Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба
У статті йдеться про підтвердження дворянства генеральним обозним Війська Запорозького Я.Ю. Лизогубом у 1731–1733 рр. Проаналізовано текст грамоти на дворянство канівському полковнику Я.К. Лизогубу 1667 р. та спростовано відомості щодо нобілітації роду Лизогубів польським королем Яном ІІ Казимир...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сіверщина в історії України |
|---|---|
| Datum: | 2017 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2017
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128633 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба / Е.Л. Міден // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 169-172. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-128633 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Міден, Е.Л. 2018-01-12T18:54:39Z 2018-01-12T18:54:39Z 2017 Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба / Е.Л. Міден // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 169-172. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128633 929.522.1(477) «16/17»Лизогуб Я.Ю. У статті йдеться про підтвердження дворянства генеральним обозним Війська Запорозького Я.Ю. Лизогубом у 1731–1733 рр. Проаналізовано текст грамоти на дворянство канівському полковнику Я.К. Лизогубу 1667 р. та спростовано відомості щодо нобілітації роду Лизогубів польським королем Яном ІІ Казимиром. В статье рассмотрено подтверждение дворянства генеральным обозным Я.Е. Лизогубом в 1731–1733 гг. Проанализирован текст грамоты на дворянство каневскому полковнику Я.К. Лизогубу 1667 г., а также опровергнута информация о нобилитации рода Лизогубов польским королем Яном ІІ Казимиром. The article considers the confirmation of nobility by the General- Quartermaster Yakiv Yu. Lyzohub in 1731–1733. It has been analyzed the text of a charter of ennoblement (1667) to Kanivian Polkovnyk Yakiv K. Lyzohub and refuted information about the ennoblement of Lyzohub’s family by Polish king John II Casimir. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Сіверщина в історії України Польсько-литовська доба та Гетьманщина Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба Дело о подтверждении дворянства генерального обозного Войска Запорожского Якова Ефимовича Лизогуба An act about the confirmation of nobility by the General-Quartermaster in Zaporizhya Army Yakiv Yu. Lyzohub Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба |
| spellingShingle |
Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба Міден, Е.Л. Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| title_short |
Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба |
| title_full |
Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба |
| title_fullStr |
Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба |
| title_full_unstemmed |
Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба |
| title_sort |
справа про підтвердження дворянства генерального обозного війська запорозького якова юхимовича лизогуба |
| author |
Міден, Е.Л. |
| author_facet |
Міден, Е.Л. |
| topic |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| topic_facet |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| publishDate |
2017 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сіверщина в історії України |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| format |
Article |
| title_alt |
Дело о подтверждении дворянства генерального обозного Войска Запорожского Якова Ефимовича Лизогуба An act about the confirmation of nobility by the General-Quartermaster in Zaporizhya Army Yakiv Yu. Lyzohub |
| description |
У статті йдеться про підтвердження дворянства генеральним
обозним Війська Запорозького Я.Ю. Лизогубом у 1731–1733 рр.
Проаналізовано текст грамоти на дворянство канівському полковнику
Я.К. Лизогубу 1667 р. та спростовано відомості щодо нобілітації
роду Лизогубів польським королем Яном ІІ Казимиром.
В статье рассмотрено подтверждение дворянства генеральным
обозным Я.Е. Лизогубом в 1731–1733 гг. Проанализирован текст грамоты
на дворянство каневскому полковнику Я.К. Лизогубу 1667 г., а также
опровергнута информация о нобилитации рода Лизогубов польским
королем Яном ІІ Казимиром.
The article considers the confirmation of nobility by the General-
Quartermaster Yakiv Yu. Lyzohub in 1731–1733. It has been analyzed
the text of a charter of ennoblement (1667) to Kanivian Polkovnyk Yakiv
K. Lyzohub and refuted information about the ennoblement of Lyzohub’s
family by Polish king John II Casimir.
|
| issn |
2218-4805 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128633 |
| citation_txt |
Справа про підтвердження дворянства генерального обозного Війська Запорозького Якова Юхимовича Лизогуба / Е.Л. Міден // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 169-172. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT mídenel spravapropídtverdžennâdvorânstvageneralʹnogooboznogovíisʹkazaporozʹkogoâkovaûhimovičalizoguba AT mídenel deloopodtverždeniidvorânstvageneralʹnogooboznogovoiskazaporožskogoâkovaefimovičalizoguba AT mídenel anactabouttheconfirmationofnobilitybythegeneralquartermasterinzaporizhyaarmyyakivyulyzohub |
| first_indexed |
2025-11-25T22:20:41Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:20:41Z |
| _version_ |
1850563202689007616 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
169
УДК 929.522.1(477) «16/17»Лизогуб Я.Ю.
Е.Л. Міден
СПРАВА ПРО ПІДТВЕРДЖЕННЯ ДВОРЯНСТВА
ГЕНЕРАЛЬНОГО ОБОЗНОГО ВІЙСЬКА
ЗАПОРОЗЬКОГО ЯКОВА ЮХИМОВИЧА ЛИЗОГУБА
У статті йдеться про підтвердження дворянства генеральним
обозним Війська Запорозького Я.Ю. Лизогубом у 1731–1733 рр.
Проаналізовано текст грамоти на дворянство канівському полковнику
Я.К. Лизогубу 1667 р. та спростовано відомості щодо нобілітації
роду Лизогубів польським королем Яном ІІ Казимиром.
Ключові слова: Лизогуби, нобілітація, грамота на дворянство.
Яків Юхимович Лизогуб (1675–1749) відігравав важливу
роль у внутрішній та зовнішній політиці Української
козацької держави, обіймаючи вищі державні посади
генерального бунчужного у 1713–1728 рр., генерального
обозного 1728–1749 рр., неодноразово виконував обов’язки
наказного гетьмана під час військових кампаній. З 1734 р.
і до 1749 р. він очолював українське представництво у
Правлінні гетьманського уряду – вищому органі влади,
який було створено після смерті гетьмана Д.П. Апостола
на вимогу імператриці Анни Іванівни. Я.Ю. Лизогуб
активно сприяв відновленню гетьманства і обранню на цю
посаду К.Г. Розумовського. У 1740–1743 рр. генеральний
обозний очолював комісію, яка мала за мету проведення
кодифікації правових норм, що діяли у межах Лівобережної
Гетьманщини. Результатом діяльності комісії стала перша
збірка правових норм, відома під назвою «Права, по
которым судится малороссийский народ» (1743).
Незважаючи на значний внесок Я.Ю. Лизогуба в
розвиток української державності, його особистість та
життєвий шлях комплексно досліджувались лише у роботах
О.М. Лазаревського, С.О. Павленка та Н.Є. Самохіної. Окремо
варто відзначити генеалогічні розвідки В.Л. Модзалевського
та В.В. Кривошеї щодо родоводу генерального обозного.
Однак, до нашого часу залишався поза увагою сам процес
підтвердження Я.Ю. Лизогубом прав на дворянство. Саме
тому метою даної публікації і є запровадження до наукового
обігу документів з фондів Російського державного архіву
давніх актів щодо надання підтверджувальної грамоти
на дворянство Я.Ю. Лизогубу в 1733 рр. Архівна справа
складається з 7 аркушів і охоплює доволі затяжний процес
заміни підтверджувальної грамоти на дворянство у зв’язку
з тим, що оригінал «за давностю лет» [1, арк. 1] став
малопридатним для подальшого використання. Прохання
від Я.Ю. Лизогуба було отримано у канцелярії імператриці
Анни Іванівни 3 жовтня 1731 р. [1, арк. 1], а копія грамоти
була видана лише 18 жовтня 1733 р. [1, арк. 7 зв.].
Перші три аркуші містять звернення Я.Ю. Лизогуба до
імператриці, а також копію грамоти на дворянство, яка була
надана у лютому 1666 р. царем Олексієм Михайловичем
канівському полковнику Я.К. Лизогубу, діду генерального
обозного. За класифікацією палеографа І.М. Каманіна,
текст написаний українським скорописом третього періоду.
Чітко видно чотири різні почерки: двох канцеляристів,
лохвицького сотника та самого Я.Ю. Лизогуба. На першому
аркуші (прохання) наявний почерк козацького канцеляриста
без зазначення імені, який написав майже весь текст, окрім
останньої фрази «к Сей Челобитной Енералний Обозний Яков
Лизогуб руку приложил» [1, арк. 1]. На наступних двох арку-
шах вміщено текст грамоти, написаний сотником Лохвиць-
ким В.В. Стефановичем, що підтверджує запис «Сію копію
писал сотник Лохвицкій Василей Стефанов [підпис сотника]».
Далі запис з нового рядка тим же почерком, але іншим
чорнилом: «и руку приложил. А подленную К Себе взял»
[1, арк. 3]. Ймовірність написання тексту самим сотником
опосередковано підтверджує той факт, що В.В. Стефанович
входив до вже згаданої Кодифікаційної комісії, яка укладала
«Права, по которым судится малороссийский народ». Тому він
міг особисто виконати завдання на прохання генерального
обозного Я.Ю. Лизогуба. Останнім записом є речення
четвертим почерком «С Подлинною читал Канцелярист
Василеи Леонтьев».
Четвертий аркуш справи містить коротку «Выписку о
дворянстве Якова Лизогуба». Вона уточнює дату отримання
оригіналу грамоти на дворянство канівського полковника
Я.К. Лизогуба – 4 лютого 1667 р. [1, арк. 4]. Спершу в до-
кументі наведено стислий зміст грамоти, але подальший
текст щодо Я.Ю. Лизогуба вартий уваги: «І ныне Генералной
обозной Яков Ефимов сын Лизогуб бьет челом, что ему оной
Яков Кондратьев сын Лизогуб дед, і данная ему грамота
ныне у него обозного і обветшала. І что б за верные предков
ево і ево обозного службы, ту данную деду ево грамоту ему
обозному і всему роду их і потомству ея імператорського
Величества грамотой подътвердить с приложением гербу их
шляхетского, которой імеется у них іздревле» [1, арк. 4 зв.].
П’ятий аркуш справи репрезентує копію указу імператриці
Анни Іванівни від 18 жовтня 1733 р., згідно з яким
генеральному обозному Я.Ю. Лизогубу була надана копія
грамоти на дворянство. Наводимо текст документа повністю:
«По Указу Ея Императорского Величества в колегии
іностранных дѣл рѣшено по челобитью обозного Генерального
Якова Лизогуба Грамоту Блаженные памяти Его величества
Гдря цря Алексея Михаиловича Самодержца Всеросїиского
данную в 1775м году дѣду его Якову Лизогубу на дворянство
подтвердить Грамотою Ея Імператорского величества
в которои написать следующее. Божею Млстию мы Анна
імператрица і Самодержавица всеросиїская і протчая і
протчая і протчая. Ізвѣстно і вѣдомо да будет что воиска
нашего запорожского обоих сторон Днепра їз генералнои
старшины обознои Яков Евфимов сын Лизогуб в нашеи
колегїи Іностранной [слово нерозбірливо] донес и преложил
нашого Гсдря дѣда цря Алексея Михаиловича Самодержца
Всеросіиского Грамоту 7175 году данную каневскому
полковнику Якову Кондратьеву сыну Лизогубу (дѣду ево обозного
Генералного Якова Лизогуба) за службу его на дворянство і
всеподданеише он, Генералнои Обознои Яков Лизогуб, нас
просит о подтверждении того дворянства ему обозному Якову
Лизогубу і дѣтям і потомству его. И сего ради мы великая
Гсдрня наше імператорское величество его Генералного
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
170
Обозного Якова Лизогуба за ево Службу в чину Генералного
обозного оказанную Всемлстивешеи жалуем і подверждаем
ему дѣтям і потомству ево данню вышеобявленную Грамоту
дѣда ншего Гсдря Его црского Величества на дворянство
повелѣвая всѣм ншим подданным ево Якова Лизогуба дѣтеи
і потомство ево во дворянех признавать і почитать, а ему
Якову Лизогубу і дѣтям і потомству ево получа сию ншу
Імператорскую Млсть Служить нам Великои Гсдрнъ нашому
імператорскому величеству вѣрно і непоколъбимо как вѣрныи
і добри слуга принадлежит. Дан в Санкт Питербурхе із нашеи
Гсдрственнои колеги іностранных дел за нашею Гсдрственною
Печатью» [1, арк. 5–5 зв.].
Указ було підписано імператрицею 18 жовтня 1733 р.,
копію завірив канцелярист «Василей Леонтьев» [1, арк. 5 зв.].
На шостому та сьомому аркушах справи дублюється
іншим почерком вищенаведений текст копії указу. Виняток
складає важливе уточнення наприкінці: «Такова грамота
писана на паргаминѣ в лист. І запечатана Гсдрственною
средней печатю в ковчегѣ, [два слова написано нерозбірливо]
золотом» [1, арк. 7 зв.]. Завірив означену копію канцелярист
«Гаврило Головкин» [1, арк. 7 зв.].
Привертає увагу текст під назвою «Копия грамоти данной
на дворанство Якову Лизогубу Каневскому полковнику»:
«Вкією Млостію Мы Великій Гсдръ цр и великій князь Алексій
Михайловичъ всея Великія, Малія и Белія Россіи, Самодержец
Московскій, Кіевскій, Владимерскій, Новгородскій, цр Казан-
скій, цр Астраханскій, цр Сівірскій, Гсдр Псковскій и великій
Князь Литовскій, Смолянскій, Тверскій, Волинскій, Подолскій,
Югорскій, Пермскій, Вятцскій, Болгарскій и иних, Гсдръ и Ве-
ликій Князь Новагорода, Низовскіе Земли, Черніговскій, Резан-
скій, Полоцскій, Ростовскій, Ярославскій, Белоозерскій, Удор-
скій, Обдорскій, Кондийскій, Витяпскій, Мстиславскій и всея
севернія страни, повелитель и Гсдр … Земли Карталинскихъ и
… повелитель црей и Кабардинскія Земли, Черкаских и Горских
князей и Інних многих Гдрств и Земель Восточних и Западних
и Северних отчич и дідич и наследник и Гдр и обладатель.
Пожаловали Есма ншего црского Величества Войска
Запорожского Каневского полковника Якова Кондратьевича
Лизогуба за его к нам Великому Гдру, к ншему црскому
Величеству многія службы как под ншею Гдрскою
високодержавною Рукою учинила в подданство предков нших
великих Гдрей Князей Россійских и нша црского величства
отчина Малая Россія и он Яков служил нам Великому Гдрю
ншему црскому величеству исполняя свое обещаніе верно
и против неприятелей стоял твердо и мужественно не
склоняясь ни на какїя непрїятелскіе прелести и подсилки и
бился нещадя гловы своей и поиски многіе над неприятели
чинил и за те его службы и раденїе Мы Великий Гсдр нше
црское величество велимі его Якова написат во дворяна и сю
ншу црского величества жалованную грамоту на дворанство
дать велимі и ему Якову видя к себе ншу црского вличества
Млсть и жаловане и впредь намъ Великому Гдрю Црю и
Великому Князю Алексею Михайловичю всея Великія и Малія и
Белія Россїи Самодержцу нашему црскому величеству и ншимъ
Гсдрским детям благоверному цревичю и великому князю
Алексею Алексеевичю всея Великія и Малія и Белїя Россїи и
благоверному цревичю и великому князю Феодору Алексеевичю
всея Великїя и Малія и Белія Россіи и благоверному цревичю и
великому князю Симеону Алексеевичю всея Великія и Малїя и
Белїя Россїи и блговерному цревичю и великому князю Їоанну
Алексеевичю всея Великїя и Малїя и Белія Россїи Ї ншим
Гдрским наследникам потому ж служити верно и всякаго
добра хотети и над неприятели промисл чинити и бытии в
ншей Гдрской воле и в послушанїи. А верная ево служба у нас
Великаго Гсдря у ншего црского величества никогда забвенна
не будет. Дана ся нша Црского величества жалованная
Грамота в ншем црствующем великом граде Москве лета
от созданія мира #зрое [2] февраля [число пропущено] дня.
Место Гдрственной болшой печати.
На обороте на томже листе с другой сторони подписано:
Бжіею млситію Велїкій Гдрь црї и Великій князь Алексей
Михайлови всея Великія и Малія и Белія Россіи Самодержец.
Сію копію писал сотник Лохвицкій Василей Стефанов
и руку приложил. А подленную к себе взял.
Подлинною читал канцелярист
Василеи Леонтьев» [1, арк. 2–3].
Варто зробити кілька важливих уточнень щодо тексту
грамоти та її значення. Цей документ 1667 р. є, де-
факто, другою грамотою на дворянство Я.К. Лизогубу.
29 січня 1667 р. від гетьмана І.М. Брюховецького до
Москви було направлено посольство на чолі з канівським
полковником Я.К. Лизогубом і канцеляристом Генеральної
Військової канцелярії К.І. Мокрієвичем. У 30-й статті
надісланих до царя прохань повідомлялося «о жалованной
государевой грамоте полковнику Каневскому, которая во
время Переясловских бунтов сгорела» [3, c. 163]. Тобто геть-
ман звертався з проханням до царя надати замість втра-
ченої жалувану грамоту «Якову Лизогубу на дворянство
и на поместье» [3, c. 163]. Резолюція царя свідчила:
«Полковнику дать грамота с прежняго отпуску, взяв у него
сказку, за рукою» [3, c. 163]. З вищенаведеного зрозуміло,
що Я.К. Лизогуб втратив оригінал грамоти на дворянство
під час повстання козаків Переяславського полку у 1666 р.
Отримати вперше грамоту на дворянство Я.К. Лизогуб
міг у період з жовтня 1665 р. (підписання Московських
статей І.М. Брюховецького) до липня 1666 р. (повстання
в Переяславі). Підписання Московських статей, котрі
значною мірою знівелювали автономію Лівобережного
Гетьманату у складі Московського царства, заклало
передумови для отримання генеральною старшиною та
полковниками дворянського статусу.
Явного підтвердження перебування Я.К. Лизогуба
у Москві чи отримання ним грамоти в 1665 р. не
виявлено. Маємо розпис 1665 р. «кому имяны велено дать
ISSN 2218-4805
171
великого государя жалованные грамоты на дворянство
и на маетности и на мелницы» під час візиту до Москви.
Список старшини докладний, але Я.К. Лизогуб серед
нобілітованих відсутній. Грамоти і маєтості були надані в
першу чергу «Гетману на Шептаковскую деревню в вечное
владенье. Полковнику Переяславскому Данилу Ермоленку.
Нежинскому полковнику Матвею Винтовке. Полковнику
Киевскому Василью Дворецкому. Полковнику Лубенскому
Григорью Гамалею. Полковнику Черниговскому Демьяну
Игнатенку. Полковнику Прилуцкому Лазарю Горленку.
Полковнику Плотавскому Григорью Витязенку. Полковнику
Мирогородцкому Демьяну Постоленку. Полковнику
Стародубскому Леонтію Острянину. Судье восковому
Петру Забеле. Писарем генеральным: Степану Гречаному,
Захару Шійкееву. Каневского Успенского монастиря
ігумену. Протопопу Переяславскому. Гадицким мещаном.
Стародубцом, сотнику Почепскому. Любецким мещаном.
Каневскому Успенского монастыря о милости» [3, c. 15].
Тим не менше, на завершальному етапі козацького
посольства 1665 р. відомо про прохання І.М. Брюховецього до
царя, «чтоб всякому полковнику, а именно: Переялавскому,
Нежинскому, Киевскому, Лубенскому, Черниговскому,
Прилуцкому, Плотавскому, Мирогородскому, Стародубскому
и всем, которые под рукою государскою на сей и на той
стороне Днепра одержатся, по селу, по милости его царского
пресветлого величества, дано было» [3, c. 17]. Таким чи-
ном, грамоти після означеного посольства повинні були
отримати всі прибічники І.М. Брюховецького з-поміж
козацьких полковників.
Наступна можливість для Я.К. Лизогуба отримати
грамоту на дворянство пов’язана з козацьким посольством
до Москви у березні 1666 р. Однак, інформації щодо
наслідків перебування дипломатичної місії в Москві
недостатньо в рамках окресленої проблеми.
Грамота 1667 р. також може надати додаткові
свідчення щодо військової кар’єри Я.К. Лизогуба. Перша
документальна згадка про Я.К. Лизогуба як канівського
полковника фіксувалася датою 29 червня 1666 р. [3, c. 127].
Якщо грамота 1667 р. була надана московською канцеля-
рією «прежняго отпуску», відповідно, вона повинна міс-
тити текст у відповідності з оригіналом (окрім дати, коли
документ підписаний царем). Тобто, можна припустити,
що оригінал було надано Я.К. Лизогубу як полковнику ка-
нівському до липня 1666 р. Припущення важливе з огляду
на згадку в «Лизогубівському літописі» про те, що Я.К. Ли-
зогуб навесні 1665 р. виконував обов’язки генерального
осавула [4, c. 23]. Відповідно, факт надання оригіналу гра-
моти у проміжку від жовтня 1665 р. до березня 1666 р. під-
тверджує думку генеалога В.В. Кривошеї, що уряд полков-
ника канівського він отримав 1665 р. [5, c. 21].
Маємо зробити важливі висновки. Втрата під час пожежі
оригіналу грамоти Я.К. Лизогуба у 1666 р. свідчить, зокрема,
і про втрату інших особистих документів, які могли б так чи
інакше пролити світло на походження роду Лизогубів чи його
попередню нобілітацію урядом Речі Посполитої. Підтверджує
відсутність більш ранніх документів про шляхетність у
представників козацько-старшинського роду Лизогубів і
саме прохання про підтвердження дворянства генерального
обозного Я.Ю. Лизогуба 1731–1733 рр. Зазначене в ній
прохання оновити грамоту 1667 р. «с приложением гербу
… шляхетского» містить натяк, що Лизогуби ще у першій
половині XVIII ст. не могли підтвердити право володіння
гербом «Погоня польська» зі зміною, окрім як завірити
«чесним словом», що він «імеется у них іздревле». Таким
чином, наявні нобілітаційні грамоти польського короля
Яна ІІ Казимира, які буцімто надавались «Ивану Лизогубу-
Кобызевичу», є доволі неякісними інсинуаціями нащадків
Я.Ю. Лизогуба другої половини XVIII ст. Під міфічним
нобілітованим «Иваном Лизогубом-Кобызевичем»
приховувалися одразу дві особи. Зустрічаємо грамоти про
нобілітацію брата Я.К. Лизогуба Івана, який першим серед
носіїв прізвища Лизогуб доступився до впливових урядів та
з 1659 по 1662 р. обіймав посаду полковника канівського. У
1882 р. О.М. Лазаревський запровадив до наукового обігу
витяги з грамоти про нобілітацію І.К. Лизогуба Яном ІІ
Казимиром у 1661 р. Скоріше за все, цю грамоту використав
і В.Л. Модзалевський, який у 1912 р. доповнив інформацію
щодо її змісту. Дослідник зазначив, що І.К. Лизогуб «20
июня 1661 г. нобилитирован польским королем Яном Ка-
зимиром с фамилией Кобызевича».
Спростувати автентичність цієї грамоти доволі просто.
По-перше, король Речі Посполитої був позбавлений з
1578 р. права надавати нобілітацію, ці повноваження були
передані вальному сейму. І хоча І.К. Лизогуб справді був
серед учасників Варшавського вального сейму 1661 р., його
ім’я не згадується серед нобілітованих козацьких старшин.
Зауважимо, що серед нобілітованих осіб вальними сеймами
1640–1660-х рр. ні прізвище «Кобызевич», ані прізвище
«Лизогуб» не фігурує.
Інші нобілітаційні грамоти «Ивану Лизогубу-
Кобызевичу» були ще більш невдалими фальсифікаціями.
Наприклад, «родословные, формулярные другие
документы», представлені 1799 р. «корнетом Яковом
Лизогубом» [6] на підтвердження свого дворянського
походження , містять грамоту Яна ІІ Казимира
1642 р. (sic!) [7], яка була надана полковнику канівському
«Ивану Кобызевичу». Означений «Иван» вважається
засновником роду і дідом полковника канівського
Я.К. Лизогуба [8]. Такі родословні відомості, скоріше за
все, лягли в основу іменування генеалогами ХІХ ст. батька
Я.К. Лизогуба «Івановичем», що є абсолютно безпідставно.
Ще одну цікаву фальсифікацію про шляхетне походження
Лизогубів використав граф Г.О. Милорадович. При
укладанні «Родословной книги Черниговского дворянства»
він послуговувався документом, згідно з яким 20 липня
1661 р. Ян ІІ Казимир «за оказанные заслуги княжеству
Литовскому» нобілітовав батька Я.К. Лизогуба «полковника
каневского Кондрата Лизогуба» [9, c. 104–105].
Фальсифікації документів подібного кшталту були
необхідні нащадкам Я.Ю. Лизогуба для документального
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
172
підтвердження шляхетського походження та права на
герб. У другій половині XVIII ст. у зв’язку з можливістю
здобути дворянство, представники багатьох старшинських
родів намагалися підтвердити свої зв’язки з польськими
та литовськими шляхетськими родами і, за влучною
характеристикою П. Кулаковського, переживали своєрідне
«польсько-литовське шляхетське відродження» [10, c. 9].
Таким чином, єдиним достовірним джерелом, яке
підтверджує нобілітацію роду Лизогубів, залишається
грамота 1667 р. канівському полковнику Я.К. Лизогубу.
Справа про підтвердження дворянства генерального
обозного Я.Ю. Лизогуба 1731–1733 рр. остаточно завершила
розгляд питання про час нобілітації роду та отримання
дворянства за царя Олексія Михайловича. Згадки про давнє
користування шляхетським гербом та факт залишення
оригіналу грамоти 1667 р. у розпорядженні лохвицького
сотника В.В. Стефановича сформували основу для подальших
досліджень козацько-старшинського роду Лизогубів.
ПОСИЛАННЯ
1. Російський державний архів давніх актів, ф. 248, оп. 29,
спр. 1827, 7 арк.
2. Читаються ці кириличні літери під титлом як число «7175»
року від створення світу, що відповідає 1667 р.
3. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. –
СПб, 1869. – Т. 6. – 280 c.
4. Летопись или описание краткое знатнійших дійств и случаев,
что в котором году діялось в Украини малороссийской – обіих
сторон Дніпра и кто именно когда гетманом был козацьким (1506–
1737) // Сборник летописей, относящихся к истории Южной и
Западной Руси, изданный комиссиею для разбора древних актов
/ [за ред. В.Б. Антоновича]. – К.: Типографія Т. Г. Корчак-Новиць-
кого, 1888. – С. І–LIX, C. 3–69.
5. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Канівський
полк / В. Кривошея. – К.: Стилос, 2006. – 220 с.
6. Лизогуб Яків Якович (бл. 1747–1810) – суддя Городнянсько-
го повіту Чернігівської губернії, правнук генерального обозно-
го Я.Ю. Лизогуба.
7. Ян ІІ Казимир прийшов до влади як король Речі Посполитої
тільки у 1648 р.
8. Державний архів Чернігівської області, ф. 133, оп. 1, спр. 179,
арк. 291 зв.
9. Милорадович Г.А. Родословная книга Черниговского
дворянства. В 2-х томах / Г.А. Милорадович. – СПб.: Губернская
типография, 1901. – Т 2. – Ч. 6. – С. 1–226.
10. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі
Посполитої (1618–1648) : Наукове видання / П. Кулаковський. –
К.: Темпора, 2006. – 496 c.
Миден Э.Л. Дело о подтверждении дворянства генерального
обозного Войска Запорожского Якова Ефимовича Лизогуба
В статье рассмотрено подтверждение дворянства генеральным
обозным Я.Е. Лизогубом в 1731–1733 гг. Проанализован текст грамоты
на дворянство каневскому полковнику Я.К. Лизогубу 1667 г., а также
опровергнута информация о нобилитации рода Лизогубов польским
королем Яном ІІ Казимиром.
Ключовые слова: Лизогубы, нобилитация, грамота на дворянство.
Miden E.L. An act about the confi rmation of nobility by the
General-Quartermaster in Zaporizhya Army Yakiv Yu. Lyzohub
The article considers the confi rmation of nobility by the General-
Quartermaster Yakiv Yu. Lyzohub in 1731–1733. It has been analyzed
the text of a charter of ennoblement (1667) to Kanivian Polkovnyk Yakiv
K. Lyzohub and refuted information about the ennoblement of Lyzohub’s
family by Polish king John II Casimir.
Key words: Lyzohubs, ennoblement, charter of ennoblement.
28.02.2017 р.j
УДК 94(477):72.02(271.2-523.47)
С.Б. Юрченко
СТВОРЕННЯ ІКОНОСТАСА ГЛУХІВСЬКОЇ
МИКОЛАЇВСЬКОЇ ЦЕРКВИ У 1752–1753 РОКАХ
В статті йдеться про нововиявлене креслення іконостаса Ми-
колаївської церкви у Глухові.
Ключові слова: архітектура Гетьманщини, Андрій Kвасов,
українське бароко.
1748 року у Глухові сталася пожежа, яка знищила
центральну частину міста. Постраждали також і храми.
Так, у Миколаївській церкві згоріли верхи та внутрішня
обстановка, включаючи іконостас. Ось як про це пові-
домлялось в указі консисторії від 10 червня 1748 р.: «…
мая 23 во время случившегося пожара Св. Николая цер-
ковь каменная … сгорела, однако благодатию Божиею з
оной церкви тайны Св. в ковчежце, антиминс, сосуды
церковные, аппараты, книги, наместние образы с цар-
скими вратами вынесены» [6, с. 280]. Оскільки Троїць-
кий собор на той час ще не був добудований [1, с. 14],
то роль головного міського храму відігравала саме Ми-
колаївська церква. 29 серпня 1751 року військовий кан-
целярист Йосип Туманський повідомив запискою, що
«по справки канцелярии Малоросийского народу с при-
сланними ея императорского величества из войсковой
енералной канцелярии в канцелярию зборов указами,
по которим из скарбу войскового видано на починку
ниже писанной церкви и на строение колоколни Ни-
колаевской четиреста семдесят пять рублев девяносто
пять копеек да в содержание к протчей на глуховскую
Троецкую церков зборной сумми войсковому товари-
щу Ивану Пуховичу пятьсот двадцать четире рубле пять
копеек» [3, арк. 4]. Треба думати, що ці кошти були ви-
користані на післяпожежний ремонт церкви.
З документів відомо, що виготовленням іконостаса,
а саме столярної та різьб’ярської його частин, займався
сницар Григорій Мороз із Сосниці на замовлення писаря
Генерального військового суду Івана Васильовича Піков-
ця (додаток 20), який помер 1 лютого 1751 року та був по-
хований біля Миколаївської церкви [2, с. 426]. Очевидно,
що сницарські роботи розпочалися не пізніше цієї дати.
Після смерті Піковця настоятель Миколаївської цер-
кви Никифор Шолупина змушений був шукати нового
мецената для закінчення робіт. Він звернувся до геть-
мана Кирила Розумовського (додаток 1), який додат-
ково видав 7 вересня1752 р. розпорядження про виго-
товлення нового іконостаса коштом скарбу, мотувуючи
це тим, що у церкві відбуваються важливі урочисті по-
дії (додаток 2). Вже 11 вересня 1752 р. Никифор Шолупи-
на повідомляв Розумовському, що «имеется в местечке
Соснице доделанная майстром в глуховскую Святони-
колаевскую церковь иконостасная работа совсем в по-
готовности, которой оттудова поднять и привезти в
Глухов нечим. Того ради вашей ясновельможности все-
нижайше прошу о даче для подему и привозу в Глухов
|