Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12899 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці / Т. Коць // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 47-55. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860215610838876160 |
|---|---|
| author | Коць, Т. |
| author_facet | Коць, Т. |
| citation_txt | Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці / Т. Коць // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 47-55. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:15:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
47теорія лінгвостилістики
культури та творчого синтезу в авторському мовотворенні. Саме
завдяки цьому загальнокультурний фонд образів, поетичних тем і
висловів набув нових смислових вимірів, словá – нової валентнос-
ті, відкрилися нові перспективи звукосмислового й семантичного
розвитку тексту. На цій підставі можемо засвідчити оформлення
окремого різновиду поетичного дискурсу в історії української по-
етичної мови, нового типу поетичної та культурної свідомості.
1. Астаф’єв О. Поети Нью-Йоркської групи. – Ніжин, 1995.
2. Бойчук Б. Спомини в біографії. – К., 2003.
3. Єрмоленко С.Я. Мовно-естетичні знаки української культури. – К., 2009.
4. Жулинський М. І в серце врізалося слово// Богдан Бойчук. Третя осінь:
Поезії. – К., 1991.
5. Луцький Ю. З двох світів: Публіцистика. Естетика. Історіософія. – К., 2002.
6. Маланюк Є. Юрію Клену // Книга спостережень. – Торонто, 1962. – Кн. 1.
7. Моренець В. П. Нью-Йоркська група: інтродукція до нових полемік на
давні теми (уривок з авторської монографії) // Магістеріум. Вип. 19: Літе-
ратурознавчі студії.
8. Сорока П. Роман Бабовал, або однокрилий янгол. – Тернопіль, 1998.
9. Рубчак Б. ХХІ століття прийшло разом із постмодерністами, або Про лі-
тературу, право вибору, дух імпровізації, міт України і не тільки про це //
Тарнашинська Л. Закон піраміди. – К., 2001.
10. Рубчак Б. Кам’яні баби чи Світовид // Світовид. – 1996. – №11 (23).
11. Фізер І. Вступна стаття // Координати. Антологія сучасної української по-
езії на Заході / Упор. Богдан Бойчук і Богдан Т. Рубчак. – Сучасність, 1969.
Тетяна Коць
Про ПресКриПтивну і ДесКриПтивну
норму в граматиці
Норма виступає об’єднувальним і зміцнювальним елемен-
том літературної мови на всіх етапах її розвитку. Завдяки нормі
впорядковується складна мовна структура, консолідується на-
ціональний простір.
С. Я. Єрмоленко тлумачить норму як «сукупність мовних за-
собів, що відповідають системі мови й сприймаються її носія-
ми як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку
мови і суспільства» [22: 438]. Важливою ознакою літературної
мови є стійкість, консерватизм норми. Тому й залишаються
Культура слова №72’ 201048
незмінними впродовж сотень років: основний лексичний за-
пас, фонетичні особливості, граматична будова. Проте мова,
як і будь-який живий організм, постійно розвивається, збага-
чується, удосконалюється. Цей процес мовознавці Празько-
го лінгвістичного гуртка назвали «гнучкою стабільністю» [8:
381], а українські лінгвісти (С. Я. Єрмоленко, О. О. Таранен-
ко, Л. В. Струганець та ін.) – динамікою мовної норми [23:
227; 19: 55; 16: 12]. Отже, прийняті норми через певні проміж-
ки часу потребують перегляду, переоцінки. Ретроспективною
і найбільш експліцитною і об’єктивною формою суспільного
прийняття мовних норм є кодифікація. Саме вона відбиває ті
явища, які усталилися в процесі мовної практики. Кодифікаці-
єю називають систематизацію мовних норм у граматиках, під-
ручниках, словниках і довідниках [3: 269; 16: 22]. Проте лінгво-
дидактична і довідкова література не завжди встигає фіксувати
відповідні зміни, які відбиває мовна практика. І тому в окремі
періоди розвитку літературної мови варто говорити про існу-
вання прескриптивної і дескриптивної мовної норми.
Г. М. Яворська розглядає поняття дескриптивна і прескрип-
тивна лінгвістика і вважає, що для створення літературних
норм важливим є об’єктивний опис мовного матеріалу, який
здійснює дескриптивна лінгвістика, та втілення приписів і ре-
комендацій щодо його використання, що робить прескриптив-
на лінгвістика [26: 299].
Прескриптивна норма – це сукупність тенденцій відбору і
правил використання мовних засобів. Її стабільність залежить
від культурно-історичної ситуації, мовної структури та особли-
востей генези її літературної форми.
Дескриптивна норма відбиває реально вживані в мові лек-
семи, словоформи, мовні конструкції. Вони не завжди відпо-
відають установленим зразкам, адже на них позначаються і
стилістичний потенціал, і екстралінгвальні чинники, і постійні
внутрішньосистемні пошуки.
Дескриптивну норму мовознавці фіксують у наукових дослі-
дженнях. Порівнюючи прескриптивну і дескриптивну норми
в окремий період розвитку мови, можна помітити безупинний
рух мовних явищ з однієї сфери до іншої. У процесі кодифі-
кації через фільтр законів мовної системи відбираються певні
мовні явища і таким чином набувають нормативного статусу.
49теорія лінгвостилістики
Граматична норма об’єднує систему морфологічних, син-
таксичних одиниць, їх категорій і форм, а також словотвірних
одиниць і способів слововживання.
Граматична будова мови у певний період історичного розви-
тку мови сприймається як відносно стабільна система, яка ор-
ганізована за строгими законами. Проте ця система перебуває
в стані постійного й активного руху. Вона забезпечує життя в
мові безкінечної кількості окремих, конкретних слів і вислов-
лювань. Природа граматичної будови мови, яка виявляється, з
одного боку – в стабільності, а з другого – складній внутрішній
структурі, яка регулює функціонування всього мовного орга-
нізму, свідчить про гармонійне поєднання в ній чітких механіз-
мів і потенційних можливостей.
Граматична норма об’єднує морфологічні і словотвірні зраз-
ки літературної мови.
Морфологічні явища представлені парадигмами лексико-
граматичних розрядів: відмінкових форм, форм числа, роду,
ступенів порівняння, виду тощо. Внаслідок відкритості, незба-
лансованості мовної системи граматичні форми окремих пара-
дигматичних елементів видозмінюються. Це порушує ще одну
проблему динаміки мовної норми – варіантність. Хронологіч-
но обмежена варіантність слова – це прямий наслідок історич-
ного розвитку, еволюції мови. Окремі варіанти слова з часом
або зникають, або розподібнюються. Інші функціонують в мові
впродовж усього історичного розвитку. Часто вони є ознакою
розбудованої стилістичної системи літературної мови.
Варіантність можна розглядати також як надлишковість
у парадигматиці мовної системи, пор. думку О. О. Потебні:
«Мова зовсім не є таким цілим, в якому немає нічого над-
лишкового» [12: 142]. Варіантні форми як засіб стилістично-
го збагачення розглядав Ф. П. Філін: «Не будь-яка варіант-
ність засобів мовного вираження «надлишкова», вона стає
надлишковою лише тоді, коли варіанти не мають жодного
особливого навантаження» [25: 68].
Як показує діахронний аналіз, важливим чинником співіс-
нування варіантів було визнання або невизнання їх лінгвіс-
тами, що відбивалося на кодифікації і впровадженні в мовну
практику відповідних прескриптивних норм.
Культура слова №72’ 201050
На початку ХХ ст. найбільш авторитетними граматичними
працями було визнано незавершену граматику А. Кримського
[6] та граматику Є. Тимченка [20]. Обидві лінгводидактичні
праці засвідчують наявність закінчень -ові / -еві та -у / -ю імен-
ників чоловічого роду другої відміни. Перші форми вважалися
одними з характерних ознак української мови, тому було реко-
мендовано саме їм надавати перевагу [20: 29]. Варіантні форми
на -у / -ю вважалися архаїзмами і мали вузьку сферу функціо-
нування [13: 10]. Їх поширення пояснювалося впливом північ-
них говірок. Вживати їх рекомендували лише для збереження
милозвучності, а також у іменниках на -ів / -їв (Львів – Львову)
[9: 47]. Переважали форми на -ові / -еві у мові публіцистичного
і художнього стилів: любому Василеві Елланові – переможцю-
піонерові (Літ. Газета, 1930, 15 січ.); удїлює першому бесїднико-
ві послови Василькови голос (Борба, 1912, 15 січ.); не спиться
генералові (П. Тичина); пожаліюсь батькові, я Гнаткові Васи-
левому землі напхав у рот (А. Тесленко).
Розвиток мови великою мірою залежить від впливу екстра-
лінгвальних чинників, що виразно простежується у витісненні
форм давального відмінка іменників чоловічого роду на -ові / -еві
у мовній практиці 50-80-х років. Це відбувалося всупереч ви-
разним тенденціям академічних граматик до збереження визна-
чальних рис української мови. У «Курсі сучасної української
літературної мови» зазначено: «Закінчення -ові, -еві, -єві типові
у сучасній мові для іменників чоловічого роду, особливо назв
людей і істот взагалі: студентові, лікареві, птахові, заводові,
тракторові, краєві» [7: 440]. Майже весь ілюстративний мате-
ріал подавався саме із закінченнями -ові, -еві, -єві і в наступних
виданнях граматик (дав Петрові книжку, матеріали прислали
заводові, порада учневі, служіння народові) [18: 102].
Закріплення у мовній нормі обох варіантних форм демон-
струє сучасна лінгводидактична література і мовна практика.
Вони співіснують у мові не лише як дублети, а й виконують
стилістичні навантаження. На це звертають увагу всі академіч-
ні граматики, напр.: «Закінчення -у вживається тоді, коли по-
руч виступає кілька іменників з флексією -ові, -еві і їх потрібно
стилістично урізноманітнити: Тарасові Григоровичу Шевчен-
кові, поету Малишкові» [17: 102-103].
51теорія лінгвостилістики
Відсутність будь-яких стилістичних відмінностей призво-
дить до зникання одного з морфологічних варіантів. Часто це
відбувається в доволі короткий період мовного розвитку. Саме
так сталося з багатьма варіантними формами іменників подвій-
ного роду. Лише з 60-х до 90-х років ХХ ст. вийшли з ужитку
декілька десятків надлишкових дублетних явищ. Наприклад, із
морфологічних пар барліг – барлога, продаж – продажа, відби-
ток – відбитка, ковил – ковила, недоук – недоука, завіс – завіса,
листонош – листоноша та ін., зафіксованих у граматиках [18],
до реєстру Орфографічного словника 1994 р. увійшли лише
барліг, продаж, відбиток, ковила, недоук, завіса, листоноша.
На поширення варіантних форм впливав і рівень розвитку
мовознавчої науки, що виявлялося в систематизації, обґрунту-
ванні мовних явищ. Наприклад, дискусійним на початку ХХ ст.
було питання парадигми числа іменника. Деякі мовознавці
(М. Сулима, М. Грунський, М. Левицький) розглядали двоїну
як одну з характерних ознак української мови. М. Сулима чітко
окреслював межі функціональних особливостей цієї морфоло-
гічної категорії і зазначав, що двоїну вживали: «а) коли мова
йшла взагалі про дві особи чи речі; б) коли говорили про спо-
конвіку чи органічно спаровані предмети (очі, плечі), при чис-
лових назвах два, дві, обидва, обидві» [17: 24].
М. Гладкий вважав, що двоїна вживалася після назв перших
предметів, числівників два, дві, обидва, обидві, за аналогією та-
кож після три, чотири [2: 18].
Є. Тимченко наводив двочленну парадигму числа без виокрем-
лення двоїни, оскільки вважав її архаїчним явищем [20: 29].
У другій половині ХХ ст. усталилася теорія про двочленну
категорію числа – однину і множину [1; 7; 21].
Виразні тенденції до окреслення семикомпонентної відмін-
кової системи (збереження кличного відмінка), які послідовно
демонструє мовознавча наука кін. ХІХ – поч. ХХ ст. [5; 8; 12;
19] і сучасна лінгводидактична література [див. 1], стають по-
мітними і в мовній практиці.
Особливості синхронного плану варіювання на морфологіч-
ному рівні мовної структури і діахронний процес виникнення,
співіснування та зникнення варіантних структур і їх компонен-
тів утримують способові варіанти дієслів сучасної української
Культура слова №72’ 201052
літературної мови. Невиразний поділ парадигм імператива (не
спостерігаємо чіткої лінії у їх розмежуванні, не завжди є логічна
послідовність і чітка історична обумовленість) впливає на функ-
ціонування варіантних форм після шиплячих приголосних: про-
довж, продовжимо, продовжте і продовжи, продовжім, продо-
вжіть, визнач, визначимо, визначте і визначи, визначім, визначіть.
Визначальною тут є і дія аналогій, пор.: кажи, кажім(о), кажіть.
Стилістично диференціюються у мові форми другої особи
множини на -іть / -іте: прийдіть – прийдіте, моліть – моліте,
живіть – живіте, напр.: А поповичі з міста Навезли намис-
та!.. Бий, дзвоне, бий, хмару розбий, Нехай хмари на татари,
А сонечко на христьяне, Бий, дзвоне, бий!; Мати: Мариночко,
ходімо спать! Марина: Ходімо спать, бо завтра рано До церк-
ви підемо... Мати: Ходімо спать (До людей): Хрещені люде, по-
можіте! Марина: Беріть мене! беріть, в’яжіте. Ведіть до
пана у світлицю! (Т. Шевченко).
Головна причина співіснування в мові імперативних ва-
ріантів – творення одного категорійного значення за зразком
двох парадигм.
Виняткова рухливість притаманна словотвірній нормі. Сло-
вотвірна система тісно пов’язана з іншими рівнями мови – фо-
нологією, морфологією, синтаксисом і граматикою в цілому.
Крім того, у словотворі ніколи неможливо визначити чітку
межу між його потенційними можливостями і фактичною реа-
лізацією, між синхронією та діахронією.
Словотвірна норма визначає закономірності творення мор-
фологічних структур похідних слів і вираження ними нових зна-
чень, фіксує зразки моделювання похідних слів у процесі дерива-
ції. Разом з тим норма – це реальність системи, а не її коректив.
Усі нові словотвірні зразки, які відповідають внутрішнім законам
розвитку мови, мають формальну відповідність системі мови, не
суперечать її структурним парадигмам, можна вважати правиль-
ними, нормативними. Аналіз структури похідних слів – це по суті
аналіз словотвірного апарату, який працює на усталення норми.
Словотвірна норма охоплює високопродуктивні і малопро-
дуктивні моделі, а також поодинокі явища, які зникають або не
відповідають установленим схемам. Словотвірна норма закрі-
плює вживання в літературній мові не лише похідних слів, а й
усіх словотвірних ресурсів.
53теорія лінгвостилістики
Сучасна словотвірна наука на позначення процесів творен-
ня регулярних і нерегулярних словотвірних номінацій викорис-
товує терміни узуальне – неузуальне словотворення [27: 262].
Неузуальним словотворенням називають нестандартне творен-
ня слів [27: 262]. Є. А. Карпіловська опозицію узуальне – не-
узуальне ототожнює з поняттями нормативне – ненормативне і
наголошує, що часто потенційні слова, які відповідають слово-
твірній системі мови можуть бути розцінені як ненормативні з
погляду лексичної норми [5: 49-50]. Термінами нормативний –
ненормативний оперує культура мови. Узуальний – неузуальний
входять до системи понять словотвору.
На переорієнтацію словотвірної норми впливають екстра-
лінгвальні чинники, що виявляється в поширенні чужомовних
словотвірних зв’язків. Як показує історія літературної мови,
важко усталюються ті іншомовні моделі, що є дублетними до
власне українських продуктивних зразків. Прескриптивна нор-
ма української мови демонструє несприйняття словотвірних
моделей іменників – назв людей з суфіксами -чик, -щик, -вщик.
Усі граматики і словники подавали лише ілюстративний мате-
ріал із суфіксами -ник, -івник, -альник, -ільник, рідко знаходимо
варіантні форми. М. А. Жовтобрюх зазначав: «При наявності
певної кількості слів цього типу в сучасних словниках [іменни-
ків з суфіксом -щик / -чик. – Т. К.] він не став продуктивним для
української мови. Майже всі ці слова так і залишилися на рівні
лексичних запозичень – за їх зразком майже не утворювалися
нові слова вже на українському ґрунті» [14: 62].
Об’єктом мовознавчих дискусій в усі періоди розвитку літера-
турної мови була лексико-граматична категорія активних дієприк-
метників на -чий. На початку ХХ ст. А. Кримський, О. Синявський,
О. Курило виступали проти вживання їх у мові. Як нормативне
явище активні дієприкметники на -чий були визнані у другій по-
ловині ХХ ст. [6; 14; 21]. Сьогодні знову спостерігаємо тенденцію
до зникання таких форм. Не зафіксовані вони в переліку норма-
тивних одиниць і в сучасній лінгводидактиці [1: 145-150].
Про неможливість визначення мовознавцями чіткої межі між
нормативним і ненормативним у словотворі свідчить непослі-
довне сприйняття прескриптивною нормою творення назв лю-
дей жіночого роду за професією із суфіксом -к-. Якщо в одних
джерелах [18; 10; 11; 24] рекомендували до вживання зразки
Культура слова №72’ 201054
шахтарка, лікарка, відвідувачка, редакторка, то в інших [7, 18]
наголошено на їх розмовному характері. На зміну цього стату-
су може впливати тенденція до поширення відповідних форм у
всіх стилях літературної мови.
Загальне і регулярне використання, відтворення певного
способу вираження стає основою мовознавчих рекомендацій у
виборі словотвірних варіантів. До 50-х рр. ХХ ст. у граматиках
диференціювалися форми віддієслівних іменників із суфіксами
-ування (на позначення процесу дії) та -овання (з предметним
значенням) [6: 359]. Упродовж наступних десятиліть мовний
узус демонструє розподібнення або зникання окремих дублетів.
Із названих словотвірних моделей угруповання – угрупування,
устаткування – устатковання [див. 7] у сучасний словниковий
реєстр потрапили лише: угруповання, устатковання [24].
Помітні зміни у рекомендаціях лінгвістів щодо творен-
ня відносних прикметників річковий, річний, лісовий, лісний:
«Прикметники з суфіксом -ний, -ній показують у першу чергу
відношення до часу або місця: осінній, вечірній, лісний, річний,
– що безпосередньо пов’язано з лісом, річкою, на відміну від
лісовий, річковий, що означає лише певне відношення до лісу,
річки (пор. лісний масив і лісова пісня, річна вода і річковий
транспорт» [7: 371]. Далі ці форми наведені як варіантні утво-
рення [18: 203; 10; 11]. На сучасному етапі простежується чітка
диференціація похідних річний і річковий.
Аналіз тенденцій літературної мови засвідчує нерозривний
зв’язок прескриптивної і дескриптивної норми. Українське
мовознавство має працювати на вироблення єдиних взірцевих
граматичних норм. Це і буде ще одним кроком до консолідації
українського простору.
1. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови.
– К., 2004.
2. Градкий М. Наша газетна мова. – К., 1928.
3. Єрмоленко С. Я. Кодифікація норми // Українська мова. Енциклопедія. –
К., 2007. – С. 269.
4. Єрмоленко С. Я. Норма мовна // Українська мова. Енциклопедія. – К.,
2007. – С. 438-440.
5. Клименко К. Ф., Карпіловська Е. А., Кислюк Л. П. Динамічні процеси в
сучасному українському лексиконі. – К., 2008.
6. Кримський А. Нарис історії українського правопису до 1927 р. // Крим-
ський А. Твори: в 5 т. – К., 1973. – Т. 3. – С. 283-301.
55теорія лінгвостилістики
7. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховсько-
го. – К., 1951.
8. Матезиус В. О необходимости стабильности литературного языка. – М.,
1987.
9. Наконечний М. Про новий правопис український. – К., 1929.
10. Орфографічний словник української мови. – К., 1975.
11. Орфографічний словник української мови. – К., 1994.
12. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. – М.; Л., 1941. – Т. 4.
13. Синявський О. Норми української літературної мови. – К., 1931.
14. Словотвір сучасної української літературної мови. – К., 1979.
15. Смаль-Стоцький С. Українська літературна мова // Україна. – 1928. –
Кн. 4. – С. 3-14.
16. Струганець Л. В. Динаміка лексичних норм української літературної
мови ХХ ст. – Тернопіль, 2002.
17. Сулима М. Найяскравіші особливості фрази Шевченкового «Кобзаря» //
Червоний шлях. – 1924. – Ч. 10. – С. 216-221.
18. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За ред. І. Білодіда. –
К., 1969.
19. Тараненко О. Дієслово в контексті сучасних тенденцій до перегляду нор-
мативних засад української літературної мови // Мовознавство. – 2006.
– №2-3. – С. 55-78.
20. Тимченко Є. Курс історії українського язика. – Х.; К., 1930.
21. Украинская грамматика / В. М Русановский, М. А. Жовтобрюх, Е. Г. Горо-
денская, А. А. Грищенко. – К., 1986.
22. Українська мова. Енциклопедія. – К., 2007.
23. Українська мова. Najnowsze dzieje języków słowiańskich. – Opole, 1999.
24. Український орфографічний словник. – К., 1998.
25. Філін Ф. П. Нотатки про мовну норму // Слово і труд. – К., 1976. – C. 67-73.
26. Яворська Г. М. Прескриптивна лінгвістика як влада. – К., 2000.
27. Buzassyová K., Martincová O. Neuzualni slovotvorba v zapadoslovankych
jazycich // Slowotwórstwo / Nominacja – Red. nauk. I. Ohnpeiser. – Opole,
2003. – C. 262-275.
Наталія Мех
лінгвоКультурологема ЛОГОС –
семантиЧна універсалія та «Константна
форма»
Культурологічне вивчення мови передбачає аналіз мовних
явищ, спрямованих на виявлення національно-культурної
специфіки комунікації. Увагу лінгвістів привертають передусім
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12899 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0201-419X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:15:59Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Коць, Т. 2010-10-25T14:47:16Z 2010-10-25T14:47:16Z 2010 Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці / Т. Коць // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 47-55. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0201-419X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12899 uk Інститут української мови НАН України Теорія лінгвостилістики Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці Article published earlier |
| spellingShingle | Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці Коць, Т. Теорія лінгвостилістики |
| title | Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці |
| title_full | Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці |
| title_fullStr | Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці |
| title_full_unstemmed | Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці |
| title_short | Про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці |
| title_sort | про прескриптивну і дескриптивну норму в граматиці |
| topic | Теорія лінгвостилістики |
| topic_facet | Теорія лінгвостилістики |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12899 |
| work_keys_str_mv | AT kocʹt propreskriptivnuídeskriptivnunormuvgramaticí |