Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття)
Рецензія на книгу: Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (дру- га половина XVI – перша чверть XVIII століття). – К.: ВД «Києво-Могилян- ська академія», 2016. – 606 с....
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 2017 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/130352 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) / О.І. Галенко // Український історичний журнал. — 2017. — № 1. — С. 198-205. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859786754063597568 |
|---|---|
| author | Галенко, О.І. |
| author_facet | Галенко, О.І. |
| citation_txt | Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) / О.І. Галенко // Український історичний журнал. — 2017. — № 1. — С. 198-205. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Рецензія на книгу: Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (дру-
га половина XVI – перша чверть XVIII століття). – К.: ВД «Києво-Могилян-
ська академія», 2016. – 606 с.
|
| first_indexed | 2025-12-02T10:27:20Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2017. – №1
РЕЦЕНЗІЇ Й ОГЛЯДИ
Дурість-бо людська найбільше
дивується і поважає
Те, що ховається в марних словах,
загадкових і темних,
Правдою ті уважаючи речі,
що звуком приємним
Слух дотикають і думку приглушують
дзвоном добірним.
Тит Лукрецій Кар
Рецензована книжка, як й інші пу-
блікації Фергада Туранли – це малогра-
мотна маячня. Вистачить подивитися
на назву1. Арґументи та висновки тим
більше не надаються для аналітичної
рецензії. Утім навряд чи на таку існує
запит, адже в Україні істориків-тюрко-
логів – одиниці (подібних спеціалістів у
нашій країні не готують), тоді як фахів-
ці з української історії по-провінційному
не наважуються оцінювати студії, опер-
ті на іншомовні джерела. Тому, власне, спеціальний аналіз вад першої книж-
ки цього ж автора2 виявився марним, знайшовши відгук лише у поодиноких
1 Окрім того, що термін «козацька доба» суперечливий (адже в Україні існували й інші стани),
хронологічні межі книжки значно вужчі за «козацькі часи», якщо користуватися термінологією
М.Грушевського. Автор не пояснює запроваджених обмежень. За рамки об’єкту історії України
винесено й османський південь, включно з Кримським ханством, що суперечить візії О.Пріцака,
якому посвячено цю книжку. Поняття «османсько-турецькі писемні джерела» – плеоназм, тому
що термін «османсько-турецький» уживається саме для літературного, отже писемного варіанту
турецької мови. Так що сама назва книжки попереджає навіть про нудний виклад.
2 Див.: Галенко О. Hortus Orientalis // Український гуманітарний огляд. – Вип.5. – К., 2001. –
С.173–192 («Бровко і Цуцик»); Його ж. Поговоримо про іхтіологію (з приводу відповіді Ферхада
Туранли на мою рецензію) // Там само. – Вип.6. – К., 2001. – С.213–216.
туранли Ф.
козацька доба ІсторІї україни В осМансько-турецьких ПисеМних джерелах (дру-
га ПолоВина XVI – Перша чВерть XVIII столІття). – к.: Вд «києВо-Могилян-
ська акадеМІя», 2016. – 606 с.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
Рец, ензії й огляди 199
фахівців3. Ніхто навіть не зауважує, що Ф.Туранли сам тихцем зізнається у
власній некомпетентності4, та й плаґіаті5.
Отож рецензована книжка має грифи аж двох установ: Інституту сходо-
знавства НАН України, Львівського національного університету імені Івана
Франка; трьох (!) редакторів: «наукового» (Я.Калакура), «літературного»
(А.Лучик), «відповідального» (Ю.Кочубей); трьох рецензентів: О.Бачинська,
С.Леп’явко, турецький історик Юджель Озтюрк. Випустило працю Ф.Туранли
у світ наукове видавництво – видавничий дім «Києво-Могилянська академія».
Утім сам автор цілком тверезо оцінює власний твір, адже він… ховає його
від усіх! У редакції «Українського історичного журналу» про книжку стало ві-
домо завдяки рецензії на неї Віталія Щербака. Однак самої праці рецензент
не те що не надав, а навіть не показав. Видавництво «Києво-Могилянська
академія» теж не оголосило про випуск книги, а на звернення редакції ча-
сопису там пояснили, що наклад видання дуже малий, і що віддруковані на
той момент примірники вже забрав автор, утім пообіцяли передати йому за-
пит. Незабаром Ф.Туранли, справді, особисто з’явився в редакції «УІЖ», про-
демонстрував один примірник, але відразу його й забрав (!), позаяк, мовляв,
у нього більше немає, а наявний конче потрібен «для захисту»6. Автор пообі-
цяв обдарувати редакцію, та ще й із відповідним написом, уже у сані доктора
наук, адже посольства Туреччини та Саудівської Аравії фінансуватимуть друк
додаткового накладу7, а поки що квапив із публікацією рецензії В.Щербака.
3 Н.Яковенко в огляді 5-го випуску «УГО» згадала про мою рецензію: «[…] Ф.Туранли ре-
цензент цілком переконливо закидає невігластво та схильність до плаґіату» (див.: Критика. –
Вип.7/8. – К., 2001. – С.3). Московський тюрколог І.Зайцев висловився так: «Працю Ф.Туранли […]
було піддано справедливій і жорсткій критиці О.Галенка та з наукового погляду вона цінності
не представляє» (див.: Зайцев И.В. Крымская историографическая традиция XV–XVIII вв.: Пути
развития. Рукописи, тексты, источники. – Москва, 2009. – С.127, прим.101).
4 Лише два приклади. У рецензованій книжці автор виступає під іменем «Фергад», а не
«Ферхад», як раніше. Це – поступка моєму ранішому зауваженню щодо правопису цього іме-
ні (див: Галенко О. Hortus Orientalis. – С.179). Другий приклад – уточнення назви «Хроніки
Сілягдара». Свою назву вона бере від титулу її укладача – Сілягдар («Зброєносець») і не може
означати «хроніку зброєносців», як це раніше представляв Ф.Туранли (див.: Там само. – С.176).
Інша річ, що нова версія назви «Історія Зброєносця» (с.46 у рецензованому виданні) теж не го-
диться, адже титул є складовою власного імені й не потребує перекладу. Та й хроніка має автор-
ську назву «Оповідь перемоги» («Nusretname»).
5 До своєї першої книжки Ф.Туранли вклав велику транслітерацію латиницею поеми
Мегмеда Сенаї про Іслама Ґерея. У рецензії я зауважив, що примітка на першій сторінці цієї
транс літерації не відповідала виглядом решті тексту й наводила на підозри щодо плаґіату
(див.: Галенко О. Hortus Orientalis. – С.189–190). У відповідь на виправдання Ф.Туранли (див.:
Туранли Ф. Лжетрояндовий кущ великовченості... // Український гуманітарний огляд. – Вип.6. –
К., 2001. – С.204–212) я навів також інші ознаки плаґіату (див.: Галенко О. Поговоримо про іх-
тіологію // Там само. – С.213–216). Мої арґументи досягли мети, тому коли цю саму транслітера-
цію Ф.Туранли передрукував і у своїй наступній книжці «Тюркські джерела до історії України»
(Київ, 2010 р., 368 с.), то прибрав оту зрадливу примітку (с.277), звісно, без подяк за слушне за-
уваження. Утім рецензована книжка теж не згадує про дискусію на шпальтах «УГО».
6 Ця подія фіксується 26 грудня 2016 р., що припадає на день народження автора. Це зайвий
раз демонструє режим секретності, яким він оточив свою книжку. Про день народження повідом-
ляє тристорінковий сurriculum vitae, уміщений у рецензованому виданні на с.586–588.
7 Видавництво таки оголосило про книжку, але під виглядом об’яви на замовлення з до-
даткового тиражу («Готується до друку додатковий тираж!»). Коштуватиме примірник на за-
мовлення – 300 або 330 грн (саме так, чомусь указано дві ціни). Отож натяки на закордонних
спонсорів – блеф (див.: [Електронний ресурс]: http://publish-ukma.kiev.ua/ua/katalog/istoriya/293-
kozacka-doba-istoriyi-ukrayini.html; сторінку відвідано 17 лютого 2017 р.).
Український історичний журнал. – 2017. – №1
200 Рец, ензії й огляди
Зрозуміло, що за таких умов редакція «Українського історичного журналу»
була змушена затримати відгук В.Щербака, а тим часом дирекція Інституту
історії України НАНУ таки роздобула та скопіювала секретну книжку (між
іншим, її заявлений наклад – 500 прим.).
З огляду на переконливі ознаки авторської самооцінки, логічно постає пи-
тання: як ця книга змогла здобути ґарантів її наукових (предметно – доктор-
ських) стандартів? Очевидно, що головна підозра падає на апробантів видан-
ня. Справді, нещодавні публікації Інституту сходознавства імені А.Кримського
НАН України ставлять під сумнів компетентність його вченої ради8. Брак
апробації в Києво-Могилянській академії, яка видала книжку, свідчить, що
автор не здобув фахової підтримки в авторитетної кафедри історії цього вишу,
зате, як не парадоксально, тішиться покровительством вищого начальства9.
Науковий редактор (Я.Калакура, Київський національний університет іме-
ні Тараса Шевченка) спеціалізується на українській історіографії, а це явно
не відповідає тематиці рецензованої книги (історія України, тюркологія), що,
утім, не є дивиною для представників історіографічного цеху в пострадянській
Україні. Власне серед редакторів і рецензентів видання взагалі немає жод-
ної (!) особи з потрібною кваліфікацією, адже п’ятеро з них не знають осман-
сько-турецької, а Ю.Озтюрк – української мови.
Певно, не обійшлося й без людської недосконалості... Так, обидва опублі-
кованих на цей момент відгуки на монографію Ф.Туранли – а це згадана ре-
цензія В.Щербака, а також допис І.Патриляка (Київський національний уні-
верситет імені Тараса Шевченка) – мають непідробні сліди авторства… самого
Ф.Туранли10.
8 Див.: Галенко О. [Рец.] «Путешествие патриарха Антиохийского Макария»: Киевский
список рукописи Павла Алеппского / Изд., пер., комм., предисл. Ю.И.Петровой, под ред.
В.С.Рыбалкина. – К.: Институт востоковедения им. А.Е.Крымского НАН Украины, 2015. – 268 с. //
Український історичний журнал. – 2016. – №1. – С.199–206.
9 Серед добродіїв є й колишній президент і теперішній голова вченої ради Національного
університету «Києво-Могилянська академія» С.Квіт, під час ректорської каденції якого
Ф.Туранли влаштувався працювати до цього вишу. С.Квіт знехтував критикою свого піклован-
ця в «Українському гуманітарному огляді», хоч журнал видається під грифом цього ж універ-
ситету (примірник зі своєю рецензією я вручив йому особисто). На відміну від ректора, кафе-
дра історії дотримується послідовності, тому Ф.Туранли, попри амбіції історика, притулився
на ка федрі загального та слов’янського мовознавства. Завідує нею В.Лучик, а професорка цієї
ж кафедри А.Лучик (sic!) значиться «літературним редактором» у рецензованій книжці (як і, до
речі, у попередній). На сайті цієї кафедри Ф.Туранли представляється автором двох моногра-
фій (див.: [Електронний ресурс]: http://www.ukma.edu.ua/index.php/osvita/fakulteti/fgn/kafedra-
movoznavstva; сторінку відвідано 17 лютого 2017 р.), хоч за жанром це – публікації джерел.
10 Рецензії виставлено на згаданому у прим.7 сайті видавництва НаУКМА. Окрім того, від-
гук І.Патриляка раніше вийшов у «Віснику Київського національного університету імені Тараса
Шевченка», серія «Історія» (2016 р., №3 (130), с.87–88; див. також: [Електронний ресурс]: http://
bulletin.history.univ.kiev.ua/images/pdf-nomery/130/130.pdf).
Крім кострубатого та нерідко безладного викладу, «фірмова» ознака стилю Ф.Туранли – рясне
й часто недоречне використання слів «зазначений», «згаданий» чи подібних. На них можна
надибати вже в першому абзаці, а то й у першому реченні тексту. Так, у рецензії В.Щербака
перший абзац закінчується тирадою про «свідчення нового оптимістичного імпульсу в розвитку
означеної галузі». Ту саму руку видає й майже ідентичне «зазначена галузь» у першому реченні
з передмови Ю.Озтюрка в рецензованій книжці (докл. про це далі): «Монографія «Козацька доба
історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть
XVIII століття)» Фергада Туранли є першим комплексним джерелознавчим дослідженням у
Український історичний журнал. – 2017. – №1
Рец, ензії й огляди 201
Утім не слід недооцінювати й ролі автора, тим більше що він уже довів,
що не гребує підлогом11. Тому, ураховуючи сумнівну якість наукової апро-
бації нової книжки Ф.Туранли, метою цієї рецензії є виявлення саме ознак
шахраювання. Для цього обмежимося трьома елементами оформлення, від
яких залежало враження про науковий рівень видання. Це – список джерел,
зразки османських джерел та передмова Ю.Озтюрка. Вони були поклика-
ні засвідчити (себто справити враження) вміння автора читати османсько-
турецькі джерела, його працьовитість та міжнародне визнання наукових
заслуг.
Список джерел. Здатність Ф.Туранли читати незрозумілу мову демон-
струє картинка, що складається з шести сторінок (с.434–439), ущерть записа-
них – щось із 30 рядків на сторінку – арабськими літерами. Вона називаєть-
ся «Писемні джерела арабографічним письмом». У дійсності у цьому списку
11 джерел, із них 10 видань (не рукописів) творів авторства Ібрагіма Печеві,
Кятіба Челебі, Сенаї, Галіма Ґерея, Сілягдара, Евлії Челебі, Мустафи Наїми,
Мегмеда Рашида, Абдулгаффара Киримі, Ферідуна. А такий довгий цей спи-
сок вийшов за рахунок того, що деякі твори поділялися на томи або видавали-
ся в кількох томах, тож Ф.Туранли присвятив кожному тому номер і перепи-
сав один і той самий заголовок. Наприклад, для «Історії Наїми» потрібно було
6 позицій для кожного тому (у списку це №13–18). Але й одержаного списку з
21 заголовка вистачило б хіба на 1 сторінку. Решта – 5 сторінок – це заголовки
використаних підрозділів. Османські наративні твори (хроніки, життєписи,
подорожні записи тощо) звичайно поділялися на невеличкі розділи, присвя-
чені окремій події, тож ці готові заголовки допомагали у створенні потрібної
картинки. На щастя для тих, хто не знає османско-турецької мови, нумера-
ція дозволяє побачити ієрархію у списку. Заголовки праць та окремих томів
зазначеній галузі» (с.7). У рецензії І.Патриляка хоч і відчувається стороння редакція, але по
одному разу все ж прохопилося «зазначений період», «згадана монографія».
Та справжнього автора в обох відгуках видають надмірні апології на свою адресу й
самовпевнені заяви про те, що його книга робить внесок до «української османістики» або
«української тюркології». Жоден із рецензентів, які підписалися під цими заявами, не має
щонайменшої компетенції в тюркології. А В.Щербак на додачу взяв на себе дві нечемності у
заяві про нібито нікчемність османістики в Україні без Ф.Туранли: «Проте їх (треба: їхніх – О.Г.)
зусиль виявилося недостатньо для повноцінного розвитку української османістики, що зумовило
низький загальний рівень її результативності». Було поіменно перераховано шістьох тюркологів.
П’ятьох із них уже немає серед нас. Але слова В.Щербака напевно дійдуть до В.Остапчука,
професора османістики з Торонтського університету. Так само ця критика стосується й Інституту
історії України НАНУ, в якому працює автор цих рядків, і де видається «Український історичний
журнал», куди В.Щербак подав свою рецензію.
11 Маю особистий досвід. Виступаючи упорядником (власне, редактором) збірки матеріа-
лів конференції на вшанування О.Пріцака, я вважав за потрібне зробити примітку до статей
Ф.Туранли та Г.Халимоненка про те, що названі особи не брали участі в конференції, і їхні тек-
сти я не редагував. Це був компроміс із директором бібліотеки НаУКМА Т.Ярошенко, яка, не
рахуючись із моїми протестами проти друкування дурниць під моїм іменем та ще й поданих
із запізненням, включила ці статті до збірки, а Ф.Туранли – ще до складу редколеґії. Звісно, з
отаким потуранням з боку начальства останній якось примудрився виправити мою примітку у
процесі друку так, що нібито він виголошував доповідь, а отже приписав мені свою брехню (див.:
Спадщина Омеляна Пріцака та сучасні гуманітарні науки: Мат. міжнар. наук. конф. 28–30 трав-
ня 2008 р. – К., 2009. – С.269). Тільки ж він не подбав зробити таку саму послугу згаданому
Г.Халимоненкові, отже ориґінальний знак і смисл мого протесту у виданні зберігся (див.: Там
само. – С.282).
Український історичний журнал. – 2017. – №1
202 Рец, ензії й огляди
пронумеровано наскрізно (до 21). А назви підрозділів мають перервну нумера-
цію, і їх номери вирізняються дужкою.
Інша річ, що під першим томом «Історії Наїми» (№13) не значиться жодно-
го розділу. Дійсно, у першому томі цієї хроніки немає повідомлень про укра-
їнських козаків, які займають увагу автора, а Кримське ханство він до об’єкту
історії України не відносить. Не подано назв розділів і під двома томами подо-
рожніх записок Евлії Челебі (№9–10), які теж мають підрозділи. Отже ці гасла
хіба тільки наповнюють список, і то лише вибірково.
Мало того, Ф.Туранли ще погрожує, що список міг бути й довший. Це де-
монструють його приписки «та інші повідомлення», якими закінчується пере-
лік розділів хроніки Сілягдара («Зброєносця») Финдиклили Мегмеда Аґи (два
томи під №7 і 8). Щоправда, цим же він фактично розписується в тому, що
список друкував не він, бо ж зізнаватися в неповноті – небезпечно. Схоже на
натяк, ніби якесь посольство, турецьке чи саудівське, ще допоможе додрукува-
ти в довиданні?
На диво, у списку немає архівних матеріалів. У переліку арабографіч-
них джерел лише один документ із варшавського Головного архіву давніх
актів. Загадковим є брак тут гасла про султанський наказ (в ориґіналі!) з
Центрального державного історичного архіву України в м. Львів, на який ав-
тор посилається та ще й наводить його факсиміле (с.572).
Але головною сенсацією стала відсутність списку опрацьованих архів-
них фондів або бодай окремих документів з османських архівосховищ. Мало
того, що сам Ф.Туранли без угаву про них поминає, так ще й турецький екс-
перт хвалить книжку за введення в науковий обіг «архівних документів»
(с.7 – український текст, с.11 – турецькою: «arşiv belgeleri»). Гасла про до-
кументи з архівними шифрами у списку є, але вони потрапили до розділу
під заголовком «Писемні джерела латинською графікою» (sic!), ніби османці
послуговувалися латиницею! Кожен із цих документів подано під окремим
гаслом. Більше того, у гаслі цитується початок цих документів, займаючи
декілька рядків – і це істотно збільшує обсяг не такого вже й великого спис-
ку зі 107 гасел. Архівні шифри починаються з абревіатур латиницею ВОА
(Başbakanlık Osmanlı Arşivi) та TSMA (Topkapı Sarayı Müzesi Arşivi ), і їх
легко упізнати у цьому списку навіть не знаючи мови. Проте автор знайшов
їх не в архіві, а запозичив із різних публікацій, де їх наведено в турецькій
транскрипції латиницею, що й пояснює, чому ці посилання опинилися саме
у цій частині бібліографії. Слід, однак, нагадати, що латиниця використо-
вується в Турецькій Республіці з 1 листопада 1928 р., а османсько-турецька
мова послуговувалася винятково арабським письмом. Отже Ф.Туранли не
користувався ориґіналами, а розподіл списку османських джерел на арабо-
та «латинографічні» – нісенітниця.
Залишається тільки згадати, що у списку джерел латинською графікою
повторно згадуються видання тих самих наративів, присутніх у списку арабо-
графічних джерел (та ж таки «Історія Наїми» – №106–107, історія Сілягдара –
№91–92, «Гюльбюн-і ханан» – №77 та ін.). Причому серед них трапляються
і спрощені перекази (турецькою «sadeleştirme»), як щойно згадана хроніка
Український історичний журнал. – 2017. – №1
Рец, ензії й огляди 203
Сілягдара. Є тут і неосманські, але написані латинською графікою видання
однієї з праць Кантеміра (англійською №74 та сучасною турецькою №80–81).
Водночас парі османських рукописів, що зберігаються в бібліотеці Сулейманіє
(№74, 89) – явно місце серед арабографічних джерел. Словом – цілковитий
безлад.
Та для всіх, хто вміє бодай трохи розбирати латинські літери, головною
родзинкою буде впізнати у списку «джерел» (!) також дисертації з Туреччини
(№75, 90, 99), монографії з доданими джерелами (№86–87), та навіть статті
з турецької «Ісламської енциклопедії» (№82). Цікаво, професори історії, чи
то пак історіографії, які поручилися за Ф.Туранли, подарували б таке своїм
студентам?..
Зразки османських джерел. Хоча з наведених спостережень здатність
Ф.Туранли читати ориґінальні архівні документи потрапляє під сумнів, тре-
ба ще з’ясувати походження факсимільних репродукцій османських докумен-
тів, наведених у книзі. До того ж вони відзначені архівними шифрами. Для
всіх випадків не можна напевно встановити, звідки їх роздобуто. Усе-таки в
Туреччині копії архівних документів замовляються легко. Однак поза сумні-
вом автор не відкрив їх сам, а робив свій відбір за публікаціями латиницею.
За архівним шифром факсимильний зразок №1 відповідає гаслу №94 зі спис-
ку джерел латинським письмом, зразок №4 – гаслу №93 з того самого списку,
і відповідно: зразок №5 – гаслу №96 списку, зразок №6 – гаслу №72 спис-
ку, зразок №7 – гаслу №13 списку.
Для зразка №5 можна навіть точно вказати джерело даних про зміст та й
самого зображення. У книжці воно відверто вказане в посиланні 678 (с.230),
де цей документ передруковано арабськими та латинськими літерами з по-
силанням на посібник з османської палеографії й дипломатики: Ali Aktan,
Osmanlı Paleografiyası ve Siyasi Yazışmalar. İstanbul, 1995, Osmanlılar İlim ve
İrfan Vakfı Yayınları, s.219; док. №31, факсиміле документа в додатку посібни-
ка (s.261). Словом, жодної інтриґи насправді немає. Ідеться про документ, що
випадково трапився авторові в підручнику, а не нібито під час його архівних
розшуків.
Загадкові лише зразки №2–3. Обидва ці документа з історичного ар-
хіву у Львові є османськими ориґіналами, писаними арабськими літе-
рами. Але Ф.Туранли відніс їх до «писемних джерел кирилицею» (гас-
ла №1–2). Принаймні не потрібно вміти читати по-турецьки, щоби
переконатися.
Геть несподівана річ затесалася до зразків джерел на с.582–583 під заголо-
вком «Трансформований зміст тексту «Становище козаків» з літопису Наїми».
Це не що інше, як спрощений переказ сучасною турецькою мовою підрозді-
лу хроніки. А транслітерований текст цього ж розділу вміщено перед ним.
Слід зазначити, що таку саму штуку автор утнув і в ранішій своїй книжці12.
12 Туранли Ф.Г. Тюркські джерела до історії України. – К., 2010. – С.51–54. При цьому пере-
клад українською Ф.Туранли робить саме з переказу (посилання не надане), а не з ориґінального
тексту. Пор. прямий переклад цього самого розділу з джерела в: Наїма Мустафа. Гюсейнові го-
роди у витягу історій із заходу та сходу (Повідомлення про Україну) / Пер. з османсько-турецької
Український історичний журнал. – 2017. – №1
204 Рец, ензії й огляди
Утім щойно згаданий зразок №2 – берат султана Сулеймана теж наведено й
у транслітерації ориґінального тексту, і в переказі сучасною турецькою мовою
(с.184–185, прим.536, походження джерела не зазначене), причому переклад
зроблено саме з переказу (с.184–186) та ще з непозначеними «поправками» від
самого Ф.Туранли13.
Передмова. За передмову до книги насправді взято рецензію турецького
історика Ю.Озтюрка. Наведено її ориґінальний текст, а також у перекладах
українською й англійською. В українському перекладі ця передмова вирізня-
ється особливо пересмаленою маячнею, а ще – неприхованими компліментами
на адресу Ф.Туранли. Навіть незнайомі з турецькою мовою мусять легко впіз-
нати в ній стиль самого Ф.Туранли. Аби все-таки дізнатися, що ж насправ-
ді написав Ю.Озтюрк, пропоную декілька фраґментів у власному перекладі.
Це робиться не лише, щоб викрити махінації Ф.Туранли, але й вступитися за
репутацію його турецького добродія:
«Монографії Фергада Туранли [...] належить першість у своїй
(не зазначеній – О.Г.) галузі з доволі багатьох кутів зору. Про
них буде трохи нижче. Але перш за все пояснимо, чим вона осо-
блива в найширшому розумінні. Ця монографія великою мірою
важлива з того погляду, що пропонує султанські накази, листи,
міждержавні угоди та інші подібні архівні матеріали, [а також]
повідомлення хроністів про цю епоху, що були оповідані прозо-
рим стилем.
Автор не вважає за достатнє запропонувати у своєму дослідженні
джерела, а водночас відводить місце широкому аналізу, тлума-
ченню разом із методологією використання писемних джерел. Та-
ким чином, пропонуючи доволі широке коло джерел для майбут-
ніх досліджень у цій царині, він також надає важливі доповнення
стосовно того, як ці джерела та в яких царинах можуть бути
використані»14.
О.Галенка та О.Кульчинського. – К., 2016. – С.148–150. Зауважимо, що цитування та посилання
на хроніку Сілягдара покликаються на видання переказу, а не ориґіналу, що його підготував
Ісмет Пармаксизоґлу (с.101, 376, 409 та ін.).
13 У транслітерації з ориґіналу місце видання берату було пропущене й позначене трикрап-
кою, у переказі пропуск супроводжено словами: «Місце написання документа не прочитується»
(«Belgenin yazıldığı yer okunamamakta»). А от у перекладі Ф.Туранли впевнено встромив: «Місце
написання [Cтамбул]» (с.186). Крім підлогу та нехтування ориґіналом, оця неузгодженість між
ориґіналом і переказом – з одного боку, та автором – з іншого, із головою видає ще й плаґіат.
14
«Ferhad Turanlı’nın [...] monografisi bir çok açıdan sahasında ilk olma özelliği
taşımaktadır. Bunlara aşağıda kısa kısa yer verilecektir. Ancak, öncelikle
monografinin en genel anlamda nasıl bir özellik taşıdığını belirteceğiz. Bu monografi,
Osmanlı sultanlarına ait buyruklar, mektuplar, iki ülke arasında yapılmış
antlaşmalar gibi her türden arşiv belgelerine, döneminin (16. yüzyılın ortasından 18.
yüzyılın ikinci çeyreğine kadar) olaylarını belli yorumlarla nakleden vakanüvislere
büyük ölçüde müracaat etmesi bakımından önem taşımaktadır.
Yazar, araştırmasında, kaynaklara müracaat etmeyi yeterli görmüyor aynı zamanda
geniş tahlil ve aktarımlarla yazılı kaynak kullanma metodolojisine de yer veriyor.
Bu suretle, bu alanda yapılacak araştırmalara geniş bir kaynak portföyü sunmak
yanında, bu kaynaklardan nasıl ve hangi alanlarda istifade edilebileceği hususunda
da önemli katkılar sağlıyor» (с.11).
Український історичний журнал. – 2017. – №1
Рец, ензії й огляди 205
Далі:
«Автор наочно розкриває, що турецький чинник відчутно впли-
вав на політичну історію та соціально-економічний розвиток
України впродовж досліджуваного часу. Під цим оглядом, із ба-
гатьох мов та діалектів, уживаних упродовж тюркської історії,
а також і у Кримському ханстві, найважливішою була османсько-
турецька, і виглядає потрібним, щоби писані нею джерела пу-
блікувалися за результатами літературно-мовознавчого аналізу
в рамках загальнотеоретичного встановлення їх багатого змісту.
Писемні джерела, що стосуються Кримського ханства, яке по-
сідає найважливіше місце у стосунках України з Туреччиною,
також значною мірою були писані цією мовою»15.
Із цитованих пасажів видно, що передмова – нейтральна аж до тривіаль-
ності рекомендація книжки. Предметніше рекламується турецький чинник в
історії України, що й не дивно почути від турка. Це – слово людини, поверхо-
во ознайомленої з рецензованим текстом, яка відбувається побажаннями, що
не переобтяжують її відповідальністю. І турецький текст ориґінальний. Але
будучі переконаним, що ніхто з його ґарантів не насмілиться взяти під сумнів
його ж переклад, Ф.Туранли понаписував від імені свого сумлінного добродія
бозна-що. Приміром: «у монографії залучено до наукового обігу велику кіль-
кість знайдених автором у фондах сховищ архівних документів», «автор [...]
застосовує особливу методологію ретельного аналізу та інтерпретації матеріа-
лів писемних джерел», якась «інтерпретаційно-когнітивна методологія з ура-
хуванням принципів сучасного міждисциплінарного підходу», якісь «джере-
лознавчі пам’ятки, що зберігаються в архівних фондах Туреччини османського
періоду» та ін.
Отже рецензована книжка подає приклад зухвалого шахрайства. На жаль,
це не те шахрайство, яким один філософ жартома допікав іншому (Гераклітові)
словами, цитованими в епіграфі. Тоді навіть не йшлося про махлювання.
Просто один філософ таки розумів іншого, тоді як теперішні редактори, рецен-
зенти й цілі вчені ради не дають собі з цим зайвого клопоту. Тим більше, коли
книги друкуються легко, а техніка пішла далеко вперед від тростини та гусячо-
го пера, дозволяючи елементарно красти чужий доробок. Рецензоване видан-
ня нагадує, що без особистої відповідальності науковців місце науки заступає
маячня. Ця рецензія мала за скромну мету викликати в ґарантів Ф.Туранли
бажання почитати його книжку, адже її написано в основному зрозумілою їм
мовою (хоч літредактор їй таки потрібен).
О.І.Галенко (Київ)
15
«Yazar, incelediği dönem boyunca Ukrayna siyasi tarihi, sosyal ve iktisadi
gelişiminde Türk faktörünün etkili olduğu temasını göz önünde bulundurmaktadır.
Bu bakımdan, Türk tarihi boyunca, ayrıca Kırım Hanlığındada kullanılan bir çok
lehçe ve diyalektlerden en önemlisi olan Osmanlı Türkçesi ile yazılmış metinlerin
edebî ve filolojik açıdan tahlil edilerek genel teorik çerçevelerinin zengin içerikli
tanımlarla aktarılması lüzumlu görülmüştür. Ukrayna-Türkiye ilişkilerinde en
önemli yeri işgal eden Kırım Hanlığı’na ait yazılı metinler de büyük ölçüde bu dilde
yazılmışlardır» (с.11).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-130352 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T10:27:20Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Галенко, О.І. 2018-02-11T14:28:34Z 2018-02-11T14:28:34Z 2017 Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) / О.І. Галенко // Український історичний журнал. — 2017. — № 1. — С. 198-205. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/130352 Рецензія на книгу: Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (дру- га половина XVI – перша чверть XVIII століття). – К.: ВД «Києво-Могилян- ська академія», 2016. – 606 с. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Рецензії й огляди Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) Turanly F. Cossack Era in the History of Ukraine in Ottoman-Turkish Written Sources (Second Half of 16 – First Half of 18 Century) Article published earlier |
| spellingShingle | Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) Галенко, О.І. Рецензії й огляди |
| title | Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) |
| title_alt | Turanly F. Cossack Era in the History of Ukraine in Ottoman-Turkish Written Sources (Second Half of 16 – First Half of 18 Century) |
| title_full | Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) |
| title_fullStr | Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) |
| title_full_unstemmed | Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) |
| title_short | Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) |
| title_sort | туранли ф. козацька доба історії україни в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина xvi – перша чверть xviii століття) |
| topic | Рецензії й огляди |
| topic_facet | Рецензії й огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/130352 |
| work_keys_str_mv | AT galenkooí turanlifkozacʹkadobaístorííukraínivosmansʹkoturecʹkihpisemnihdžerelahdrugapolovinaxviperšačvertʹxviiistolíttâ AT galenkooí turanlyfcossackerainthehistoryofukraineinottomanturkishwrittensourcessecondhalfof16firsthalfof18century |