Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст.
Стаття присвячена формуванню колекцій музею українських старожитностей В.В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. Проаналізовано перший період історії музею, його основні колекції – козацьких старожитностей і артефактів, шевченківську, галерею портретів історичних діячів, роль...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2017
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128985 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. / Н.М. Товстоляк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 432-435. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-128985 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1289852025-02-09T21:42:17Z Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. Музей украинских древностей В. Тарновского в конце 50-х – в начале 70-х гг. XIX в. V. Tarnovskyi’ Museum of Ukrainian Antiques at the end of the 50th – the beginning of the 70th years of XIX century Товстоляк, Н.М. Музейна справа Стаття присвячена формуванню колекцій музею українських старожитностей В.В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. Проаналізовано перший період історії музею, його основні колекції – козацьких старожитностей і артефактів, шевченківську, галерею портретів історичних діячів, роль П. Куліша у їх комплектуванні. Статья посвящена формированию коллекций музея украинских древностей В. Тарновского в конце 50-х – начале 70-х гг. ХІХ в. Проанализировано первый период истории музея, его основные коллекции – казацких древностей и артефактов, шевченковскую, галерею портретов исторических деятелей, роль П. Кулиша в их комплектовании. The article is about forming the collections V. Tarnovskyi’s Museum of Ukrainian Antiques at the end of the 50th – the beginning of the 70th years of XIX century. The first period of its history, is analyzed the main collections – Cossacks antiques and artifacts, Shevchenko collection, the portrait gallery of historical figures, P.Kulish role in its completing. 2017 Article Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. / Н.М. Товстоляк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 432-435. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2218-4805 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128985 94(477):069«185/187» uk Сіверщина в історії України application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Музейна справа Музейна справа |
| spellingShingle |
Музейна справа Музейна справа Товстоляк, Н.М. Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. Сіверщина в історії України |
| description |
Стаття присвячена формуванню колекцій музею українських
старожитностей В.В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. Проаналізовано перший період історії музею,
його основні колекції – козацьких старожитностей і артефактів, шевченківську, галерею портретів історичних діячів, роль П. Куліша у їх комплектуванні. |
| format |
Article |
| author |
Товстоляк, Н.М. |
| author_facet |
Товстоляк, Н.М. |
| author_sort |
Товстоляк, Н.М. |
| title |
Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. |
| title_short |
Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. |
| title_full |
Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. |
| title_sort |
музей українських старожитностей в. тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. хіх ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Музейна справа |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/128985 |
| citation_txt |
Музей українських старожитностей В. Тарновського наприкінці 50-х – на початку 70-х рр. ХІХ ст. / Н.М. Товстоляк // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 432-435. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT tovstolâknm muzeiukraínsʹkihstarožitnosteivtarnovsʹkogonaprikíncí50hnapočatku70hrrhíhst AT tovstolâknm muzeiukrainskihdrevnosteivtarnovskogovkonce50hvnačale70hggxixv AT tovstolâknm vtarnovskyimuseumofukrainianantiquesattheendofthe50ththebeginningofthe70thyearsofxixcentury |
| first_indexed |
2025-12-01T02:13:48Z |
| last_indexed |
2025-12-01T02:13:48Z |
| _version_ |
1850270263729455104 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
432
УДК 94(477):069«185/187»
Н.М. Товстоляк
МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ
В. ТАРНОВСЬКОГО НАПРИКІНЦІ 50-Х –
НА ПОЧАТКУ 70-Х РР. ХІХ СТ.
Стаття присвячена формуванню колекцій музею українських
старожитностей В.В. Тарновського наприкінці 50-х – на почат-
ку 70-х рр. ХІХ ст. Проаналізовано перший період історії музею,
його основні колекції – козацьких старожитностей і артефак-
тів, шевченківську, галерею портретів історичних діячів, роль
П. Куліша у їх комплектуванні.
Ключові слова: В. Тарновський-молодший, музей українських
старожитностей, П. Куліш, садиба Качанівка.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю ви-
вчення історії формування садиби Качанівка як провід-
ного центра українського національного відродження
ХІХ ст. та значення музею українських старожитностей
В.В. Тарновського для розвитку музейної справи в Укра-
їні. Традиційно виникнення музею пов’язують з ім’ям
В.В. Тарновського-молодшого (1838–1899), але докумен-
ти родинного архіву свідчать, що ідея українського му-
зею належить його батькові, В.В. Тарновському-старшо-
му (1810–1866). Світогляд молодого Василя Тарновського
формувався під впливом батьків та їх друзів, більша ча-
стина яких належала до кола національно свідомої україн-
ської дворянської інтелігенції, брала активну участь у гро-
мадсько-політичному житті суспільства середини ХІХ ст.
Мета статті – охарактеризувати перший період фор-
мування колекцій музею українських старожитностей
В.В. Тарновського. Задля досягнення мети автор ставить
наступні завдання: використовуючи документи родин-
ного архіву Тарновських, епістолярну спадщину укра-
їнських письменників, мемуарну літературу та каталоги
музею висвітлити процес формування основних колек-
цій музею, перший період музейної діяльності В.В. Тар-
новського, його стосунки із відомими українськими ко-
лекціонерами та громадськими діячами.
Окремих наукових досліджень, присвячених першо-
му періоду історії музею українських старожитностей,
немає. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. історія музею
досліджувалася науковими співробітниками Чернігів-
ського історичного музею ім. В.В. Тарновського С.О. По-
ловніковою [1], С.Л. Лаєвським, Л.П. Линюк [2; 3], укра-
їнськими істориками В.Г. Сарбеєм [4], Л.Д. Федорової [5]
та ін. Цінними джерелами з історії музею є листи україн-
ських письменників П.О. Куліша [6; 7], М. Вовчка [8], доку-
менти родинного архіву Тарновських у фондах Чернігів-
ського історичного музею ім. В.В. Тарновського, спогади
М.В. Тарновського [9] та інші.
У процесі роботи над дисертацією, присвяченій ролі
Тарновських в історії України ХІХ ст., нами було з’ясовано,
РОЗДІЛ V. МУЗЕЙНА СПРАВА
що у 30-ті роки молодий В.В. Тарновський-старший мрі-
яв зібрати матеріали та заснувати журнал, присвячений
історії його батьківщини України («Малоросії»). У нотат-
ках «Про Малоросійський журнал» він написав: «Если об-
стоятельства и здоровье позволят мне жить в Малорос-
сии, то предполагаю употребить насколько это возможно
(по собранным материалам) издавать Малороссийский
журнал…, распространяемый оптом и в розницу тако-
го рода статьи, которые принесут пользу родине…» [10].
Основними розділами журналу були малоросійська іс-
торія, археологія, право Малоросії і його історія, описи
Малоросії, малоросійська література, сільське господар-
ство. У проекті програми журналу згадується «інтересний
малоросійський музеум», що планується зібрати під час
підготовки матеріалів до друку. Термін «музеум» в його
нотатках означав зібрання рідкісних речей або предме-
тів з певної галузі науки або мистецтва. Свою ідею ви-
дання журналу В.В. Тарновський не здійснив. Причину
він пояснив тим, що господарство привертало його ува-
гу більше. Серед документів особистого архіву В.В. Тар-
новського-старшого є «Список музеуму Київського на-
вчального округу», який представляє собою тематичну
структуру музею [11].
Проте його син, В.В. Тарновський-молодший, втілив
юнацькі мрії свого батька. Кінець 50-х – 60-ті рр. ХІХ ст. –
доба підйому національного відродження багатьох наро-
дів Європи. Зріс інтерес до минулого, історичних коренів,
національної історії, культури, що сприяло виникнен-
ню нових музеїв та реконструкції старих. Формуван-
ня приватних колекцій і музейних збірок стало особли-
вістю культурного життя українських губерній. У Росії
відкрилися перші публічні музеї: у 1852 р. – Новий Ер-
мітаж, в якому імператорська родина виставила для пу-
бліки свої музейні колекції; у 1852 р. Оружейну палату
Московського Кремля було переведено у нове приміщен-
ня біля Боровицьких воріт. В.В. Тарновський у середині
50-х рр. навчався у пансіоні Єнесса у Москві, цікавився
новими музейними практиками. Його улюбленими на-
прямами колекціонування стали українська старовина,
шевченкіана, наукова та художня література про Украї-
ну різних авторів та різних років видання.
М.В. Тарновський, автор першої ґрунтовної наукової
розвідки про початок музейної діяльності В.В. Тарнов-
ського, писав: «Разом з пристрастю до всього, що стосу-
валося улюбленого українського поета, він мав ще й іншу
– до любої України, її минувшини, її героїв, – наслідком
якої стало колекціонування українських старожитностей.
Збирати їх Вас. Вас. розпочав ще замолоду, чи не ві-
сімнадцятирічним юнаком. Через брак коштів робило-
ся це в дуже скромних розмірах. Але й тоді, за слова-
ми його брата, а мого батька, Волод. Вас. Тарновського,
ISSN 2218-4805
433
його кімната у Москві в квартирі д-ра Шеффера, в яко-
го вони жили під час навчання у пансіоні в Москві, яв-
ляла собою невеликий музей української зброї, келихів,
чарок, що мали герби героїв України, та інших пред-
метів української давнини. Усе купувалося на Сухаре-
вому базарі, а також і в Україні під час вакацій, а потім
відвозилося до Москви і прикрашало стіни його кімна-
ти. Вже тоді було видно, що народився серйозний зби-
рач спеціальної старовини, і це супроводжуватиме все
його, порівняно коротке життя. Отже підвалини музею
українських старожитностей було закладено в Москві, і
він залишався там до здобуття Вас. Вас. середньої осві-
ти. Потім його перевезли до родинного маєтку в Кача-
нівку Борзенського повіту Чернігівської губернії, де він
зайняв частину кімнат і кімнату, в якій містилася біблі-
отека, що залишилася по Григ. Степ. Тарновському. Ця
кімната межує з великою їдальнею» [9, с. 158–159].
У 1854 р. В.В. Тарновський-старший отримав у спад-
щину знамениту Качанівку. З того часу садиба стала його
родинною резиденцією, в якій збиралася, як і раніше, ін-
телектуальна еліта українського суспільства. Все частіше
звучали промови про необхідність «емансипації», тобто
звільнення селянства від кріпацької залежності та не-
обхідності проведення низки реформ. З 1957 р. Василь
Васильович-старший самовіддано працював у комісії з
поліпшення побуту селян, а потім у Санкт-Петербурзі у
Редакційних комісіях. За роки праці на користь демокра-
тичних перетворень у Росії в приватному архіві та бібліо-
теці В.В. Тарновського-старшого сформувалася цінна ко-
лекція документів з історії селянської та земської реформ,
деякі з них були надруковані у кількох примірниках та
швидко стали раритетами. Після смерті батька у 1866 р.
В.В. Тарновський включив їх до свого музейного зібрання.
В.В. Тарновський-молодший у 1856 р. завершив своє
навчання у Москві. 7 березня 1856 р. П.О. Куліш (Листи
Куліща подані мовою публікації) у листі до В.В. Тарнов-
ського-старшого повідомив: «Видел я Вашего возлю-
бленого сына у доктора Шеффера, но как он был окру-
жен студентами, не студентами, девицами и детьми, то
я могу Вам сказать о нем только то, что он очень бледен
и не по летам солиден…» [6, с. 115]. Точної дати всту-
пу В. Тарновського до університету Св. Володимира у
Києві поки ще не встановлено. Можна припустити, що
це сталося у 1857 р., так як П.О. Куліш в листі від 25 бе-
резня 1857 р. запитував В.В. Тарновського-молодшого:
«Що ж ви, Паничу! Чи потоваришили з студентами? Чи
є між ними хороші люде? Здається, в Києві можна б ро-
сти не одним тополям…» [7, с. 148].
Повернувшись в Україну, з 1856 р. Василь Тарновський
розпочав багаторічну роботу над збиранням та влашту-
ванням свого музею. Він добре пам’ятав, що належить до
нащадків козацької еліти, тому навіть одяг обрав для себе
козацький. Так, Марко Вовчок у серпні 1857 р. у листі до
свого чоловіка, О.В. Марковича, згадувала про те, що ба-
чила «…Василька Тарновського у синіх шароварах, в со-
рочці вишиваній і в чемерці…» [8, с. 28]. У вересні 1857 р.
вона писала: «Василь Тарновський убрання на собі коза-
че мав, здається що я вже тобі писала?» [8, с. 30].
А.М. Лазаревський згадував наступні свідчення М.М. Бі-
лозерського (листопад 1857 р.): «По Вкраїни я зовсим не
издыв. Тильки двичи був у молодого Тарновського. У іого
вже чималенький музей нашой старовині; іе й гарматы!
Тилькы мало кныжок та шпаргалив. Хоче купыть архив
Марковича, дак той просить безбожну цину: який iому
чорт дасть не тильки 5, да и 2 тисячи карбованцив?... Тар-
новский хоче зибрать уси книжки, у которых писано про
нашу краину, и збере! А нам треба допомогать іому у тако-
му доброму дили. Для тих книжок и усякой старовины вин
муруе камяницу на пречудовому мисци…» [5, с. 148–149].
Отже, у 1857 р. студент Василь Тарновський мріяв по-
будувати у Качанівці окреме приміщення для свого му-
зею. На це його надихнуло спорудження так званого «ма-
лоросійського будинку» в с. Лебединець Пирятинського
повіту Полтавської губернії. Його власником був близь-
кий друг батька Г.П. Галаган, якому було необхідно мати
у своєму селі приїжджій будиночок. Він вирішив відтво-
рити українську будівлю у стилі житла козацької стар-
шини часів Запорозької Січі і старосвітських будинків
небагатого українського панства, наближену за своєю
архітектурою до хати, «затишну, своєрідну, наповнену
ніжною ідилічною розкішшю». Розробити проект було
непросто. Разом із полтавським архітектором Є.І. Червін-
ським Г.П. Галаган досліджував різні споруди, їх архітек-
турні складові, розпитував літніх людей, читав спогади
та описи подібних споруд. Його зведення розпочалося у
1854 р., закінчили будівництво у 1856 р. Лебединецький
будинок представляв собою оригінальну та цікаву спо-
руду за старими народними традиціями, технологіями,
специфікою організації внутрішнього та зовнішнього
простору, конструктивними особливостями [13].
В.В. Тарновському, який хотів створити музей та шу-
кав відповідне архітектурне рішення, не так просто було
це здійснити. Г.П. Галаган побудував житлову споруду
в українському народному стилі, а В.В. Тарновському
необхідно було поєднати в одному проекті сучасні ви-
моги до музейних приміщень з архітектурою, викона-
ною в українських народних традиціях. Про це свідчить
лист П.О. Куліша від 25 серпня 1857 р.:«…а що пишете
про рисунки для кам’яниці, то було в мене їх трохи, да
ніяк не знайду між паперами. Як попадуться на очі, то
зараз пришлю. Тільки не раджу Вам, мій голубе, муру-
вати кам’яницю, поки ми з Левком вернемося із чужих
земель. Будемо ми проходжати через Слов’янщину, вба-
чатимем старосвітську будову, розметикуємо її добрим
розумом і виведем на папері всякі будинки, панські й
мужичі, як їх будувати подобає по щиро слов’янському,
а не по німецькому стилю. А тепер Ви попсуєте запас і
збудуєте сміховище, а не кам’яницю. Коли ж Вам дуже
пильно припало, то не забудьте хороший чертеж Чер-
нігівської кам’яниці, що стоїть на валу – як вона зна-
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
434
двору і як із середини вимурована – да й поставте собі
таку штуку в Качанівці, пустивши частину на підда-
шшє – тим самим важким стилем. На сю будову всяке
дивитиметься з ушануванням, як на кожні стародавні
вещі, й ніхто Вашого смаку не зневажить…» [7, с. 148].
Як відомо, музей В.В. Тарновського залишився у ка-
чанівському палаці; кам’яницю не було збудовано, і
можливо тому, що в умовах підготовки та проведен-
ня селянської реформи економіст і юрист В.В. Тарнов-
ський-старший, прогнозуючи погіршення економічно-
го стану господарства своїх маєтків, відмовив сина від
великих витрат. Так, ще у серпні 1856 р. П.О. Куліш у
листі з Качанівки до О.М. Куліш писав: «…Вас. Вас. по-
мишляє тепер про емансипацію, котра може залишити
його без робочих рук для цукрового заводу і для полів.
Він навіть думає продати свій Київський маєток, щоб
мати у запасі готові гроші для цієї важливої події…» [14].
Свою мрію про український будинок В.В. Тарнов-
ський здійснив пізніше. Це відбулося наприкінці 70-х
– на початку 80-х рр. ХІХ ст. Таким будинком стала зна-
менита хата-«порада», збудована наприкінці 70-х ро-
ків ХІХ ст. у качанівському парку.
У передмові до «Каталогу українських древностей
колекції В.В. Тарновського» (Київ, 1898, грудень) Ва-
силь Васильович написав: «Издавая каталог моей кол-
лекції, нахожу нужным предпослать несколько слов о ея
характере и происхождении. Еще в молодые годы, лет
сорок назад, я задался мыслью собрать возможно пол-
ную коллекцию предметов, характеризующих старин-
ный быт моей родины, Малороссии. Так как выполнение
этой задачи в полном ея объеме не по силам частному
лицу, то я по необходимости принужден был ограни-
читься пределами более тесной и наиболее мне близкой
територии, а именно левобережной Малороссии» [15].
Зі студентських років коло контактів В.В. Тарнов-
ського було дуже широким. Він спілкувався із представ-
никами свого покоління і людьми, що належали до по-
коління його батька. Серед них особливе місце посідав
Тарас Григорович Шевченко. Сучасники визнавали, що
для В.В. Тарновського він був справжнім кумиром. На
превеликий жаль, їх особисте знайомство не було три-
валим: під час їх першої зустрічі Василь Тарновський
був ще дитиною, вдруге вони зустрілися у 1859 р., а у
березні 1861 р. Т.Г. Шевченко пішов з життя.
Якщо спочатку у качанівському палаці знаходилось
кілька картини та автографів Т.Г. Шевченка, то з кін-
ця 50-х років ХІХ ст. В.В. Тарновський почав цілеспря-
мовано збирати все, що мало відношення до Кобзаря. У
цьому йому допомагав і П.О. Куліш. 1 листопада 1857 р.
П.О. Куліш написав у листі до В.В. Тарновського: «Тарас
у Ныжньому Новгороди дожыдаеться якогось лысту на
прожыванне. Хвалятця, що ему добре. Переслав сюди 17
акварелей, котори представляють уси тыи стороны, по
которым вин блукав невольныком. Тут розиграють их у
лотерею, и шкода, що история заточення нашого поэта
розыйдетця по чужим рукам. Годылось бы панам нашым
захватывать у свои руки таки клейноти. 250 срибних им
цина.Стоять того: душа Тарасова в тых выдах пустинних
так и сыяе…» [16, с. 81–82.]. Вагомим здобутком В.В. Тар-
новського є те, що крім особистих речей, рукописів та
творів Т.Г. Шевченка він збирав численні статті, нотат-
ки, публікації творів знаменитого українця, комплекту-
вав тим самим науково-допоміжний фонд свого музею.
Цю методику у подальшому він використовував, збира-
ючи все, що мало відношення до таких видатних укра-
їнців, як М.І. Костомарова, П.О. Куліша, М.В. Гоголя та ін.
За порадою П. Куліша В. Тарновський у 60-ті рр. почав
збирати портрети української козацької еліти. 23 лип-
ня 1860 р. П. Куліш писав В. Тарновському про колекцію
Горошковського: «…Там есть дуже гарни патрати панив
XVII чы XVI вику. Одежа на ных коштовна и гарна, а мы
зовсим не знаемо, як тогди паніи ходили наши…Дуже до-
бре було б , колы б вы такымы портретами убрали свою
свитлыцю…» [16, с. 82]. З 60-х рр. В. Тарновський розпо-
чав створення картинної галереї свого музею. Якщо він
не міг придбати оригінал, то замовляв копію, запросив-
ши до Качанівки художника Г. Васька.
На початку 70-х років ХІХ ст. музей українських ста-
рожитностей В.В. Тарновського у садибі Качанівка був
уже відомий далеко за межами Чернігівської губернії.
Його засновник приділяв багато уваги каталогізації
своїх експонатів. Так у каталозі музею 1900 р. за № 913
у розділі «Бумаги В.В. Тарновського, основателя музея»
записано: «Опись древностей В.В. Тарновського. Кача-
новка, 1870. Книга в полулисте, в переплете. При ней
различные материалы В.В. Тарновского для каталога му-
зея» [17]. На жаль, каталог, який би допоміг нам з’ясувати
склад колекцій музею, поки ще вважається утраченим. До
1876 р. музей українських старожитностей В.В. Тарнов-
ського розміщувався у бібліотеці, а потім його було пе-
ренесено у інше приміщення на другому поверсі палацу.
Таким чином, В.В. Тарновський з молодих років ці-
леспрямовано збирав музей українських старожитно-
стей, колекції якого були цінними та рідкісними за сво-
їм змістом. Вже у перший період свого існування музей
мав цінні колекції української старовини зокрема ХVII–
XVIII ст., колекцію козацьких старожитностей, шевчен-
ківську колекцію, колекцію документів періоду селян-
ської та земської реформ, збірки творів та особисті речі
видатних українців ХІХ ст., галерею портретів україн-
ської козацької еліти. У наступні роки музей поповнився
археологічною колекцією та іншими експонатами. На-
разі наукове дослідження першого періоду формування
музею українських старожитностей В. Тарновського за-
лишається актуальним у контексті історії українського
національного відродження.
ПОСИЛАННЯ
1. Половнікова С.О. Історія заснування Музею українських ста-
рожитностей ім. В.В. Тарновського мовою документів / С.О. По-
ловнікова // Скарбниця української культури: Збірник наукових
ISSN 2218-4805
435
праць. – Вип. 2. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – С. 19–27.
2. Лаєвський С.Л. Музей українських старожитностей В.В. Тар-
новського у часі і просторі / С.Л. Лаєвський, Л.П. Линюк. – Скарб-
ниця української культури: збірник наукових праць. – Вип. 3. –
Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – С. 5–8.
3. Линюк Л.П. Імені Василя Тарновського / Л.П. Линюк // Скарб-
ниця української культури: Збірник наукових праць. – Вип. 17. –
Чернігів, 2016. – С. 126–136.
4. Сарбей В.Г. Друковані джерела і розвідки до біографії В.В. Тар-
новського / В.Г. Сарбей // Скарбниця української культури: Ма-
теріали ювілейної наукової конференції, присвяченої 100-річчю
Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського. – Черні-
гів: Сіверянська думка, 1996. – С. 14–15.
5. Федорова Л.Д. Приватні зібрання української старовини Ва-
силя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної спра-
ви в Києві / Л.Д. Федорова // Український історичний журнал. –
2015. – № 6. – С. 69–88.
6. Письма Кулиша к Тарновскому // Киевская старина. – 1898.
– Вып. 4. – С. 107–131.
7. Кирилюк Є. Листи П. Куліша до В. Тарновського / Євген Ки-
рилюк // За сто літ: Матеріали з громадського й літературного
життя України ХІХ і початків ХХ століття. – Книга шоста. – Хар-
ків: Державне вид-во України, 1930. – С. 145–152.
8. Листи Марка Вовчка: у 2 т. – К.: Наукова думка. – Т. 1. –
1984. – 399 с.
9. Тарновський М.В. Василь Васильович Тарновський (молод-
ший). 1837–1899 / М.В. Тарновський // Хроніка – 2000. – 1997. –
Вип. 19–20. – С. 140–188.
10. Чернігівський історичний музей (далі – ЧІМ), інв. № Ал – 17.
11. ЧІМ, інв. № Ал. – 77, арк. 40–41.
12. А. Л. [Александр Лазаревский]. Памяти Н.М. Белозерского
/ А.Л. // КС. – 1897 – Т. 61. – № 1. – С. 146–150.
13. Письмо Г.П. Галагана о Малороссийском будынке в селе Ле-
бединец, Прилукского уезда // КС. – 1904. – Т. 86. – № 7–8. – Доку-
менты, известия и заметки. – С. 1–7.
14. Інститут рукопису НБУВ ім. В.І. Вернадського, ф. І,
спр. 29229, арк. 3.
15. Каталог украинских древностей коллекции В.В. Тарновско-
го (С приложением 16-ти таблиц фототипних снимков). – К.: Ти-
пография К.Н. Милевского, 1898. – 86 с.
16. Письма П.А. Кулиша к В.В. Тарновскому-сыну. 1857–1897 //
Киевская старина. – 1899. – Т. 64, январь. – С. 81–100.
17. Каталог музея украинских древностей В.В. Тарновского.
Том II. – Сост. Б.Д. Гринченко. – Чернигов: Типогр. Черниг. губ.
земства, 1900. – [Приложение к № 7 Земского сборника Черни-
говской губ.]. – 367 с.
Товстоляк Н.Н. Музей украинских древностей
В. Тарновского в конце 50-х – в начале 70-х гг. XIX в.
Статья посвящена формированию коллекций музея украинских
древностей В. Тарновского в конце 50-х – начале 70-х гг. ХІХ в. Проа-
нализировано первый период истории музея, его основные коллекции
– казацких древностей и артефактов, шевченковскую, галерею пор-
третов исторических деятелей, роль П. Кулиша в их комплектовании.
Ключевые слова: В. Тарновский-младший, музей украинских
древностей, П. Кулиш, усадьба Качановка.
Tovstoliak N. M. V. Tarnovskyi’ Museum of Ukrainian An-
tiques at the end of the 50th – the beginning of the 70th years
of XIX century
The article is about forming the collections V. Tarnovskyi’s Museum
of Ukrainian Antiques at the end of the 50th – the beginning of the 70th
years of XIX century. The fi rst period of its history, is analyzed the main
collections – Cossacks antiques and artifacts, Shevchenko collection, the
portrait gallery of historical fi gures, P.Kulish role in its completing.
Key words: V. Tarnovskyi the younger, Museum of Ukrainian An-
tiques, P. Kulish, Kachanivka Estate.
14.03.2017 р.j
УДК [069.070](477-25) «1931/1941»
А.С. Яненко
КИЇВСЬКЕ МУЗЕЙНИЦТВО НА ШПАЛЬТАХ
РАДЯНСЬКИХ ГАЗЕТ 1930-х – ПОЧАТКУ 1940-х рр.
У статті висвітлений радянський газетний дискурс київсько-
го музейництва 1930-х – початку 1940-х рр., окреслені основні
змістовні рубрики та інформативний потенціал повідомлень у
пресі для вивчення історії музеїв УСРР/УРСР на прикладі музей-
ної мережі Києва, наведені приклади використання більшовиць-
кої преси як дієвого механізму ідеологічного конструювання по-
трібної й зручної для тоталітарної влади «суспільної думки»
щодо музейних інституцій та їх співробітників.
Ключові слова: музейництво, Київ, антирелігійний музей,
історичний музей, преса, 1930-ті рр.
Десятиліття, що передувало німецько-радянській вій-
ні, було черговим етапом випробувань для українського
суспільства, зокрема інтелектуального співтовариства. На
початку 1930-х рр. принципи «великого перелому», про-
голошеного 1929 р., почали агресивно впроваджуватися
в сфері науки й культури національних республік, втілю-
ючись у згортанні політики коренізації, політизації усіх
форм і виявів інтелектуального життя, викритті ворогів
народу й партії, тотальних чистках, репресіях проти іна-
комислення. Українське музейництво – інституціональна
та персоніфікована мережі, що забезпечували реалізацію
й спадкоємність традицій дослідження, збереження й по-
пуляризації культурної спадщини, – протягом 1930- х – на
початку 1940-х рр. зазнало значних деформацій: в умо-
вах тоталітаризму музейні заклади штучно перетворю-
валися на зброю соціалістичної боротьби, «старі» кадри
фізично винищувалися, дослідницькі традиції, що не за-
суджували класового ворога, були затавровані «буржуаз-
ним/махровим націоналізмом», «нацдемівщиною», «по-
півщиною», «фашизмом» тощо. Для переходу музеїв на
«нові марксистсько-ленінські рейки» більшовицька вла-
да задіяла всі можливі механізми та інструменти, зокре-
ма, «могутнє знаряддя зв’язку партії з народом» – більшо-
вицьку пресу. Газетний дискурс, покликаний виконувати
низку функцій (пізнавальну, інформативну, регулятив-
ну), в умовах радянської дійсності перетворився на про-
відника «непримиренної боротьби з ворогами народу за
здійснення генеральної лінії партії». «Найсильніша, най-
гостріша зброя» мала згуртовувати трудящих на виконан-
ня завдань партії й уряду, мобілізувати на боротьбу за ви-
конання планів сталінської п’ятирічки, закликати бути
напоготові дати відсіч класовим ворогам. Продуценти
газетного дискурсу – кореспонденти й дописувачі – ви-
конували функцію формування думки суспільства, вод-
ночас створюючи оману демократичності преси, адже че-
рез тісний зв’язок трудящих зі «своєю» пресою вони мали
«широкі можливості висвітлювати на сторінках більшо-
вицьких газет свою роботу, соціалістичні методи праці,
нові рекорди сталінських вихованців, критикувати і не-
поладки в роботі». Головними й вирішальними завдан-
нями більшовицької преси визнавалося «вирощування
нових кадрів радянської інтелігенції», що з допомогою
|