Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр.
У статті проаналізовано розвиток лікувально-санітарної допомоги в системі охорони здоров'я на Чернігівщині. Висвітлено питання впровадження диспансеризації, формування медичної культури, профілактики захворювань, відновлювального лікування та діяльності санітарно-епідеміологічних установ. В...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/127366 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. / Л.І. Лавріненко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2014. — Вип. 7. — С. 291-295. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-127366 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Лавріненко, Л.І. 2017-12-18T16:43:12Z 2017-12-18T16:43:12Z 2014 Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. / Л.І. Лавріненко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2014. — Вип. 7. — С. 291-295. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/127366 613/614: 616 – 08 (477.51) «1960/1980» У статті проаналізовано розвиток лікувально-санітарної допомоги в системі охорони здоров'я на Чернігівщині. Висвітлено питання впровадження диспансеризації, формування медичної культури, профілактики захворювань, відновлювального лікування та діяльності санітарно-епідеміологічних установ. В статье проанализировано развитие лечебно-санитарной помощи в системе охраны здоровья на Черниговщине. Освещены вопросы внедрения диспансеризации, формирования медицинской культуры, профилактики заболеваний, восстановительного лечения и деятельности санитарно-эпидемиологических учреждений. The article analyzes the development of health care in the health system in Chernihiv. The questions of implementation of clinical examination, the formation of medical culture, disease prevention, treatment and restorative activity of sanitary-epidemiological institutions are also enlightened in the article. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. Лечебно-санитарная помощь как элемент системы организации «охраны народного здоровья» на Черниговщине в 1960–1980–е гг. Medical and sanitary aid as part of the system of «protection of public health» in Chernihiv region in 1960 – 1980 Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. |
| spellingShingle |
Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. Лавріненко, Л.І. Нова історія |
| title_short |
Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. |
| title_full |
Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. |
| title_fullStr |
Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. |
| title_full_unstemmed |
Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. |
| title_sort |
лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «охорони народного здоров'я» на чернігівщині в 1960–1980-ті рр. |
| author |
Лавріненко, Л.І. |
| author_facet |
Лавріненко, Л.І. |
| topic |
Нова історія |
| topic_facet |
Нова історія |
| publishDate |
2014 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сіверщина в історії України |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| title_alt |
Лечебно-санитарная помощь как элемент системы организации «охраны народного здоровья» на Черниговщине в 1960–1980–е гг. Medical and sanitary aid as part of the system of «protection of public health» in Chernihiv region in 1960 – 1980 |
| description |
У статті проаналізовано розвиток лікувально-санітарної
допомоги в системі охорони здоров'я на Чернігівщині.
Висвітлено питання впровадження диспансеризації,
формування медичної культури, профілактики захворювань,
відновлювального лікування та діяльності санітарно-епідеміологічних установ.
В статье проанализировано развитие лечебно-санитарной помощи в системе охраны здоровья на Черниговщине. Освещены вопросы внедрения диспансеризации, формирования медицинской культуры, профилактики заболеваний,
восстановительного лечения и деятельности санитарно-эпидемиологических учреждений.
The article analyzes the development of health care in the health
system in Chernihiv. The questions of implementation of clinical
examination, the formation of medical culture, disease prevention,
treatment and restorative activity of sanitary-epidemiological
institutions are also enlightened in the article.
|
| issn |
2218-4805 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/127366 |
| citation_txt |
Лікувально-санітарна допомога як елемент системи організації «Охорони народного здоров'я» на Чернігівщині в 1960–1980-ті рр. / Л.І. Лавріненко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2014. — Вип. 7. — С. 291-295. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT lavrínenkolí líkuvalʹnosanítarnadopomogaâkelementsistemiorganízacííohoroninarodnogozdorovânačernígívŝinív19601980tírr AT lavrínenkolí lečebnosanitarnaâpomoŝʹkakélementsistemyorganizaciiohranynarodnogozdorovʹânačernigovŝinev19601980egg AT lavrínenkolí medicalandsanitaryaidaspartofthesystemofprotectionofpublichealthinchernihivregionin19601980 |
| first_indexed |
2025-11-24T16:07:12Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:07:12Z |
| _version_ |
1850482542054998016 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
291
впливали на формування громадянського здоров’я.
Медична допомога включала лікувальну справу,
профілактичну допомогу й просту діагностику
та суттєво відрізнялася від досконалих систем
охорони здоров’я Європи і США, де, крім
лікування, передбачалися заходи щодо сприяння
організації громадського харчування, забезпечення
доброякісною водою, проведення санітарних
заходів, охорону здоров’я матері й дитини,
імунізацію, профілактику епідемічних хвороб,
санітарну просвіту.
Лікувальна справа в радянській системі
медичної допомоги відігравала провідну роль.
Санітарно-профілактичні ж заходи, які вважа-
лися визначальними при попередниці радянської
системи охорони здоров’я – громадській медицині
– недооцінювалися й продовжували перебувати
на другорядних позиціях. Це цілком відповідало
природі радянського ладу (програмі будівництва
комунізму), коли, мовляв, разом із досягненням най-
вищого рівня добробуту суспільства автоматично
відбувалось і масове його оздоровлення. Ключовим
інструментом реалізації профілактичного напрям-
ку охорони здоров’я залишалася диспансеризація.
Суть її практично не змінювалася з 1920-х років і
полягала в проведенні активних оздоровчих заходів,
спрямованих на поліпшення умов і способу життя
радянських людей, на раннє виявлення хронічних
захворювань, на оздоровлення хронічно хворих
і забезпечення їхньої активної життєдіяльності
й працездатності. У 1960-ті роки в Україні було
здійснено спробу відійти від практики домінування
стаціонару як форми лікування та відновити приза-
буту ідею диспансеризації. Відповідно посилювала-
ся роль амбулаторій і поліклінік. Поставлені держа-
вою завдання перед охороною здоров’я включали
в себе налагодження профілактичних оглядів пев-
них верств громадян-механізаторів, тваринників,
робітників, взяття на диспансерний облік хворих
з певними хронічними захворюваннями з метою
зменшення втрат з тимчасової непрацездатності.
Термін їх виконання, тобто досягнення суцільної
диспансеризації, складав майже 20 років і мав
завершитись у 1980-х роках. Для цього були
розроблені інструкції, у яких містилися обсяги та
частота профілактичних оглядів та спостережен-
ня за хронічно хворими. Визначальною рисою цих
заходів було те, що кожний здоровий і хворий мав
періодично, але не рідше, ніж раз на рік, обстежу-
ватися трьома-чотирма, а то й більше фахівцями.
У кінці 1980-х років профоглядами було охоплено
більше половини здорових і майже всі хронічно
хворі громадяни України й Чернігівщини зокрема.
Курс на суцільну диспансеризацію, як і інші
радянські програми, що носили приставку «суцільна»
не мали позитивного успіху й не позначилися на
якісних змінах у здоров’ї громадян. Можна конста-
УДК 613/614: 616 – 08 (477.51) «1960/1980»
Л.І. Лавріненко
ЛікУваЛЬно-Санітарна ДоПоМоГа
Як еЛеМент СиСтеМи орГаніЗаЦії
«оХорони нароДноГо ЗДоров’Я»
на ЧерніГівщині в 1960–1980-ті рр.
У статті проаналізовано розвиток лікувально-санітарної
допомоги в системі охорони здоров’я на Чернігівщині.
Висвітлено питання впровадження диспансеризації,
формування медичної культури, профілактики захворювань,
відновлювального лікування та діяльності санітарно-
епідеміологічних установ.
Ключові слова: охорона здоров’я, лікувально-санітарна
допомога, диспансеризація, профілактика, санітарно-
епідеміологічні установи.
Найбільшою соціальною цінністю, вирішальним
чинником соціально-економічного розвитку,
конкурентоспроможності, росту добробуту виступає
здоров’я людини. 1960–1980–ті роки стали періодом,
коли найбільш повно проявились як позитивні, так і
негативні вади системи охорони здоров’я М. Семаш-
ка. Проводячи аналіз розвитку лікувально-санітарної
допомоги як елементу системи організації «охорони
народного здоров’я» в Україні, акцентуємо увагу на
Чернігівщині, де поряд з лікувальною справою важ-
ливе місце відводилось санітарно-профілактичним
заходам, відновлювальному лікуванню, формуван-
ню медичної та санітарної культури населення.
Проблему «охорони народного здоров’я» в
Україні й на Чернігівщині містили підручники
«Історія медицини» С. Верхратського, монографія
Р. Богатирьової, Ю. Спіженка, В. Черних «Історія
фармації України», праці О. Голяченка «Соціальна
медицина та організація охорони здоров’я»,
«Українська здоровохорона: як вийти з кризи».
Значне місце зайняли видання «З історії медицини
Чернігівщини», «Розвиток медицини та фармації
на Чернігівщині», що підготовлені М. Дулею,
А. Грушею, С. Пасталицею, та колективна
робота «Из истории развития здравоохранения
Черниговщины». До вивчення змін в охороні
здоров’я Чернігівщини була залучена джерельна
база Державного архіву Чернігівської області.
Метою статті є дослідження питання організації
лікувально-санітарної допомоги на Чернігівщині як
елементу системи «охорони народного здоров’я».
Реалізація цієї мети передбачає висвітлення питань
упровадження диспансеризації, профілактики за-
хворювань, відновлювального лікування, форму-
вання медичної культури населення, діяльності
санітарно-епідеміологічних установ регіону.
У досліджувані роки посилювалося прагнення
держави підпорядкувати справу організації охорони
здоров’я стосовно розв’язання низки ідеологічних
проблем. Ці обставини, безумовно, специфічно
Сіверщина в історії України, випуск 7, 2014
292
якість. Вона перетворювалась на самоціль і
проводилась із метою штучного декларування
досягнень охорони здоров’я.
Особливо важливого значення набував пер-
ший етап диспансеризації – професійні огляди.
Усе більше населення охоплювалось обстежен-
нями в різного профілю диспансерах. Лікарі-
терапевти позбавлялись т. з. пасивних форм ро-
боти. Громадяни з хронічними захворюваннями
брались на спеціальний (диспансерний) облік і
періодично викликалися для повторного обсте-
ження. У періоди загострення хвороб пацієнтам
призначалося спеціальне безкоштовне лікування.
Цим самим попереджалось загострення хвороби.
Протягом 2–5 років хворі знімались з обліку. За
цих умов хворий не міг стати інвалідом. Метод
протирецидивного лікування вперше застосували
лікарі Чернігівщини. Його було рекомендовано
для запровадження в лікувально-профілактичні
заклади України [5, 14–24; 4, 34].
Участь громадян у справі охорони здоров’я
витікала із соціальної сутності здоров’я. На думку
вітчизняних фахівців, її слід було розуміти в т. з.
широкому та вузькому аспектах. Оскільки здоров’я
пацієнта залежало від умов та способу його життя,
то марно сподіватися на поліпшення здоров’я
без розуміння й участі в цьому кожної людини.
Звісно, цьому мала передусім сприяти соціально-
економічна система, яка мусила прагнути досягти
найвищого економічного добробуту людини й у
якій права людини не обмежувалися. Тоді б охорона
здоров’я спиралася на благодатну основу у вигляді
загальної, всебічно розвиненої особистості.
Вузький аспект полягав у безпосередній участі
громадян у розвитку медичних закладів, у наданні
медикам допомоги в проведенні профілактичних і
лікувальних заходів. З цією метою створювалися
громадські організації – товариства Червоного
Хреста, санітарні пости та дружини на підприємствах
та установах, санітарний актив тощо.
Радянська практика формування медичної
культури загалом носила масовий характер і мала за
мету, передусім, розв’язання ідеологічних завдань.
На Чернігівщині під керівництвом Червоного
Хреста діяли санітарні дружини як масові
організації. Ними проводились агітаційно-масові,
санітарно-оздоровчі, санітарно-захисні заходи
[15, 11]. Аби навчити населення цінувати власне
життя, було відкрито 23 університети здоров’я,
37 шкіл здоров’я, 21 школа матері й дитини. Мала
значення робота громадських рад при лікувальних
установах. Уже в першій половині 1960-х років в
області було створено 36 таких громадських рад, у
яких працювало 1200 чол. [2, 59; 12, 2].
Використання засобів фізкультури з метою
профілактики в лікуванні різних захворювань і
травм сприяло розвитку лікувальної фізкультури.
тувати, що ідея диспансеризації в умовах радянської
дійсності зазнала провалу. Підтвердженням цьо-
го було постійне погіршення показників здоров’я
нації. До причин цього явища слід віднести обра-
ну модель диспансеризації, коли ті соціальні про-
шарки, що мали гірше здоров’я, забезпечувалися й
гіршою медичною допомогою. Скажімо, ті ж жителі
сіл порівняно з міським населенням одержували
біль звужений асортимент медичних послуг.
Крім того, диспансеризація носила примусовий
характер та поступово входила в русло формалізації
цілей та результатів. Унаслідок цього заходу, як
правило, мали бути зацікавлені обидва учасники
процесу. За недостатнього рівня загальної
медичної культури громадяни часто виявляли
байдужість до вибіркового обстеження власного
організму. Через організаційну розпорошеність
диспансерного спостереження (між чотирма і
більше фахівцями) медичні установи були більше
зацікавлені в належному складанні документації,
яка б відображала кількісні показники, тобто
чисельність громадян, залучених до обов’язкового
щорічного огляду. Скажімо, сільський дільничний
лікар-терапевт, який обслуговував дільниці, що в
середньому охоплювали 2,5 тис. жителів, фізично
не міг володіти в повному обсязі даними, що
свідчили про динаміку зміни здоров’я у того чи
іншого, хто проходив обстеження.
Диспансеризація головним чином зводилася до
поверхових, часто неякісних і неефективних оглядів,
які не могли задовольняти потреби громадян.
Первинна профілактика передбачала заходи, що
спрямовувалися на збереження здоров’я здорових,
запобігання дії на організм людини шкідливих
чинників природного й соціального середовища.
Вторинна профілактика передбачала усунення
виражених чинників ризиків, які за певних умов
можуть призвести до виникнення, загострення
й рецидиву захворювання, зменшувала ризик
виникнення ускладнень, сприяла збереженню
працездатності. Мета третинної профілактики –
реабілітація після хвороби, лікування ускладнень
захворювань, компенсація втраченої функції та
збереження працездатності хворої людини.
Провідними закладами все більше ставали
поліклініки й амбулаторії. Їх утримання для держави
було вигіднішим (дешевшим), ніж стаціонарних
лікарень, і цілком відповідало усталеній практиці
врізання витрат з інших сфер на користь потреб
військово-промислового комплексу. У 1960–
1980-ті роки масово продовжували з’являтися
амбулаторно-поліклінічні установи (головним
чином у містах).
Диспансеризація мала виявляти хронічні
захворювання в пацієнта й призначити йому
відповідне лікування, яке в ідеалі повинно
продовжувати йому життя й поліпшувати його
ISSN 2218-4805
293
призначення комплексу оздоровчих дій.
Важливим напрямком діяльності лікувально-
профілактичних установ ставало відновлювальне
лікування. У 1970–ті роки в області була
організована анестезіолого-реанімаційна медична
допомога й спеціалізовані бригади швидкої
допомоги. Це сприяло введенню ранньої медичної
реабілітації. У 1971–1975 рр. на Чернігівщині для
хворих кардіологічного, неврологічного й інших
напрямків були створені спеціалізовані відділення
й лікарні відновлювального лікування. Тут не
лише проводилася медична реабілітація, але й
відновлювалася професійна працездатність.
Протягом 1960–1980–х років у Чернігівській
області здійснилося формування системи
санаторно-курортних установ. До неї входило три
санаторії-профілакторії, які перебували на балансі
промислових підприємства, два – на балансі
колгоспів і радгоспів, п’ять будинків відпочинку.
Відомим за межами області був санаторій «Остреч».
Одночасно в них могли відпочивати й лікуватися
3027 чол. [1, 108–109].
На середину 1970-х років в області функціонува-
ло 215 колгоспних профілакторіїв [7, 38]. Крім
того, на Чернігівщині діяло 222 фізіотерапевтичні
кабінети, 229 кабінетів лікування фізичними
методами у фельдшерсько-акушерських пунктах,
82 – у здоровпунктах [7, 38–40].
1975 року було відкрито перший в області
міжколгоспний санаторій «Десна» (с. Ладинка
Чернігівського району). Він спеціалізувався
на відновному лікуванні шлунково-кишкових
захворювань, периферійної нервової системи й
органів опорно-рухового апарату.
З метою запобігання захворюванням інфекцій-
ними хворобами санітарні лікарі й епідеміологи
області брали проби води в колонках, колодязях, во-
догонах, артезіанських свердловинах. Проводилися
хімічні аналізи, визначалися допустимі величини
вмісту мінеральних сполук тощо [4, 1–4].
Одним із напрямків роботи санітарно-
епідеміологічних установ був контроль за
санітарним станом населених пунктів. На
Чернігівщині були проблеми із забезпеченням
водопостачання значної кількості міст і сіл,
наявні випадки спалахів захворювань на черевний
тиф, дизентерію, дифтерію. 1967 року з 120
тис. населення Чернігова користувалися водою
з водогону лише 30 % [14, 3]. Близько 90 % сіл
області мали єдиним джерелом забезпечення
питною водою колодязь. Ще більшою проблемою
залишалося скидання стічних вод. У Чернігові,
Ніжині, Прилуках поступово будувалися
загальноміські очисні споруди. Водночас значна
частина стоків нагромаджувалась, завдаючи цим
самим навантаження на довкілля та погіршуючи
санітарні умови проживання.
В області відкривалися кабінети лікувальної
фізкультури, лікувально-фізкультурні диспансери.
При домінуванні лікувальної допомоги на дру-
гий план відходили напрями оздоровлення. Про-
паганда здорового способу життя зрештою була
малоуспішною. Кошти витрачалися на боротьбу з
алкоголізмом, наркоманією, курінням. Державні
рішення про необхідність розвитку фізкультури
й спорту часто носили декларативний характер.
1986 року на Чернігівщині у практику роботи
лікувально-профілактичних закладів вводили-
ся спеціальні програми, які передбачали оздо-
ровлення засобами фізкультури. В області діяв
лікувально-фізкультурний диспансер, де хворі про-
ходили реабілітацію після перенесення ускладнень
захворювання. Розпочалася підготовка відповідних
фахівців. Засоби просвіти, які мали за мету про-
пагувати здоровий спосіб життя, зрештою не мали
успіху за умов низького рівня в переважної части-
ни громадян медичної культури. На Чернігівщині
діяло 64 університети здоров’я, обласні ЗМІ вели
журнал «Ваше здоров’я» [10, 86–88].
У містах і селах області було мало привабливих
місць для занять фізкультурою. У фізичному
вихованні школярів залишалося чимало
формалізму. Ефективність цієї роботи залежала
від аматорських здібностей вчителів. 1989 року в
області займалися фізкультурою й спортом близько
103 тис. чол. Очевидно, що дані статистичних
органів були перебільшені. Працювало чотири
дитячо-юнацьких спортивні школи, 20 клубів для
дітей і підлітків. Вони використовували методичні
рекомендації: «Медичні аспекти фізичної культури
і загартовування», «Профілактика п’янства і
алкоголізму», «Боротьба з курінням і наркоманією»,
«Раціональне харчування» тощо [10, 1–88].
Профілактичною роботою на підприємствах, в
організаціях, установах займалися профілакторії.
Особливо важливою їх роль була на підприємствах,
де переважали шкідливі умови праці. На
Чернігівщині в досліджувані роки позитивну
роль у плані попередження професійних
захворювань відіграли профілакторії при комбінаті
«Хімволокно», фабриці первинної обробки вовни,
Ніжинському машинобудівному заводі [13, 2].
Радянська держава розглядала охорону здоров’я
як засіб підвищення загальної продуктивності
виробництва, впливу на робочу силу.
Перехід на суцільну диспансеризацію, що
розпочався після 1983 р., вніс зміни в чинну
лікувально-профілактичну систему. На першому
етапі диспансеризації впроваджувалися заходи,
пов’язані із задоволенням потреб щодо нагляду
за здоров’ям осіб з підвищеним ризиком
захворювань, за хворими на хронічні хвороби,
виявленням ранніх ознак патологічних змін,
несприятливих умов праці й побуту та вчасного
Сіверщина в історії України, випуск 7, 2014
294
виділялися для її утримання й розвитку фінансові
й матеріально-технічні ресурси. Лише 1979 року
область одержала 61 автомобіль, в тому числі 32
високої прохідності. 1989 року всі санітарно-
епідеміологічні станції були укомплектовані
лікарями. Постачався автотранспорт [9, 39].
Водночас санітарна служба постійно потребувала
лабораторного устаткування. Хронічно відчувався
брак електротермостатів та лабораторних реактивів
[4, 34–38; 19, 195–202].
1968 року в санітарно-епідеміологічних
установах області трудилися 97 санітарних лікарів,
33 епідеміологи, 40 бактеріологів, 10 хіміків із
вищою освітою та два інженери [1, 104].
Унаслідок Чорнобильської катастрофи значна
територія області (20 з 22–х районів) зазнала
радіоактивного забруднення: 1596 населених
пунктів, землі 563 колгоспів і радгоспів загальною
площею 1833 тис. га. Значно ураженими виявилися
шість районів: Чернігівський, Ріпкинський,
Козелецький, Семенівський, Корюківський
та Сосницький (208,4 тис. чол.). У структурі
медично-санітарної допомоги було створено
спеціальну службу для контролю над гамма-
фоном, радіонуклідами, продуктами харчування.
Діяло три рівні спостереження: республіканський,
обласний, місцевий [11, 66–67; 16, 157; 1, 221]. За
умов боротьби з наслідками трагедії різко зросли
потреби області у фахівцях. 1988 року залишалося
незайнятими 184 посади лікарів-терапевтів,
53 – лікарів-педіатрів, 33 – лікарів-стоматологів
тощо. Спостерігалась плинність фахівців. Молоді
лікарі не бажали їхати працювати в радіаційно
забруднену зону [3, 2].
Отже, лікувально-санітарна допомога, як
домінантний чинник організації охорони здоров’я
й надання медичних послуг, мала свою специфіку
й залежала від соціально-економічних заходів
держави. Влада, беручи на себе зобов’язання
щодо охорони здоров’я громадян, спрямовувала
свої зусилля на поліпшення умов праці на
виробництві, житлове будівництво. Були
створені умови для підвищення культурного й
санітарного рівня населення, удосконалювалася
система соціального забезпечення. Важливе
значення в охороні здоров’я громадян, лікуванні
та профілактиці різних захворювань відігравало
санаторно-курортне лікування, яке, зокрема,
проводилося на базі курортів, санаторіїв, будинків
відпочинку. Чернігівщина стала належним
відображенням цієї системи. У центрі особливої
уваги й турботи радянської держави було здоров’я
матерів та виховання дітей, яке здійснювалось у
дитячих лікувально-профілактичних установах:
санаторіях, поліклініках, лікарнях, дитячих
відділеннях. Це питання стане предметом
подальших розвідок.
Лабораторії санітарно-епідемічних станцій
працювали постійно. Лише 1979 року ними було
проведено 4875 бактеріологічних і 21712 хімічних
досліджень води й джерел водозабезпечення.
За їх рекомендаціями протягом року було
відремонтовано 1623 колодязі загального
користування [17, 28–29].
На кінець 1970–х років було охоплено
навчанням з основ санітарії і гігієни 138 тис. 770
чол. Щорічно фахівцями читалося близько 650
лекцій, публікувалися статті в засобах масової
інформації, транслювалися передачі по радіо,
демонструвалися кінофільми з питань здорового
способу життя, боротьби зі шкідливими звичками:
алкоголізмом, курінням [9, 1–3].
1979 року в Чернігові завершено будівництво
фтораторної установки для поліпшення якості
питної води, уведено чотири хлораторні та одну
знезалізувальну установки в районах [18, 66;].
Санітарна служба області постійно приділяла
увагу благоустрою шкіл і дитячих дошкільних
закладів. Поступово зростала кількість шкіл, що мали
центральний водогін і центральне опалення [17, 28–
29]. Щорічно проводилося більше 15 тис. хімічних і
бактеріологічних досліджень води відкритих водойм,
атмосферного повітря й ґрунту [8, 21–23, 27].
Протягом 1976–1979 рр. кількість населення,
що користувалося водою з центрального водогону,
збільшилася з 30 до 34,2 % [17, 28–29]. У цей період в
області було проведено паспортизацію артезіанських
свердловин, шахтних колодязів і джерел.
Протягом 1970–1980-х років в області було
введено в експлуатацію 15 каналізаційних очисних
споруд [13, 3].
Санітарно-епідеміологічні установи проводили
роботу стосовно поліпшення санітарної культури
населення: діяла обласна Рада санітарної освіти,
фахівці читали лекції перед спеціалістами,
громадянами з питань технології ефективної
профілактики інфекційних захворювань, медичної
допомоги при отруєннях отрутохімікатами,
способах попередження виробничого й побутового
травматизму. Працівники тваринницьких ферм
і харчових підприємств вивчали санітарний
мінімум [4, 1–4; 2, 98].
У 1970–1980-ті роки на Чернігівщині
зменшилося число захворювань на такі інфекційні
хвороби, як правець, коклюш, кір, скарлатина.
Проте значними залишалися прояви захворювань
на туляремію, зокрема в Щорському районі.
Вживалися заходи щодо ліквідації захворювання:
подвірні обходи з метою виявлення й лікування
хворих, профілактичні щеплення, госпіталізація
хворих, суцільна дератизація [6, 43].
Санітарно-епідеміологічна служба перебувала
на периферії лікувально-профілактичного
комплексу. Відповідно за залишковим принципом
ISSN 2218-4805
295
Посилання
1 Груша А.М., Дуля М.М. З історії медицини Чернігівщини
[Текст] / А.М. Груша, М.М. Дуля. – Чернігів, 1999. – 208 с.
2. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО),
ф. Р–5036, оп. 4,спр. 1426, 127 арк.
3. ДАЧО, ф. Р–5036, оп. 4,спр. 2875, 169 арк.
4. ДАЧО, ф. Р–5153, оп. 1, спр. 741, 152 арк.
5. ДАЧО, ф. Р–5153, оп. 1, спр. 907, 166 арк.
6. ДАЧО, ф. Р–5153, оп. 1, спр. 1058, 141 арк.
7. ДАЧО, ф. Р–5153, оп. 1, спр. 1283, 70 арк.
8. ДАЧО, ф. Р–5153, оп. 1, спр. 1395, 28 арк.
9. ДАЧО, ф. Р–5153, оп. 1, спр. 1427, 86 арк.
10. ДАЧО, ф. Р–5153, оп. 1, спр. 1596, 95 арк.
11. ДАЧО, ф. Р–5153, оп. 1, спр. 1667, 83 арк.
12. Жукова Н.Ф. Турбота про охорону здоров’я трудящих
[Текст] / Н.Ф. Жукова // Деснянська правда. – 1969. – 24
вересня. – С. 2.
13. Колесник Є. Ціна чистої води [Текст] / Є. Колесник //
Деснянська правда. – 1979. – 25 березня. – С. 3.
14. Тарнопольський В. Вода. Треба її берегти [Текст] /В. Тар-
нопольський // Деснянська правда. – 1967. – 1 березня. – С. 3.
15. Центральний державний архів громадських об’єднань
України (далі – ЦДАГО України), ф. 1, оп. 25, спр. 1689, 39 арк.
16. ЦДАГО України, ф. Р–2, оп. 17, спр. 4355, 323 арк.
17. ЦДАГО України, ф. Р–2, оп. 25, спр. 1358, 77 арк.
18. Центральний державний архів вищих органів влади та
управління України (далі – ЦДАВО України), ф. 342, оп. 17,
спр. 3554, 157 арк.
19. ЦДАВО України, ф. 342, оп. 17, спр. 3565, 211 арк.
Лавриненко Л.и. Лечебно-санитарная помощь как
элемент системы организации «охраны народного здоровья»
на Черниговщине в 1960–1980–е гг.
В статье проанализировано развитие лечебно-
санитарной помощи в системе охраны здоровья на Чернигов-
щине. Освещены вопросы внедрения диспансеризации, форми-
рования медицинской культуры, профилактики заболеваний,
восстановительного лечения и деятельности санитарно-
эпидемиологических учреждений.
Ключевые слова: охрана здоровья, лечебно-санитарная
помощь, диспансеризация, профилактика, санитарно-
эпидемиологические учреждения.
Lavrіnenko L.I. Medical and sanitary aid as part of the
system of «protection of public health» in Chernihiv region in
1960 – 1980
The article analyzes the development of health care in the health
system in Chernihiv. The questions of implementation of clinical
examination, the formation of medical culture, disease prevention,
treatment and restorative activity of sanitary-epidemiological
institutions are also enlightened in the article.
Key words: healthcare, medical and sanitary aid, clinical
examination, prevention, sanitation facility institutions.
13.03.2014 р.
УДК 785(477)
Г.П. Голяка
нароДно-інСтрУМентаЛЬне
МУЗикУваннЯ в Україні:
віДроДЖеннЯ траДиЦії
У статті розглядаються особливості традиції народно-
інструментального ансамблевого музикування українців.
Здійснюється пошук можливостей застосування такого виду
музикування в сучасній педагогічній практиці.
Ключові слова: ансамблева гра, музикування, традиція,
український народний танець.
Невід’ємною складовою національної музичної
культури України є народно-інструментальне ви-
конавство. Здавалося б, інструментальні традиції
нашого народу є достатньо вивченими сучасною
наукою. Проте існують артефакти, які, на нашу
думку, ще не отримали належного наукового
дослідження, зокрема, це стосується традиції гри
на українських народних інструментах. Актуаль-
ною в цьому ракурсі виявляється проблема вико-
ристання народного інструментарію в сучасному
музикуванні, а також опанування навичками гри
на ньому в закладах освіти не музичного спря-
мування. Саме тому метою даної статті є аналіз
панорами традиційного народного виконавства в
історичному аспекті та виявлення можливостей
його застосування в педагогічному процесі.
Вітчизняна наука має значні напрацювання
у вивченні традиційного інструментарію. Се-
ред ґрунтовних досліджень в першу чергу слід
назвати роботу корифея української культури
Г. Хоткевича «Музичні інструменти українського
народу» [10], книгу визначного етномузико-
лога І. Мацієвського «Музичні інструменти
гуцулів» [3], наукові розробки авторитетного
сучасного етномузиколога М. Хая «Музично-
інструментальна культура українців (фолкльорна
традиція)» [8] та монографію-збірник «Українська
інструментальна музика усної традиції» [9]. Пи-
тання інструментального виконавства в аспекті
тенденцій розвитку європейської культури розгля-
далися О. Трофимчуком [7]. Процеси відродження
традиційної української інструментальної музики
вивчав Б. Столярчук [6].
У монографічному дослідженні М. Хая,
присвяченому музично-інструментальній культурі
українців [9], сформульовано фундаментальні
положення щодо побутування інструментальної
автентики та принципів етнопедагогічних та
виконавсько-реконструктивних засад автентичної
традиційної інструментальної музики українців.
У роботі етномузиколог наголошує на важливості
збереження автохтонної інструментальної музики
у первинному її вигляді.
Згідно запропонованої відомим музичним
|