Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір
Рецензія на книгу: Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір. – К.: Інститут історії України НАН України, 2016. – 518 с.
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/129971 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір / В.Ф. Солдатенко // Український історичний журнал. — 2016. — № 3. — С. 201-205. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-129971 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1299712025-02-09T14:52:22Z Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір Pyrih R. Activity of Pavlo Skoropads’kyi Governments: Personal Dimension Солдатенко, В.Ф. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір. – К.: Інститут історії України НАН України, 2016. – 518 с. 2016 Article Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір / В.Ф. Солдатенко // Український історичний журнал. — 2016. — № 3. — С. 201-205. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/129971 uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Солдатенко, В.Ф. Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір. –
К.: Інститут історії України НАН України, 2016. – 518 с. |
| format |
Article |
| author |
Солдатенко, В.Ф. |
| author_facet |
Солдатенко, В.Ф. |
| author_sort |
Солдатенко, В.Ф. |
| title |
Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір |
| title_short |
Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір |
| title_full |
Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір |
| title_fullStr |
Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір |
| title_full_unstemmed |
Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір |
| title_sort |
пиріг р. діяльність урядів гетьманату павла скоропадського: персональний вимір |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/129971 |
| citation_txt |
Пиріг Р. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір / В.Ф. Солдатенко // Український історичний журнал. — 2016. — № 3. — С. 201-205. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT soldatenkovf pirígrdíâlʹnístʹurâdívgetʹmanatupavlaskoropadsʹkogopersonalʹnijvimír AT soldatenkovf pyrihractivityofpavloskoropadskyigovernmentspersonaldimension |
| first_indexed |
2025-11-27T01:32:16Z |
| last_indexed |
2025-11-27T01:32:16Z |
| _version_ |
1849905275061927936 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2016. – №3
РЕЦЕНЗІЇ Й ОГЛЯДИ
Вивчення одного з переламних періодів
вітчизняної історії – 1917–1920 рр. – відбу-
вається нерівномірно. Спочатку в новітні
часи (з рубежу 1980–1990-х рр.) переважна
частина досліджень присвячувалася пе-
ріоду Центральної Ради. Потім поступово
акценти зацікавлень змістилися в бік ана-
лізу розвитку України під керівництвом
Директорії. І, нарешті, у працях істориків
значно зріс інтерес до проміжного між іс-
нуванням двох Українських Народних
Республік хронологічного відтинку – семи
з половиною місяцям функціонування геть-
манської Української Держави. Крім узагальнюючих публікацій, покликаних
відтворювати досвід буремних років у цілому1, з’явилося фундаментальне до-
кументальне видання2, ціла низка монографічних проектів3, проведено ряд
1 Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917–1919 рр.: Історико-генетичний
аналіз. – К., 1995; Українська революція і державність (1917–1920 рр.). – К., 1998; Політична іс-
торія України: ХХ століття: у 6 т. – Т.2: Революції в Україні: політико-державні моделі та реалії
(1917–1920). – К., 2003; Нариси історії Української революції 1917–1921 рр.: У 2 кн. – Кн.1. – К.,
2011; Студії з історії Української революції 1917–1921 років.: Зб. наук. праць на пошану докто-
ра історичних наук, професора Руслана Яковича Пирога з нагоди 70-річчя з дня народження
та 40-річчя науково-педагогічної діяльності. – К., 2011; Солдатенко В.Ф. Гражданская война в
Украине: 1917–1920 гг. – Москва, 2012; Українська революція 1917–1921 років: погляд із сього-
дення: Міжнародна наукова конференція 25 квітня 2012 р. – К., 2013; Україна між самовизна-
ченням та окупацією: 1917–1922 роки. – К., 2015.
2 Українська Держава (квітень – грудень 1918 року): Документи і матеріали: У 2 т. – К., 2015.
3 Реєнт О.П. Павло Скоропадський. – К., 2003; Савченко В.А. Павло Скоропадський – остан-
ній гетьман України. – Х., 2008; Пиріг Р.Я. Гетьманат Павла Скоропадського: між Німеччиною
і Росією. – К., 2008; Окупація України 1918 року: Історичний контекст, стан дослідження, еко-
номічні та соціальні наслідки. – Чернівці, 2009; Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу:
Історичні есе-хроніки: У 4 т. – Т.ІІ: Рік 1918. – К., 2009.
Пиріг р.
Діяльність уряДів гетьманату Павла
скороПаДського: Персональний вимір. –
к.: інститут історії україни нан україни,
2016. – 518 с.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
202 Рец, ензії й огляди
конференцій, безпосередньо присвячених феномену гетьманату, його очільни-
кові4. У результаті багато аспектів досвіду даного періоду відтворюються до-
волі предметно та рельєфно, оцінюються об’єктивно й усебічно.
У контексті означеної тенденції природною стала поява нової моногра-
фії одного з найбільш плідних, ґрунтовних дослідників гетьманату 1918 р.
Р.Пирога. Книгу присвячено історії врядування в Українській Державі.
Звертає на себе увагу особливий ракурс авторського підходу до реконструк-
ції досвіду й оцінки діяльності глави держави, керівництва виконавчої влади.
Це не стільки абстрактно-відсторонений, зверхній, із відстані багатьох деся-
тиліть погляд на події, а спроба пояснити вибір політики, рішень, кроків че-
рез індивідуальну мотивацію поведінки й проникнення у сутність тогочасних
обставин. І якщо Р.Пиріг часом не робить наголосу на значному обмеженні
суверенітету України, по суті повній залежності керівництва держави від оку-
паційної адміністрації, наведені факти, документи переконливо промовляють
самі за себе, а розлогі моралізування видаються необов’язковими.
Найбільш наочний приклад – описання того, як у кабінеті начальника
штабу оберкомандо ґенерала В.Ґренера за участі німецького посла А.Мумма,
інших дипломатичних представників Німеччини й Австро-Угорщини, із ци-
нічним нехтуванням дипломатичного етикету відбувалося обговорення кан-
дидатур на посади міністрів, рішуче відхилялися як «неблагонадійні» деякі
з тих, кого запропонувала українська сторона, тут же замінялися на апріорі
лояльних щодо окупантів, а попередньо прийняті умови «співпраці» тут же до-
повнювалися новими, більш жорсткими (с.65–69). Де вже тут шукати якомога
м’якші, еластичніші оцінки формі правління гетьманату, його статусу, як це
намагається робити значна частина сучасних вітчизняних істориків?!
«Контроль» за можливими змінами в управлінській еліті, її прероґативах
із боку австро-німецької адміністрації залишався доволі жорстким і надалі
(с.89–91, 98–100, 116–117, 123, 163, 240 та ін.). Більше того, вимоги союзників
щодо тих чи інших рішень, кроків уряду, заходів міністрів виконувалися прак-
тично як накази, що не підлягали обговоренню (див., напр., с.137–138).
У монографії коротко прослідковано «генеалогію» трьох складів урядів, на
документальній основі відтворено всі персональні зміни, що відбулися впро-
довж періоду гетьманату, зроблено спробу розібратися в їх мотивації, зумовле-
ності призначень і звільнень відповідно до корекції статусу органу виконавчої
влади, трансформації завдань, урахування інших об’єктивних і суб’єктивних
чинників.
Особливу цінність монографії надають уперше запропоновані читачеві
42 повноцінних нариси про всіх без винятку тридцяти трьох головних дійових
осіб уряду – 4 прем’єр-міністрів і 38 міністрів (п’ятеро з них устигли почергово
обійняти по дві вищих посади). При цьому демонструється дуже високий сту-
пінь наукової новизни.
4 Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії: Всеукраїнська наукова
конференція 19–20 травня 2008 р. – К., 2008; Павло Скоропадський – останній гетьман України
(до 140-річчя від дня народження) // Національна та історична пам’ять: Зб. наук. праць. – Вип.7. –
К., 2013 та ін.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
Рец, ензії й огляди 203
Так, не просто згадано, як це побутувало раніше, про першого голову (ота-
мана) Ради Міністрів М.Сахна-Устимовича, чиї повноваження обмежилися
всього однією добою. Про особистість із непростою долею й трагічним кінцем
запропоновано цікавий, повномасштабний історичний сюжет (с.63–72), що, зо-
крема, проливає світло на причини невдачі діяча у сформуванні першого геть-
манського уряду.
Сповненими цікавих, невідомих раніше біографічних подробиць і важли-
вих деталей діяльності на посадах керівників Ради Міністрів стали нариси
про М.Василенка, Ф.Лизогуба, С.Гербеля. При цьому особливу увагу привер-
тає сюжет про останнього голову уряду, який нечасто потрапляє в поле зору
дослідників.
Р.Пиріг прагне уникнути однобічності в підходах до характеристики
суб’єктів вивчення, ґарантом чого стало максимально можливе залучення до
реконструкції образів комплексу найрізноманітніших джерел – від розлогих
мемуарних свідчень (с.191–192) до даних електронних ресурсів (с.217, 292),
часом зовсім неочікуваних, однак інформативно корисних і цікавих (с.106).
Тому намальовані у книзі образи видаються реалістичними, переконливими,
які, відповідно до багатоманітності й суперечливості самого життя, органічно
ввібрали у себе як яскраві позитиви, так й іманентні неґативи. І, за великим
рахунком, усе це сприяє значно кращому, предметнішому з’ясуванню сутності
непростого історичного моменту, відчуттю атмосфери, в якій розвивалася ді-
яльність урядових структур.
Не випадають із поля зору автора й своєрідності, не до кінця вивірені
елементи поведінки, що отримували не завжди бажаний резонанс і наслідки
(див., напр., с.89, 287–288 та ін.). Доречними видаються й апеляції до психоло-
гічних моментів, зокрема притаманної багатьом чиновникам найвищої урядо-
вої категорії роздвоєної (чи подвійної) українсько-російської лояльності (с.11,
30–31, 95, 485 та ін.).
Безперечна цінність рецензованого видання полягає у вичерпній персо-
ніфікованості діяльності Ради Міністрів Української Держави, звісно, на зрізі
«перших» осіб – міністрів, хоча, за необхідності, ідеться і про їхніх заступників,
і дещо нижчих чинів, а також відхилених із різних причин кандидатів на ви-
сокі урядові посади.
Доволі повне, предметне уявлення формується як щодо яскравих, талано-
витих, енергійних постатей (І.Кістяківський, с.119–134; М.Чубинський, с.145–
155; А.Ржепецький, с.178–198; М.Василенко, с.324–338; В.Науменко, с.347–
352; Д.Дорошенко, с.424–444 та ін.), так і тих, чиї політичні, ділові, моральні
риси виявилися невідповідними для виконання особливо важливих держав-
них функцій, тим більше, що працювати довелося в дуже непростих, почасти
екстремальних умовах (Г.Глінка, с.287–288; Ю.Ваґнер, с.385–396), а можливо,
потенціал декого з них просто не встиг «розкритися» у ході дуже швидкоплин-
них подій (Б.Ґернґросс, с.313–314; А.Покровський, с.317–320).
Буквально «по крихтах» автор зібрав інформацію (спеціальних публікацій
узагалі немає) про міністра торгівлі й промисловості у жовтні – грудні 1918 р.
С.Мерінґа (с.215–217) і виконувача обов’язків міністра шляхів сполучень у
Український історичний журнал. – 2016. – №3
204 Рец, ензії й огляди
листопаді – грудні Е.Ландсберґа (с.233–236). Переважно на архівних, тобто
вперше введених у науковий обіг матеріалах виконано нариси про військово-
го міністра в листопаді – грудні Б.Шуцького (с.307–312) і державного контро-
лера у жовтні – грудні С.Петрова (с.459–461). Те саме можна констатувати й
щодо розкриття діяльності на посаді державного секретаря у травні – липні
І.Кістяківського і в липні – грудні – С.Завадського (с.469–482).
Читач одержує доволі багату, широку, достовірну інформацію про всіх
урядовців за різними параметрами: соціальне походження, національна на-
лежність, освіта, досвід професійної діяльності, партійність, визначальні риси
характеру тощо. Дається авторська оцінка внутрішнім стосункам у вищому ор-
гані виконавської влади, показується, як усі згадані та й інші чинники впли-
вали на вироблення курсу, реалізації внутрішньої і зовнішньої політики.
Цікаве дослідження завершується лаконічними, однак дуже вагомими,
добре продуманими, логічними висновками (с.483–490), що спонукають до но-
вих розмірковувань з приводу історичних оцінок, порівняльних паралелей,
долі гетьманату та України. Думається, що одна з істотних «підказок» фахів-
цям, котрі зосереджують зусилля на вивченні революційної доби, – підготу-
вати схожі видання про діяльність урядів УНР у періоди Центральної Ради
й Директорії. Тоді порівняльний ефект, безперечно, буде значно наочнішим,
переконливішим.
Звичайно, як і кожна по-справжньому цікава і цінна праця, монографія
Р.Пирога викликає бажання у чомусь наслідувати автора, а у чомусь – висло-
вити власні міркування, що можуть не завжди збігатися з певними елемен-
тами рецензованої книги. Мабуть, не в усьому можна погодитися з тверджен-
ням Р.Пирога про те, що період правління П.Скоропадського є другим етапом
«Української революції, репрезентованого гетьманським проектом 1918 р.»
(с.15). Звісно, штучно не вилучиш із революційної доби 1917–1920 рр. хроноло-
гічний відтинок із 29 квітня до 14 грудня 1918 р., однак за своєю сутністю про-
цеси, що в той час наповнювали життя України, мали зовсім інше спрямуван-
ня – реанімацію дореволюційних порядків, ліквідацію соціальних зрушень,
революційних надбань, тобто, з погляду домінантних тенденцій періоду, були
радше очевидною контрреволюцією. Автор це добре знає, констатує наміри
П.Скоропадського здійснити ліберально-консервативні реформи (с.485), однак
прямо не співвідносить ці оцінки зі змістом, який зазвичай вкладається в по-
няття «революція».
Тривалий час досліджуючи історію Української Держави 1918 р., досвід
урядування в ній, достеменно знаючи доробок попередників, Р.Пиріг умістив
у монографії кваліфікований історіографічний сюжет (с.15–34). Із ретельно
продуманими, зваженими, водночас – критичними оцінками наукових набут-
ків загалом важко не погодитися. Хіба що виникає почуття жалю щодо сві-
домого абстрагування автора від предметного розгляду праць В.Винниченка,
П.Христюка, І.Мазепи, суб’єктивний компонент оцінок яких, видається, дещо
перебільшено. Проблематичність здійсненого підходу додатково «проглядає»
через безумовну довіру до творчого спадку Д.Дорошенка, до якого, за автор-
ською логікою, слід було б застосувати застереження, однак уже з іншого,
Український історичний журнал. – 2016. – №3
Рец, ензії й огляди 205
протилежного боку, а саме врахування того, що відомий діяч та історик був
відвертим адептом П.Скоропадського. Думається, що симетричність історіо-
графічного критерію в даному випадку була б більш виправданою.
Добре розуміючи, що не на всі історіографічні факти можна було відре-
агувати в межах одного сюжету монографії, враховуючи навіть, що в інших
публікаціях, зокрема статтях, Р.Пиріг частково висловлював своє ставлення
до відмінних позицій та оцінок фахівців, таких, як, приміром, Ю.Павленко,
Ю.Храмов, В.Капелюшний, О.Тимощук, в автора рецензованої книги було до-
статньо приводів та підстав і в новітньому творі доводити правоту й перева-
гу своїх поглядів щодо принципових питань сутності гетьманського режиму,
форми урядування5. У цьому ж блоці органічнішим за розділ, присвячений
історичним джерелам, виглядало б місце для розгляду «такого своєрідного ін-
формаційного комплексу, як енциклопедії, довідники, хроніки» (с.42–44).
Серед основних дослідницьких завдань у книзі названо показ впливу
лише німецьких військових і дипломатів на діяльність уряду (с.11), тоді як на
практиці впливи австро-угорських дипломатів, зокрема посла Й.Форґача на
розв’язання урядом, та й країною у цілому принципово важливих проблем, ре-
алізації договорів, підписаних у Бресті-Литовському, виявилися доволі знач-
ними, що підтверджується самим змістом монографії.
Автор, схоже, на окремих сторінках дещо по-різному оцінює реформування
П.Скоропадським уряду 25 жовтня 1918 р. В одних випадках воно видається за
значне посилення національно-демократичного крила кабінету (с.10); ідеться
навіть про те, що з приходом до нього соціалістів-федералістів було досягнуто
приблизного паритету проросійської та проукраїнської груп (с.11). Натомість
в інших випадках говориться, що прихід «лише чотирьох» членів УПСФ до
Ради Міністрів принципово не змінив загальної ситуації, оскільки «навіть вся
українська група була в меншості (с.31), складаючи, за Д.Дорошенком, понад
третину складу кабінету» (с.57). Та й наказ гетьмана, слід зауважити, згідно з
документом, вийшов не 25, а 24 жовтня 1918 р.6
Зазначене має, звичайно, більше відбиток суб’єктивних ремінісценцій, і
жодною мірою не може вплинути на загальний високий науково-теоретичний
рівень рецензованої праці. Історична наука одержала нове, істотне прирощен-
ня реалістичного знання, яке з необхідністю має бути врахованим при форму-
ванні сучасної ретроспективної концепції розвитку, цивілізаційного поступу
нашого народу.
В.Ф.Солдатенко (Київ)
5 Крім книги Ю.Павленка та Ю.Храмова (див. прим.1) також див.: Тимощук О.В. Охоронний
апарат Української Держави (квітень – грудень 1919 р.). – Х., 2000; Капелюшний В.П. Здобута
і втрачена незалежність: історіографічний нарис української державності доби національно-
визвольних змагань (1917–1921 рр.). – К., 2003.
6 Українська Держава (квітень – грудень 1918 року): Документи і матеріали. – С.60–61.
|