Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Малюська, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Теми:	Україна в європейському та світовому культурному просторі
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12990
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння) / А. Малюська // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 237-246. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12990
record_format	dspace
spelling	Малюська, А. 2010-10-27T10:13:44Z 2010-10-27T10:13:44Z 2009 Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння) / А. Малюська // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 237-246. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. XXXX-0020 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12990 uk Інститут історії України НАН України Україна в європейському та світовому культурному просторі Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння) Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння)
spellingShingle	Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння) Малюська, А. Україна в європейському та світовому культурному просторі
title_short	Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння)
title_full	Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння)
title_fullStr	Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння)
title_full_unstemmed	Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння)
title_sort	проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння)
author	Малюська, А.
author_facet	Малюська, А.
topic	Україна в європейському та світовому культурному просторі
topic_facet	Україна в європейському та світовому культурному просторі
publishDate	2009
language	Ukrainian
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
issn	XXXX-0020
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12990
citation_txt	Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння) / А. Малюська // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 237-246. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT malûsʹkaa problemifunkcíonuvannâmížnarodnihmehanízmívzahistupravtasvobodnacíonalʹnihmenšinnaregíonalʹnomurívnínaprikladíukraínsʹkogoprikordonnâ
first_indexed	2025-11-26T20:23:25Z
last_indexed	2025-11-26T20:23:25Z
_version_	1850773296864296960
fulltext	Анатолій Малюська ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ МЕХАНІЗМІВ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА СВОБОД НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ (на прикладі українського прикордоння) Не так вже й давно громадяни країн Центральної та Східні Європи опинилися перед фактом серйозних змін своєї цілісної життєвої системи, коли радикально змінилися політичне життя їхніх суспільств та їхні со- ціально-культурні параметри. Як суб’єкти суспільного життя, громадяни нових державних утворень виявилися на зламі часу в смузі конфронтації. В світлі нових політологічних концепцій їхні долі почали трактувати з урахуванням зміни етнічних процесів в умовах соціально-політичної трансформації, через суперечності та конфлікти в етнополітичній і на- ціональній сферах. Вказане потенційно може спровокувати та вже про- вокує виникнення на етнічному та національному підґрунті ряду між- державних протистоянь та конфліктів, що призводить до загальної де- стабілізації у регіоні. Підтвердженням вищевикладеного є й нещодавній україно-румунський дипломатичний конфлікт, пов’язаний з оголошен- ням МЗС України окремих румунських дипломатів персонами «non grata» внаслідок поширення ними у румуномовному середовищі України уніоністських і сепаратистських настроїв та здійснення прихованого фі- нансування громадських організацій й культурологічних товариств на- ціональних меншин румунського походження, що пропагували антиу- країнські ідеї, а також загостренням румуно-молдовських, україно-росій- ських, російсько-грузинських тощо відносин. Таким чином, забезпечення ефективного державного контролю за роз- витком ситуації у сфері міжнародних національно-етнічних відносин, в першу чергу між Україною та сусідніми з нею державами, пошук можли- вих шляхів пом’якшення міжетнічних суперечностей, що виникають, а також пошук можливих шляхів посилення впливу України на вказані процеси на міжнародному рівні без сумніву є одними з найважливіших практичних завдань сучасності, які представляють вагоме значення для наукових та політологічних досліджень. Сучасні етнополітичні процеси в Україні розглядаються в дослід- ницьких роботах М. Алмаші, М. Антоновича, Б. Баглея, Т. Вакулової, І. Варзара, О. Габриеляна, В. Євтуха, А. Зоткіна, В. Котигоренка, І. Кресі- ної, О. Кривицької, І. Кураса, Ю. Левенця, О. Майбороди, О. Марухов- ської, Л. Нагорної, П. Надолишнього, В. Полохала, Ю. Римаренка, С. Ри- маренка, Т. Сенюшкіної та ін. При цьому, вказані автори фокусують свою увагу перш за все на теоретичних аспектах формування політичної нації, політичних еліт, міжетнічних відносинах та способах попередження і вре- гулювання етнічних конфліктів. Питанню практичної участі України в універсальних та регіональних механізмах захисту прав національних меншин та опрацюванню можли- вих шляхів удосконалення української етнополітики приділяється недо- статня увага, зважаючи на що метою даної статті є дослідження резуль- татів участі у вказаних інструментах і механізмах України та прикордон- них з нею держав, що є одним з головних факторів забезпечення миру та стабільності в регіоні, а також визначення ролі та місця України у згада- ному процесі з окресленням можливих подальших кроків у напрямку ствердження її позицій на міжнародній арені та формування позитивного іміджу у якості впливового, надійного та передбачуваного партнера, ак- тивного учасника міжнародної політико-правової діяльності у сфері за- безпечення та захисту прав національних меншин. Міжетнічні стосунки є однією з найбільш складних проблем, що тор- каються не лише організації державного і суспільного життя всередині кожної полінаціональної країни, а й міждержавних міжнародних відно- син. Стабільність розвитку багатонаціональних країн може гарантуватися лише ефективною взаємодією міжнародних і внутрішньодержавних ме- ханізмів та інструментів, які покликані виконувати властиву їм функцію забезпечення захисту прав меншин та розв`язання міжнаціональних кон- фліктів мирним шляхом. Відсутність такої умови може призвести не лише до погіршення становища національних груп в окремій країні, а й до ускладнення міжнародної ситуації в цілому. Прикладом зазначеного мо- жуть стати події останніх років на теренах колишньої Югославії, а також значне загострення грузино-південноосетинського та грузино-абхазького конфліктів. Досліджуючи проблему причин виникнення таких етнічних міждер- жавних конфліктів, сучасні іноземні та українські дослідники в основ- ному використовували раціоналістичні підходи. Так, Дж. Ст. Міл (John Stuart Mill) писав, що конфлікти існуватимуть доти, доки «кордони дер- жав загалом і в цілому не співпадатимуть з національними кордонами»1. Дж. Ротшильд (Joseph Rothschild) попереджав «про зростаючий тиск по- літизованих етнічних домагань з їхніми можливими легітимаційними і делегітимаційними наслідками для будь-якого суспільства чи політич- ного режиму»2, які можуть привести до конфлікту. Т. Гарр (Ted Robert Gurr) вважав, що причиною конфліктів є високополітизовані меншини, які воюють за розширення своїх прав3. П. Брасс (Paul R. Brass) припу- скав, що етнічність і націоналізм, міжетнічні й сепаратиські рухи стали головною силою, яка формує сучасний світ, структуру і стабільність су- часних держав4. На думку ж авторів видання «Етнонаціональний розви- ток України. Терміни, визначення, персоналії», причиною етнічних кон- фліктів є «нерозв’язання або несправедливе розв’язання національного питання у соціальній, економічній, культурній, мовній, релігійній, пра- вовій або іншій сферах, від яких залежить збереження ідентичності ет- нічних груп та їхній подальший всебічний розвиток»5. Дослідниця М. Пірен вважає, що «мотивом, який сприяє конфліктові, може бути страх 238 Анатолій Малюська втрати національної самобутності, асиміляція меншого етносу в межах чисельнішого»6. Все той же Дж. Ротшильд писав, що «політичні причини виникнення конфліктів, подібно до соціально-економічних причин, проя- вляються тоді й там, коли і де виникає, з одного боку, структурна нерів- ність між групами та регіонами, а з другого — відчувається невідповід- ність між обіцяною рівністю і фактичним результатом»7. Таким чином, етнополітичні аспекти повинні займати суттєве місце у формуванні внутрішньої і зовнішньої політики багатонаціональних держав, в тому числі й України. Справедливо та коректно реалізована дер- жавна політика щодо вирішення національного питання формує сприят- ливе ставлення до держави з боку громадян і з боку всієї світової спіль- ноти. Водночас, не зважаючи на загальноприйняту в міжнародних відноси- нах практику того, що виконання зобов’язань із забезпечення прав і сво- бод представників національних меншин є в першу чергу відповідальні- стю конкретних країн та їх урядів, світовим співтовариством розроблено цілу систему відповідних універсальних та регіональних інструментів за- хисту таких прав на міжнародному рівні. Зокрема, у відповідності до ст. 55 Статуту ООН, положення якого є обов’язковими для виконання усіма країнами-членами вказаної міжна- родної організації, остання зобов’язана сприяти забезпеченню належної поваги до прав людини у всьому світі, а усі країни-члени ООН, в свою чергу, повинні запроваджувати індивідуальні та колективні, у співробіт- ництві з ООН, заходи для досягнення зазначеної мети8. У цьому контек- сті, основоположними документами ООН на даний час є Загальна де- кларація прав людини (Universal Declaration of Human Rights), прийнята 10 грудня 1948 року Резолюцією ГА ООН № 217А(ІІІ), та Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин (Declaration on the Rights of Persons Belonging to Natio- nal or Ethnic, Religious and Linguistic Minorities), прийнята 18 грудня 1992 року Резолюцією ГА ООН № A/RES/47/135, які, проте, не є бага- тосторонніми міжнародними угодами, що, в свою чергу, не тягне за собою необхідності обов’язкового виконання країнами-членами ООН їх поло- жень, закріплених у формі закликів та певних рекомендацій. Разом з тим слід зазначити, що вказані міжнародні декларативні документи стали ос- новою для формування національних нормативно-правових систем у сфері захисту прав національних меншин переважної більшості країн світу, які поступово імплементували їх положення до власного внутріш- ньодержавного законодавства. Україна, зокрема, імплементувала їх виз- начальні положення до відповідного розділу Конституції України, Закону України «Про національні меншини» від 25.06.1992 року № 2494-ХІІ, Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 року № 776/97-ВР, окремих інших нормативно- правових актів, а також Декларації прав національностей України від 01.11.1991 року № 1771-ХІІ. Україна в європейському та світовому культурному просторі 239 Які ж на сьогодні існують реальні дієві на практиці механізми та ін- струменти захисту прав національних меншин універсального характеру та яка ж роль України в їх запровадженні та реалізації? На даний час функціонує шість основоположних міжнародних уні- версальних інструментів ООН, пов’язаних з проблемами забезпечення та захисту прав та свобод національних меншин. Для кожного з цих шести інструментів передбачено функціонування відповідних експертних комі- тетів з питань моніторингу за виконанням їх положень та розгляду скарг фізичних осіб щодо порушень їх прав, до складу яких, в залежності від конкретної угоди (інструменту), входить від 10 до 23 експертів у сфері захисту прав людини. Робочі засідання комітетів зазвичай проходять про- тягом декількох тижнів один раз на рік у м. Женева (Швейцарія) або ж м. Нью-Йорк (США). Вказаними основними інструментами є наступні9: — Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (Interna- tional Covenant on Civil and Political Rights) від 16.12.1966 року, учасни- ками якого станом на початок 2009 року є 163 країни, включаючи й Україну, яка ратифікувала його положення Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 року № 2148-VIII; — Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights) від 16.12.1966 року, участь в якому беруть 159 країн, включаючи й Україну, яка ратифікувала його положення Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 року № 2148-VIII; — Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримі- нації (International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination) від 20 грудня 1965 року, учасниками якої є 173 країни, включаючи й Україну, яка ратифікувала її положення Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21 січня 1969 року; — Конвенція про права дитини (Convention on the Rights of the Child) від 20.11.1989 року, участь в якій беруть 193 країни, включаючи й Україну, яка ратифікувала її положення Постановою Верховної Ради УРСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII; — Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок (Conven- tion on the Elimination of All Forms of Discrimination Against Women) від 18.12.1979 року, участь в якій беруть 163 країни, включаючи й Україну, яка ратифікувала її положення рішенням Президії Верховної Ради СРСР від 19 грудня 1980 року та — Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Con- vention Against Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment) від 10.12.1984 року, учасниками якої станом на початок 2009 року є 145 країн, включаючи й Україну, яка ратифікувала її поло- ження Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26.01.1987 року № 3484-XI. 240 Анатолій Малюська Як вбачається, Україна у свій час підписала та ратифікувала усі шість основоположних міжнародних універсальних угод під егідою ООН, спря- мованих на захист прав та свобод осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин. Цікаво, що з усіх її прикордонних держав, такими ж досягненнями можуть пишатися Російська Федерація, Республіка Білорусь, Республіка Польща, Угорщина та Словацька Рес- публіка, яка стала спадкоємницею зазначених міжнародних угод, підпи- саних Чехословаччиною ще до її розпаду. В свою чергу, Румунія підпи- сала та ратифікувала лише чотири з шести вказаних інструментів, при- єднавшись ще до двох — Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і по- карання. Найгірша ж у цьому контексті ситуація з Молдовою, яка приєд- налась лише до трьох із шести міжнародних універсальних інструментів захисту прав меншин, а саме: до Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенції про права дитини та Міжна- родного пакту про економічні, соціальні та культурні права10. Безпосередня участь у згаданих механізмах ООН у сфері захисту прав національних меншин для країн її членів означає не лише необхідність належного виконання положень згаданих міжнародних пактів та конвен- цій, формуючи тим самим позитивний імідж країни на міжнародній арені у якості надійного та передбачуваного партнера у сфері забезпечення прав людини, а й надає змогу бути обраним до вищезазначених конвенціо- нальних експертних комітетів ООН з питань моніторингу за виконанням їх положень, якими є Комітет з прав людини ООН (Human Rights Committee), Комітет ООН з економічних, соціальних та культурних прав (UN Committee on Economic, Social and Cultural Rights), Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації (UN Committee on the Elimination of Ra- cial Discrimination), Комітет ООН з ліквідації дискримінації жінок (UN Committee on the Elimination of Discrimination Against Women), Комітет ООН проти катувань (UN Committee against Torture), Комітет ООН з прав дитини (UN Committee on the Rights of the Child), а також розгляду скарг представників національних меншин щодо порушень їх прав. Україна, на жаль, на даний час не має представництва та не входить до складу жодного з зазначених комітетів ООН, що не лише не личить од- ному із засновників вказаної міжнародної організації, а й може призвести до негативних наслідків для її національної безпеки, в той час як окремі країни її сусіди досить активно користуються цією нагодою для здій- снення безпосереднього політичного впливу на нашу державу шляхом отримання в них членства та розгляду і надання обов’язкових для викона- ння так званих «заключних зауважень та рекомендацій» того чи іншого ко- мітету. Так, зокрема, представники Румунії та Російської Федерації беруть активну участь у діяльності трьох із шести вищезгаданих експертних ко- мітетів ООН, а саме: Комітеті з прав людини (на період до 31.12.2010 року), Комітеті з ліквідації расової дискримінації (до 19.01.2010 року), Комітеті Україна в європейському та світовому культурному просторі 241 з ліквідації дискримінації жінок (до 31.12.2012 року) та Комітеті з еконо- мічних, соціальних та культурних прав (до 31.12.2010 року), Комітеті з ліквідації расової дискримінації (до 19.01.2010 року), Комітеті проти ка- тувань (до 31.12.2009 року) відповідно, Угорська Республіка на період до 31.12.2011 року матиме власне представництво у Комітеті ООН з прав дитини, а Республіка Польща та Республіка Білорусь — в Комітеті з еко- номічних, соціальних та культурних прав (обидві країни на період до 31.12.2012 року)11. З усіх вище перерахованих універсальних інструментів ООН, а також ряду інших, зокрема, Форуму ООН з питань меншин (UN Forum on Mi- nority Issues), Універсальному періодичному огляді (Universal Periodic Review), Спеціальних процедурах Ради з прав людини ООН (Special Pro- cedures of the Human Rights Council) тощо Україна представлена лише в одному, на період до 2011 року, універсальному механізмі — Раді з прав людини ООН (UN Human Rights Council), до складу якої входять пред- ставники 47 країн, включаючи й Російську Федерацію та Словацьку Рес- публіку, які обираються Генеральною асамблеєю ООН терміном на 3 роки без права переобрання більш, ніж два рази поспіль. Що ж стосується регіонального виміру, то тут також, на жаль, слід кон- статувати таку ж ситуацію. На даний час більш, ніж 125 країн світу є учас- никами одного з трьох головних регіональних інструментів з питань за- хисту прав людини та національних меншин: Африканської хартії з пи- тань прав людини та народів (African Charter on Human and Peoples' Rights), Всеамериканської системи прав людини (Inter-American Human Rights System) та Європейської конвенції про захист прав людини та ос- новоположних свобод (European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms). Значні зусилля на вказаному на- прямку докладаються й Радою Європи, ОБСЄ, Європейським Союзом та іншими міжнародними регіональними організаціями. Розглянемо детальніше загальноєвропейську систему регіональних механізмів та інструментів забезпечення прав осіб, що належать до на- ціональних або етнічних, релігійних та мовних меншин, географічними учасниками якої є Україна та прикордонні з нею держави. Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, або ж як її ще називають Європейську конвенцію з прав людини (European Convention on Human Rights), було укладено 4 листопада 1950 року у відповідності до положень ст. 1 Статуту Ради Європи від 5 травня 1949 року та зареєстровано Радою Європи за № 005. Положення Кон- венції ратифікували 47 країн, включаючи й Україну, яка стала повно- правним учасником Конвенції починаючи з 11 вересня 1997 року, рати- фікувавши її положення Законом України № 475/ВР від 17.07.1997 року. Іншим, не менш важливим, регіональним механізмом захисту прав на- ціональних меншин є положення Рамкової конвенції про захист націо- нальних меншин (Framework Convention for the Protection of National Mi- norities), яку було укладено 1 лютого 1995 року та зареєстровано Радою 242 Анатолій Малюська Європи за № 157. Учасниками згаданої Конвенції є 39 європейських країн, включаючи й Україну, яка стала її повноправною учасницею почи- наючи з 1 травня 1998 року, ратифікувавши її положення Законом України № 703/97-ВР від 09.12.1997 року. Інформація з офіційної електронної сторінки Ради Європи свідчить, що учасниками вказаних регіональних механізмів захисту прав націо- нальних меншин наряду з Україною станом на даний час є усі без ви- ключення прикордонні з нею держави окрім Білорусі, яка не є країною- членом Ради Європи та, відповідно, не підписала і не ратифікувала поло- ження вказаних міжнародних угод12. Також Україна, після відповідної ратифікації Законом України від 15.05.2003 року № 802-IV «Про ратифікацію Європейської хартії регіо- нальних мов або мов меншин», стала учасницею «Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин» (European Charter for Regional or Minority Languages), яку було ухвалено Комітетом міністрів Ради Європи 5 листопада 1992 року з метою захисту і розвитку історичних регіональ- них мов і мов національних меншин у Європі та зареєстровано за № CETS 148. Окрім нашої держави, вказану Хартію підписали 33 із 47 країн-чле- нів Ради Європи та лише 24 з них ратифікували її, включаючи Респуб- ліку Польщу, Угорську Республіку, Румунію та Словаччину. Російська Федерація та Молдова не ратифікували її положення, а Республіка Біло- русь не є її учасницею взагалі13. Україна могла б також брати активнішу участь і у діяльності окремих впливових європейських регіональних організацій, які переймаються, в тому числі, й питаннями захисту прав національних меншин, учасницею яких вона є на даний час, зокрема, Ради Європи, ОБСЄ тощо. Так, зокрема, вкрай важливою є активна безпосередня участь України у діяльності цілого ряду інституцій Організації з безпеки та співробіт- ництва в Європі (ОБСЄ), призначених для урегулювання міжетнічних протиріч та попередження міждержавних конфліктів та сприяння забез- печенню миру, стабільного розвитку та дружнього співіснування народів та націй в регіоні, основними з яких є Департамент з питань прав людини Офісу з питань демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ та Вер- ховний комісар з питань національних меншин ОБСЄ. Останнім часом в регіоні ОБСЄ значно зменшилась кількість міждержавних збройних кон- фліктів, пов’язаних з боротьбою за територію або ж економічні ресурси. В той же час, відстежується значне зростання напруги між окремими гру- пами населення безпосередньо в самих країнах. Досить часто такі міжет- нічні конфлікти в середині держави виходять за її межі, розповсюд- жуються на прикордонні країни та призводять до значного погіршення відносин між державами-членами ОБСЄ. Тому питання забезпечення та захисту прав національних меншин залишаються на даний час пріори- тетними і для ОБСЄ. Міжурядове співробітництво з питань захисту прав національних меншин під егідою Ради Європи (Intergovernmental Сo-operation) Україна в європейському та світовому культурному просторі 243 відбувається в рамках функціонування так званого Комітету експертів з питань захисту національних меншин (Committee of Experts on Issues relating to the Protection of National Minorities), який є міжурядовим ко- мітетом експертів з питань захисту прав національних меншин, створе- ного у 2005 році Комітетом міністрів Ради Європи. Головним його зав- данням є організація належних передумов для міжнародного обміну думками, досвідом та інформацією в сфері забезпечення прав націо- нальних меншин, що проживають в регіоні, представниками країн-чле- нів Ради Європи, неурядових організацій та інших, пов’язаних з цим питанням структур. Особливу роль у європейському регіональному механізмі забезпечення та захисту прав національних меншин також відіграє й діяльність Комісара з прав людини Ради Європи (The Com- missioner for Human Rights), що є незалежним експертом в структурі Ради Європи. Вказану посаду було засновано на основі положень затвердженої Комітетом міністрів Ради Європи резолюції № (99) 50 від 07.05.1999 року. Окрім загальноєвропейського, Україна є учасником й регіонального механізму захисту прав національних меншин на пострадянському про- сторі, зокрема, в рамках функціонування Співдружності Незалежних Держав (СНД). Так, 9 жовтня 1992 року наша держава наряду з Росій- ською Федерацією, Республікою Білорусь, Азербайджаном, Вірменією, Казахстаном, Киргизією, Молдовою, Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном підписала у м. Бішкек (Киргизька Республіка) міжнародну Угоду з питань, пов’язаних з поновленням прав депортованих осіб, на- ціональних меншин і народів, яку було ратифіковано Постановою Вер- ховної Ради України від 17.12.1993 року № 3736-ХІІ. Термін дії Угоди, який закінчився 26 червня 2003 року, було подовжено за згодою сторін на наступні 10 років Протоколом до Угоди від 9 жовтня 1992 року, під- писаним 30 травня 2003 року у м. Санкт-Петербург (Російська Федера- ція) вищевказаними сторонами та Грузією. Протокол ратифіковано За- коном України від 18.02.2004 року № 1501-IV. Необхідність реалізації та захисту прав людини, зокрема, осіб, що на- лежать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, під- тверджується й положеннями іншого пострадянського регіонального ме- ханізму — укладеного 23 травня 2006 року у м. Києві Статуту Організа- ції за демократію та економічний розвиток — ГУАМ, учасником якого, наряду з Молдовою, Грузією та Азербайджаном, є й Україна (ратифіко- вано Законом України від 06.03.2008 року № 136-VI). В преамбулі вка- заного Статуту йдеться про необхідність укріплення духу довіри та толе- рантності між народами, а однією з головних цілей ГУАМ, передбачених ст. 1 Статуту вказаної Організації, задекларовано саме повагу до прав лю- дини. Водночас слід зазначити, що будь-яких спеціалізованих органів чи механізмів в рамках діяльності вказаної регіональної організації, спря- мованих на забезпечення та захист прав національних меншин країн- учасниць ГУАМ, станом на даний час не створено. 244 Анатолій Малюська Підсумовуючи вищевикладене, на перший погляд можливо констату- вати достатній рівень залученості України до універсальної та регіональ- них систем забезпечення та захисту прав і свобод національних меншин, адже наша держава є учасницею усіх шести головних універсальних та переважної більшості європейських регіональних механізмів у вказаній сфері. Крім цього, Україна підписала та ратифікувала основоположні де- кларації ООН в сфері забезпечення та захисту прав національних мен- шин, положення яких імплементовані до національного законодавства України. Водночас слід зазначити, що вказана участь України в міжнародній системі захисту прав національних меншин на даний час носить пасив- ний характер, адже вона не має власного представництва в жодному з профільних комітетів ООН, створених з метою проведення моніторингу за станом виконання взятих на себе країнами-членами ООН зобов’язань у якості країн-учасниць вищезгаданих основоположних міжнародних пактів та конвенцій в сфері забезпечення та захисту прав національних меншин. На посади Верховного комісару ООН з прав людини, Комісару з прав людини Ради Європи або ж Верховного комісару з питань націо- нальних меншин ОБСЄ жодного разу за час їх існування не було при- значено представника від України, а представництво України в Раді з прав людини ООН, строк якого, до того ж, згідно з положеннями Резо- люції ГА ООН № 60/251 від 15.03.2006 року, закінчиться у 2011 році без права для нашої держави бути втретє поспіль переобраною на наступний термін до вказаного органу, є скоріше приємним винятком, який вкотре вказує на необхідність активізації діяльності України у вказаному на- прямку. У зв’язку з вищевикладеним можливо зробити наступні практичні вис- новки: 1. Необхідним є розробка та прийняття відповідних нормативно-пра- вових актів, спрямованих на урегулювання єдиної зовнішньополітичної стратегії України в сфері забезпечення прав та свобод національно свідо- мої української діаспори у прикордонних з Україною державах. 2. Нагальним є забезпечення державного контролю за відповідністю положенням міжнародного права у сфері захисту прав національних мен- шин результатів діяльності та різноманітних рекомендацій окремих іно- земних структур, в першу чергу неурядового характеру, які досить часто фінансуються та використовуються урядами прикордонних з Україною держав та їх політичними силами для «розігрування» карти регіональної своєрідності України: етнополітичної, мовної, культурної, геополітичної, історичної, економічної, ментальної тощо. При цьому, вказаними силами зазвичай не враховується, що Комітет з прав людини ООН у своїх ко- ментарях до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права звертає увагу на те, що такі права, як право народів на самовизначення, право на вільне встановлення свого політичного статусу, право на забез- печення власного економічного, соціального та культурного розвитку Україна в європейському та світовому культурному просторі 245 ніяким чином не стосується національних меншин «per se» (лат. — само по собі), навіть не зважаючи на той факт, що різниця між поняттями «народ» та «меншина», на думку експертів вказаного комітету, є незнач- ною14. 3. Необхідним є створення передумов для забезпечення безпосеред- ньої активної участі України в універсальних та регіональних механізмах захисту прав та свобод національних меншин взагалі та української діас- пори, особливо в прикордонних з Україною країнах, зокрема. В першу чергу, участь України вкрай необхідна у відповідних структурах ООН, Ради Європи та ОБСЄ, що надасть нашій державі додаткові важелі впливу для захисту прав та свобод українців за кордоном. 1 Кіссе А. І. Етнічний конфлікт: теорія і практика управління. Політологічний ана- ліз: Монографія. — К.: Логос, 2006. — С. 3–5. 2 Rothschild Joseph. Ethnopolitics. A conceptual framework. New York: Columbia Univ. Press 1981. 290 p. 3 Gurr Ted Robert. Minorities at risk: A global view of ethnopolitical conflict. Washin- gton, D.C.: United States Institute of Peace Press 1993. XII, 427 p. 4 Brass R. Paul. Ethnic Groups and the State. / London: Croom Helm, 1985. 341 p. 5 Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. ре- дактори Ю. І. Римаренко, І. Ф. Курас. — К., 1993. — С. 438. 6 Пірен М. І. Етнополітичні процеси в сучасній Україні. Навч. посібник. — К.: Вид- во УАДУ, 1999. — С. 204. 7 Rothschild Joseph. Ethnopolitics. A conceptual framework. New York: Columbia Univ. Press 1981. 290 p. 8 Устав Организации Объединенных Наций // Международные акты о правах человека. — М., 1999. 9 Международные акты о правах человека. Сборник документов. — М., 1999. 10 Офіційні матеріали Офісу Верховного комісара з прав людини ООН [електро- нний ресурс] // режим доступу до матеріалів — http://www.ohchr.org/EN/HRBodies/ Pages/HumanRights Bodies.aspx. 11 Там само. 12 Див.: Офіційна електронна сторінка Ради Європи [електронний ресурс] // режим доступу до матеріалів — http://conventions.coe.int/Treaty/EN/v3MenuEtats.asp 13 Див.: Офіційна електронна сторінка Ради Європи [електронний ресурс] // режим доступу до матеріалів — http://conventions.coe.int/Treaty/EN/v3MenuTraites.asp 14 General Comment No.: 23: The Rights of Minorities (Art. 27): 08/04/94 /CCPR/C/21/Rev.1/Add.5 [електронний ресурс] // режим доступу до матеріалів — http://www.unhchr.ch/tbs/doc. nsf/(Symbol)/fb7fb12c2fb8bb21c12563ed004df111?Open- document. 246 Анатолій Малюська

Проблеми функціонування міжнародних механізмів захисту прав та свобод національних меншин на регіональному рівні (на прикладі українського прикордоння)

Репозитарії

Схожі ресурси