Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.)
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12986 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) / О. Іваненко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 187-200. — Бібліогр.: 83 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860248637609607168 |
|---|---|
| author | Іваненко, О. |
| author_facet | Іваненко, О. |
| citation_txt | Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) / О. Іваненко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 187-200. — Бібліогр.: 83 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:40:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
Оксана Іваненко
УКРАЇНСЬКО-ФРАНЦУЗЬКІ ЗВ’ЯЗКИ
В ТЕАТРАЛЬНОМУ ТА МУЗИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ
(друга пол. ХІХ–початок ХХ ст.)
Актуальність дослідження українсько-французького театрально-му-
зичного співробітництва ХІХ — поч. ХХ ст. пов’язана передусім із тим,
що сценічне мистецтво Франції було одним з основних засобів ознайом-
лення української публіки із західноєвропейською культурою, його
ідейно-художній вплив визначав формування естетичних ідеалів глядачів
та світоглядних підвалин творчості вітчизняних митців. Розвитку вив-
чення цієї теми1 сприяють джерельні матеріали, почерпнуті автором
статті з архівних документів, опублікованих мемуарів та епістоляріїв,
газет «Одесский вестник», «Южный край», «Жизнь и искусство», «Кие-
влянин», «Заря», «Театральная Одесса», «Киевский театральный
курьер», «Одесское обозрение театров», «Одесский листок».
Популяризація на українських теренах західноєвропейських мистець-
ких традицій протягом другої половини ХІХ — початку ХХ ст. пов’язана
з гастролями французьких циркових труп. Їх виступи не обмежувались
суто розважальною функцією, а й прищеплювали глядачеві моральні та
естетичні норми, що панували в суспільній свідомості Франції. Великим
успіхом супроводжувались видовищні номери цирку братів Жана та Луї
Годфруа в Харкові (1882), в яких вдало поєднувались виступи дресиру-
вальників, жонглерів, клоунів, наїзників, танцівників, еквілібристів, акро-
батів, гімнастів, атлетів.2 Про належний рівень акторської майстерності
учасників циркового колективу свідчить розмаїття художніх образів,
створених ними лише за допомогою міміки, жестів, рухів тіла в пантомі-
мах «Севільський цирульник», «Англійці до, під час та після полю-
вання»3, «Кохання біля теплого вогнища»4, «Зелений чорт»5, «Циганка»6,
«Талісман»7, «Петербурзька масниця на Неві»8, «Корсар»9, «Арлекін та
статуя»10, «Паризький учитель танців»11 тощо. Чільне місце в його про-
грамах посідали номери міланського велосипедиста Г. Т. Коломбо12, клоу-
нів п. Макса та братів Жеромі13, наїзниці Олександрини Перез14, англій-
ської родини гімнастів п.п. Ейжен15 та ін. Керівництвом цирку Годфруа
було організовано кілька благодійних виступів у Харкові — на користь
Олександрівської лікарні16 та міської безкоштовної дитячої лікарні17.
Гастролі французького циркового колективу під керівництвом Жана
Годфруа (1897) стали значною мистецькою подією і для київської пуб-
ліки.18 У програмі виступів цирку були представлені повітряна гімна-
стика, акробатика, музична ексцентрика, клоунада, виступи дресирова-
них тварин, верхова їзда, балетні пантоміми «Життя мексиканського фер-
мера у червоношкірих»19, «Паризьке життя»20, «Бахус і Гамбрінус або
Торжество шампанського»21.
У 1863 році в Києві було обладнано кав’ярню з відкритою сценою під
назвою Шато-де-Флёр, де виступали добре відомі киянам французька спі-
вачка Мюсе, артист Муратор (1882)22; гастролювали французький дует
Дерош і Біанка, квартет Тулузіен, співачка Жанна Лерой (1889)23; відбу-
валися концерти за участю французьких, німецьких, датських артистів
(1894)24; співала французька виконавиця Флері-Флеретт (1896)25. Трупа
Дюрваль розігрувала тут водевіль С. Тібут «Вдова в камеліях»26, комедії
Ж. Феде «Пан полює», П. Феріє та п. Бокаж «Докторша», «Вибір зятя»27,
В. Сарду «Метелик»28, А. Валамбрега «Перший чоловік із Франції»
(1897)29. У Шато виступала також франко-арабська трупа «Матра»
(1898)30, демонстрував своє мистецтво французький ансамбль «Ексцель-
сіор» (1898)31, гастролювала паризька зірка мадемуазель Одетт-Обер
(1908)32 тощо.
У цей період успіхом користувалися західноєвропейські оперети та во-
девілі, в яких гармонійно перепліталися розмовні діалоги, музичні й тан-
цювальні сцени. Попри певну поверховість сюжетної основи, вони сприяли
ознайомленню глядачів із побутом, мораллю, злободенними проблемами
та настроями французького суспільства. Так, 1881 року в Харкові висту-
пала французька актриса Жазон, під керівництвом якої було поставлено
водевіль «Лікар від запою» та оперетку «Гувернантка холостяка».33
Тричі відвідувала Україну в рамках своїх гастролей Російською імпе-
рією 1881, 1892 та 1908 років видатна французька актриса Сара Бернар,
яка пройшла школу акторської майстерності в знаменитому драматич-
ному театрі «Комеді франсез», з успіхом грала трагедійні й мелодрама-
тичні ролі в п’єсах Ж. Расіна, В. Шекспіра, В. Гюго, В. Сарду, О. Дюма-
сина, Ф. Ростана та ін. Співставлення матеріалів різних періодичних ви-
дань другої половини ХІХ ст. дає можливість зробити висновок, що
перший гастрольний тур артистки 1881 року, який охопив Одесу, Київ,
Харків, Москву, Петербург, Варшаву, відзначився надзвичайною строка-
тістю відгуків та оцінок глядачів і театральних критиків (вони колива-
лися від різких, глузливих, подекуди навіть безтактних до захоплених).
Ажіотаж навколо приїзду Сари Бернар до Одеси спровокував спалах ксе-
нофобських настроїв з боку юдофобів та невдоволення прихильників іта-
лійської драматичної сцени, адже вони сприймали французьку актрису
як конкурентку італійки Пеццани Гвальтієрі.34 Як наслідок, розлючений
натовп вцілив булижником та солоними гірками в карету Сари Бернар, у
місті почалися погроми крамниць. Західноєвропейська преса роздула па-
ніку навколо цієї прикрої пригоди, натомість сама актриса відреагувала
досить стримано, побажавши зберегти камінь, яким їй «хотіли висловити
повагу», на пам’ять про Одесу. Сара Бернар представила одеській публіці
свою улюблену п’єсу «Дама з камеліями» О. Дюма-сина. Актриса зачару-
вала глядачів власною інтерпретацією ролі Маргарити Готьє, і хоча її ви-
конання в першому акті, за спогадами сучасників, не справило на публіку
особливого враження, у наступних сценах воно було бездоганним, і
одеські рецензенти визнали, що зіграти краще, природніше було би не-
188 Оксана Іваненко
можливо.35 Виконання Сарою Бернар ролі Фру Фру в однойменній п’єсі
А. Мельяка та Ж. Галеві критики охарактеризували як цілісне та глибоке,
без жодного зайвого чи невідповідного жесту. Натомість артистці дорі-
кали за недостатньо емоційну гру в головній ролі п’єси Е. Скріба «Андрі-
єнна Лекуврер».
Творчість Бернар не залишила байдужими й київських театралів, про
що свідчать різнобарвні, часом полярні відгуки про неї у місцевій пресі.
«Незважаючи на величезну техніку та ерудицію, що не полишають ар-
тистку ні на хвилину та стали, так би мовити, частиною її плоті, — зазна-
чалося на сторінках «Зорі», — вона грає страшенно правдиво та щиро: вона
дійсно плаче, вона червоніє та блідне, вона нервово тремтить і змушує гля-
дачів здригатися».36 Автором цих рядків був відомий поціновувач теат-
рального мистецтва Л. Куперник — один із засновників Київського росій-
ського драматичного товариства. На його думку, репертуар Сари Бернар не
відповідав глибині її таланту, вартого ролей у трагедіях В. Шекспіра. Голос
французької актриси відзначила й газета «Киевлянин», що рясніла зло-
стивими випадами проти неї: «Наскільки багатим є голос Сари Бернар —
настільки ж бідна її міміка. Даремно будете ви дивитися на неї у бінокль:
ви нічого не прочитаєте на цьому невиразному некрасивому обличчі».37
У грудні 1892 року, під час свого другого приїзду до Російської імпе-
рії, Сара Бернар виступала для київської публіки в п’єсах «Тоска» та
«Клеопатра» В. Сарду. Грошовий збір зі свого прощального спектаклю
«Фру Фру» актриса передала на користь Товариства допомоги нужден-
ним студентам Університету Св. Володимира.38 1908 року французька
артистка гастролювала вже як керівник «Театру Сари Бернар», і одне з
провідних місць у її репертуарі традиційно посідала п’єса «Дама з каме-
ліями» О. Дюма-сина. Крім того, на афішах київського театру Соловцов
фігурували назви спектаклів «Орля» Е. Ростана, «Андрієнна Лекуврер»
Е. Скріба, «Чаклунка» В. Сарду.39
У 1882 та 1889 роках на київській сцені виступав славетний фран-
цузький актор Б.К. Коклен-старший. Два спектаклі його театрального ко-
лективу відбулися у листопаді 1889 року в театрі І. Сєтова за участю п.
Ашарі з театру «Одеон», п. Дюкен — із «Жімназ», пані Гюйон — із «Порт-
Сен-Мартена» та ін. Київській публіці було представлено комедії Ж.-Б.
Мольєра «Смішні манірниці», М. А. Біссона «Сюрпризи розлучення».40
1892 року трупа під керівництвом Коклена виступила в Одесі зі спекта-
клями В. Шекспіра «Приборкання непокірної», Е. Еркмана та А. Ша-
тріана «Друг Фритц».41 Погляди актора щодо теоретичних засад теат-
рального мистецтва ставали предметом жвавих дискусій у київській пресі
навіть після його смерті, наприклад, 1916 року на сторінках «Киевского
театрального курьера» було здійснено порівняльний аналіз ідей Коклена,
з одного боку, та Щепкіна й Станіславського — з іншого.42
Досвід гастрольних виступів примадонни Французької опери Луїзи
Нікіта засвідчує вимогливість української публіки. У 1889 та 1890 роках
вона співала в Одесі. Місцеві театрали розкритикували програму висту-
Україна в європейському та світовому культурному просторі 189
пів артистки, на їх думку, виконані нею на біс твори не становили інте-
ресу.43 Хоча концерти Луїзи Нікіта в Харкові (1890) супроводжувались
аншлагом, однак, програма її виступів видалася глядачеві занадто бідною
та беззмістовною. Вона включала в себе арію з опери «Ернані» Дж. Верді,
«Echo lied» Еккерта, «Пісню сміху» Обера, вальс із «Ромео та Джульєтти»
Гуно. «Публіка прийняла пані Нікіту досить стримано, — зазначалося в
газеті «Южный край», — і якщо її багато викликали, то тільки тому, що
публіка за свої гроші бажала почути набагато більше й серйозніше».44
З приводу харківських гастролей Луїзи Нікіта 1891 року місцеві критики
зазначали, що співачка ще раз довела свою схильність до музики «легкого
жанру»: виконання нею творів Рубінштейна та Шопена було, на їх думку,
позбавлене смаку, натомість набагато краще звучали уривки із «Лукреції
Борджа» Доніцетті та «Іспанської пісні» Деліба.45 У концерті взяв участь
піаніст Г. Ліблінг, який виконував твори Моцарта, Бетховена, Скарлатті,
Рубінштейна, Ліста. У лютому 1895 року в залі купецького зібрання
Києва відбувся виступ Луїзи Нікіта за участю піаніста Гарольда Бауера.
Частина грошових зборів з нього була передана на користь незаможних
студентів.46 У концерті французької співачки 1897 року взяли участь ба-
ритон Французької опери Ж. Бюізон та піаніст А. Вівієн. За визнанням
київських театральних критиків, Нікіта вдалося перемогти байдужість
публіки, характерну для всіх концертів театрального сезону 1897 року.47
Кращими її номерами були визнані виконання романсів Чайковського та
Обера.
1889 року в залі Драматичного товариства в Києві представницею Ко-
меді Франсез мадам Тенар було організовано драматичні та літературні
вечори за участю М. Ж. де Мей з театру «Жімназ». Їх програма склада-
лася з лекцій м. Тенар, присвячених творчості А. де Мюссе, Сюллі-Прю-
дома, А. Доде, О. Дюма-сина, Г. де Мопассана, театральних вистав.48
Незмінним успіхом супроводжувалися виступи 1890 року в Одесі
французької трупи пані Лассаль. Дотепні жарти, талановита гра акторів
у трьохактній опереті «Лілі» (муз. Ерве) тепло сприймалися публікою.
Виконавець головної чоловічої ролі вдало створив образ французького
воїна в різні періоди його життя — рекрута, офіцера та заслуженого гене-
рала у відставці. Сама Лассаль блискуче справилась із потрійним завдан-
ням: зіграла роль головної героїні в дитинстві, молодості й старості.49
1890 року в одеському Міському театрі відбувся бенефіс В. М. Петіпа —
сина видатного балетмейстера М. І. Петіпа. Одеситам припала до смаку
життєва правдивість, органічність гри актора, що засвідчують відгуки
місцевої преси: «Пан Петіпа, сам француз за походженням, артистично
проводить головну роль п’єси, представляючи тип істинного гасконця з
повною реальністю…»50 Того ж року в Російському театрі Одеси успішно
виступав французький оперетковий артист Фреше.51
Після тріумфальних гастролей у Москві та Санкт-Петербурзі трупа зна-
менитого французького трагіка Муне Сюллі у лютому 1894 року виступила
в київському драматичному театрі «Соловцов».52 Представлена нею траге-
190 Оксана Іваненко
дія «Гамлет» — переробка О. Дюма та П. Меріса однойменного шекспі-
рівського твору — не здобула високої оцінки глядачів. Натомість інтерпре-
тація французькими акторами п’єси «Цар Едіп» Ж. Расіна викликала у пуб-
ліки справжнє захоплення: глядачі довго аплодували, кидали на сцену квіти,
шапки, хустинки та вигукували «Vive la France» («Хай живе Франція!).53
У квітні 1895 року в Києві гастролювала трупа французької оперети
за участю відомої в Парижі Франсін Декроза. Преса рясніла захопленими
відзивами щодо концертів співачки. Київського глядача підкорила при-
страсність, тендітна сценічна зовнішність, голос, прекрасна школа, вишу-
каність мистецтва Декроза.54
На київській сцені 1895 року виступав французький тенор п. Шевальє,
якого місцеві критики характеризували як вельми оригінального та своє-
рідного співака.55 У київській залі купецького зібрання 1896 року співав
французький баритон Жюль Девойд.56 Відома французька артистка
Режан була запрошена московським імпресаріо п. Шульцом для гастро-
лей протягом зимового театрального сезону 1897 року в Петербурзі,
Москві, Києві, Одесі.57
У зв’язку з візитом до Росії президента Французької Республіки
Фелікса Фора (1897) особливою комісією представників французької
громади в Одесі було організовано народні гуляння з танцями та феєр-
верком. Художнє оформлення свята здійснювали провідні одеські живо-
писці та декоратори, а в одній із міських літографій великим накладом
друкувалися портрети Ф. Фора.58
У лютому 1897 року в Києві виступила французька драматична трупа
під керівництвом Марсель Жоссе, засновника паризького «Вільного теа-
тру» п. Антуана, артиста «Комеді Франсез» Жана Коклена (сина Ко-
клена-старшого) та Каміля Дюшені.59 Колектив представив у театрі «Со-
ловцов» два спектаклі: «Les demi-vièrges» М. Прево, «Frou-Frou» А.
Мельяка й Ж. Галеві. Одночасно в місті гастролювала артистка театру
«Жімназ» Марі Маньє, вона виступила в комедіях «Паризькі сім’ї» А. Ва-
лабрека, «Маленька маркіза» А. Мельяка та Ж. Галеві.60
Примадонна Паризької великої опери Ада Адіні за участю проф. одесь-
кого відділення Імператорського музичного товариства Е. Млинарського
співала в київській залі купецького зібрання 1897 року. Одне відділення
концерту було повністю присвячене операм видатного німецького ком-
позитора та диригента Р. Вагнера «Лоенгрін», «Валькірія», «Зігфрід»,
«Трістан та Ізольда».61 Того ж місяця в драматичному театрі «Соловцов»
виступив артист театру «Жімназ» Фридерик Ашар, а також пані Ашар-
Беккер, пани Корбен, Поль-Шоб, Гері, пані Барберо та Лебрек.62
У 1898 році в київському театрі «Аркадія» відбулося кілька «Великих
європейських концертів» за участю французьких співачок Ельзи Ланжер
і мадемуазель Біанко, угорської співачки й танцівниці Таборі та ін.63
Видатна французька артистка Жанна Гадінг, яка гастролювала в Києві
1898 року, своєю грою в комедії Ж. Оне «Le Maitre des Forges» вразила
публіку завдяки яскравій зовнішності, пластичності рухів, умінню одяга-
Україна в європейському та світовому культурному просторі 191
тися зі смаком, багатому темпераменту, гнучкому й красивому голосу.64
За оцінкою театральних критиків, нестримний потік емоцій актриси при
виконанні нею ролі Клари де Больє в «Le Maitre des Forges» виглядав
дещо неприродно. Натомість гра Гадінг у драмі О. Дюма-сина «Дама з
камеліями» сподобалася киянам, адже піднесений тон, різкі непередба-
чувані жести поступилися місцем щирості у сценічній манері францу-
женки.65
1898 року в залі київського купецького зібрання відбувся концерт зна-
менитого скрипаля, учня Паризької консерваторії Анрі Марто за участю
піаністки Л.С. Паращенко.66
Козацька тематика, героїчні сторінки української історії протягом дру-
гої половини ХІХ ст. продовжували справляти вплив на розвиток фран-
цузької драматургії. 1898 року на сцені театру «Республіки» в Парижі була
представлена п’єса Армана Сільвестра та Жана Морана «Kosaks», напи-
сана на основі повісті «Тарас Бульба» М. Гоголя. Це була не перша спроба
інтерпретації гоголівського твору на французькій сцені: у «Комеді Фран-
сез» раніше ставили переробку «Тараса Бульби» П. Делера. А. Сільвестр
1892 року відвідав Україну, ознайомився з місцями, де відбувалися події
повісті. У 1893 році п’єса була передана для постановки до театру «Одеон»,
але його керівництво не знайшло потрібних коштів. Напередодні прем’єри
в театрі «Республіки» А. Сільвестр зазначав: «Грізна та велична постать
старого Бульби, його палкі заклики до козаків, його відданість честі й славі
козацтва мають справити захоплююче враження на публіку».67
1893 року антрепренер Г. Деркач ризикнув повезти свою трупу на га-
стролі до Франції з виставами «Наталка Полтавка» та «Назар Стодоля».
Незважаючи на схвальні відгуки паризької та марсельської преси, турне
українських артистів зазнало фінансового краху через неналежний рівень
організації.68
З великим успіхом виступав на сценах кращих французьких театрів
уславлений український співак — драматичний тенор — Іван Олексійович
Алчевський. У 1901 — 1905 роках він був солістом Маріїнського театру в
Петербурзі та щоліта протягом 1902 — 1904 років навчався в Парижі у зна-
менитого польського співака та педагога Яна Мечислава Решке. Петер-
бурзькі музикознавці докоряли Алчевському за відсутність серйозної во-
кальної та сценічної школи. Утім, він сам був найсуворішим критиком
власної творчості. Маючи досвід виступів на столичній оперній сцені в
партіях Фауста, Ромео, Рауля, Садко, Лоенгріна, співак мав мужність зая-
вити: «А співати-то я не вмію!»69 1905 року Алчевський вирушив до Па-
рижа, де вдосконалював свою майстерність під керівництвом Фелії Ли-
твин, яка прагнула ввести його до світу французького оперного мистец-
тва, знайомила з театральними агентами. Початок музичної кар’єри
співака в Парижі, де навесні 1907 року він намагався влаштуватися до
Опера комік та Гранд-Опера, був тернистим. Адміністрація «Гранд-
Опера» уклала з Алчевським контракт лише після успішного виконання
ним партії Шуйського в опері «Борис Годунов» (у рамках «російських
192 Оксана Іваненко
сезонів» С. Дягілєва 1908 року), де його партнерами були Ф. Шаляпін —
Борис, Д. Смирнов — Самозванець, Н. Єрмоленко-Южина — Марина Мні-
шек. У липні 1908 року Алчевський дебютував у опері «Гугеноти», бли-
скуче виконавши партію Рауля, а невдовзі його репертуар поповнився ро-
лями Ромео та Фауста. Х. О. Алчевська — сестра співака, визначна україн-
ська поетеса й педагог згадувала: «Алчевському — Ромео в Парижі
аплодував навіть оркестр. Далі він з таким же тріумфом виступає з Мері
Гарден у «Фаусті». У цей час його посилено намагаються перетягти до Ні-
меччини для участі у «Тангейзері» та «Мейстерзінгерах». Про це дуже
клопотався Мотль, але Франція не відпустила тоді за кордон співака,
якого стала вважати своїм».70 Резонансу в європейській пресі набув епі-
зод з діяльності Алчевського в «Гранд-Опера», пов’язаний із виконанням
ним у листопаді 1908 року під час гала-вистави ролі Зігфріда в третьому
акті «Загибелі богів» замість захворілого Ван-Дейка. Українському співа-
кові вдалося тоді вивчити значну частину своєї партії за дві доби. Здобувши
славу провідного виконавця «Гранд-Опера», Алчевський розширив коло
своїх ролей: він, зокрема, співав партію Тангейзера в однойменній опері
Вагнера, Герцога в «Ріголетто», Радамеса в «Аїді» Дж. Верді. 1909 року на
запрошення театру «Монте-Карло» (Монако) співак виконав партію коб-
заря Стана у спеціально для нього написаній опері «Кобзар» французь-
кого композитора Г. Бенак-Феррарі. Незважаючи на перевантаження го-
лосових зв’язок, Алчевський зумів талановито зіграти експресивні сцени
кохання та ревнощів з життя румунського села. У листі до матері Х. Д. Ал-
чевської від лютого 1909 року він писав: «Як мені смішно й приємно
читати, що мою гру, моє втілення особистості приймають за мою власну.
Я зображав напівдикого Кобзаря, а рецензент подумав, що я й насправді
напівдика людина. Він, очевидно, повністю переконаний, що я румун».71
Влітку 1909 року Алчевський разом із французьким подружжям співа-
ків П. Севельяком та П. Дональдо виступав у Києві й Харкові з творами
французьких, російських та українських композиторів — романсами Ли-
сенка «Огні горять», Степового «Дивилося сонце» тощо. Протягом теат-
рального сезону 1909 — 1910 років український співак зачаровував па-
ризьку публіку виконанням на сцені «Гранд-Опера» ролей Самсона в опері
«Самсон і Даліла» К. Сен-Санса та Шарабарима в «Саламбо» Е. Рейєра, а
також партій Тангейзера, Радамеса, Фауста — в «Осуді Фауста» Берліоза.
Під впливом вражень від майстерного втілення Алчевським образу Сам-
сона К. Сен-Санс писав у одному з листів до нього, датованого серпнем
1910 року: «Я обожнюю Ваш талант, і мені хотілося б краще Вам віддя-
чити за насолоду, яку Ви подарували мені. Я хотів би чути Вас у всіх моїх
творах… Щасливі люди, що можуть аплодувати Вам. Відданий Ваш
К. Сен-Санс».72 Відпрацювавши (починаючи з другої половини 1910 року)
солістом Великого театру в Москві, Алчевський у 1912 році повернувся до
«Гранд-Опера», прочитав лекцію, присвячену східній музиці, в Універси-
теті анналів та виконав «Індійську пісню» Римського-Корсакова, арію Тучі
з «Псковітянки», «Російську мелодію» Рахманінова й українську народну
Україна в європейському та світовому культурному просторі 193
пісню.73 Протягом 1913 року він підкорював своїм мистецтвом публіку
Парижа, Марселя, Ніцци, про що багато писалось на сторінках «Comoe-
dia», «Figaro», «Le Petit Marseillais», «Theatra» та інших видань. «У Мар-
селі його знали лише за похвальною репутацією, — зазначалося в
«Theatra» за 1912 рік. — Однак, ця репутація ще не досягла висоти таланту
цього чудового виконавця. І нікому не здається занадто сміливим наше
твердження, що ніколи не чули ми на нашій сцені артиста, який поєднав
би в собі всі якості Алчевського. Високий зріст, витончена вишуканість,
благородні манери, велична хода п. Алчевського — Рауля справляли з мо-
менту його появи найсприятливіше враження».74 У травні 1914 року спі-
вак у черговий раз вразив французький театральний світ своїм талантом
перевтілення, неперевершено зігравши роль поетичного корсиканського
пастуха Лазарро в опері «Шемо» французького композитора А. Башле.
Через десять років після смерті Алчевського дирекцією Паризької опери
було здійснено спробу відновити постановку «Шемо», та виявилося, що
жоден артист не зміг замінити видатного українського майстра.
Внаслідок лібералізації цензурної політики російської держави, спри-
чиненої подіями революції 1905 року, стало можливим заснування у 1906
році першого українського професійного стаціонарного театру під керів-
ництвом М. К. Садовського. Важливе місце в його репертуарі посідала за-
хідноєвропейська драматургія. Актори трупи прагнули піднести вітчиз-
няне театральне мистецтво до європейського рівня, адаптувати на україн-
ській сцені шедеври світової класики, наприклад, С. Ф. Паньківський,
який володів російською, німецькою, польською, французькою мовами,
здійснив переклад драми «Сірано де Бержерак» Е. Ростана.75
Невід’ємною складовою культурного розвитку України залишалися
гастролі західноєвропейських артистів. У лютому 1907 року в Києві від-
булися виступи французького цирку Н. Лар. Програма денних концертів
складалася з пантомім, виступів наїзників, акробатів, клоунів, ілюзіоні-
стів. Ввечері була представлена видовищна феєрія-пантоміма «Сандрі-
ліона-Попелюшка чи кришталевий черевичок».76
Показово, що навіть у період Першої світової війни мистецьке життя
України підживлювалося французькою драматургією та кінематогра-
фією. У 1914 році в одеському театрі «Кінопластікон» демонстрували кі-
нострічки з участю Сари Бернар.77 Зміст газети «Киевский театральный
курьер» за 1915 рік свідчить про постановки п’єси «Генріх Наваррський»
В. Деверё, опери Ж. Массене «Манон» за романом абата Прево «Історія
Манон Леско і кавалера де-Гріе», комедії «Помилки серця» П. Вебера та
А. де Горса, комічної опери «Корневільські дзвони» на музику Планкета,
п’єси П. Ерв’є «Загадка», Ж. Анріо «Слідство», П. де Курсель «Два
підлітка», опери Л. Де Ліба «Лакме», оперет Ф. Легара «Дочка вулиці»,
«Весела вдова», «Граф Люксембург», комедії Ж.-Б. Мольєра «Тартюф»,
О. Дюма «Напівсвітло» тощо.78
Успішно відбувалися гастролі французьких циркових артистів. У 1915 ро-
ці в американському «Мюзік-Холлі» та міському саду «Шато де Флёр»
194 Оксана Іваненко
Києва виступав комік-ексцентрик з Франції Little-Taté. Серед його номерів
вирізнявся оригінальний трюк «політ на аероплані через усю сцену».79
Того ж року своєю майстерністю дивував киян французький еквілібрист
Жак Нуазет.80 У київському Алексіївському парку було зведено театр під
відкритим небом, де відбувалися виступи відомого клоуна та дресиру-
вальника Ричарда Рібо, французького коміка Гурлянс, танцівників Менн
і Жое та ін.81 Протягом 1915 року в Міському театрі демонструвалися
танці та гімни Росії, Франції, Англії, Бельгії, Сербії, Чорногорії, Японії.82
Спричинені воєнними подіями зміни в суспільних настроях киян ві-
добразилися на їх театральних смаках. Зростала популярність французь-
ких комедій сумнівної художньої якості, фарсів, вульгарних анекдотів та
шаржів. Зокрема, на сторінках «Киевского театрального курьера» зазна-
чалося: «Газета, політика, війна та біржа отруїли мозок та вбили дух. Світ-
лий, щирий сміх Гоголя, Діккенса й Твена випарувався та щез…»83
Отже, популяризації на українських теренах творів західного мистец-
тва, збагаченню вітчизняної культури новими мистецькими напрямами,
жанрами сприяли українсько-французькі театральні взаємини ХІХ — по-
чатку ХХ ст. Завдяки французькій культурі загальне визнання в Україні
отримали водевілі, комедії, оперети, мелодрами. Міжнародні мистецькі
зв’язки спричинили активізацію розвитку української культури: вітчиз-
няна драматургія поповнилась оригінальними переробками та перекла-
дами французьких п’єс, більше стало творів популярних жанрів, написа-
них українськими авторами. Поширенню в Україні надбань європейської
культури, утвердженню тут нових мистецьких принципів сприяли га-
стролі зарубіжних професійних артистів та аматорів. Вистави театраль-
них колективів Франції стали для української публіки важливим інстру-
ментом пізнання цієї європейської країни, її духовного життя. Гастролі
французьких артистів впливали на формування засад вітчизняної теат-
ральної критики. Зростала вимогливість українського глядача щодо май-
стерності створення сценічних образів зарубіжними акторами, їхньої здат-
ності перевтілення, рівня психологічної достовірності виконання ролей.
У другій половині ХІХ ст. театральні зв’язки розширились, однак, взає-
мовплив французького та українського мистецтв не був рівнозначним.
Розвиток культури на території України, що входила до складу Російської
імперії, наражався на русифікаторську політику царату. Одним з її найга-
небніших виявів став сумнозвісний Емський акт 1876 року, що забороняв
сценічні вистави, читання, друкування текстів до музичних нот україн-
ською мовою. Жорсткий цензурний контроль за мистецьким життям стояв
на заваді становленню професійного українського театру, обмежував до-
ступ вітчизняного глядача до культурних надбань Франції. Постановки
п’єс західноєвропейських авторів, перекладені українською, стали мож-
ливими в Російській імперії тільки після революції 1905 року. Втім, ана-
ліз основних тенденцій українсько-французьких театральних зв’язків до-
зволяє зробити висновок про те, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.
у їхній структурі розширився діапазон взаємозбагачення культур.
Україна в європейському та світовому культурному просторі 195
Д О Д А Т К И
№ 1. 1881 р., 17 листопада — Кореспонденція газети «Зоря» про приїзд і
початок гастролей Сари Бернар в Одесі.
Вчера с утренним поездом к нам прибыла «всесветная» знаменитость Сара
Бернар. Встреча знаменитой артистке была оказана экстраординарная; таких
встреч у нас ещё никогда не удостаивалась ни одна знаменитость. Несмотря
на раннее время прихода поезда, 8 ½ часов утра, вокзал был битком набит раз-
ношерстной и разноплеменной публикой, жаждавшей лицезреть приезжую
гостью. Можно без преувеличения сказать, что на вокзале и около него было
не менее четырёх тысяч душ обоего пола! Давка была невообразимая; залы
переполнены, перрон также; негде было яблоку упасть. В 8 ч. 40 минут поезд
подошёл к перрону и «божественная» Сара, лёгкая и грациозная, выпрыгнула
из вагона. Раздались крики «ура», затрещали под напором толпы деревянные
барьеры, зазвенели разбитые стёкла. Едва Сара Бернар прошла несколько
шагов, как толпа бросилась за ней и чуть не сбила её с ног. Сара раскланива-
лась направо и налево и отвечала на приветствия публики грациозными по-
клонами и «обворожительными» улыбками. Кое-как ей удалось добраться до
экипажа; вместе с ней сел директор её труппы Жарет; экипаж тронулся, а
вслед за ним помчалась на дрожках целая кавалькада молодых людей, желав-
ших сопровождать артистку до гостиницы; за дрожками бежала толпа улич-
ных мальчиков с гиком, свистом и криками «ура». На Пушкинской улице ар-
тистку встретила масса публики, приветствуя её поклонами и маханием шляп
и платков. Триумфальное шествие продолжалось до самой Петербургской го-
стиницы, где Сара Бернар остановилась с труппой. Спустя некоторое время
после приезда была прислана кем-то военная музыка. Вечером артистка по-
жинала заслуженные лавры в пьесе «La dame aux camelias»; театр трещал и
ломился под тяжестью многочисленной публики. В виду желания «отчаян-
ных» поклонников Сары Бернар выпрячь лошадей из её экипажа и везти её
собственными силами, со стороны полиции были приняты меры, и с этою
целью карету окружили жандармы и конные стражники; но едва карета вые-
хала на Дерибасовскую улицу против Гаванной, из переулка посыпалось в ка-
рету несколько камней почти в кулак величиной; один камень попал в кучера,
другой — в сидевшего на козлах комиссионера гостиницы, третий — в окно
кареты; от этого последнего удара стекло в окне рассыпалось вдребезги и
осколками осыпало артистку; несколько мелких кусочков стекла попало в
глаз сидевшему вместе с Сарой в экипаже Жарету. Когда экипаж приехал в го-
стиницу и помощник полицмейстера высадил Сару Бернар, она была сильно
взволнована, но попросила сохранить для неё камень, которым ей хотели вы-
разить уважение, она отшлифует его и сохранит на память о пребывании в
Одессе; камень небольшой, величиною в гусиное яйцо. Пока не удалось об-
наружить виновников этого гнусного поступка, по рассказу кучера и комис-
сионера негодяев было несколько. Приписывают этот гадкий поступок
итальянцам, предположение вероятное, так как, по рассказам многих, во
время представления итальянцы открыто высказывали своё негодование и,
сравнивая Сару Бернар с Пеццаной Гвальтиери, отдавали предпочтение по-
следней, говоря при этом, что Пеццана хотя и выше Сары как артистка, но не
196 Оксана Іваненко
была так встречена. Впрочем, наверняка определить виновников трудно. Се-
годня утром глазной врач Вагнер вынул у Жарета осколки стекла из-под
глаза. С раннего утра у театрального подъезда толпится масса публики, ожи-
дая приезда артистки на репетицию, полиции пришлось разгонять толпу ка-
заками.
Заря. — 1881. — 17 ноября. — С.1.
№ 2. 1898 р., 27 листопада — Повідомлення київської газети «Жизнь и
искусство» про постановку п’єси «Тарас Бульба» у Франції
Тарас Бульба на французской сцене
На днях на сцене театра «Республики» в Париже пройдёт новая пьеса Ар-
мана Сильвестра и Эжена Морана «Kosaks». Пьеса эта представляет пере-
делку гоголевского «Тараса Бульбы», которого стараются поставить на фран-
цузской сцене. Подобная же переделка Поля Делера дана была во «Фран-
цузской Комедии».
На вопрос, что побудило его и его сотрудника остановиться опять на этом
романе Гоголя, Сильвестр ответил сотруднику «Нового дня», что сюжет ему
чрезвычайно понравился, как весьма драматический и эффектный. Силь-
вестр шесть лет тому назад посетил Россию, ознакомился с местом действия
гоголевского романа, видел потомков Тараса Бульбы и тогда возымел мысль
приняться за гоголевский сюжет.
Пьеса была в 1893 г. принята Порелем, предшествовавшим директором те-
атра «Odêon», но дороговизна необходимой обстановки пьесы так пугала его,
что он медлил; тем временем театр перешёл к Жинисти. Последний же вернул
прямо пьесу авторам, и Арман Сильвестр отдал её в театр «Республики».
«Kosaks», — продолжал Арман Сильвестр, — даст удовлетворение зрите-
лям. В пьесе представляется вся гнусность измены — измены сына Тараса
Бульбы, Андрея, ради красивой польки; в ней славится акт наказания из-
менника, славится отец, убивающий собственной рукою изменника-сына.
Грозная и величественная фигура старика Бульбы, его горячие призывы к
казакам, его преданность чести и славе казачества должны произвести удо-
влетворительное действие на публику. Бульба — это Брут казачества, жер-
твующий всем ради своего дорогого Дона (Днепра. — О.І.) и ненавидящий
изменников».
Пьеса написана шесть лет тому назад, и в ней выпустили теперь массу
фраз, которые могли бы быть уже слишком правдоподобно истолкованы, как
à propos, как намёки на дрейфусистскую кампанию*.
Жизнь и искусство. — 1898. — 27 ноября. — С. 3.
Україна в європейському та світовому культурному просторі 197
* Дрейфусистська кампанія – сфабрикована реакційними військовими колами
Франції судова справа звинувачуваного в шпигунстві на користь Німеччини капітана
французького генерального штабу єврея А. Дрейфуса, якого було засуджено до до-
вічного ув’язнення (1894). Під тиском демократичної громадськості 1899 р. Дрейфуса
було помилувано, а 1906 – повністю реабілітовано.
1 Владимирова Н. Гастролі Сари Бернар у Києві // Український театр. — 1988. —
№ 1. — С. 17–19; Кураєв О. О. Культурні зв’язки України і Франції у другій половині
ХІХ — на початку ХХ ст. (1851 — 1917): Дис. ...канд. іст. наук. — К., 1992.
2 Южный край. — 1882. — 27 июля. — С. 4; 28 июля. — С. 4; 10 августа. — С. 4.
3 Там само. — 25 июля. — С. 4.
4 Там само. — 23 июля. — С. 4.
5 Там само. — 2 августа. — С. 3; 3 августа. — С. 4.
6 Там само. — 4 августа. — С. 4.
7 Там само. — 6 августа. — С. 4.
8 Там само. — 8 августа. — С. 4.
9 Там само. — 9 августа. — С. 2.
10 Там само. — 29 августа. — С. 4.
11 Там само. — 23 августа. — С. 2.
12 Там само. — 6 августа. — С. 4.
13 Там само. — 22 августа. — С. 4.
14 Там само. — 26 августа. — С. 3.
15 Там само. — 7 сентября. — С. 4.
16 Там само. — 11 августа. — С. 4.
17 Там само. — 19 августа. — С. 4.
18 Жизнь и искусство. — 1897. — 2 января. — С. 1; 5 января. — С. 1; 14 января. —
С. 1; 18 января. — С.1; 26 января. — С.1; 11 февраля. — С.1; 17 февраля. — С. 1.
19 Там само. — 1897. — 27 января. — С. 1.
20 Там само. — 9 февраля. — С. 1.
21 Там само. — 15 февраля. — С. 1.
22 Киевлянин. — 1882. — 25 апреля. — С. 2.
23 Там само. — 1889. — 2 мая. — С.1; 2 июля. — С. 1.
24 Жизнь и искусство. — 1894. — 16 февраля. — С. 1.
25 Там само. — 1896. — 5 июня. — С 1.
26 Там само. — 1897. — 20 февраля. — С. 1.
27 Там само. — 21 февраля. — С. 1.
28 Там само. — 22 февраля. — С. 1.
29 Там само. — 23 февраля. — С. 1.
30 Там само. — 1898. — 8 апреля. — С.1; 9 апреля. — С.1; 10 апреля. — С. 1; 13
апреля. — С. 1.
31 Там само. — 7 марта. — С. 1; 10 марта. — С. 1; 11 марта. — С. 1; 12 марта. — С. 1;
13 марта. — С. 1; 26 марта. — С. 1.
32 Киевлянин. — 1908. — 2–4 января. — С. 1.
33 Южный край. — 1881. — 4 июня. — С. 4.
34 Заря. — 1881. — 17 ноября. — С. 1.
35 Там само. –19 ноября. — С. 2.
198 Оксана Іваненко
36 Там само. — 24 ноября. — С. 1.
37 Киевлянин. — 1881. — 24 ноября. — С. 1.
38 Там само. — 1892. — 7 декабря. — С. 1; 9 декабря. — С. 1; Киевское слово. —
1892. — 8–9 декабря. — С. 1.
39 Владимирова Н. Гастролі Сари Бернар у Києві // Український театр. — 1988. —
№ 1. — С. 19.
40 Киевлянин. — 1889. — 25 октября. — С. 1; 2 ноября. — С. 1.
41 Театральная Одесса. — С. 103.
42 Киевский театральный курьер. — 1916. — 4 февраля. — С. 6–7.
43 Одесский вестник. — 1890. — 13 (25) апреля. — С. 3.
44 Южный край. — 1890. — 9 февраля. — С. 3.
45 Там само. — 1891. — 18 января. — С. 3.
46 Жизнь и искусство. — 1895. — 4 февраля. — С. 3; 27 февраля. — С. 1.
47 Там само. — 1897. — 9 февраля. — С. 4.
48 Киевлянин. — 1889. — 1 января. — С. 1; 5 января. — С. 1.
49 Одесский вестник. — 1890. — 13 (25) апреля. — С. 3.
50 Там само. — 16 (28) апреля. — С. 3.
51 Там само. — 10 (22) апреля. — С. 3.
52 Жизнь и искусство. — 1894. — 4 февраля. — С. 2–3.
53 Там само. — 8 февраля. — С. 3.
54 Там само. — 1895. — 18 апреля. — С. 3; 3 мая. — С. 1.
55 Там само. — 11 января. — С. 3.
56 Там само. — 1896. — 17 апреля. — С. 3.
57 Жизнь и искусство. — 1897. — 12 июля. — С. 3.
58 Там само. — 5 августа. — С. 3.
59 Там само. — 21 января. — С.3; 10 февраля. — С. 1.
60 Там само. — 14 февраля. — С. 1; 18 февраля. — С. 1.
61 Там само. — 4 марта. — С. 1, 3; 7 марта. — С. 1.
62 Там само. — 8 марта. — С. 1.
63 Там само. — 1898. — 2 января. — С. 1.
64 Там само. — 20 октября. — С. ; 26 октября. — С. 3.
65 Там само. — 27 октября. — С. 3.
66 Там само. — 18 ноября. — С. 1; 21 ноября. — С. 3.
67 Там само. — 27 ноября. — С. 1.
68 Історія української культури: В 5 т. — Т. 4. — К., 2008. — С. 404.
69 Левік С. Із записок оперного співака // Іван Алчевський: Спогади. Матеріали.
Листування. — К., 1980. — С. 101.
70 Алчевська Х. Співак з «душею геттінгенською» // Там само. — С. 43.
71 Лист І. Алчевського до матері Х. Д. Алчевської (Монте-Карло, 5 лютого 1909 р.)
// Там само. — С. 238.
Україна в європейському та світовому культурному просторі 199
72 Лист до І. Алчевського від К. Сен-Санса (Париж, 28 серпня 1910 р.) // Там
само. — С. 240.
73 Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. —
Ф. І, од. зб.11306. — Арк. 1.
74 Там само. — Арк. 4.
75 Спогади про Миколу Садовського: Збірник. — К., 1981. — С. 45.
76 Центральний державний історичний архів України, м. Київ. — Ф. 335, оп. 1,
спр. 99. — Арк. 219
77 Одесское обозрение театров. — 1914. — 18 марта. — С. 18.
78 Киевский театральный курьер. — 1915. — 26 января. — С. 7; 3 января. — С. 5; 22
января. — С. 5; 26 января. — С. 5–7; 27 января. — С. 7; 28 января. — С. 6; 14 февраля. —
С. 5; 2 марта. — С. 5; 12 марта. — С. 6; 18 октября. — С. 3.
79 Там само. — 16 апреля. — С. 4; 17 апреля. — С. 4; 19 апреля. — С. 4; 20 апреля. —
С. 2; 22 апреля. — С. 4; 25 апреля. — С. 4; 26 апреля. — С. 8.
80 Там само. — 26 апреля. — С. 7; 27 апреля. — С. 8; 28 апреля. — С. 8; 30 апреля. —
С. 8; 2 мая. — С. 8; 3 мая. — С. 8; 4 мая. — С. 8; 5 мая. — С. 8; 7 мая. — С. 4; 11 мая. —
С. 6; 16 мая. — С. 4; 17 мая. — С. 8; 20 мая. — С. 8; 21 мая. — С. 4; 24 мая. — С .4; 25
мая. — С.4.
81 Там само. — 20 мая. — С. 3.
82 Там само. — 25 марта. — С. 6; 26 марта. — С. 6.
83 Там само. — 6 марта. — С. 2.
200 Оксана Іваненко
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12986 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0020 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:40:02Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Іваненко, О. 2010-10-27T10:08:25Z 2010-10-27T10:08:25Z 2009 Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) / О. Іваненко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 187-200. — Бібліогр.: 83 назв. — укр. XXXX-0020 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12986 uk Інститут історії України НАН України Україна в європейському та світовому культурному просторі Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) Article published earlier |
| spellingShingle | Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) Іваненко, О. Україна в європейському та світовому культурному просторі |
| title | Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_full | Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_fullStr | Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_short | Українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. ХІХ — початок ХХ ст.) |
| title_sort | українсько-французькі зв’язки в театральному та музичному мистецтві (друга пол. хіх — початок хх ст.) |
| topic | Україна в європейському та світовому культурному просторі |
| topic_facet | Україна в європейському та світовому культурному просторі |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12986 |
| work_keys_str_mv | AT ívanenkoo ukraínsʹkofrancuzʹkízvâzkivteatralʹnomutamuzičnomumistectvídrugapolhíhpočatokhhst |