Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12895 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша / М. Кравченко // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 25-31.— укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860185481566748672 |
|---|---|
| author | Кравченко, М. |
| author_facet | Кравченко, М. |
| citation_txt | Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша / М. Кравченко // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 25-31.— укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:04:05Z |
| format | Article |
| fulltext |
25До 190-річчя Пантелеймона Куліша
суються тільки Нового Заповіту. Переклад Старого Заповіту,
зроблений Кулішем вдруге (перший варіант згорів у пожежі),
засвідчує глибоке проникнення перекладача як у мову оригі-
налу, так і в скарби рідної мови. Він справді примусив про-
років заговорити доброю українською мовою. Попри всі нега-
тивні рецензії, Куліш, перекладаючи Біблію, розумів, що святі
книги українською мовою несуть у народ не тільки віру, а й
українську мову в її літературній формі. Тому цілком зрозу-
мілі його слова до С. Носа у листі від 10 лютого 1895 року:
«Коли б Господь сподобив підперти рідну мову Біблією». Це
була велика мовотворча праця Куліша, і вона залишила поміт-
ний слід у розвитку конфесійного стилю української мови.
Беручись за переклади Святого Письма, Куліш ставив не
лише просвітницьку мету. Для українського письменника важ-
ливим був аспект розвитку стилістичних засобів української
мови, активізація її лексичних, словотвірних, граматичних
можливостей для відтворення багатопланового високого сти-
лю оригіналу.
Перекладацькій діяльності в останні роки життя письменник
надавав особливої ваги. За півроку до смерті, готуючи до вихо-
ду у світ збірку «Позичена кобза», у листі до В. Тарновського
від 12 листопада 1896 року П. Куліш писав: «Хочеться співати
ще й по-італьянськи, по-грецьки, по-латинськи…». Працюючи
над перекладами, він прагнув не лише познайомити співвітчиз-
ників із надбаннями світового письменства, а й утвердити рід-
не слово, показати його силу, гнучкість, багатство.
Маргарита Кравченко
мовно-естетиЧний Зміст творів
Пантелеймона Куліша
Пантелеймон Куліш – відомий прозаїк, поет, перекладач, лі-
тературний критик, видавець, невтомний трудівник на ниві укра-
їнської критики, визначна постать в історії української культури.
Його різнобічна праця й безсумнівний талант здобули визнання
багатьох діячів української культури. Твори його високо цінува-
ли Т. Шевченко, С. Єфремов, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко,
Культура слова №72’ 201026
І. Огієнко, Д. Дорошенко, В. Петров, Я. Гординський, Ю. Ше-
вельов. Творчість П. Куліша привертає увагу сучасних мовоз-
навців.
Зокрема, художня спадщина Пантелеймона Куліша потребує
подальшого аналізу в аспекті мовно-естетичного змісту його
творів. Актуальність вивчення спадщини письменника зумов-
лена як потребою широкого залучення її до сучасного духовно-
го національного процесу в Україні, так і потребою введення
концептуальних положень П. Куліша в науковий обіг, у справу
сьогоднішнього осмислення історичного розвитку української
літератури та літературної мови.
Куліш як непересічна мовна особистість володів талантом
відчувати колективний досвід у сприйманні естетичної приро-
ди слова й трансформувати його в мовно-естетичні форми.
Серед оповідань письменника найвідоміші його романтичні
ідилії «Орися», «Дівоче серце», романтично-баладне оповіда-
ння «Гордовита пара», оповідання-анекдоти «Сіра кобила»,
«Очаківська біда», морально-повчальні оповідання «Про зло-
дія у селі Гаківниці», «Потомки українського гайдамацтва», іс-
торичні оповідання «Мартин Гак», «Січові гості».
Мовно-естетичний зміст названих творів полягає в зобра-
женні ідеалу гармонії людського, конкретніше – національного
буття. У творах поетизуються взаємність і любов, материн-
ство, родинна злагода, козацько-старшинський хутірний побут,
близькість людини до природи, уявна суспільна згода серед
соціально неоднорідних хуторян. Запорізькій вольниці, гайда-
мацькому бунтарству Куліш намагався протиставити дух миро-
любства, ідилію козацьких хуторів, старосвітської поважності,
доброзичливості, душевного аристократизму.
Письменник наголошував на тому, що визначальним у роз-
виткові культури є так званий «національний дух». У своїх іс-
торичних оповіданнях автор ідеалізує й романтизує часи геть-
манщини, прикрашає життя козацької старшини, доводить, що
старшинські традиції є кращими зразками для життя народу.
Мовно-естетичний зміст оповідань передається виразними
художньо-зображальними засобами, що розкривають внутрішній
стан головних героїв, передають їхнє світосприймання, особли-
вий душевний стан, спорідненість з природою. Природа виступає
основним критерієм оцінки взаємин персонажів. Так, в оповіда-
27До 190-річчя Пантелеймона Куліша
нні «Дівоче серце» події розгортаються на тлі тихого літнього
ранку: Ще ж як на те дав господь ранок тихий, ясний да лю-
бий, літній. Колос у ячмені ще не налився, то соловей виспівував
останні пісні свої – прощавсь із весною. Тут його ведуть, того
Ігната; тут його мати, обнявшись із Оленкою, голосять; а со-
ловей на вербі під той гомін та плач аж лящить – співає. Золоті
хмарки наче вплинь пливуть по чистому небу (тут і далі викорис-
тано приклади із: Куліш П. О. Твори: В 2 т. – К., 1998; Куліш П. О.
Чорна рада. Хроніка 1663 року. Оповідання. – Х., 1990.).
Стилістично виразним, функціонально навантаженим в опо-
віданнях виступає синтаксис, за допомогою якого відтворюється
розмовно-оповідний стиль викладу. Кулішевим оповіданням при-
таманні лаконізм, художня деталь, фольклорна стилізація. Автор
не стільки описує чи розказує, скільки показує сцени й епізоди,
подаючи жваві діалоги, характерні репліки окремих людей. Ро-
бить це він природно й майстерно. Оповідачами виступають
хуторянин, бабуся, старий дід, прадід, мовлення яких просте,
уповільнено-деталізоване: Єсть така пісня, і дуже жалібна вона.
Було, як співає наш кобзар Архип, то й сам плаче. Отже, якби не
вмер Архип, то ще б зложив, може, й жалібнішу пісню про нашу
вдову…; Еге, добродію! Сидимо оце ми з вами на пасіці – ні гад-
ки!.. Божа бджола гуде, кругом гречки біліють…
Емоційні й нейтральні мовні засоби характеризують опові-
дача, а також персонажа, показують тісний зв’язок психічного
стану людини з її мовою.
Кожна фраза в оповіданнях Куліша відображає відповідний
тип поведінки, конкретну виразну інтонацію, характерологічний
жест. Навіть там, де переважає опис, читач все одно відчуває ін-
тонацію оповідача. Національний характер оповідача виявляєть-
ся в актуалізованих деталях мовлення: Аж ось – шумить, реве
Трубайло за левадами. Як розтупиться дерево, а сонце як забли-
щить саме в тім місці, де вода рине через каміння, то ти б ска-
зав, що то не вода, а саме чисте скло, самий дорогий кришталь
рине з гори і б’ється на дрібнії склянки об каміння; Поблід Ігнат,
затрусився, поник до землі, як підкошена папороть, засумував
тяжко; у лазареті з місяць пролежав, а потім і не ходив більш
до пана Івана, і не питав про Оленку. Москалем він одиноким
вік звікував, мов той дуб суховерхий.
Культура слова №72’ 201028
У системі художніх засобів вираження, властивих мово-
творчості П. Куліша, найпоказовіша, на нашу думку, лексика,
оскільки саме через неї найбільшою мірою передаються кому-
нікативні настанови на розумове й чуттєво-експресивне сприй-
няття понять і реалій. Так, в оповіданнях про історії гайдамаків
(«Січові гості», «Мартин Гак») історична та архаїзована лекси-
ка становить необхідний компонент оповіді, засіб індивідуалі-
зації мови героїв, свідчення їхньої освіченості, культури, ви-
сокого соціального стану тощо. В історичних оповіданнях, як
і в фольклорних творах та народній пам’яті, запорожці висту-
пають як поборники волі, самовіддані захисники батьківщини,
хоробрі, чесні й справедливі воїни.
Для змалювання доби Руїни, відтворення історичного коло-
риту Куліш використав історизми в їх номінативній функції.
Широко представлені в оповіданнях назви одягу, які свідчать
про соціальний стан і достаток героїв, назви бойового споря-
дження, козацька атрибутика: Як іде було в неділю з матір’ю до
церкви: вона в старосвітському кунтуші, а він у батьківській
киреї; Одбували татар або січових гостей самі надвірні панські
корогви – з нашого ж таки брата, з підданства; А ми тільки
що рушили їх переймати, аж тут із лісу душ сорок гайдамак,
всі в кармазині та в блаватасах, такі гетьмани вискочили, що
аж очима на їх не зглянеш; Вискочили та як ударять ізразу на
чотири корогви волоські, що стояли спереду, так їх і розідрали
надвоє; Жупан на йому шовковий червоний, аж світиться, як
огонь; шапка червона, похилиста; пояс золотий; за поясом піс-
толі; при боку шабля; кульбаки і стремена – все те в щирім
золоті, аж горить. Як неодмінні атрибути історичних оповідей
названі словесні деталі індивідуалізують мову П. Куліша.
У мові оповідань письменника стихійно виявляється схід-
нополіський говірковий колорит. Мовні партії його персона-
жів побудовані на діалектно-характерологічних та семантико-
стилістичних особливостях східнополіської говірки. Мова пер-
сонажів містить діалектні й просторічні елементи: Доспіла єси,
моя ясочко, як повний колос на ниві; «Дівчино! – рече, – будь
моєю жоною!» А вона рече: «Тоді я буду тобі жоною, як Тру-
байло назад вернеться»; Я вже про се думала, ненечко: у мене
ще з весняної доби єсть такий папір, щоб мені вільно було по
людях служити.
29До 190-річчя Пантелеймона Куліша
Серед діалектних рис у мові творів Куліша виділяємо такі:
наявність у словах приставного [і]: іще, ізнов, ізніматься, ізразу,
ізробилась; відсутність у більшості випадків протетичних при-
голосних перед голосними [о], [у]: огонь, огнище, отчизна.
Поряд із фонетичними й граматичними діалектизмами пись-
менник уживає ряд лексичних: дівойка, ушули, лучче. Активно
функціонуючи як у мові персонажів, так і в мові оповідачів, діа-
лектизми виступають природним компонентом народнорозмов-
ної стихії, відображаючи мовно-естетичний зміст оповідань.
Важливим засобом втілення мовно-естетичного змісту
творів є використання розмовної лексики, яка представлена в
оповіданнях словами різних граматичних категорій. Функціо-
нально вагомою є дієслівна синоніміка, що охоплює лексеми й
фраземи загальномовного характеру з різним ступенем емоцій-
ності на позначення процесів мовлення: балакати, гуторіти,
дмухнути, мугикнути; руху в просторі: чумакавати, вештати-
ся, шибнутися, смикнути; фізичної дії: звичити, попорськати,
клюкнути, назирити; психічної діяльності та стану: домізкува-
лись, мізкувати, спантеличити, второпати.
Певне стилістичне навантаження мають розмовні прикмет-
ники – переважно згрубілі, оцінювальні художні означення, що
вживаються для характеристики негативних персонажів: дідиз-
ний, скажений, пузатий. Іншу стилістичну функцію мають ба-
гато ніжних і пестливих слів, переважно із суфіксами зменшува-
ності й пестливості: панночко, квіточка, дітоньки, сердешнень-
ка, губоньки, сонечко, брівоньки.
Стилізація народнопоетичної оповідності досягається за ра-
хунок фольклоризмів, які виступають складовою частиною мов-
ної оболонки творів: вона краща й над ясную зорю в погоду, кра-
ща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що
звеселяє рибу в морі, і звіра в дуброві, і мак в городі; Москалем
він одиноким вік звікував, мов той дуб суховерхий.
Засобами вираження мовно-естетичного змісту оповідань є
поширені, розлогі порівняння, яким Куліш надає перевагу в сис-
темі тропів: викохалась, як біла тополя в леваді; доспіла, як по-
вний колос на ниві; краща й над повний місяць серед ночі; вода
чиста, як скло, рине по камінням; Орися росла собі, як та квітка
в городі. Справжню красу письменник вбачає не в багатстві, а в
Культура слова №72’ 201030
духовних цінностях, у природності характерів, тому порівняння
набувають символічного змісту.
Твори письменника насичені також характерологічними
епітетами: приснився раз Орисі предивний сон; він високий та
рівненький; удова безталанна; бідолашна матір; краса ма-
льована, багатирка пишна.
Дієслівні метафори в оповіданнях П. Куліша побудовано на
фольклорних висловах і тропеїчних сполуках. Вони сприяють
емоційній наснаженості тексту: сонце, що звеселяє рибу в морі;
брови на очі йому понасовувались; як розступиться дерево.
Як народнопісенні образи у мові Куліша сприймаються кон-
кретизатори етнопростору: Аж ось – шумить, реве Трубайло
за левадами; Над річкою Трубайлом стоїть висока круча; І
так як ясна зоря вночі покотиться, палаючи, по небу, так тая
Орися проїжджала широким лугом з своїми дівчатами; І тоді
вона [громада] була великий чоловік, як іще наші предки у жи-
тах та понад річками в дібровах Богові молилися…; Як ось,
каже, пішла чутка поміж дівчат, що любиться Маруся з Про-
хором Осауленком, та й любиться певне: і в вишневім садку
їх бачили против місяця, і старосвітську скиндячку Марусину
пізнали в Прохора в ковнірі.
В оповіданнях активно вживається народнопоетична рослинна
символіка: Сукні на їй сукнями, а коса розплетена по вітру має і
на голові вінок із сухих васильків та чорнобривців, що за своло-
ками по світлицях затикають; Над ставом, поміж вербами й по-
ховали їх у одній домовині; Тут його мати, обнявшись із Оленкою,
голосять; а соловей на вербі під той гомін та плач аж лящить
– співає; Довго вона плакала, слухаючи співи солов’їні та дівоцькі
пісні; серед ночі встала, тихесенько перейшла через двір, майнула
білими рукавчатами на перелазі, втонула в вишневому садку, ви-
рнула з садової темряви коло хати вдови Загірньої.
Отже, український сільський побут із відповідними ет-
нографічними реаліями, типові синтаксичні конструкції, що
відтворюють різноманітні комунікативні ситуації, актуаліза-
ція оповідних структур і створення мовного образу оповідача
об’єднується в поняття мовно-естетичний зміст творів П. Кулі-
ша, у якому органічно поєдналося поетичне бачення світу мит-
цем і тонке відчуття народорозмовного усного слова.
31До 190-річчя Пантелеймона Куліша
Творча спадщина П. Куліша залишається актуальною й сьо-
годні, виступає живильним імпульсом сучасного розвитку знання
про духовність України і, суголосна сьогоденню, перебуває в цен-
трі творчих суперечок, без яких немає руху вперед.
Олена Кумеда
леКсиЧні регіоналіЗми в ПершоДруКаХ
П. Куліша
Традиційно чільне місце в історії формування української літе-
ратурної мови на народній основі відводилося І. Котляревському,
Г. Квітці-Основ’яненку й Т. Шевченкові. Натомість ім’я П. Куліша
– «блискучого знавця української народної мови» [2: 383], «ідео-
лога і творця української літературної мови» [3: 148] – тривалий
час несправедливо замовчувалося, а то й ігнорувалося. Донині
мова видатного громадського і культурного діяча, прозаїка, по-
ета, драматурга, перекладача, мовознавця, видавця й редактора
не стала об’єктом докладного, системного вивчення. Так, досі не
з’ясовано діалектну основу мови П. Куліша, в українській лексико-
графії немає спеціальних словників мови письменника, хоча ство-
рено словники мови творів Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка,
Л. Глібова, В. Стефаника, А. Тесленка, а відтак донині немає на-
лежної оцінки ролі П. Куліша в становленні нової української
літературної мови, зокрема й у формуванні її лексичного складу.
Проте ще на поч. ХХ ст. М. Ф. Сумцов захоплено зауважив, що
П. Куліш завдяки своєму українському походженню, завдяки чис-
ленним подорожам по Україні змолоду виробив зразкову україн-
ську мову, назбирав багатий лексичний матеріал.
П. Куліш народився в 1819 р. на хуторі поблизу містечка Во-
роніж колишнього Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер
Шосткинський р-н Сумської обл.). Його дитинство та юність
проходили в ареалі східнополіського діалекту. Хоча ареалогіч-
ного прочитання мови творів П. Куліша раніше не здійсню-
вали, однак спостереження Ю. В. Шевельова, І. Г. Матвіяса,
М. Є. Сиваченка, Т. І. Должикової дають свідчення про вираз-
ний вияв у мові письменника рідного йому східнополіського
говору північного наріччя.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12895 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0201-419X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:04:05Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кравченко, М. 2010-10-25T14:42:19Z 2010-10-25T14:42:19Z 2010 Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша / М. Кравченко // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 25-31.— укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12895 uk Інститут української мови НАН України До 190-річчя Пантелеймона Куліша Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша Article published earlier |
| spellingShingle | Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша Кравченко, М. До 190-річчя Пантелеймона Куліша |
| title | Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша |
| title_full | Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша |
| title_fullStr | Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша |
| title_full_unstemmed | Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша |
| title_short | Мовно-естетичний зміст творів Пантелеймона Куліша |
| title_sort | мовно-естетичний зміст творів пантелеймона куліша |
| topic | До 190-річчя Пантелеймона Куліша |
| topic_facet | До 190-річчя Пантелеймона Куліша |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12895 |
| work_keys_str_mv | AT kravčenkom movnoestetičniizmísttvorívpanteleimonakulíša |