, письменной и книжной культуры, важным идеологическим аппаратом. Удельные княжеские города вслед за Киевом развивают свое сакральное строительство. Важная роль в этом процессе на Северщине отводилась Новгороду-Северскому, который старался бороться с Черниговом за первенство в своем регионе. Ключевые слова: древнерусский Спасский монастырь, Оль- говичи, терем, усыпальница, аскетизм, отшельники, реликварий. Богомолья, как часть паломнических передви- жений, всегда связаны не столько непосредственно с храмовыми комплексами (за редкими исключениями крупнейших патриарших, как София Константино- польская, или митрополичьих храмов, как София Ки- евская), сколько с комплексами монастырскими. Это обстоятельство обращает исследование к выяснению вопроса о времени возникновения как храмов, так и монастырей в Новгороде-Северском, выделившегося как столица («стольный град») удельного Северского княжества с 1096 г. Сегодняшний Новгород-Северский представляет собой районный центр Черниговской области с на- селением около 15 тысяч человек. В городе есть две действующие приходские церкви – каменный Успен- ский Собор ХVII в. и деревянный Никольский храм XVIII в. Особое внимание привлекает великолепный комплекс Спасо-Преображенского монастыря, возоб- новивший богослужебную деятельность с 2000 г. После большевистского переворота Новгород- Северский Спасский монастырь разделил судьбу со- тен аналогичных объектов: он был закрыт по поста- новлению местного президиума окрисполкома от 24 июля 1923 года [8, 24]. Несколько лет бесхозности зна- чительно повредили его облик, но сотрудники Черни- говского губернского и местного краеведческого му- зеев добились от Совета народных комиссаров УССР постановления (1929 г.) о создании на базе этого ар- хитектурного комплекса Государственного историко- культурного заповедника всеукраинского значения [6, 31], благодаря чему памятники неплохо сохранились. Монастырь расположен в уникальном ландшаф- те и возвышается на отрогах второй надпойменной террасы Десны над заливными лугами. Крепостные стены и башни, как история самого ансамбля, – это яркая иллюстрация путей утверждения христианства в Северской земле. Здесь и фундаменты каменного храма ХІІ в., и остатки княжеского терема рубежа ХІІ-ХІІІ вв., оборонительные и жилые постройки пе- риода ХVI-XVII вв., типография и коллегиум времен Гетманщины, великолепный собор эпохи классициз- ма работы известного итальянца Джакомо Кваренги.

Взаємовплив тактики облоги та оборони і конструкції давньоруських оборонних укріплень

Institution

Similar Items