Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів
У статті розглядається місце літературно-публіцистичних здобутків глухівських канцеляристів у державотворчих процесах Гетьманщини другої половини XVII–ХVIII ст. Висвітлюється вплив «козацької історіографії» на риси національної ідентичності українців пізнішого часу. Підкреслено значення Глухова я...
Saved in:
| Published in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Date: | 2016 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2016
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128302 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів / В.В. Заїка // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 252-255. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859469743203811328 |
|---|---|
| author | Заїка, В.В. |
| author_facet | Заїка, В.В. |
| citation_txt | Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів / В.В. Заїка // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 252-255. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сіверщина в історії України |
| description | У статті розглядається місце літературно-публіцистичних здобутків глухівських канцеляристів у
державотворчих процесах Гетьманщини другої половини
XVII–ХVIII ст. Висвітлюється вплив «козацької історіографії»
на риси національної ідентичності українців пізнішого часу. Підкреслено значення Глухова як державної столиці гетьманів і духовно-культурного центру України зазначеного періоду.
В статье рассматривается место литературно-
публицистических достижений глуховских канцеляристов в
державотворческих процессах Гетманщины второй половины
XVII–ХVIII вв. Освещается влияние «казацкой историографии»
на черты национальной идентичности украинцев более позднего
времени. Подчеркнуто значение Глухова как государственной
столицы гетманов и духовно-культурного центра Украины указанного периода.
The article analyses the role of the literary and publicistic
achievements of the Hlukhiv offi ce clerks in the state developing
processes of the Hetman Ukraine in the second half of the 17th
century – 18th century. The infl uence of the «Cossack historiography»
on the national identity features of Ukrainians of the later period
is highlighted. The importance of Hlukhiv as the state capital of
Hetmans and the spiritual and cultural centre of Ukraine in the
mentioned period is stressed.
|
| first_indexed | 2025-11-24T06:20:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016
252
УДК 94(477):303.64.2«165/17»
В.В. Заїка
ЛІТЕРАТУРНО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ
ЗДОБУТКИ ГЛУХІВСЬКИХ
КАНЦЕЛЯРИСТІВ
У статті розглядається місце літературно-
публіцистичних здобутків глухівських канцеляристів у
державотворчих процесах Гетьманщини другої половини
XVII–ХVIII ст. Висвітлюється вплив «козацької історіографії»
на риси національної ідентичності українців пізнішого часу.
Підкреслено значення Глухова як державної столиці гетьманів
і духовно-культурного центру України зазначеного періоду.
Ключові слова: канцеляристи, «козацька історіографії»,
щоденник-хроніка, літопис, панегірик, бароковий історичний
роман, переказ, легенда, ціннісні орієнтири, національна
ідентичність.
Існування української автономної державності в
другій половині XVII–ХVIII ст. створило сприятливі
умови для еволюції національної культури.
Розширення зв’язків із Західною Європою, розбудова
держави потребували високоосвічених людей,
урядовців, канцеляристів, що сприяло розвитку
освіти і культурних зв’язків, піднесенню політичної
думки. Бурхливі події історії відобразились у
літературі, мистецтві, театрі, книгодрукуванні,
народній творчості.
Мета статті – систематизувати матеріали про
літературно-публіцистичні здобутки глухівських
канцеляристів та окреслити їхню роль в
державотворчих процесах Гетьманщини.
Дослідженням виникнення, походження, статусу
військових канцеляристів займалася О. Апанович.
Аналізуючи особовий склад Генеральної
військової канцелярії Гетьманщини ХVIII ст.,
вона кваліфікувала створений стан як особливе
коло української інтелігенції. На особливому
значення ролі глухівських канцеляристів в
українському державотворенні наголошував
академік О. Пріцак, виділяючи окремий період в
історії України – «доба глухівських канцеляристів».
Першими дослідниками козацьких літописів
були О. Бодянський, М. Костомаров, П. Куліш,
М. Максимович, Д. Чижевський, Т. Шевченко.
Пам’ятки історичної думки Гетьманщини
у складі рукописних збірників XVIII – початку
XIX ст., козацькі літописи як історичну, барокову
традицію козацького літописання, крайове та
козацьке компілятивне літописання як історико-
культурне явище розглянуто у працях В. Бєлашова,
В. Берези, А. Бовгиря, В. Вечерського, М. Возняка,
М. Грушевського, Д. Дорошенка, І. Дзири, Я. Дзири,
М. Корпанюка, В. Крекотеня, Д. Наливайка,
Т. Нікольченко, Ю. Нікольченка, Г. Павленко,
В. Руссова, Д. Чижевського, В. Шевчука та ін.
І .Франко перший з’ясував літературну
значимість козацьких літописів, привернувши до
них увагу як до художньо-літературних творів.
М. Грушевський доводив генетичну спорідненість
давньої української літератури зі «старою»
літературою. Генетичні зв’язки між давнім і новим
письменством досліджував С. Єфремов.
Літопис Самійла Величка досліджували
видатні вітчизняні та зарубіжні вчені: Д. Багалій,
М. Возняк, Д. Дорошенко, В. Іконніков, Г. Карпов,
М. Костомаров, О. Левицький, Ю. Луценко,
М. Максимович, М. Марченко, Д. Наливайко,
М. Петровський, М. Погодін, В. Сарапин, В. Соболь,
С. Соловйов, Д. Яворницький. М. Грицай,
Я. Дзира, Ф. Колесса, В. Крекотень, О. Мишанич,
Д. Чижевський, В. Шевчук. Вони приділили багато
уваги аналізу художніх особливостей цього твору.
Літопис Самовидця став об’єктом
дослідження істориків, літературознавців,
філологів, мовознавців, письменників: Д. Багалія,
О. Бодянського, М. Возняка, Я. Дзири,
В. Іконникова, М. Костомарова, О. Левицького,
М. Максимовича, І. Франка, Т. Шевченка,
Д. Яворницького та ін. Григорію Граб’янці і його
літопису присвячено праці Ю. Луценко.
Політичним та культурним центром України,
набувши статусу столиці Гетьманщини, у XVIII ст.
стає Глухів. У ньому розмістилася Генеральна
військова канцелярія разом з іншими вищими
урядовими установами. Як правило, канцеляристами
ставали сини старшини, котрі закінчували Києво-
Могилянську академію, дехто з них навчався у
західноєвропейських університетах. Вони виявляли
жвавий інтерес до історичного минулого України,
готували для себе рукописні збірники, в яких
уміщували уривки з рукописних або друкованих
книг літературного й історичного спрямування, в
тому числі ті, що стосувалися історії козаччини.
Укладачі рукописних збірників включали до них
також витяги з діаріушів-журналів Генеральної
військової канцелярії, часто робили власні
доповнення й уточнення [1, с. 94].
З-поміж урядовців Генеральної військової
канцелярії вийшло чимало державних і
культурних діячів. Фактично то був центр
підготовки нової української еліти, яка стояла
на світських позиціях, опанувала державне
мислення й мистецтво урядування. Багато дітей
козацької старшини здобувало тут кар’єру
на посадах військових канцеляристів. Для
їх вишколу у Глухові був навіть створений
спеціальний «канцелярський курінь» [2, с. 73].
На думку Омеляна Пріцака, стан військових
канцеляристів у Глухові XVIII ст. був носієм
історичної памяті та державницької свідомості
українського народу. Саме в цьому середовищі
виник феномен «козацької історіографії»,
повязаний із реалізацією конечної потреби
створення секулярної історії України [3].
ISSN 2218-4805
253
Твори генеральних канцеляристів посідають
надзвичайно важливе місце в інтелектуальній
спадщині української еліти зазначеної доби. Вони
відбивали історичні погляди, ціннісні орієнтири
світської інтелігенції, політичної культури, уявлень
про себе і сусідів, певною мірою вплинули на риси
національної ідентичності українців пізнішого часу.
На процес формування рис культурної
ідентичності канцеляристів впливали домінуючі
в суспільстві буденні уявлення, світоглядні сте-
реотипи, загальна духовна атмосфера, а також
публічні ритуали і церемонії, що відбувалися
на державному рівні як у гетьманській столиці
– Глухові, так в головних центрах імперії –
Петербурзі й Москві.
Щоденники генеральних канцеляристів
Миколи Ханенка «Діаріуш або Журнал»,
«Щоденник генерального хорунжого Миколи
Ханенка», Якова Марковича, Пилипа
Борзаківського, Павла Ладинського, члена Другої
малоросійської колегії українського філософа,
просвітника-демократа Якова Козельського,
багатотомні щоденники-хроніки невідомих
авторів стали новою формою літописання та
вираження національного патріотизму.
У ХVIІІ ст. у «вченій» культурі України
визначився стійкий інтерес до козацької теми.
Значний внесок у подібну літературу зробили
автори, на самосвідомість яких вплинуло
соціокультурне середовище військових
канцеляристів, насамперед С. Дівович, С. Величко,
С. Лукомський, П. Симоновський.
Одним із найвідоміших козацьких літописів
є «Літопис Самовидця» невідомого автора, яко-
го звуть «таинственнымъ анонимомъ» (видан-
ня київської «Временной комиссіи для разбора
древнихъ актовъ», Київ, 1878). Це, мабуть, був
український шляхтич, що служив при військовій
канцелярії й свої записи почав десь близько 70-х
років XVII ст. Оповідає автор про події, як само-
видець, особливо в другій половині своєї праці,
доведеної до 1702 р., але разом він дуже добре вмів
додержати й надзвичайно об’єктивного, просто
епічного тону, скупого на деталі особистого харак-
теру, зате багатого на цікаві громадські відомості.
Ця об’єктивність робить з літопису Самовидця
дуже цінне історичне джерело [4, с. 207]. Само-
видець підкреслює всенародний характер війни,
виділяє військовий талант Богдана Хмельниць-
кого, наголошує на його патріотизмі, сміливості,
витримці й авторитеті серед козацтва.
З історією Глухова пов’язане ім’я перекладача
Генеральної військової канцелярії Семена Дівовича,
автора віршованого діалогу «Розмова Великоросії з
Малоросією».
У діалозі між Росією і Україною головна увага
надана героїчній боротьбі українських козаків-
патріотів з турецькими, татарськими і польськими
ворогами, починаючи від перших кошових та
гетьманів і закінчуючи Розумовськими та їхньою
роллю в історі. Пафос цього твору полягає у визнанні
Малоросії як рівній Великоросії.
Матеріали щоденників, зроблені військовим
канцеляристом Миколою Ханенком, а також його
особистий щоденник, який він розпочав 1719 р.,
а закінчив на схилі літ, є цінним історичним
джерелом, що дає змогу досить добре простежити
риси авторської індивідуальності, що сформувалися
під впливом культурно-історичного середовища,
до якого входили освічені кола українського
суспільства, в тому числі військові канцеляристи.
Йдеться, зокрема, про впливи на них барокової
культури з увагою до вигадливих деталей, емблем,
символів, алегорій.
Наші козацькі літописи підвів під одне
спільне визначення М. Грушевський, назвавши
їх «літературою канцеляристів». Приналежність
до канцеляристів тільки давала змогу професійно
тримати в руках перо. Зводячи в єдине їхні
погляди, В. Шевчук робить висновок, що позицій
було здебільшого три: перша – старшинська, яка
підтримувала гетьманську владу і автономію як
вигідні собі і дивилася на всіх інших згори; друга –
шляхетська, яка була більше зацікавлена в царських
чи королівських дарунках і через це скоса дивилася
на гетьманську владу; третя – загальнокозацька, яка
дбала про інтереси цілого козацького стану [5].
Як вершини української історіографії по-
чатку XVIII ст. дослідники класифікують тво-
ри Григорія Граб’янки та Самійла Величка, які
в історіографічних нарисах отримали назву «ко-
зацьких літописів». Зв’язок з бароковою куль-
турою простежується у «літературизації» дже-
рельних текстів, акцентуванні надмірної уваги на
історичних подіях, благородних героях, контраст-
не представлення «добра» та «зла». Чільне місце в
творах відводиться опису екстремальних ситуацій,
героїки та моральних уроків історії [6].
Протягом усього XVIII ст. літопис Григорія
Грабянки був чи не найпопулярнішим серед
рукописної «козацької» літератури, що містила
історіографічні твори з більш чи менш вираженим
прагненням до художнього осмислення подій,
віршових комплексів, збірок офіційних документів,
пактів, статей, договорів тощо.
У передмові Григорій Грабянка у дусі
барокової поетики заявляє, що мета його праці
– загальна користь. Він, як і польські історики,
виводить генеалогію козаків від «праотця свого
Гомера, внука Ноєва» і від козарів (хозар). Народ
«малоросійський» походить від скитів та аланів.
Сплетення історичного і фантастичного теж указує
на барокову естетику літопису. Автор прагне
нагадати читачеві про колишню славу козацьку, що
Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016
254
було дуже важливим в умовах поступової втрати
Україною автономії [7].
Літопис Григорія Грабянки, вживаючи су-
часну термінологію, Ю. Луценко називає барок-
ковим історичним романом. Тут наявний широ-
кий спектр художніх засобів. Автор вводить у
свою розповідь вірші, напівлегендарні перекази.
На сторінках твору ми зустрічаємо такі властиві
для бароккових художніх творів особливості,
як поєднання символіко-алегоричного значен-
ня різних персонажів з історико-реалістичними,
використання прийомів контрасту, смакування
натуралістичних подробиць, пишні натюрморти,
несподівані метафори, нанизування епітетів і т. ін.
Відповідно до свого завдання – звеличення
Хмельницького і його доби – Грабянка написав
свій твір складною, сильно стилізованою під
церковнослов’янську українською книжною мовою
того часу. Архаїзуючи мову, автор прагнув досягти
високого, патетичного стилю розповіді, в яку все ж
проникли народнорозмовні елементи [8, с. 9].
Літопис Самійла Величка є не тільки Літописом,
але й історичним, і художнім, і публіцистичним
твором, збіркою документів автентичних і художніх
стилізацій під документ, антологією художніх
творів різних авторів. А насамперед – то витвір
духу самого С. Величка, велична пам’ятка, якій
немає рівних у тогочасній нашій культурі. Поруч з
І. Вишенським, Л. Барановичем, Ф. Прокоповичем,
Г. Сковородою, І. Фальківським С. Величко –
монументальна літературна постать [5].
Розглядаючи Величків твір на тлі світової
літератури, В.О. Соболь відзначає: «Своїм твором
С. Величко включився в розробку популярної в
європейській бароковій літературі теми руїни,
смерті, нищення, але осмислив її відповідно до
національної ментальності, послуговуючись
традиційно-вітчизняними, закоріненими у фольклор
та поетику давньоруських літописів, засобами» [9].
У цьому літописі вперше в українській
літературі подано систематизовані життєписи
гетьманів. Так само, як і для Граб’янки, для Величка
центральним сюжетом його історії виступають
події Хмельниччини. У політичному плані автор
послідовно відстоює ідеї українського автономізму,
наголошує на винятковій політичній ролі козацтва,
його шляхетності [5].
Центральною постаттю Величкового твору (як
і в інших козацьких літописах) виступає Богдан
Хмельницький. В ідеалізації образу Хмельницького
автор спирається на фольклор. У «Сказанії» гетьман
постає не тільки геніальним воєначальником,
а й блискучим промовцем. Величко порівнює
Хмельницького із біблійним Мойсеєм, неодноразово
підкреслюючи, що гетьман має особливий, даний від
Бога розум. Досить привабливим постає в літописі
образ легендарного кошового отамана Запорозького
Війська Івана Сірка, в чому особливо позначився
вплив української народно-поетичної традиції [7].
Джерела Літопису Самійла Величка – проблема
важлива і суперечлива. Метод їхнього використання
сам автор означив доволі просто: «Що в одному
джерелі не знайшов – доповнив з іншого» [5, с. 29].
Д. Багалій вважав, що автор Літопису вносив до
тексту цілі документи, які йому траплялися, бо не
любив і не хотів складати своє історичне оповідання
лише на основі переказів [10, с. 68].
Джерелами для літописця слугували літературні
твори різних авторів, зокрема панегірики, вірші,
епітафії, щоденники історіографів, описи битв,
усні перекази, легенди, особисті враження. Окремі,
уведені до Літопису тексти можна розглядати
як літературну антологію барокових традицій.
С. Величко надзвичайно чутливий і уважний і
до наративних джерел: активно використовує
українські народні перекази, легенди, думи,
пісні, особливо ті, які мають пряме відношення
до козацтва [11], часом прямо посилається на
розповіді старих людей [5].
Величкове переосмислення спадщини своїх
попередників органічно вписується в систему
загальноєвропейських барокових історико-
літературних здобутків, коли творча компіляція
і переклад надавали творові широти, цільності,
звучності завдяки творчому поводженню з
джерелами, нетрадиційному підходу до перекладу
як процесу. На думку Ю.М. Нікольченка, саме
вірогідність джерел, історична правдоподібність
змальованих у Літописі подій, явищ і постатей
суттєво вплинула на визначення його першості
серед шедеврів української історичної літератури
XVII–XVIII ст. [11].
Найстаріша книга, на яку посилається
С. Величко, – щоденник Окольського, друкований
у Кракові 1639 р. В огляді джерел він називає
«Війну домову» С. Твардовського, видану в Каліші
1681 р., і російський переклад книги С. Пуфендорфа
«Введение в историю европейскую», видану
в Петербурзі 1718 р. Крім того, він знайомий
з хроніками Гвагніна і Кромера, має анонімну
польську книжечку під назвою «Нужда з Бідою
з Польщі йде», користується «Синопсисом» і
«Скарбницею» І. Галятовського, видрукуваною
в Новгороді-Сіверському 1676 р., книжкою того
ж автора «Костел західній», відзначає праці
Д. Туптала, зокрема його знамениті «Четьї-Мінеї»,
перелічує праці М. Максимовича, Л. Барановича,
цікавиться книгами, що виходили в Росії, але
мали певне відношення до України («Катехізис»
у перекладі К. Істоміна, «Вечеря духовна»
С. Полоцького). Йому відомі друковані конституції
вільного екстраординарного сейму у Варшаві, поема
О. Бучинського-Яскольда «Чигирин», «Звільнення
Єрусалима» Т. Тассо, на основі якого він створив
ISSN 2218-4805
255
власну новелу, одну з кращих, які знає наше
старе письменство. Він подає уривок з астрономії
краківського астронома Ормінського, користується
краківськими газетами [5].
Як вихованець Київської академії, Величко
вільно оперує образами античної міфології,
добре ознайомлений із сучасними йому законами
риторики, знає закони версифікації, розрізняє
«гладкий» стиль від невправного, іронізує з
невправних віршів, тобто має певний і досить
вироблений літературний смак [5].
С. Величко писав свій Літопис складною
канцелярською мовою, яку можна назвати
й штучною, – такою мовою не розмовляв
ніхто. П. Житецький визначив її як «строкату,
причавлену при тому канцелярською рутиною,
з роздутим уявленням про козацьке наріччя». І
справді, С. Величко називає свою мову козако-
руською і визначає як козацьке наріччя. Перед
нами типова книжна українська мова, якою
широко користувалися як літературною тільки
на Україні в XVII–XVIII ст. Інша справа, що вона
залишалася мертвою, як мертвою була й сама ідея
витворювати якусь окремішу «наукову мову».
Але така практика існувала упродовж століть –
суміш української народної і старослов’янської,
густо пересипана полонізмами й латинізмами, з
фразою, будованою не без впливу латинської [5].
Годиться відмітити кілька рис Величкового
письма. Літопис написано, по суті, одностильово,
але нерівно. В текст уводяться часом легенди,
вірші, оповідання, а окремі частини звучать як
окремі оповідання (наприклад, опис Корсунської
битви, опис нападу турків на Запорозьку Січ,
облога Чигирина турками). Він уміє вести
розповідь, викликаючи у читача інтерес, а
насамкінець подає вражаючі сцени. Саме тому
деякі описи набувають особливої художньої
сили, наприклад, сцена загибелі І. Брюховецького
чи А. Мурашка. Завдяки об’єктивному викладу,
насиченості Літопису документами, такі введення
відіграють особливу естетичну роль [5].
Велика кількість і різносюжетність літературних
творів глухівських канцеляристіва свідчить про
значення Глухова не тільки як державної ставки
гетьманів (Суботів, Чигирин, Гадяч, Батурин), але і
як про духовно-культурну столицю України.
Посилання
1. Апанович О.М. Урядові службовці Гетьманщини –
українська інтелігенція XVIII ст. Український історичний
журнал. – 1997. – № 2. – С. 92–98.
2. Вечерський В.В., Бєлашов В. Глухів [Текст] / Віктор
Вечерський, Валерій Бєлашов. – К. : Абрис, 2003. – 165 с.
3. Пріцак О.Й. Мій шлях історика / Пріцак О. // Пріцак
О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. – К.;
Кембридж : [б. в.], 1991. – С. 62–78.
4. Єфремов С. Історія українського письменства / за ред.
М.К. Наєнка. – К., 1995. – 538 с.
5. Величко С. Літопис [Текст]: у 2-х т. / Самійло Величко:
пер. з кн. мови, вступ. стаття, комент. Валерій Шевчук; відп.
ред. О.В. Мишанич. – К.: Дніпро. 1991. – Т. 1. – 371 с.
6. Литвин В.М. Україна: хроніка поступу 2001–2010 / Відп.
ред. В.А. Смолій. НАН України. Інститут історії України. – К.:
«Наукова думка», 2011. – 407 с.
7. Береза І.Ю., Руссова В.М. Історія української літератури
(давня література): навчальний посібник. – Миколаїв : Вид-во
ЧДУ ім. П. Могили, 2011. – 171 с.
8. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки /
Пер. із староукр. – К.: Т-во «Знання» України, 1992. – 192 с.
9. Соболь В.О. Літопис Самійла Величка як явище
українського літературного бароко: [монографія]. – Донецьк:
Отечество, 1996. – 334 с.
10. Багалій Д. Нарис української історіографії: Літописи /
Дмитро Багалій. – К.: Друкарня Всеукраїнської Академії наук,
1923. – 138 с.
11. Нікольченко Т. М. Джерелознавчий аспект
дослідження літопису Самійла Величка / Т.М. Нікольченко,
Ю.М. Нікольченко // Вісник Маріупольського державного
університету. Сер.: Філософія, культурологія, соціологія. –
2012. – Вип. 4. – С. 59–66. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vmdu_fks_2012_4_12.pdf
Заика В.В. Литературно-публицистические достижения
глуховских канцеляристов
В статье рассматривается место литературно-
публицистических достижений глуховских канцеляристов в
державотворческих процессах Гетманщины второй половины
XVII–ХVIII вв. Освещается влияние «казацкой историографии»
на черты национальной идентичности украинцев более позднего
времени. Подчеркнуто значение Глухова как государственной
столицы гетманов и духовно-культурного центра Украины
указанного периода.
Ключевые слова: канцеляристы, «казацкая историогра-
фия», дневник-хроника, летопись, панегирик, барочный исто-
рический роман, пересказ, легенда, ценностные ориентиры,
национальная идентичность.
Zaika V.V. Literary and publicistic achievements of the
Hlukhiv offi ce clerks
The article analyses the role of the literary and publicistic
achievements of the Hlukhiv offi ce clerks in the state developing
processes of the Hetman Ukraine in the second half of the 17th
century – 18th century. The infl uence of the «Cossack historiography»
on the national identity features of Ukrainians of the later period
is highlighted. The importance of Hlukhiv as the state capital of
Hetmans and the spiritual and cultural centre of Ukraine in the
mentioned period is stressed.
Кey words: offi ce clerks, «Cossack historiography», daily
chronicle, historic chronicle, eulogy, Baroque historical novel, tale,
legend, values orientations, national identity.
09.03.2016 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-128302 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2218-4805 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T06:20:34Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Заїка, В.В. 2018-01-07T19:16:45Z 2018-01-07T19:16:45Z 2016 Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів / В.В. Заїка // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 252-255. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128302 94(477):303.64.2«165/17» У статті розглядається місце літературно-публіцистичних здобутків глухівських канцеляристів у державотворчих процесах Гетьманщини другої половини XVII–ХVIII ст. Висвітлюється вплив «козацької історіографії» на риси національної ідентичності українців пізнішого часу. Підкреслено значення Глухова як державної столиці гетьманів і духовно-культурного центру України зазначеного періоду. В статье рассматривается место литературно- публицистических достижений глуховских канцеляристов в державотворческих процессах Гетманщины второй половины XVII–ХVIII вв. Освещается влияние «казацкой историографии» на черты национальной идентичности украинцев более позднего времени. Подчеркнуто значение Глухова как государственной столицы гетманов и духовно-культурного центра Украины указанного периода. The article analyses the role of the literary and publicistic achievements of the Hlukhiv offi ce clerks in the state developing processes of the Hetman Ukraine in the second half of the 17th century – 18th century. The infl uence of the «Cossack historiography» on the national identity features of Ukrainians of the later period is highlighted. The importance of Hlukhiv as the state capital of Hetmans and the spiritual and cultural centre of Ukraine in the mentioned period is stressed. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Польсько-литовська доба та Гетьманщина Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів Литературно-публицистические достижения глуховских канцеляристов Literary and publicistic achievements of the Hlukhiv office clerks Article published earlier |
| spellingShingle | Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів Заїка, В.В. Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| title | Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів |
| title_alt | Литературно-публицистические достижения глуховских канцеляристов Literary and publicistic achievements of the Hlukhiv office clerks |
| title_full | Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів |
| title_fullStr | Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів |
| title_full_unstemmed | Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів |
| title_short | Літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів |
| title_sort | літературно-публіцистичні здобутки глухівських канцеляристів |
| topic | Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| topic_facet | Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128302 |
| work_keys_str_mv | AT zaíkavv líteraturnopublícističnízdobutkigluhívsʹkihkancelâristív AT zaíkavv literaturnopublicističeskiedostiženiâgluhovskihkancelâristov AT zaíkavv literaryandpublicisticachievementsofthehlukhivofficeclerks |