Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р.

У статті розглядаються рішення та заходи Особливої наради з проведення посівної кампанії та жнив Добровольчої армії на окупованих нею українських землях у 1919 р. The actions of Special meeting regarding the realization of spring sowing campaign and harvest on under control Ukrainian territories in...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Корновенко, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13010
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р. / С. Корновенко // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 121-234. — Бібліогр.: 39 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859518014311890944
author	Корновенко, С.
author_facet	Корновенко, С.
citation_txt	Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р. / С. Корновенко // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 121-234. — Бібліогр.: 39 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	У статті розглядаються рішення та заходи Особливої наради з проведення посівної кампанії та жнив Добровольчої армії на окупованих нею українських землях у 1919 р. The actions of Special meeting regarding the realization of spring sowing campaign and harvest on under control Ukrainian territories in 1919. The decisions and actions of Special meeting regarding the spring sowing campaign and harvest of Volunteer army on occupied Ukrainian territories in 1919 are examined in this article.
first_indexed	2025-11-25T20:43:34Z
format	Article
fulltext	9 ЦДАВО України. — Ф. 2 — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 31. 10 Горак В. Повстанці отамана Григор’єва… — С. 69. 11 ЦДАВО України. — Ф. 1076. — Оп. 3. — Спр. 11. — Арк. 3–3 зв. 12 Героїзм і трагедія Холодного Яру. — К., 1996. — С. 58. 13 ЦДАВО України. — Ф. 1542. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк.112. 14 ЦДАВО України. — Ф. 1777. — Оп. 4. — Спр. 2. — Арк. 5. 15 Безручко М. Від Проскурова до Чорториї // Історія Січових Стрільців. — К., 1992. — С. 286. 16 Героїзм і трагедія Холодного Яру. — С. 64. 17 Київ. — 1991. — №11. — С. 88. 18 ЦДАВО України. — Ф. 4. — Оп. 1. — Спр. 569. — Арк. 177–177 зв. 19 Капустянський М. Похід української армії на Київ — Одесу в 1919 році. — Мюнхен, 1946. — Кн. 1. — Ч. 1–2. — С. 61. Сергій Корновенко ЗАХОДИ ОСОБЛИВОЇ НАРАДИ З ПРОВЕДЕННЯ ВЕСНЯНОЇ ПОСІВНОЇ КАМПАНІЇ ТА ЖНИВ НА ПІДКОНТРОЛЬНИХ УКРАЇНСЬКИХ ТЕРИТОРІЯХ У 1919 р. У статті розглядаються рішення та заходи Особливої нара/ ди з проведення посівної кампанії та жнив Добровольчої армії на окупованих нею українських землях у 1919 р. Sergiy Kornovenko. The actions of Special meeting regarding the realization of spring sowing campaign and harvest on under control Ukrainian territories in 1919. The decisions and actions of Special meeting regarding the spring sowing campaign and harvest of Volun/ teer army on occupied Ukrainian territories in 1919 are examined un this article. Аграрна історія України періоду національно�демократичної революції 1917–1920 рр. — актуальна тематична ніша з огляду на кардинальність та масштабність революційних трансформацій, що пережило селянство України в окреслений період. Як свідчить аналіз історіографії, аграрна політика різних політичних режимів, ураховуючи білогвардійський, привертала і привертає увагу дос� лідників дотепер1. Констатуючи серйозні зрушення у вивченні су� часними українськими та зарубіжними істориками різноманітних аспектів аграрної політики білогвардійського уряду А. Денікіна, 121 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України зазначаємо, що не всі питання цього багатовимірного явища дос� ліджено рівномірно та повно. На наш погляд, враховуючи сучасні можливості істориків у доступі до джерел, багатовекторність ме� тодологічних підходів, нового осмислення потребують питання, пов’язані з заходами Особливої наради стосовно проведення вес� няної посівної кампанії та жнив на підконтрольних їй українських територіях у 1919 р., що і є метою цієї статті. Об’єкт вивчення — аграрна політика білогвардійського уряду А. Денікіна на під� контрольних українських територіях, предмет — організація та проведення весняної посівної кампанії та жнив у 1919 р. Навесні — восени 1919 р. значну частину контрольованої біло� гвардійцями території становили землеробські райони, враховую� чи українські території, що перебували під управлінням Збройних cил на Півдні Росії (далі — ЗСПР). Більшість населення стано� вили селяни. У зв’язку з цим перед Особливою нарадою (уряд при Головнокомандувачу ЗСПР генералові А. Денікіні, проіснував до 30 грудня 1919 р., очолював генерал А. Драгомиров) постали ак� туальні проблеми соціально�економічного характеру, що потребу� вали негайного вирішення. Серед них нагальними були — весняно� го засіву угідь, врожаю зернових та трав 1919 р. Необхідність їхнього розв’язання диктувалася багатьма чинниками: 1) потре� бою реалізації на практиці «начал», відображених у «Декларації генерала Денікіна з земельного питання»; 2) прагненням білогвар� дійських властей не втратити компліментарного ставлення, що було в населення стосовно Білого руху та ідей, проголошених його лідерами; 3) власне самою сутністю цих проблем, які безпосередньо стосувалися питань життєдіяльності Білого руху як соціокуль� турного, історичного явища. 9 березня 1919 р. постановою Особливої наради власники угідь зобов’язувалися їх засіяти. У документі, зокрема, йшлося про те, що білогвардійський уряд зацікавлений у тому, щоб до остаточного вирішення аграрного питання поля були «своєчасно та успішно засіяні». Власники угідь, селяни та селянські товариства, у корис� туванні яких перебували землі, зобов’язувалися негайно присту� пити до весняних польових робіт. Держава, як зазначалося, не стояла осторонь цієї проблеми, не залишала власників та користу� вачів сам на сам із нею. Вона брала на себе зобов’язання врахувати інтереси тих, хто засіяв поля, під час реалізації врожаю 1919 р.2 Ця постанова була розіслана на місця представникам білогвардійсь� ких цивільних властей. Губернатори доводили її зміст до відома 122 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 не лише селян, а і чиновників менших рангів, вживали енергійних заходів із її реалізації. Так, уповноважений Управління землеро� бства і землевпорядкування (далі — УЗіЗ) по Євпаторійському повіту отримав чіткі інструкції стосовно виконання розпоряджен� ня уряду. У них йшлося про те, що він несе персональну відпові� дальність за виконання посівної кампанії в повіті. Йому настійливо рекомендувалося активно залучати до посівної селян, «оголосив� ши їм, що під час збору врожаю фактичні посівники отримають 4/5 від врожаю зернових хлібів та масляних рослин, 9/10 від вро� жаю коренеплодів»3. Тобто, засівщикам гарантувалося право на більшу частину врожаю. 18 березня 1919 р. Особливою нарадою Управлінню продо� вольства була виділена позика в розмірі 250 млн руб. на закупівлю насіннєвих фондів, сільськогосподарських машин та реманенту, щоб забезпечити усім необхідним селянські господарства під час посівної кампанії4. За історичними джерелами, опрацьованими на� ми, отримані кошти були негайно «пущені в справу». Чиновники Управління продовольства та інших відомств білогвардійського уряду А. Денікіна розгорнули активну роботу з закупівлі та поста� чання селян необхідного для забезпечення весняного посіву. По� станови білогвардійських властей стосовно вирішення проблеми з засівами полів, конкретні кроки білогвардійської адміністрації на місцях із їх реалізації схвально сприймалися селянами. Їм імпо� нувало те, що влада хоч у такий спосіб турбується їхнім повсяк� денним життям. Різнопланові за змістом повідомлення з місць, опрацьовані нами під час роботи над темою, не фіксують негатив� ного ставлення селянства України до методів і засобів організації та проведення Особливою нарадою весняної посівної кампанії5. Водночас стан із посівними площами не був ідеальним. Попри всі зусилля, що докладалися державними органами влади біло� гвардійців, селянами, поміщиками тощо не скрізь вдалося повніс� тю засіяти угіддя. Існувало чимало труднощів об’єктивного ха� рактеру, що ускладнювали виконання цієї вкрай важливої з усіх поглядів справи. За два роки революційної боротьби соціально� економічна ситуація в українському селі зазнала кардинальних змін. Це безпосередньо позначилося як на землеволодінні/земле� користуванні землею, так і на економічних потужностях суб’єк� тів господарської діяльності. Насамперед збитків було завдано поміщицьким господарствам. Робоча худоба, реманент, приміщення сільськогосподарського 123 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України призначення економій були значною мірою розграбовані, знищені, угіддя перетворилися на самозахоплення селян. Комуни, створені на їхніх уламках, ледь животіли: у них особливо не хотіли йти селяни, а радянська держава не мала необхідного економічного потенціалу, щоб стимулювати та підтримувати їхній розвиток. Власники маєтків або загинули, або втекли, і лише окремі з них наважувалися повертатися і відновлювати господарювання. Не кра� щим було становище й одноосібних селянських господарств. За спостереженнями сучасника тих подій, їм «бракувало коней, худо� би, кормів; сільськогосподарські знаряддя або зношені, або злама� ні…; не вистачає мастильних матеріалів тощо»6. Це зумовлювало, наприклад, у Полтавській губернії, те, що селяни не мали змоги об� робляти у повному обсязі як свої, так і колишні поміщицькі землі7. Селяни відчували страх як перед масовими реквізиціями, з яким вони постійно жили у 1917–1918 рр. (непомірна продроз� верстка та інші непродумані кроки в економічній політиці урядів, що калейдоскопічно змінювали один одного упродовж цих двох років), так і перед поверненням поміщиків8. Непередбачуваність та ненормованість фіскальної політики радянської влади призводила до того, що селяни відмовлялися обробляти всі площі угідь, що їм належали. Свою позицію вони мотивували тим, що «комісари по� садять на фунти все�рівно. Залишать лише зерно, необхідне для того, щоб не вмерти з голоду, а решту відберуть за квитанцію…»9. У подібній ситуації перебували і власники великих маєтків. З одного боку, страх перед тим, що їхні господарства насамперед стануть об’єктом фіскальної політики властей, а з іншого — острах перед невгамовною селянською стихією, що знищує все на своєму шляху. У зв’язку з цим не ті, не інші не поспішали збільшувати посівні площі своїх господарств. Безперервні бойові дії упродовж 1914–1919 рр. зумовлювали постійні мобілізації селян до лав воюючих сторін. Як правило, їй підлягали фізично здорові чоловіки у віці від 18 до 49 років, які у своїй більшості або гинули на фронті, або поверталися покалі� ченими. Тому основною робочою одиницею залишалися жінки, підлітки, люди похилого віку. Все це надзвичайно загострювало проблему дефіциту робочих рук, впливаючи на скорочення посівних площ. Потрібно зазначити, що значною мірою заходи, вжиті білогвар� дійським урядом А. Денікіна стосовно організації посівної, не� зважаючи на цілий ряд труднощів, були результативними. Опо� 124 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 середковано цю нашу тезу підтверджують і розрахунки радянсь� ких фахівців. Згідно з ними станом на 1920 р. загальна посівна площа в Україні скоротилася на 15%, а пшениці, жита, вівса, ячме� ню — на 1/310. На наш погляд, ці показники могли б бути гірши� ми, якби різні уряди, у тому числі Особлива нарада, не долучалися до допомоги селянам під час посівних кампаній. За інформацією, що надходила з місць від агрономів, службовців УЗіЗу, представ� ників влади на місцях, більша частина земель, що перебувала у володінні чи користуванні, була засіяна власниками чи орендато� рами, передбачався високий врожай. Так, в Ялтинському повіті на вирощуванні зернових спеціалізувалися Байдарська та Бога� тирська волості. «Усі власники земель у цих волостях розпочали посівну… площі посівів залишилися незмінними»11. У Зміївсько� му повіті Харківської губернії у «маєтках товариств Роттермун� да і Ейсе» було засіяно по 1500 дес. кожного виду зернових12. Сподівання білогвардійських властей на високий врожай 1919 р. вповні виправдалися. На Полтавщині врожай хлібів, за підрахунками білих, становив 161 млн пуд.: жита — 58,5 млн, пшениці — 48 млн, ячменю — 19 млн, вівса — 21,5 млн, гречки — 10 млн, проса — 4 млн. пуд.13 Непоганий врожай видався й в ін� ших українських губерніях, що перебували під контролем ЗСПР (див. табл. 1). Згідно з даними політвідділу 10�ї армії Південного фронту, валовий збір хлібів у регіоні становив 1285 млн пуд., з яких 647 млн — товарний хліб14. Таблиця 1 Урожайність зернових в Україні в 1919 р. 125 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Губернія/повіт Врожайність з 1 дес. у пудах культур жито пшениця просо овес ячмінь 1 2 3 4 5 6 Таврійська15 Мелітопольський 69 101 70 75 90 Бердянський 80 115 65 73 100 Перекопський 65 89 50 67 65 Дніпровський 62 71 69 71 65 Євпаторійський 79 84 54 70 60 Сімферопольський 49 45 45 70 60 Феодосійський 75 85 60 63 72 Ялтинський 74 64 60 72 Закінчення табл. 1 Водночас це породжувало нову проблему — його збір. Для юри� дичного врегулювання цього питання 9 липня 1919 р. Особливою нарадою були схвалені, підписані А. Денікіним «Правила про збір урожаю 1919 р. на територіях, підпорядкованих Головнокоманду� вачу Збройних Сил на Півдні Росії». Структурно документ містив 12 пунктів, якими регулювався збір урожаю 1919 р., враховуючи соціально�економічну та суспільно�політичну ситуацію, що скла� лася в українському селі на момент приходу ЗСПР в Україну. У них, зокрема, йшлося про таке: 1) збір урожаю 1919 р. хлібів, льону, конопель, соняшника та інших масляних рослин покладав� ся на тих, хто засіяв поля, незважаючи на юридичні підстави ко� ристування/володіння землею: селян, сільські громади, селянські товариства тощо. 2/3 зібраного врожаю 1919 р. належали тим, хто засіяв поля і зібрав урожай, а 1/3 — землевласникам, орендаторам тощо. Врожай тими, хто засіяв поля і його зібрав, звозився на «міс� це, де зазвичай відбувалася молотьба»; 2) якщо врожай збирали не ті, хто засіяв поля, то вони засівщикам сплачували за виконані 126 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 1 2 3 4 5 6 Херсонська Єлизаветградський 85 95 70 80 Одеський 75 79 50 85 75 Херсонський 72 85 54 65 80 Катеринославська Слов’яносербський 107 20–30 Павлоградський 25 25 35 Маріупольський 57 70 55 Харківська Сумський 52Лебединський Охтирський Богодухівський Валківський 60Харківський Вовчанський Ізюмський 39Куп’янський Старобільський роботи, повертали насіння або проводили з ними інші розрахун� ки; 3) збір урожаю картоплі, буряків, моркви та інших коренеп� лодів та овочів, а також тютюну, посаджених на городах та полях (крім тих, що розташовані на землях маєтків, крім буряків та інших насіннєвих саджанців на полях), покладається на тих, хто їх засіяв, незважаючи на юридичні підстави користування/воло� діння землею: селян, сільські громади, селянські товариства то� що. Із зібраного ними врожаю 5/6 належить їм, 1/6 — землевлас� никам, орендаторам тощо. Врожай тими, хто засіяв поля і його зібрав, звозився в зазначене останніми місце; 4) якщо селяни, сільські громади, селянські товариства зібрали врожай картоплі, буряків, моркви та інших коренеплодів та овочів, а також тютюну, посаджених на городах та полях, та звезли у свої господарства, то во� ни сплачують натурою чи грошима фактичним власникам 1/3 час� тину. Якщо розрахунки ведуться грішми — то за твердими цінами або за довідниковими; 5) у разі відсутності тих, хто засіяв поля, волосний старшина зобов’язувався найняти з навколишніх сіл селян для збору врожаю; 6) наймана волосною старшиною робоча сила за збір урожаю отримувала не більше Ѕ від його розміру. Реш� та звозилася та зберігалася до появи фактичних власників земель, на яких було зібрано врожай. Якщо ж останні не з’являлися до 1.01.1920 р., то Ѕ частина врожаю, що їм належала, продавалася волосним старшиною. Отримані від продажу кошти волосний стар� шина передавав голові мирового з’їзду, котрий віддавав їх фак� тичному власнику землі; 7) у тому разі, коли відсутні засівщики, збір урожаю належить фактичним власникам. Якщо й їх немає, то набирає чинності ст. 5 правил. Однак у такому разі той, хто зби� рає урожай, отримує 2/3 його частини, а фактичні власники — 1/3; 8) увесь урожай цукрових буряків належав цукровому заво� ду, на угіддях якого він був зібраний. Якщо ж завод не працював — іншому цукровому заводу, вказаному Начальником повіту; 9) так само ввесь урожай буряків, засіяного селянами, сільськими грома� дами, селянськими товариствами тощо, мав бути ними зібраний і повністю переданий цукровому заводу; 10) той, хто спеціалізував� ся на вирощенні насіння цукрового буряка, отримує необхідну для цього частку від урожаю; 11) цукровий завод розраховувався за отриманий ним урожай цукрового буряків. Фактичні власники отримували 1/6 від вартості врожаю, а той, хто засіяв поля і зібрав урожай — 5/6; 12) урожай фруктових та ягідних садів належав повністю їхнім фактичним власникам17. 127 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 5 липня 1919 р. Особлива нарада та Головнокомандувач ЗСПР оприлюднили ще один документ, яким регламентувався збір уро� жаю 1919 р. Він стосувався правил про збирання трав у 1919 р. на територіях, що перебували під управлінням Головнокомандувача ЗСПР. Зокрема, на самозахоплених землях збір урожаю трав слід було проводити тим, хто ці землі захопив; врожай розподілявся порівну між юридичними власниками та тими, хто їх захопив і зі� брав урожай18. Регламентація решти випадків, колізій, що могли трапитися під час збирання врожаю трав, відбувалася згідно з пра� вилами про збір урожаю зернових та коренеплодів. Чинність обох законодавчих актів поширювалася лише на ук� раїнські губернії та повіти (відповідно): Таврійську, Катеринос� лавську, Полтавську, Харківську; Черкаський, Чигиринський, Уманський, Звенигородський, Канівський, Таращанський, Ва� сильківський Київської губернії19. Ми вважаємо, що вищенаведені положення правил про збір урожаю 1919 р. на територіях, підконтрольних Головнокоманду� вачу ЗСПР, були політично коректними, соціально компромісними, економічно доречними для всіх суб’єктів господарської діяльності, що працювали в аграрному секторі економіки України в 1919 р. На наш погляд, означені вище положення про право на врожай 1919 р. мали на меті відновити товарно�грошові відносини між державою та селянством, сприяти, з одного боку, забезпеченню селянських господарств необхідними промтоварами, з іншого — налагодити нормальне продовольче постачання міст, армії. Фак� тично цим документом білогвардійський уряд А. Денікіна визна� вав факт селянських самозахоплень, не вживав проти цього караль� них заходів. Навпаки, він відійшов від пропоміщицької позиції, чого не вдалося зробити під час напрацювань принципів аграрної реформи, віддавши перевагу селянам. Інтереси великих земельних власників були представлені значно меншою мірою, ніж інтереси селянства. Крім того, відображений у «Декларації генерала Дені� кіна з земельного питання» інститут приватної власності повніс� тю реалізовувався на практиці. У вітчизняній історіографії «Правила про збір урожаю 1919 р. на територіях, підпорядкованих Головнокомандувачу Збройних сил на Півдні Росії» неодноразово критикувалися радянськими дослідниками, наприклад, М. Супруненком. Учений вважав, що ними «знову було відновлено царські порядки і селянин знову повинен був працювати на поміщика, віддаючи йому невідомо за 128 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 що третину урожаю»20. На наш погляд, ця теза — швидше дани� на загально ідеологічній ситуації початку 1940�х рр., що склала� ся в СРСР і в якій працював історик, ніж науково обґрунтована теза. По�перше, 1/3 селянами сплачувалася відомо за що — за те, що вони самочинно, без згоди власника, користувалися чужою власністю. По�друге, ставки сплати, порівняно з іншими подіб� ними законами, наприклад, Директорії УНР та радянської вла� ди, були меншими. Так, за законом Директорії УНР стосовно врожаю 1919 р. всі господарства, що мали у своєму користуванні землю, повинні були передати республіці за твердими цінами, визначеними Міністерст� вом народного господарства, зернових продуктів у такій кількості: «господарства, що мають 2 дес. землі звільняються від повинності, ті, що мають 2–3 дес. — 3 пуд., 3–4 дес. — 5 пуд., 4–5 дес. — 8 пуд., 5–6 дес. — 12 пуд., 6–7 дес. — 17 пуд., 7–8 дес. — 23 пуд., 8–9 дес. — 30 пуд., 9–10 дес. — 38 пуд., 10–11 дес. — 47 пуд., 11–12 дес. — 57 пуд., 12–13 дес. — 68 пуд., 13–14 дес. — 80 пуд., 14–15 дес. — 93 пуд. Господарства, що мали землі понад 15 дес., зобов’язувалися віддати державі Ѕ врожаю»21. За більшовиків ситуація була ще скрутнішою. Селяни пові� домляли, що радянська влада залишала «частину врожаю бідня� кам, а вся решта звозилася до комун, на тік, звідки вона вивозила� ся безконтрольно і без звіту перед селянством»22. Білогвардійське розвідувальне зведення за 19 жовтня 1919 р. констатувало: «Се� ред селян прифронтової смуги найбільше озлоблення викликало відбирання продкомами всього врожаю, для селян залишили з роз� рахунку 1 фунт на душу до нового врожаю»23. Виконком Звениго� родського повіту Київської губернії у серпні 1919 р., під час жнив, зобов’язав селян 2/3 урожаю віддавати державі, звозячи її на місця, визначені державою24. Рішенням Балаклавського районного війсь� ково�революційного комітету ввесь урожай садів, виноградників та земель, що перебувають у приватних осіб та організаціях, пе� реходив до державних органів, працівники отримували відсоток, визначений комісією25. Саме у випадку з більшовиками цілком резонним, на нашу думку, є запитання: за що платити, якщо вла� да проголошувала, що земля — всенародна власність. Водночас вище зазначені частки врожаю, що залишалися селя� нам та власникам земель і орендаторам, були переглянуті білогвар� дійським урядом А.Денікіна на користь селян. 26 вересня 1919 р. Особлива нарада схвалила, Головнокомандувач ЗСПР підписав 129 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України нову редакцію правил про врожай. Згідно з її змістом, ексвласни� ки земель отримували лише 1/5 від урожаю зернових та 1/10 від урожаю коренеплодів26. Опрацьовані нами історичні джерела, зокрема секретні зве� дення Освагу, не фіксують різко негативного сприйняття селяна� ми України правил про збір урожаю 1919 р. чи збройного опору селян їхній реалізації. Так, Г. Бурлаков — заступник Начальни� ка УЗіЗу, посилаючись на зведення, що доходили з відділів цієї установи на місцях, констатував, що ставлення селянства до аг� рарних заходів Особливої наради «доброзичливе, до нас в управ� ління не надходило повідомлень про випадки невдоволення чи не� порозуміння на цьому грунті»27. Однак під впливом більшовицької агітації в окремих регіонах України, підконтрольних білогвар� дійському уряду А. Денікіна, мали місце непорозуміння селянства із владою. Так, селяни Євпаторійського повіту відмовилися вико� нувати правила про збір урожаю, незважаючи на те, що поміщи� ки зменшили розмір частки, яка їм належала, з 1/3 до «2 и 2,5». Була проведена відповідна роз’яснювальна робота, а також заареш� товані більшовики�підпільники, що проводили антиденікінську агітацію. Після цього селяни сіл Карадже та Ак�Лічеті провели відповідні розрахунки, згідно з «Правил…». В інформаційному зведенні стосовно цього інциденту йшлося, що причиною відмови селян розраховуватися за зібраний ними врожай було те, що «міс� цеве селянство, заперечуючи право приватної власності, прагну� ло безкоштовно користуватися землями поміщиків»28. У цілому, аналізуючи хід збору врожаю 1919 р. у Криму, автор зазначеного вище документа повідомляв: «… не було потреби вживати особ� ливих заходів для забезпечення збирання врожаю хлібів»29. На Полтавщині збір урожаю відбувався інтенсивними темпами за сприятливих погодно�кліматичних умов. Вони могли бути ще ви� щими, якби не дефіцит робочих рук та сільськогосподарського інвентарю. Найманим робітникам під час жнив на Полтавщині пла� тили від 100 до 150 руб. на день30. Зведення Зафронтбюро по Полтав� щині фіксували таке: «…поміщики повернулися… ведуть себе стри� мано і сили не застосовують»31. У Кременчуцькому та Лохвицькому повітах Полтавської губернії «великі землевласники відновлюють зруйновані господарства. Урожай реалізується безпроблемно»32. На Харківщині жнива також проходили без особливих усклад� нень, за подібних, як і на Полтавщині, обставин. Заробітна плата під час жнив становила 100 руб. на день для жінок і 150 — для 130 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 чоловіків. Мали місце розрахунки і натурою. Відносини між се� лянами, хуторянами, великими землевласниками та управляючи� ми маєтками сучасниками класифікувалися як «миролюбиві»; відносини між селянськими громадами та управляючими — як «очікувальні» та в окремих випадках «недружелюбні»; ставлення всіх до правил — доброзичливе, але селяни більше схильні розра� ховуватися з власниками земель грошима33. Такий розрахунок був вигідний насамперед селянам, оскільки проводився за фіксо� ваними цінами. Враховуючи, що селяни володіли значною масою паперових грошей, то особливо тягаря під час цих розрахунків вони не відчували. З іншого боку, білогвардійським властям теж було це вигідно, тому що із обігу вилучалися кошти і в такий спосіб можна було дещо стримувати інфляцію. Найменш зацікавлени� ми у такій формі розрахунків були великі землевласники, зважа� ючи на вкрай скрутне фінансове становище ЗСПР. Однак влада не застосовувала репресивних чи інших заходів, якими б заборо� нялася така форма розрахунків за врожай 1919 р., обравши про� селянську позицію з цього питання. Різноманітні за походженням історичні джерела, залучені на� ми до статті, дозволяють констатувати, що цивільна білогвардійсь� ка адміністрація як у центрі, так і на місцях не стояла осторонь вирішення важливих поточних соціально�економічних питань. Насамперед йдеться про жнива. Як ми уже вказували, однією з проблем, яка певною мірою негативно позначалася на зборі вро� жаю 1919 р., був дефіцит робочих рук, тяглової сили тощо. Для його послаблення Особлива нарада, Головнокомандувач вживали енергійних заходів. Наказом А. Денікіна від 9 липня 1919 р. війсь� кові, координуючи свої дії з цивільними властями, зобов’язува� лися «3. На допомогу землеробському населенню під час жнив та посівної відпускати господарям, що потребують робочої худоби, коней з військових обозів, а також залучених до відбування гужо� вої повинності хоча б на один чи два дні для польових робіт, а також у вільний від нарядів час». Крім того, наказ передбачав звільнення від мобілізації селян, у родинах яких, крім чоловіка, що підлягає мобілізації, не було інших працівників. У тому разі, якщо такий селянин уже був мобілізований, то його демобілізовували або він отримував необхідну відпустку для участі у жнивах34. Так, листу� вання Начальників повітів стосовно виконання правил про збір урожаю засвідчує, що на місцях адміністрація виконувала наказ Головнокомандувача про надання селянам допомоги під час жнив. 131 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Зокрема, у Сімферопольському, Феодосійському, Джанкойсько� му повітах до жнив активно долучалися військові, допомагаючи селянам. За згодою між Сімферопольським комендантом та гу� бернатором відпустку отримали німці�колоністи для проведення та надання допомоги під час жнив35. Крім позитивного, під час кампанії зі збору врожаю 1919 р. мали місце труднощі, що негативно позначалися на її реалізації. Найбільшою складністю, зважаючи на особливості громадянської війни як соціокультурного та історичного явища, було забезпечен� ня спокою в тилу. Зазвичай різні політичні режими, що змінювали один одного в Україні упродовж революції, контролювали ситуацію у містах, найближчих до них навколишніх селах та на залізнич� них вузлах. Решта території перебувала або у сфері впливу ота� манів, або залишалася «безвладною». Наприклад, лише у право� бережних повітах Київщини нараховувалося 22 отамани36. Це були локальні вогнища масового селянського руху опору, що роз� почався ще за гетьманату П. Скоропадського. Такий стан справ деструктивно впливав на діяльність органів цивільної влади того чи іншого політичного режиму, виконання ними розпоряджень центральних властей. Білогвардійці не були винятком у цій ситуа� ції. Водночас, і ми солідарні у цьому з тезою В. Федюка, було б не зовсім коректно селянський повстанський рух пов’язувати лише з аграрною політикою того чи іншого політичного режиму. Крім усього іншого, він був наслідком війни між містом та селом37. Від себе додамо, що він був виявленням соціальної та суспільно�полі� тичної активності селянства України в роки революції. Невдоволення селян викликали хоча й епізодичні, але зловжи� вання з боку поміщиків, що поверталися. Зазвичай це траплялося в тих місцевостях, в яких білогвардійська цивільна адміністрація поводилася інертно. Повідомлення радянських підпільників місти� ли інформацію, за якою «у Бахмутському та Маріупольському пові� тах поміщики, окрім законної третини врожаю, беруть 380 руб. з десятини. В Ізюмському повіті беруть половину врожаю…»38. У Во� вчанському повіті на Харківщині поміщики вдруге вимагали у се� лян третину врожаю. При цьому рахували цю частку не лише з уро� жаю 1919 р., а і з урожаїв попередніх років. «… втручання властей для викорінення цього зла не було»39, — доповідали агенти Освагу. Отже, заходи Особливої наради з організації весняної посів� ної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р. носили проселянський характер. Білогвардійська ци� 132 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 вільна адміністрація робила все можливе, щоб і весняна посівна, і жнива відбулися. Збір урожаю 1919 р. на українських територіях, підконтрольних білогвардійському уряду А. Денікіна, юридично регламентувався «Правилами…». Їхній зміст відзначався просе� лянським характером, не викликав збройного спротиву з боку се� лян. Під час жнив білогвардійцями вживалися заходи, спрямовані на надання допомоги селянам. Відзначаючи в цілому позитивне виконання збору врожаю 1919 р., констатуємо, що перешкодами у цьому процесі були епізодичні зловживання поміщиків та ло� кальні вогнища селянського повстанського руху опору. 1 Див., наприклад: Корновенко С. В. Аграрна політика білогвардійсь� ких урядів А. Денікіна, П. Врангеля на підконтрольних їм українських те� риторіях (1919 — 1920 рр.): історіографічний процес 1919–2000�х рр. / Черкаси: Ант, 2008. — 277 с. 2 Державний архів Автономної Республіки Крим (далі — ДААРК). — ФР. 2235. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 2. 3 ДААРК. — ФР. — 1668. — Оп. 1. — Спр. 1а. — Арк. 2. 4 Державний архів Російської Федерації (далі — ДАРФ). — ФР. 439. — Спр. 41. — Арк. 83. 5 Див., наприклад: Землеустройство (Беседа с помощником начальника Управления Земледелия и Землеустройства Г. Бурлаковым) // Объедине� ние. — 1919. — № 4. 6 Л.Г. Земельный вопрос // Полтавский День. — 1919. — № 29. 7 Російський державний військовий архів (далі — РДВА). — ФР. — 39540. — Оп. 1. — Спр. 153. — Арк. 20. 8 Якушкин И. Посевы 1920 года // Наш путь. — 1919. — № 38. 9 Голос Юга. — 1919. — № 53. 10 Історія селянства Української РСР: У 2 тт. — Т. 2. — К., 1967. — С. 84. 11 ДАРФ. — ФР. 355. — Оп. 2. — Спр. 4. — Арк. 126. 12 По губернии. Змиевский уезд // Новая Россия. — 1919. — № 28. 13 Полтава // Новая Россия. — 1919. — № 56. 14 Четыркин А.В. Развал тыла и разложение армии Деникина //Истори� ческие записки. — 1941. — №12. — С. 11–12. 15 ДААРК. — ФР. 1765. — Оп. 2. — Спр. 3. — Арк. 35. 16 Урожай текущего года в Харьковской губернии // Южный край. — 1919. — № 13. 17 Правила о сборе урожая 1919 г. в местностях, находящихся под конт� ролем Главнокомандующего Вооруженными Силами на Юге России // Ки� евлянин. — 1919. — № 25. 18 Правила об уборке сена // Таврический день. — 1919. — 8 июля. 133 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 19 Киевлянин. — 1919. — № 53. 20 Супруненко М. З історії боротьби більшовиків України проти Дені� кінщини: Дис. ... канд. іст. наук. — Уфа, 1942. — С. 130. 21 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГОУ). — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 36. — Арк. 139. 22 Сельские земельные комитеты (Из бесед с селянами) // Новый пахарь. — 1919. — 16 октября. 23 РДВА. — ФР. 39540. — Оп. 1. — Спр. 52. — Арк. 39. 24 ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 55. — Арк. 10. 25 Державний архів у місті Севастополі. — ФР. 244. — Оп. 1. — Спр. 22. — Арк. 8б. 26 ДАРФ. — ФР. — 439. — Оп. 1. — Спр. 110. — Арк. 110 — 111. 27 Землеустройство (Беседа с помощником начальника Управления Зем� леделия и Землеустройства Г.Бурлаковым). 28 ДАРФ. — ФР. 355. — Оп. 2. — Спр.4. — Арк. 5 — 5 зв. 29 ДАРФ. — ФР. 355. — Оп. 2. — Спр.4. — Арк. 6 зв. 30 Уборка хлебов // Полтавский день. — 1919. — 1 августа. 31 Гражданская война на Украине. 1918 — 1920 гг.: Сборник документов и материалов. В 3 тт., 4 кн. — К., 1967. — Т. 2. — С. 535. 32 Трудящиеся Полтавщины в борьбе за установление и укрепление совет� ской власти (1917 — 1920 гг.). Сборник документов и материалов. — Полта� ва, 1957. — С. 152. 33 Анкета о состоянии сельского хозяйства в Харьковской губернии // Родина. — 1919. — № 60. 34 Центральний державний архів вищих органів влади і управління Ук� раїни. — Ф. 4175. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 24 зв., 37. 35 ДААРК. — ФР. 2235. — Оп. 1. — Спр. 5. — Арк. 45 — 46, 53. 36 ДАРФ. — ФР. 446. — Оп. 2. — Спр. 45. — Арк. 232. 37 Федюк В. Белое движение на Юге России: Дис. ... д�ра ист. наук / В. Федюк. — Ярославль, 1995. — С. 376. 38 Гражданская война на Украине. 1918–1920 гг.: Сборник документов и материалов. — С. 325–326. 39 Харьковщина в период гражданской войны и иностранной военной интервенции. 1918–1920 гг. — Х., 1973. — С. 163 — 164. 134 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13010
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
isbn	978-966-02-5322-3
issn	XXXX-0021
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-25T20:43:34Z
publishDate	2009
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
record_format	dspace
spelling	Корновенко, С. 2010-10-27T12:30:55Z 2010-10-27T12:30:55Z 2009 Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р. / С. Корновенко // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 121-234. — Бібліогр.: 39 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13010 У статті розглядаються рішення та заходи Особливої наради з проведення посівної кампанії та жнив Добровольчої армії на окупованих нею українських землях у 1919 р. The actions of Special meeting regarding the realization of spring sowing campaign and harvest on under control Ukrainian territories in 1919. The decisions and actions of Special meeting regarding the spring sowing campaign and harvest of Volunteer army on occupied Ukrainian territories in 1919 are examined in this article. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р. Article published earlier
spellingShingle	Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р. Корновенко, С.
title	Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р.
title_full	Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р.
title_fullStr	Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р.
title_full_unstemmed	Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р.
title_short	Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р.
title_sort	заходи особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р.
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13010
work_keys_str_mv	AT kornovenkos zahodiosoblivoínaradizprovedennâvesnânoíposívnoíkampaníítažnivnapídkontrolʹnihukraínsʹkihteritoríâhu1919r

Заходи Особливої наради з проведення весняної посівної кампанії та жнив на підконтрольних українських територіях у 1919 р.

Institution

Ähnliche Einträge