Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства

Стаття присвячена ролі Європейського Союзу у вирішенні гібралтарської проблеми після того, як Іспанія в 1986 році приєдналася до цієї організації, членом якої є й інша сторона конфлікту — Великобританія. Розглядаються нові можливі механізми розв’язання цієї проблеми, позиції сторін, її вплив на взає...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Authors:	Крушинський, Ю., Білий, М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13028
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства / Ю. Крушинський, М. Білий // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 352-368. — Бібліогр.: 24 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860126493103882240
author	Крушинський, Ю. Білий, М.
author_facet	Крушинський, Ю. Білий, М.
citation_txt	Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства / Ю. Крушинський, М. Білий // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 352-368. — Бібліогр.: 24 назв. — укp.
collection	DSpace DC
description	Стаття присвячена ролі Європейського Союзу у вирішенні гібралтарської проблеми після того, як Іспанія в 1986 році приєдналася до цієї організації, членом якої є й інша сторона конфлікту — Великобританія. Розглядаються нові можливі механізми розв’язання цієї проблеми, позиції сторін, її вплив на взаємовідносини в рамках ЄС. The article is dedicated to the role of the EU in Gibraltar problem after Spain joined the Union in 1986. From this moment both sides of the conflict were the members of the same structure. Therefore Gibraltar problem became a full-fledged inner issue of the EU. This fact changed the situation cardinally and increased its significance for all EU member-countries.
first_indexed	2025-12-07T17:42:48Z
format	Article
fulltext	19 Hobsbawm Eric. The last of the utopian projects // The Guardian. — 2005. — 09 March. 20 Зиновьев А. А. Гибель русского коммунизма. — М.: ЗАО Изд�во «Центр� полиграф», 2001. — С. 210—211. 21 Зиновьев А. А. Русская трагедия. Гибель утопии. — М.: Эксмо, 2003. — С. 365. 22 Иноземцев В. Л. На рубеже эпох. Экономические тенденции и их неэ� кономические следствия — М.: ЗАО «Издательство Экономика», 2003. — С. 399, 418–419. 23 Иноземцев В. Л. «Вечные ценности» в меняющемся мире Демократия и гражданское общество в новом столетии // Свободная мысль — ХХІ. — 2001. — №8. — С. 58, 60. 24 Бауман Зигмунт. Индивидуализированное общество / Пер. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева. — М.: Логос, 2002. — С. 54–55. 25 Цит. за: Ayen Xavi. Bush quiere apoderarse del mundo // La Vanguar� dia. — 2003. — 18 junio. Крушинський В.Ю., Білий М.М. РОЛЬ ЄС У ГІБРАЛТАРСЬКОМУ КОНФЛІКТІ ПІСЛЯ ПРИЄДНАННЯ ІСПАНІЇ ДО СПІВТОВАРИСТВА Стаття присвячена ролі Європейського Союзу у вирішенні гібралтарської проблеми після того, як Іспанія в 1986 році приєд/ налася до цієї організації, членом якої є й інша сторона конфлік/ ту — Великобританія. Розглядаються нові можливі механізми розв’язання цієї проблеми, позиції сторін, її вплив на взаємовід/ носини в рамках ЄС. Kroushinskiy V., Biliy M. The article is dedicated to the role of the EU in Gibraltar problem after Spain joined the Union in 1986. From this moment both sides of the conflict were the members of the same structure. Therefore Gibraltar problem became a full/fledged inner issue of the EU. This fact changed the situation cardinally and increased its significance for all EU member/countries Євроатлантичний вектор і, зокрема, його європейська складо� ва були пріоритетним напрямом зовнішньої політики обох учас� ників суперечки навколо Гібралтару: Великобританії та Іспанії. Проте, якщо перша приєдналася до ЄС ще 1973 р., то остання здобула членство лише 1 січня 1986 р. Це, у свою чергу, суттєво 352 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 вплинуло на ситуацію у гібралтарському конфлікті, адже якщо до з 1986 р. Великобританія мала можливість чинити у рамках ЄС певний тиск на Іспанію стосовно проблеми Гібралтару, оскіль� ки від успіхів, зокрема щодо цього питання, значною мірою зале� жали шанси піренейців на приєднання до ЄС, то тепер ситуація змінилася і Іспанія як повноправний член мала змогу диктувати власні вимоги та використовувати певні важелі, щоб схилити інші країни�члени на свій бік у суперечці навколо Гібралтару і, таким чином, чинити тиск на Великобританію. Що ж до самого ЄС, то після приєднання до нього Іспанії питання Гібралтару ста� ло для Співтовариства ще актуальнішим. Варто зазначити, що навіть після вступу до ЄС іспанці, що в’їжджали до Гібралтару, так само, як і гібралтарці, що в’їжджа� ли до Іспанії, мали пред’являти паспорти, на відміну від грома� дян ЄС, яким, в’їжджаючи до Гібралтару, досить було пред’явити ідентифікаційну картку. Про такі заходи було домовлено ще до пов� ного відкриття кордону, що мало захистити Гібралтар від іспансь� ких злочинців. З того часу гібралтарська влада не змінила свою позицію з цього питання. Першим питанням, яке вирішувалося за участі ЄС, стало пи� тання аеропорту у Гібралтарі. 24 червня 1987 р. на засіданні мініст� рів транспорту країн�членів ЄС у Люксембурзі питання Гібралта� ру загострилося, коли Іспанія погрозила відмовитися погодитися на відміну державного контролю над торговими авіаперевезеннями. Справа в тому, що була досягнута домовленість стосовно зменшен� ня тарифних планів та відміни договору 50�50 щодо розділу кількос� ті пасажирських місць між авіалініями, проте, окрім цього, існува� ла пропозиція «доступу до ринку», суть якої полягала у дозволі регулярних польотів до основних регіональних аеропортів (так званих «аеропортів третьої категорії») з будь�якої країни�члена ЄС з використанням літаків із максимальною чисельныстю паса� жирських місць у кількості 70�ти. Іспанія наводила доводи, що за умови занесення до договору Гібралтару це означатиме повне ви� знання аеропорту як британського і, таким чином, британського суверенітету над перешийком1. Це питання домінувало у англо� іспанських переговорах до кінця року. Після тиску з боку ЄС щодо досягнення згоди до того, як мало відбутися засідання міністрів транспорту країн�членів ЄС, запла� новане на 7 грудня 1987 р., обидві сторони вирішили продовжи� ти обговорення у Лондоні 2 грудня 1987 р. Після дев’яти годин 353 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України гострих дискусій делегаціям сторін, які мали у своєму складі мі� ністрів транспорту, врешті�решт вдалося дійти згоди, а 3 грудня була опублікована спільна заява, що містила деталі договору, ос� новними пунктами якого були наступні: – Іспанія вирішить, які авіалінії здійснюватимуть авіарейси між Іспанією та Гібралтаром; – на іспанській стороні аеропорту буде збудовано новий тер� мінал з прямим доступом до та з Іспанії; – новий термінал буде використовуватися для прийняття паса� жирів будь�якої національності, які не мають наміру в’їжджати до Гібралтару, або для пасажирів, що мають намір направитися з Іспанії до іншої країни; на пасажирів буде поширюватися мит� ний та паспортний контроль у відповідному терміналі; – буде створено комітет з контролю над робочою групою з ци� вільної авіації, покликаної координувати діяльність у двох цивіль� них транспортних терміналах та їхні відносини з іншими служ� бами аеропорту; – матиме місце тісна співпраця з питань безпеки; – матиме місце тривале обговорення з приводу посилення по� вітряної безпеки та контролю над повітряним транспортом у ре� гіоні2. Декларація включала заяву про те, що договір жодним чином не шкодить позиціям Іспанії та Великобританії у їхній суперечці стосовно питання суверенітету над територією, на якій розташо� ваний аеропорт. Очевидним було те, що питання аеропорту Гібралтару було да� леким від завершення, проте досягнення домовленості знамену� вало принаймні кінець його першої фази. Обидві сторони зберегли власні позиції стосовно питання суверенітету над Гібралтаром, таким чином, прогресу у ньому не спостерігалося. Верховний мі� ністр Гібралтару Джо Боссано був відверто невдоволений договором про аеропорт, враховуючи той факт, що, на його думку, в ранзі члена ЄС з моменту вступу до нього Великобританії у 1973 р. Гіб� ралтар та його аеропорт мав володіти таким самим статусом, як і інші аеропорти країн�членів ЄС, занесені до договору. Натомість гібралтарський аеропорт був виключений з останнього, і навіть піс� ля занесення саме Іспанія мала мати право вирішувати, які авіалі� нії виконуватимуть рейси до Гібралтару, тоді як за умови, якщо Іспанія хотіла здійснити політ до будь�якого іншого британсько� го аеропорту, — вона мала брати дозвіл у Великобританії. Проте 354 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 головним здобутком було не досягнутий результат у питанні ви� користання аеропорту чи ефект, який матиме відміна державного контролю на повітряний транспорт, а факт того, що було досяг� нуто прогресу у контексті європейської спільноти, що відбулося лише завдяки тиску з боку ЄС. З огляду на пошук Великобританією союзників серед країн� членів ЄС з питань грошового, економічного та політичного об’єд� нання, ймовірно, Гонсалес вважав це сприятливим моментом для тиску задля зрушення з місця питання Гібралтару в обмін на іс� панську підтримку. Іспанський прем’єр в інтерв’ю «Financial Times» чітко визначив різницю у ставленні: «Для британців Гібралтар є візитом до дан� тиста раз на рік, коли ми зустрічаємося для переговорів з цього питання. Для нас же він є камінцем у черевику впродовж усього дня»3. Стосовно стратегії Іспанія використовувала метод «батога» у вигляді погроз щодо економічної війни шляхом будівництва конкурентного аеропорту та «пряника» у вигляді різних моделей суверенітету з високим рівнем автономії для гібралтарського на� селення. Стратегія ж Великобританії полягала не у намаганні розв’язати проблему, а у продовженні пошуку шляхів «розчини� ти її у межах ЄС»4. Проблема Гібралтару знову виступила перешкодою, коли 26 червня 1991 р. дванадцять міністрів внутрішніх справ країн� членів ЄС (включаючи британця Кеннета Бейкера та іспанця Хосе Луїса Коркуеру) зібралися у Люксембурзі для підписання дого� вору про перетин зовнішніх кордонів ЄС, в очікуванні на вільний рух товарів та людей у межах ЄС, починаючи з 1 січня 1993 р. Вели� кобританія мала певні зауваження щодо громадян країн, що не входили до ЄС, які законно жили у країні�члені ЄС, маючи змогу вільно пересуватися в межах Співтовариства, бо британські кор� дони були внутрішніми та зовнішніми одночасно. Як наслідок, Великобританії вдалося наполягти на тому, щоб до тексту договору були додані слова про те, що визнання зовнішніх кордонів жодним чином не стосувалося визнання внутрішніх кордонів. Вважалося, що таке формулювання задовольнить і Іспанію. Проте остання була стурбована тим, що, за умови підписання нею договору, це могло поставити під ризик її претензії стосвоно Гібралтару на підставі то� го, що офіційне визнання у договорі її кордону з Гібралтаром як зовнішнього разом зі згадуванням спеціального статусу останнього в межах ЄС розцінювалося б як поступка з боку Іспанії власними 355 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України претензіями на суверенітет. Внаслідок цього 29 червня 1991 р. Гонсалес чітко дав зрозуміти, що Іспанія не поставить підпис під договором, поки питання Гібралтару лишатиметься відкритим. Заплановану дату підписання договору було відстрочено до 19 липня 1991 р., щоб дати змогу Великобританії та Іспанії домо� витися. Проте зрештою було перенесено на невизначений термін. Хоча проблема у питанні суверенітету полягала у згоді чи незгоді Великобританії занести до договору іспанські зауваження, спра� вжню складність становили наполягання Іспанії щодо спільного контролю у зовнішніх вхідних пунктах Гібралтару (порту та аеро� порту) за іноземними відвідувачами перед тим, як Іспанія пого� диться усунути ворота на внутрішньому кордоні з нею. Іспанія намагалася переконати Великобританію погодитися шляхом внесення до Статті 30, що договір стосуватиметься Гібралтару лише тоді, коли між ними буде досягнуто двосторон� ньої домовленості. На додачу Іспанія запропонувала, що у Статті 1 дефініція зовнішніх кордонів повинна виключати «іноземні те� риторії, чиї міжнародні відносини знаходяться в руках іншої країни�члена». Проте Великобританія не погодилася на спільний контроль над зовнішніми вхідними пунктами, що призвело до ту� пикової ситуації. Таким чином, суперечка навколо Гібралтару зно� ву стала на перешкоді процесу гармонізації політик ЄС та випро� буванням терпіння інших країн�членів ЄС. У серпні 1991 р. з’явилася ідея стосовно того, що вирішенням питання суверенітету Гібралтару може бути передача останнього до ЄС. 11 серпня 1991 р. британське видання «Observer» повідоми� ло, що іспанські міністри, у принципі, привітали цю уявну ідею і що два прем’єри вирішили обговорити її восени. Проте видання «Independent» наступного дня опублікувало інформацію про те, що як іспанське МЗС, так і британське міністерство закордонних справ та у справах Співтовариства наполягли на тому, щоб ідея незалежності Гібралтару з переданням відповідальності за оборо� ну та зовнішні відносини ЄС не обговорювалася. Найвірогіднішим автором зазначеної пропозиції був сам Гіб� ралтар. Дослідження, опубліковане 5 серпня 1991 р., показало, що 52% гібралтарців схвалювали ідею незалежності. Вперше біль� шість населення закликала до завершення зв’язку з Великобри� танією. Хоча кілька провідних осіб розмірковували над рішенням у контексті ЄС, доки ЄС не розвинулося б як політичний організм до того, щоб бути спроможним формулювати оборонну та зовнішню 356 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 політику, навряд чи можна було сподіватися на прогрес цієї ідеї, навіть якщо — і це було велике «якщо» — як Іспанія, так і Вели� кобританія схвалювали б цю ідею. 14 лютого 1992 р. верховний міністр чітко визначив свій намір досягти зміни конституції і статусу Гібралтару, передавши відпо� відальність за оборону та зовнішні відносини ЄС, тоді як за Вели� кобританією зберігався суверенітет, а Гібралтар мав автономію у всіх інших питаннях. Таким чином, за відсутності передачі су� веренітету такі зміни жодним чином не суперечили б Утрехтсько� му договору. Боссано визначив розклад у чотири роки для узго� дження цих реформ. Іншою важливою проблемою було питання функціонування Гібралтару як офшорного фінансового центру. У жовтні 1992 р. Великобританія нагадала Гібралтару, що у ранзі члена ЄС вона була відповідальна за імплементацію у Гібралтарі рішень ЄС і що, будучи королівською колонією, останній не міг прийняти рішен� ня стосовно невпровадження певних положень ЄС лише тому, що вони підривали його наміри як офшорного фінансового центру. 12 листопада 1992 р. Боссано мав безпосередню конфронтацію щодо цього питання з британським міністром закордонних справ Дугласом Хардом, коли останній нагадав йому про те, що Гібрал� тар лише тому перебуває в ЄС, що він є британською колонією, і що немає підстав для претензій з боку Гібралтару на те, щоб бути три� надцятим членом ЄС. У відповідь Боссано зазначив, що палата зборів Гібралтару вже впровадила у дію директиви ЄС за власною ініціативою і що Гібралтар, таким чином, міг заявити про те, що діяв як незалежний член. Було очевидно, що Великобританія не збиралася приймати по� зицію Гібралтару, проте, враховуючи, що останній являв собою проблему для ЄС у двох аспектах — питанні договору про аеро� порт та конвенції із зовнішніх кордонів — Великобританія нама� галася уникнути конфронтації із своїми партнерами з питання імплементації директив ЄС. Наприкінці червня 1993 р. Гібралтар спіткала невдача у спробі досягти для свого аеропорту права стосовно вільного руху товарів та пасажирів, яким користувалися усі інші аеропорти у ЄС. Євро� пейський суд у Люксембурзі відхилив перші п’ять заяв уряду Гібралтару, що вимагали анулювання директив ЄС стосовно повіт� ряного, аргументуючи це тим, що статус Гібралтару в рамках ЄС не давав йому права робити такі заяви. Причиною такого рішення 357 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України були політичні фактори відмови Гібралтару впровадити у дію до� говір про аеропорт 1987 р. та невирішена суперечка між Велико� британією та Іспанією стосовно питання зовнішнього кордону. Таким чином, іспанське МЗС могло записати рішення Суду як пе� ремогу технічним нокаутом на власну користь. Передусім Боссано потребував встановлення економічної не� залежності Гібралтару як крок на шляху до політичної незалеж� ності. Проблема полягала в тому, що витрати міністерства оборони у місцеву економіку скоротилися з 65% на початку 1980�х років до 11% у 1993 р. з передбачуваною подальшою втратою більше 1 000 робочих місць до 1997 р., тоді як туризм тримався на тому ж рівні. Таким чином, економічна самодостатність Гібралтару за� лежала від становлення останнього як офшорного фінансового центру, що виявилося не таким успішним, як очікувалося. Сектор фінансових послуг становив лише 15% ВВП Гібралтару (порівня� но із 45% острова Мен). 22 листопада 1993 р. в інтерв’ю британсь� кому виданню «Guardian» напередодні візиту до Лондона з метою участі у конференції з питання статусу британських залежних територій Боссано відкинув ідею про регрес як причину наявних труднощів та продовжив нападки на Великобританію, висловивши припущення стосовно того, що останні були спричинені невдачею британського уряду у намаганні добитися належного розуміння ситуації з Гібралтаром на європейському рівні. Як приклад, він навів відсутність директиви ЄС, яка б визначала, яке законодав� ство має застосовуватися до Гібралтару, тоді як таке визначення існувало щодо кожної країни�члена. Боссано описав конституцій� ні відносини з Великобританією як «жах», звинувативши бри� танський уряд у «злочинній халатності»5. Хоча висловлювання гібралтарського верховного міністра бу� ли різкими, проте він мав рацію. Директиви Співтовариства ви� ходили з припущення про наявність у кожного з 12 країн�членів власного законодавства. Але у разі внутрішніх справ конститу� ція Гібралтару дозволяла існування відмінності гібралтарських законів від британських і ЄС не усвідомлювала такої відмінності. Як приклад, задля того, щоб бути визнаними у ЄС, банки мали бути засновані «компетентною владою», проте банківський на� глядач, який видавав ліцензії банкам відповідно до гібралтарсь� кого законодавства, не був представником такої влади. Таким чином, формально банки, засновані у Гібралтарі, не мали належ� ної ліцензії. 358 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 Не дивно, що Боссано відчував розчарування та роздратування через позицію Великобританії. Остання, проте, відповідала йому взаємністю: британський уряд намагався змусити Гібралтар впро� вадити у дію директиви ЄС з питання банківської справи та мит� ниці, тоді як Гібралтар, здавалося, аж ніяк не поспішав це робити. Зазначені питання дали про себе знати навесні 1994 р. та яскра� во спалахнули, у першу чергу, у стосунках між Боссано та бри� танським МЗС у другій половині року. Наприкінці жовтня 1994 р. знову постало питання про відсут� ність представництва Гібралтару у Європейському парламенті (ЄП) у Страсбурзі, коли завдяки голосам членів ЄП з�поміж бри� танських консерваторів було відхилено поправку, запропоновану членами ЄП з�серед британських лейбористів стосовно надання права голосу усім громадянам ЄС, висунуту у резолюції, адресо� ваній парламентському комітету з прав. Позиція консерваторів пояснювалася небажанням провокувати труднощі з Іспанією з цьо� го питання. Зі свого боку, лейбористи звинувачували останніх у наданні ними відносинам з Іспанією першорядного значення, порівняно із захистом прав гібралтарців6. Поставало питання, чи мав автор поправки з�поміж лейбористів пропозицію стосовно то� го, яким чином включити голоси гібралтарців до британської од� номандатної виборчої системи голосування, що становило пробле� му, яка завжди, коли її торкалися, викликала труднощі. Проте відхилення поправки звільнило його автора від відповіді. 27 листопада 1994 р. знаменувало десяту річницю підписання Брюссельської декларації. Позиція тодішнього міністра закордон� них справ Іспанії Морана, який на початку листопада скористав� ся нагодою для ретроспективного погляду на події, які привели до підписання Декларації, і те, що трапилося після цього, зводи� лася до констатації відсутності прогресу протягом Брюссельського процесу та заклику уряду Іспанії до використання ЄС задля на� дання рамок для знаходження вирішення проблеми (що пояснюва� лося тим, що Моран сам був членом Європейського парламенту). У лютому 1995 р. палата зборів почала розгляд законодавства з метою впровадження у дію директив ЄС, що стосувалися поло� жень щодо банківської справи, які, врешті�решт, надали змогу гібралтарським банкам вести бізнес у ЄС. Також було очевидно, що проблема затримок під час перети� ну кордону між Іспанією та Гібралтаром — яке іспанська сторо� на обіцяла розв’язати в обмін на встановлення «механізму для 359 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України співробітництва» — знову загострилася. З набранням чинності 26 березня 1995 р. Шенгенської угоди (за якою сім країн�членів ЄС, включаючи Іспанію, погодилися ліквідувати контроль на внут� рішньому кордоні) Іспанія відчула себе зобов’язаною (або скорис� талася можливістю) посилити контроль на вхідних пунктах зов� нішнього кордону, одним з яких (з погляду Іспанії) був кордон з Гібралтаром. До початку квітня 1995 р. гібралтарці скаржилися з приводу чотиригодинних затримок під час перетину іспанського кордону через перевірку кожного паспорта іспанською поліцією. З огляду на те, що Іспанія мала головувати у ЄС у другій поло� вині 1995 р., Великобританія бажала покращити відносини з нею (які погіршилися через інцидент, що стався 17 квітня 1995 р., коли британська сторона виступила на підтримку Канади у супе� речці, викликаній захопленням останньою іспанського риболов� ного човна у міжнародних водах, — подія, відома як «війна білого палтуса») задля уникнення апеляції Іспанії до ЄС з приводу неви� конання Гібралтаром директив останнього, особливо директиви 91/308/ЄЕС, направленої на боротьбу з відмиванням грошей. Про� тягом травня 1995 р. Великобританія ще з більшою силою про� довжила тиск на Гібралтар стосовно впровадження ним у дію ди� ректив ЄС. Новий 1997 рік також почався для Гібралтару не з позитивної ноти. Незадовго до переговорів між двома міністрами закордонних справ, призначених на 22 січня 1997 р., іспанська преса повідо� мила про загрозу того, що гібралтарські паспорти будуть визна� ватися недійсними органами іспанської влади і що гібралтарцям доведеться носити з собою паспорти громадян ЄС, видані британсь� ким міністерством закордонних справ та у справах Співтоварист� ва. Іспанія намагалася використати для пояснення власних дій факт того, що, з огляду на те, що Гібралтар був британською коло� нією, його громадяни не мали прав на переміщення, аналогічних до тих, якими користувалися громадяни Великобританії. Конт� раргумент останньої зводився до того, що Гібралтар був також частиною ЄС, що давало його громадянам право на вільне перемі� щення між країнами�членами Співтовариства і що, якщо Іспанія продовжуватиме погрози, британський уряд передасть питання на розгляд Європейської комісії, а у разі необхідності — і Євро� пейського суду. Не дивно, що самих гібралтарців розгнівала така погроза, адже у разі її реалізації це завадило б багатьом з них за� лишити Гібралтар наземним шляхом. 360 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 Тим часом новий верховний міністр Гібралтару Пітер Каруана вирішив, що прийшов час взяти на себе ініціативу стосовно визнан� ня європейського статусу Гібралтару і 28 січня 1997 р. разом із деле� гацією здійснив триденний візит до Брюсселя задля спілкування з членами Європейського парламенту та Європейської комісії. Візит мав на меті: 1) гарантувати виборчі права резидентів Гібралтару (включаючи громадян інших країн�членів ЄС) стосовно виборів до Європейського парламенту; 2) привернути увагу до обмежень, на� кладених на Гібралтар Іспанією, включаючи відсутність прямих морських та повітряних зв’язків з Іспанією, обмеження використан� ня повітряного простору поблизу аеропорту Гібралтару, затримки під час перетину кордону, невизнання ідентифікаційних карток як чинних ідентифікаційних документів та невизнання гібралтарсько� го міжнародного телефонного коду. Особливо Гібралтар хотів до� битися права на відкриття власного представництва у Брюсселі. Каруана звинуватив Брюссель у тому, що останній надавав пе� ревагу вирішенню проблем Гібралтару між Великобританією та Іспанією без власної участі, а також висловив критику на адресу британського уряду за незахист прав Гібралтару через побоюван� ня погіршити відносини з Іспанією. У свою чергу, Комісія напо� лягала на тому, щоб Гібралтар взяв на себе зобов’язання виконати усі відомі директиви ЄС стосовно страхування, банківської сфери та безпеки до кінця року. Британська преса припускала, що офіційні особи ЄС були при� мушені іспанським урядом зруйнувати плани гібралтарської деле� гації. Незалежно від того, було це правдою чи офіційні особи ЄС просто не хотіли образити іспанські почуття, залишається фактом те, що жоден з чотирьох комісарів ЄС (двоє з яких були іспанцями), а також президент Європейського парламенту Хосе Марія Жіль� Робле (також іспанець), яких Коруана та його колеги сподівали� ся побачити, не знайшли часу для того, аби зустрітися з ними. Як можна було передбачити, реакція в самій Іспанії на візит гібрал� тарської делегації до Брюсселя була гнівною. Незважаючи на зневажливе ставлення стосовно гібралтарської делегації, можна було констатувати деякий успіх останньої у тому сенсі, що Європейська комісія все ж таки погодилася розглянути заяви про порушення Великобританією та Іспанією законів ЄС стосовно двох головних питань візиту. Проте, звичайно, розгляну� ти заяви — це одна справа, а прийняти рішення на користь їхнього автора — зовсім інша. 361 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України У цей час набрала чинності фінальна фаза договору з відміни державного регулювання руху комерційного повітряного транспор� ту у межах ЄС. Це був процес, стосовно якого досягнуто домовле� ностей у грудні 1987 р., проте за винятком аеропорту Гібралтару на вимогу гібралтарців, які усвідомлювали наслідки спільного ви� користання аеропорту для питання суверенітету. Тим часом сподівання Гібралтару на розвиток власного секто� ру фінансових послуг дістали підтримку 12 червня 1997 р., коли британський уряд надав Гібралтару дозвіл на здійснення послуг на ринку страхування у Об’єднаному Королівстві та будь�де у ЄС без права на аналогічні послуги за межами останнього. Цей крок з боку Великобританії відразу надав Гібралтару перевагу над інши� ми британськими офшорними територіями на кшталт Нормандсь� ких островів та острова Мен7. Це викликало занепокоєння з боку Іспанії, проте для Великобританії та Гібралтару було ще одним кроком на шляху до територіальної самодостатності, а отже, — до економічної, якщо не політичної, незалежності. 18 лютого 1999 р. питання права гібралтарців брати участь у ви� борах (обирати та бути обраними) до Європейського парламенту постало перед Європейським судом з прав людини у Страсбурзі. Гібралтарці були у захваті, коли Європейський суд ухвалив рішен� ня (15�ма голосами проти 2�ох) про тиск на британський уряд, щоб змусити останнього зробити спробу ініціювати внесення по� правки до Акту ЄС про прямі вибори від 1976 р., що, як гадали, вимагатиме одностайної підтримки з боку усіх інших країн�членів ЄС, включаючи Іспанію, що значною мірою ускладнювало досяг� нення мети. Таким чином, Великобританія, яка до цього часу ухи� лялася від цього питання, щоб не загострювати відносини з Іспа� нією, не могла уникати зазначеної проблеми. До кінця травня 1999 р. питання Гібралтару було ще раз ви� користане Іспанією для блокування Великобританії у контексті ЄС під час засідання міністрів юстиції та внутрішніх справ країн� членів ЄС у Брюсселі, коли британський уряд оголосив офіційне звернення стосовно обмеженої участі у Шенгенській угоді (аспекти, в яких у рамках угоди Великобританія мала намір брати участь, стосувалися поліцейського співробітництва, юридичної допомо� ги у кримінальних справах, боротьби з торгівлею наркотиками та Шенгенської комп’ютерної системи). Коли іспанський міністр внутрішніх справ Леопольдо Кальво Сотело навів доводи стосовно того, що, з огляду на передбачення Шенгенською угодою взаємного 362 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 визнання поліцейських та юридичних органів влади, це не могло мати місця між Іспанією та Гібралтаром, бо, зі слів іспанської сторони, останній був «колонією на нашій території», стало ясно, що британське прохання не дістане схвалення з боку Іспанії8. Проте Гібралтар був не єдиною причиною іспанських заперечень через те, що Кальво Сотело також заявив, що Шенгенська угода «гармо� нійно поєднувала права та обов’язки», які не можна дозволяти Великобританії (та Ірландії, яка одночасно з останньою звернула� ся з аналогічним проханням щодо обмеженої участі) ухвалювати вибірково9. Зазначені ширші заперечення стали предметом обго� ворення у рамках питання Великобританії та Шенгену, тоді як за� перечення, що стосувалися Гібралтару, лишилися незмінними. Тим часом, з огляду на те, що жорсткий прикордонний конт� роль далі спричинював тривалі затримки, Комісар ЄС з питань внутрішнього ринку Маріо Монті на початку липня 1999 р. погро� зив розпочати судові розслідування проти Іспанії на підставі отри� мання Європейською комісією великої кількості скарг (нібито ініційованих зацікавленими особами Гібралтару) щодо порушен� ня Іспанією принципу вільного переміщення людей на території ЄС. Мадрид, у свою чергу, відкинув звинувачення Європейської комісії, мотивуючи це тим, що, з огляду на знаходження Гібрал� тару за межами Шенгенської зони, Іспанія всього лиш встанови� ла жорсткий в’їзний контроль задля не лише перевірки закон� ності перетину кордону, а і також (враховуючи те, що Гібралтар не входив до митного союзу) гарантування стягнення належних мит� них зборів на товари, що перетинають кордон. Це був один із при� кладів використання Іспанією особливого статусу Гібралтару у межах ЄС для здійснення тиску на Великобританію та її колонію з метою досягнення прогресу з питання суверенітету — що було, загалом, основною метою кожної дії, до якої вдавалася Іспанія що� до Гібралтару. Наприкінці липня 1999 р. іспанський міністр закордонних справ Абель Матутес висловився проти привілейованого фінансово� го статусу Гібралтару у межах ЄС (назвавши колонію «гігантсь� ким звільненим від митного збору ринком збуту, націленим на іспанський ринок» та «універсальним економічним і фіскальним демпінгом»10) та наданої йому більшої незалежності (проілюстру� вавши свої слова прикладом договору про рибальство, укладено� го між верховним міністром та представниками регіону Кампо на початку лютого 1999 р.) і виказав рішучість іспанського уряду 363 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України покласти край, за його словами, «періодам вседозволеності та без� діяльності, які були раніше»11. Матутес заявив, що Іспанія мала підхід, який включав три аспекти: 1) розвиток регіону Кампо; 2) боротьбу з нелегальною діяльністю, до якої був залучений Гібрал� тар; 3) протидію спробам Гібралтару набути власної ідентичності у відносинах з ЄС. Іспанський міністр закордонних справ запере� чив ідею, висунуту його політичним опонентом та представни� ком ІСРП Рафаелем Естреллою, щодо «заморожування» питання суверенітету як «прояв лицемірства або спробу обдурити іспансь� ку суспільну думку»12. Після невдалої спроби домовитися з питань Гібралтару стосов� но британської спроби добитися часткової участі у Шенгенській угоді 19 квітня 2000 р. нарешті було оголошено про підписання договору між Великобританією та Іспанією про Шенген та Гіб� ралтар. Основою договору була домовленість про запровадження відділу у межах британського МЗС, який мав функціонувати «поштовою скринькою» та бути відповідальним за всі офіційні комунікації та рішення, прийняті у Гібралтарі, які могли вплинути на зовнішні відносини останнього як за кордоном, так і з інститу� цією ЄС чи країною�членом. Важливість цього, з погляду іспансь� кої сторони, полягала в тому, як це бачив Матутес, що «договір поклав край баченню Гібралтару певними людьми» — чіткий на� тяк на колишнього верховного міністра Джо Боссано — «як 16�ї країни�члена ЄС»13. Також стверджувалося, відповідно до слів Ма� тутеса, що, хоча питання суверенітету не було частиною договору, відповідальність за нього несла Великобританія, а не Гібралтар. Британський міністр закордонних справ Робін Кук, зі свого боку, віддав перевагу применшенню значення договору, який він назвав «заходами», наголосивши на тому, що договір було досяг� нуто «не поступившись жодною комою щодо наших зобов’язань стосовно того, що Гібралтар є британською територією»14. Починаю� чи з кінця травня 2000 р. Великобританія могла частково брати участь у Шенгенській угоді. Договір виключав відмову від прикор� донного контролю, проте передбачав транскордонне співробітницт� во, включаючи співпрацю між гібралтарською та іспанською по� ліцією щодо запобігання та боротьби зі злочинністю. Стосовно питання ідентифікаційних карток, виданих у Гібрал� тарі, ситуація була такою: Іспанія (та всі інші країни�члени ЄС, окрім Об’єднаного Королівства та Швеції) до цього відмовлялися визнавати ці картки дійсними документами для тих, хто подоро� 364 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 жує, замість паспорта; у майбутньому Гібралтар мав і надалі вида� вати їх, проте заради та від імені британських органів влади (зі сло� вами «Об’єднане Королівство», доданими на першій сторінці). Опозиційні гібралтарські партії з занепокоєнням сприйняли договір і вважали його кроком до умиротворення Іспанії за раху� нок Гібралтару. Проте позиція уряду Каруани була більш прагма� тичною — у заяві на адресу гібралтарських зборів того ж дня, як договір був підписаний, верховний міністр оголосив, що його уряд був достатньо задоволений результатом, тому що Іспанія тепер мала визнати не лише документи, видані у Гібралтарі, але і також (відповідно до Шенгенської конвенції) королівську поліцію Гібрал� тару як конституційний поліцейський орган влади Гібралтару15. Таким чином, хоча договір і слугував, у принципі, для усу� нення ряду спірних моментів між Іспанією, Великобританією та Гібралтаром, ще треба було побачити, чи усі аспекти договору бу� дуть впроваджені у дію на практиці. У той самий час інші, більш суттєві питання, лишилися невирішеними — переміщення під час перетину кордону, використання аеропорту і, звичайно, складне питання суверенітету. Тим часом суперечка навколо Гібралтару на прийняття рі� шень у рамках ЄС знову вийшла на передній план на початку бе� резня 2001 р., коли комісар з транспорту Лойола де Паласіо оголо� сила про зняття з порядку денного запропонованого договору за назвою «Єдине європейське небо» з метою обговорення останньо� го комісарами задля «уникнення провалу ініціативи на самому початку»16. Були сподівання щодо можливості вдев’яте застосу� вати пункт (який вперше був задіяний у 1987 р. для виключення гібралтарського аеропорту з договору про повітряний транспорт) стосовно питань, пов’язаних з авіацією, задля укладення договору «Єдине небо» і, таким чином, забезпечити спільне управління євро� пейським повітряним простором до 2004 р., що призвело б, зок� рема, до зменшення затримок в європейських аеропортах. Проте Великобританія вирішила не застосовувати так званий гібралтарсь� кий пункт знову через те, що, з огляду на той факт, що з момен� ту його підписання у 1987 р. договір між Іспанією та Великобри� танією про спільне використання гібралтарського аеропорту ніколи не використовували, він, внаслідок цього, втратив силу. Натомість Іспанія намагалася підкреслити, що причиною, через яку договір ніколи не впроваджувався у дію, була «гібралтарська непримиримість, дозволена Об’єднаним Королівством»17. 365 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 22–23 березня 2001 р. відбулася зустріч між британським та іспанським міністрами закордонних справ Робіном Куком та Жо� зефом Піке на засіданні Ради міністрів у Стокгольмі. Обидва уряди (британський та іспанський) бажали добитися прийняття дирек� тиви про єдиний європейський повітряний простір (або «Єдине не� бо») задля ефективного управління повітряними переміщеннями для зменшення затримок та, як наслідок, витрат. Проте тоді як іспанські комісари чітко дали зрозуміти своє бажання стосовно занесення до договору звичайних «пунктів щодо виключення Гіб� ралтару» (вони поки були присутні у 15�и директивах ЄС), Вели� кобританія більше не погоджувалася на систематичне внесення цих пунктів до договорів ЄС, виступаючи за їхнє вибіркове зане� сення (можливо, в основі такої позиції лежали наближення за� гальних виборів у Великобританії та, як наслідок, бажання Тоні Блера стосовно безпроблемного саміту). Ці позиції були підтри� мані, відповідно, листами від Тоні Блера та Аснара, адресованими президенту Європейської комісії Романо Проді. Проте, як зазна� чалося раніше, комісар з транспорту Лойола де Паласіо ще до саміту зняла пропозицію з порядку денного. Під час переговорів у Сток� гольмі Аснар та Блер домовилися про пошук вирішення питання стосовно курсу на укладення договору про «Єдине небо» до сере� дини червня 2001 р., щоб можна було досягти домовленості щодо вирішення питання на наступному саміті у Ґетеборзі та впрова� дити її у дію до 2004 р., хоча відрізок часу виглядав явно корот� ким для можливості досягнення достатньо вагомого прогресу. Також Робін Кук та Жозеф Піке домовилися щодо поновлення «до літа» переговорів у рамках Брюссельського процесу18. У січні 2002 р. через відсутність будь�якого оголошення твер� дих пропозицій чутки почали продукувати більше деталей щодо можливої домовленості. Редактор видання «Gibraltar Chronicle», основуючись на, очевидно, достовірних джерелах, написав, що посадові особи, які вели переговори, схилялися не до андоррсь� кої моделі спільного суверенітету, а скоріше до винаходження нової моделі, «відповідно до якої Гібралтар буде спеціальною те� риторією у складі ЄС на безкінечній основі».19 Це передбачатиме володіння Гібралтаром усіма правами та обов’язками ЄС, повною автономією, за винятком сфери оборони та зовнішніх відносин, номінальну інтеграцію як до Великобританії, так і до Іспанії та вільний вибір у питанні збереження зв’язків, інституцій та гро� мадянства20. 366 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 Що стосується англо�іспанських засідань, було повідомлено, що 19 травня 2003 р. Аснар направив листа Блеру з пропозицією щодо поновлення переговорів задля намагання та вирішення супе� речки до інституційних реформ ЄС та розширення його членства, які наближалися21. 6 червня 2003 р. Деніс МакШейн та Рамон де Мігель зустрілися у Мадриді для обговорення ряду питань взаємно� го інтересу. Ана Паласіо наполягала на тому, щоб засідання не було частиною переговорного процесу з питання Гібралтару, хо� ча вона зазначила, що іспанський уряд зробить усе можливе для досягнення домовленості з питання спільного суверенітету, що, вона сподівалася, буде здійснено протягом року22. Незалежно від того, чи планували обидва міністри говорити про Гібралтар, їм було важко уникнути певного обговорення оголошення, зробле� ного попереднього дня іспанським міністром закордонних справ стосовно того, що Іспанія ініціювала судову справу у Європейсь� кому суді у Люксембурзі проти нового британського законодавст� ва, яке дозволяє гібралтарському населенню брати участь у голо� суванні на виборах до Європейського парламенту у 2004 р. як складовій британського євро�виборчого округу23. Зі свого боку, Каруана дав коментар з приводу законності цього, сказавши: «Я сподіваюся, це, певним чином, відкриє у Лондоні очі на реалії, які вони не завжди визнавали. Виходить, що Іспанія хоче поста� вити навіть права людини в залежність від власної упертої та на� в’язливої позиції через питання Гібралтару»24. Підсумовуючи роль ЄС у гібралтарському конфлікті після при� єднання до нього Іспанії, необхідно констатувати, що увага з боку Співтовариства до проблеми Гібралтару, як і можна було очіку� вати, відчутно підвищилася, адже тепер остання стосувалася не одного, а обох її членів, а отже, ситуація у гібралтарському питанні напряму впливала на ситуацію у самому ЄС. Тому цілком логічним є те, що Співтовариство намагалося використати усі наявні мож� ливості та важелі для того, щоб через свої органи вплинути на проблему та віднайти вирішення тих чи інших її аспектів, які були особливо нагальними. Це стосується безпосередньо питання аеро� порту у Гібралтарі, проблеми функціонування офшорного фінан� сового центру, права гібралтарців брати участь у виборах органів ЄС та користуватися правами нарівні з громадянами країн�членів ЄС тощо, а опосередковано — таких питань, як суверенітет, конт� роль над тією чи іншою сферою діяльності. Що ж до сторін конфлік� ту — Великобританії та Іспанії — то вони намагалися використати 367 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України ЄС для досягнення своїх цілей та відстоювання власних інтересів у суперечці навколо Гібралтару, тоді як останній намагався зро� бити все, аби бути почутим та відстояти свої права, зокрема, пра� во самому визначати власне майбутнє. Що ж до оцінки досягнень ЄС у просуванні гібралтарської проблеми до її вирішення, то тре� ба наголосити, що певні зрушення, як, наприклад, у питанні ае� ропорту, мали місце саме завдяки тиску з боку ЄС. На те, щоб до� чекатися першого прикладу такого тиску знадобилося чимало років, адже до цього не було структури (за всієї поваги до ООН) за межами двосторонніх переговорів, яка б підштовхнула до зна� ходження порозуміння. Це було саме тим фактом, який міг вик� ликати надію у Великобританії та Іспанії у прогресі щодо гібрал� тарського питання у довгостроковій перспективі. 1 El Pais. — 1987. — 25 June. 2 Idem. — 4 December. 3 Financial Times. — 1991. — 9 May. 4 Hansard House of Commons Debates. — 1991. — 15 July. — Col. 202. 5 Guardian. — 1993. — 22 November. 6 Press Association. — 1994. — 27 October. 7 International Money Marketing. — 1997. — 13 June. 8 El Mundo. — 1999. — 28 May. 9 Idem. 10 El Pais. — 1999. — 26 July. 11 Idem. 12 Idem. 13 Idem. — 2000. — 20 April. 14 Idem. 15 Panorama. — 2000. — 25 April. 16 Efe. — 2001. — 7 March. 17 Idem. — 9 March. 18 Efe. — 2001. — 23 March. 19 Gibraltar Chronicle. — 2002. — 19 January. 20 Idem. 21 Cinco Dias. — 2003. — 28 May. 22 Efe. — 2003. — 5 June. 23 El Pais. — 2003. — 6 June. 24 Daily Telegraph. — 2003. — 6 June. 368 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13028
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
isbn	978-966-02-5322-3
issn	XXXX-0021
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:42:48Z
publishDate	2009
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
record_format	dspace
spelling	Крушинський, Ю. Білий, М. 2010-10-27T15:48:01Z 2010-10-27T15:48:01Z 2009 Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства / Ю. Крушинський, М. Білий // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 352-368. — Бібліогр.: 24 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13028 Стаття присвячена ролі Європейського Союзу у вирішенні гібралтарської проблеми після того, як Іспанія в 1986 році приєдналася до цієї організації, членом якої є й інша сторона конфлікту — Великобританія. Розглядаються нові можливі механізми розв’язання цієї проблеми, позиції сторін, її вплив на взаємовідносини в рамках ЄС. The article is dedicated to the role of the EU in Gibraltar problem after Spain joined the Union in 1986. From this moment both sides of the conflict were the members of the same structure. Therefore Gibraltar problem became a full-fledged inner issue of the EU. This fact changed the situation cardinally and increased its significance for all EU member-countries. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства Article published earlier
spellingShingle	Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства Крушинський, Ю. Білий, М.
title	Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства
title_full	Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства
title_fullStr	Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства
title_full_unstemmed	Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства
title_short	Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства
title_sort	роль єс у гібралтарському конфлікті після приєднання до співтовариства
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13028
work_keys_str_mv	AT krušinsʹkiiû rolʹêsugíbraltarsʹkomukonflíktípíslâpriêdnannâdospívtovaristva AT bíliim rolʹêsugíbraltarsʹkomukonflíktípíslâpriêdnannâdospívtovaristva

Роль ЄС у гібралтарському конфлікті після приєднання до Співтовариства

Institution

Similar Items