Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст.
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12978 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. / І. Вовканич, О. Свєженцева // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 81-92. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859975328826392576 |
|---|---|
| author | Вовканич, І. Свєженцева, О. |
| author_facet | Вовканич, І. Свєженцева, О. |
| citation_txt | Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. / І. Вовканич, О. Свєженцева // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 81-92. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T16:23:54Z |
| format | Article |
| fulltext |
Іван Вовканич, Оксана Свєженцева
ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ
В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ БЛОКОВОЇ ПОЛІТИКИ
НА РУБЕЖІ 40–50-х рр. ХХ ст.
Встановлення комуністичного тоталітаризму в Чехословаччині, яке
відбувається наприкінці 40-х років ХХ століття охопило всі сфери фун-
кціонування держави і життєдіяльності суспільства. Найважливішою ха-
рактерною рисою утвердженої там тоталітарної системи було те, що вона
представляла собою наднаціональне утворення, структуризоване в про-
московському блоці.
Процес встановлення комуністичних режимів в країнах Східної
Європи та формування радянського блоку (який пізніше отримав назву
«антиімперіалістичний і демократичний табір») сучасна вітчизняна та за-
рубіжна історіографія характеризує як наступ тоталітаризму в регіоні1.
Будь-яка сильна держава постійно прагне збільшувати свій геополі-
тичний простір для утворення нових ресурсів свого розвитку та додатко-
вих гарантій власної безпеки. В такому ж дусі, характерному наддержаві,
діяв і Радянський Союз, формуючи, в другій половині 40-х років ХХ ст.,
підконтрольний собі лімітроф на теренах Східної Європи. Новий лад у
країнах Східної Європи нав’язувався переважно військовим шляхом з по-
дальшою політичною, економічною та ідеологічною інвазією2.
На той час радянський устрій був взірцем автохтонного тоталітаризму,
а політичний режим експортований країною рад до Східної Європи може
претендувати на звання «нав’язаного» тоталітарного режиму.
Чимало суспільно-політичних трансформаційних змін, що відбува-
лися наприкінці 40-х років в Чехословаччині, нав’язувалось господарем
новосформованого геополітичного простору. А розчароване європей-
ською політичною практикою чехословацьке суспільство, приваблене за-
пропонованими радянськими соціальними гаслами та програмами, без
особливих пручань приймає комуністичні порядки.
Форсуючи формування свого блоку, радянське керівництво боляче
сприймало будь-яку демонстрацію самостійних кроків країн-сателітів.
Особливо гостро Москва реагувала на неузгоджену з нею зовнішньопо-
літичну ініціативу з боку країн «народної демократії» у відносинах із За-
ходом3.
Тиск Сталіна на прийняття зовнішньополітичних рішень чехосло-
вацького уряду був добре помітний вже в 1947 році (події пов’язані з від-
мовою Праги від участі в переговорах по здійсненню плану Джорджа
Маршала)4. З середини 1947 року Кремль відмовився навіть від фор-
мальної поваги до суверенітету колишньої союзниці і перейшов до жорст-
кого диктату правил зовнішньополітичної діяльності Чехословаччини.
Процес «сателізації» ЧСР, започаткований ще радянсько-чехословаць-
ким договором від 12 грудня 1943 року5 і закріплений у 1945 році домов-
леностями між усіма партіями НФ, урядом і президентом6, у принципі —
табу про безсумнівність повоєнного союзу з СРСР і заборону будь-якої
критики чехословацько-радянських відносин та зовнішньополітичних дій
Москви, логічно завершився втратою в 1947-1948 роках Чехословаччи-
ною самостійності у міжнародній сфері та перетворенням країни на ра-
дянського васала7.
Для чехословацької демократії наприкінці 1947-го і на початку 1948-го
років фатально збіглася маса несприятливих внутрішніх і міжнародних
обставин. Стратегічне розташування країни — безпосереднє сусідство із
західними зонами окупації Німеччини — найбільш негативно вплинуло на
повоєнну долю ЧСР. Реальністю повоєнної Європи вже у 1947–1948 роках
ставали дві німецькі держави, при цьому більша з них — союзниця захід-
них демократій. Тому з наближенням «холодної війни» Кремль, під ка-
муфляжем протидії загрозі «німецького реваншизму», намагався ство-
рити в Чехословаччині плацдарм військово-політичного протистояння
Заходу. Чехословацький режим мав стати абсолютно відданим сателітом
СРСР. І тільки монопольні позиції КПЧ в державі могли забезпечити
«відданість» Чехословаччини у задумах радянської геополітики. Харак-
терно, що СРСР підштовхнув чехословацьких комуністів до захоплення
влади в країні в лютому 1948 року і продовжував здійснювати заходи по
зміцненню та розширенню позицій комуністів в державній владі.
В нових умовах радянське керівництво взяло курс на «класову бо-
ротьбу»8, знищення політичної опозиції, активізацію руху прихильників
негайного переходу до радянської моделі розвитку суспільства соціалі-
стичним шляхом9. Теорія специфічних шляхів розвитку соціалізму кате-
горично заперечувалась. На думку радянських керівників, неміцна «сфера
радянського впливу» мала перетворитися в гомогенний блок з тотальною
монополією комуністів. З цією метою і відбулася нарада представників
9 комуністичних партій: радянської, югославської, польської, чехосло-
вацької, угорської, румунської, болгарської, а також французької та іта-
лійської в Шклярській Порембі (Польша) 22–28 вересня 1947 року, на
якій створено Комінформ — інформаційне бюро комуністичних партій,
що стало основою радянського блоку.
Про комплекс політичних установок представники компартій дізна-
лися тільки на нараді. Очевидно, Москва мала сумніви щодо популяр-
ності ідеї створення нової міжнародної комуністичної структури серед
компартій. Основою доповіді А. А. Жданова про нову міжнародну
обстановку була концепція «двох таборів»10. Доктрина різкого проти-
стояння двох сторін мала зміцнити контроль Москви над радянським
блоком, спрямовувати східноєвропейських комуністів в «правильному»
напрямку.
Заява про існування «демократичного табору» фактично зафіксувала
реальне утворення радянського блоку, хоча термін «блок» намагалися
уникати. Адже відкрите оголошення концепції «табору» і його протисто-
82 Іван Вовканич, Оксана Свєженцева
яння Заходу засвідчувало б демонстрацію конфронтаційності і форсу-
вання блокової політики СРСР та нагнітало б атмосферу необхідної мо-
білізації в середині радянського блоку — з посиленням згуртованості та
дисципліни в його рамках. Афішувати слово «блок» вважалось політично
невигідним. Намагаючись уникнути обвинувачень в блоковій політиці
радянські керівники прагнули віддати пальму першості у створенні бло-
ків саме американцям. Така тактика передусім була розрахована на про-
пагандистський ефект11.
Найважливішим своїм завданням Радянський Союз бачив у консолі-
дації блоку прихильників для боротьби з імперіалізмом навіть ціною ізо-
ляції комуністичного руху безпосередньо в сфері радянського впливу12.
Створювалася вкрай спрощена картина дійсності: з одного боку — по-
стійно «агресивний» та «кривавий» імперіалізм, який здійснює активну
підготовку до війни проти СРСР, з іншого — «прогресивний» Радянський
Союз, який неухильно виступає за «мирне співіснування».
Після створення Комінформу основні внутрішні суспільно-політичні
зміни в країнах Східної Європи відбувались в бажаному Москвою на-
прямку. Доктрину «двох таборів» прийняли всі східноєвропейські кому-
ністи13.
Нове обличчя держав, які входили в радянський блок створювалося
шляхом тісного політичного та економічного зближення, шляхом засто-
сування арсеналу заходів сталінщини, «підгонки» під модель «партія-дер-
жава» та закладення основ однотипної тоталітарної системи. Це гаранту-
вало створення структур майбутнього радянського блоку за допомогою
слухняних кадрів, підготовлених Москвою в дусі традиційних комінтер-
нівських ієрархічних відносин.
Стрижнем формування блоку під егідою СРСР стало утворення си-
стеми двосторонніх політичних, воєнних, економічних, культурно-ідео-
логічних та інших зв’язків країн Східної Європи з Радянським Союзом
як блоковим центром. Становлення цієї фундаментальної «променевої»
конструкції, яка охопила всі країни «народної демократії» і з’єднала їх з
Москвою, доповнювалось поступовим виникненням двосторонніх союз-
ницьких відносин між східноєвропейськими державами, контролювати
як і хотів СРСР.
Фронтальний «перехід до соціалізму» в Східній Європі в другій поло-
вині 1947 року планувалось закріпити шляхом зміцнення політичних
зв’язків. 14 жовтня того ж року на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) було
прийнято директиву МЗС СРСР про укладення договорів про взаємодо-
помогу з країнами Східної Європи14. Цю директиву здійснено (в основ-
ному в період з листопада 1947 по липень 1948 років) шляхом підписання
двосторонніх договорів, правда Чехословаччина з Угорщиною змогли до-
мовитися аж у квітні 1949 року15. Це були однотипні союзні договори про
дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між східноєвропейськими країнами.
Угоди були спрямовані проти агресії з боку будь-якої держави, проте,
насамперед, Німеччини та її союзників. Саме німецький фактор активно
Проблеми всесвітньої історії 83
використовувався радянським керівництвом як інструмент консолідації
країн Східної Європи. В кожному із укладених договорів йшлося: «Ви-
сокі Сторони, які домовляються, зобов’язуються здійснювати спільні за-
ходи для усунення будь-якої загрози вияву агресії з боку Німеччини чи
іншої держави»16. Такою взаємопов’язаною системою договорів форму-
вався блок східноєвропейських країн на чолі з СРСР.
Не менш активно проходив процес формування воєнно-блокової си-
стеми на Заході Європи. В березні 1948 року в Брюсселі укладено Захід-
ний союз між Англією, Францією, Бельгією, Голландією і Люксембургом.
США. Це утворення розглядали як ембріон широкої воєнно-політичної
організації. Стартували переговори про утворення Північноатлантичного
союзу.
Особливо відчутним поштовхом до форсованого утворення Західного
союзу були чехословацькі лютневі події 1948 року. Саме вони, на думку
Г. Кіссінджера, стали безпосереднім імпульсом до утворення НАТО17.
Переважна частина дослідників вважає, що державний переворот в Че-
хословаччині заклав почин активних дій в «холодній війні». Радянський
Союз сприяв празькому перевороту своїм впливом на керівників чехо-
словацької компартії. І хоча радянські керівники вели обережну дипло-
матичну гру, не бажаючи, щоб празькі події ускладнювали відносини із
Заходом, саме вони налаштовували США до висновків про необхідність
вдосконалювати свою воєнну програму18. На Заході все більше переко-
нувались в тім, що перехід Чехословаччини в східний блок означає по-
гіршення міжнародної обстановки і розподіл Європи.
В умовах напруженої міжнародної обстановки було необхідним під-
тримувати життєздатність владних структур сформованих в СРСР в умо-
вах сталінізму. Нова хвиля репресій нахлинула на радянських людей, зви-
нувачених в «поклонінні» перед Заходом. Загострення міжнародного ста-
новища та виникнення «зовнішньої загрози» обумовило пошук «класових
ворогів», «шпигунів» і «провокаторів» в країнах всього радянського
блоку. М. Хрущов в своїх спогадах пише: «Це здійснювалось через наших
радників, яких Сталін відрядив в братні країни. Через них він діяв та-
кими ж методами, як і у власній країні»19.
Антирадянська політика США сприяла появі тези про всесвітню змову
імперіалістів та розгалужену шпигунську сітку в соціалістичних країнах20.
У соціалістичному таборі Чехословаччина займала особливу страте-
гічну позицію. Адже тут комуністична партія існувала легально ще до
війни та контактувала з представниками некомуністичних партій. Чимала
кількість чехословацьких комуністів воювала в Іспанії проти режиму
Франко, емігрувала до Англії в роки ІІ світової війни21.
Економічно Чехословаччина орієнтувалася на Захід, а кожен її грома-
дянин, що мав зв’язки із західним зарубіжжям, оголошувався потенцій-
ним ворогом. Вважалось, що чим вищий рівень розвитку держави, тим
вона привабливіша для іноземних розвідувальних організацій, і було не-
припустимим, що в промислово розвинутій Чехословаччині, в минулому
84 Іван Вовканич, Оксана Свєженцева
тісно пов’язаній із Заходом, немає шпигунів на високих державних постах.
Поступово підозрювався кожен, хто раніше, за будь-яких обставин під-
тримував контакти з представниками капіталістичних країн. Ідеологіч-
ною основою підозр була теорія загострення класової боротьби. Вона
виражалась в усуненні з політичного життя «буржуазних» партій, та у
репресіях проти ряду комуністичних діячів22.
Погіршення стосунків між СРСР та Ізраїлем і зміцнення в остан-
ньому позицій США, відбилися на внутрішній політиці Радянського
Союзу — у формі боротьби проти так званих космополітів, обвинува-
чення представників єврейської національності в сіонізмі та репресіях
проти них23. В країнах «народної демократії» також стають об’єктом
посиленої уваги комуністичні функціонери єврейського походження.
А перший масовий наступ КДБ проти вигаданої сіоністської змови за
межами СРСР відбувся саме в Чехословаччині. Керівництво чехосло-
вацької компартії надавало головному радникові МНБ в Празі (з сере-
дини 1950 року) В. Боярському повну свободу у викритті сіоністської
змови24.
Країнами Східної Європи прокотилися арешти та судові процеси
над провідними комуністичними функціонерами і внаслідок радян-
сько-югославського конфлікту. Смертні вироки були винесені «агентам
Тіто» — Л. Райку в Угорщині, Р. Сланському у Чехословаччині,
К. Дзодзе в Албанії, Т. Костову в Болгарії. Всі східноєвропейські країни
слідом за СРСР розірвали договори з Югославією. В листопаді
1949 року, на третьому, останньому засіданні Комінформбюро, югосла-
вів називали — «бандою шпигунів», «політичними вбивцями», «імпе-
ріалістичними агентами», а боротьба проти югославського керівництва
оголошувалась одним з найважливіших завдань комуністичних партій
і всіх прогресивних сил у світі25. Сталін взяв курс на ескалацію радян-
сько-югославського конфлікту та його інтернаціоналізацію. Це давало
йому можливість придушити зростаюче невдоволення у регіоні,
пов’язане з економічними негараздами, і контролювати критично на-
лаштоване, щодо до СРСР та радянського досвіду, населення. Широка
репресивна політична акція мала очистити комуністичне керівництво
від прихильників самостійного курсу, заснованого на концепції «на-
ціонального шляху» до соціалізму26. Однак, конфлікт Москви з Белгра-
дом не мав ніякого відношення до «концепції національного шляху до
соціалізму» — югославські керівники були яскравими прихильниками
соціалізму радянського кшталту27.
За допомогою репресивних методів досягалась монолітність партій-
них лав, прискорювався процес формування східного блоку. Східноєвро-
пейські компартії, засновані на більшовицьких принципах, ставали ядром
режимів консолідованого радянського лімітрофу.
Й. Сталін постійно прагнув зміцнювати апарат комуністичної інтегра-
ції, наприкінці 1948 — на початку 1949 років було вирішено створити ін-
ститут економічної асиміляції — Раду Економічної Взаємодопомоги. РЕВ
Проблеми всесвітньої історії 85
покликана була у сформованих умовах сприяти планомірному розвитку
господарства країн радянського блоку, поглибленню їх співробітництва й
економічної інтеграції. РЕВ теоретично ґрунтувалася на основах суве-
ренної рівності всіх країн-членів, поваги їх незалежності і національних
інтересів, невтручання у внутрішні справи один одного, взаємної вигоди
і товариської взаємодопомоги28. На ділі ж, як стало зрозуміло згодом, ви-
рішальне слово в цій організації належало Радянському Союзу, хоча спо-
чатку, кожна з країн-учасниць намагалася заявляти про свої власні інте-
реси29. В умовах економічної блокади європейських країн «народної де-
мократії»ЧСР, та НДР, як промислово розвинутим країнам, відводилась
особлива роль у реконструкції економіки інших, переважно аграрних,
країн соціалістичної співдружності. Не менш важливим було завдання
технічного переозброєння всіх галузей господарства власне Чехословач-
чини30.
Радянське керівництво та його союзники у братерських країнах вва-
жали, що розширення економічного співробітництва потрібне не тільки
для того, щоб захиститися від «політики дискримінації імперіалістів, й в
інтересах швидкої побудови соціалізму»31. Проте, в 1949 році висловлю-
вання чехословацьких лідерів про єдиний демократичний табір, необхід-
ність консолідації економічної політики та зміцнення позицій соціалізму
у Чехословаччині сприймалися вже без ентузіазму. В країні помітною
стала прохолода у ставленні населення до СРСР. Зростала кількість при-
хильників політики невтручання у суперечки великих держав. Кореспо-
ндент ТАРС Медов В.С. доповідав, що невдоволення демократичним ре-
жимом пов’язане з недостатньою боротьбою проти «пропаганди шепо-
тінням». В зв’язку з цим Медов В.С. вважав невипадковим такий факт:
«…25 січня 1949 року було опубліковано комюніке про створення РЕВ.
Кілька днів «Руде право» мовчала про значення утворення Ради для ЧСР.
І тільки 29 січня, коли західна преса і радіо встигли «спотворити суть
утворення РЕВ», газета спробувала спростувати вигадки західної преси
про Раду Економічної Взаємодопомоги»32.
На рубежі 40-50-х років, механізми багатостороннього співробітництва
як в економічній так і у військово-політичній сфері тільки зароджува-
лися. РЕВ все ж була слабкою і неефективною діючою організацією без
статуту, з невеликим штатом, займала скромне приміщення в Москві. До
кризових явищ середини 50-х років РЕВ в основному займалася стати-
стичними дослідженнями, обміном технологічного досвіду та укладен-
ням дво- і тристоронніх торгових договорів, але 1956 рік приніс суттєві
зміни в суспільно-політичне життя країн Східної Європи загалом, і до ді-
яльності Ради Економічної Взаємодопомоги, зокрема33.
В 1949-1950 роках СРСР вирішив зміцнити власні сили шляхом інте-
граційних процесів у військовій сфері. В підконтрольних країнах СРСР
зініціював роботу військових радянських радників. Вони відігравали важ-
ливу роль в модернізації армії, згідно з радянською військовою доктри-
ною, поєднуючи це з контролем над політичною атмосферою в армії і
86 Іван Вовканич, Оксана Свєженцева
країні перебування загалом34. Практично при всіх східноєвропейських мі-
ністерствах оборони розпочали свою діяльність головні військові радники
з своїми апаратами. У Чехословаччині таку місію виконував генерал-лей-
тенант Гусєв М. І. Фактичний матеріал засвідчує, що хронологічно поява
армійських радників зовсім невипадково співпала з масовим витісненням
«старого» кадрового офіцерства та заміною його класово надійним, пар-
тійним контингентом, як правило без професійної військової підготовки.
Першими, хто прибув до Чехословаччини як радники були: генерал-
майор Т. Я. Белік (замполіт головного військового радника), генерал-
майор А. С.Кузнєцов (старший військовий радник командира артилерії)
і генерал-лейтенант Д. С. Жеребін (старший радник начальника гене-
рального штабу). Приїзд радянських радників до ЧСР хронологічно
майже співпадає з інформацією посла М. А. Силіна про те, що «…в армію
перекинули сотні відданих комуністів для зміцнення офіцерського
складу»35.
Наймасовіше відрядження радянських генералів і офіцерів до країн
«народної демократії» відбулося в пік корейського зіткнення двох «цен-
трів» — друга половина 1950 року — 1951 рік. У вересні 1951 року в Че-
хословаччині на посадах радників міністра і його заступників, радників
командирів дивізій, корпусів, начальників управлінь в центральному апа-
раті армії, начальників училищ і військових академій працювало 73 гене-
рала і полковника36. За різними джерелами, з метою реорганізації чехо-
словацької армії на радянський манер в 1950–1954 роках з Радянського
Союзу до Чехословаччини відправлено від 26437 до 1000 радників38.
Основним завданням радянських радників на початку 50-х років було —
здійснювати підготовчу роботу до об’єднання армій східноєвропейських
держав у воєнно-політичний блок, з метою створення Організації Вар-
шавського Договору в 1955 році.
В цей період стрімке поширення інституту радників пройшло і у іншій
важливій силовій структурі Чехословаччини — у Міністерстві державної
безпеки. Одним з найважливіших завдань радників МДБ СРСР в Чехо-
словаччині (М. Т. Лихачов, М. І. Макаров — з осені 1949 року до середини
1950 року, В. А. Боярський — з осені 1950 року до середини 1951 року,
А. Д. Бесчастнов з середини 1951 року до початку 1954 року) було реалі-
зація внутрішньополітичних процесів, які б позитивно оцінив Кремль.
Нерідко саме радники виступали основними інструкторами політичних
та судових процесів, вони здійснювали повний контроль за організацією,
ходом та результатами слідства. Про все негайно інформувалась Москва.
Радники контактували тільки з першими особами чехословацької влади —
К. Готвальдом і Р. Сланським, а до 1950 року про їх присутність не було
відомо навіть в апараті МВС Чехословаччини39.
Відомо, що з 1948 року найважливішим політичним завданням радян-
ських керівників на території Східної Європи було створення держав-
аналогів радянській, побудованих на принципах концентрації влади
у руках вузької партійної верхівки, повної централізації управління,
Проблеми всесвітньої історії 87
зосередження всіх політичних і економічних рішень в руках виконавчих
структур. Для форсованого переходу до радянської системи управління в
східноєвропейських країнах активно використовувались радянські рад-
ники. Їх впровадження у державні структури проходило по традиційній
схемі. Центральними пунктами в цій схемі були головний радник при
уряді країн, головні і старші радники при галузевих міністерствах та упра-
вліннях. Нижче на ієрархічній драбині були радники й інструктори у від-
ділах міністерств і відомств, а також у різних установах та навчальних за-
кладах. Запрошення радянських радників для поширення досвіду в краї-
нах регіону здійснювалось по відточеному трафарету. Найтиповішим
механізмом залучення радників зафіксоване в листі П. К. Пономаренко
(міністр заготівель) і А. А. Громико (заступник міністра закордонних
справ) в Політбюро ЦК ВКП(б) з приводу прохання уряду ЧСР відпра-
вити радянських радників для роботи в міністерствах ЧСР40. Як засвід-
чують матеріали чеських архівів, у січні 1953 року 37 радянських спеціа-
лістів працювало в міністерствах Чехословаччини (окрім міністерства
оборони та держбезпеки). В президії уряду офіційного радника не було,
проте тут, як «консультант» виступав радник державної комісії з питань
заробітної плати В. Т. Зуєв41.
Під особливо пильною увагою радянської сторони знаходились міні-
стерства фінансів, органи держконтролю, податків і статистики, тобто
ті структури, які забезпечували функціонування економіки в напрямку
мілітаризації. Оскільки органи держконтролю, як правило, створювались
в регіоні вперше, участь радянських радників була тут безпосередньою та
найактивнішою. Наприклад, після утворення держконтролю у вересні
1951 року, керівництво Чехословаччини негайно звернулось до Москви
з проханням надіслати радника в це міністерство. Радянські керівники
вважали «доцільним піти на зустріч чехам», адже Міністерство держав-
ного контролю Чехословаччини не має досвіду роботи і потребує
допомоги Радянського Союзу в цій сфері»42. Такий приклад показує
типову для регіону ситуацію, що підтверджується даними по інших
країнах43.
Функції та обов’язки радників, які працювали в органах державного
управління, чітко визначалися в спеціальній інструкції «Про покра-
щення керування радянськими радниками і спеціалістами, які відряд-
жені в установи та підприємства країн народної демократії»44. Згідно з
інструкцією радникам надавались виключно консультативні функції, їм
заборонялась практична участь у виконанні будь-яких завдань та ви-
шиковувалась сильно централізована вертикаль в їхніх службових
обов’язках. Проте існують непоодинокі докази того, що радники діяли
поза рамками своїх професійних обов’язків. Інститут радянських
радників в держапараті ставав не тільки провідною ланкою системи
зв’язків радянського політичного керівництва з лідерами країн Східної
Європи, й джерелом найважливішої інформації про ситуацію в кожній
країні.
88 Іван Вовканич, Оксана Свєженцева
Лідери національної політичної еліти добре розуміли цю роль ра-
дянських радників і активно використовували свої контакти з ними для
передачі в Москву необхідних компроматів на своїх конкурентів45.
Разом з цим фігура радника в критичний момент могла бути викори-
стана представниками національної еліти в її прагненні уникнути від-
повідальності за економічні невдачі46. Інститут радників функціонував
в різних політичних, економічних і культурних сферах життя Чехосло-
ваччини, їх кількість особливо зросла на початку 50-х років. Чисельні
запрошення радників свідчили про неготовність керівників КПЧ до
самостійного управління, з цієї неготовності об’єктивно витікало
копіювання радянського досвіду, вже заздалегідь обумовленого комуні-
стичною доктриною.
Таким чином, зовнішньополітична ситуація сприяла переходу полі-
тики СРСР від воєнно-політичного впливу та контролю над Чехосло-
ваччиною до ієрархічних відносин підпорядкування і безпосередньому
входженню ЧСР до «соціалістичного лімітрофу». Суспільно-політичні
процеси в комунототалітарній Чехословаччині з того часу, часто-густо,
здійснювалися за режисурою Москви.
Проте, помилково було б абсолютизувати тільки зовнішній тиск з боку
СРСР у встановленні комуністичної диктатури в ЧСР. Не менш фаталь-
ним для долі Чехословаччини були більш глобальні міжнародні фактори,
зокрема примирення Заходу із формуванням радянської зони впливу у
Східній Європі та входом до неї ЧСР. Своєрідною пасткою для після-
воєнної демократії в ЧСР став власне «соціалістичний вибір» більшості
політичних сил, державно-політичної еліти та суспільства. Негативну
роль відіграла і кардинальна зміна зовнішньополітичної орієнтації та нова
«східна» політика держави. Зовнішньополітичні чинники могли б віді-
гравати далеко невирішальну роль, якби не внутрішня трансформація
суспільно-політичної, економічної сфери держави а особливо емоційної
атмосфери в суспільстві.
Отже, остаточний крах демократії, встановлення та утвердження то-
талітаризму у ЧСР зумовлені не частковими факторами, а насамперед ці-
лісним комплексом повоєнних системних змін у державі та на міжнарод-
ній арені на рубежі 40-50-х років ХХ століття.
1 Вовканич І. І. Сучасна російська історіографія про еволюцію Чехословаччини
від демократії до диктатури // Науковий вісник УжДУ. Серія Історія. — Вип. 3. —
Ужгород, 1999. — С. 96-105.
2 Першина Е. В. Внешний фактор трансформации тоталитарных режимов (на при-
мере стран Восточной Европы). Автореф. дис. …к.п.н. — Екатеринбург: ГОУ ВПО
«Уральская академия государственной службы», 2007. — 23 с.; Першина Е. В.Специ-
фика трансформации навязанных тоталитарных режимов (на примере Восточной
Европы) // Без темы. Научный общественно-политический журнал. — 2007. — № 3
(5). — С. 85–88.
Проблеми всесвітньої історії 89
3 Гибианский Л. Я. СССР, Восточная Европа и формирование советского сообще-
ства // Тоталитаризм. Исторический опыт Восточной Европы. «Демократическое
интермеццо» с коммунистическим финалом. 1944–1948. — М.: Наука, 2002. — С.26.
4 Вовканич І. І. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Чехословаччини в 1945–1948 рр.
// Науковий вісник УжДУ. Серія «Історія». — Випуск 4. — Ужгород: Вид-во В. Падяка,
1999. — С. 145–151.
5 Документы и материалы по истории советско-чехословацких отношений. Т 4.
Кн. 2. (декабрь 1943 г. — май 1945 г.) / Отв. Ред. А. И. Недорезов, В. Краль. — М.:
Наука, 1983. — 472 с.
6 Із програми уряду Національного фронту чехів і словаків. Кошице, 5 квітня 1945 р.
// Постоловський Р. М., Пугач Є. П., Страшнюк С. Ю. Встановлення тоталітарних ре-
жимів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи (1944–1953 рр.) / Хресто-
матія для студентів історичних факультетів вищих навчальних закладів України. —
Харків: Бізнес Інформ, 2000. — С. 57.
7 Вовканич І. І. Чехословаччина в 1945–1948 рр: Нарис історії перехідного періоду. —
Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2000. — С.279.
8 Гибианский Л. Я. Форсирование советской блоковой политики // Холодная война.
1945–1963 гг. Историческая ретроспектива: Сб. ст. / Рос. акад. наук. Институт
всеобщей истории / Отв. Ред. Н. И. Егорова, А. О. Чубарьян. — М.: ОЛМА-ПРЕСС,
2003. — С. 138.
9 СССР и холодная война. / Под ред. В. С. Лельчука, Е. И. Пивовара. — М.: Мос-
горархив, 1995. — С.79.
10 Адибеков Г. М. Коминформ и послевоенная Европа, 1947–1956. — М.: Полит-
издат, 1994. — С. 27.
11 Егорова Н. И. НАТО и европейская безопасность: Восприятие советского руко-
водства // Сталин и холодная война. — М.: Наука, 1998. — С. 297.
12 Боффа Дж. История Советского союза в 2-ох томах. Т. 2. — М.: Международные
отношения, 1990. — С.300.
13 Быстрова Н. Е. СССР и формирование военно-блокового противостояния в
Европе (1945–1955 гг.). — М.: Гиперборея, Кучково поле, 2007. — С.154–155.
14 Директива Политбюро ЦК ВКП (б) Министерству иностранных дел СССР о за-
ключении договоров о взаимопомощи со странами Восточной Европы//Восточная
Европа в документах российских архивов. 1944–1953 гг. — Т. І: 1944–1948 гг. —
М. — Новосибирск: Сибирский хронограф, 1997. — С.727–728.
15 Письмо М. Ракоши секретарю ЦК ВКП (б) М.А. Суслову с информацией о
подготовке к выборам, венгеро-чехословацких отношениях и сотрудничестве с СССР
по оборонным вопросам// Восточная Европа в документах российских архивов.
1944–1953 гг. — Т. ІІ: 1949–1953 гг. — М. — Новосибирск: Сибирский хронограф,
1997. — С. 70–74.
16 Сборник договоров о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи, заключенных
между социалистическими странами (1943–1970 гг.) — М.: МИД СССР, 1971.
17 Киссинджер Г. Дипломатия. — М.: Ладомир, 1997. — С. 410–411.
18 Быстрова Н. Е. Указ. соч. — С. 181.
19 Хрущев Н. С. Время. Люди. Власть: Воспоминания: В 4 кн. Кн. 2. — М.: Наука,
1999. — С. 196.
90 Іван Вовканич, Оксана Свєженцева
20 Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945 года: В 2 — х кн. / Пер. с англ. —
М.: Международные отношения, 2000. — Кн. 1 — С. 348–354.
21 Замечания заведующего IV Европейским отделом (ЕО) НКИД СССР В. А. Зо-
рина по проекту программы правительства Национального Фронта Чехов и Слова-
ков, разработанному Заграничным руководством КПЧ// Советский фактор в Восточ-
ной Европе. 1944–1953 гг.: / Отв. ред. Т. В. Волокитина. — Т. ІІ: 1949–1953 гг. — М.:
РОССПЭН, 2002. — С. 175–177.
22 Závěrečná zpráva tzv. Pillerovy komise// Československá justice v letech 1948–1953
v dokumentech. /Připravili J. Vorel, A. Šimánková a kolektiv. — Díl I. — Praha, Úřad doku-
mentace a vyšetřování zločinů komunismu, 2003. — S. 200–250.
23 Гордиевский О.,Эндрю К. КГБ — разведывательные операции от Ленина до
Горбачова. — Пер. с англ. П. В. Рубцова, В. В. Акимова. — «Секретная папка». — М.:
Центрполиграф, 2000. — С. 422–426.
24 Из дневника П. Г. Крекотеня. Запись беседы с заместителем генерального се-
кретаря ЦК КПЧ Г. Барешем в связи с началом процесса над О. Шлингом и М. Швер-
мовой // Советский фактор в Восточной Европе. 1944–1953 гг. — Т. І: 1944–1948 гг. —
С.447–448.
25 Совещания Коминформа. 1947, 1948, 1949: док. и материалы. — М.: РОССПЭН,
1998. — 435 с.
26 Волокитина Т. В. Сталин и смена стратегического курса Кремля в конце 40-х
годов: от компромиссов к конфронтации // Сталинское десятилетие холодной войны.
Факты и гипотезы. — М.: РОССПЭН, 1999. — С. 20.
27 Гибианский Л. Я. Политика Сталина в Восточной Европе. Коминформ и первый
раскол в Советском блоке // Советское общество: будни холодной войны. — М.:
Арзамас, 2000. — С.26.
28 Развитие хозяйственных механизмов в странах СЭВ. — М.: Наука, 1983. —
241 с.
29 Гибианский Л. Я. СССР, Восточная Европа и формирование советского сооб-
щества // Тоталитаризм. Исторический опыт Восточной Европы. «Демократическое
интермеццо» с коммунистическим финалом. 1944–1948. — М.: Наука, 2002. —
С. 31–32.
30 Satlerová F. Od válečného k plánovanému hospodářství. K proměně funkce tradičních
institucí při budování hospodářského system v Sovětské okupační zóně a NDR (1945-1952)
// Soudobé dějiny. 2000. — № 1–2. — S. 59–88.; Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки
истории: в 2 кн. Кн. 2. — М.: Наука, 2005. — С. 112.
31 Быстрова Н. Е. Указ. соч. — С. 246.
32 Записка корреспондента ТАСС в Праге В. С. Медова о внутриполитической
ситуации в Чехословакии // Восточная Европа в документах российских архивов.
1944–1953 гг. — Т. ІІ: 1949–1953 гг. — C. 115–116.
33 Кальвокоресси П. Указ. соч. — С. 360.
34 Kaplan К. Sovětští poradci v Československu 1949-1956. — Praha: Sešity Ústavu pro
soudobé dějiny AV ČR, 1993. — 146 s.
35 Волокитина Т. В., Мурашко Г. П., Носкова А. Ф., Покивайлова Т. А. Москва и
Восточная Европа. Становление политических режимов советского типа (1949–1953):
Очерки истории. — М.: РОСПЭН, 2002. — С. 635.
Проблеми всесвітньої історії 91
36 Kaplan К. Op. cit. — S. 75.
37 Ibid. — S. 75–76.
38 Холловэй Д. Сталин и бомба. — Новосибирск: Сибирский хронограф, 1997. —
628 с.
39 Petrov N. V. Sovétští poradci Ministerstva státní bezpečnosti a příprava procesu s
R. Slánským (podle dokumentů Státní bezpečnosti)// Politické procesy v Československu
po roce 1945 a «Případ Slánský» / Sborník příspěvků ze stejnojmenné konference, pořá-
dané ve dnech 14.-16. Dubna 2003 v Praze. — Brno, 2005. — S. 99–104.
40 Письмо П. К.Пономаренко и А. А.Громыко в Политбюро ЦК ВКП(б) по поводу
просьбы правительства ЧРС о направлении советских советников для работы в
министерствах ЧСР // Восточная Европа в документах российских архивов. 1944–
1953 гг. — Т. ІІ: 1949–1953 гг. — C. 662–663.
41 Kaplan К. Op. cit. — S. 75 .
42 Письмо А. А.Громыко, А. Павельева, Ф. Бараненкова И. В. Сталину о просьбе
правительства Чехословакии направить советского советника в Министерство
государственного контроля // Восточная Европа в документах российских архивов.
1944–1953 гг. — Т. ІІ: 1949–1953 гг. — C. 654–655.
43 Волокитина Т. В., Мурашко Г. П., Носкова А. Ф., Покивайлова Т.А. Указ. соч. —
С. 643.
44 Petrov N. V. Op. cit. — S. 99–104.
45 Волокитина Т. В., Мурашко Г. П., Носкова А. Ф., Покивайлова Т. А. Указ. соч.
— С. 645.
46 Записка корреспондента ТАСС в Праге В. С. Медова о внутриполитической
ситуации в Чехословакии // Восточная Европа в документах российских архивов
1944–1953 гг. — Т. ІІ: 1949–1953 гг. — C. 107–117.
92 Іван Вовканич, Оксана Свєженцева
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12978 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0020 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:23:54Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вовканич, І. Свєженцева, О. 2010-10-27T09:11:59Z 2010-10-27T09:11:59Z 2009 Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. / І. Вовканич, О. Свєженцева // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 81-92. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. XXXX-0020 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12978 uk Інститут історії України НАН України Проблеми всесвітньої історії Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. Вовканич, І. Свєженцева, О. Проблеми всесвітньої історії |
| title | Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. |
| title_full | Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. |
| title_fullStr | Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. |
| title_short | Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. |
| title_sort | трансформаційні процеси в чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. хх ст. |
| topic | Проблеми всесвітньої історії |
| topic_facet | Проблеми всесвітньої історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12978 |
| work_keys_str_mv | AT vovkaničí transformacíiníprocesivčehoslovaččinívumovahradânsʹkoíblokovoípolítikinarubeží4050hrrhhst AT svêžencevao transformacíiníprocesivčehoslovaččinívumovahradânsʹkoíblokovoípolítikinarubeží4050hrrhhst |