Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12892 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 6-15. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12892 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-128922025-02-23T20:08:06Z Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови Єрмоленко, С. До 190-річчя Пантелеймона Куліша 2010 Article Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 6-15. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12892 uk application/pdf Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До 190-річчя Пантелеймона Куліша До 190-річчя Пантелеймона Куліша |
| spellingShingle |
До 190-річчя Пантелеймона Куліша До 190-річчя Пантелеймона Куліша Єрмоленко, С. Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови |
| format |
Article |
| author |
Єрмоленко, С. |
| author_facet |
Єрмоленко, С. |
| author_sort |
Єрмоленко, С. |
| title |
Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови |
| title_short |
Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови |
| title_full |
Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови |
| title_fullStr |
Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови |
| title_full_unstemmed |
Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови |
| title_sort |
пантелеймон куліш в історії української літературної мови |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
До 190-річчя Пантелеймона Куліша |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12892 |
| citation_txt |
Пантелеймон Куліш в історії української літературної мови / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 6-15. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT êrmolenkos pantelejmonkulíšvístorííukraínsʹkoílíteraturnoímovi |
| first_indexed |
2025-11-24T21:35:08Z |
| last_indexed |
2025-11-24T21:35:08Z |
| _version_ |
1849709149256941568 |
| fulltext |
до 190-річчЯ
ПантЕЛЕймона КуЛіШа
Серед безлічі прославлених батьків народу,
якими обдарувала нас історія ХІХ ст., є одна
постать самітна, яка не зазнала благовонних
кадил громадського почитання і візантійської
чолобитності ні за життя, ні по смерті, дарма
що ся постать висока і далеко перевищує пере-
січного національного святого всіх українських
земель. Це П. О. Куліш. Людина найменше по-
пулярна, найменше оцінена і, мабуть, наймен-
ше зрозуміла в усьому українському письмен-
стві. Наче другий Іван із Вишні, анахорет за
життя, радо промовчуваний по смерті.
В Куліша була розвита одна дорогоцінна при-
кмета, яка дуже рідко стрічається між україн-
цями, себто сміливість висловити щиро свою
думку, постояти за неї, хоч би вона й як не по-
добалась загалові.
С. Томашівський
Світлана Єрмоленко
Пантелеймон Куліш в історії
уКраїнсьКої літературної мови
Оцінюючи значення П. Куліша в історії української літера-
турної мови, Іван Огієнко писав: «Він [Куліш] уже добре ро-
зумів різницю поміж мовою народною і мовою літературною й
7До 190-річчя Пантелеймона Куліша
свідомо працював, щоб збільшити культуру мови літературної чи
книжної» [4: 149]. Цьому слугували твори письменника найрізно-
манітніших жанрів: думи, казки, оповідання, перший історичний
роман, написаний українською мовою, зразки наукової прози, ху-
дожні переклади з інших мов, українські переклади Біблії. Про
вплив художньої мовної практики П. Куліша на жанрово-стильове
збагачення української літературної мови пише В. М. Русанів-
ський: «Найбільша заслуга П. Куліша в розбудові української
літературної мови – це написання «Чорної ради» українською
мовою... Він уводить тут таку лексику (частково запозичену з лі-
топису Самовидця), яка дозволяє творити історичний колорит у
новій українській літературній мові» [5: 233].
Відомо, що письменник починав свій роман «Чорна рада»
писати російською мовою, проте відчув, що історична оповідь
про життя українського козацтва потребує звернення до україн-
ської мовної стихії. Для написання історичної прози письменник
мав перенестися уявою в іншу історичну добу. Поряд із законо-
мірною архаїчною лексикою П. Куліш вводить у текст характер-
ні поетичні висловлювання на зразок: «Запорожжє іспоконвіку
було серцем українським, що на Запорожжі воля ніколи не вми-
рала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі предковічні піс-
ні до посліду днів не замовкали, і було те Запорожжя як у горні
іскра: який хоч, такий і розідми з неї вогонь» [1: 42].
Ключові, наскрізні слова історичного твору П. Куліша –
Україна, козак, гетьман – означуються епітетами з виразним
оцінним змістом: Україна – велика, одностайна, розідрана
надвоє, безщасна; козак – щирий, добрий; гетьман – гордий,
пишний і розумом високий. Свідомо використовував П. Куліш
церковнослов’янізми та елементи давньої української книжної
мови. О. Г. Муромцева у статті «П. Куліш як оновлювач і тво-
рець української літературної мови» розглядає концептуальні
питання розвитку літературної мови, зокрема як його бачив
письменник: «Куліш не хотів, щоб розірвалася традиція україн-
ської літературної мови, а тому широко вводив у публіцистику,
поезію, драматургію старослов’янізми, давні українські слова,
окремі граматичні форми» [3: 99-100].
На відміну від І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка,
зауважує дослідниця, старослов’янізми у П. Куліша служать не
Культура слова №72’ 20108
гумористичній меті, а підкреслюють освіченість, культуру, ви-
сокий соціальний стан героїв.
Не всі сучасники сприймали мовні настанови П. Куліша, але
про вплив його мови на формування літературних норм свід-
чить використання текстів письменника у Словнику за редакцією
Б. Грінченка. У згаданому Словнику було обмежене фіксування
слів іншомовного походження, тим часом мовна практика П. Кулі-
ша засвідчує не тільки вживання запозичених слів, а й розширен-
ня їхньої семантики за рахунок образного слововживання.
Варто наголосити на образності мови П. Куліша в його пу-
бліцистичній, науковій, художній творчості. Автор знаходить
для емоційного висловлювання оригінальні порівняння, мета-
фори на зразок гетьманство схопилось, як вітер серед степу; а
народ, сей ісполин самостайного духа, і за варягів, і за гетьма-
нів лежав у сповитку; Не поети, не філософи, самохіть, по волі
незагнузданого розуму, оглашають найглибші тайни своєї рід-
ної національності; словесность чеська... обіймає... трудолюб-
ців, людей з великою головою. Стверджуючи думку про те, що
П. Куліш увів у літературну мову багато іншомовних слів, ак-
тивізував їх у писемному контексті (аналогія, казуїстика, про-
блеми, тріумф), О. Г. Муромцева доводить, що «Куліш своєю
практикою сприяв інтелектуалізації української літератур-
ної мови». Водночас письменник не тільки мовною творчістю,
а й теоретичними міркуваннями обґрунтовував закономірність
розвитку української літератури на народнорозмовній основі.
Щодо оцінки творчості письменників він ставив на першому
місці Т. Шевченка, Г. Квітку-Основ’яненка, на другому – імена
І. Котляревського, С. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки.
Що вплинуло на вибір П. Куліша, що було стимулом його
україномовної творчості, зокрема і поетичної? По-перше,
загальний процес національного пробудження в Європі, по-
друге, його зацікавлення українським фольклором і, звичай-
но, творчість Т. Шевченка. У його листах натрапляємо на
висловлення, присвячені рідному слову: «Все прах земний,
тільки діло і слово наше праведне останеться на віки» (Лист
до Галагана, 1857); «Спасеніє нашого краю – в нашому слові.
Слово земляка укаже землякові, і явиться сила общественна,
котрої тепер немає, явиться воля і душа єдина!» (Там само);
9До 190-річчя Пантелеймона Куліша
«Дбаймо про свою словесну автономію, творімо свою автоно-
мічну будучину, знаймо добре, що ми в себе вдома» (До Вов-
ківни Карачевської, 1892).
Наскрізним у Кулішевих поетичних текстах є образ слова,
пов’язаного з матір’ю-Україною, думами про її історію, пор.
словосполучення рідне слово, любе слово, щире слово, живе
слово, красне слово, святе слово, вічне слово, пророче слово,
кохане слово, козацьке слово, слово пишне, немудре слово, віще
слово, гарне, благодатне слово, хуртовинні слова. Українським
рідним словом він хотів донести до народу цінні здобутки сві-
тової культури, тому й супроводжував свій український пере-
клад шекспірівських творів таким поетичним коментарем, афо-
ризмом про рідну мову:
Єдиний скарб у тебе – рідна мова,
Заклятий для сусідського хижацтва:
Вона твого життя міцна основа,
Певніша над усі скарби й багатства.
(«До рідного народу»)
Не можна не помітити змістової близькості Кулішевого ви-
слову мова – «життя міцна основа» і часто цитованого словес-
ного образу М. Рильського мова – «життя духовного основа».
У поезії «До Шевченка» П. Куліш художніми образами під-
тверджує думку про значення рідного слова як ознаки і захис-
ного чинника нації. Не випадкові в поетичному тексті біблійні
образи меч огненний, меч обоюдний, метафора ключ розуміння.
Названі словесні знаки характерні для барокової літератури й
актуалізовані в поезії ХІХ ст.
Епітетна характеристика Слова перегукується з Шевченко-
вими оцінками. Звертання до вислову стоїш на чаті викликає
асоціації з Шевченковим «Я на сторожі коло їх поставлю сло-
во», пор.:
О слово рідне! ти стоїш на чаті
Предковікових пам’яток святині,
В ясній, блискучій херувимській шаті,
Як меч огненний, в нашій Україні.
Культура слова №72’ 201010
Грішив я тяжко, яко син народу
І вихованець олухів письменних,
Що, в нас укравши, вкинули у воду
Ключ розуміння, задумів спасенних.
(«До Шевченка»)
До знакових слів у поетичних творах П. Куліша належать
народ, Україна, а також метафори, побудовані на асоціатив-
них зв’язках з родиною – мати, батько, діти, онуки, правнуки,
діди, прадіди, рід, родина. Названі лексеми формують харак-
терні для фольклорної традиції поетичні антитези на зразок:
Втікай на чужину
з рідного поля!
Тобі рід-родина –
Чужая чужина,
Наша люба здобич –
Славна Україна...
(«З-за Дунаю»)
Облітав я тими крильми
Ввесь світ-Україну;
Сяду-паду одпочити
На вбогу могилу.
Убогая, низенькая,
Забута могила,–
Вона в мене на Вкраїні
Родина єдина.
(«Родина єдина»)
У поетичному мисленні П. Куліша актуалізовані, як і в Шев-
ченковій мові, назви спорідненості, пор.:
Чи вже справді розкуються
Невольникам руки
І визволять батьків сини,
А дідів унуки?
(«Пісня третя»)
11До 190-річчя Пантелеймона Куліша
Батьки й діди наші
Рід ваш підпирали,
Вони з вами хліб-сіль їли
І меди пивали.
(«Пісня третя»)
Україно рідна!
Чи се ж твої діти
Кругом шанці покопали,
Щоб на своїх бити?
(«Солониця»)
Звертаємо увагу на типову епітетну сполучуваність із лексе-
мою Україна: рідна, мила, вольна, багата, весела, сліпа, глуха,
вбога, хирна.
В одному силовому полі перебувають такі поняття, як
родина, рідна хата, рідне слово. Становище рідного слова
(з рідним словом тулишся, мов злодій) викликає гіркі слова
звертання до народу, що не може захистити і відстояти це
слово, наприклад:
Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких.
(«До рідного народу»)
Авторські інвективи стосуються розуміння історії України,
в якій письменник бачить нівелювання культури, звичаїв, на-
ціональне самоприниження, напр.:
Народе мій, ясирнику татарський,
Невольнику турецький найдорожчий!
Народе мій, єхидний панський слуго
І польської герою темний слави!
Народе мій, недоумку латинський,
Товаришу московської темноти!
(«Псалтирна псальма»)
Відокремлені прикладки як вторинні емоційно-експресивні
номінації проектуються на поняття, що з’являються в уяві автора
Культура слова №72’ 201012
як сприймання історії українського народу. В цій історії бачить
поет негативні сторони національного характеру, невміння ор-
ганізувати самостійно своє державне життя. Інвективи, засвід-
чені в Кулішевих текстах, відгукуються у Франкових образах
поеми «Мойсей».
Офіційну історію письменник називав казкою, протиставля-
ючи їй значення поезії, народних дум, пісень: «Та зате існувала
прамати історії, а отже, й філософії – поезія... Жоден високий
поетичний витвір не створювали в суспільстві, яке не було б
підготовлене до його сприйняття багатьма такими витворами»
[2: 235-236].
Спільні з Шевченковою поезією образи сну і пробудження з
цього сну характерні для поезії П. Куліша, наприклад:
Заголосили по тобі харіти,
І Україну сонну розбудили,
Устала мати: «Діти мої, діти!
Тепер навіки ми посиротіли».
(«До Шевченка»)
У тому самому асоціативному полі перебуває інший образ:
Кобзо! ти наша одрада єдина...
Поки із мертвих воскресне Вкраїна,
Поки дождеться живої весни,
Ти нам про нашу тісноту дзвони.
(«До кобзи»)
Знакові для поезії П. Куліша образи кобзи (бандури), струн,
дзвонів:
Стиха дзвони, нехай мучене серце,
Важко заб’ється, до серця озветься,
Як на бандурі струна до струни.
(«До кобзи»)
Ти ж своє слово дзвони-промовляй,
Душам братерським заснуть не давай.
(«До кобзи»)
13До 190-річчя Пантелеймона Куліша
Звертаємо увагу на характерний для поезії ХІХ ст. мотив на-
уки, пор.:
Дивітесь, – мовляють, –
І ви, малі діти:
Оце добра вам наука,
Як у світі жити...
(«Дунайська дума»)
Стиха чорний, стиха
Хлопство научає. –
Ой хто сіє головами,
А він зажинає.
(«Пісня четверта»)
Мій рідний брате, перед нами море
Всесвітньої науки відкривалось...
(«До Шевченка»)
У мовній свідомості П. Куліша наука, розум поєднуються
ще з таким характерним терміном, як культурники, зокрема у
вірші «До Шекспіра», а також у поезії «До рідного народу»: І
до сім’ї культурників вертайся.
Мовотворчість П. Куліша як феномен історії літературної
мови ґрунтується на своєрідному поєднанні різних джерел
мовного розвитку: писемно-книжних, або літературних (до них
він зараховував і мову перекладів творів зарубіжної літератури,
перекладів Біблії), а також фольклорних та народнорозмовних
джерел. Він мав своє бачення живомовної традиції, до якої
звернулися і поляки, і росіяни:
Навчили ми Ляхву латину занедбати,
Польщизною листи й літописи писати.
Так само й москалю живу вказали мову
І привели його ід пушкінському слову.
(«Національний ідеал»)
Спільні мотиви творчості П. Куліша і Т. Шевченка зумов-
люють активізацію тих самих поетичних символів, словесних
Культура слова №72’ 201014
образів, які простежуються як мовно-естетичні знаки наці-
ональної культури. Практика вибору епіграфів – поєднання
уривків із Біблії, псалмів, народних пісень, творів Міцкевича,
Пушкіна, Гейне, Ґете, Байрона, Шиллера – засвідчує цілісність
мовного світогляду письменника. Теми, порушені письменни-
ком в епіграфах, розгортаються у поетичні переспіви, в яких
зринають Шевченкові образи, словесні ремінісценції з біблій-
них текстів. До спільних із Шевченковими мотивів належать
такі: діти – рожевії квіти; думи; могили; Дніпро широке.
Розкується, розкидає
Кайдани Вкраїна,
Аби у всіх була воля
І дума єдина.
(«Пісня третя»)
Крім лексичних особливостей ідіостилю П. Куліша, можна
помітити й особливості авторського словотворення безхатній,
без’язикий, безчесні ницаки, в тісноті безисходній, зітхання без-
ужитні, неспанілі, несхлопілі діти України. Деякі тексти П. Ку-
ліша створені у виразному фольклорному дусі, наприклад:
Бачиш оком, чуєш ухом,
Серцем розумієш,
А сказати-заспівати
Голосно не вмієш.
(«Пісня третя»)
Інші ж становлять зразки книжно-літературної мовної твор-
чості, поєднаної з народнорозмовною традицією:
Вузенько Русь ми звикли розуміти
І творимо її собі з казок...
Химерного письмацтва хирні діти,
Ми б узяли хоч німця за зразок.
(«Словце до староруських народовиків»)
Кулішева мова багата на фольклоризми, старослов’янізми,
слова іншомовного походження. Стиль письменника урізно-
15До 190-річчя Пантелеймона Куліша
манітнюють фразеологізми, серед яких і експресивні усталені
звороти, і приказки та прислів’я. Тяжіння його мовомислення
до влучних оцінок, образних характеристик забезпечує афорис-
тичність висловів П. Куліша, пор.: Мій день летить, як човник у
верстаті; Літа мої біжать, як скороходець; Біжать-летять,
із щастям не зустрівшись; Хто з розумом. той не гукає марно,
грудей своїх не наповняє вітром. Гнилі слова – йому не оборона:
яка користь в речах пустих, нікчемних?
Багато в чому випереджаючи тогочасну писемно-літературну
практику, мовотворчість П. Куліша розширювала стилістич-
ні можливості використання словникових багатств української
мови, виявляла її словотвірні потенції для називання концепту-
альних понять індивідуального мовомислення.
1. Красавіна В. «І було те Запорожжя як у горні іскра...» (мовний образ ко-
зацтва в історичних романах ХІХ століття) // Культура слова. – Вип. 63.
– К., 2003. – С. 37-43.
2. Куліш П. Повість про український народ. Моє життя. Хутірська філософія
і віддалена од світу поезія. – К., 2005.
3. Муромцева О. З історії української літературної мови. Вибрані праці. –
Х., 2008.
4. Огієнко Іван (Митрополит Іларіон). Історія української літературної
мови. – К., 1995.
5. Русанівський В. М. Історія української літературної мови: Підручник. –
К., 2001.
Надія Сологуб
«ЧереЗ Край іЗ серця ріДне слово
ллється…» (про мову поезій П. Куліша)
До багатогранної діяльності Пантелеймона Куліша входить
і його поетична творчість, на якій позначилися літературно-
естетичні пошуки, світоглядні суперечності автора.
Поезія П. Куліша різноманітна за жанрами. Збірка «До-
світки» містить історично-побутові й філософські поеми,
громадсько-політичну та інтимну лірику, переклади, переспі-
ви. У тогочасній поезії утвердився жанр поеми, що відповідало
духові романтизму. В поемах збірки «Досвітки» йдеться про
|