Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.)
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12974 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) / А. Пелешко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 29-38. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860257106769215488 |
|---|---|
| author | Пелешко, А. |
| author_facet | Пелешко, А. |
| citation_txt | Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) / А. Пелешко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 29-38. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:50:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПРОБЛЕМИ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ
Адріана Пелешко
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ГРЕКІВ
(кінець XVIII — перша половина ХІХ ст.)
Національно-визвольні рухи — характерна риса історії Південно-Схід-
ної Європи в епоху кризи феодального ладу, зародження і становлення ка-
піталізму. Закономірність цих рухів була обумовлена тим, що країни да-
ного регіону в середні віки опинилися під чужеземною владою, у багато-
національних (поліетнічних) монархіях. Формування соціальної структури
суспільства і націй як історичної форми існування цього суспільства поча-
лося в умовах іноземного панування. Влада феодалів чужоземного поход-
ження, а на частині території сучасної Південно-Східної Європи і великого
іноземного капіталу, підкоряла процес національного розвитку своїм цілям.
Визвольна боротьба балканських народів проти османського панування
привела до створення в цьому регіоні самостійних національних держав.
Процес національного відродження, який розпочався наприкінці ХVIIІ ст.,
та розгортання національно-визвольного руху грецького народу в кінце-
вому підсумку привели до утворення суверенної, незалежної держави.
У цьому контексті актуальним і на сьогоднішній день є вивчення переду-
мов консолідації різноманітних політичних сил та соціальних верств
суспільства навколо національної ідеї наприкінці ХVIIІ — початку ХІХ ст.
Питання суспільно-політичних та економічних передумов руху греків
за незалежність від османського панування відображене в дослідженнях
Міллера А. Ф., Новічева А. Д., Арша Г. Л., Фадеєва І. М., Мейєра М. С., Єла-
віч Б., Терентьєвої Н. О.1 Серед грецьких дослідників слід назвати праці
Ставріаноса Л., Петропулоса Я., Петроса К.2 Важливими для вивчення за-
значеної теми є спогади про грецьку революцію її учасника Фотакоса3.
На кінець XVIII ст. до складу Османської імперії входила значна ча-
стина Балкан, майже всі території, цілком чи частково заселені греками:
континентальні області — Беотія, Аттіка, Акарнаніка, Епір, Фессалія, ча-
стина Македонії (Румелія), Пелопоннес (Морея), острови Егейського ар-
хіпелагу, о. Крит, о. Самос. Багато греків проживало в столиці Османської
імперії — Константинополі4.
Ця мусульманська держава мала ряд принципових особливостей. Зо-
крема, іслам був не лише пануючою релігією, але й визначав систему дер-
жавного правління, що забезпечувало єдність політичних і релігійних ін-
ститутів. Він же впливав на суспільний статус підданих султана. Напри-
клад, щодо рівних прав правовірних мусульман і християн мова навіть не
могла вестися. Мусульманське судочинство (шаріат) поширювалося
тільки на правовірних. Турки-османи разом з ісламізованим балканським
населенням репрезентували пануючу соціальну верству5.
Грецькі землі підпорядковувалися загальній системі управління Ос-
манської імперії. Як правило, місцева адміністрація формувалася не
тільки з представників заможних мусульман, що призначалися турець-
кою владою. До неї могли залучатися також кодзабаси6, які обиралися
жителями на місцях. Необхідно зазначити, що грецький народ животів
під ярмом не тільки мусульман, але й своїх «одновірців» — греків, які
вірою і правдою служили султану. Міська і сільська біднота страждала
від сваволі й утиску кодзабасів і нарекла їх «християнськими турками».
Повноваження органів місцевого самоврядування поступово розширю-
валися, особливо у таких областях, як Пелопоннес і острови Архіпелагу,
залежність яких від Порти обмежувалася, як правило, сплатою податків.
У виборах представників місцевого самоврядування брала участь лише
невелика частина грецького населення7.
На еллінські землі поширювалася турецька військово-ленна система.
Деякі області й острови були володіннями заможних чиновників.
У XVII –XVIII ст. ст. лени (володіння чиновників) були перетворені на
приватні земельні володіння. Цей процес був викликаний розвитком
товарно-грошових відносин і руйнуванням натурального господарства.
Община являла собою найменшу адміністративну, фіскальну й одночасно
соціальну одиницю. На чолі общини стояли виборні старійшини
(δηµογεροντες), яких щорічно переобирали. Старійшини організовували
громадські роботи, розподіляли податки, слідкували за громадською влас-
ністю, виступали в якості третейських суддів тощо. Старійшини також
виконували адміністративні функції, тобто були посередниками між на-
родом і турецькою владою8. Крім того, кожна община мала турка-заступ-
ника9. Декілька общин складали єпархію, певне число єпархій — санджак
або безпосередньо пашалик, — більш велику адміністративну одиницю.
Усі грецькі землі Османської імперії розподілялись на шість пашаликів:
Морею, Негропонт (о. Евбея та протилежна їй частина материка), Пів-
денну Албанію (включаючи Західну Грецію), Селанік (Салоніки та
більшу частину Македонії), о. Кріт, острови Егейського Архіпелагу.
Острови Архіпелагу підпорядковувались капудан-паші (командувачу ту-
рецьким флотом), на чолі інших пашаликів стояли вали (намісники).
Як і в інших областях Османської імперії, в грецьких землях тимарна10
система поземельних відносин на початок ХІХ ст. значно потіснилася
чифтлікійською11, чому сприяло те, що володарі тимарів привласнювали
їх та відмовлялися нести за них військову службу, та деякі особливості по-
рядку землекористування. Наприклад, на передачу землі селянином іншій
особі потрібен був письмовий дозвіл тимаріота, який міг дати його на будь-
яких умовах, що йому заманеться. За часів постійних повстань важливого
значення набувало й таке установлення: якщо земельна ділянка не оброб-
лювалася впродовж 3-4 років, селянин втрачав право на користування нею,
і тимаріот міг безперешкодно забрати собі цю ділянку або передати її іншій
особі. Можна погодитись з думкою грецького економіста К. Петроса, який
відмічає ряд суттєвих обставин, що перешкоджали зростанню дрібного
30 Адріана Пелешко
приватного землеволодіння, і саме такі ж обставини сприяли розвитку
чифтлікійської системи: по-перше, в дрібних господарствах вища собівар-
тість продукції, що знижує її конкурентноздатність; по-друге, дрібні зе-
мельні наділи найчастіше розташовувались у гірських районах і на остро-
вах, де менш родюча земля, аніж у долинах; до того ж, погані шляхи спо-
лучення робили важким процес вивозу продукції з гірських районів12.
Отже, почали набувати все більшого поширення приватні, в тому числі
й крупні товарні господарства — чифтліки. Причиною виникнення ха-
зяйств подібного роду стало зростання внутрішнього попиту на продукти
сільського господарства, що було обумовлено збільшенням міського на-
селення, створенням регулярної армії, а також посиленням попиту з боку
європейських держав. М. Вронченко (російський мандрівник, який у 30-
х роках ХІХ ст. об’їздив майже всю Малу Азію) свідчить про поширення
там чифтліків: «Окрім сіл, майже по всіх місцях Малої Азії, де мешкають
жителі осілі, розташовані там і тут так звані чифтліки — тобто дома, що
належать найнятим власниками земель робітникам для оброблення наді-
лів чи догляду за худобою або для того й іншого»13.
Чифтліки були різні за своїм хазяйським призначенням — хліборобські,
скотарські та змішані. За формою чифтліки були малі, середні та великі, об-
роблялися або поденниками або наймитами14. Поширення чифтлікійської
системи супроводжувалось захопленням селянських земель. Таким чином,
позбавившись землі, селяни перетворювались або в орендарів, або в найми-
тів із земельним наділом. Власники чифтліків змушували селян своєї округи
відпрацьовувати панщину в своєму чифтліку. Це викликало невдоволення
селян, що, врешті-решт, привело до того, що вони стали рушійною силою
боротьби за незалежність. Також можна зробити висновок, що поширення
чифтлікійської системи господарювання в османських володіннях стало од-
нією з економічних передумов національно-визвольного руху греків.
У зв’язку із зміною форм землеволодіння змінювалися і форми експлуа-
тації селянства: якщо раніше тимаріот отримував обумовлену та незмінну
щорічну ренту від своїх селян, то тепер землевласники стали намагатись по-
ставити свій прибуток у залежність від врожаю. К. Петрос відмічає три
форми земельної ренти в грецьких землях напередодні революції:
1) фіксована плата незалежно від врожаю (тобто по-старому);
2) землевласник отримує половину чистого доходу селянина (тобто
після сплати податків та відрахування насінницького фонду);
3) землевласник отримує третину від усього доходу селянина15.
Після розрахунку із землевласником, селянину залишалося зовсім не-
багато, але ж до цього слід долучити ще й численні податки на користь
церкви та турецької влади: десятина, подушна подать, поземельний по-
даток, податок на використання громадських споруд (млин), податок на
необроблену землю, спеціальні податки на тваринників, також різні над-
звичайні побори. Таким чином, можна зробити висновок, що більшість
селян перебувала в дуже злиденних умовах, тому вони були готові із
зброєю в руках піднятися на боротьбу за свободу16.
Проблеми всесвітньої історії 31
Розглянемо наведену таблицю17.
У таблиці наведені дані землеволодіння на Пелопоннесі та Евбеї напе-
редодні революції. За таблицею виходить, що турецьке населення складало
меншість в обох областях, але володіло більшою частиною земель на Пело-
поннесі і майже половиною на Евбеї, проте у перерахунку на душу насе-
лення кількість земель у турецьких володіннях на Евбеї у 8,9 рази більша,
ніж у греків, а на Пелопоннесі — у 19,3 рази. Були, проте, області, де кіль-
кість грецьких земельних володінь значно перебільшувала турецькі. На-
приклад, у Румелії з 1 886 600 володінь 1 166 750 (61,9%) належало грекам
і тільки 719 850 (38,1%) — туркам, притому, що питома вага мусульман-
ського населення Румелії за XVII–XVIII ст. зросла18. Проаналізувавши дані
по Пелопоннесу, можна зробити висновок, що там відбувався розвал вій-
ськово-ленної системи. Він виявився у зростанні крупного землеволодіння,
розбійництві, послабленні центральної влади. Слід звернути увагу також і
на те, що саме Пелопоннес став епіцентром грецької революції, а в Румелії
повстання почалося значно пізніше і проходило більш повільно. Таким
чином, національні і соціальні протиріччя, які мали місце у сфері аграрних
відносин, стали однією з головних причин грецької революції.
Греки, як піддані Османської імперії, були членами православного мілету
— автономної релігійної громади, очолюваної Константинопольським патрі-
архом, який мав стосовно своєї пастви абсолютну релігійну владу. Повнова-
ження Константинопольського патріарха поширювалися на болгар, сербів,
валахів, молдаван та інших православних християн Балканського півострова,
що проживали в Османській імперії. Патріарх одночасно був турецьким са-
новником, який наділявся певними адміністративними повноваженнями.
Влада патріарха охоплювала весь Балканський півострів включно з
Егейськими та Іонічними островами. Константинополь став релігійним
центром всього православного населення Балкан. Хоча султан і пого-
дився, щоб православною церквою й надалі керував патріарх та Святий
синод19, він залишив за собою право контролю за станом справ у церков-
ній організації. На папері патріарха обирав Святий синод, але в дійсності
його кандидатуру затверджував султан. Слід зазначити, що султан рідко
втручався в процес виборів, якщо тільки цього не вимагали інтереси дер-
жави. Зі свого боку, патріархи рідко виступали в опозиції до офіційної
політики османів. Інші церковні ієрархи високого рангу призначалися па-
тріархом або Святим синодом, та від султана залежало остаточне за-
32 Адріана Пелешко
Чисельність
населення,
чол.
% від
загальної
чисельності
Кількість землі
у власності,
стремм
% від
загальної
кількості землі
Кількість землі на
душу населення,
стремм
Пелопоннес греки 458 000 85,5 1 500 000 33,3 3,25
турки 47 750 14,5 3 000 000 66,7 62,83
Евбея греки 156 775 92,1 1 415 345 56,94 9,03
турки 13 360 7,9 1 070 250 43,06 80,11
твердження їхніх посад. Патріарх контролював усі православні церкви
імперії та розпоряджався їх майном. Духовенство мало власні судові ін-
ституції і не сплачувало податків. Церква існувала за рахунок добровіль-
них пожертвувань, дотацій та прибутків з майна20.
Османська влада використовувала Константинопольську грецьку па-
тріархію як зручний інструмент панування над християнським населен-
ням Балканського півострова. Патріарх і грецькі єпископи отримували над
християнами не тільки духовну, але і світську владу. Вище духовенство
мало право збирати з віруючих податки на свою користь. Для збору цих
податків турецькі паші часто надавали в розпорядження православних
єпископів своїх солдатів. Грецькі монастирі в Османській імперії зберегли
право мати величезні земельні наділи. Єпископи і митрополити служили
на користь османським властям і закликали народ до терпіння і покори
султану. Однак, нижче духовенство також страждало від безправ'я та сва-
волі османської влади, як і селяни. Тому сільські священики нерідко брали
участь у повстаннях проти турецького панування.
В Османській імперії посади продавалися і купувалися, і вирішальне
значення при одержанні посади нерідко мала не богословська освіченість
претендента, а його багатство. Оскільки патріархат був достатньою мірою
інтегрований в османську державну структуру, на ньому позначилися всі
ті процеси ослаблення та занепаду, які спостерігались в адміністративній
системі імперії. Криза торкнулася владної верхівки, не оминувши й ото-
чення православного патріарха. Як і в решті імперії, цей найвищий пост
доставався тому, хто міг за нього більше заплатити.
Купівля посади патріарха кожним новим кандидатом аж до 1763 року
компенсувалася з церковного бюджету. Через такі непомірні витрати, а
також через сильну корупцію всередині церкви, борги самого патріархату
на 1820 рік становили 1,5 млн. турецьких піастрів. Подібні заборговано-
сті були й в інших православних інституцій. Компенсувати ці витрати до-
водилося за рахунок прихожан або з прибутків від церковного майна. На
землях, що належали церкві, вводилися жорстокі повинності для селян. У
Молдові та Волощині відповідні суми на підтримання центрального цер-
ковного апарату стягувалися з місцевих монастирів21.
Незважаючи на тісну співпрацю з центральною владою імперії та вну-
трішню корумпованість, православна церква в житті місцевого христи-
янського населення відігравала важливу роль. Церква допомагала дотри-
муватись ідеологічної єдності всередині християнської спільноти.
Найбільш привілейованою групою християнського населення Осман-
ської імперії були не високі православні ієрархи, а члени окремого олігар-
хічного утворення, так звані фанаріоти. Центром цього впливового угру-
повання був Константинополь. Фанаріоти беруть свою назву з району
Фанар — саме там мешкала більшість християнського населення осман-
ської столиці та була розташована резиденція православного патріарха. Го-
ловним чином, групу складали етнічні греки, проте були серед них і на-
щадки еллінізованих італійських, румунських та албанських родин. Вплив
Проблеми всесвітньої історії 33
фанаріотів ґрунтувався, перш за все, на їх багатстві, що було набуто зав-
дяки високим постам, які вони обіймали в османській адміністрації, та фі-
нансовим вигодам, які можна було отримати завдяки цим постам.
Від середини XVII ст. їхнє становище стало панівним через вдале поєд-
нання багатства та політичного впливу. Фанаріоти були представниками
грецької аристократії і торгово-лихварської верхівки. Вони пишалися
своїм походженням від візантійської аристократії. Деякі з них мали гучні
титули та фамільні герби. Слід зазначити, що значна частина фана-
ріотських родин походила не від знаті Візантії, а від банкірів і купців, які
поселилися у Константинополі після турецького завоювання.
З падінням престижу і військової потуги імперії та зі скороченням її
кордонів, Порта зрозуміла, що тепер їй при вирішенні спірних питань до-
ведеться зіткнутися з європейськими державами на їх власних умовах.
Тому вона намагалася суперничати з ними засобами переговорів та дип-
ломатії. Турецькі вельможі не завжди володіли іноземними мовами, отож
часто були залежні від численних перекладачів та посередників. Греки
були освіченими та добре володіли іноземними мовами, тому саме вони
найчастіше посідали пости драгоманів на всіх державних рівнях. «Драго-
ман» означає «перекладач». Проте це був ще й агент, тлумач і посеред-
ник, функції якого виходили далеко поза знання мов. Завдяки своїй здат-
ності до цієї роботи, греки могли контролювати найважливіші пости ад-
міністрації османів: верховний драгоман виконував обов’язки постійного
референта із зовнішніх справ, драгоман військового флоту посередничав
між верховним адміралом та адміністраціями грецьких островів, також
етнічні греки посідали пости губернаторів румунських князівств Воло-
щини та Молдови. Слід зазначити, що з другої половини XVII ст. фана-
ріоти стали працювати в урядовому апараті Османської імперії.
У XVIII ст., після того як посади господарів Молдови і Волощини
стали монополією декількох фанаріотських родин, а саме: Маврокорда-
тосів, Гікасів, Калімакісів, Караджасів, Сутцосів, Іпсілантів, Мурузісів,
вплив фанаріотів значно посилився. В другій половині століття у справи
Османської імперії нерідко стали втручатися іноземні держави. В ролі пе-
рекладачів та посередників фанаріоти мали доступ до державних таєм-
ниць Османської імперії та підтримували зв’язки з іноземними урядами.
Греки-фанаріоти, тісно пов'язані з іноземними послами, нерідко тримали
у своїх руках ниті інтриг, що приводили до зміни провінційних пашей і ве-
ликих візирів. Особиста думка фанаріотів враховувалась при підготовці
і проведенні військових операцій і мирних переговорів.
Фанаріоти ретельно займалися справами християнського патріархату.
Завдяки своїй фінансовій могутності, вони були здатні контролювати біль-
шість церковних інституцій, адже постійна потреба у грошах спонукала
діячів церкви шукати багатих кредиторів. Значна заборгованість патріар-
хату пояснювалася корумпованістю системи влади, необхідністю купувати
пости та витримувати інші побори. Наприклад, у XVIII ст. посада патрі-
арха коштувала дуже дорого; і хоча одразу кілька осіб мали потрібні суми,
34 Адріана Пелешко
вони змушені були додатково звертатися до фанаріотів за позиками, які
надавалися під 10%22. Зробивши інвестиції в успішного кандидата, креди-
тор мав змогу контролювати його. Також фанаріоти поширювали свій
вплив за рахунок того, що вони скуповували місця в синоді, які признача-
лися для осіб з-поза церковної ієрархії, а також проводили на вакантні
пости в адміністрації патріархату потрібних їм кандидатів.
Впливові роди фанаріотів вважали себе спадкоємцями традицій давньої
Візантії. Кожна з родин намагалася відшукати або сфабрикувати генеало-
гічні корені, які пов’язували б її зі шляхетними візантійськими династіями.
І хоча підтвердити подібні зв’язки було майже неможливо, багато фанаріо-
тів приймали імена своїх вигаданих благородних предків. А їхньою найви-
щою метою було відновлення величної Візантійської імперії. Керування в
ній здійснювала б шляхта грецького походження, загальнодержавною
мовою була б проголошена грецька. Таким чином, православна церква пе-
ребувала під впливом групи осіб, які прагнули успадкувати імперію османів,
замінивши мусульманську адміністрацію на православну грецьку.
Наприкінці XVIII ст. грецькі землі, особливо острови Егейського й Іо-
нічного морів, були залучені до європейських торгових зв'язків і стали ос-
новними постачальниками сільськогосподарської продукції і сировини. Ча-
стина накопичених капіталів вкладалася у виробництво товарів, тому в цих
регіонах стали з'являтися мануфактурні підприємства. Швидкому зро-
станню капіталів також сприяв розвиток торгового судноплавства і судно-
будування на островах Архіпелагу. Найбільшого розмаху суднобудування
досягло на островах Ідра, Спеце та Псара, де на початку XIX ст. вже засто-
совувалися капіталістичні принципи організації праці. На економіці остро-
вів Ідра й Спеце сприятливо позначилася відсутність турецької адміні-
страції. Особливо швидкими темпами грецьке суднобудування розвива-
лося після 1774 р., тому що за умовами Кючук-Кайнарджийського
договору, яким завершилася російсько-турецька війна 1768-1774 рр.,
грецькі судна одержали право ходити під російським прапором. Флот зі-
грав важливу роль у війні за незалежність Греції. Представники родин ба-
гатих судновласників (Кундуріотіси, Орландоси) відігравали активну роль
у житті молодої грецької держави. За підрахунками І. Каподистрії, вже на
початку XIX ст. у греків було близько 5 тис. торговельних кораблів, на яких
плавало 90 тис. матросів23. Наявність у греків такої кількості морського
транспорту значною мірою сприяла розвитку торгівлі й розширенню про-
шарку купецтва, яке поступово перетворювалося на торгову буржуазію.
Торгова буржуазія формувалася як нова соціальна сила. У цей прошарок
входили не тільки представники грецьких колоній з різних областей Осман-
ської імперії, але й грецькі купці з європейських країн, які підтримували міцні
зв'язки з батьківщиною. Життя й економічний добробут грецьких купців
часто були непередбачуваними в обстановці анархії та безладу, які панували
в Османській імперії на той час. Соціальні протиріччя загострювались, не-
вдоволення османською владою зростало, поширюючись навіть на приві-
лейовані прошарки грецького суспільства, тісно пов'язані з Портою.
Проблеми всесвітньої історії 35
Військова міць і центральна влада в Османській імперії були ослаблені,
посилилися сепаратистські тенденції з боку місцевих феодалів і пашей, при-
значуваних Портою з числа феодально-поміщицької знаті. Час від часу спа-
лахували заколоти яничар, які стали головною причиною смут і заворушень.
Протягом усього періоду турецького панування греки завжди вірили у
своє визволення від нестерпного ярма. На Олімп, Парнас та інші гори Гре-
ції бігли ті, що не мирилися з турецькою неволею. Їх називали клефтами.
Важке і небезпечне життя у боротьбі з ворогами і дикою природою робили
з клефтів бійців, що нагадували силою і мужністю античних героїв24. У лі-
тописах столітньої історії існування клефтів нерідко зустрічаються одні й
ті ж прізвища, тобто ці люди тут жили, утворювали родини та народжували
дітей, які продовжували боротьбу своїх предків. Так, починаючи з XVI ст.,
згадується родина Колокотронісів, з якої вийшов видатний полководець
часів грецької революції за незалежність Теодорос Колокотроніс25.
Турецькі паші намагалися очистити гори Греції від клефтів, однак, на
місце загиблих бійців ставали нові. Тоді Порта вирішила внести розкол у
середовище клефтів і запропонувала їм служити у військах охорони кор-
донів. За часів правління султана Сулеймана I Законодавця Порта дору-
чила деяким загонам клефтів охороняти порядок у тих районах, де вони
діяли. Загони були легалізовані турецькою владою, виконували функції
внутрішньої сторожі та одержали назву «арматоли». Іноді туркам вдава-
лося використовувати арматолів у боротьбі з клефтами, але покладатися
на них було небезпечно. Якщо капітани (командири) арматолів свари-
лися з турецькою владою, вони знову переходили у загони клефтів.
Останні діяли на суші і на морі, контролювали окремі райони країни.
Крім цього, в Греції були цілі області, які зберігали за часів турецького
панування фактичну незалежність. Так, у деяких важкодоступних гірсь-
ких районах Греції були громади, в яких турки так і не змогли встановити
свою владу. Такими залишалися області Мані на Пелопоннесі, Сули і Хі-
мара в Епірі, Скаф’я на Криті26. Султан отримував від мешканців цих об-
ластей данину, яку вони сплачували раз на рік, але, слід зазначити, не зав-
жди регулярно. Усі, хто боявся помсти з боку османської влади, знахо-
дили тут безпечне місце. Цими областями управляли капітани, посади
яких пізніше стали переходити у спадок серед заможних та впливових
родин. У Мані, зокрема, окружним капітаном обирався верховний пра-
витель області — бей, якого затверджувала Порта.
Ці області були оплотом антитурецьких повстань, що часто спалахували.
Нерідко поштовхом до таких повстань слугували війни християнських дер-
жав проти Османської імперії. Повстання, що стихійно спалахували, як
правило, були слабо підготовлені і носили розрізнений характер. Вони жор-
стоко придушувалися османською владою. Загони карателів спалювали й
руйнували міста і села, вбивали жителів чи забирали їх у рабство.
Над колись могутньою великою Османською імперією нависла загроза
розпаду. Наприкінці XVIII ст. султан Селім III зробив спробу зміцнити
країну і провів у життя низку реформ, що сприяли створенню регуляр-
36 Адріана Пелешко
ної, навченої і сформованої за європейським зразком армії, яка могла б
замінити яничарський корпус, що розклався, став неефективним і небез-
печним. Ця спроба створити сильну абсолютистську державу, яка не тор-
калася б засад старого суспільного ладу, закінчилася провалом. Безре-
зультатними виявилися і спроби, розпочаті Великим візиром Мустафа-
пашею Байрактаром 1807 р.27
Таким чином, державний устрій Османської імперії, традиційні му-
сульманські інститути стримували розклад феодалізму і становлення ка-
піталістичного ладу в країні. В Османській державі не були створені необ-
хідні умови для підприємництва і торгівлі. Місцева буржуазія, що форму-
валася на Балканах, випереджала у своєму розвитку турецьку, оскільки
мала тісні торговельні зв’язки з європейською буржуазією. З іншого боку,
безперешкодне проникнення на ринки Османської імперії виробів із за-
хідноєвропейських держав, засноване на так званій системі капітуляцій28,
уповільнювало становлення місцевої промисловості. Розклад феодальної
системи в балканських володіннях османів не відповідав темпу форму-
вання капіталістичного ладу. Отже, у Південно-Східній Європі перехід до
капіталістичних відносин був можливий лише після ліквідації османського
панування. Також одними з визначних чинників, котрі сприяли розвитку
грецького національно-визвольного руху, були російсько-турецькі війни
XVIII ст. Вони обумовили загострення внутрішньої кризи Османської ім-
перії, і це зробило її уряд неспроможним придушити рух за незалежність
балканських народів, які потерпали від турецького ярма.
1 Миллер А. Ф. Мустафа паша Байрактар. Оттоманская империя в начале XIХ в. —
М.-Л., 1947; Новичев А. Д. Экономические и социальные сдвиги в Малой Азии и на
Балканах в первой половине XIХ в. и начало Танзимата. — М., 1966; Арш Г. Л. Этерист-
ское движение в России: освободительная борьба греческого народа в начале ХІХ в. и
русско-греческие связи. — М., 1970; Фадеев И. М. Официальные доктрины в идеоло-
гии и политике Османской империи (османизм-панисламизм XIX — начала XX в.). М.,
1985; Мейер М. С. Османская империя в XVIII в. Черты структурного кризиса. — М.,
1991; Єлавіч Б. Історія Балкан XVIII і ХІХ ст. — Т. 1. — К., 2003; Терентьєва Н. О. Та-
ємне грецьке товариство «Філікі Етерія». — К., 2005.
2 Stavrianos L. S. The Balkans since 1453. — New York, 1958; Petropulos J.А. Politics
and Statecraft in the Kingdom of Greece. 1833-1843. — Princeton, 1968; Πετρος Κ. Οι
αγροτικες σχεσεις στις παραµονες της Επαναστασης του 1821 // Η Επανασταση του 1821.
Επιστηµονικο συµποσιο. — Αθηνα, 1983.
3 Φωτακου Φ. (Χρυσανθοπουλου). Αποµνηµονευµατα περι της Ελληνικης
Επαναστασες. — Αθηναι, 1971.
4 Після завоювання його турками, він був перейменований і отримав назву Стамбул.
5 Фадеев И.М. Официальные доктрины в идеологии и политике Османской импе-
рии (османизм-панисламизм XIX–начала XX в.). — М., 1985. — С. 3–22.
6 Кодзабаси (тур. — староста) — грецькі землевласники, які за часів турецького па-
нування були чиновниками місцевого самоврядування.
7 Petropulos J. А. Politics and Statecraft in the Kingdom of Greece. 1833–1843. — Prince-
ton, 1968. — P. 29; Stavrianos L.S. The Balkans since 1453. — New York, 1958. — P. 280.
Проблеми всесвітньої історії 37
8 Χουλιαρακης Μ. Γεωγραφικη διοικητικη και πληθυσµιακη εξελιξη της Ελλαδος.
1821–1971. Τ.1. Μ.1. — Αθηνα, 1973. — Σ. 53–54.
9 Φωτακου Φ. (Χρυσανθοπουλου). Αποµνηµονευµατα περι της Ελληνικης
Επαναστασες. — Αθηναι, 1971. — Τοµ. Α’. — Σ. 44.
10 Тимар — умовне спадкове землеволодіння в Османській імперії. Тимари розда-
валися з фонду державних земель як плата за несення військової служби.
11 Чифт (пара, упряжка волів) — селянський наділ; його розмір визначався тією
кількістю землі, що можна було обробити впродовж дня парою волів. Чифтлік — 1) зе-
мельна ділянка селянина; 2) приватне земельне володіння, що являло собою товарне
господарство, де широко використовувалась праця наймитів та поденників.
12 Πετρος Κ. Οι αγροτικες σχεσεις στις παραµονες της Επαναστασης του 1821 // Η
Επανασταση του 1821. Επιστηµονικο συµποσιο. — Αθηνα, 1983. — Σ. 204.
13 Вронченко М. Описание Малой Азии в ее нынешнем состоянии, составленное
русским путешественником. Ч. 1-2. — СПб., 1839-1840. — Ч. 2. — С. 209.
14 Новичев А. Д. Экономические и социальные сдвиги в Малой Азии и на Балка-
нах в первой половине XIХ в. и начало Танзимата. — М., 1966. — С. 10–11.
15 Πετρος Κ. Οι αγροτικες σχεσεις στις παραµονες της Επαναστασης του 1821 // Η
Επανασταση του 1821. Επιστηµονικο συµποσιο. — Αθηνα, 1983. — Σ. 202-203.
16 Πετρος Κ. Οι αγροτικες σχεσεις στις παραµονες της Επαναστασης του 1821 // Η
Επανασταση του 1821. Επιστηµονικο συµποσιο. — Αθηνα, 1983. — Σ. 209.
17 Дані по Пелопоннесу та Евбеї з кн.: Ασδραχας Σ. Η ελληνικη κοινωνια και
οικονοµια. 18 και 19 αιωνες. — Αθηνα, 1982. — Σ. 8; дані по Румелії з кн.: Βουρνας Τ.
Ιστορια της Νεωτερης Ελλαδας. — Αθηνα, 1974. — Σ. 14.
18 Мейер М.С. Османская империя в XVIII в. Черты структурного кризиса. — М.,
1991. — С. 88.
19 Святий Синод — дорадчий орган Константинопольської патріархії, складався з
митрополитів.
20 Єлавіч Б. Історія Балкан XVIII і ХІХ ст. — Т. 1. — К., 2003. — С. 269.
21 Там само. — С. 71–72.
22 Κορδατος Γ. ‘Ιστορια της νεωτερης ‘Ελλαδας. — Αθηνα, 1957. — Σ. 65.
23 Αρχειον Καποδιστρια Α’. — Κεπκυρα, 1974. — Σ. 34.
24 Про ватажків клефтів Захаріса і Нікітараса існує багато легенд. Одна з них розпо-
відає, що вони могли бігати зі швидкістю коней, які скакали галопом. В іншій легенді го-
вориться, що клефт Одіссеос Андруцос був таким дужим, що міг тримати одночасно
двох великих козлів (по одному в кожній руці), поки його товариші знімали з них шкури.
25 Теодорос Колокотроніс отримав бойове хрещення в віці 10 років у битві з тур-
ками. В цій битві загинув його батько — командир загону клефтів Констандіс Коло-
котроніс. Трагічна смерть батька зміцнила рішучість сина йти тим же шляхом. Через
кілька років юнак став на чолі загону із 150 людей, з яких 30 бійців були близькими
або далекими родичами родини Колокотронісів.
26 Арш Г.Л. Этеристское движение в России: освободительная борьба греческого
народа в начале ХІХ в. и русско-греческие связи. — М., 1970. — С. 74.
27 Миллер А.Ф. Мустафа паша Байрактар. Оттоманская империя в начале XIХ в. —
М.-Л., 1947. — С. 13 — 14.
28 Система капітуляцій закріплювала пільговий митний і податковий режим для
французьких товарів, які поставлялись на ринки Османської імперії з Західної Європи.
38 Адріана Пелешко
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12974 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0020 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:50:22Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пелешко, А. 2010-10-27T09:06:31Z 2010-10-27T09:06:31Z 2009 Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) / А. Пелешко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 29-38. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. XXXX-0020 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12974 uk Інститут історії України НАН України Проблеми всесвітньої історії Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) Article published earlier |
| spellingShingle | Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) Пелешко, А. Проблеми всесвітньої історії |
| title | Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) |
| title_full | Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) |
| title_fullStr | Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) |
| title_short | Суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець XVІІІ — перша половина ХІХ ст.) |
| title_sort | суспільно-політичні та економічні передумови національно-визвольного руху греків (кінець xvііі — перша половина хіх ст.) |
| topic | Проблеми всесвітньої історії |
| topic_facet | Проблеми всесвітньої історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12974 |
| work_keys_str_mv | AT peleškoa suspílʹnopolítičnítaekonomíčníperedumovinacíonalʹnovizvolʹnogoruhugrekívkínecʹxvíííperšapolovinahíhst |