Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.)

У статті висвітлені співпраця міських думи та управи в справі покращення медичного обслуговування населення Ніжина, запровадження та контроль за дотриманням протиепідемічних заходів і санітарних норм. В статье рассматривается сотрудничество городской думы и управы...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Сіверщина в історії України
Date:	2016
Main Author:	Дмитренко, Н.М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2016
Subjects:	Нова історія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128337
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.) / Н.М. Дмитренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 350-354. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860109812235239424
author	Дмитренко, Н.М.
author_facet	Дмитренко, Н.М.
citation_txt	Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.) / Н.М. Дмитренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 350-354. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сіверщина в історії України
description	У статті висвітлені співпраця міських думи та управи в справі покращення медичного обслуговування населення Ніжина, запровадження та контроль за дотриманням протиепідемічних заходів і санітарних норм. В статье рассматривается сотрудничество городской думы и управы в вопросах создания системы медицинской помощи, доступной населению. Особое внимание уделено роли органов общественного управления в организации противоэпидемических мероприятий. Освещены объективные трудности внедрения санитарных норм и организации контроля за их соблюдением. The article considers cooperation of the City Council and the City Duma in the issue concerning the creation of the medical care system available to the population. Particular attention is paid to the anti-epidemic activity of the public management bodies. The objective difficulties of sanitary rules implementation and the organization of their observance control are illustrated.
first_indexed	2025-12-07T17:33:22Z
format	Article
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 350 кладалось на домовласників, але при цьому місто зобов’язувалось влаштувати стічні канави та впоряд- кувати осушені місця. Розглянувши запропоновані санітарною комісією заходи та визнавши їх ефек- тивними, дума та управа прийняли спільне рішення щодо поширення їх серед мешканців міста у формі інформаційних листків. Щоб надати документу ваги та засвідчити серйозність намірів у дотриманні цих санітарних норм, друкувався він за підписом міського голови М. Фальковського та членів управи Н. Ман- цова, (?) Шепеля та Ф. Подковщикова [2, арк. 24]. Влітку 1887 р. міська управа отримала цирку- лярного листа Чернігівського губернатора щодо правил утримання кішок, собак і запобігання випадків укусів людей лохматими безхатьками та розповсюдження хвороб. Деякі пункти цього доку- мента засвідчують гуманне ставлення до тварин та соціальну справедливість до людей: «На улицу со- баку выпускать только в наморднике, однако не ли- шающем их возможности пить. Введение поголовно- го сбора с владельцев собак, при чем налог этот мог бы в городах, где содержание собак составляет одну прихоть, быть большего, а в деревнях меньшего раз- мера, где есть надобность в собаках» [3, арк. 2]. У відповідь на лист губернатора управа виклала свої міркування з цього питання: «1) Все собаки, нахо- дящиеся вне двора и не имеющие намордник, ошей- ник или других знаков принадлежности их хозяевам, должны считаться бродячими. 2) Намордники при- годны только для собак цепных пород, как-то: догов, бульдогов, сеттеров и т.п. Что же касается дворовых собак, то таковые должны быть лишены возможно- сти бродить по улицам. 3) Всякий желающий иметь собаку или имеющий уже, должен предоставить в полицию сведения о том и получить значок, какой будет установлен Думой, внести немедленно в го- родской доход за породистую собаку 1 рубль в год, за дворовую – 50 копеек в год. Не сделавший этого, подлежит штрафу в тройном размере. 4) О случаях заболевания собак хозяин должен заявлять в поли- цию или ветеринару. Если бешеная собака нанесла вред кому-либо – расходы на лечение за счет хозяина собаки. 5) Уменьшению числа бродячих собак будет способствовать и запрет крестьянам и сельским обы- вателям брать в Нежин собак, привозя на базары и ярмарки продукты» [3, арк. 3]. У цей період частим явищем були епідемії, ви- никненню яких сприяли складні умови життя і праці, відсутність санітарно-гігієнічних знань. Кінець 70-х років ХІХ ст. позначився єпідемією дифтериту. Статистика захворювань в повіті була невтішною: смертність серед захворівших дітей 10-річного віку складала 26 %, серед дітей до 5-ти років – 68 % [4, арк. 15]. У 90-х роках ХІХ ст. набула поши- рення віспа та тиф. Наприкінці 1890 р. на засіданні міської думи вирішувалось питання закупівлі рідини Коха. Приватний лікар Розенгарт намагався отрима- УДК 94(477):352.07(331.451)«188/190» Н.М. Дмитренко НІЖИНСЬКЕ МІСЬКЕ ГРОМАДСЬКЕ УПРАВЛІННЯ У СПРАВІ «ЗБЕРЕЖЕННЯ НАРОДНОГО ЗДРАВІЯ» (ОСТАННЯ ЧВЕРТЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.) У статті висвітлені співпраця міських думи та управи в справі покращення медичного обслуговування населення Ніжина, запровадження та контроль за дотриманням протиепідемічних заходів і санітарних норм. Ключові слова: місцеве самоврядування, медицина, санітарія. Реалії сьогодення вимагають радикальних змін у системі органів місцевого самоврядування, по- вернення їм давно утрачених самоврядних функцій. Головною метою цих змін має бути створення такої структури органів міського громадського управління, яка б ефективно сприяла розвитку соціальної та екномічної складової суспільства. Необхідність усвідомлення наступниками досвіду управлінської культури зумовлює актуальність теми дослідження. Об’єктом даного дослідження є Ніжинські міські дума та управа в період модернізації міського громадського управління відповідно до Положень 1870 та 1892 років. Головну увагу в дослідженні приділено практичній співпраці міських думи та управи у справі створення доступної системи охорони здоров’я, запровадження низки лікувально- профілактичних заходів та санітарних норм. Дослідження даної проблематики можна зустріти в сучасних містознавчих студіях Є. Страшко, О. Рахно, В. Ємельянова, В. Кулик, О. Сидорович [1]. Враховуючи потреби городян у покращенні ме- дичного обслуговування та санітарного стану міста, у лютому 1879 р. міська дума прийняла рішення щодо створення постійної санітарної комісії з 6 членів – гласних думи. «Ее обязанностью есть сохранение народного здоровья», – як було зазначено у журналі засідань міської думи. Головою санітарної комісії був обраний думський гласний полковник П.Н. Жердєв, її членами стали П.Ф. Кушакевич, Я.П. Росланевсь- кий, В.П. Миловидов, П.О. Струсевич, П.Ф. Кордю- ков та К.Н. Руфін [2, арк. 24]. За місяць комісія нада- ла міській управі перелік профілактичних заходів бо- ротьби з можливим розповсюдженням епідемічних захворювань. Домовласників зобов’язували почисти- ти свої подвір’я, осіб, які ігнорували ці розпоряджен- ня, чекало складання актів з послідуючим покаран- ням. Разом з тим до таких порушників викликались підрядники для чистки подвір’я, але за рахунок влас- ника. Про стягнення грошей на користь підрядника подавались позови до мирового суду. Плоші, мо- сти (окрім Земського) та набережна прибирались за рахунок міської казни. Прибирання ж вулиць по- ISSN 2218-4805 351 капитала, собранного некогда греками на устройство Нежинской Греческой больницы и за упразднением греческого общества поступивших в распоряжение города, каковых поступает 150 рублей. Установка кружек в лечебнице, куда всякий приходящий по мере сил и желания мог бы опускать пожертвования. С развитием больницы с приходящих состоятельных больных может быть положена плата не свыше 15 копеек, как это установлено в Губернской лечебнице Полтавского земства» [6, арк. 4–5]. Усвідомлюючи, що утримання міста в чистоті запобігатиме виникненню та поширенню епідемічних захворювань, міська влада запрова- дила інститут санітарних попечителів. Ними оби- рались водомі та авторитетні люди (священики, громадські діячі, купці) із розрахунку 1 попечитель на 20 домів [7, арк. 15–16]. Кожен з них отримував «пам’ятку» за підписом міського голови, у якій виз- началось коло їх обов’язків: систематичний огляд дрорів, щотижневе надання в управу відомостей про їхній санітарний стан та наявність чи відсутність інфекційних захворювань на ввіреній їм ділянці міста. Вони мали право вимагати від господарів до- тримувати своє подвір’я у належному санітарному стані. З 1917 р. санітарний попечитель отримував в управі своєрідний «відкритий лист», що посвідчував його особу та права [8, арк. 9, 19]. У серпні 1897 р. вперше в місті була затвердже- на посада санітарного лікаря з окладом у 800 крб. на рік [9, арк. 2–2 зв.]. До цього функції санітарного лікаря виконував міський лікар. Робота санітарного лікаря регламентувалась положеннями інструкції, що була складена губернською санітарною комісією у жовтні 1897 р. [9, арк. 3]. Міська управа постійно здійснювала закупівлю медичного обладнання та дезинфікуючих засобів, виділяла кошти на роз’їзди лікаря, безкоштовне забез- печення ліками незаможних хворих [10, арк. 1–2]. Багато уваги в місті приділялось профілактиці інфекційних захворювань та запровадженню елемен- тарних санітарних правил. Публічні місця «прикра- шали» інформаційні листки («О мерах профилакти- ки против дизентерии», «Дезинфекция вещей», «До- машняя аптечка»). Серед ніжинців розповсюджува- лись брошури («Что делать, чтобы не заболеть холе- рой», «Как необходимо питаться в холерное время»), листки-звернення міського голови до мешканців з проханням утримувати своє подвір’я у належному санітарному стані [11, арк. 12–13]. Наприкінці ХІХ ст. у Ніжині розпочалося ство- рення ветеринарно-санітарної служби. Було запро- ваджено контроль за виробництвом м’яса, м’ясних продуктів та ковбасних виробів. Чернігівське гу- бернське правління поширило копію офіційної статті «Общие меры борьбы против распростране- ния чумы рогатого скота», надрукованої в «Урядово- му Віснику». У серпні 1885 р. міська дума прийняла ти повноваження на придбання у Берліні новітнього засобу по боротьбі з віспою. На засіданні розгор- нулась дискусія про доцільність закупівлі та за- стосування лімфи Коха. Заслухали думку гласного О.Г. Гржимайло: «Коховская лимфа есть новость в науке. Существует распоряжение правительства, где говорится, что опыты с лимфой Коха могут быть до- пущены лишь под строгим контролем правительства и личной ответственностью врача в правительствен- ных и общественных заведениях, коих научная об- становка вполне гарантирует применение средств и надлежащее наблюдение за результатами. В Нежине ж, коего научное богатство заключается в земской больнице и частной больнице Розенгарта, не дает права считать себя вполне вооруженными для при- менения лимфы Коха» [5, арк. 1, 4, 5–5 зв., 6, 7]. Вра- ховуючи незаперечність аргументів, Розенгарту було відмовлено у його клопотанні. Найбільш вагомим кроком місцевої влади у справі побудови системи медичного обслуговування було влаштування міської лікарні. Влітку 1893 р. міський лікар Г. Наркевич надав санітарно-виконавчий комісії проект створення міської лікарні, діяльність якої мусила будуватися на принципах доступності та безкоштовності надання медичної допомоги. Автор проекту вважав, що доступність медичної допомоги дозволить своєчасно виявляти всі випадки захворю- вань, а це суттєво вплине на маштаби розповсюдження епідемії. Серед головних завдань майбутньої лікарні було надання медичної допомоги незаможному на- селенню міста не тільки порадами, але й безкоштов- ними ліками та боротьба з епідеміями (професійне віспощеплення, спостереження за розвитком захво- рювання тощо) [6, арк. 1, 3]. В місті була створена спеціальна комісія, яка і зайнялась вивченням питан- ня спроможності міського бюджету фінансувати цю справу. Відомо, що не всі члени комісії підтримували ідею відкриття такої лікарні. Наприклад, Мойсей Ле- стровий, гласний міської Думи, пропонував з метою заощадження міського бюджету надати в допомогу земському лікарю міського лікаря та фельдшера, які б вели прийом хворих у земській лікарні в певні го- дини та за певну винагороду [6, арк. 6]. Наприкінці листопада 1893 р. комісія подала до управи доповідь щодо організації міської лікарні для амбулаторних хворих: «Исполняя возложенное по- ручение, комиссия имеет честь доложить Управе, что по ея мнению Городская лечебница должна быть расположена если не в центральной части города, то не вдали от центра. Необходимо помещение для вра- ча и фельдшера и, кроме того, 3 комнаты: ожидальня, кабинет врача и аптека. Врач работает с 9 часов до 13, в остальное время может заниматься частной практи- кой. На первый год устройства лечебницы потребует- ся из городских средств 2000 рублей, а в дальнейшем 1500 рублей. Комиссия полагает, что в возврат этих расходов городу могут идти проценты от греческого Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 352 М.П. Гомоляко, М.В. Висоцький, А.І. Литвинен- ко, Б.М. Лемперт. Головою комітету була обрана поміщиця М.Г. Троцина. Приміщення для облаш- тування лазарету надав ігумен Благовіщенського монастиря. 25 січня 1905 р. відбулось урочисте відкриття лазарету (п’ять кімнат на 15 ліжок). Що- денне відвідування та лікування хворих безкоштов- но взяли на себе лікарі Г.О. Лубченко та Г.А. Нар- кевич. По закінченні молебну присутні висловили бажання вносити щомісячно добровільні пожерт- ви. Одразу було зібрано близько 700 карбованців. Ініціативу підтримали ніжинські церкви, дво- рянське зібрання, купецький клуб, офіцери 42-ї артилеристської бригади, вчителі гімназій і шкіл. До вище означеної суми додали ще 2649 крб. 07 коп. Не залишилось осторонь ніжинське купецтво, яке робило пожертви не тільки грошима, але й про- дуктами та речами (Є.І. Дмитренко, І.І. Д’яченко). Лазарет функціонував майже півтора роки. За цей час на лікуванні перебувало близько 150 поране- них воїнів. У травні 1906 р. лазарет закрили. Його майно передали міському управлінню для покра- щення облаштування міської лікарні. Таким чином діяльність Тимчасового Комітету Червоного Хре- ста була припинена [16, арк. 1–32]. Однією з найважливіших справ медичного об- слуговування ніжинців залишалась боротьба з епідемічними захворюваннями. Перше 10-річчя ХХ ст. відмічено спалахами холери та тифу. Звичай- ною була сезонна епідемія дизентерії. Влітку 1901 р. міський лікар М.П. Галицький інформував управу про початок у місті епідемії, коли з 8 до 17 липня на облік було взято близько 60-ти хворих. При цьому у міській лікарні для таких хворих було передба- чено лише 8 ліжок [17, арк. 1]. Спільними зусилля- ми лікарів та членів міської управи були визначені методи боротьби з захворюванням: інформування населення щодо причин хвороби, профілактика та боротьба з її проявами. На місцевому ринку був встановлений бак з кип’яченою водою (залишається невідомим, у який спосіб відбувалось користування цією водою). На час епідемії було вирішено облаш- тувати тимчасові бараки на 10 ліжок кожний. При- йом хворих та їх лікування доручили інститутському лікарю І.М. Самойловичу зі штатом фельдшерів, яких запрошували на час епідемії [17, арк. 6–7]. Влітку 1901 р. від дизентерії у місті та передмістях померло близько 30 людей з 300 захворілих, тобто кожен 10-й [17, арк. 9–11, 14, 22, 28 зв.]. Близько 1905 р. в місті розпочалась епідемія хо- лери, яка загасала та знову спалахувала, триваючи до 1911 р. У місті були створені холерні бараки, під час піків захворювання винаймались приміщення у городян [17, арк. 3]. Але, як засвідчують архівні до- кументи, були випадки відмови надавати приватні приміщення для розміщення та лікування холер- них хворих. Так, ігуменя жіночого монастиря постанову, яка визначала правила перегону тварин (тільки залізницею). У пунктах вигрузки тварин «скотопромышленники» повинні були заздалегідь визначати місця для 10-денного карантину поголів’я, мали право випасати та забивати тварин тільки у до- зволених для цього місцях [12, арк. 2, 4, 8]. У червні 1900 р. земський ветлікар В. Ентін висловив своє занепокоєння з приводу відсутності могильника для хворих тварин: «Городом выделено два места для этих целей на Обжаровщине и в Канаве по Борзенскому тракту. Они должны быть закрыты, так как место на Обжаровщине соприкасается с ярмарочной площадью, а в Канаве – входит в область того места, где пасется городское стадо. Прошу выделить безопасное место для могильника и специальные подводы для вывоза павших животных» [13, арк. 5]. Ветлікар пропонував ввести контроль за продажем м’яса на місцевому базарі, висловився за категоричну заборону продажу «финнозного свиного мяса», тобто м’яса, що було заражено гельмінтами [14, арк. 1–1 зв.]. Міська управа брала на себе зобов’язання своєчасно інформувати населення про появу чергового спалаху епідемічних захворювань серед тварин та методи боротьби з ними [14, арк. 2]. Якщо в ході проведення ветеринарно-санітарного контролю виявлялися виробники м’ясних продуктів, що порушували існуючі правила, міська управа на- правляла до них листи наступного змісту: «До сведе- ния городской управы дошло, что Вы для своего заве- дения убиваете и покупаете свиные туши, не бывшие в ветеринарном осмотре и не оплаченные городским сбором. Вследствие этого городская управа преду- преждает вас не допускать убоя свиней у себя дома, а таковой убой производить в городских бойнях, а также покупать свиные туши, их части и сало только с городским клеймом. В противном случае городская управа вынуждена будет закрыть Ваше заведение, так как предметы Вашего приготовления недопустимы к продаже, как не обеспечивающие народного здравия. При этом управа предупреждает, что ревизии всех колбасных заведений будут частыми и внезапными. Городской голова М. Лилеев» [15, арк. 10–12]. Слід згадати і про діяльність відділення Чер- воного Хреста, яка особливо активізувалась з по- чатком російсько-японської війни 1904–1905 рр., коли до міста стали прибувати з Далекого Сходу евакуйовані хворі та поранені воїни. 9 січня 1905 р. голова відділення Червоного Хреста М.І. Лілеєв подав на обговорення до міської думі пропозицію Чернігівського губернатора щодо створення у Ніжині лазарету для поранених. В постанові зазна- чалось, що: для влаштування лазарету грошей у місті бракує, але багато громадян зможуть долучитися до цієї шляхетної справи. Так був створений Тим- часовий Комітет Червоного Хреста. Його членами стали К.Ф. Гельбке, М.М. Бережков, Г.І. Спаський, ISSN 2218-4805 353 10–11 % від всього бюджету (1908 – 13286 крб., 1909 – 15281 крб., 1910 – 16982 крб.). Лікування було безкоштовним. Програма також надавала відомості щодо кількості інфекційних хворих: у 1908 – не було, 1909 – 46 хворих на дифтерит, 61 – на тиф; 1910 – 1 хворий на кір, 4 – на скарлатину, 220 – на дифтерит, 3 – на віспу, 75 – на тиф та 24 хворих на туберкульоз [18, арк. 45–47]. В місті на початку ХХ ст. у дев’яти школах міста навчалось 847 учнів. Це вимагало від керівництва учбових закладів співвідносити учбовий план з мож- ливою небезпекою масового захворювання учнів. Занепокоєння стосовно поширення скарлатини вис- ловлювала власниця приватного учбового закладу Л. Родіонова: «Узнала, что на окраинах города по- явилась эпидемия скарлатины. Покорнейше прошу уведомить меня, не имеются ли больные скарлати- ной в тех районах и домах, где проживают ученики школы. Список при сем прилагается» [20, арк. 72]. У січні 1912 р. директор Ніжинського історико- філологічного інституту І.І. Іванов, керуючись ли- стом Попечителя Київського учбового округу, вніс на розгляд міського голови пропозицію скасувати заняття при температурі повітря нижче 25 градусів. Пропонувалось в таких випадках запроваджувати спеціальну сигналізацію [20, арк. 5]. Така турбота та пересторога зменшували ризик масових захворювань серед учнівської молоді. У жовтні 1918 р. Ніжинська міська дума затвер- дила Положення про міських районних лікарів. На відміну від попередніх років, призначення на посаду лікаря робила міська управа, вона ж його і звільняла за попередніми висновками санітарної комісії щодо його професійних якостей. Про бажан- ня залишити посаду лікар повинен був повідомити міську управу за 6 тижнів, про появу інфекційних хворих мав повідомити також міську управу. Управа надавала лікарю право покидати місто на термін не більше 4-х днів на місяць, але виключ- но за відповідним погодженням. Перевод на ро- боту в другий район, не робився без згоди лікаря. У разі хвороби місце за ним зберігалось протягом 4-х місяців зі збереженням заробітної плати, а ще 4 місяці без збереження зарплатні. Місто надавало лікарю транспорт під час медичних оглядів учнів шкіл міста. Прийом хворих міський лікар вів з 9 до 13 години, тяжкохворих приймав або відвідував на дому у всякий час. Хворі безкоштовно користува- лись допомогою лікаря, ліки ж безкоштовно отри- мували лише найбідніші з них [21, арк. 151]. Таким чином, співпрацю між думою та управою по розвитку системи охорони здоров’я можна вва- жати плідною. До позитивних кроків муніципальних органів влади треба віднести створення санітарної комісії, вироблення нею стратегії розвитку ме- дицини у місті, запровадження профілактичних протиепідемічних заходів та ветеринарно- Філаделфа аргументувала відмову находженням в той час у монастирі великої кількості людей (близь- ко 400 осіб), сусідство яких з хворими наражало їх на небезпеку [18, арк. 70]. На окремих умовах до- глядати холерних хворих залучали слухачок стар- ших курсів фельдшерсько-акушерської школи П. Буштедта: під час епідемії медичні сестри от- римували платню у розмірі 35 крб. на місяць (при догляді за незаразними хворими – 25 крб.); життя кожної з них під час епідемії було застраховане на 1000 крб. [18, арк. 49, 52, 58–59]. Для більш ефективного контролю над ситуацією, рішенням міської думи у листопаді 1909 р. місто було поділено на 9 санітарних дільниць (до того було 7), розроблялись узгоджені дії міста та повітової земської управи у боротьбі з епідеміями [18, арк. 8, 12]. Губернська влада час від часу надсилала керівні рекомендації, а іноді пропонувала допо- могу у вирішенні практичних питань – проведенні бактеріологічних досліджень в лабораторіях великих міст у разі виникнення труднощів діагностування холери або чуми [18, арк. 17]. Про- понувались курси підвищення кваліфікації міських лікарів в Інституті експериментальної медицини стосовно бактеріологічного діагностування холе- ри та проб місцевої води, але за рахунок місцевого бюджету [19, арк. 4]. У травні 1910 р. санітарно-виконавча комісія ухва- лила: «Собрать санитарных попечителей, вручить им инструкции и просить осмотреть участки. Городской думе разрешить делать отпуск воды для водовозов и жителей, берущих бочками, бесплатно из городской водокачки. Управу просить распорядиться, чтобы во всех колодцах, из которых берут питьевую воду, было при каждом ведро (не дозволяя брать воду сво- им ведром). Просить П. Буштедта разрешить слуша- тельницам старших классов участвовать в борьбе за прекращение эпидемии холеры. Возложить на город- скую управу оборудование специальных платформ для доставки в холерный барак больных. Умерших от холеры хоронить на Гончаровском глинище (на- ходится на приличном расстоянии от городской чер- ты). Внести в экстренное заседание Городской думы вопрос об ассигновании 2000 рублей на борьбу с хо- лерой. В виду приближающейся Троицкой ярмарки, установить медицинский надзор» [18, арк. 20–21]. Цінним джерелом у дослідженні питання організації медичного обслуговування населення є «Программа для собирания сведений о врачебно- санитарной организации и санитарном благоу- стройстве городов Черниговской губернии». До- кумент містить значний статистичний матеріал. Станом на 1910 р. у місті працювало 11 лікарів – 2 земських, 1 міський, 4 урядових, 4 приватних (населення міста становило понад 30 тис. осіб). Видатки на медчастину з міського бюджету рік від року збільшувались, але сума становила не більше Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 354 УДК 94(477):82-94 В.Дубровський «19» В.А. Казимір ЧЕРНІГІВЩИНА У МЕМУАРАХ ВАСИЛЯ ДУБРОВСЬКОГО Стаття присвячена мемуарам репресованого українського історика та громадського діяча В.В. Дубровського (1897−1966) про Чернігівщину. Ключові слова: В.В. Дубровський, Чернігів, спогади. Історична наука ХХІ століття характеризується антропоцентричністю та відродженням інтересу до навмисно «призабутих» за радянських часів осіб. До цього переліку безперечно належав і уродженець Чернігівщини − репресований історик та громадський діяч першої половини ХХ ст. − Василь Васильович Дубровський (1897−1966). Л. Биховський [1] та Г. Курас [2; 3] займалися впорядкуванням біографії В. Дубровського, О. Ко- валенко [4; 2; 5; 6] та В. Ткаченко [7] розглядали його постать у контексті розвитку краєзнавчого руху, І. Матяш − в галузі архівознавства [8], М. Дмитрієнко та О. Ясь присвятили розвідку його внеску в охорону пам’яток культури в Україні [9]. Водночас створений В. Дубровським цикл спогадів, який належать до кращих зразків вітчизняної ме- муаристики ХХ ст., ще й досі не був систематизо- ваний, оскільки оприлюднений фрагментарно й на сторінках важкодоступних для сучасного дослідника періодичних видань української еміграції. Відтак, метою даної розвідки є систематизація знайдених мемуарів В. Дубровського, які стосуються Чернігівщини. Народився В. Дубровський 19 травня 1897 р. у родині священика Василя Михайловича Дубровського, який помер за кілька місяців до народження сина. Удова назвала хлопчика на честь покійного батька та переїхала до сватів, де на затишній околиці Чернігова – Лісковиці Василь провів дитячі та юнацькі роки Навчався В. Дубровський, відповідно до ро- динних традицій, у Чернігівському духовному училищі (1906−1911 рр.) та Чернігівській духовній семінарії (1911−1915 рр.). Проте згодом він відмовився від духовної кар’єри і у 1915 р. вступив до Ніжинського історико-філологічного інституту князя О. Безбородька. У1919 р. В. Дубровський повернувся до рідного міста, де протягом п’яти наступних років поєднував написання дисертації з роботою в радянсь- ких установах та педагогічною діяльністю у середніх й вищих закладах освіти Чернігова [10, c. 28−30]. У березні 1924 р. В. Дубровський під керівництвом академіка Д. Багалія успішно захистив дисертаційне дослідження «Біглі селяни Лівобережної України в XVIII ст.» [11]. За його рекомендацією влітку 1925 р. В. Дубровський переїхав до Харкова, де з 1 червня санітарного контролю. Система медичного обслу- говування населення працювала і фінансувалась за рахунок міських коштів. Фактична сума видатків на медицину щорічно збільшувалась, але вона не перевищувала 10–11 % міського бюджету. Головна причина недостатньої ефективності цих кроків – обмежені фінансові можливості. Посилання 1. Ємельянов В. Міській голова // Ніжинський вісник. – 1992. – 14 січня; Страшко Є. До історії ніжинських муніципальних органів самоврядування (друга половина ХІХ ст.) // Ніжинська старовина. – 2007. – № 3, с. 60–64; Рахно О. Голова Чернігівської земської управи В.М. Хижняков: віхи життя та діяльності // Сіверянський літопис. – 2007. – № 5, с. 110–115; Кулик В. Ніжинська міська управа // Ніжинська старовина. – 2007. – № 3, с. 45–51; Сидорович О. Ніжинський міський громадський банк як складова частина економіки міста в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. // Ніжинська старовина. – 2010. – № 9, с. 112–120. 2. Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (далі – ВДАЧОН), ф. 340, оп. 1, спр. 1260. 3. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1262. 4. ВДАЧОН, ф. 342, оп. 1, спр. 617. 5. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1265. 6. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1267. 7. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1270. 8. ВДАЧОН, ф. 340,оп. 1, спр. 1273. 9. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1286. 10. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1264. 11. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1289. 12. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1261. 13. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1280. 14. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1282. 15. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1287. 16. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1290. 17. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1281. 18. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1292. 19 ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1293. 20. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1294. 21. ВДАЧОН, ф. 340, оп. 1, спр. 1404. Дмитренко Н.М. Нежинское городское общественное управление в деле «сохранения народного здравия» (последняя четверть ХIX – начало XX ст.) В статье рассматривается сотрудничество городской думы и управы в вопросах создания системы медицинской помощи, доступной населению. Особое внимание уделено роли органов общественного управления в организации противоэпидемических мероприятий. Освещены объективные трудности внедрения санитарных норм и организации контроля за их соблюдением. Ключевые слова: общественное управление, медицина, эпидемия, санитария. Dmytrenko N.M. The role of Nizhyn city public management in «maintenance of public health» (the last quarter of the XIX th – the beginning of the XX th century) The article considers cooperation of the City Council and the City Duma in the issue concerning the creation of the medical care system available to the population. Particular attention is paid to the anti-epidemic activity of the public management bodies. The objective diffi culties of sanitary rules implementation and the organization of their observance control are illustrated. Key words: public management, medicine, epidemic, sanitation. 14.03.2016 р.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-128337
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2218-4805
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:33:22Z
publishDate	2016
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
record_format	dspace
spelling	Дмитренко, Н.М. 2018-01-08T12:35:27Z 2018-01-08T12:35:27Z 2016 Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.) / Н.М. Дмитренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 350-354. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128337 94(477):352.07(331.451)«188/190» У статті висвітлені співпраця міських думи та управи в справі покращення медичного обслуговування населення Ніжина, запровадження та контроль за дотриманням протиепідемічних заходів і санітарних норм. В статье рассматривается сотрудничество городской думы и управы в вопросах создания системы медицинской помощи, доступной населению. Особое внимание уделено роли органов общественного управления в организации противоэпидемических мероприятий. Освещены объективные трудности внедрения санитарных норм и организации контроля за их соблюдением. The article considers cooperation of the City Council and the City Duma in the issue concerning the creation of the medical care system available to the population. Particular attention is paid to the anti-epidemic activity of the public management bodies. The objective difficulties of sanitary rules implementation and the organization of their observance control are illustrated. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Нова історія Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.) Нежинское городское общественное управление в деле «сохранения народного здравия» (последняя четверть ХIX – начало XX ст.) The role of Nizhyn city public management in «maintenance of public health» (the last quarter of the XIX th – the beginning of the XX th century) Article published earlier
spellingShingle	Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.) Дмитренко, Н.М. Нова історія
title	Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.)
title_alt	Нежинское городское общественное управление в деле «сохранения народного здравия» (последняя четверть ХIX – начало XX ст.) The role of Nizhyn city public management in «maintenance of public health» (the last quarter of the XIX th – the beginning of the XX th century)
title_full	Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.)
title_fullStr	Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.)
title_short	Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.)
title_sort	ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть хіх – початок хх ст.)
topic	Нова історія
topic_facet	Нова історія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128337
work_keys_str_mv	AT dmitrenkonm nížinsʹkemísʹkegromadsʹkeupravlínnâuspravízberežennânarodnogozdravíâostannâčvertʹhíhpočatokhhst AT dmitrenkonm nežinskoegorodskoeobŝestvennoeupravlenievdelesohraneniânarodnogozdraviâposlednââčetvertʹhixnačaloxxst AT dmitrenkonm theroleofnizhyncitypublicmanagementinmaintenanceofpublichealththelastquarterofthexixththebeginningofthexxthcentury

Ніжинське міське громадське управління у справі «збереження народного здравія» (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.)

Institution

Similar Items