Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років

Розглядається роль номенклатури в системі управління Радянською Україною у повоєнний період. Робиться висновок стосовно неможливості ототожнення номенклурних кадрів з владною елітою внаслідок об’єктивних причин: великої чисельності, розосередженості номенклатури та досить частого формального характе...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Штейнле, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13019
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років / О. Штейнле // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 262-273. — Бібліогр.: 33 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860223606926082048
author	Штейнле, О.
author_facet	Штейнле, О.
citation_txt	Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років / О. Штейнле // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 262-273. — Бібліогр.: 33 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	Розглядається роль номенклатури в системі управління Радянською Україною у повоєнний період. Робиться висновок стосовно неможливості ототожнення номенклурних кадрів з владною елітою внаслідок об’єктивних причин: великої чисельності, розосередженості номенклатури та досить частого формального характеру її затвердження. The nomenclature in the Ukrainian SSR power system in the second half of 1940s — at the beginnings of 1950s. The place of nomenclature in the system of power in the postwar period is examined. The author comes to conclusion about the impossibility of identification the nomenclature as a power elite in consequence of the objective reasons: great number, dispersion of nomenclature and often formal character of its confirmation.
first_indexed	2025-12-07T18:18:27Z
format	Article
fulltext	Олексій Штейнле НОМЕНКЛАТУРА В СИСТЕМІ ВЛАДИ УРСР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1940#х — ПОЧАТКУ 1950#х РОКІВ Розглядається роль номенклатури в системі управління Ра/ дянською Україною у повоєнний період. Робиться висновок сто/ совно неможливості ототожнення номенклурних кадрів з влад/ ною елітою внаслідок об’єктивних причин: великої чисельності, розосередженості номенклатури та досить частого формально/ го характеру її затвердження. Oleksiy Shteynle. The nomenclature in the Ukrainian SSR power system in the second half of 1940s — at the beginnings of 1950s. The place of nomenclature in the system of power in the postwar period is examined. The author comes to conclusion about the impossibility of identification the nomenclature as a power elite in consequence of the objective reasons: great number, dispersion of nomenclature and often formal character of its confirmation. Дослідження радянської історії має велике значення для су� часної України. Адже українська державність, що сформувалася на основі трансформації Української РСР, усе ще відчуває вплив своєї історичної попередниці. Тому вивчення функціонування радянської влади в Україні дозволяє не просто повніше висвітли� ти радянське минуле, але й більш критично оцінити сучасне політичне життя українського суспільства. Одним з ключових інститутів, що забезпечували функціону� вання радянської влади в Україні, була номенклатура. Незважа� ючи на тривалий час свого існування (система номенклатури по� чала формуватися практично відразу після приходу більшовиків до влади), цей феномен відносно нещодавно став предметом спе� ціальних досліджень. У радянській науці вивчення номенклатури знаходилося в ком� петенції не історії, а дисципліни «Партійне будівництво», яка викладалася обмеженому контингенту слухачів партійних шкіл і досліджувала організаційні основи Компартії. Головна увагу ра� 262 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 Зважаючи на значну кількість праць, аналіз історіографії номенкла� тури має вибірковий характер, зупиняючись на ключових, знакових дослі� дженнях. дянських дослідників зверталася на технічну сторону номенкла� турного механізму, його роль у підборі та розподіленні керівних кадрів. Більш глибокі висновки: наприклад, як співвідноситься номенклатура з правовими засадами радянської влади, якими є іс� торичні корені цього явища, не могли з’явитися, адже зачіпали самі основи радянської влади. Тому праці Л. Слєпова, О. Спіріна, М. Че� пурного, В. Яцкова та інших радянських дослідників лише опи� сують певні характеристики номенклатури, не розкриваючи її сутності1. Найбільш важливим з усього спадку радянської іс� торіографії видається висновок В. Яцкова, що номенклатура є не просто механізмом підбору кадрів, а важливим інститутом у сис� темі влади2. Паралельно з радянськими дослідниками свою точку зору на номенклатуру сформували вчені поза межами СРСР. Найбільш відомою працею, створеною в умовах «холодної війни», стала «Номенклатура: панівний клас Радянського Союзу» М.Восленсь� кого. Написана блискучим стилем і досить актуальна в умовах ідеологічного протистояння Заходу та СРСР, вона викликала не� абиякий інтерес до номенклатури3. Крім М.Восленського, цього питання торкався І. Майстренко, який розглянув його в контексті аналізу соціальної структури СРСР4. Але відсутність доступу до архівних матеріалів не дозволяла зарубіжним дослідникам роби� ти ґрунтовні висновки стосовно номенклатури та її природи. Лише після розпаду СРСР та відкриття доступу до архівних сховищ стало можливим об’єктивне вивчення номенклатури як суспільного явища. Особливо великих успіхів досягли у цьому російські історики. Праці Т. Коржихіної, Ю. Фігатнера, В. Па� шина, Ю. Свириденка, В. Мохова та інших дослідників розкри� ли історію становлення, суттєві риси цього феномена і показали його еволюцію в радянській історії5. В українській історіографії було показано процес формування та діяльності номенклатури Радянської України 1920–1930 рр., її кількісні та якісні харак� теристики. Водночас більш пізній період, починаючи з 1938 р., досліджений набагато менше. Піонерами у вивченні української номенклатури стали київські дослідники М.Дорошко та В.Колес� ник6. Проблему номенклатурної верхівки розглядали С.Куль� чицький, М.Виговський, М.Фролов, Т.Першина та інші дослід� ники7. Однак, незважаючи на цей значний історіографічний спадок, номенклатура все ще продовжує викликати інтерес дослідників 263 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України радянської історії. Чимало питань, пов’язаних з нею, не мають від� повіді. В першу чергу, досі остаточно не встановлено місце і роль номенклатури у системі влади, її взаємозв’язок з іншими складо� вими політичної системи СРСР. У суспільній свідомості все ще живуть стереотипи, створені в умовах ідеологічного протистоян� ня західних країн та Радянського Союзу, коли з номенклатурою пов’язували всі негативні заходи радянської влади. Тому розгляд цього важливого інституту радянської влади і надалі залишаєть� ся актуальною проблемою українських істориків. «Класичне»* визначення номенклатури дає посібник для пар� тійних шкіл «Партійне будівництво» за 1981 р. «Номенклатура, — зазначено у ньому, — це перелік найбільш важливих посад, кан� дидатури на які попередньо розглядаються, рекомендуються та затверджуються відповідним партійним комітетом (райкомом, міськкомом, обкомом партії і т.д.). Звільняються від роботи осо� би, що входять до номенклатури партійного комітету, також ли� ше за його згодою. В номенклатуру включаються працівники, що обіймають ключові пости»8. Це визначення в подальшому було значно доповнене і розширене. Сучасні дослідники виділяють при� наймні 5 сторін цього явища: – номенклатура як система підбору, розстановки керівних кадрів і контролю за ними; – номенклатура як директивні документи, які відокремили ці керівні кадри («радянсько�партійну бюрократію») від основ� ної маси населення; – номенклатура як соціальна група професійних управлінців (керівних кадрів), яка формувалася партійними комітетами9; – номенклатура як політичний інститут радянського су� спільства; – номенклатура як антонім демократії; суспільне явище, яке протиставляється демократичним ідеалам10. З розширенням знань про номенклатуру сформувалося і 2 го� ловні підходи до її розуміння. Перший розглядає її як явище одно� партійної системи, коли керівна партія розставляє своїх прибічни� ків на ключові пости в управлінському апараті. Такої точки зору дотримуються М.Восленський, В.Мохов, М.Дорошко11. За другим підходом номенклатура є загальним явищем, притаманним усім 264 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 * Це визначення навів у своїй праці «Номенклатура — панівний клас Радянського Союзу» М.Восленський. У подальшому на нього спиралася біль� шість досліджень феномена номенклатури. без винятку політичним системам. На думку Т.Коржихіної, Ю.Фі� гатнера, В.Пашина, Ю.Свириденка, М.Фролова, вона являє со� бою призначуваних, а не виборних посадовців12. Частина українських істориків (серед них — відомі дослідни� ки М.Дорошко, В.Колесник, М.Виговський, Т.Першина та інші) розглядає номенклатуру як керівництво УСРР–УРСР, модифіку� вавши та розвинувши теорію М.Восленського на основі вивчення історичних джерел 1920–1940 рр. Згідно з ними, керівництво Ра� дянської України було соціальною групою, сформованою правля� чою верхівкою СРСР для збереження контролю Москви над Украї� ною та втілення у життя директив союзного центру. Самоназвою цієї групи, на думку М.Дорошка, була «номенклатура», тому вжи� вання цього поняття стосовно правлячої верхівки УРСР є абсолютно виправданим13. «Завдяки номенклатурному принципу формування керівної партійно�державної верхівки, — пише М.Дорошко, — була створена система влади, що набула обрисів піраміди. Структурно система складалася з чотирьох рівнів: харизматичний вождь, бюрократична верхівка або номенклатура, середні та низові про� шарки бюрократичної ієрархії, трудящі. Стрижнем цієї піраміди стала номенклатура, яка, виросши з ленінської організації про� фесійних революціонерів, у 1930�і роки перетворилася на привілейований прошарок радянського суспільства та надійну опору сталінського тоталітарного режиму»14. Подібну думку ви� словила і Т.Першина: «Адміністративно�командна система три� малася на номенклатурному принципі управління всім суспільст� вом. Номенклатура була стрижнем цієї системи, її «приводним ременем», основним передаточним апаратом, з допомогою якого Сталін і ЦК диктували суспільству свою волю»15. Такий підхід, що спирається на великий комплекс джерел, безумовно заслуго� вує на увагу, але викликає і ряд питань, які залишаються без відповіді. По перше, чи відігравала номенклатура настільки важливу роль у радянському суспільстві? В такому розумінні вона перетво� рюється з важливої складової радянської політичної системи на єдиний механізм, що забезпечував її функціонування. У цьому світлі доречно було б згадати думку американського дослідника М. Левіна. «За такого підходу, — писав він, — номенклатура виступає носієм головного «секрету влади» на зразок arcanum im� perii (давньоримський термін, що позначав набір таких прийомів 265 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України чи «секрет» влади). Передбачається, що, розкривши механізм номенклатури, дослідник отримає ключ для розуміння самої сут� ності цієї влади. …але, як нам уявляється, чарівного «ключа» до системи немає. Тут потрібна ціла зв’язка ключів»16. Існують приклади, які показують, що номенклатура не була єдиним чи визначальним механізмом формування верхівки Ра� дянської України. В періоди, коли центральна влада послаблю� вала контроль над регіонами, «залізний» принцип затвердження кадрів номенклатури порушувався. І це не призводило до карди� нальних відхилень у функціонуванні системи влади. Така ситу� ація мала місце під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки (реакцією на неї стала постанова ЦК ВКП(б) «Про підготов� ку, підбір та розподіл керівних партійних та радянських кадрів в Українській партійній організації»)17. Як визнавалось у відповіді ЦК КП(б)У на зауваження центру, «Оргбюро ЦК КП(б)У не надава� ло серйозного значення своєчасному затвердженню номенклатур� них працівників. Внаслідок цього в обкомах КП(б)У, міністерствах та відомствах встановилася неправильна практика призначення людей на керівну роботу без затвердження їх відповідними партій� ними органами. До цього часу не затверджено керівних працівни� ків по Сталінській області — 16,5%, Львівській — 24% і Вінниць� кій — 9,0%. В органах прокуратури тривалий час не затверджені призначені прокурором УРСР 21,4% працівників номенклатури ЦК КП(б)У, в Міністерстві юстиції — 24%, в Міністерствах внут� рішніх справ та Держбезпеки — 16%. Затвердження кадрів у партійних організаціях України почалося, головним чином, в 1945 році та відзначалося в багатьох обкомах партії кампа� нійським, формальним характером. Значна частина кадрів за� тверджена опитуванням без попереднього ознайомлення»18. Про� тягом 1945 р. номенклатура ЦК КП(б)У зросла з 13951 посади до 1445519 і далі зростала в наступні роки. Як свідчать архівні ма� теріали, у 1949 р. затвердження номенклатури лише Оргбюро ЦК розтягнулося на півроку (з червня по грудень). Причому за один день затверджувалися від 30 до 50 посадовців20. Чи можна говорити про ретельність затвердження номенклатурних кадрів в таких умовах? Подібне ігнорування номенклатурного принципу мало місце і під час боротьби за владу між спадкоємцями Сталіна. У 1953 р. висуванець Л. Берії генерал�лейтенант П. Мешик без відома пар� тійних органів провів значні кадрові зміни у Міністерстві внут� 266 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 рішніх справ УРСР, розставивши своїх прибічників на ключові посади в силових структурах21. Ці факти свідчать про те, що номенклатура досить часто була формальною процедурою затвердження кадрів, запропонованих місцевими органами та відомствами. Партійне керівництво, яке затверджувало її, не могло однаково добре знати всіх кандидатів на номенклатурні посади. Окремі ключові пости в керівництві УРСР заміщалися людьми, відібраними особисто Сталіним чи його ото� ченням (наприклад, призначення М. Хрущова та М. Бурмистенка першим і другим секретарями ЦК КП(б)У в 1938 р.22, командиру� вання до України Л. Кагановича та М. Патолічева у 1947 р.23). Але більшість номенклатурних кадрів були мало або взагалі незнайо� мими керівництву. Так не могло бути в умовах роздування управ� лінського апарату та номенклатури, яке мало місце в повоєнний період. А це, в свою чергу, досить часто зводило роль партійного комітету до підготовки матеріалів, пов’язаних із затвердженням кандидатур номенклатурщиків24. Друге питання, яке потребує уточнення: чи існувала одна єдина номенклатура в УРСР, на зразок «Табеля про ранги» Петра І? Ад� же у системі управління Радянської України функціонувала ціла мережа номенклатур: номенклатура ЦК ВКП(б)–КПРС, номенк� латура ЦК КП(б)У, номенклатури обкомів, міськкомів та райкомів партії. У пізнорадянському суспільстві починає формуватися ще й номенклатура первісних партійних організацій25. У цьому вияви� лася цікава особливість радянської системи управління: на кожному рівні (загальносоюзний — республіканський — обласний — місь� кий — районний) існували свої субцентри влади, які формували власні номенклатури. Крім партійної, існувала ще й номенклатура комсомольських організацій. За списком 1944 р., затвердженню в ЦК ЛКСМУ підля� гали 63 працівники апарату і 77 працівників центральних органі� зацій ЦК комсомолу України, в обкомах комсомолу — 312 праців� ників, у міськкомах — 165, у міськрайкомах — 66, у райкомах — 748 працівників та 507 комсомольських організаторів26. Це свід� чить про відсутність єдиної та монолітної номенклатурної групи. Керівні кадри, що входили до різноманітних списків на затверд� ження, не мали тісного зв’язку між собою. Стосовно ж твердження, що номенклатура є самоназвою цієї соціальної групи, то воно поки що не підтверджене історични� ми джерелами. Самоназвою керівного прошарку радянського 267 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України суспільства її називають А.Сахаров, М.Восленський та М.До� рошко, але прямих документальних підтверджень цього ніхто не надає27. На сьогодні ще не опубліковано жодного документа, в яко� му б представники радянської владної верхівки називали себе «номенклатурщиками». Третє питання — чи не є певною мірою формальним визначен� ня меж правлячої верхівки за номенклатурними списками? Адже ці списки постійно перероблювалися та змінювалися. Чи це озна� чає, що аналогічні зміни відбувалися і серед верхівки? За даними російського історика В.Мохова, у 1946 р. номенклатура ЦК ВКП(б) становила 42 тис. посад, у 1954 — 23576, 1956 — 26210, 1957 — 12645, 1958 — 14342 посади28. Чи можна говорити, що в умовах відсутності радикальних соціальних потрясінь кількість правлячої верхівки змінювалася з року в рік на кілька тисяч? Зміни протя� гом цих років дійсно відбувалися. Але вони стосувалися більше не персонального складу верхівки, а ступеня централізації систе� ми управління. Після смерті Сталіна радянська еліта відмовила� ся від величезних номенклатурних списків, розширивши сферу компетенції регіонального керівництва. Зв’язок між змінами в правлячій верхівці та номенклатурою був, але не настільки прямий і однозначний, що можна ототожнювати ці 2 соціальні групи. Усі ці питання примушують серйозно задуматися: чи відповідає поняття «номенклатура» тому смислу, який вкладають у нього? Що воно відбиває в першу чергу: реальну соціальну групу, що ке� рувала суспільством, чи канцелярсько�бюрократичні списки, які слугували для впорядкування кадрової політики? Особливу увагу слід звернути на той факт, що вивчення номе� нклатури не розкриває повністю механізмів влади у СРСР. Ряд дослідників радянської історії висловлювали і обґрунтовували при� пущення, що номенклатура була або політичною елітою суспільст� ва, або ж виконувала її функції. Але внаслідок об’єктивних причин номенклатура в своїй сукупності не могла бути ані елітою, ані її замінником. У сучасній політичній думці головною функцією по� літичної еліти називається формулювання стратегічно важливих рішень29. Тобто, еліта виступає суб’єктом владного процесу, прий� маючи відповідальні рішення та організовуючи їх втілення у жит� тя за допомогою наявних ресурсів. Це є можливим у рамках ли� ше невеликої олігархічної групи, члени якої мають можливість виробити спільне рішення з певної проблеми. «Залізний закон олі� 268 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 гархії», відкритий Р. Міхельсом, для радянського суспільства ніхто не відміняв і не міг відмінити. Номенклатура ж, яка налі� чувала сотні й тисячі посадовців (залежно від рівня), вже через свою чисельність не могла сформулювати спільне рішення. В ра� дянській системі управління не існувало такого органу, що об’єд� нував би номенклатурщиків. Як єдина група, вони постають лише у списках посад на затвердження. Серед українських істориків на цю деталь вперше звернув увагу С.Кульчицький. «По каналах управлінської системи, що існувала в СРСР, — писав він у ві� домій статті «Партійно�радянський апарат у системі влади», — текла влада високої напруги. Але номенклатурники були її про� відниками, а не носіями. …Справжня влада зосереджувалася в руках обмеженого кола олігархів — вищих функціонерів та вождів»30. Механізм прийняття та виконання політичних рішень в СРСР та УРСР можна схематично зобразити у вигляді ієрархічної сис� теми олігархічних груп (чи еліт). Вони виступали субцентрами влади (за висловом С.Кульчицького), яким делегувалися владні повноваження. Як вказує В.Васильєв, природа радянської дик� татури була «полікратичною»: «управлінські функції здійснювали партійні органи різного рівня, урядовий апарат та радянські орга� ни (зрозуміло, що вони були зрощені в умовах диктатури), госпо� дарський апарат, керівництво ВНК�ОДПУ�НКВС, Червоної армії тощо. Проте на відміну від ліберально�демократичних режимів, усі інститути та щаблі управління об’єднувалися у високоцентралізо� ваній системі управління, яку очолювало політбюро Компартії, а керівники загальнодержавних інститутів репрезентували їх ін� тереси на вищому партійно�державному рівні»31. На рівні УРСР таким субцентром влади виступала республікан� ська номенклатурна еліта, яка входила до вищих органів управлін� ня Радянської України — політбюро, оргбюро та секретаріату ЦК КП(б)У, Ради народних комісарів (Ради міністрів) УРСР та Президії Верховної Ради УРСР. Проаналізувавши персональний склад цих органів, можна побачити, що відповідальними за прий� няття політичних рішень у Радянській Україні була невелика група керівних діячів. У повоєнний період до її складу входили М. Хру� щов, Д. Коротченко, М. Гречуха, Л. Корнієць, Л. Мельников, Д. Мануїльський, І. Сєнін, З. Сердюк, А. Гречко, А. Колибанов, П. Мацуй, В. Семичастний та інші керівники республіканських відомств. Усі вони, з одного боку, входили до номенклатури 269 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України політбюро ЦК ВКП(б), а з іншого — формували власні номенкла� турні кадри, які обіймали ключові посади на місцевому рівні. Подібний підхід до розгляду місця номенклатури в системі управління далеко не новий. У 1993 р. Т. Коржихіна та Ю. Фігат� нер виділяли в її складі еліту, яка обіймала перші номенклатурні посади32. До схожого висновку дійшов і запорізький дослідник М.Фролов у своїх працях, присвячених політичній еліті Радянсь� кої України 1920–1930 рр.: «…між політичною елітою РРФСР та УСРР і тією соціальною групою вищої та місцевої партійно�дер� жавної бюрократії, яка формувалась у 1920–1930 рр. внаслідок існування та функціонування номенклатурного «механізму» ро� боти з керівними кадрами, — пише він у праці «Компартійно�ра� дянська еліта в Україні: особливості існування та функціонування в 1923–1928 рр.», — існували конкретні відмінності. … Поширен� ня на всі рівні партійно�радянської бюрократії системи привілеїв та пільг створювало ілюзію належності до політичної еліти СРСР і УСРР досить великої кількості керівників. Але насправді коло цих людей було дуже обмеженим. В умовах диктатури «партії», а точніше — її верхівки, інакше не могло бути»33. Таким чином, номенклатура була одним з важливих інститутів, що забезпечував функціонування радянської влади. Проте вивчен� ня лише цього інституту не здатне пояснити механізм управління Радянською Україною. Велика кількість, розосередженість за сфе� рами управління та регіонами, значна формальність у затвердженні керівних кадрів не дозволяють ототожнювати номенклатуру з полі� тичною елітою або ж з групою, що виконує її функції. Вивчення ме� ханізму реалізації влади показує, що правлячою верхівкою Ра� дянської України виступало вузьке коло номенклатурної олігархії, яка концентрувала у своїх руках важелі управління республікою. 1 Слепов Л. Подбор кадров, их выдвижение и расстановка. — М.: Типогра� фия Высшей партийной школы при ЦК ВКП(б), 1948. — 42 с.; Спирин, А.А. Подбор, расстановка и воспитание руководящих кадров: (Из опыта работы парт. орг. Украины) — К.: Выща школа, 1988. — 245 с.; Чепурний М.І. Кадри: добір, навчання, виховання. — К.: Політвидав України, 1986. — 96 с.; Яц/ ков В.А. Организация работы с номенклатурой партийных комитетов // Проб� лемы партийного и государственного строительства. Вып. 2. — М., 1982. — С. 131–142. 2 Яцков В.А. Организация работы с номенклатурой партийных комите� тов. — С. 133. 270 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 3 Чепурний М.І. Кадри: добір, навчання, виховання. — 96 с. 4 Майстренко І. Бюрократія і технократія, або про соціяльну структуру СРСР // Сучасність. — 1981. — Ч. 3–4 (243–244). — С. 138–146. 5 Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: становле� ние, механизмы действия // Вопросы истории. — 1993. — № 7. — С. 15–26; Пашин В.П., Свириденко Ю.П. Кадры коммунистической номенклатуры: ме� тоды подбора и воспитания. — М.: ГАСБУ, 1998. — 235 с.; Мохов В.П. Элитизм и история: Проблемы изучения советских региональных элит. — Пермь: ПГТУ, 2000. — 204 с.; Мохов В.П. Региональная политическая элита Рос� сии (1945–1991 гг.). Монография. — Пермь: Пермское книжное издатель� ство, 2003. — 238 с.; Мохов В.П. Номенклатура как политический институт в истории советского общества второй половины ХХ века // Номенклатура и номенклатурная организация власти в России ХХ века. — Пермь: ПГТУ, 2004. — С. 33–50. 6 Дорошко М.С., Колесник В.Ф. Формування в Україні більшовицької партійно�державної номенклатури в 20�ті роки // Український історичний журнал. — 1993. — № 9. — С. 40–48; Дорошко М.С. Номенклатура: керівна верхівка Радянської України (1917–1938 рр.). Монографія. — К.: Ніка� Центр, 2008. — 368 c. 7 Кульчицький С.В. Партійно�радянський апарат у системі влади // Ук� раїнський історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 3–15; Виговсь/ кий М.Ю. Номенклатура системи освіти в УСРР 1920–1930�х років: соці� альне походження, персональний склад та функції. — К.: Генеза, 2005. — 309 с.; Фролов М.О. Компартійно�радянська еліта в Україні: особливості іс� нування та функціонування в 1923–1928 рр. — Запоріжжя: Прем’єр, 2004. — 800 с.; Першина Т.С. Господарська номенклатура в Україні 1943–1945 рр. — К., 1997. — 114 с.; Єфіменко Г.Г. Національно�культурна політика ВКП(б) щодо Радянської України (1932–1938). — К., 2001. — 304 с. 8 Партийное строительство. Учебное пособие. — М.: Политиздат, 1981. — С. 300. 9 Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: становле� ние, механизмы действия. — С. 25. 10 Мохов В.П. Номенклатура как политический институт в истории сове� тского общества второй половины ХХ века. — С. 33. 11 Восленский М.С. Номенклатура: Господствующий класс Советского Союза. — М.: Советская Россия, 1991 — С. 123–124; Мохов В.П. Региональ� ная политическая элита России. — С. 37; Дорошко М.С. Номенклатура: керівна верхівка Радянської України (1917–1938 рр.). Монографія. — С. 24. 271 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 12 Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: становле� ние, механизмы действия. — С. 26; Пашин В.П., Пашин А.В. Некоторые теоретические аспекты становления института номенклатуры в СССР // Но� менклатура и номенклатурная организация власти в России ХХ века. — Пермь: ПГТУ, 2004. — С. 6; Фролов М.О. Компартійно�радянська еліта в Україні: особливості існування та функціонування в 1923–1928 рр. — С. 213. 13 Дорошко М.С. Номенклатура: керівна верхівка Радянської України (1917–1938 рр.). Монографія. — С. 21. 14 Там само. — С. 353. 15 Першина Т.С. Господарська номенклатура в Україні 1943–1945 рр. — С. 4. 16 Левин М. Номенклатура — Arcanum imperiі: Технологии управления против социологии управленцев // Свободная мысль. — 1997. — Апрель. — С. 75. 17 Протокол № 13 заседания пленума ЦК КП(б) Украины от 15–17 авгус� та 1946 г. // Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГОУ). — Ф. 1. — Оп. 1. — Спр. 725. — 23 арк. 18 Там само. — Арк. 3–4. 19 Першина Т.С. Господарська номенклатура в Україні 1943–1945 рр. — С. 4. 20 Списки номенклатурных работников, представленных на утвержде� ние Оргбюро ЦК КП(б)У (июнь�декабрь 1949 г.) // ЦДАГОУ. — Ф. 1. — Оп. 46. — Спр. 4905 — Арк.1–13. 21 Політична історія України. ХХ століття: У шести томах. / Ред. кол. І.Ф. Курас (гол.) та ін. Т.6: Від тоталітаризму до демократії (1945–2002) / Кер. тому О.М. Майборода — К.: Генеза, 2003. — С. 101. 22 Хрущев Н.С. Время. Люди. Власть: Воспоминания в 4�х кн. — Кн. 1. — М.: Московские новости, 1999. — С. 146–147. 23 Каганович Л.М. Памятные записки рабочего, коммуниста�большеви� ка, профсоюзного и советско�государственного работника. — М.: Вагриус, 1996. — С. 487–488. 24 Слепов Л. Подбор кадров, их выдвижение и расстановка. — С. 22. 25 Мохов В.П. Элитизм и история: Проблемы изучения советских регио� нальных элит. — С. 37. 26 Витяг з протоколу № 82 засідання бюро ЦК ЛКСМУ від 10 травня 1944 р. // ЦДАГОУ. — Ф. 7. — Оп. 2. — Спр. 85. — Арк. 170–177. 27 Восленский М.С. Номенклатура: Господствующий класс Советского Союза. — С. 12; Дорошко М.С. Номенклатура: керівна верхівка Радянської України (1917–1938 рр.). Монографія. — С. 21. 272 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 28 Мохов В.П. Региональная политическая элита России (1945–1991 гг.). Монография. — С. 110. 29 Гаман/Голутвинова О.В. Политические элиты России: вехи истори� ческой эволюции. — М.: РОССПЭН, 2006. — С. 10. 30 Кульчицький С.В. Партійно�радянський апарат у системі влади. — С. 3–4. 31 Васильєв В.Ю. Динаміка диктатури: стосунки «центр�субцентр» влади в радянській управлінській системі в УСРР — УРСР (20–30�ті рр. ХХ ст.) // На� укові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя: Просвіта, 2008. — Вип. ХХІІІ: Політична еліта в історії Ук� раїни. — С. 195–196. 32 Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: становле� ние, механизмы действия. — С. 38. 33 Фролов М.О. Компартійно�радянська еліта в Україні: особливості існу� вання та функціонування в 1923–1928 рр. — С. 216–217. Олена Прилуцька УКРАЇНСЬКА БАГАТОПАРТІЙНІСТЬ В ІСТОРИЧНИХ СТУДІЯХ І.Ф.КУРАСА У статті аналізується наукова спадщина І.Кураса щодо ви/ світлення формування багатопартійності в Україні. Olena Prylutska. Ukrainian multi/party system in historical school of I.F.Kuras. The article is dedicated to the scientific heritage of I.Kuras regarding the issue of formation of multi/party system in Ukraine. На межі 60–70�х років майже ніхто не займався науковою роз� робкою проблем української багатопартійності. Відсутність уза� гальнюючих досліджень з цього важливого питання пояснюється головним чином недостатнім вивченням документальних джерел та суб’єктивістським підходом до оцінки національно�визволь� ного руху на соціалістичному етапі революції. Окремі автори, висвітлюючи ставлення більшовиків до українського національ� но�визвольного руху, часто обмежувалися лише констатацією помилкових поглядів окремих керівників з цього приводу і дале� ко не повною мірою висвітлювали позитивну діяльність політич� них партій у справі керівництва національно�визвольною рево� люцією в Україні. 273 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13019
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
isbn	978-966-02-5322-3
issn	XXXX-0021
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:18:27Z
publishDate	2009
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
record_format	dspace
spelling	Штейнле, О. 2010-10-27T12:44:55Z 2010-10-27T12:44:55Z 2009 Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років / О. Штейнле // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 262-273. — Бібліогр.: 33 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13019 Розглядається роль номенклатури в системі управління Радянською Україною у повоєнний період. Робиться висновок стосовно неможливості ототожнення номенклурних кадрів з владною елітою внаслідок об’єктивних причин: великої чисельності, розосередженості номенклатури та досить частого формального характеру її затвердження. The nomenclature in the Ukrainian SSR power system in the second half of 1940s — at the beginnings of 1950s. The place of nomenclature in the system of power in the postwar period is examined. The author comes to conclusion about the impossibility of identification the nomenclature as a power elite in consequence of the objective reasons: great number, dispersion of nomenclature and often formal character of its confirmation. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років Article published earlier
spellingShingle	Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років Штейнле, О.
title	Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років
title_full	Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років
title_fullStr	Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років
title_full_unstemmed	Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років
title_short	Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років
title_sort	номенклатура в системі влади урср другої половини 1940-х - початку 1950-х років
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13019
work_keys_str_mv	AT šteinleo nomenklaturavsistemívladiursrdrugoípolovini1940hpočatku1950hrokív

Номенклатура в системі влади УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років

Institution

Ähnliche Einträge