Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13047 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху / М. Михайлюк // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 139-147. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859900654233845760 |
|---|---|
| author | Михайлюк, М. |
| author_facet | Михайлюк, М. |
| citation_txt | Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху / М. Михайлюк // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 139-147. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T15:56:57Z |
| format | Article |
| fulltext |
М. Михайлюк (Київ)
АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКА ПІДТРИМКА
ЗАХОДІВ НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ З
ВЕРБУВАННЯ РОБІТНИКІВ ДО РЕЙХУ
Агітаційно-пропагандистська кампанія з вербування робітників до Рейху
донині залишається малодослідженою в українській історіографії, оскільки ця
тема донедавна перебувала на периферії наукового пошуку. Тому цілком ло-
гічним виглядає висвітлення цілого комплексу питань, пов'язаних з трудовою
мобілізацією населення до економіки нацистської Німеччини. Інформаційно-
психологічний вплив гітлерівського режиму на мешканців окупованої території
займав одне з головних місць у системі вербування. Проте окреслена проблема
поки що не має усталеної й перевіреної часом методології наукового дослід-
ження. Лише в окремих публікаціях1, дисертаційних проектах2 та монографії
А. Кравченка і С. Батурина3 це питання знайшло певне відображення, передусім
у формі постановки проблеми. Отже, актуальність теми, її наукова значущість
й відсутність значних джерелознавчих розробок обумовили доцільність прове-
дення даного дослідження.
Для вербування робітників до Рейху окупаційна влада рейхскомісаріату
«Україна» і військової зони використовувала всі наявні засоби: періодичну
пресу, листівки, брошури, плакати, радіо й кіномережу, усну агітацію тощо.
Головна мета розгорнутої пропагандистської кампанії полягала у залучені як-
найбільшої кількості людей на роботи до Рейху, оскільки там відчувався ка-
тастрофічний для розвитку ринкової економіки брак вільних рук.
З весни 1942 р. пропагандистська підтримка трудової мобілізації робітни-
ків стає однією з головних тем на сторінках усіх окупаційних видань. Прове-
дення цієї кампанії контролювали референти преси рейхскомісаріату «Україна»
й відділ пропаганди вермахту в зоні військової адміністрації. Пропагандисти
останнього розробили роз'яснювальні матеріали спеціально для опублікування
у періодичній пресі. Вербувальним інстанціям було виділено місце під оголо-
шення4.
Агітаційно-пропагандистські матеріали цього тематичного напряму газети
рейхскомісаріату «Україна» передруковували з «Української кореспонденції»
(УК)*, бюлетенів референтів преси при генеральних комісаріатах «Українська
пресова служба» (УПС), німецьких видань, зокрема «Deutsche Ukraine-Zei-
tung» (Луцьк-Київ). Окупаційні видання військової зони використовували
інформацію бюлетенів відділу пропаганди вермахту «Politischer Schnelldienst»
(«Служба політичної преси») і «Wirtschaft Nachrichten für die Presse» («Госпо-
дарські відомості для преси»), редаговані Германом Бреннером.
В періодичній пресі основними методами вербування стали заклики міс-
цевої влади (у вигляді оголошень до читачів) приєднуватися до лав виїжджа-
ючих за кордон, адже праця в Третьому рейху вважалася винагородою за
визволення України від «жидо-більшовицького гніту»; інтерв'ю у тих, хто зго-
лосився виїхати на роботу добровільно, репортажі власних кореспондентів,
фотомонтажі на кшталт «Як гарно працюється нашим землякам в Німеччині»
Нацистський окупаційний режим 139
*«Українська кореспонденція» – щоденний інформаційно-пропагандистський
бюлетень, який видавала філія «Німецького інформаційного агентства» (ДНБ) у Рівному
для редакцій періодичних видань рейхскомісаріату «Україна».
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 139
тощо, а головне – розміщення листів остарбайтерів, адресовані рідним й
близьким. Останній метод набув широкої популярності, тому саме йому при-
ділено найбільше уваги. Так, журналіст УК Фріц Шірге помістив ряд статей
на тему «Українці працюють у Німеччині», де переконував редакторів місце-
вих часописів у тому, що українські робітники мають здорові обличчя, отри-
мують ті самі харчові паї, що й німецькі найманці. Керівник табору дбає про
те, щоб люди могли купити тютюн, напої й предмети щоденного вжитку5.
26 травня 1942 р. редакція УК повідомила, що до неї нібито надійшли лис-
ти від Х. Довгалюка і М. Якимчука (мешканців Заславського району), дівчат
Марусі й Олени, киянина Крупського, які писали до своїх рідних. Х. Довга-
люк повідомляв дружині, що роботи багато, але харчування п'ятиразове. Мо-
лода дівчина Маруся описала працю на Мюнхенській цигарковій фабриці, ак-
центуючи увагу на чотириразовому харчуванні. Киянин Крупський писав
батькові, що потрапив до бауера, робота була не важкою, зранку пили каву з
хлібом і маслом.
У своїх листах остарбайтери забагато уваги приділяли харчуванню, і редак-
ція УК вирішила це пояснити. На думку редколегії, головна причина поляга-
ла в тому, що внаслідок «єврейсько-більшовицьких експериментів» населення
України було вимушене довгий час голодувати. «Хто пережив роки страшного
голоду, особливо 1932—1933 рр., хто ціле своє життя перебував на голодному
пайку, ніколи не наїдався досита, той завжди говоритиме про їжу, як про най-
важливішу справу», – переконували вони6.
Чи дійсно редакція «Української кореспонденції» отримувала листи остар-
байтерів про чудове життя у Німеччині – точно не відомо, оскільки офіційно
поштовий зв'язок з рідними було дозволено лише з липня 1942 р. Водночас
на нараді представників відділів політики й соціального забезпечення голов-
ного управління Східного міністерства від 10 березня 1942 р. обговорювалося
питання надання можливості східним робітникам писати листи додому, але з
поміткою «про задовільні умови праці». Особливо «вдалі» листи після про-
ходження цензури могли подаватися на оприлюднення в українську пресу.
Проти такої фальсифікації виступив Кінкелін, оскільки вважав, що обіцянки
цивільної адміністрації про чудові умови праці остарбайтерів не відповідають
дійсності й в найближчий час негативно позначаться на ставленні населення до
влади, тому радив взагалі прибрати їх з усіх форм нацистської пропаганди7.
Крім того, підготовкою й розсилкою листів остарбайтерів займались спів-
робітники «Вінети»*. Інше питання – чи була поінформована редакція УК
про сплановану в Міністерстві пропаганди акцію з фальсифікації кореспон-
денції? Якщо так, то УК свідомо проводила інформаційно-пропагандистську
кампанію з дезінформації. Редакція УК прийняла нав'язані Берліном правила
гри і постачала заздалегідь неправдиву інформацію своїм колегам, яка потрап-
ляла на шпальти окупаційних видань. У цьому випадку вся відповідальність
покладалася на головних редакторів місцевих часописів. Однак, як свідчать
публікації періодичної преси, вони не переймались цим питанням.
Редакція УК уважно стежила за тим, як місцева преса реагувала на про-
поновані листи і майже в кожному номері аналізувала публікації окупаційних
видань. Моніторинг газет «Нове життя» (Козятин), «Нове українське слово»
(Київ), «Дзвін» (Кривий Ріг) і «Дніпрова хвиля» (Кременчук) довів, що вка-
зані часописи постійно вміщували матеріал, на кшталт «Праця в Німеччині –
національна справа» і використовували для агітації листи остарбайтерів.
140 М. Михайлюк
*«Вінета» (Vineta, Propagandadienst Ostraum e.V). – структурний підрозділ східного
відділу Міністерства народної освіти і пропаганди рейху, працівники якого готували
агітаційно-пропагандистські матеріали для східних окупованих територій, зокрема України.
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 140
Серед них був й лист киянки Ольги Суворової на ім'я В. Магунії, опубліко-
ваний у київській газеті «Нове українське слово». В своєму листі вона щиро
дякувала комісару генерального округу «Київ» за можливість виїхати на робо-
ту до Німеччини. «Даремно брав мене острах, навіяний більшовицькою агіта-
цією, про суворе ставлення німців до чужинців взагалі, і до совєтських людей
зокрема. – писала Суворова. – Нас зустріли тут тепло, як своїх... З великим
задоволенням поспішаю вранці на працю, почуваю себе як на своїй Батьківщи-
ні. ...Тепер тільки відпочиваю від совєтських злиднів та гніту «жидо-більшо-
вицької влади», тепер тільки почуваю себе вільною людиною. За все це сердечно
вдячна німецькому урядові й зокрема Вам, пане генералкомісаре! Чесною пра-
цею віддячу за все своїм визволителям!»8. Цей лист – пропагандистська фаль-
шивка, оскільки у ньому замовчувалися важкі умови праці в сільському гос-
подарстві Німеччини, через які авторці довелося шукати більш просту робо-
ту, а головне – він був написаний під тиском керівництва відділу радіомов-
лення «Вінети», де О. Суворова працювала перекладачем.
Питання про ефективність пропагандистського впливу листів остарбайте-
рів залишається відкритим, оскільки вирахувати співвідношення тих, хто ви-
їхав під впливом саме такого методу пропаганди неможливо внаслідок недос-
татньої джерельної бази. Можна лише припустити, що деякий вплив листи все
ж мали, особливо протягом весни-літа 1942 р., адже один зі співробітників
Дніпропетровського комісаріату у звіті зазначав, що вербування робітників до
Рейху пішло краще після того, як прийшли перші листи з Німеччини, в яких
описується непогане життя східних робітників9. Комісар Кривого Рогу Душен
теж доповідав, що мобілізація робочої сили до Рейху спочатку сприймалася
скептично, але після того, як надійшло багато листів про задовільні умови
життя й праці, населення почало більше довіряти цій акції10.
Спостереження представників цивільної адміністрації повністю підтвер-
джує таємний звіт оперативного відділу штабу командувача вермахту за тра-
вень 1942 р. У ньому зазначалось, що «останнім часом ставлення населення
до вивезення робочої сили до Німеччини покращилося завдяки листам укра-
їнців про непогане ставлення до них, і це позитивно вплинуло на настрої на-
селення. Було б дуже важливо в подальшому посилити ведення пропаганди в
цій області...»11. Командувач військами групи армій «Південь» 15 липня допо-
відав, що листи рідних з Німеччини після їх опублікування пресою подіяли
на населення переконливо. Від деяких бірж праці знову почали надходити по-
відомлення про бажання громадян їхати до Рейху12.
У Дніпропетровській газеті наводилися причини, з яких слюсар М. Во-
лошко зголосився їхати до Рейху. «Більшовики зруйнували мій завод. Весь час
не мав роботи. ...З радістю довідався про те, що Німеччина надає нам роботу.
Дуже охоче поїду і робитиму так, щоб віддячити німецькому народові за його
турботу, за його допомогу нашим людям...», – наголошував він13. Віра Бережна,
яка під час окупації працювала на біржі праці м. Чистяково так пояснювала
ситуацію, що склалася довкола цього питання: «Під час окупації чистяков-
ського району було створено такі умови, що майже кожного чекала голодна
смерть. І населення було здатне на все – куди завгодно їхати, тільки б вря-
тувати своє життя»14.
Отже, соціально-економічний фактор (невлаштованість у житті, невпевне-
ність у завтрашньому дні, низька зарплата або взагалі безробіття тощо) штов-
хали молодь до виїзду за кордон. Серед основного контингенту переважали
сироти і напівсироти, позбавлені батьківської опіки й піклування. Проте добро-
вільний виїзд не набув масового характеру. Адже зі спогадів Гани Стрельцової
та Григорія Полковникова відомо, що вербування робітників з їх населених
пунктів розпочалося навесні-влітку 1942 р. добровільно, потім добровільно-
Нацистський окупаційний режим 141
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 141
примусово. Восени мобілізація трудових резервів відбувалася примусово (за
повістками)15. Більше того, за статистичними даними відомства Ф. Заукеля
станом на березень 1944 р. з понад 5 млн. іноземних робітників (як військо-
вополонених, так і цивільних) лише 200 тис. прибуло до Рейху добровільно16.
Через півроку ця цифра зросла до 7,9 млн. громадян17. Проте яка саме кіль-
кість осіб добровільно виїхала з України на роботи до Західної Європи донині
залишається невідомою, тому зберігається потреба у подальшому науковому
дослідженні.
Кореспонденцію остарбайтерів, яка надходила в Україну, перевіряла цен-
зура. Непотрібна інформація затушовувалася чорним чорнилом. Листи укра-
їнців про незадовільні умови праці майже не доходили до адресата, хоча вони
були. Так, киянка Ніна Чернобокова після війни згадувала, що працювала на
німецького селянина по 12—14 годин на добу, а згодом на фабриці. Годували –
200 г хліба і 2 літри супу в день. Її спогади доповнюють Валентина Клочен-
ко і Тетяна Захарова, які свої сили віддали на фабриках Німеччини. Зокрема,
Валентина розповідала, що жінки працювали по 12 годин, а щоденний раціон
складався з 250 г хліба і супчику – одна вода18.
Звичайно, нацисти не могли дозволити писати про дійсний стан справ,
тому пропускалася лише кореспонденція, в якій не було виявлено антинімець-
ких настроїв, на зразок листівки Валентини Батуриної з Луганщини. Молода
дівчина повідомляла рідним про те, що була задоволена умовами життя й пра-
ці в Німеччині, оскільки господарі приватної садиби добре піклувалися про
неї. Однак не всім остарбайтерам повезло з господарями. Частим явищем ста-
ли побої робітників, домагання до молодих дівчат з боку власників маєтку.
Жорстоке поводження з ними описувалося в закодованій формі19.
На місцях додаткову цензуру пошти проводили генерал- і гебітскомісаріати,
а потім передавали їх в органи місцевого управління – міські (сільські) управи.
Тому лише «вибрані» листи могли потрапити до редакцій місцевих часописів.
Навесні 1943 р. ситуація з перевірки кореспонденції суттєво ускладнилася,
оскільки начальник берлінського відділу цензури Торнау 18 червня 1943 р.
зазначав, що за два весняних місяці (квітень—травень) через цензуру щоденно
проходило до 110 тис. листів українською мовою. Було перевірено 30%—35%,
з них 2/3 листів з України і 1/3 – із Німеччини. Із загальної кількості про-
читаної пошти 95% містили неприємні для Рейху дані. З України писали про
важку роботу, жорстоке поводження окупаційної влади з населенням, нелюд-
ські методи вербування до Німеччини (насильницькі аборти у жінок, спалення
домівок, конфіскація продуктів і майна, побиття громадян тощо). Повідомля-
лося про контрзаходи у вигляді втечі до партизанів, підкупу чиновників
місцевої адміністрації, шлюби між підлітками, самокалітцтво і навмисне збуд-
ження хвороб.
Листи з Німеччини рясніли неприємними відгуками про важку і брудну
роботу, довгий робочий день. Остарбайтери жалілись на шкідливі умови при-
мусової праці, зокрема на хімічних заводах; невеликі суми грошей, які отри-
мували на руки; численні нещасні випадки, відсутність медичної допомоги,
погане харчування, «чорну» торгівлю у таборах, перебування у холодних й
темних бараках, неможливість прати білизну та постійні бомбардування
німецьких міст. У листах згадувалася пропажа посилок з продуктами, одягом
та грішми. Тому східні робітники радили рідним не посилати одяг і харчі,
оскільки вони часто не доходили до адресата. Також жалілись на погане
поводження охоронців, на обмеження пересування поза межами табору, забо-
рону користуватися трамваями, а головне – на примусове носіння знаку
«OST». Більшість позитивних відгуків були у тих, хто працював на приват-
них власників20.
142 М. Михайлюк
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 142
Родичі остарбайтерів, знаючи про важку долю своїх рідних в Рейху, нама-
галися підтримати їх фінансово й матеріально. Восени 1942 р. часописи «Голос
Волині» (№ 88), «Васильківські вісті» (№ 70), «Дніпропетровська газета»
(№ 229) навіть закликали близьких обов'язково відправити їм теплий одяг,
якого бракувало. Водночас 5 листопада 1942 р. газети Дніпропетровська й Ва-
силькова помістили застереження «Не посилайте грошей у листах» (передрук
з УК), оскільки це було заборонено спеціальною постановою Е. Коха. Попри
все, у вересні 1943 р. газета «Українська думка» друкує пропагандистську
фальшивку батька однієї робітниці під назвою «Моїй донці добре»21.
Позитивною новиною для східних робітників стало зняття колючого дро-
ту навколо таборів. Міністерство пропаганди дозволило невибагливий відпо-
чинок, проведення свят і релігійну діяльність. Відвідувати кінотеатр можна
було після заповнення залу німецькими робітниками. Дозволялося надсилати
додому 2 поштові листівки на місяць. Обмежене листування остарбайтерів та
неможливість надання відпусток пояснювалися транспортними труднощами, за-
ходами державної безпеки, низькою якістю роботи цензурних відомств, оскіль-
ки поштамт Берліна здійснював лише вибіркову перевірку кореспонденції22.
Листи остарбайтерів були не єдиним засобом вербування робітників.
Поширеною формою стали заклики їхати до Німеччини. Газета «Вінницькі
вісті» 24 травня 1942 р. опублікувала відозву наступного змісту: «Українці!
Тисячі наших товаришів уже працюють у Німеччині! Вони вдячні за те, що
можуть пізнати гарну Німеччину. Таку нагоду маєте Ви всі. Зголошуйтесь
негайно у своїх районних шефів або у своїх урядах праці». У дніпропетровській
пресі з'являється стаття, автор якої виділяв кілька позитивних моментів, зара-
ди яких варто було їхати до Рейху: набуті навички могли знадобитися після
повернення додому; праця в Німеччині давала можливість зробити грошові
заощадження, отримувати пільги вдома; знайомство з німецьким способом
життя прищеплювало східним робітникам навички європейської поведінки23.
У криворізькій газеті «Дзвін» подавалися слова напуття матері до виїжджаючої
доньки Галини, яка зобов'язувалася своєю відданою працею виправдати дові-
ру німців й довести, що в Україні є сім'ї, які добре виховують своїх дітей24.
У 1943 р. відправка цивільного населення відбувалася з великими трудно-
щами через наближення фронту, адже трудові резерви залучалися на будів-
ництво оборонних рубежів25. Проте початок звільнення території радянськими
військами кардинально не вплинув на агітаційно-пропагандистську кампанію
окупаційних видань, яка продовжувала займати передові позиції. Зокрема,
херсонський часопис «Голос Дніпра», що спеціалізувався на демонстрації
фотомонтажів із життя українських робітників, упродовж 1943 р. помістив фо-
топідбірки на кшталт «Українці на праці у Німеччині», «Робітники зі Сходу
на сільськогосподарських роботах у Рейху» (праця на винограднику й обід на
свіжому повітрі). Анонімний автор у статті «Як живе український робітник у
Рейху» (від 10 серпня 1943 р.) намагався розвінчати відомості про нелюдські
умови праці остарбайтерів, які поширювала більшовицька контрпропаганда.
Читачів продовжували запевняти в тому, що східні робітники мешкають у
нормальних гігієнічних умовах (чистоті й порядку). Їх розміщення у таборах
відбувалося за національною ознакою. Зношений одяг і взуття замінювалися.
Кожен іноземець мав право на медичну допомогу, розваги й відпочинок. Для
цього влаштовувалися вистави й спортивні вправи. Остарбайтери мали змогу
читати пресу, ходити до церкви. Відпустки на Батьківщину нараховувалися
після року праці. Отже, чергова стаття закликала українців переконатися на
власному досвіді в перевагах роботи у Німеччині.
В агітаційно-пропагандистську кампанію було залучено й радіомовлення.
У телеграмі Міністерства пропаганди у відділ преси й пропаганди рейхскомі-
Нацистський окупаційний режим 143
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 143
саріату «Україна» від 7 травня 1943 р. повідомлялося, що кожну неділю схід-
ними радіостанціями транслюються передачі для родичів остарбайтерів, під
час яких зачитувалися листи та передавалися привітання. Інколи по радіо
виступали члени делегацій, що відвідали який-небудь табір східних робітни-
ків. Співробітникам відділу пропаганди наказувалося звернути особливу ува-
гу на ці радіопередачі, піклуватися про їх прослуховування та переведення на
провідникове радіо з метою доведення інформації до населення. Також реко-
мендувалося повідомити людей про їх трансляцію через місцеву пресу й
обов'язково відзвітувати про ефект прослуховування26. Зміст телеграми дає
можливість припустити, що співробітники відділу преси й пропаганди рейхс-
комісаріату особливо не переймалися прослуховуванням радіопередач, приз-
начених для місцевого населення. Однак їх доведення до аудиторії забезпечу-
валося, хоча і з запізненням, про що свідчать оголошення у пресі за 1943 р.
Зокрема, миколаївський часопис «Українська думка» 12 червня і херсонська
газета «Голос Дніпра» 18 липня повідомили читачів, що місцевий радіовузол
кожної неділі для родичів працюючих у Німеччині остарбайтерів буде тран-
слювати від них привітання, читати листи українською мовою з 10.15 до 10.30
і російською – з 17.15. до 17.30 години.
З метою популяризації життя й побуту остарбайтерів використовувався
кінематограф. На замовлення окупаційної влади були підготовлені коротко-
метражні картини «Ми творимо в Німеччині», «Дорога до Рейху» і «Лист на
Батьківщину»27. Пропагандистські стрічки справляли на людей деякий вплив,
адже у звіті адміністративного відділу при командуючому 1-ю танковою армією
від 31 липня 1943 р. зазначалося, що населення цікавиться документальними
фільмами про остарбайтерів. З огляду на це, в одному з районних кінотеатрів
відділ пропаганди вермахту разом з господарською інстанцією «Зюд», під ке-
рівництвом воєнної адміністрації «Вінклер» організували відкритий показ
двох кінофільмів: «Власними очами» і «Розмова східної робітниці з українка-
ми й росіянками». Аудиторія задавала організаторам кінопоказу багато питань
про долю рідних в Німеччині28.
У Дніпропетровську, щоб показати народу, як добре живеться українським
робітникам у Рейху, комісар міста наказав видати плакат з листом і фотогра-
фією жінки, яка приїхала додому народжувати дитину. У листі жінка писала
про тамтешнє райське життя й висловила бажання повернутися в Німеччину
після пологів. Для трудової мобілізації використовувалися плакати: «Я їду до
Німеччини», «Робітник і граната», «Робітник і молот». Родині кожного завер-
бованого обіцяли подарунки, грошову компенсацію або дійну корову29. Ще
один кольоровий плакат закликав домогосподарок їхати до Рейху, як це
зробила українська дівчина Галина, яка з радістю писала додому про чудові
умови життя у тамтешній родині30. Автором встановлено, що плакат «Галина»
було виготовлено на основі фрагменту з пропагандистського кінофільму під
умовною назвою «Життя остарбайтерів», який нині зберігається у ЦДКФФА
України імені Г. Пшеничного.
Попри налагоджену поставку агітаційно-пропагандистських матеріалів з
Берліну, органи місцевої влади сприяли виготовленню плакатної продукції на
місцях. Так, художник відділу пропаганди київської міської управи М. Бори-
сенко намалював плакат про радісний настрій молоді, яка виїздить до Німеч-
чини31. З метою завербувати якнайбільше людей відділом пропаганди вермахту
була проведена пропагандистська акція по забезпеченню позитивного настрою
у виїжджаючих до Німеччини, завдяки яскравому прикрашанню потягів і
вокзалів, розповсюдженню прапорців зі свастикою32. Водночас зі спогадів
М. Коробенка відомо, що, наприклад, молодь с. Бурти Кагарлицького району
Київської області на плакатну пропаганду уваги не звертала, а навпаки –
144 М. Михайлюк
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 144
намагалася уникнути відправки. «Ховалися по лісах, у скиртах соломи, тіка-
ли в інші села, де їх ніхто не знав. Деякі батьки викуповували своїх дітей у
поліцаїв за горілку...», – згадує колишній остарбайтер33.
Для кращої мобілізації робочої сили окупаційною владою було проведено
виставку газетних вирізок і фотографій на тему «Як живеться українським ро-
бітникам у Німеччині». У звіті відділу пропаганди вермахту зазначалось, що
вона викликала зацікавлення34. Подібна пересувна виставка у червні 1943 р.
готувалася у Звенигородці35. Восени 1942 р. в Юзівці (Сталіно) і Харкові
було організовано дві виставки «Країна Німеччина» й «Праця в Німеччині»36.
У жовтні 1943 р. такий захід пройшов у Миколаєві. На тематичній виставці
були представлені малюнки і фотокартки українців, які побували в Рейху37.
Для більш ефективнішого вербування робітників на німецькі підприємства,
у Берліні було підготовлено фотовиставку «Заводська профспілка – основа
успіху». Вона знайомила українських робітників з німецьким виробництвом,
на якому нібито не існувало експлуатації, недовіри та шпигунства на відміну
від радянських підприємств. «Тут панує дух справжньої дружби, кожен знає,
що може покластися на іншого. Довіра – це почуття відповідальності та
обов'язку», – наголошувалось у тексті. Організатори іншої фотовиставки з
гаслом «Все, що робиш, роби старанно!» намагалися покращити трудову дис-
ципліну на підприємствах України на прикладі роботи німецьких громадян, з
огляду на те, що населення масово відмовлялося працювати на окупаційний
режим, який помітно й швидко здавав свої позиції. Німецька агітація шляхом
запитань і відповідей зводилася до наступної форми: «Чому Німеччина сьогодні
володіє найкращою зброєю у світі? Чому її промислові винаходи перевершують
усі країни? Відповідь: Німецька робота – це завжди ретельна робота! Кожен
робітник розуміє, що все залежить від його особистої наполегливості»38.
Поширеним методом вербування робітників стало залучення самих остар-
байтерів, які їхали у відпустку на Батьківщину, до виступів на зібраннях з
розповідями про задовільні умови їх життя й праці за кордоном. Так, на
зібранні в приміщенні Дніпропетровського театру українські робітниці розпо-
відали про роботу у Дрездені, Берліні й Нюрнберзі39. Гебітскомісар Таращі
відправку у відпустку до Німеччини кількох фольксдойче і українських агро-
номів навесні 1943 р. пояснював тим, що вони зможуть принести бажані пові-
домлення про Велику Німеччину, тому вважав цей метод пропаганди най-
більш плідним40.
З України планувалося вивезти щонайменше 1 млн. громадян41. Проти
цього категорично виступив керівник сільського господарства рейхскомісаріа-
ту Кернер, який ще на початку квітня 1942 р. в донесенні у господарський
штаб «Ост» доповідав, що вивіз такої кількості людей завдасть неймовірних
втрат у сільському господарстві. Кернер підрахував, що на 100 тис. вивезено-
го населення втрати становитимуть 400 тис. тонн зерна, тому настійно реко-
мендував вивозити робітників промислових підприємств, особливо прифрон-
тових районів Харкова й Луганська, і не чіпати сільське населення42. Однак
застереження Кернера були проігноровані, адже нацисти, розпочавши з агіта-
ції добровольців, згодом перейшли до примусової мобілізації всього працездат-
ного населення. Під кінець свого панування окупанти вивозили всіх підряд –
від неповнолітніх до людей похилого віку. Загалом з України було вивезено
2,4 млн. громадян.
Таким чином, німецька агітаційно-пропагандистська кампанія з вербуван-
ня робітників до економіки Третього рейху, з одного боку, була продуманою,
цілеспрямованою, масштабною і досить переконливою акцією. Окупаційна
влада використовувала всі наявні методи й засоби інформаційно-психологіч-
ного впливу на громадян України. З іншого боку, ефективність пропаганди
Нацистський окупаційний режим 145
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 145
повністю залежала від ступеня довіри до нового режиму, правдивості пропо-
нованих гасел, а також соціально-економічних і політико-ідеологічних заходів
окупантів. Проте пропагандистські кліше, застосовані для виконання плану
поставок робочої сили, часто суперечили жахливим умовам перебування ос-
тарбайтерів у Рейху. Численні облави й транспортування у товарних вагонах
додали масла у вогонь і призвели до масового уникнення виїзду за кордон.
З часом населення повністю розчарувалося в діях нової влади й перестало
довіряти нацистським обіцянкам кращого життя.
1 Андрющенко О. Окупаційна преса Дніпропетровщини (1941—1943 рр.): маніпулювання
свідомістю аудиторії // Вісник. Зб. наук. статей Київського міжнародного університету.
Журналістика. Медіалінгвістика. Кіномистецтво. – Вип. 3. – К., 2004. – С. 157—165;
Кравченко А. Агітаційна політика рейху щодо вербування українських робітників на
роботи до Німеччини на початку Великої Вітчизняної війни // Науковий часопис НПУ
ім. М. Драгоманова. Серія 6: Історичні науки. – Вип. 3. – К., 2006. – С. 144—150;
Титаренко Д. Спогади остарбайтерів Донбасу як історичне джерело (за матеріалами
Вестфальського музею промисловості) // Нові сторінки історії Донбасу: Зб. статей.
Кн. 13/14. – Донецьк, 2007. – С. 52—61.
2 Гальчак С. Остарбайтери з Поділля (1942—1947): Автореф. дис. ...канд. іст. наук. – Х.,
2003. – 20 с.; Лапан Т. Вербування і депортація населення України до Німеччини та
умови його праці і побуту у неволі (1939—1945 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук. –
Львів, 2005. – 16 с.; Пастушенко Т. Остарбайтери з України: вербування, примусова
праця, репатріація (історико-соціальний аналіз на матеріалах Київщини): Автореф. дис.
...канд. іст. наук. – К., 2007. – 20 с.
3 Кравченко А., Батурин С. Українські невільники Третього рейху (Минуле і сучасність):
Публіцистична хроніка. – Львів, 2005. – 268 с.
4 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі –
ЦДАВО України). – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 175, арк. 112.
5 ЦДАВО України. – Ф. 3206, оп. 6, спр. 41, арк. 56, 87—88.
6 Там само. – Спр. 40, арк. 99; спр. 42, арк. 25—26.
7 Там само. – Ф. КМФ-8, оп. 1, спр. 38, арк. 38—39.
8 Державний архів Служби безпеки України (далі – ДА СБУ). – Ф. 6, спр. 69305 фп,
арк. 28; Нове українське слово. – 1942. – 11 серпня
9 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). –
Ф. 57, оп. 4, спр. 106, арк. 15.
10Там само. – Арк. 21.
11ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 1, спр. 38, арк. 4.
12Там само. – Оп. 2, спр. 195, арк. 38.
13Андрющенко О. Назв. праця. – С. 158—159.
14Кравченко А. Назв. праця. – С. 148.
15Бондар В., Величко О., Козлова І. Запоріжжя під владою окупантів (за спогадами й
свідченнями очевидців, учасників руху Опору на території області у 1941—1943 рр.) //
Архіви України. – 2005. – № 1—3. – С. 274—276, 283.
16Кравченко А. Назв. праця. – С. 148.
17Herbert U. (Hg.). Europa und der «Reichseinsatz»: ausländische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene
und KZ-Häftlinge in Deutschland 1938 – 1945. – Essen, 1991. – s. 8.
18Державний архів Київської області. – Ф. Р-4826, оп. 1, спр. 531, арк. 4, 9—11.
19Пастушенко Т. Листи як джерело вивчення проблеми українських «остарбайтерів» пері-
оду Другої світової війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. наукових статей. – К.,
2002. – Вип. 6. – С. 72—73.
146 М. Михайлюк
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 146
20ЦДАВО України. – Ф. 3676, оп. 4, спр. 161, арк. 8—12.
21Архипенко О. Моїй донці добре // Українська думка. – 1943. – 4 вересня.
22ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 226, арк. 7—8.
23Добровольський Є. Яку користь дає праця в Німеччині // Дніпропетровська газета. –
1942. – 7 листопада.
24Андрющенко О. Назв. праця. – С. 160.
25ЦДАГО України. – Ф. 57, оп. 4, спр.125, арк. 16.
26Там само. – Спр. 145, арк. 5—7.
27ЦДАВО України. – Ф. 3206, оп. 2, спр. 9, арк. 130.
28Там само. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 339, арк. 8.
29Там само. – Спр. 447, арк. 11—12.
30Державний архів Волинської області (далі – ДАВО). – Ф. Р-69, оп. 1, спр. 313,
арк. 72—72 зв.
31ДА СБУ. – Ф. 6, спр. 66846 фп, арк. 38.
32ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 447, арк. 1—2, 4.
33«То була неволя...». Спогади та листи остарбайтерів / Упор. Т. Пастушенко, М. Шевченко. –
К., 2006. – С. 392.
34ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 447, арк. 9.
35ЦДАГО України. – Ф. 57, оп. 4, спр. 132, арк. 90.
36ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 480, арк. 16.
37Українська думка. – 1943. – 23 жовтня.
38ДАВО. – Ф. Р-69, оп. 1, спр. 313, арк. 42 зв., 43—43 зв.
39Лапін П. Цікава зустріч // Дніпропетровська газета. – 1942. – 27 жовтня.
40ЦДАГО України. – Ф. 57, оп. 4, спр. 132, арк. 99.
41ЦДАВО України. – Ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 226, арк. 6.
42Там само. – Оп. 1, спр. 38, арк. 27.
Нацистський окупаційний режим 147
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 147
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-13047 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0019 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:56:57Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Михайлюк, М. 2010-10-27T17:06:36Z 2010-10-27T17:06:36Z 2008 Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху / М. Михайлюк // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 139-147. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. XXXX-0019 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13047 uk Інститут історії України НАН України Нацистський окупаційний режим Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху Article published earlier |
| spellingShingle | Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху Михайлюк, М. Нацистський окупаційний режим |
| title | Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху |
| title_full | Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху |
| title_fullStr | Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху |
| title_full_unstemmed | Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху |
| title_short | Агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до Рейху |
| title_sort | агітаційно-пропагандистська підтримка заходів німецької окупаційної влади з вербування робітників до рейху |
| topic | Нацистський окупаційний режим |
| topic_facet | Нацистський окупаційний режим |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/13047 |
| work_keys_str_mv | AT mihailûkm agítacíinopropagandistsʹkapídtrimkazahodívnímecʹkoíokupacíinoívladizverbuvannârobítnikívdoreihu |