Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.)
Досліджуються перші етнічні карти українських земель, створені у другій половині ХІХ ст. вітчизняними вченими. Подається опис українських етнічних меж, зображених на згаданих картах. Визначається їхнє наукове значення. Исследуются первые этнические карты украинских земель, созданные во второй полови...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12875 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) / Н. Падюка // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2008. — Вип. 1 (16). — С. 435-458. — Бібліогр.: 107 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860105238284861440 |
|---|---|
| author | Падюка, Н. |
| author_facet | Падюка, Н. |
| citation_txt | Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) / Н. Падюка // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2008. — Вип. 1 (16). — С. 435-458. — Бібліогр.: 107 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | Досліджуються перші етнічні карти українських земель, створені у другій половині ХІХ ст. вітчизняними вченими. Подається опис українських етнічних меж, зображених на згаданих картах. Визначається їхнє наукове значення.
Исследуются первые этнические карты украинских земель, созданные во второй половине ХІХ ст. отечественными учёными. Подано описание украинских этнических границ, изображенных на упомянутых картах. Определено их научное значение.
The first ethnic maps of Ukrainian lands created in the second half of the 19th c. by national scholars are examined. Description of Ukrainian ethnic boundaries depicted in the mentioned maps is presented. Their scientific importance is indicated.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:31:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
435
УДК 528.94:39](477)“18”
ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОКАРТОГРАФІЇ
(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ ст.)
Неоніла Падюка
завідувач кабінету картографії, молодший науковий співробітник
ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України
У першій половині ХІХ ст. активізувався процес формування сло-
в’янських націй. Почало розвиватись слов’янознавство як окремий напрям
науки. На основі результатів етнографічних досліджень вчені отримали
можливість картографувати території розселення окремих етносів.
Першими етнічними мапами слов’ян були карти чеських вчених
Яна Чапловича1 (1829) і Павла Шафарика2 (1842), які довший час зали-
шались основою знань про розселення слов’янських народів. У першій
половині ХІХ ст. на них опирались інші картографи при укладанні власних
етнічних мап (Р. Фрьоліх3 (1845), Г. Берґгаус4 (1848), Й. В. Гойфлер5
(1849), Ф. Раффельшперґер6 (1849).
© Падюка Н., 2008
1 Csaplovics J. Ethnographische Karte des Königreichs Ungern sammt Croatien,
Slavonien, der ungrischen Militärgrenze und der Seeküste / Nach Lipszky.— Без
м-бу.— [Leipzig], 1829.
2 Šafařik P. J. Slovanský zeměvid / V. Merklas ryl.— [М-б у геогр. милях].— Praha, 1842.
3 Fröhlich R. A. Neueste National und Sprachenkarte des Oesterreichischen Kaiserstaates
und der angrenzenden Theile, mit genauer Angabe der einzelnen Sprachfamilien.—
Wien, 1849.
4 Berghaus H. Ethnographische Karte von Eüropa / Auf F. v. Stülpnagels geogr. Zeichnung
zusammengestellt v. H. B[erghaus] im März 1845, in Stich vollendet November 1846.—
1 : 6 000 000.— Gotha: Bei Justus Perthes, 1847 // Dr. Berghaus’ Physikalischer Atlas.—
Bd. 2.— Abth. 8: Ethnographie.— № 5-8.— Gotha: Verlag v. Justus Perthes, 1848;
Berghaus H. Ethnographische Karte der Österreichischen Monarchie / Nach Bernardi,
Šafařik, und eigenen Untersuchungen von HBgs. [H. Berghaus]. Febr. 1845.—
[Без м-бу].— Gotha: Bei J. Perthes, 1846 // Dr. Berghaus’ Physikalischer Atlas.—
Bd. 2.— Abth. 8. Ethnographie.— Арк. 10.— Gotha: Verlag v. Justus Perthes, 1848.
5 Haeufler J. V. Sprachenkarte der Österreichischen Monarchie sammt erklärender
Übersicht der Völker dieses Kaiserstaates, ihrer Sprachstämme und Mundarten,
ihrer örtlichen und numerischen Vertheilung.— Ofen, 1845.
6 Raffelsperger F. Völker und Sprachenkarte der Oestereichischen Staaten mit ge-
nauer Angabe der Provinz- und Begrenzung, so wie der kleinen Sprachgebiethe
und der gemischten Kreis- und Ortsbevölkerung.— Wien, 1849.
436
Українські вчені теж почали здійснювати перші спроби описати те-
риторію розселення українців та визначити її межі. Першою такою роз-
відкою є дослідження Д. Зубрицького “Границя між руським і польським
народом в Галичині”7 (Львів, 1849). Проте картографувати українську
етнічну територію українські вчені почали щойно у 60-х роках ХІХ ст.
Період становлення української етнокартографії у другій половині
ХІХ ст. досліджений недостатньо. Цій темі присвячена стаття А. Си-
мутіної8, частково вона висвітлена у працях І. Ровенчака9 і Р. Сосси10.
Наукову оцінку окремим картам означеного періоду дано у працях ук-
раїнських вчених і дослідників С. Рудницького11, С. Томашівського12,
Ф. Максименка13, В. Ваврика14, Ф. Савченка15, Н. Падюки16.
Мета статті — дослідити перші українські етнічні карти “довелич-
ківського” періоду17, визначити їхню наукову вартість.
7 Zubrzycki D. Granice między ruskim i polskim narodem w Galicyi.— Lwów, 1849.—
32 s.
8 Симутіна А. Л. Перші українські етнічні карти // Записки Львівської наукової
бібліотеки ім. В. Стефаника.— Київ: Наук. думка, 1993.— Вип. 2.— С. 23-34.
9 Ровенчак І. Передумови видання Г. Величком “Народописної карти українсько-
руського народу” // Вісник геодезії та картографії.— 2001.— № 1 (20).— С. 51;
Його ж. Фактори та джерела видання Г. Величком “Народописної карти укра-
їнсько-руського народу” в 1896 р. // Картографія та історія України: Зб. наук. пр.—
Львів; Київ; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000.— С. 109-118.
10 Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів
до 1920 р.: Короткий нарис.— Київ : Наук. думка, 2000.— С. 140-143; Його ж.
Історія картографування території України.— Київ: Либідь, 2007.— С. 162-166;
Його ж. Картографування території України: історія, перспективи, наукові
основи.— Київ: Наук. думка, 2005.— С. 50-51.
11 Рудницький С. Огляд національної території України.— Берлін: Українське
слово, 1923.— 143 с.
12 Томашівський С. Етнографічна карта Угорської Руси.— СПб., 1910.— 94 с. +
2 карти.
13 Максименко Ф. П. Межі етнографічної території українського народу // Біб-
ліотечний збірник. Бібліографія на Україні.— Київ, 1927.— Ч. 3.— С. 68.
14 Ваврикъ В. Р. Яковъ Федоровичъ Головацкій. Его дhятельность и значеніе
въ галицко-русской словесности.— Львовъ, 1925.— 168, 3 с.
15 Савченко Ф. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським.
1843–1876 / Всеукр. Академія наук.— Київ, 1930.— 51 с.
16 Падюка Н. Часопис “Зоря” (1880–1897) про видання перших українських ет-
нічних карт // Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. та повідомл.
шостої Всеукр. наук.-теорет. конф. 11-13 трав. 2000 р.— Львів, 2000.— С. 253-257.
17 Про карту Г. Величка див.: Падюка Н. “Народописна карта українсько-русь-
кого народу” Г. Величка: історія створення і наукове значення // Записки
Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.— Львів, 2005.— Вип. 13.—
С. 430-444.
437
Варто зауважити, що переважна більшість перших українських ет-
нічних карт виходили як додатки-ілюстрації до статей чи книг, а не як
самостійні картографічні твори з пояснювальним текстом.
Так, перші українські етнічні карти були видані у Львові у Ставропі-
гійській друкарні. Найстарішою вважається “Карта Етнографична Мало-
руси”18 (Львів, 1861), що була поміщена у календарі “Львовянин” на
1862 р. як додаток до етнографічного нарису “Русини”19. Ні карта, ні
нарис не підписані, проте сучасні українські науковці (І. Ровенчак, А. Си-
мутіна, Р. Сосса) автором карти і нарису вважають громадського діяча-
народовця, видавця календаря “Львовянин” у 1861–1863 рр., управителя
Ставропігійської друкарні Михайла Коссака. Можна погодитись з думкою
А. Симутіної20, що М. Коссак не хотів передчасно афішувати своє ав-
торство, оскільки, як зазначено на початку нарису, це уривки з більшого
історично-етнографічного твору, що готується до друку21.
Основним джерелом для укладання мапи були праці П. Шафарика
“Слов’янська етнографія”22 (Прага, 1842) та етнічна карта “Слов’янські
землі”23 (Прага, 1842), а також Я. Головацького “Розправа о язиці южно-
руськім и его нарічіях”24 (Львів, 1849). Про це свідчить опис українських
етнічних меж у нарисі “Русини”, який перегукується з тим, що його
подає Я. Головацький як переклад з праці П. Шафарика25. Очевидно,
автор використав також дослідження Карпат В. Поля26, оскільки по-
значив на карті розселення куртаків та чухонців (фактично лемків), яких
“відкрив” польський вчений.
Карта чорно-біла, форматом 23,5 х 35 см. На ній зображено укра-
їнські етнічні межі, губернські кордони, більші міста, гідромережу, Кар-
патські гори. Методом написів позначено розселення етнографічних
груп українського народу: поліщуків, пінчуків (на Волині), українців
18 [Коссак М.] Карта Етнографична Малоруси.— Львовъ: Инст. Ставр., 1861 //
Львовянинъ: Приручный и господарскїй Мhсяцословъ на рôкъ звычайный
1862.— Львовъ: Накладомъ М. Н. Косака, 1862.— 108 с.
19 [Коссак М.] Русини // Там само.— С. 91-105.
20 Симутіна А. Л. Перші українські етнічні карти // Записки Львівської наукової
бібліотеки ім. В. Стефаника.— Київ: Наук. думка, 1993.— Вип. 2.— С. 25.
21 [Коссак М.] Русини // Львовянинъ: Приручный и господарскїй Мhсяцословъ
на рôкъ звычайный 1862.— Львовъ: Накладомъ М. Н. Косака, 1862.— С. 91
22 Šafařik P. J. Slovanský Národopis.— Praha, 1842.
23 Šafařik P. J. Slovanský zeměvid / V. Merklas ryl.— [М-б у геогр. милях].— Praha,
1842.
24 Головацкій Я. Розправа о языцh южнорускôмъ и его нарhчіяхъ.— Львôвъ,
1849.— 58 с.
25 Там само.— С. 15-17.
26 Pol W. Rzut oka na północne stoki Karpat.— Lwów, 1851.— 132 s.
438
(у Київській губернії), степовиків (у Херсонській губернії), чорноморців
(на Кубані), сотаків, лемків, куртаків, чухонців, тухольців, бойків, гуцулів
(у Карпатах), патлачів (на Буковині), за межами української етнічної
території — азовців (понад Таганрозькою затокою), бутколів (у дельті
Дунаю) і ногайців (понад Азовським морем). Фактично вперше подано
етнографічне районування України. Написи на карті русифіковані. Позна-
чення незначної кількості місцевостей утруднює опис етнічних меж,
проте в нарисі їх опис більш докладний. Крім того, трапляються помилки
у розташуванні міст, наприклад: Радин, Брест, Новгород-Сіверський.
Українські етнічні межі на карті зображені так:
Західна українська етнічна межа з поляками починається біля
Дрогичина на р. Буг, іде на південь до Білої, Вепру, Сяну, повертає на
захід до Попрада (проходить по сучасних східних теренах Любельсь-
кого, східних і південних Підкарпатського, південних Малопольського
воєводств Польщі). До української етнічної території входить південна
частина Підляшшя, Холмщина, Надсяння і Північна Лемківщина.
Південно-західна українська етнічна межа з словаками, угорцями
і румунами іде від Попрада на південний схід до Пряшева, Ужгорода,
Мукачева, Хуста, Сиґота, переходить у Буковину, з півночі оминає Чер-
нівці, охоплює Хотинщину і понад Дністер доходить до Чорного моря.
Північна українська етнічна межа з білорусами і росіянами від
Дрогичина на р. Буг проведена по північних кордонах Волинської, Ки-
ївської, Чернігівської і Харківської губерній та охоплює південну ча-
стину Воронезької. Тому поза українськими етнічними межами опи-
нились Берестейщина, Пінщина.
Східна українська етнічна межа проходить східними кордонами
Харківської і Катеринославської губерній та охоплює Кубань.
Поданий у нарисі опис української етнічної території, як було вже
сказано, опирається на Шафариковий. Проте західне і південно-західне
українське етнічне пограниччя описане у нарисі досить докладно, що
свідчить про те, що автор користувався й іншими джерелами, можливо,
шематизмами, та проводив власні дослідження.
Незважаючи на недоліки карти, значення її полягає в тому, що це
перша українська етнічна мапа, на якій зображено межі розселення ук-
раїнців без огляду на тодішні політичні кордони, а також вперше подано
етнографічне районування України.
Наступною за хронологією публікування є “Карта розселення гуцулів”27
(20,2 х 20,6 см), що була вміщена у книзі греко-католицького священика
27 Witwicki S., Zajęczkowski F. Karta obecnej siedziby Hucułów // Witwicki S. Rys
historyczny o Hucułach.— Lwów, 1863.— 134 s.
439
Софрона Витвицького польською мовою “Історичний нарис про гуцулів”28
(Львів, 1863) та її перевиданні 1873 р.29 Мапа чорно-біла, скопійована з
карти Генерального Квартермейстерства з 1824 р. Ф. Заєнчковським.
На ній позначено територію розселення гуцулів і населені пункти, в
яких вони проживають (на Буковині, в округах Коломийському і Ста-
ніславському, в Угорщині на схід від річок Чорна Тиса і Вишова). У
тексті усі ці місцевості перераховуються30. Значення цієї мапи полягає
в тому, що на ній позначено українські назви місцевостей, частина з
яких (Мармарощина) зараз перебуває у складі Румунії. Карта ще раз
підтверджує українськість цих територій.
У 1869 р. педагог і письменник Василь Ільницький під псевдонімом
Денис з Покуття опублікував працю “Вісти про землю і дії Русинів”
(Львів, 1869), до якої було долучено “Карту малоруського народа”31.
Карта чорно-біла, форматом 35,5 х 48 см. На ній позначено гідромережу,
більші населені пункти, Карпатські гори. Українські етнічні межі меха-
нічно скопійовані з карти П. Шафарика “Слов’янські землі” (Прага, 1842)
на недосконалу картографічну основу. На нашу думку, це стало причиною
того, що Чернівці опинились поза українською етнічною територією
(на відміну від Шафарикової карти), а міста Пряшів (на карті — Еперієс),
Ужгород, Мукачеве, Балта, Влодава, Миропілля, Бєлгород та ін. позна-
чені неправильно. Крім того, не включено до української етнічної те-
риторії Кубань, яка на карті П. Шафарика позначена як українська. Те-
риторію розселення русинів-українців у нарисі В. Ільницький окреслив
дуже загально: “Від Вислоки ріки, аж по ріку Дон, від Прип’яті до се-
реднього Дніпра, аж по-за Карпати і по Чорне Море розпростронюються
границі Русинів”32.
Значення цієї карти в тому, що на ній українці зображені єдиним
народом. Проте через недоліки картографічної основи використання її
для наукових студій неможливе.
Початок розвитку української етнічної картографії у другій половині
ХІХ ст. в Російській імперії пов’язаний з діяльністю українських вчених
етнографа Павла Чубинського і мовознавця Костянтина Михальчука.
П. Чубинський — автор слів гімну України — очолив у 1869–1872 рр.
28 Witwicki S. Rys historyczny o Hucułach.— Lwów, 1863.— 134 s., karta.
29 Witwicki S. O Hucułach. Rys historyczny.— Wydanie wznowione, tańsze.— Lwów:
U Karola Wilda, 1873.— 134 s., karta.
30 Witwicki S. Rys historyczny o Hucułach.— Lwów, 1863.— S. 39-41.
31 [Ільницький В.] Карта малоруского народа // Денисъ зъ Покутья. Вhсти про
землю і дhи русинôвъ.— Львôвъ, 1869.— Кн. 1.— 76 с., карта.
32 Денисъ зъ Покутья. [Ільницький В.] Вhсти про землю і дhи русинôвъ.—
Львôвъ, 1869.— Кн. 1.— С. 4.
440
етнографічно-статистичну експедицію в Західно-Руський край за дору-
ченням Імператорського Російського Географічного Товариства. Зібрані
матеріали були опубліковані у семитомній праці під назвою “Труды
этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край”33.
Науковій спадщині П. Чубинського і К. Михальчука присвячено значну
кількість публікацій. Проте тільки у деяких з них згадується про долу-
чені до праць мапи.
Основні етапи підготовки і здійснення цієї експедиції викладено у
вступних частинах “Трудів...”
Думка про спорядження такої експедиції виникла в Географічному То-
варистві ще 1862 р. і була підтримана імператором Росії Олександром ІІ,
який розпорядився виділити Товариству десять тисяч рублів для здійс-
нення цього заходу34. Почала працювати спеціально створена комісія,
але через польське повстання 1863 р. її довелось відкласти35.
На початку 1865 р. Рада Товариства знову повернулась до питання
спорядження експедиції і після отримання відповідних дозволів від
Міністерства внутрішніх справ і Головного Начальника Північно-За-
хідного краю приступила до її підготовки. 19 січня 1867 р. на спільному
засіданні Відділень Етнографії і Статистики були ще раз обговорені
програми, підготовлені ще 1862 р. Політичні події 1863 р. відіграли ви-
значальну роль у зміні програми експедиції. Акцент було зроблено на
етнографічному вивченні цього краю. Першочерговим завданням екс-
педиції повинно було стати проведення етнічних кордонів між народами,
а щодо статистики, основна увага повинна бути приділена економічним
стосункам різних племен. Особливу увагу необхідно було звернути на
дослідження єврейської частини місцевого населення. Для спорядження
експедиції була вдруге створена комісія, до якої увійшли відомі ро-
сійські вчені36. Згодом для її роботи було запрошено М. Костомарова37,
а в 1869 р. П. Чубинського38.
33 Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край,
снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ /
Юго-Западный Отдhлъ. Матеріалы и изслhдованія, собранныя д. чл. П. П. Чу-
бинскимъ.— С.-Петербургъ, 1872–1879.— Т. I-VII.
34 Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край,
снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ /
Юго-Западный Отдhлъ. Матеріалы и изслhдованія, собранныя д. чл. П. П. Чу-
бинскимъ.— С.-Петербургъ, 1872.— Т. I.— С. ІІІ.
35 Там само.— С. V.
36 Там само.
37 Там само.— С. VІ.
38 Там само.— С. VІІ.
441
Перед початком роботи П. Чубинський виклав свої міркування щодо
проведення експедиції. Він переконав комісію розширити територію
досліджень, залучивши до неї південні частини Гродненської і Мінської
губерній, західні Люблінської і Сідлецької і північно-східну частину
Бессарабії, а також акцентувати увагу на етнографічному вивченні ук-
раїнців як панівного племені на цих теренах39.
Необхідність проведення цілісного етнографічного вивчення українців
полягала, на думку вченого, по-перше, у відсутності такого комплекс-
ного дослідження. Опубліковані на той час етнографічні матеріали тор-
кались тільки окремих аспектів життя народу, а розпорошені у різних
збірниках ставали згодом недоступними. По-друге, окремі українські
етнічні території були малодосліджені. Це стосувалось Холмської Русі,
Підляшшя, Сідлецької і Гродненської губерній, Пінського і Мозирсь-
кого повітів Мінської губернії, Волині, Поділля. По-третє, багато па-
м’яток народної творчості забувалось і стиралось з пам’яті народу40.
Для збору якомога більшої кількості етнографічних і статистичних
матеріалів П. Чубинський залучив багатьох знавців народного побуту,
вчених, посадових осіб, духовенство41.
Для більш ефективного проведення експедиції вчений потурбувався
опублікувати програми досліджень у губернських вісниках трьох гу-
берній Південнозахідного краю і в єпархіальних Кам’янець-Подільської
та розіслати ще 500 примірників цих програм тим особам, які могли
надати відомості42.
Протягом року (літо 1869 — літо 1870) П. Чубинський здійснив три
поїздки (дві літні і одну зимову), які охопили 50 повітів краю. Запису-
вати етнографічні матеріали у цих мандрівках йому допомагав І. А. Че-
редниченко43, до третьої був запрошений В. Х. Кравцов44. У 59-ти міс-
цевостях було зроблено записи українських говорів45.
Район поїздок П. Чубинського межував на півночі з Прип’яттю і Бі-
ловезькою пущею, на заході — з річкою Вепр, на південному заході —
з австрійським кордоном і річкою Прут, на півдні — з Новоросійським
краєм, на сході і південному сході — з Дніпром; охопив Київську,
39 Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край,
снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ /
Юго-Западный Отдhлъ. Матеріалы и изслhдованія, собранныя д. чл. П. П. Чу-
бинскимъ.— С.-Петербургъ, 1872.— Т. I.— С. ХІ-ХІІ.
40 Там само.— С. ХІІ.
41 Там само.— С. XV-ХVIІІ.
42 Там само.— С. XIІІ.
43 Там само.
44 Там само.
45 Там само.— Т. VII.— С. 536-537.
442
Волинську, Подільську губернії та частково Мінську, Гродненську, Люб-
лінську, Сідлецьку, Полтавську, а також частину Бессарабської області46.
Перші результати праць П. Чубинського почали надходити до Гео-
графічного Товариства з другої половини 1870 р. Більшість матеріалів
були схвалені комісією, так що в кінці 1871 р. стала можливою їх пуб-
лікація. Здійснювати нагляд за друкуванням було доручено М. Косто-
марову і П. Гільтебрандту47.
Етнографічні матеріали про українців, поляків, євреїв та інших на-
родів, що жили на досліджуваній території, опубліковано у сьомому
томі “Трудів”. До цього тому додано три мапи, укладені приватним
землеміром К. Маржецьким: “Карта єврейського населення південно-
західного краю”48, “Карта католиків, в тому числі поляків південно-за-
хідного краю”49, “Карта південно-руських наріч і говорів”50. Як зазна-
чено на картах, вони виконані за вказівкою П. Чубинського, остання —
П. Чубинського та К. Михальчука.
Найціннішою для української науки є “Карта південно-руських наріч
і говорів”. Це перша українська діалектологічна карта, автором якої
був К. Михальчук. На факті авторства карти варто заакцентувати увагу,
оскільки більшість сучасних, і не тільки, дослідників її авторами вважають
обох українських вчених — К. Михальчука і П. Чубинського, адже так
надруковано на мапі. Світло на авторство карти проливає автобіогра-
фічний лист К. Михальчука до відомого українського бібліографа М. Ф. Ко-
марова від 8 листопада 1897 р., що був знайдений О. Тулубом в архіві
літературознавця і письменника І. Стешенка. Цей лист був прочитаний
на засіданні Комісії для дослідів громадських течій в Україні при
Українській Академії Наук 2 листопада 1926 р. і опублікований 1927 р.
в часописі “Україна”51. У ньому К. Михальчук зазначав, що згадана карта
46 Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край,
снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ /
Юго-Западный Отдhлъ. Матеріалы и изслhдованія, собранныя д. чл. П. П. Чу-
бинскимъ.— С.-Петербургъ, 1872.— Т. I.— С. VІІІ.
47 Там само.— С. XIV.
48 Чубинскій П. П., Маржецкій К. Л. Карта еврейскаго населенія Юго-Западнаго
края.— Въ англ. дюймh 30 верстъ или 1 : 1 260 000.— [СПб.], [1871].
49 Чубинскій П. П., Маржецкій К. Л. Карта католиковъ, а въ томъ числh и по-
ляковъ, Юго-Западнаго края.— Въ англ. дюймh 30 верстъ или 1 : 1 260 000.—
[СПб.], [1871].
50 Михальчук К. П,. Чубинскій П. П., Маржецкій К. Л. Карта южно-русскихъ на-
речій и говоровъ.— В англ. дюймh 60 верстъ или 1 : 2 520 000 настоящ. вел.—
СПб., 1871.
51 Тулуб О. Невідомий автобіоґрафічний лист К. Михальчука. (З архіву Ів. Сте-
шенка) // Україна.— 1927.— Кн. 5.— С. 59-69.
443
була “спорядженая по моім указкам землеміром Маржецким, по на-
черкнуті мною черновій схемі, за моім приводом і по моім указкам, з
деякими тільки поправками, зробленими що до Закубанської Области
кн. Дундуковим-Корсаковим, котрому ми з Чуб[инським] показували
ту карту; але мушу сказати правду, без всякоі участі в тій роботі Чу-
бінського, не зважаючи на те, що таке стоіть написане на карті”52.
Він є автором двох великих статей про поляків і євреїв, а також
упорядником “Додатків”, поміщених у сьомому томі “Трудів”. Необ-
хідно зазначити, що під жодною статтею нема прізвища К. Михальчука,
а тільки замітки П. Чубинського щодо основного автора. Стаття “На-
річчя, піднаріччя і говори Південної Росії у звязку з наріччями Галичини”
була, за порадою російського філолога А. Будиловича, дуже змінена
цензурою “Географічного Товариства”. Вилучено з цієї роботи окрему
частину про загальні ознаки української мови, що відрізняють її від
інших слов’янських мов і тим самим обґрунтовують мовну самостійність
і окремішність українців від росіян. За свідченнями М. Костомарова,
А. Будилович признавався перед близькими людьми, що вчинив так
тільки тому, що так дивляться на це питання зверху53.
Щодо ролі П. Чубинського у створенні карти, то вона, можливо,
звелась до того, що всі свої нотатки щодо визначення мовних кордонів
українців він передав К. Михальчуку для більш ґрунтовного опрацю-
вання54. Адже під час подорожей був зібраний багатющий мовний ма-
теріал55. П. Чубинський зазначав, що прагнув зробити якомога більше
записів з мови, щоб визначити границі розповсюдження наріч і говорів56.
Вперше методом автопсії було визначено приналежність до української
етнічної території повітів чи їх частин, де українці межували з іншими
народами, але ці повіти не належали до т. зв. української групи. У
52 Тулуб О. Невідомий автобіоґрафічний лист К. Михальчука. (З архіву Ів. Сте-
шенка) // Україна.— 1927.— Кн. 5.— С. 64-65.
53 [Михальчук К]. Автобіоґрафічна записка К. Михальчука // Записки НТШ.—
1914.— Т. СХХІ.— С. 239; Михальчук К. Открытое письмо къ А. Н. Пыпину,
по поводу его статей въ “Вhстн. Евр.” о спорh между Южанами и Сhверя-
нами. (Къ исторіи отношеній къ Украинству представителей прогрессивной
части русскаго образованнаго общества).— Кіевъ, 1909.— С. 26; Тулуб О.
Невідомий автобіоґрафічний лист К. Михальчука. (З архіву Ів. Стешенка) //
Україна.— 1927.— Кн. 5.— С. 65.
54 Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край,
снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ /
Юго-Западный Отдhлъ. Матеріалы и изслhдованія, собранныя д. чл. П. П. Чу-
бинскимъ.— С.-Петербургъ, 1879.— Т. VII.— С. 453.
55 Там само.— С. 360-374.
56 Там само.— С. 361.
444
Гродненській губернії — це Брест-Литовський і Кобринський повіти,
значна частина Пружанського і невеликі частини Слонімського і Біль-
ського. У Мінській губернії — це Пінський повіт і більша частина Мо-
зирського. У Північно-Західній частині Бессарабії — це Хотинський (біля
половини населення — українці), Ясський (менше 10 %) і Сороцький
(1/6 населення) повіти. У Царстві Польському: у Люблінській губернії —
Холмський, Грубешівський, Томашівський, Білгорайський, Замостський,
Красноставський, Любартівський та Янівський повіти; у Сідлецькій гу-
бернії — Влодавський, Радинський, Більський, Соколовський і Костян-
тинівський повіти.
На цій території була досліджена кожна громада і визначена її етнічна
належність. Дослідження проводились здебільшого за мовою, а для Царства
Польського бралась до уваги також конфесійна належність. Так, до ук-
раїнців у Царстві Польському зараховувались: а) уніати, що говорили
по-українськи; б) католики, що говорили по-українськи; в) уніати, що
говорили по-польськи; г) уніати, що говорили по-польськи і по-українськи;
д) православні. У тексті подано списки всіх громад, де жили українці. За-
галом П. Чубинський дослідив і згрупував за певними ознаками 1445 громад.
Крім того, П. Чубинський подав перелік і статистичні дані місце-
востей, де жили представники інших народів та етнічних груп на до-
сліджуваній території: росіяни (великороси), німці, чехи, молдавани,
мазури, караїми, татари, цигани, вірмени.
Проте записи П. Чубинського не зазначені у переліку джерел, що
використав К. Михальчук для укладання “Карти південно-руських наріч
і говорів”. При визначенні території, населеної українцями (південно-
русами), він опирався на такі праці: статтю “Малороси” з “Географическо-
статистического словаря Российской империи” П. Семенова, працю Я. Го-
ловацького “Розправа о языці южнорускім и его нарічіях” (Львів, 1849),
перший випуск “Сборника памятников народного творчества в Северо-
Западном крае” П. Гільтебрандта (Вільна, 1866), статті з часопису “Основа”
за 1861 р., “Статистический временник Российской империи” (СПб., 1866)57.
Для визначення українських земель в Австро-Угорщині К. Михальчук,
можливо, використав також “Етнографічну карту слов’янських народ-
ностей” М. Ф. Мірковіча58 1867 р. видання, про що свідчить ідентичність
проведених етнічних кордонів на обох картах.
57 Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край,
снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ /
Юго-Западный Отдhлъ. Матеріалы и изслhдованія, собранныя д. чл. П. П. Чу-
бинскимъ.— С.-Петербургъ, 1879.— Т. VII.— С. 454.
58 [Мирковичъ М. Ф.] Этнографическая Карта Славянскихъ Народностей.— СПб.,
1867.
445
Карта кольорова, створена у масштабі 1 : 2 520 000 (61 х 77 см), по-
значено невелику кількість населених пунктів, державні та адміністра-
тивні кордони. Мапу укладено способом якісного фону та етнічних те-
риторій. Крім українців, зображено розселення 13 інших народів. На
українській етнічній території показано три основні українські наріччя:
українське, поліське, червоноруське (русинське), що у свою чергу по-
діляються на 17 діалектів.
Українські етнічні межі зображено так:
Українсько-польська етнічна межа починається у Гродненській гу-
бернії південніше Білостока, іде на південь через річку Нарву до Більська,
досягає Західного Бугу, по ній — на північний захід до Дрогичина, іде,
звиваючись, на південь через Люблінську губернію до Сідльця, Радина,
по річці Вепр до Красностава, на захід до Янова, знову на південь до
галицького кордону і далі до Ярослава, повертає на південний захід до
Дубецька, проходить на південь від Ясла і Старого Санчу і сягає кордону
з Угорським королівством, охопивши таким чином Північну Лемківщину.
Українсько-словацька етнічна межа тягнеться, звиваючись, на пів-
денний схід, охоплює Південну Лемківщину, де українці розселені понад
Попрадом, Гернадом, Топлею, Ондавою і доходить до Ужу.
Українсько-угорська етнічна межа іде від Ужу на південний схід до
Тиси і Вишевої.
Варто зазначити, що українські етнічні межі в Угорській Русі і Бу-
ковині зображені на карті без означення місцевостей, через які вони
проходять.
Українсько-румунська етнічна межа звивистою лінією проходить
на південний схід до кордону з Буковиною, піднімається на північ до
Чернівців, досягає Дністра, на правому березі якого охоплює Хотин і
Малинці, йде по Дністру та його правим берегом на південний схід до
Сороків, входить на південь українським півостровом у Бессарабію до
Більців, знову йде по Дністру, повертає на схід до Балти, понад Ягорлик
прямує на південь до Дністра, його лівим берегом попри Тирасполь до
Овідіополя; далі охоплює Акерманщину, вклинюючись українським
півостровом у Південну Бессарабію, і доходить до дельти Дунаю.
Українсько-білоруська етнічна межа починається на південь від Бі-
лостока і прямує на південний схід до Межевичів, по річці Шара до
Огинського каналу і далі до Прип’яті, по якій тягнеться на схід до Мо-
зиря і на південний схід до Дніпра, по Дніпру піднімається на північ,
відтак скручує на схід до Десни. Стародубщина не внесена до української
території, хоч означена як така, де розповсюджений, за автором, власне-
сіверський різновид поліського наріччя.
446
Українсько-російська етнічна межа йде від Десни по кордону Чер-
нігівської губернії, охоплює Південну частину Курської губернії, поло-
вину Воронезької губернії, охоплює на лівому березі Дону околиці
Павловська, від Дону на південь від Богучар іде у південно-західному
напрямі кордонами Воронезької і Харківської губерній з Землею Війська
Донського, доходить до Сіверського Дінця біля Слов’яносербська, три-
маючись правого берега доходить до його гирла і Дону та тягнеться на
південь до річки Кубань і нею на захід, охоплюючи таким чином Пів-
нічну частину Кубанщини (на карті — Земля Військ Чорноморських).
Ставропілля і Північний Кавказ означені як територія, де разом з ро-
сіянами українці складають 80 %. Територія обабіч нижньої течії Дону
зазначена як така, де українці з росіянами становлять 60 %. Крим по-
значено татарським, крім північної частини Керченського півострова і
Арабатської стрілки.
“Карта південно-руських наріч і говорів” і нарис К. Михальчука здо-
були визнання у науковому світі як перші праці з української діалекто-
логії. За цю працю вченого назвали “батьком української діалектології”59.
Український діалектолог В. Ганцов зазначав, що праця К. Михальчука
“фактично лягла в основу мало не всіх дальших спроб діялектологічної
класифікації, бо, навіть виставляючи инші принціпи основного поділу,
в установленні дрібніших діялектичних груп усі вони свідчать про свою
безпосередню залежність від праці Михальчукової”60. Вол. Я. (криптонім
не вдалось розкрити) наголошував на тому, що “Михальчук уперше
поставив досліди над українськими говорами на справжній науковий
ґрунт”61. Сучасний український філолог П. Бевзенко підкреслив, що
“класифікація українських говорів на три наріччя, здійснена К. П. Ми-
хальчуком, була найбільш вдалою з усіх спроб, що появлялися в до-
революційній мовознавчій літературі. … Всі наступні спроби класифі-
кації українських діалектів зводилися переважно до уточнення класифікації
К. П. Михальчука”62.
Щодо наукового значення “Трудів” П. Чубинського загалом, то, як
зазначав С. Рудницький, вони, як і праці російського вченого О. Ріттіха,
“були довгий час і з деякого огляду лишилися до недавна основою нашого
59 Шерех Ю. Кость Михальчук (1840–1914) // Україна.— Париж, 1952.— Ч. 7.—
С. 503.
60 Ганцов В. Діялектольогічна класифікація українських говорів (з картою) /
Укр. Акад. Наук.— Київ, 1923.— С. 3.
61 Вол. Я. Костянтин Михальчук (1840–1914): Некрольоґ // Записки НТШ.— 1914.—
Т. СХХІ.— С. 230.
62 Бевзенко П. С. Українська діалектологія.— Київ: Вища шк., 1980.— С. 29.
447
знання про етноґрафічну територію України. Усі дальші головно карто-
графічні праці опираються на них більше чи менше”63.
Згадані праці П. Чубинського і К. Михальчука використали для ви-
значення українських етнічних меж та укладання власних мап О. Ріттіх64,
Г. Величко65, Л. Нідерле66, С. Рудницький67.
За свою працю П. Чубинський був нагороджений золотими медалями
Російського Географічного Товариства (1873) та на міжнародному кон-
гресі в Парижі (1875), а 1879 р. за представленням Академії наук отримав
Уваровську премію68.
Отже, наукове значення праць К. Михальчука і П. Чубинського важко
переоцінити. Вони і надалі залишаються важливим джерелом для укра-
їнознавства.
1875 р. “Етнографічну карту руського народонаселення в Галичині,
північно-східній Угорщині і Буковині”69 видав етнограф та історик Яків
Головацький, який планував долучити її до збірника народних пісень
Галичини, Північно-Східної Угорщини і Буковини, працю над яким
він почав ще у 30-х роках ХІХ ст. Редактором і керівником видання
був славіст і історик О. Бодянський. Основні етапи укладання карти, як
і про роботу над збірником загалом, викладено у листах Я. Головаць-
кого до О. Бодянського70. Про початок роботи над мапою йде мова у
листі Я. Головацького від 31 серпня 1873 р.71, де повідомляється, що
виготовлення “Етнографічної карти...” він замовив у Відні, оскільки там
зручніше знайти коректора-галичанина, який зможе краще припильну-
вати хід роботи над мапою. Більш докладно про виготовлення карти
63 Рудницький С. Огляд національної території України.— Берлін, 1923.— С. 23.
64 Риттихъ А. Ф. Этнографическая карта Европейской Россіи.— 1 : 2 520 000,
60 верстъ въ англ. дюйме.— СПб.: Картогр. заведеніе А. А. Ильина, 1875;
Его же. Карта западныхъ и южныхъ славянъ.— 60 верстъ въ англ. дюйме.—
СПб.: Картогр. заведеніе А. А. Ильина, 1885.
65 Величко Г. Народописна карта українсько-руського народу.— 1 : 1 680 000.—
Львів: Просвіта, 1896.
66 Niederle L. Národopisná mapa slovanstva.— 1 : 3 700 000.— Praha: Nákl. Jana
Laichtera, 1912.
67 Рудницький С. Огляд національної території України.— Берлін, 1923.—
С. 83, 96, 115, 117, 118.
68 Куницкий А. С. Украинский этнограф Павел Платонович Чубинский (1839–
1884) // Советская этнография.— 1956.— № 1.— С. 79-80.
69 Головацкій Я. Ф. Этнографическая карта русскаго народонаселенія въ Галичинh,
сhверовосточной Угріи и Буковинh.— 1 : 1 600 000.— Вhна: Ф. Кёке, [1875].
70 Савченко Ф. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським. 1843–1876 /
Всеукр. Академія наук.— Київ, 1930.— С. 44-50.
71 Там само.— С. 44.
448
йдеться у листі від 4 січня 1874 р.72 Я. Головацький інформує, що його
брат Іван Федорович замовив гравірування “Етнографічної карти…” у
Відні у майстерні А. Кнорра. В обов’язки брата входило не тільки пиль-
нувати загалом за ходом роботи над картою, але також написати на
скелеті мапи назви російською мовою замість надрукованих латинсь-
кими буквами і віддати на гравірування.
У листі від 18 грудня 1875 р.73 Я. Головацький повідомляє О. Бодянсь-
кого, що “Етнографічна карта…” готова, і ящик з географічними мапами
вже прямує залізницею, а після отримання буде відправлений О. Бо-
дянському. Ця інформація вкрай важлива, оскільки допомогла встано-
вити рік видання мапи — 1875 (карта не датована). До цього часу ук-
раїнські вчені й дослідники датували карту переважно 1878 р. — часом
публікації першого тому “Народних пісень Галицької і Угорської Русі”,
до котрого вона була додана.
Проте згадана карта долучалась до двох праць вченого: вперше —
до другої частини статті “Карпатська Русь”74 (СПб., 1877), поміщеної у
“Слов’янському збірнику”, який видавало С.-Петербурзьке слов’янське
благодійне товариство, вдруге — до першого тому збірника “Народних
пісень Галицької і Угорської Русі”75 (Москва, 1878), що опублікувало Това-
риство історії і старожитностей російських при Московському університеті.
“Етнографічна карта руського народонаселення в Галичині, пів-
нічно-східній Угорщині і Буковині” надрукована у видавництві
Ф. Кьоке. За основу для неї Я. Головацький взяв найбільш ґрунтовну
на той час “Етнографічну карту Австрійської монархії” К. Черніґа76
1855 р. видання, до якої вніс виправлення, замінивши польські,
німецькі й угорські назви місцевостей на народні руські77. Загалом це
була російськомовна копія відповідної частини карти К. Черніґа, на
яку було нанесено місцеві, але зрусифіковані, назви. На цей факт
звернули увагу українські вчені та дослідники С. Рудницький78,
72 Савченко Ф. Західня Україна в листуванні Головацького з Бодянським. 1843–1876 /
Всеукр. Академія наук.— Київ, 1930.— С. 45.
73 Там само.— С. 48.
74 Головацкій Я. Ф. Карпатская Русь // Славянскій сборникъ.— СПб., 1877.—
Т. 2.— С. 55-84, карта.
75 Головацкій Я. Ф. Народныя пhсни Галицкой и Угорской Руси.— Москва,
1878.— Ч. І.— [4] с., С. 557-747, 368 с., карта.
76 Czoernig K. F. v. Ethnographische Karte der Oesterreichischen Monarchie: in vier
Blaettern.— 1 : 864 000.— Wien, 1855.
77 Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ руко-
писів (далі — ЛНБ. Відділ рукописів).— Ф. 36, Гол. 905, п. 61.— Арк. 87.
78 Рудницький С. Огляд національної території України.— Берлін: Українське слово,
1923.— 143 с.— С. 21.
449
С. Томашівський79, Ф. Максименко80 та інші. Крім карти К. Черніґа вчений
використав праці Я. Чапловича, П. Шафарика, А. Фікера, Р. Фрьоліха,
В. Кельсієва, І. Ступницького, В. Поля, Г. Шараневича, Д. Зубрицького81.
Для позначення топографічних назв Я. Головацький опирався на най-
кращі на той час мапи Й. Лісґаніґа, К. Куммерсберґа, Л. Шедіуса82.
Своє завдання Я. Головацький вбачав у нанесенні на карту місцевої то-
понімії83. Варто зазначити, що проблемі позначення на картах місцевих сло-
в’янських назв вчений приділяв велику увагу. 1884 р. він опублікував “Гео-
графічний словник західнослов’янських і південнослов’янських земель і
прилеглих держав”84 з картою, в якому подав місцеві слов’янські назви
географічних об’єктів та їх відповідники іншими мовами, а також про-
понував порівняти найкращі російські географічні карти з його словником85.
У статті “Карпатська Русь” Я. Головацький зазначав, що при розме-
жуванні народностей виникають непереборні труднощі. Причиною цього
є ненадійність офіційної австрійської статистики щодо руського насе-
лення. Тому більш точними даними оперує статистика духовних відомств.
Я. Головацький зазначав, що кожен священик має, крім метричних книг,
ще й списки усіх жителів парафії. Ці списки постійно доповнюються і
виправляються. За ними священики подають до консисторій щорічні
звіти. В угорських єпархіях зазначається також мова народу в певній
місцевості, тобто мова, якою священик говорить проповіді, навчає дітей
і звертається до своїх прихожан. На думку Я. Головацького, ці списки і
звіти — найкращий критерій для вивчення руської народності. Щодо
Галичини, то вчений зазначав, що майже всі уніати за походженням —
руські86.
79 Томашівський С. Етнографічна карта Угорської Руси.— СПб., 1910.— 94 с. +
2 карти.— С. 10.
80 Максименко Ф. П. Межі етнографічної території українського народу // Біб-
ліотечний збірник. Бібліографія на Україні.— Київ, 1927.— Ч. 3.— С. 68.
81 ЛНБ. Відділ рукописів.— Ф. 36, Гол. 905, п. 61.— Арк. 73-75; Головацкій Я. Ф.
Народныя пhсни Галицкой и Угорской Руси.— Москва, 1878.— Ч. І.— С. 671-673;
Ваврикъ В. Р. Яковъ Федоровичъ Головацкій. Его дhятельность и значеніе
въ галицко-русской словесности.— Львовъ, 1925.— С. 76.
82 ЛНБ. Відділ рукописів.— Ф. 36, Гол. 905, п. 61.— Арк. 87.
83 Головацкій Я. Ф. Народныя пhсни Галицкой и Угорской Руси.— Москва, 1878.—
Ч. І.— С. 673.
84 Головацкій Я. Географическій словарь западнославянскихъ и югославянскихъ
земель и прилежащихъ странъ.— Вильна, 1884.— 372 с., карта.
85 Там само.— С. XXVIII-XXIX.
86 Головацкій Я. Ф. Карпатская Русь // Славянскій сборникъ.— СПб., 1877.— Т. 2.—
С. 83-84.
450
Проте, на думку вченого, основою для визначення етнічних меж народу
має бути мова, як найбільш правильна ознака народності87. У поясненнях
до “Етнографічної карти…” Я. Головацький зазначав, що межі народностей
проведені на мапі на основі мови чи наріччя, яким говорить народ88.
“Етнографічна карта руського народонаселення в Галичині, північно-
східній Угорщині і Буковині” виконана у масштабі 1 : 1 600 000, формат
40 х 50 см. На карті позначено гідромережу, політичні й адміністративні
кордони, залізниці, головні дороги, гори, міста і села, червоною фарбою
підкреслено ті місцевості, де були записані Я. Головацьким народні пісні,
або які згадуються у піснях89. Адміністративні одиниці (округи і комі-
тати) пронумеровані. Окремо на карті подано політико-адміністративний
поділ Галичини й Угорщини з відповідним номером, що відповідає ну-
мерації на карті. Способами якісного фону і ареалів зображено роз-
селення шести народів, українців (у легенді — “русское населеніе”) —
зеленим кольором.
Українські етнічні межі зображено так.
Українсько-польська етнічна межа починається у підросійській ча-
стині України на північний схід від Фрамполя і йде на південний захід
до Білгорая і Крешова, тягнеться у південно-східному напрямі галицьким
кордоном до Тарногорода і адміністративного кордону Перемишльського
повіту, по цьому кордону йде до Дубецька і Сяноцького повіту, проходить
через місцевості Березів, Риманів, переходить у Ясельський повіт і про-
ходить на південь від Дуклі, Скальника, Горлиць, Грибова, Нового Санчу
і по Сандецькому повіті йде на південь до Північної і на захід вздовж
кордону з Угорщиною. У Перемишльському повіті етнічна межа входить
на схід в українську етнічну територію польським півостровом до Яро-
слава і Радимна і з півночі біля Дубецька. Український острів зображено
в Ясельському повіті, який охоплює населені пункти Опарівка і Красна.
Українсько-словацька етнічна межа починається на галицько-угор-
ському кордоні на південь від Кростенки і тягнеться у південно-схід-
ному напрямі через Списький комітат до Старої Любовні, через Ша-
риський комітат — до Плавця і Кам’яниці, між якими входить у південно-
західному напрямі у словацьку етнічну територію великим українським
півостровом, від Кам’яниці прямує у південно-східному напрямі до
Сабінова, відтак на північ до Ґаболтова, оминаючи який, іде на схід до
87 Головацкій Я. Ф. Народныя пhсни Галицкой и Угорской Руси.— Москва, 1878.—
Ч. І.— С. 673.
88 Там само.
89 Проте не на всіх знайдених нами у бібліотеках примірниках є такі підкрес-
лення. Відсутні вони на тих, що зберігаються окремо, або долучені до нарису
“Карпатська Русь”. Тому можна стверджувати, що було два варіанти карти.
451
Стебника, за Зборовом повертає на південь до Біловежі, Ґіральтівців і
Ганушавців, далі йде на схід через Земплинський комітат до Турян і
Стропкова, відтак, звиваючись, на південний схід до Грушова, Стак-
чина, оминаючи Снину, на південний захід, входить до Ужанського ко-
мітату, через який тягнеться у південно-східному напрямі до Ужгорода.
Від Ужгорода починається українсько-угорська етнічна межа, яка
йде далі по цьому ж комітаті до Холмця, у тому ж напрямі прямує
через Берег-Угоцький комітат до Гаті, оминаючи з півночі Мукачеве і
Залужжя, доходить до Барбового, Вилока, Гальмина й Угочі.
Українсько-румунська етнічна межа починається у Берег-Угоцькому
комітаті на схід від Угочі, іде у південно-східному напрямі по кордону
Мармароського і Сатмарського комітатів, на південь від Тячева повертає
на схід і тягнеться через Мармароський комітат до Довгополя і Вели-
кого Бичкова, далі прямує на південний схід до Петрови, Руськови,
Вишова, відтак на схід до Борші і кордону з Буковиною, по цьому кор-
дону — до Кирлібаби і через Буковину на північний схід до Арджела,
потім на північ до річок Сучава і Серет, далі на північний схід попри
Давидівці і Сторожинець до Чернівців, Садгори і Малого Кучурова, по
кордону з Російською імперією йде на південний схід до Новоселиці,
відтак на північний схід до Хотина і Дністра. Біля міста Серет зобра-
жено, як і в К. Черніґа, український острів.
Загалом українські поселення в Угорщині доходять, за картою, до
лінії Мишковець-Сатмар, тобто українці проживають також в Абауй-
варському, Саболцькому і Сатмарському комітатах.
Порівняно з картою К. Черніґа, на етнічних межах позначено значно
менше населених пунктів, нанесено переважно більші з них, можливо,
для того, щоб “не забивати” карту, а може тому, що це було важко зро-
бити технічно.
Наукове значення “Етнографічної карти руського народонаселення
в Галичині, північно-східній Угорщині і Буковині” Я. Головацького
полягає в тому, що вчений позначив на ній місцеві назви географічних
об’єктів замість штучних іноземних, збагативши таким чином зміст ук-
раїнських географічних карт.
1887 р. товариство “Просвіта” видало у Львові “Карту Галичини, Бу-
ковини і Угорської Руси”. Її автором дослідники90 вважали О. Косткевича.
90 Ровенчак І. Передумови видання Г. Величком “Народописної карти українсько-
руського народу” // Вісник геодезії та картографії.— 2001.— № 1 (20).— С. 51;
Його ж. Фактори та джерела видання Г. Величком “Народописної карти українсько-
руського народу” в 1896 р. // Картографія та історія України: Зб. наук. пр.— Львів;
Київ; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000.— С. 112; Симутіна А. Л. Перші укра-
їнські етнічні карти // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.—
452
Проте створенням цієї карти займався український педагог і письменник
Роман Заклинський, а О. Косткевичу належала аутографія укладеної мапи.
Карта долучалась до першої частини “Русь галицька, буковинська і
угорська” книги Р. Заклинського “Географія Руси”, що була видана у
Львові Товариством “Просвіта” 1887 р.91 Це був фактично перший під-
ручник з географії українських земель в Австро-Угорщині українською
мовою, тираж якого становив 2030 примірників92. Карта, очевидно, була
видана також окремим тиражем, оскільки знайдені нами в бібліотеках
примірники надруковані на папері кращої якості, ніж ті, що долучались
до книги, її наклад становив 2010 примірників у 1887 р.93 і вичерпався
до 1909 р.94
“Географія Руси” з мапою коштувала 45 крон95.
Книга, як і карта, була призначена для членів “Просвіти”, а також
для навчання географії у школах96.
Як зазначав Р. Заклинський, щоб зібрати матеріал для написання
книжки і створення карти, він робив подорожі, переважно пішки, по
Східній Галичині. Але відвідати усі частини краю йому не вдалось через
брак коштів97. Тому для написання книги автор використав неопублі-
ковані матеріали, які спеціально для нього присилали інші дослідники:
Д. Глинський, І. Герасимович, І. Гомик, о. С. Торонський, Є. Желеховський,
К. Заклинський та ін.98
Для укладання карти, як зазначав автор у книзі “Географія Руси”,
він використав значну кількість різних джерел: офіційні статистичні
праці, базовані на результатах перепису населення в Австро-Угорщині
31 грудня 1880 р., австрійські топографічні карти масштабу 1 : 300 000,
дослідження і карти Я. Головацького, для визначення українських етнічних
меж в Західній Галичині (Лемківщині) — шематизми Перемишльської
Київ: Наук. думка, 1993.— Вип. 2.— С. 30; Сосса Р. І. Історія картографування
території України. Від найдавніших часів до 1920 р.: Короткий нарис.— Київ:
Наук. думка, 2000.— С. 143.
91 Заклиньскій Р. Ґеоґрафія Руси.— Львôвъ: Просвhта, 1887.— Ч. І: Русь галицка,
буковиньска и угорска.— 150 с., карта.— Обкладинка, анонс нових видань.
92 Справозданє зъ дjяльности центрального Выдjлу Товариства “Просвjта” за
рôкъ 1887.— Львôвъ, 1888.— С. 12.
93 Там само.— С. 13.
94 Звіт Товариства “Просьвіта” з дїяльности за час від 1. сїчня 1908 р. до 31. грудня
1909 р.— Львів, 1910.— С. 135.
95 Заклиньскій Р. Ґеоґрафія Руси.— Львôвъ: Просвhта, 1887.— Ч. І: Русь галицка,
буковиньска и угорска.— 150 с., карта.— Обкладинка, анонс нових видань.
96 Там само.— С. 150.
97 Там само.
98 Там само.— С. 149.
453
єпархії, в Угорській Русі — “Етнографічну карту Угорщини” Г. А. де Вол-
лана, у Буковині українську етнічну межу позначив на карті І. Тимінський99.
На “Карті Галичини, Буковини і Угорської Руси” українські етнічні
межі, острови і колонії Р. Заклинський зобразив синьою лінією. Масштаб
на карті не зазначено, формат 44 х 63 см. Крім того, показано великі міста,
містечка, села, залізниці, муровані дороги, державні і крайові кордони.
Українські етнічні межі на карті зображені так:
Українсько-польська етнічна межа починається на захід від Ярочина,
іде, звиваючись, на південь через Улянів, по правому березі Сяну, за Руд-
ніком переходить на лівий берег і іде на південь до Лежайська, Пере-
ворська, Канчуги, Березова, Риманова. Між Римановом і Коросном входить
у північному напрямі вузьким півостровом у польську територію, ми-
наючи Коросно, іде, звиваючись, на захід до Жмигорода, Осєка, Віча,
Горлиць, Ропи, Грибова, і у південно-західному напрямі до Кростенки.
Українсько-словацька етнічна межа іде від Кростенки і кордону з
Галичиною спочатку на південь і далі на схід до Любовлі, відтак у південно-
східному напрямку входить в українську територію, повертає назад на
захід і прямує на південь до Левочої, недоходячи до якої, повертає на
схід і доходить до Сабінова, відтак іде на північний захід вузьким клином
до Ґаболтова, оминає його і йде на південний схід, минаючи Бардіїв,
Ґіральтівці, до Ганушавців, далі на захід і південь, минаючи Пряшів,
охоплюючи Дринів, повертає на схід і далі на південь прямує до Уйгеля.
Біля Уйгеля починається українсько-угорська етнічна межа, яка повертає
на схід до Земного, і звиваючись, до Ужгорода, минає його і йде на південь
до Латориці і на схід до Мукачева, відтак на південний схід до Берегів, Вино-
градова, між якими входить довгим півостровом у румунську територію.
Українсько-румунська етнічна межа іде від Виноградова на південний
захід до Вилока й у південно-східному напрямі до Сиґота, Вишова,
Борші, Кирлібаби, далі на північний схід, охоплюючи Руську Молда-
вицю, на північний захід до Стражі, на північний схід до Сторожинця і
на південь до Радівців і Сучави.
На карті-врізці показано руські колонії в Банаті. Крім того, зобра-
жено ареали русинів в Угорщині.
Як вважає І. Ровенчак, це була некольорова механічно збіль-
шена копія карти Я. Головацького100. Проте у порівнянні з мапою
99 Заклиньскій Р. Ґеоґрафія Руси.— Львôвъ: Просвhта, 1887.— Ч. І: Русь галицка,
буковиньска и угорска.— С. 146, 147.
100 Ровенчак І. Передумови видання Г. Величком “Народописної карти українсько-
руського народу” // Вісник геодезії та картографії.— 2001.— № 1 (20).— С. 51;
Його ж. Фактори та джерела видання Г. Величком “Народописної карти укра-
їнсько-руського народу” в 1896 р. // Картографія та історія України: Зб. наук. пр.—
Львів; Київ; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000.— С. 112.
454
Я. Головацького101, лінію українсько-польської етнічної межі у Гали-
чині проведено дещо західніше, переважно через великі міста, а ет-
нічна межа проживання угорських русинів показана досить спрощено
порівняно з “Етнографічною картою Угорщини” Г. А. де Воллана102.
Крім того, як і на мапі Г. А. де Воллана, долучено до української
етнічної території Пряшівщину.
Досить докладно українські етнічні межі Р. Заклинський описав у
“Географії Руси”103. Проте переважна більшість граничних населених
пунктів, що згадуються у книзі, на карті не позначена.
Як справедливо зазначила А. Симутіна, цінність цієї карти для ук-
раїнської науки полягає в тому, що на ній понад 500 місцевостей по-
значено українськими та слов’янськими назвами і диференційовано за
кількістю мешканців104. Укладена українською мовою і долучена до
підручника з географії вона прислужилась для шкільної освіти, незва-
жаючи на низький технічний рівень виконання.
1893 р. на одному з засідань Руського товариства педагогічного у
Львові було вирішено видати етнографічну карту “Русь-Україна і Біла
Русь”105, яку уклали студенти Львівського університету Мирон Кима-
кович і Любомир Рожанський.
Ця карта, надрукована в літературному закладі А. Пришляка, була
призначена для середніх і народних шкіл. Як зазначено на мапі, укла-
дена вона на основі карт і етностатистичних даних праць О. Ріттіха
(1875), А. Петерманна (1878), Ф. Ле Моньє (1888). Її формат 58 х 74 см.
Мапа літографована трьома кольорами: жовтим позначено територію роз-
селення українців; зеленим — кордони держав і губерній; блакитним —
гідромережу. У правому верхньому куті розміщена оглядова карта Єв-
ропи з позначенням української суцільної етнічної території і “Перегляд”,
де подано статистичні дані про населення території України, процентне
співвідношення українців та представників інших народів на теренах
проживання українського народу, короткі відомості про кордони, клімат,
ґрунт, “кольонії” (острови компактного проживання українців на етнічних
територіях інших народів) України.
101 Головацкій Я. Этнографическая карта русскаго народонаселенія въ Галичинh,
сhверовосточной Угріи и Буковинh.— 1 : 1 600 000.— Вhна, [1875].
102 Воллан де Г. А. Этнографическая карта Венгріи.— 1 : 1 584 000.— СПб., 1878.
103 Заклиньскій Р. Ґеоґрафія Руси.— Львôвъ: Просвhта, 1887.— Ч. І: Русь галицка,
буковиньска и угорска.— С. 109-110.
104 Симутіна А. Л. Перші українські етнічні карти // Записки Львівської наукової
бібліотеки ім. В. Стефаника.— Київ: Наук. думка, 1993.— Вип. 2.— С. 31.
105 Лукич Василь. [Повідомлення про карту Кимаковича / Рожанського “Русь-
Україна і Біла Русь”] // Зоря.— 1893.— Ч. 12.— С. 243.
455
Крім українців, на карті ареалами і написами виділено 12 етносів,
назви місцевостей позначено написами українською мовою, показано
етнічні, державні та адміністративні кордони, основні шляхи, залізниці,
канали, відзначені історичні місцевості: Січ, Дніпрові пороги, Шевчен-
кова могила, місця визначних подій (Жовті Води тощо). Населені пункти
класифіковано за кількістю населення на 6 рівнів, виділено столичні і
повітові міста, а також ті, які мають університети.
Українська суцільна етнічна територія на карті зображена так:
Українсько-польська етнічна межа починається на річці Нарва біля
Суража, тягнеться на південь до Західного Бугу, іде на захід до Сідльця,
повертається на схід до Білої, іде на захід до Межиріччя, на південний
захід до Радина і Коцька, правим берегом річки Вепр іде у південно-
східному напрямі до Залуччя, охоплює Холмщину, за Любліном по-
вертає на південний захід до Янова, на південний схід до Білгорая, зі
сходу від Білгорая утворює польський півострів до Томашова, іде до
Тарногорода і галицького кордону, прямує на південь до Ярослава,
понад Сян до Перемишля, на захід до Динова, на південь до Сяніка,
знову на захід до Ясла, Горлиць, Грибова, Нового Санчу, на південь до
Північної.
Українсько-словацька етнічна межа іде у південно-східному напрямі
до Пряшева, Кошиць, Ужгорода.
Українсько-угорська етнічна межа іде далі на південний схід до
Мукачева і Хуста.
Українсько-румунська етнічна межа іде на південний схід до Си-
ґота і Кирлібаб, на схід до Руської Молдавиці, іде на північ до річки
Сучави, по ній на схід до Серета, на південний схід до Сучави, утво-
рюючи український вузький півострів, повертає на північ до Чернівців,
на північний схід до Хотина. У Бессарабії українські острови розкинуті
практично по всій території та займають її половину. Зображено укра-
їнські острови у Добруджі.
Українсько-білоруська етнічна межа іде від Нарви на південний схід
до Пружан, Ясьолди, по річці до Огінського каналу, вздовж каналу на
північ до Шари, на південний схід до Хотиничів, по річці Цна до
Прип’яті, по Прип’яті на схід до Мозиря і далі по річці на південний
схід до Дніпра, утворюючи між Барбаровом і Дерновичами на правому
березі Прип’яті обабіч річки Словечної білоруський півострів; далі йде
по Дніпру на північ до гирла Сожі, на схід по кордону Чернігівської
губернії до Чуровичів, на північ до Новозибкова, Нового Міста, на
північний схід до Клинців, Мглина, Миколаївської.
456
Українсько-російська етнічна межа, охопивши Стародубщину, іде
по кордону Чернігівської губернії до Десни, прямує на південний захід
до Судості, оминає Погар, тягнеться по губернському кордону до
Крупця, відтак на південний захід до Путивля, минаючи який, прямує
Сеймом на схід до Коренева, далі, звиваючись, йде на південний схід
до Мартинівки, Миропілля, Рокитного, Красного, Борисівки, Томарівки,
минає з півдня Білгород і повертає на північний схід до Корочі, відтак,
тримаючись східного напрямку, йде до Острогожська й Новохоперська,
утворюючи між річками Оскол і Тихою російський півострів, що сягає
Валуйок (займає південну частину Курської і половину Воронезької
губерній). Далі українсько-російська етнічна границя йде на південь,
тримаючись кордону Воронезької губернії, до витоків річки Чир, охоплює
ліві притоки річки Калитви, від гирла Березової з півдня утворює укра-
їнський півострів понад річки Бистра і Гнила, входить в українську
територію російським півостровом, що простягається обабіч Сіверського
Дінця до річки Айдар і Слов’яносербська, минаючи Луганськ, повертає
на південь і тягнеться до гирла Дону, охоплює Північну Кубань. Тав-
рійська губернія означена як напівукраїнська. У Криму українці зобра-
жені тільки біля Кирзані. На північ і схід від означеної етнічної межі
зображено українські острови у Курській, Воронезькій, Саратовській,
Астраханській губерніях, у Донській області, найбільші з яких розта-
шовані понад Медведицею і біля Саратова.
Як відзначали сучасники, карта була складена старанно і досить
якісно, була доступна за ціною (коштувала 20 кр. або 20 коп.), і її ви-
дання було дуже на часі106.
За словами І. Ровенчака, етнічна карта М. Кимаковича і Л. Рожанського
є “найвищим рівнем картографічної інтерпретації розселення україн-
ського народу “довеличківського” періоду”107. Укладена за картами О. Ріт-
тіха і Ф. Ле Моньє вона достатньо добре зображала українську етнічну
територію, була досить добрим картографічним матеріалом для потреб
навчальної і просвітницької роботи і залишається важливим до-
кументом розселення українців у 90-х роках ХІХ ст.
106 Срібнаренко Наум. [Рец. на карту: Русь-Україна і Біла Русь. Карта етно-
графічна після А. Ф. Ріттіха. Вид. А. Петерманна з 1877 р.] // Зоря.— 1893.—
Ч. 14.— С. 283.
107 Ровенчак І. Передумови видання Г. Величком “Народописної карти українсько-
руського народу” // Вісник геодезії та картографії.— 2001.— № 1 (20).— С. 51;
Його ж. Фактори та джерела видання Г. Величком “Народописної карти укра-
їнсько-руського народу” в 1896 р. // Картографія та історія України: Зб. наук. пр.—
Львів; Київ; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000.— С. 112.
457
Отже, друга половина ХІХ ст. стала початковим етапом розвитку
української етнокартографії, на якому були закладені засади стрімкого
розвою у ХХ ст. як української картографії, так і етнокартографії. Перші
українські етнічні карти мають різну наукову вартість: в основу біль-
шості з них лягли мапи європейських картографів від повного копію-
вання до часткового перероблення і доповнення. Тільки карта К. Ми-
хальчука, укладена на власних дослідженнях автора, стала джерелом
для інших картографів при укладанні етнічних мап. Основне значення
згаданих карт полягає у тому, що вони зображали українців (русинів,
південно-русів, малорусів) як окремий народ, що стало одним із наслідків
процесу формування української модерної нації у ХІХ ст.
ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОКАРТОГРАФІЇ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XIX ст.)
Неоніла Падюка
завідувач кабінету картографії, молодший науковий співробітник
ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України
Досліджуються перші етнічні карти українських земель, створені у другій
половині ХІХ ст. вітчизняними вченими. Подається опис українських етнічних
меж, зображених на згаданих картах. Визначається їхнє наукове значення.
Ключові слова: етнічні карти, етнокартографія, українські етнічні межі,
М. Коссак, С. Витвицький, В. Ільницький, К. Михальчук, П. Чубинський,
Я. Головацький, Р. Заклинський, М. Кимакович, Л. Рожанський.
BEGINNING OF UKRAINIAN ETHNOCARTOGRAPHY
(SECOND HALF OF THE 19th c.)
Neonila Padiuka
Junior Research Fellow, Head, Cartography Room,
L’viv Stefanyk Scientific Library, National Academy of Sciences of Ukraine
The first ethnic maps of Ukrainian lands created in the second half of the 19th c.
by national scholars are examined. Description of Ukrainian ethnic boundaries de-
picted in the mentioned maps is presented. Their scientific importance is indicated.
Keywords: ethnic maps, ethnocartography, Ukrainian ethnic boundaries, M. Kossak,
S. Vytvyts’kyi, V. Il’nyts’kyi, K. Mykhal’chuk, P. Chubyns’kyi, Ya. Holovats’kyi,
R. Zaklyns’kyi, M. Kymakovych, L. Rozhans’kyi.
458
ИСТОКИ УКРАИНСКОЙ ЭТНОКАРТОГРАФИИ
(ВТОРАЯ ПОЛОВИНА ХІХ ст.)
Неонила Падюка
заведующая кабинетом картографии, младший научный сотрудник
ЛНБ им. В. Стефаника НАН Украины
Исследуются первые этнические карты украинских земель, созданные во
второй половине ХІХ ст. отечественными учёными. Подано описание украинских
этнических границ, изображенных на упомянутых картах. Определено их научное
значение.
Ключевые слова: этнические карты, этнокартография, украинские этни-
ческие границы, М. Коссак, С. Витвицкий, В. Ильницкий, К. Михальчук, П. Чу-
бинский, Я. Головацкий, Р. Заклинский, М. Кимакович, Л. Рожанский.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12875 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1561-6223 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:31:15Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Падюка, Н. 2010-10-25T12:28:44Z 2010-10-25T12:28:44Z 2008 Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) / Н. Падюка // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2008. — Вип. 1 (16). — С. 435-458. — Бібліогр.: 107 назв. — укp. 1561-6223 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12875 528.94:39](477)“18” Досліджуються перші етнічні карти українських земель, створені у другій половині ХІХ ст. вітчизняними вченими. Подається опис українських етнічних меж, зображених на згаданих картах. Визначається їхнє наукове значення. Исследуются первые этнические карты украинских земель, созданные во второй половине ХІХ ст. отечественными учёными. Подано описание украинских этнических границ, изображенных на упомянутых картах. Определено их научное значение. The first ethnic maps of Ukrainian lands created in the second half of the 19th c. by national scholars are examined. Description of Ukrainian ethnic boundaries depicted in the mentioned maps is presented. Their scientific importance is indicated. uk Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника НАН України Джерелознавчі студії. Розкриття фондів Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) Истоки украинской этнокартографии (вторая половина ХІХ ст.) Beginning of Ukrainian ethnocartography (second half of the 19th c.) Article published earlier |
| spellingShingle | Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) Падюка, Н. Джерелознавчі студії. Розкриття фондів |
| title | Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) |
| title_alt | Истоки украинской этнокартографии (вторая половина ХІХ ст.) Beginning of Ukrainian ethnocartography (second half of the 19th c.) |
| title_full | Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) |
| title_fullStr | Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) |
| title_short | Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) |
| title_sort | початки української етнокартографії (друга половина хіх ст.) |
| topic | Джерелознавчі студії. Розкриття фондів |
| topic_facet | Джерелознавчі студії. Розкриття фондів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12875 |
| work_keys_str_mv | AT padûkan počatkiukraínsʹkoíetnokartografíídrugapolovinahíhst AT padûkan istokiukrainskoiétnokartografiivtoraâpolovinahíhst AT padûkan beginningofukrainianethnocartographysecondhalfofthe19thc |