До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.)
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13037 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) / В. Шевченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 42-53. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13037 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Шевченко, В. 2010-10-27T16:51:09Z 2010-10-27T16:51:09Z 2008 До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) / В. Шевченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 42-53. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. XXXX-0019 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13037 uk Інститут історії України НАН України Методологія, історіографія та джерелознавство До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) |
| spellingShingle |
До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) Шевченко, В. Методологія, історіографія та джерелознавство |
| title_short |
До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) |
| title_full |
До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) |
| title_fullStr |
До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) |
| title_full_unstemmed |
До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) |
| title_sort |
до питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) |
| author |
Шевченко, В. |
| author_facet |
Шевченко, В. |
| topic |
Методологія, історіографія та джерелознавство |
| topic_facet |
Методологія, історіографія та джерелознавство |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
XXXX-0019 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13037 |
| citation_txt |
До питання про характер боротьби українського народу проти фашистських агресорів (1939–1945 рр.) / В. Шевченко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 42-53. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT ševčenkov dopitannâproharakterborotʹbiukraínsʹkogonaroduprotifašistsʹkihagresorív19391945rr |
| first_indexed |
2025-11-24T16:39:34Z |
| last_indexed |
2025-11-24T16:39:34Z |
| _version_ |
1850486704132063232 |
| fulltext |
В. Шевченко (Київ)
ДО ПИТАННЯ ПРО ХАРАКТЕР БОРОТЬБИ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ ФАШИСТСЬКИХ
АГРЕСОРІВ (1939—1945 рр.)
Серед проблем історичного минулого увагу широкої громадськості, нау-
ковців, як і раніше, незмінно привертає участь українства в подіях Другої
світової війни – наймасштабнішому збройному катаклізмі в історії людства.
На жаль, непоодинокими є намагання підмінити науковий, об'єктивний розг-
ляд цих проблем «просіюванням» фактів, коли висвітлюються тільки вигідні
якомусь автору чи певній суспільній силі події, а інші явища замовчуються,
або ж препаруються, «підганяються» під певні концепції чи корисливі інтере-
си. Це іноді має місце і при визначенні характеру боротьби українців проти
фашистських агресорів.
На міжнародних наукових конференціях «Незабутні сторінки. До 60-річчя
визволення України від гітлерівських загарбників» (грудень 2004 р.), «Без-
смертя подвигу. До 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні» (квітень
2005 р.), в інших публікаціях автором цієї статті порушувались важливі, як
нам здається, питання щодо участі українства у Другій світовій війні1. За час,
що минув після оприлюднення згаданих матеріалів, висловлювались чимало
схвальних вигуків, як і критичних зауважень і заперечень проти деяких їх по-
ложень. З огляду на важливість проблематики доцільно знову звернути увагу
на ряд її аспектів.
Аксіоматичною, на нашу думку, є необхідність примирення тих, хто реаль-
но протистояв один одному в 1939—1945 рр., належно вшанувати всіх, хто бив-
ся за свій народ проти фашистських полчищ, хто боровся за вільну Україну.
Друга світова закінчилася понад 60 років тому. Давно підписані акти капіту-
ляції розгромлених агресорів, укладено мир між народами, які воювали. За ви-
роком міжнародних і національних судів покарані воєнні злочинці. Реабіліто-
вано помилково засуджених, амністовано тих, хто спокутував свою вину.
Знайдено порозуміння з чужинцями, які з загарбницькими цілями колись
вдерлися на наші землі. За їх участю в Україні впорядковуються могили во-
рожих вояків, обладнуються відповідні пам'ятні знаки, здійснюються поми-
нальні заходи. Все це, як і взагалі плин часу, наочно показує безглуздість
спроб екстраполювати на сьогодення давно минулі протистояння різних в т.ч.
вітчизняних суспільних сил ХХ ст., оживити колишні конфліктні ситуації,
відтворити силові, зокрема збройні, сутички, взаємно руйнувати пам'ятники,
звинувачувати один одного, ґрунтувати на цьому теперішні відносини. Якщо
знайдено компроміси з чужинцями, то тим більше треба порозумітись між со-
бою громадянам однієї країни.
Разом з тим, звичайно ж, необхідно завжди пам'ятати пройдений історичний
шлях, знати і враховувати досвід і уроки минулого. Це вимагає їх розгляду не
в політичній, а в науковій площині, на основі об'єктивності в дослідницьких
розвідках. Правдивість пізнавального пошуку несумісна з перекрученням чи
замовчуванням фактів, окремими спробами, так би мовити, «підпалити» віт-
чизняну історію чи її частини, щоб на цьому вогнищі «підсмажити пиріжок»
для задоволення суб'єктивістських чи вузько групових, кланових прагнень,
для обґрунтування радянських, пострадянських чи антирадянських легенд.
Правдивості, об'єктивності, безсторонності, відсутності упередженості, як і
42 В. Шевченко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 42
дотримання інших методологічних вимог справді наукового підходу, вимагає
і розгляд питання про характер боротьби українства проти фашистських агре-
сорів у 1939—1945 рр.
З наукової точки зору, і тут неприйнятний спрощений, так би мовити, ди-
тячий підхід: хороша чи погана подія, добрий чи злий історичний персонаж.
Суспільні явища мають переважно суперечливий характер, вимагають для їх
осмислення використання не двох фарб (біле – чорне), а всієї гами кольорів,
показу реального змісту головних тенденцій і наслідків того, що відбувалося.
Позитивна оцінка певних подій, конкретних вчинків історичних персонажів
чи якихось їх аспектів не спростовує критичного ставлення до негативних
сторін перших і негідних дій других. І навпаки. До того ж окремі явища є
складовими частинами, а особистості – учасниками загальних суспільних
процесів і мають розглядатись у контексті останніх, з урахуванням конкрет-
них історичних умов. Нікому не дано обирати час, в якому він живе. Але знан-
ня і врахування певних обставин і умов, в яких доводиться діяти, дає мож-
ливість зрозуміти причини і зміст як героїчних вчинків, так і негідних справ.
З об'єктивним баченням несумісні і спроби розглядати історію як політи-
ку, звернуту в минуле, трактувати його через призму сучасних подій чи вигод
якихось партій, об'єднань, груп. Це призвело б до перетворення цієї галузі
знань з науки в прислужницю чиїхось амбіційних пристрастей, олігархічних
інтересів, цинічного політиканства. Колишні події були такими, якими вони
були в конкретних умовах. Комусь вони подобаються, комусь ні. Але їх не пе-
реробити. І ми повинні мати про них точну, правдиву уяву. Історія, писав ве-
ликий Кобзар, «поема Вольного народу» і радив: «Прочитайте знову // Тую
славу. Та читайте //Од слова до слова// Не минайте ані титли, ніже тії
коми// Все розберіть»2.
Справді об'єктивний, правдивий підхід до минулого вимагає насамперед
«розібрати» конкретний зміст того, що відбувалось. Це обумовлює необхід-
ність встановити і предмет наукових пошуків, тобто на що спрямована пізна-
вальна діяльність, що ж вивчається.
Стосовно даної теми її зміст і відповідно предмет наукових пошуків скла-
дає участь українства в подіях Другої світової війни. А в ній Об'єднані Нації,
в т. ч. США, Велика Британія, СРСР, як було заявлено в Декларації 26 дер-
жав, підписаній 1 січня 1942 р. у Вашингтоні, «будучи впевненими, що повна
перемога над їх ворогами необхідна для захисту життя, свободи, незалежності
і релігійної свободи і для зберігання прав і справедливості як у їх власних
країнах, так і в інших країнах… Зайняті загальною боротьбою проти диких і
звірячих сил, що прагнуть підкорити світ» і зобов'язувались «використати всі
свої ресурси, військові або економічні, проти членів троїстого пакту і тих, хто
приєднався до нього…»3. Тобто Об'єднані Нації в 1939—1945 рр. вели війну
проти фашистської Німеччини та її союзників, які намагались зробити так
званих арійців володарями планети, а інші народи значною мірою винищити,
а уцілілих перетворити на своїх рабів.
Цими незаперечними обставинами, в першу чергу, обумовлюється харак-
тер, тобто визначальні ознаки, властивості, риси участі українства у Другій
світовій війні. Це була боротьба українців з фашистськими агресорами, яка є
складовою частиною війни Об'єднаних Націй проти фашистських і мілітари-
стських держав, які прагнули до світового панування.
Український народ з березня 1939 р. був змушений зі зброєю в руках бо-
ронити свої землі від фашистських загарбників і фактично одним з перших на
планеті виступав проти них. Із підписанням в 1945 р. делегацією УРСР Ста-
туту ООН Україна, як один з її фундаторів, юридично визнавалась членом
Об'єднаних Націй. Тим самим підтверджувався її статус як однієї з воюючих
Методологія, історіографія та джерелознавство 43
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 43
сторін, яка в складі антигітлерівської коаліції внесла значний вклад у розгром
спільного для всього людства ворога в Другій світовій війні. Показово, що
Україна саме в такій якості, яка втілювалась тоді в обмеженій радянській фор-
мі державності – УРСР, була запрошена до підписання в 1947 р «Паризьких
мирних договорів» з розгромленими союзниками нацистської Німеччини –
Угорщиною, Румунією, Болгарією.
Українці протистояли фашистським агресора не тільки на своїх вітчизня-
них землях, але й воювали з нацистською Німеччиною та її союзниками і в
складі армій інших держав антигітлерівської коаліції на фронтах у Західній
Європі, Азії, Африці. Це, в свою чергу, сприяло розгрому завойовників у
прадідівських краях.
Все це загальновідомі об'єктивні факти. Їх ігнорування (ніби такого й не
було), голослівне заперечення, висування тез на зразок, що це «українізація
совєтських міфів про Другу світову війну»4 виглядають дещо дивними. Щось
на зразок: «Цього не може бути, тому що не може бути ніколи».
Таким чином, воюючою стороною в Другій світовій війні Об'єднаними
Націями визнана Україна, її народ. Різні суспільно-політичні об'єднання вхо-
дили до складу цієї воюючої сторони постільки, поскільки вони боролися з
фашистськими агресорами. Формування, які підтримували останніх (т. зв.
східні батальйони вермахту, Дивізія СС – Галичина тощо) не боронили свій
народ від знищення окупантами, допомагали їм як у боротьбі проти Червоної
Армії, так і проти руху опору в деяких європейських країнах. Дивізію СС –
Галичина, наприклад, один з провідників ОУН М. Лебідь назвав німецькою
колоніальною частиною. А О. І. Гриньох (голова закордонного Проводу
УГВР) свідчив: «Організуючи дивізію, німці бажали завдати удару існуючому
підпіллю і не допустити творення збройних повстанських частин»5. До того ж
частину особового складу цієї дивізії складали, крім добровольців, люди, які
вступали до неї, рятуючись від вивозу на примусові роботи в Німеччину.
А один з полків взагалі був сформований з випадкових перехожих, спійманих
під час облав на вулицях і вокзалах6. І якими б добрими намірами організа-
тори таких формувань не пояснювали пізніше їх створення, реальні минулі
події свідчать, що такі підрозділи були колаборантами. В складі вермахту, ра-
зом з ним вони воювали проти Об'єднаних Націй.
Нині, через більше як 60 років після закінчення Другої світової війни
учасники таких формувань заслуговують співчуття за їх помилки та ілюзії.
Україна, як Вітчизна всіх своїх синів і дочок, у т.ч. й тих, що колись оступи-
лись чи силою були примушені до співпраці з окупантами (юридично вони
були амністовані ще в 50—60 рр. ХХ ст.), має проявляти про них турботу, як
і про всіх інших громадян. А все суспільство повинно ставитись до них толе-
рантно, а не ятрити старі рани. Проте співчуття і милосердя не відміняють
фактів. В історичному плані учасники таких формувань не можуть претенду-
вати на звання захисників Вітчизни, бо допомагали ворогу, який намагався
знищити наш народ.
Що стосується боротьби різних політичних сил проти радянської влади в
Україні, то це інший процес, ніж участь українства у війні Об'єднаних націй
проти гітлерівської Німеччини та її союзників. Він мав відмінні від Другої
світової хронологію і зміст, відбувався до початку світової війни, в ході її і
після її закінчення. Якщо під час протистояння фашистам вирішувалось пи-
тання – існувати чи не існувати українському народу взагалі, то у боротьбі з
радянською владою відповідні суспільні формування прагнули до більш висо-
кої форми української державності, її незалежності, до створення ширших
можливостей для економічного, соціального, політичного, культурного посту-
пу всіх прошарків населення України, позбавлення його від сталінського
44 В. Шевченко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 44
тоталітарного режиму. Обидва ці процеси є складовими історії України, але
вони різні, не співпадають по загальній їх хронології і змісту, потребують
відповідного предметного вивчення.
Постільки йдеться про воєнні дії, то науковий підхід передбачає і точну
відповідь на питання: з ким і проти кого вони велися. У зв'язку з цим не-
обхідно правдиво відобразити участь в агресивному вторгненні в українські
землі та здійсненні тут жорстокого окупаційного режиму всіх країн, які були
союзниками Німеччини в її ганебному поході на схід. Це важливо і з огляду
на трактовку деякими авторами воєнних подій в Україні в роки Другої світо-
вої як німецько-радянської чи нацистсько-радянської війни7. Але разом з
німецькими фашистами (нацистами) загарбницькі воєнні дії в українських
землях вели фашистські Угорщина, Румунія, Італія. Перші дві з благословен-
ня і підтримки Гітлера, в союзі з ним анексували значні українські території,
здійснювали там криваву політику геноциду і пограбування. Тому встановле-
ний ними в наших землях окупаційний режим був німецько-угорсько-
румунським, а війну українству довелось вести проти німецько-угорсько-
румунських фашистських загарбників.
Важливою методологічною проблемою є вірне датування історичних
фактів, науково-обґрунтована періодизація участі українства в глобальному
воєнному протистоянні 1939—1945 рр. В деяких виданнях головна увага
приділяється воєнним діям в Україні після 22 червня 1941 р., або взагалі з
цієї дати начинається відлік участі українства у Другій світовій війні8.
У зв'язку з цим ще раз підкреслимо, що битви з фашистськими загарбни-
ками українство розпочало ще в березні 1939 р., коли союзник нацистської
Німеччини – гортистська Угорщина за підтримки Гітлера напала на Кар-
патську Україну. Слабо озброєні закарпатські українці при підтримці спів-
вітчизників за кордону першими вступили в нерівні бої із завойовниками.
І хоча воєнні події тоді ще не набули всесвітнього розмаху, саме з цього часу
українство було змушене вести війну проти чужоземних зайд. І тут не можна
не погодитись з вояком Карпатської Січі П. Стерчо, який писав: «Карпатсько-
Українська республіка – це перша держава, що поставила супротив нароста-
ючому імперіалізмові Німеччини під кермом Адольфа Гітлера… Оборонна
війна Карпатської України проти Мадярщини – це, властиво, початок Другої
світової війни»9. І масштаби воєнних дій, через закономірний зв'язок суспіль-
них подій, які складали це конкретно-історичне явище – Другу світову війну,
нестримно розширювались.
3 вересня 1939 р. у збройне протиборство з фашизмом вступили Галичи-
на і Волинь, а також українці, які проживали у Великій Британії, Франції та
інших країнах, що протистояли агресорам. 3 червня 1941 р. у війну були втяг-
нуті всі українські землі, які об'єднувались у складі радянської України як
частини СРСР. А після грудня 1941 р. до них долучились українці США,
інших антигітлерівських держав.
Викликає певні дискусії використання терміна «вітчизняна» чи «Велика
вітчизняна війна» стосовно участі українства у боротьбі з фашизмом в
1939—1945 рр. Дехто ламає чимало списів з метою довести, що вітчизняної
війни українського народу взагалі не було. На їх думку слід вести мову про
події в Україні в роки Другої світової війни чи про участь українців у воро-
жих арміях10. В численних працях українських істориків радянської чи пост-
радянської доби усталеним стало визначення «Українська РСР у Великій Віт-
чизняній війні Радянського Союзу (1941—1945)11. При такому підході йдеться
не про вітчизняну війну українського народу, а про участь української ра-
дянської форми державності у відповідній війні СРСР, ігнорується як за зміс-
том, так і за хронологією протиборство з фашизмом українців Закарпаття, їх
Методологія, історіографія та джерелознавство 45
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 45
держави-Карпатської України, починаючи з березня 1939 р.; Західної України
і українців у складі армій країн антигітлерівської коаліції, різних гілок руху
опору на окупованих фашистами територіях з вересня 1939 р.
Не розглядаючи тут ідеологем на зразок «тісної згуртованості трудящих
навколо КПРС як запоруку перемоги» чи про «некорисність для України
міфу Вітчизняної війни», зазначимо необхідність об'єктивного підходу і до
визначення характеру участі українства в Другій світовій. Тут теж не місце
заполітизованості будь-якого напряму. Суспільству потрібна і корисна тільки
історична правда. А перекручення, підтасовки, замовчування фактів, які не
вписуються в якісь схеми, приносять лише збитки всім і кожному.
Перш за все необхідно, як нам здається, звернути увагу на те, що всяке
визначення має відображати істотні ознаки певного явища. Тому при розгляді
правомірності чи неправомірності застосування конкретного терміна треба спів-
відносити його зміст з основними рисами явища, для характеристики якого
він використовується.
Поняття «вітчизна – батьківщина, рідний край» своїми коренями сягає
сивої давнини, широко вживається в українській мові12. Воно відображає як
місце народження конкретної особи, так і її зв'язок з певною людською спіль-
нотою, що має свої національні риси, територію, традиції, історичну долю. Ви-
користання цього поняття показує ступінь розвитку народу, усвідомлення ним
самого себе як певної етносоціальної спільності серед інших народів світу.
Від цього базового поняття походить словосполучення «вітчизняна війна –
війна за свободу і незалежність своєї Вітчизни, проти загарбників»13. Ці вис-
лови, ще входять до основної української лексики, століттями використовували
і пересічні люди, і письменники, урядовці і різні державні структури. Згадаймо
«Конституцію» (1710 р.) Пилипа Орлика, в якій йшлося про «палкого обо-
ронця одвічних прав і вольностей Вітчизни, звитяжного гетьмана вічної
пам'яті Богдана Хмельницького», про «довгу і криваву війну» під його прово-
дом, коли було визволено «пригнічену козацьку націю», про «чужинські під-
ступи, зловорожі Вітчизні, її правам і вольностям», про необхідність шанувати
«гідних і особливо заслужених перед Вітчизною», про соборність Вітчизни»
тощо14. І. Котляревський ще 1798 р. написав знамените: «Любов к отчизні до
героїнь, // Там сила вража не устоїть, // Там грудь сильніша од гармат»15.
З ним перегукується заклик великого Кобзаря «свято життя пожертвувати
вітчизні»16. Слова і словосполучення «вітчизна», «боротьба за вітчизну» вико-
ристовуються і в інших слов'янських мовах. В ХVI ст. термін «вітчизна» набув
поширення в Речі Посполитій, коли влада почала апелювати не до «підданих»,
а до громадян. «Найбільш актуалізованими в терміні «Вітчизна», відзначаєть-
ся в «Енциклопедії історії України», залишаються його політичні (державні)
складові, як наприклад, у словосполученні «вітчизняна війна»17. В Росії в
липні 1812 р. цар Олександр І у своїх зверненнях писав: «Воины! Вы защи-
щаете веру, отечество, свободу»18. 1815 р. російський письменних Ф. Глинка
публікує статтю «Рассуждения о необходимости иметь историю Отечествен-
ной Войны 1812 г.»19. Поняття «вітчизняна війна» як війна проти загарбників,
за свободу своєї вітчизни використовувалась у багатьох наукових виданнях20.
Термін «Велика Вітчизняна війна» застосовував В. І Ленін, позначаючи
ним війну на захист соціалістичної Вітчизни, проти вторгнення армій інозем-
них держав у 1918—1920 рр.21 Після нападу гітлерівців на СРСР нарком за-
кордонних справ В. Молотов у виступі по радіо 22 червня 1941 р. заявив, що
відповіддю на це буде переможна вітчизняна війна за батьківщину, за честь,
за свободу22. І надалі в партійно-державних документах, численних матеріалах
газет, журналів і радіо, в літературних творах, кінофільмах цей термін став
основним для визначення характеру війни проти гітлерівської Німеччини та
46 В. Шевченко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 46
її союзників. Зокрема, в кінці кожного наказу Верховного Головнокомандую-
чого, які майже щоденно передавались по радіо і публікувались у пресі, в до-
сить емоційній формі нагадувалось про зміст поняття «вітчизняна війна» як
«боротьби за свободу і незалежність Батьківщини». При цьому неодноразово
вказувалось, що її ведуть «народи (не один народ, а народи – Авт.) нашої
країни проти озвірілого ворога, відстоюючи честь і свободу своєї батьківщи-
ни»23. Тобто Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу розглядалась і як
вітчизняна війна кожного народу, що входив до його складу, за свою батьків-
щину.
Ряд авторів справедливо відзначають, що радянська влада майстерно ви-
користала старовинний термін «вітчизняна», «Велика вітчизняна війна» з про-
пагандистською метою, для ідеологічної обробки населення в протистоянні з
фашизмом24. Але це не може служити аргументом проти вживання такого по-
няття. Адже кремлівське керівництво використало (теж майстерно) і багато
інших загальновживаних термінів, і українську мову, і твори українських кла-
сиків і т. д. і т. п. у цій боротьбі. То, за логікою прихильників таких поглядів,
усі ці духовні цінності теж треба оголошувати міфом і відмовлятись від них?
Відповідь очевидна. До того ж не можна не зважати і на те, що термін «вітчиз-
няна війна» сприяв духовному налаштуванню вояків, усіх громадян на про-
тистояння безжальному ворогу.
Отже, застосування радянським керівництвом терміна «вітчизняна війна»
не може бути причиною для заперечення такого характеру війни українства
проти фашизму, бо характерні риси її відповідають змісту цього поняття. Та
й нагадаємо, що, як йшлося вище, воно народилось не в 1941 р., має свою ети-
мологію.
Як свідчать словники, матеріали про застосування цього поняття, в різні
часи термін «вітчизняна війна» використовувався для характеристики зброй-
ної боротьби того чи іншого народу на захист рідного краю проти іноземних
загарбників. Відповідно в такій війні у воєнних діях проти супротивника бе-
руть участь не одні регулярні війська (як було, наприклад, під час Першої
світової війни), а більшість здатних носити зброю громадян країни при під-
тримці переважної частини населення, суспільно-політичних сил, партій,
об'єднань. Вони всіма доступними воєнними, економічними, ідеологічними
засобами чинять опір загарбникам. При цьому армія втрачає замкнутий харак-
тер, разом з регулярними військами бої ведуть різні формування – народне
ополчення, партизани, підпільники, повстанські загони тощо. Тобто вітчизня-
ну війну ведуть не тільки певні держави та їх структури, а більшість народу,
який використовує різноманітні форми протидії ворогу. В ній застосовується
весь притаманний відповідному часові арсенал зброї, прийомів наступальної
та оборонної стратегії й тактики. Битви відбуваються і на суходолі, і на мо-
рях та річках, і в повітрі, і в горах та пустелях – на всіх можливих театрах
воєнних дій. Вітчизняній війні притаманні не тільки воєнні дії на фронтах, але
й у ворожому тилу. Вона спрямована на знищення як військ і зброї против-
ника, так і його шляхів сполучення, виробництв, складів. Вітчизняна війна має
затяжний, упертий, кривавий і винищувальний характер, бої ведуться за кож-
ний клаптик рідної землі і протягом довгого часу.
Саме такий характер мали воєнні дії з боку тих народів, які стали об'єктом
фашистської агресії в 1939—1945 рр. Для жертв нападників Друга світова з
самого початку стала й вітчизняною війною. На теренах СРСР в т. ч. і в Укра-
їні використовували вказаний термін. В інших країнах застосовували свої ана-
логічні визначення, виходячи із словникової лексики відповідних мов і тра-
дицій. Так, бойові дії проти нацистської Німеччини та її союзників на захист
своєї країни британці назвали «битвою за Англію», «боротьбою за існування
Методологія, історіографія та джерелознавство 47
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 47
англійців»25, народи Югославії – «національно-визвольною війною»26. Але всі
ці визначення кореспондуються один з одним, бо мають один і той же зміст:
війна з агресорами, за свободу своєї для кожного народу Вітчизни.
Звернемо увагу ще на один ключовий момент, згадувати про який уника-
ють супротивники використання терміна «вітчизняна війна» щодо боротьби
українства з фашизмом. Ніхто з них не вказує, що Гітлер і його союзники ста-
вили завдання здобути життєвий простір для т. зв. арійської раси шляхом
загарбання родючих земель на сході, передовсім в Україні. Для цього вони
хотіли знищити більшість українців, а тих, що виживуть – перетворити на
покірних рабів. Йшлося, таким чином, про припинення існування українського
етносу. Ріббентроп ще в 1937 р. відверто заявив: «Стосовно Білорусії і Укра-
їни, то ці території абсолютно необхідні для забезпечення майбутнього існу-
вання німецького рейху, який нараховує 70 мільйонів душ»27.
В таких умовах не залишилось іншого як захищатись, на нахабний напад
відповідати силою, протистояти загарбникам, усіма методами рятувати себе,
своїх близьких від загибелі, всю націю від зникнення. Тому і знайшов відгук
у більшості українців термін «вітчизняна війна», бо він відображав головну
суть збройного протистояння фашизму.
Звичайно, було перекрученням історичної правди зображувати події, особ-
ливо на початку війни Німеччини та її союзників проти СРСР так, що «згур-
товані навколо КПРС» всі і відразу сприйняли характеристику протиборства
з фашизмом як «вітчизняну війну» і з палаючими від ентузіазму очима йшли
в бій. Поряд з проявами масового героїзму було чимало тих, хто сподівався з
приходом чужинців позбавитись від сталінського тоталітарного режиму, з їх
допомогою відновити суверенну українську державність. Та й війна, як всяке
збройне протиборство з її фізичним і моральним насильством, загибеллю ве-
личезної кількості людей, руйнуваннями, стражданнями викликала у багатьох
природний страх, бажання як не будь уникнути особистої участі в цих крива-
вих подіях. Хтось намагався скористатися воєнною ситуацією з корисливою
метою. Саме на такій основі мало місце чимало випадків дезертирства, ухи-
ляння від призову в армію і прямого співробітництва з окупантами. Але скоро
виявилось, що фашистський окупаційний режим був ще гірший від попе-
реднього. Суворі реалії безжальної політики фашистів наочно показали, що
вони прирекли український народ більшою частиною на винищення, меншою –
на перетворення в слуг німецьких, угорських, румунських панів. Відповідно до
цього фашисти як стратегію свого ставлення до українців та інших неарійських
народів проголосили підкорення та безмежну експлуатацію їх, «ліквідацію»
непокірних та «зайвих» (з точки зору окупантів) людей не німецької, не ру-
мунської, не угорської національностей.
Гітлер неодноразово відверто заявляв, що Україна потрібна для того, щоб
забезпечити достаток великій Німеччині. При цьому він вважав необхідним
позбутися на Сході від місцевого населення шляхом вигнання його, щоб ко-
лонізувати територію, яка звільниться, німцями. Йому вторив всемогутній
шеф гестапо Г. Гіммлер: «Ми хочемо, щоб на сході жили виключно люди чис-
тої німецької крові». В одному з його циркулярів вимагалось, «щоб на цій
території щезли такі народності, як українці, гораки і лемки»28. З цією метою
використовувалися і концтабори, і фізичне знищення мільйонів, і організований
голод, і відсутність медичної допомоги, і масова депортація для примусової
праці в народному господарстві Німеччини тощо.
Расова територія, фашистська ідеологія, відповідна політика нацистської
Німеччини, її союзників стали головною причиною 2-ї Світової війни. Саме
німецькі фашисти, одурманивши свій народ облудною ідеєю світового пану-
вання, розпочали і вели її.
48 В. Шевченко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 48
Не можна також не зауважити, що агресію в українські землі фашисти
почали майже за півроку до укладення пакту Ріббентропа-Молотова. Не цей
договір, при всій його неоднозначності, привів до війни. При різних чинниках,
які сприяли початку фашистської агресії і випливали з політики західноєвро-
пейських держав, США і СРСР, завойовницьку війну розпочали все ж фаши-
стська Німеччина та її союзники. На них передусім лежить історична відпо-
відальність за вибух цього небаченого воєнного катаклізму.
Почавши військові дії, фашисти відразу ж приступили до територіального
розчленування України, ліквідації її населення і державності спочатку – Кар-
патської України, а потім і обмеженої її форми – УРСР.
І тут слід відзначити, що активними учасниками першого збройного опору
українців агресорам на вітчизняних землях були і члени національних органі-
зацій. Саме члени ОУН М. Колодзінський, З. Коссак, О. Гасин та інші стояли
біля витоків Карпатської Січі29. Колодзінський (псевдонім Гузар) очолив її
штаб, а пізніше героїчно бився з нападниками, був тяжко поранений і по-
звірячому вбитий угорськими загарбниками. Перед смертю він сказав пророчі
слова: «Коли вже немає розумного виходу з такого становища, то треба вміти
вмерти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для майбутніх по-
колінь»30.
Отже, саме з березня 1939 р., коли почалася вітчизняна війна українства,
проти фашистських загарбників боролись різні політичні угрупування в т. ч.
і ОУН. В діяльності останньої були, що теж не можна забувати, намагання
використати співпрацю з окупантами для вирішення поставлених завдань.
Згадаймо хоча б батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», участь у боротьбі з поль-
ським і радянським партизанським рухом, створений під опікою чужинців
Український національний комітет, обопільне з деякими керівниками радян-
ського партизанського руху невміння чи небажання знаходити взаємні комп-
роміси, важке поранення генерала М. Ватутіна та ін31. Окрім згаданої вище
активної участі в боротьби із загарбниками в Закарпатті, протидія вивезенню
продовольства і молоді в Німеччину, напади на німецькі гарнізони, місцеву
окупаційну адміністрацію, обмеження панування гітлерівців на Волині та
Поліссі містами і головними шляхами тощо32. Все ж при всій непослідовності
в діяльності цієї та інших організацій у 1939—1945 рр., їх прямому проти-
борстві між собою на шкоду загальній справі, все ж і їх, хоч і періодична,
участь, зокрема в 1943 – першій половині 1944 рр., в боротьбі з агресорами
підтверджує вітчизняний характер війни з останніми. На жаль, події 1939 р.
не насторожили тих, хто ще продовжував сподіватись на допомогу фашистсь-
кої Німеччини у відновленні самостійної України. За ілюзії довелося дорого
заплатити. Нацизм нікому не дав свободи, у т. ч. і німцям, не міг він принес-
ти волю й Україні.
Про відсутність у нацистів зацікавленості у соборній Українській державі
свідчить і те, що при укладенні в 1939 р. з тактичних міркувань пакту про не-
напад з СРСР (договір Ріббентропа-Молотова), вони аж ніяк не передбачали
об'єднання з Україною всіх її прадавніх земель. Погодившись на входження в
УРСР Західної України, німці не дбали про об'єднання з нею, наприклад,
Холмщини чи Лемківщини, де українці становили більшість населення. Та й
повернення західноукраїнських земель у лоно Батьківщини вони розглядали
як тимчасове явище, певну поступку, яка має перехідний характер.
Відразу ж після початку 22 червня 1941 р. війни з СРСР загарбники прис-
тупили до краяння по живому української території, підпорядковування її
своїм інтересам.
Не здійснились, та й не могли здійснитись ілюзорні сподівання на допо-
могу гітлерівської Німеччини у відновленні української державності. Спроба
Методологія, історіографія та джерелознавство 49
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 49
членів ОУН проголосити 30 червня 1941 р. у Львові Українську державу че-
рез декілька днів була рішуче зупинена окупантами. Новостворений уряд на
чолі з Я. Стецьким було розігнано, його членів заарештовано.
Отже, в роки Другої світової війни український народ, починаючи з 1939 р.,
боровся проти фашистських загарбників, за своє існування, свободу, за праді-
дівські землі. Така збройна боротьба відповідає визначенню: «вітчизняна війна».
Цей термін, що був усталений історичною традицією, знайшов відгук у біль-
шості громадян України, закарбувався в їх пам'яті, ототожнюється ними з ге-
роїчними захистом своєї Вітчизни в 1939—1945 рр. Відмова від такого визна-
чення не відповідала б історичний правді.
Іноді заперечення правомірності застосування цього терміна обґрунтову-
ють численними прорахунками і недолугими діями сталінського керівництва,
які під час війни принесли чимало збитків і невиправданих втрат33. Звичай-
но, помилки і просто злочини сталінського тоталітарного режиму не можуть
виправдати ні час, ні люди, ні обставини. Але це не міняє характеру війни укра-
їнства проти фашистських загарбників, який гітлерівці прирекли на зникнен-
ня. І народ не тотожний сталінізму. Не сталінський режим захищали українці,
а себе, свою землю, свою Вітчизну.
Не можна не брати до уваги і те, що у всякому тотальному збройному про-
тиборстві (а саме таким була Друга світова війна) діє жахливий закон: зруй-
нуй все, що може прислужитись ворогу; убивай супротивника, тому що цього
вимагає присяга, почуття обов'язку, страх, розуміння, що необхідно знешко-
дити того, хто тебе хоче і може вбити. Коли це стає правилом для мільйонів –
події набувають велетенського і безжального розмаху.
Не випадково У. Черчілль назвав, наприклад, важким рішенням свій наказ
(липень 1940 р.) знищити флот давнього союзника – Франції, коли стала оче-
видною загроза захоплення його Німеччиною та Італією. При цьому загинуло
багато французьких моряків, що з жахом дивились на спрямовані в їх бік
англійські торпеди і гармати, якими розстрілювали кращі французькі кораблі
з їх командами. Пізніше британський прем'єр писав: «Цей крок був жахливий,
але він був необхідний… Англія завдала жорстокого удару своїм кращим дру-
зям і забезпечила собі тимчасове незаперечне панування на морі.»34. Безпосе-
редньо на Британських островах на випадок вторгнення нацистів, як свідчив
той же У. Черчілль, «були підготовлені плани негайного знищення ресурсів,
які б у випадку їх захоплення були корисними ворогу, знищення портових
споруд, створення вирв на головних дорогах, виведення з ладу автотранспор-
ту, телефонних і телеграфних вузлів, рухомого складу і залізничних шляхів,
перед тим якби ми втратили контроль над ними, – все це було заплановано
до найменших подробиць»35.
Вистачило й помилок політичного та військового керівництва практично
всіх західних держав. Це призвело до їх нищівного розгрому фашистами. Та
й у Британії, яка одна ледь вистояла після поразок 1940 р. на континенті, су-
ворій критиці піддавався уряд за Мюнхенську (1938 р.) угоду, інші прорахун-
ки. Особливо доставалось воєнному командуванню, яке, «завжди готується до
минулої війни»36, допускало багато упущень. А скільки прорахунків допустило
сталінське керівництво через свою некомпетентність і тоталітаризм, що негатив-
но позначилось на протистоянні фашизму українського народу. Тут і необач-
ний демонтаж оборонних споруд на західних рубежах, які існували до 1939 р.,
і непростимий прорахунок у строках можливого нападу гітлерівців, і застарілі
стратегія і тактика воєнних дій, і масові репресії проти військових, конструк-
торів, вчених, селян і робітників, інтелігенції, учасників національно-визволь-
ного руху і т. д. і т. п. А якої, крім виключно негативної, оцінки заслуговують
розстріли органами НКВС в'язнів у тюрмах міст, які залишала відступаюча
50 В. Шевченко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 50
Червона армія, чи направлення щойно мобілізованих ще не навчених, не озбро-
єних призовників безпосередньо в бій?
Радянське керівництво з граничною жорстокістю використало попередній
досвід боротьби з дезертирством і добровільним завданням у полон. Адже
сумнозвісний наказ Сталіна № 227 від 26 липня 1942 р. значною мірою ґрун-
тувався, а в ряді місць повторював приписи, які існували, наприклад, у росій-
ській царській армії. Так, у ст. 248 «Военных постановлений», наказах коман-
дуючих армії в 1914 і 1915 рр. (під час Першої світової війни) вимагалось:
«Для малодушних, які… здаються в полон, не повинно бути ніякої пощади. По
тих, хто здається в полон, повинен бути спрямований вогонь і з гвинтівок, і з
кулеметів, і з гармат.» Їхні сім'ї було позбавлено відповідної грошової допо-
моги. По закінченні війни «полонені, які повернуться на Батьківщину, підля-
гали негайному суду, як зрадники»37. Все це було застосовано і в Червоній
армії часів Другої світової війни, але на додаток сім'ї тих, хто попав у полон,
репресувалися.
Партійне і державне керівництво СРСР і УРСР намагалось здобути пев-
ну вигоду від використання національних цінностей українського народу (про
що вже йшлося вище), але не зуміло в той же час задіяти потужну енергію
національно-визвольних рухів. Хто знає, як розвивались би події, якби у ди-
рективі політбюро ЦК КП(б)У (березень 1943 р.) керівництву партизанських
загонів поряд з рекомендацією не виступати збройно проти загонів націона-
лістів не була викреслена теза (що була в проекті цього документа) про не-
обхідність вміло використовувати всі сили, які виступають проти німецьких
загарбників, а були б підтримані намагання деяких партизанських командирів
щодо координації бойових дій партизанів з вояками УПА38.
Ці й інші прорахунки і прямі злочини сталінського режиму значною мірою
ускладнювали досягнення перемоги, множили невиправдані втрати. Але все це
не міняло і не могло змінити визвольну, вітчизняну природу війни україн-
ського народу проти фашистських загарбників.
Дехто висловлює заперечення і проти оцінки вигнання фашистських оку-
пантів з наших земель як визволення України. Бо скористався таким перебі-
гом подій сталінський режим, була відновлена радянсько-партійна державна
структура з обмеженням прав і свобод людини, придушенням демократичних
тенденцій суспільного розвитку, голодомором 1946—1947 рр., таборами ГУЛАГу,
переслідуваннями учасників національно-визвольного руху, виснаженням ма-
теріальних і духовних сил народу в гонці озброєнь тощо. Це – правда, яку
ніколи не можна забувати і не оцінювати відповідним чином. Але не вся прав-
да. З вигнанням фашистів в Україні припинились всеосяжні воєнні дії, безпе-
рервні руйнування в їх ході народного господарства, тотальне знищення насе-
лення, ліквідована загроза зникнення українського етносу. Тяжкою працею
народу були відбудовані заводи, фабрики, шляхи сполучення, поволі, особливо
в 50-х рр., відновилось сільськогосподарське виробництво, запрацювали школи,
культосвітні і вищі навчальні заклади, наукові установи, лікарні і т. д. Було
досягнуто соборності українських земель, відновлено обмежену державність у
формі УРСР, яка певною мірою повернулась на міжнародну арену. Все це
вигідно відрізняло стан справ в українських землях від того, що творилося в
них під час гітлерівської окупації.
Звичайно, все це не пом'якшує безмірної і непростимої вини сталінського
режиму за його злочини, але й не відміняє доброго, що було створено надваж-
кими зусиллями народу після визволення від фашистів. Не відповідає дійс-
ності, наприклад, твердження, що після приходу радянських військ «на визво-
лених територіях пріоритетну німецьку мову замінила не українська, а
російська.»39. Дійсність, як свідчать архівні джерела, все ж була дещо іншою.
Методологія, історіографія та джерелознавство 51
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 51
По мірі визволення України повсюдно поновлювалась зруйнована окупанта-
ми система освіти. При цьому в абсолютній більшості загальноосвітніх шкіл
навчання здійснювалось українською мовою. Так, у такій східній області як
Харківська в 1943—1944 навчальному році в школах з українською мовою вик-
ладання навчалось 123,7 тис. а в 1944—1945 навчальному році – 172,1 тис.
учнів, що становило близько 80% загальної їх кількості40. Це значно більше,
до речі, ніж зараз навчається учнів українською мовою на Харківщині. А в
центральних, західних областях цей відсоток був ще вищий.
Повторимо, все це ні в якій мірі не пом'якшує претензій до сталінського
режиму. Але й очевидними є і явища дещо іншого порядку. І якщо відійти від
пропагандистсько-ідеологічних екзерсисів, а дійсно стати на ґрунт історичних
фактів і правди, то треба бачити всю розмаїту і строкату, суперечливу картину
буття українців у 1939—1945 рр. Врешті-решт такі незаперечні надбання пере-
моги слугували важливим чинником проголошення незалежної України. Все-
таки збулися пророчі слова В. Винниченко, який писав: «Так, форма українсь-
кої державності за цього відтинку нашої історії (радянського періоду – Авт.)
не є задовільна для нас… Але суть її Держави є, вона живе, вона береже в собі
сили, які не дозволяють ворогам знищити її, які невиразно тримають у собі
ідею самостійності, які в слушний час вибухнуть, щоб здійснити її, – вони, а
не хто інший, не якісь сили зовні, а тим паче не крихітна купка емігрантів»41.
Україна має нині кордони, встановлені в результаті визволення її від фа-
шистських загарбників, попри всі труднощі йде по шляху розвитку демокра-
тичного суспільства і соціально-економічного поступу. На міжнародній арені,
зокрема в ООН, відчутно звучить голос нашої незалежної України, яка стала
одним з фундаторів цієї всесвітньої організації внаслідок доленосної перемо-
ги у Великій Вітчизняній війні проти фашистських агресорів 1939—1945 рр.
1 Шевченко В. Ф. Вітчизняна війна українського народу проти фашистських агресорів.
1939–1945 рр. (деякі методологічні аспекти) // Сторінки воєнної історії України. — Вип. 9. —
Ч. 1 — К, 2005. — С 273–282; Його ж: Фашистський окупаційний режим в Україні і Велика
Вітчизняна війна українського народу проти агресорів. 1939–1945 рр. // Безсмертя подвигу.
Матеріали наукової конференції, присвячені 60�річчю перемоги у Великій Вітчизняній
війні — К, 2005. — С. 13–26; Його ж: Битва за право Бути // День. — 2005. — 6 трав.
2 Шевченко Т. Кобзар — К., 1976. — С. 255.
3 Общая Декларация двадцати шести государств, подписанная 1 января 1942 г. в Вашингтоне
// Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. Документы и
материалы. — Т. 1 — М, 1946. — С. 194.
4 Див. Сербин Р. За яку спадщину? — К, 2002. — С. 58.
5 Броди. Зб. статей і нарисів. — Мюнхен, 1951. — С. 36.
6 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні — Париж — Нью�Йорк — Львів, 1993. —
С. 359.
7 Див. наприклад, Субтельний О. Україна: історія. — К, 1991. — С. 414; Пігідо�Правобережний
Ф. Велика Вітчизняна війна. — К., 2002. — С. 208 та ін.
8 Історія Української РСР у 8 томах — Т. 7. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні
Радянського Союзу (1941–1945) — К., 1977; Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій
війні. — С. 100–105 та ін.
9 Стерчо П. Карпатсько�Українська держава — Львів, 1994. — С. 219.
10 Сербин Р. За яку спадщину? — С. 14, 15 та ін. Його ж: Українці у ворожих арміях у Другій
світовій війні // Друга світова війна: український вимір. Матер. доповіді на міжнародній
науковій конференції 29 вересня 2005 р. — С. 3.
52 В. Шевченко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 52
11 Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. — С. 17.
12 Етимологічний словник української мови. У 7 томах — Т. 1. — К., 1982. — С. 152, 406,
Словник української мови. Упоряд. Б. Грінченко. В 4 томах — Т. 3. — К., 1996. — С. 33, 77;
Словник української мови. В 11 томах. — Т. 1. — К., 1970. — С. 112, 690; Великий тлумачний
словник сучасної української мови. — К., 2005. — С. 191.
13 Словник української мови. В 11 т. — Т. 1. — С. 690; Великий тлумачний словник сучасної
української мови. — С. 191.
14 Пакти й Конституції законів та вольностей війська Запорізького, укладені 5 квітня 1710 р. //
Хрестоматія з історії держави і права України. — К., 2003. — С. 181, 191–194.
15 Котляревський І. Поетичні твори. Драми. Листи. — К., 1982. — С. 156.
16 Шевченко Т. Повне зібр. творів. В 10 т. — Т. 1. — К., 1963. — С. 212.
17 Енциклопедія історії України: В 5 т. — Т. 1. — К., 2003. — С. 583–584.
18 Цит. по Манфред А. З. Наполеон Бонапарт. — М., 1989. — С. 609.
19 Енциклопедія історії України — Т. 2. — К., 2004. — С. 115.
20 Михайлівський�Данилевський Д. Описание Отечественной войны 1812 г. — СПБ, 1843;
Отечественная война в письмах современников (1812–1815 гг.). — СПБ, 1888 та інші
21 Див. Ленин И. В. Полн. собр. соч. — Т. 35. — С. 257–258, 295 та ін.
22 Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. — Т. 1. — С. 129.
23 Див. Сталин И. В. О Великой Отечественной войне Советского Союза — М., 1944. — С. 47.
24 Див, наприклад, Сербин Р. За яку спадщину? — С. 6, 13–16 і т.д.
25 Див. Черчилль У. Вторая мировая война. — М., 1991. Кн. 1. — С. 441. Кн. 2. — М., 1991. — С. 7.
26 Тито И. Б. Избранные статьи и речи, — М., 1973. — С. 156, 158, 160 та ін.
27 Черчилль У. Вторая мировая война. Кн. 1 — М., 1991. — С. 102.
28 Цит. по Безсмертя. Книга пам’яті України. — К., 2000. — С. 174.
29 Нариси історії Закарпаття. — Т. 2. Ужгород, 1995. — С. 307–308.
30 Голос України. — 1999. — 30 липн.
31 Див. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія — К., 2005. — С.
56–75, 199–217, 295–302.
32 Там само. — С. 181–199.
33 Див. Пігідо�Правобережний Ф. Назв. праця. Сербин Р. За яку спадщину? та ін.
34 Черчилль У. Вторая мировая война — Т. 1. — С. 403–407.
35 Там само. — С. 382.
36 Там само. — С. 217.
37 Первая мировая. Воспоминания, репортажи, очерки, документы. — М., 1989. — С. 29, 40.
38 Див. Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки. — 1918–1991
— К., 2005. — С. 79–80.
39 Сербин Р. Українці у ворожих арміях у Другій світовій війні. — С. 5.
40 Центральний Державний Архів Громадських Об’єднань України. — Ф. 1, оп. 73, спр., 87,
арк. 31, арк. 31; спр. 93, арк. 25.
41 Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991. — С. 13.
Методологія, історіографія та джерелознавство 53
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 53
|