Геотермічні умови і структура земної кори північно-західних Карпат

• Date: 2015
• Main Author: Кутас, Р.І.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Центр менеджменту та маркетингу в галузі наук про Землю ІГН НАН України 2015
• Series: Геоінформатика
• Subjects: Геолого-геофізичні та математичні методи і сучасні комп’ютерні технології дослідження ЗемліІ
• Online Access: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/125665
• Journal Title: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Cite this: Геотермічні умови і структура земної кори північно-західних Карпат / Р.І. Кутас // Геоінформатика. — 2015. — № 4. — С. 17-28. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Наведено результати спільного аналізу сейсмічних і геотермічних даних уздовж двох профілів сейсмічного зондування (CEL 05 і PANCAKE), що перетинають Західні (на території Польщі) і північну частину Східних Карпат (на території України). Товщина земної кори змінюється від 24—25 км у Паннонському басейні до 45— 50 км у межах Транс’європейської сутурної зони (ТЄСЗ) та Східноєвропейського кратону (СЄК). При цьому змінюється і структура земної кори. Тришарова кристалічна кора, типова для докембрійської платформи, трансформується у двошарову в зоні ТЄСЗ на профілі CEL 05 і під прогином Східних Карпат на профілі PANCAKE. У прогині під Зовнішніми Карпатами товщина осадового шару сягає 18—20 км. Його верхня частина (8—10 км) представлена насувом флішоїдних утворень крейди — раннього міоцену, а нижня — очевидно, осадовими породами від палеозою до неогену. Густина теплового потоку уздовж цих профілів змінюється від 35—40 мВт/м² у межах СЄК до 100—130 мВт/м² у Паннонському басейні. Аналіз геотермічних даних і 2D моделювання дають змогу пов’язати неоднорідності теплового поля з особливостями геодинамічної еволюції регіону від пізнього протерозою до теперішнього часу. Формування локальних і зональних аномалії залежить від будови земної кори, розподілу в ній радіогенних джерел тепла і зміни умов теплоперенесення. Високі теплові потоки в Паннонському басейні асоціюються з підняттям астеносфери до глибин 40—50 км наприкінці олігоцену — в міоцені.