Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування
У статті досліджується питання про великих князів, які правили у Чернігові після загибелі Михайла Всеволодовича (1246 р.) і до утвердження там його сина, Романа Брянського (1280-ті рр.). Імена цих князів нам відомі лише з церковних пом’янників – Введенсько-Печерського та Любецького синодика. Авто...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський лiтопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/129771 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування / С. Келембет // Сiверянський лiтопис. — 2017. — № 6. — С. 3-11. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-129771 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1297712025-02-09T17:49:56Z Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування Великие князья Черниговские: первые десятилетия монгольского господства The great princes of Chernigov: the first decade of the Mongolian domination Келембет, С. У глиб віків У статті досліджується питання про великих князів, які правили у Чернігові після загибелі Михайла Всеволодовича (1246 р.) і до утвердження там його сина, Романа Брянського (1280-ті рр.). Імена цих князів нам відомі лише з церковних пом’янників – Введенсько-Печерського та Любецького синодика. Автор пропонує версії про походження, а також приблизну хронологію правління згаданих князів – Святослава Всеволодовича, Всеволода-Лаврентія Ярополчича і Всеволода-Семена Володимировича (?). В статье исследуется вопрос о великих князьях, правивших в Чернигове после гибели Михаила Всеволодовича (1246 г.) и до утверждения там его сына Романа Брянского (1280-е гг.). Имена этих князей после 1246 г. известны нам только из церковных помянников – Введенско-Печерского и Любецкого синодика. Автор предлагает версии о происхождении, а также приблизительной хронологии правления упомянутых князей – Святослава Всеволодовича, Всеволода-Лаврентия Ярополчича и Всеволода-Семена Владимировича (?). The article studies the question about the great princes who ruled in Chernigov after the death of Mikhail Vsevolodovich (1246) and until the adoption there of his son, Roman of Bryansk (1280-ies.). The names of these princes since 1246 are known to us only from the church pomyanniks – Pechersk-Vvedensky and Lyubetsky Synodicon. The author offers the versions of the origin and the approximate chronology of the Rule referred to the princes – Svyatoslav Vsevolodovich, Vsevolod-Lawrence Yaropolchich and Vsevolod- Semen Vladimirovich (?). 2017 Article Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування / С. Келембет // Сiверянський лiтопис. — 2017. — № 6. — С. 3-11. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/129771 94 (477)+929.5 uk Сiверянський лiтопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Келембет, С. Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування Сiверянський лiтопис |
| description |
У статті досліджується питання про великих князів, які правили у Чернігові після
загибелі Михайла Всеволодовича (1246 р.) і до утвердження там його сина, Романа
Брянського (1280-ті рр.). Імена цих князів нам відомі лише з церковних пом’янників
– Введенсько-Печерського та Любецького синодика. Автор пропонує версії про походження, а також приблизну хронологію правління згаданих князів – Святослава Всеволодовича, Всеволода-Лаврентія Ярополчича і Всеволода-Семена Володимировича (?). |
| format |
Article |
| author |
Келембет, С. |
| author_facet |
Келембет, С. |
| author_sort |
Келембет, С. |
| title |
Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування |
| title_short |
Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування |
| title_full |
Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування |
| title_fullStr |
Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування |
| title_full_unstemmed |
Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування |
| title_sort |
великі князі чернігівські: перші десятиліття монгольського панування |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/129771 |
| citation_txt |
Великі князі Чернігівські: перші десятиліття монгольського панування / С. Келембет // Сiверянський лiтопис. — 2017. — № 6. — С. 3-11. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT kelembets velikíknâzíčernígívsʹkíperšídesâtilíttâmongolʹsʹkogopanuvannâ AT kelembets velikieknâzʹâčernigovskiepervyedesâtiletiâmongolʹskogogospodstva AT kelembets thegreatprincesofchernigovthefirstdecadeofthemongoliandomination |
| first_indexed |
2025-11-29T00:13:29Z |
| last_indexed |
2025-11-29T00:13:29Z |
| _version_ |
1850081511755218944 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 3
© Келембет Станіслав Миколайович – кандидат історичних наук, доцент.
У ГЛИБ ВІКІВ
УДК 94 (477)+929.5
Станіслав Келембет.
ВЕЛИКІ КНЯЗІ ЧЕРНІГІВСЬКІ:
ПЕРШІ ДЕСЯТИЛІТТЯ
МОНГОЛЬСЬКОГО ПАНУВАННЯ
У статті досліджується питання про великих князів, які правили у Чернігові після
загибелі Михайла Всеволодовича (1246 р.) і до утвердження там його сина, Романа
Брянського (1280-ті рр.). Імена цих князів нам відомі лише з церковних пом’янників
– Введенсько-Печерського та Любецького синодика. Автор пропонує версії про похо-
дження, а також приблизну хронологію правління згаданих князів – Святослава Все-
володовича, Всеволода-Лаврентія Ярополчича і Всеволода-Семена Володимировича (?).
Ключові слова: Чернігів, династія Ольговичів, Введенсько-Печерський пом’янник,
Любецький синодик, літописи, генеалогія.
В історії давньої Південної Русі (басейн Середнього Подніпров’я), зокрема й
Сіверщини, безперечно, найбільш «темним» періодом є час її знаходження у складі
західної частини Монгольської імперії – т. зв. Улусу Джучі (більш відомого під дуже
пізньою і некоректною назвою «Золота Орда») від 1240-х до 1370-х рр. Обмеженість
наших знань про історію Сіверщини монгольського періоду пов’язана, в першу чергу, з
тим, що в даний час у Південній Русі, навіть у Києві, внаслідок загального культурного
занепаду взагалі припинилося ведення літописів; принаймні, такі не залишили хоча
б якихось слідів свого існування1. Літописців же Північної Русі події на далекому
півдні цікавили мало: зафіксовані ними події, що стосуються Сіверщини, можна
перерахувати буквально на пальцях однієї руки, причому всі вони відносяться до
середини – 2-ї половини XIII ст., залишаючи абсолютною «білою плямою» період
з кінця XIII до середини XIV ст.2. Що стосується Галицько-Волинського літопису
(доведеного до кінця 1280-х рр.), то його звістки про Сіверщину монгольського пе-
ріоду також є дуже нечисленними, причому майже всі вони стосуються лише свояків
галицько-волинських Романовичів – Михайла Чернігівського та Романа Брянського.
Чернігів у вказаній пам’ятці після 1246 р. згадується всього два рази, та й то навіть
без конкретного імені його правителя. Загалом же ми вимушені констатувати факт,
що в літописах за величезний, більш ніж 150-річний період з 1246 по 1401 рр., не
згадана жодна особа з титулом князя Чернігівського!
Зі вказаних причин нашим головним джерелом про князів Сіверщини монголь-
ської доби є такі специфічні пам’ятки, як церковні пом’янники, інакше звані сино-
диками. Давній пом’янник князів Чернігівських, у редакції кінця XV ст., зберігся
до нашого часу в складі двох пізніших пам’яток. Основна з них – це пом’янник
Введенської церкви у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, започаткований у
1654 р. (далі – Введенсько-Печерський пом’янник, ВПП); інша – синодик Любецького
Антоніївського монастиря, започаткований у 1751 р. (далі – Любецький синодик,
ЛС). Хоча обидві пам’ятки і мають дуже пізнє походження, внесені до них списки
князів XI – XV ст. як великих (власне Чернігівських), так і удільних, безперечно, уві-
4 Сіверянський літопис
брали в себе поминальні записи, що робилися відразу після смерті самих цих князів.
Основну цінність для нас представляє більш давній і повний ВПП, а ЛС, порівняно
з ним, практично не містить додаткових даних; крім того, в ньому фіксується ряд
пропусків та ненавмисних помилок, зроблених переписувачем3.
У даній статті ми спробуємо проаналізувати ті скупі дані, що збереглися у
пом’янниках про чернігівських володарів за кількадесятирічний період – від загибелі
Михайла Всеволодовича (1246 р.) і до утвердження в Чернігові Романа Старого,
князя Брянського (1260/1280-ті рр.). Отже, у ВПП між Михайлом Всеволодовичем
та Романом Старим записані наступні особи, які теоретично могли князювати в
Чернігові (цитати подаємо курсивом, у квадратних дужках наводимо також відпо-
відні варіанти з ЛС)4.
«Вєли(к): Кн(з): Пантєлєимона, Мстислава Чє(р)ниговского, и Кн(я)гиню єго
Марфу.» [«Вє(л): Кн(я)зя, Пантєлимона Мстиславича (помилково саме так. –
С. К.) Чєрн(г): и Кн(я)гню Єго Марфу»]. В цьому запису, безперечно, поминається
Мстислав II Святославич – дядько Михайла Всеволодовича, який насправді був не
наступником, а попередником Михайла в Чернігові (загинув у битві з монголами на
р. Калці 1223 р.). Інший Мстислав Чернігівський, Глібович, записаний у пом’яннику
дещо нижче. Як бачимо, в даному випадку хронологічна послідовність великих князів
Чернігівських є порушеною (до речі, вже вдруге – дещо раніше великий князь Кос-
тянтин-Олег († 1204) поминається після його брата, Данила-Всеволода Святославича,
хоча реально князював у Чернігові перед ним).
Далі, після двох удільних князів кінця XII ст., у ВПП записано «Вєли(к): Кн(з):
Антонїя Володимира. Игоровича, и Пєтронєллу:» [«Кн(з): Антонїя Володимєра иго-
рєвича»]. Мова йде про Володимира Ігоревича (народився у 1170 р.), старшого сина
знаменитого Ігоря-Георгія Святославича, князя Новгород-Сіверського та великого
князя Чернігівського († 1201). Його титул у ВПП – великокняжий, але без звичного
уточнення «Чернігівського», – напевне, пояснюється тим, що протягом 1206 – 1208
та 1211 рр. Володимир Ігоревич посідав великокняжий стіл у Галичі, який за своїм
значенням уже нічим не поступався Чернігову5.
«Вєли(к): Кня(з): Олга Чєрниговского, Въ иноцє(х) Павла: Кн(я)гню єго Єфросинїю:»
[у ЛС пропуск]. За нашим переконанням, у даному запису поминається Олег-Павло
Ігоревич (народився у 1174/75 р.), син Ігоря Святославича та молодший брат Во-
лодимира Ігоревича, записаного безпосередньо перед ним. Був тотожним з князем
Олегом Курським, який у 1226 р. мав масштабний конфлікт з Михайлом Чернігів-
ським. Напевне, причиною цього конфлікту було суперництво за Чернігів, де Олег
цілком міг посісти великокняжий стіл у 1225 р., під час перебування Михайла в
Новгороді. Після миру 1226 р. Олег Ігоревич, можливо, визнавався рівним співпра-
вителем Михайла Всеволодовича в Чернігівській землі6. Тому цілком логічно, що у
ВПП Олег записаний після Михайла, але до Мстислава Глібовича, великого князя
Чернігівського у 1235 – 1239 рр. (див. нижче).
Далі, після п’яти удільних князів 1-ї половини XIII ст. – синів Мстислава Свя-
тославича († 1223) та Ярослава Всеволодовича († 1198) – у ВПП йде перший запис,
який відноситься безпосередньо до нашої теми. «Вєли(к): Кн(з): С(вя)тослава Всє-
володича. Чєрниго(в)ского Въ иноцє(х) Онуфрїа: и Кн(я)гню єго Марїю: и С(ы)на єго
Бориса:» [«Вє(л): Кн(я)зя: С(вя)тослава Всєволодича чє(р). и Кн(я)гиню Єго Марію и
С(ы)на ихъ Бориса:»]. На перший погляд, тут поминається добре відомий Святослав
III Всеволодович, великий князь Чернігівський, потім Київський († 1194). Саме так
і вважав Р. В. Зотов7. Однак, по-перше, постає питання: чому цей Святослав Всево-
лодович поминається після свого молодшого брата Ярослава, п’яти власних синів і
навіть кількох онуків, включаючи Михайла Всеволодовича († 1246)?!
Та головне, насправді Святослав III Всеволодович, як і має бути, у пом’яннику
записаний значно раніше, у його початковій частині. Серед великих князів Чернігів-
ських з іменем Святослава тут поминаються: 1) Микола-Святослав – син Ярослава
Мудрого, засновник роду князів Чернігівських († 1076); 2) інший Микола-Святослав
з дружиною Анною; 3) Святослав, у чернецтві Гаврило, з дружиною Катериною. Щодо
Сіверянський літопис 5
другого з цих Святославів, то ще М. Д. Квашнін-Самарін, який був знайомий лише з
випискою архієпископа Філарета (Гумілевського), де Микола-Святослав названий
князем (а не великим князем) Чернігівським8, ототожнив його зі старшим сином
записаного перед ним Давида Святославича – Святошею, який у 1107 р. постригся
в ченці Києво-Печерського монастиря під іменем Миколи9. Після публікації Р. В.
Зотовим оригінального тексту ЛС з’ясувалося, що Микола-Святослав титулувався
там великим князем Чернігівським, яким Святоша ніколи не був. Тим не менш, Зотов
визнав у даному випадку великокняжий титул помилковим, і слідом за Квашніним-
Самаріним ототожнив Миколу-Святослава зі Святошею Давидовичем10.
Однак навряд чи подібна помилка була можливою в початковій частині синодика,
де поминалися виключно великі князі Чернігівські. Крім того, за даними Києво-
Печерського патерика, Святоша-Микола прожив у чернецтві аж 36 років (3 роки
працював у поварні, 3 роки привратником і 30 років жив у келії)11. Якби у ВПП-ЛС
поминався саме Святоша, то яким чином можна пояснити, що тут не відзначений
навіть сам факт його постригу в чернецтво? Адже в такому джерелі, як церковний
пом’янник, усі випадки прийняття князями чернецтва обов’язково відзначались
(хоча більшість із них і були формальними, здійсненими лише в передчутті близької
смерті). Виходячи з цього, ми цілком погоджуємося з думкою А. В. Шекова, що в
даному запису пом’янника мова йде про Святослава Ольговича († 1164), молодшого
сина Олега-Михайла Святославича (№ 3)12. У хрещенні він дійсно звався Миколою,
про що свідчить його власний Устав Новгородській єпископії 1137 р.13, а також дані
сфрагістики14.
Щоправда, Р. В. Зотов вважав, нібито Святослав Ольгович поминається у наступ-
ному запису пом’янника як Святослав, у чернецтві Гаврило. «Що князь, згаданий у
даній статті Синодика повинен бути по батькові саме Ольгович, це видно ще з того, що
за літописами ми знаємо лише трьох вел. князів чернігівських Святославів, з котрих
Святослав Ярославич уже був вміщений вище, у статті № 2 рукописного Синодика, а
Святослав Всеволодович буде показаний нижче, у статті № 24»15. На перший погляд,
це дійсно так. Святослав, у чернецтві Гаврило, у пом’яннику записаний з дружиною
Катериною, а Святослав Всеволодович (№ 35) – з дружиною Марією. Більше того,
після публікації ВПП з’ясувалося, що Святослав Всеволодович у чернецтві звався
Онуфрієм, а не Гаврилом. Отже, мова, безперечно, йде про двох різних Святославів
Чернігівських. Але чи обов’язково ототожнювати Святослава-Онуфрія Всеволодо-
вича саме з Святославом III Всеволодовичем? Судячи з місця його запису – зовсім
ні. А. В. Шеков вважає, що Святослава-Гаврила слід ідентифікувати зі Святославом
Всеволодовичем († 1194). Що ж до Святослава-Онуфрія Всеволодовича, дослідник
припускає: «Вірогідно, під умовним № 24 (за нумерацією Зотова. – С. К.), судячи з його
місця у пом’яннику, приведено вказівку на не відомого за іншими джерелами князя,
що помер у XIII ст. (сина великого князя Всеволода Святославича Чермного – ?)»16.
Дійсно, під третім Святославом Чернігівським, у чернецтві Гаврилом, у пом’яннику
міг матися на увазі лише Святослав III Всеволодович. По-перше, в такому випадку
його місце буде точно відповідати хронології правління великих князів Чернігівських:
він поминається після Святослава-Миколи (Ольговича) і перед Ярославом (Всево-
лодовичем). По-друге, свідчення пом’янника про постриг Святослава Всеволодовича
у чернецтво (з ім’ям Гаврила) підтверджується й літописними даними17, тоді як про
Святослава Ольговича літописи цього не повідомляють. Та головне, в наступному
розділі ВПП – «Помяни Г(оспод)и д(у)ша Бл(а)говрны(х), Вєлики(х) Кн(я)ги(н)»,
– зустрічаємо «Вели(к): Кн(я)гню Єкатерину С(вя)тослава Кїевъского»18. А вона
могла бути лише дружиною Святослава Всеволодовича, який протягом життя княжив
і в Чернігові, і в Києві. Безперечно, мова йде про ту саму Катерину, яка записана і в
чернігівському пом’яннику – разом зі своїм чоловіком, який тут названий великим
князем не Київським, а Чернігівським.
Таким чином, можна вважати беззаперечним той факт, що Святослав Всево-
лодович, у чернецтві Онуфрій, одружений на Марії, не може бути тотожним зі
Святославом III Всеволодовичем, у чернецтві Гаврилом, одруженим на Катерині.
6 Сіверянський літопис
Отже, Святослав IV Всеволодович займає перше місце серед тих великих князів
Чернігівських, які були такими після загибелі Михайла Всеволодовича (1246 р.), а
за літописними даними взагалі не відомі.
«Вєли(к): Кн(з): Фєодора Мстислава Глбовича Чєрниговского:» [«Вє(л): Кн(я)
зя Фєодора Мстислава Глбовича:»]. Мстислав III-Федір Глібович, молодший дво-
юрідний брат Михайла Всеволодовича, посідав чернігівський стіл у 1235 – 1239
рр. – в якості васала Михайла під час його княжіння у Галичі та Києві. Хоча після
1239 р. Мстислав у джерелах не згадується, чисто теоретично він міг князювати в
Чернігові й після загибелі Михайла Всеволодовича19. Однак такий варіант є досить
маловірогідним, а тому включати Мстислава Глібовича до числа великих князів
Чернігівських монгольського періоду ми не будемо.
Далі, після двох удільних князів, йде поминання «Вєли(к): Кн(з): Всєволода Яро-
полчича Чєрниго(в)ско(го) имєнємъ Лаврєнтїя: И кн(я)гини єго Фєодору и Настасїю:»
[«Вє(л): Кн(з): Лаврєнтїя Всєволода Ярополчича чє(р). и Кн(я)гню Єго Анастасїю.»].
Напевне, Всеволод IV-Лаврентій Ярополчич, молодший троюрідний брат Михайла
Всеволодовича (за іншими джерелами не відомий), княжив у Чернігові після Свя-
тослава IV Всеволодовича.
Далі, після загадкового князя Івана Андрійовича (у ЛС пропущений) у ВПП
записано «Кн(з): Василїя Чєрниговского, и Кн(я)гни єго Фєклы:» [«Кн(з): Василїя и
Кн(я)гню Єго Фєклу,»]. Це єдиний випадок у ВПП, коли географічна складова «Чєр-
ниговского» вживається без відповідного титулу «Вєликого Князя». Ми схильні
вважати, що в даному випадку слово «Вєликого» навряд чи могло бути пропущене
переписувачем, оскільки в ЛС воно також відсутнє; більше того, тут пропущене і слово
«Чєрниговского». Через це загадкового Василя до числа великих князів Чернігівських
ми залучати не будемо, хоча й усвідомлюємо, що повністю такий варіант виключати
не можна. Якщо читання ВПП все-таки правильно передає текст протографу, то
це, мабуть, означає, що Василь був сином якогось великого князя Чернігівського
(Всеволода-Лаврентія Ярополчича?), який так і не встиг отримати власного уділу.
«Вєли(к): Кн(з): Сvмєона, Всєволода Чєрниго(в)ско(го), и С(ы)на єго Кн(я)sя
Фєо(до)ра. С(вя)тослава оубїєнна(го) о(т) литвы. и Кн(я)гню єго Єvфимїю:» [«Кн(з):
Симєона Всєволода чє(р): и С(ы)на Єго Кн(я)зя Фєодора С(вя)тослава оубыєннаго
о(т) литви Кн(я)гиню Єго Євфимїю»]. У цьому запису поминається ще один великий
князь Чернігівський, за іншими джерелами не відомий – Всеволод V-Семен.
Наступним у ВПП записаний великий князь Роман Старий Чернігівський та
його син Олег, також великий князь Чернігівський, у чернецтві Леонтій. Обидва
вони, на відміну від попередніх князів, відомі нам також і за літописними даними,
де Роман протягом 1263 – 1285 рр. фігурує як князь Брянський. Великим же князем
Чернігівським Роман Михайлович, крім церковного пом’янника, був названий також
у напису від 26 вересня 6796 (1288) р., що читався на іконі пресв. Богородиці з Брян-
ського Свенського монастиря (це питання буде розглянуте нами в окремій роботі).
Таким чином, дані ВПП дозволяють стверджувати, що протягом досліджувано-
го періоду чернігівський стіл посідали, як мінімум, три особи з титулом великого
князя: Святослав IV Всеволодович (у чернецтві Онуфрій), Всеволод IV-Лаврентій
Ярополчич та Всеволод V-Семен. Далі ми спробуємо, наскільки це взагалі можливо,
визначити походження кожного з них. При цьому будемо виходити з того принци-
пу, що протягом 2-ї половини XIII ст., як і в домонгольський період, успадкування
чернігівського стола, в основному, визначалося правом родового старшинства. Воно
полягало в тому, що будь-який представник династії Ольговичів, навіть наймолодший
у межах свого покоління, мав більше прав на Чернігів, ніж будь-який представник
наступного покоління, навіть найстарший. На практиці цей принцип ніколи не ви-
конувався «стовідсотково», іноді поступаючись обставинам політичної кон’юнктури.
Але в цілому він дотримувався досить суворо: за весь домонгольський період фіксу-
ється лише один випадок, коли старший представник певного покоління Ольговичів
«обійшов» молодшого представника попереднього покоління (Михайло Всеволодо-
вич Олега Ігоревича у 1223 р.), та й то це призвело до масштабного конфлікту, який,
цілком можливо, завершився взаємно-задовільним компромісом (див. вище).
Сіверянський літопис 7
Що стосується досліджуваного періоду, то про дотримання в цей час серед Оль-
говичів права родового старшинства свідчить той факт, що другий із наступників
Михайла Всеволодовича – Всеволод IV Ярополчич – точно був його молодшим
троюрідним братом. Виходячи з цього, логічно припустити, що безпосередній на-
ступник Михайла, Святослав IV Всеволодович, також не міг належати до наступного
покоління Ольговичів. У такому разі «ідеально» було б визнати Михайла і Святослава
рідними братами, синами Всеволода Святославича Чермного (припущення А. В.
Шекова). Єдиний інший «претендент» на роль батька Святослава Всеволодовича –
це Всеволод Святославич, князь Трубецький († 1196), молодший брат знаменитого
Ігоря. І нам здається, що правильним слід визнати саме такий варіант.
По-перше, досить маловірогідно, щоб рідний брат Михайла Всеволодовича, якби
такий дійсно існував, жодного разу не згадувався б у літописних звістках про цьо-
го князя Чернігівського, загалом доволі численних. А по-друге, в березні 1232 р. з
Чернігова до Новгорода прибуло кілька місцевих бояр-втікачів – разом «съ княземъ
Святославомъ Трубечьскымъ». Очевидно, згадана боярська партія розраховувала
посадити Святослава на новгородському столі в якості представника Михайла Чер-
нігівського (князя Новгородського у 1225 та 1229 – 1230 рр.) – суперника Ярослава
Переяслав-Суздальського. Однак позиції прихильників Ярослава у Новгороді ви-
явилися занадто сильними, через що «въспятися назадъ князь Святославъ в Русь,
уразумвъ, яко сии (новгородці. – С. К.) солгаша имъ»20.
Цілком логічно припустити, що Святослав Трубецький був сином Всеволода
Святославича Ольговича, який народився після 115121 і до 1159 р.22, а у 1185 р. згаду-
ється як князь Трубецький23. Якщо це справді так, то ми «отримуємо» повного тезку
великого князя Святослава Всеволодовича, в чернецтві Онуфрія. Він був на одне
покоління старшим за Михайла Всеволодовича, хоча, походячи із наймолодшої лінії
Ольговичів, фізично доводився приблизно ровесником князя Чернігівського. Пропо-
нуючи Святославу престижний стіл у Новгороді Великому, Михайло міг мати на меті
хоча б частково «компенсувати» родові права князя Трубецького на чернігівський
стіл. На момент загибелі Михайла Всеволодовича у 1246 р. Святослав Всеволодович
Трубецький досяг уже поважного віку – близько 60-70 років. Тож саме він, гадаємо, і
став наступником Михайла на великокняжому столі в Чернігові. Мабуть, саме посол
Святослава Всеволодовича у травні 1247 р. приєднався до папського легата Плано
Карпіні, який повертався з Орди Батия: «З нами з Команії (половецьких степів. –
С. К.) виїхав також посол князя Чернігівського і довго їхав з нами по Руссії»24.
Наступником Святослава IV Всеволодовича на чернігівському столі став Все-
волод IV-Лаврентій Ярополчич. Унікальне для Ольговичів по батькові цього князя
не залишає сумнівів у тому, що він був сином Ярополка-Гаврила Ярославича (запи-
саний у ВПП і ЛС дещо вище, а в літописах згадується у 1197 та 1212 рр.25), онуком
Ярослава Всеволодовича (великий князь Чернігівський у 1180 – 1198 рр.). Оскільки
Ярополк Ярославич у Чернігові ніколи не княжив, то запис його сина в пом’яннику
з титулом великого князя Чернігівського свідчить про те, що Ольговичі не «ви-
падали з черги» на чернігівський стіл навіть у тому випадку, коли їхні батьки такої
«черги» не дочекалися. Це є ще одним аргументом на користь нашої ідентифікації
попереднього великого князя Чернігівського, Святослава Всеволодовича, як сина
Всеволода Святославича Трубецького.
Хоча сам Всеволод Ярополчич у інших джерелах, крім чернігівського пом’янника,
і не згадується, до періоду його княжіння в Чернігові може відноситися повідомлення
Галицько-Волинського літопису про волинсько-чернігівський династичний союз,
установлений восени 1259 р. «В тыа жє дни вєсєлє бысть у Василка князя у Воло-
димєри город (Волинському – С. К.): нача отдавати дъщєръ свою Олгу за Андря
князя за Всєволодича к Чєрнгову»26. Виходячи з даних ВПП та ЛС, не викликає
сумніву, що Андрій Всеволодович був не князем Чернігівським, а лише сином такого –
Всеволода-Лаврентія Ярополчича або, можливо, його наступника Всеволода-Семена.
Щодо великого князя Всеволода-Семена Чернігівського, то протягом XIII ст.
у літописах серед всіх Ольговичів згадується (крім Всеволода Чермного) лише
8 Сіверянський літопис
один Всеволод – молодший син Володимира Ігоревича. У 1210 р. Володимир, по-
сівши (вдруге) княжий стіл у Галичі, відправив сина Всеволода з дарами до короля
Угорського27. При цьому варто зазначити, що Всеволод Володимирович навряд чи
міг народитися раніше 1190 р., оскільки був другим сином свого батька, який сам
народився 8 жовтня 1170 р.28.
Зі Всеволодом Володимировичем Всеволода-Семена Чернігівського ототож-
нив ще архієпископ Філарет (Гумілевський)29, потім цю версію підтримали М. Д.
Квашнін-Самарін30 та Р. В. Зотов31. Останні, крім того, схилялися до думки, що син
Всеволода-Семена, Святослав-Федір, також згадується в Галицькому літописі – під
1255 (потрібно 1254) р., коли якийсь Федір виконував доручення Ізяслава, якому
ненадовго вдалося захопити Галич32. Вважаючи цього Ізяслава Володимировичем,
указані дослідники ототожнювали Федора з його племінником – Федором-Святос-
лавом Всеволодовичем-Семеновичем. Але далеко не факт, що Ізяслав 1255 р. був
сином Володимира Ігоревича: принаймні, той Ізяслав, який згадується Галицьким
літописом у 1230-х рр. і виступав претендентом на Київ33, в інших зведеннях зветься
Мстиславичем34, онуком Романа (Ростиславича Смоленського)35. Крім того, якби в
Галицькому літописі під 1255 р. мався на увазі Федір-Святослав Всеволодович, то
постає питання: чому він названий тут не князівським, а лише хрестильним іменем,
яке для двоіменних князів у літописах майже ніколи не вживалося (той же Ізяслав
постійно фігурує лише зі своїм князівським іменем)? Вірогідніше за все, Федір 1255 р.
був зовсім не князем, а звичайним боярином Ізяслава (Мстиславича).
Що ж до версії про тотожність Всеволода-Семена Чернігівського та Всеволода
Володимировича, то вона нам видається цілком прийнятною. В межах покоління
Ольговичів, до якого належали Михайло Всеволодович та Всеволод Ярополчич,
їхнім наступником у Чернігові міг бути лише онук Олега († 1180), Ігоря († 1201) чи
Всеволода († 1196) Святославичів Ольговича. Це цілком відповідає старшинству
Всеволода Володимировича, другого сина Володимира Ігоревича. Вірогідність же
того, що Всеволод-Семен був двоюрідним чи троюрідним братом Всеволода Воло-
димировича, невідомим із літописів, нам видається мінімальною – але остаточно не
виключеною (зокрема, Всеволод-Семен теоретично міг бути сином Святослава IV
Всеволодовича, онуком Всеволода Святославича Трубецького).
У межах наступного покоління Ольговичів Всеволод-Семен теоретично міг бути
онуком Олега-Костянтина Святославича († 1204) або його брата Всеволода Черм-
ного, тобто сином Михайла Всеволодовича – братом Романа Старого, записаного у
пом’яннику відразу після Всеволода-Семена. Дійсно, в московських родоводах, укла-
дених близько 1530 р., третім із синів Михайла Всеволодовича названий Семен, князь
Глухівський і Новосильський36. Можна було б припустити, що Семен Михайлович,
якщо такий реально існував, насправді був старшим за Романа і займав чернігівський
стіл перед ним. Однак, по-перше, Семен у родоводах не названий Всеволодом, тоді
як у світських джерелах і взагалі у побутовому житті двоіменні князі були відомі на-
самперед під своїми князівськими іменами. А по-друге, родоводи нічого не знають про
те, що Семен Михайлович був великим князем Чернігівським – досить дивно, якби
це було насправді так. Для того ж, щоб визнати Всеволода-Семена Чернігівського
онуком Олега-Костянтина Святославича, джерела взагалі ніяких підстав не дають
(ми вважаємо, що нащадки вказаного Олега закріпили за собою Новгород-Сіверський
уділ, але це вже окрема тема).
За даними ВПП і ЛС, син Всеволода-Семена Чернігівського Святослав-Федір був
убитий литовцями. Можливо, це сталося у 1263 р. під час масштабного литовського
нападу на Чернігівську землю, хоча головним його об’єктом і був Брянськ. «В сє жє
врємя послалъ бяшє Миндовгь всю свою силу за Днпръ на Романа на дебрянского
князя». «И в то врємя рать пріидє на Романа литовського (литовьская), онъ жє бися
с ними и побди я, самъ жє ранєнъ бысть, нє мало бо показа мужьство своє, и прієха
въ Дєбрянєскъ с побдою и чєстію вєликою»37. Цілком можливо, що великий князь
Чернігівський, Всеволод-Семен Володимирович (?), вислав на допомогу Роману
свого сина, Святослава-Федора, якому в битві з литовцями пощастило менше, ніж
Сіверянський літопис 9
князю Брянському (Роман був лише поранений). Утім, це є не більше ніж гіпотезою,
і ми вимушені констатувати, що жодне із двох датованих повідомлень про Черні-
гівську землю досліджуваного періоду, 1259 і 1263 рр., до конкретного великого
князя Чернігівського віднесене бути не може. У 1259 р. таким міг бути як Всеволод
IV-Лаврентій Ярополчич, так і Всеволод V-Семен Володимирович (?); а у 1263 р.
чернігівський стіл міг посідати вже і Роман Михайлович, названий князем Брянським
за своєю удільною столицею, яка залишилася його фактичною резиденцією і після
успадкування Чернігова (але це вже тема окремої роботи).
1. Наскільки ми знаємо, єдина згадка про чернігівське літописання монгольського
періоду – це родовід московських дворян Толстих та Васильчикових – нащадків
бояр князів Чернігівських: навівши їхні імена до виїзду в Москву в середині XV ст.,
укладач родоводу додає: «о сем пишет в Летописце Черниговском» (Козляков В. Н.
Дашковский сборник XVII века // Рязанская вивлиофика. Исторический альма-
нах. – Рязань, 2000. – Вып. 1. – С. 18). Але ця пам’ятка була створена аж наприкінці
XVII ст., і до того ж носить тенденційний характер: укладачеві було вигідно, при ви-
кладенні найдавніших поколінь родоводу послатись на якесь «авторитетне» джерело.
Зокрема, твердження про те, що предок Толстих виїхав до Чернігова «из Немец из
Цесарского Государства» – це класичний, дуже популярний серед московської знаті
міф про виїзд з-за кордону. Тому достовірним джерелом, у цьому випадку, родовід
Толстих вважатися не може.
2. Відомі також два історико-літературні твори, які, хоч і включені до складу ряду
північно-руських літописних зведень, насправді є самостійними пам’ятками. Це
«Сказання про вбивство Михайла Чернігівського» (за його розширеною редакцією)
і т. зв. «Оповідь про баскака Ахмата», присвячена трагічним подіям у «княженьи
Курьскыя области». Остання в північно-руських зведеннях «штучно» вставлена під
6791 – 6792 (1283 – 1284) рр., тоді як насправді описувані в ній події відбулися не
раніше 1287 р., очевидно, – у 1289 – 1290 р. (Кучкин В. А. Летописные рассказы о
слободах баскака Ахмата // Средневековая Русь. – М., 1996. – Вып. 1. – С. 32-38).
Тоді як О. О. Шахматов, нічого не знаючи про цей факт, вважав, що повість була
запозичена з Чернігівського літопису кінця XIII ст., який нібито закінчувався саме
на 1284 р.! (Шахматов А. А. Общерусские летописные своды XIV и XV веков //
Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1900. – Ч. CCCXXXII.
– С. 162-163, 170). Ця гіпотеза жодних підстав під собою не має: якби північно-руські
укладачі дійсно користувалися Чернігівським літописом за другу половину XIII ст.,
то чому вони не запозичили звідти жодного повідомлення хоча би про кого-небудь
з чернігівських князів цього періоду? І взагалі, останнім часом все більше гіпотез-
реконструкцій Шахматова визнаються штучними побудовами.
3. Див.: Келембет С. Пом’янники (синодики) князів Чернігівської землі як іс-
торичне джерело // Сіверянський літопис. – 2016. – № 6. – С. 19-37.
4. Поменник Введенської церкви в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври //
Лаврський альманах. – К., 2007. – Спецвипуск 7. – С. 17; Синодик Любецкого Ан-
тониевского монастыря. – Чернигов, 1902 (факсимільне видання). – Арк. 17зв.-18.
5. Див.: Келембет С. Олег-Павло Ігоревич, князь Курський та великий князь
Чернігівський // Сіверянський літопис. – 2017. – № 4. – С. 5.
6. Там само. – С. 6-9.
7. Зотов Р. В. О Черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском
княжестве в татарское время. – СПб., 1892. – С. 75.
8 Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Чернигов, 1874.
– Кн. V. – С. 37.
9. Квашнин-Самарин Н. Д. По поводу Любецкого синодика // Чтения в Импера-
торском Обществе истории и древностей российских при Московском университете.
1873. – М., 1874. – Кн. IV. – С. 212.
10. Зотов Р. В. О черниговских князьях… – С. 38.
10 Сіверянський літопис
11. Абрамович Д. Києво-Печерський патерик (Вступ, текст, примітки). – К., 1931
[К., 1991]. – С. 113, 117.
12. Шеков А. В. О ранней части помянника черниговских князей в составе синоди-
ков типа Любецкого // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. – 2016. – № 4. – С. 29.
13. Древнерусские княжеские уставы XI – XV веков. – М., 1976. – С. 148.
14. Янин В. Л. Актовые печати Древней Руси X – XV вв. – М., 1970. – Т. I.
– С. 105; Янин В. Л. Гайдуков П. Г. Актовые печати Древней Руси X – XV вв. – М.,
1998. – Т. III. – С. 43, 53, 131.
15. Зотов Р. В. О черниговских князьях… – С. 39.
16. Шеков А. В. О ранней части помянника черниговских князей в составе сино-
диков типа Любецкого. – С. 30.
17. ПСРЛ. – М., 2001 [СПб., 1908]. – Т. II. – Стб. 680.
18. Поменник Введенської церкви… – С. 19.
19. Келембет С. Мстислав III-Федір Глібович, великий князь Чернігівський //
Сіверянський літопис. – 2017. – № 5. – С. 13-29.
20. Новгородская первая летопись старшого и младшего изводов. – М.;Л., 1950.
– С. 280.
21. У квітні 1151 р. народився його старший брат Ігор-Георгій (ПСРЛ. – Т. II. –
Стб. 422; Бережков Н. Г. Хронология русского летописания. – М., 1963. – С. 152).
22. Коли згадується в якості заручника (ПСРЛ. – Т. II. – Стб. 506; Бережков Н. Г.
Хронология… – С. 171).
23. ПСРЛ. – Т. II. – Стб. 638.
24. Плано Карпини Д. дель. История монгалов. Рубрук Г. де. Путешествие в
восточные страны. – М., 1957. – С. 82, 221.
25. Новгородская первая летопись… – С. 43, 53; Бережков Н. Г. Хронология…
– С. 247, 256-258.
26. Галицько-Волинський літопис. – К., 2002. – С. 123, 303.
27. Галицько-Волинський літопис. – С. 79; про реальну хронологію цих подій див.:
ПСРЛ. – М., 2004. – Т. XXV. – С. 108.
28. ПСРЛ. – Т. II. – Стб. 562 (під 6681 р.). У хронології Київського літопису тут
спостерігається сильна плутанина; насправді народження Володимира, як і поперед-
ні події, слід відносити ще до 6678 березневого року, як це випливає з порівняння
з Новгородським I та Лаврентіївським літописами (Бережков Н. Г. Хронология…
– С. 184, 187).
29. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Чернигов, 1874.
– Кн. V. – С. 40-41, прим. 44.
30. Квашнин-Самарин Н. Д. По поводу Любецкого синодика. – С. 216-218.
31. Зотов Р. В. О черниговских князьях… – С. 81-82.
32. Галицько-Волинський літопис. – С. 117.
33. Галицько-Волинський літопис. – С. 96-97.
34. ПСРЛ. – М., 2000. – Т. VI. – Вып. 1. – Стб. 287, і т. д.
35. ПСРЛ. – Т. XXV. – С. 126, і т. д.
36. ПСРЛ. – М.;Л., 1963. – Т. XXVIII. – С. 214-215 (про дату філіграні паперу –
1530 р., – див. с. 4); Бычкова М. Е. Состав класса феодалов в России в XVI в. – М.,
1986. – С. 74, 75; Родословная книга князей и дворян российских и выезжих… – М.,
1787. – Ч. 1. – С. 180.
37. Галицько-Волинський літопис. – С. 127-128.
Станислав Келембет. Великие князья Черниговские: первые десятилетия мон-
гольского господства.
В статье исследуется вопрос о великих князьях, правивших в Чернигове после гибели
Михаила Всеволодовича (1246 г.) и до утверждения там его сына Романа Брянского
(1280-е гг.). Имена этих князей после 1246 г. известны нам только из церковных по-
мянников – Введенско-Печерского и Любецкого синодика. Автор предлагает версии о
Сіверянський літопис 11
происхождении, а также приблизительной хронологии правления упомянутых князей
– Святослава Всеволодовича, Всеволода-Лаврентия Ярополчича и Всеволода-Семена
Владимировича (?).
Ключевые слова: Чернигов, династия Ольговичей, Введенско-Печерский помянник,
Любецкий синодик, летописи, генеалогия.
Stanislav Kelembet. The great princes of Chernigov: the first decade of the Mon-
golian domination.
The article studies the question about the great princes who ruled in Chernigov after the
death of Mikhail Vsevolodovich (1246) and until the adoption there of his son, Roman of Bry-
ansk (1280-ies.). The names of these princes since 1246 are known to us only from the church
pomyanniks – Pechersk-Vvedensky and Lyubetsky Synodicon. The author offers the versions
of the origin and the approximate chronology of the Rule referred to the princes – Svyatoslav
Vsevolodovich, Vsevolod-Lawrence Yaropolchich and Vsevolod- Semen Vladimirovich (?).
Keywords: Chernigov, Dynasty Olegoviches, Pechersk-Vvedensky pomyannik, Lyubetsky
Synodicon, chronicles, genealogy.
|