Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.)
Джанібек Султан вийшов на політичну арену в 1470-х рр. Будучи сином хана Саїда Агмета ІІ і троюрідним братом кримського хана Менґлі Ґірея, він мав усі права на володарювання у Криму, який із кінця другого десятиліття XV ст. фактично перетворився на спадковий улус Чинґізидів із роду Тука Тимура. Н...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/130340 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) / В.П. Гулевич // Український історичний журнал. — 2017. — № 1. — С. 4-11. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859752757916860416 |
|---|---|
| author | Гулевич, В.П. |
| author_facet | Гулевич, В.П. |
| citation_txt | Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) / В.П. Гулевич // Український історичний журнал. — 2017. — № 1. — С. 4-11. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Джанібек Султан вийшов на політичну арену в 1470-х рр. Будучи сином хана
Саїда Агмета ІІ і троюрідним братом кримського хана Менґлі Ґірея, він мав усі
права на володарювання у Криму, який із кінця другого десятиліття XV ст. фактично
перетворився на спадковий улус Чинґізидів із роду Тука Тимура. Не маючи
сил для боротьби за владу, він був змушений вести життя вільного кочівника
на землях хана Магмуда бен Кічі Мугаммада. Внутрішні негаразди у Криму,
викликані усобицями серед карачі-беїв, дали йому можливість восени 1476 р.
стати ханом. Збунтувавшись проти всевладдя карачі-бея Емінека Ширіна його
брат Гаджике Ширін і другий за значенням у Криму карачі-бей Абдаллаг Барин
привели Джанібека до влади. Утім правління його було надто коротким і нічим
особливим не відзначилося. Уже невдовзі він був змушений назавжди покинути
Крим і восени 1477 р. перебрався до Великого князівства Московського.
Results and scientific novelty: Djanibek Sultan entered the political arena only in the
70-ies of the 15 century, being a son of Khan Sayyid-Ahmed II and second cousin of
the Crimean Khan Mengli Giray, he had a right on the Board in the Crimea, which from
the end of the second decade of 15 century became de facto hereditary ulus of Genghis
Khan from the kind of Tuka Timur. Not having the strength to fight for power, he was
forced to lead a life free of a nomad in the land, subordinate to the Khan Mahmoud ben
Küchük Muhammad. But in 1476 internal turmoil in the Crimea, caused by the struggle
for power among Karachi-Bey gave him the opportunity to become a Khan. Rebel
against the omnipotence of Karachi-Bey Shirin Eminek his brother Hajike Shirin and
the second most important in the Crimea Karachi-Bay Abdallah Baryn led Djanibek
Sultan to power. His reign was short and not particularly apparent. Very soon he was
forced to leave the Crimea and in the autumn of 1477 to move to the Grand Duchy of
Moscow.
|
| first_indexed | 2025-12-01T23:46:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2017. – №1
ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
Постать Джанібека Султана – маловідомого, але дуже цікавого персона-
жа в ранній історії Кримського ханства – досі не була об’єктом спеціального
дослідження. Його діяльність припала на один із найбільш таємничих пері-
одів – середину – другу половину 1470-х рр., стосовно якого фахівці поки що
не можуть скласти цілісну картину подій. Між тим, наявна на сьогодні су-
купність джерел різноманітного походження дозволяє не лише зробити певні
узагальнення, а й пролити світло на цього загадкового кримського правителя.
Про походження Джанібека достовірних відомостей немає. Московський
князь Іван ІІІ називав його «царевичем»1. Це свідчить, що батько Джанібека
* Гулевич Владислав Петрович – головний консультант управління по зв’язках із місце
вими органами влади й органами місцевого самоврядування апарату Верховної Ради України
Email: gulevych_v@ukr.net
УДК 94(447.75)Джанібек Султан«1476/1477»
В.П.ГулеВич *
ЗАГАДКОВИЙ ПРАВИТЕЛЬ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА
ДЖАНІБЕК СУЛТАН (1476–1477 рр.)
Джанібек Султан вийшов на політичну арену в 1470х рр. Будучи сином хана
Саїда Агмета ІІ і троюрідним братом кримського хана Менґлі Ґірея, він мав усі
права на володарювання у Криму, який із кінця другого десятиліття XV ст. фак
тично перетворився на спадковий улус Чинґізидів із роду Тука Тимура. Не маю
чи сил для боротьби за владу, він був змушений вести життя вільного кочівни
ка на землях хана Магмуда бен Кічі Мугаммада. Внутрішні негаразди у Криму,
викликані усобицями серед карачібеїв, дали йому можливість восени 1476 р.
стати ханом. Збунтувавшись проти всевладдя карачібея Емінека Ширіна його
брат Гаджике Ширін і другий за значенням у Криму карачібей Абдаллаг Барин
привели Джанібека до влади. Утім правління його було надто коротким і нічим
особливим не відзначилося. Уже невдовзі він був змушений назавжди покинути
Крим і восени 1477 р. перебрався до Великого князівства Московського.
Ключові слова: Кримське ханство, Велика Орда, Османська імперія, Венеція,
Джанібек Султан, Агмад, Емінек Ширін, Гаджике Ширін, Абдаллаг Барин, Іван ІІІ.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) 5
був ханом. Довгий час його вважали сином або небожем ординського володаря
Агмада. Але І.Вашарі, спираючись на ярлик кримського хана Менґлі Ґірея від
883-го року гіджри (4 квітня 1478 – 24 березня 1479 р.), в якому він вимагав
від жителів міста Кирк-Єр не впускати до себе синів хана Саїда Агмета ІІ2,
справедливо вказав, що Джанібек міг бути саме його сином. Важливо відзна-
чити, що Саїд Агмет ІІ був онуком кримського намісника Таш-Тимура (1392–
1395 рр.) і сином «імператора Солхату» Бека-Суфі (1419–1421 рр.), за час ко-
роткого правління якого Кримський тумен Орди перетворився на фактично
спадковий улус його роду3. Слід наголосити, що засновник Кримського хан-
ства Гаджи Ґірей був онуком Таш-Тимура і небожом Бек-Суфі. Таким чином,
якщо Джанібек дійсно доводився сином Саїдові Агметові ІІ, то він мав усі пра-
ва на правління у Криму.
Як відомо, доля Саїда Агмета ІІ була сумною. У 1455 р. його двічі розбили –
спершу московське військо під Коломною4, а потім кримський хан Гаджи Ґірей
у Причорномор’ї. Разом із синами, дружинами та наближеними переможений,
у розрахунку на притулок, утік до київського князя Семена Олельковича5. Той
поселив їх у Києві, але Казимир IV наказав руському воєводі А.Одровонжу зааре-
штувати Саїда Агмета ІІ та ув’язнити в місті Ковно, де він і закінчив своє життя6.
Те, що колишній хан помер у литовському полоні підтвердив і Менґлі Ґірей7.
Разом з А.Одровонжем проти Саїда Агмета ІІ виступило й військо мол-
давського воєводи Петра Арона, до якого в полон потрапили сини хана. У
1456 р. останній зобов’язався видати їх Казимирові IV на першу ж його вимо-
гу8. Але на 1462 р. вони все ще перебували в молдавському полоні9. Відомо, що
1 Сборник Императорского русского исторического общества (далі – СИРИО). – Т.41:
Памятники дипломатических сношений Московского государства с Крымскою и Ногайскою ор-
дами и с Турцией. – Т.1: С 1474 по 1505 год, эпоха свержения монгольского ига в России. – Санкт-
Петербург, 1884. – №2. – С.9.
2 Vásáry I. A contract of Crimean Khan Mängli Giräy and the Inhabitants of Qïrq-yer from
1478/79 // Central Asiatic Journal. – Vol.26. – №3/4. – Wiesbaden, 1982. – P.294 (ориґінальний
текст), 295 (переклад): «І ви (жителі Кирк-Єра – В.Г.), кажучи іншим “[це] син Гаджи Ґірея”, або
“[це] син Саїда Агмета”, не пускайте їх у свою фортецю». Пор.: Усманов М.А. Жалованные акты
Джучиева улуса XIV–XVI вв. – Казань, 1979. – №10. – С.35.
3 Гулевич В.П. Крым и «императоры Солхата» в 1400–1430 гг.: хронология правления и статус
правителей // Золотоордынское обозрение. – Вып.4 (6). – Казань, 2014. – С.166–197.
4 Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ). – Т.5: Псковские и Софийские летопи-
си. – Санкт-Петербург, 1851. – С.271; Т.6: Софийские летописи. – Санкт-Петербург, 1853. – С.180;
Т.8: Продолжение летописи по Воскресенскому списку. – Санкт-Петербург, 1859. – С.144; Т.12:
Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью. – Санкт-Петербург,
1901. – С.109; Т.25: Московский летописный свод конца XV в. – Москва; Ленинград, 1949. – С.273.
5 Jana Długosza Dziejów Polskich księg dwanaście. – T.V. – Ks.XII / Przekł. K.Mecherzyńskiego. –
Kraków, 1870. – S.201.
6 Ibid; Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. – Москва; Ленинград, 1936. – С.91; Kronika
Polska Marcina Kromera biskupa Warmińskiego księg XXX / Przekł. Marcina z Błażowa Błażowskiego.
Nowe wydanie. – T.II. – Ks.22. – Kraków, 1882. – S.1031.
7 СИРИО. – Т.41. – №100. – С.539. Пор.: Там же. – №98. – С.522.
8 Documentele privitóre la istoria românilor culese de Eudoxiu de Hurmuzaki. – Vol.II. – Par.2. –
Bucuresci, 1891. – №52. – P.66; Уляницкий В.А. Материалы для истории взаимных отношений
России, Польши, Молдавии, Валахии и Турции в XIV–XV в. – Москва, 1887. – №82. – С.91; Dogiel M.
Codex diplomaticvs Regni Poloniae et Magni Dvcatvs Litvaniae in quo pacta, foedera, tractatvs pacis,
mvtvae amicitiae, subsidiorum, indvciarvm, commerciorvm… – T.1. – Pars 2. – Vilnae, 1758. – P.602.
9 Documentele privitóre la istoria românilor culese de Eudoxiu de Hurmuzaki. – Vol.II. – Par.2. –
Apendice. – №522. – P.696–697; Уляницкий В.А. Материалы… – №92. – С.102.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
6 В.П.Гулевич
принаймні одного з ханських синів тримали в Білгороді (Акермані). У приві-
леї Петра Арона від 29 червня 1456 р. згадане мито, прив’язане до перебуван-
ня в місті татарського царевича10. Вочевидь, ішлося про сина розбитого Саїда
Агмета ІІ, на утримання якого це мито й запроваджувалося. Ще в 1459 р. «та-
тарове Седиахметевы» змогли напасти на московські володіння11, але оскільки
в подальшому у джерелах про них не згадувалося, вочевидь їх швидко «погли-
нули» інші степові володарі.
Отже рік народження Джанібека невідомий. Але те, що вперше на по-
літичній арені він з’явився в 1470-х рр., може опосередковано свідчити про
його малолітство на момент полону Саїда Агмета II. Де після цього впродовж
двох десятиліть перебував Джанібек незрозуміло. Зі слів Івана ІІІ, він «былъ
казакомъ»12, тобто вів вільне кочове життя, і, вірогідно, певний час перебував
у Великому князівстві Московському. Маємо два достовірних джерела різного
походження про те, що повне ім’я Джанібека було Джанібек Султан13. Саме
так ми й називатимемо його.
Становище самого Джанібека Султана було складним. У 1474 р. він на-
віть просився на московську службу. Тоді Іван ІІІ запевнив Менґлі Ґірея,
що не прийняв його, оскільки той був ворогом кримського хана, хоча на-
справді «опочивъ въ своей земли (Джанібек Султану – В.Г.) давалъ»14. Того
ж року під час конфлікту між Менґлі і кількома претендентами за уряд
тудуна Кафи до Джанібека втік Шейдак, син померлого на рубежі 1473–
1474 рр. кримського карачі-бея Мамака Ширіна. Інформація про втечу на-
дійшла у Крим з міста Тана (Азак) – венеціанської колонії в гирлі Дону15.
Отже Джанібек Султан кочував у Нижньому Подонні – на теренах, під-
владних астраханському ханові Магмуду (брат правителя Великої Орди
Агмада), який помер між березнем 1475 і квітнем 1476 рр.16 У 1476 р. на-
вколо Тани кочували троє синів Магмуда17. Важливо відзначити й те, що
«головний хан (Агмад – В.Г.) перебував у стані війни з Касим-ханом [бен
Магмуд], своїм [старшим] небожем […] між ними була велика війна»18. Те,
що Джанібек Султан знаходився не у володіннях Агмада, а на землях спер-
шу його брата, а з 1475–1476 рр. – небожів – це важлива деталь, про що буде
нижче.
10 Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego
bernardynskiego we Lwowe. – T.VII: Dokumenta multańskie i mołdawskie. – Lwów, 1878. – №*VIІ. –
S.230.
11 ПСРЛ. – Т.8. – С.114, 147; Т.12. – С.112; Т.25. – С.275–276.
12 СИРИО. – Т.41. – №3. – C.14.
13 Le Khanat de Crimeé dans les Archives du Musée du Palais de Topkapı / Ed. A.Bennigsen,
P.N.Boratov, D.Desaive, Ch.Lemercier-Quelquejay. – Paris; Den Haag, 1978. – P.62; Codice di-
plomatico delle colonie Tauro-Liguri durante la signoria dell’Ufficio di S.Giorgio (MCCCCLIII–
MCCCCLXXV). – T.II. – Parte II // Atti della societá Ligure di storia Patria. – Vol.VII. – Parte II. –
Fasc.I (далі – Atti). – Genova, 1879. – №1104. – P.123.
14 СИРИО. – Т.41. – №3. – C.14.
15 Atti. – Vol.VII. – Parte II. – Fasc.I. – №1104. – P.123.
16 Зайцев И.В. Астраханское ханство. – 2-е изд., испр. – Москва, 2006. – С.41–42.
17 Контарини А. Путешествие в Персию // Барбаро и Контарини о России: К истории ита-
ло-русских связей в XV в. / Пер. Е.Ч.Скржинской. – Москва, 1971. – С.220.
18 Там же. – С.221.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) 7
Розкол у кримській владній верхівці дав Джанібекові Султану надію на
прихід до влади у ханстві. Менґлі Ґірей намагався нейтралізувати цю загрозу.
У листопаді 1474 р. до Москви з Криму прибув Довтелек-мурза, син кримського
карачі-бея Емінека Ширіна19, який мав умовити Івана ІІІ прийняти Джанібека
на свою службу. Але московський правитель навесні 1475 р. відповів ханові, що
про «царевича Зенибека» нічого не знає й «послалъ в Орду про него отведети»20.
Тим часом у Криму відбулися важливі події. Улітку 1475 р. турки захопи-
ли центр ґенуезьких чорноморських колоній – Кафу, де до їхніх рук потрапив
сам Менґлі Ґірей, якого вони залишили правити Кримським ханством під сво-
їм контролем21. Важливу роль у цих подіях відіграв Емінек Ширін, котрий і
запросив османців захопити місто. Але розкол серед кримської верхівки лише
поглибився. Необмежена влада першого карачі-бея викликала спротив серед
татарських князів і у травні 1476 р. Емінек повідомив султанові, що проти ньо-
го збунтувався рідний брат Гаджике, якого підтримав другий після Ширінів
кримський карачі-бей – Абдаллаг Барин. Представники двох наймогутніших
племен – Ширін і Барин – вирішили усунути не лише Емінека, а й заміни-
ти своїм ставлеником самого Менґлі Ґірея. Задум був сміливий, але для його
реалізації забракло сил. З’єднавшись із Джанібеком Султаном, заколотники
лише з тисячею воїнів оточили Емінека в місті Крим (Солхат). Частина людей
першого карачі-бея перейшла на бік його ворогів, але вони так і не змогли за-
хопити місто. Гаджике й Абдаллаг відступили «в місця, близькі до Тахт [Ель],
і […] приєдналися до Тахт [Ель]22, і жоден із них не був вигнаний»23.
Попри те, що небезпека від заколотників не минула, Емінек приєднався
до османців у поході проти Молдавії. Очевидець подій Балтазар із Пісції24 пи-
сав Папі Римському Сіксту IV:
«На початку червня, близько опівночі, ми дізналися новину, що
татари атакували володіння [молдавського воєводи] Стефана
[…] і захопили великий полон. Наступного дня, коли ми бояли-
ся, що татари повернуться під Сучаву, вони з 15-ма тисячами
полонених перейшли річку Серет […] Дружина Стефана з усіма
19 ПСРЛ. – Т.12. – С.157; Т.18: Симеоновская летопись. – Москва, 2007. – С.249.
20 СИРИО. – Т.41. – №2. – С.9.
21 Гулевич В.П. О хронологии правлений и личностях правителей Крымского ханства в
1475–1478 гг. // Золотоордынское обозрение. – Вып.2 (4). – Казань, 2014. – С.172–190; Курат А.Н.
Собрание сочинений. – Кн.1: Ярлыки и битики ханов Золотой Орды, Крыма и Туркестана в архи-
ве музея дворца Топкапы / Пер. с тур. Р.Р.Галеева. – Казань, 2014. – №6–7. – С.130; Özyetgin A.M.
Altın Ordu, Kırım ve Kazan sahasına ait yarlık ve bitiklerin dil ve üslüp incelemesi. – Ankara, 1996. –
№IV. – S.117–118; №V. – S.118–120.
22 «Тахт Ель» («Thaht Eli»), або «Престольне (Тронне) Володіння» – татарська назва Великої
Орди (див.: Трепавлов В.В. Степные империи Евразии: монголы и татары. – Москва, 2015. –
С.241–244; Его же. Большая Орда – Тахт эли: Очерк истории. – Тула, 2010. – 112 с.).
23 Le Khanat de Crimée dans les Archives du Musée du Palais de Topkapi. – Р.59–63. Переклад
листа російською мовою див.: Луняк Е. Письмо Эминек-бея из рода Ширин султану Мехмеду ІІ
о делах в Крыму (май 1476) // Источниковедение и историография истории Крыма XV–ХХ вв.:
проблемы и перспективы. – Симферополь, 2016. – С.193–198.
24 Папський нунцій при дворі угорського короля Матьяша Гуньяді (див.: Codex epistolaris se-
culi decimi quinti. – T.III: 1392–1501 / Coll. opera A.Lewicki // Monumenta medii aevi historica res
gestas Poloniae illustrantia. – T.14. – Kraków, 1894. – №208. – P.227; Kalous A. Plenitudo potestatis in
partibus? Papežští legáti a nunciové ve střední Evropě na konci středověku. – Brno, 2010. – P.215–216).
Український історичний журнал. – 2017. – №1
8 В.П.Гулевич
його багатствами сховалася у Хотині, що на відстані половини
дня [їзди] від Кам’янця»25.
Але виправа татар виявилася нещасливою. На півночі Молдавії їх розбив
сам Стефан, а на півдні 10-тисячне татарське військо молдавани зустріли під
Білгородом і не лише розгромили його, а ще й звільнили 5 тис. ясиру26.
У цей час далека Венеція докладала багато зусиль із метою втягнути
Велику Орду у війну проти Османської імперії на Балканах. У своєму листі
від 18 липня 1476 р. венеціанський дож А.Вендрамін наказав своєму аґен-
тові Дж.Б.Тревізано, який перебував у Литві, провести переговори з ханом
Агмадом і всіма силами сприяти відправці ординців на війну з турками. Але
дож розглядав і альтернативний варіант воєнних дій у Криму:
«[…] і якщо раптом прохід через Дунай і перехід до турецьких
земель не буде можливий через ханську волю (Агмада – В.Г.)
або через спротив воєводи Стефана, або з інших причин, ти зая-
ви й вимагай від хана (Агмада – В.Г.), щоб він спершу взяв місто
Кафу та інші міста їхньої провінції, захоплені турками, а також
замок Тана й інші, що знаходяться поблизу кордонів хана»27.
Невідомо, чи провів Дж.Б.Тревізано переговори з Агмадом, оскільки достав-
ка кореспонденції з Венеції до Вільна тривала місяці. Але під час відступу з
Молдавії розбитий Емінек отримав звістку, що ворог напав на Крим. Татари
покинули захоплену здобич і поспішили на захист своїх земель. Молдавани пе-
реслідували їх до самого Криму. У боях загинули два брата Емінека, а сам він
ледве врятувався на одному коні. Карачі-бей прорвався на півострів, але там
«престольне військо» оточило його у Солхаті28. Згідно з пізніми турецькими дже-
релами, улітку 1476 р. Менґлі Ґірей із військом, начебто, рушив на Сарай, але
був розбитий «ханом Саїдом Агметом». Кримського хана було поранено, він від-
ступив і сховався в Кирк-Єрі. Ординський хан увірвався на півострів, розорив
Солхат і навіть спробував захопити Кафу. Потім він покинув Крим, а замість
себе на правлінні залишив Джанібека29. У цьому джерелі відбилися відголо-
ски справжніх подій, хоча ординським ханом тоді був Агмад, а не Саїд Агмет.
Подібну інформацію дають і московські літописи: «Того же [1476] лета посла
царь Ахматъ ордынскій сына своего съ татары, и взя Крымъ и всю Азигирееву
орду, а сына Азигиреева Менгирея съгна, его же Турки посадиша»30.
25 Epure V.-A. Quelques considerations sur les relations entre la Moldavie et les tatars le long
du XV-eme siecle de la perspective des sources historiques // Codrul Cosminului. – №13. – Suceava,
2007. – P.66 (із посиланням на недоступну нам публікацію: Georgian P. Tătarii în Ţările româneş-
ti: III Invaziile tătare în veacul al XV şi prima jumătate a veacului XVI // Convorbiri Literare. – Аn.
LVIII. – №8/9. – Iaşi, 1926. – P.596).
26 Veress E. Acta et epistolae relationum Transylvaniae hungariaeque cum Moldavia et Valachia. –
Vol.I: 1468–1540. – Budapest, 1914. – №19. – P.21.
27 Documente privitoare la istoria românilor culese de Eudoxiu de Hurmuzaki. – Vol.VIII: 1376–
1650. – Bucureşti, 1894. – №XIX. – P.14–15.
28 Курат А.Н. Собрание сочинений. – №8. – С.145–146; Özyetgin A.M. Altın Ordu, Kırım ve
Kazan. – №VI. – S.120–122.
29 Иналджик Х. Крым под властью осман и спор о заключении соглашения: по материалам
новых документов (2) // Золотоордынское обозрение. – Вып.2. – Казань, 2013. – С.121–122.
30 ПСРЛ. – Т.8. – С.183; Т.12. – С.168; Т.24: Типографская летопись. – Петроград, 1921. – С.195.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) 9
Те, що літній напад відбувся за наказом Агмада, начебто підтверджує
його «ярлик» Іванові ІІІ, де хан заявив, що «дети ж его (Гаджи Ґірея – В.Г.)
по Ордамъ разбежалися; четыре (кримських – В.Г.) карачи[-бея] в Крыму (м.
Солхат – В.Г.) ся от меня отсидели»31. Але достовірність цього джерела сум-
нівна. А.А.Ґорській навіть припустив, що це пізня компіляція трьох ярликів:
1472, 1476 і 1480 рр. Термін «отсидеть» означав «перебуваючи в укріпленні,
витримати облогу», «відстояти (місто, фортецю), витримати облогу» або «ви-
тримати облогу, відсидіти в укріпленому місці»32. Але в реаліях 1476 р. може
йтися не про чотирьох, а лише про трьох карачі-беїв, оскільки Абдаллаг був
на боці Джанібека Султана. 11 липня 1476 р. посольство Агмада прибуло до
Івана ІІІ33. Як бачимо з листа Балтазара з Пісції, на початку червня сили
Емінека ще не були розбиті. До Криму він повернувся не раніше середини
того ж місяця й потім сидів в облозі у Солхаті. Тільки після цього Агмад мав
би отримати вісті про ситуацію. Таким чином, посольство ординського прави-
теля в Москву навряд чи було пов’язане з його «успіхами» у Криму. Швидше за
все, в «ярлику» він видав бажане за дійсне. А пояснення титулування Агмада
«кримським ханом» у «Зібранні листів султанів» Агмеда Ферідун-бея дав ще
В.Д.Смирнов, тож немає потреби ще раз зупинятися на цьому34.
У своєму листі від 17 жовтня 1476 р. Емінек Ширін повідомив султанові,
що під час літнього нападу на Крим ординський ворог забрав землі (іллер),
«проте він не зміг що-небудь зробити з укріпленням», тобто з Солхатом. При
цьому ім’я Джанібека Султана він не згадував. Таким чином, попри успіш-
ний напад на Крим, ординці не могли святкувати повну перемогу. На прав-
лінні у Криму не раніше другої половини жовтня 1476 р. закріпився не Агмад,
а Джанібек Султан. Він не лише не підтримував Агмада проти Москви, а
й сам шукав ґарантій Івана ІІІ на випадок «истомы»35, якщо йому доведеть-
ся покинути півострів. Тут слід згадати, що до війни за кримську спадщи-
ну Джанібек Султан кочував на землях хана Магмуда. Цілком імовірно, що
не Агмад, а Касим бен Магмуд надав військову допомогу Джанібеку, щоб у
разі його перемоги разом виступити проти спільного ворога в особі правителя
Великої Орди.
Урядування Джанібека Султана нічим особливим не відзначилося. Його
влада в розореному Криму була хиткою. Недаремно він намагався заручитися
ґарантіями від Івана ІІІ. Хан навіть не зумів налагодити карбування влас-
них грошей. Утім і жодних даних про його можливе спільне правління з Нур-
Девлетом, як припускав А.М.Некрасов36, у джерелах немає. Навіть найближчі
сусіди Кримського ханства не мали про нього достовірної інформації. Зокрема
31 Базилевич К.В. Внешняя политика Русского централизованного государства: Вторая по-
ловина XV в. – Изд. 2-е. – Москва, 2001. – С.147; Горский А.А. Москва и Орда. – Москва, 2000. –
С.177; Приложение ІІ. – №2. – С.198.
32 Словарь русского языка XI–XVII вв. – Вып.14 (Отрава – Персоня). – Москва, 1988. – С.29.
33 ПСРЛ. – Т.8. – С.183; Т.12. – С.168.
34 Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты до начала
XVIII в. – Санкт-Петербург, 1887. – С.270–272.
35 СИРИО. – Т.41. – №3. – C.14.
36 Некрасов А.М. Международные отношения и народы Западного Кавказа (последняя чет-
верть XV – первая половина XVI в.). – Москва, 1990. – С.47.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
10 В.П.Гулевич
в листі з Венеції від 10 січня 1477 р. до Дж.Б.Тревізано повідомлялося про сві-
жі новини з Молдавії, де «татари наблизилися до кордонів молдавського воєво-
ди як визнані та бажані друзі Стефана», але сенат не знав, чи «є вони саме тією
силою великого імператора (Агмада – В.Г.), чи того (кримського хана – В.Г.),
хто звик володіти [землями] поряд із Кафою, і яким чином це пов’язано з воє-
водою Стефаном, із котрим вони (кримські татари – В.Г.) ворогували минулого
(1476 – В.Г.) року»37.
Весна 1477 р. принесла Криму чергові кардинальні переміни. У Стамбулі
було вирішено підтримати на правління у Кримському ханстві Нур-Девлета
бен Гаджи Ґірея. До новоспеченого кандидата з радісною звісткою вирушив
посланець Касим-бей. У середині травня 1477 р. Нур-Девлет написав листа
султанові, в якому назвав себе «слугою» Мегмеда ІІ і заявив, що перебуває в
повному його розпорядженні38. Одночасно посол султана також побував у хана
Агмада, якому приніс «звістку» про захоплене османами Кафінське «царство»
(мамлакат-і Кафа), перемогу над Молдавією, про що ординський правитель
знав і сам.
Такий вступ служив султану лише для одного – дати однозначно зрозу-
міти хану Великої Орди, що новий правитель Криму Нур-Девлет перебуває
під захистом Османської імперії, яка не потерпить втручання Агмада у його
справи:
«Ця велика перемога (над Молдавією – В.Г.) змусила нас від-
новити свої колишні запевнення в любові, почати відправ-
ляти посланців і послання, що слугують засобом скріплення
основ взаємної дружби, щоб дари прояву любові та відданості
зростали та множилися щодня. Оскільки славний найвелич-
ніший емір і щасливий шляхетний принц, борець за віру Да-
улат-хан, який належить до величної династії (Чинґізидів –
В.Г.), щиро вхопився за “міцну гілку” нашої вічної держави й
віковічного халіфату, до нього спрямований наш погляд при-
хильності, він отримав можливість благосного служіння та
похвальних зусиль. Гідним держави був визнаний той, хто
проявив щирість, відданість, прихильність і покірність на-
шій величності, у силу того, що “друг друга є справжній
друг”»39.
37 Documente privitoare la istoria românilor culese de Eudoxiu de Hurmuzaki. – Vol.VIII. – №XV. –
P.9 = Materyały do historyi Jagiellonów z archiwów weneckich. – Cz.3 / Wyd. hr. A.Czieszkowski //
Roczniki Towarzystwa Przyjaciół Nauk Poznańskiego. – T.19. – Poznań, 1892. – №XI. – S.27 = Fon tes
Rerum Polonicarum e tabulario Republicae Venete exhausit, collegit, edidet, nonnulisque adnotioni-
bus polonicis muniit dr. Augustus comes Cieszkowski. – Seriae IIa: Fasciculus tertius (Acta Casimiro
Jagiellonide regnante). – Posnaniae, 1891. – №73. – P.171 («Rem illam Tartarorum non perfecte
intelleximus sed praesertim quenam illa potentia sit magni scilicet Imperatoris an illius qui circa
Caffam imperare consuevit, et quomodo se intelligit cum Stephano Vayvoda cui anno superiori sunt
adversati»).
38 Özyetgin A.M. Altın Ordu, Kırım ve Kazan. – №VIII. – S.125–126; Kurtoğlu F. İlk kırım hanla-
rının mektupları // Belleten. – №3/4. – Ankara, 1937. – №3. – S.648.
39 Ferīdūn Ahmed Bey. Münşeʾātü’s-Selāṭīn. Cilt I. – Istanbul, 1285 (1858). – S.289. Щиро
вдячний І.Ґібадулліну та І.Мирґалєєву (Казань) за наданий переклад документа до його офі-
ційної публікації. Повний текст див.: Миргалеев И.М., Гибадуллин И.Р. Письмо хану Ахмаду //
Золотоордынское обозрение. – Вып.4. – Казань, 2016. – С.894–898.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) 11
Щодо долі Менґлі Ґірея, то турки вивезти його за межі Криму й до 1478–
1479 рр. він перебував у невідомій провінції Османської імперії40. Справу ви-
значення точного часу, коли його могли вивезти, ускладнено існуванням його
монет, карбованих у 882 і 883 роках гіджри (15 квітня 1477 – 3 квітня 1478 рр.
і 4 квітня 1478 – 25 березня 1479 рр.)41. Тому видається можливим припустити,
що він покинув Крим після того, як Нур-Девлет став ханом, тобто до середини
осені 1477 р., оскільки навіґація у Чорному морі навіть у XVIII ст. тривала з
березня по жовтень.
Коли саме та за яких обставин відбулася чергова зміна правителя
Кримського ханства джерела не повідомляють. Найбільш імовірно, що це
сталося влітку 1477 р., точніше у другій половині цієї пори року, оскільки у
вересні в Москві ще нічого про це не знали й готували посольство саме до
Джанібека Султана42. Сам він невдовзі опиниться у столиці Великого кня-
зівства Московського43. Як у подальшому склалася його доля – ми не знає-
мо. Судячи з повного мовчання про нього джерел, імовірно Джанібек пішов із
життя невдовзі після того, як покинув Крим.
40 Özyetgin A.M. Altın Ordu, Kırım ve Kazan. – №IX. – S.126–127; Kurtoğlu F. İlk kırım hanları-
nın mektupları. – №4. – S.649.
41 Retowski O. Die Münzen der Gireї // Труды Московского нумизматического общества. – Т.2. –
Вып.3. – Москва, 1901. – C.283–284; Ретовский О.Ф. К нумизматике Гиреев (с 4 таблицами) //
Известия Таврической учёной архивной комиссии. – Год 7. – №18. – Симферополь, 1893. – С.100–
101; Казаров А.А., Студицкий Я.В., Рева Р.Ю. Монеты хана Муртазы, сына Ахмада (80–90-е годы
XV века) // От Онона к Темзе: Чингисиды и их западные соседи: К 70-летию Марка Григорьевича
Крамаровского. – Москва, 2013. – Табл.3. – С.346; Шталенков И. К вопросу о «мстиславских»
надченах // Банкаўскі веснік. – Сакавік. – Мінск, 2012. – №44. – С.51.
42 СИРИО. – Т.41. – №3. – С.13.
43 Там же. – №4. – С.15.
Results and scientific novelty: Djanibek Sultan entered the political arena only in the
70ies of the 15 century, being a son of Khan SayyidAhmed II and second cousin of
the Crimean Khan Mengli Giray, he had a right on the Board in the Crimea, which from
the end of the second decade of 15 century became de facto hereditary ulus of Genghis
Khan from the kind of Tuka Timur. Not having the strength to fight for power, he was
forced to lead a life free of a nomad in the land, subordinate to the Khan Mahmoud ben
Küchük Muhammad. But in 1476 internal turmoil in the Crimea, caused by the strug
gle for power among KarachiBey gave him the opportunity to become a Khan. Rebel
against the omnipotence of KarachiBey Shirin Eminek his brother Hajike Shirin and
the second most important in the Crimea KarachiBay Abdallah Baryn led Djanibek
Sultan to power. His reign was short and not particularly apparent. Very soon he was
forced to leave the Crimea and in the autumn of 1477 to move to the Grand Duchy of
Moscow.
Keywords: Crimean khanate, Great Horde, Ottoman Empire, Venice, Djanibek Sultan,
Ahmad, Shirin Eminek, Hajike Shirin, Baryn Abdallah, Ivan III.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-130340 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T23:46:11Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гулевич, В.П. 2018-02-11T14:25:53Z 2018-02-11T14:25:53Z 2017 Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) / В.П. Гулевич // Український історичний журнал. — 2017. — № 1. — С. 4-11. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/130340 94(447.75)Джанібек Султан«1476/1477» Джанібек Султан вийшов на політичну арену в 1470-х рр. Будучи сином хана Саїда Агмета ІІ і троюрідним братом кримського хана Менґлі Ґірея, він мав усі права на володарювання у Криму, який із кінця другого десятиліття XV ст. фактично перетворився на спадковий улус Чинґізидів із роду Тука Тимура. Не маючи сил для боротьби за владу, він був змушений вести життя вільного кочівника на землях хана Магмуда бен Кічі Мугаммада. Внутрішні негаразди у Криму, викликані усобицями серед карачі-беїв, дали йому можливість восени 1476 р. стати ханом. Збунтувавшись проти всевладдя карачі-бея Емінека Ширіна його брат Гаджике Ширін і другий за значенням у Криму карачі-бей Абдаллаг Барин привели Джанібека до влади. Утім правління його було надто коротким і нічим особливим не відзначилося. Уже невдовзі він був змушений назавжди покинути Крим і восени 1477 р. перебрався до Великого князівства Московського. Results and scientific novelty: Djanibek Sultan entered the political arena only in the 70-ies of the 15 century, being a son of Khan Sayyid-Ahmed II and second cousin of the Crimean Khan Mengli Giray, he had a right on the Board in the Crimea, which from the end of the second decade of 15 century became de facto hereditary ulus of Genghis Khan from the kind of Tuka Timur. Not having the strength to fight for power, he was forced to lead a life free of a nomad in the land, subordinate to the Khan Mahmoud ben Küchük Muhammad. But in 1476 internal turmoil in the Crimea, caused by the struggle for power among Karachi-Bey gave him the opportunity to become a Khan. Rebel against the omnipotence of Karachi-Bey Shirin Eminek his brother Hajike Shirin and the second most important in the Crimea Karachi-Bay Abdallah Baryn led Djanibek Sultan to power. His reign was short and not particularly apparent. Very soon he was forced to leave the Crimea and in the autumn of 1477 to move to the Grand Duchy of Moscow. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) Djanibek Sultan – the Mysterious Sovereign of Crimean Khanate (1476–1477) Article published earlier |
| spellingShingle | Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) Гулевич, В.П. Історичні студії |
| title | Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) |
| title_alt | Djanibek Sultan – the Mysterious Sovereign of Crimean Khanate (1476–1477) |
| title_full | Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) |
| title_fullStr | Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) |
| title_full_unstemmed | Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) |
| title_short | Загадковий правитель Кримського ханства Джанібек Султан (1476–1477 рр.) |
| title_sort | загадковий правитель кримського ханства джанібек султан (1476–1477 рр.) |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/130340 |
| work_keys_str_mv | AT gulevičvp zagadkoviipravitelʹkrimsʹkogohanstvadžaníbeksultan14761477rr AT gulevičvp djanibeksultanthemysterioussovereignofcrimeankhanate14761477 |