Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради

У статті досліджуються проблеми становлення національних органів влади в Україні в період Центральної Ради. The formation of national authorities in the time of Central Rada. The article is devoted to researches of the problems of making national bodies of power in Ukraine in the period of Central R...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Мельник, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13006
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради / О. Мельник // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 66-82. — Бібліогр.: 34 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859982290178801664
author	Мельник, О.
author_facet	Мельник, О.
citation_txt	Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради / О. Мельник // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 66-82. — Бібліогр.: 34 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	У статті досліджуються проблеми становлення національних органів влади в Україні в період Центральної Ради. The formation of national authorities in the time of Central Rada. The article is devoted to researches of the problems of making national bodies of power in Ukraine in the period of Central Rada under conditions of social-political and economic crisis.
first_indexed	2025-12-07T16:26:40Z
format	Article
fulltext	16 Державний архів Харківської області (далі — ДАХО). — Ф.18. — Оп. 21. — Спр. 231. — Арк. 53. 16 Там само. — Ф.18. — Оп. 21. — Спр. 237. — Арк. 290. 19 Там само. — Спр. 231. — Арк. 52–52 зв. 20 Там само. — Спр. 251. — Арк. 1. 21 Цовян Д.Г. Деятельность государственных органов и общественных организаций по оказанию помощи беженцам в годы первой мировой войны. 1914–1917 гг. — С. 160–161. 22 ДАХО. — Ф.18. — Оп. 21. — Спр. 119. — Арк. 5 а — 7. 23 Бюллетень Комитета Юго�Западного фронта. — 1917. — 6 мая. — С. 2. 24 Курцев А.Н. Біженство // Россия и Первая мировая война. Материалы Международного научного коллоквиума. — СПб., 1999. — С. 139. 25 Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної ради. Біог� рафічний довідник. — С. 147. 26 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф. 799. — Оп. 1. — Спр. 27. — Арк. 33. 27 Там само. — Ф. 1115. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 20. Олександр Мельник СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ЗА ДОБИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ У статті досліджуються проблеми становлення національних органів влади в Україні в період Центральної Ради. Oleksandr Mel’nyk. The formation of national authorities in the time of Central Rada. The article is devoted to researches of the problems of making national bodies of power in Ukraine in the period of Central Rada under conditions of social/political and economic crisis. Першим практичним кроком Центральної Ради на шляху роз� будови української державності стало скликання Національного конгресу. Підготовка до Національного конгресу тривала впродовж останніх тижнів березня 1917 р. й проводилася Центральною Ра� дою, яка відігравала роль організаційної комісії. Український на� ціональний конгрес скликався виходячи із загальнополітичного стану України, по�перше, на підставі принципу ієрархічного пред� ставництва політичних партій, по�друге, на засадах територіаль� но�станового представництва. Скликався Український національний конгрес на суто націо� нальних засадах, і представники національних меншин не мали 66 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 можливості взяти в ньому участь1. Такий недемократичний під� хід до виборів у представницький орган влади зумовив негативне ставлення національних меншин України до ідеї її автономії. Працював Конгрес з 6 по 8 квітня 1917 р., взяло участь у його ро� боті близько 900 делегатів. На підставі доповідей: Д. Дорошенка — «Державне право й федеративні домагання в Україні»; О. Шульгі� на — «Федералізм і перебудова Росії на федеративних основах»; X. Матушевського — «Права національних меншостей та їх га� рантії»; М. Ткаченка — «Автономія України у федеративній рес� публіці» були ухвалені постанови: про необхідність впровадження національно�територіальної автономії України; про федеративний устрій Російської демократичної республіки; про забезпечення прав національних меншин, які живуть в Україні. Визнаючи за Всеросійськими установчими зборами право на розв’язання дер� жавних питань Росії, автономії та федерації, делегати конгресу визнали можливим створити крайовий орган влади із представ� ників українських територій, національностей, що проживають у межах України. Ініціативу мала взяти на себе Центральна Рада. М.Грушевський запропонував таку схему організації Цент� ральної Ради: від губерній Київської, Волинської, Полтавської, Катеринославської, Харківської, Херсонської — по 4 особи; від Чернігівської, Таврійської, Кубані й Холмщини — по 3; від Хар� кова, Одеси, Катеринослава, Петрограда, Москви — по 2; від УРДП — 5, від УСДРП — 4, від УПСР — 3, від самостійників — 1, яка й була схвалена Конгресом. Така схема організації Централь� ної Ради забезпечувала перевагу поміркованим елементам. Таєм� ним голосуванням головою Центральної Ради було обрано М.Гру� шевського й відкритим — його заступників — В. Винниченка (УСДРП) та С. Єфремова (УРДП). Завершення Конгресу означало, що національно�культурний й організаційний період Центральної Ради закінчився й розпочав� ся період політичної боротьби за перетворення її в дійсну крайо� ву владу. Характерною рисою цього часу була активна співпраця українських партій, оскільки справа ще не дійшла до реального управління Україною і розподілу владних повноважень. Але визна� чився й недолік у правовому статусі Центральної Ради: оскільки не було проведено загальних виборів до Національного конгресу, це дало підстави противникам відродження української держав� ності говорити про нелегітимність існування самої Центральної Ради. 67 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України По мірі ускладнення політичної ситуації в Росії і посилення конфронтації між Тимчасовим урядом і українськими політични� ми силами весною 1917 р. процес оформлення автономістських уявлень щодо майбутнього устрою України набував конкретних форм. 10 червня 1917 р. було урочисто оголошено на Софійській площі текст І Універсалу. З поправками було прийнято проект В. Винни� ченка (УСДРП). Основна ідея Універсалу — автономія України в межах Російської федеративної демократичної республіки. Вища влада повинна належати Всенародним українським зборам, які скликаються на основі загального, рівного, прямого й таємного го� лосування. Всі закони, якими має регулюватися життя України, мають право ухвалювати лише Українські збори. Більшість насе� лення сприйняла Універсал, як належне, очікуючи, що після цьо� го будуть розв’язані основні проблеми того часу. Селяни сподіва� лися нарешті отримати землю, робітники — поліпшення умов свого життя і впровадження 8�годинного робочого дня, солдати — припинення війни, буржуазія — ліквідації конкуренції з боку російських та іноземних підприємців. Проте Універсал був ско� ріше декларацією намірів, ніж реальною програмою дій. Прийняття Універсалу викликало невдоволення як з боку ро� сійського уряду, так і загальноросійських соціалістичних партій. «Кивская мысль» залякувала своїх читачів: «Неважко собі уяви� ти, які вбивчі наслідки це буде мати для російської революції: на величезній території російської держави одна частина населення визнає один уряд, друга — інший, а третя не буде визнавати жод� ного»2. Г. Плеханов звинуватив Тимчасовий уряд у неуважному ставленні до українського питання, що привело до прийняття Універсалу, реалізація положень якого «...загрожує страшними бідами російській державі»3. Проте в Україні процес державотворення вже набував чинності. 15 червня створено перший уряд України — Генеральний секрета� ріат, який переважно складався з українських соціал�демократів, які взяли на себе певною мірою відповідальність за його дії. Як зга� дував пізніше В. Винниченко: «Участь провідних діячів УСДРП в уряді згодом стала однією з причин поразки партії в усіх вибор� чих кампаніях, бо кращі партійні сили займалися не партійною, а державотворчою діяльністю» 4. 20 червня було створено Комісію для підготовки «Статуту авто� номної України». До складу Комісії ввійшли представники УПСР, 68 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 УСДРП, УПСФ. 26 червня прийнято було першу Декларацію Ге� нерального секретаріату, в якій визначалася формула «переходу» до автономії шляхом скликання Українських установчих зборів. Тимчасовий уряд мав або легалізувати діяльність українських органів влади, або заборонити її, застосувавши силу, що було за умов того часу неможливим. 28 червня Центральна Рада провела «самоорганізацію». Від� нині до її складу входило вже 568 осіб. 212 з них репрезентували Всеукраїнську раду селянських депутатів, 132 — Всеукраїнську раду військових депутатів, 100 — Всеукраїнську раду робітничих депутатів, 27 — Український генеральний військовий комітет, 52 — губернії, 6 — українські колонії, 1 — духовенство, по 5 осіб — спілки вчителів, студентів, кооператорів. За висловом голови УЦР, українці зрозуміли, що діяльність як Ради, так і її виконавчого органу — Генерального секрета� ріату — «може розвиватися тільки під умовою, коли Центральна Рада перестане бути виключно національним органом, а з тим і її ге� неральний секретаріат стане авторитетною владою не тільки для тих, що добровільно його признаватимуть як свою національну владу, а обов’язково для всієї людності»5. Тому з 30 липня до її складу ввійшли представники національних меншин. Зміни, що сталися в складі Ради, зумовили її політичний курс, поставили на порядок денний якнайшвидше вироблення консен� сусу щодо першочергових та перспективних планів, спрямованих на досягнення політичного суверенітету в складі демократичної російської держави. Це завдання і було покладене на спеціальну комісію. Тимчасовий уряд вдався до тактики затягування з розв’язан� ням українського питання шляхом переговорів з Центральною Радою. Підсумком їх стали відповідна угода (30 червня 1917 р.) і проголошення ІІ Універсалу (3 липня 1917 р.), в якому Цент� ральна Рада фактично відмовлялася від реалізації автономії Ук� раїни до скликання Всеросійських установчих зборів. Зосталися нерозв’язаними питання про кордони України і компетенцію Ге� нерального секретаріату та інші, що стало кроком назад у держа� вотворчій діяльності Центральної Ради й тих українських пар� тій, які входили до її складу. Проте навіть ці, дуже обмежені за своїм змістом, документи ста� ли однією з причин урядової кризи, яка була використана лівора� дикальними елементами (РСДРП(б)), з одного боку, і «правими», 69 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України з другого, для тиску на уряд. 4 липня більшовики зробили спробу захопити владу в Петрограді. Викликані з фронту частини допо� могли уряду встояти. Очолив його О. Керенський, якому вдалося після тривалих зусиль домовитися з кадетами і утворити коалі� ційний уряд. Кадети, повернувшись до складу уряду, відчували себе господарями становища, що відразу відбилося на відносинах з Україною. Постановою Тимчасового уряду від 14 червня 1917 р. визначено, що вибори до Всеросійських установчих зборів повинні відбутися 17 вересня, а скликані 30 вересня 6. У липні 1917 р. делегація Центральної Ради, що прибула до Петрограда для затвердження «Основ тимчасового управління на Україні», своєї мети не досягла7. 5 серпня 1917 р. петроградський уряд опублікував повідомлення про відхилення пропозиції Украї� ни. Натомість 6 серпня було затверджено «Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні», якою повноваження українського уряду поширювалися лише на територію 5 губерній. Відступаючи від досягнутих домовленостей, уряд оголошував Генеральний Секретаріат своїм органом. Цент� ральна Рада перетворювалася на дорадчу структуру при Генераль� ному секретаріаті, зі сфери компетенції якого вилучалися війсь� кові й продовольчі справи, пошта, телеграф, суд. 9 серпня своє ставлення до рішення уряду О. Керенського ви� словила 6 сесія Центральної Ради. Більшістю голосів «Інструк� ція» була схвалена. За її прийняття проголосувало 247 членів Ра� ди, проти — 36, утрималось — 70 (укр. с.�р.). На вимогу фракції УПСР питання про Українські установчі збори було внесено до порядку денного цієї сесії Центральної Ради як один з засобів ви� ходу з політичної кризи. Після обговорення доповідей була ухвале� на резолюція, запропонована фракцією УПСР: «Центральна Рада вважає необхідним скликати якнайшвидше Установчі збори етно� графічної України»8. Було вирішено скласти комісію, яка б без� посередньо зайнялася справою виборів. Цими рішеннями Цент� ральна Рада фактично відмовлялася від виконання «Інструкції» Тимчасового уряду. Практична діяльність Центральної Ради та Генерального Сек� ретаріату була значною мірою паралізована тим, що згідно з умо� вами угоди органи влади в Україні зобов’язалися утримуватися від рішення нагальних питань соціально�економічного устрою аж до Установчих зборів. Але саме ці питання, а не питання про суб’єк� ти влади поступово стали головними для тридцятимільйонного 70 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 народу України. Праві екстремісти намагалися спровокувати відкрите невдоволення революцією серед найширших верств на� селення, щоб установити режим відкритої військової диктатури. Неспроможність, а певною мірою і небажання центрального уряду стабілізувати економічне становище, радикально розв’язати робітничу й аграрну проблеми, врегулювати міжнаціональні сто� сунки, укласти мир призвели до того, що ситуація в країні, в то� му числі в Україні, стала виходити з�під контролю як централь� ної, так і крайової влади. Восени 1917 року в Петрограді після придушення заколоту ге� нерала Л. Корнілова виникла можливість створення уряду з пред� ставників соціалістичних партій. Г. Плеханов звернувся до уряду з закликом: «Розширюйте соціальну основу своєї політичної вла� ди; залучайте до свого середовища справжніх представників тор� гово�промислового класу. Цим переможете!»9 . Питання про владу повинна була розв’язати Демократична на� рада. Дуже заплутана система запрошень, а не виборів, забезпе� чувала перевагу силам, які відстоювали буржуазно�демократичний шлях розвитку Росії. З 1582 делегатів Наради 704 належали до загальноросійських партій есерів і меншовиків, 141 були пред� ставниками національних партій і груп, у тому числі: 23 — ук� раїнські есери, 13 — українські соціал�демократи. Більшовики мали 136 мандатів, з�поміж яких 10 від України10. На думку есерівсько�меншовицької більшості Наради, вона ма� ла дати відповіді на такі питання: яким повинен бути склад уря� ду — коаліційним чи соціалістичним; повноваження наради — самостійно створити органи влади, чи тільки брати участь у цьому процесі; відповідальність влади чи тільки брати участь у цьому процесі; відповідальність влади перед органом, створеним Нара� дою, або її незалежність. Від більшовиків виступав Л. Троцький, який у питанні про владу зайняв досить жорстку позицію. «Надія на те, що в епоху високорозвиненого капіталу, коли класові при� страсті напружені до краю й коли російський пролетаріат, незва� жаючи на свою молодість, є класом вищої концентрації революцій� ної енергії, чекати відродження буржуазної демократії означає створювати величезну утопію, яка могла виникнути коли�небудь»11. Питання про владу Демократична нарада не розв’язала, але зі свого складу вона виділила Демократичну раду (передпарламент), якій передавалися функції Наради. Виходячи з того, що прихиль� ники виключно буржуазного шляху розвитку Росії на виборах до 71 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Установчих зборів, напевно, отримали б меншість мандатів, «пра� ві» намагалися надати передпарламенту права й повноваження Ус� тановчих зборів. На їх думку, перед цим органом до скликання Установчих зборів повинен відповідати Тимчасовий уряд. Але створений 25 вересня коаліційний уряд 2 жовтня затвердив поло� ження про Тимчасову раду Російської республіки, значно обме� живши її повноваження. За цим положенням передпарламент мав обговорювати тільки ті питання й законопроекти, за якими Тимча� совий уряд визнає за необхідне мати висновки Тимчасової ради12. Тим часом, 25 вересня переобрано Виконком Петроградської ради, на чолі якого стає Л. Троцький. На 20 жовтня призначаєть� ся відкриття II Всеросійського з’їзду рад, яке згодом переносить� ся на 25 жовтня. При Виконкомі Петроградської ради створено Військово�революційний комітет. Ситуація в Петрограді ставала дедалі напруженішою. Саме в ці дні Ю. Мартов сказав: «Я не знаю інших засобів творення влади, крім двох: або жест громадянина, який кидає бюлетень до виборчої скриньки, або жест громадянина, який заряджає рушницю»13. Передпарламент за умови згоди між тими, хто входив до його складу, мав шанс запобігти розв’язуван� ню громадянської війни. Але партії поставили партійні інтереси вище загальнолюдських, і тому несли повну відповідальність за наступні події в Росії. Нездатність владних структур Петрограда і Києва розв’язати основні питання революції, погіршення умов життя, активізація правих сил — дестабілізувало політичну ситуацію в країні. Акти� візувався робітничий і селянський рух. Небезпечним для укра� їнської влади було те, що робітництво все більше підпадало під вплив більшовиків. Вибори восени 1917 року до рад робітничих депутатів і до фабрично�заводських комітетів дозволили більшо� викам перехопити у есерів і меншовиків керівництво цими орга� нізаціями. Набув поширення рух за встановлення робітничого контролю над виробництвом. Проте активність у цьому напрямі часто мала своїми наслідками дезорганізацію виробництва й по� силення економічної кризи. Селянський рух за землю з лютого до жовтня 1917 р. пройшов декілька етапів у своєму розвиткові: 1) мирний характер боротьби (березень–травень) — дезорганізація поміщицького господарства; 2) страйки сільськогосподарського пролетаріату під час сезонних робіт (червень–серпень); 3) селянські повстання (вересень–жов� тень) з розоренням маєтків14. За згадкою голови земельної управи 72 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 М. Мандрики «Селяни вже не хотіли очікувати щось від влади і приступили самі до ліквідації панських маєтків. Але ліквідація відбувалась хаотично. В багатьох випадках нищили будови, ви� рубували сади, навіть калічили худобу. Найбільше постраждали цукрові заводи, майно яких грабувалося й розтягувалося»15. При� чинами цього М. Мандрика вважав відсутність твердої влади, яка могла б припинити анархію; нестачу грошей, щоб оплачувати будь� яку працю; брак людей, здатних організувати управління. Щоб подолати анархію, треба було вжити рішучих заходів, що відповідали тогочасній політичній ситуації. Проте цих заходів не могли вжити за своєю ліберально�демократичною природою ані Центральна Рада, ані місцеві органи влади. Однією зі спроб припинити анархію на селі були вибори до по� вітових і волосних рад, які могли б взяти на себе врегулювання стосунків між різними верствами населення на місцях і запобіг� ти поширенню насилля. Вибори до повітових і волосних рад показали, що вплив на село більшості партій, які діяли в Україні, незначний. Селяни стави� лися більш�менш прихильно до агітаторів від тих партій та орга� нізацій, які обіцяли землю. Більша частина селянства все ж таки підтримала УПСР, сподіваючись на розв’язання аграрного питан� ня законним шляхом, через автономію України. Тим більше, що агітатори від УПСР, обіцяючи землю, натякали на можливість її розподілу за національною ознакою. Але високий рівень абсентеїз� му свідчив, що навіть такі обіцянки мало впливали на підвищен� ня рівня політичної і національної свідомості селянства. УСДРП і УПСФ виборам до повітових рад приділяли мало уваги, орієнту� ючись на міські верстви населення. 23 вересня 1917 р. постановою Тимчасового уряду було затвер� джено останній IV розділ закону про вибори до Всеросійських уста� новчих зборів16 . Цей виборчий закон, за стандартами тогочасного державного права, був найдемократичнішим у світі. Коло виборців було ширшим, ніж у будь�якій іншій державі, оскільки передбача� лись: участь жінок, низький віковий ценз, надання виборчих прав військовим, відмова від майнового цензу, цензів осілості, освіченос� ті тощо17. Цей закон мав великий вплив на розвиток державного права в інших країнах . Після прийняття закону справа Всеросійсь� ких установчих зборів вступила у вирішальну фазу свого розвитку. Політичні партії посилили свою агітаційну діяльність у боротьбі за голоси виборців. 73 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Паралельно з підготовкою до виборів у Всеросійські установчі збори йшла робота українських партій зі скликання Українських установчих зборів. 10 жовтня 1917 р. на засіданні Малої Ради пи� тання про Українські збори знову було поставлено на порядок ден� ний. Мала Рада ухвалила компромісну постанову, яка визнавала необхідність скликання Українських установчих зборів і у той же час визнавала повноваження Всеросійських установчих зборів, на яких «воля України буде погоджена з волею всіх народів, які населяють Росію»18 . Це рішення ще більше загострило стосунки між українськими партіями і загальноросійськими у Малій і Центральній Радах. Якщо зважити на те, що російські партії і Бунд мали значний вплив у містах, особливо промислових, то стає зрозумілим, що вибори до Українських зборів мали стати ареною запеклої політичної бо� ротьби, наслідком якої залежно від результатів виборів могло бу� ти як проголошення незалежності України, так і відновлення унітарної Російської держави. 20 жовтня 1917 р. розпочав свою роботу III Всеукраїнський військовий з’їзд. Настрої делегатів, їх промови свідчили про те, як далеко зайшов конфлікт між Тимчасовим урядом і Українсь� кою Центральною Радою. Вимоги негайного скликання Українсь� ких установчих зборів і створення Української Народної Респуб� ліки стояли на порядку денному. Протистояння посилилося настільки, що «Народна воля» зму� шена була визнати: «Наближається час рішучої боротьби між мос� ковською буржуазією в особі Тимчасового уряду й революційною демократією України в особі Центральної Ради й Генерального Секретаріату»19. Таким чином, на III Військовому з’їзді Україна готувалася до вирішальної сутички з Тимчасовим урядом. Важко сказати, як би вдалося розв’язати цей конфлікт, коли б не події в Петрограді. 25 жовтня 1917 р. шляхом збройного повстання у Петрограді до влади прийшли більшовики. Російська революція вступила у но� ву фазу свого розвитку — соціалістичну. Надати легітимного харак� теру новій владі повинен був II Всеросійський з’їзд рад. Селянство, яке становило більше 70% населення Росії, було представлено 20 радами з 402, тобто приблизно 5%. За партійною належністю більшість делегатів були більшовиками (338 з 653) 20, що й визначи� ло рішення з’їзду. Але слід звернути увагу й на те, що 22% рад, репрезентованих на з’їзді, виступали за передачу влади демок� ратії, хоч ця позиція була засуджена присутніми. 74 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 З’їзд відозвою, написаною В.Леніним, віддав усю повноту влади радам, які зосереджували як законодавчі, так і виконавчі функції. В постанові з’їзду про створення Ради Народних Комісарів (РНК) йшлося про те, що вона є тимчасовою владою до скликання Уста� новчих зборів. Але це було лише тактичним маневром більшови� ків. Як згадував Л.Троцький, питання про Установчі збори було поставлено В. Леніним у перші ж дні, якщо не години після пере� вороту. В. Ленін запропонував: 1) відкласти вибори; 2) пошири� ти виборче право на 18�річних; 3) оновити списки більшовиків; 4) поставити «корніловців» поза законом21. Але більшість присутніх В.Леніна не підтримала, бо вважала, що відкладання виборів буде сприйнято населенням як ліквідація Установчих зборів, тим біль� ше, що свого часу РСДРП(б) піддавала критиці Тимчасовий уряд за зволікання з виборами. Щоб виправити становище, В. Ленін дав розпорядження про відкликання з фронту до Петрограда одно� го з латиських полків, найбільш робітничого за своїм складом. «Мужик може хитнутись у випадку чого, — говорив він, — тут потрібна пролетарська рішучість»22. Давши згоду на скликання Установчих зборів, В. Ленін зробив усе, що від нього залежало, щоб уникнути випадковостей, неприємних для більшовиків. 25 жовтня 1917 р. після одержання звісток про події у Пет� рограді відбулося закрите засідання Комітету Центральної Ради за участю представників революційних організацій Києва. Було утверджено постанову такого змісту: «Центральна Рада, взявши до уваги, що в Петрограді йде кривава боротьба за владу, що Росія опинилась зараз без жодного уряду й стоїть на порозі цілковитої анархії, на засіданні 25 жовтня утворила Крайовий Комітет по охо� роні революції й передала йому всю повноту влади на всій території України. Комітет є найвищою владою й відповідає тільки перед Центральною Радою. Вся цивільна, військова й тилова влади, а також всі організації революційної демократії повинні безумов� но виконувати всі його розпорядження і постанови»23. Таким чином, поряд з Генеральним секретаріатом було створе� но новий революційний уряд, до складу якого ввійшли представни� ки найвпливовіших організацій і партій революційного напря� му. Такий склад, на думку його засновників, мав бути запорукою збереження громадянського миру в Україні. 26 жовтня комітет оголосив відозву до населення України, у якій повідомив, що влада комітету поширюється на всю територію України (Київську, Кате� ринославську, Подільську, Волинську, Полтавську, Чернігівську, 75 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Харківську та Херсонську губернії). З ухваленням цієї постано� ви було відкинуто Інструкцію Тимчасового уряду й вся територія України об’єднувалася під владою Центральної Ради. Проте злаго� да у діяльності комітету тривала дуже недовго. Невирішеним за� лишалося питання про ставлення Центральної Ради до подій у Пет� рограді. 27 жовтня під тиском представників загальноросійських партій есерів, меншовиків і делегатів з’їзду вільного козацтва Малою Радою було прийнято постанову щодо подій у Петрограді, у якій засуджено захоплення влади частиною революційної де� мократії, якою є ради, висловлено протест проти повстання в Пет� рограді й заявлено, що Центральна Рада буде енергійно боротися «...з усякими спробами підтримати бунт в Україні»24. Після прий� няття цієї постанови більшовики вийшли зі складу комітету, став� ши в опозицію до центральної влади. У той же день на об’єднаному пленарному засіданні ради робітничих і солдатських депутатів м. Києва переважною більшістю голосів (489 із 693) була прийнята більшовицька резолюція про підтримку повстання в Петрограді і перехід усієї влади в місті до Військово�Революційного комітету. ВРК звернувся з відозвою до робітників і солдатів Києва, у якій звинуватив Центральну Раду в зраді робітничо�селянської спра� ви і запропонував підтримати більшовиків у їх виступі за переда� чу влади радам25. 3 листопада 1917 р. Генеральний секретаріат видав звернення до громадян України, в якому йшлося, що «всі чутки і розмови про сепаратизм, про відокремлення України від Росії — це тільки контрреволюційна пропаганда або несвідомість. Центральна Ра� да і Генеральний секретаріат твердо та ясно заявили, що Україна повинна залишитися в складі Російської Федеративної Республіки, як рівноправне державне тіло»26. У зверненні було сказано й про необхідність скликання Всеросійських і Українських установчих зборів, але не було жодного слова про головне — чи визнає Цент� ральна Рада РНК як загальноросійський уряд. Це звернення ста� ло основою III Універсалу. Відчуваючи реальну загрозу з боку більшовиків, Центральна Рада вирішила прискорити справу запровадження автономії і ви� борів до Українських установчих зборів. 6 листопада 1917 р. зібра� лася на термінове засідання Мала Рада. Відкриваючи це засідання, М. Грушевський заявив: «Грізний момент переживає Росія і Ук� раїна, коли громадянська війна розповсюджується все далі й далі. Цей момент вимагає від нас найрішучіших заходів, щоб створи� 76 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 ти дужу владу в краї, щоб захистити його від загрози братовбивчої війни, та створити основу для здобутків революції. А найміцні� шим фундаментом для створення повноправної влади є проголо� шення Української республіки»27. Після заяви Голова Централь� ної Ради зачитав III Універсал. У ньому проголошується створення Української Народної Республіки. Передусім зазначимо, що власне події, які відбулися в Росії, саме повалення центрального уряду історично поставило Центральну Раду перед необхідністю взяти державну владу в Ук� раїні в свої руки. Але й за таких умов не йдеться про відокремлен� ня від Російської Республіки, навпаки — стверджується потреба у її збереженні та єдності. Сама Центральна Рада, хоча й проголо� шує себе вищим органом державної влади в Україні, вважає себе все ж таки тимчасовим органом — до скликання Установчих зборів України (не Всеросійських — і це вже, безперечно, факт осмис� лення власної державності). Отже, державність України на той момент виникла не як безпосередній наслідок широкого національ� ного руху, а як природна реакція на розпад центральної влади Російської імперії, як засіб запобігти громадянській війні та роз� русі. Тобто не внутрішні причини зініціювали державне оформлен� ня України 1917 року, а насамперед зовнішні обставини. Отут і суть, і драматизм цього історичного моменту, що багато в чому визначило подальший перебіг подій і їхнє трагічне завершення. III Універсал Центральної Ради став насправді першим самос� тійним державно�правовим документом України у новітній істо� рії. Для нього характерна конституційна спрямованість, і саме як такий він становить інтерес. 11 листопада Мала Рада розглянула проект закону про вибори до Українських установчих зборів, в основу якого було покладе� но Закон про вибори до Всеросійських установчих зборів. Право обирати і бути обраними отримали громадяни, які проживали на території України й досягли 20 років на день складання списків виборців, без різниці статі, громадського стану, національності й віри. Вибори загальні, прямі, рівні, з таємною подачею голосів. Голосування проводиться за партійними списками згідно з пропор� ціональною системою. Вибори вважалися дійсними, якщо в голо� суванні візьме участь більше 20% виборців. Низький рубіж для обрання депутатів автори закону заклали, виходячи з досвіду по� передніх виборів28. Закон було прийнято 16 листопада 1917 р. на засіданні Центральної Ради. 77 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 12 листопада почалися вибори до Всеросійських установчих зборів. Але через обставини як технічного, так і політичного ха� рактеру у деяких округах України вони були перенесені29. Вибо� ри у найбільших містах України показали співвідношення політичних сил після Петроградського перевороту. У виборах до Всеросійських установчих зборів в Україні взяло участь 8402902 виборці, що становило 55,3% їх загальної кількості. Загалом українські партії здобули 5378537 (64%) голосів. Серед українських партій безумовними лідерами були українські есери, які здобули у блоці зі Селянською спілкою або разом з УСДРП і ро� сійськими есерами 58,2% голосів, поданих за українські партії. Незначна кількість голосів, які здобули УСДРП і УПСФ (107613 і 26066, відповідно), вказували як на незначну соціальну базу цих партій, так і на прорахунки в передвиборчій роботі. Деякі історики вважали, що результати виборів в Україні свід� чили про новий розподіл класових сил на користь соціалістичної революції, встановлення радянської влади в Україні30. Але, по� перше, курс на побудову соціалізму і передачу влади радам про� водили більшовики, які здобули в Україні лише 10,8% голосів; по�друге, за приклад великого впливу більшовиків на робітни� чий клас України ці автори наводять дані по Південно�Східному, Південному регіонах України і Донецько�Криворізькому басейну, де робітничий клас був російським або русифікованим. Переважна більшість голосів була подана за партії, які виступали за перебудо� ву Росії і України на демократичних, а не соціалістичних засадах. Намагаючись поширити свою владу на всю територію Росії, більшовики почали відкриту боротьбу з Центральною Радою, про� тиставляючи Українським установчим зборам з’їзд рад робітни� чих, солдатських і селянських депутатів. Було вирішено рішення скликати Всеукраїнський з’їзд рад 3 грудня 1917 р. в Києві і ухва� лено його порядок денний. До середини грудня 1917 р. більшовики України отримали субсидію в 1 млн карбованців на організацію радянської влади в Україні. Ще 200 млн, які знаходилися в Хар� кові, були в розпорядженні Надзвичайного комісара РНК в Ук� раїні Орджонікідзе31 . Більшовики покладали на цей з’їзд величезні надії, вважаю� чи, що з його допомогою можна буде усунути від влади Централь� ну Раду мирним шляхом. Але, коли замість очікуваних 500 деле� гатів прибуло 2000, це поставило під загрозу виконання плану мирного захоплення влади. 78 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 4 грудня 1917 р. РНК було відправлено в Україну «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами Українській Раді». Після ознайомлення делегатів зі змістом «Маніфесту» з’їзд висловив довіру Центральній Раді, «...оскільки вона уявляє собою тимчасовий, повноважний, законодавчий орган революційної де� мократії України й стала на шлях соціальних і політичних реформ та приступила до найшвидшого скликання Українських Установ� чих зборів, яким єдино може передати всю повноту влади в Украї� ні»32. З’їзд ухвалив резолюцію й відозву до народів Росії, в якій закликав зробити все можливе, щоб запобігти пролиттю братньої крові і початку нової ганебної війни. Крім того, було підкреслено, що такою політикою РНК може розірвати федеративні зв’язки, до яких прямує українська демократія. Таким чином, з’їзд вирішив питання про владу на користь Центральної Ради й Українських установчих зборів. Більшовики змушені були визнати, що «...після провалу з’їзду — залишався один шлях — повалення Централь� ної Ради збройною силою»33. Принципова, якісна зміна політичної ситуації у «Радянській Росії», як її називала Центральна Рада, пов’язана з розгоном Ус� тановчих зборів, спричинила ухвалу і зумовила зміст IV Універ� салу Центральної Ради. У ньому вже однозначно проголошується державний суверенітет Української Народної Республіки. Джерелом влади, за IV Універсалом, є народ України, вико� навчим органом — Рада народних комісарів, який утворюється Центральною Радою і підзвітний лише їй. Поряд із суто політични� ми питаннями в Універсалі знову підтверджується курс на соціа� лізацію землі. Ще низка істотних моментів — націоналізація лісів, вод і всіх надр, монополія торгівлі, боротьба зі спекуляцією і, нарешті, встановлення державного контролю над банками. І водночас наприкінці IV Універсалу не стверджується однознач� но розрив з колишньою імперією, а мовиться про необхідність вирішити питання «про федеративний зв’язок з народніми рес� публіками бувшої Російської держави»34. Але що особливо важливо — то це виразне прагнення авторів IV Універсалу до якнайшвидшого скликання «наших Установчих Зборів» і прийняття Конституції «самостійної Української Народ� ної Республіки». Відомі події — гетьманський переворот — пере� рвали цей демократичний процес, проте ухвалена Центральною Радою саме в день перевороту Конституція Української Народної Республіки є фактично першою Конституцією України за всю 79 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України її історію. Втім, вона цікава не лише як перший документ такого роду, але й своїм конкретним змістом. Поява Конституції УНР стала закономірним підсумком роз� витку політичного процесу в Україні, започаткованого в березні 1917 року. Вона юридично оформила відродження державності України і дала політико�правові імпульси щодо впорядкування та стабілізації суспільства. Конституція мала широкий спектр гарантій прав особистості: було скасовано смертну кару, тілесні покарання та інші акти, що принижують людську гідність, заборонялося застосування кон� фіскації як кари, для проведення обшуку також був потрібний дозвіл суду, а не постанова прокурора. Конституцією передбача� лося також прийняття закону про громадянство УНР. Виборча система виходила із принципу «один виборець — один голос». Позбавити ж виборчого права можна було лише в установле� ному законом порядку. Перевірка результатів виборів могла здійс� нюватися Судом УНР, що також підносило його роль у державі. У конструюванні державних структур Конституція чітко прово� дила принцип розподілу влад. Наведено тут і досить широкий, але цілком визначений перелік суб’єктів, що мають право вимоги роз� пущення Всенародних зборів. Діяльність цього законодавчого орга� ну достатньо регламентована, а сам він мислився як постійно діючий. Широким і конкретним є також перелік суб’єктів законо� давчої ініціативи, причому це право належало не лише окремим за� реєстрованим в установленому порядку фракціям або групам депу� татів (не менше 30 осіб), але й органам самоврядування і навіть безпосередньо виборцям, якщо їх кількість не менше як 100 тисяч. Окремий розділ Конституції присвячений розв’язанню націо� нальної проблеми: передбачені національно�персональна автоно� мія і механізми її реалізації. І ще одна конституційна гарантія — припинення громадянських свобод припускається у чітко обу� мовлених випадках, але не більш як на тримісячний термін — і це за умов громадянської війни, яка практично вже розпочалася, та ще й у день державного перевороту. А врешті, вражає неприй� няття насильства як засобу досягнення політичної влади. Чи не за те й «карають» демократію ті, кому байдужі моральні імпера� тиви, хто не зупиняється перед насильством та кровопролиттям для досягнення своїх політичних цілей. 1 Королева А. Разгон Учредилки // Борьба классов. — 1934. — № 11. — С. 34–42. 80 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 2 Киевская мысль / Орган Киевского Комитета РСДРП(м). — 1917. — 13 июня. 3 Единство. — Петроград, 1917. — 18–19 июня. 4 Винниченко В. Відродження нації. — В 3�х томах. Ч.1. — Київ — Відень, 1920. — C. 254. 5 Грушевський М.С. Спомини. — К., 1989. — № 10. 6 Известия Всероссийской по делам о виборах в Учредительное собрание Комиссии. — 1917. — 6 сентября. 7 Винниченко В. Відродження нації. — C. 311–312. 8 Вісті з Української Центральної Ради. — 1917. — 23 листопада. 9 Плеханов Г.В. А теперь // От первого лица. — М., 1993. — С. 43. 10 Суханов Н.Н. Записки о революции. — В 3�х томах. Т. 1. — М., 1991. — С. 111. 11 Там само. — С. 232. 12 Там само — С. 213–218. 13 Там само — С. 231–232. 14 Іргізов А. Селянський рух 1917 року на Київщині // Літопис рево� люції. — 1931. — № 4. — С. 25–28. 15 Мандрика М. Дещо за роки 1917–1918// Український історик. — 1977. — № 3–4. — С. 77. 16 Известия Подольской Окружной по делам о виборах в Учредительное собрание Комиссии. — Винниця, 1917. — 5 ноября. 17 Знаменский О.Н. Всероссийское Учредительное собрание. История со� зыва и политического крушения. — Л., 1976. — С. 139. 18 Нова Рада / Орган УПСФ. — К., 1917. — 12 жовтня. 19 Народна воля / Орган УПСР і Селянської спілки. — К., 1917. — 22 жовтня. 20 Городецкий Е.Н. Рождение Советского государства 1917–1918. — М., 1987. — С. 27. 21 Троцкий Л.Д. К истории Русской революции. — М., 1990. — С. 206. 22 Там само. — С. 207. 23 Народная воля. — 1917. — 27 жовтня. 24 Там само. — 28 жовтня. 25 1917 год на Киевщине. Хроника событий. — К., 1928. — С. 126. 26 Центральний державний історичний архів України. — Ф. 1115. — Оп. 1. — Спр. 11. — Арк. 76. 27 Народна воля. — 1917. — 9 листопада. 28 Закон про вибори до Установчих зборів УНР. — К., 1917. — С. 3–16. 29 Известия Подольской Окружной по делам о виборах в Учредительное собрание Комиссии. — Винниця, 1917. — 28 ноября. 81 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 30 Рыбалка И.К. Рабочий класс Украины на выборах во Всероссийское и Всеукраинское Учредительное собрание // История СССР. — 1965. — № 1. — С. 118. 31 ЦДАГОУ. — Ф. 57. — Оп. 1. — Спр. 171. — Арк. 77. 32 Робітнича газета / Орган УСДРП. — К., 1917. — 9 грудня. 33 Протоколы Первого Всеукраинского совещания РСДРП(б) Юго�Запад� ного края 3 декабря 1917 г. в Києве // Летопись революции №5. — С. 60–61. 34 Конституційні акти України. 1917–1920. Невідомі конституції Ук� раїни. — К.: Філософська і соціологічна думка, 1992 — С. 72. Павло Гай$Нижник СТАНОВЛЕННЯ ВИЩИХ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ (1917–1918 рр.) У статті висвітлюється процес формування і становлення вищих органів державної влади в УНР за часів існування Цент/ ральної Ради (1917–1918 рр.). Pavlo Hai/Nyzhnyk. Formation of national government bodies at Ukrainian National Republic (1917–1918 yy.). The process of forma/ tion of national government bodies at UNR at the time of Central Rada (1917–1918 yy) is elucidated in this article. Лютнева буржуазно�демократична революція принесла народам Російської імперії довгоочікувані зміни. Революція в Петрограді вивільнила з царських лещатів й давні сподівання українців на своє національно�культурне відродження. Її було сприйнято з захоплен� ням і надією на позитивне вирішення так званого «українського пи� тання». У березні 1917 р. на зборах представників українських ор� ганізацій і угруповань було обрано ініціативну групу, яка стала основою Української Центральної Ради. Статус представницького органу їй було надано у травні цього ж року Всеукраїнським з’їздом. У квітні на Першому Всеукраїнському військовому з’їзді та на Пер� шому Всеукраїнському селянському з’їзді Українська Центральна Рада (УЦР) була визнана єдиним державним керівним органом. Майже через два тижні по своєму створенні Українська Цент� ральна Рада 19 березня 1917 р. через газету «Вісти з Української Центральної Ради» повідомила широкій громадськості про факт своєї організації (4 березня) і оприлюднила персональний склад 82 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13006
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
isbn	978-966-02-5322-3
issn	XXXX-0021
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:26:40Z
publishDate	2009
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
record_format	dspace
spelling	Мельник, О. 2010-10-27T12:21:17Z 2010-10-27T12:21:17Z 2009 Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради / О. Мельник // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 66-82. — Бібліогр.: 34 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13006 У статті досліджуються проблеми становлення національних органів влади в Україні в період Центральної Ради. The formation of national authorities in the time of Central Rada. The article is devoted to researches of the problems of making national bodies of power in Ukraine in the period of Central Rada under conditions of social-political and economic crisis. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради Article published earlier
spellingShingle	Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради Мельник, О.
title	Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради
title_full	Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради
title_fullStr	Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради
title_full_unstemmed	Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради
title_short	Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради
title_sort	становлення національних органів влади за доби центральної ради
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13006
work_keys_str_mv	AT melʹniko stanovlennânacíonalʹnihorganívvladizadobicentralʹnoíradi

Становлення національних органів влади за доби Центральної Ради

Репозитарії

Схожі ресурси