Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст.
У статті розглядається ткацьке ремесло батуринців. Автор розкриває економічні аспекти діяльності майстрів ткацької справи, відтворює специфіку їх роботи.
Збережено в:
| Дата: | 2017 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2017
|
| Назва видання: | Сіверщина в історії України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128637 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. / М.М. Хармак // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 135-137. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-128637 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1286372025-02-23T18:07:46Z Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. Ткацкое ремесло Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст. Weaving craft of Baturyn ХVІІ-ХVІІІ century Хармак, М.М. Польсько-литовська доба та Гетьманщина У статті розглядається ткацьке ремесло батуринців. Автор розкриває економічні аспекти діяльності майстрів ткацької справи, відтворює специфіку їх роботи. В статье рассматривается ткацкое ремесло батуринцев. Автор раскрывает экономические аспекты деятельности мастеров ткацкого дела, воспроизводит специфику их работы. In the article the weaving craft of Baturyn is considered. The author reveals the economic aspects of the masters weaving business, reflects the specificity of their work. 2017 Article Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. / М.М. Хармак // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 135-137. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128637 94(477.5)663.5 «16/17» uk Сіверщина в історії України application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| spellingShingle |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Хармак, М.М. Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. Сіверщина в історії України |
| description |
У статті розглядається ткацьке ремесло батуринців. Автор розкриває економічні аспекти діяльності майстрів ткацької справи, відтворює специфіку їх роботи. |
| format |
Article |
| author |
Хармак, М.М. |
| author_facet |
Хармак, М.М. |
| author_sort |
Хармак, М.М. |
| title |
Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. |
| title_short |
Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. |
| title_full |
Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. |
| title_fullStr |
Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. |
| title_sort |
ткацьке ремесло батурина xvii–xviii ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128637 |
| citation_txt |
Ткацьке ремесло Батурина XVII–XVIII ст. / М.М. Хармак // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 135-137. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT harmakmm tkacʹkeremeslobaturinaxviixviiist AT harmakmm tkackoeremeslobaturinahvííhvíííst AT harmakmm weavingcraftofbaturynhvííhvííícentury |
| first_indexed |
2025-11-24T06:20:48Z |
| last_indexed |
2025-11-24T06:20:48Z |
| _version_ |
1849651624505507840 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
135
УДК 94(477.5)663.5 «16/17»
М.М. Хармак
ТКАЦЬКЕ РЕМЕСЛО
БАТУРИНА XVII–XVIII СТ.
У статті розглядається ткацьке ремесло батуринців. Ав-
тор розкриває економічні аспекти діяльності майстрів ткаць-
кої справи, відтворює специфіку їх роботи.
Ключові слова: Батурин, ремесло, ткач.
Дослідження ремісничих осередків Чернігівщини
було започатковано у кінці ХVІІІ ст. А. Шафонським та
М. Домонтовичем. У ХІХ ст. вони вивчалися О. Русовим.
У XX ст. питанням ремісничих професій на Лівобережжі
займа лись О. Компан, С. Лисенко, Н. Лебедєва, Г. Кури-
лович, В. Борисенко та ін. Ми зупинимося на ткацькому
ремеслі батуринців у XVII-XVIII ст., спробуємо розкри-
ти економічні аспекти їх діяльності, відтворити специ-
фіку роботи майстрів-ткачів.
Ткацтво – одне із найдавніших і найважливіших ре-
месел українського народу. Воно належить до найбільш
поширених видів господарської діяльності й народного
мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі тра-
диції. Глибоке коріння мають і заняття батуринців тка-
цтвом. Археологічний матеріал дає привід говорити про
значний розвиток ткацтва на досліджуваній території з
найдавніших часів. Це підтверджують також і дані розко-
пок ранньослов’янського періоду [1, с. 3]. Активний роз-
виток цього ремесла був обумовлений наявністю сиро-
вини та потребами населення у тканинах для вбрання,
оздоблення житла та використання в господарських ці-
лях. Батурин, починаючи з 1669 р., був центром Лівобе-
режної України, гетьманською резиденцією. Відповідно,
тут проживала урядова старшина та гетьман, що форму-
вало попит на продукцію майстрів-ткачів.
Перші згадки про майстрів ткацького ремесла у Бату-
рині були зафіксовані у переписі місцевого населення за
1666 р. [2, с. 43–67]. Згідно перепису серед міських реміс-
ників ткачів налічувалось 3 двори [2, с. 43–67]. За геть-
манування І. Мазепи кількість майстрів-ткачів помітно
збільшується. У переписі населення за 1726 р. ми зустрі-
чаємо ткацький цех, що налічував вже 12 дворів [3, с. 258].
З перепису населення та земельних угідь Батурина
за 1750 р. дізнаємось про 13 дворів з цехмістром Іва-
ном Оробеєм [2, с. 146], проте «Опис Батурина з пере-
писом населення, що відійшли до К. Розумовського»
за 1760 рік фіксує лише 4 двори майстрів-ткачів Тимо-
фія Сергієнка, Федора Якимова, Кирика Острозького та
Козьми Санбулата, розташовані по вулицях «Корнее-
вка» та «Береговая». Там же вказано місце знаходжен-
ня цехового будинку ткачів «на улице Корнеевка двор
Тимофея Сергиенка» [4, с. 41–60].
У Генеральному описі Лівобережної України за 1767–
1768 рр. подаються більш детальні відомості про май-
стрів-ткачів та їх місця проживання. Всього зафіксовано
10 дворів ткачів по вулицях Горбанівка, Берегова, Гонча-
рівка, Млинова. Всі ремісники, як засвідчує джерело, були
«в цeх ткацкий записаны» [5, арк. 62зв. - 783]. На початку
XIX ст. у зв’язку з відкриттям К. Розумовським суконної
мунуфактури ткацьке ремесло стало заняттям поодино-
ким і нерегулярним [6, с. 409].
Уявлення про заняття батуринців ткацтвом дає аналіз
походження прізвищ населення міста, адже, як зазначає
дослідник Ю. Редько, значна частина прізвищ у зазначе-
ний період була пов’язана саме з родом занять людини і
походила від назви її професії [7, с. 34]. Так, у переписах
населення Батурина за 1666, 1750, 1760 роки та Генераль-
ному описі Лівобережної України 1767-1768 рр. зустріча-
ємо такі розповсюджені прізвища батуринців, як Ткач та
Ткаченко [2, с. 43-67; с. 139-154; с. 41-60; 5, арк. 62-801].
Ткацькою справою займалися в основному чоловіки;
іноді по смерті чоловіка цим продовжувала займатись
дружина [8, с. 120; 5, арк. 632зв., арк. 782зв.]. Щоб стати
членом ткацького цеху. ремісник мав внести до цехової
скриньки 3 копи грошей, два фунти воску і ладану, 2 гран-
ці горілки, 4 шаги і півдіжки пива [9, с. 260]. Робота це-
хових майстрів, задіяних у ткацькому виробництві, зай-
мала період «от Покровы до Троицы», позацехових - «от
Рождества до Пасхи». Працювали ремісники до 12 годин
на добу в літній день і 8 годин взимку [8, с. 123].
Основною сировиною, що використовувалась в ткаць-
кому виробництві, були луб’яні культури (коноплі, льон)
та овеча вовна. Сировину ткачі вирощували як самостій-
но, так і закуповували у населення [9, с. 121].
Час збирання льону та конопель припадав на серпень.
Після збору сировина проходила первинну обробку у ви-
гляді наступних процедур: мочіння, сушіння, м’яття. Перед
прядінням льон чи коноплю обдирали та чесали на дерев’я-
ному гребні, отримуючи чисте й рівне волокно [10, с. 46].
Постриг овець проводився двічі на рік – навесні та во-
сени. Як зазначає дослідниця Н. Лєбєдєва, цю роботу ви-
конували жінки. Пострижену шерсть обов’язково мили.
Наступним етапом технологі чного процесу було прядін-
ня. Після цього пряжу снували, тобто перемотували необ-
хідну для основи кількість ниток з котушок на один вели-
кий вал. Далі переходили до ткання полотна на ткацькому
станку. Полотно відбілювали, використовуючи курячий
послід або попіл лози чи берези [11, с. 482].
Фарбували полотно за допомогою природних барвників.
Чорний колір одержували з відвару вільхової або дубової
кори та кореня кінського щавлю, жовтий – з цибулинних
лушпайок або гречаної полови, синій – з рослини під наз-
вою вайда красильна, зелений – зі споришу, листя берези,
дубової кори, червоний – із перестиглих ягід жостеру, ма-
теринки та листя дикої яблуні. Усі барвники для стійкості
закріплювали природними кислотами – оцтом або овоче-
вими розсолами, сироваткою, а також сіллю [12, с. 200].
Двохнитним способом ткали полотно для виготовлен-
ня одягу. При виготовленні декоративних тканин, руш-
ників, скатертин, ряден, килимів, ковдр, наволочок тощо
використовувалась чотирьохнитна техніка. Тканина при
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
136
цьому виходила у вигляді ромбів або ялини. Для виготов-
лення верхнього одягу ткали сукно із вовни. Іноді змішу-
вали лляні і вовняні нитки. Ткали в чотири нитки з узо-
ром косих смуг [11, с. 509].
Із заснуванням цехів техніка виробництва тканин
значно удосконалюється. Сукно стало виготовлятися при
допомозі фолюшів – великих ступ для збивання, що ста-
вилися на водяних млинах. З перепису населення 1666 р.
дізнаємося: «… дак городу Батурину на реке Сейм гребля
на первуй гребле млин о трех колесах хлебомельних да
валюшня… другая гребля, а на гребле млин, а в нем три
колеса хлебомельних да валюша…. [2, с. 70].
У другій половині XVIII ст. верстат коштував близько
2 руб., начиння, що включало різноманітні гребені, вере-
тена, м’ялки тощо – близько 1 руб. [13, с. 371].
Часто майстри використовували працю учнів, яких
брали на навчання з 15-річного віку. Навчання, що три-
вало близько 4 місяці, було платним і сплачувалося ро-
ботою учня [8, с. 123].
Дослідник О. Русов наводить деякі статистичні дані дру-
гої половини XVIII ст., пов’язані з ткацьким виробництвом:
в рік ткач мав прибуток у розмірі 45 руб. (близько 25 ко-
пійок щодня), полотно продавав за 10–15 коп. за аршин,
сукно під верхній одяг – від 5 руб. за аршин (71,12 см) [14,
с. 258–259], скатертини, вовняні, здебільшого узорно-тка-
ні вироби – від 8 коп., пояси – по копійці. Також опла-
та могла проводитись і певною кількістю продуктів (бо-
рошном, салом, олією тощо) [8, с. 123].
Держава приділяла велику увагу розвитку ткацького
ремесла, адже великим замовником на сукно та полот-
но виступало воєнне відомство. З місцевого сукна та по-
лотна шили одяг для компанійців та сердюків, чисель-
ність яких на початку XVIII ст. постійно збільшувалась.
Кожен городовий козак також мав самостійно собі справ-
ляти барву із полотна та сукна місцевого виробництва.
Логічно, що полотняне виробництво наприкінці XVII –
на початку XVIII ст. стало зосереджуватися у руках геть-
мана та козацької старшини [9, с. 123–124].
Отже, ткацтво – традиційне ремесло, що сягало корін-
ням углиб століть і являло собою мистецтво виготовлен-
ня полотна різного призначення і виду. В наш час ручне
виготовлення полотна чи сукна майже зникло, витісне-
не промисловим виробництвом, у якому застосовують-
ся механізовані верстати і операційні лінії.
Опрацьовані нами історичні джерела дозволяють під-
твердити існування на території Батурина ткацького вироб-
ництва та дають уяву про специфіку роботи його майстрів.
ПОСИЛАННЯ
1. Саєнко Н. Зародження ткацтва на Посеймів’ї // Слово геть-
манської столиці. – 2012. – № 5 (34). – С. 3.
2. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів
/ Ред.: О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів, 2009. – 786 с.
3. Лазаревський О. Описание старой Малороссии. – К., 1893.
– Т. 2.– 559 с.
4. Дегтярьов С. Маловідомий опис м. Батурин 1760 р. // Сумський
історико-архівний журнал.– Суми, 2010. – № VIІІ–ІХ. – С. 32–66.
5. Центральний державний історичний архів України в м. Ки-
єві, ф. 57, оп. 1, спр. 55, 1034 арк.
6. Коваленко О., Тарасенко О. Батуринська старовина в істо-
рико-краєзнавчих працях архієпископа Філарета (Гумілевського)
// Батуринська старовина: Збірник наукових праць, посвячений
300-літтю Батуринської трагедії. – К., 2008. – С. 479
7. Редько Ю. Сучасні українські прізвища. –К.,1966. – 217 с.
8. Лисенко С. Очерки домашних промыслов и ремесел Пол-
тавской губернии. – Полтава: Издание Полтавского губернского
земства, 1904 – 194 c.
9. Борисенко В. Соціально-економічний розвиток Лівобереж-
ної України в другій половині XVII ст. – К., 1986. – 263 с.
Зразки тканини, зібрані графинею Мнішек у 1784 р. (ЦДІАК України, ф. 250, оп. 1, спр. 157)
ISSN 2218-4805
137
10. Курилович Г. Способи й знаряддя обробки льону в білору-
сів (кін. XIX – поч. XХ ст.) // Народна творчість та етнографія. –
К., 1976. – № 5. – С. 44–49.
11. Лебедєва Н. Прядение и ткачество восточных славян в XIX
– начале XX в. // Восточнославянский этнографический сборник.
М., 1956. – Т. 31. – С. 460–540.
12. Полісся. Матеріальна культура / Ред.: В.К. Бондарчик та
ін. – Київ, 1988 – 448 с.
13. Домонтович М. Материалы для географии и статистики
России. Черниговская губерния. – СПб., 1865. – 796 с.
14. Русов А. Описание Черниговской губернии. – Чернигов,
1899. – Т. 2. – 400 с.
Хармак М.Н. Ткацкое ремесло Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст.
В статье рассматривается ткацкое ремесло батуринцев. Ав-
тор раскрывает экономические аспекты деятельности мастеров
ткацкого дела, воспроизводит специфику их работы.
Ключевые слова: Батурин, ремесло, ткач.
Kharmak М.М. Weaving craft of Baturyn ХVІІ-ХVІІІ century
In the article the weaving craft of Baturyn is considered. The author
reveals the economic aspects of the masters weaving business, refl ects the
specifi city of their work.
Key words: Baturyn, craft weaver.
22.02.2017 р.j
УДК 908 (477)= 161.2
А.В. Карась
ПІДЗЕМНИЙ ХІД КРОЛЕВЕЦЬКОЇ ФОРТЕЦІ
На основі археологічних та архітектурних досліджень розгляда-
ється проблема формування та становлення Кролевецької фортеці
ранньомодерного часу. Виокремлюється питання дослідження під-
земного ходу Кролевецької фортеці ХVII–ХVIIІ ст.
Ключові слова: історія, археологічні дослідження, Кролевець-
ка фортеця, підземний хід.
Початок ХVII ст. позначився загостренням взаємовід-
носин Московії та Речі Посполитої. Після Деулінського пе-
ремиря 1618 р. землі Чернігово-Сіверщини підпорядко-
вуютья польській короні, що зумовлює облаштування на
цій території прикордонних фортечних укріплень, адже
регіон стає ареною бойових дій. Тому поява у цей період
нових укріплених поселень була обумовлена геополітич-
ною ситуацією. Оборонні споруди стали життєвою необ-
хідністю ХVІІ ст., яке історики називають століттям воєн.
З огляду на малодосліджуваність цього періоду в за-
значеному регіоні виокремлена проблема є актуальною
та своєчасною. Автор ставить за мету на основі новови-
явленої джерельної бази дослідити фомування та станов-
лення Кролевецької фортеці з її системою підземних хо-
дів та залучити до наукового обігу новітні історичні дані.
Історія фортець малих провінційних містечок, заснова-
них у ХVII ст., приречена на загадковість та таємничість.
Причина цього – мала кількість письмових, графічних
та археологічних джерел. Ще менше відомо про секретні
підземні ходи, які були обовязковою складовою влашту-
вання великих фортець.
У цей час при заснуванні поселення звертали увагу
на оборонне положення майбутньої фортеці. Як пра-
вило, вони розташовувалися на островах, півостровах,
серед боліт і озер [12, с. 178]. Підвищене до 15 м ліво-
бережне плато р. Свидні давало добрі військово-топо-
графічні умови для облаштування фортеці на кордо-
ні з Московським царством [4, с. 345]. Першу писемну
згадку про Кролевецьку фортецю можна віднести до
1644 р., коли король Речі Посполитої надав місту маг-
дебургське право та наказав побудувати укріплення і
назвати його Кролевцем [28, с. 392].
На картах майже до кінця ХVIIІ ст. місто позначалося
як Королевець. У 1862 р. М. Любарський зазначав: «Мест-
ное предание говорит, что один из королей польских,
возведенное им земляное укрепление наименовал Ко-
ролевским замком, от котрого вероятно и город назван
Кролевцем» [15, с. 174]. Перераховуючи назви мікрора-
йонів міста, він писав, що Замковище – це місцевість, де
знаходився «королевецкий замок» [15, с. 175]. Пізніше, у
1914 р., історик Олександр Гур’єв, використовуючи цей
матеріал, знову згадує, що Замковище отримало свою
назву від того, що за переказом тут стояв «королевский
замок» [7, с. 7]. Можливо, спираючись саме на цей запис,
сучасний дослідник фортифікаційних споруд Сумщини Єв-
ген Осадчий у своїй монографії позначає на карті Замко-
вище як первісне перебування фортеці [19, с. 267, мал. 27].
Археологи Лариса Бєлінська у 2000 р. та Лариса Вино-
гродська у 2016 р., провівіши археологічні розвідки на
Замковищі (вул. Замковище), не виявили там культурно-
го шару ХVII ст., проте версію про можливість заснуван-
ня на цьому місці фортеці не заперечили. Згодом її могли
перенести у відомі нам межі, позначені на карті 1784 р.
(перше відоме нам зображення фортеці).
Якщо на Замковищі не було фортеці ХVII ст., то цей факт
стає ще цікавішим, адже можна припустити, що тут могло
існувати укріплення ще з часів Русі. Щільність населення
в ті часи була досить високою, тому археологи не відки-
дають таку гіпотезу. «Півострів», що в народі називається
«Замковище» і має зручне географічне положення, без-
перечно міг служити місцем заснування давньоруського
поселення. З трьох сторін його оточують низини з річкою
та струмком. Як приклад, у 2007–2008 рр. під час археоло-
гічних розкопок Конотопської фортеці ХVІІ ст. були вияв-
лені речі давньоруських часів [3, с. 8–13, 15, 19, 20], а що-
річні дослідження Батурина дали підстави для тверджень,
що місто було засновано на початку ХІІ ст. [9, с. 57–65].
Дослідник архітектури Лівобережжя В. Вечерський та-
кож висловлює припущення, що первісні укріплення Кро-
левця могли бути на Замковищі, на вузькому мису, витяг-
нутому з півночі на південь, а пізніше, коли місто зросло
(до 1654 р.) і постала проблема розширення, його почали
будувати північніше на рівному плато як загальномісь-
ку фортецю. Згодом вона придбала риси неправильного
чотирикутника з непрямолінійними сторонами, з трьо-
ма в’їздами. Оборонним фортифікаційним обладнанням
стали, як і в навколишніх фортецях, рів, земляний вал
та частокол [4, с. 345]. Зокрема, у Путивлі, що в 50 км від
|