В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12995 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність / О. Жданович // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 293-300. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859644188852748288 |
|---|---|
| author | Жданович, О. |
| author_facet | Жданович, О. |
| citation_txt | В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність / О. Жданович // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 293-300. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T13:25:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
Олеся Жданович
В. В. ЛАТИШЕВ ЯК ПРЕДСТАВНИК
ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОГО НАПРЯМУ
РОСІЙСЬКОЇ НАУКИ ПРО АНТИЧНІСТЬ
Ім’я видатного історика-античника, філолога, одного з кращих пред-
ставників російської школи епіграфістів-класиків Василя Васильовича
Латишева (29.07.1855–19.06.1921) нерозривно пов’язане з історико-фі-
лологічним напрямом науки про античність в Російській імперії на зламі
ХІХ–ХХ ст. В. В. Латишев збагатив російську науку такими працями,
значення яких важко переоцінити. Адже основні свої твори вчений при-
святив дослідженню історії античного періоду Північного Причорно-
мор’я. Творчість В. В. Латишева втілила в собі найкращі риси російської
історичної науки кінця ХІХ — початку ХХ ст. та посідає провідне місце в
загальному розвитку історіографії стародавнього світу.
Праці В. В. Латишева завжди привертали до себе увагу дослідників,
однак життєвий і творчий шлях вченого майже нікого не цікавив. Окрім
короткої публікації з нагоди 100-річчя історика у «Віснику древньої істо-
рії»1 та низки довідкових статей у 28 томі «Радянської археології»2 з того
ж приводу, але із запізненням на 3 роки, життєпису В. В. Латишева при-
свячено кілька нарисів, написаних як його сучасниками, так і пізнішими
авторами. Згадаймо некрологи С. Жебельова3, Ф. Успенського4, Л. Єль-
ницького5, М. Шкляєва6, О. Нікітського7. Важливим джерелом для до-
слідження життєдіяльності В. В. Латишева слугують його автобіографічні
статті, видані у низці довідкових матеріалів8.
Найяскравішими і найповнішим на даний момент доробком стосовно
життєпису В. В. Латишева виявились кілька статей доктора історичних
наук, професора Е. Д. Фролова9. Останній став своєрідним біографом ви-
датного дослідника, висвітливши у своїх публікаціях основні віхи життя
і творчості В. В. Латишева.
Нажаль, жодного окремого серйозного дослідження, присвяченого ді-
яльності видатного вченого, на даний момент не існує. Це є прикрим фак-
том і, певною мірою, даниною традиції. Так, після смерті В. В. Латишева
на перший план вийшли інші представники історико-філологічного на-
прямку вивчення античності, серед яких помітно виділялись С. Жебельов
і М. Ростовцев. Ці, без сумніву, видатні дослідники за випадком долі
стали визнаними класиками історичної науки ще за життя. Складні і
неоднозначні обставини в Росії на початку 20-х років ХХ ст. склалися
таким чином, що згадані історики отримали славу і визнання, про них по-
чали писати, вивчати їхні біографії та творчість, натомість ім’я В. В. Ла-
тишева з невідомих причин поринуло у забуття. Однак, незважаючи на
незначний інтерес до особистості вченого, його наукові доробки кори-
стувалися і користуються широкою популярністю серед істориків.
Майбутній видатний історик народився 29 липня 1855 року в селі
Дієві Бєжецького повіту Тверської губернії в сім’ї міщан. У восьмиріч-
ному віці Василь втратив батька і виховувався в родині свого дядька по
матері І. С. Тализіна, котрий служив у губернському правлінні в Твері.
1864 року В. В. Латишев разом із дядьком переїздять до м. Гродно.
У 1865–1872 рр. він навчався в гродненській гімназії, яку закінчив зі сріб-
ною медаллю. По закінченню навчального закладу у 1872 році юнак всту-
пив до Санкт-Петербурзького Історико-філологічного інституту, де став
стипендіатом від Віленського учбового округу через протекцію його по-
печителя М. Сергієвського10.
В інституті В. В. Латишев вивчав класичні мови, однак коло його ін-
тересів не обмежувалося тільки філологією. Молодого дослідника при-
ваблювала історична наука, особливо після його знайомства з відомим
істориком, епіграфістом, завідуючим кафедрою всесвітньої історії Санкт-
Петербурзького університету Ф. Ф. Соколовим (1841–1909). У його зна-
менитих «п’ятничних» семінарах з епіграфіки, брали участь такі видатні
історики-античники як В. К. Ернштедт, С. А. Жебельов, І. І. Толстой,
А. В. Нікітський, Н. І. Новосадський та ін. В. В. Латишеву пощастило не
тільки відвідувати ці семінари, а й бути одним з основних представників
нового напряму, котрий зародився саме тут, у домашній, напівформаль-
ній обстановці на межі ХІХ–ХХ ст. — історико-філологічного напряму
вивчення античності.
Від свого вчителя Ф. Ф. Соколова В. В. Латишев долучається до абсо-
лютно нових для того часу занять епіграфікою (вивченням грецьких та
латинських написів). Ці студії дають йому змогу глибше і детальніше вив-
чати античну історію, культуру, побут стародавніх греків і римлян.
Василь Васильович Латишев став одним з найяскравіших представ-
ників школи «соколовців». Та атмосфера, в яку поринув молодий вчений,
цілком органічно перетворила його з філолога-класика на провідного
історика-дослідника, в якому поєдналися любов до античної історії з пре-
красним знанням давньогрецької та латинської мов.
1876 року В. В. Латишев закінчив Санкт-Петербурзький Історико-фі-
лологічний інститут і був призначений викладачем у віленську гімназію.
Протягом чотирьох років вчений викладав класичні мови, поєднуючи цю
діяльність з науковою працею. Саме тоді з’являються його ранні публі-
кації і переклади античних авторів. Першою працею В. В. Латишева став
переклад твору відомого письменника Лукіана «Харон, або спостері-
гачі»11. Вже 1880 р. побачила світ серйозна наукова праця дослідника —
перша частина «Очерка греческих древностей»12.
Науково-видавнича діяльність вченого була помічена колегами, зо-
крема, його наставником Ф. Ф. Соколовим, котрий висунув кандидатуру
молодого дослідника на здобуття професорського звання. Для поглиб-
лення знань і практики свого учня 1880 року Ф. Ф. Соколов відправив
В. В. Латишева у дворічне відрядження до Греції. Слід зазначити, що
Ф. Ф. Соколов досить довгий час добивався запровадження таких
294 Олеся Жданович
відряджень від Міністерства народної освіти для дослідників класичної
історії, котрі визначались для підготовки до професорського звання13.
Коли, нарешті, це йому вдалося, одним з перших до Греції поїхав В. В. Ла-
тишев. Там він вже абсолютно самостійно, без наставника і керівника по-
водив себе як рівний серед західноєвропейських та грецьких дослідників,
які працювали тоді там14. В Афінах вчений познайомився з видатними
епіграфістами Ульріхом Кьолером, завідуючим Афінським відділенням
Німецького Археологічного інституту, і Полем Фукаром, директором
Французької школи в Афінах. За протекцією Ф. Ф. Соколова В. В. Лати-
шев повинен був перебувати під науковою опікою у цих дослідників. Ста-
жування проходило в процесі цікавих екскурсій на археологічні розкопи,
у заняттях епіграфікою в музеях15.
Разом з молодим вченим до Греції поїхав видатний російський філо-
лог-класик, спеціаліст по античній палеографії Віктор Карлович Ерн-
штедт (1854–1902). Завдяки своїй праці та налагодженню зв’язків серед
науковців з різних країн світу В. В. Латишев та В. К. Ернштедт змусили
говорити про появу в Греції потужної російської школи поряд із фран-
цузькою та німецькою. Нажаль, офіціального створення цієї школи так і
не відбулося, звичайно ж, не через провину її ініціаторів16.
Об’їхавши за 2 роки свого відрядження майже всю Грецію, В. В. Лати-
шев відкрив кілька нових написів у Фессалії та Бесотії. Готуючи до видання
ці та інші написи, він починає активно співпрацювати з «Журналом Міні-
стерства народної освіти», де з 1880 р. друкується ціла серія його статей під
загальною назвою «Епіграфічні етюди». Досить швидко молодий дослід-
ник перетворюється на зрілого вченого-епіграфіста, знаного в Європі.
У березні 1882 р. відбулася доленосна для В. В. Латишева подія. Ще
під час його перебування в Греції вченому надійшла пропозиція від Ро-
сійського Археологічного товариства здійснити підбір матеріалів для ви-
дання зібрання стародавніх грецьких і латинських написів з античних по-
селень Північного Причорномор’я. Звичайно, цю пропозицію керівниц-
тву Російського Археологічного товариства вніс Ф. Ф. Соколов, адже
саме йому дана робота була запропонована ще 1878 р. Однак, зважаючи на
свою педагогічну діяльність, що відбирала купу часу та на завантаженість
іншими науковими пошуками, він змушений був відмовитись від цієї ро-
боти. Кандидатура його учня, котрий подавав великі надії у дослідженні
античної епіграфіки, була найкращою для відмінного виконання цього
завдання.
Таким чином, В. В. Латишеву було дозволено продовжити відряд-
ження у Греції ще на один рік з метою підготовки до виконання замов-
лення Російського Археологічного товариства. Повернувшись із Греції
вчений у лютому 1883 року захистив магістерську дисертацію, матеріал
для якої він завбачливо зібрав під час відрядження. Через короткий час
потому вийшла монографія, написана на основі дисертації. Вона була
присвячена вивченню грецького календаря, дуже важливої для епігра-
фічних досліджень теми17.
Історіографія та методологія 295
Після захисту дисертації та видання книги, вчений серйозно присту-
пив до виконання завдання Російського Археологічного товариства. На-
весні 1883 року він здійснив велику подорож по півдню Російської імпе-
рії, відвідав міста Харків, Таганрог, Керч, Феодосію, Тамань, Севастополь,
Одесу, Херсон, Кишинів, а в серпні рушив до Москви. Всюди він розшу-
кував і списував стародавні епіграфічні пам’ятки. Попередньо вивчив лі-
тературу південноросійської епіграфіки та дослідив написи, що зберег-
лися в Санкт-Петербурзьких музеях і приватних колекціях18.
Дослідження тривали, однак стипендія, яку виділили на них через рік
закінчилася, термін дії договору сплив, тож необхідно було шукати якусь
роботу. З липня 1883 року В. В. Латишев повертається до викладацької
діяльності і стає викладачем грецької мови в Санкт-Петербурзькому
Історико-філологічному інституті. Вже у вересні цього року його оби-
рають приват-доцентом у Санкт-Петербурзький університет19. Протягом
1883–1886 рр. вчений читає лекції по стародавній історії на Вищих жіно-
чих курсах. Окрім того, впродовж 1886–1890 рр. він виконує обов’язки
секретаря Класичного відділення Російського Археологічного товари-
ства, а з листопада 1887 р. обіймає посаду завідуючого гімназією при
Санкт-Петербурзькому Історико-філологічному інституті.
В процесі роботи над вивченням написів з міст Північного Причорно-
мор’я з’являється стаття про державний устрій Херсонеса за епіграфічними
матеріалами (1884 р.). Того ж року В. В. Латишев виступає з доповіддю на
VI Археологічному з’їзді в Одесі. У ній мова йде про хід робіт над новим
списком написів, а також представленій широкому загалу кілька сторінок
підготовленої до друку статті20. Наступного року виходить перший том
«Стародавніх написів північного узбережжя Понту Евксінського». Туди
увійшли написи з Тіри, Ольвії, Херсонеса та інших поселень21.
Успішні заняття В. В. Латишева епіграфікою принесли йому велику
популярність у наукових колах. Його авторитет дедалі більше зростав, і це
надавало йому ще більше снаги для творчості. Так, у 1887 році вчений за-
хистив у Петербурзькому університеті дисертацію на здобуття ступеня
доктора грецької словесності. Робота була написана на епіграфічному ма-
теріалі і присвячувалась північно-причорноморському місту Ольвії. Вона
також була оформлена у монографію і вийшла того ж року22. Дане до-
слідження було визнане одним з найкращих у всій російській науковій
літературі творів, присвячених Ольвії.
1888 року В. В. Латишев перевидав першу частину «Очерка греческих
древностей»: «Государственные и военные древности», а 1889 р. видав і
другу його частину: «Богослужебные и сценические древности»23. Пара-
лельно з роботою над епіграфічними матеріалами Причорномор’я напри-
кінці 80-х років ХІХ ст. вчений розпочав збирати матеріали для створення
збірника свідчень грецьких і латинських авторів про Скіфію і Кавказ.
Перший том був опублікований лише 1900 р., другий — у 1906 р.24, а тре-
тій взагалі почав друкуватися тільки з 1916 р., перша його частина вийшла
вже після смерті автора, а продовження так і не було25.
296 Олеся Жданович
1890 року вийшов друком другий том «Древних надписей северного
побережья Понта Эвксинского». У 1893 році це видання було доповнене
великим нарисом про місцеві племена, що населяли землі навколо Бос-
пору Кіммерійського, історію Боспорського царства, політичний устрій
цієї держави26. Практичну роботу по виданню і коментуванню пінічно-
причорноморських написів В. В. Латишев продовжував протягом усього
свого життя. У 1901 році був опублікований додатковий том загального
зібрання написів, а дещо пізніше було вирішено перевидати 2 перших
томи, долучивши до них усі нові накопичені матеріали. Однак В. В. Ла-
тишев встиг опублікувати новим виданням тільки перший том. Згодом
ленінградські антикознавці перевидали і другий том, оздобивши його
значними доповненнями27.
У 1890 р. В. В. Латишев отримав запрошення обійняти посаду поміч-
ника попечителя Казанського учбового округу. Однак адміністративна
діяльність вченого не заважала його науковій і творчій роботі. Особливо
яскраво в цей період проявився його перекладацький талант. Він пере-
кладав твори грецьких та латинських поетів, які потім були опубліковані
в різних періодичних виданнях: «Журналі міністерства народної освіти»,
«Учених записках Казанського університету», «Філологічному огляді»,
а трохи згодом були об’єднані у невелику книжку з назвою «На до-
звіллі»28. В. В. Латишев перекладав Тіртея, Мімнерма, Солона, Демодока,
Феокріта, Марциала та інших грецьких і латинських авторів.
В травні 1893 р. казанське відрядження вченого закінчилося і він по-
вернувся до Санкт-Петербургу, де обійняв посаду віцк-директора, а три
роки потому — вже директора департаменту міністерства народної освіти,
на якій він пропрацював до 1898 р. З 1903 по 1918 рр. В. В. Латишев пра-
цював директором у Санкт-Петербурзькому Історико-філологічному ін-
ституті. Поряд із адміністративно-педагогічною діяльністю він продовжує
активно займатися роботою над північнопричорноморськими написами,
видає публікації, працює над перекладами.
Починаючи з середини 90-х років ХІХ ст. В. В. Латишев починає ак-
тивно цікавитись візантійською історією. Так, вже у 1894 р. він публікує
у журналі «Візантійський врємєннік» серію невеликих статей під загаль-
ною назвою «Етюди з візантійської епіграфіки», а 1896 р. видає збірку
північно-причорноморських написів християнських часів29.
Трансформація наукових уподобань дослідника є цілком закономірною
з огляду на його цікавість до Північного Причорномор’я. Так, зацікавив-
шись візантійським періодом історії північно-причорноморських міст, зо-
крема, Херсонеса Таврійського, вчений звернув увагу на житія святих єпи-
скопів херсонських. Оцінюючи їх як важливе історичне джерело в історії
відносин між Візантією і слов’янським світом, а також у вивченні христия-
нізації Таврії і Північного Причорномор’я, 1906 р. В. В. Латишев переклав
і видав цілу збірку агіографічних текстів з їх детальними коментарями30.
Текст житія херсонських єпископів, що зберігався в рукопису Москов-
ської Синодальної бібліотеки, В. В. Латишев досконало вивчив на пред-
Історіографія та методологія 297
мет встановлення авторства і часу написання. В результаті своїх пошуків,
він дійшов висновку, що праця була написана одним і тим самим автором,
перу якого також належать агіографічні тексти, котрі збереглися в Єруса-
лимському рукопису. У московському списку налічувалося 59 текстів, а
в єрусалимському — 93, котрі ніколи не публікувалися. Тож протягом
1911–1912 рр. Василь Васильович видав усі тексти обох списків житія
єпископів херсонських. Він переклав їх з грецької мови на російську на
основі версії з мінеї імператора Михаїла IV Пафлагона (1034–1041).
Авторство цього агіографічного твору достеменно не встановлене.
В. В. Латишев висловлював припущення, що ним міг бути або візантій-
ський письменник першої половини Х ст. Феодор Дафнопат, або історик
другої половини ХІ ст. Іоанн Ксіфілін. Український історик С. Б. Сорочан
вважає, що автором «Житія» був херсонеський клірик. Адже у творі
відображені не тільки туманні легендарні перекази IV ст., пов’язані з
початковим етапом християнізації Херсону, але й наведені деякі яскраві
топографічні деталі (розташування двох основних воріт по відношенню
до західних і південно-східних частин міста тощо). Ці відомості могли
бути відомими тільки херсонесіту31.
На думку С. Б. Сорочана, «Житія св. єпископів херсонських» були
створені не раніше третьої чверті VI ст., коли в тексті з’являється термін
«Туркія» (Великий каганат тюркютів, котрий проіснував з 552 по 651 рр.),
і не пізніше кінця VI ст., коли було збудовано теофанічний мартирій №
47, який безпосередньо пов’язаний з сюжетом житійної оповіді32. У своїй
першій редакції твір являв собою повчальне слово і похвалу святим му-
ченикам, сюди ж були вміщені подробиці їхньої діяльності. Праця оче-
видно була адресована клірикам і монахам33.
Дослідження В. В. Латишевим агіографічної літератури періоду хри-
стиянізації Херсонесу поставили його ім’я поряд з іменами видатних ві-
зантологів кінця ХІХ — початку ХХ ст. Він першим і на сьогодні єдиним
переклав і прокоментував твір «Житія св. єпископів херсонських» — важ-
ливе джерело з історії християнізації Північного Причорномор’я та до-
слідження ранньовізантійської епохи імператора Константина Великого.
Попри свої наукові студії В. В. Латишев активно займався громад-
ською і адміністративною діяльністю. Так, у червні 1900 р. він обійняв
посаду заступника голови Імператорської Археологічної комісії; з 1903 р.
він став членом Ради, а згодом, у 1918 р., і головою Імператорського Пра-
вославного Палестинського товариства. В цих установах вчений керував
усією видавничою діяльністю: редагував і сприяв друкуванню таких
праць як «Отчеты Археологической комиссии», «Материалы по архео-
логии России», «Палестинский сборник», «Палестинский патерик» тощо.
За його ініціативи почав видаватись новий друкований орган Археоло-
гічної комісії — «Известия» (з 1901 р.).
З приходом у 1917 році нової влади, створенням нового світогляду,
нової концепції історичного розвитку, вченому не вистачило сил вписа-
тись у нові реалії. Так, 2 травня 1921 року він передчасно помер, так і не
298 Олеся Жданович
примирившись з радянськими принципами і засадами. В. В. Латишев са-
мовіддано працював над внеском науковців Російської імперії у світову
скарбницю античної думки і візантиністки. Його ім’я по праву можна на-
звати одним з провідних не тільки в російській, але й у світовій науці про
античність.
1 ВДИ. — № 4 — М., 1955.
2 Советская Археология. — Т. 28. — М., 1958.
3 Жебелев С. А. Василий Васильевич Латышев. // ВВ. — Т. 24. — 1926. — С. 105–110.
4 Успенский Ф. И. Памяти академика В. В. Латышева. // Известия АН СССР. —
Серия 6. — Т. 20. — № 9. — 1926. — 577–584.
5 Л. Ельницкий. Памяти академика В. В. Латышева. — ВДИ. — 1946 — № 4.
6 Шкляев Н. П. Выдающийся русский эпиграфист академик В. В. Латышев. — Уч.
зап. Казан. Ун-та. — Т. 112. — Кн. 5. — 1952. — С. 117–151.
7 Никитский А. В. Василий Васильевич Латышев. // ВДИ. — 1972. — №. 4. —
С. 181–188.
8 Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского Санкт-
Петербуржского университета (1869–1894). — Т. 1. — СПб, 1896. — С. 371–380; Мате-
риалы для биографического словаря действительных членов императорской Академии
наук. — Ч. 1. — Пг., 1915. — С. 413–430; Пятидесятилетие Петроградского Историко-
филологического института. Биографический словарь лиц, окончивших курс инсти-
тута. — Ч. 1. — Пг., 1917. — С. 91–107.
9 Фролов Э. Д. Кавалер ордена Белого Орла: Василий Васильевич Латышев — уче-
ный-классик, педагог и общественный деятель старой России (1855-1921) // В. В. Ла-
тышев. Очерк греческих древностей. Государственные и военные древности. — СПб,
1997. — С. 1–31; Фролов Э. Д. Русская наука об античности. — СПб, 1999. — С. 216–280.
10 Фролов Э. Д. Кавалер ордена Белого Орла: Василий Васильевич Латышев —
ученый-классик, педагог и общественный деятель старой России (1855–1921) //
В. В. Латышев. Очерк греческих древностей. Государственные и военные древности. —
СПб, 1997. — С. 5.
11 Харон или наблюдатели. Диалог Лукиана Самосатского. (Перевод с греческого
с примечаниями). // ЖМНП. — 1878. — С. 157–176.
12 Латышев В. В. Очерк греческих древностей. — Ч. 1.: Государственные и воен-
ные древности. — Вильно, 1880.
13 Фролов Э. Д. Кавалер ордена Белого Орла: Василий Васильевич Латышев —
ученый-классик, педагог и общественный деятель старой России (1855–1921) //
В. В. Латышев. Очерк греческих древностей. Государственные и военные древности. —
СПб, 1997. — С. 6.
14 Никитский А. В. Василий Васильевич Латышев. // ВДИ. — 1972. — №. 4. — С. 183.
15 Фролов Э. Д. Кавалер ордена Белого Орла: Василий Васильевич Латышев —
ученый-классик, педагог и общественный деятель старой России (1855-1921) //
В. В. Латышев. Очерк греческих древностей. Государственные и военные древности. —
СПб, 1997. — С. 7.
16 Никитский А. В. Василий Васильевич Латышев. // ВДИ. — 1972. — №. 4. — С. 183.
Історіографія та методологія 299
17 Латишев В. В. О некоторых эолических и дорических календарях. Эпиграфиче-
ское исследование. — СПб., 1883.
18 Латишев В. В. Автобиография. — 1915. — С. 414.
19 Фролов Э. Д. Русская наука об античности. — СПб, 1999. — С. 230.
20Латышев В. В. Сообщение о ходе работ по изданию общего сборника греческих
и латинских надписей северного побережья Черного моря. // Труды VI Археологиче-
ского съезда в Одессе (1884). — Т. 2. — Одесса, 1887. — С. 44–55.
21 Фролов Э. Д. Русская наука об античности. — СПб, 1999. — С. 231.
22 Латышев В. В. Исследования об истории и государственном строе города Оль-
вии. — СПб., 1887.
23 Фролов Э. Д. Кавалер ордена Белого Орла: Василий Васильевич Латышев — уче-
ный-классик, педагог и общественный деятель старой России (1855-1921) // В. В. Ла-
тышев. Очерк греческих древностей. Государственные и военные древности. — СПб,
1997. — С. 10.
24 Латышев В. В. Известия древних писателей греческих и латинских о Скифии и
Кавказе. — Т. — Вып. 1–3. — СПб., 1893, 1896, 1900; Т. 2. — Вып. 1-2. — СПб., 1904–1906.
25 Фролов Э. Д. Кавалер ордена Белого Орла: Василий Васильевич Латышев — уче-
ный-классик, педагог и общественный деятель старой России (1855-1921) // В. В. Ла-
тышев. Очерк греческих древностей. Государственные и военные древности. — СПб,
1997. — С. 12.
26 Латышев В. В. Краткий очерк Боспорского царства. // Известия Таврической уче-
ной архивной комиссии. — № 17. — 1893. — С. 1–66.
27 Корпус боспорских надписей — М.-Л., 1965.
28 Латышев В. В. На досуге. Переводы из древних поэтов. — СПб., 1898.
29 Латышев В. В. Сборник греческих надписей христианских времен из Южной
России. — СПб., 1896.
30Латышев В. В. Житие св. епископов херсонских. Исследование и тексты. // 3апи-
ски императорской Академии наук по историко-филологическому отделению. — Спб.,
1906. — Вып. 3. — С. 58–76.
31 Сорочан С. Б. Византийский Херсон. Очерки истории и культуры. — Харьков,
2005. — С. 94.
32 Там само. — С. 1255
33 Латышев В. В. Житие св. епископов херсонских. Исследование и тексты. // 3апи-
ски императорской Академии наук по историко-филологическому отделению. — Спб.,
1906. — Вып. 3. — С. 12–13.
300 Олеся Жданович
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-12995 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0020 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:25:15Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Жданович, О. 2010-10-27T10:20:45Z 2010-10-27T10:20:45Z 2009 В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність / О. Жданович // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 18. — С. 293-300. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. XXXX-0020 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12995 uk Інститут історії України НАН України Історіографія та методологія В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність Article published earlier |
| spellingShingle | В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність Жданович, О. Історіографія та методологія |
| title | В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність |
| title_full | В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність |
| title_fullStr | В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність |
| title_full_unstemmed | В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність |
| title_short | В. В. Латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність |
| title_sort | в. в. латишев як представник історико-філологічного напряму російської науки про античність |
| topic | Історіографія та методологія |
| topic_facet | Історіографія та методологія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/12995 |
| work_keys_str_mv | AT ždanovičo vvlatiševâkpredstavnikístorikofílologíčnogonaprâmurosíisʹkoínaukiproantičnístʹ |