Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні

У статті розглядаються питання правового забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні. The legal ensuring of informational power in modern Ukraine. The article considers the issue of the legal ensuring of informational power in modern Ukraine....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Каращук, М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13022
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні / М. Каращук // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 289-302. — Бібліогр.: 44 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859900654813708288
author	Каращук, М.
author_facet	Каращук, М.
citation_txt	Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні / М. Каращук // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 289-302. — Бібліогр.: 44 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	У статті розглядаються питання правового забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні. The legal ensuring of informational power in modern Ukraine. The article considers the issue of the legal ensuring of informational power in modern Ukraine.
first_indexed	2025-12-07T15:57:20Z
format	Article
fulltext	2 Москалев И. Технологические основы социально�инновационного госу� дарственного управления [Електронний ресурс]: Материалы Международного форума «Проекты будущего: междисциплинарный подход» (16–19 октября 2006, г.Звенигород). — Режим доступу: http://spkurdyumov.narod.ru/Mos� kalev23.htm 3 Модернизация в России и конфликт ценностей. — С. 346–347. 4 Там само. — С. 346. 5 Ерофалов Б.Л. Постсоветский город. — Киев — Тольятти: Издат. Дом А.С.С., НИИТИАГ, 2002. — С. 60. 6 Степин В.С. Теоретическое знание. — М.: Прогресс�Традиция, 2003. — 744 с. 7 Там само. — С. 36. 8 Там само. — С. 37. 9 Там само. — С. 33. 10 Там само. — С. 40. Микола Каращук ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВЛАДИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ У статті розглядаються питання правового забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні. Mykola Karaschuk. The legal ensuring of informational power in modern Ukraine. The article considers the issue of the legal ensuring of informational power in modern Ukraine. Демократичні перетворення в суспільстві, зокрема роздержав� лення та демонополізація у сфері ЗМІ, створюють передумови для того, щоб вони реально відігравали роль інформаційної влади, але вони не реалізуються. Причини такого становища в супереч� ностях, притаманних і самим ЗМІ, і реальним умовам їх функ� ціонування в суспільстві. Правове регулювання інформаційної влади не так давно стало предметом дослідження як вітчизняних так і зарубіжних дослід� ників. Проблема, якої ми торкаємося в цій статті, тєю чи іншою мірою розглядалася такими дослідниками як: О.Бандурка, В.Бе� бик, В.Горбатенко, О.Гриценко, О.Дубас, О.Зернецька, В.Іванов, А.Москаленко, Г.Почепцов, М.Томенко, М.Требін, В.Шаповал, О.Шевчук та ін., в яких певною мірою висвітлюються окремі 289 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України питання, що стосуються інформаційної влади в посткомуністич� ній Україні, проблеми та здобутки України на шляху до інфор� маційного суспільства, ЗМІ в Україні, розвиток та правові осно� ви діяльності ЗМІ та інші проблеми. Але на сьогодні відчувається брак ґрунтовних аналітичних і прогностичних досліджень пра� вового аспекту функціонування інформаційної влади. Тому зазна� чена проблематика є досить актуальною на сьогодні. Мета цієї роботи — дослідити нормативно�правове регулю� вання інформаційної сфери в сучасній Україні. Основні завдання: проаналізувати інформаційне законодавст� во сучасної України; узагальнити результати уже наявних дослі� джень щодо правового регулювання інформаційної влади в рам� ках демократичних перетворень; визначити основні проблеми, завдання та шляхи подальшого вдосконалення нормативно�право� вої бази функціонування інформаційної влади в сучасній Україні. Після проголошення незалежності в Україні було взято курс на побудову демократичного суспільства. Враховуючи неможливість вирішення цих завдань без участі засобів масової інформації, прав� ляча політична еліта вже в перші роки незалежності звернула ве� лику увагу на розробку і прийняття відповідного законодавства. Право на інформацію, право говорити і бути почутим, безпере� шкодний суспільний обмін інформацією, розмаїття думок — істот� ні елементи кожної вільної держави, необхідні риси сучасної демок� ратії. Саме таке положення записано і в Конституції України1. Найважливіші норми щодо свободи інформаційного обміну закріплені в Україні Законом «Про інформацію»2. Економічні взаємини між суб’єктами інформаційних відносин регулюються Законами України «Про власність»3, «Про рекламу»4, «Про друко� вані засоби масової інформації (пресу) в Україні»5, «Про інформа� ційні агентства»6, «Про телебачення і радіомовлення»7, «Про дер� жавну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»8 тощо. Це дає нам право констатувати, що держава сприяє формуванню інформаційного права в Україні як сукупності норм різних галузей права, які регулюють відносини, пов’язані з інформацією, інформаційними технологіями та комунікаціями. Щодо прав і свободи інформації основоположним є Закон Ук� раїни «Про власність». Розділ VI цього Закону присвячено праву інтелектуальної власності. У ст. 40 йдеться про те, що суб’єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава. Об’єктами права інтелектуальної власності є тво� 290 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 ри науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, результати науково�дослідних робіт та інші результати інте� лектуальної діяльності (ст. 41). У ст. 56 йдеться про те, що жодний державний орган немає права втручатись у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими ак� тами України додаткові обов’язки чи обмеження. Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їхнім непра� вомірним втручанням у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном9. Закон України «Про інформацію» розкриває суть і основні на� прями державної інформаційної політики. Так у ст. 6 дається ви� значення державної інформаційної політики як сукупності ос� новних напрямів і способів діяльності держави щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації10. Основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу громадян до інформації; зміцнення матеріально�технічних, фінансових, організаційних, правових та наукових основ інфор� маційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та збе� реженню національних інформаційних ресурсів; створення загаль� ної системи охорони інформації; сприяння міжнародному спів� робітництву в галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України11. У статті 4 Закону України «Про інформацію» наголошується, що законодавство України про інформацію становлять Конституція України, цей Закон, законодавчі акти про окремі галузі, види, фор� ми і засоби інформації, міжнародні договори й угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права. Стаття 7 визначає суб’єктів інформаційних відносин, якими є: громадяни України; юридичні особи; держава. Суб’єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші дер� жави, їхні громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства12. У статті 30 йдеться також про інформа� цію з обмеженим доступом, яка за своїм правовим режимом поді� ляється на конфіденційну і таємну13. Інший Закон України «Про інформаційні агентства» містить важливі демократичні норми, які сприяють поширенню інфор� мації та її свободі. Так, у статті 5 сказано, що діяльність інформа� ційних агентств — це збирання, обробка, творення, зберігання, 291 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України підготовка інформації до поширення, випуск та поширення ін� формаційної продукції14. Стаття 2 вказує на заборону цензури інформації, яка поширюється інформаційними агентствами. Ос� новними видами інформаційних агентств згідно зі ст. 8 є держав� ні й недержавні інформаційні агентства України та іноземні інфор� маційні агентства, які діють в Україні через свої представництва15. У Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Ук� раїні» закладені правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, а також встановлені державні гарантії їхньої свободи відповідно до Конституції України16. У цьому ж Законі зазначено, що друковані засоби масової інформа� ції є вільними. Забороняється створення та фінансування держав� них органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються засобами масової ін� формації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадо� ва особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю. Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує еконо� мічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформа� ції, запобігає зловживанню монопольним становищем видавців і розповсюджувачів друкованої продукції (стаття 2)17. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» вказує, що телерадіоорганізації України у своїй діяльності реалізують прин� ципи об’єктивності, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного громадянина на доступ до інформа� ції, вільне висловлювання своїх поглядів та думок, забезпечення ідеологічного та політичного плюралізму, дотримання телерадіо� працівниками професійної етики та загальнолюдських норм мо� ралі18. Поряд з цим базовим законом прийнято цілий ряд нор� мативно�правових актів, спрямованих на розвиток суспільного телебачення і радіомовлення. Однак прийняті акти на сьогодні є недостатніми. Зважаючи на визначальний вплив радіо і телеба� чення на свідомість і поведінку людини, а також попит на ринку товарів і послуг, на Заході ця сфера жорстко контролюється дер� жавою. В Україні законодавство постійно не встигає за стихійним розвитком радіо� та телепродукції. Внаслідок цього гіпнотизую� чий вплив інформаційних засобів визначально і деструктивно впливає на свободу людини. Недоліки чинної нормативної бази 292 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 у такій сфері, як радіомовлення і телебачення, проявляються в тех� нології реалізації основних засадничих положень. Зокрема, значна частина норм не визначають прозорих процедур і механізмів їхньо� го застосування. Більш чіткого врегулювання потребують: критерії обмеження доступу до окремих видів інформації, розмежування завдань державного та суспільного телерадіомовлення, узгоджен� ня споріднених норм різних законів; законодавче забезпечення кабельного телебачення; розвиток цифрового мовлення і багато� канальних систем; ретрансляція інформаційних програм та ін. Важливе значення має Закон України «Про державну підтрим� ку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів». Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів19. У статті 2 Закону йдеться про те, що норми державної підтримки застосовуються до всіх засобів масової інформації, які діють відповідно до Конституції України, неза� лежно від їхнього ідеологічного і політичного спрямування та від форм власності, крім засобів масової інформації рекламного й еротичного характеру. Норми Закону поширюються також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв’язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність цих засобів масової інфор� мації20. Державна підтримка засобів масової інформації здійсню� ється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тариф� не, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, надання фінансової допомоги21. В інформаційному законодавстві України порушуються також питання про державну таємницю, можливості доступу до неї та користування нею. Цій проблемі присвячено Закон України «Про державну таємницю», який регулює суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці в інтересах національної безпеки України22. У Законі ви� значаються здійснення права власності на секретну інформацію та її матеріальні носії, допуск громадян до державної таємниці, обов’язки громадян щодо збереження державної таємниці23. Поряд із галузевими законами про інформацію в Україні прий� нято законодавчі акти щодо повномасштабного вирішення питань інформатизації українського суспільства, якими стали Закон Ук� раїни «Про Національну програму інформатизації» та «Концепція 293 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України національної програми інформатизації». Закон України «Про На� ціональну програму інформатизації» розкриває зміст термінів та понять, пов’язаних із процесом інформатизації суспільства, а саме: база даних; база знань; геоінформаційні системи; засоби інфор� мації; інформатизація; інформаційна послуга; інформаційна технологія; інформаційний продукт; інформаційний ресурс; ін� формаційний суверенітет держави; локалізація програмних про� дуктів; нерезиденти; проект інформації; резиденти. З вищесказаного ми бачимо, що в Україні розробляються дер� жавно�правові та програмні документи, спрямовані на розвиток ін� формаційної влади. Але в той же час, незважаючи на досить велику кількість законів, становище в інформаційній сфері українського суспільства за оцінками різних експертів поки що є незадовільним. В усьому цивілізованому світі категорія свободи слова виступає невід’ємним природним чинником суспільного буття і одночасно однією з найістотніших демократичних норм Конституції, прак� тикою конституційного ладу. В Україні ж поки що відзначають правову недосконалість, а звідси й проблеми реалізації в реально� му житті свободи слова та інформації. Так, під час парламентсь� ких слухань у Верховній Раді України 10 квітня 1997 р. «Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи» критично про� аналізовано статтю 34 Конституції України про свободу слова24. Було сказано, що ця стаття не краща в Основному Законі, не робить їй честі якщо не суто змістом, то неякісними формулюваннями25. У Постанові Верховної Ради України «Про підсумки парламент� ських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України», які були проведені 16 січня 2001 p., вказується на серйозну кри� зу і значні відхилення від демократичного розвитку. Зокрема, по� ширено практику використання найвпливовіших засобів масової інформації для дезорієнтації населення щодо ситуації в країні, нав’язування політичних оцінок, маніпулювання громадською думкою. Державні засоби масової інформації фактично перетво� рено на знаряддя політичної боротьби26. На початку 2001 р. профільний парламентський комітет звер� нувся до Ради Європи та ОБСЄ з проханням провести відповідні правові експертизи українських законів. За дорученням цих по� важних інституцій європейськими фахівцями проведено ґрунтов� ний аналіз нашого інформаційного законодавства — як щодо відпо� відності загальнодемократичним принципам, так і по конкретних 294 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 положеннях окремих правових актів. Висновки європейських експертів доволі критично оцінили наші законодавчі здобутки та окреслили серйозні недоліки чинної нормативної бази. Вони зде� більшого пов’язані з технологією реалізації основних засадничих положень. Зокрема, більшість чинних законів не визначають чіт� ких та прозорих процедур і механізмів їх застосування27. Аналізуючи Закон «Про інформацію», експерти зосередилися на питаннях правового забезпечення доступу громадян до інформа� ції владних органів. Висновки експертизи вбачаються корисними в практичному плані — передусім через конкретну спрямованість на чітке визначення правових механізмів вільного доступу до ін� формації. Саме прагматичності, конкретності та відпрацьованос� ті механізмів реалізації часто не вистачає нашим законам. Особ� ливої уваги заслуговують пропозиції: 1. Сформулювати основну норму доступу до інформації дер� жавних органів відповідно до рекомендації Ради Європи: кожна особа має право доступу до інформації (документів), якою воло� діють органи влади України. 2. Запровадити двоетапну процедуру визначення умов обме� ження доступу: перший етап — перевірка ймовірності шкідли� вих наслідків надання інформації; другий — аналіз громадського інтересу до інформації та зіставлення його з можливими негатив� ними наслідками її розкриття. 3. Чітко визначити критерії обмеження доступу до окремих видів інформації: конфіденційної інформації; інформації, визнаної у встановленому порядку державною таємницею; даних, які стосу� ються правоохоронних структур; інформації, що стосується при� ватного життя; документів відомчої кореспонденції; інформації, «яка не підлягає розголошенню»; інформації фінансових установ. 4. Удосконалити положення щодо правового визначення форм, механізмів і права доступу до офіційної інформації28. Негативного експертного висновку дано Закону «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Сутність їхньої аргументації можна окреслити тезами: 1. У демократичному суспільстві законодавство про ЗМІ має базуватися на презумпції свободи, а не на презумпції контролю; 2. В основу Закону покладено хибну схему — фінансовані державою органи інформації і громадсь� кі мовники фактично виступають не «суспільними контролерами» органів державної влади, а засобами їх інформаційної підтримки29. 295 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Особливо «шкідливими» для свободи слова визнано: 1) порядок акредитації журналістів — відсутність єдиної для всіх органів влади акредитації, непрозорість процедури акредита� ції, невиправдані підстави вилучення акредитації. Експерти звер� нули увагу, що Закон визначає акредитацію «як привілей». Згід� но з європейськими нормами вона має надаватися «як право»; 2) обмеження редакційної незалежності. Законом у багатьох випадках передбачено, що саме і яким чином повинні висвітлю� вати ЗМІ. Це може трактуватися як пряме втручання у редак� торську незалежність. Тобто визначений Законом обсяг права на висвітлення та коментарі діяльності владних інституцій не від� повідає критеріям міжнародних положень щодо свободи слова; 3) правові засади утворення та діяльності Національної теле� компанії та Національної радіокомпанії України. Ці телерадіо� організації мають відігравати роль національного суспільного мовника. На практиці ж вони нічим не відрізняються від держав� них агентств новин30. Треба визнати обґрунтованість зазначених зауважень. Закон містить внутрішнє протиріччя: декларуючи широкий доступ до інформації про діяльність органів влади, він водночас жорстко врегульовує форми і порядок її висвітлення. Цей «дуалізм» зумов� лений специфікою незжитої тоталітарної психології. Ще з радянсь� ких часів у нас укорінено впевненість, що будь�яке поширення «офіційної» інформації має жорстко нормуватися і контролюва� тися. Європейці виховані на інших принципах і звідси — висно� вок експертизи: закон рекомендується скасувати в цілому. Надзвичайно цікавими і практично корисними вбачаються за� уваження та пропозиції до законодавства про аудіовізуальні ЗМІ — законів «Про телебачення і радіомовлення», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «По систему Суспільного телебачення і радіомовлення України». Надані ана� літичні матеріали можуть і повинні лягти в основу майбутніх но� вих редакцій цих законів. Експертні висновки чітко визначають ключові моменти і завдан� ня розвитку законодавчої бази: впровадження дійових механізмів захисту свободи слова і незалежності ЗМІ; незалежність органу, що регулює мовлення, та чіткіше визначення його завдань і функ� цій; законодавче забезпечення діяльності кабельного телебачення; впровадження публічно�правового мовлення; законодавче забез� печення розвитку цифрового мовлення і багатоканальних систем; 296 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 визначення порядку міждержавного, транскордонного мовлення і ретрансляції іноземних програм; імплементація загальноєвро� пейських принципів і положень регулювання мовлення31. Водночас практика довела низьку ефективність адміністратив� них методів обмеження зовнішніх інформаційних впливів. Ніякі законодавчі «заборони» не перешкодили російським телерадіови� робникам захопити чималий сегмент українського інформацій� ного ринку. Глобалізація інформаційного простору вимагає пошу� ку нових форм міжнародного співробітництва, узгодження «правил гри» на відкритих ринках. І українське суспільство приходить до розуміння об’єктивності та невідворотності цих процесів32. Намагання держави тримати під контролем ЗМІ, використо� вувати їх у власних інтересах суперечить демократичним прин� ципам організації суспільного життя. «Уярмлення інформації, — зазначають українські дослідники В. Цвєтков і В. Горбатенко, — головна гарантія деспотизму. Перші кроки будь�якої диктатури — це підлеглість та підкорення собі засобів масової інформації. Тіль� ки незалежність ЗМІ може запобігти перетворенню демократії на охлократію і диктатуру»33. У цьому контексті слід також наголо� сити, що у вимірах «рівня демократичності» суспільства засоби ма� сової інформації є насправді головним показником, критерієм або певним масштабом. Мас�медіа сприймаються як «четверта влада». Володіння інформацією й панування над її поширенням близько стикаються з владним пануванням і силовим формуванням свідо� мості та життя людей35. «Інформація, — відзначав М. Амосов, — по� хідна від допитливості та творчості. Еволюція інформації — освіта і НТР. Вибіркове обмеження інформації проповідують тоталітарні ідеології»35. Останнє зауваження М. Амосова є дуже слушним. Воно застерігає проти спроб здійснення вибіркового обмеження інфор� мації, аби уникнути повзучого тоталітаризму чи диктатури. Демократичне суспільство можливе тільки за умов свободи ін� формації. Без неї залишаються без слуху і держава, і народ36. Якщо в Україні прийнято стільки законів про інформацію, то чому ж тут виникають проблеми і труднощі зі свободою інформації, зі свобо� дою ЗМІ? Причини цього криються, на думку О. Дубаса, в еконо� мічних негараздах суспільства, низькому рівні правосвідомості, політичної культури громадян37. Ці ж причини називають і інші автори. Так, за словами Т. Алексєєва, «свободи не можуть бути га� рантовані в умовах репресивного, тоталітарного режиму або якщо економічний розвиток країни перебуває на низькому рівні»38. 297 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Залежність свободи від матеріального забезпечення людей відзначає і білоруський вчений І. Антонович: «Якщо проблеми розвинутої демократії сьогодні — в основному політичні й пра� вові — подальше вдосконалення законодавства для надання га� рантій свободи думки меншин, то для країн, які перебувають на шляху до становлення демократичних режимів, матеріальні пот� реби і турботи більшості стають основною проблемою»39. Українські дослідники Н. Костенко, О. Кривенко, І. Слісарен� ко гарантії свободи слова пов’язують з пануванням у суспільстві сили закону: «Найдемократичніші законодавчі акти про свободу слова так і залишаться сугубо декларативними у разі, якщо в су� спільстві не вкоріниться практика неухильного виконання зако� нів, доки кожний член суспільства не буде сприймати порушення законів як замах на власні права і свободи»40. У зв’язку з цим важливим напрямом розвитку інформаційної влади в Україні мають стати вдосконалення і демократизація за� собів масової інформації. Нині відбувається складний процес їх� нього розвитку як незалежних та демократичних. В Україні засо� би масової інформації поступово позбуваються провінційності, підвищується їхній професійний рівень, їхня діяльність набуває національно�державного змісту й характеру, водночас вони розви� ваються у багатонаціональних формах. Разом з тим можна виді� лити ряд проблем: 1) спадщину, яка нам дісталася від розпаду СССР, — обмаль українських ЗМІ, брак національних (свідомих) кадрів; 2) інерцію радянщини, тоталітаризму, яка найповніше про� являється в інформаційній експансії Росії; 3) мізерна присут� ність українських ЗМІ на світових інформаційних ринках. Через це ЗМІ в Україні не повною мірою відображають позиції й інтере� си державної влади, її окремих гілок, окремих регіонів, політич� них сил і груп, національних спільностей, релігійних конфесій. Сучасний етап комунікативного забезпечення суспільства су� проводжується становленням автономної системи друкованих мас�медіа України. Суттєвою ознакою змін у сучасних українсь� ких друкованих мас�медіа стало руйнування так званої піраміди у структурній організації друкованих медіа потоків, їй на зміну прийшла організація структурна, суть якої полягає в тому, що майже за кожним друкованим медіа�представником стоїть певна структура або ціла низка організацій — політичних, фінансових, господарських тощо. Це якраз і є тією причиною, на думку О. Ду� баса, неоднозначного, суперечливого відображення усіх перипетій 298 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 процесу національного відродження України, державотворення, формування демократичного, громадянського суспільства, станов� лення ринкових відносин, нових форм власності, політичного, еко� номічного, соціального і духовно�культурного розвитку41. На сьогодні в Україні діють різноманітні засоби масової інфор� мації: це і преса, і радіо, і телебачення, різні інформаційні агентст� ва, а також Інтернет. Основним каналом отримання інформації для жителів України є телебачення. Ще одним вагомим каналом от� римання інформації населенням України є проводові мовлення. Незважаючи на деяке скорочення мережі проводового мовлення, спричинене фінансовими труднощами в Україні, за станом на 2002 рік працювало близько 10 млн радіоточок42. Для малозабезпе� чених літніх людей проводове радіо є головним джерелом одер� жання масової інформації. Функціонування засобів масової інформації в Україні пов’яза� не й з низкою інших проблем. Одна з них у тому, що існуюча струк� тура національного телерадіомовлення характеризується відсут� ністю громадського телебачення у тому вигляді, як це має місце в країнах Заходу. Значення ж громадських ЗМІ дуже велике. Де� мократія та громадські ЗМІ є рефлективним засобом контролю і здійснення влади, дуже ефективними у боротьбі із самовпевне� ністю та глухотою тих, хто стоїть при владі. Демократія та гро� мадські ЗМІ — найліпші засоби «раннього оповіщення». Вони допомагають помітити та зробити широкознаними ризики, які су� спільству не слід брати на себе. Вони оберігають нас від того, щоб міняти знайоме «хороше» на незнайоме «краще»43. Принципова необхідність громадського мовлення не ставить� ся під сумнів жодним з основних політичних суб’єктів. Головна проблема — у пошуку узгоджених компромісних механізмів йо� го створення та діяльності. При цьому надзвичайно важливо не схибити у застосуванні основних принципів — незалежності та публічності. Досвід створення Громадського Російського телеба� чення (ГРТ), на думку В.Ф. Іванова, красномовно свідчить про складність цих процесів, адже після семи років існування, за єв� ропейськими мірками, ГРТ навіть з натяжкою не може бути ви� знане організацією громадського мовлення44. Будучи головним носієм інформаційної влади, ЗМІ здатні ство� рювати або скидати з п’єдесталів кумирів, трактувати події у ви� гідному для певних сил світлі, впливати на психологію мас і окре� мих людей. Тенденція зростання ролі ЗМІ в політичних процесах 299 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України стає дедалі відчутнішою, а доступ до ЗМІ й можливість вільно опри� люднювати власну думку є однією з основних ознак демократич� ності суспільного устрою. Головне призначення ЗМІ — продуку� вання і трансляція інформації. Але практика свідчить, що ЗМІ широко використовують як для збагачення їх власників, так і для того, щоб «робити владу». Саме власникам ЗМІ часто належить вирішальне слово у визначенні пріоритетів: інформація — гроші — влада. У багатьох ЗМІ набув поширення напрям, що дістав назву «жовта преса». Йому властиві концентрація уваги на плітках, ін� тимних стосунках, скандалах, цинізм, балансування на межі пор� нографії. Приватизація ЗМІ обернулася повним контролем влас� ників над ними, а також тенденцією до монополізації. Конкуренція в світі інформації, як і в будь�якій іншій сфері ді� яльності, породжує тенденцію до поглинання одних іншими. Не� минуча за таких умов монополізація у сфері ЗМІ загрожує обмежен� ням свободи їх діяльності, посиленням залежності від політичного курсу правлячих кіл, пануючих ідеологічних доктрин, співвідно� шення сил провідних економічних угруповань тощо. На часі назріла необхідність переходу від декларування пев� них принципів до прагматичного відпрацювання реальних меха� нізмів функціонування інформаційного ринку України. Можна визначити основні напрями подальшого розвитку інформаційної сфери України: удосконалення правових засад діяльності Націо� нальної ради України з питань телебачення і радіомовлення; уп� ровадження суспільного мовлення; збільшення інвестиційної привабливості українського медіаринку, забезпечення розшире� ного виробництва національного інформаційного продуту; ре� формування системи регулятивних механізмів для забезпечення якісного зростання економічної, технологічної та змістовної складо� вих національного медіаринку; законодавча реалізація принципу «незалежності» ЗМІ, розробка правових механізмів мімізації мож� ливостей впливу на інформаційну діяльність ЗМІ; реформування національного інформаційного законодавства відповідно до євро� пейських та світових стандартів. 1 Конституція України. — К.: Феміна, 1996. — 64 с. 2 Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.97 № 540 / 97 — ВР (зі змінами) / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавни� 300 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 чої та бібліотечної справи: Тематична добірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 2 — С. 36–43. 3 Закон України «Про інформаційні агентства» від 28.02.95 №74 / 95�ВР / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавни� чої та бібліотечної справи: Тематична добірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 1. — С. 23–28. 4 Закон України «Про рекламу» / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парламентське видавництво, 2000. — 20 с. 5 Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Ук� раїні / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка: Книжкова палата Ук� раїни. — К., 2002. — Ч. 2 — С. 3–11. 6 Закон України «Про інформацію» / Законодавчі та нормативні доку� менти України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тема� тична добірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 1. — С. 5–14. 7 Закон України «Про телебачення та радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. № 3759–ХІІ (зі змінами, внесеними Законами України від 28 люто� го 1995 р. № 75/95) / Закони України. — К., 1996. — Т. 6. — С. 263–284. 8 Закон України «Про власність» / Закони України. — К., 1996. — Ч.2. — С. 173–190. 9 Закон України «Про інформаційні агентства». — С. 184–188. 10 Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформа� ції...». — С. 5. 11 Там само. 12 Там само. 13 Там само. — С. 9. 14 Закон України «Про інформацію». — С. 23. 15 Там само. — С. 24. 17 Закон України «Про друковані засоби масової інформації...». — С. 3. 18 Там само. 19 Закон України «Про власність...». — С. 36. 20 Там само. 21 Там само. — С. 37. 22 Закон України «Про державну таємницю» від 21.09.99 № 1079. ХІV / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 2 — С. 12–26. 23 Там само. — С. 12. 24 Конституція України. 301 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 25 Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи. — К.: Парла� ментське видавництво, 1997. — С. 15–16. 26 Про підсумки парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяль� ності, свободи слова, дотримання законності, та стану інформаційної безпеки України» від 07.06.2001 № 2498 — ІІІ / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична підбірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 1. — С. 122. 27 Кобзар Ю.М. Електронні ЗМІ: криза якісного зростання. Тенденції розвитку українського медіаринку та проблеми вдосконалення правової ба� зи // Віче. — 2002. — №8. — С. 51. 28 Там само. — С. 52. 29 Там само. — С. 12. 30 Там само. — С. 52–53. 31 Там само. — С. 53. 22 Там само. — С. 53–54. 33 Цвєтков В.В., Горбатенко В.П. Демократія — Управління — Бюрок� ратія: в контексті модернізації українського суспільства. — К., 2001. — 248 с. 34 Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / Кер. авт. кол. В.Полохало. — К.: Політична думка, 1995. — С. 79–80. 35 Новітня Україна 1991–2001: (роздуми видатних сучасників): (Кол. моногр.) / М.М.Амосов, Володимир (В.М.Сабодан), Л.І.Грач та ін. / За заг. ред. М.Ф.Головатого, Г.В.Щокіна. — К.: МАУП, 2001. — С. 9. 36 Филиппов С. СМИ как механизм формирования гражданского общест� ва в переходных системах // Власть. — 2002. — № 8. — С. 9. 37 Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті: Монографія. — К.: Генеза, 2004. — С. 79. 38 Алексеева Т.А. Современные политические теории. — М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН). — 2000. — с. 158. 39 Антонович И.И. После современности: Очерк цивилизации модерниз� ма и постмодернизма. — Мн.: Беларусская навука, 1997. — С. 378–379. 40 Украинские масс�медиа и свобода информации / Костенко Н., Кри� венко А., Слисаренко И. и др. // Политическая мысль. — 1994. — №4. — С. 51. 41 Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України... — С. 80–81. 42 Свобода слова в Україні... — С. 93. 43 Кін Дж. Мас�медіа і демократія. — К.: Інформація, Сервіс, 1999. — С. 122–123. 44 Іванов В.Ф. Медіа та політреклама у дзеркалі закону. — К.: Центр віль� ної преси, 2001. — С. 234. 302 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13022
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
isbn	978-966-02-5322-3
issn	XXXX-0021
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:57:20Z
publishDate	2009
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
record_format	dspace
spelling	Каращук, М. 2010-10-27T12:49:19Z 2010-10-27T12:49:19Z 2009 Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні / М. Каращук // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 289-302. — Бібліогр.: 44 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13022 У статті розглядаються питання правового забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні. The legal ensuring of informational power in modern Ukraine. The article considers the issue of the legal ensuring of informational power in modern Ukraine. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні Article published earlier
spellingShingle	Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні Каращук, М.
title	Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_full	Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_fullStr	Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_full_unstemmed	Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_short	Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_sort	правове забезпечення інформаційної влади в сучасній україні
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13022
work_keys_str_mv	AT karaŝukm pravovezabezpečennâínformacíinoívladivsučasníiukraíní

Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні

Institution

Similar Items